Реферат: Перший етап маржиналістської революції

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙМІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

КОНТРОЛЬНАРОБОТА

здисципліни «Історія економічних вчень»

натему „Перший етап маржиналістської революції”

варіант№ 28

Виконала

Студентка Цапкова О.О.

заочного відділення

3-го курсу групи ФСН – 42

Викладач_______________

 2006рік

ЗМІСТ

     Вступ…………………………………………………………………………..….....3

1. К.Менгер..................................................................................……....…….....4

2. У. Джевонс........................................................................………………….....7

3. Л.Вальрас..........................................................................................................8

Висновки………………………………………..…………………………….....12

     Список використаноїлітератури…13

Вступ.

                Маржиналістськареволюція – це перехід від концепції класичної економічної школи донеокласичної теорії. У маржиналістській революції прийнято виділяти два етапи.Перший етап охоплює 70-80 рр. ХІХ століття. На цьому етапі  серед представниківмаржиналістської теорії більше призначення здобув Карл Менгер, як главаавстрійської школи, яка виступала проти історичного та соціологічного підходівв економічній теорії, обстоюючи, як і класична школа, „чисту економічну науку”.При цьому,  теорія граничної корисності товару, що стала на даному етапінайголовнішою, проголошувалась „школою” основною умовою визначення йоговартості, а саме оцінка корисності визнавалась психологічною характеристикою зпозицій конкретної людини. Тому перший етап маржиналізму прийнято пов’язувати з„суб’єктивний напрямом” політекономії.

        Таким чином, найбільш наполегливо і послідовносуб'єктивні погля­ди на всі категорії економічної наукизахищала австрійська школа, ідеї якої ясно і популярно виклавO. Бем-Баверк у своїй роботі «Основитеорії цінності господарських благ», хоч самвін визнає, що основи нової теорії були закладені K. Менгером. Провідну роль у побудові цієїтеорії мають такі фундаментальні поняття, як корисність іцінність. На відміну від мінової вартості товару абоматеріальних благ взагалі, корисність не є його об'єктивною фізичною якістю,оскільки вирішальною мірою залежить від відношення до ньогосуб'єкта. Дійсно, одній людині те чи інше благо може здатисябільш корисним, ніж іншій. Ця користь залежить передусім від тих цілей, завдань, потреб і інтересів, про які дбає суб'єкт. Тому приприй­нятті рішень в господарській діяльності корисність тих чиінших матері­альних благ або товарів визначають зурахуванням відповідних потреб і цілей. Вихідним у маржинальномуаналізі є розуміння корисності, яку визначають, звичайно, як здатність матеріального блага або послуги за­довольняти яку-небудьпотребу суб'єкта. Оскільки ці потреби неоднакові урізних людей, то і корисності не можуть розглядатися з об'єктивної, без особистісної точки зору.

        Докладаючись на розуміння корисності, мож­навивести розуміння цінності, яке характеризує не просто корисність то­вару або послуги, але вказує крім того на їх обмеженість і рідкість. Зцієї, точки зору корисність можна розглядати як нижчу формуцінності.

1.  К.Менгер

 

         Карл Менгер (1840-1921) бувзасновником австрійської школи, вченим- економістом. Серед його робіт єфундаментальна праця „Основа політичної економії”  (1871), основними ідеямиякої були:

-    єдинатеорія цін, яка пояснює усі явища у цій області, а також в області відсотка,заробітної плати та ренти.

-    відношеннялюдини до благ, яке проявляється у сфері власного споживання.

-    аналізспоживчих оцінок і споживчого вибору. Цінність залежить не від кількостікористі, а від важливості споживання, яку благо задовольняє.

