Реферат: Фірма як мікроекономічний суб’єкт

Розглянувши поведінкуспоживачів і закономір­ності формування ринкового попиту на готову продукцію,ми переходимо до дослідження поведінки фірм–виробників і формування ринковогопропонування.

1. Прибуток як мета діяльності фірми

Фірма представляє собоюринково-виробничу систему, оскільки одночасно виступає як покупецьфакторів виробництва на ринку ресурсів і їх споживач впроцесі виробництва та як виробникі продавецьпродукції на ринку товарів і послуг.

Основнимиорганізаційно-правовими формами фірм є: індивідуальна підприємницькафірма, партнерство та корпорація. Кожна з них має своїпереваги і недоліки. В мікроекономіці не приймають до уваги різноманітністьформ, розмірів і функцій фірм. Узагальненим поняттям фірмаоб’єднують всі підприємства і організації.

Модель поведінки фірмибудується за загальними правилами мікроекономічного моделювання. Метафірми–одержання максимальної величини прибутку за даний період. Обмеженнямивиступають продуктивність факторів ви­робництва, витрати виробництва,ціна продукції та попит на неї. Вибір рішення щодо обсягу випускупродукції залежить від ринкової структури, в якій господарює фірма.

Модель фірмиґрунтується на припущенні раціональності її поведінки. Головна мета власника –максимізація вигоди у вигляді суми прибутку за певний період – визначає всірішення фірми відносно того, що, як і длякого виробляти.

В загальному виразісума прибутку за даний період визначається як різниця між виручкою відреалізації продукції (сукупним виторгом) і витратами її виробництва. Обчисленнясукупного виторгу не викликає труднощів, – треба помножити ціну одиниціпродукції на кількість проданої продукції. Але визначення сукупних витратпов’язане зі значними теоретичними і практичними проблемами. В залежності відтого, що відносять до витрат виробництва теоретики і практики, величина їх будезначно відрізнятись, отже, різною буде і величина прибутку фірми.

2. Теорія виробництва. Поняття виробничоїфункції

Пошук шляхівмаксимізації прибутку перш за все означає для фірми оптимізацію процесу виробництва.Виробництво розглядається як процес перетворення вхідного потокузатрат ресурсів, або факторів виробництва, у вихідний потік випуску готовоїпродукції. Фактори виробництва, до яких належать праця, земля, капітал,організація абопідприємливість, час та технологія– розглядаються як блага, які повинна придбати фірма для забезпеченнявипуску інших благ – готової продукції.

В аналізі факторіввиробництва застосовують кілька припущень:

—    припущенняабсолютної необхідності основних факторів:   якщо хоч один  вид ресурсувідсутній,  виробництво неможливе;

—    припущеннямонотонності:  додаткове використання будьякого фактора у виробництві сприяє збільшенню обсягів випуску продукції;

—    припущеннявзаємозамінності основних факторів виробництва:деяку кількість одного фактора можна замінити певною кількістю іншого фактора.З цією властивістю пов’язана проблема вибору технології для кожної фірми.

Згідно з теорією факторіввиробництва Ж.Б.Сея, у створенні продукту ійого вартості рівноправно беруть участь всі фактори виробництва. Кожному фак­торуприписують свою продуктивність, тобто здатність створювати своючастку продукту. Після реалізації виробленої продукції власники кожногофактора, –  відповідно до його продуктивності, – одержують свою частку доходу увигляді заробітної плати, прибутку або ренти.

Наприкінці ХІХ ст.економісти розробили теорію спадної граничної продуктивності факторіввиробництва, згідно з якою відда­ча від змінного фактора з нарощуваннямйого використання спа­дає. А. Маршалл обме­жив дію закону спадноїпродуктивності фактором часу, виділивши три часових періоди виробництва:миттєвий, короткостроковий і довго­строковий. У миттєвому періодініяких змін у виробництві не відбувається. У короткостроковомуперіоді деякі ресурси є змінними, інші фіксовані, а в довгостроковому– всі ресурси змінні. Закон спадної віддачі діє в короткостроковомуперіоді, коли не відбувається жодних змін у техніці і технології.

