Реферат: Ринок праці на сучасному етапі економічного розвитку України
Курсова робота
Тема: Ринок праці на сучасному етапі економічного розвитку України
/>ЗМІСТ
/>ВСТУП
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІАСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ
РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИРОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ І ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ
2.1 Державне регулюванняринку праці України
2.2 Сучасний стан ринкупраці в Україні
РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Набуття Україною незалежності i вiдповiдно – започаткуванняпроцесу створення самодостатнього господарства та розвиток демократизаціїстворили потенційно позитивні передумови для демократичного розвиткусуспільства, гуманного ставлення до людей, покращення умов їх трудовоїдiяльностi.
Проте в Україні в умовах інноваційного розвиткуекономіки загострюється проблема збалансованості попиту і пропозиціївисококваліфікованої робочої сили на ринку праці. Найбільш гострою проблемоюукраїнського ринку праці є неефективна зайнятість. Вона визначає мірувідставання від розвинених країн у продуктивності праці, безробіття,прихованого безробіття, а також невідповідність скорочення виробництва ічисельності зайвої робочої сили. Розвиток ринку праці кваліфікованої робочоїсили є нагальною потребою для забезпечення сталого суспільного розвитку. У цихумовах професійно-кваліфікаційна та освітня ознака попиту-пропозиції на ринкупраці мають відповідати стабільному розвитку економіки. Виникла гостра потребав аналізі функціонування ринку праці в Україні та розробці механізмів його покращення.
Тому об’єктом дослідження курсової роботи єбезпосередньо ринок праці України та особливості його розвитку в умовахринкової трансформації вітчизняної економіки.
Предметом дослідження є економічні тасоціально-трудові відносини, що склалися в процесі функціонування українськогоринку праці на сучасному етапі економічного розвитку України, а також тіпроблеми ринку праці, які необхідно вирішити для забезпечення його ефективногофункціонування.
Метою дослідження є вивчення сучасного стануринку праці України, особливостей його функціонування і визначення пріоритетнихнапрямів його подальшого розвитку.
Виходячи із мети можна сформувати наступнізавдання даної роботи:
1) визначити структуру та економічну природуринку праці як елемента ринкової економіки;
2) проаналізувати основні проблеми розвитку ринкупраці в Україні;
3) охарактеризувати напрями державногорегулювання трудових відносин в Україні та вказати на його переваги та недоліки;
4) запропонувати шляхи покращення сучасного стану вітчизняногоринку праці;
Курсова робота складається з трьох частин, в яких поступоворозкривається її мета.
В першому розділі розглянуто теоретичні аспекти функціонуванняринку праці. Тут досліджено основні підходи до визначення ринку праці, йогоструктуру і взаємозв’язки з іншими ринками та розкрито сутність явищ тапроцесів, що відбуваються на ринку праці.
Другий розділ присвячено розгляду сучасного стану ринку праці таособливостей його державного регулювання. В цій частині проаналізованонайважливіші проблеми ринку праці України, а також охарактеризовано основніметоди державного регулювання соціально-трудових відносини всередині нього.
В третьому розділі запропоновано пріоритетні напрями щодопокращення функціонування вітчизняного ринку праці та шляхи їх впровадження.
Дослідженням ринку праці України займалися і займаються багатовітчизняних вчених, оскільки це питання на сучасному етапі набуло значної актуальності.Зокрема, А. В. Никоненко досліджував особливості формування промисловогосегмента ринку праці, Афендікова Н. О. вивчає особливості формування ринкуробочої сили в сільському господарстві, Большая О. В. присвятила свої праціпроблемі неформальної зайнятості, А. П. Гайдуцький зосередив увагу надослідженні української трудової міграції за кордон, Терюханова І. Н. розглядаєпроблему працевлаштування інвалідів.
У більшості наукових праць, як бачимо, розглядаються тільки окреміпроблеми використання трудових ресурсів та формування ринку робочої сили, але вумовах ринкових відносин виникла необхідність комплексного вивченняукраїнського ринку праці та розробці пропозицій щодо покращення соціальногостановища працівників.
РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ
Серед економістів існують рiзнi точки зору щодо змісту iекономічної природи ринку праці. Основу розбіжностей складають предметипродажу: робоча сила або сама праця.
Марксистський напрям в економiцi відстоює точку зору, що предметомкупiвлi-продажу на ринку праці є специфічний товар — робоча сила. Праця являєсобою процес функціонування робочої сили, результатом якого є не тількиматеріальний продукт, що має споживчу вартість, а й суспільний продукт, що маєвартість. Робоча сила має здатність створювати результати праці, щодиференціюються як праця основна i добавлена.
Еквівалентом вартості робочої сили виступає заробітна плата, що iє предметом торгів на ринку праці. Добавлена праця породжує прибутокпідприємства, сам факт одержання якого залишається в тiнi торгів на ринкупраці.
Представники немарксистського напряму (сучасні економiчнi школи)вважають предметом торгів на ринку праці саму працю. Заробітну плату вважаютьціною праці у формі ставки, величина якої визначається попитом та пропозицієюна ринку праці.
Однак праця як процес не підлягає купівлі-продажу, а зарплатафактично визначається не тільки нижньою межею вартості робочої сили, а й маєтенденцію росту за рахунок мотиваційних факторів, а також під впливом попиту тапропозиції. Тому точніше було б назвати ринок праці ринком робочої сили. Алеусталений термін «ринок праці» практично неможливо замінити. [11]
Ринок праці — це система відносин обміну iндивiдуальноїспроможності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для її розширеноговідтворення i розміщення працiвникiв у системі суспільного подiлу праці зазаконами товарного виробництва.
Ринок праці має похідний характер по відношенню до ринків капіталу,товарів i послуг, що формують структуру суспільного виробництва, а такожкон’юнктуру ринку.
Однак слід враховувати, що на ринку праці продається специфічний товар- робоча сила, тобто здатність людини до праці. Її реалiзацiя торкається всіхосновних сфер життя суспільства i залежить від політичних,соцiально-економiчних, органiзацiйних, правових, психологічних та інших умов.
Робоча сила безпосередньо поєднана із засобами виробництва iневiддiльна від особистості. Носіями одиничної робочої сили є всі працездатнічлени суспільства, фактичні або потенцiйнi працівники виробничої i невиробничоїсфер господарства всіх категорій (робітники, службовці, фахiвцi, керівники).При цьому варто розрізняти загальну i професійну працездатність.
Загальна працездатність передбачає здатність працівника до праці,що не потребує спеціальної підготовки.
Професійна працездатність — це здатність працівника до праці упевній галузі професійної дiяльностi, що передбачає спеціальну підготовку.
Таким чином, робоча сила — це здатність до праці, сукупністьфізичних i духовних здібностей людини, які використовуються у виробничійдiяльностi. Безпосередню основу робочої сили складає працездатність, тобто станздоров’я, а також знання, навички й уміння, що дозволяють людині виконувати роботупевної якості й обсягу. [19]
Товаром на ринку праці є робоча сила. Ринок робочої сили є одниміз елементів складної соцiально-економiчної системи ринку. Отже, ринок робочоїсили є економічною категорією, що несе в собі всі iстотнi ознаки ринку взагалі.Відтворення товару «робочої сили» пов’язано з великими затратами часу, засобів,що робить цей товар надзвичайно цінним для суспiльства, змушує забезпечуватисоціальний захист працiвникiв у разі несприятливої кон’юнктури на ринку праці.