         Також до його інших робітможна віднести „Дослідження методу суспільних наук та політичної економії вособливості” (1883).  першим виклав теорію граничної корисності та зробив спробу показати залежність корисності від рідкості предметів використання. Він вважав,що справжнім вихідним пунктом дослідження є людські потреби. Ці потреби Менгер виділяв як різновид невдоволених бажань або неприємних відчуттів, які витікаютьз  порушення фізіологічної рівноваги. Далі він стверджував, що при недостаткуресурсів перед інвалідом виникає проблема, яка найкраще розподілити свої засобидля задоволення потреб. Для відповіді на це питання він побудував схему, вякій  римськими цифрами позначив потреби людини в різноманітних предметах від Ідо Х в залежності від їх значення для добробуту суб’єкта, від насущної до меншвагомої. Арабські цифри повинні в цій таблиці показувати, як господарюючийоб’єкт  розцінює першу, другу і т. і. одиниці блага, задовольняючого ту чи іншупотребу.

ТаблицяМенгера

І ІІ ІІІ IV V VI VII VIII IX X 10 9 9 8 8 8 7 7 7 7 6 6 6 6 6 5 5 5 5 5 5 4 4 4 4 4 4 4 3 3 3 3 3 3 3 3 2 2 2 2 2 2 2 2 2 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1

         Менгер пояснюючи свою таблицю,порівнював потреби І та V. Потреба І – у зерні, потреба V – у напоях. Якщолюдина має запас зерна у три мішки, то гранична корисність по схемі дорівнює восьмиодиницям, а гранична корисність вина при наявності трьох бутилів у цієї людинибуде дорівнювати 4 одиницям. Якщо людина має  п’ять мішків зерна, то йогогранична корисність буде оцінюватися нижче – у 6 одиниць, а п’ятий бутиль  будемати граничну (або найменш важливу) корисність дві одиниці. Щоб пояснити, яксама гранична корисність впливає на встановлення цін, Менгер розглядав ринок зфіксованою пропозицією товару. Його рішення цікавило економістів не тільки учаси Менгера і по цей день йдуть дискусії про степінь дії попиту на створенняцін та методу ви числення цієї дії.

         Карл Менгер при вирішенняпроблем ціни (якій він підмінив вартість) спирався на метод робінзонади тадосліджував поведінку індивіду, вчинки якого знаходяться в пошуку найбільшійвигоді, або раціональній психології… Товари, які пропонують на ринку віноголосив незмінним, зважаючи, що в цих умовах цінність того чи іншого благабуде залежати від попиту, а зміна останнього – від граничної корисності цихблаг.

         Серед засновниківавстрійської школи Менгер був першим, хто сформулював принцип корисності, щознижується. Згідноз цим принципом, вартість однорідного блага  визначається  тою найменшоюкориснісю, якою володіє остання одиниця запасу. У своїй таблиці Менгер відходиввід того факту, що суб’єктивна оцінка одного і того ж самого товару різнимилюдьми різна. Видно, що суб’єктивна оцінка хліба підприємця і пролетаря різна,але вони платять однакову ціну за рівну кількість хліба. Далі Менгер, ставлячицінність благ в залежності від рідкості, приходив до висновку, що вонавизначається розмірами пропозиції.

         При збільшенні або зменшеннікількості благ змінюється степінь задоволення потреб та відповідно цінність цихблаг. Він вважав, що цінність однакових благ визначається вартістю найменшважливої одиниці або останньої у запасі. К. Менгер, формулюючи принципграничної корисності, підкреслював, що його теорія присвячена розгляду відносинміж благами і людьми, в якій важливу роль грає питання про те, яке місце середзагальної ієрархії займає дана річ. Цей принцип розроблявся для аналізуіндивідуального споживання в натуральному господарстві. Але Менгервикористовував його також для дослідження товарного виробництва, так як, з йогослів, він в аналізі всіх економічних відносин притримувався чисто атомістичногопідходу, який виявляє провідну роль суб’єктивних факторів. При рішенні проблеми вартості він трактував капіталістичне виробництво лише як сукупністьіндивідів, волі яких стикаються  у бою за вигоду на громадській арені.

         Усякі блага без оцінюючогоїх суб’єкту  не мають цінності. Різні види благ Менгіром ранжируються взалежності  від важності  потреб, що задовольняються. Функція корисності по Менгеруне непреривна, а дискретна. Він заперечує безкінечне ділення благ, тому він відкидаєвикористання для економічного аналізу диференціальні обчислення.  

