Реферат: Ринкова економіка в Україні
Капіталістичнасистема чітко виявляє значення свободи підприємства і вибору. Споживачі вільнікупляти те, що вони бажають; підприємства – виготовляти і продавати те, що вонивважають необхідним; постачальники ресурсів можуть за власним вибором знаходитимісце застосування наявних в них матеріальних людських ресурсів. Якщозадуматись, можна тільки дивуватися, чому економіка не потрапляє у стан повногохаосу. Коли споживачі потребують кукурудзяні пластівці, підприємствапередбачають виготовлення спортивного взуття, а постачальники ресурсів бажаютьзапропонувати свої послуги для розробки засобів програмного забезпеченнякомп’ютерів, весь процес виробництва, здавалося б, повинен зайти в глухий кутвнаслідок явної неузгодженості цих вільно вибраних рішень.
На щастя, двіінших роси капіталізму – система ринків і цін та сильний фактор конкуренції –забезпечують координуючі і організаційні механізми, які виключать потенційнийхаос, який могла б створити свобода підприємств і вибору.
Та що означаєтермін „Ринкова економіка”? Це економіка, в якій продукцію товарообмінувизначається, в основному, попитом і пропозицією (або попитом і пропозицієюбільшою мірою, ніж дерективно) або самим суб’єктом товарообміну.
Основними рисамиринкової економіки є:
1. цивілізована конкуренціявиробників товарів;
2. вільний перелив капіталу міжгалузями і регіонами;
3. розвиток кредитно –банківської системи, утворення фінансового і валютного ринку;
4. свобода підприємництва,незалежність товаровиробників і відносна свобода їх діяльності;
5. лібералізація цін залежно відпопиту і пропозиції;
6. вільний обмін товарами іпослугами;
7. певний рівень попитунаселення та місткість ринку;
8. нормальне оподаткування;
9. забезпечення правових,юридичних норм;
10. економічнасвобода і обмеження державних монополій;
11. боротьбаз мафією;
Для кращоїефективності функціонування ринкової економіки необхідно визначити їїінфраструктуру, яка є надзвичайно актуальною для країн з перехідноюекономікою, в тому числі для України.
Ринковаінфраструктура – це сукупність елементів, які забезпечують безперебійне, багаторівневефункціонування господарських взаємозв’язків, взаємодію суб’єктів ринковоїекономіки і регулюють рух товарно – грошових потоків. Складовими елементамиринкової інфраструктури є інститути, інформаційні мережі і потоки,законодавство, рівень ринкового мислення і поведінки населення. Підвищена увагадо кожної складової інфраструктури ринкового типу може забезпечити реалізаціюринкових механізмів у всій економіці.
Поняття „механізмринкової економіки” охоплює сукупність форм, методів, важелів використанняринкової економіки, тобто для зясування сутності ринкового механізму треба,спираючись на такі провідні категорії товарного господарства як вартість, ціна,попит, пропозиція, конкуренція, визначити зміст та характер дії законівринкової економіки.
Закон вартості– відбиваєоб’єктивні, істотні, постійні зв’язки між суспільно необхідною працею і цінамина товари (послуги) і діє як у сфері виробництва, так і в сфері обігу (наринку).
Закон попиту іпропозиції – відбиваєвзаємозалежність між кількістю товарів (послуг), які хоче купити споживач, іобсягом товарів (послуг) які в даний час пропонує виробник.
Законконкуренції – виражає закономірні зв’язки між суб’єктами ринкових відносин щодо кращихумов виробництва, купівлі – продажу товарів (послуг). Цей закон діє тільки занаявності в суспільстві різноманітних форм власності.
Законгрошового обігу – вимагає, що кількість грошей, необхідна для реалізації товарів (послуг),повинна дорівнювати сумі цін усіх проданих товарів (реалізованих послуг),поділений на середнє число оборотів однойменних одиниць грошей.
Закон економіїчасу – виражаєзакономірні зв’язки між зменшенням суспільно необхідного робочого часу навиробництво одиниці продукції (товару, послуги) у процесі розвитку продуктивнихсил суспільства та зростанням вільного часу працівників.
Економічніфункції держави в ринковій економіці можна звести до трьох основних груп:
Перша – розробка, прийняття йорганізація виконання господарського законодавства (правова основапідприємництва, оподаткування, банківської системи тощо).
Друга – забезпечення умов нормальноїроботи ринкового механізму (демонополізація економіки, антиінфляційна політика,підтримка державних фінансів у бездефіцитному стані, стабільність грошовогообігу і т.д.)
