Реферат: Підприємництво: суть, види, роль у ринковій економіці
КУРСОВАРОБОТА
здисципліни «Політична економія»
натему: «Підприємництво: суть, види, роль у ринковій економіці»
План
Вступ
РозділI.Суть підприємництва
1.1Поняття підприємця і підприємництва
1.2Функції та умови існування підприємництва
1.3Роль підприємництва в економіці
РозділII.Види підприємництва
2.1Види підприємницької діяльності
2.2Форми організації підприємницької діяльності
РозділIII.Розвиток підприємництва в Україні
3.1 Характеристика малого підприємництвав Україні
3.2Характеристика середнього і великого підприємництва в Україні
3.3Підприємництво на Черкащині
3.4 Залучення іноземнихінвестицій
Висновок
Списоквикористаної літератури
Додатки
Вступ
Підприємництвопоступово стає природною складовою української економіки, що свідчить про їїпросування до ринкових реформ і методів господарювання. Для багатьох громадянУкраїни підприємництво стало основним видом роботи або формою вторинноїзайнятості. Особливо тяжіє до підприємницької діяльності молоде поколінняУкраїни.
Успіх уздійсненні підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників. Однією знеодмінних умов досягнення високої результативності практично в будь-якійпідприємницькій діяльності є отримання мінімально необхідних знань, уявленняпро форми, принципи та сфери підприємницької діяльності.
Метою моєї роботиє дослідження підприємницької діяльності, проблем та перспектив її розвитку, атакож необхідність державного стимулювання розвитку підприємництва на сучасномуетапі.
Актуальністьданої теми на сьогодні полягає у тому, що багатьом молодим людям в Україніздається, що стати підприємцем можна без спеціальних знань, спеціальноїпідготовки. Ці хибні уявлення породжені нерозвиненістю ринкових відносин унашій країні. Економічні знання потрібні усім — тим, хто має власний бізнес, ітим, хто наймається на роботу, тим, хто продає, і тим, хто купує.
Формуванняринкового механізму — багатогранне і складне завдання, пов'язане з національноюспецифікою господарювання, певними історичними традиціями, матеріальними ісоціальними передумовами, менталітетом населення тощо. Перехід України доринкових відносин стає можливим насамперед завдяки використанню господарськими структурамивартісних методів оцінки підприємницької діяльності як в межах національноїекономіки, так і поза ними. Найбільш суттєвими передумовами розвитку системиринкових відносин є перехід всіх ланок господарювання на повну самостійність,докорінна зміна всіх відносин власності, формування відносин приватноївласності на засоби виробництва. Як показує світовий досвід, приватна власністьстимулює розвиток ініціативи, трудової активності, формує господарськеставлення та спонукає до раціоналізації виробничих процесів. Саме це необхіднонашому суспільству, яке шукає оптимальні шляхи виходу з економічної кризи.
Формуванняринкової системи господарювання в Україні пов'язане із зростанням підприємницькоїактивності в усіх сферах економіки. Підприємництво, без сумніву, відіграєвизначальну роль у реалізації завдань перехідного періоду. При цьому успішнатрансформація адміністративно-командної економіки в соціально-спрямовануринкову неможлива без діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні змінияк на мікро, так і на макроекономічному рівні.
Розділ I.Суть підприємництва
1.1 Поняття підприємця і підприємництва
Різні аспекти розвитку підприємництва досліджувалися і представлені у працяхяк закордонних, так і вітчизняних науковців, а саме: Р.Кзнтільйона, ШумпетераЕ, Дж.Долана, Л.Воротіної, С.Покропивного, З.Варналія, А.Загороднього,М.Бедринець та інших[6,c.182].
Вперше у науковий обіг термін «підприємництво» було введеноанглійським банкіром-економістом Р.Кантільйоном який помітив, що розбіжністьміж попитом і пропозицією на ринку створює можливості, щоб купувати дешевше іпродавати дорожче, і саме це може привести конкурентні ринки у стан рівноваги.Людей, які користуються нереалізованими можливостями отримання прибутку за умовневизначеності, він назвав «підприємцями». Отже, за Р.Кантільйоном,підприємець — це будь-який індивід, здатний до передбачення, який бажає братина себе ризик, спрямований у майбутнє, чиї дії характеризуються сподіваннямотримати дохід та готовністю до витрат. При цьому Й. фон Тюнен, об'єднавши вособі підприємця виконання функцій ризику та реалізації нововведень, визначивйого прибуток як дохід, що залишається від валового прибутку ділової операціїпісля сплати відсотка з інвестованого капіталу, заробітку управлінців і внескуза страхування від обчислювального ризику збитків.
Концепція підприємництва Й.Шумпетера грунтується[5,c.257] на трьох засадах: 1) функціяпідприємництва полягає у тому, щоб «реформувати або революціонізуватиспосіб виробництва за допомогою використання винаходів або, в широкомурозумінні, через реалізацію невипробуваних технологічних можливостей длявиробництва нових товарів або старих товарів новим способом за допомогоювідкриття нових джерел постачання сировини або нових ринків збуту, або черезреорганізацію виробництва»; 2) підприємництво є універсальноюзагальноекономічною функцією будь-якої економічної системи та поєднується з виконаннямінших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, маркетингом тощо) ітому «розсіюється» серед багатьох спеціалістів; 3) підприємництво єфункцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості,типи, мотивації. За Й.Шумпетером, бути підприємцем означає, по-перше, «робитине те, що роблять інші», а. по-друге, «робити не так, як роблять інші». Іншими словами, одна й та сама особа може бути підприємцем, поки впроваджуєінновації, тобто впроваджує нові технології, нові продукти, нові джерелапостачання, нові організаційні форми бізнесу, і втрачає цю властивість, яктільки запустить свою справу та поставить її на рутинні рейки. З ідеямиЙ.Шумлетера збігаються погляди Ф. фон Хайека, який наголошує, що носійпідприємницької ініціативи є рушійною силою пошуку новацій, оскільки прагне донайбільш ефективного поєднання свого унікального «ноу-хау» з ринковоюситуацією і тим самим до досягнення першості в конкуренції та більшого доходу.Таким чином, у системі ринку для виробника-підприємця головна і найважливішаперевага — отримання прибутку. «Прагнення прибутку — це якраз те, щодозволяє найбільш ефективно використовувати потенціал виробництва. Високосвідомий соціалістичний лозунг „Виробництво в ім'я споживання, а не зарадиприбутку“ свідчить про повну відсутність розуміння того, як примножитивиробничі можливості», Ф. фон Хайєк, Л, Мізес та І.Кірцнер зазначають, щоринковий процес неможливо відділити від механізму конкуренції, в центрі якоїстоїть підприємець. Причому підприємець — це не яка-небудь невизначена фігура,а швидше за все певна функція, яка відображає цілеспрямованість людини назнаходження та використання нових можливостей у виробництві, суспільстві тощо,а також «зрівноважуюча сила», що забезпечує рух ринків до станурівноваги[10,c.196].
