Реферат: Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил

Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил

План

Вступ

1)   Економічні закониі закономірності РПС

2)   Принципи РПС

3)   Фактори РПС

Список літератури

Вступ

У ХХІ століття людство входить з новою соціальною іприродоохоронною концепцією, виробленою під егідою ООН – Концепцією стійкогорозвитку, яка спрямована на збалансованість соціально-економічного йекологічного розвитку країни, покращання стану природного середовища тарозв’язання глобальних світових проблем. Стратегічний орієнтир України –стійкий розвиток, що передбачає першочерговість вирішення природно- ісоціально-екологічних проблем запровадження нової філософії суспільно-природнихвідносин, спрямованої на їх паритетність, врівноваженість енергобалансу,забезпечення високої якості життя сучасного і прийдешніх поколінь, покращанняглобальної демографічної та економічної ситуації.

1. Економічні закони і закономірності РПС

Перехід нашої держави до ринкової економіки зумовлює відповіднізміни у теорії розміщення продуктивних сил і підтверджує важливість врахуваннядії економічних законів – загальних, характерних для всіх суспільно-економічнихформацій.

Економічні закони – це об’єктивні закони розвитку суспільства, щовідображають виробничі відносини людей у процесі виробництва, розподілу, обмінуй споживання благ та послуг. В умовах переходу до ринкових відносин розміщенняпродуктивних сил відбувається під впливом багатьох законів. Закони ізакономірності відображають певні сталі, необхідні об’єктивні відношення, щопроявляються незалежно від волі людей у дії численних закономірностей, яківластиві тим чи іншим процесам і явищам.

Закономірність – це об’єктивно існуючий суттєвий зв’язок явищприроди і суспільного життя, що повторюється в часі. Закономірності РПС –найбільш загальні відносини між природою, населенням і виробництвом на певнійтериторії.

Закономірності РПС є просторовим виявом дії окремих економічнихзаконів. Так, наприклад, закон комплексного розвитку виробництва у просторовомуаспекті виступає як закономірність територіальної комплексності, законконцентрації виробництва – як закономірність територіальної концентраціївиробництва. Інколи закономірність може трактуватись як прояв дії декількохзаконів (наприклад, закономірність територіальної ефективності.

Закономірність територіального поділу праці є основною в РПС,економічному районуванні та зовнішньоекономічній діяльності будь-якого регіонучи країни.

Раціональний територіальний поділ праці між регіонами і в межах їхтериторій є необхідною умовою ефективного розміщення виробництва в умовахринкової економіки. Країни і регіони дуже відрізняються за економічними,природно-ресурсними, соціальними та історичними умовами і особливостями,рівнями економічного розвитку тощо. Саме диференціація цих умов лежить в основітериторіального поділу праці. Кожен регіон може формувати свою спеціалізаціюекономіки і на основі економічних зв’язків обмінюватися продукцією з іншимирегіонами.

Отже, територіальний поділ праці є процесом спеціалізації певноїтериторії (групи країн, однієї країни чи її районів та місцевостей) навиробництві відповідних видів продукції та послуг на основі розвиненого обмінуз іншими країнами.

Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил

Взаємопов’язаність елементів регіонального господарства векономічній системі називається комплексністю.

В основі даної закономірності покладено взаємозв’язки міжспеціалізуючими, допоміжними і обслуговуючими галузями, природними ресурсами тавиробництвом району, між трудовими ресурсами і виробництвом, невиробничою тавиробничою сферами, між виробництвом і територією.

Виробничо-технологічні зв’язки між підприємствами, об’єднанимипевною народногосподарською функцією, призводять до утворення виробничогокомплексу. Підприємства, що обмінюються між собою комплектуючою продукцією, необов’язково повинні розташовуватись поряд. Якщо вони розміщені компактно ітериторіальна близькість відіграє важливу роль у їх функціонуванні, тодіформується територіально-виробничий комплекс (ТВК), тобто поєднаннязакономірностей територіальної комплексності та концентрації призводить доформування ТВК, а тільки комплексності – до міжгалузевих комплексів.

ТВК характеризуються підпорядкованістю, будучи різними замасштабами – від локальних (промислові пункти) до районних (промисловий вузол).Найвищий рівень розвитку комплексності – народногосподарський комплекс країни.

В основі комплексності лежить взаємопов’язаний розвиток галузей,центрів та ін.

Закономірність територіальної концентрації продуктивних силполягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону,що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективністьвиробництва.

Така територіальна концентрація виробництва й населенняобумовлюється різними чинниками: особливо сприятливими природними умовами,вигідним економіко-географічним положенням, наявністю природно-ресурсної бази,загальною економічною ситуацією, а також історико-економічними особливостямирозвитку території. Дана закономірність виявляється у формуванні промислових чивиробничих (агропромислових) центрів, вузлів, агломерацій, технополісів,урбанізованих зон. Однак надмірна концентрація продуктивних сил у ряді вузлівчи регіонів призводить до зниження ефективності суспільного виробництва,надмірного техногенного навантаження на природу, може перетворити територію взону екологічного лиха (Донбас, Нижнє Придніпров’я).

Закономірність територіальної диференціації продуктивних сил діалектичнопов’язана з їх територіальною концентрацією. Суть цієї закономірності полягає втому, що регіон, зберігаючи цілісність, має певні внутрішні відмінності вприродних, економічних, соціальних умовах і об’єктивно диференціюється наділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності. На однихділянках вигідніше збудувати металургійний комбінат, на інших – лісопереробний.

Отже, диференціація території з її господарством зумовлюєтьсяголовною причиною – дією процесу територіального поділу праці.

