Реферат: Економічна роль держави в ринковій економіці

Курсоваробота

з дисципліни політекономія

на тему:

Економічна роль держави вринковій економіці

 

ЗМІСТ

Вступ

Розділ1. Теоретичні аспекти державного регулювання ринкової економіки

1.1Еволюція наукових поглядів на роль держави в економіці

1.2 Сучасні моделі державного регулювання:кейнсіанська і неокласична

1.3 Місце держави в ринковій економіці

1.4 Методи і форми державного регулювання ринковоїекономіки

Розділ2. Економічні риси та аналіз розвитку економіки України на сучасному етапі

2.1 Проблеми ринкової економіки України на сучасномуетапі

2.2 Правові та адміністративні методи регулюванняринкової економіки

2.3 Державне регулювання ринкової економіки – досвідрозвинутих країн

Розділ3. Шляхи вдосконалення державного регулювання ринкових відносин

3.1 Необхідність державного регулювання ринковихвідносин

3.2 Міжнародні економічні відносини і Україна. Вигодиі пріоритети

3.3 Держава та ринок: шляхи партнерства

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми. Держава — передусім політичнарегуляторна інституція, що має публічну владу та спеціалізований апаратрегулювання суспільних відносин.

Упродовж XX ст. відбувалося посилення ролі держави векономіці. Особливо ці процеси прискорилися у другій половині минулогостоліття, що виявлено у розширенні функцій держави, розвиткові нових форм і методівекономічної політики, що не лише зменшують негативний вплив на ринок, а йсприяють нормальному відтворенню засобів виробництва, соціальній стабільностіта підтримці макроекономічної рівноваги.

В останні десятиліття в розвинених країнах під впливомінформаційно-технологічної революції та розвитку багатоукладності економіки йглобалізації економічних зв'язків відбувається розширення й ускладненнярегуляторних функцій держави. Особливою проблемою залишається перехід до сутоекономічних відносин платників податків і держави з подоланням економічно необґрунтованого втручання державних відомств у діяльність підприємств таорганізацій.

Держава протягом усієї історії свого існування порядіз завданнями підтримки порядку, законності, організації національної оборонита іншими функціями здійснює певні заходи в організації й управлінніекономікою, плануванні та регулюванні відповідних процесів.

Необхідність виконання державою цих функцій у сферіекономіки не заперечна. Саме тому питання щодо функцій і ролі держави уформуванні ринкової економіки були та залишаються актуальними.

Розгляд означених питань викладено у достатнійкількості теоретичних розробок і відповідних їм практичних пропозицій.

Дослідженню даної проблематики у національній науцісуттєву увагу приділяють наступні науковці: В. Мамутов, Ю. Ольсевич, О.Сатановська, А. Мельник, В. Мартиненко та ін. Значний внесок у розвитокекономічних теорій зробили В. Вітлінський, П. Верченко, А. Челенков, В. Коляда,В. Шкомида, Й. Шумпетер та ін.

Звернення до історичного та сучасного досвідудержавного регулювання створення умов переходу до ринку — важливий аспект урозробці методів і засобів його.

Водночас сьогодні немає єдиного теоретичного підходудо вирішення зазначених питань. Як правило, дослідження стосуються окремихнапрямів, розробок і заходів із їх розв’язання.

Відсутність комплексної системи державного регулюванняподаткової сфери призводить до виникнення диспропорцій і збоїв у господарськомумеханізмі та до гальмування розвитку виробництва.

Специфіка перехідного періоду, в якому перебуваєкраїна, потребує нових методів означеного регулювання. Досвід показує, що рольдержави в їх створенні дуже значна, хоча на початку цього періоду головнимчинником вважали саморегулювання ринкових процесів.

Однак нині роль держави у цьому процесі очевидна. Западіння обсягів виробництва надходження до бюджету все менше покриваютьвитрати, як на соціальну сферу, так і на підтримку господарюючих суб'єктів.

Мета курсової роботи — теоретичне узагальнення танауково-методичне обґрунтування економічних інтересів господарчих суб'єктів застимулювання економічного розвитку, визначення економічної ролі держави вринковій економіці країни.

Відповідно до цієї мети в процесі дослідження буливизначені та вирішені такі завдання:

-    встановленняоб'єктивної необхідності, місця та ролі державного регулювання розвиткуекономіки в умовах формування ринкових відносин;

-    обґрунтуванняпринципу державного регулювання цього процесу протягом перехідного періоду;

-    формулюванняосновних напрямів державного регулювання економічних інтересів господарюючихсуб'єктів у перехідному періоді.

1. Теоретичніаспекти державного регулювання ринкової економіки

1.1 Еволюція науковихпоглядів на роль держави в економіці

Практика господарювання сучасних розвинених країнпереконливо доводить необхідність поєднання стихійно-ринкового, корпоративногоі державного регулювання з метою забезпечення найефективнішого функціонуванняекономіки. Дискусія про соціально-економічну роль держави лежить не у площинізапитання: «Чи важлива держава?», а полягає у вирішенні проблеми: «Наскількиважлива держава?».

Розглянемо стисло історичну еволюцію теоретичнихпоглядів на економічну роль держави і практичних рекомендацій щодо конкретнихмеханізмів державного втручання. Починаючи від перших цивілізацій держававідігравала провідну роль у суспільно-політичному й економічному житті — відстворення розгалуженої іригаційної системи і побудови потужного бюрократичногоапарату управління (у давньосхідних деспотіях) до законодавчого закріпленняправа приватної власності та заснування демократичних засад державногоуправління (в античному світі). За часів середньовіччя набуває поширення тезапро «божественний» характер державної влади, відбувається зрощування верхівкидержавного апарату і релігійно-церковної знаті. Епоха первісного нагромадженнякапіталу, сколихнувши Європу від «феодального сну» і спричинивши змінутрактування суспільного та індивідуального багатства, привела до значногопосилення ролі держави в економіці. Утвердження абсолютизму сприяло формуваннюсистеми поглядів щодо державного регулювання в економічному вченнімеркантилізму.

Економічна роль держави, згідно з теорієюмеркантилізму, така:

-    державнерегулювання сфери зовнішньоекономічних відносин, що засноване на протекціоністськихзасадах і передбачає застосування низьких митних тарифів на імпорт сировини йекспорт готових виробів та високих — на імпорт промислової продукції та експортсировинних ресурсів;

-    державнарегламентація внутрішнього промислового виробництва через запровадженнядержавного контролю за якістю продукції, чисельністю і кваліфікацієюпрацівників, надання привілеїв і монопольних прав новоствореним мануфактурам;

-    активнамонополізація зовнішньої торгівлі приватним і державним капіталом заобов'язкової державної підтримки і стимулювання;

-    контрольгрошового обігу і грошової системи, карбування монет з попереднім їх «псуванням»для поліпшення сальдо торговельного та платіжного балансу.

Класична школа економічної науки, прийшовши на змінумеркантилізму, запропонувала нове, обмежене трактування економічної ролі ізавдань держави в ринковій економіці. Це було зумовлено успішним розвиткомкапіталізму вільної конкуренції, зародженням машинної індустрії на тліпереміщення сфери функціонування капіталу із зовнішньої торгівлі у промисловевиробництво. Аналізуючи внесок економістів-класиків у скарбницю економічноїдумки, зазначимо, що більшість з них дотримувалася концепції «мінімальноїдержави», запропонованої А. Смітом у праці «Дослідження про природу і причинибагатства народів».

До основних завдань держави (за А. Смітом) належать:охорона від зовнішнього насильства (підтримання обороноздатності); охорона відвнутрішнього насильства і несправедливості (забезпечення правопорядку),забезпечення правосуддя; надання всім членам суспільства так званих суспільнихблаг; збирання податків для виконання перших трьох функцій.

Останній з представників класичної школи Дж. Мілльдоповнив розгляд економічних функцій держави, запропонувавши подолатиіндивідуалізм і зловживання, що випливають з права приватної власності, тавдосконалювати розподіл суспільного багатства. Разом з доведенням ефективностівільної конкуренції Дж. Мілль вважав доцільним здійснення інституціональнихреформ, активізацію участі держави у вирішенні проблем соціально-економічногорозвитку суспільства (розвиток науки, створення виробничої та соціальноїінфраструктури, стимулювання профспілкового і кооперативного руху, обмеженняправа успадкування тощо).

Класичні уявлення про механізми і межі державноговтручання, що набули домінуючого впливу, спровокували появу альтернативнихпоглядів у стані їх ідейних противників. Наприклад, економісти-романтики, якікритикували капіталізм з позицій дрібнотоварного виробництва, висловиливідмінні від класичних і суперечливі між собою погляди: про повну відмову віддержави як соціального інституту, організацію безгрошового обігу ібезвідсоткового кредиту, наслідком такого реформування буде суспільство, де «капіталі праця стануть тотожними, суспільство зможе існувати самостійно і не матимепотреби в уряді» (П. Прудон); про нарощування державного регулюванняекономічних відносин, особливо у соціальній сфері, оскільки «добробут народу» —це мета державного втручання і об'єкт вивчення політичної економії (С.Сисмонді).

Німецька історична школа інакше реагувала наекономічний лібералізм класичної школи, надаючи принципово нового звучанняпроблемам економічної політики в концепції «виховного протекціонізму» і довівшинеобхідність формування «національного характеру» економічної теорії і державногорегулювання. Потужна в політичному й економічному відношенні (монархічна)держава, економічний устрій якої враховував би особливості розвиткунаціональної економіки, менталітет, традиції, звичаї, природні й географічніумови, — ідеал німецької історичної школи.

Марксистська економічна теорія в питанні проекономічну роль держави була непослідовною. З одного боку, держава визнаваласяапаратом насильства, засобом експлуатації найманих працівників, з іншого —надкласовою інституцією, яка в умовах переходу до справедливого економічногоустрою здійснить тотальне одержавлення, націоналізацію землі та майна, ліквідуєправо приватної власності (диктатура пролетаріату), а згодом налагодитьвсеохоплююче управління економікою і забезпечить реалізацію економічнихінтересів трудящих. Марксизм протиставив розгляду окремих питань державногорегулювання теоретичний аналіз розгорнутої системи централізованого державногоуправління економікою. Останнє, за К. Марксом, необхідне через експлуататорськусутність існуючого ладу і держави зокрема, дію закону капіталістичногонагромадження, суперечності відтворювального процесу і неможливість уникнутикризових явищ у капіталістичній економіці.

Маржиналізм і неокласична школа сприйняли основнітеоретичні висновки класичного вчення: економічний лібералізм, ідею державногоневтручання у виробничу та комерційну діяльність індивідів, тезу прораціональні (найвигідніші, найефективніші) дії економічних суб'єктів, особливонаголосивши на необхідності державної підтримки вільного підприємництва якосновної ланки ринкової системи і на антимонопольній спрямованості державноїекономічної політики.

