Реферат: Кейнсіанська парадигма в теорії розвитку грошей

Кейнсіанськапарадигма в теорії розвитку грошей

Внесок Кейнса в теорію грошей

Докорінна перебудова системи теоретичних поглядів з приводу сутігрошей, їх місця і ролі у структурі економічних відносин відбулася у першійтретині нинішнього століття. Ця перебудова пов'язана з працями одного знайвидатніших економістів XX ст. Джона Мейнарда Кейнса (1883 – 1946). Йдетьсяпро знамениту тріаду Кейнсових праць, що посіла чільне місце в теорії грошовихвідносин. Це книжка «Трактат про грошову реформу» (1923 р.), двотомне видання«Трактат про гроші» (1930 р.) і визначальна праця англійського вченого, щостала класикою світової економічної думки, — «Загальна теорія зайнятості,відсотка і грошей» (1936 р.).

Кейнс був сином відомого англійськогоекономіста Джона Невілла Кейнса, автора книги «Предмет і метод політичноїекономії», опублікованої 1890 p. Отримав освіту в Ітоні та Кембріджі. Спочаткувивчав математику та теорію ймовірності, але згодом зацікавився економікою.1905 р.

Усвоїх наукових творах він розглядає широке коло проблем, зокрема, проблемитеорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди, укладеноїпісля першої світової війни. Проте його головною працею є «Загальна теоріязайнятості, процента і грошей».

Ідеї цієї книжки були із захопленнямсприйняті в колах великої буржуазії. Книжку назвали «біблією кейнсіанства».Західні економісти навіть проголосили «кейнсіанську революцію», яка нарештіпереможе марксизм. А американський історик економічної думки Селігмен поставивкнижку Кейнса поряд з «Багатством народів» Сміта та «Капіталом» К. Маркса.

Учення Кейнса стало своєрідноюреакцією на неокласичну школу й маржиналізм, які панували в економічній науцідо нього і до яких колись належав і він сам як учень А. Маршалла ікембріджської школи. Економічна криза 1929-1933 pp. різко змінила поглядиКейнса, він рішуче й безоглядно пориває з поглядами А. Маршалла, його ідеямифритредерства й висловлює думку про те, що капіталізм доби вільної конкуренціївичерпав свої можливості та пішов у непам'ять.

Попередниками Кейнса, які розроблялиті чи інші функціональні зв'язки процесу відтворення і положення яких вінрозвиває далі, можна вважати так звану стокгольмську школу — Б. Умена, Е.Ліндаля; Ф. Кана у Великобританії та А.Ханта у Німеччині. Однак тільки Кейнсчітко сформулював новий напрям економічної теорії — теорію державногорегулювання економіки.

На відміну від інших буржуазнихекономістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарськиходиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянутинаціональне капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважноагрегатними категоріями — споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції,зайнятість, тобто величинами, котрі визначають рівень та темпи зростаннянаціонального доходу. Та головним у методі дослідження Кейнса було те, що,аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув встановитипричинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це поклалопочаток такому напрямку економічної науки, який сьогодні називаютьмакроекономічним. «Кейнс, мабуть, повинен посісти постійне місце в історіїекономічної думки як перша особа, котра розробила повністю обґрунтовану теоріютого, що ми називаємо зараз макроекономікою» .

Економічні поглядиДж.М.Кейнса

У докейнсіанській політекономіїпанував мікроекономічний підхід, тобто аналіз економіки з погляду окремихекономічних одиниць. Умови процвітання окремої фірми ототожнювалися з умовамипроцвітання нації в цілому, примноження її національного багатства, тому уцентрі аналізу була окрема фірма, проблеми мінімізації її витрат тамаксимізації прибутку як джерела нагромадження капіталу. Головна відмінністьміж макро- та мікроекономічним підходами полягає не в тім, що перший ігноруєінтереси окремих фірм, а другий — національну економіку. Відмінність зв'язана зтим, якому фактору — інтересам окремої фірми чи загальним умовам відтворення — надається вирішального значення для економічного зростання країни. Кейнс віддавперевагу загальноекономічним факторам.

