Реферат: Проблема оцінки інвестиційної привабливості регіону
Міністерство освіти і науки України
Запорізький національний університет
Економічний факультет
Реферат з Регіональної економіці
на тему
Проблема оцінки інвестиційної привабливостірегіону
Виконала студентка
1 курсу гр. 5165-3заочного відділення
Чешкова С.І.
Науковий керівник
Запоріжжя 2006
Прискореннятемпів соціально-економічного розвитку нашої країни великою мірою визначаєтьсясутністю її інвестиційної політики, спрямованої на інноваційні зрушення вгалузях, які потребують першочергових структурних змін, модернізації й технічногооновлення виробництва, впровадження енерго-, ресурсозберігаючих та екологічнобезпечних технологій.
Насучасному етапі у вітчизняних і зарубіжних вчених є чимало праць, присвяченихпроблематиці визначення рівня інвестиційної привабливості господарюючих суб’єктіврегіонів, держави. При цьому в методиках переважна кількість авторівнамагаються врахувати якомога більше факторів, здатних позитивно впливати нанаміри інвесторів, хоча ці фактори є далеко не рівноцінними. Особливо рельєфноце проглядається на регіональному рівні, оскільки такі фактори, як природний,трудовий, економічний, інфраструктурний, науково-технічний потенціали, наявністьподаткових преференцій безпосередньо визначають обсяг залучення інвестицій доекономіки регіонів; інші, зокрема, доходи і видатки місцевих бюджетів, обсягипромислового, сільськогосподарського виробництва, фінансові результати віддіяльності суб’єктів господарювання тощо характеризують рівень економічногорозвитку регіону, але безпосередньо не впливають на активізацію інвестиційнихпроцесів.
Категорія„інвестиційна привабливість регіону” в літературі визначається як „відповідністьрегіону основним цілям інвесторів, що полягають у прибутковості, безризиковостіта ліквідності інвестицій”[1]; „рівень задоволенняфінансових, виробничих, організаційних та інших вимог чи інтересів інвесторащодо конкретного регіону”[2]; або як „становищерегіону в той чи інший момент часу, тенденції його розвитку, що відображаютьсяв інвестиційній активності”[3].
Інвестиційнапривабливість території визначається факторами інвестиційної привабливостірегіону і регіональною інвестиційною політикою. Під факторами інвестиційноїпривабливості регіону вчені розуміють процеси, явища, дії, переважно об’єктивногохарактеру, що впливають на інвестиційну привабливість регіону і визначають йоготериторіальні особливості. Це, наприклад, вигідність економіко-географічногоположення регіону, його природноресурсний, трудовий, науково-технічнийпотенціали, рівень розвитку інфраструктури, характеристики споживчого ринкутощо.
Відповідно,регіональна інвестиційна політика розуміється як процес, явище, дія, переважносуб’єктивного характеру, що визначають територіальні особливості регіону. Напрактиці вона являє собою дії державних і місцевих органів влади та управліннящодо розвитку інвестиційного процесу в регіоні, пов’язані з удосконаленнямнормативно-правової бази, наданням преференцій для найбільш ефективних тазначущих для регіону інвестиційних проектів, розвитком інфраструктури зобслуговування суб’єктів інвестиційної діяльності, гарантуванням безпеки діяльностіпідприємницьких структур.
Сукупністьпоказників, за якими вітчизняні та зарубіжні аналітики в різні періоди часупропонували визначати рівень інвестиційної привабливості регіонів, систематизованоу статті російського вченого А. Асаула[4]. Всю систему названихпоказників зведено автором у 3 великі групи факторів, які визначають рівеньпривабливості території для інвесторів:
1.Фактори, що впливають на рівень інвестиційного потенціалу регіону(природно-географічний, трудовий, виробничий, інноваційний, інституціональний,інфраструктурний, фінансовий, споживчий потенціали).
2.Фактори, що визначають рівень некомерційних інвестиційних ризиків (законодавчі,політичні, соціальні, економічні, екологічні та кримінальні ризики).
3.Інвестиційна активність (концентрація і розподіл інвестиційного капіталу, активізаціявпровадження нових виробничих потужностей, розвиток прямих і портфельних інвестицій).
Длякількісного вираження зазначених факторів можливо використання максимальноможливої кількості показників, які хоч якоюсь мірою характеризують рівень інвестиційноїпривабливості території. Проте деякі з них (особливо це стосується першої групи)не справляють помітного впливу на прийняття інвестором рішення щодо вкладаннякапіталу в економіку конкретного регіону. Такими, наприклад, є показники,пропоновані для визначення виробничого (зокрема, оцінка виробничих потужностей,продуктивність праці, фондовіддача тощо) та фінансового (питома вагаприбуткових і збиткових підприємств, рівень прибутковості підприємств тощо)потенціалів регіону. Від’ємне значення таких показників може вказувати напроблеми функціонування діючих підприємств, зокрема, високу питому вагузастарілого обладнання, застосування у виробничому процесі енерго- таматеріаломістких технологій, недосконалу організацію виробництва, низькийкваліфікаційний рівень промислово-виробничого персоналу, незадовільнийменеджмент та ін., але не означає, що інвестор, який зможе організувати виробничийпроцес на якісно новому рівні, водночас позбавиться всього комплексу проблем.
