Реферат: Економічна сутність монополізму

Рефератна тему:

«Економічнасутність монополізму»

Економічнасутність монополізму

Монополія – цевиключне право виробництва, торгівлі й інших видів діяльності, яке належитьодній особі або групі осіб, державі.

Монополія, що виникла вцих нових умовах, стає тою силою, яка протистоїть конкуренції, обмежує її, а той зовсім зводить нанівець.

Водночас, як показуєдосвід різних країн, монополія, включаючи й державну, морже стати доповненнямдо конкуренції, в свою чергу, може доповнити монополію.

Окремі монополії з’явилисяще кілька століть тому. Давно відома так звана природна монополія, якоюволодіють власники та господарі земельних угідь, наприклад, для вирощуваннядефіцитних культур або з покладами рідкісних металів тощо. Прикладомторговельних монополій минулого можуть слугувати такі гігантські торговіоб'єднання, як англійська Ост-Індська компанія та Голландська Вест-Індськакомпанія.

Процес створення іпоширення монополій різних типів значно посилився на кінці минулого століття вНімеччині, Англії, США та інших розвинутих країнах. В економічній теорії підмонополією розуміють велике підприємство, фірму або об'єднання, якіконцентрують значну частину виробництва й збуту певного виду продукції ідомінують на ринку з метою отримання монопольного прибутку. Нині для пануванняна ринку великому підприємству досить виробляти 10-20% продукції. В світовійпрактиці монополією вважається зосередження в одних руках 30% продукції наринку. Домінуюча фірма, як правило, тримає лідерство в цінах, оскільки її  цінаблизька до монопольної і слугує орієнтиром для дрібних фірм даної галузі.

Виникли й набули розвиткурізні форми монополій. Початкові об'єднання – пули, ринки, конвенції, корнери –являли собою тимчасові угоди між підприємствами, як правило, однієї галузі зметою підтримання певного рівня цін. або поділу отриманого прибутку. Пізнішемонополістичні об'єднання стали створюватися на тривалий строк. Перша стійкаформа монополії – картель. Це об'єднання декількох підприємств однієї галузівиробництва, які домовляються про обсяги виробництва, ринку збуті рівень цін,поділ прибутку, зберігаючи при цьому свою власність на засоби й продуктивиробництва.

Наступна форму – синдикат– об'єднання ряду підприємств однієї галузі, які здійснюють реалізаціюпродукції через спеціально створену контору збуту. Втрачаючи комерційнусамостійність, учасники синдикату зберігають виробничу самостійність.

Конкуренція та деяканеузгодженість дій між підприємствами синдикату була подолана в новій формімонополії – тресті. Вона являє собою виробниче об'єднання, управління якимздійснюється централізовано. У ньому створюється спільна власність підприємстводнієї або кількох галузей, що цілком втрачають свою виробничу та комерційнусамостійність. Найвищою формою монополістичного об'єднання в ринковій економіціє концерн – він об’єднує підприємства різних галузей виробництва, у межах якогоголовна фірма організовує фінансовий контроль за всіма учасниками. Великіконцерни контролюють десятки компаній у різних галузях виробництва.

Виникнення й розвитокмонополій у країнах Заходу стали можливими завдяки переходу до акціонерноїформи власності, укрупненню виробництва, концентрації й централізації капіталу.В останнє десятиріччя  у США, країнах Західної Європи та Японії, наприклад,активізувалася централізація капіталу. Щорічно відбуваються десятки тисячзлиттів і поглинань окремих фірм. У США це особливо характерно дляаерокосмічної, електротехнічної, 5електронної та харчової промисловості.

З середини 80-х роківрозгорнулась інтенсивна монополізація нових галузей виробництва. Так, у СШАнафтові корпорації скуповують компанії з виробництва сонячних батарей, великіхімічні компанії поглинають дрібні біотехнологічні фірми,  аерокосмічні –привласнюють виробництво нової електронної продукції. Вони це роблять з метоюзміцнити свої позиції в передових галузях виробництва й мати перевагу на новихринках продукції.

