Реферат: Підприємництво в ринкових умовах
Міністерствоосвіти і науки УкраїниКафедраЕкономіки і підприємництваРефератздисципліни“Основипідприємництва”
натему: “Підприємництвов ринкових умовах”
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Підприємство, його сутність тафункції 5
2. Види та об’єднання підприємств 7
3. Господарські товариства 14
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Будь-яке підприємство, незалежно від його організаційної форми, здійснюєпевну господарську діяльність. Особливим видом господарської діяльності єпідприємництво.
Цивілізоване підприємництво ґрунтується на двох засадах: приватнійвласності та ринкових відносинах. Тому у командній економіці підприємництво немогло існувати (окрім нелегальних форм).
Підприємництво — це самостійна ініціативна систематична й ризикована діяльність щодовиробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою отриманняприбутку.
Сьогодні підприємець є центральною постаттю у бізнесі. Професіяпідприємця вимагає особливих якостей від людини, а саме:
почуття ризику;
лідерства і вміння об'єднати людей для досягнення мети;
наполегливості та гнучкості;
здатності до точного розрахунку;
міцного здоров'я.
Підприємницький хист — це здебільшого талант, помножений на наполегливу працю ідостатні знання. Соціологічні дослідження показують, що схильними допідприємництва є всього 5—7% економічно активного населення.
Підприємець є ключовою постаттю ринкової економіки. Він несе повнувідповідальність за результати своєї діяльності, його чекає крах або успіх.
Діяльність підприємця спрямована на отримання максимального прибутку,який дорівнює різниці між виторгом і витратами. Тому підприємецьзаінтересований продавати свою продукцію за максимально високими цінами, аресурси на ринку придбати за найнижчими цінами, зокрема платити робітникам запрацю мінімальну платню. Тому постать підприємця нерідко сприймаєтьсягромадськістю негативно.
У своїй діяльності підприємець має враховувати потреби суспільства. Самепідприємець повинен вгадати, які товари і послуги потрібні покупцям. Вінпокликаний виконувати певну суспільну функцію — зберігати і примножувативласність через задоволення потреб споживача.
Робити гроші, задовольняючи людські потреби, і діставати від цьогонасолоду — основний сенс підприємництва, чи бізнесу. Вміння перепродати — тежбізнес, але від нього недалеко до злочину. Бізнес — це вміння робити гроші ізгрошей, але обов'язково через корисну і продуктивну діяльність, тобто виготовленняпродукту або надання послуг. Отже, підприємництво — це передусім організаціявиробництва і задоволення потреб людей, а відтак і творення грошей.
Якщо діяльність підприємця була успішною і виторг за реалізований продуктперевищує витрати, то підприємець отримує прибуток. Але цей прибуток неналежатиме підприємцю повністю, бо потрібно сплачувати податки, які залежатьвід виду підприємницької діяльності, системи пільг тощо. Діяльність підприємцявважаютьуспішною, якщо прибуток становить не менше 20 % рівня витрат.
Наявність підприємництва надає суспільству такі вигоди:
підприємець особисто заінтересований в успіхові свого діла, тому вінякнайповніше використовує всі свої сили і знання;
підприємець може найповніше задовольняти потреби суспільства, бо вінпрагне передбачити нові потреби споживачів;
підприємець своєю діяльністю забезпечує ефективніше використаннявиробничих ресурсів.
1. Підприємство, його сутність та функції
Підприємці реалізуються, тобто відтворюються як суб'єкти економічногожиття через таку організаційно-економічну ланку, як підприємство. Це заводи іфабрики, банки й універмаги, наукові та дослідні інститути і магазини, шахти іферми, інші заклади, що є самостійними господарськими суб'єктами, які маютьправа юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційнудіяльність з метою одержання прибутку.
Термін «фірма», який недавно увійшов у наше життя, означає ім'я, під якимюридично повноправний господарюючий суб'єкт (одноосібний чи колективний) ведесвої справи. Отже, підприємство і фірма є організаціями, що ведуть господарськудіяльність, тому ми ці терміни вживатимемо як ідентичні.
Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки має самостійнийбаланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак.
Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїхінтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і длякого виробляти. У зв'язку з цим підприємствовиконує такі функції:
· організаційну;
· відтворювальну;
· соціальну.
Організаційна функція підприємства зводиться до забезпечення виробництватоварів і послуг, реалізації їх.
Відтворювальна функція підприємства — це інвестування (спрямування)капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.
Соціальна функція підприємства полягає у задоволенні потреб споживачів упевних сферах.