Кінець ХІХ — початок ХХ ст. ознаменувався переходом донової стадії розвитку економічної системи, пов'язаної з виникненням і бурхливимрозвитком монопольних утворень, концентрацією і централізацією всіх видівкапіталу в усіх сферах господарства. З кінця ХІХ ст. майже в усіх країнахвідбувалося неухильне розширення економічних функцій держави. Це призвело допосилення економічної ролі держави і спонукало економістів до пошуківтеоретичного обґрунтування цієї тенденції за двома основними напрямами:

-    ідея «соціальногоконтролю» інституціоналізму (Т. Веблен), що передбачала втручання держави векономічні процеси з метою прискорення встановлення індустріальної епохи; вмежах економічної науки інституціональна теорія почала вивчати формальні інеформальні «інститути» та їх еволюції, до яких належала й держава;

-    повномасштабнасистема державного регулювання економіки, побудована на нових макроекономічних засадах,запропонована Дж. Кейнсом. [3]

1.2 Сучасні моделі державногорегулювання: кейнсіанська і неокласична

В основі кейнсіанського уявлення про економічну рольдержави лежить проблема формування ефективного попиту, що забезпечитьреалізацію створеного суспільством багатства. Кризовий стан економіки спонукавДж. Кейнса до вирішення проблеми реалізації багатства за допомогою принциповонового підходу і розширення напрямів державного регулювання, серед яких —бюджетне регулювання з традиційно високим рівнем перерозподілу національногодоходу через держбюджет, спрямоване на забезпечення фінансування державнихінвестицій; здійснення значних соціальних витрат.

Для «запуску» інвестиційного мультиплікатораздійснюються:

-    великіурядові замовлення на виробництво військової техніки та озброєння, що стимулюєрозвиток військово-промислового комплексу й підтримує високий загальний рівеньекономічної кон'юнктури;

-    кредитно-грошоверегулювання, що використовує ставку відсотка як основний регуляторінвестиційної активності і допускає грошову емісію для покриття бюджетногодефіциту та з метою «здешевлення» грошей. Політика «дешевих грошей» забезпечуєзниження надання переваг ліквідності і, як наслідок, стимулює збільшення витратвсіма економічними суб'єктами;

-    податковерегулювання, засноване на прогресивній системі оподаткування з високимиподатковими ставками для корпорацій та осіб зі значними прибутками і доходами зметою підвищення схильності до споживання, а отже, й інвестиційногомультиплікатора;

-    регулюваннясоціальної сфери, насамперед вирішення проблем зайнятості за допомогоюрегулювання ринку праці, надання допомоги у зв'язку з безробіттям, збільшеннясоціальних програм тощо;

-    зовнішньоекономічнерегулювання, засноване на застосуванні фіксованих валютних курсів і орієнтованена замкнену економіку.

Післявоєнний період засвідчив можливість застосуваннямодифікованого варіанта кейнсіанської теорії при вирішенні проблем економічногозростання, що спирався на розширене трактування економічних функцій держави. Вцей самий час з'являється розглянута вище формула економічних функцій державиП. Самуельсона: «стабільність, ефективність, справедливість». У подальшому ціфункції набували різного значення залежно від того, економісти якої школи абонапряму економічної думки пояснювали їх зміст.

Сучасна неокласична модель державної економічноїполітики, що виникла у 70-х роках ХХ ст. в умовах кризи кейнсіанської моделідержавного втручання та критичного перегляду кейнсіанських теоретичнихрекомендацій, засновується на теоріях монетаризму та економіки пропозиції іпередбачає:

-    грошово-кредитне(антиінфляційне) регулювання, в основі якого контроль за обсягом грошової масив обігу та недопущення неконтрольованої грошової емісії, тобто додержання«грошового» правила монетаризму про 3-5-відсотковий темп щорічногозростання грошової маси;

-    ліберальнаподаткова політика, пов'язана зі зменшенням ставок оподаткування доходівфізичних та юридичних осіб з метою стимулювання приватної ініціативи таінвестування, необхідність яких емпірично доведена кривою А. Лаффера;

-    обмеженебюджетне регулювання, основна мета якого — збалансування доходів і видатківбюджету, уникнення бюджетного дефіциту;

-    дерегулюванняекономіки за допомогою ліквідації регламентації цін, заробітної плати, ринкуробочої сили, а також лібералізації антимонопольного законодавства таприватизації;

-    обмеженесоціальне регулювання (скорочення фінансування соціальних програм і соціальноїінфраструктури);

-    зовнішньоекономічнерегулювання, орієнтоване на посилення відкритості економік та участь у світовихінтеграційних процесах і засноване на гнучких валютних курсах.

Основні моделі державного регулювання в сучаснихекономічних системах набувають певних модифікацій унаслідок таких причин:відродження тези історичного напряму економічної думки про національну системудержавного регулювання, у зв'язку з чим виокремлюються моделі ринковоїекономіки і державного регулювання за національною ознакою (американська,німецька, японська, корейська та ін.); синтезування і взаємопроникненнябагатьох протилежних теорій, зокрема щодо питань економічної ролі держави(кейнсіансько-неокласичний синтез, ліве кейнсіанство і марксизм, неокласичнатеорія економічного добробуту та соціально-інституціональний напрям тощо);врахування в сучасній економічній науці поряд з усталеними неокласичними такейнсіанськими підходами здобутків нової інституціональної теорії. Моделідержавного регулювання економіки наведено у таблиці 1.1.

Аналізуючи моделі (табл. 1.1), можна зробитиприпущення, що навряд чи Україна буде орієнтуватися на японську модельдержавного регулювання економіки так як багато її рис збігаються з рисамивпливу держави на економіки країни за часів СРСР. Аналізуючи інші моделінеобхідно зазначити що кожна пройшла свій путь становлення з врахуваннямособистої історії розвитку країни, становлення економічних відносин,менталітету та багатьох не менш важливих чинників. Вважаю за доцільне та вкрайнеобхідне на державному рівні розробити «національну модель» яка б булаорієнтиром для розвитку економіки і відповідно дала б підґрунтя для розробкивідповідного механізму, а разом з ним форм, методів та інструментарію, впливудержави на економічні процеси.

Таблиця 1.1 Моделі державного регулювання економіки

Американська Лібералізована система управління національною економікою, у якій основний акцент переноситься на ринкові регулятори економічних процесів; вплив держави зводиться до використання правових і опосередкованих методів з метою створення «правил гри» і сприятливих умов для розвитку бізнесу Японська Централізоване регулювання соціально-економічного розвитку країни з боку держави на основі використання переважно економічних, опосередкованих та неформальних методів державного регулювання економіки. Домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування особистих інтересів колективним і державним. Шведська Управління соціально-економічним розвитком країни на основі активного втручання держави у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту населення, домінування ідей рівності й солідарності Німецька Система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів, насамперед конкуренції, і створення на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян

Загалом державне регулювання доповнює і коригуєвільний ринковий механізм. Основна проблема економічного розвитку сьогодні і вмайбутньому — знаходження оптимального співвідношення ринкового і державногорегулювання. Взаємодія цих двох сторін економічного механізму і нестійкийбаланс їх відносин свідчать про посилення в окремі періоди або економічної ролідержави, або дії стихійно-ринкових сил. [18]

1.3 Місце держави в ринковійекономіці

 

Сучасна ринкова економіка не може існувати бездержавної господарської діяльності. Дискутуються тільки масштаби втручаннядержави в економіку. Так, класики економічної теорії (А.Сміт, Д.Рікардо)вважали, що ринкова економіка повинна розвиватися на основі саморегулювання.Проте криза капіталістичної економіки 1929-1933 рр. ознаменувала кінець «ери»вільного підприємництва, показала, що ринкова економіка без втручання державирозвиватися не здатна.

Необхідність державного регулювання ринкової економікитеоретично обґрунтував англійський економіст Дж.М.Кейнс в книзі «Загальнатеорія зайнятості, процента і грошей» (1946). Дана теорія набула застосуванняна практиці в економіці США (в 50-ті роки) і принесла певні позитивнірезультати у господарській діяльності. В подальшому теорія державногорегулювання Кейнса лягла в основу економічної політики майже всіх розвинутихкапіталістичних країн.

Державне регулювання ринкової економіки – це впливдержави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямогоінвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарськихсуб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державноїсоціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу наекономіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки,культури, освіти, соціального захисту населення) або непрямо (через системуправових та економічних регуляторів, надаючи їм можливість орієнтуватидіяльність господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей іпріоритетів соціально-економічної політики). За допомогою правових регуляторівдержава встановлює «правила гри» на ринку, а через систему економічнихрегуляторів-цілеспрямовано «настроює» ринковий механізм, щоб на його основістимулювати або стримувати ділову активність у раціональних рамках.

Про необхідність державного регулювання економікиговорить весь світовий досвід. Держава через свою особливу роль у суспільствіза всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочаткуце втручання було зумовлене її власним виникненням і необхідністю, що випливаєз цього факту, вилучення на свою користь певної частини суспільного продуктудля утримання державної машини: апарату чиновників, державної влади, армії,поліції, судів та ін. Таке вилучення і перерозподіл вимагали від державистворення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державнихінтересів і визначало обов'язки усіх членів суспільства. Зазначені сутоутриманські інтереси держави визначали її обмежену, пасивну роль у регулюванніекономіки.

За цих умов активну роль відіграв ринковий механізм.Ринкова конкуренція, впливаючи на ціни і доходи, автоматично і доситьоперативно пристосовувала розрізнені дії господарських суб'єктів, що постійнозмінювалася, регулювала рівновагу між попитом і пропозицією, забезпечуваламакроекономічну стабільність. Проте в міру розвитку товарного виробництва, йогомонополізації і ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятисяобмеження у регулюючих можливостях ринкового механізму. В економіці сталивиникати істотні вади: тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом іпропозицією, інфляція, безробіття. За зазначених умов виникла об'єктивнанеобхідність активізації ролі держави у регулюванні економіки.

Разом з тим слід зазначити, що державне регулюванняекономіки не є «чарівною паличкою», яка автоматично усуває недоліки ринковогомеханізму. Дуже багато залежить від ступеня, форм і методів втручання держави векономіку, їх відповідності умовам конкретної країни. Світовий досвід показує,що у застосуванні державного регулювання ринкової економіки не існує світовихстандартів, а сліпе копіювання чужого досвіду може завдати тільки шкоди.

Необхідність державного регулювання ринкової економікивипливає з об`єктивно притаманних державі економічних функцій. Вони доситьрізноманітні. Розглянемо основні з них.

Регулюючі функції держави в ринковій економіці зведенодо трьох основних із них — законодавчої, стабілізуючої, розподільчої (рис.1.1).

Рис. 1.1. Функції держави та ринку в сучасній ринковійекономіці

/>

Перша полягає в розробці системи економічних,соціальних і організаційно-господарських законів і постанов, які встановлюютьпевні правові засади ринкової економіки, гарантуючи таким чином однакові правай можливості всім суб'єктам будь-якої форми власності і господарювання [3].

Для розвитку конкуренції як основної умови ірегулятора ринкової економіки держава розробляє антимонопольне законодавство.Воно дає можливість суб'єктам ринкової економіки реалізувати свої інтереси вузгоджених діях без порушення об'єктивних законів ринку.

Стабілізуюча функція держави забезпечує підтриманнявисокого рівня зайнятості населення та цінової рівноваги і стимулює економічнийрозвиток країни.

Для цього необхідно визначити на державному рівнімету, напрями та пріоритети цього розвитку, надати відповідні ресурси дляїхньої реалізації, застосовуючи грошово-кредитні та бюджетно-податкові засоби:забезпечити пропозицію грошей; стабільні рівні зайнятості населення та цін,проводячи відповідну фіскальну і кредитно-грошову політику, спрямовану назапобігання інфляції та безробіттю.

Розподільча функція держави полягає з одного боку удосягненні найсправедливішого розподілу доходів у суспільстві, а з іншого —найефективнішому розміщенні ресурсів у ринковій економіці [7].

Для здійснення цієї функції, котра сприяє виправленнюпевних недоліків ринкової системи, держава перерозподіляє кошти різних групнаселення, що мають високі доходи, на користь непрацездатних імалозабезпечених, проводячи відповідну фіскальну та політику регулювання цін.