На сонові дій великихкорпорацій, спрямованих на розширення свого проникнення у сфери виробництванових продуктів, виникають диверсифікаційні  концерни. Кінцева мета процесудиверсифікації виробництва – внутріфірменне міжгалузеве передання технологій.Гігантські  диверсифікаційні концерни відіграють активну роль у світовійекономіці.

Розрізняють міжнароднімонополії двох типів – транснаціональні корпорації (засновані на капіталіоднієї країни) та багатонаціональні корпорації (засновані на капіталі декількохкраїн).

Названі вище форми монополій слід розрізняти й за такими ознаками:

багато виробничімонополії, які монополізують виробництво не одного, а багатьох видів продукціїданої галузі або декількох галузей. Якщо такі монополії переважають у галузі,то вони істотно обмежують конкуренцію й ведуть до абсолютної формимонополізації виробництва. Це слід розглядати як негативне явище в ринковійекономіці;

технологічні монополії,особливість яких полягає у тому, що дане підприємство монополізує виробництвоабо збут багатьох продуктів і навіть їхніх модифікацій (наприклад, одну змодифікацій холодильника, електробритви тощо).

На відміну відбагатопродуктових, технологічні монополії, по-перше, є масовими, оскільки їхкількість визначається тим, що більшість продуктів мають сотні, а то й  тисячімодифікацій. По-друге технологічні монополії не обмежують конкуренцію, арозвивають і поглиблюють її. Вперше це положення в 30-ті роки нашого століттяобґрунтував американський економіст Е.

Чемберлен. Найого думку, скрізь, де якоюсь мірою існує  диференціація, кожний продавецьволодіє абсолютною монополією, проти водночас зазнає конкуренції більш чи меншдосконалих замінників.

На цій основі виникаємонополістична конкуренція, яка може бути внутрігалузевою, міжгалузевою, атакож міжнародною. Ринок монополістичної конкуренції аналогічний конкурентномуринку. Це означає, що на ньому представлено багато фірм, і проникнення на ринокнових фірм не обмежується.  «Однак він відрізняється від цілковитоконкурентного ринку тим,  — пишуть у своєму дослідженні «Мікроекономіка»американські економісти Р. Піндайк і Д. Рубінфельд, — що ринкова продукціядиференційована: кожна фірма продає особливий ти або варіант товару, якийвідрізняється за якістю, оформлення або престижністю, ц кожна фірма ємонопольним виробником своєї марки товару. Розмір монопольної влади, якоюволодіє фірма, залежить від успіху в диференціації свого продукту порівняно зпродуктами інших фірм».

Вільна конкуренція вдомінуючих умовах монополій контролюється й певною мірою обмежується. Рамкиобмеженості конкуренції залежить від масштабів монополізації виробництва. Так уколишньому СРСР економіка була настільки монополізована, що ринкова конкуренціяяк одна з необхідних форм економічних відносин була зовсім відсутня.

Слід зауважити, однак, що«чистої» монополістичної конкуренції не існує, оскільки поряд змонополістичними  об’єднаннями в одних і тих самих галузях виробництва діють інемонополізовані підприємства, а також дрібні товаровиробники. тому в західнихкраїнах поряд х конкуренцією між монополями існує конкуренція між монополіями інемонополізованими виробниками, конкуренція всередині самих монополій, а такожконкуренція всередині немонополізованих виробників.

В умовахнауково-технічної революції посилилася тенденція до підвищення ролі малих ісередніх технічно передових підприємств. Їхня частка в  деяких розвинутихкраїнах Заходу становить 70-80 % від кількості господарських суб’єктів.Наприклад, у США дрібними й середніми підприємствами виробляється  близькополовини валового національного продукту,  на них припадає 90% новихтехнологій. Їхнє виробництво спеціалізоване на випуск вузького кола товарів, іця продукція закуповується великими монополіями.

