Реферат: Демонополізація і розвиток конкуренції в економіці України
Демонополізація і розвиток конкуренції в економіціУкраїни.
План
Вступ… 3
1. Монополії та їх місце в економіці України… 4
2. Огляд законодавства про захист економічної конкуренції вУкраїні… 10
3. Антимонопольного комітет України як основний державнийорган контролю за додержанням економічної конкуренції… 21
3. Відповідальність за порушення законодавства про захистекономічної конкуренції 27
Висновок… 34
Список використаної літератури… 35
Вступ
Проблемимонополізації господарського життя, конкуренція на товарних ринках залучаютьсьогодні пильну увагу не тільки фахівців, але і широких прошарків населення.
З початку 90-хроків ці проблеми гостро стали перед Україною: без прийняття твердих і послідовнихмір проти монополізму не можна сподіватися на успіх економічної реформи іперехід до ринкової економіки. Успіх економічних перетворень у чималому ступенізалежить від зваженої, вивіреної системи регулювання державою монопольнихпроцесів і конкурентних відносин. У нашій країні, промисловості якої в спадщинувід командно-адміністративної системи колишнього СРСР дістався цілий комплексгігантів-монополістів, особливо важливої стає проблема демонополізаціїекономіки і недопущення посилення ролі вже діючих на ринку монополій.
В Україні процесстворення державного контролю по недопущенню несумлінної конкуренції фактичнопочався з нуля, так як командно-адміністративна система по своїй суті виключаланаявність вільної конкуренції в господарській діяльності.
Тому на даномуетапі величезне значення має створення й удосконалення законодавчої бази зприводу регулювання монополістичних процесів і конкуренції, розуміннянаселенням України необхідності економічних реформ в цій сфері.
У даній курсовійроботі ми постараємося розглянути основні причини виникнення монополій;особливості сучасної демонополізації економіки України та кроки держави щодосприяння розвитку економічної конкуренції в нашій країні.
1. Монополії та їх місцев економіці України
Кожен споживач зіштовхувавсяз ситуацією, коли необхідно віддавати певну суму грошей за товар і послуги, яківочевидь не коштують заявленої суми. А тим часом подітися нікуди: за всьогобажання, ми просто не можемо підключитися до іншої енергосистеми, скористатисяпослугами іншої телефонної компанії, обігріти квартиру власними силами,скип’ятити чайник на газі з альтернативного джерела, поїхати на роботу вальтернативному метро, а у відпустку — поїздом альтернативної залізничноїфірми. Оскільки у кожному з випадків маємо справу з монополіями. Цимлиховісним атрибутом найвищої стадії капіталізму, який існує, як ще не такдавно нас переконували, виключно в країнах «загниваючого Заходу». Хочачого-чого, а монополізму за радянських часів було більш ніж достатньо.Розглядаючи твори радянських карикатуристів, які традиційно зображувалимонополістів у вигляді соціальних лиходіїв у смокінгах та циліндрах, переважнабільшість жителів країни навіть не замислювалась над тим, що сама є об’єктомвпливу з боку однієї з найбільших монополій, які колись існували у світі, —монополії соціалістичної пропаганди. Крім того, не чимось іншим, а самемонополією була вся командна економіка СРСР, заснована на всеосяжномудирективному плануванні, державному ціноутворенні, централізованому розподіліматеріальних ресурсів, і тому не допускала щонайменшого прояву конкуренції вжодній зі своїх галузей.
Багато монополій,що існують сьогодні («Укрзалізниця», «Укрпошта» й ін.), створено й закріпленосаме тоді. Але радянські монополії були «найкращими монополіями у світі»,оскільки вони працювали на радянський народ і належали йому ж. Тому, якправило, обивателі не дуже цікавилися тим, що таке монополії і чи потрібні вонисуспільству. У сенсі цінової політики для більшості населення такий стан справбув навіть зручним, оскільки ця політика ґрунтувалася на зовсім іншихпринципах, ніж економічні, насамперед орієнтуючись на принцип соціальноїрівності. Такий підхід здебільшого влаштовував населення, проте призводив дорозвалу системи, оскільки ігнорувалися економічні механізми. Монополізація тієїабо тієї діяльності позначалася на якості й асортименті товарів, щовироблялися. Але, знову ж таки через монополізацію засобів масової інформації,народу важко було з чимось порівнювати і якість, і асортимент предметів свогоневигадливого побуту.
При переході доринкових відносин ситуація докорінно змінилася. Більшість державних штучностворених монополій радянського походження виявилися неефективними. Алеводночас низка державних монополій, створених в ринкових умовах, спочаткузаявили себе непогано. По-перше, їх створення сприяло консолідаціїуправлінських та інвестиційних ресурсів в умовах їх дефіциту, по-друге, вонибагато в чому підтримували державу, надаючи населенню, промисловості тасільському господарству неоплачені або не повністю оплачені товари й послуги.Можливо, у перехідний період це був і прийнятний вихід, оскільки певною міроюдозволяв уникати зростання соціальної напруженості в суспільстві.