Крім того, держава встановлює і контролює мінімальнийрозмір заробітної плати; бере на себе функцію забезпечення суспільними благами,у виробництві яких приватні та колективні суб'єкти не зацікавлені, проте безцих благ не можливе існування суспільства.

Держава відіграє також важливу роль у регулюваннізовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, міграції капіталів і робочоїсили та контролі платіжних балансів.

Це сприяє стабілізації національної економіки ірозвиткові світового господарства. Виконання державою регулюючих функцій вумовах ринкової економіки забезпечує досягнення балансу економіки намакрорівні, проведення ефективної грошово-кредитної політики, соціальний захистмалозабезпечених верств населення.

Проте в сучасному світі економічні функції державинабагато ширші. В їх числі є такі: захист середовища проживання людини,розвиток інфраструктури, дотації на шкільне навчання, допомоги по безробіттю,різноманітні види пенсій і допомог малозабезпеченим членам суспільства тощо.

1.4 Методи і форми державногорегулювання ринкової економіки

Державне регулювання економіки – це система заходівзаконодавчого, виконавчого і контрольного характеру по стабілізації тапристосуванню економіки до умов, що змінюються. Свої регулюючі функції держававиконує, застосовуючи різноманітні методи і форми впливу на економіку.Виділяють економічні і адміністративні методи державного регулювання.

Виділяють два основні види регулювання – економічнийлібералізм та економічний дирижизм (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Характеристика країн економічного лібералізмуй економічного дирижизму

Ознаки Країни економічного лібералізму Країни економічного дирижизму Країни США, Канада, Велика Британія, Австралія та ін. Швеція, Австрія, Японія, Німеччина та ін. Участь держави Мінімальна Максимально допустима Державний сектор Незначний (до 10 %) Значний (10 – 30%) Основні функції Мінімальні Широкі Державні витрати, % від ВВП 30 – 35 45 – 50 Методи ДРЕ Переважно економічні й опосередковані (непрямі) Активне використання прямих, специфічних, а також адміністративних методів

Реформи, що здійснюються сьогодні у країні, покликанізмінити характер участі держави в господарській діяльності, зменшити часткудержавної власності, створити економічні умови для забезпечення високої діловоїактивності. Але будь-яка масштабна акція потребує скрупульозної підготовки тавиваженості.

Отже, конкретніше державне регулювання можна визначитияк вплив держави на відтворювальні процеси в економіці відповідними засобами зметою зорієнтувати суб’єктів господарювання і окремих громадян на досягненняцілей і пріоритетів державної політики суспільного розвитку. Державнерегулювання – це майже всі функції держави, пов’язані з економічною таекономіко-соціальною діяльністю і покликані забезпечити умови функціонуванняринкової економічної системи. [20].

Без регулюючого впливу держави не можна здійснитиструктурні перетворення, модернізацію матеріально-технічної бази певнихгалузей. Отже у сучасній системі ринкових відносин мають бути органічнопоєднаними вільна конкуренція та засоби її державного регулювання (рис. 1.2).Ігнорування будь-якої з цих складових призводить до негативних наслідків:монополізму, інфляції, спаду ділової активності суб'єктів економічноїдіяльності.

Дуже важливо, щоб дії держави були спрямованими наусунення лише негативних явищ означених відносин. У жодному разі вона неповинна порушувати внутрішньо-ринкові зв'язки або протидіяти їм.

Отже в умовах ринкової економіки не можна директивнорозподіляти виробничі ресурси та споживчі товари за адміністративного контролюнад цінами, тотального директивного планування, що характерно дляавторитарно-бюрократичної системи.

Ринкове середовище в таких умовах руйнується, щопризводить до державного монополізму та директивної економіки. Методидержавного регулювання ринкової економіки можна поєднати у дві групи:адміністративні (прямі) та економічні (непрямі).

Застосування цих методів залежить від соціальних,економічних, історичних, політичних умов, стану розвитку та структури економікикраїни. Тож механізм державного регулювання економіки у кожній країні має своїособливості.

Рис. 1.2. Схема державного регулювання економіки

/>

Держава як гарант економічних свобод здійснюєадміністративний вплив на ринок на всіх рівнях управління — від муніципальногодо федерального (від районного до загальнодержавного).

Організуючий вплив на ринок (рис. 1.3) державаздійснює передусім шляхом розроблення законів і контролю над їх дотриманнямусіма господарюючими суб'єктами. До основних його методів належать:впровадження антимонопольного законодавства, контроль цін та якості продукціїзавдяки системі державного ліцензування виробництва товарів; обмеження вивозудеяких товарів до інших країн.

Рис. 1.3. Схема державного впливу на ринкову економіку

/>

Держава — гарант грошової одиниці, тому контролює обіггрошей. Уряд щороку визначає мінімальний розмір заробітної плати, що сприяєрегулюванню ринку праці.

Для захисту внутрішнього продовольчого ринку держававводить обмеження на ввезення певних товарів, наприклад, значно підвищує ставкимит або запроваджує найдійовіші засоби захисту — компенсаційні збори, розміряких визначено як різницю між внутрішньою ціною імпортованого продукту і ціноюна ринку, з якою він надходить.

Ці збори встановлено для досить широкого асортиментутоварів, передусім таких, які у достатній кількості виробляють у країні.

Держава — прямий ринковий агент, тому має змогубезпосередньо впливати на ємність і структуру ринку та визначати новіорганізаційні форми його функціонування.

У сучасних розвинених країнах держава — великийвласник (їй належить від 10 до 35% і більше основних виробничих фондів), якийзосереджує у своїх руках не лише галузі інфраструктури, а й частину засобіввиробництва.

Особливу увагу держава приділяє виробництву суспільнихблаг. Обираючи стратегію його регулювання, вона може здійснювати виробництвоцих благ безпосередньо на державних підприємствах.

Крім того, можна застосовувати і непрямі методи йогорегулювання, тобто бути посередником між споживачем і виробником.

Масштаби і темпи підвищення ролі держави в економічнійдіяльності можна проілюструвати на прикладі СІЛА, де 90% населення закінчуєдержавні школи, 15 — мешкає у квартирах, які повністю чи частково фінансованіфедеральним урядом, 10% одержують державні субсидії на харчування.

Населенню гарантована державна підтримка на випадокбезробіття, непрацездатності чи бідності, трудова компенсація, пенсія за віком.Кожний шостий працівник зайнятий у державних підприємствах й установах.

Ціни на пшеницю, кукурудзу та молочні продуктиконтрольовані державою. В окремі роки сільськогосподарські субсидії на ціпродукти досягають 50-60% загальної вартості врожаю.

Багато комунальних послуг сплачується за низькимицінами завдяки державному їх регулюванню. Держава надає також послуги зкористування державними автошляхами, залізницями, станціями водопостачаннятощо.

Регулюючий вплив на ринкову економіку держава здійснюєшляхом індикативного планування — координації своєї соціально-економічноїполітики. Причому використовує рекомендаційні показники.

Індикативний план здійснюють суб’єкти ринку звикористанням системи економічних і правових регуляторів, які з одного бокустимулюють діяльність суб'єктів ринку, а з іншого — дають можливість розв'язатинайважливіші соціально-економічні проблеми країни (стримування інфляції,соціальний захист населення, зменшення безробіття, структурні зміни векономіці).

Такі плани виконують роль специфічних середньо- ідовгострокових договорів на виконання цільових програм розвитку, зокремасоціальних. До останніх належать: програма охорони здоров'я населення, змінахарактеру, змісту та умов праці, розвиток духовної сфери, відновленняекологічної рівноваги тощо.

Отже, застосування прямих методів в певних умовахвважається економічно виправданим і в цілому не суперечить принципам, що лежатьв основі ринкових відносин.

Як показав досвід, у сучасній світовій практицівідзначається посилення ролі держави в економічному житті суспільства. Цепроявляється в розробці системи нормативних актів, спрямованих на регулюванняринку, банківської діяльності, митних правил, цін і зарплати, соціальногозахисту населення, контролю за діями монополістичних утворень тощо. [7]

2. Економічніриси та аналіз розвитку економіки України на сучасному етапі

2.1 Проблеми ринковоїекономіки України на сучасному етапі

 

Зараз економіка України перебуває в стані дужеглибокої, затяжної кризи. Усю сукупність причин нинішньогосоціально-економічного становища в Україні можна поділити на три основні групи.До першої з них належать ті, що були успадковані нашою державою від колишньогоСРСР, до другої — ті, що були зроблені так званими реформаторами з часупроголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, до третьої — проблеми,зумовлені необхідністю трансформації неефективної економічної системи, якаіснувала в нашій державі. перехідний період для такої трансформації, як показуєдосвід інших країн, не може не відбуватися інакше, ніж через кризи і потрясіння.

Найбільш згубною помилкою було ігноруванняспецифічності умов ринкової трансформації економіки України не тільки порівняноз країнами Центральної та Східної Європи, а й навіть з Росією. Своєрідність цихумов визначалася насамперед браком на час здобуття незалежності цілісноїсистеми державних інституцій, необхідних для здійснення широкого комплексузаходів ринкової трансформації економіки.

Не були враховані й особливості функціональноїструктури економіки України — висока концентрація базових галузей виробництвата галузей ВПК, що протягом тривалого часу були зорієнтовані на обслуговуванняпотреб не лише загальносоюзної економіки, а й економіки країн колишньої РЕВ іза своєю природою виключали можливість швидкого входження в режим ринковогосаморегулювання.

Ці та інші обставини зумовлювали необхідністьвикористання на початковому етапі суто еволюційного шляху ринковоїтрансформації за одночасного здійснення широкого комплексу організаційнихзаходів, які б забезпечили утвердження сильної виконавчої влади та ефективнихважелів державного регулювання економічних процесів. Насправді сталосяпротилежне. Політичним керівництвом країни було взято абсолютно помилковий курсна самоусунення держави від регулювання процесів ринкової трансформаціїекономіки.

Слід зазначити, що без дійової державної політики,спрямованої на розвиток цивілізованих ринкових відносин, які б сприялизростанню ефективності підприємництва та підвищенню продуктивності праці,активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, подолати затяжну й гострукризу в Україні неможливо. Необхідно якомога скоріше позбутися ілюзорних таповерхових уявлень про глибинну сутність сучасної ринкової економіки. Це не є,як дехто вважає, «саморегулююча» система «вільного» ринку, що уявляється нам узнайомому вигляді стихійної «товкучки». Такою вона, може, і була колись — понаддві сотні років тому. Зараз ситуація у світовій економіці зовсім інша. Сучасніринкові моделі економічно розвинутих країн (таких, наприклад, як країни«великої сімки») характеризуються іншими за своєю складністю та ступенемрозвитку структурами, принципово іншими методами та способами економічногоуправління і регулювання. Ці моделі ефективно функціонують не завдяки вільнійринковій кон’юнктурі, а завдяки існуванню науково обґрунтованої системираціонального управління, відповідного регулювання складних та суперечливих процесів,які відбуваються в економіці на макро- та мікрорівнях. З цією метою державастворює, з одного боку, вільне конкурентне середовище, відповідні правові умовиі правила конкурентної гри для великого, середнього та малого бізнесу, а зіншого — спрямовує підприємницьку діяльність на структурні зміни, покликані дожиття новітніми науковими відкриттями і технологічними досягненнями. З цієюметою на державному рівні розробляються і реалізуються відповідні національні,а на регіональному — регіональні програми з наданням для цього необхіднихфінансових, матеріальних та природних ресурсів [17].