Ринок праці — це один з ринків, на якому фірма повинна успішнодіяти, щоб вижити. Ринок праці i ринок капіталу є основними видами ринків, наяких придбають фактори виробництва, а ринок продуктів (виробів) — це такийринок, на якому продукція продається. На практиці, звичайно, фірма одночасновиступає на різних ринках (праці, капіталу, продуктів).
На вiдмiну від ринку взагалі, ринок праці має такі особливості:
1. Невiддiльнiсть прав власника на товар (робочу силу) від самоговласника.
2. Тривалість економічного контакту продавця i покупця.
3. Наявність грошової форми угоди.
4. Наявність економічних iнтересiв суб’єктів ринку праці.
5. Наявність значної кiлькостi соціальних умов, що визначаютьфункціонування ринку праці (державні програми у сфері зайнятості, системитрудового законодавства та ін.).
6. Рiзноманiтнiсть трудових угод.
Ринок праці є сферою реалiзацiї економічних iнтересiв власниківзасобів виробництва i робочої сили на взаємоприйнятних умовах. Економічніінтереси цих двох власників реалізуються в процесі праці, тобто в процесіфункціонування робочої сили у поєднанні із засобами виробництва. У ході працівиявляється її результативність (ефективність). [14]
Рівень функціонування ринку праці визначає такі умови:
1. Попит та пропозиція на робочу силу певної якості (спецiальнiсть,квалiфiкацiя).
2. Конкуренція на ринку праці.
3. Інфляція i рівень реальної заробітної плати.
4. Вартість робочої сили неквалiфiкованої праці.
5. Ціна робочої сили квалiфiкованої i розумовою праці.
6. Форми i методи найму робочої сили.
Ринок праці в масштабі суспiльства є сукупним ринком праці (СР).Його складовими частинами є:
— сукупна пропозиція;
— сукупний попит (як загальна потреба в робочій силi).
Частина ринку праці, у якій попит дорівнює пропозиції,характеризується виробничою зайнятістю i складає задоволений попит на робочусилу (ЗП). Різницю між сукупним ринком (СР) із задоволеним попитом (ЗП) складаєвеличину поточного ринку (ПР) (1.1):
ПР=СР—ЗП. (1.1)
Поточний ринок складається з:
— відкритого ринку праці (незайняті працівники i вiльнi робочімісця);
— прихованого ринку (працюючі потенційно можуть бути безробітними,а робочі місця можуть бути лiквiдованi).
Суб’єктами ринку праці є роботодавці (власники засобів виробництва— юридичні i фiзичнi особи) i наймані робітники (працездатні громадяни).
Система відносин на ринку праці складається з відносин:
— між роботодавцями i найманими робітниками;
— між суб’єктами ринку i їхніми представниками (профспілки,асоцiацiя роботодавців, служба зайнятості);
— між суб’єктами ринку праці i державою.
Співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці складає йогокон’юнктуру. Структура характеризується підйомом i спадом у залежності відстану економіки. Кон’юнктура ринку буває дефіцитною, надлишковою i рівноважною.
Конкуренція ринку праці являє собою надлишкову наявністьнезалежних покупців i продавців.
Інфраструктура ринку праці — це державні установи i недержавніструктури сприяння зайнятості (фонди, служби i т.д.). Основні завданняінфраструктури: регулювання ціни робочої сили, умов праці, підготовки i перепідготовки,захист прав суб’єктів ринку праці.
Сегментація ринку праці — це поділ працiвникiв i робочих місць застійкими замкнутими секторами або зонами, межі яких стримують мобiльнiстьробочої сили. Первинний i вторинний ринки праці можна розглядати в певномусенсі як сегменти загального ринку праці.
Первинний ринок праці — це ринок зі стабільним рівнем зайнятостi,високим рівнем оплати, можливостями просування по роботі, професійного росту,прогресивною технологією, органiзацiєю управління та ін.
Вторинний ринок праці характеризується низьким рівнем зазначенихвище характеристик.
Причинами поділу ринку праці на сегменти є:
— розходження в рiвнi економічної ефективності виробництва;
— розходження в рiвнi соціальної ефективності праці;
— розходження в рiвнi соціальної ефективності виробництва.
Сегментація передбачає наявність внутрішнього i зовнішнього ринкупраці.
Внутрішній ринок праці обмежується рамками одного підприємства, уякому адмiнiстративними правилами визначаються: ціна робочої сили, склад i їїрух, створення i лiквiдацiя робочих місць та ін.
Зовнішній ринок праці — система соцiально-трудових відносин міжроботодавцями i найманими робітниками в масштабі країни, регіону, галузі. Вінвизначає рух робочої сили між підприємствами, регіонами, галузями i породжуєбезробіття.
Внутрішній ринок праці обумовлюється наявністю і складомпрацiвникiв на пiдприємствi, їхнім рухом усередині нього, причинамипереміщення, рівнем зайнятостi, ступенем використання устаткування, наявністювільних, знову створюваних i лiквiдованих робочих місць. При розгляді процесівформування ринку праці будь-якого рівня важливо мати на увазі, що становищепрацівника обумовлено такими станами: ступенем пiдготовленостi до роботи,пошуком роботи, пропозицією на ринку робочої сили, зайнятістю в трудовомупроцесі на конкретному мiсцi.
Економічна ситуація останніх років викликала сегментацію ринкупраці у зв’язку з появою нових форм власності, розвиток малого підприємництва,неформального виробництва (тіньового сектора) та ін. [3]
Національні ринки праці в різних країнах мають свої вiдмiнностi йособливості. Найбільш iстотнi з них мають такі моделі ринку праці:
1. Японська модель характеризується принципом «довічного найму».Оплата праці i соцiальнi виплати в японських фірмах залежать від стажу роботина пiдприємствi. Професійна підготовка i перепідготовка працiвникiвздійснюється усередині фірми. Така політика розвиває прихильність працiвникiвдо фірми, патріотизм, творче ставлення до роботи. При скороченні виробництвафірми не йдуть на звільнення, а скорочують лише оплачувану тривалість праці.
2. Американська модель є жорсткою стосовно працiвникiв.Законодавство приймається кожним штатом. При скороченні виробництва робітникможе бути звільнений, що веде до безробіття. Фірми мало опікуються підготовкоюi перепідготовкою працюючих.
3. Шведська модель характеризується активною політикою держави впитаннях зайнятостi, в результаті рівень безробіття в країні мiнiмальний.Головна турбота держави — запобігання безробіттю, що досягається такими методами:
— обмеженням фіскальної політики, підтриманням малорентабельнихпідприємств, стримуванням високоприбуткових фірм i зниженням iнфляцiйноїконкуренції в пiдвищеннi зарплати;
— встановленням рівної оплати за рiвноцiнну працю;
— підтримкою слабоконкурентних працiвникiв на ринку праці
та ін.
Шведська модель органiзацiї праці випливає зі шведської моделісоцiалiзму. [8]
Сегментування ринку праці проводиться з урахуванням такиххарактеристик:
— демографiчнi характеристики, що включають стать, вік, склад родини;
— географічне положення (регіон, місто, район та ін.);
— соцiально-економiчнi характеристики (освіта, професiйнi знання,рівень квалiфікацiї, стаж роботи та ін.);
— економiчнi показники, що характеризують фінансовий станроботодавців (форми власності, забезпеченість найманих робiтникiв та ін.);
— особисті якості працiвникiв (фізична сила, темперамент,приналежність до певної верстви суспiльства та ін.);
— поведiнковi характеристики з позиції мотивації зайнятостi.
Сегментування дозволяє проводити аналіз факторів, що визначаютьмобiльнiсть робочої сили (табл. 1.1). [3]
Таблиця 1.1
Модель сегментації пропонування праці
Фактори виділення сегменту ринку праці Категорії населенняМотивація зайнятості
чол.