Тобто на початкуринкових перетворень влада і всесилля монополій якщо й зачіпали інтересисуспільства, то лише невеликої його частини. Сьогодні ситуація змінилася, зогляду на цілу низку причин. По-перше, усвідомлення представниками діловоїеліти «переваг» монопольного господарювання призвело до створення цілого рядунових монополій, кожна з яких більш або менш відчутно «вдарила» по споживачеві.(Монополія нині існує навіть у футболі, що не могло не позначитися нарезультатах розвитку цього виду спорту.) По-друге, низка монополій опинилася вприватних руках, які не завжди чітко ідентифікуються. По-третє, багато їх,причому не обов’язково приватних, створили (прикормили) біля себе величезнуінфраструктуру, здатну кваліфіковано відстоювати їхні інтереси (юридичні іконсалтингові компанії, засоби масової інформації, «співчуваючий» чиновницькийапарат і політичні сили). Ну й, зрештою, був вичерпаний той резерв, з яким мистали на шлях побудови ринкової економіки, і звиклим до спокійного життя талегких грошей монополіям довелося замислитися, яким чином зберегти колишнійрівень доходів. Як наслідок пожорсткішала політика монополій з наданнявідповідних товарів та послуг, посилився їх тиск на владу з метою закріпленнясвоїх позицій на монопольних ринках.
Жорстка позиціящодо споживача-населення призвела до зростання невдоволення курсом ринковихреформ, який обрала для себе Україна. Посилення вимог з оплати товарів тапослуг, вироблених монополістами, і підвищення тарифів, на жаль, не булопідкріплено відповідними діями з боку держави (збільшення бюджетного фінансування,субсидування, контроль за цінами та якістю товарів, розвиток конкуренції).
Зазначимо, щоколи справа стосувалася державних монополій, влада мала можливість втрутитися впроцеси і не доводила ситуацію до критичної позначки, тим самим дещо пом’якшуючипроблеми, які виникали в народу. З приходом приватників влада зіштовхнулася зтим, що фактично не може на них впливати. Більше того, у приватних монополійз’явилася можливість тиснути на владу, оскільки їхньою політикою щодоспоживачів багато в чому визначався соціально-політичний клімат у країні і якнаслідок підтримка населенням чинної влади.
Особливо чітковідносини «влада—монополії» виявляються в передвиборні періоди. Якщо миозирнемося назад (не лише на недавні вибори, а й на попередні), то виявимо дваповедінкових типи. Державні монополії, жорстко підпорядковані владі, в такіперіоди змушені за будь-яку ціну ставати «друзями і братами» споживачів, щочасто веде до значних збитків у їхній діяльності і як наслідок до зміникерівництва по закінченні виборів. Приватні монополії, маючи можливістьпідігравати владі лише «за власним бажанням», також ідуть на певне пом’якшеннящодо споживача, правда, — в обмін на підтримку владою їхніх політичнихустремлінь. У період між виборами монополії прагнуть покрити витрати, якихзазнали в період виборчої кампанії.
Чим же монополіїможуть бути небезпечні для суспільства? І чому сьогодні поняття «монополія»стало загальним для обивателя? Монопольні структури володіють значнимиматеріальними, фінансовими й організаційними ресурсами, мають гарантованийринок збуту, позбавлені конкуренції і, відповідно, слабко мотивовані знижуватисобівартість вироблених ними товарів та послуг. Споживач послуг монополій, усвою чергу, цілком безпорадний. Він не має вибору (в сенсі придбанняаналогічного товару або послуги в когось іншого і на якихось інших умовах), неможе розібратися в цінах і тарифах, які йому нав’язують, відтак змушенийпогоджуватися на будь-які умови, пропоновані монополіями. Тому в цивілізованомусуспільстві між споживачем та природними монополіями існує якась ланка, що, зодного боку, захищає інтереси споживачів, обмежуючи свободу монополій увстановленні цін і тарифів, заодно не допускаючи зниження якості товарів тапослуг, з другого — стежить, щоб монопольні структури могли нормальнофункціонувати й розвиватися. Як правило, цим займається регулююча комісія,покликана забезпечити баланс інтересів суспільства, монополій та держави.
Що стосуєтьсямонополій, які не належать до природних, то економічно розвинуті економічніспівтовариства роблять усе можливе, щоб запобігти їх створенню й реорганізувативже наявні, демонополізувавши їх. Якщо держава поводиться інакше, вонаприречена на політичну й соціальну нестабільність.
Власне кажучи,монопольна влада — це потенційно дуже небезпечне явище. Відсутність контролю замонополістами небезпечна не лише для населення, на яке в результаті незважають, а й для існування держави взагалі, оскільки створює живильнесередовище для корупції та маніпулювання політичною владою. Особливо якщомонополії належать приватним структурам. Це добре розуміють на Заході,декларуючи як першочергові завдання держави створення конкурентного середовища,демонополізацію економіки, забезпечення надійного контролю за діяльністюприродних монополій. Оскільки, по суті, від цього залежить сила цієї влади, їїстабільність, можливість ухвалювати незалежні й самостійні рішення, а не бутимаріонеткою в руках усесильних «хазяїв життя». Не випадково такого великогозначення розвитку антимонопольного законодавства надають у США (антитрестівськезаконодавство, основу якого закладено ще 1890 р.), Японії, Великобританії(першим кроком приходу до влади М.Тетчер стало проведення демонополізаціїекономіки), Росії.
Проте вартовраховувати, що в цих країнах монополії виникли тоді, коли ринкові відносинитам уже існували, і держава стала запроваджувати обмежувальні норми, щобперешкодити придушенню конкуренції. Українське ж антимонопольне законодавствопочало формуватися при сильних монополіях і ринкових відносинах, які лишескладаються. Тому створення конкурентного середовища неможливе без виявуполітичної волі. При цьому правова база має сприяти надійному припиненнюзловживань ринковою владою, спроб обмежити інтереси споживачів і дозволятизастосовувати штрафні санкції до юридичних та посадових осіб.