Поняття„короткостроковий” і „довгостроковий” мають різний смисл для характеристикистану виробництва на фірмі і в га­лузі.3 точки зору фірмикороткостроковий період – це період часу, в якому виробничі потужностіфірми фіксовані, але обсяг виробництва можна розширити чи зменшити за рахунокбільшої або меншої кількості живої пра­ці, сировини тощо. З точки зоругалузі короткостроковий період – це пе­ріод, протягом якого числодіючих фірм в галузі не змінюється.

Довгостроковий період зточки зору фірми – це тривалий періодчасу, достатній для зміни кількості всіх ресурсів, в тому числі і виробничихпотужностей. З точки зору галузі – це період, протягом якогодіючі фірми можуть розформуватись і залишити галузь, водночас нові фірми можутьвиникнути і увійти в галузь. Отже, у довгостроковому періоді число фірм вгалузі є змінним.

Якщо, починаючи виробництвоякогось продукту, фірма у короткостроковому періоді найме менше ро­бітників,ніж має устаткування, то ефективність виробництва буде низькою. Робітникибудуть змушені виконувати різні операції, а частина устаткування буде про­стоювати.Збільшення кількості робітників дозволить скористатися перевагами спеціалізаціїі повністю завантажити потужності. В цей час віддача від факторів виробництва,їх продуктивність з кожним наступ­ним робітником зростає.

Але розширеннявиробництва за незмінних потужностей не може тривати безмежно. Укороткостроковому періоді, коли всі потужності будуть задіяні максимально,додатковий ро­бітник мало що додасть до випуску, бо йому доведеться чекати,поки звіль­ниться потрібне устаткування, стояти в черзі. З цього моменту продуктив­ністьдодаткового робітника спадає. Сукупний обсяг виробництва зростатиме всеповільніше, а з досягненням певного рівня випуску почне скорочуватись: змінаспіввідношення „число робітників – кількість устаткування” призведе до того, щоще один додатковий робітник скоріше буде заважати працювати іншим, ніжвипускати додаткову продукцію.

Закон спадної віддачібазується на припущенні якісної однорідності всіх додаткових одиницьзмінних ресурсів. До­датковий продукт кожного наступного робітникаспадає не тому, що фірма набирає менш кваліфікованих робітників, а тому що їхстає відносно біль­ше, ніж діючого устаткування.

Використовуючивластивість взаємозамінності вхідних ресурсів, можна ви­робляти ту самукількість продукції за певний час різними способами: або найня­ти багаторобітників і озброїти їх ручними знаряддями праці, або за  до­помогою комплексудорогих роботів і невеликої кількості висококваліфіко­ваних спеціалістів. Фірмаприймає рішення про вибір технології, порівню­ючи продуктивність і витрати наресурси за різних способів виробництва. Вона оцінює спо­собивиробництва з точки зору технологічної та економічноїефективності.

Спосібвиробництва вважається технологічноефективним,  якщо неіснує іншого способу, за якого для випуску заданого обсягу продукції витрача­лосьби менше будь-якого виду ресурсів,  при тому, що іншого виду ресурсіввитрачається не більше. Іншими словами: спосіб виробництва вважається техноло­гічноефективним, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим завикористання точно визначеного обсягу ресурсів.

Узагальнену інформаціюпро взаємозв’язок між витратами виробничих факторів і обсягами випускупродукції у фізичному виразі надає функція виробництва. Вонавідображає технічний закон, суть якого в тому, що для кожного рівня технічнихзнань існує відповідне числове співвідношення виробничих витрат і обсягівпродукції. За допомогою цієї функції можна визначити технологічно ефективнийспосіб виробництва.

Виробнича функціязадає максимальний обсяг випуску />, якийможе виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. Вмоделі поведінки фірми для спрощення аналізу розглядаються лише два ресурси длядовгострокового періоду – праця /> ікапітал />, і тільки один зміннийфактор – праця – для короткострокового періоду. Загальний аналітичний виразвиробничої функції можна записати:

    />  або />  або />          

Першим, найбільшвідомим варіантом виробничої функції була виробнича функція Кобба-Дугласа(1923 р.), яка описує залежність обсягів виробництва від двох факторів– капіталу і праці:      />                                     

де   /> –  коефіцієнтпропорційності або масштабності;  />–коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягіввиробництва при прирості відповідних факторів на 1%.