Усього звернулося до служби зайнятості У тому числі Має намір працювати тільки за фахом Згодний на будь-яку високооплачувану працю Згодний на будь-яку роботу Вагається у виборі роботи чоловіки жінкиЧисельність громадян, що звернулися в службу зайнятості
З них:
· учні, що бажають суміщати навчання і роботу;
· пенсіонери;
· безробітні;
· безробітні з тривалою перервою в роботі;
· біженці і переселенці;
· звільнені з місць ув’язнення;
Дослідження ринків праці починається i закінчується аналізомпопиту та пропозиції праці. Що відносно попиту на ринку праці, то тутпредставлені роботодавці, що приймають рішення про наймання робочої сили взалежності від того стану, в якому знаходяться всі три ринки.
Що стосується пропозиції робочої сили на ринку праці, то тутпредставлені такі групи, як працівники i майбутні працівники, чиї рішення щодотого, де працювати i чи працювати взагалі, приймаються з урахуванням власнихможливостей: професійних i бiологiчних.
Попит — це платоспроможна потреба покупця в конкретному товарі призаданій цiнi. Попит праці — це кiлькiсть праці, яку роботодавці хочуть i можутьнайняти при альтернативних рівнях зарплати й інших рівних умов на даний періодчасу. Попит на працю (робочу силу) формується виходячи з попиту на кiнцевiпродукти i послуги, вироблені підприємством, фірмою.
У своїй дiяльностi фірми прагнуть реалізувати власну продукцію, щозалежить від попиту, тобто від того, скільки праці i капіталу вони можутьодержати за даними цінами.
Коли вивчається попит на працю, то з’ясовують, яким чиномкiлькiсть робiтникiв на підприємствах залежить від таких факторів як праця,капітал i попит. Розглянемо окремі зміни, кожну автономно.
Зміни в зарплаті: зарплата зростає, не змінюються iншi умови(технологія, кредити, цiна, податки, попит на продукт). З підвищенням зарплатизростає собiвартiсть виробництва i ціна товару. Ціна зростає, споживач купуєменше, роботодавці скорочують обсяги виробництва. Зниження обсягів виробництвапризводять до зниження зайнятостi. Скорочення зайнятостi при зниженні обсягувиробництва називається ефектом масштабу, тобто переважання меншої зайнятостiпри меншому масштабі виробництва.
При пiдвищеннi зарплати фірма прагне запровадити нові технології iнове обладнання, тобто відбувається зрушення до капітального виробництва. Цеефект заміщення — у міру зростання рівня зарплати в процесі виробництва капіталзаміняє робочу силу.
Крива попиту на працю показує, яким чином необхідний рівеньзайнятостi, вимірюваний кiлькiстю робочих годин або кiлькiстю працiвникiв,змінюється у зв’язку зі змінами у вартості робочої сили при інших незміннихфакторах, що впливають на шкалу попиту.
Еластичністю попиту на працю називається здатність попиту на працюреагувати на змiни рівня зарплати.
Пропозиція праці — висловлене працівником бажання i можливістьпрацювати певну кiлькiсть часу при альтернативних рівнях зарплати за іншихрівних умов.
Як відомо, кiлькiсть будь-якого товару або послуг, пропонованих допродажу, звичайно підвищується в міру підвищення їх ціни. Пропозиція праціреагує в такий же спосіб.
На рис. 1.2 крива попиту показує, скільки працiвникiв необхіднороботодавцям при певній ставці за умови, що ціна капіталу i рівень попиту напродукт праці залишаються незмінними.
/>
Рис. 1.2 Попит і пропозиція на ринку праці
Крива пропозиції показує, скільки працiвникiв може вийти на ринокпраці на кожному рiвнi ставки зарплати за умови, що по інших професіях воназалишається незмінною.
При рiвнi зарплати /> настає рівновага попиту тапропозиції. При пiдвищеннi зарплати до рівня /> — пропозиція зростає доти, докинаймач не задовольнить попит. Утворюється надлишок робочої сили. Потім зарплатазнижується до /> при цьому пропозиція знижується,утворюючи дефіцит робочої сили.
Пропозиція робочої сили кiлькiсно визначається кiлькiстю осіб, яківиходять на відкритий ринок праці i звертаються в службу зайнятостi табезпосередньо на підприємство. Ця кiлькiсть включає таких осіб, які:
— не мають роботи;
— вивільнюються;
— звiльнюванi з причин плинності або закінчення договору;
— випускники навчальних закладів; прибулі з інших територій.
Попит на робочу силу формується по галузях. Визначається потреба внових працiвниках — замінюваних робітниках. [11]
Безробіття — це соцiально-економiчне явище, яке полягає у тому, щодеяка частина активного населення певний час або постійно не має роботи ізаробітку.
Безробіття виникає, коли пропозиція перевищує попит як укiлькiсному, так i в якісному вiдношеннi.
До безробітних належать особи, що не мають роботи і заробітку,зареєстровані в службі зайнятостi.
Показник рівня безробіття (Рб) розраховується за формулою (1.2):
/>, (1.2)
де /> - чисельність економічноактивного населення, чол.;
/> - чисельність зайнятих,чол.
Рівень безробіття, що вiдповiдає фазам економічних циклів,називається природним рівнем безробіття.
Основними типами безробіття є фрикційне, структурне i циклічне.
Фрикційне безробіття — це безробіття добровільне. Звільненнявідбувається з волі найманого робітника, який прагне знайти кращу,високооплачувану роботу.
Структурне безробіття викликається падінням попиту на товари, аотже, на вiдповiдну робочу силу. Виникає дисбаланс попиту та пропозиції. Цебезробіття тривале і небажане.
Циклічне безробіття викликається спадом виробництва, зниженнямiнвестицiї в економіку. Як його різновид — приховане безробіття. Відзначаєтьсяiнфляцiя, падіння реальної зарплати. Приховане безробіття включає втратиробочого часу, виробництво утримує зайву робочу силу. Як правило, це неофiцiйнеприховане безробіття.
До офiцiйного прихованого безробіття відносяться зареєстрованістатистикою особи, що знаходяться в адмiнiстративних відпустках або працюютьнеповний робочий день. [10]
Ще одним важливим явищем, яке істотно впливає на ситуацію на ринкупраці, є міграція робочої сили.
Мiграцiя — це просторове переміщення працездатного населення.
Розрізняють зовнішню i внутрішню мiграцiю. Зовнішня мiграціяпов’язана з перетинанням державного кордону. У ній виділяються два потоки:емiграцiя та iммiграцiя.
Еміграція — це виїзд населення з країни.
Імміграція — в’їзд у країну з-за кордону. Умови iммiграцiї вУкраїні ще чітко не визначені. Але за лiцензiями підприємствам уже дозволенозалучати робочу силу без дозволу уряду. Важлива не тільки кiлькiсно, але й якіснаміграція.
Внутрішня міграція — це переміщення людей всередині країни, якемає таку структуру:
— у межах регіону i між регіонами;
— зворотна (тимчасова);
— безповоротна (постійна);
— добровільна або вимушена; сезонна або маятникова;
— законна або незаконна; самостійна й організована;
— трудова, обумовлена трудовою дiяльнiстю.
Для аналізу мiграцiї робочої сили використовується системавідносних показників:
а) коефiцiєнти прибуття (Кп):
Кп = Пм/Sт, (1.3)
де Пм — кiлькiсть прибулих, чол.;
Sт — середньорічна чисельність населення, чол.
