Реферат: Фінансова санація підприємства
Міністерство освітиі науки України
Запорізькийдержавний університет
Курсова робота з
Фінансівпідприємства
Фінансова санація підприємства
Виконала студентка
Саргсян Гаяне Рубіковна
Науковий керівник
Бугай ВолодимирЗіновйович
2004
/>/>/>Реферат
Курсова робота: 38 с., 16 джерел.
Об’єкт дослідження — фінансова санація підприємства
Мета роботи — визначити роль і значення фінансовоїсанації підпримства для виходу його з фінансової кризи
Метод дослідження: структурний та порівняльний аналіз.
В роботі аналізувався проблеми виходу підприємств зфінансової кризи, сучасний стан фінансового оздоровлення підприємств, існуючиметодики санаційних заходів; розглядалася економічна сутність умови проведеннята санаційних заходів; вивчался вітчизняний та зарубіжний досвід санаціїпідприємств.
РИНКОВА ЕКОНОМІКА, ФІНАНСИ, ФІНАНСОВА КРИЗА, САНАЦІЯ,ПІДПРИЄМСТВО, БАНКРУТСТВО
Умовні скорочення:
ДМ — дойчмарки
грн. — гривня
млн — мільйон
Зміст
Реферат. 2
Вступ. 4
1. Теоретичні основи фінансової санації підприємств. 5
1.1 Фінансова криза на підприємстві: економічний зміст іпричини виникнення 5
1.2 Економічна сутність санації підприємств. 11
1.3 Менеджмент фінансової санації підприємства. 16
1.4 Умови проведення фінансової санації підприємства. 20
2 Розробка плану санації 22
3 Фінансові джерела санації підприємства. 27
4 Практика фінансового оздоровлення підприємств. 31
4.1 Вітчизняна практика фінансового оздоровленняпідприємств. 31
4.2 Зарубіжний досвід санації підприємств. 34
Загальні висновки. 37
Використана література. 38
/>/>/>/>/>/>/>Вступ
Становлення і розвиток в Україні ринковоїінфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовищефункціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності. Фінансипідприємств є основою фінансової системи країни. Фінансовий стан підприємстввпливає на фінансове становище країни в цілому. Вихід України з тривалоїекономічної кризи безпосередньо пов’язаний з поліпшенням фінансового стану суб’єктівгосподарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності.
За цих умов необхідна сучасна, адекватна ринковійекономіці, організація фінансової діяльності кожного підприємства. Цепотребує підготовки спеціалістів-фінансистів, що мають глибокі теоретичні іпрактичні знання, можуть узагальнити наявний досвід країн з розвинутою ринковоюекономікою, розробити план дій щодо виходу із фінансової скрути.
У процесі становлення ринкових відносин в Україні,питання пов’язані з санацією підприємства мають важливе практичне значення. Вумовах, коли майже всі ланки фінансової системи опинилися в кризі, з’явиласьнеобхідність проведення санації підприємств з метою виведення їх з глибокоїкризи. В даний час кожен суб'єкт, незалежно від виду основної діяльності іформи власності підприємства повинний реально оцінювати к власний фінансовийстан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи контрагентів.
Недостатнійфінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршенняфінансової стійкості, які приводять до незапланованих втрат і не досягненнянеобхідного фінансового результату чи навіть банкротства. Виходячи з цьогопитання дослідження фінансових засад проведення санації та стабілізаціїдіяльності підприємства є важливим для забезпечення його подальшої роботи вринкових умовах.
1. Теоретичні основи фінансової санаціїпідприємств
1.1 Фінансова криза на підприємстві:економічний зміст і причини виникненняЗаходи, спрямовані на оздоровлення фінансової системиУкраїни, можуть дати позитивні результати лише за умов санації фінансів базовоїланки економіки — підприємств та організацій. Висока собівартість продукціївітчизняного виробництва та істотне зменшення попиту на неї стали головнимипричинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств.
В умовах дії ринкових відносин суб’єктигосподарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширюватиасортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізуватиструктуру витрат. проте вітчизняні підприємства на змогли безболісно перейтивід „ринку продавця”, який діяв за адміністративної системи господарювання, до„ринку покупця”. Керівники багатьох суб’єктів господарювання за браком належноїкваліфікації довели свої підприємства до межі банкрутства.
Останніми роками в Україні спостерігається стійкатенденція до зростання кількості фінансово неспроможних підприємств. Заінформацію Держкомітету статистики України частку збиткових підприємств векономіці України за окремим галузями характеризують дані табл. 1.1.
Таблиця1.1Частка збиткових підприємств в економіці України (%)
Рік Загалом Промисловість Будівництво Сільське господарство 1994 11,4 6,5 4,5 5,7 1995 22,2 11,5 9,8 28,3 1996 43,0 30,0 31,7 66,0 1997 53,4 45,1 44,6 80,1 1998 54,5 53,9 48,2 70,0У 1999 році, незважаючи напевні позитивні зрушення в економіці, тенденція до збільшення частки збитковихпідприємств збереглася: понад половини підприємств працювали збитково.
Ще однією негативноютенденцією, якає наслідком незадовільного фінансового стану більшостівітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання їх кредиторської дебіторськоїзаборгованості. За статистичними даними більше половини кредиторської та дебіторськоїзаборгованості є простроченою. Це є наслідком неплатоспроможності більшостісуб’єктів господарювання. Неплатоспроможність. У свою чергу, є підставою дляоголошення підприємства банкрутом. Як наслідок, значна кількість позовних заявдо арбітражних судів надходять у зв’язку з банкрутствами підприємств.
Зауважимо, що банкрутствота ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів,кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшенняподаткових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може статиодним з чинників макроекономічної нестабільності. Істотним є те, що середпідприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді. Значнийвідсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартістьїхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведеннясанації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватисяз боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство,відсутність належного тер етико-методичного забезпечення санації, дефіциткваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримкивиробничих структур та з інших суб’єктивних і об’єктивних причин багато зпотенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетнихгалузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. На межіфінансової кризи опинилось і чимало фінансово-кредитних установ. В Українінайбільше збанкрутілих підприємств припадає на галузь матеріально-технічногопостачання та збуту, хоча потенційно банкрутами є майже всісільськогосподарські підприємства.