Одним із провідних напрямків економічної політики вУкраїні є активна банківсько-фінансова, цінова, податкова політика та подоланняінфляції. Реформою фінансової системи має бути передбачений реальний поділфінансової та кредитної систем країни, реальне розмежування фінансівдержпідприємств та держбюджету, розробка зведеного балансу фінансових ресурсівдержави, децентралізація державних фінансів, здійснення заходів для перебудовисистеми оподаткування в напрямку її дальшої лібералізації і децентралізації істворення на цій основі механізмів стимулювання виробництва, здійсненняефективних заходів для налагодження системи вірогідного фінансового обліку,державної звітності та своєчасної сплати податків.

Як свідчить увесь попередній економічний розвиток,економіка України не зможе ефективно розвиватися, якщо не стабілізувативалютно-фінансове і кредитне становище, не припинити інфляційні процеси.Світова практика доводить, що за допомогою грошово-кредитної і фінансовоїполітики (включаючи цінову, податкову і процентну) можна створити умови як длябурхливого економічного розвитку, так і для паралічу власного товаровиробництваі всієї економіки. На превеликий жаль, наша молода держава, потрапивши вкризову ситуацію, не знайшла попервах ліпшого виходу, як відкрити шлях дотоварної експансії з боку іноземних конкурентів. За цих умов внутрішній ринокзначною мірою опинився під їхнім контролем. Нечуваних масштабів набула в суспільстві«доларизація», яка призвела до абсолютного знецінення карбованця. національнігроші України з їх мізерною купівельною спроможністю значною мірою втратиливластиві справжнім грошам функції, до них не було належної довіри як дозначущої цінності — засобу нагромадження і зберігання. Вони не відбивалиреального вартісного змісту й загального еквіваленту товарообміну.

Ефективна ринкова економіка може бути створена вУкраїні тільки на підставі стабільно функціонуючої національної грошовоїсистеми з чітко діючим механізмом регулювання банківських і фінансовихструктур. Ось чому надзвичайно важливим заходом стало здійснення восени 1996 р.так довго очікуваної грошової реформи із запровадженням стабільної грошовоїодиниці — гривні. Проте щоб ефективно виконувати свою роль, грошова одиниця маєбазуватися на міцному валютному резерві і наявних товарних ресурсах,конкурентоспроможних на внутрішньому і зовнішньому ринках. Тільки стабільнігроші можуть надійно стимулювати зростання, структурне і якісне оновлення економікидержави.

Подолати тяжкий грошовий і фінансовий хаос, кризунеплатежів, зубожіння основної маси населення України держава може тільки заумови жорсткого регулювання та контролювання діяльності всієївалютно-фінансової системи.

Інший бік цього питання — забезпечення стабільноїподаткової політики. У державі мають бути здійснені радикальні заходи щодоподолання найбільшого зла в національній економіці — масової несплати податків.За існуючими оцінками в державну казну нині не надходить понад 40% фінансовихресурсів від податків. Для подолання цього явища має бути створена, передовсім,належна правова база.

За умов надзвичайно глибокої кризи в Україніособливого значення набуває такий напрямок економічної політики, як управлінняекономічними реформами. Глибоке реформування структури державного управління,рішуче підвищення рівня керованості всіма ланками економічного процесу — одне знайважливіших завдань органів законодавчої та виконавчої влади.

Складні та суперечливі процеси ефективного ринковогореформування можуть успішно здійснюватися тільки під впливом міцної державноївлади та чітко діючої системи соціально-економічного управління (сучасногоменеджменту). Держава ці процеси має ініціювати й підтримувати на макрорівніметодами правового регулювання та контролю діяльності банківсько-фінансовоїсистеми, грошового й кредитного обігу, з допомогою структурних зрушень уекономіці під впливом науково-технічного й суспільного прогресу, розробки таперевірки виконання тих чи інших загальнодержавних програм, формуванняраціональних управлінських структур тощо. Світовий досвід переконливо свідчить,що вільні ринки, ринкова кон’юнктура, «шокова» монетарна політика самі по собі,без конкретних управлінських рішень і дій, організації відповідногоінвестиційного процесу «знизу» і «зверху», не здатні забезпечити прогресивнихекономічних і соціальних перетворень.

У кожній господарській системі, незалежно від формвласності та господарювання, має діяти сучасна система менеджменту, якавизначатиме тактику та стратегію процесу наукового управління. Нині потрібноцього навчити професіональних менеджерів та фахівців. Необхідно, щоб назаконодавчих засадах у всіх господарських структурах, незалежно від формвласності, було налагоджено чітку систему обліку та звітності як основу прийняттята здійснення правильних управлінських рішень, планування й прогнозуваннярозвитку, повної та своєчасної сплати податків і платежів. Сьогодні надзвичайногостро це питання стоїть у сферах господарювання приватних та кооперативнихфірм, підприємств з обмеженою відповідальністю, де облік здебільшого або штучнозаплутується, або навіть зовсім не ведеться, щоб уникнути сплати податків.Працівники податкової сфери ще не навчилися своєчасно виявляти й каратипорушників податкового законодавства. Це призводить до того, що державний імісцеві бюджети рік у рік не одержують величезних сум грошових надходжень. Щодотак званої тіньової економіки, то вона взагалі не бере участі у формуваннідоходів бюджету, а це в правовій державі аж ніяк не може вважатися нормальнимявищем.

Один з ключових важелів посилення дійовості державноговпливу — зміцнення владних повноважень органів державного управління,проведення у зв’язку з цим адміністративної реформи. Адміністративна реформа неможе обмежитися лише опрацюванням оптимальної структури органів державногоуправління, зміною їх субординації та скороченням управлінського апарату (хоч іця проблема є дуже важливою). Основна мета адміністративної реформи полягає устворенні ефективної системи державного управління, яка відповідала бстандартам демократичної правової держави із соціально орієнтованою ринковоюекономікою. Ця система має бути прозорою для суспільства, побудованою нанаукових засадах і адекватною фінансово-економічному стану держави у витратнійчастині.

У тісному зв’язку з адміністративною реформоюперебуває і розв’язання проблем регіональної політики. Така політика передбачаєстворення ефективно діючої системи влади й управління в центрі та в регіонах,її фінансово-економічне та нормативно-правове забезпечення на засадіоптимального поєднання загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів.

Ураховуючи високий рівень інтеграції економіки вколишньому СРСР, брак конкурентоспроможної на світових ринках продукції,значний дефіцит торгового балансу при переході на світові ціни, першочерговоюпроблемою України в зовнішньоекономічній діяльності є насамперед відновленняекономічних зв’язків з країнами СНД з поступовою заміною нераціональних наекономічно ефективні.

Крім того, за рахунок пріоритетного розвитку галузей,які визначають сучасний етап науково-технічного прогресу, слід збільшуватиобсяг виробництва конкурентоспроможної продукції, здійснювати програмудержавного стимулювання експорту за допомогою податкової, кредитної, митноїполітики тощо.

Зовнішньоекономічна діяльність України має бутибагатовекторною. Необхідно не лише продовжити, а й забезпечити її європейськуорієнтацію. Це дуже важливо, ураховуючи завдання інноваційного розвитку.Водночас треба пам’ятати, що якісно нові можливості для України в розвиткузовнішньоекономічних відносин відкриваються у зв’язку з підписанням Договорупро дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією.Поглиблення зовнішньоекономічних зв’язків із Росією необхідно розглядати якважливу складову стратегії економічного зростання України.

У міру наближення незалежної України до умов процесусуспільного відтворення (продуктивності праці, цін, заробітної плати тощо) вкраїнах ЄС треба домагатися поступового входження в це економічне угрупованняспочатку як асоційованого, а згодом і повноправного члена. Важливою ланкоюзовнішньоекономічної діяльності України має стати створення вільних економічнихзон (вільні торгові зони, вільні митні зони, науково-технічні зони, аботехнопарки) за допомогою застосування експортно-імпортних, митних, податкових,кредитних пільг, урядових підтримок, формування відповідної нормативної бази.Проблеми формування, функціонування і розвитку таких зон мають бути переданіпереважно у сферу компетенції обласних і зональних органів управління. Доцільноу цьому зв’язку передавати землю в оренду спільним підприємствам на тривалийчас (від двадцяти п’яти до п’ятдесяти років) зі збереженням власності на землюза державою. Метою створення вільних економічних зон є швидкий розвиток економіки,зростання життєвого рівня населення через запровадження у виробництво новоїтехніки і технологій, досягнень науки, широкого залучення іноземного капіталу.

2.2 Правові таадміністративні методи регулювання ринкової економіки

Правові методи регулювання розвитку економікипередбачають прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України,видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації іконтролю.

Закони, законодавчі та нормативні акти визначаютьоб'єкт і зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб у разіїх невиконання. Закони виконують функцію довгострокового правового регулювання,а укази, нормативні акти, як правило, — короткострокового, або оперативного.

Пакет законів, що регулюють економічні відносини в Україні,напрацьовується. Основними чинними законами є «Закон про власність»,«Про банки і банківську діяльність», «Про обмеження монополізмута недопущення недобросовісної конкуренції», «Про оподаткуваннядоходів підприємств та організацій», «Про банкрутство»,«Про інвестиційну діяльність», «Про захист іноземних інвестиційв Україні», «Про основи державної політики у сфері науки інауково-технічної діяльності», «Про форми власності на землю»,«Про освіту», «Основи законодавства України про культуру»,«Про зайнятість населення», «Про оплату праці», «Продержавне мито», «Про єдиний митний тариф».

Зміни і доповнення законів передбачаються відповіднимизаконодавчими актами, постановами Верховної Ради України, постановами тадекретами Кабінету Міністрів України.

Адміністративні методи регулювання ринку виражають, посуті, пряме управління з боку держави. Суть адміністративних методів значноюмірою залежить від обраного засобу управління суб'єктами ринкової діяльності.Адміністративні методи базуються на стилі державної влади і поділяються назасоби заборони, дозволу і примусу.

Адміністративна діяльність є засобом виконанняобов'язків, покладених на відповідні підрозділи і керівників, а також створюєпередумови вирішення економічних і соціальних завдань, переведення системи вновий стан розв'язання конфліктних ситуацій і т. ін. Адміністративні діїпотрібно аргументувати з огляду на їх можливі наслідки. Дія є виправданоюповною мірою тоді, коли вона здійснюється з урахуванням економічногостимулювання, переконання і виховання.

Глибока адміністративна дія в різних формахорієнтована на забезпечення ефективного функціонування управляючої системи. Заїї допомогою вирішується багато завдань, зокрема підтримка параметрів системи внормальних межах, попередження відхилень від заданої програми, а в разі потреби— їх усунення, перехід системи з одного стану в інший.

Відповідальні завдання, як правило, вирішуються задопомогою адміністративних методів. У країнах з розвиненою ринковою економікоюсфера адміністративних заходів обмежується переважно захистом навколишньогосередовища, створенням сприятливих умов для життєдіяльності малозабезпеченихверств населення, а також запобіганням розвитку тіньового бізнесу.

Функції державного регулювання різноманітні. Фактичноекономічна роль уряду виявляється в таких широких масштабах, що досить важкоскласти вичерпний перелік його економічних функцій. Залежно від завдань урядуможна систематизувати функції державного регулювання. Окремі економічнізавдання уряду мають за мету підтримувати функціонування ринкової системи. Уцій сфері виокремлюють дві найважливіші функції державного регулювання:забезпечення правової бази та громадського порядку, які сприяють ефективномуфункціонуванню ринкової системи, і захист конкуренції.