Монополія та конкуренціяперебувають у складному суперечливому взаємозв’язку. логіка ринку така: якщоякий-небудь підприємець  намагається випередити своїх суперників, то, досягшицієї мети, він починає домінувати на ринку.

Отже, конкуренціяпороджує монополію, а монополія – конкуренцію.

Намагання великихоб’єднань цілком захопити ринки викликало невдоволення дрібних і середніхпідприємців, широкої громадськості, що призвело до втручання держави. В США, апотім і в інших країнах були прийняті законодавчі акти, які поставили певніперешкоди монополістичному захоплення ринків.

У США першим законодавчимактом, спрямованим проти монополізації економіки, був акт Шермана (1890р.). Вінформально поставив поза законом

трести й іншіоб'єднання підприємців, якщо вони обмежували торгівлю між штатами та іншимидержавами. Акт Клейтона(1914 р.) заборонив «нечесну торговельну практику», зокрема, договори на продажтовару з примусовим асортиментом, дискримінацію в цінах, злиття фірм, якщо вонивели до «істотного послаблення конкуренції». Наприкінці 60-х років нинішньогостоліття антимонопольне законодавство було введене в більшості західнихкраїнах.

В зарубіжних економічнихвиданнях домінування кількох великих фірм на ринку називають олігополією.  Розрізняютьолігополію першого виду – це кілька фірм, які виробляють майже ідентичнітовари, олігополією другого виду – кілька великих фірм, які виробляютьдиференційовані товари. При продажу диференційованої продукції морже бутибезліч продавців і покупців, однак домінуючи положення  займають все ж великіфірми. Прикладом олігополії може бути автомобільна промисловість США, де тригіганти  — «Дженерал моторз», «Форд», і «Крайслер» виробляють понад 90% усієїпродукції.

Олігополії нерідкорізними шляхами обминають антимонопольні закони й домагаються підвищенняринкових цін або підтримують вигідні їм ціни. [3, с.98 — 109]; 

Наслідкимонополізації економіки.

Галузева формаорганізації виробництва, управління й збуту ліквідували всі умови дляфункціонування як внутрішньогалузевої, так і міжгалузевої конкуренції. Нарешті,в той період сама держава  стала абсолютним монополістом, оскільки зосередила всвоїх руках майже всі засоби  виробництва, монополізувала всі сфериекономічного життя: виробництво, планування, розподіл, збут, ціноутворення,оплату праці. Доситьсказати, що 76% національного доходу, 42% державних капітальних вкладеньзнаходиться в руках держави. У результаті  сформувалася державно –монополістична економічна система особливого типу – тоталітарна, яка цілкомвиключала ринкову конкуренцію. В останні роки з’явився регіональний монополізму вигляді заборони підприємствам і комерційним організаціям вивозити товари йнадавати послуги за межами своєї території.

На фоні основних завдань,які ставить перед собою суспільство, дедалі актуальнішою стає проблемареформування природних монополій у контексті їх ринкової адаптації. Значеннядіяльності природних монополій та важливість її державного регулюваннязумовлені вагомістю і місцем таких структур у соціально – економічному розвиткукраїни.

Як правило, природнімонополії функціонують у галузях електроенергетики, нафтогазового комплексу,залізничного транспорту, житлово – комунального господарства, та зв’язку.Об’єктивною основою для монополізації цих сфер підприємництва є значна економіяна масштабах виробництва. Позитивний ефект від масштабу зумовленийособливостями виробничої технології, що характеризується замкнутим виробничимциклом, який базується на єдиному технологічному середовищі, та наявністю цілісноїсистеми протягнутих у просторі мереж, для яких необхідним управляння з єдиногоцентру в реальному масштабі часу. За таких обставин витрати в розрахунку наодиницю продукції знижується одночасно із зростанням обсягу пропозиції.

