Реферат: Сучасний стан державних органів управління економікою
ДООПРАЦЮВАННЯ
Сучаснийстан державних органів управління економікою
Важливимчинником виходу із трансформаційної кризи українського суспільства є створеннясучасної, ефективної системи державного управління. Необхідність формуваннянової системи державного управління як інструменту подолання кризи в Україні доостаннього часу недооцінювалась. />Нова система державногоуправління в Україні має бути створена шляхом проведення адміністративноїреформи./>
З прийняттям Конституції України 1996року, що закріпила принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу ісудову, відповідні органи державної влади, а також органи місцевогосамоврядування, їх посадові особи зобов'язані здійснювати свої повноваження напідставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Основним Законом. КонституціяУкраїни встановила основні повноваження органів державної влади.ВерховнуРаду України визначено як єдиний орган законодавчої влади в Україні — лише вонамає право видавати закони. У межах, визначених Конституцією, Верховна Радаздійснює також установчу і контрольну функції. ПрезидентУкраїни є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державногосуверенітету, територіальної цілісності України, додержання КонституціїУкраїни, прав і свобод людини і громадянина.
Президент України як глава держави відіграє важливуроль у функціонуванні кожної з гілок влади. У законодавчому процесі він виступаєяк суб'єкт законодавчої ініціативи, оприлюднює прийняті Верховною Радою закони,користується стосовно них правом відкладального вето, а за певних умов можевидавати укази з економічних питань, не врегульованих законом. Щодо виконавчоївлади- глава держави бере безпосередню участь в утворенні, реорганізації таліквідації її органів, приймає кадрові рішення, користується правом скасуванняактів Кабінету Міністрів України і актів Ради міністрів Автономної РеспублікиКрим. Щодо судової влади- Президент здійснює перше (на п'ять років) призначенняна посади професійних суддів, призначає третину суддів Конституційного СудуУкраїни.
В цілому після прийняття Конституції основнадіяльність Президента України була переорієнтована на питання, пов'язані з:
· державнимбудівництвом та кадровою політикою;
· визначеннямосновних засад економічної, соціальної, гуманітарної й міжнародної політики таздійсненням контролю за методами і темпами їх досягнення;
· гарантуваннямбезпеки держави, необоротності перемін і збереженням генерального курсу реформ;
· утвердженнямгромадянських прав і свобод, забезпеченням загальнонаціональних та державнихінтересів, об'єднанням людей та консолідацією суспільства.
Вищим органом у системі органів виконавчої влади єКабінет Міністрів України.Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві іСевастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Таким чином, в Україніпрактично побудовано єдину систему виконавчої влади.Обласні, районні, міські, селищні та сільські ради та їх виконавчіоргани є органами місцевого самоврядування.
Разом з тим,незважаючи на конституційну визначеність засад діяльності і повноважень органіввиконавчої влади в Україні, стан реформування системи управління у нашійдержаві не можна вважати задовільним і завершеним [1].
КабінетМіністрів України — вищий орган в системі органів виконавчої влади />КабінетМіністрів України, як уряд, очолює систему органів виконавчої влади, спрямовуєі координує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади.
Стратегічноюметою реформування Кабінету Міністрів України є забезпечення максимальноповного й точного втілення в життя конституційного статусу Кабінету Міністрівяк вищого органу в системі органів виконавчої влади України. Згідно з цим КабінетМіністрів повинен стати центром державного управління, ефективність роботиякого грунтується на підтримці парламенту та Президента України. Він є відповідальнимперед Президентом України, підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України умежах, передбачених у статтях 85 і 87 Конституції України.
/>Концептуальноюосновою реформування уряду має бути законодавче визначення такихосновоположних напрямів його діяльності, як:
/>· виробленнястратегічного курсу виконавчої влади щодо здійснення внутрішньої та зовнішньоїполітики держави, спрямованої на розвиток громадянського суспільства;
/>· розробленняпроектів законодавчих актів та підзаконної нормативно-правової бази навиконання Конституції і законів України, актів Президента України;
/>· ефективнеуправління державними фінансами та державним майном і контроль за їхвикористанням; />
· спрямування і координація діяльності органів виконавчої влади та її орієнтація переважно на забезпечення прав і свобод громадян та надання їм державних (управлінських) послуг.