б) коефiцiєнт вибуття (Кв):
Кв = Вм/Sт, (1.4)
де В — кiлькiсть вибулих, чол.;
в) коефiцiєнт мiграцiйного приросту населення (Кмп):
Кмп = Кп – Кв. (1.5)
Виявляють також основні причини мiграцiї:
— природно-клiматичнi (екологiчнi умови i катастрофи);
— соцiально-економiчнi (рівень економічного розвитку, розміщеннятериторій, розвиток інфраструктури: можливості працевлаштування, освіти таін.).
Мiграцiйна політика держави здійснюється методами заохочення абоорганiзацiї притоку або відтоку iноземцiв (квотування, жорсткість контролю,візовий режим, додаткові гарантії працевлаштування, броня на зайнятість, пільгипо оподаткуванню підприємця за прийом iнвалiдiв, iммiгрантiв, фінансовадопомога та ін.). [8]
Таким чином, бачимо, що ринок праці є одним із важливих факторівсуспільного виробництва, який об’єднує між собою й інші ринки. Він формує попиті пропозицію на працю найманих робітників і виступає досить складною системою зпритаманними їй особливостями та закономірностями.
РОЗДІЛ ІІ
ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ
2.1 Державне регулювання ринку праці України
Хоч ринок праці виступає досить саморегульованою ринковоюсистемою, але, як показує історичний досвід, він також потребує певноговтручання держави. Тому ефективне відтворення національного ринку праці можливелише за оптимально поєднання ринкового та державного механізмів йогорегулювання.
Механізм ринкової економіки функціонує на основі дії ринковихзаконів, таких як закон вартості, закон пропозиції робочої сили, закон попитуна робочу силу, закон конкуренції, закон суспільного поділу праці, законциклічного розвитку економіки тощо.
Державне регулювання ринку праці здійснюється за допомогоюдержавної політики, яка включає правові, адміністративні, організаційні, економічніта соціальні важелі і методи. [17]
Економічні важелі державного регулювання національного ринку працівпливають на політику зайнятості через грошово-кредитну, бюджетно-податкову,інвестиційно-інноваційну, протекціоністську політику тощо.
Грошово-кредитна політика проводиться через здешевлення кредитушляхом зниження облікової ставки проценту, що призводить до активізаціїпідприємницької діяльності і, як наслідок, до зменшення безробіття і збільшенняВНП. Але на даний момент відсоткові ставки за позичками в нашій країні єзанадто високими, що зумовлює недостатність грошових ресурсів і не сприяєзменшенню безробіття. Також важливе значення в грошово-кредитному регулюваннюрівня зайнятості має фактор інфляції. Держава, вдаючись до антиінфляційної політики,підвищує відсоткову ставку кредиту, зменшує кількість грошової маси в обігу іцим самим зменшує рівень зайнятості. Таким чином політика зайнятості вступає всуперечність з антиінфляційною політикою. Ще одною складовою грошово-кредитноїполітики є цільове субсидування, що включає в себе пільгові кредити, програмифінансової допомоги підприємствам, державні витрати на закупівлю товарів іпослуг, вироблених за участю певних цільових категорій населення тощо. На жаль,на сьогодні український уряд в умовах скрутного фінансового становища ідефіциту бюджету не може повною мірою взяти на себе відшкодування заробітків,втрачених працівниками внаслідок скорочення попиту на робочу силу. Наступнийзахід – часткове відшкодування витрат роботодавця на оплату праці. Вінвикористовується для працевлаштування осіб, які неспроможні на рівнихконкурувати на ринку праці: жінки, молодь, інваліди, випускники навчальнихзакладів. Одержуючи субсидію від держави за надання робочих місцьнизькокваліфікованим працівникам, роботодавці в приватному секторі отримуютьсвого роду компенсацію за їх низьку продуктивність. Згідно Закону України «Прозайнятість населення» держава забезпечує надання додаткових гарантій щодопрацевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, а також із метоюзацікавлення роботодавців йому надають дотації за умови працевлаштування настрок понад два роки за направленням державної служби зайнятості безробітних,які перебували на обліку більше шести місяців, таких категорій:
— жінки, які мають дітей до шести років;
— одинокі матері, які мають дітей до чотирнадцяти років абодітей-інвалідів;
— молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніхзагальноосвітніх школах, професійно-технічних та вищих навчальних закладів,звільнилася від виконання строкової або альтернативної служби і якій надаєтьсяперше робоче місце;
— діти (сироти), які залишилися без піклування батьків, а такожособи, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою батьків або особи,яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
— особи передпенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років,жінки – 53 років);
— особи, звільнені після відбуття покарання або примусовоголікування. [1]
Бюджетно-податкова політика представлена податковою політикою тавикористанням державного підприємництва або проведенням громадських робіт(загальнодоступних видів тимчасової трудової діяльності, що не потребуютьспеціальної кваліфікації). Практично всі види податків впливають на відтворенняна ринку праці. На жаль, в Україні протягом багатьох років незалежності неприймалися до уваги керівництвом країни численні наполягання вчених-економістівпро зменшення податкового тягаря, що призвело до масової тінізації економіки,нелегальної, неофіційної зайнятості населення.
Протекціоністська політика полягає у підтримці вітчизнянихвиробників (стимулювання експорту товарів та послуг), особливо тих, щоспеціалізуються на виробництві продукції кінцевого споживання тависокотехнологічних товарів.
Важливим засобом регулювання ринку праці є також інноваційно-інвестиційнаполітика. Інвестиції двояко впливають на ринок праці. По-перше, як збільшеннясукупних загальних витрат і розширення обсягу зайнятості. А по-друге, яквитрати на засоби виробництва, що змушує модернізувати робочі місця, задопомогою яких упроваджується новітня техніка і підвищується продуктивністьпраці, а також сприяє структурним змінам в економіці праці. Для Україниінноваційна тема є дуже актуальною через те, що впродовж 90-х років ХХ століттяінноваційна діяльність істотно звузилась, що також є однією з причинекономічної кризи.
Інноваційна політика України проводиться в таких основнихнапрямах:
— створення відповідних умов для праці науковців й талановитихспіввітчизників із метою припинення еміграційних процесів цих категорійнаселення;
— формування інтелектуального й наукового потенціалу нації;
— створення надійного механізму захисту інтелектуальної власності;
— використання потужних стимулів до розвитку інноваційноїдіяльності;
— збільшення фінансування фундаментальних досліджень та розробок усфері створення новітніх технологій; [18]
Таким чином, очевидним є те, що необхідно змінити характер впливудержавної політики зайнятості з пасивного, що полягає у допомозі держави побезробіттю і соціальному захисті неконкурентноспроможних верств населення, наактивний, представлений інвестиційною та інноваційною політикою сприяннярозвитку ринку праці.
2.2 Сучасний стан ринку праці в Україні
Нині ринок праці України перебуває у стані неврівноваженості. Наньому спостерігаються як позитивні зрушення, так і негативні тенденції, якінеобхідно терміново проаналізувати та вирішити.
Розглянемо основні проблеми і особливості розвитку ринку робочоїсили в його промисловому та сільськогосподарському секторах.
Після здобуття Україною незалежності в її промисловості залишилисьпроблеми ще з Радянського Союзу, а також додались нові, що знайшли свій прояв ушвидкому зменшенні кількості зайнятих у промисловому секторі економіки. Це булозумовлено падінням престижу технічних спеціальностей, банкрутством підприємствчерез їх негнучкість та неготовність до нових ринкових умов.