Всупереч уявленню про внутрішню збалансованість ринкової економікиДж.М.Кейнс у своїх працях теоретично довів, що механізм ринкової конкуренції занових умов економічного розвитку не в змозі самотужки, без втручання держави,забезпечити ефективне використання головних чинників виробництва й відповіднурівновагу процесу розширеного відтворення.

На відміну від теорій Кларка,Маршалла, Пігу та інших, Кейнс дійшов висновку, що всі життєво важливі проблемивисоко розвинутого капіталістичного суспільства слід шукати не у сферіпропозиції ресурсів (їхньої рідкісності, цінності, найбільш ефективногопоєднання для отримання максимуму продукції, «винагородження» факторів виробництваі т.п.), чим займалася до цього часу неокласична економічна думка, а у сферіпопиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів. Відповідно до закону Сея, котрийстав засадним для всієї неокласичної політекономії, сам процес виробництватоварів створює дохід, що точнісінько дорівнює вартості вироблених товарів. Це,у свою чергу, означає, що виробництво будь-якого обсягу продукції автоматичнозабезпечує дохід, необхідний для закупівлі всієї продукції на ринку. Пропозиціяпороджує свій власний попит — ось головний постулат названого закону.

Кейнс заперечив дію автоматичногомеханізму як на ринку товарів, так і на ринку робочої сили та капіталу.

По-перше, він поставив під сумнівіснування за умов монополістичного капіталізму (до речі, сам Кейнс не вживавцього словосполучення, але саме його мав на увазі) вільного руху цін у напрямізниження. Досвід показував, що ціни залишаються незмінними навіть за умовзниження зарплати та спаду виробництва.

По-друге, Кейнс показав неможливістьпостійного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій. Є певнамежа, нижче за яку економічні суб'єкти віддадуть перевагу не передаванню своїхзаощаджень у позичку, а триматимуть їх у вигляді ліквідних засобів з метоюстрахування себе у разі різних непередбачених ускладнень.

По-третє, Кейнс поставив питання пронеможливість зниження заробітної плати у зв'язку з наявністю сильнихпрофспілок, що захищають економічні інтереси робітничого класу.

Таким чином, Кейнс намагавсяпоказати, що механізм автоматичного зрівнювання попиту та пропозиції, що наньому ґрунтується неокласична теорія, є утопією.

Критикуючи закон Сея, Кейнс на першемісце висунув проблему «ефективного попиту». Сучасний рівень виробництва абонаціонального доходу, за Кейнсом, залежить від сукупного ефективного попиту,тобто попиту, що забезпечений грошима, інакше кажучи, від реальних витрат напридбання товарів та послуг. У зв'язку з цим Кейнс звертає увагу на проблемуреалізації та показує, що неузгодженості у сфері попиту і створюють укапіталістичному суспільстві головну перешкоду для використання ресурсів:труднощі з реалізацією саме і призводять до порушень процесу відтворення.

Водночас слід наголосити й на тому, що Дж.М.Кейнс ніколи неперебільшував значення державного регулювання економічних процесів, їх застосуваннярозглядалося не як скасування, а як доповнення до ринкових механізмів. Якпоказала історична практика, ринкові саморегулятори здатні зробити багато, алеїм не до снаги цілком забезпечити ефективний економічний розвиток. Тому йдетьсяпро застосування державних механізмів лише на рівні тих структур, які несприймають методів ринкової саморегуляції. З урахуванням цього в теоріїДж.М.Кейнса перевага надавалася активному використанню щонайперше фіскальної тагрошово-кредитної політики, яким відводилась провідна роль у системі державногорегулювання процесів економічного відтворення, зокрема в забезпеченніоптимальної зайнятості.

Грошова політика. «Керовані гроші»

Висунуте кейнсіанською теорією положення про необхідністьактивного втручання держави у процес економічного відтворення і необхідністьпроведення у зв'язку з цим гнучкої фіскальної та грошово-кредитної політикицілком логічно передбачало принципові зміни позицій економічної науки з приводуролі грошового чинника в господарському розвитку. Вже зазначалося, що,починаючи від А.Сміта і Д.Рікардо, вся класична і неокласична літературавиходила з уявлення про нейтральність грошей у системі економічного розвитку,обмежуючи сферу їх застосування у процесі відтворення лише реалізацієюпродукції, що виробляється.