Що відбуваєтьсясьогодні в Україні у сфері діяльності монополій?
Природнімонополії діють у сфері електроенергетики (високовольтні мережі, центральнедиспетчерське управління, обленерго), у нафтогазовій галузі (газо- й нафтопроводи,термінали), у сфері транспорту (залізниці, порти, аеропорти), зв’язку(телефонні мережі), у житлово-комунальній сфері (водоканали, централізованісистеми теплозабезпечення). Контролюючі функції над дотриманнямантимонопольного законодавства в цих сферах здійснює Антимонопольний комітетУкраїни. Регулюючі функції в енергетиці (електроенергетика, нафта, газ) виконуєНаціональна комісія регулювання електроенергетики. Що стосується сферитранспорту, зв’язку, житлово-комунальних послуг, то тут регулювання фактичнонемає, оскільки немає відповідних органів.
Досить багато вУкраїні монополій, створених штучно та економічно недоцільних для суспільства.Це й великі компанії у сфері нафти і газу, атомної енергетики, виробництвасільгосппродукції, поштового обслуговування. Це й менші структури, такі,наприклад, як ЖЕКи. Діяльність таких компаній практично не регулюється, щодозволяє їм ігнорувати інтереси споживача. Звісно ж, рано чи пізно ці компаніїмають бути демонополізовані, але це процес нешвидкий і досить трудомісткий. Явже не кажу про великі компанії, та навіть ЖЕКи затято боротимуться зазбереження існуючої ситуації.
Чи можемо мисподіватися на те, що влада активно включиться в процеси демонополізаціїекономіки та вдосконалювання регулюючої системи для природних монополістів? Іхто нині зацікавлений у цих процесах?
Щодо першого запитання, то відповістина нього складно, хоча, звісно, надій облишати не варто. Якщо ж говорити прозацікавлені сторони цього процесу, то, по-перше, це сама влада. Якщо влада хочебути сильною і стійкою, вона ініціюватиме ці процеси. По-друге, це населення(як фізичні особи, так і органи місцевого самоврядування). Спілкування з людьмизасвідчило, що, так чи інакше, монополізація економіки торкається практичнокожної конкретної людини. По-третє, промисловість і сільське господарство, яківже відчули себе в лещатах монополістів. І, нарешті, хоч як це парадоксально,самі монополії. Сьогодні існує ціла низка серйозних конфліктів між монополіями,які працюють у різних сферах: транспортниками, постачальниками електроенергії ігазу, виробниками послуг зв’язку тощо. Отже, склалася сприятлива ситуація, колинавіть самі монополії зацікавлені в чітких і зрозумілих правилах гри,прозорості й можливості впливати на політику монополій (правда, інших, а несебе самих).
2. Огляд законодавствапро захист економічної конкуренції в Україні
Функціонуванняринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачаєстворення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їхконкуренцію, під якою розуміється змагальність суб'єктів господарювання, колиїхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальніумови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, якихпотребує споживач.
З конкуренції, щоіснує в умовах розвинених товарно-грошових відносин, виростає класичнамонополія, діяльність яких була розглянута в попередньому розділі. На відмінувід неї «соціалістичний» монополізм народився в умовах доситьспецифічних форм економіко-організаційного розвитку нашої держави у складіСРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (якносія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо плановоговедення народного господарства на основі застосування переважноадміністративно-командних методів керівництва економікою, що призвело, зрештою,до перетворення її на єдиний народногосподарський комплекс. Монополізм у нашійдержаві є також породженням політики концентрації і спеціалізації виробництвата інших сфер життєдіяльності. Саме тому, визначивши в Законі України «Проекономічну самостійність України» від 3 серпня 1990 р. зміст, мету таосновні принципи економічної самостійності України як суверенної держави,механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організаціїфінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада впостанові про реалізацію зазначеного закону включила до переліку законодавчихактів, які б забезпечували дію Закону України «Про економічнусамостійність України», антимонопольне законодавство. За час, що минув,зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства. Так,18 лютого 1992 р. було прийнято Закон України «Про обмеження монополізмута недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності»,який визначав правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущеннянедобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійсненнядержавного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. Знабранням чинності Законом України «Про захист економічноїконкуренції» від 11 січня 2001 р. Закон «Про обмеження монополізму танедопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності»втратив чинність. Верховна Рада України 26 листопада 1993 р. прийняла ЗаконУкраїни «Про Антимонопольний комітет України», який визначив правовестановище Комітету, його органів та посадових осіб. Правові засади захистугосподарюючих суб'єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції визначаєЗакон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7червня 1996 р.
Порядок розглядуАнтимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ пропорушення антимонопольного законодавства визначався Правилами розгляду справпро порушення антимонопольного законодавства України, затвердженимирозпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (вредакції розпорядження від 29 червня 1998 p.), а нині регулюється нормамирозділів VII та XI Закону України «Про захист економічноїконкуренції».
Таким чином, на сьогодні законодавство про захист економічної конкуренції, якеґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається ззаконів України «Про захист економічної конкуренції», «ПроАнтимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісноїконкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цихзаконів, можна вважати сформованим.
Одним з основнихнормативно-правових актів законодавства про захист економічної конкуренції єЗакон України «Про захист економічної конкуренції», який регулюєвідносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органівадміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання;суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами,іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.
Під економічною конкуренцією (конкуренцією) відповідно до Закону розумієтьсязмагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власнимдосягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чогоспоживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількомапродавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умовиобороту товарів на ринку.
Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції,однією з яких є антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання.