Крімтого, інвестиційна активність (виокремлена автором у третю групу) не є факторомінвестиційної привабливості регіону. Це, скоріше, міра практичного використанняна певний момент часу наявного інвестиційного потенціалу території, її перевагі особливостей.
Іншоюметодикою визначення інвестиційної привабливості регіонів є методика, запропонованаДержкомстатом України[5]. Згідно із цієюметодикою, інвестиційну привабливість регіонів пропонується оцінювати за такимипоказниками:
1)інвестиції в основний капітал, у розрахунку на 1 чол. середньорічної чисельностінаявного населення (грн.);
2)інвестиції у житлове будівництво, в розрахунку на 1 чол. середньорічної чисельностінаявного населення (грн.);
3)обсяг ПІІ, у розрахунку на 1 чол. середньорічної чисельності наявного населення(дол.);
4)зміна обсягу ПІІ, у розрахунку на 1 чол. середньорічної чисельності наявногонаселення (дол.);
5)густота автомобільних шляхів загального користування з твердим покриттям (км на1000 км2 території);
6)обсяг експорту товарів, у розрахунку на 1 чол. середньорічної чисельності наявногонаселення (дол.).
Нинірейтинг інвестиційної привабливості регіонів в Україні визначається за методикоюта системою показників, запропонованими Інститутом реформ. Вона в основномугрунтується на використанні показників, на які регіональні органи владипрактично не можуть впливати, що зменшує можливості практичного використанняцієї методики в процесі вдосконалення регіональної інвестиційної політики.
Такимипоказниками, які не перебувають у площині управлінської діяльності та багато вчому залежать від успадкованого науково-технічного і фінансово-економічного потенціалу,є середній розмір сплаченого статутного капіталу на один діючий банк; та станринку цінних паперів та деякі інші.
Ретельнийаналіз наявних наукових розробок з визначення рівня інвестиційної привабливостірегіону, а також викладені міркування щодо недоцільності врахування в подібнихметодиках факторів, які опосередковано впливають на формування інвестиційноїпривабливості територій, дозволяють виділити фактори (і коло показників, що їххарактеризують), які в комплексі інтересують інвесторів і безпосередньовизначають обсяги інвестиційних надходжень.
Перелікцих регіональних складових має такий ієрархічний зміст[6]:
1.Економіко-географічне положення: його можна оцінити за такими критеріями, якблизькість регіону до кордонів держави, міра розвитку виробничоїінфраструктури, зокрема, наявність транспортних коридорів, прикордоннихтерміналів, нафто-, газопроводів, ЛЕП загальнодержавного значення, близькістьдо Києва та інших розвинутих промислових центрів України тощо.
2.Природноресурсний потенціал: економічна оцінка мінеральних, земельних, лісових,рекреаційних ресурсів.
3.Трудовий потенціал: його можна оцінити за такими критеріями. 1) Наявністьтрудових ресурсів — густота населення, чисельність економічно активногонаселення (у розрахунку на 1 км2), пропозиція робочої сили на ринкупраці. 2) Освітньо-кваліфікаційний рівень трудових ресурсів (у розрахунку на 10тис. чол. економічно активного населення) — підготовка кваліфікованихробітників професійно-технічними навчальними закладами, підготовка кадрів ВНЗ І-ІV рівнів акредитації, підвищення кваліфікації кадрів, кількість працівників,які навчалися нових професій. 3) Вартість робочої сили — середньомісячнаномінальна заробітна плата працівників.
4.Економічний потенціал: його найбільш доцільно визначити через обсяги ВДВ (урозрахунку на душу населення).
5.Місткість споживчого ринку: її можна оцінити за показниками сукупних витратдомогосподарств (у середньому за місяць у розрахунку на 1 домогосподарство),роздрібного товарообороту та обсягу реалізованих послуг, оплачених населенням(у розрахунку на душу населення).
6.Інфраструктурний потенціал: пропонується оцінювати за показниками густотиавтомобільних шляхів і залізниць, місткості АТС (на 10 тис. чол. населення),вартості основних засобів виробництва і розподілу електроенергії, газу і води(на душу населення).
7.Науково-технічний потенціал: оцінюється за кількістю спеціалістів, які виконуютьнауково-технічні роботи (у розрахунку на 10 тис. чол. економічно активного населення),обсягом наукових і науково-технічних робіт (на душу населення), обсягом затратна НДДКР.
8.Інвестиційні преференції: наявність вільних економічних зон, територій пільговогоінвестування в регіоні.