У ринковій економіці банкрутствопідприємств — нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємствутримується на ринку не більш як 20—30. Причому кількість фінансовонеспроможних підприємств зростає не лише в абсолютному, а й у відносномувираженні.
Банкрутство підприємств —це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою недала позитивних результатів.
Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмеженихможливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають нацьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загрозанеплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його внеприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для спішногофункціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємстваполягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточноївиробничої діяльності.
Фінансову кризу напідприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення;видом кризи; стадії її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильнодіагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективнішийкаталог санаційних заходів. Класифікацію ознак фінансової кризи наведено нарис. 1.1.
/>
Рис. 1.1Класифікація ознак фінансової кризи
Для вибору найефективнішихформ санації, прийняття привільних рішень щодо усунення негативних процесівпередовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб’єктагосподарювання.
Фактори, які можутьпризвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, абоекзогенні (які не залежіть від діяльності підприємства), та внутрішні, абоендогенні (що належать від підприємства).
Головними екзогеннимифакторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:
— спад кон’юнктури в економіці в цілому;
— зменшення купівельної спроможності населення;
— значний рівень інфляції;
— нестабільність господарського та податкового законодавства;
— нестабільність фінансового та валютного ринків;
— посилення конкуренції в галузі;
— криза окремої галузі;
— сезонні коливання;
— посилення монополізму на ринку;
— дискримінація підприємства органами влади та управління;
— політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або вкраїнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);
— конфлікти між засновниками (власниками).
Вплив зовнішніх факторівкризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу напідприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобтоякщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження тареагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.
Можна назвати багатоендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можназгрупувати в перелічені далі блоки.
1. Низька якість менеджменту.
2. Дефіцити в організаційній структурі.
3. Низький рівень кваліфікації персоналу.
4. Недоліки у виробничій сфері.
5. Прорахунки в галузі постачання.
6. Низький рівень маркетингу та втрата збуту продукції.
7. Прорахунки в інвестиційній політики.
8. Брак інформації та раціоналізаторства.
9. Дефіцити у фінансуванні.
10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу.
Співвідношення факторів,що зумовлювали фінансову кризу та стримували зростання виробництва навітчизняних підприємствах у 1998 році, відбиває табл. 1.2.
Таблиця 1.2. Часткакожного з факторів, що зумовили фінансову кризу на підприємствах України закварталами 1998 року, %.
Фактор І ІІ ІІІ ІVРівень податків
Брак обігових коштів
Недостатня кількість замовлень
Високі процентні ставки
Відстала технологія
Несприятливий регуляторний клімат
Брак сировини та матеріалів
Брак кваліфікованих працівників
Брак виробничих потужностей
93,4
69,0
67,9
39,0
22,3
12,9
16,7
3,1
2,8
82,8
71,8
57,9
39,6
20,1
19,8
10,6
2,6
1,8
82,3
58,3
55,9
30,2
15,3
10,4
19,1
2,8
4,9
90,0
72,3
60,3
42,7
14,3
14,0
20,3
2,7
4,0
Загалом усі названі причини кризи досить тісновзаємопов’язані, становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків.Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадокфінансової кризи, можна виокремити пені специфічні причини фінансовоїнеспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених.
Типові наслідки впливу зазначених причин і факторівна фінансово-господарський стан підприємства такі:
— втрата клієнтів і покупців готової продукції;
— зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;
— неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
— підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;
— збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявністьнаднормативних запасів;
— виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинностікадрів;
— підвищення тиску на ціни;
— істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержаннявиручки від реалізації продукції.
Розрізняють три види кризи:
— стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціалі відсутні довгострокові фактори успіху);
— криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал іце призводить до незадовільної структури балансу);
— криз ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальназагроза втрати неплатоспроможності).
Між розглядуваними видами кризи існують тісніпричинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості,яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовленезовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукціїпризводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а зіншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірнимрезультатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість,неплатоспроможності та банкрутство підприємства.
Важливою передумовою застосування правильнихантикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фазікризи:
а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожуєфункціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризовогоуправління);
б) фаза, яка загрожує подальшому існуваннюпідприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;
в) кризовий стан, який не сумісний з подальшиміснуванням підприємства і призводить до його ліквідації.
Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідноюпередумовою правильної та своєчасної реакції не неї.
1.2 Економічна сутність санаціїпідприємствТермін „санація” походитьвід латинського „sanare” — оздоровлення, видужання. Економічний словниктлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобіганнябанкрутств промислових, торговельних, банківських монополій, визначаючи, щосанація можу відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межібанкрутства, з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій длямобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданнямурядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості удовгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, щоперебуває на межі банкрутства [6, 643].
Наведене в словнику тлумачення цілей санації тамеханізму її проведення, перелік санаційних заходів не є достатньо чіткими. Аджепопередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходупідприємства з фінансової кризи. Наведений перелік заходів є неповним і нерозкриває принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших формсанації.
Деякі з вітчизняних авторів [2, 310] із санацієюототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, якіреалізуються з допомогою сторонніх юридичних та фізичних осіб і спрямованих напопередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. Ізцим не можна погодитися, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів єневід’ємною складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства.
М.І. Тітов у монографії, присвяченоїматеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує дати такезаконодавче визначення санації: санація — це оздоровлення неспроможного боржника,надання йому фінансової допомоги з боку власника майна, кредиторів та іншихюридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних), спрямованих на підтримкудіяльності боржника і запобігання його банкрутству [15, 310].
Це визначення також тяжіє до розуміння санації якінституту зовнішньої фінансової підтримки боржника.
Згідно із законом „Про банкрутство” від 1992 р., підсанацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов’язань передбюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, щодобровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповіднихзобов’язань. Отже, згідно з таким підходом санація за своєю правовою основою єлише інститутом переведення боргу. Проте з цим аж ніяк не можна погодитися.
Новий закон „Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом”, прийнятий у 1999 р., розрізняє поняття„санація” та „досудова санація”. У цьому разі санація розглядається як системазаходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метоюзапобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансовогостану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторівшляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційноїта виробничої структури боржника. Досудова санація — система заходів щодовідновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника,інвестор, з метою запобігати його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних.Організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних,фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства допочатку порушення справи про банкрутство. Недоліки наведених визначень санаціїтакож цілком очевидні.