Е.Долан та Д.Ліндсей під підприємництвом взагалі розуміють сам «процеспошуку нових можливостей, використання нових технологій і нових сфер вкладаннякапіталу, подолання старих стереотипів та меж». Вони наголошують, щовизначати підприємництво як четвертий вектор виробництва на рівні праці,капіталу і природних ресурсів не зовсім правомірно, тобто більш зручно іобгрунтовано вважати підприємництво процесом пошуку найкращого шляху поєднаннятрьох основних факторів виробництва. Такий підхід, на мою думку, заслуговуєособливої уваги, оскільки а сучасних умовах господарювання, в епоху стрімкогорозвитку науково-технічного прогресу одним з основних ресурсів, що необхідновитратити для виробництва товару, а, отже, фактором виробництва е технології,які являють собою "… наукові методи досягнення практичних цілей,включаючи підприємницькі здібності".При цьому необхідно розуміти, щозастосування технології є не легким «рецептом розвитку». Воно непринесе очікуваних результатів без "… виховання підприємницького духу.Країна не може процвітати без групи власників чи менеджерів, які мають бажанняризикувати, відкривати нові заводи, освоювати нозі технології, протистоятитрудовим спорам, Імпортувати нові підходи ведення справи"
В Україні поширеним визначенням підприємництва є поняття, прописане у Господарськомукодексі України, а саме: підприємництво — це «господарська діяльність, щоздійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метоюодержання прибутку». На підставі чинного законодавства і перевіреного напрактиці його застосування можна стверджувати, що підприємництвом є не будь-якакорисна для суспільства діяльність із виробництва продукції, надання послуг, атільки та, що характеризується такими основними ознаками: 1) економічноюсамостійністю та автономною волею ЇЇ суб'єктів, тобто економічною ігосподарською свободою у виборі сфери, методів, часу, місця здійсненняпідприємницької діяльності, самостійністю у прийнятті рішень; 2)ініціативністю; 3) творчим новаторським характером; 4)систематичністю; 5)здійснюється на власний ризик і під певну особисту майнову відповідальність,тобто передбачається відповідальність підприємця за економічні, екологічні тасоціальні наслідки своєї діяльності та пов'язаний із нею ризик; 6) здійснюєтьсяз метою одержання прибутку (підприємницького доходу), тобто у підприємцяприсутня власна орієнтація на комерційний успіх .
Зважаючи на проведений вище аналіз наукових поглядів на сутністьпідприємництва, доходимо висновку, що в сучасних умовах господарювання її неможна зводити лише до фактору особистості, оскільки вона містить в собі ще йекономічну (матеріальну) основу: отримання надприбутку через ініціативнуінноваційну діяльність на ринку. Підприємництво сьогодні перетворилося у певнусистему життєдіяльності підприємств, основу якої становлять демократичні формиїх економічної діяльності, забезпечення для них права ініціативи у виборісфери, форм, методів господарювання, економічної, організаційної і технічноїтворчості та новаторства. У центрі даної системи стоїть підприємець —компетентний господарник, здатний забезпечити організацію господарства наоснові найновіших досягнень економічної і технічної науки".
1.2 Функції та умови існуванняпідприємництва
Ринкова економіка — це економіка вільного підприємництва, тобто системагосподарювання, заснована на широкому прояві бізнесу. Для того щоб успішнозайматися бізнесом, уникнути невдач і провалів, потрібно глибоко розумітисутність підприємницької діяльності.
Підприємницька діяльність (підприємництво) — це ініціативна, самостійнадіяльність осіб або підприємств (фірм), націлена на отримання прибутку, абоособистого доходу, і яка здійснюється на власний ризик та під власну майновувідповідальність.
Підприємництво дозволяється у будь-якій галузі господарської діяльності,яка не забороняється законом: у промисловості, сільському господарстві,торгівлі, побутовому обслуговуванні, у сфері операції з цінними паперами,банківській, юридичній, видавничій та інформаційно-консультативній діяльності.Основними сферами підприємницької діяльності є виробництво (продукції, послуг),комерція (торгівля), фінансове та комерційне посередництво. Отже,підприємництво —це організація корисної виробничої діяльності, спрямованої навипуск товарів і надання послуг. Основу підприємницької діяльності складаєпевна форма чи вид власності: приватна, акціонерна, державна, кооперативна.
Суб'єктами підприємницької діяльності виступають: фізичні особи, тобтогромадяни України та інших держав, не обмежені законом у правоздатності;юридичні особи усіх форм власності[8,c.181].
Слід ураховувати, що поняття «суб'єкт підприємницької діяльності»і «юридична особа» не збігаються, хоча за змістом дуже близькі. Першепоняття ширше, оскільки суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути нетільки юридичні особи (товариства, кооперативи, спільні підприємства, компанії,різні асоціації, об'єднання тощо), а й фізичні особи або громадяни.
Особливого розгляду потребує питання щодо участі у підприємницькійдіяльності держави та її відповідних органів (урядових таадміністративно-господарських установ, у тому числі міністерств, комітетів,управлінь). За загальними правилами ринкової економіки держава не може бутисуб'єктом ринкових відносин, а її органи підприємцями. Це зумовлено тим, щодержава здійснює регулюючу і контрольну функції підприємницької діяльності вкраїні.
В нашій країні не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю такимкатегоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури,суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату,а також органів державної влади і управління, які покликані здійснюватиконтроль за діяльністю підприємницьких структур. Забороняється також займатисяпідприємництвом тим категоріям громадян, які мають непогашену судимість закрадіжки, хабарництво та інші кримінальні злочини.[2,c.6]
Такі обмеження для зайнятих підприємництвом існують в усьому світі зумовленінеобхідністю забезпечити однакові можливості для всіх фізичних та юридичнихосіб у свободі бізнесу та позбавити кримінальних осіб права займатисяпідприємницькою діяльністю[9,c.178].
Підприємець (власник) бере на себе ініціативу поєднання чинниківвиробництва — ресурсів, землі, праці й капіталу — в єдиний процес створеннятовару або надання послуг, які обіцяють бути прибутковими. Він виконує складнезавдання прийняття основних рішень у процесі ведення господарства. Для того щобмати прибуток, підприємець повинен придбати чи купити приміщення, устаткування,обладнання, матеріали, сировину, розробити технологію, найняти працівників,організувати виробництво, рекламу та збут. Кошти, що витрачаються на цю справу,складатимуть витрати. Реалізація продукту або послуги за певну ціну дасть змогуодержати доход, або виручку. Різниця між виручкою від реалізації продукту тасумою витрат на його виробництво й збут складатиме прибуток.
Підприємець реалізує свій діловий інтерес (отримання прибутку) черезноваторство, намагаючись впроваджувати на комерційних засадах нові виробничітехнології, нові форми організації бізнесу, нові товари. Крім того, йогоділовий інтерес реалізується через ризик. Причому підприємець ризикує не тількисвоїм часом, працею і діловою репутацією, а й вкладеними коштами.
Отже, у особі підприємця мають поєднуватися новаторські, комерційні таорганізаторські здібності для пошуку та розвитку прогресивних методіввиробництва, створення нових видів продукції високої якості, ефективних сферзастосування капіталу.
Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основніфункції:
— ресурсну — мобілізація капіталу (фінансів), трудових,матеріальних, інформаційних та інтелектуальних ресурсів;
-організаційну — поєднання передових методів організації праці тавиробництва із сучасною структурою управління й контролю господарськоїдіяльності підприємств і фірм;
— інноваційну — сприяння матеріалізації нових ідей, здійсненнютехніко-економічних розробок, проектів у процесі ринкових перетворень.
Розвиток підприємництва завжди відбувається у середовищі функціонуванняпевної соціально-економічної системи. Саме тому для його безпосереднього відтвореннянеобхідні певні передумови .
Економічні передумови підприємництва — це функціонування у суспільстві багато-суб'єктнихвласників (приватних, колективних, державних, кооперативних). На цьомуґрунтуються свобода підприємницької діяльності, можливість самостійно, на свійстрах і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків.Такими передумовами в Україні є роздержавлення і приватизація власності,демонополізація господарської діяльності.
Політичні передумови підприємництва — створення в країні сприятливого,стабільного політичного клімату. Він можливий завдяки проведенню державоюнауково обґрунтованої економічної політики, створенню сприятливихпідприємницькій діяльності податкових, кредитних та митних регуляторів.
Юридичні передумови підприємництва ґрунтуються на законодавчих та нормативнихактах. Вони мають надати суб'єктам господарювання гарантії збереження і захистувласності (капіталу), а також можливості здійснення усіх видів підприємницькихакцій у межах закону.
Соціальні передумови підприємництва передбачають підтримку з боку держави увирішенні питань, які стосуються формування соціальне орієнтованої ринковоїекономіки (соціальний захист працюючих у підприємницьких структурах громадян;соціальне страхування та державне пенсійне забезпечення; сприяння в охороніпраці та здоров'я, зайнятих у приватному секторі громадян).
Психологічні передумови підприємництва — це створення позитивної суспільної думкищодо розвитку підприємницької діяльності (зайняття бізнесом). Необхідністьусунення психологічних перешкод у цій справі надзвичайно велика, оскількиподолання консервативних поглядів і оцінок у частини громадян (що склалисяпротягом минулих десятиліть) сприятиме поширенню підприємницької діяльності вУкраїні.
Останнім часом у країнах із розвиненою ринковою економікою підприємництвоперебуває у стані своєрідного піднесення. Дедалі більше людей входить у бізнес,починаючи з власної, найчастіше невеликої «справи». Так, якщо в США в50-ті роки щороку реєструвалося в середньому приблизно 150 тис. фірм, у 60-ті —220 тис., у 70-ті — 350 тис., то на початим 90-х років щороку створювалося до700—800 тис. фірм.
Динамізм цього явища зумовлювали такі чинники:
по-перше, науково-технічна революція сприяла розгортанню інформаційнихпослуг, використанню нової комп'ютерної техніки, якою широко намагаєтьсяоволодіти в своїх комерційних інтересах зростаюча кількість підприємців;
по-друге, оскільки потреби сучасного суспільства стали надзвичайно різноманітними,що викликає швидке зростання виробництва все нових і нових товарів, задоволенняінтересів споживачів і потреб ринку можуть здійснити ініціативнітоваровиробники — підприємці.
В сучасних умовах підприємницька діяльність — це засіб не тільки доходу ай самовираження для молодої енергійної людини. Звідси — велике прагненнябагатьох людей молодого віку розпочати свою справу. Звичайно що не завждиділова акція приносить успіх. Як правило, більше половини нових фірмзакриваються в перший рік свого існування через низьку рентабельність. Однак єі друга статистика: 90 % усіх американських мільйонерів (близько 2 млн. чол.)зобов'язані своїм достатком створенню особистої фірми.
1.3 Роль підприємництва в економіці
Адам Сміт у своїй праці «Причини багатства народів» писав, що «людинамає на меті лише власний інтерес, переслідує лише власну вигоду; при цьому вонатакож спрямовується невидимою рукою до цілей, які зовсім не входили в їїнаміри. Переслідуючи свої власні інтереси, вона часто більш дієвим способомслужить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо прагне служити їм».Так можна сказати і про підприємця, адже він, можливо, навіть не усвідомлюючи,служить інтересам суспільства[7,c.43].
По-перше, підприємництво — це дієвий важіль зміни структури економіки.Підприємець виробляє саме ті товари та надає саме ті послуги, за які споживачібудуть готові йому заплатити. Це важливо особливо для нашої перехідноїекономіки, де підприємництво сприяє реструктуризації народного господарства,спрямуванню виробничих потужностей на продукування саме того, що необхідноспоживачам.
По-друге, підприємництво — це явище, для якого характерна конкурентна боротьба.Підприємці, змагаючись між собою за споживацьку прихильність, поліпшують якістьсвоєї продукції, знижують ціни, пропонують післяпродажне обслуговування тощо.
По-третє, підприємництво — це каталізатор економічного розвиткусуспільства. Основний показник економічного розвитку країни — валовийвнутрішній продукт, який показує загальну суму всього обсягу кінцевоговиробництва в країні за певний період часу. Підприємці, прагнучи одержатимаксимальні прибутки, намагаються продати якомога більше своєї продукції, тимсамим збільшуючи валовий продукткраїни.
По-четверте, підприємництво — це стимул економії та раціональноговикористання усіх видів ресурсів. Оскільки інститут підприємництва ґрунтуєтьсяна приватній власності, підприємці прагнуть мінімізувати витрати з метоюмаксимізації власного доходу. Від цього виграє суспільство в цілому, аджеобмежені ресурси використовуються при цьому найефективніше.
Крім того, підприємець розв'язує багато соціальних проблем суспільства.Він створює робочі місця, розв'язує тим самим проблеми зайнятості, сплачуєподатки, що дає змогу державі викопувати свої функції.
Розділ II. Види підприємництва
2.1 Види підприємницької діяльності
Залежно від змісту розрізняють такі види підприємницької діяльності:
Виробниче підприємництво — діяльність, пов'язана безпосередньо з виробництвомпродукції, товарів, послуг, робіт, інформації. При цьому функція виробництвастає для підприємця основною, тоді як інші (транспортування, реклама, збуттощо) є другорядними, доповнюють основну. Природно, що виробниче підприємництвомає бути прибутковим, відшкодовувати зроблені витрати. Вважають, що організаціянового виробництва є доцільною лише в тому разі, якщо річний прибутокстановитиме в сумі не менше ніж 15—20 % від потрібних витрат.
Комерційне підприємництво характеризується насамперед тим, що провідна роль у ньомуналежить товарно-грошовим, торговельно-обмінним операціям. Вони пов'язані зопераціями та угодами з купівлі-продажу (або перепродажу) товарів і послуг.Успішною комерційна діяльність може бути тоді, коли, по-перше, реалізаційнаціна вибраного товару вища за купівельну і, по-друге, коли товар користуєтьсяпопитом на ринку. Комерційна акція вважається вигідною, якщо вона приноситьприбуток не менше ніж 20—30 % від витрат[8,c.183].