Виконуючи функцію захисту конкуренції, уряд посилює тамодифікує функціонування ринкової системи. Тут важливого значення набуваютьтакі функції державного регулювання:

— перерозподіл доходу і багатства;

— коригування розподілу ресурсів з метою зміниструктури національного продукту;

— стабілізація економіки, тобто контроль за рівнемзайнятості та інфляції, що породжуються коливаннями економічної кон'юнктури, атакож стимулювання економічного розвитку.

У межах кожної з перелічених функцій передбачаєтьсявжиття відповідних заходів. Щоб створити необхідну для ефективногофункціонування ринкової економіки правову базу, потрібні заходи з наданнязаконного статусу приватним підприємствам, визначення власності та гарантіївиконання контрактів. Уряд установлює також законні «правила гри», щорегулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами.

На основі законодавства на уряд покладено виконанняфункцій арбітра у сфері економічних агентів. Крім того, уряд може застосовувативладу для встановлення відповідних покарань. Основні функції, що забезпечуютьсяурядом, — підтримка громадського порядку; введення стандартів вимірюваннякількості та якості продуктів; створення грошової системи, що полегшує обмінтоварів і послуг.

Приймаючи певний закон, держава впроваджує правилаповедінки, якими мають керуватись виробники у взаємовідносинах і відносинах зіспоживачами, а в окремих питаннях — працівники підприємств із дирекцією.

Це є базова форма діяльності уряду. Доповнюють їїзаходи забезпечення ринку обіговими коштами, гарантування якості продуктів,визначення прав власності і відповідальності за дотримання договірних умов. Цізаходи сприяють також розширенню ринків і досягненню поглибленої спеціалізаціїу використанні матеріальних і трудових ресурсів. Як і раніше, основна мета —сприяти ефективному розподілу та використанню ресурсів. [4].

2.3 Державне регулюванняринкової економіки – досвід розвинутих країн

Економічна наука давно довела і практика економічнорозвинутих країн підтвердила доцільність та необхідність добиватися усоціально-економічній політиці оптимального поєднання державного регулюванняекономіки з ринковою саморегуляцією. Держава не повинна допускати якневиправданого втручання у господарську діяльність, так і економічної анархії,розгулу ринкової стихії. Втручання не повинно бути надмірним і таким, щопорушує закони. Але важливо, щоб воно було достатнім для забезпечення вирішеннязавдань соціального розвитку і дотримання законів. Ці висновки дісталивідображення і були закріплені у Господарському кодексі України, ст. 5 якого «Конституційніоснови правопорядку у сфері господарювання" встановлює, що правовийгосподарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднанняринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державногорегулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимогивідповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення Українияк суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. [2] Дозагальних принципів господарювання кодекс (ст. 6) відносить свободупідприємницької діяльності, але в межах, встановлених чином. Державнерегулювання економічних процесів необхідне, але обмежується забезпеченнямсоціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві,економічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільстваі держави. Відповідно до Закону «Про засади державної регуляторної політики усфері господарської діяльності» вiд 11.09.2003 № 1160-IV державна регуляторнаполітика у сфері господарської діяльності має бути спрямована на вдосконаленняправового регулювання господарських відносин, усунення перешкод для розвиткугосподарської діяльності, яка здійснюється в межах, у порядку та способом,встановлених Конституцією і законами України (ст. 1 Закону від 11 вересня 2003р.) [ 1].

Загалом проблема регулювання, зокрема державногорегулювання, не є «білою плямою» в економічній теорії. Аналіз літературипоказує, що при її розгляді використовуються різноманітні підходи. Зокрема, якзарубіжні, так і вітчизняні науковці неодноразово зазначали факт надмірноїускладненості системи регулювання, виділяючи при цьому кілька його типів.Кожний з них віддзеркалює особливості внутрішнього і міжнародного становищаокремої країни або груп країн. Наприклад, Ю. Ольсевич наголошує, що у СШАсистема економічного регулювання була зорієнтована на запобігання циклічнимколиванням; у країнах Західної Європи акцент робився на націоналізацію уключових галузях економіки, на програми модернізації, регулювання цін іприбутків (доходів), на підтримку кооперування дрібних підприємств; японськасистема економічного регулювання мала характер жорсткої структурної політикизростання, розрахованої на середню та довготривалу перспективу і на світовийринок. Радянська система господарського регулювання створювалася за типомцентралізованого державного впливу на економіку [ 11].

Стосовно інструментів, за допомогою яких безпосередньоздійснюється державне регулювання, то вони можуть бути найрізноманітнішими. Найважливішимиє економічні та адміністративні методи. Тобто, фактично методи чи ототожнюютьсяз інструментами державного регулювання, чи розглядаються як різновидінструментарію. Поряд з цим О. Сатановська до інструментів державногорегулювання економіки відносить державне планування. У іншому науковому джереліпланування розглядається як форма, як форма реалізації функцій держави.

Наочним прикладом унікального поєднання жорсткогодержавного планування та ринкового механізму є Південнокорейська модель державногорегулювання. Але особливість регулювання полягає в тому, що держава взяла насебе ті галузі економіки, які є не під силу приватному бізнесу, і виробничу тасоціальну інфраструктури, енергетику, транспорт, видобувну промисловість.Державний план носить індикативний характер, містить конкретні орієнтири дляпідприємств. У своїй практиці, починаючи з 60-х років, Корея запровадилаімпортозамінюючу політику, а з 70-х років — застосовує більш ліберальні підходидо державного регулювання економіки. Ступінь адміністративного регулювання вПівденній Кореї, як і в інших східно-азіатських державах, складає не більше10%. Це дало можливість досягти надзвичайно високих темпів економічногозростання (приблизно 9% в 1967—1987 рр.). Державне регулювання економічного життяРеспубліки Корея включає планування макроекономічних показників, застосовуваннякредитних і податкових заходів стимулювання експорту і обмеження імпорту,жорсткий контроль за фінансовою сферою, банківське регулювання грошового обігуі безпосереднє управління державним сектором.

В Південній Кореї застосовують заходиадміністративного і фіскального характеру для стимулювання науково-дослідних іконструкторських робіт. З цією метою використовуються пільги, заходи фінансовоїпідтримки, програми стимулювання зв'язку між наукою і виробництвом. Важливимифункціями державного регулювання розвитку науки і техніки є створеннярозвинутої науково-технічної інфраструктури, підготовка національних кадрів,інформування підприємств про наявні види технологій і устаткування, наданнядопомоги в адаптації технологій тощо.

Результатом державного регулювання є продуманий вибіргалузевих пріоритетів, формування ключових галузей, індустріалізація економіки,перехід від імпорторозміщення до експортної орієнтації, високих технологій інаукомісткого виробництва.

Питання про успіх регульованої економіки в азіатськихкраїнах залишається відкритим. Найбільш поширеними щодо цього серед економістівє три точки зору: уряди цих держав спрямували свою діяльність на забезпеченняконкурентоспроможності на світовому ринку, не намагаються ігнорувати діюринкових сил, якщо захід не досягає мети — відмовляються від нього; урядинамагалися подолати упередження проти експорту; торговельні режими залишаютьсязовнішньоорієнтованими.

Моделі азіатських країн Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру,як і Південної Кореї, в значній мірі запозичені з Японської моделі державногорегулювання, і хоча характеризуються вони різним ступенем втручання держави векономіку (втручання уряду в Сінгапурі, наприклад, вище, ніж у Гонконзі), в нихдеякі спільні риси.

Спільним є відсутність абсолютизації ролі державногосектора. Державне регулювання проявляється в тому, що держава установлюєправила розподілу ресурсів і принципи регулювання цін, ставок процента івалютних курсів, податків. Держава бере на себе функції посередника міжсуб’єктами економічних відносин, як здійснюють заощадження та інвестиціїекспортерами та імпортерами [17].

3.Шляхи вдосконалення державного регулювання ринкових відносин

3.1 Необхідність державногорегулювання ринкових відносин

 

У ринковій економіці держава втручається в ринок лишенастільки, наскільки це потрібно для стійкості й макроекономічної рівноваги тадля забезпечення діяльності механізму конкуренції. В економіці можуть виникнутиситуації які обумовлюються:

– неспроможністю конкуренції;

– неспроможністю ринку забезпечувати людей суспільнимитоварами;

– зовнішніми ефектами або наслідків дій, які неберуться до уваги людьми, що їх здійснюють (негативними – коли дії одногосуб’єкта ринку завдають шкоди іншим; позитивними – коли дії суб’єкта ринкудають благо іншим). У значній кількості випадків зовнішні ефекти малопомітні нарівні приватної ініціативи та потребують коригування з боку державних ігромадських структур. Держава, таким чином, має виконувати функцію визначеннязовнішніх ефектів і перерозподілу доходів, яку не в змозі виконати традиційнийринковий механізм;

– неповнотою ринків (повний ринок забезпечуєспоживачів товарами, ціни на які перевищують витрати на їх виробництво);

– недосконалістю інформації;

– економічною нестабільністю.

І за таких обставин ринковий механізм не забезпечуєоптимального використання ресурсів і тоді створюються вади ринку [12].

Ще однією причиною участі держави в економічномурегулюванні є наявність товарів і послуг колективного користування або такзваних суспільних товарів. До таких послуг можна віднести національну оборону,охорону громадського порядку, державного управління й т. ін. Витрати на всівиди діяльності такого роду має покривати держава, направляючи сюди черезбюджет необхідні ресурси. Громадяни ж повинні платити за них порівну, вносячивласні платежі до бюджету у вигляді податків.

Разом з тим, необхідно враховувати і вади держави приреалізації соціально-економічної політики, виборі методів і засобів державногорегулювання економіки. Вади держави – це її нездатність забезпечити ефективнийвплив на розподіл обмежених ресурсів і невідповідність політики розподілуобмежених ресурсів поширеним у суспільстві уявленням про справедливість.Вирізняють чотири групи факторів, які негативно впливають на обґрунтування тареалізацію державних управлінських рішень у сфері державного регулюванняекономіки. Це:

1.Обмеженість інформації. Державні органи, як і іншісуб’єкти ринку, не володіють абсолютно повною та об’єктивною інформацією простан економіки. Застосування будь-яких інструментів державного регулюванняекономіки має ґрунтуватися на аналізі можливих наслідків прийняття рішень. Томутам, де бракує об’єктивних даних, що унеможливлює прогнозування результатів здостатньою достовірністю, слід утримуватися від надмірного державного втручанняв економіку. В умовах глобалізації та поширення інформаційних інфраструктур дляуспішної побудови демократичного суспільства необхідно забезпечити можливістьширокого суспільного діалогу навколо процесу прийняття політичних рішень, і вцьому сенсі засобом забезпечення цього діалогу є розвиток інформаційнихтехнологій.

2.Нездатність держави повністю контролювати реакціюконтрагентів на її дії. Не тільки втручання держави в економіку, але йреалізація на перший погляд обґрунтованих державних рішень можуть спричинятинегативні побічні наслідки (екстерналії).

3.Недосконалість політичного процесу. Під впливомвиборців, груп спеціальних інтересів, політичних маніпуляцій державні организдатні застосовувати неадекватні методи регулювання і тим самим проводитинеефективну політику. Засобом подолання цієї вади є запровадження своєрідноїтехнології, яка має назву «публічна політика». Основними рисами публічноїполітики є робота з групами інтересів, розглядання альтернатів, публічніобговорення на всіх етапах підготовки рішень, упровадження рішень черезуправління змінами тощо.