Причини виникнення підприємств учені пояснюють по-різному. К. Маркс,наприклад, пов'язував утворення фірм з розвитком кооперації та поділу праці,заснованих на системі машин. Наш сучасник, лауреат Нобелівської премії зекономіки, професор Чиказького уні-ерситету Р. Коуз вважає, що поява фірмзумовлена необхідністю трансакційних (ринкових) витрат.
Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони єголовними товаровиробниками, суб'єктами, які здійснюють розвиток виробництва,визначають його структуру. Від ефективності функціонування підприємствазалежать економічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіхверств населення.
Поведінка фірми на ринку залежить від типу ринку, на якому вонафункціонує. Види конкуренції (чиста, монополістична, олігополістична).визначають тип ринку, а отже, і поведінку фірми.
Реальним суб'єктом ринкових відносин підприємство незалежно від масштабівдіяльності, форм організації, структури власності та сфери діяльності може бутиза таких умов.
1. Підприємство є економічно самостійним товаровиробником. Це дає йомузмогу на свій розсуд використовувати майно, що йому належить, визначатипрограму дій, обирати постачальників та споживачів, формувати ціни ірозпоряджатися доходами, що залишаються після сплати податків.
2. Стимулом його діяльності є прибуток у процесі кругообороту капіталу.
3. Несе економічну відповідальність за результати господарськоїдіяльності як поточними доходами, так і капіталом.
Створення подібного середовища означає, що країна живе зазаконамиринкової економіки.
Такі умови у період перехідної економіки лише створюються. Цей процесскладний і охоплює значний період, поки відбудуться трансформаційні процеси уформах власності, структурі та організації виробництва.
2. Види та об’єднання підприємств
Формування ринкової структури економіки України призведе до появирізноманітних форм сучасних підприємств, які функціонують у розвинених країнах.Їх можна класифікувати за різними критеріями, найпоширенішими з яких є формавласності, розмір, сфера діяльності.
Залежно від основних форм власності (приватна, колективна, державна)розрізняють такі організаційні види підприємств — одноосібне володіння,партнерство, або товариство, корпорація (акціонерне товариство), державнепідприємство.
Одноосібне володіння — підприємство, в якому майно належить одномусуб'єкту, що самостійно веде справу, отримує весь доход і несе відповідальністьза ризик від бізнесу.
Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. До перших належать:економічна самостійність, свобода і оперативність дій, високий безпосереднійстимул до ефективного виробництва, низькі організаційні витрати. Недолікамиодноосібних володінь є передусім те, що їхніх власних фінансових ресурсівнедостатньо для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури неохоченадають їм кредити у достатніх розмірах. Багатоманітність обов'язків, якіпокладаються на власника підприємства у виробничій, комерційній, технічній таінших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень, які стають причиною нетільки значних витрат, а навіть і банкрутства. Через це одноосібні володіння українах з ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменш стійкоюформою організації. Щороку значна кількість їх як виникає, так і припиняє своюдіяльність.
Партнерство, або товариство — форма організації бізнесу, що засновуєтьсяна об'єднанні (пайовому, дольовому) майна різних власників.
Паї відіграють двоїсту роль. По-перше, одержання товариством прибуткупісля сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу тарозподілу між його членами на доход, пропорційно паям. По-друге, надання праваголосу. Кількість їх кожний член отримує пропорційно його паю.
Як правило, товариства — це закриті компанії, де зміна власників паїввідбувається лише зі згоди більшості їхніх членів. Кількість членів товариства,які особисто беруть участь у їхній роботі, відносно невелика.
Розрізняють такі види партнерства:
· повнетовариство (товариство з необмеженою відповідальністю);
· товариствоз обмеженою відповідальністю;
· змішане(коммандитне) товариство.
Найпоширенішим є повне товариство (товариство з необмеженоювідповідальністю). Його учасники несуть відповідальність за роботу фірми врозмірах як свого внеску, так і своїх особистих коштів. Найчастіше статусповного партнерства використовують невеликі фірми у сфері професійних послуг(юридичних, аудиторських, медичних тощо).
У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відповідальність партнерівне перевищує суми, яку вони внесли при створенні товариства. Такі партнерствахарактерні для фірм, зайнятих здійсненням будівельних проектів, розробкоюприродничих ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності вкапіталомістких сферах.
Змішане (коммандитне) товариство об'єднує частину своїх членів за принципом повної(необмеженої) відповідальності (дійсні члени), а частину — за принципомобмеженої відповідальності, майнова відповідальність яких поширюється лише навнесок, зроблений учасником у капітал товариства. Право голосу в таких фірмахмають лише дійсні члени товариства.