Фінансове підприємництво пов'язане з купівлею-продажем валюти, цінних паперів.Агентами ринку грошей, валюти, цінних паперів виступають комерційні банки,фондові біржі, підприємства, фірми, окремі громадяни. Прибуток підприємцявиникає в результаті продажу фінансових ресурсів з одержанням процентів.
Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхування.Страхові організації надають гарантії тим, хто за відповідну плату страхує своємайно, цінності чи життя, отримати компенсацію збитків у разі.непередбаченихобставин. Страхування захищає бізнес і населення, зменшуючи можливі ризики.
Посередницьке підприємництво — це підприємництво, суб'єкт якого сам не виробляє іне продає товару, а виступає тільки посередником у товарно-грошових операціях.Головна мета такого підприємця — знайти й звести дві заінтересовані в цій акціїсторони. Завдання посередницької діяльності — надання послуг кожній з цихсторін. Посередницькі фірми спеціалізуються також на наданні інформаційних,консультаційних та маркетингових послуг, за що отримують відповідний прибуток.
Основною складовою підприємницької сфери є фірма.
Фірма —це організація, яка володіє одним або кількома підприємствами й використовуєкошти й ресурси для виробництва товару або послуги з метою отримання прибутку.
2.2 Форми організації підприємницької діяльності
За формою власності розрізняють три види підприємництва:
індивідуальне, або приватне підприємництво;
товариство, або партнерство;
корпорація (акціонерне товариство).
Індивідуальним підприємництвом називається бізнес, власником якого є одна особа.Власник індивідуального бізнесу одночасно виступає у функції менеджера. Віннесе повну майнову відповідальність.
Індивідуальне підприємництво спрямоване на отримання особистого доходу.Як зауважив відомий американський економіст П. Самуельсон, щоб статиодноосібним власником, ні в кого не треба просити дозволу. Індивідуальнийпідприємець працює від свого імені і на свій ризик[5,c.257].
Індивідуальний підприємець має право:
створювати підприємство (фірму) і самостійно визначати його профіль тавиробничу програму;
придбавати майно або майнові права, використовувати майно інших осіб заугодою оренди;
наймати або звільняти працівників;
отримувати кредит і відкривати рахунок у банку;
самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, який залишаєтьсяпісля сплати податків;
здійснювати операції з валютою.
Отже, зміст діяльності підприємця полягає в самостійній організації виробництваабо послуг, у пошуку або формуванні попиту на товари і послуги, їх реалізації.
Він може також виступати як посередник між виробником і споживачем.Головне, що відрізняє підприємця від інших агентів ринкової економіки, — цеприбуток, котрий він отримує як різницю між витратами на задоволення попиту іціною, яку покупець сплачує за відповідний товар.
Товариством, або партнерством, називають бізнес, яким володіють дві або більше осіб.Товариства можуть виступати юридичними і неюридичними особами. Основнимиознаками, що роблять підприємство юридичною особою, е:
а)створення та реєстрація його згідно з законом;
б)самостійна майнова відповідальність;
в)участь від власного імені в господарському обороті;
г)власний розрахунковий рахунок у банку.
Корпорація — це сукупність осіб, об'єднаних для спільної підприємницької діяльностіяк одна юридична особа. Право на власність корпорації поділено на частини заакціями, тому власників корпорацій називають держателями акцій, а самукорпорацію — акціонерним товариством. До переваг корпорацій належать такі:
широкі можливості залучення грошового капіталу шляхом продажу акцій таоблігацій;
поділ прав акціонерів на майнові та особисті. Майновими є права наотримання дивідендів, а також частину вартості майна фірми в разі Тіліквідації. До особистих відносять право на участь в управлінні справамиакціонерного товариства;
залучення фахівців для виконання управлінських функцій; — стабільністьфункціонування корпорацій — вибуття із товариства будь-кого з акціонерів непризводить до закриття фірми.
За ознакою величини фірми розрізняють: малий, середній і великий бізнес.Як правило, за кількістю зайнятих підприємства розподіляють на малі (до 50зайнятих), середні (від 50 до 500), великі (понад 500). Однак розміри малихпідприємств у різних країнах можуть розрізнятися. Так, у США, за данимистатистики, малі, середні та великі підприємства поділяють на п'ять категорій:найменші (1—24 працюючих), малі (25—99), проміжні (100—499), середні (500—999),великі (1000 і більше працюючих)[13,c.67].
Багаторічний досвід країн Європи, США і Японії свідчить про те, що малийбізнес утворює найбільший сектор господарства, де знаходять собі роботу понадполовина усіх зайнятих.
Розділ III.Розвиток підприємництва в Україні
3.1 Характеристикамалого бізнесу в Україні
Одним ізперспективних напрямків створення конкурентно-ринкового середовища э розвитокмалого підприємництва. Сьогодні цілком очевидно, що успіх ринкових перетвореньвеликою мірою визначатиметься тим, як вдається реалізувати потенціал малогопідприємництва, цього динамічного і мобільного сектора економіки.
Відповідно дорозмірів підприємств, масштабів їх діяльності підприємництво поділяють на мале,середнє та велике. У світі існують фірми гіганти з багатомільярдними оборотами,на яких працюють десятки й сотні працівників. Розмір підприємств залежить відвиробничої функції підприємства, технологічного типу виробничого процесу,здатності швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, на рух попиту, появунових потреб у суспільстві тощо.
Мале підприємництвоє органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економікиісторично і логічно відіграв роль необхідної передумови створення ринковогосередовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання увигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництвовідіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економікиконкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначеннямалого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхомвідтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва доструктуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в числопершочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі[18, с.39].
Малепідприємництво — це самостійна, систематична, ініціативна господарськадіяльність малих підприємств та громадян підприємців (фізичних осіб), якапроводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-якадіяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначенихсуб’єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічногоінтересу.
Малепідприємництво здійснюється створенням розгалуженої системи малих підприємств.
Верховною РадоюУкраїни 19 жовтня 2000 р. було ухвалено Закон України «Про державнупідтримку малого підприємництва». Відповідно до цього Закону суб’єктамималого підприємництва є:
-фізичні особи, зареєстрованіу встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності(громадяни-підприємці);
-юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності будь-якоїорганізаційно-правової форми та форми власності, в яких середньо обліковачисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осібта обсяг валового річного доходу не перевищує 500000 євро.
Середньообліковачисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числітих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівниківпредставництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.
Про стан малогопідприємництва свідчать інтегровані показники, що характеризують стан секторумалого підприємництва у розвинутих країнах та підкреслюють фундаментальну рольмалого підприємництва в соціально-економічному та політичному житті кожноїкраїни(Таблиця1). показники вагомої ролі малого підприємництва як інтегруючогоструктурного елемента системи сучасної ринкової економіки є передусім дані пройого кількісні параметри[17, c.88].
Таблиця 1. Станрозвитку малого та середнього підприємництва (МСП), 2002р.