Іншою особливістюприродних монополій є низька властивість попиту, оскільки попит на їх продукціюмайже не залежить від змін цін на неї. Це зумовлене тим, що продукція такихструктур задовольняє першочергові потреби промислових споживачів і житловогосектора. Для цього варто додати також високі бар’єри входу на відповіднийтоварний ринок і виходу з нього: обсяг інвестицій, необхідний для створенняальтернативного об’єкта; тривалий період їх окупності; надто висока міраекономічного, технічного та політичного ризиків; тривалий період амортизаціїосновного капіталу; вагомий вплив на навколишнє середовище; високаспецифічність матеріальних активів та їх вузька спеціалізація; тощо.

Сукупна дія цих факторіввизначає ефективність локалізації виробництва продукції у єдиного виробника  іпрактично виключає можливість запровадження конкурентних відносин міжсуб’єктами господарювання. Проте – всупереч логіці аналізу досконалоконкурентної рівноваги, яка вважається взірцем економічної ефективності, — з огляду наіснування позитивного ефекту від масштабу на всіх рівнях випуску продукції, наринках природних монополій забезпечується нижчий рівень цін порівняно з тим,який може бути встановлений за наявності конкуренції.

Однак, якпідтверджують теоретичний аналіз і практичний досвід, діяльність природнихмонополій не тільки забезпечує суспільні вимоги, але й нерідко призводить довиникнення соціальних витрат. Це пов’язано з тим, що суб’єкти економікиповодяться раціонально лише тоді, коли функціонують у конкурентному середовищі,відчувають постійний тиск з боку суперників. в іншому випадку на певному етапірозвитку вони починають зловживати своїм статусом, порушуючи при цьому права йзаконні інтереси контрагентів. Тому не виключено, що ціна, яку суспільству доводиться платити зафункціонування природних монопольних утворень в економіці, може виявитися надтовисокою. Особливої гостроти це питання набуває в умовах трансформуваннягосподарського механізму в Україні.

З метою нейтралізаціїможливої «агресивності» компаній, які господарюють на ринках природнихмонополій, доцільно застосувати спеціальні засоби регулювання та реформуванняїх діяльності, а також управління ними. З огляду на те, що баланс інтересіввиробників і споживачів на ринках природних монополій не може мути встановлений«невидимою рукою» в процесі конкуренції, необхідним є пряме втручання держави зметою зниження втрат суспільства від монопольної влади. Однак, на мою думку,держаний вплив на природних монополістів повинен обмежуватися певними рамками.З одного боку, робота щодо регулювання функціонування природних монополій, у першу чергу, має бутиспрямована на захист інтересів споживачів товарів і послуг, на недопущеннязловживань з боку суб’єктів природних монополій економічною владою навідповідних ринках, а з іншого – регулювання діяльності цих компаній покликанестворити основу для їх ефективного функціонування та розвитку шляхомзабезпечення умов для повного покриття економічно виправданих витратпідприємств і адекватного інвестування у розвиток виробництва.

Посилаючись назазначені аргументи та враховуючи виняткову важливість діяльності суб’єктівприродних монополій народногосподарському відтворювальному процесі, багатонауковців і політиків вважають, що ці підприємства повинні залишатися удержавний власності. Яне погоджуюся з такою точкою зору, оскільки, по-перше, зміна форми власності неможе призвести до втрати об’єктивних рис природної монополії (у її галузях і надалі функціонуватиме єдина компанія, яка забезпечуватиме позитивний ефект відмасштабу), а по-друге, ніякі, навіть найефективніші директивні методидержавного впливу на природних монополістів проблем не розв’яжуть, якщо несупроводжуватимуться іншими позитивними зрушеннями в цьому плані.