Виконавчувладу на місцевому територіальному рівні, тобто в областях, районах, містахКиєві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольськаміські та районні в містах Києві і Севастополі державні адміністрації. Місцеві(територіальні) органи (підрозділи) міністерств та інших ЦОВВ також здійснюютьвизначені законодавством функції виконавчої влади. />Правовоюосновою організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади є положеннястатей 118 і 119 Конституції України, згідно з якими виконавчу владу вобластях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державніадміністрації, а також відповідні положення майбутніх законів «Про місцевідержавні адміністрації», «Про Кабінет Міністрів України» та«Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади».
Місцевідержавні адміністрації є єдиноначальними органами виконавчої влади загальноїкомпетенції, що уособлюються головами місцевих державних адміністрацій. Згідно з пунктом 10статті 106 Конституції України голови місцевих державних адміністраційпризначаються на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняються з посадиПрезидентом України. При здійсненні своїх повноважень вони відповідальні передглавою держави і Кабінетом Міністрів України. Районні державні адміністраціїтакож підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
/>Голови місцевих державних адміністрацій формують їх склад таприймають рішення, які повинні відповідати Конституції України, іншим актамзаконодавства./>Основними напрямами діяльності місцевих державних адміністраційзаконодавчо мають бути визначені такі:
/>· виконанняКонституції і законів України, актів Президента України, Кабінету МіністрівУкраїни, інших органів виконавчої влади вищого рівня;
/>· забезпеченнязаконності і правопорядку, додержання прав і свобод громадян;/>
· загальнийнагляд за дотриманням Конституції та інших актів законодавства України;
/>· реалізаціядержавних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку,програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів інаціональних меншин — також програм їх національно-культурного розвитку;
/>· розробленняпроектів відповідних бюджетів, забезпечення їх виконання та звітування провиконання бюджетів і програм;
/>· взаємодіяз органами місцевого самоврядування;
/>· реалізаціяінших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
/>У діяльності обласних державних адміністрацій має бути підвищенаефективність контрольно-наглядових функцій за додержанням Конституції і законів, а також щодо здійснення державного управління і місцевогосамоврядування з одночасним посиленням у діяльності районних державнихадміністрацій значення розпорядчо-виконавчих функцій.
До сфери контрольно-наглядовоїдіяльності державних адміністрацій доцільно, зокрема, віднести:
/>· збереженняі раціональне використання державного майна;
/>· додержання фінансової дисципліни, порядку ведення обліку та звітності,виконання державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належне ісвоєчасне відшкодування збитків, заподіяних державі;
/>· використаннята охорона земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного ітваринного світу та інших природних ресурсів;
/>· охоронупам'яток історії та культури, збереження житлового фонду;
/>· додержання виробниками продукції стандартів, технічних умов таінших вимог, пов'язаних з її якістю та сертифікацією;
/>· додержаннясанітарних та ветеринарних правил, правил збирання, утилізації і захороненняпромислових, побутових та інших відходів, додержання правил благоустроюнаселених пунктів;
/>· додержанняархітектурно-будівельних норм, правил і стандартів;
/>· виконанняправил торгівлі, побутового, транспортного і комунального обслуговування,законодавства про захист прав споживачів; />
· додержаннязаконодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорониздоров'я, материнства і дитинства, сім'ї, молоді та неповнолітніх, соціальногозахисту населення, фізичної культури і спорту;
/>· додержаннягромадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту та дорожньогоруху;
/>· додержаннязаконодавства про державну таємницю та інформацію.
/>Місцевим державним адміністраціям відповідно до законів Україниможуть передаватися (делегуватися) для здійснення окремі повноваження органіввиконавчої влади вищого рівня. Надання таких повноважень повинносупроводжуватися передачею місцевим державним адміністраціям відповіднихфінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійсненняцих повноважень.
Проблеми в організації системи державних органів управлінняекономікою
Існуючав Україні система державного управління залишається в цілому неефективною, вонаеклектично поєднує як інститути, що дісталися у спадок від радянської доби, такі нові інститути, що сформувалися у період незалежності України. Ця система євнутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і відірваною від людей,внаслідок чого існуюче державне управління стало гальмом у проведеннісоціально-економічних і політичних реформ. />Тому змістадміністративної реформи полягає, з одного боку, у комплексній перебудовііснуючої в Україні системи державного управління всіма сферами суспільногожиття. З іншого — у розбудові деяких інститутів державного управління, якихУкраїна ще не створила як суверенна держава.