Частка партнерства у ринковій економіці відносно невелика, але має рядпереваг перед одноосібними володіннями, що виявляються у зростанні фінансовихможливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутстваі створенні довіри у банків для отримання кредиту; вдосконаленні управління врезультаті розподілу управлінських функцій між партнерами. Недоліками цієїформи організації є можливі розходження в поглядах, інтересах партнерів, щоускладнює процес управління.
Корпорація (акціонерне товариство) — провідна форма сучасногопідприємства в країнах ринкової економіки. Незважаючи на те, що кількість їхневелика, у створенні валового внутрішнього продукту їм належить провідна роль.
Корпорація є юридичною особою, що утворюється об'єднанням на пайових(дольових) засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належить до товариств зобмеженою відповідальністю, оскільки кожний акціонер відповідає за своїзобов'язання лише власним капіталом. Отже, майновий ризик акціонерівобмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.
Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капіталутворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальноювеличиною і неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються відпартнерств (товариств).
Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні особи, якікупують або розподіляють акції між собою. Той, хто акумулює більшу кількістьакцій, які мають право голосу, на загальних зборах, що є вищим органомуправління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі органи (радудиректорів, правління, ревізійну комісію тощо).
На практиці рішення приймає невелика група акціонерів, які володіютьконтрольним пакетом акцій. Останній становить не 50 відсотків + 1 акція, щоголосують, а набагато менше. Це зумовлено тим, що у великих акціонернихтовариствах акції «розпорошені» серед багатьох власників, які володіютьмізерним пакетом. Такі власники не беруть участі у зборах або укладаютьтрастові угодина управління акціями, які їм належать, з банками, страховимикомпаніями, соціальними фондами, членами яких вони є, або спеціально для цьогоутворюваними трастовими компаніями, які дістали назву інституціональнихінвесторів.
Вищим органом управління концерну є загальні збори акціонерів.
Для практичних функцій управління підприємством загальні зборипризначають відповідні інституції: президента, правління, ревізійну комісію,вчену раду, раду директорів, апарат управління.
Синонімом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступаютьвласниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг по відношеннюдо останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володієхолдинг, є по відношеннюдо нього дочірніми. Одночасно холдинг може бутидочірньою компанією по відношенню до компанії, що володіє контрольним пакетомакцій холдингу. Такий механізм називають системою участі.
Залежно від специфіки утворюваних корпоративних структур холдингові компаніївиконують різні функції. Це може бути виробнича, інвестиційна, комерційна,збутова, зовнішньоекономічна діяльність тощо. Як показує світовий досвід,холдингові компанії можуть підключати середні та навіть малі підприємства дляобслуговування технологічних цілей фінансово-промислових груп.
У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному життіналежить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюють контроль завиробничо-розподільчим циклом з одного центру. Це дає можливість сформуватипотужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовимикомпаніями. Недолік їх полягає у створенні монополії, що потребує застосуванняметодів антимонопольного регулювання.
Державні підприємства засновані на державній власності, яка має два рівні:загальнодержавний і комунальний. Відповідно функціонують і два видипідприємств.
Майном і виробничо-комерційною діяльністю загальнодержавних підприємстврозпоряджається вищий орган державної влади.
Комунальні підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади,які використовують їхній потенціал у своїхвласних інтересах.
Об'єктами державної власності можуть бути різноманітні засобивиробництва. Це залежить від конкретних історичних, кон'юнктурних,геополітичних та інших умов кожної країни. Проте, як правило, у державномусекторі знаходяться підприємства, що виробляють продукцію, широкодоступну длянаселення, або капіталомістку, яка не може бути прибутковою, проте кончепотрібна для технічного та технологічного зміцнення виробничого і науковогопотенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислово розвинених країнахдержавні підприємства здебільшого є низькоефективними, і спостерігаєтьсятенденція до скорочення їхньої чисельності.
З метою глибокого реформування державного сектору економіки Українипередбачено здійснити структурне розмежування державного сектору на двіпідгрупи.
До першої групи ввійдуть підприємства, яким буде надано статус казенних. Вони непідлягають акціонуванню і перебуватимутьу прямій адміністративній підпорядкованостівідповідним органам державного управління. До них належать такі підприємства:що випускають продукцію, яка забезпечує обороноздатність і національну безпеку;потребують високої мобілізаційної готовності; виробляють особливоекологонебезпечну продукцію; здійснюють державну монополію в окремих секторахекономіки (транспорт, порти, трубопроводи, пошта, зв'язок, телекомунікаційнімережі, енергетика, виробництво лікеро-горілчаних виробів).