Мова йде про те, що засуттю неокласична концепція ринкової економіки являла модель бартерногогосподарства, у якому гроші виконували здебільшого допоміжні функції. Напротивагу цьому Дж.М.Кейнс висунув положення про те, що гроші виконують упроцесі відтворення свою особливу, самостійну роль, що вони не така собі«вуаль», а джерело підприємницької енергії, що вони виступають у структуріекономічних зв'язків у ролі посередницької ланки між поточною і майбутньоюгосподарською діяльністю, витратами виробництва та його кінцевими результатами.«Значущість грошей, — писав із приводу цього Дж.М.Кейнс, — якраз і випливає зтого, що вони є передусім хитромудрим засобом поєднання сучасного імайбутнього». Виходячи з цього, Дж.М.Кейнс обґрунтував висновок про те, щогроші відіграють особливу, самостійну роль у структурі ринкової економіки, щовони активно впливають на мотиви поведінки її суб'єктів та їхні господарськірішення, а тому неможливо передбачити перебіг економічних подій ні на короткий,ні на тривалий термін, якщо не приховувати того, що відбуватиметься з грішмивпродовж відповідного періоду.

Оцінюючи суть такого визначення місця грошей у системі виробничоговідтворення, американський економіст, дослідник розвитку економічної думкиБ.Селігмен писав, що кейнсіанське положення, буцімто гроші мають істотнезначення і є вагомим чинником в економічній системі, виступають не лише засобомвиміру економічної діяльності, але й рушійною силою тих явищ, котрі нимивимірюються, справило суттєвий вплив на весь подальший розвиток економічноїтеорії.

У своєму аналізі виробничого відтворення Й.Шумпетер поділявекономіку на дві підсистеми — систему простого товарного виробництва(незмінного обігу) і так звану систему динамічного процесу. У відповідності зцим ним була аргументована двозначна визначеність місця грошей у ринковійекономіці. Коли економіка не виходить за межі незмінного обігу, писав він,можна абстрагуватися від грошей, бо в такій економіці вони виконують сутотехнічну функцію. А от у динамічній економіці роль грошей помітно змінюється.Вони стають одним із визначальних ресурсів виробничого відтворення. Виходячи зцього, Й.Шумпетер сформулював висновок про те, що грошовий ринок у динамічнійсистемі виступає в ролі штабу економіки, звідки надходять накази її окремимгалузям. Саме цей ринок є своєрідною кровоносною системою виробництва, яказабезпечує його необхідним капіталом. Під цим кутом зору грошова формарозглядалась не як порожня оболонка економічних процесів, а як їхня суттєваструктурна ланка. Порівняно з цим визначенням новизна підходу Дж.М.Кейнсаполягала ось у чому. Аргументуючи активну функцію грошей у процесі виробничоговідтворення, Й.Шумпетер рішуче відкидав необхідність активного державноговтручання у сферу грошових відносин,  вважаючи, що таке втручання можеспричинити лише негативні наслідки. Натомість Дж.М.Кейнс на базі тези «грошімають значення» розробив теоретичну концепцію «керованих грошей», сперту насистему їх широкого державного регулювання й використання з метою стимулюванняефективного платоспроможного попиту, а відтак — інвестиційного процесу.