/>Практика діяльності Уряду,міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в Україні засвідчила,що ці структури потребують подальшого реформування. Зокрема, надмірноюзалишалася кількість міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.Не забезпечувалася їх чітка взаємодія, простежувалося дублювання функційокремих міністерств та відомств. При цьому самостійна політична рольміністерств була атрофованою, заниженою, а технічна- з надмірнимадміністративним втручанням в усі сторони життя і виробництва — навпакигіпертрофованою і завищеною.Тож очевидною стала необхідність переходу відгалузевого принципу управління до функціонального.
З урахуванням цього у нашій державі з ініціативиПрезидента України Л. Д. Кучми розпочалось здійснення адміністративноїреформи, головною метою якої є поетапне створення такої системи державногоуправління, що здатна забезпечити становлення України як високорозвиненоїправової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальноїстабільності, культури та демократії.
Указом Президента України від 7 липня 1997 року №620 була створена Державна комісія з проведення в Україні адміністративноїреформи, якою розроблено і схвалено Концепцію адміністративної реформи.На їїоснові Глава держави своїм Указом від 20 листопада 1998 року визначивпершочергові заходи з проведення адмінреформи в Україні.
Головним завданням адміністративної реформи єреформування організаційних структур виконавчої влади.Важливо насамперед здійснити деконцентрацію і децентралізаціюповноважень та відповідальності апарату Кабінету Міністрів, міністерств івідомств, забезпечити їх спроможність виробляти політику, приймати тавпроваджувати стратегічні рішення, передавши частину управлінських функцій,зокрема у галузі гуманітарної, соціальної, бюджетно-фінансової, інвестиційноїполітики на регіональний та місцевий рівні. Метою адміністративної реформи є поетапнестворення такої системи державного управління, що забезпечить становленняУкраїни як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави звисоким рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії,дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі. Їїметою є також формування системи державного управління, яка стане близькою допотреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіннянародові, національним інтересам. Ця система державного управління будепідконтрольною народові, прозорою, побудованою на наукових принципах іефективною. Витрати на утримання управлінського персоналу будуть адекватнимифінансово-економічному стану держави./>
Длядосягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення має бутирозв'язано ряд завдань: />
· формування ефективної організації виконавчої влади як нацентральному, так і на місцевому рівнях управління;
/>· формування сучасної системи місцевого самоврядування;/>
· запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади імісцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав ісвобод громадян, надання державних та громадських послуг;/>
· організація на нових засадах державної служби та служби в органахмісцевого самоврядування;/>
· створення сучасної системи підготовки та перепідготовкиуправлінських кадрів;
/>· запровадження раціонального адміністративно-територіальногоустрою. />
Як відомо, уході системних перетворень Україна зіткнулася з проблемами організації виконавчоївлади нового типу. Існуюча структура уряду України є однією із перепон на шляхудо економічного зростання. Міністерства не змогли виробити і реалізуватиефективну політику, щоб зменшити масштаби тіньової економіки, запобігтипогіршенню стандартів у сфері охорони здоров'я та освіти, збільшенню нерівностіу розвитку регіонів і зубожінню значної частини населення. Державна служба єнеефективною, бо вона ще не повністю трансформована в інституцію, що забезпечуєреалізацію державної політики [2].
Як відомо, на центральному рівні функціонує необґрунтовано великакількість центральних органів виконавчої влади фактично однакового статусу ікоординація між ними здійснюється на низькому рівні. Загалом повноваженнявиконавчої влади є надто централізованими. Неефективними вбачаються такожмеханізми впливу уряду на місцеві державні адміністрації. Однією з причиннеефективності публічної адміністрації також є нераціональне місцевесамоврядування та адміністративно-територіальний устрій, що проявляється вфінансовій неспроможності місцевого самоврядування в сільській місцевості,великі диспропорції у розмірах території районів та кількості населення,відсутність чіткого розподілу повноважень та відповідальності між рівнями,органами та посадовими особами місцевого самоврядування.
Аналізуючистан системи державної та муніципальної служби, впадає в око велика плинністькадрів, неналежний професіональний рівень персоналу, суб’єктивізм в управлінні,незахищеність цивільних службовців від політичних впливів, низькі розміри оплатипраці. Крім того, про необхідність реформування публічної адміністрації вУкраїні свідчить відсутність паритетних засад у відносинах особи з органамипублічної адміністрації [3].