З 2000 року почалося економічне зростання промислового секторуекономіки, але незважаючи на це офіційна зайнятість продовжує знижуватись призначних розмірах нелегальної зайнятості (додаток А). Роботодавці стикаються зпроблемою невідповідності пропозиції робочої сили на промисловому сегментіпотребам виробництва. Підприємствам усе більше потрібні працівники робочихспеціальностей та технічні виконавці. Проте задовольнити їх попит дуже важкочерез невідповідність підготовки кадрів на ринку освітніх послуг в сторонунадлишку більш дохідних і престижних професій та нестачі тих, яких потребуєпромисловість.
Серед позитивних тенденцій розвитку промислового сегмента ринкупраці слід відмітити зростання оплати праці найманих працівників, значнезниження вимушеної неповної зайнятості, що зумовлено законодавчою забороноюпрактики адміністративних відпусток.
Отже, основними проблемами, які характерні для промисловогосегмента ринку праці є: структурні диспропорції, що обумовлюють дисбаланспопиту і пропозиції робочої сили; значні розміри нелегальної зайнятості;наявність інвестиційних, інституційних і споживчих обмежень, які заважаютьнормальному розвитку промислового сектора ринку праці. [12]
Ринкова трансформація економічної системи України призвела дорадикальних змін і в аграрному секторі економіки, реформування якого призвелодо загострення суперечностей між суб’єктами трудових відносин з приводувикористання робочої сили.
На сучасному етапі для ринку робочої сили в сільськомугосподарстві України характерні такі особливості:
1) має екстенсивний тип відтворення i характеризується стабільнимвикористанням праці пенсiонерiв та пiдлiткiв;
2) високий рівень зайнятості населення в сільському господарстві (додатокБ);
3) загальне скорочення кількості населення та його старіння:
4) низький рівень продуктивності праці в землеробстві iтваринництві (в економічно розвинутих країнах один працівник, зайнятийбезпосередньо в сільському господарстві, спроможний забезпечити продовольствомуже близько 120 людей, зайнятих в інших секторах економіки, а в Україні — 15);
5) структура трудових ресурсів АПК України істотно вiдрiзняєтьсявід структури в країнах з ринковою економікою;
6) через недовикористання частини трудових ресурсів наявне поряд зофiцiйно зареєстрованим приховане безробіття;
7) ціна робочої сили в цій галузі порівняно з іншими одна знайнижчих;
8) в умовах реформування агропромислового комплексу значна частинаселян не має матеріальної можливості здійснювати широку підприємницькудіяльність, відчувати себе справжніми господарями;
9) йде процес розшарування сільського населення за земельною,соціальною та іншими ознаками, що приводить до формування резервусільськогосподарських працiвникiв — тимчасових, найманих, які відзначаютьсявисокою мобільністю;
10) низький рівень соціальної інфраструктури зумовлює такий самийрівень територіальної професійної мобільності робочої сили, а це, у свою чергу,є умовою збалансування попиту та пропозиції робочої сили.
Таким чином, для ринку праці сільськогосподарського секторуекономіки характерна невирішеність багатьох проблем, що зумовлює подальшийзанепад села, деградацію його продуктивних сил, насамперед, людського капіталу.Виправити цю ситуацію повинна раціональна політика держави щодоагропромислового комплексу. [4]
Негативні тенденції на ринку праці в період становлення ринковоїекономіки в Україні дали імпульс формуванню нестандартних, у тому числінезареєстрованих форм зайнятості, поширенню комбінацій її різних форм, збільшеннюмайнової диференціації населення. У таких умовах неформальна зайнятість сталаоднією із соціальних проблем економічної лібералізації в Україні ірозглядається як прояв механізму саморегуляції економіки, як вимушена формаадаптації населення до сформованої соціально-економічної ситуації.
До неформального ринку праці належать «тіньові» переважно дрібніпідприємства, що використовують працю мінімальної кількості працівників, атакож не дотримуються трудового законодавства. Він виникає внаслідок зростаннябезробіття. Тому не дивно, що за роки економічної кризи (1991-1999 рр.)неформальний сектор зайнятості в Україні невпинно зростав.
Неформальна зайнятість в українській економіці має свою специфіку.Вона характеризується значним поширенням, великими масштабами. На відміну відінших країн – як розвинутих, так і тих, що розвиваються, — неформальназайнятість в Україні тісно переплетена з формальною. Про це свідчить той факт,що на ринку праці наявна значна група осіб, зайнята одночасно у формальній і неформальнійекономіці. Причому неформальна зайнятість виступає як вторинна діяльність, хочає й протилежні випадки. Іншою особливістю є те, що неформальна зайнятістьпротягом усього періоду реформування так і не поширилась на промисловудіяльність. Також слід зазначити, що важливою рисою неформальної зайнятості вУкраїні є наявність серед її суб’єктів висококваліфікованих працівників, попитна послуги яких є і в офіційній економіці.
Неформальна зайнятість виступає негативним явищем, оскільки вонане відповідає законодавству України. Крім цього вона не дає можливостіпрацівникам при досягненні пенсійного віку отримувати пенсію. Тому неформальнузайнятість потрібно еволюційним шляхом перетворювати на формальну. [6]
Ще однією важливою проблемою вітчизняного ринку праці є трудоваміграція за кордон. За різними підрахунками кількість українських мігрантів закордоном оцінюється від 2-3 мільйонів і до близько 10 млн. осіб.
Більша частина наших мігрантів є сезонними, тобто такими, що лишедеякий час перебувають на заробітках, а більшу частину вдома. Через це доситьпроблематично підрахувати скільки наших мігрантів працюють за кордоном.
Серед основних причин трудової міграції за кордон можна виділитинаступні: низькооплачувана робота в Україні, відсутність можливості реалізаціїсвого трудового потенціалу, прагнення заробити капітал на заснування власноїсправи, забезпечення навчання та здобуття високоякісної освіти своїх дітей табагато інших.
Наші громадяни емігрують як у країни близького зарубіжжя (Росія,Польща, Угорщина, Литва, Словаччина, Чехія та ін.), так і далекого (Італія,Іспанія, Португалія, Великобританія, Бельгія, США, Канада, Туреччина та ін.).
За видами виконуваних робіт більшість українських трудовихмігрантів задіяні в будівництві, присадибному господарстві, догляду запенсіонерами, у промисловості, сезонних сільськогосподарських роботах. (додатокВ) [7]
Загалом сфера працевлаштування українців досить відрізняється закраїнами світу. Наприклад, в Польщі, Чехії, Словаччині і Португалії людизайняті на будівництві та присадибному господарстві. В Італії, Великобританії,Німеччині, Іспанії доглядають за хворими і особами похилого віку. В США,Канаду, Ізраїль, Ірландію приїжджають працювати програмісти, медики,підприємці.
Явище трудової міграції є цілком нормальним процесом в умовахглобалізації і поглиблення міжнародної інтеграції, але в Україні воно за своїмимасштабами дещо виходить за межі. Тому державна політика повинна бутиспрямована на покращення добробуту українців, щоб знизити занадто інтенсивніміграційні процеси. Але зупиняти чи обмежувати українську трудову міграцію непотрібно, оскільки в сучасному глобалізованому світі відбуваютьсявзаємозаміщуючі процеси: як українці виїжджають в інші країни, так іпредставники інших національностей прибувають в Україну в пошуках кращої долі івищих заробітків. Більш логічним і необхідним є підтримка та направленняголовних результатів міграції (досвід мігрантів, грошові перекази) в сторону їхрідної країни, що дозволить прискорити її соціально-економічний розвиток. [9]
Також на даному етапі в Україні особливої актуальності набуваєпроблема працевлаштування інвалідів як однієї із найнезахищеніших верствнаселення.
Інвалідами в Україні признані особи зі стійким розладом функційорганізму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженимивадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальноїжиттєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленомусоціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів длязабезпечення її законодавчо визначених прав.