4.Обмеженість контролю над державним апаратом.Особливості становища і поведінки бюрократії здатні посилювати неефективністьфункціонування економіки, зокрема призводити до надмірного зростанняуправлінського апарату та невиправданого збільшення бюджетних витрат.

Отже, для реальної економіки характерні ситуації, колиодночасно мають місце й вади ринку, й вади державного впливу. При цьомупослабити вплив одних вад найчастіше можна лише посиленням впливу інших. Тому,приймаючи економічні рішення, слід зіставляти наслідки впливу вад ринку тадержави, щоб визначити оптимальну форму та межу державного регулювання.

Особливо актуально проблема оптимальногоспіввідношення між впливом ринку і держави на управління економікою є дляУкраїни, яка стала на шлях переходу від адміністративно-командної системиуправління до цивілізованої ринкової економіки. Розглянемо чинники, щозумовлюють необхідність державного регулювання економіки (табл. 3.1) [4, с. 134– 135].

Слід зазначити, що ринкова конкуренція, впливаючи націни і доходи, тривалий час може досить ефективно пристосовувати діїгосподарюючих суб’єктів до економічної ситуації, що постійно змінюється,регулювати рівновагу між попитом і пропозицією, що забезпечує макроекономічнустабільність.

Проте за сучасних умов складних відтворювальнихпроцесів проявляється обмеженість регуляторних можливостей ринкового механізму.Це проявляється через інфляцію, безробіття, тривале порушення рівноваги міжпопитом і пропозицією. За цих умов є об’єктивна необхідність в активізації ролідержави в регулюванні економіки.

Таблиця3.1 Чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання економіки

Фактори Зміст факторів Фактори, що пов’язані з вирішенням проблем ринкового сектора економіки, згладжуванням негативних ефектів ринкового механізму

1. Обмеження стихійності ринкових процесів.

2. Забезпечення ефективного сукупного ринкового попиту, ринкової кон’юнктури.

3. Забезпечення виробництва суспільних товарів, суспільних потреб й нестатків.

4. Підтримка конкурентоспроможності, відкритості ринку.

5. Посилення конкурентоспроможності на світовому ринку.

Фактори, що забезпечують економічну стабільність, процес розширеного відтворення

1. Створення загальних умов розвитку економіки, забезпечення економічної ефективності функціонування сукупного капіталу, необхідність визначення «правил гри» суб’єктів, що господарюють.

2. Забезпечення анти циклічного розвитку економіки.

3. Стимулювання довгострокового економічного зростання, ділової активності.

4. Формування оптимальної структури національного господарства.

5. Підтримка макроекономічної рівноваги.

6. Забезпечення ефективного управління державним сектором економіки.

7. Потреба в державних інвестуванням, малорентабельних, з точки зору приватного капіталу, видів діяльності.

8. Регулювання грошового обігу.

9. Сприяння розвитку науки, НТП.

Фактори, які пов’язані з вирішенням соціальних проблем

1. Забезпечення раціонального перерозподілу доходів.

2. Забезпечення економічної основи соціальної стабільності, зменшення соціальної напруги.

3. Забезпечення повної зайнятості населення.

4. Формування умов розширеного відтворення робочої сили, прояву інтелектуальних здібностей людини (розвиток охорони здоров’я, освіти, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів та ін.).

Державне регулювання охоплює всі напрямки суспільноговиробництва. Однак першочергова увага приділяється регулюванню відносинвласності та підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріальноговиробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку та грошовогообігу, територіальних пропорцій і регіональних ринків, природокористування,зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний змістдержавного регулювання економіки. Водночас з огляду на наявні особливі умовиреформування розв’язуються гострі економічні та соціальні проблеми, зокремаструктурні перетворення, технологічні оновлення, подолання кризових явищ.

Мета державного регулювання економіки – створити таку господарськусистему, яка б орієнтувалась на вибір найефективніших варіантів використання наявнихфакторів виробництва та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов життєдіяльності[7].

Завдяки механізму державного регулювання економіки необхідностворити умови:

– для ефективного функціонування ринкового середовища;

– усунення негативних наслідків ринкових процесів;

– захисту національних інтересів на світовому ринку;

– вирішення проблем, які ринковий механізм вирішити неможе або вирішує їх погано.

Таким чином, державне регулювання ринкових відносин єнеобхідним для досягнення двох взаємопов’язаних цілей – це захист інтересів якгромадян, так і суспільства в цілому від тих негативних наслідків, які можутьдля них породжувати ринкові відносини та забезпечення реалізації окремихсуспільних інтересів, які не може реалізувати ринок.

Параметри впливу держави на ринкові подіїкласифікуються за трьома групами: регулювання процесу входження в ринок; регулюванняринкового ціноутворення; регулювання ринкових обсягів виробництва.

Сьогодні в Україні загальновизнаною є об’єктивнанеобхідність переходу до регульованого ринку, однак чітко не визначено форми,принципи й засоби державного регулювання. Через це особливого значення набуваєвстановлення кола об’єктів державного впливу, оскільки саме об’єкт зумовлюєадекватну йому економічну форму державного регулювання. Розвиток об’єктарегулювання зумовлює розвиток форм і засобів його регулювання.

На сучасному етапі національна модель змішаногорегулювання національною економікою України можна окреслити такими аспектами:

1.Вона має гармонічно поєднувати антитоталітарниймеханізм соціального ринкового господарства та економічне макрорегулюваннязмішаної економіки.

2.Нова модель економіки має передбачати відноснотривале функціонування сильного державного та приватного секторів економіки, причомучастка останнього повинна щорічно збільшуватись. Це свідчить про необхідністьструктурної перебудови не лише міжгалузевих комплексів, а й економіки країнизагалом. При цьому переважання на початку державного сектора економіки непередбачає будь-яких пільг, переваг або виняткових прав, якими б користувалисьпідприємства цього сектора. Набутий досвід з приватизації підприємств України,а також світовий досвід свідчить, що за три-чотири роки неможливо якіснотрансформувати підприємства у сфері сучасного підприємництва. Це зумовленонасамперед недосконалістю законодавчої та нормативної бази, інерцією мисленнякерівників і вищих органів управління. Тому процес трансформації державногосектора економіки у приватний буде поступовим і триватиме невизначений час. Цеозначає, що економіка України в найближчій перспективі буде змішаною, а томудержава має використати кейнсіанські принципи макроекономічного регулювання.При цьому слід урахувати постсоціалістичний характер української економіки йузяти за основу змішану модель управління ринковою економікою європейськоготипу, коли ринковий механізм функціонує під суворим контролем держави. Водночаскурс на інтенсивне становлення приватного сектора – це не форсований ібездумний розподіл державних підприємств, їх негайне передання у приватнийсектор. Такі проблеми мають вирішуватися послідовно і за допомогою механізмівконкуренції, роздержавлення, приватизації, банкрутства, злиття, поглинання таінших трансформацій.

3.У найближчому майбутньому економіка України має бутилише змішаною, одним із критеріїв керованості якої буде суперечлива єдністьпорівняно жорсткого державного регулювання економіки та ринковогосаморегулювання. При цьому послаблення та звуження сфери макрорегулювання маєздійснюватися лише в міру становлення та посилення дії механізмів ринковогосаморегулювання в його цивілізованих формах.

4.Посилення ринкової орієнтації та ринкових тенденційу сфері ринкової економіки має здійснюватися водночас із посиленням впливудержави в соціальній сфері. Будь-які спроби перейти до ринковогосаморегулювання у сфері розподілу у країні з постсоціалістичною економікою єзгубними.

5.У нинішній соціально-політичній ситуації економікаУкраїни має бути не сепаратистською, а унітарно конструктивною з елементамирегіонального самоврядування.

 

3.2 Міжнародні економічнівідносини і Україна. Вигоди і пріоритети

Можливим шляхом розвитку нашої країни могла б бутистратегія перетворення України на справжній чинник регіональної централізації,який сприяє вирішенню транспортних, економічних, міграційних проблем,розширенню інвестиційних зв'язків. Цікавим в цьому сенсі є досвід Фінляндіїпісля Другої світової війни. Зрозуміло, що даний чинник неможливий без участі вміжнародних економічних організаціях. Бажано, щоб ці організації якомога меншепотрапляли під однозначний вплив однієї з вище згаданих міжнародних систем(повністю його уникнути неможливо, та й небажано) і ставили за мету розвитоксаме регіонального співробітництва.

Необхідність участі України в багатьох міжнароднихорганізаціях, викликана транзитним характером її економіки, зумовлюєнеобхідність інтеграції нашої країни у світовий економічний простір на паритетнихумовах, як засіб захисту від загроз і викликів глобалізаційних процесів.Аналізуючи різке погіршення відносин з Росією останнім часом і відноснуневирішеність питань європейської інтеграції, важливо чітко впорядкувати вигодиі пріоритети інтеграції, спираючись на ґрунтовне порівняння реальних, а недозованих офіційними джерелами оцінок ефективності різних векторів інтеграції.

На жаль, в Україні (як нам, всім добре відомо) цимпитанням надають радикального характеру штибу «бути чи не бути». Для кожноїсторони політичного спектру ці питання звучать по-різному, але керуються вонипри прийнятті рішень перспективою отримання економічних дивідендів та певнимиособистими уподобаннями. Стає зрозумілим, що для отримання справжніхрезультатів має проводитись об'єктивний аналіз економічної необхідності участіУкраїни в різних економічних організаціях і системах, вступ до якихпозиціонують як можливе розв'язання, не тільки зовнішньоекономічних, але йвнутрішньо-економічних проблем.

Проаналізуємо економічні наслідки регіональноїспівпраці нашої країни, а отже, необхідність участі в міжнародних економічнихорганізаціях. Найбільшими партнерами України є країни СНД та ЄС. Зокрема,починаючи з 2001 р., експорт товарів України в країни ЄС перевищував експорт вкраїни СНД (за винятком 2005 р.). У торгівлі товарами з країнами СНД і частковоз країнами ЄС Україна має від'ємне торговельне сальдо. У торгівлі послугами,зокрема завдяки транспортним транзитним послугам, Україна має велике позитивнесальдо торговельного балансу в торгівлі як з країнами СНД, так і ЄС.

Крім того, підкреслимо, що оборот товарів та послуг якіз країнами ЄС, так і країнами СНД постійно зростає. Можна припустити, щотенденції регіональних торговельних відносин між Україною та її основнимиторгівельними партнерами СНД і ЄС – розвиваються подібно. Це можна обґрунтувати(що особливо важливо за наявності регіональних міжнародних економічнихорганізацій, в яких бере участь Україна) відсутністю якихось значнихпреференцій чи угоди про вільну торгівлю в рамках СНД чи ЄС. Торгівельні угодив рамках СНД не набули чинності, угода про ЄЕП залишається нерозвиненою, аторгівельна співпраця з країнами ЄС обмежена наданням лише окремих преференційв торгівлі з Україною. У зв'язку з цим, для активізації регіональноготоргівельного співробітництва між Україною і країнами СНД, а також між Україноюі країнами ЄС необхідно просуватися у напрямі укладення відповідних угод провільну торгівлю без обмежень за товарними групами чи видами послуг.