         Менгер ввів у науковийоборот  ряд ідей які потім отримали розвиток в працях інших вчених. Нимсформульовано положення  про субституцію виробничих благ, а саме: один і тойсамий продукт може бути створений за допомогою різних комбінацій виробничихфакторів. На цій основі пізніше виникла теорія виробничих функцій. Він виказавідею компліментарності благ, які приймають участь у виробництві, тобтовзаємозалежність їх цінності.

         Якщо хоч якого не будьелементу виробництва не вистачає, знецінюються і всі інші виробничі блага. Цезнецінення не має місця в тому випадку, коли блага, які виявились зайвими,можуть бути використані в іншій комплементарній зв’язці для виготовлення іншогопродукту.

         Менгер ввів в аналіз поняттяліквідності, яке він назвав „здібність до збуту”. Фактори ліквідності Менгервизнає дуже важливим, де не стільки прагнення до безпосереднього споживання,але й прагнення до ліквідності може слугувати спонукальними мотивом обміну.Менгер ввів у економічну науку такі поняття, як ціна попиту і ціна пропозиції.

2.У. Джевонс

        Уільям Стенлі Джевонс(1835—1882) — англійський економіст, який (незалежно від інших авторів)розробив теорію, згідно з якою спів­відношення між товарами, що обмінюються,дорівнює оберненому відношенню їхніх (граничних) корисностей. Праця, на думкуДжевонса, впливає на мінові пропорції благ опосередковано — збільшення затратпраці збільшує кількість даного блага і тим самим зменшує його граничнукорисність. Коли затрати праці стають знач­ними, тоді сама праця набуваєнегативної корисності. Тому трива­лість процесу праці є доцільною доти, доки їїнегативна корисність менша (за абсолютною величиною), ніж корисність продукту,створеного цією працею. Після встановлення рівноваги процес виробни­цтва даногоблага припиняється.

         У праці «Теорія політичноїекономії» Джевонс сформулював те­орему, суть якої полягає в тім, що зараціонального споживання мі­ри корисності придбаних товарів пропорційні їхнімцінам. У. Дже­вонс увів також в економічну науку поняття «економіко» (економіч­натеорія), яке стали відтоді використовувати на Заході замість по­няття«політична економія».

         У. Джевонс  притримувався усвоїй творчості  суб’єктивних позицій. Головні роботи „Теорія повної економії”(1871) та „Принципи науки” (1874). Суб’єктивність маржиналістських ідей Джевонса очевидна з наступних положень:

/>   максимальне задоволенняпотреб при мінімумі затрат, є чисто економічною задачею, яка не пов’язана зполітичними та іншими факторами. Першорядне значення – споживання та попит прощо свідчить його трактування головної задачі  економічної науки.

/>    розглядаючи корисність тацінність його функціональної залежності Джевонс вважав, що ціна товару функціональнозалежить від граничної корисності, яка в свою чергу залежить від товарних цін,обумовлених складом виробництва.

/>   Джевонс розглядав положеннякласиків про ідеальну конкуренцію, яка дозволяє продавцям та покупцям матидоступ один до одного та володіти взаємною інформацією. Звідси він прийшов довисновку, що суб’єкти ринку забезпечують отримання людиною такої комбінаціїтоварів, яка в найбільшій степені задовольняє його потреб. В цьому свідчення їхпринципів граничного аналізу (законів Госена) та основа того, що він є одним ізродоначальників маржиналізму.

 

3. Л.Вальрас

 

         ЛеонВальрас (1834-1910) став засновником так званої Лозаннської школи маржиналізму,професор Лозаннського університету, за походженням француз. Він був одним іззасновників теорії граничної корисності. Однак особливо став відомим як автортеорії рівноваги. Своє відкриття він зробив на основі математичних висновків.

Леон Вальрасдовів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноваги наоснові співвідношення пропозиції і попиту. Вільна конкуренція забезпечуєвстановлення ціни рівноваги.

Рівноважна ціна— це ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і пропозиціїоднакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг. Така ціна не міститьу собі тенденції до зростання або до зниження обсягів виробництва

Постулатамитеорії рівноваги Л. Вальраса є такі:

1. Зміни цінвпливають на попит і пропозицію і навпаки; зміна попиту впливає на пропозицію інавпаки. Отже, їхній взаємозв'я­зок впливає на встановлення рівноваги.