Механізм встановлення нормативу робочих місць та працевлаштуванняінвалідів в Україні визначає Закон України «Про основи соціальної захищеностіінвалідів в Україні» від 21.03.91 р. №875-ХІІ зі змінами та доповненнями. [2]
Станом на 2007 рік чисельність працюючих інвалідів становила 354,1тис осіб, або 14,9% від усіх дорослих інвалідів, що свідчить про дуже низькийпоказник їх трудової зайнятості.[13]
З метою сприяння працевлаштування інвалідів необхідно вжити такихзаходів:
— створити ефективно діючу систему безперервного навчанняінвалідів з метою підвищення їх соціального захисту та забезпеченняпрофесійного зростання;
— розробити та впровадити спеціальні програми професійногонавчання інвалідів з обов’язковим працевлаштуванням навчених інвалідів, у томучислі орієнтованих на самозайнятість та підприємницьку діяльність з відповідноюпідтримкою таких інвалідів;
— розширити перелік професій для здійснення навчання інвалідів уцентрах професійної реабілітації інвалідів, службі зайнятості відповідно допопиту регіональних ринків праці;
— підвищити якість професійної освіти інвалідів у навчальнихзакладах різного типу;
— посилити взаємодію між навчальними закладами, медико-соціальноюекспертною комісією та роботодавцями у вирішенні питань професійного навчанняінвалідів. [15]
Державна політика у сфері професійної підготовки інвалідів повиннаполягати у розробці та впровадженні Концепції рівних можливостей для інвалідіву всіх сферах, в тому числі у сфері трудових відносин, через здійснення низкиактивних заходів, які сприятимуть підвищенню статусу інвалідів, освітньогорівня і рівня їх конкурентоспроможності на ринку праці, посилення мотивації допраці та внаслідок цього – збільшення рівня зайнятості та працевлаштуванняінвалідів згідно з сучасними потребами ринку праці та можливостями інвалідів.[16]
Таким чином, можна зробити висновок, що сучасний ринок певнимчином віддзеркалює наслідки реформування української економіки і його нинішнійрозвиток все ще знаходиться під негативним впливом соціально-економічної кризи90-х років, що обумовила спад як у сільському господарстві, так і упромисловому секторі, зниження попиту на робочу силу, зростання загального іреєстрованого безробіття, неформальної зайнятості.
РОЗДІЛ ІІІ
ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ
Для вдосконалення функціонування ринку праці України необхідновизначити єдині концептуальні підходи до оцінки функціонування ринку праці,розробити напрями його комплексного вивчення і системи статистичних показників,згідно з якими будуть визначені конкретні заходи щодо вдосконалення політикизайнятості в країні.
Оцінити, виміряти та визначити основні тенденції на ринку праціможна в разі впровадження концепції ефективного функціонування ринку праці. Цяконцепція передбачає збалансування попиту на робочу силу та її пропозиції вмежах країни, регіонів, районів, що сприятиме подальшому розвиткусоціально-трудових відносин, підвищенню рівня зайнятості населення,забезпеченню належної оплати праці, гідному матеріальному майбутньому людини.[20]
Складовими концепції ефективного функціонування ринку праці можутьбути:
— можливість працевлаштування на ринку праці, отримання гідноїроботи;
— створення адаптованої до умов ринкової економіки системисоціального захисту населення від безробіття; «удосконалення політикизайнятості в галузі трудової міграції;
— забезпечення належної оплати праці, гарантії отриманнямінімального доходу;
— безпека умов праці та охорона праці на робочих місцях;
— поліпшення умов праці жінок, забезпечення рівних з чоловікамиможливостей працевлаштування;
— створення умов для розширення та постійного оновлення банкувакансій, співпраця підприємств, установ, організацій з державною службоюзайнятості;
— забезпечення ефективної взаємодії служби зайнятості зроботодавцями;
— скорочення неефективних робочих місць, модернізація та створеннянових;
— стимулювання гнучких форм зайнятості населення з метоюскорочення робочого часу і збільшення вільного;
— надання робочих місць молоді, розвиток співпраці між навчальнимизакладами та підприємствами;
— можливість підвищення кваліфікації та перекваліфікаціїпрацівників;
— розвиток виробництва та створення нових робочих місць усільській місцевості;
— надання державної підтримки депресивним територіям, промисловимрегіонам країни;
— запровадження системи державного замовлення та оплачуванихгромадських робіт.
1. Можливість працевлаштування на ринку праці, отримання гідноїроботи.
Основою цієї складової є наявність можливостей і гарантій знаходженнягідної роботи на ринку праці для всіх без винятку категорій населення. Гіднаробота — це продуктивна робота в умовах свободи, рівності, економічної безпеки,яка включає всі форми економічної діяльності, у тому числі самостійнузайнятість, неоплачувану діяльність у домашньому господарстві, найману праці яку неформальному, так і у формальному секторах.
2. Створення адаптованої до умов ринкової економіки системи соціальногозахисту населення від безробіття.
Основою цієї складової є впровадження активної та пасивноїполітики на ринку праці. Активна політика на ринку праці повинна забезпечитикількісну збалансованість пропозиції робочої сили і попиту на неї з боку якприватного, так і державного секторів економіки; сприяти процесупрацевлаштування незайнятих громадян або тих, хто хоче змінити місце роботи;сприяти тимчасовій зайнятості безробітних (розробка програми організаціїгромадських, інтервенційних та сезонних робіт); сприяти безробітним у розвиткувласної справи та наданню їм пільгових кредитів; забезпечувати якіснеперенавчання та перекваліфікацію безробітних з метою їх подальшогопрацевлаштування.
Пасивна політика на ринку праці має бути спрямована на підтримкудоходів різних категорій населення у разі втрати роботи. Ця політика передбачаєвдосконалення систем страхування по безробіттю, диференційований підхід дорозмірів допомоги по безробіттю для різних категорій населення, сприяння тарозвиток умов збільшення допомоги по безробіттю, у тому числі за рахунокзниження податків.
3. Удосконалення політики зайнятості в галузі трудової міграції.
Основою цієї складової є удосконалення системи управлінняпроцесами трудової міграції; інформування населення про стан і основнітенденції районного, регіонального, державного ринку праці, в тому числі про попитна робочу силу і її пропозицію серед жінок та молоді; можливістьпрацевлаштування переміщеної робочої сили, як кваліфікованої, так інекваліфікованої, що спрямовано на економічний, соціальний і культурнийрозвиток районів, регіонів, країни в цілому; гарантування соціальних послугмігрантам, особливо забезпечення тендерної рівності; надання допомоги впідвищенні конкурентоспроможності жінкам та молоді шляхом організаціїпрофесійного навчання з урахуванням здоров'я жінок та молоді і потребрайонного, регіонального, державного ринку праці; розширення доступу додостовірної інформації про можливості працевлаштування за кордоном,професійного навчання та розвитку підприємництва; регулювання міграційнихпроцесів на основі двосторонніх міждержавних угод; організація міграціїбіженців, переміщених осіб та інших осіб, змушених залишити свою батьківщину;впровадження спеціальних програм, спрямованих на боротьбу з примусовою працеюяк наслідком незаконної міграції і торгівлі людьми та припинення експлуатаціїпрацівників-мігрантів організованою злочинністю.
4. Забезпечення належної оплати праці, гарантії отриманнямінімального доходу.