При проведенні адміністративної реформи потрібно врахувати попередній досвід1996-2004 рр. Основними досягненнями цих років стали розробка і схваленняКонцепції адміністративної реформи в Україні, певне впорядкування системиорганів виконавчої влади центрального рівня, часткова реорганізація апаратуКабінету Міністрів, утворення урядових комітетів, прийняття Тимчасовогорегламенту Кабінету Міністрів. Але положення Концепції адміністративної реформи1998 р. не призвели до позитивних змін, позаяк втілювалися непослідовно тане на підставі законів, як того вимагає Конституція України, а шляхом прийняттяпідзаконних актів. Спроби 2005 р. виявилися нерезультативними черезвідсутність чіткого програмно-стратегічного бачення напрямів реформуванняпублічної адміністрації у нового політичного керівництва держави.
/>/>Реформування державної служби в Україні покликано забезпечитипідбір і розстановку високопрофесійних, чесних і патріотично налаштованихкадрів апарату управління. У ході адміністративної реформи необхіднозаконодавчо унормувати інститут служби в органах місцевого самоврядування(муніципальної служби).
При цьому ряд управлінськихфункцій, зокрема у галузі гуманітарної, соціальної, бюджетно-фінансової,інвестиційної політики мають бути децентралізовані і передані на регіональнийта місцевий рівні. Проблеми взаємовідносин регіонів іцентру сьогодні в Україні набули особливої актуальності. Практика засвідчиланеобхідність підвищення ролі регіонів у формуванні та прийнятті державнихрішень, забезпечення законодавчого визначення регіону як територіальногоутворення з широкими правами самоуправління, відповідними повноваженнями,матеріальними і фінансовими ресурсами.
Удосконаленнясистеми державних органів управління економікою
Адміністративна реформа в Україні розрахована навідносно тривалий період її реалізації. Цей процес включає поточнеудосконалення елементів існуючої системи державного управління, запровадженняорганізаційно-правових засад реформування ключових елементів системи державногоуправління, поглиблення трансформаційних процесів, формування нових інститутів,організаційних структур та інструментів державного управління.
Одним з головних напрямів адміністративної реформи єстворення правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні,формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійсненнядержавного управління, зміцнення фінансово-економічних основ функціонуваннядержавного управління, наукове та інформаційне забезпечення системи державногоуправління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу їїфункціонування.
ПроектКонцепції реформи адміністративного права України передбачає основні напрямиреформування адміністративного законодавства. Зокрема, передбачається суттєвеоновлення змісту адміністративно-правового статусу громадян, реформуваннязаконодавства про державну службу, законодавства щодо засад функціонуваннясистеми виконавчої влади, організації діяльності та правового статусу окремихїї органів. Вирішальну роль узабезпечення законності, захисту порушених прав і свобод людини і громадянина усфері адміністративно-правових відносин має відігравати адміністративна юстиціяяк форма судового контролю за виконавчою владою, удосконалення позасудовогозахисту прав і свобод громадян тощо. Реалії сучасного позасудового захистугромадян стримує громадян від звернення до загального суду за захистом своїхправ, що пояснюється традиційним сприйняттям ними юстиції як карної системи, асудів, як органів по притягненню громадян до відповідальності.
Обов’язокправової держави гарантувати суб’єктивні права громадянина у відносинах задміністративними органами також підкреслює необхідність створенняадміністративної юстиції в Україні, яка б з одного боку захищала суб’єктивніправа громадян, а з другого боку забезпечувала б через свою судову практикузаконність діяльності органів державної влади і таким чином сприяла букріпленню правопорядку в державі. Таким чином, сутнісним змістомфункціонування адміністративної юстиції є не протистояння органам державноївлади, кропітка робота з правової допомоги у їх діяльності, що сприятимепіднесенню її ефективності [4].
Длязабезпечення більш конструктивної участі Кабінету Міністрів у сприянніздійсненню окремих повноважень Президента України доцільно, зокрема, надатиПрем'єр-міністрові право на подання Президентові пропозицій не тільки щодопризначення, а й щодо звільнення з посад членів Кабінету Міністрів України, атакож на подання аналогічних пропозицій щодо вирішення усіх інших, віднесених Конституцією Українидо відання Президента, кадрових питань в органах виконавчої влади. Згідно зКонституцією України реалізація Прем'єр-міністром зазначених прав не означаєпокладення на Президента України додаткових обов'язків щодо розгляду відповіднихпропозицій.