Узгодженими діямивідповідно до ст. 5 Закону є укладення суб'єктами господарювання угод убудь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а такожбудь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність)суб'єктів господарювання.
Узгодженими діямиє також створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого єкоординація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створилизазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктомгосподарювання.
Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгодженихдій.
Стаття 6 Законувизначає антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії, які призвели чи можутьпризвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.
Антиконкурентнимиузгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:
1. встановлення цін чи іншихумов придбання або реалізації товарів;
2. обмеження виробництва, ринківтоварів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролюнад ними;
3. розподілу ринків чи джерелпостачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їхреалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи заіншими ознаками;
4. спотворення результатівторгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
5. усунення з ринку або обмеженнядоступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців,продавців;
6. застосування різних умов дорівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх уневигідне становище в конкуренції;
7. укладення угод за умовиприйняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїмзмістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькійдіяльності не стосуються предмета цих угод;
8. істотного обмеженняконкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивновиправданих на те причин.
Вчиненняантиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальністьзгідно з законом.
Разом з тимзазначені вище узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органамиАнтимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці діїсприяють:
· вдосконаленнювиробництва, придбанню або реалізації товару;
· техніко-технологічному,економічному розвитку;
· розвиткумалих або середніх підприємців;
· оптимізаціїекспорту чи імпорту товарів;
· розробленнюта застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;
· раціоналізаціївиробництва.
Проте, зазначеніузгоджені дії не можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітетуУкраїни, якщо конкуренція істотно обмежується на всьому ринку чи в значній йогочастині.
Вчиненняузгоджених дій забороняється до отримання у встановленому порядку дозволуорганів Антимонопольного комітету.
Особа, якавчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дійдобровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи йоготериторіальне відділення та надала інформацію, що має істотне значення дляприйняття рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчиненняантиконкурентних узгоджених дій, передбаченої ст. 52 Закону.
Разом з тим такаособа не може бути звільнена від відповідальності, якщо вона:
· не вжилаефективних заходів щодо припинення нею антиконкурентних узгоджених дій післяповідомлення про них Антимонопольному комітету України;
· булаініціатором чи забезпечувала керівництво антиконкурентними узгодженими діями;не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про якіїй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єктгосподарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:
· на цьомуринку у нього немає жодного конкурента;
· не зазнаєзначної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктівгосподарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявностібар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільгчи інших обставин.
Монопольним(домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого наринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значноїконкуренції.
Монопольним(домінуючим) також може бути визнано становище суб'єкта господарювання, якщойого частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнаєзначної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру частокринку, які належать конкурентам.
Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займаємонопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного видутовару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разомузятих, виконується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону, тобто нацьому ринку у них немає жодного конкурента або вони не зазнають значної конкуренції.
Монопольним(домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктівгосподарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:
· сукупначастка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринкуналежать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;
· сукупначастка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринкуналежать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків і при цьому вони недоведуть, що стосовно них не виконуються умови ч. 4 ст. 12 Закону.
Саме по собімонопольне становище того або іншого суб'єкта господарювання не визнаєтьсяпорушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Таким порушеннямЗакон України «Про захист економічної конкуренції» визнає зловживаннямонопольним становищем на ринку. Відповідно до ст. 13 зазначеного Законузловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чибездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче)становище на ринку, що
призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеженняконкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктівгосподарювання або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чиспоживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції наринку.
Зловживанняммонопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:
1. встановлення таких цін чиінших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити заумов існування значної конкуренції на ринку;
2. застосування різних цін чирізних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцямичи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;
3. обумовлення укладання угодприйняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природоюабо згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльностіне стосуються предмета договору;
4. обмеження виробництва, ринківабо технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктамгосподарювання, покупцям, продавцям;
5. часткова або повна відмовавід придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерелреалізації чи придбання;
6. істотне обмеженняконкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивновиправданих на те причин;
7. створення перешкод доступу наринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктівгосподарювання.
Зловживаннямонопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собоювідповідальність згідно із законом.
Зловживання монопольним становищем на ринку становлять другу групу порушеньантимонопольного законодавства. До третьої групи порушень входятьантиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органівадміністративно-господарського управління та контролю. Такими діями ст. 15Закону України «Про захист економічної конкуренції» визнає прийняттябудь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), наданняписьмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльністьорганів влади, органів місцевого самоврядування, органівадміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чипосадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення,обмеження чи спотворення конкуренції.
Антиконкурентнимидіями органів влади, органів місцевого самоврядування, органівадміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:
· заборонаабо перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва вінших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановленняобмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чиреалізацію певних видів товарів;
· пряме абоопосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації,концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійсненняконцентрації суб'єктів господарювання в інших формах;
· пряме абоопосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладеннядоговорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чипершочергового їх придбання у певних продавців;
· будь-якадія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринківміж суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів,обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;
· встановленнязаборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому абонадання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певномуобсязі чи за виконання певних умов;
· наданняокремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чиінших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів,що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чиспотворення конкуренції;
· дія,внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктівгосподарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльностіпорівняно з конкурентами;
· дія, якоювстановлюються не передбачені законами України заборони та обмеженнясамостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів,ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядженняприбутком.
Вчиненняантиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органівадміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне засобою відповідальність згідно із законом.
Органам влади та органам місцевого самоврядування забороняється делегуватиокремі владні повноваження об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктамгосподарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення,обмеження чи спотворення конкуренції.