У своїй книзі «Загальна теоріязайнятості, процента та грошей» Кейнс відкинув класичну кількісну теорію попитуна гроші, віддавши перевагу власним теоретичним побудовам, в яких головну рольвідіграє поняття норми процента. Він розглядав гроші як один з типів багатстваі стверджував, що та частина портфелів активів, яку економічні агенти бажаютьзберігати у вигляді грошей, залежить від того, наскільки високо вони оцінюютьвищезгадану властивість ліквідності. Тому й кейнсіанську теорію попиту на грошіназивають теорією «переваги ліквідності». Ліквідність у Кейнса — це можливістьпродати за одиницю часу за максимальною ціною будь-яке майно. Економічніагенти, купуючи активи, віддають перевагу більш ліквідним, тому що побоюютьсязначних фінансових втрат за зниження ділової активності. На його думку існуютьтри причини, які, на думку Кейнса, спонукають людей зберігати хоча б частинуїхнього багатства у вигляді ліквідних грошових активів, таких як готівка,поточні рахунки до запитання, а не у вигляді активів менш ліквідних, але таких,що дають дохід (наприклад облігації). І саме цей спекулятивний мотив формуєзворотний зв'язок між величиною попиту на гроші та нормою позичкового процента:попит на гроші поступово зростає з падінням норми позичкового процента на ринкуцінних паперів.

Таким чином, Кейнс розглядає попит нагроші як функцію двох змінних величин. За інших однакових умов збільшенняномінального доходу породжує збільшення попиту на гроші, що зумовленоіснуванням трансакційного мотиву та мотиву обережності. Зниження нормипозичкового процента також збільшує попит на гроші через спекулятивні мотиви.

Кейнс був прихильником наявностівеликої кількості грошей в обігу, що, на його думку, мало впливати на зниженняпроцентно'і ставки. Це, у свою чергу, стимулювало б зменшення «обережностіліквідності» та зростання інвестицій. На думку Кейнса, високий процент єперешкодою для перетворення грошових ресурсів на інвестиції, тобто він захищавнеобхідність максимального зниження рівня процента як засобу заохоченнявикористання нагромаджень на виробничі цілі.

Гроші, за Дж.М.Кейнсом, — це не просто життєво важливий елементекономічної структури суспільства, її важливий чинник. Вони, з одного боку,-об'єкт державного регулювання економіки, а з іншого — безпосередній інструментздійснення такого регулювання. Як писав Б.Селігмен, вони в системі теоретичногоаналізу Кейнса є джерелом енергії і в такий спосіб примушують економікупрацювати. Отож зрозуміло, що Дж.М.Кейнс став фактично засновником одного зістотних напрямків теорії грошей — теорії державної грошової політики. Фактичносуть, принципи та механізм такої політики в їх комплексному підході були впершев економічній теорії розроблені Дж.М.Кейнсом. Важливо підкреслити, що протягомтривалого періоду головні постулати цієї політики знайшли безпосереднє втіленняв системі державного регулювання економічних процесів провідних країн Заходу,найперше — США та Англії. Слід наголосити й на тому, що йдеться про механізми антикримінального регулювання економічних процесів, здійснення політики їхніхстабілізації та збалансування. А відтак теоретичне усвідомлення наукових ідейДж.М.Кейнса має винятково важливе значення і стосовно практики перехідної — відадміністративної до ринкової економіки, вирішення завдань її структурноїперебудови та стабілізації.

Політика «дешевих грошей»

Як у теоретичному, так і  в суто практичному плані особливовагомими є положення Дж.М.Кейнса про принципи здіснення політики «дешевихгрошей» та пільгового кредиту. Аналізуючи процес виробничого відтворення,Дж.М.Кейнс поставив під сумнів насамперед ефективність дії основних чинниківстабілізації ринкового механізму — системи гнучкого ціноутворення нанайважливіші товари включно з товаром робочої сили та процентними ставками на ринкукапіталів. У докейнсіанських теоретичних концепціях саморегулюванню саме  цихринкових структур відводилась головна роль у забезпеченні економічноїрівноваги.

Напротивагу цьому Дж.М.Кейнс виступив проти спонтанних цін, які,на його думку, завдають значної шкоди економічній кон'юнктурі. Він розробивконцепцію регульованого ціноутворення і підконтрольної інфляції. “Накращииметод лікування смертельно хворого індивідуалістичного ладу, — писавДж.М.Кейнс, — полягає в усуненні можливостей випадкових чекань щодо підвищеннячи зниження цін». Він зробивспробу вмотивувати не лише необхідність, але й можливість інституційного впливудержави на динаміку цін. Дж.М.Кейнс вважав такий вплив головною і визначальноюфункцією державної  політики. Англіиськіи економіст виступив прибічником “слабкої” валюти і здіснення офіційної економічної політики «знецінення власнихгрошей».