Із наведеного широкого спектра думок щодо сутностіпоняття санації можна синтезувати єдине визначення, яке має ввібрати в себераціональне зерно кожного наведених варіантів. На нашу думку, таким можнавважати визначення, дане відомими зарубіжними економістами (Н. Здравомислов, ББекенферде, М. Гелінг), провідними фахівцями у питаннях виведення підприємствіз фінансової кризи: санація — це система фінансово-економічних,виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спямованихна досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості іконкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Тобтосанація — це сукупність усіх можливих заходів. Які здатні привести підприємстводо фінансового оздоровлення.
Подане визначення втілює комплексний підхід дорозглядуваного поняття, є універсальним і всебічно висвітлює економічнусутність санації підприємств. Пропоноване визначення унаочнює рис. 1.2. Дляповного розкриття змісту санації слід конкретизувати види заходів, якіпроводяться в межах фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання.
Особливе місце у процесі санації посідають заходифінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, щовиникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніхфінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санаціїможуть бути кошти. Залучені на умовах позики або на умовах власності; наповоротній або безповоротній основі.
Метою фінансової санації єпокриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення абозбереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видівзаборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондівфінансових ресурсів. Необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічногохарактеру.
Санаційні заходи організаційно-правового характеруспрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства,організаційно-правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільненняпідприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничихстосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняютьдва види санації.
1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусупідприємства-боржника.
2. Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусусанованого підприємства (реорганізація).
/>
Рис. 1.2. Економічний зміст поняття „санація”
Виробничо-технічнісанаційні заходи пов’язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничихфондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва,скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням їїсобівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком тамобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.
Оскільки санаціяпідприємства пов’язана, як правило, зі скороченням зайвого персоналу, великезначення мають санаційні заходи соціального характеру. Особливо це стосуєтьсяфінансового оздоровлення підприємств-гігантів або підприємств-міст. В такомуразі звільнення працівників може призвести до соціальної нестабільності врегіоні. Саме тому слід вести помірковану політику звільнення у взаємозв’язку ізреалізацією соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такізаходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук іпропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття,надання звільненим працівникам позик тощо.
На практиці досить частоіз санацією ідентифікується поняття „реструкрутизація”. Реструктуризаціясуб’єкта господарювання — це проведення організаційно-економічних, правових,виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну його структури, системиуправління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні відновитиприбутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва.
Можна стверджувати, що„санація” є ширшим поняттям, ніж „реструктуризація”. Реструктуризацію доцільнопочинати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причинстратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе якреструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності),так і заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності таплатоспроможності).
В економічній літературічасто згадується концепція швидкого виявлення фінансової кризи та радикальнихсанаційних дій („Primat des Handelns”). Прихильники цього напрямку (здебільшогоекономісти-практики) не враховують, що в разі його вибору не залишається часудля досконалого дослідження причин кризи та розробки оптимальної санаційноїстратегії. На противагу цим поглядам теоретики одержують думки, що цейтнот у підготовцісанаційних заходів — основний фактор майбутніх невдач, оскільки втрачаєтьсяшанс для розробки імпровізованих та гнучких дій.
На методи та формипроведення санації вплинули розвиток економічної теорії; еволюція ролі державияк регулятора ринкової економіки; макроекономічні зміни в країнах колишньогосоціалістичного блоку та зумовлений цими змінами трансформаційний спад; новіпідходи до приватизації (реприватизації підприємств).
1.3Менеджмент фінансової санації підприємстваПроцес організаціїфінансової санації підприємств можна подати трьома основними функціональнимиблоками:
1. Розробка санаційної концепції та плану санації.
2. Проведення санаційного аудиту.
3. Менеджмент санації.
Як правило, план санаціїрозробляють за дорученням власників чи керівництва підприємства консалтинговічи аудиторські фірми в тісному взаємозв’язку із внутрішніми службамиконтролінгу (якщо такі є на підприємстві). У разі, якщо санація здійснюється у ходіпровадження справи про банкрутство, то розробляти план повинен призначений арбітражнимсудом керуючий санацією. Санаційний аудит здійснюється аудиторськими компаніямина замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взятиучасть у фінансуванні санації.
Вирішальне значення дляуспішного проведення фінансового оздоровлення підприємства є організаціяефективного менеджменту санації. сутність менеджменту санації можна розглядатиу двох аспектах: інституційному та функціональному.
З інституційного боку доменеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, які уповноваженівласниками суб’єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санаціюпідприємства, тобто здійснювати фактичне управління підприємством на періодйого оздоровлення. Зауважимо, що досить часто на межу банкрутства підприємстводоводить саме невміле чи невмисне неправильне управління. Керівництвопідприємства, яке привело його до фінансової кризи, як правило, не в змозіефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміникерівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам. УВеликобританії, наприклад, щорічно з 60 тис. порушених справ про банкрутствоблизько 90 % закінчується зміною керівництва.
Загалом до осіб, якіможуть бути носіями менеджменту санації, слід віднести контролюючі органи(наприклад, департамент банківського нагляду НБУ, страховий нагляд тощо),консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються відповідно до рішенняарбітражного суду, представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідченихменеджерів, а також колишнє керівництво підприємства. Вирішення питання зпризначенням менеджменту санації належить до числа першочергових заходів урамках фінансового оздоровлення.
З функціонального бокуменеджмент санації — це система антикризового управління, яка полягає вефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству тафінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санаціїможна розглядати як окремі фази управлінського циклу, причому у процесі санаціїпідприємства такі цикли перманентно повторюються при досягненні окремихстратегічних чи тактичних цілей.
До функціональних сферменеджменту санації слід віднести такі:
а) постановка цілей:
— забезпеченняліквідності;
— управління прибутковістю та оптимізація використання наявних ресурсів;
— забезпечення життєдіяльності підприємства.
б) формування та аналізпроблеми (головна проблема — фінансова криза);
в) пошук альтернатив,прогнозування та оцінювання їх реалізації (добір і оцінювання необхідногокаталогу санаційних заходів);
г) прийняття рішення;
д) реалізація (проведенняконкретних санаційних заходів);
е) контроль;
є) аналіз відхилень.