Захист національних економічних інтересів, у томучислі торгівельних, — ключова проблема будь-якої країни для становленнярозвитку її економіки, входження у світове господарство, активної участі уміжнародному поділі праці. У цих умовах важливим завданням для українськоїкомерційної дипломатії та торгівельної політики є забезпечення законодавчих,фінансових, політичних та організаційних умов для швидкого просуваннявітчизняної продукції на зовнішні ринки, конкуренція на яких посилюється зкожним роком. В умовах перманентної політичної кризи ці економічні проблеми невирішуються, а експорт скоро стане виключно сировинним. Зауважимо, що приблизно60% ВВП України формується у сфері зовнішньої торгівлі. Тобто залежністьУкраїни від зовнішніх ринків є значно вищою, ніж багатьох інших країн.

Не слід забувати, що особливістю національнихторгівельних інтересів України є те, що впродовж всього періоду незалежностіУкраїни вони змінювалися залежно від домінування певного векторазовнішньоекономічної політики. Теперішні торгівельні інтереси нашої країни,очевидно, різняться від тих, які були визнанні основними ще 10-15 років тому.

Виходячи з цього, цікаво проаналізувати динамікуучасті України в міжнародних економічних відносинах. Для забезпечення власноїзовнішньоекономічної діяльності кожна розвинута держава сприяє інтеграціїгосподарства своєї країни у світове господарство. Для цього залучаються існуючіабо створюються нові канали доступу до стратегічно важливих видів сировини таресурсів. Наприклад, для господарства України такими стратегічними ресурсами єнафта, газ, кольорові метали, ліс, бавовна, каучук, світова науково-технічнаінформація тощо. Докладаються зусилля щодо формування експортної бази в тихвидах діяльності, продукція яких може виявитися конкурентоздатною на світовихринках. Для того, щоб забезпечити зовнішні умови реалізації національнихінтересів, держави вступають у систему двосторонніх або багатосторонніхполітичних і економічних міжнародних відносин. Двосторонні відносиниактивізуються через підписання різноманітних міждержавних угод, абагатосторонні – через участь у роботі міжнародних організацій .

Досліджуючи сучасні реалії пошуку Україною новихшляхів співробітництва і оцінки їхньої можливої ефективності, слід розуміти, щодержава, яка вступає до міжнародних організацій, свідомо обмежує свійсуверенітет, передаючи певні повноваження міжнародній організації, тобтовтрачає право вживати заходів, що є компетенцією міжнародної організації(згадаємо недавню боротьбу за вступ до СОТ). Ступінь втрати цього суверенітетуі визначає відповідний тип організації: чим більше суверенітету втрачаєдержава-член, тим більше міжнародна організація набуває наднаціональногохарактеру (ситуація з ЄЕП ). Міжнародна організація може перетворитися навітьна федеративну державу через передачу їй повноважень її членів. Основнимизасобами, що обмежують державний суверенітет держав-членів міжнароднихорганізацій, можуть бути, наприклад, прийняття рішення по певних питаннях,обов'язкове для держави-члена, незалежно від її думки, або вжиття примусовихзаходів (санкцій) до держав-членів, або вимога надання інформації з питаньвнутрішнього життя.

Однак це не робить необхідним поступове скочування доізоляціонізму. Очевидним стає інше: реальні, прагматичні вигоди від вступу добудь-якої економічної організації повинні все-таки бути вищими за політичніпасьянси. Проте вступ до тої чи іншої економічної організації чітко маєспівпадати з напрямком політичної кон'юнктури в даний політичний момент.

Ті міжнародні організації, які найбільше впливають назовнішню та внутрішню політику України, є не просто формальними утвореннями чисоюзами держав, а являють собою різні полюси сучасного багатополярного світу. Унаукових термінах ці організації можуть бути названі міжнародними системами.Відомий французький науковець Р. Арон називає міжнародною системою «сукупність,складену з окремих політичних утворень (держав), які підтримують між собоюрегулярні взаємини і які всі, в принципі, можуть бути затягнуті у великузагальну війну. Ті політичні утворення, що їх беруть до уваги керівникиголовних держав, коли підраховують баланс сил, неодмінно мають бути членамиякоїсь міжнародної системи». Термін «система» може, на думку Р. Арона,застосовуватися тут у тому значенні, якого він набуває у виразі «системапартій». Адже цим терміном також визначається сукупність колективних діячів, щоперебувають між собою у відносинах суперництва. При цьому міжнародніорганізації та міждержавні альянси можуть носити характер гомогенних абогетерогенних систем. Р. Арон називає гомогенними системами такі, в яких державиналежать до одного типу, сповідують одну й ту саму концепцію політики.Гетерогенними, натомість, є системи, в яких держави організовані за різнимипринципами й поділяють суперечливі цінності.

Отже, сучасний етап міжнародного політичного процесу,у який втягнута Україна, передбачає протиставлення між двома блоками абоміжнародними системами – європейською (або євроатлантичною) й євразійською(утворення на чолі з Росією на зразок СНД). При цьому Європейський Союз таПівнічноатлантичний альянс відповідає характеристикам гомогенної міжнародноїсистеми – адже держави, що їх утворюють, характеризуються демократичнимипринципами політичного управління, сповіданням близьких цінностей таприналежністю до Європейської спільноти або Західної цивілізації. СНД кращепідпадає під характеристику гетерогенної системи – до нього належать країни зрізними історичними, культурними й релігійними традиціями, котрі знаходяться нарізних етапах політичного й економічного розвитку – їх утримує разом певназалежність від міцного центру, яким виступає Російська Федерація.

Завдяки геополітичному положенню наша державаопинилась між цими двома потужними міжнародними системами, що обумовило не лишеїї історичну долю, а зовнішню і внутрішню політику після набуття суверенітету.Протягом перших десяти-дванадцяти років існування незалежної України у їїзовнішньому курсі панувала так звана багатовекторність, поєднана зі статусомпозаблокової держави, закріпленим у Конституції. Проте, як показує історичнапрактика, позаблоковість та політика сталого нейтралітету є скоріше результатомспецифічного географічного (острівного, ізольованого материкового абогірського) становища, ніж власного вибору держави. Враховуючи особливостірозташування нашої країни, відсутність вкорінених конституційних традицій тазовнішньополітичну поляризацію регіону, що проявилися в результатіросійсько-грузинського конфлікту, довготривала перспектива позаблоковостіУкраїни та її реального нейтралітету видається сумнівною.

Отже, для входження України в будь-яку з окресленихвище міжнародних систем потрібні вагомі внутрішні ідеологічні детермінанти. Намою думку, до них належать: по-перше, ідеологічні настанови головних політичнихакторів, що здатні проявити політичну волю та ухвалити відповідне політичне рішення,та, по-друге, ідеологічні орієнтації громадян, які мають легітимізувативідповідний зовнішній курс чи то шляхом плебісциту, чи то шляхом постійноїсуспільної підтримки.

Зовнішні обставини глобального політичного процесудиктують Україні необхідність більш чіткого визначення перспектив участі уміжнародних організаціях, серед яких Північноатлантичний альянс, що має ознакигомогенної міжнародної системи, та СНД, який відзначається гетерогенністюпоєднаною з наявністю потужного центру в особі Росії. Отже, перспективачленства у НАТО вимагає від України гармонізації внутрішніх ідеологічнихрозколів та підвищення стандартів політичного управління до рівня західнихдемократій. Перспектива політичного зближення з Російською Федерацію допускаєвнутрішню ідеологічну та ціннісну гетерогенність українського суспільства,проте зумовила б зростання політичної й економічної залежності, нівелюванняпевних досягнень у сфері демократичного управління. Внутрішні ідеологічнідетермінанти не дозволяють говорити про суспільну визначеність чи політичнуготовність більш активної участі у будь-якій з окреслених міжнародних систем.Політичні партії, що формують законодавчу та виконавчу гілки влади, не маютьідеологічного консенсусу щодо зовнішнього курсу, а розподіл мандатів з-поміжфракцій практично унеможливлює прийняття кардинального політичного рішення уцій сфері.

Другим аспектом ідеологічних детермінант приєднання допевної міжнародної системи є ідеологічні орієнтації громадян. Соціологічнідослідження громадської думки демонструють кореляцію між партійним тасуспільним розколом у цьому питанні. Громадяни України здебільшого невідчувають своєї приналежності до Європейської спільноти, проте ідентифікація зСНД характерна лише для половини суспільства. І якщо приєднання до ЄС підтримуєбільше половини населення, то у відношенні до такої міжнародної системибезпеки, як НАТО, орієнтації громадян мають кардинально протилежний характер.Останнє дозволяє говорити про те, що з огляду на окреслені внутрішніідеологічні детермінанти, Україна не готова приєднатися до жодної з цихміжнародних систем.

У підсумку можна прийти до певних тез, якізаслуговують стати пріоритетними в цьому питанні. Можливим шляхом розвиткунашої країни могла б бути стратегія перетворення України на справжній чинникрегіональної централізації, який сприяє вирішенню транспортних, економічних,міграційних проблем, розширенню інвестиційних зв'язків. Цікавим в цьому сенсі єдосвід Фінляндії після Другої світової війни. Зрозуміло, що даний чинникнеможливий без участі в міжнародних економічних організаціях. Бажано, щоб ціорганізації якомога менше потрапляли під однозначний вплив однієї з вищезгаданих міжнародних систем (повністю його уникнути неможливо, та й небажано) іставили за мету розвиток саме регіонального співробітництва. Варто несумніватися, що потреба в співробітництві між новими членами ЄС і країнамиколишнього Радянського Союзу не може повноцінно здійснюватись безбезпосередньої участі України як координатора і партнера. Основне наше завданняне створювати перешкод цьому процесу своєю непродуманою політикою якзовнішньою, так і внутрішньою. [7].

3.3 Держава та ринок: шляхипартнерства

Економічна наука давно довела і практика економічнорозвинених країн підтвердила доцільність і необхідність добиватися всоціально-економічній політиці оптимального поєднання державного регулюванняекономіки з ринковою саморегуляцією.

В умовах загострення глобальних проблем роль держави врегулюванні соціально-економічного розвитку кожної країни представляєтьсяпо-своєму вирішальною. При домінуванні влади над суспільством роль державизавжди була, є і буде вирішальною. Отже, цілком закономірно, що суспільствопред'являє високі вимоги до держави і механізмів його економічного зросту, яківоно само повинне в своїх же інтересах розвивати.

З одного боку, із забезпеченням сприятливоїекономічної кон'юнктури з'явилися серйозні можливості для прискоренняекономічного зростання, а з іншого – необхідно забезпечити збалансованийрозвиток економіки і не допустити значного розвитку інфляції і погіршення іншихмакроекономічних показників розвитку України. Існує багато варіантів вирішенняпроблеми, і всі вони мають ряд як переваг, так і недоліків. На жаль, вдержавних органах управління єдності з даного питання немає.

У науці управління є такий принцип – точно сформулюватимету і вибрати один з найбільш ефективних шляхів її досягнення, а не займатисянескінченно їх вибором. Проблема нашого державного управління можливо полягає втому, що останні 15 років ми не можемо сформулювати стратегічне економічнезавдання для країни і намітити більш менш осмислений шлях до поставленої мети.

Слід пам'ятати, що до тих пір, поки дійсно ринковівідносини не займуть пануюче положення, управління підприємствами і роль в ньомудержави істотно відрізнятимуться, зокрема, від західних прототипів. Перспективаполягає в тому, щоб створити механізм, який об'єднував би ринкові і державніважелі управління. Для цього його форми слід трансформувати так, щоб вказанепоєднання мало несуперечливий характер.