Статтею 17 ЗаконуУкраїни «Про захист економічної конкуренції» забороняються дії чибездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органівадміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чипосадової особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органіввлади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарськогоуправління та контролю до порушень законодавства про захист економічноїконкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.
Четверту групупорушень законодавства про захист економічної конкуренції становитьобмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань,яка полягає у тому, що суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняєтьсясхиляти інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства прозахист економічної конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень, а такожпримушувати інших суб'єктів господарювання до:
· антиконкурентнихузгоджених дій, визначених ст. 6 Закону;
· узгодженихдій, визначених статтями 7, 8, 9 та 10 Закону;
· участі уконцентрації суб'єктів господарювання, визначеної ст. 22 Закону (ст. 18 ЗаконуУкраїни «Про захист економічної конкуренції»).
Суб'єктамгосподарювання, які отримали дозвіл відповідних органів Антимонопольногокомітету України на узгоджені дії, забороняється встановлювати щодогосподарської діяльності суб'єктів господарювання обмеження, які, як правило,не застосовуються до інших суб'єктів господарювання, або застосовувати безоб'єктивно виправданих причин різний підхід до різних суб'єктів господарювання.Статтею 19 Закону встановлено й інші заборони неправомірного використаннясуб'єктами господарювання ринкового становища.
Суб'єктамгосподарювання, що мають значно більший ринковий вплив порівняно з малими абосередніми підприємцями, які є їх конкурентами, забороняється створюватиперешкоди у господарській діяльності малим або середнім підприємцям(дискримінація конкурентів суб'єктами господарювання), зокрема вчиняти дії,заборонені згідно з частинами 1 та 3 ст. 19 Закону.
Статтею 21 ЗаконуУкраїни «Про захист економічної конкуренції» не допускаєтьсяобмежувальна діяльність об'єднань (об'єднань юридичних та (або) фізичних осіб,у тому числі об'єднань підприємств, а також громадських організацій) шляхомвідмови суб'єктові господарювання у прийнятті до такого об'єднання, яка ставитьйого у невигідне становище в конкуренції, якщо така відмова є необрунтованою іневиправданою.
Значної шкодирозвиткові конкуренції в економіці України завдає недобросовісна конкуренція — будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чеснимзвичаям у підприємницькій діяльності (ч. 1 ст. 1 Закону України «Прозахист від недобросовісної конкуренції»).
Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визнаєнедобросовісною конкуренцією, зокрема, такі дії:
· неправомірневикористання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;
· неправомірневикористання товару іншого виробника;
· копіюваннязовнішнього вигляду виробу;
· порівняльнурекламу;
· дискредитаціюгосподарюючого суб'єкта (підприємця);
· купівлю-продажтоварів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;
· схиленнядо бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця);
· схиленняпостачальника до дискримінації покупця (замовника);
· схиленнягосподарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;
· підкуппрацівника постачальника;
· підкуппрацівника покупця (замовника);
· досягненнянеправомірних переваг у конкуренції;
· неправомірнезбирання комерційної таємниці;
· розголошеннякомерційної таємниці;
· схиленнядо розголошення комерційної таємниці;
· неправомірневикористання комерційної таємниці (статті 4-19 Закону)./>
· 3. Антимонопольногокомітет України як основний державний орган контролю за додержанням економічноїконкуренції
Державна політикау сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму вгосподарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки,фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншоїпідтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвиткові конкуренції,здійснюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування таорганами адміністративно-господарського управління та контролю. Длязабезпечення державного контролю за додержанням законодавства про захист економічноїконкуренції, захисту інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від йогопорушень утворено спеціальний державний орган — Антимонопольний комітетУкраїни.
Основнимизавданнями Антимонопольного комітету України є:
· здійсненнядержавного контролю за додержанням законодавства про захист економічноїконкуренції;
· захистзаконних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів шляхом застосуваннязаходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства про захистекономічної конкуренції, накладання стягнень за порушення цього законодавства умежах своїх повноважень;
· сприяннярозвиткові добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.
Правове становищеАнтимонопольного комітету України визначено Законом України «ПроАнтимонопольний комітет України», а його діяльність щодо контролю законцентрацією суб'єктів господарювання, розгляду заяв та справ про наданнядозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, розгляду справпро порушення законодавства про захист економічної конкуренції та пронедобросовісну конкуренцію регламентують закони України «Про захистекономічної конкуренції» та «Про захист від недобросовісноїконкуренції».
Антимонопольнийкомітет та утворені ним територіальні відділення (в Автономній Республіці Крим,областях, містах Києві та Севастополі) становлять систему органівАнтимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету.