Важливою складовоюорганізації дієвого менеджменту санації є створення ефективної системиконтролінгу, головним завданням якого є визначення стратегічних та тактичнихцілей санації та орієнтація процесу управління на досягнення цих цілей. Вирішальнимпри цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових,аналітичних та контрольних служб.
Зауважимо, що не існуєєдиних рецептів організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадокфінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом їїподолання.
Розглянемо більш детальнотак звану „класичну модель санації”, яка широко використовується як основа длярозробки механізму фінансової санації суб’єктів господарювання у різних країнахз розвиненою ринковою економікою.
Згідно з класичною моделлюсанації, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення(ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації є проведенняпричинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. У рамках аналізу здійснюєтьсяекспертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, аналізуєтьсяйого сильні ат слабкі сторони. На підставі результатів цього аналізу робитьсявисновок про санаційну спроможність відповідної господарської одиниці. Якщовиробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено,структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію таліквідацію суб’єкта господарювання. У противному разі санація означатиме лишевідстрочку в часі ліквідації підприємства і нічого окрім додаткових збитків длявласників та кредиторів не принесе. Ліквідація може здійснюватися надобровільної основі та в примусовому порядку.
У разі, якщо підприємствомає реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність таприбутковість, володіє достатньо підготовленим управлінським персоналом,ринками збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкамекономіки країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції зметою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільовихорієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнетьсясанація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.
У разі прийняття рішенняна користь санації слід здійснити невідкладні заходи щодо поліпшенняліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу вбік зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. Йдеться про реалізаціютак званої першочергової (Crach) програми. Даною програмою можуть бутипередбачені такі санаційні заходи: лізинг замість купівлі, зворотний лізинг,факторинг, заморожування інвестицій та деякі інші.
Окремим аналітичним блокому класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведеннясанації. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективноїдіяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї метислід узгодити тактичні цілі, а саме сферу діяльності, асортимент продукції таїї споживачів; основні вартісні цільові показники; соціальні цілі.
Суть стратегії полягає увиборі найкращих варіантів розвитку фірми та в оптимізації політикикапіталовкладень.
Згідно з обраню стратегіювиробляється програма санації. Наступним елементом класичної моделі санації єїї проект, який розробляється на базі санаційної програми і містить у собітехніко-екномічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових результатів,необхідних для досягнення стратегічних цілей, строки освоєння інвестицій та їхокупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозованірезультати виконання проекту.
Важливим компонентомсанаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованихзаходів. Відчутну допомогу може надати оперативний санаційний контролінг, якийсинтезує в собі інформаційну, планову, консалтингову, координаційну таконтрольну функції.
1.4 Умовипроведення фінансової санації підприємстваРішення про проведеннясанації може прийматися в таких основних випадках:
1. З ініціативи суб’єктагосподарювання, який перебуває в кризі — якщо існує загроза неплатоспроможностіта оголошення його банкрутом в недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймаєтьсядо звернення кредиторів в арбітражний суд із заявою про оголошення банкрутомданого підприємства (досудова санація).
2. Після того, як боржникз власної ініціативи звернувся до арбітражного суду із заявою про порушеннясправи про своє банкрутство (якщо підприємство стало фінансово неспроможним абоіснує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржникмає подати до арбітражного суду план санації та (або) проект мирової угоди.Зрозуміло, що рішення про санацію приймається лише у разі, якщо підприємстводоведе кредиторам, що воно є санаційно спроможним.
3. По закінченні місячноготерміну з моменту опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Радичи Кабміну України оголошення про порушення справи про банкрутство даногопідприємства — якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, якібажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептованікомітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації(реорганізації) неспроможного підприємства. У разі згоди кредиторів з умовамита механізмом задоволення їхніх претензій арбітражний суд приймає рішення проприпинення провадження у справі про банкрутство та про здійснення фінансовоїсанації юридичної особи.
4. З ініціативи фінансово-кредитноїустанови. Згідно із Законом України „Про банки та банківську діяльність”установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним,застосувати комплекс заходів щодо його санації, у тому числі:
— передати оперативне управління даним підприємством адміністрації,сформований за участю банку;
— реорганізувати боржника;
— змінити порядок платежів;
— спрямувати на погашення кредиторської заборгованості виручку відреалізації продукції.
5. З ініціативизаставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У разі невиконаннязобов’язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства,заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи щодо оздоровленняфінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівніоргани підприємства, обмеження у праві розпоряджатися випущеною продукцією таіншим майном відповідного суб’єкта господарювання. Якщо санаційні заходи непривели до поновлення платоспроможності підприємства, то заставодержатель маєправо звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, якеперебуває в іпотеці.
6. З ініціативи Державногооргану з питань банкрутства, якщо йдеться про державні підприємства.
7. З ініціативи НБУ — якщойдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації єпревентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуваннямсанацій, передбачених Законом України „Про банки та банківську діяльність”.
2 Розробкаплану санації
План фінансового оздоровленнярозробляють, як правило, фінансові ат контролінгові служби підприємства, якеперебуває у фінансовій кризі, представники потенційного санатора, незалежніаудиторські та консалтингові фірми. Необхідність залучення зовнішніхконсультантів під час розробки плану зумовлена трьома основними чинниками:
а) затратами робочогочасу, необхідного для розробки плану;
б) потребою в належнихзнаннях та досвіді;
в) потребою воб’єктивності.
Для розробки плану санаціївикористовують увесь методичний та функціональний арсенал контролінгу такористуються такими принципами:
— завершеність — врахування всіх найважливіших обставин справи (усіпозиції плану мають базуватися на цілком перевірених даних);
— змістовність — розгляд лише тих обставин, які стосуються процесу санації;
— правильність — правдиве висвітлення проблематики кризи з відображеннямусіх передумов та безперервного, логічного ланцюга аргументів;
— якісність — правдиве та однозначне висвітлення й відтворенняінформації;
— об’єктивність — чітке розмежування між фактичними даними, власнимпоглядом контролера та висновками.
План санації можускладатися зі вступу та чотирьох розділів.