Ігнорування особливостей українського шляху ринковогорозвитку і нав'язування країні якогось «західного» або«східного» варіанту виглядає, з практичної точки зору, як елементарназневага уроками сучасної історії. А з теоретичної точки зору, прагненняіноземних радників сьогодні вмонтувати економічні роздуми А. Сміта про«невидиму руку», яка управляє ринком, і оспівувану всіма адептамиринкової економіки (До. Поппером, Ф. Хайеком, М. Фрідменом і багатьма іншими)здібність ринку до «спонтанного саморегулювання» економіки, на чомунаполягають іноземні радники, — не що інше, як прагнення досягти космосу накінній тязі. Чому? Тому, що вони не допускали і думки про необхідністьсвідомого регулювання економіки, втручання держави, соціальній орієнтації ринкуі так далі.

Отже, ринок не всесильний і «без держави йому необійтися». Необхідне доповнення ринку державним регулюванням, оскільки вплановій економіці інвестиції концентрувалися в руках планових органів івикористовувалися з метою здійснення ефективних проектів. А в даний час доходирозкрадаються, капітали вивозяться за межу і в розвиток економіки невкладаються. Як наслідок – виробничі фонди безнадійно застарівають і виходять зладу. В результаті закривається шлях до зростання економіки і добробутунаселення. Звідси висновок: нам необхідно прийняти модель змішаної економіки(потрібне господарювання різними способами, як ринковими, так і плановими), вякій держава мала б можливість активно впливати на її розвиток.

Розвинені країни періодично проводять кампаніїдерегулювання, які обмежені в часі і по цілях, але це відбувається в умовахзрілої системи державного регулювання. У Україні такої системи не існує, вонаповинна бути створена (планове адміністрування не має нічого спільного зкапіталістичним регулюванням економіки). Без посилення ролі держави не можнасправитися з кризовою ситуацією в економіці. Тут потрібна тверда державна воля,яка послідовно реалізується на плановій основі.

Різні соціально-економічні теорії – марксизм,кейнсіанство, монетаризм – використовуються як база для обґрунтування характеруі ступеня державної дії на економіку. Якщо керуватися Бюджетним кодексомУкраїни, то українську економіку слід представляти у вигляді сукупності трьохсекторів: державного, муніципального і приватного. До складу держсектора включаютьсявсі юридичні особи, управління якими здійснюється державою через органивиконавчої влади; у муніципальний – юридичні особи, які знаходяться впідпорядкуванні органів місцевого самоврядування; у приватний – юридичні іфізичні особи, що не входять до складу державного і муніципального секторівекономіки. Проте часто бюджетний процес ототожнюють з управлінням тількивитратною частиною бюджету, а управління його прибутковою частиною відносять допитань податкового регулювання або специфічного права стягування неподатковихплатежів. Отже, акцент в рамках бюджетного процесу робиться на управліннівитратної частини. Але цілі, пов'язані з управлінням економікою держави, у томучислі і бюджетного процесу, не будуть досягнуті без прогнозу і аналізу прибутковоїчастини бюджету. Таким чином, процедура бюджетного процесу повинна бутинаправлена на забезпечення збалансованих обов'язків і ресурсів, ефективностіприбуткової і витратної частин бюджету, а також на створення раціональноїсистеми управління державними фінансами.

Сьогоднішній стан політичної і економічноїнестабільності безпосередньо пов'язаний з характером того політичного режиму,який зазвичай встановлюється після економічних або революційних потрясіньсуспільства. Його найважливіша межа – постійне маневрування влади міжсоціальними угрупуваннями з істотно різними соціально-економічними інтересами.В результаті виникає дуже своєрідна система, в якій сама стабільністьзабезпечується за рахунок коливання влади, прагнучої до створення новихкоаліцій.

Словом, не дивлячись на очевидну політичнуконсолідацію еліти, можна з упевненістю констатувати довготривалий періодпостреволюційної нестабільності в нашій країні. Зрозуміло, це вженестабільність абсолютно іншого роду, чим нестабільність революційної епохи, оскількитепер в країні впродовж певного періоду зберігатимуться стабільність і порядок,а істотні політичні коливання і вибухи почнуть відбуватися періодично, час відчасу, хоча сам факт їх можливості створює досить неприємний фон длясоціально-економічного розвитку країни. [17].

ВИСНОВОК

 

Процес державного регулювання економіки створюючивідповідні умови стає рушієм економічного розвитку. Необхідність державногорегулювання ринкової економіки випливає з об’єктивно притаманних державіекономічних функцій. В умовах існування різних форм власності роль державногорегулювання полягає, з одного боку, у забезпеченні юридичного механізму їхреалізації, а з іншого – у спрямованому впливі на ринкові параметри, щозабезпечують організацію функціонування економічної системи як цілого.

Але останнім часом з’являються дискусійні науковідослідження де обґрунтовується теза що управління є складовою регулювання.Виходячи з цього твердження державне регулювання економіки розглядають яксистему заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної, управлінської таін. видів діяльності держави, спрямованих на створення нормальних умовефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічнихпроблем розвитку національної економіки й всього суспільства. Підтримуючадіяльність держави це правове забезпечення ринкової діяльності, створенняринкової та виробничої інфраструктури, підтримання конкурентного середовищатощо.

Компенсаційна діяльність держави компенсує недолікиабо негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольнихта екологічних заходів, організації системи захисту для непрацездатних тамалозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям. Управлінськадіяльність держави це управління у сфері економічних та соціальних відносин зметою реалізації певних цілей.

Держава використовує багато адміністративних таекономічних регуляторів ринкових відносин. Проте жоден із них не ідеальний,оскільки, забезпечуючи позитивний ефект в одному напрямі призводить донегативних наслідків у іншому.

Різні країни застосовують неоднакові методирегулювання суспільно-економічного розвитку. В одних із них надають перевагукредитуванню, в інших — системі податків, у третіх вирішальна роль належитьіндикативному плануванню розвитку держави.

Між адміністративними та економічними методамирегулювання розвитку країни немає чіткої межі, вони доповнюють один одного і заоптимального поєднання дають найбільший ефект. В умовах глобалізаціїсуспільно-економічних процесів особливого значення набуває регулюваннязовнішньоекономічних зв'язків країни.

В умовах загострення глобальних проблем роль держави врегулюванні соціально-економічного розвитку кожної країни представляєтьсяпо-своєму вирішальною. При домінуванні влади над суспільством роль державизавжди була, є і буде вирішальною. Отже, цілком закономірно, що суспільствопред'являє високі вимоги до держави і механізмів його економічного зросту, яківоно само повинне в своїх же інтересах розвиватись.

Дослідження існуючих проблем у нашій державі приводитьдо джерел його становлення як країни з ринковою економікою. Трансформаціякомандно-адміністративної економіки торкнулася всієї системи господарювання іпризвела до незворотних наслідків. Розгляд питання розвитку нашої держави, зточки зору ідеології ринкових відносин, дозволив визначити ступінь розвиткуосновних економічних процесів та їх вплив на практичну діяльність суб'єктівгосподарювання.

Позитивним на даний час для України в ситуації кризисвітового господарства є, як би парадоксально це не звучало, — нерозвиненістьекономіки і слабка інтеграція на світові товарний і фінансовий ринок. Крімтого, на тлі погіршення кон'юнктури на світовому ринку і зниження діловоїактивності в розвинутих країнах, ситуація в державі, що розвивається, Україна,для інвесторів, буде більш привабливою. Ці обставини є дуже слабкою втіхою длязгладжування негативних факторів, що впливають на економіку України, однак цепоказує неоднозначність кризоутворюючих факторів і як наслідок антикризовогоуправління як одного з методів державного регулювання ринковою економікою.

Економіка України в цілому нестабільна і знаходиться встані депресії, спад промислового виробництва має системний характер, глибокіінфляційні процеси протікають поруч з інтенсивним зростанням усіх видівнеплатежів, загострилися відносини між підприємствами.

Отже основними принципами створення системи державногорегулювання економіки в Україні є такі:

-    розумноїдостатності — державі перепідпорядковуються тільки ті економічні функції, якіні за яких умов не можуть виконувати нижчестоящі ланки господарської системи(виробники та інші суб'єкти ринкових відносин) внаслідок обмеженоїкомпетентності;

-    адекватності— система державних регуляторів економіки та системи їх застосування маютьвідбивати реально існуючий стан соціально-економічного розвитку;

-    поступовості— командно-адміністративні регулятори замінюються економічними у міру того, якдля цього створюються об'єктивні умови у вигляді процесів роздержавлення,демонополізації, приватизації, стабілізації економіки, створення ринковоїінфраструктури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ

1.        ЗаконУкраїни «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарськоїдіяльності» вiд 11.09.2003 № 1160-IV // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.nau.ua – 2010.

2.        Господарськийкодекс України N 436-IV від 16.01.2003 р. зі змінами та доповненнями // [Електроннийресурс]. – Режим доступу: zakon.nau.ua – 2010.

3.        А.А.Григорук, М.С. Палюх, Л.М. Литвин, Т.Д. Літвінова. Основи економічної теорії.Навч. посібник. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.tnpu.edu.ua/kurs/301/192.htm - 2010.

4.        БедратийВ.М. Державне регулювання в умовах інтеграції національної економіки уєвропейський та світовий економічний простір // Економіка та держава. — №7. –2006. – С. 82-84.

5.        Державнерегулювання економіки: навч. посіб. / С. М. Чистов, А. Е. Никифоров, Т. Ф.Куценко [та ін.]. – 2-ге вид., доопрац. і доп. – К.: КНЕУ, 2005. – 440 с.

6.        ДідківськаЛ. І. Державне регулювання економіки: навч. посіб. / Л. І. Дідківська, Л. С.Головко – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 214 с.

7.        ІващенкоА.В. Роль і функції держави у формуванні ринкової економіки // Проблеми науки.№6. – 2008. – С.41-46.

8.        ЗолотарьовВ. Ф. Державне регулювання економіки: навч. посіб. / В. Ф. Золотарьов. – Х.:Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2008. – 292 с.

9.        Економічнатеорія. Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес,2001.

10.     Економічнатеорія. Посібник для вищих навчальних закладів /За ред. С.М. Воробйова – К. –Х., Корвін, 2001.

11.     КаховськаО. В. Сутність та необхідність державного регулювання економіки // [Електроннийресурс]. – Режим доступу: — www.nbuv.gov.ua/portal/48/018.pdf — 2010.

12.     МамутовВ.К. О сочетании госрегулирования и рыночной саморегуляции // Економіка України.– 2006. – № 1. – С. 59 – 65.

13.     Політичнаекономія: Навч. посіб. / Г. А. Оганян, В. О. Паламарчук, А. П. Румянцев та ін.;За заг. ред. Г. А. Оганяна. — К.: МАУП, 2003. — 520 с.

14.     Перехіднаекономіка: Підручник /За ред. В. М. Гейця, – К.: Вища шк., 2003.

15.     Основиекономічної теорії. Підручник. За ред. С.В. Мочерного. – К.: “Академія”, 1998.

16.     Основыэкономической теории.: Политэкономический аспект: Учебник / Отв. ред.Г.Н.Климко. – К.: Знания-Пресс, 2001.

17.     СимоненкоВ. Держава і ринок: шляхи партнерства / В. Симоненко // Економіка України. –2007. – № 1. – С. 71 – 76.

18.     СоколовськаА. Економічна функція держави та особливості її виконання в Україні / А.Соколовська // Економіка України. – 2008. – № 3. – С. 20 – 33.

19.     СтеченкоД.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. / Д. М. Стеченко. – К.:МАУП, 2000. – 176 с.

20.     Рудь І.Міжнародні економічні відносини і Україна. Вигоди і пріоритети // [Електроннийресурс]. – Режим доступу: ukrslovo.org.ua/index.php — 2010.