Антимонопольнийкомітет відповідно до покладених на нього
завдань:
· контролюєдодержання антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації,ліквідації господарюючих суб'єктів; при перетворенні органів управління наоб'єднання підприємців, придбанні часток (акцій, паїв), активів господарськихтовариств та підприємств; при здійсненні господарської діяльностіпідприємцям" та при реалізації повноважень центральних і місцевих органівдержавної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування щодопідприємців;
· розглядаєсправи про порушення антимонопольного законодавства та приймає рішення зарезультатами розгляду в межах своїх повноважень;
· звертаєтьсядо суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушеннямиантимонопольного законодавства, в тому числі:
а) про визнаннянедійсними актів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади,органів місцевого й регіонального самоврядування та припинення ними дій, щообмежують конкуренцію, в разі невиконання ними у встановлені строкирозпорядження Антимонопольного комітету про скасування неправомірних актів,припинення правопорушень тощо;
б) про відшкодуваннязбитків, заподіяних порушенням антимонопольного законодавства;
в) про вилученняприбутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності врезультаті порушення антимонопольного законодавства;
г) з іншихпідстав, передбачених чинним законодавством, а також надсилають до судупротоколи про адміністративні порушення для накладання штрафів на посадовихосіб відповідно до чинного законодавства;
· даєрекомендації державним органам щодо провадження заходів, спрямованих нарозвиток підприємництва і конкуренції;
· береучасть у розробці та вносить у встановленому порядку проекти актівзаконодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, антимонопольноїполітики та демонополізації економіки;
· береучасть в укладенні міждержавних угод, розробці й реалізації міжнароднихпроектів та програм, а також здійснює співробітництво з державними органами інеурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями зпитань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету;
· узагальнюєпрактику застосування антимонопольного законодавства, розробляє пропозиції щодойого вдосконалення;
· розробляєі організовує провадження заходів, спрямованих на запобігання порушеннямантимонопольного законодавства;
· систематичноінформує населення України про свою діяльність;
· здійснюєінші дії з метою контролю за додержанням антимонопольного законодавства.
Антимонопольнийкомітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених.
З метоюзапобігання монополізації товарних ринків, зловживанню монопольним (домінуючим)становищем, обмеженню конкуренції органи Антимонопольного комітету Україниздійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання.
Відповідно до ч.2 ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції»концентрацією визнається:
1. злиття суб'єктівгосподарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;
2. набуття безпосередньо абочерез інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання надодним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктівгосподарювання, зокрема, шляхом:
а)безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншимспособом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурногопідрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг,концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у виглядіцілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єктагосподарювання, у тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується;
б) призначенняабо обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради,правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарюванняособи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктахгосподарювання, або створення ситуації, за якої понад половину посад членівспостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чибільше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;
в) створення,суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який тривалийперіод самостійно здійснюватиме господарську діяльність, і при цьому зазначенестворення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктамигосподарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними тановоствореним суб'єктом господарювання;
3) безпосереднєабо опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання вуправління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єктагосподарювання.
Така концентраціяможе бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволуАнтимонопольного комітету України чи його адміністративної колегії, якийнеобхідний, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарівучасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовийрік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 млн. євро,визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній деньфінансового року, і при цьому: вартість (сукупна вартість) активів або обсяг(сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як удвох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму,еквівалентну 1 млн. євро, визначену за курсом Національного банку України, щодіяв в останній день фінансового року у кожного, та вартість (сукупна вартість)активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоч би одногоучасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму,еквівалентну 1 млн. євро. визначену за курсом Національного банку України, щодіяв в останній день фінансового року.
Концентрація, якапотребує дозволу, забороняється до надання дозволу на її здійснення. До наданнятакого дозволу учасники концентрації зобов'язані утримуватися від дій, якіможуть призвести до обмеження конкуренції та неможливості відновленняпочаткового стану.
Відповідно до ст.26 Закону України «Про захист економічної конкуренції» учасники узгодженихдій, учасники концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування,органи адміністративно-господарського управління та контролю у порядку,встановленому Антимонопольним комітетом України, звертаються: із заявою пронадання дозволу на узгоджені дії — до Антимонопольного комітету України чи йоготериторіальних відділень; із заявою про надання дозволу на концентрацію — доАнтимонопольного комітету України.
За подання заявпро надання дозволу на узгоджені дії або концентрацію справляється плата в розмірах,передбачених ч. 2 ст. 34 Закону України «Про захист економічноїконкуренції».
Заява вважаєтьсяприйнятою до розгляду після 15 днів з дня її надходження, якщо протягом цьогочасу державний уповноважений Антимонопольного комітету України, голова йоготериторіального відділення не повернули заявнику заяву із повідомленням, щовона та інші документи не відповідають встановленим Антимонопольним комітетомУкраїни вимогам і це перешкоджає її розглядові.
Якщо дозвіл наузгоджені дії було надано органами Антимонопольного комітету України наконкретно визначений строк, суб'єкти господарювання мають право звернутися доорганів Антимонопольного комітету України із заявою про продовження діїдозволу. Така заява подається за три місяці до закінчення строку дії дозволу.
ОрганиАнтимонопольного комітету України розглядають заяву про надання дозволу наузгоджені дії протягом трьох місяців, а заяву про надання дозволу наконцентрацію — протягом тридцяти днів з дня прийняття її до розглядувідповідним органом Антимонопольного комітету України.
Якщо протягом строку розгляду заяви органи Антимонопольного комітету України нерозпочали розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію, рішення пронадання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію вважається прийнятим.
У разі виявленняпідстав для заборони узгоджених дій, концентрації, а також у разі необхідностіпроведення складного поглибленого дослідження чи експертизи відповідні органиАнтимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про узгоджені діїчи концентрацію, про що приймається розпорядження та письмово повідомляєтьсяособа, яка подала заяву. Разом із повідомленням про початок розгляду справинадсилається перелік інформації, яку заявник повинен надати для прийняттяорганами Антимонопольного комітету України рішення у справі.
Рішення пронадання дозволу на узгоджені дії може бути надано на невизначений або конкретновизначений строк, який, як правило, не повинен перевищувати п'яти років.
Інформація проприйняті рішення за результатами розгляду заяв, справ про узгоджені дії,концентрацію може бути опублікована в «Офіційному віснику України»,інших друкованих чи електронних засобах масової інформації або оприлюднена вінший спосіб.