2. Рівноважнаціна встановлюється у результаті конкуренції, спів­відношення попиту іпропозиції, наявності ресурсів та інших чин­ників.

3. Загальнарівновага здійснюється щодо всіх товарів. Це пояс­нюється тим, що потреба уцьому товарі залежить від наявності інших товарів. Наприклад, споживання м'ясазалежить від наявності кави.

4. Рівновагухарактеризує, як правило, мінова вартість. Мінова цінність товарів — це рівеньекономічної рівноваги. В умовах конку­ренції діють механізми, які усуваютьдиспропорції та встановлюють таку мінову вартість, що грунтується на цінірівноваги. В умовах мо­нополії диспропорції зберігаються.

5. Рівновагадосягається на основі дії всіх учасників ринку.

6. Рівновагаздатна забезпечити максимально високий рівень за­доволення потреб (безумовно,за наявності ресурсів).

7. Попит накожний товар залежить не тільки від його ціни, а і від цін на всі інші товари.Наприклад, зростання цін на деякі продукти харчування призвело в Україні дозменшення попиту на періодичні видання. Багато людей відмовляються відпередплати на газети і журнали. Різко скоротилися їхні тиражі.

8. Сума попитуспоживача на всі закуплені ним товари і покупки дорівнює за вартістю сумі всіхпроданих ним товарів і послуг (у тому числі послуг праці).

9. Ринокбезперервно здійснює «пошук» так званих рівноважних цін.

10. Конкуренція —це важливий чинник встановлення рівноваги (через ціни). Існуючі цінові сигналирегулюють ринок, з допомогою їх досягається рівновага.

11. Для рівновагипотрібний ринковий механізм, який діє значно ефективніше, ніж у минулому такзвана планова система.

         Його праця „Елементи чистоїекономічної науки”, яка вийшла у 1874 році,  відзначила собою початок першогопроходження математики по простору економічних знань. Прагнення матемізувати економічне міркування – характерна риса  Лозаннської школи та її послідовників.Вальрас стверджував, що тільки за допомогою математики можна доводитиекономічні теорії коротко, виразно і точно. Сам він володів математикою чудово,а снагу черпав у Курно.

         Те, що згодом було названограничною корисністю, Вальрас називав рідкістю. Виділив він її так: спадаючафункція від спожитої кількості (тобто, чим більше зростає спожита кількістьбудь якого блага, тим менша стає його величина).

         Вальрас встановив, щогранична корисність досягається тоді, коли останні порції засобів, щовикористовуються споживачем (при даному його доході), принесуть йому однаковезадоволення від всіх спожитих ним благ. При цьому споживач сам зважає, щоблаго А для нього цінніше ніж благо Б. Шкарпеткам він віддає перевагу більшеніж краваткам, а м’ясо краще ніж шкарпетки і т. д. Інакше кажучи, зі свогофіксованого доходу споживач буде скоріше витрачатись на шкарпетки ніж накраватки, а на м’ясо скоріше ніж на шкарпетки. Саме при цих відмінностях вінпридбає кожного блага таку кількість, при якому виходить однакове задоволеннявід останньої пари шкарпеток, останньої краватки та останнього шматочка м’яса.Тільки тоді сукупність усього придбаного надасть йому максимальне загальнезадоволення.

         Коли всі споживачі досягаютьмаксимуму у задоволенні своїх потреб (з урахуванням усього сказаного вище, втому числі і з урахуванням фіксованого доходу кожного з них), настає економічнарівновага. Звідси він робить крок до дослідження того, що собою являє  загальнаринкова рівновага. Справа у тому, що кожний споживач і кожний виробник (кожнийпокупець і кожний продавець) не здійснює свої дії ізольовано, у відриві відусіх своїх колег та всіх процесів, які відбуваються у економіці.