Країна Кількість МСП, тис. Кількість МСП на 1000 чол. населення Зайнято в МСП, млн. чол. Частка МСП у загальній кількості зайнятих, % Частка МСП у ВВП, % Великобританія 2630,0 46,0 13,6 49,0 50-53 Німеччина 2290,0 37,0 18,5 46,0 50-54 Італія 3920,0 68,0 16,8 73,0 57-60 Франція 1980,0 35,0 15,2 54,0 55-62 США 19300,0 74,2 70,2 54,0 50-52 Японія 6450,0 49,6 39,5 78,0 52-55 Російська Федерація 836,2 5,7 8,1 9,6 10-11 Україна 197,1 4,0 1,7 9,0 10-11Кількість діючих малих підприємств в Україні(Додаток1, Табл.2) свідчитьпро його ролі в ринковій економіці, зокрема частка МСП у загальній кількостізайнятих та його частка у ВВП. В Україні станом на 1 січня 2004р.середньооблікова кількість працівників, зайнятих на малих підприємствах,становила 1678 тис. чоловік, тобто 9,0% зайнятого населення. Більше половиниВВП(Табл.1) у розвинутих країнах припадає на сектор малого та середньогопідприємництва. Частка малих підприємств у валовому внутрішньому продуктіУкраїни у 5 разів менша, ніж у розвинутих країнах і становить лише 11%[21,c.57] .
Сучасний стан та тенденції розвитку малого підприємництва в регіонах. Заофіційними даними, станом на 1 січня 2004 р. в Україні було зареєстровано 253,8 тисяч малих підприємств, понад 2,4млн. фізичних осіб-підприємців та 43 тисячі селянських (фермерських)господарств. Динаміка розвитку суб'єктів малого підприємництва впродовжостанніх 12 років є позитивною, проте недостатньою для забезпечення їмналежного місця в економічній системі держави та окремих регіонів. Запоказником кількості малих підприємств на 10 000 осіб населення регіональнийрозподіл дещо інший. Середній показник по Україні, який становить 53 одиниці,перевищено лише в містах Києві (151 мале підприємство) та Севастополі (56), атакож у Миколаївській (60), Львівській (56), Харківській (56) областях та АРКрим (61). Найнижче значення даного показника (32 малих підприємства)зафіксовано в Тернопільській області, а різниця між максимальним і мінімальнимпоказниками становить 4,7 рази.
Впродовж 2003—2004 pp. розвиток суб'єктів малого підприємництва відбувався в усіх регіонах(Додаток2, Табл.3),але при цьому характеризувався суттєвою диференціацією. Наприклад, в 2002 р.при середньому по Україні темпі приросту кількості малих підприємств 8,6% йоговаріація по регіонах становила від 0,6% у Кіровоградській до 21,8% у Вінницькійобласті. Найактивнішим був процес створення малих підприємств у Вінницькій,Чернігівській, Київській, Запорізькій, Волинській, Дніпропетровській, Одеській областяхта м. Києві — в цих регіонах їх кількість зросла на 10—20%. Найнижчим (менше2%) був приріст кількості малих підприємств у Кіровоградській та Закарпатськійобластях. Чисельність зайнятих на малих підприємствах найвищими темпами (8—11%)зростала у м. Києві, Дніпропетровській, Черкаській та Чернігівській областях.
Впродовж 9 місяців 2004 р., за данимиструктурного обстеження Держкомстату України, кількість малих підприємств (безсільськогосподарських та банків) у порівнянні з початком року збільшилася на5,6%. У регіональному розрізі найбільше зростання відбулося у Вінницькій(10,5%), Київській. У сучасній світовій практиці переважає позиція непротиставлення малого і великого підприємництва, а їх розумного поєднання. Маліта середні підприємства, зберігаючи свою економічну та юридичну самостійність,органічно входять до складу великих корпорацій. Причому останні часто саміініціюють створення малих структур, особливо на нових науково-технологічнихнапрямах, надаючи їм всебічної підтримки. Такі дії стимулюються державою шляхомпільгового оподаткування капіталу, що вкладається великими підприємствами врозвиток малих структур.
З метою виявлення економічних чинників розвитку малих підприємств та їхвпливу на соціальну стабільність в регіонах нами розраховані кореляційнізалежності між приростом кількості малих підприємств у регіонах у 2002 р.порівняно з попереднім роком та деякими економічними і соціальними параметрамирозвитку регіонів за той самий період. Коефіцієнт кореляції показника приростукількості малих підприємств з показником приросту обсягів промисловоговиробництва є низьким (0,177) і засвідчує, що малі підприємства не зайнялиналежного їм місця в промисловому секторі економіки регіонів (Додаток 3, Табл.4). Натомість слід говорити про нераціональну структуру розподілу малихпідприємств у регіонах за видами економічної діяльності, коли занадто високою єїхня питома вага в сферах обслуговування і торгівлі, на відміну від економічнорозвинених країн, де вони відіграють важливу роль практично в усіх сферахекономіки, включаючи виробництво наукоємкої продукції.
Коефіцієнт кореляції досліджуваного показника з показником приростуінвестицій в основний капітал становить -0,324 і показує наявність швидшеантагоністичних відносин між процесами відновлення промислового йінвестиційного потенціалу регіонів та зростання чисельності малих підприємств.Це цілком відповідає реальній ситуації в інвестиційній сфері, коли переважначастка інвестиційних ресурсів у регіонах вкладається у розвиток тареструктуризацію великих підприємств і, водночас, відносно стабільна роботавеликих підприємств не спонукає місцеві органи влади сприяти розвитку малогопідприємництва. Найбільш помітною є невідповідність у темпах зростаннячисельності малих підприємств і обсягів капіталовкладень у Волинській,Закарпатській, Львівській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій,Кіровоградській, Миколаївській областях. Зокрема, в західних областяхспостерігалися найнижчі показники приросту малих підприємств, що, на нашудумку, обумовлено вичерпанням ресурсів їхнього зростання без задіяннядодаткових стимулюючих чинників. Водночас в цих регіонах були зафіксованінайвиші темпи приросту інвестицій в основний капітал внаслідок спрямуваннязначних державних коштів (переважно на ліквідацію наслідків численних природнихстихійних лих і катастроф).
Прикрою, але реальною е тенденція падіння інноваційної активності виробничоїсфери в Україні (Додаток 4, Діаграма1). Так, якщо у 1996 р. на 100 тис. чол.реєструвалося 35 винаходів, то тепер — лише 3.
Малепідприємництво має економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, асаме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатністьоперативно створювати та впроваджувати нову технологію та техніку, забезпеченнясоціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями,відкритість доступу та легкість входження до цього сектора економіки. Крімтого, мале підприємство має і значні соціально-психологічні переваги, в основіяких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементіввідчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.
3.2.Характеристика середнього і великого підприємництва в Україні.
До представників середнього івеликого бізнесу на Україні можна віднести машинобудівний комплекс,металургійний комплекс, транспортне машинобудування і т.д.
Машинобудівний комплексохоплює два десятки спеціалізованих галузей. До нього належать практично всігалузі машинобудування (крім годинникової). Він є основою важкої індустрії йвідіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази[19,c.57].
В узагальненому видіструктура машинобудівного комплексу складається із галузей:
1. Важкогомашинобудування:
— металургійне,
— гірничо-рудне,
— енергетичне.