Основою цієї складової є запобігання та подолання бідностінаселення, створення умов для збільшення доходів, підвищення економічної активностінаселення та зменшення його розшарування за рівнем доходів на ринку праці,забезпечення переходу від дешевої праці до висококваліфікованої з належноюоплатою; гарантованість отримання достатнього мінімального доходу працівникамиі членами їх сімей як тепер, так і в майбутньому; забезпечення захисту правпрацівників на своєчасне та в повному розмірі отримання заробітної плати, атакож погашення заборгованості з виплати заробітної плати; диференціаціязаробітної плати залежно від трудового внеску працівника в результатидіяльності підприємства, змісту й умов праці, району розташування підприємства,його галузевої належності; забезпечення введення ринкових механізміврегулювання заробітної плати.
5. Безпека умов праці та охорона праці на робочих місцях.
Основою цієї складової є забезпечення високих стандартів безпекита охорони праці на робочих місцях, створення безпечних та економічноприйнятних умов праці з системою державних заходів з охорони здоров'я табезпеки; гарантованість надання атестованих за умовами праці робочих місць, наяких виключено вплив на працюючих небезпечних та шкідливих виробничих факторів;відповідність робочих місць вимогам безпеки праці, що виключає травмуванняпрацюючих в умовах, визначених нормативними й правовими актами з охорони праці.
6. Поліпшення умов праці жінок, забезпечення рівних з чоловікамиможливостей працевлаштування.
Основою цієї складової є наявність рівних можливостей і гарантійщодо знаходження на ринку праці гідної роботи для жінок; забезпечення такихумов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; гарантуванняправового захисту, матеріальної і моральної підтримки материнства й дитинства,включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам іматерям; надання жінкам таких робочих місць, які забезпечать гармонійнепоєднання трудової діяльності з сімейним життям.
7. Створення умов для розширення та постійного оновлення банкувакансій, співпраця підприємств, установ, організацій з державною службоюзайнятості.
Основою цієї складової є створення таких умов для підприємств,установ, організацій, клієнтів, які сприятимуть активізації постійногооновлення банку вакансій. У свою чергу, це поліпшить ситуацію з наданнямінформації населенню про вільні робочі місця та вакансії, де потрібні фахівцірізних професій та кваліфікації, розширить сферу застосування праці, сприятимеподоланню негативних соціальних наслідків реструктуризації галузей економіки,сприятиме трудовій зайнятості молоді. Крім того, співпраця підприємств,установ, організацій з державною службою зайнятості формує реальне державнезамовлення щодо перспектив розвитку економіки регіонів, сприяє досягненнюзбалансованості між попитом на кваліфіковану робочу силу та її пропозицію як нагалузевому, регіональному рівнях, так і на державному рівні.
8. Забезпечення ефективної взаємодії служби зайнятості зроботодавцями.
Основою цієї складової є забезпечення ефективної взаємодії службизайнятості з роботодавцями з метою виявлення потреб роботодавців, які бажаютьнабрати персонал, пошуку претендентів на вільні робочі місця та вакантніпосади, виявлення найпридатніших кандидатів, надання клієнтам інформації прообраних фахівців, організації зустрічей, дотримання гарантійних зобов'язань.Цілеспрямовані спільні зусилля служби зайнятості та роботодавців забезпечатьзростання рівня зайнятості населення, зменшення безробіття шляхом створеннянових та збереження діючих ефективних робочих місць, сприятимуть активізаціїдій самих громадян у пошуку роботи.
9. Скорочення неефективних робочих місць, модернізація тастворення нових.
Основою цієї складової є проведення атестації робочих місць зметою виявлення таких, що є неефективними, не відповідають сучасним вимогам істандартам; організація інформації про неефективні робочі місця з метою їхскорочення або ліквідації; створення можливості для набуття відповідноїкваліфікації та перекваліфікації робочої сили в умовах проведення модернізаціїзастарілих виробництв і створення нових робочих місць; економічне заохоченняроботодавців до створення нових ефективних робочих місць як з повним, так і знеповним робочим часом.
10. Стимулювання гнучких форм зайнятості населення з метоюскорочення робочого часу і збільшення вільного.
Основою цієї складової є розвиток гнучких форм зайнятостінаселення, спрямованих на скорочення сфери стандартних умов найму і режимівробочого часу, що, у свою чергу, сприятиме збільшенню вільного часу — одного зосновних показників рівня життя населення. Стимулювання гнучких форм зайнятостіпередбачає розвиток зайнятості, яка пов'язана: зі специфічним соціальнимстатусом працюючих (самозайняті, безкоштовно працюючі члени сім'ї тощо); зроботою на нестандартних робочих місцях та з нестандартною організацією праці(надомна праця, робота за викликами тощо); з роботою за нестандартними організаційнимиформами праці (нестандартний робочий день або тиждень, строкові контракти таін.).
11. Надання робочих місць молоді, розвиток співпраці міжнавчальними закладами та підприємствами.
Основою цієї складової є наявність достатніх гарантій та можливостейщодо отримання, підтримки та розширення або вдосконалення технічних,професійних і творчих навичок і умінь у молоді; гарантоване надання першогоробочого місця випускникам навчальних закладів різних рівнів акредитації,підготовленим за державним замовленням; удосконалення існуючої системипрофесійно-технічної освіти, адаптованої до ринкових вимог; розвиток співпраціміж навчальними закладами і підприємствами (роботодавцями) з метою формування,відтворення та збереження кадрового потенціалу, підвищення його кваліфікації,сприяння трудовій зайнятості молоді.
12. Можливість підвищення кваліфікації та перекваліфікаціїпрацівників.
Основою цієї складової є об'єктивна зумовленість підвищеннякваліфікації та перекваліфікації працівників з метою покращення якості робочоїсили та підвищення конкурентоспроможності громадян на ринку праці. Підвищеннякваліфікації та перекваліфікація робочої сили сприятимуть позитивним змінам успіввідношенні попиту на кваліфіковану робочу силу та її пропозиції.
13. Розвиток виробництва та створення нових робочих місць усільській місцевості.
Основою цієї складової є стимулювання розвитку сільськогогосподарства, збільшення його продуктивності з метою кардинального підвищеннядоходів селян; створення нових робочих місць для розв'язання проблем зайнятостів сільській місцевості за рахунок бюджетів відповідних фондів державногосоціального страхування; запровадження спеціальних програм збільшеннязайнятості в сільській місцевості шляхом збільшення державного замовлення наосвіту майбутніх спеціалістів сільськогосподарської галузі; забезпеченняоднакової якості життя в селі і в місті.
14. Надання державної підтримки депресивним територіям,промисловим регіонам країни.
Основою цієї складової є запровадження спеціальних програм щодопідвищення рівня зайнятості населення та забезпечення належної оплати праці надепресивних територіях та у промислових регіонах країни; забезпечення істотногозбільшення витрат на створення в них нових робочих місць за рахунок бюджетіввідповідних фондів державного соціального страхування; створення умов дляроботи на ринкових засадах на цих територіях рентабельних підприємств;забезпечення реструктуризації державних підприємств із залученням інвестиційдля розвитку підприємництва у виробничій сфері на умовах проведеннямодернізації застарілих виробництв і створення нових робочих місць.
15. Запровадження системи державного замовлення та оплачуванихгромадських робіт.
Основою цієї складової є запровадження системи державногозамовлення та оплачуваних громадських робіт з метою створення нових робочихмісць, надання послуг на рівні дрібних адміністративно-територіальних одиниць,створення соціальної інфраструктури та умов для залучення до робочої сили осіб,які фактично перебувають в умовах чи на грані соціально-економічної занепаду,надання допомоги найбільш соціально вразливим групам населення, зниженнябезробіття, підвищення зайнятості населення. [5]
Таким чином, дотримуючись вище наведених напрямів вдосконаленняринку праці, можна суттєво покращити стан вітчизняного ринку праці тасоціально-трудових відносин в Україні.