         Вальрас  не зупинився нахарактерній граничній корисності, а також формулюванням поняття функції попитуі вперше зробив змогу застосувати математичну модель для знаходження проблем для існування рівноваги економічної системи та надання цій системістабільності. Але на різницю від моделі ринкової рівноваги, модель Вальрасахарактеризує не приватну економічну рівновагу симетричних ринків, тому  Вальраспо праву вважається засновником сучасного макроекономічного моделювання. Крімтого, наявність однодумців його вчень ім’я Вальраса є в числі засновниківЛозаннської школи маржиналізму.

         Розроблена Вальрасом модельзагальної економічної рівноваги відображає взаємозв’язок ринків готовоїпродукції та ринків факторів виробництва в  умовах ринкового механізму  господарюваннята  досконалої конкуренції,  яка призводить до однієї  єдиної рівновагибагатьох  ринків. Вона дозволяє  зрозуміти,  що визначення  цін  на  виробленідля ринку продукти і цін факторів  виробництва може  бути тільки  одночасним, ане почерговим       в тому чи іншому  порядку. Приватна рівновага на визначенійкількості ринків                   не гарантує  загальної рівноваги  для всієїекономіки з  даною кількістю  ринків.

Основне місце посідаютьсистеми, які описують рівновагу двох ринків — виробничих послуг і предметівспоживання. На першому ринку роль продавців відіграють власники факторіввиробництва (землі, праці й капіталу). Покупцями є підприємці, які виробляютьспоживчі товари. На другому ринку власники факторів виробництва та підприємціміняються місцями.

Рівновагу ринку виробничихпослуг описує така система рівнянь:

/>

де Ot, Op, Ok— розмір пропозиції відповідноземельних послуг, трудових послуг і грошового капіталу; Da, Db— обсяг сукупного попиту на продуктвідповідно а і b, що у станірівноваги дорівнюють обсягам їхпропозиції; at, ap, ak; bt, b , bk —кількість виробничих послуг, щовитрачаються на виробництво одиниці продукту відповідно а і b.

Таким чином, Л. Вальрасрозподілив раціональних суб'єктів на дві великі групи: з одного боку, земельнівласники, грошові капіталісти й робітники, з іншого — капіталісти-підприємці.Ці групи, на думку вченого, мають спільний економічний інтерес. За умовирівноваги системи Л. Вальрас припускає можливість нульового безробіття, повноговикористання виробничих потужностей, чого в реальному житті не може бути.Зазначена математична конструкція має статичний характер, не враховуєтехнічного прогресу та нагромадження капіталу.

Висновок

         Характеризуючи цей етап, M. Блауг вказав на рядпомилок, яких припустились усі три творці теорії граничноїкорисності: K. Менгер,У. Джевонс, Л. Вальрас… Серед них він назвав такі:

а) корисність товару розгля­дається як функція кількості цього товару, яка не залежить від кількостіінших товарів, що споживаються;

б) «пояснення» поведінки споживача зіштовхується з подвійною опозицією (одна з них твердить, що теорія ко­рисності походить із сумнівної і навіть неправильної психології, адруга — що психологічні аспекти поведінки споживача не причетнідо об'єктив­ного розвитку економічного процесу, який відсуб'єктивних відчуттів не залежить);

в) «добробут» зводиться до сумикількісних корисностей усіх індивідумів, які підлягаютьвиміру, а оптимальним вважається такий розподілресурсів, який максимізує «добробут» саме в цьому розумінні.

Математична школа в ціломусуттєво вплинула на економічну науку, примусила її більше уваги приділятикількісному аналізу явищ господарського життя. Було закладено основиекономіко-математичного моделювання економічних явищ і процесів, яке з плиномчасу перетворилося на один із провідних методів політичної економії.

Списоквикористаної літератури

1. П.І. Юхименко, П.М. Леоненко„Історія економічних вчень”, навчальний посібник, друге видання, Київ – 2001 „Знання-Прес”

2. П.П. Мазурок „Історія економічнихвчень у запитаннях і відповідях”, навчальний посібник, Київ – 2004 „Знання”

3. Е.  Жамс„Историяэкономической мысли XX века”Під ред. І. Г. Блюміна.  М.: 1959.

4. Ю.Г. Козак.„Современный маржинализм: Методологические вопросыкритики” — Київ – 1985  „Вища школа”