Реферат: Ефективність за Парето та соціальний оптимум
Ефективністьза Парето та соціальний оптимум.
Частковата загальна рівновага
Концепціяефективності конкурентної ринкової системи базується на понятті „ефективностіза Парето”. Ефективністьза Парето(Парето-оптимум) означає, що ресурси розподіленіоптимально, якщоніхто не може покращити свого становища, не погіршуючи становища іншого.
/>Основним критерієм ефективності за Паретоє наявністьабо відсутність розтрати ресурсів. Парето-оптимальними є розподіли, за якихбудь-які подальші вигідні зміни неможливі.
Межаможливих корисностей/> – модель економіки з двомаекономічними суб’єктами, які розподіляють між собою обмежений обсяг благ (рис.12.1), – ілюструє множину комбінацій рівнів корисностей, які можуть бутидосягнуті учасниками обміну. Всі точки /> відповідаютьПарето-ефективним розподілам. Проте різні варіанти розподілу добробуту суттєвовідрізняються з точки зору справедливості.
Парето-оптимальний розподілресурсів може не давати соціального оптимуму, допускаючи крайнюнерівномірність розподілу наявних благ у суспільстві. Неефективний розподілресурсів іноді може бути більш справедливим, ніж ефективний.
З множини варіантів суспільство може реально реалізувати лишеодин. Конкретний вибір пов’язаний з конкретним поглядом на проблемусправедливості, який і визначає функцію суспільного добробуту.
Функція суспільногодобробутуранжирує індивідуальні розподіли залежно від індивідуальних уподобань, а рівеньсуспільного добробуту />виступає деякоюфункцією від індивідуальних функцій корисності /> і зростаючою функцією корисності кожного індивіда: />.
Існують численні різновиди функціїсуспільного добробуту, найбільш відомими з яких є:
· функціясуспільного добробуту Бентама (класична утилітаристська функція) – представляєрівень суспільного добробуту як суму індивідуальних функцій корисності членівсуспільства/>: />;
· функціядобробуту як сума зважених корисностей (різновид функції Бентама):
/>,
де /> євагами, за допомогою яких суспільство зважує корисності окремих індивідів зогляду на їх важливість для суспільного добробуту;
· функціядобробуту Роулза (мінімаксна) – показує, що зростання суспільного добробуту залежить відзростання добробуту індивіда з найнижчим його рівнем:
/>;
· функціясуспільного добробуту Бергсона – Семюелсона (індивідуалістична):
/> ,
де/>–набори благ конкурентних індивідів, а />.
Всі функції, крім функції Бергсона – Семюелсона, виходять зкількісної (кардиналістської) концепції корисності, представляють уподобанняіндивідів відносно деяких станів суспільного розподілу благ.Індивідуалістична функція ґрунтується на ординалістській теорії, вонавідображає індивідуальні уподобання і відповідні рівні корисності окремихіндивідів відносно певних наборів споживчих благ.
/>Максимізація функції суспільногодобробуту у відповідній графічній моделі (рис. 12.2) передбачає суміщеннякривих рівного добробуту або суспільних кривих байдужості /> з межею можливихкорисностей />, щодозволяєвизначити точку рівноваги. Будь-який інший стан на межі можливих корисностейнеоптимальний щодо суспільного добробуту, хоча є Парето-оптимальним. У точцірівноваги забезпечується максимальний рівень добробутуекономічнихсуб’єктів, проте такий розподіл – лише один з можливих варіантів справедливогорозподілу.
В цілому розрізняють чотири концептуальних підходи допроблеми справедливості: егалітарний, утилітарний, роулзівський іліберальний.
Егалітарнийпідхід вимагає рівномірногорозподілу, за якого всі блага поділені порівну між усіма індивідами. Протетакий розподіл, як правило, не є Парето-ефективним.
Утилітарний підхід розглядає суспільний добробут як суму добробутувсіх членів суспільства. Принцип перерозподілу доходів ґрунтується наприпущенні про спадну граничну корисність: для заможних членів суспільствакорисність одиниці вилученого доходу спадає в меншій мірі, ніж зростаєкорисність одиниці додаткового доходу для незаможних. У результаті суспільнакорисність максимізується, Парето-ефективність досягається за більшрівномірного розподілу доходів.
Роулзівський (концепція Дж. Роулза) підхід допускає існування нерівності, щоб непозбавити найпродуктивніших виробників стимулу до праці, але передбачаєперерозподіл частини доходів більш продуктивних економічних суб’єктів накористь найбідніших членів суспільства.
Ліберальний підхід полягає у тому, що результати конкурентних ринкових процесіввважаються справедливими, оскільки винагороджують тих, хто більш здібний іпрацьовитий, навіть якщо при цьому має місце крайня нерівність; не передбачаєперерозподілу благ. Суспільно-оптимальними і справедливими вважаються виключноПарето-ефективні варіанти розподілу.
Егалітарний, утилітарний і роулзівськийпідходи передбачають державне втручання з метою коригування результатівринкових процесів і досягнення більш справедливого розподілу, ліберальнийпідхід заперечує необхідність такого втручання. Сучасна держава прагне досягненнякомпромісу між критеріями оптимальності тасправедливості.
Ефективність функціонування конкурентної ринкової системиоцінюється за двома рівнями – часткової та загальної рівноваги.
Часткова конкурентна ринкова рівновага – рівновага на ізольованомуринку певного товару – є ефективною, оскільки у точці рівноваги економічна цінністьпродукту для споживача /> іграничні витрати його виробництва />співпадають.Рівноважна ціна дорівнює граничним витратам і граничній цінностіпродукту: />.
За будь-яких відхилень від рівноваги ці величини неспівпадають, розподіл ресурсів не є Парето-ефективним. Ринок досконалоїконкуренції автоматично забезпечує їх перерозподіл через змінуціни. За відновлення рівноваги на рівні /> неіснує жодної можливості покращити стан покупців чи продавців, економіка стає ефективноюза Парето. У стані рівноваги споживчий і виробничий надлишки досягаютьмаксимальної величини. Сукупний надлишок споживачів і виробниківпоказує виграш всього суспільства.
Але економіка не складається з окремих ізольованих ринків.Навпаки, існує система тісно переплетених між собою ринкових цін, зміна яких наодному ринку викликає численні і значні зміни на інших споріднених ринках. Коливсі ринки факторів виробництва і кінцевої продукції досягають частковоїрівноваги, встановлюється загальна рівновага економічної системи.
Загальнарівновага – це станрівноваги, за якого у всій економічній системі, на всіх ринках встановлюютьсяціни рівноваги. Цінами загальної рівноваги називаються ціни, за якими загальнийобсяг споживання кожного блага не перевищує обсягу його виробництва. Загальнарівновага відображає ефекти зворотного зв’язку. Ефектом зворотного зв’язку називається змінацін і кількості товарів на певному ринку як реакція на зміни, що виникають наспоріднених ринках.
Модель загальної економічної рівноваги Вальрасавідображає взаємозв’язок ринків готової продукції і ринків факторів виробництвав умовах досконалої конкуренції, яка дозволяє забезпечити одночасну рівновагумножини ринків. Закон Вальраса визначає залежність між окремимиринками за умов досконалої конкуренції: сума надлишкового попиту на всіх ринкахповинна дорівнювати нулю.
Аналіз загальної рівновагирозширює можливості оцінки ефективності функціонування ринкової економіки.