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
Ринок праці є самостійною комплексною системою в ринковійекономіці, водночас функціонально пов'язаною з ринком товарів і послуг, ринкомкапіталу, ринками житла, інформації, освітніх послуг та духовних благ, ринкомробочих місць і, з одного боку, безпосередньо залежною від зазначених ринків, аз іншого — такою, що впливає на їхнє формування. Ринок праці як частинаринкової структури забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючиресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів ітоварів. Відносна самостійність ринку праці визначається специфікоюфункціонування суб'єктів, особливостями умов виникнення ринку праці, наявністюпритаманних лише йому механізмів інфраструктури, особливостями товару, щоциркулює на ринку праці, а також особливостями визначення обсягів попиту тапропозиції тощо. Проте ринок праці потребує і активного втручання держави, яка,застосовуючи різноманітні важелі впливу, регулює трудові відносини в Україні.Вона відіграє велику роль у формуванні суб’єктів економічної діяльності навітчизняному ринку праці.
На сучасному етапі розвитку, в умовах ринкової трансформаціїекономіки України ринок праці перебуває у стані адаптації до нових умовгосподарювання. Після здобуття незалежності з’явилася низка проблем, якінеобхідно було вирішити, а економічна криза 1991-1999 рр. ще більше їхпоглибила. Зниження зайнятості, зростання безробіття, широкомасштабна трудоваміграція, зростання неформальної зайнятості, дисбаланс попиту й пропозиціїробочої сили, низький рівень кваліфікації працівників, занепад регіональнихринків праці основних галузей господарства, низький соціальний захистнепрацездатних громадян – найактуальніші на сьогодні проблеми ринку праціУкраїни.
Вище перелічені проблеми можливо вирішити шляхом проведеннягнучкої політики зайнятості, створенням відповідного законодавства, сприяннямрозвитку ринкових відносин в суспільстві, а також застосовуючи наступні формирегулювання:
а) органiзацiйно-правове забезпечення. Це зміцнення правового йекономічного статусу регіональних центрів зайнятості за рахунок участі вкомерцiйнiй сфері та ін.;
б) економічне регулювання: можливе на основі пільговогооподаткування підприємств, що створюють робочі місця, введення соціальногострахування по безробіттю, пільгового кредитування при створенні робочих місць;
в) регіональне регулювання ринку праці повинно ґрунтуватися напрогнозуванні ситуації на ринку праці регiонiв, поліпшення якої можливе шляхомбронювання зайнятості неконкурентоспроможних категорій населення (iнвалiди,жінки з дітьми та ін.);
г) створення спецiалiзованих підприємств; наявністькомп’ютеризованого банку даних про потреби в робочій силi i наявностінепрацевлаштованих громадян.
Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці євдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населеннямофіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп;підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним ідоцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростаннюбезробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування,впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризаціїекономіки і піднесення вітчизняного виробництва.
Таким чином, ринок праці – найбільш складний і динамічний елементринкової економіки, який визначає рівень розвитку соціально-трудових відносин,формує трудовий потенціал держави і за ефективного функціонування забезпечуєдобробут громадян.
Ринкова трансформація економічної системи України привела дорадикальних змін у всіх сферах життєдіяльності суспільства, в тому числі угалузі трудових відносин, зумовивши виникнення нових форм зайнятості і ринку робочоїсили з вільним рухом останньої.
В Україні поступово формується прогресивна структура зайнятості,що забезпечується активною інвестиційною політикою спрямованою на підтримкусистем життєзабезпечення і соціальної сфери, розвиток інфраструктури, а такожперспективних галузей і виробництв, що мають напрацювання на рiвнi або вищесвітових технічних досягнень чи можливість у майбутньому значного розширенняпопиту.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України «Про зайнятість населення» №804-XII (804-12) від 01.03.91 зі змінами та доповненнями.
2. Закон України «Прооснови соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р. №875-ХІІ зізмінами та доповненнями.
3. Анпілогова Ж.Д.Механізм функціонування ринку праці // Держава та регіони. – 2006. — №2. –С.6-9.
4. Афендікова Н.О.Особливості трудових ресурсів та формування ринку праці в сільськомугосподарстві України //Держава та регіони. – 2006. — №6. — С. 25-28.
5. Бараник З. Основнінапрями ефективного функціонування ринку праці в контексті інтеграції Українидо ЄС// Бюлетень ІПК ДСЗУ – 2006. — №2. – С. 14-27.
6. Большая О. В. Проблеманеформальної зайнятості в Україні // Держава та регіони. – 2007. — №1. – С45-49.
7. Бондарчук В.Заробітчанство в цифрах і фактах //Львівська газета. — №156. – 29.08.2006. –С3-4.
8. Буряк П.Ю.,Карпінський Б.А., Григор’єва М.І. Економіка праці та соціально-економічнівідносини: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 440с.
9. Гайдуцький А.П. Характерніриси української трудової міграції за кордон.// Економіка та держава – 2007. — №9. – С.88-92.
10. Гаркавенко Н.О. Проблемизайнятості та безробіття на національному ринку праці.// Формування ринковихвідносин в Україні – 2007. — №4. – С.168-172.
11. Ковальов П.І.Економіка праці та соціально-трудові відносини – К.: Знання, 2006 – 338с.
12. Никоненко А.В.Проблеми формування промислового сегмента ринку праці // Формування ринковихвідносин в Україні – 2007. — №4. – С.163-167.
13. Статистичний збірник«Регіони України» за ред. Осауленка част. 1., — К., — 2007.
14. Таршина О.С.Теоретичні аспекти зайнятості трудових ресурсів та формування ринку робочоїсили //Економіка та держава. – 2006. — №4. – С.92-94.
15. Терюханова І.Н.Регіональні проблеми працевлаштування інвалідів в Україні та шляхи їхвирішення.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. — №10.- С.142-147.
16. Терюханова І. Н.Інваліди на ринку праці: шляхи підвищення конкурентоспроможності.// Формуванняринкових відносин в Україні – 2007. — №7. – С.149-152.
17. Ушенко Н.В. Напрямкиреалізації державного регулювання зайнятості населення України // Формуванняринкових відносин в Україні. – 2004. — №11. – С.72-75.
18. Чернявська Ю.Б.Економічні важелі механізму державного регулювання ринку праці в Україні.//Формування ринкових відносин в Україні – 2007. — №8. – С.102-106.
19. Чернявська Ю.Б.Функції ринку праці та національні особливості їх відтворення.// Формуванняринкових відносин в Україні – 2007. — №3. – С. 175-
20. Шебаніна О.В. Ринокпраці та основні напрями його ефективного розвитку //Економіка АПК. – 2006. — №6. – С.115-122.
/>Додаток А
/>
Рис. 2.2.1 Динаміка кількості зайнятих працівників промисловості(тис. осіб) за 2001-2006 рр. [13]
Додаток Б
Динаміка кількості зайнятих працівників аграрної сфери в 2001-2006рр., тис. осіб [13]
Показник
(тис. осіб)
Роки 2001 2002 2003 2004 2005 2006 Зайнятість населення 20175,0 20091,2 20163,3 20295,7 20680,0 20730,4 У тому числі в сільському господарстві 5220,0 5393,8 4963,3 3998,3 4005,5 3652,6 Частка в загальній кількості (%) 25,9 26,8 24,6 19,7 19,4 17,6Додаток В
/>/>
/>Структурарозподілу українських трудових мігрантів в країнах працевлаштування за видамивиконуваних робіт у 2007 році (%) [7]