2. Середньогомашинобудування:
— транспортне,
— сільськогосподарське ітракторне,
— верстатобудування,
— устаткування для легкої іхарчової промисловості.
3. Точногомашинобудування:
— приладомашинобудування,
— електротехнічнемашинобудування.
Найважливішою складовоючастиною важкого машинобудування є виробництво металургійного і гірничо-рудногоустаткування.
Основне підприємство –Новокраматорський завод, який випускає устаткування для доменних печей,ковальсько-пресове устаткування та екскаватори.
Устаткування дляметалургійної промисловості виробляється в:
· Маріуполі,
· Дебальцево(Луганська обл.),
· КривомуРозі,
· Дніпропетровську.
Підприємства, що виробляютьгірничорудне устаткування, розташовані в Донбасі і Придніпров’ї.
Заводи по виробництвушахтного устаткування функціонують в Донецьку, Харкові та Луганську.
Центрами виробництваенергетичного устаткування є Харків та Полтава.
Виробництво устаткування длянафтової і газової промисловості зосереджено в Харкові, Конотопі (Сумська обл.)та Дрогобичі (Львівська обл.).
Структура транспортногомашинобудування:
— залізничне машинобудування,
— авто машинобудування,
— авіа машинобудування,
— суднобудування (морське тарічне).
В Україні транспортнемашинобудування представлено всіма галузями.
Великі заводи, щоспеціалізуються на виробництві устаткування для залізниць розташовані уЛуганську, Харкові та Дніпропетровську. А головними центрами вагонобудування єДніпродзержинськ, Кременчук і Кадієвка (Луганська обл.). Залізничні цистернивиробляють в Маріуполі, а в великих транспортних центрах і вузлах працюютьлокомотивно-ремонтні заводи.
Центрами морськогосуднобудування є Миколаїв та Херсон, а річного – Київ. Судоремонт морськоготранспорту здійснюється в Одесі, Маріуполі, Керчі та Севастополі, а річного –Запоріжжі та Ізмаїлі.
Автомобільні заводи Українивипускають автобуси (Львів), великовантажні автомашини (Кременчук),маловантажні легкові автомобілі (Запоріжжя), легкові автомобілі для сільськоїмісцевості (Луцьк), автомобільні мотори (Мелітополь).
Центрами автомобілескладанняє Луганськ, Чернігів, Херсон.
Мотоцикли, мопеди тавелосипеди виготовляють у Львові, Києві, Харкові та Чернігові.
Центрами літакобудування єКиїв та Харків.
Найважливішим центромтракторобудування є Харків, де діють заводи — тракторний, тракторних самохіднихшасі, моторобудівний. Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську, тракторніагрегати – у Вінниці. Ряд великих підприємств для виробництва деталей ізапасних частин для тракторів працює у Сімферополі, Кременчуці, Чугуєві, Києві,Білій Церкві, Луганську, Одесі.
Виробництво верстатівзосереджено в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Запоріжжі, Львові,Краматорську, Житомирі.
Найбільшими центрамивиробництва телевізорів є Львів, Київ, Харків, Сімферополь;електронно-обчислюваних машин – Київ, приладобудування та інструментів – Київ,Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Львів.
Підприємництво наЧеркащині
Інтерес дорегіону викликає не тільки історія Черкаського краю, а його потужний виробничийпотенціал. Пріоритетні позиції в економіці Черкаської області займає аграрно-промисловийкомплекс, в якому виробляється дві третини валового внутрішнього продукту. Дляобслуговування сільськогосподарського виробництва в області створена розвинутахімічна, переробна та харчова промисловість, сучасне машинобудування,сприятливі умови для взаємодії з діловими партнерами[19,c.39].
За структурою господарстваЧеркаська область індустріально-аграрна, у сукупній валовій продукції питомавага промисловості становить (39%), сільського господарства – (25%). Упромисловому виробництві переважають харчова (39,9%) та хімічна (29,6%)промисловість. Машинобудування та металообробка становить (8,5%),електроенергетика – (7,7%). На Черкащині функціонує понад 300 промисловихпідприємств, які виробляють електроенергію, мінеральні добрива, аміак, хімічніволокна, засоби автоматизації та обчислювальної техніки, технологічнеобладнання для переробних галузей, машини та обладнання для тваринництва такормовиробництва, товари народного вжитку продовольчої та непродовольчої груп.У харчовій промисловості найбільш розвинуті такі галузі як цукрова,м’ясопереробна, молочна, борошномельно-круп’яна, лікеро-горілчана, консервна.
Банківськасистема області нараховує 45 балансових установ. Банківську систему областіформують: управління Національного банку України в Черкаській області,Черкаське Центральне відділення Промінвестбанку, обласне управління ВАТ «ДержавнийОщадний банк України», обласна дирекція АППБ «Аваль», філії: ВАТ«Державний експортно-імпортний банк», АК банку соціального розвитку«Укрсоцбанк», АТ «Укрінбанк», АКБ «УкрСиббанк»,ЗАТ КБ «Приватбанк», АБ «Енергобанк», ДАСІЕБУ«Укрспецімпексбанк», АТ «Західно-Український», ВАТ«Міжнародний комерційний банк», АБ «Укргазбанк», АКБ«Легбанк», АКБ «Національний кредит», АБ «КиївськаРусь» та інш.[21,c.56]
В областіналічується понад 5 тис. малих підприємств та 30,8 тис. підприємців — фізичнихосіб. Допомогу бізнесменам-початківцям надають: 6 бізнес-центрів,бізнес-інкубатор, лізингова компанія, регіональних фонд підтримкипідприємництва, 45 різних фінансово-кредитних установ 595 відділень, 24кредитні спілки, 4 біржі та 8 філій, 6 страхових компаній та 42 їх філії, 3лізингові та інвестиційні компанії, 42 аудиторські фірми, Черкаська асоціаціярозвитку підприємництва, центр науково-технічної та економічної інформаціїтощо.
Загальна сумаусіх видів іноземних інвестицій в економіці області становить 110,5 млн.дол.США.Іноземний капітал вкладено у 138 підприємств області партнерами з 34 країнсвіту. Основні країни-інвестори –США, Німеччина, Великобританія, Ліхтенштейн.Найбільш привабливими для іноземних інвесторів є хімічна та харчовапромисловість. Підприємствами з іноземними інвестиціями експортовано продукціїна суму 128,9 млн.дол.США,(65 відсотків від загального обсягу експорту),імпортовано – на 85, 8 млн.дол.США (67 відсотків від загального обсягуімпорту).
У сфері малогопідприємництва функціонує понад п’ять тисяч малих підприємств із загальноючисельністю працюючих близько 41,4 тис. осіб.