/>Важливою умовою реалізації конституційного статусу КабінетуМіністрів є забезпечення гармонійних відносин уряду з Адміністрацією Президента. Доцільнозаконодавчо встановити, що у відносинах служб Кабінету Міністрів з Адміністрацією Президента, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами, утвореними Президентом, беруть участьпосадові особи апарату Кабінету Міністрів. />Для ефективногоздійснення Кабінетом Міністрів України функцій, пов'язаних з керівництвомпідвідомчими органами виконавчої влади, йому повинні бути надані права щодо:
· скасовування повністю чи в окремій частині актів центральних імісцевих органів виконавчої влади;
/>· погодженнякандидатур для призначення їх на посади керівників (крім міністрів) ЦОВВ передподанням Прем'єр-міністром відповідних матеріалів на розгляд ПрезидентуУкраїни;
/>· призначення на посади та звільнення з посад усіх заступниківміністрів та заступників керівників інших ЦОВВ, а також заслуховування звітівкерівників інших ЦОВВ.
/>Крім того, слід надати Прем'єр-міністрові право вживати заходівдисциплінарної відповідальності (крім звільнення з посади) до керівниківцентральних, а також інших органів виконавчої влади.
/>Посиленнюролі Кабінету Міністрів у законодавчому процесі повинне сприяти законодавчезакріплення за ним прав на:
/>· проведенняекспертизи будь-яких проектів законів перед їх розглядом Верховною Радою України незалежно від суб'єкта їх подання;
/>· зверненнядо Президента України з пропозиціями щодо використання ним права вето стосовноприйнятих Верховною Радою законів;
/>· зверненнядо Верховної Ради щодо визнання поданих урядом законопроектів першочерговими.
/>Крімтого, у відносинах уряду з Верховною Радою доцільно докладніше законодавчо врегулювати процедури реалізації повноважень Кабінету Міністрів у процесірозгляду питань Верховною Радою, а також характер і механізми підконтрольностіі підзвітності Кабінету Міністрів Верховній Раді. />Потрібноунормувати вимоги щодо запобігання невиправданому втручанню парламенту у сферувиконавчої влади, зокрема у діяльність уряду, міністерств, інших ЦОВВ. В основупроведення організаційних змін в Кабінеті Міністрів та його апараті має бутипокладено чітке уявлення про сукупність функцій уряду, визначених Конституцієюі законами України. />Зокрема, слід розмежувати:
/>1) функції Кабінету Міністрів України як колегіальногооргану, що виконуються шляхом проведення засідань уряду, а в окремихвипадках — шляхом опитування. В засіданнях беруть участь лише особи, щовходять до складу уряду — Прем'єр-міністр, Перший віце-прем'єр-міністр, тривіце-прем'єр-міністри, міністри. Можуть також запрошуватись інші особи. До цихфункцій, зокрема, належить:
/>· виробленнята здійснення політики уряду;
/>· прийняттяактів (постанов і розпоряджень) Кабінету Міністрів;
/>· реалізація права законодавчої ініціативи;
/>· обговорення найважливіших питань життя держави та суспільства, атакож діяльності самого Кабінету Міністрів;
/>· заслуховування звітів членів Кабінету Міністрів та керівниківінших органів виконавчої влади.
2)функції Кабінету Міністрів України, що виконуються членами уряду відповідно довимог закону або конкретного доручення Кабінету Міністрів. Виходячи ізстратегічного завдання діяльності Кабінету Міністрів, що полягає у виробленніта здійсненні політики уряду, до цих функцій належать:
/>· керівництвоз боку Прем'єр-міністра роботою Кабінету Міністрів та його апарату;
/>· спрямування, координація та контролювання діяльності міністерств та інших підвідомчих Кабінету Міністрів органів виконавчої влади;
/>· веденняпереговорів і підписання міжнародних договорів від імені Кабінету Міністрів.
/>3) функції Кабінету Міністрів України, що забезпечуютьсятакими організаційними формами роботи Кабінету Міністрів, як урядовікомітети (ради). Основним призначенням цих комітетів є сприянняПрем'єр-міністрові у здійсненні ним координації діяльності міністерств щодореалізації виробленої політики уряду, попереднього усунення розбіжностей таузгодження проектів урядових рішень міжвідомчого характеру, а також проектів законодавчих актів. Окремі комітети (ради) можуть створюватися як тимчасові. Якправило, урядові комітети (ради) повинні очолюватися відповіднимивіце-прем'єр-міністрами. Членами цих комітетів (рад) є міністри, а занеобхідності до складу комітетів (рад) можуть входити керівники інших ЦОВВ. Перелік урядових комітетів (рад) та їх склад затверджує КабінетМіністрів за поданням Прем'єр-міністра.