9.Інвестиційні ризики: при їх оцінці варто взяти до уваги наступне. 1) Політичнийризик — наявність або відсутність політичної та кадрової стабільності, авторитетністьмісцевої влади. 2) Економічний ризик — активність регіону в реалізаціїекономічних реформ і регуляторної політики, адекватність інвестиційних намірівстратегії економічного розвитку регіону. 3) Соціальний ризик — демографічненавантаження постійного населення, міжрегіональна та міждержавна міграції,грошові доходи населення, рівень розвитку соціальної інфраструктури в регіоні,кількість безробітного населення, криміногенна ситуація. 4) Екологічний ризик —міра забрудненості навколишнього природного середовища, наявність зон екологічноголиха.
Інвестиційніризики є далеко не другорядним фактором, що визначає інвестиційну привабливістьтериторії. Саме сприятлива політична, економічна, соціальна та екологічнаситуація є гарантією стабільного суспільного „самопочуття” в регіоні, уникненняінвестором різноманітних втрат через обставини, які не залежать від нього і неможуть бути керованими з його боку.
Оцінкуфакторів, які визначаються кількісними показниками, можна здійснювати шляхомрозрахунку інтегрального коефіцієнта інвестиційної привабливості. Для оцінкифакторів, які не можна охарактеризувати показниками офіційної статистики(вигідність економіко-географічного положення, умови пільгового оподаткування,законодавча стабільність, інвестиційні ризики), проводиться процедураекспертної оцінки з наступним рейтингуванням. Системний моніторингінвестиційної привабливості всіх регіонів України слід здійснювати, виходячивиключно з обсягу інформації, пропонованого офіційною статистикою,абстрагуючися від суб’єктивних поглядів на її зміст. З метою ж деталізації табільш поглибленого визначення рівня інвестиційної привабливості кожного окремовзятого регіону України доцільним є проведення експертних опитувань.
Зметою підвищення прикладної цінності проведеного дослідження всі переліченіфактори умовно можна поділити на 2 групи: 1) фактори об’єктивного (некеровані)і 2) фактори суб’єктивного (на які можна впливати) характеру. Такий поділ єдосить умовним, оскільки об’єктивні у короткостроковій перспективі фактори єсуб’єктивними у довгостроковій (наприклад, кількість портів, аеропортів,транспортних вузлів тощо). До першої групи віднесемо: економіко-географічнеположення, природноресурсний і трудовий потенціали. До другої групи включимо:фактори місткості регіонального споживчого ринку, економічного,інфраструктурного та науково-технічного розвитку, наявності інвестиційнихпреференцій та ризиків.
Такегрупування здійснено з метою забезпечення максимальної відповідності сформованоїінформаційної бази факторів інвестиційної привабливості регіонів вимогам обгрунтуванняперспективних напрямів її підвищення. Поділ факторів на об’єктивні і суб’єктивнідозволить виявити проблемні точки перспективної програми дій щодо залучення втой чи інший регіон додаткових (чи необхідних) обсягів інвестицій. Ранжируваннярегіонів за співвідношенням „сприятливості” об’єктивних і суб’єктивних факторівінвестиційної привабливості дозволить актуалізувати напрями комплексноїпрограми підвищення інвестиційної привабливості конкретного регіону, визначитиїї перспективну спрямованість і можливу ефективність, окреслити загальнодержавніпріоритети в регіональному розрізі.
Результатомтакого ранжирування має стати віднесення регіону до групи територій з певнимирівнями зазначених показників порівняно із загальнодержавними. На основіпроведеного за цією методикою дослідження кожен регіон може бути віднесений доодного з 9 рангів територій за мірою інвестиційної привабливості (див. рис. 1).
/>об’єктивні
фактори
суб’єктивні
фактори
відносно
сприятливі
середній
рівень
відносно
несприятливі
відносно сприятливі 1 2 3 середній рівень 4 5 6 відносно несприятливі 7 8 9Рис. 1 Матриця для визначення рангіврегіонів України за мірою відносної сприятливості об’єктивних і суб’єктивнихфакторів інвестиційної привабливості території
Використаналітература
1. Прозатвердження Методики розрахунку інтегральних регіональних індексівекономічного розвитку. Наказ Держкомстату України № 114 від 15.04.2003.
2. Асаул А.Систематизация факторов, характеризующих инвестиционную привлекательностьрегионов // Регіональна економіка, № 2, 2004, C. 53-62.
3. Бутко М.,Зеленський С., Акименко О. Сучасна проблематика оцінки інвестиційноїпривабливості регіону // Економіка України, 2005, № 11, С. 30—37.
4. Грицай О.В.,Иоффе Г.В., Трейвиш А.Ч. Центр и периферия в региональном развитии. — М.,Наука, 1991.
5. КлимахінаО. Методика оцінки економічного потенціалу регіону // Економіка України, 2005,№ 8, С. 38—42.
6. МорозоваТ.Г. та ін. Региональная экономика: Учеб. пособие для вузов. — М., Банки и биржи,ЮНИТИ, 1995.
7. Поповкін В.А.Регіонально-цілісний підхід в економіці. — К., Наукова думка, 1993.
8. Стадницький Ю.,Загородній А., Товкан О. Державне регулювання територіальної організації виробництва// Регіональна економіка, 2001, № 3, С. 138—150.