У 30-денний строкз дня прийняття рішення Антимонопольним комітетом України про заборонуузгоджених дій чи концентрації учасники узгоджених дій, учасники концентрації,органи влади, органи місцевого самоврядування, органиадміністративно-господарського управління та контролю можуть звернутися доКабінету Міністрів України із заявою про надання дозволу на відповідніузгоджені дії чи концентрацію.
Кабінет МіністрівУкраїни приймає мотивоване рішення про надання дозволу на узгоджені дії,концентрацію або про відмову у наданні такого дозволу.
3. Відповідальність запорушення законодавства про захист економічної конкуренціїПитаннямвідповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренціїприсвячений розділ VIII Закону України «Про захист економічноїконкуренції».
Згідно зі ст. 50Закону порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є:
1. антиконкурентні узгодженідії;
2. зловживання монопольним(домінуючим) становищем;
3. антиконкурентні дії органіввлади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарськогоуправління та контролю;
4. невиконання рішення,попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконанняне в повному обсязі;
5. здійснення учасникамиузгоджених дій — суб'єктами господарювання дій, заборонених згідно з ч. 5 ст. 10Закону;
6. делегування повноваженьорганів влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, забороненихзгідно із ст. 16 Закону;
7. вчинення дій, забороненихзгідно із ст. 17 Закону;
8. обмежувальна тадискримінаційна діяльність, заборонена згідно із ч. 2 ст. 18, статтями 19 і 20Закону;
9. обмежувальна діяльність,заборонена згідно із ч. 1 ст. 18 Закону;
10. недодержанняумов, передбачених п. 2 ч. З ст. 22 Закону;
11. порушенняположень погоджених з органами Антимонопольного комітету України установчихдокументів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщоце призводить до обмеження конкуренції;
12. концентраціябез отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України уразі, якщо наявність такого дозволу необхідна;
13. неподанняінформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню устроки, встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою йоготериторіального відділення чи нормативно-правовими актами;
14. поданняінформації у неповному обсязі Антимонопольному комітету України, йоготериторіальному відділенню у строки, встановлені органами Антимонопольногокомітету України, головою його територіального відділення чинормативно-правовими актами;
15. поданнянедостовірної інформації Антимонопольному комітету України, йоготериторіальному відділенню;
16. створенняперешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіальноговідділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту намайно, документи, предмети чи інші носії інформації;
17. наданнярекомендацій суб'єктами господарювання, об'єднаннями, органами влади, органамимісцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління таконтролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічноїконкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;
18. обмеженняу господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що вінзвернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділенняіз заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
19. невиконанняучасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими булообумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;
20. обмежувальнадіяльність об'єднань, заборонена згідно зі ст. 21 Закону.
За порушеннязаконодавства про захист економічної конкуренції до суб'єктів господарюваннязастосовуються такі види санкцій.
1. Штрафивідповідно до ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»накладають органи Антимонопольного комітету на об'єднання, суб'єктівгосподарювання за такі порушення:
а)антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем;невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету абоїх виконання не в повному обсязі — у розмірі до десяти відсотків доходу(виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт,послуг) за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф.У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотківзазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищуєпотрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Якщо доходу (виручки) немаєабо відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови йоготериторіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф накладаєтьсяу розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
б) здійсненняучасниками узгоджених дій — суб'єктами господарювання дій, заборонених згідно зч. 5 ст. 10 Закону; обмежувальну та дискримінаційну діяльність, заборонену згідноіз ч. 2 ст. 18, статтями 19 і 20 Закону; недодержання умов, передбачених п. 2ч. З ст. 22 Закону; порушення положень погоджених з органами Антимонопольногокомітету України установчих документів суб'єкта господарювання, створеного врезультаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольногокомітету України у разі, якщо наявність такого дозволу необхідна; невиконанняучасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими булообумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію — урозмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання відреалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, щопередував року, за який накладається штраф, а якщо доходу (виручки) немає абовідповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіальноговідділення не надав розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі додесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
в) обмежувальнудіяльність, заборонену згідно із ч. 1 ст. 18 Закону; неподання інформаціїАнтимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у строки,встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою йоготериторіального відділення чи нормативно-правовими актами; подання інформації унеповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальномувідділенню у строки, встановлені органами Антимонопольного комітету України,головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами; поданнянедостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальномувідділенню; створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України,його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чинакладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те,що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіальноговідділення із заявою про порушення законодавства про захист економічноїконкуренції — у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єктагосподарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останнійзвітний рік, що передував року, за який накладається штраф, а якщо доходу(виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітетуУкраїни, голови його територіального відділення не надав розмір доходу(виручки), штраф накладається у розмірі до двох тисяч неоподатковуванихмінімумів доходів громадян.
Рішення пронакладення штрафів у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян приймають виключно Антимонопольний комітет України,адміністративна колегія Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.
Відповідно доЗакону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» вчиненнягосподарюючими суб'єктами — юридичними особами та їх об'єднаннями дій,визначених цим законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладанняна них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннямиштрафів у розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконанняробіт, надання послуг господарюючого суб'єкта за останній звітний рік, щопередував року, в якому накладається штраф. У разі якщо обчислити виручкугосподарюючого суб'єкта неможливо або виручки немає, зазначені штрафинакладаються у розмірі до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян.