Вступ містить загальнухарактеристику об’єкта планування. Тут подаються відомості про правову формуорганізації бізнесу, форму власності, організаційну структуру. Сферудіяльності, а також коротка історична довідка про розвиток підприємства. Окрімцього визнаються мета складання плану, його замовник та методи розробки.
Розділ 1 відбиває вихіднуситуацію на підприємстві.
Оцінювання зовнішніх умов,у яких функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає всебе вивчення загальних політико-економічних тенденцій, аналіз галузі таринкового сегмента.
Аналізфінансово-господарського стану охоплює два аспекти: виробничо-господарськудіяльність та фінансовий стан. Наводяться дані про фактичний фінансовий тамайновий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величинприбутків/збитків, рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності,ліквідності, фінансового лівериджу тощо).
Аналіз причин фінансовоїкризи та слабких місць полягає в систематизації та оцінюванні відповіднихчинників і їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Такийаналіз має на меті локалізувати та усунути зазначені чинники. Симптоми кризивиявляються в результаті налізу слабин підприємства. Останні можуть виявлятисяв таких сферах: Залучення капіталу; ринок; персонал; законодавство.
В наявному потенціаліхарактеризуються сильні сторони підприємства, його можливі шанси та наявний потенціалу кадровій, виробничий, технологічній, маркетинговій та інших сферах. Потенціалрозвитку підприємства визначається такими головними чинниками: фінансовезабезпечення та можливості залучення додаткового капіталу; наявність кваліфікованогоперсоналу; наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини (матеріалів);наявність ринків збуту продукції; виробничий потенціал; ефективна організаційнаструктура; висока якість менеджменту.
Ефективну санацію можназабезпечити завдяки планомірному розвитку ф використанню наявного іпідприємстві потенціалу, а також послаблення чинників, що обмежують можливостісанації.
На підставі аналізувихідної ситуації доходять висновку про доцільність і можливість санаціїпідприємства чи про необхідність його ліквідації.
Розділ 2 маєхарактеризувати стратегічні цілі санації підприємства, цільові орієнтири тарозробку стратегії. Тут подається також оперативна (Crach)-програма, щовідбиває заходи, спрямовані на покриття поточних збитків, відновленняплатоспроможності та ліквідності підприємства. Лише за умови вдалого виконанняцієї програми підприємство буде здатним реалізувати план санації, тобто вжитизаходів щодо відновлення прибутковості та досягнення стратегічних конкурентнихпереваг. До каталогу санаційних заходів можуть входити:
— рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг, факторинг,звернення до арбітражного суду);
— мобілізація прихованих резервів завдяки продажу окремих позиційактивів; зменшення та збільшення статутного капіталу;
— реструктуризація кредиторської заборгованості;
— заморожування інвестиційних вкладень;
— зворотний лізинг;
— розпродаж за зниженими цінами товарів, попит на які низький.
Розділ 3 включає в себе конкретнийплан заходів щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможностіпідприємства в довгостроковому періоді і складається з розглянутих далі частин.
· План маркетингу та оцінювання ринків збуту продукції. У ньомувизначаються ринкові чинники, які впливають на:
— збут продукції та місткість ринку;
— мотивацію споживачів;
— ступінь еластичності попиту та рівень платоспроможності попиту напродукцію підприємства;
— умови збуту;
— галузеві ризики;
— ситуацію на суміжних товарних ринках.
Наводиться перелікможливих конкурентів, з’ясовуються їхні переваги та недоліки; подається схемареалізації продукції; розглядаються методи її стимулювання. Визначаютьсяможливості та шляхи розширення ринків збуту.
· План виробництва та капіталовкладень. Надояться відомості провикористання обладнання, його знос, витрати, пов’язані з відновленням,можливості оренди або лізингу. Характеризується виробничий процес, виробничізв’язки з постачальниками сировини. Даються конкретні заходи щодо розширенняасортименту продукції та підвищення її якості. Зазначається, яке самеобладнання, технологію, „ноу-хау” і в кого і на яких умовах треба придбати. Націй підставі оцінюються потреби в інвестиціях. План виробництва та відповіднихкапіталовкладень складається у формі бюджету.
· Організаційний план. Характеризується організаційна структура підприємства,розглядаються можливості її реорганізації та перепрофілювання, аналізуєтьсяуправлінський та кадровий склад, вносяться пропозиції щодо змін в ньому,намічаються заходи щодо посилення мотивації працівників та вдосконаленняорганізації менеджменту.
· Фінансовий план має містити в собі:
— прогноз випуску та реалізації продукції; баланс грошових надходжень івитрат;
— зведений баланс активів і пасивів;
— аналіз шляхів досягнення беззбитковості підприємства;
— форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів;
— графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів.
У фінансовому планінаводиться також сума витрат на розробку плану санації та, можливо, проведеннясанаційного аудиту. На підставі фінансового плану визначається загальна потребапідприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх джерел.
Розділ 4 міститьрозрахунок ефективності санації, а також перелік заході щодо організаціїреалізації плану та контролю за її перебігом. деталізуються очікуванірезультати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики й збитки.
Основні критеріїоцінювання ефективності санації такі:
— ліквідність та платоспроможність;
— прибутковість;
— додаткова вартість, створена в результаті санації;
— конкурентні переваги.
Якщо за основу братикритерій прибутковості, то ефективність санації дорівнює співвідношеннюпрогнозованого обсягу додаткового прибутку до розміру вкладень на проведеннясанації.
Результати санації (окрімподолання неплатоспроможності та відновлення конкурентоспроможності) можна оцінити.Знаючи додатковий прибуток підприємства. Вкладення в проведення санаціїрозглядаються як інвестиції санатора в підприємство, що перебуває у фінансовійкризі, з метою одержанні прибутку (в абсолютній чи відносній формі) [2, 320].
Додаткова вартість, створенав результаті санації, являє собою абсолютний приріст вартості активівпідприємства, який очікується в результаті реалізації плану санації. Вонаобчислюється як різниця між потенційною вартістю підприємства (після проведеннясанації) та його вартістю до санації.
Оскільки додатковавартість може визначатися як різниця між вартістю підприємства після санації(за відрахуванням суми знову залученого капіталу) та ліквідаційною вартістюпідприємства, зіставлення зазначених величин відіграє вирішальну роль уприйнятті кредиторами рішення щодо акцептування план санації чи ліквідаціїпідприємства. Ця вартість підприємства береться до уваги й інвесторами, якіможуть фінансувати санацію на умовах пайової участі.