Зроблені вченими наоснові досліджень в обробній промисловості США розрахунки показали, щокоефіцієнти функції мають значення:/>. Зцього випливало, що найважливішим фактором виробництва є праця, яка дає приріствиробництва 3/4 проти капіталу, який дає 1/4 приросту, тобто збільшення витратпраці на 1% розширює обсяги виробництва в 3 ра­зи більше, ніж відповіднезбільшення капіталу.

Кожна фірма має своювиробничу функцію, яка характеризує технологіч­ний спосіб виробництва, вибранийфірмою. Функція виробництва описує те, що можливо здійснити технічно за умови,що фірма діє ефективно.

Економічно ефективнимвважається спосіб виробництва, якиймінімізує альтернативну вартість всіх видів витрат виробництва заданого обсягупродукції. Економічна ефектив­ність залежить від ринкової ціни різних видівресурсів. Існує багато технологічно ефективних способів виробництва ілише один економічно ефек­тивний, – найдешевший, тобто той, який наданий момент забезпечує мінімальні грошові витрати фірми за даного рівня цін навикористовувані вхідні ресурси.

У теорії, і  в господарськійпрактиці визначення і обчислення витрат виявляються досить складними. Оскількивитрати – основне обмеження фірми в досягненні її мети, чимало вченихзосереджували свої пошуки на поясненні економічної природи витрат виробництва,і, відповідно до свого розуміння їх суті, визначали рівень витрат і пов’язанийз ним рівень прибутків. 

3. Теорії витрат виробництваі прибутків

Сучасні теоретики,розглядаючи витрати, в першу чергу зосереджують увагу на обмеженості ресурсів іможливостях їх альтернативного використання. Рідкісність ресурсів виробництва,їх дефіцитність означає неможливість виробництва одного товару, якщо ресурсирозподілені на користь виробництва іншого. Тому в мікроекономіці всі витративважаються альтернативними. Альтернативні витрати в грошовійформі називаютьсяекономічними витратами.

Будь-якийресурс спрямовується у те виробництво, де він використовується найефективніше ітому приносить власнику найбільший доход. Тому економічні витрати будь-якогоресурсу, вибраного для виробництва даного товару, будуть дорівнювати вартостінайкращого з усіх можливих альтернативних варіантів використання цього ре­сурсу.

Економічні витрати– це ті суми грошей, які фірмазобов’язана виплатити кожному постачальнику ресурсів, щоб забезпечити їм такийрівень доходів, який дозволив би утримати ресурси в межах даного видудіяльності,  відволікти їх від використання в альтернативних виробництвах.

Економічні витративключають в себе зовнішні та внутрішні витрати, абоявні танеявні.

 Зовнішні (явні,бухгалтерські) витрати – це грошові платежіфірми стороннім постачальникам ресурсів. До них відносять витратина сировину, матеріали,  комплектуючі виро­би, паливо, заробітну плату, оренднуплату, амортизаційні відра­хування на власне устаткування та ін.

Внутрішні (неявні) витрати– це витрати на власні ресурси підприємця. Вонидорівнюютьгрошовим платежам, які міг би одержати власник, якби використовував власнийресурсіншим, найкращим зі способів його застосування. Неявні витрати –фактично це мінімальний доход, який дозволяє утримати ресурси власника в межахданого виду діяльності. Тому економісти називають неявні витрати нормальнимприбутком, його зараховують до постійнихвитрат.

Бухгалтерськийоблік відносить до витрат виробництва лише зовнішні  витрати і невизнає неявних витрат. Оскільки грошові потоки на покриття неявних витратвідсутні, бухгалтери зараховують весь надлишок сукупного виторгу над явнимивитратами до прибутку.

Бухгалтерський прибутокобчислюється як різниця між сукупнимвиторгом і явними витратами: />. 

Економічний прибутокобчислюється як різниця між сукупним виторгом та явними і неявнимивитратами:     />.                                   

   Оскільки неявні витрати являють собоюнормальний прибуток, то:  />. Бухгалтерський, економічний та нормальний прибутки співвідносяться як:  />                                      

Бухгалтерські витратименші за економічні на величину неявних витрат.  Бухгалтерськийприбуток більший за економічний прибуток на величинунеявних витрат, тобто нормального прибутку.

Економісти вважають прибутковою лишетаку діяльність, за якої сукупний виторг перевищує всі альтернативні витрати,як явні, так і неявні.

Умоделях фірми метою її діяльності вважають максимізацію економічногоприбутку.