/>Заснуванняурядових комітетів (рад) має на меті:
/>а)зменшення навантаження на Прем'єр-міністра та Кабінет Міністрів в ціломушляхом делегування попереднього розгляду питань та проектів до урядових комітетів (рад). Кабінет Міністрів в цілому повинен приймати рішення щодо остаточного схвалення всіх рішень урядових комітетів (рад). Робота урядовихкомітетів (рад) сприятиме більш ефективному вирішенню питань, які виносяться на розгляд Кабінету Міністрів в цілому. />У подальшій перспективі слід розглянути можливість внесення змін до Конституції України, що дозволить надати згаданим комітетам (радам) право остаточного схвалення рішень з обмеженогозаконами кола питань;
/>б) підвищення рівня колегіальності в роботі уряду шляхомзапобігання надмірному впливу окремих міністрів на вироблення та здійсненняполітики уряду та надання рівних можливостей всім міністрам спільноформувати та проводити цю політику;
/>в) чітке визначення місця і ролі віце-прем'єр-міністрів впроцесі формування та реалізації політики уряду.
/>Грунтуючись на викладеній функціональній моделі, слід здійснити ряд заходів щодо поліпшення організації роботи уряду. Першорядне значення маєреалізація такої умови: робота апарату Кабінету Міністрів не повинна підміняти діяльність міністрів. Прем'єр-міністр працює з міністрами безпосередньо, а не через апарат уряду. Це зокрема, означає, що основнаробота з підготовки проектів законів та актів Кабінету Міністрів має виконуватися міністерствами з власної ініціативи, а також згідно з рішеннямуряду або урядових комітетів (рад).
/>У межах нормотворчої ініціативи міністерств, інших ЦОВВміжгалузеве (міжвідомче) узгодження проектів законів та актів КабінетуМіністрів у разі потреби здійснюють урядові комітети (ради). Проектиактів Кабінету Міністрів готуються в міністерствах, інших ЦОВВ і надсилаютьсядля розгляду на засіданні Кабінету Міністрів або відповідного урядовогокомітету (ради), організації їх експертизи, ознайомлення з іншими зацікавленимиорганами виконавчої влади.
Змінив організації роботи Кабінету Міністрів зумовлюють необхідність реорганізації його апарату, завданням якого повинно бути, зокрема, організаційне, інформаційно-аналітичне, правове, матеріально-технічне таінше обслуговування Кабінету Міністрів, урядових комітетів (рад).
/>Апарат Кабінету Міністрів пропонується назвати СекретаріатомКабінету Міністрів, що більшою мірою відповідає визначеним для ньогозавданням та функціям.
/>Секретаріат Кабінету Міністрів забезпечує створення умов дляколективної роботи Кабінету Міністрів в цілому та урядових комітетів(рад), а також міністрів як членів Кабінету Міністрів. Секретаріат не даєдоручень міністрам, і його робота не замінює діяльності міністрів, як членівуряду.
/>Реалізація визначених вище напрямів реформування КабінетуМіністрів України має проводитися паралельно з реформуванням системи ЦОВВ. Ці органи здійснюють свої повноваження на всій території України якбезпосередньо, так і через утворені ними територіальні (регіональні) підрозділи(органи).
/>Реформа ЦОВВ тісно пов'язана, а в деяких випадках ізумовлена іншими реформами. Так, секторні міністерства повинні бутиповноправними представниками держави в своїх секторах. Проте вони можутьвзяти на себе ці функції, лише звільнившись від відповідальності зароботу кожної державної господарюючої одиниці в своєму секторі.
/>Таким чином, реформа секторних міністерств повинна відбуватисьпаралельно з реформою всього державного сектору економіки — приватизацією,корпоратизацією залишених у власності держави підприємств виробничого сектору,переведенням на самоврядування державних підприємств соціальної сфери. В своючергу, реформа секторних міністерств дозволить звільнити існуючий апаратКабінету Міністрів від контролю за реалізацією державних інтересів в галузяхнаціональної економіки, оскільки така функція апарату ставить його надміністерствами.