У реалізації плану санаціїважливу роль відіграє оперативний санаційний контролінг.
Санація вважаєтьсяуспішною, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел,проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємствовиходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутства)і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.
3 Фінансові джерела санаціїпідприємства
Основна проблема, з якою стикаються підприємства, щопідлягають санації, полягає в пошуку фінансових ресурсів, необхідних дляпроведення цих процедур. Розглянемо більш детально це питання
Сукупний капітал підприємства складається з власногота позичкового капіталу. таким чином, фінансування санації може здійснюватисяза рахунок самофінансування, фінансових коштів власників, за допомогоюкредиторів і, у виняткових випадках, шляхом одержання державної фінансовоїпідтримки. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів абопасивів.
Якщо санація здійснюється без залучення додатковихфінансових ресурсів на підприємство, то вона можу біти ц таких формах:зменшення номінального капіталу підприємства; конверсія власності в борг; конверсіяборгу у власність; пролонгація строків сплати заборгованості; добровільнезменшення заборгованості; самофінансування.
Санація із залученням нового фінансового капіталуможе мати такі форми: альтернативна санація; зменшення номінального капіталу зподальшим його збільшенням (двоступінчата санація); безповоротна фінансовадопомога власників; безповоротна фінансова допомога персоналу; емісія облігаційконверсійної позики; залучення додаткових позик.
За джерелами мобілізацій фінансових ресурсіврозрізняють автономну санацію (власні кошти підприємств і капітал йоговласників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів і держави). Виділяють окремийвид санації підприємств — яз допомогою державної фінансової підтримки [14, 54].
Фінансування державою санаційних заходів можездійснюватися на поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремихвипадках держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб’єктівгосподарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницькоїдіяльності тощо.
Мобілізація внутрішніх резервів фінансовоїстабілізації спрямована на поліпшення (або відновлення) платоспроможності йліквідності підприємства і може здійснюватися за такими напрямками:реструктуризація активів; зменшення (заморожування) витрат; збільшення виручкивід реалізації.
У рамках реструктуризації активів виділяють такі видисанаційних заходів:
1. Мобілізація прихованих резервів. Вона здійснюєтьсяшляхом реалізації окремих об’єктів основних та оборотних засобів, якібезпосередньо не пов’язані з процесом виробництва й реалізації продукції; урезультаті індексації балансової вартості майнових об’єктів, який не можнареалізувати без порушення нормального виробничого циклу.
2. Використання зворотного лізингу (господарськаоперація, яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотнимотриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг).
3. Лізинг основних фондів. Цей метод дає змогумодернізувати обладнання за відсутності необхідних інвестиційних ресурсів.
4. Здача в оренду основних фондів, які не повноюмірою використовуються в виробничому процесі.
5. Оптимізація структури розміщення оборотногокапіталу.
6. Продаж окремих, низькорентабельних структурнихпідрозділів.
Рефінансування дебіторської заборгованості(переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: кошти,короткострокові фінансові вкладення тощо).
До основних форм рефінансування дебіторськоїзаборгованості належать: факторинг; урахування, або дисконт векселів;форфейтинг.
Крім того, у рамках заходів щодо рефінансуваннядебіторської заборгованості проводиться комплекс процедур із примусовогостягнення заборгованості, в тому числі шляхом звернення з позовом доарбітражного суду.
Наступні дві групи санаційних заходів пов’язані восновному зі змінами у звіті про фінансові результати та їх використання. Це —зменшення (заморожування витрат), яке здійснюється в напрямках заморожуванняінвестиційних вкладень та зниження валових витрат, й збільшення виручки відреалізації продукції.
Розглянемо тепер комплекс санаційних заходів,спрямованих на реструктуризацію пасивів підприємства. Ці заходи пов’язані зізміною розмірів і структури фінансових джерел формування активів. Збитковіпідприємства можуть удатися до санації балансу (чиста санація). Чиста санаціяпередбачає покриття відображених балансі збитків за рахунок власних абоприрівняних до них коштів. Ліквідність і платоспроможність підприємства ірезультаті чистої санації не поліпшується, оскільки на підприємство в цьомуразі не залучаються додаткові фінансові ресурси. Санація балансу за рахуноксанаційного прибутку доцільна тільки тоді, коли вичерпано решту можливостейпокриття балансових збитків.
Найзацікавленішими в санації неспроможногопідприємства особами є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, якправило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансуваннясанації власниками може здійснюватися:
— шляхом збільшення (зменшення) статутного фонду;
— надання позик;
— цільових внесків на безповоротній основі.
У результаті санації балансу підприємство немобілізує додаткових коштів, однак створюються необхідні передумови длязалучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці з санаційноюметою досить часто слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється йогозбільшення. Ця операція має назву двоступінчата санація [14, 61].
Крім того, в санаційних заходах можуть приймати участьй кредитори. Фінансова їх участь можу здійснюватися шляхом:
— пролонгації та реструктуризації наявної заборгованості;
— за допомогою повної або часткової відмови від існуючих вимог;
— через надання додаткових кредитних ресурсів;
— трансформацією боргу у власність.
Охарактеризовані джерела фінансування санаціїнайчастіше зустрічаються у вітчизняній та зарубіжний практиці фінансовогооздоровлення підприємств. Звичайно, ми розповіли про децентралізовані фінансовіджерела. Державна фінансова підтримка вважається антиринковим методом санації ізастосовується у виняткових випадках. Наголосимо, для кожного конкретноговипадку фінансової неспроможності підприємства слід добирати прийнятні формисанації з урахуванням причин кризи, санаційної спроможності, наявностісанаторів та внутрішніх резервів тощо.
4 Практикафінансового оздоровлення підприємств4.1Вітчизняна практика фінансового оздоровлення підприємств
З метою узагальнення такритичного оцінювання практики фінансової санації підприємств розглянемо дванайтиповіші для України приклади санаційних концепцій. Одна з них побудована надержавному супервтручанні в ринкове процеси, а інша — на тлумаченні санації якінституту переведення боргу.