В області зареєстровано 34,6тис. підприємців-фізичних осіб, з них сплачують податки 28,6 тис.осіб, або на26,2 відсотка більше 2001 року. З обласного бюджету на розвиток підприємництвавиділено та профінансовано 6 бізнес-проектів на загальну суму 200 тис.грн.Фінансові ресурси суб'єктів малого підприємництва формуються переважно зарахунок короткотермінових банківських кредитів. У 2002 році банківськимиструктурами області видано кредити 1382 суб’єктам малого та середньогопідприємництва на загальну суму 203,4 млн.грн., у т.ч. 97 фермерськимгосподарствам на суму 5,9 млн.грн. Розширюється мережа кредитних спілок. 18спілок надають фінансову допомогу членам своїх об’єднань в регіонах. Допомогубізнесменам-початківцям надають: 6 бізнес-центрів, бізнес-інкубатор, лізинговакомпанія, регіональних фонд підтримки підприємництва, 45 різнихфінансово-кредитних установ 595 відділень, 24 кредитні спілки, 4 біржі та 8філій, 6 страхових компаній та 42 їх філії, 3 лізингові та інвестиційнікомпанії, 42 аудиторські фірми, Черкаська асоціація розвитку підприємництва, центрнауково-технічної та економічної інформації тощо
Фінансовий результат віддіяльності. За 2004 рік підприємствами та організаціями області отриманоприбутків на суму 159 млн.грн., збитків — на 309,4 млн.грн., тобто фінансовимрезультатом від звичайної діяльності до оподаткування є збиток на суму 150,4млн.грн. Прибутково працювали підприємства хімічної промисловості (19,3млн.грн), целюлозно-паперової та видавничої справи (2 млн.грн.), торгівлі (5млн.грн), будівельні організації (2,3 млн.грн.), а також організації зв’язку (765тис.грн.).
3.4. Залучення іноземного капіталу дляпідприємницької діяльності
Підприємцеві слідзнати деякі обов’язкові правила роботи з іноземним партнером. Джереламиінформації про іноземного партнера є річні звіти фірми, дані банків-кореспондентів,публікації в іноземній та вітчизняній пресі, дані за спеціалізованимиконсультаційним фірмами.
Для іноземнихінвесторів у рамках державної інвестиційно-кредитної компанії «Держінвест»створюється дочірнє підприємство з орієнтованою назвою "Інвест-рейтинг".Корпорації та компанії, які побажають стати інвесторами на світових ринкахкапіталу, матимуть змогу одержати оцінку-рейтинг своєї компанії. Крім того,корисним є ознайомлення з умовами проведення відкритих конкурсів інвестиційнихпроектів за участю іноземних фірм. Об’єктом відбору стають переважноінвестиційні проекти (бізнес-плани), які дозволяють провести детальний оглядпереваг і витрат проекту, зважаючи на його технічні і комерційні аспекти,економічний і фінансовий аналіз, адміністративно-управлінський аналіз, місцевіумови[17,c.89].
Методикаскладання бізнес-плану інвестиційного проекту, що базується на основіміжнародних стандартів і вимог законодавства України, складається з 8 частин.Практика свідчить, що за реалізації інвестиційних проектів добре опрацьованоювиявляється технічна частина, однак меншою мірою представлені інші частиниплану. Тим часом, інвесторові треба довести, що продукція відповідатиме не лишетехнічним вимогам, а й неперервно випускатиметься, добре продаватиметься,ризики мінімізовано, і вкладені ним гроші принесуть прибуток. Так, розділ «Маркетинг»має містити дані про необхідність вивчення можливостей компанії, потребипокупців, об’єкти та стратегію маркетингу, дослідження ринку, комплексмаркетингу.
Інвестиційнийаналіз проекту відбувається в 2 етапи: спершу виноситься рішення продоцільність чи недоцільність здійснення інвестицій з позиції інвестора, а потімпроводиться фінансовий аналіз проекту, що повинен змоделювати й оцінити проекту процесі його діяльності. За фінансового аналізу можна обмежитись декількомапоказниками: прибутковості, рентабельності активів підприємства, рентабельностіакціонерного капіталу, маржі прибутковості, ефективності, коефіцієнта оборотучистих активів, коефіцієнта обороту запасів, платоспроможності, поточногокоефіцієнта, коефіцієнта швидкої ліквідності, структури капіталу, покриттяпроцентів. Залучення іноземного капіталу, наприклад з країн ЄС(Додаток5, Табл.5),говорить проте, що обсяг інвестицій в Україну практично не змінюється і, намою думку, це говорить проте, що робота з інвестиціями знаходиться під значнимвпливом макрообмежувальних факторів. До останніх слід віднести:
· нестабільність законодавчоїта нормативної бази;
· відсутність цілісної системиуправління інвестиціями та страхуванням капітальних вкладень;
· нерозвиненістьінфраструктури, незадовільну роботу банків, інвестиційних фондів, інвестиційнихкомпаній, інших фінансових посередників;
· загальне погіршенняфінансового стану більшості підприємств;
це означає, щопотреба в інвестиціях з технологічної не трансформувалась в економічну.
Завершуючирозгляд цього питання, доцільно відзначити деякі аспекти роботи з іноземнимиінвестиціями. Насамперед, треба з’ясувати, що в даному разі інвестиції — цедовгострокові вкладення капіталу іноземними власниками в різні галузіекономіки. Кошти повертаються найчастіше за рахунок спільної діяльності зотриманого прибутку. Інвестиції треба відрізняти від кредитів — кошти, що їхнадають банки суб’єктові господарювання, який розпоряджається ними на власнийрозсуд, але повинен повернути.
Для роботи зіноземними інвестиціями необхідно з’ясувати не тільки українське законодавство,а й законодавство країни, з якої надходять інвестиції. Крім того,взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних країн регулюютьсяміжнародними актами. Іноземні інвестиції можуть здійснюватись у виглядііноземної валюти, прав на здійснення підприємницької діяльності, іншихцінностей. Інвестуючи інновації, іноземні інвестори здебільшого обмежуютьсяпрогнозом ринкових потреб, величиною і тривалістю окупності проекту[14,c.10].
Для виходуукраїнських підприємств на західні ринки капіталу, на думку спеціалістів,необхідна відповідність таким вимогам:
· компанія приватизована чизнаходиться у приватній власності;
· компанія є прибутковою;
· підприємство виробляєпродукт, що користується попитом у споживачів;
· компанія має свою частку наринку;
· наявні обґрунтованіперспективи зростання прибутку;
· компанія є доступною дляпотенційних інвесторів;
· розроблено стратегіюповедінки підприємства на ринку.
Висновок
Підприємництво — це певний тип господарювання, де головним суб'єктом є підприємець, якийраціонально комбінує (об'єднує) фактори виробництва, на інноваційній основі тана власний ризик організовує і управляє виробництвом з метою отриманнянадприбутку — підприємницького доходу.
Підприємництво — це необхідний структурний елемент економічної системи. Без підприємництва немаєі не може бути ринку. До цивілізованого ринку можна перейти тільки черезрозвинуте підприємництво. Для України підприємництво може стати тією важливоюосновою, за допомогою якою буде здійснено поворот до позитивних господарськихпроцесів.
Аналіз структуриі динаміки підприємництва в Україні — за останні роки показав, що корінногоперелому у його розвитку не досягнуто. Масштаби і віддача підприємництваУкраїни далекі не тільки від розвинутих країн, а й від сусідів (Польща, Росія),які рішуче та ефективніше трансформують суспільство.