Власністю казенних підприємств, їхнім управлінням будуть розпоряджатисяміністерства і відомства. Такі права їм надасть уряд.
До другої групи державних підприємств належатимуть ті, які обов'язковомають корпоратизуватися на таких засадах, щоб неменше ніж 51 відсоток акційналежало державі. Так створюватиметься група нових для нашої країни підприємств— державних ак-ціонерних товариств.
Формуватиметься ще одна група підприємств з часткою державної участі встатутному капіталі, меншою ніж 50 відсотків. Управління цією групоюпідприємств здійснюватиметься за участю представників державних органів унаглядових радах.
Підприємства з часткою державної власності в статутних фондахпрацюватимуть на принципах повного комерційного розрахунку. Таке реформуваннядержавного сектору економіки дасть можливість, з одного боку, підвищити ефективністьуправління народним господарством, а з іншого — створювати ринкове середовище.
За розміром розрізняють підприємства малі, середні та великі.
Малі підприємства у різних країнах світу класифікують за різнимикритеріями. Так, в Японії таким критерієм вважають розмір капіталу, чисельністьпрацюючих та галузеву належність. Згідно з діючим законодавством до малих тасередніх належать юридично самостійні підприємства, що мають до 300 працівниківу промис-овості, будівництві, зв'язку, на транспорті, у сфері кредиту,комунального господарства; до 100 — в оптовій торгівлі; до 50 працівників — уроздрібній торгівлі та сфері послуг. У Великій Британії у виробничій сферіфірма офіційно вважається малою, якщо в ній зайнято до 200 чол. В іншихсекторах економіки головним критерієм визначення малого підприємства визнанопоказник річного обороту, який не повинен перевищувати 250 тис. фунтівстерлінгів. Кількість зайнятих і обсяг основного капіталу є критеріємвіднесення підприємства до малих в Італії. Українським законодавствомдо малихвіднесено підприємства з кількістю зайнятих 15-200 чол. залежно від галузі абовиду діяльності.
Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюютьдіяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах.
Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вонироблять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечуютьнасиченість ринку товарами, послугами, сприяють послабленню монополізму. Так, упромислово розвинених країнах ці підприємства створюють понад 40 відсотківвалового національного продукту. Особливо важливе значення цих підприємств урозвитку сфери послуг і торгівлі.
Через свою масовість малі підприємства забезпечують вдвічі більшузайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства, щозначно знижує напруженість у суспільстві, пов'язану з безробіттям.
У період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки маліпідприємства сприяють розвитку конкуренції, структурній перебудові економіки,формуванню нового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальноюбазою ринкових перетворень. Це є гарантією незворотності руху українськоїекономіки до ринку.
Для того щоб малі підприємства стали невід'ємним елементом економікиУкраїни з тими позитивними функціями, які вони виконують у розвинених країнах,треба стимулювати їхній розвиток.
Середні підприємвства здійснюють виробництво невеликої, але стійкоїноменклатури виробів у значних кількостях. Вони здатні швидко реагувати након'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією,можливості впровадження нових ідей у виробництво. Це надає їм певних переваг якперед малими, так і перед великими підприємствами. Ці переваги полягають утому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для застосуваннянауково-технічних досягнень, а великим — мобільності для переналагодженнявиробництва. Заміна і оновлення основних фондів у великих обсягах можутьпризвести до значного падіння норми рентабельності, особливо на початковомуетапі випуску нової продукції.
Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабільногоасортименту. Це значно зменшує витрати на виробництво такої продукції, даєзмогу знижувати ціни на неї та робити її доступною для масового споживача.
Переваги великих підприємств полягають і в тому, що вони активно формуютьринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюютьвеликомасштабне фінансування у розробку науковотехнічних проектів.
3. Господарські товариства
Переведення економіки України на ринкові засади супроводжуєтьсяформуванням нових форм господарювання, до яких передусім належать господарськітовариства. Їхнє функціонування регулюється Законом України «Про господарськітовариства».
Господарські товариства — це пі-приємства, організації й установи,створені на засадах договору юридичних осіб і громадян шляхом об'єднанняїхнього майна і підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.
До господарських товариств належать:
· акціонернітовариства;
· товаристваз обмеженою відповідальністю;
· товаристваз додатковою відповідальністю;
· повнітовариства;
· командитнітовариства.