Перший приклад стосувавсязапорізького підприємства СП „АвтоЗАЗ-ДЕУ”. Аналізуючи форми та методидержавної санаційної підтримки даного підприємства, можна зробити висновок пропорушення антимонопольного законодавства та інших законів ринкової економіки.Для заходів у рамках державної санаційної підтримки СП „АвтоЗАЗ-ДЕУ” слідвіднести такі:
— нульові ставки ПДВ та акцизу на імпорт виробничого устаткування,матеріалів та деталей для автомобілів;
— звільнення від сплати земельного податку;
— звільнення реінвестування прибутку від оподаткування;
— звільнення від сплати ПДВ та акцизів продажу автомобілів, зібраних вУкраїні;
— заборона імпорту автомобілів, яким більше ніж 5 років;
— підвищення ставок ввізного мита на імпорт автомобілів.
Однак санаційна концепціяпідприємства не принесла жодних суттєвих позитивних результатів. Надії науспішне стимулювання розвитку підприємства не справдилися. У 1998 році зконвеєра зійшли лише 24 тис. автомобілів — проти запланованих 70 тис., протевони мали низьку якість, надмірно високу собівартість та неадекватно високіціні. Керівництв підприємства не змогло подолати причини кризової ситуації увиробничої та організаційної сферах.
Аналізуючи невдалусанаційну концепцію „АвтоЗАЗу”, слід звернути увагу на стратегічну помилку привиборі самого санатора —корпорації ДЕУ. Виявилося, що концерн-санатор самперебуває у глибокій фінансовій кризі, коли обсяг його заборгованості в 5 разівперевищував його капітал.
Отже, маємо доситьпереконливий приклад невдалої санаційної концепції провідного вітчизняногопідприємства з виробництвом легкових автомобілів, яка базувалася на порушенніантимонопольного законодавства, непомірній державній та фіскальній та протекціоністськийпідтримці і на помилковому виборі санатора.
Розглянемо тепер один ізприкладів „успішної” санації, яка проводилася фахівцями державного органу зпитань банкрутства — санацію однієї із швейних фабрик [4, 7]. Підприємствоуспішно працювали близько 60 років. До початку фінансової кризи на ньомупрацювало 370 осіб, робота виконувалася у дві зміни. Оскільки колективпідприємства і зокрема його керівництво не адаптувалося до ринкових умовгосподарювання, починаючи з 1994 року розпочалося різке зниження обсягіввиробництва та зменшення чисельності працюючих.
Розпорядженням КабмінуУкраїни з метою відновлення платоспроможності фабрика біла передана доуправління Агентства з питань банкрутства. Останнє провело маркетинговедослідження, яке показало, що підприємство повністю втратило ринки збуту своєїпродукції. Пропорційно до темпів згортання основної діяльності на швейнійфабриці вивільнені площі здавалися в оренду підприємницьким структурам. Так,одна з цих комерційних структур почала прибуткове виробництво продтоварів.Частина персоналу швейної фабрики була працевлаштована в новій комерційній структурі.Між швейною фабрикою та орендарем був укладений договір про спільну діяльність,метою якого було перетворення швейної фабрики в завод продтоварів.
Однак оперативнийфінансовий план показував, що поточні платіжні зобов’язанняпідприємства-боржника значно перевищували грошові надходження. Агентством зпитань банкрутства була подана пропозиція щодо порушення справи про банкрутствоз ініціативи боржника з тим. Щоб провести санацію в ході проведення справи. Прицьому санація розглядалася як інститут переведення заборгованості боржника насанатора, яким стала комерційна структура, що орендувала виробничі приміщеннядержавного підприємства. Згідно з умовами санаційної угоди сенатор взяв на себезобов’язання погасити заборгованість швейної фабрики із зарплати передкредиторами та бюджетом, а також працевлаштувати 105 працівників фабрики.Натомість всі активи боржника були переведені санатору.
Підіб’ємо підсумок цьоговаріанту санації. Можна навести кілька міркувань на підтримку такого розвитку подійна швейній фабриці, а також контраргументів. До основних аргументів на користьтакої санації можна віднести:
— кредиторська заборгованість підприємства поступово погашається;
— частина звільнених працівників працевлаштована напідприємстві-санаторі;
— частина основних фондів швейної фабрики використовується привиробництві продтоварів.
Основними недоліками цього плану є:
— йдеться, по суті, не про санацію, а про ліквідацію підприємства;
— основну частину потужностей швейної фабрики втрачено;
— кваліфікований у сфері швейного виробництва інженерно-технічнийперсонал звільнений або використовується не за призначенням;
— ринок швейних виробів регіону повністю передано іноземнимтоваровиробникам.
Наведені приклади зпрактики проведення санації підприємств в Україні є досить суперечливим тадискусійним. Вони показують як недосконалість вітчизняного законодавства у серісанації та банкрутства, так і відсутність фахівців, кваліфікованих у питаннях фінансовогооздоровлення суб’єктів господарювання. В обох прикладах санація проводиласявсупереч законам ринкової економіки та принципам проведення санації, які діютьв ринково розвинутих країнах.
4.2Зарубіжний досвід санації підприємствЯк відомо, німецькийвалютний союз істотно вплинув на хід економічних перетворень у східних землях.Миттєво опиналась на межі банкрутства майже вся промисловість НДР, у стадіїглибокого занепаду опинилась і цукрова промисловість. Наприкінці 80-х роківзагальне співвідношення між якісними параметрами, що характеризують фінансово-господарськийрівень організації цукровиробництва в країнах ЄС та в нових федеральних землях,склало 8 до 1.
Щоб запобігти тотальномубанкрутству східнонімецьких цукрових фабрик, Опекунське відомство, підюрисдикцією якого була передана вся власність НДР, вирішило забезпечитикороткострокову ліквідність всіх підприємств. Для цього видали гарантії насуму, що становила 41 % фінансових потреб кожної фінансової одиниці. Другимважливим шагом стало запровадження мораторію на погашення „старих позик” івиплату процентів по ним.
З урахуванням вимогзаконодавства, реального стану цукрової промисловості НДР було вироблено такіпринципи санації:
— єдиним можливим шляхом санації підприємств галузі є їх приватизаціяперед санацією;
— приватизації мають підлягати всі без винятку цілісні майнові комплекси.А не окремі об’єкти цукрової промисловості;
— врахування регіональних інтересів при проведенні санаційних заходів тазбереження цукрового виробництва у всіх існуючих бурякоцукрових зонах;
— участь у санації та приватизації третіх осіб.