Прихильність Дж.М.Кейнса до політики «дешевих грошей» сталапричиною того, що в деяких дослідженнях розвитку економічної теорії його почалиназивати «природженим інфляціоністом». Одначе річ, природно, не в цьомувизнанні. Важливо збагнути інше: теорія регульованої інфляції і теорія«керованих грошей» не лише зумовлюють одна одну, а и у своїй сукупностірозкривають зміст одного з вельми ефективних механізмів стимулюванняекономічних процесів і ділової активності.

Йдеться про одну з центральних позицій теорії Дж.М.Кеинса зприводу того, що недостатність грошового попиту є однією з визначальних причинрозвитку кризових процесів, спаду виробництва і зростання безробіття. Томустимулювання грошового попиту через застосування політики «дешевих грошей» івідповідного використання норми процента мало під собою досить аргументоване нелише теоретичне, а и суто практичне підґрунтя.

Як діловим світом, так і наукою про народне господарство, писав зприводу цього Дж.М.Кейнс, давно доведено, що періоди інфляційного підвищенняцін хвилюють дух підприємництва. Інфляція, підкреслював він, виступає, з одногобоку, як важливий важіль стимулювання платоспроможного попиту, інвестиційногопроцесу та економічної активності, як засіб послаблення позицій економічнопасивного прошарку рантьє. Вона «зменшує схильність рантьє до збереження». Зіншого боку, інфляція розглядається як матеріальна основа втручання держави упроцес виробничого відтворення. Вона застосовується державою в періоди, коливиникають труднощі бюджетного фі­нансування, в умовах загострення проблемизайнятості.

Звісно, було б помилкоюабсолютизувати симпатію Дж.М.Кейнса до політики «дешевих грошей». Якнаголошувалось, така політика розглядалася англійським вченим як інструментантикризових заходів держави. Водночас він не лише не заперечував, але йвідстоював за умов економічного піднесення жорстку кредитно-емісійну політику.З 1932 р. він опублікував статтю «Дорогі гроші», де підкреслювалося, що «самепіднесення економіки, а не її криза є тим періодом, коли необхідна жорсткафінансово-грошова політика». Отже, йдеться про відповідну гнучкість політики«регульованих грошей», її глибоку корекцію щодо розвитку економічного циклу.

Оцінюючи в цілому внесок Кейнса втеорію грошей, слід зробити такі два зауваження:

1.У своїх дослідженнях Кейнс незачіпав кардинальних питань теорії грошей — їх сутності та вартості. У цихпитаннях він повністю залишився на традиційній для кількісників позиціїноміналістичної теорії, називаючи гроші витвором держави, а вартість їхвизначав як результат кількісного співвідношення маси грошей і маси товарів вобороті, тобто з позицій кількісної теорії. Кейнс також неодноразовопідкреслював, що за незмінності всіх інших чинників впливу на ціни, змінакількості грошей прямо впливає на рівень цін, хоч цей вплив не є прямопропорційним.

2. Головним спрямуваннямдослідницьких зусиль Кейнса в теорії грошей були питання місця і ролі грошей увідтворювальному процесі. Щодо цих питань він цілковито дотримувавсяметодології монетаристської теорії грошей, за якою головним об'єктом науковихдосліджень повинні бути прикладні аспекти використання грошей в економіці.

Дж. М. Кейнс не тільки спирався нанапрацювання своїх попередників, а й пішов значно далі в напрямі завершеннятеорії «регульованих грошей», «керованої інфляції»,дослідження монетарного впливу на економічний цикл, на розвиток виробництватощо. Ідея Туган-Барановського про вплив кількості грошей на ціни і виробництвочерез механізм дисконтного процента не тільки лягла в основу теорії грошейКейнса, а й виявилася ключовим її елементом. Через процент та інвестиції вінвизначав прямий шлях впливу кількості грошей на процес відтворення, а впроцентній політиці вбачав основний важіль монетарної політики держави.