За моїми переконаннями іза даними сватового досвіду, необхідними елементами процесу реформуванняприродних монопольних структур є

створеннясприятливого режиму для функціонування та розвитку компаній, а такожстимулювання модернізації виробництва з метою підвищення якості обслуговуванняспоживачів і зниження собівартості продукції. У цьому контексті вагома рольналежить реалізації комплексу заходів щодо запровадження принципів комерційноїексплуатації об’єктів природних монополій на основі їх роздержавлення тачасткової приватизації, що сприятиме створення сприятливих умов для активізаціїінвестиційних процесів.

Економічна теорія тасвітова практика пропонують широкий діапазон рішень щодо видів і форм власностіна об’єкти виробничої інфраструктури (якими, здебільшого, є об’єкти природнихмонополій), у якому можна виділити  4 основних підходи.

Варіант А. державнавласність і експлуатація об’єктів природних монополій державними підприємствомта відомством.

Варіант Б. Державнавласність і контракт на експлуатацію об’єктів природних монополій приватнимисектором.

Варіант В. приватнавласність і експлуатація об’єктів природних монополій, у багатьох випадках приінтенсивному державному регулюванні.

Варіант Г. Організаціяпослуг місцевими органами влади і користувачами (муніципальна власність).

Такі варіантивідображають найімовірніші способи розподілу власності, фінансування йвідповідальності за експлуатацію і технічне обслуговування об’єктів природнихмонополій, а також розподілу ризику між фінансовими і приватним секторами.Вибір того чи іншого способу в різних країнах визначається економічними,інституціональними та соціальними характеристиками їх розвитку.

Заслуговує на увагу тойфакт, що у світовій практиці традиційна державно форма власності на об’єктиприродних монополій поступово втрачає своє пріоритетність. Сьогодні зростаєкількість компаній, які функціонують на основі змішаної форми власності абоексплуатуються приватними фірмами. у більшості випадків такі підприємствадомінують у сферах зв’язку, електроенергетики та газопостачання.

Щодо України, тодефіцит інвестиційного капіталу та оборотних коштів у сфері діяльностіприродних монополій, у поєднанні з бажанням підвищити результативність їхфінансово-господарської діяльності, змушує і нашу країну звернутися на ринкиприватного капіталу у прагненні залучити його кошти до цих сфер підприємництва- тим більше, що це узгоджується з світовою тенденцією до приватизації тарегулювання окремих під секторів відповідних галузей.

Основноюпричиною, що зумовлює необхідність трансформування відносин власності у сферідіяльності природних монополій в Україні, є неефективність підприємствдержавного сектора, які довів свою неспроможність раціонально інвестувати ікерувати. Це пояснюєтьсятим, що для переважної більшості підприємств державного сектора є властивимпевний системі дефект, який не залежить ні від якості чинного законодавства, нівід адміністрації. Це так звані «м’які бюджетні обмеження» поведінки державнихпідприємств. На думку угорського економіста Я. Корнаі, вони полягають в такому.

По-перше, акції цихкомпаній не випускаються на фондовий ринок, через що практично не можливооцінити їх реальну вартість у котируваннях. Приватні інвестори з відомих причинне заінтересовані інвестувати державне виробництво.

По-друге, на противагуприватній власності, державна знижує стимули у суб’єктів господарювання (а тимбільше – у монополіста) до розширеного відтворення, динамічного розвитку,мінімізації затрат матеріальних, фінансових і трудових ресурсів тощо.

По – третє, керівництвотаких фірм змушене покладатися на рішення урядових чиновників з привод обсягіввиробництва та реалізації продукції, а також рівня цін на неї. керівникипідприємств призначаються урядом і тому орієнтуються не на попит споживачів, ана ієрархію влади.