Третя – забезпечення вирішенняекономічних проблем, які ринковий механізм вирішити не спроможний або вирішуєїх не досить ефективно (екологічні, соціально-економічні, проблемасправедливого розподілу доходів, НТП, структурні зрушення в економіці,міжнародний поділ праці тощо).
Для того, щобУкраїна мала ефективну систему державного регулювання економіки, необхідно:по-перше, визначити соціально-економічний статус суспільства, яке ми будуємо;по-друге, концептуально визначити місце держави в економічних процесах. Щостосується другого то мається на увазі визначення мети, заради якої держававтручається економічні процеси. Мета передбачає вибір засобів, за допомогоюяких вона може бути найбільш ефективно досягнута. Засоби приводяться в діюпевним механізмом, який повинен бути закладений у концепцію. І нарештівизначити в інтересах кого, яких верств населення держава повинна здійснюватирегулювання економіки.
Економіка Українияк і інших республік, що входили до складу колишнього Союзу характеризується неповною системою функціонування ринкової економіки, а лише переходом до неї.Визначення сутності перехідного періоду має принципове значення дляобґрунтування економічної політики держави, успішного здійсненнясоціально-економічних перетворень.
Сьогоднібільшість людей в Україні на собі відчули, у що обійшлась нам політика „спроб іпомилок”. Головними помилками економічної політики стали ігноруванняспецифічності умов ринкової трансформації економіки України, стратегічніпрорахунки у здійсненні зовнішньоекономічного курсу, неузгодженість міжфінансовою та монетарною політикою, необґрунтованість соціальної політики, нерозробленість структурної політики, непослідовність політики економічноїлібералізації тощо. Головна причина цих помилок полягає в тому, що векономічній політиці не розрізнялися перехідний період і сама ринкова економікай нерідко застосовувались ринкові методи в умовах, коли економіка ще не сталаринковою. Все це безперечно, значно поглиблювало економічну кризу, зумовлювалоспад виробництва і падіння життєвого рівня народу, посилювало соціальнунапруженість у державі, а також зумовлювало нестабільність внутрішньої політичноїситуації.
У народі кажуть:- Що посієш – те й пожнеш: Посадиш жолудь – виросте дуб. Спори буряну дають нещо інше, як бур’ян.
У світі існуютьдесятки сильних моделей, призначених для реформування економіки. Серед нихмоделі використані Німеччиною, Японією, Південною Кореєю Гонконгом, Тайванем… Своєрідна але сильна модель діє в Китаї. Такі моделі, що зросли з „жолудя”здорового глузду і наукового аналізу конкретних ситуацій у конкретних країнахдали можливість успішно розвиватись економікам, які стали могутніми тажиттєздатними, наче й справді ті дуби в діброві.
Багато хто зекономістів вважає, що найбільш прийнятною для України є модель, використана з1959 року в Німеччині: за цією моделлю будувала свою систему господарствабільшість країн Європи. Сьогодні там розвивають традиції Аденауера, Ерхардта,Брандта та Шмідта і міцно утримують кермо економіки, яке може бути взірцем дляУкраїни.
В основінімецької моделі – рекомендації, що враховують досвід країн, які волею історіїопинилися в ролі наздоганяючих і не мали іншого способу прискорити темпи свогорозвитку як тільки використати для цього владу і могутність державної машини. Іце стало вирішальним фактором успіху.
А визначаютьсявони в основному такими напрямами: зростання ВНП; зниження безробіття і темпівінфляції; стабілізація валютної системи і платіжного балансу; зростанняприбутків і доходів населення; полегшення податкового тиску; зменшення дефіцитудержбюджету.
Саме реалізаціяцих аспектів економічної і соціальної політики з допомогою державного механізмузабезпечила країнам Західної Європи піднесення, починаючи з 2 пол. 80-х рр..
Тепер уже сталонезаперечним: дальше впровадження і Україні курсу економічних реформ під гасломсаморегулювання абсолютно неприйнятне. Що ж робити? Продовжувати курс реформ,які повинні розглядатися не як самоціль, а як дійовий засіб підвищенняефективності економіки та покращення життя народу.
Не може країна з50 – мільйонним освіченим населенням, країна в центрі Європи з багатимитрадиціями спостерігати власне руйнування. Ми просто зобов’язані вибратися зями, до якої втрапили, і забезпечити всім громадянам України гідне життя.