/>Вихідними концептуальними засадами реформування ЦОВВ є визнаннянеобхідності:/>
· по-перше, врахування об'єктивної тенденції мінімізації втручаннядержави в особі органів виконавчої влади в життєдіяльність суспільства,особливо в діяльність господарюючих суб'єктів;
/>· по-друге,переорієнтації діяльності цих органів з суто адміністративно-розпорядчихфункцій на надання державних управлінських послуг громадянам та юридичним особам, атакож забезпечення дії принципу верховенства права;
/>· по-третє, збереження (за умови зменшення кількості або іншоїтрансформації сфери відповідальності ЦОВВ) за виконавчою владою достатніх важелів управління соціально важливими процесами, які потребують державноговтручання./>
Запропонованийкомплекс заходів реформування ЦОВВ спрямований на:
/>а) уточнення та зміну функцій ЦОВВ, перегляд їх статусу і на ційоснові — оптимізацію кількісного складу ЦОВВ;
б)забезпечення провідної ролі міністерств серед інших підвідомчих Кабінету Міністрів органів як головних суб'єктів вироблення і реалізації урядовоїполітики в тій чи іншій сфері;
в)підвищення ролі міністрів як політичних діячів (політиків) і відокремленнястатусу міністрів від статусу державних службовців;
г)запровадження нових форм і процедур діяльності ЦОВВ та відповіднихорганізаційних структур.
/>Концептуальні засади реформування ЦОВВ базуються на визнаннітого положення, що ефективній діяльності цих органів сьогодні значноперешкоджає:
· невизначеністьу розмежуванні статусу міністерств, державних комітетів і так званих "інших центральних органів виконавчої влади";
· нечіткість у співпідпорядкованості ЦОВВ, дублювання ісуперечливість їх функцій та повноважень;
· невідповідністьфактичної ролі окремих ланок їх формально продекларованому статусу як ЦОВВ;
· відсутністьу Кабінету Міністрів достатніх засобів впливу на діяльність певної частиниЦОВВ;
/>· наявністьмайже повної змістової відповідності статусів міністра і керівника іншогоЦОВВ.
Певнимвинятком є ЦОВВ із спеціальним статусом, до яких віднесені органи, особливості статусу котрих встановлюються у кожному випадку законамиУкраїни. Існування таких органів або вже передбачено Конституцією України(пункт 14 частини першої статті 106, пункт 22 частини першої статті 85), абоможе бути передбачено новими законами, що визначають повноваження та порядокдіяльності цих органів. У звичайних (загальнорегулятивних) законах питанняутворення і визначення конкретної організаційно-правової форми таких ЦОВВвирішуватися не можуть.
Грунтуючисьна запропонованій класифікації підвідомчих Кабінету Міністрів органіввиконавчої влади, доцільно на законодавчому рівні закріпити такі визначенняпонять, функціонального призначення та загальних субординаційних зв'язківорганів кожної з наведених вище груп.
/>Міністерства — це центральні органи виконавчої влади,покликані формувати та реалізувати державну політику у відповідних сферахсуспільного життя (секторах державного управління). Їх очолюють міністри, якіза посадою є членами Кабінету Міністрів України і відповідно до цього маютьстатус політичних діячів (політиків).
Міністерствазаймають провідне місце серед ЦОВВ та інших підвідомчих Кабінету Міністрів органів і фінансуються із державного бюджету. Між міністерствамирозподіляється весь спектр урядової політики, за винятком тих напрямів, реалізація яких віднесена до повноважень ЦОВВ із спеціальним статусом.
/>Міністерства є єдиноначальними органами. Міністр входить доскладу Кабінету Міністрів і тому як політичний діяч (політик) не є державнимслужбовцем. Міністр доручає виконання частини своїх посадових повноваженьзаступникам міністра, які можуть виконувати їх від імені міністерствавідповідно до затвердженого міністром розподілу службових обов'язків міжзаступниками.
Міністерстваповинні мати право видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти вмежах повноважень, визначених Конституцією і законами України, а також відповідно до указів Президента України та актів Кабінету Міністрів України.У змісті діяльності самого міністерства потрібно чітко визначити ірозмежувати його функції:
/>а) як органу, який забезпечує аналітико-консультативнудопомогу у виробленні та здійсненні політики міністра у відповідномусекторі державного управління;
/>б) як органу, який забезпечує задоволення певних потребсуспільства і держави. Ці функції пов'язані, зокрема, з наданнямуправлінських послуг населенню і підлягають широкій децентралізації, в тому числі шляхом їх делегування окремим госпрозрахунковим підрозділам,підпорядкованим відповідному міністерству.