Крім того, на мою думку,є ще одна причина на користь приватизації об’єктів природних монополій. упостсоціалістичних країнах (і в тому числі – в Україні) досі поширеною єпрактика надання безвідплатної державної підтримки підприємствам державногосектора у формі субсидій, субвенцій, безпроцентних або низькопроцентнихкредитів, кредитів під державні гарантії тощо. Такий «споживацький підхід» незавжди виявляється під силу навіть для країн з розвинутою ринковою економікою.Приватизація передбачає доступ до відносно дешевого фінансування за рахуноккоштів нових власників завдяки емісії акцій. З цієї причини наприкінці 70 роківу США і Великобританії, а на початку 80 р. – у Японії неефективні державніпідприємства (залізницю, електроенергетику, підприємства газової промисловості)було приватизовано. Як результат, уряди цих країн одержали значні кошти дляпокриття видатків державного бюджету, істотно зросли ефективність таінвестиційна привабливість підприємств, скоротився розмір державних субсидій.

Аналогічні мотивистимулювали роздержавлення природних монопольних структур і в країнах, яківідносно недавно стали на шлях економічних перетворень. більше того: за данимидослідження ООН, у 27 країнах, які розвиваються, дозволено конкуренцію у сферімобільного телефонного зв’язку. При чому приватизовані системи інфраструктурине тільки добилися позитивних результатів, але й розширили сферу послуг. Так,телефонна компанія Венесуели за перші два роки після приватизації збільшиласвою мережу на 35%.

Якщо ж аналізуватиситуацію, що склалася на сучасному етапі у середовищі природних монополій України,то слід відзначити, насамперед, незадовільний технічний стан об’єктівпромислової інфраструктури та невідповідність техніко-економічних параметріввиробництва світовим стандартам. Ось тільки окремі дані. За різними оцінками,застаріли  і стали небезпечними для експлуатації 30 – 50% довжинитрубопроводів. Щороку виникає гостра потреба у заміні 400 – 500 км. труб. Особливо аварійно небезпечними є ділянки трубопроводів, покладених територією ЗахідноїУкраїни, де ерозія металу (через природні умови та географічне положення)відбувається набагато швидше. Недосконалість конструкції та низький рівеньтехнічного обслуговування трубопровідних мереж ведуть до значних витраттранспортованої продукції.

Отже, підстави дляреформування відносин власності у сфері діяльності природних монополій наоснові залучення приватного капіталу та приватної ініціативи є очевидними.Разом з тим потенціальна небезпека проявів монополізму на відповідних товарнихринках має бути нейтралізована всебічно продуманою, науково обґрунтованоюсистемою їх державного контролю та регулювання.

Однак досвід українськоїприватизації об’єктів природних монополій, які функціонують на регіональномурівні, підтверджує, що в процесі її здійснення виникає ряд проблем. Це пояснюєтьсяфакторами як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. До перших з них, намою думку, можна віднести відсутність у країні потужного легального приватногокапіталу, нерозвинутість інститутів ринків капіталів, високу енергозатратністьвиробництва, а також те, що ці структури є об’єктом регуляторної політикидержави. Друга група факторів пов’язана з надмірною політизованістю підходів доприватизації природних монопольних утворень, значною корумпованістю цихсекторів економіки, посиленим проявом групових інтересів тощо.

Не можна не погодитися зточкою зору окремих фахівців, що протягом останніх років приватизаційний процесв Україні «був полем жорсткої політичної боротьби спочатку за обмеження приватизації, авідтак, з усвідомленням її неминучості, боротьба проти приватизаціїтрансформувалась у боротьбу за її використання в інтересах впливових політичнихгруп». Вище

викладене, на мій погляд,відображає ситуацію у сфері приватизації об’єктів природних монополій.

1)        Вагомий вплив на уповільнення темпів приватизації об’єктів природних монополій справляє також непрозорістьпроцедури продажу компаній. Як наслідок, постійно збільшується кількістьзаконодавчих актів, які нерідко є суперечливими і призупиняють дію один одного,що значно знижує темпи трансформування власності у природних монопольних сферахекономіки та певним чином стримує соціально – економічний розвиток усьогонародногосподарського комплексу.[5, с.220 – 225.];