Недосконаланормативно-правова база та економічні умови, створені державою для розвиткупідприємництва вкрай несприятливі. За таких умов національне підприємництво немає перспектив як для існування, так і для розвитку. В подальші роки намітилисьпозитивні зміни законодавчої бази підприємництва.
Для широкомасштабногостановлення підприємництва і, в першу чергу, його пріоритетних напрямів,необхідна належна державна підтримка — створення правових, економічних,організаційних, політичних, соціальних умов. Розвиток цивілізованогопідприємництва допоможе країні вийти з глибокої економічної кризи, стати нашлях стійкого господарського прогресу та ввійти до світової економічної системияк рівноправному суб'єкту міжнародно-правових відносин.
Списоквикористаної літератури
1. ЗаконУкраїни «Про підприємство» пост. ВРУ від 27.03.91р.-№888-12.
2. ЗаконУкраїни «Про підприємництво»від 7 лютого 1991р.- №698-12.
3. Господарськийкодекс України пост.ВРУ .2003р.-№18.
4. Бабела С., Бєляєв.О.«Політекономія».Київ: МОН, 2001р.-С.255-265
5. Бобров В.Я.«Основиринкової економіки і підприємництво»Київ: Кондар, 2003р.-С.181-211
6. КредісовВ.А.«Підприємництво – вирішальний фактор країн з перехідною економікою».Київ: ЗнанняУкраїни, 2003р.-С.43-55.
7. МочернийС.В. «Політекономія».Київ: Вікар, 2003р.-С.181-183.
8. ПредборськийВ.А., Гарін Б.Б., Кухаренко В.Д.«Основи економічної теорії».Київ: ЗнанняУкраїни, 2002р.-С.177-181,194-199.
9. НіколенкоЮ.В. «Політекономія».Київ, 2003р.-С.195-216.
10. ОгнянаГ.Л.«Політична економія».Київ, 2003р.-С.190-213.
11. Бондар І.«Підприємництво в Україні як економічнаоснова становлення середнього класу» // Формування ринкових відносин вУкраїні. 2004р., №3.С.62
12. БезтелеснаЛ.«Підприємництво у контексті людського розвитку»//Економіка України.2003р., №12.С.67.
13. Бужик О.«Проблемипідприємництва в Україні»//Актуальні проблеми економіки. 2004р., №4, С.51.
14. ВдовиченкоЛ.«Проблеми розвитку підприємництва в Україні»//Формування ринковихвідносин в Україні. 2004р., №10, С.10.
15. ГолубенкоО.«Проблеми підприємництва в Україні»//Діловий вісник 2004р., №1.С.11.
16. КоротенкоН.П.«Проблеми підприємництва в Україні»//Актуальні проблемиекономіки. 2004р., №4.С.34.
17. МірошниченкоО.«Розвиток підприємництва в Україні» // Інвестгазета. 2004р., №7.С.23.
18. Пікус Р.«Проблемирозвитку підприємництва В Україні»//Фінанси України. 2004р., №5.С.83.
19. П’ятницькаГ.«Роль малого підприємництва в процесі розбудови національної економіки тапідходи до розв’язання основної суперечності його розбудови»//Економіст. 2004р.,№9.С.38.
20. СарахманО.М.«Про ефективність підприємницької діяльності в регіоні»//Регіональнаекономіка. 2001р., №1.С.56.
21. МазузіО.Є.«Специфіка розвитку малого бізнесу в перехідній економіці України:регіональний аналіз» // Регіональна економіка. 2001р., №1.С.57.
Додаток1
Таблиця2.Основніпоказники розвитку малих підприємств
Кількість малих підприємств, одиниць Кількість малих підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення, одиницьСередньорічна кількість зайнятих1) працівників на малих підприємствах, тис.осіб
Середньорічна кількість найманих2) працівників на малих підприємствах, тис.осіб
Частка найманих працівниківна малих підприємствах у загальній кількості найманих працівників на підприємствах – суб’єктах підприємництва Частка малих підприємств у загальному обсязі виробленої продукції, робіт, послуг (без ПДВ і акцизу) в цілому по економіці 1991 47084 9 … 1192,4 … … 1992 67739 13 … 1248,0 … … 1993 84780 16 … 1231,7 … … 1994 85799 17 … 1104,3 … … 1995 96019 19 … 1124,9 … … 1996 96270 19 … 1178,1 … … 1997 136238 27 … 1395,5 … … 1998 173404 35 1585,9 1559,9 12,9 11,3 1999 197127 40 1687,9 1677,5 14,1 11,1 2000 217930 44 1730,4 1709,8 15,1 6,9 2001 233607 48 1818,7 1807,6 17,1 7,3 2002 253791 53 1932,1 1918,5 18,9 7,3 2003 272741 57 2052,2 2034,2 20,9 7,71) Включаючи штатних, позаштатних та неоплачуваних (власників, засновників підприємства, та членів їх сімей) працівників.
2) Включаючи штатних та позаштатних працівників.
Додаток 2
Таблиця 3. Показники розвитку малих підприємств у регіонах України станомна 1 січня 2004 року
Регіон Кількість малих підприємств, одиниць Кількість малих підприємств, у % до попереднього року Кількість малих підприємств на 10000 осіб населення Середньорічна чисельність зайнятих працівників, тис. осіб Середньорічна чисельність зайнятих працівників, у % до попереднього року Автономна Республіка Крим 12437 113,2 61 81.6 107,2 Вінницька 6460 121,2 37 57,4 105.1 Волинська 4148 111,2 39 35,4 104.1 Дніпропетровська 17001 110,8 48 124,0 109,4 Донецька 25354 102,1 53 160,0 105.7 Житомирська 5848 102,5 42 48,4 104,8 Закарпатська 6507 101,7 52 43,2 96.6 Запорізька 9781 112,6 51 75,2 106.3 Івано-Франківська 6737 104,2 48 50,9 103.9 Київська (без м. Києва) 7738 117,7 43 70,8 105,4 Кіровоградська 5071 100,6 45 38,3 103.0 Луганська 9837 105,2 39 74,7 106,4 Львівська 14759 105,5 56 129,7 102,3 Миколаївська 7581 105.1 60 53,1 101,7 Одеська 11735 110,1 48 98.5 106,6 Полтавська 7055 107,9 44 66.2 106.4 Рівненська 4233 106,6 36 41.6 104.8 Сумська 5612 105,5 44 49.2 106.0 Тернопільська 3645 105 32 37.1 105,7 Харківська 16119 106,6 56 135.3 107.6 Херсонська 6021 103,5 52 38.6 106.0 Хмельницька 5178 107,0 36 47,4 104.2 Черкаська 5353 105,7 38 46,1 109.0 Чернівецька 3668 102,3 40 30,9 103.7 Чернігівська 4325 121,3 35 42,4 108.2 м. Київ 39448 116,2 151 240.5 111.8 м. Севастополь 2140 101.2 66 18.1 104.0 УКРАЇНА 253791 108,6 53 1932,1 106,2