/>Міністерство може мати підпорядковані йому підрозділи (органи), втому числі територіальні (регіональні), які становлять так звану «системуміністерства». />Апарат міністерства складається з державнихслужбовців і очолюється державним службовцем — одним із заступників Міністра.
/>Державні комітети — це центральні органи виконавчої влади, які,безпосередньо не формуючи урядову політику, покликані сприяти міністерствам тауряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державногоуправління, як правило, міжгалузевого чи міжсекторного характеру.
Відповіднодо частини першої статті 114 Конституції України голови державнихкомітетів не входять до складу Кабінету Міністрів, отже, самостійно невиробляють політики уряду і не є політичними діячами (політиками), а мають статус державних службовців.
/>Державні комітети можуть видавати загальнообов'язковінормативно-правові акти лише у межах повноважень, визначених для нихзаконами.
Державнікомітети є зараз єдиноначальними органами виконавчої влади, хоча сама назва «комітет» властива саме колегіальним органам. Зважаючи на це, пропонується змінити назву «Державний комітет» на іншу, що більш відповідає природі єдиноначального органу, наприклад «Державнеагентство». Державнийкомітет може мати підпорядковані йому підрозділи (органи), в тому числітериторіальні (регіональні), які становлять так звану «систему державногокомітету».
ЦОВВ ізспеціальним статусом — це новий вид органів виконавчої влади, який входитьдо групи ЦОВВ. Особливість даного виду органів полягає, зокрема, в тому, що всіпитання їх правового статусу та взаємовідносин з іншими органами маютьвирішуватися шляхом прийняття законів, що визначають повноваження і порядокдіяльності саме цих ЦОВВ.
Урядовіустанови і організації - це також новий вид органів виконавчої влади, якийзгідно з цією Концепцією не відноситься до групи ЦОВВ. Серед урядових установі організацій слід виділити наступні органи.
Урядові установи і організації, що безпосередньо підпорядковані (входять досистеми) відповідного міністерства (або, як виняток, ЦОВВ із спеціальнимстатусом). Залежно від покладених на них функцій пропонується визначити такі різновиди урядовихустанов і організацій, безпосередньо підпорядкованих міністерствам:
· департаменти- утворюються, як правило, для здійснення функцій керівництва окремими підгалузями в межахвідповідних секторів державного управління;
· інспекції — утворюються, як правило, для здійсненняконтрольно-наглядових функцій;
· виконавчі бюро - утворюються для здійсненняреєстраційно-дозвільних функцій щодо фізичних і юридичних осіб, в тому числі на платних засадах (ці органи, на відміну від інших, можуть мати змішане фінансування - з бюджету та за рахунок власного доходу). При цьомуважливо не допускати комерціалізації органів виконавчої влади.
/>Всі ці установи і організації функціонують як єдиноначальні,очолюються державними службовцями і не мають права видаватизагальнообов'язкові (нормативні) правові акти. Бюджет для них затверджує міністр вмежах бюджету відповідного міністерства. Урядові установи, і організації, які підпорядковані безпосередньо Кабінетові Міністрів України і які засферою діяльності не можуть бути структурно включені до того чи іншого ЦОВВ. (Окреміз них, наприклад ВАК та комісії з премій, мають змішану — державно-громадськуприроду). Ці органи можуть функціонувати на засадах як єдиноначальності, так іколегіальності, і мають право видавати загальнообов'язкові (нормативні) актилише в межах повноважень, делегованих їм Кабінетом Міністрів України.
Метоюреформування місцевих органів виконавчої влади є:
· підвищення ефективності здійснення державної політики уряду натериторіальному рівні;
· спрямування їх діяльності на забезпечення реалізації прав ісвобод громадян, розширення видів державних (управлінських) послуг тапідвищення їх якості;
· гармонійнепоєднання загальнодержавних та місцевих інтересів з урахуванням особливостейтериторіального розвитку;
/>· сприяннястановленню та розвитку місцевого самоврядування на основі його чіткогофункціонального розмежування з повноваженнями виконавчої влади.
Реформуванняорганізації та діяльності місцевих державних адміністрацій необхідно проводитипоступово з урахуванням загальних тенденцій перетворення структурних тафункціональних засад всієї системи органів виконавчої влади та інститутудержавної служби.
Списоквикористаної літератури
1. http://design.topnet.ua/mlsp/index.php?Link=05Policy/Reformation.html
2. http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=810%2F98
3. http://www.yur-gazeta.com/ru/oarticle/1954/
4. http://www.minjust.gov.ua/0/41