Кожен вид господарських товариств має суттєві особливості, про щосвідчить їхня назва.
1. Акціонерне товариство (АТ) — товариство, яке має статутний фонд,поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несевідповідальність за свої зобов'язання тільки майном підприємства.
2. Товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) — товариство, яке маєстатутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькимидокументами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів.Вищим органом товариства є збори учасників, які обирають голову товариства. Утоваристві створюється виконавчий орган — колегійний (дирекція) або одноосібний(директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Контроль за діяльністюдирекції здійснює ревізійна комісія, яку створюють збори учасників товариства ускладі не менше трьох осіб із числа членів товариства. ТзОВ і АТ —найпоширеніші форми організації бізнесу в Україні.
3. Товариство з додатковою відповідальністю (ТзДВ) — товариство,статутний фонд котрого поділений на частини, розміри яких визначені установчимидокументами. Учасники такого товариств авідповідають за його борги своїми внескамиу статутний капітал, а в разі недостатності цих сум — додатково, належним їммайном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожногоз них.Граничний рівень відповідальності учасників передбачено установчимидокументами.
4. Повне товариство — товариство, учасники якого здійснюють спільнупідприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність зазобов'язаннятовариства всім своїм майном.
5. Командитне товариство — товариство, яке разом з одним чи кількомаучасниками, що несуть відповідальність за зобов'язання товариства всім своїммайном, включає також одного чи кількох учасників, відповідальність якихобмежується вкладом у майно товариства. Установчим документом повного ікомандитного товариств є статутний договір. Статуту такі товариства не мають.Закон не передбачає для повного і командитного товариств мінімального розмірустатутного фонду. На момент реєстрації командитного товариства кожен зучасників повинен внести не менше 25% свого вкладу. Управління справамикомандитного товариства здійснюють учасники з повною відповідальністю.
Найрозвиненішою формою господарського товариства є акціонерне товариство.У процесі приватизації об'єктів державної власності в Україні розвиваєтьсяакціонерна форма господарювання.
Акціонерні товариства діляться на два види:
акціонерне товариство відкритого типу, акції якого можуть поширюватисяшляхом відкритої передплати і купівлі — продажу на біржах;
акціонерне товариство закритого типу, акції якого розповсюджуються тількипоміж його засновниками.
Акціонерне товариство дає змогу раціональніше використовувати матеріальні,фінансові та інші ресурси за рахунок поліпшення організації спільноїдіяльності, поглиблення поділу праці, кооперації, об'єднання зусиль тафінансових засобів.
Ще однією новою формою організації підприємництва в Україніє спільніпідприємства (СП). СП може самостійно здійснювати всівиди господарськоїдіяльності, дозволені законодавством.
Створення спільних підприємств з іноземною участю дає змогу залучати векономіку сучасне устаткування і технології, матеріальні та фінансові ресурси,а також управлінський досвід.
За свої зобов'язання спільні підприємства несуть відповідальність усіммайном, що їм належить.
Спільні підприємства створюють двома способами:
1) через заснування спільних підприємств двома або більше засновниками,один з яких є іноземцем;
2) через придбання іноземним інвестором частки у статутному фонді діючогопідприємства,
Кількість спільних підприємств в Україні невпинно зростає. Однак іноземніінвестори поводяться дуже обережно і не поспішають розгортати свою діяльність.Основними чинниками, які стримують іноземні інвестиції, є нестабільністьзаконодавства, бюрократична тяганина, невідпрацьованість податкової системитощо.
Важливе місце серед організаційно-правових форм колективного підприємництваналежить виробничим кооперативам. Економічні реформи в Україні практичнопочалися з відродження кооперації. Нині в нашій економіці функціонують дваосновних типи кооперативів: виробничий і споживчий. Кооперативний секторвиявивсятим експериментальним полем, де відпрацьовуються елементипід-приємництва.
Кооперативна фірма (спілка) — це добровільне об'єднання громадян з метоюспільного виробництва товарів та послуг. Майно кооперативу складається з паївйого членів. Вищим органом управління кооперативом є загальні збори йогоучасників. Члени кооперативу несуть солідарну відповідальність за обов'язкикооперативу. Проте кількість кооперативів в Україні зменшується. Це пов'язано звідсутністю законодавчої бази для їхнього розвитку.
В організаційно-правовій структурі підприємництва чільне місценалежитьдержавним і комунальним підприємствам.