Вчинення дій,визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, їхоб'єднаннями та об'єднаннями громадян, що не є господарюючими суб'єктами, тягнеза собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, йоготериторіальними відділеннями штрафів у розмірі до двох тисяч неоподатковуванихмінімумів доходів громадян.
2. Примусовийподіл, як вид господарсько-організаційних санкцій за порушення законодавствапро захист економічної конкуренції, застосовується Антимонопольним комітетом увипадках, коли суб'єкт господарювання, що займає монопольне (домінуюче)становище на ринку, зловживає ним.
Примусовий поділ не застосовується у таких випадках:
· занеможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств,структурних підрозділів чи структурних одиниць;
· занаявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділівчи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання,перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства,структурного підрозділу чи структурної одиниці).
Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єктагосподарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бутименшим шести місяців.
3. Відшкодуванняшкоди. Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захистекономічної конкуренції, можуть звернутися до суду, арбітражного суду із заявоюпро її відшкодування.
Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції,передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18 і 19 ст. 50 Закону України «Прозахист економічної конкуренції», відшкодовується особою, яка вчинилапорушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених Законом України «Прозахист від недобросовісної конкуренції» як недобросовісна конкуренція,підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку,визначеному цивільним законодавством України.
4. Вилученнятоварів. У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень,рекламних матеріалів, упаковки або факту копіювання виробів заінтересованіособи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальнихвідділень із заявою про вилучення товарів з неправомірно використанимпозначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника,так і у продавця.
Порядок використання вилучених товарів визначає Кабінет Міністрів України.
Вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробівіншого суб'єкта господарювання застосовується у разі, коли можливістьзмішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усуненаіншим шляхом.
Слід мати наувазі, що суб'єкта господарювання не можна притягнути до відповідальності запорушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строкдавності притягнення до відповідальності.
Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства прозахист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення,а в разі триваючого порушення — з дня закінчення вчинення порушення.
Строк давностіпритягнення до відповідальності за порушення законодавства про захистекономічної конкуренції, передбачений пунктами 13-16 ст. 50 Закону України«Про захист економічної конкуренції», становить три роки з днявчинення порушення, а в разі триваючого порушення — з дня закінчення вчиненняпорушення.
Перебіг строкудавності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету Українисправи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Висновок
Проаналізувавшинаведений вище матеріал можна стверджувати, що без здійснення політикидемонополізації економіки і побудови розвинутої системи контролю за діяльністюприродних монополій:
а) владавідчуватиме себе дедалі невпевненіше і буде все менш послідовною через прямий інепрямий політичний тиск з боку монополій;
б) народпочуватиметься обмеженим у своїх правах, не особливо розбираючись, хто і де їхконкретно порушує, і накопичуватиме критичну масу роздратування щодо владивзагалі;
в) ринковівідносини залишаться переважно гаслами через відсутність конкуренції в ключовихсферах життєдіяльності суспільства, і як наслідок економічні проблемипоглибляться.
Також необхіднозазначити, що можливості Антимонопольного комітету сьогодні досить обмежені.По-перше, він не є незалежною структурою, як це практикується в цивілізованихзахідних країнах. У нас Антимонопольний комітет — центральний орган виконавчоївлади зі спеціальним статусом і тому повинен іти у руслі позиції Кабінету міністрівз усіх питань, у тому числі тих, які стосуються діяльності природних державнихмонополій. По-друге, сьогодні Антимонопольний комітет поєднує контролюючі тарегулюючі функції, що також нонсенс. По-третє, в умовах відсутності регулюючихорганів у сфері транспорту, зв’язку, житлово-комунального господарства сферарегулювання Антимонопольного комітету занадто широка для того, щоб «охопити її»наявними людськими ресурсами. Тому численні конфлікти, що існують у сферідіяльності монополій («Полтаваобленерго» — «Укратрансгаз», «Полтавськанафтогазова компанія», Полтавський ГЗК; «Запоріжжяобленерго» — Запорізькийабразивний комбінат; «Київенерго» — НАК «Нафтогаз України»; «Укрзалізниця» —металурги; «Львівобленерго» — львівське телебачення, транспорт, водоканал;«Укртелеком» — приватні оператори зв’язку; «Кіровоградобленерго» — одеськазалізниця; житлокомунгосп — 49 мільйонів жителів України і т.ін.), очевидно,надалі поглиблюватимуться.
Список використаноїлітератури1. Україна. Закон. Про захиствід недобросовісної конкуренції: Прийнятий 7 черв. 1996 р. // Право України. — 1996. — № 8. — С7 75- 79.
2. Україна. Закон. Про обмеженнямонополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькийдіяльності: Прийнятий 18 лют. 1992 р. № 2132-ХІІ // Відомості Верх. РадиУкраїни. — 1992. — № 21. — Ст. 296.
3. Астахова Ю. Компроматом поконкуренту?// Юридичний вісник України, № 3, 2001.
4. Дахно И. Недобросовестнаяконкуренция и промышленная собственность в Украине // Предпринимательство, №1,2002
5. Никеров Г. Нужна здороваяконкуренция: (О разработке антимонопол. законов) // Народный депутат. — 2000. — № 5.
6. Очкас Г. Законодательноеобеспечение экономической конкуренции // Закон и бизнес. — 2003 — 4 янв.
7. Саниахметова Н. Правоваярегламентация недопущения антиконкурентных действий в предпринимательской, К.: Діло, 1999.
8. Яновский А. Повышение эффективностидеятельности предприятия на основе метода “гонки за лидером” и “позишенинга” /Конкуренция и право. — 2003.- № 7.