Закономірність територіальної ефективності при розміщенніпродуктивних сил є найзагальнішою територіальною закономірністю, бо воначастково охоплює сферу впливу інших закономірностей (ТПП, комплексності,концентрації, диференціації), які їй підпорядковуються. В основу цієїзакономірності, як і згаданих вище, покладено економічний закон – економіїсуспільної праці. Його сутність полягає в забезпеченні максимальноїпродуктивності праці за умови подолання просторових розривів між сировиною,паливом, енергією та споживачем.

За цією закономірністю відношення між економікою та територієютакі, що найбільш можливий ефект забезпечується найменш можливими витратами нарозміщення об’єкта. Ефективність розміщення може розраховуватись як дляокремого підприємства, галузі, так і для цілого регіону. Для розрахункуефективності порівнюються показники валового обсягу товарів та послуг, прибутокі величина національного доходу (якщо йдеться про економіку країни або великогорегіону) з витратами на їх виробництво.

2. Принципи РПС

Принципи (від лат. рrinсipium – початок, основа) – вихідніположення будь-якого вчення, теорії, науки.

На основі пізнання закономірностей розробляються принципирозміщення продуктивних сил – правила діяльності та управління економікою,основні положення економічної політики держави в реалізації законів розміщення.

Дотримання цих принципів дуже важливе при реалізації регіональноїполітики держави.

Допринципів РПС відносяться свідома економічна політика, направлена на здійсненняпізнаних закономірностей.

Найважливішіпринципи:

– принципраціонального розміщення виробництва;

– принципоптимальності розміщення виробництва;

– принципзбалансованості і пропорційності;

– принципкомплексного розміщення виробництва;

– принципрозміщення підприємств, згідно з раціональними формами суспільної організаціївиробництва;

– принципурахування міжнародного територіального поділу праці;

– принципзбереження економічної рівноваги;

– принципобмеженого централізму.

Принципи розміщення в різних країнах можуть бути подібними тавідмінними. Важливість кожного принципу визначається стратегією і завданнями,конкретизованими у відповідній концепції. Керуючись принципами, які найчастішеє результатом врахування кількох закономірностей, можна досягти набагатобільшого ефекту при розміщенні виробництва.

Щодо принципів РПС, у спеціальній літературі існують і інші думки.

Принцип раціонального розміщення виробництва випливає іззакономірності «ефективного розміщення продуктивних сил» і передбачає:

– наближення відповідних виробництв до джерел сировини, палива,енергії, води, трудових ресурсів, споживача;

– охорону природи та науковообгрунтоване природокористування,забезпечення здорових гігієнічних умов життя та праці населення;

– обмеження надмірної концентрації промисловості в містах.

Принцип комплексного розміщення виробництва випливає з однойменноїзакономірності і передбачає:

– комплексне використання природних та трудових ресурсів;

– встановлення ефективних виробничих зв’язків між підприємствамирегіону;

– створення єдиної інфраструктури.

Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництвавимагає дотримання:

– збалансованості між обсягом виробництва і наявністю сировинних,паливно-енергетичних, трудових, сільськогосподарських ресурсів регіону;

– пропорційності між галузями спеціалізації, допоміжними таобслуговуючими, між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання,виробничою та невиробничою сферами.

Принцип обмеженого централізму передбачає органічне поєднанняінтересів країни та її економічних районів.

3. Фактори РПС

Закономірності і принципи реалізуються на основі врахуванняфакторів, що впливають на РПС.

Факторами розміщення продуктивних сил називають усю сукупністьумов для найбільш раціонального вибору місця розташування господарськогооб’єкта, ТВК, розміщення підприємств певної галузі. У теорії РПС факторрозміщення є одним з центральних понять. При зміні складу факторів повиннізмінюватися і місця розташування об’єктів.

Розрізняють такі групи факторів, які включають:

– природні – якісну і кількісну характеристики родовищ кориснихкопалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природно-кліматичній природно-транспортні умови;

– екологічні – природоохоронні та конструктивні заходи з метоюощадного використання природних ресурсів і забезпечення сприятливих умов дляжиттєдіяльності людини;

– технічні – досягнутий і можливий рівень техніки та технології;

– економічні – вартість капіталовкладень, строки будівництва,ефективність виробництва, призначення та якість продукції, виробничі зв’язки, економіко-географічнеі транспортне положення та ін.;

– соціально-демографічні – чисельність населення і йогорозміщення, кількісну та якісну оцінку трудових ресурсів і забезпеченість нимивиробництва у розрізі областей і районів, стан виробничої і соціальноїінфраструктури.

Список літератури

1)   Агропромисловевиробництво України (1990–1997). – К.: ІАЕ УААН, 1997. – 436 с.

2)   Алаев А.Б.Соціально-економічна географія: Понятийно-терминологический словарь. – М.:Мысль, 1983. – 350 с.

3)   Алампиієв П.М.«Економічне районування СССР. – М.: Госпланиздат», 1959. – 262 с.

4)   Алимов А.Н.Промислові сили: проблеми розвитку и розміщення. – М.: Економіка, 1981. – 288 с.

5)   Аналіз іпрогнозований розвиток економіки регіону / Н.Д. Прокопенко, Ф.Я. Поклонский /Отв. ред. Н.Г. Чумаченко. – К.: Наук. думка, 1991. – 226 с.

6)   Аналіз тенденційрозвитку регіонів Росії в 1992–1995 рр. / Програма Європейської Ради Тасіс. –М., 1996.

7)   Базилевич В.Д., БаластрикЛ.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 224с.