Державна форма господарювання — це така діяльність, яка ведеться наоснові державної власності. В умовах ринкової економіки державні підприємствафункціонують поряд з іншими формами власності. Державні підприємстваздебільшого менш ефективні. Тому в усіх промислово розвинутих і в багатьохкраїнах, що розвиваються, простежується тенденція до скорочення сфери державноїформи господарювання, до широкого використання змішаних форм власності череззалучення приватного капіталу.
В Україні державне підприємство, яке відповідно до чинного законодавстване підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бутиперетворене на казенне підприємство. Рішення про перетворення державнихпідприємств на казенні ухвалюються за однієї з таких умов:
· підприємствоздійснює виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавствазабезпечується лише державним підприємством;
· головнимспоживачем продукції підприємства (більше як 50%) є держава;
· підприємствоє природною монополією.
Майно казенного підприємства належить йому згідно з правом управління, ане з правом повного господарського відання.
Комунальне підприємство — це підприємство, яке засноване на власностівідповідної територіальної громади.
Колективне підприємство засноване на власності трудового колективупідприємства. У таких підприємствах фактори виробництва, включаючи виробленупродукцію й отримані доходи, належать колективу підприємства в цілому. Усіпрацівники колективного підприємства управляють колективним майном ірозподіляють доходи
В умовах демонтажу адміністративно-командної системи простежуєтьсярозвиток орендних відносин.
Оренда — це юридична угода між двома сторонами: орендодавцем, власникоммайна, і орендарем, який користується цим майном. Орендодавець дає орендаревіправо на певний час користуватися майном. За це орендар протягом строку діїоренди погоджується сплачувати певну суму орендної плати.
Оренда — це перехідна форма від державного до колективного і приватногогосподарювання. Орендодавець має право здавати майно в оренду. Таке правоналежить, по-перше, власникам майна (державі, приватним власникам, іноземнимюридичним особам та громадянам), по-друге, органам та організаціям, уповноваженимвласниками здавати майно в оренду.
Орендар — це користувач узятого в оренду майна. Орендарями можуть бутиорганізації орендарів, державні підприємства, організації, громадяни таюридичні особи України, іноземних держав іміжнародні організації.
Оренда має свої переваги й недоліки.
Переваги оренди полягають у тому, що орендар перекладає ризик моральногоі фізичного зношення устаткування на орендодавця. Оренда не потребує великихінвестицій, а орендар набуває досвіду, користуючись орендованим майном.
Недоліки оренди виявляються у тому, що орендар не заінтересований уполіпшенні орендованого майна. Він не має права наліквідаційну вартістьобладнання, на амортизаційні відрахування тощо.
У країнах з перехідною економікою орендна форма поєднала гострі суперечностіта вади — як на рівні владних структур, так і на рівіні самих трудовихколекгивів. Нерідко оренда є засобом «прихватизації» державного майна.
Висновок
Підприємництво – це ініціативна економічна діяльність, яка має за метуотримання прибутку і ґрунтується на приватній власності й ринкових відносинах.
Підприємець є ключовою постаттю ринкової економіки. основна функціяпідприємця полягає у збереженні та примноженні власності через задоволенняпотреб споживачів.
Підприємство – це економічна одиниця, в якій відбувається поєднаннявихідних факторів виробництва: землі, праці, капіталу і підприємницькихздібностей. Підприємства різних галузей економіки мають свої осовливості. Однакусі підприємства можна класифікувати за певними ознаками.
Підприємництво в Україні здійснюється за такими принципами:
— вільний вибір діяльності на добровільних засадах до здійсненняпідприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
— самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників іспоживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно дозаконодавства;
— вільне наймання працівників;
— залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових,природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмеженозаконодавством;
— вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів,встановлених законодавством;
— самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою –зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належноїйому частки валютної виручки на свій розсуд.
Список використаної літератури
1. Гальчинський А. С. та ін. Основи економічних знань: Навч. посіб. / А.С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. – 2-ге вид., перероб. і допов. –К.: Вища шк., 2002. – 543 с.: іл.
2. Економіка: Навч. посібник для 10-11 класів / З. Г. Ватаманюк, С. М.Панчишин, П. І. Островерх та ін.; За ред. З. Г. Ватаманюка, С. М. Панчишина. –Вид. 2-ге, стереотип. – К.: Либідь, 2002. – 384 с.
3. Семернікова І. О…Мешкова-Кравченко Н. В. Економіка підприємства: Навчальний посібник (Курслекцій). – Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. – 312 с.
4. Примак Т. О. Економікапідприємств: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2003. – 219с.