Сільськогосподарськимвиробникам — постачальникам сировини було надано приватизаційну квоту (з правомїї викупу протягом 5 років). З метою підготовки підприємств до приватизаціїбуло засновано акціонерне товариства „Східнонімецький цукор АТ” (DOZAG).Стовідсотковим власником DOZAG залишилась Опікунська Рада.
Після комерціалізаціїцукрових заводів весь бурякоцукровий простір нових федеральних земель буврозділений між п’ятьма цукровими компаніями-санаторами. Для проведення санаційнихзаходів за період 1991—1994 рр. Потрібно було мобілізувати фінансових ресурсівзагалом більш як 2 млрд ДМ. Паралельно у всіх колишніх бурякоцукрових регіонахпередбачалося приведення до найвищих вимог Європейського цукрового устроювосьми цукрових заводів (будівництво трьох нових та реконструкція п’яти старихпідприємств).
У результатіреорганізаційних заходів на початок 1995 р. В східних землях із 42 цукровихфабрик (15000 працюючих) залишилось 8 (15000 працюючих). Цей процес відбувавсядосить помірковано і у взаємозв’язку із санаційними заходами соціального характеру.
Радикальний рістпродуктивності праці в міру проведення санації свідчив про правильністьвибраної стратегії та про беззаперечні якісні зрушення в організаціївиробничого процесу. Виробництво цукру на одного працюючого зросло із 43 т до700 т.
Складовою санаційноїконцепції цієї галузі НДР була розробка механізму приєднання до організаціїцукрового устрою країн ЄС. Це питання включало в себе узгодження розміріввиробничих квот на цукрову продукцію, запровадження особливих умов експорту таімпорту, додержання європейських стандартів якості.
Інші принципи проведеннясанації продемонстрував автомобільний концерн BMW. У результаті стратегічнихпрорахунків у виробничій та збутовій політиці протягом 1952—1957 рр. загальнасума збитків від основної діяльності досягла 70 млн ДМ. До основних слабкихмісць на підприємств належали недосконала виробнича та збутова програма йдефіцит оборотних засобів.
Групою фахівців буврозроблений план санації. Основні його положення зводилися ось до цього:
1. Санація бізнесу.Покриття збитків здійснювалося за рахунок санаційного прибутку та прибутку відіншої реалізації (продаж мопедів). зменшення основного капіталу здійснювалосяза рахунок зменшення номінально участі в статутному фонді найбільших акціонерів.
2. Поточна ліквідність таплатоспроможність була забезпечена за допомогою платіжних поступок кредиторів,зацікавлених у збереженні підприємства.
3. Оновлення виробничої тазбутової програми здійснювалося на основі проведення масштабноїреструктуризації підприємства.
4. Основним фінансовимджерелом проведення санації став капітал, мобілізований додатковою емісієюакцій, з відповідним збільшенням статутного фонду до 37,5 млн ДМ.
5. Зміна вищої ланкименеджменту.
У результаті цих заходівсуттєво зросла продуктивність праці: оборот на одного працюючого зріс із 34,3тис. марок у 1960 р. до 53,4 тис. марок в 1965-му. Поряд з розробкою новихмоделей автомобілів це стало вирішальним фактором майбутнього оздоровлення підприємства.
В економічній літературі,присвяченої фінансовому оздоровленню підприємств, санація BMW вважаєтьсякласичним прикладом економічного виживання із фінансової кризи в умовахконкуренції. Невтручання держави, дотримання антимонопольного законодавства таінших законів ринку сприяли підвищенню мотивації стимулів працюючих, відповідальностіуправлінського персоналу, що, зрештою, ї привело до загального успіху санації.
Загальнівисновки
Санація — це системафінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових, соціальнихзаходів, спрямованих на відновлення платоспроможності, ліквідності таприбутковості підприємства-боржника. Метою інституту санації у процедурі провадженнясправи про банкрутство є відновлення ефективності виробничої діяльності підприємствау фінансової кризі.
План санації повиненмістити: аналіз причин фінансової кризи; оцінку фінансового стану підприємствадо початку санації; заходи щодо нормалізації фінансового стану підприємства, щоє у фінансової кризі; інформацію про те, наскільки реалізацію плану санаціїполіпшує виробничо-економічного стану підприємства; порівняльні розрахункизадоволення претензій кредиторів у разі реалізації плану санації та ц разізадоволення вимог проведення ліквідаційних процедур; прогнозні показникифінансово-майнового стану підприємства у процесі та після реалізації планусанації із вказівкою строків відновлення платоспроможності та погашенняпретензій кредиторів.
Санація вважаєтьсяуспішною, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел,проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємствовиходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутства)і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.
Використаналітература
1. Бандурка О.М., Коробов М.Я таін. Фінансова діяльність підприємства. К.: Либідь, 1998.
2. Бланк Н.А. Основы финансовогоменеджмента. К., Ника-Центр, 1999.
3. Бойчик І.М., Харів П.С.,Хопчан М.І. Економіка підприємств: Навч. посібник. Львів: Сполом, 1999.
4. Галицькі контракти, 1999,8-14 листоп.
5. Гальчинський А.С., ЄщенкоП.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. К., Вища школа, 1995.
6. Енциклопедичний словник бізнесмена:Менеджмент, маркетінг, інформатика // За ред. М.І. Молдованова. К., Техніка,1993.
7. Партин Г.О., Загородній А.Г.Фінанси підприємств: Навч. посібник. Львів, ЛБІ НБУ, 2003.
8. Перспективні дослідження.1999, № 3.
9. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства.К., 2002.
10. РогатенюкЭ.В., Пожарицкая И.М. Финансы предприятий. Симферополь, 2002.
11. СавицкаяГ. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учебн. Пособие. Минск,Вышейша школа, 1999.
12. Слав’юкР.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Луцьк, Вежа, 2001
13. ТарасенкоН.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. К., 2000.
14. ТерещенкоО.О. Фінансові джерела санації підприємств // Фінанси України, № 9, 1999, С.52—64.
15. Титов М.Банкрутство: Матеріально-правові та процесуальні аспекти. Х., Консул, 1997.
16. Фінансипідприємств: Підручник К., КНЕУ, 2000.