Реферат: Економічна криза в Україні та шляхи її подолання

Економічна криза в Україні та шляхи її подолання

Зміст

              

                Вступ. 4

Розділ 1.Кон’юнктурні коливання економіки та ділові цикли. 6

1.1.Поняття циклічних коливань в економіці 6

1.2.Криза як один з факторів циклічного розвитку. 10

1.3.Регулювання циклічного розвитку або антикризоваполітика держави. 16

Розділ 2. Аналіз та проблеми вирішення економічної кризи вУкраїні 18

2.1.Причини та основні фактори виникнення економічної кризив Україні 18

2.2.Динаміка економічних показників в період розвиткуринкових                відношень  20

2.3.Принципи формування стабілізаційної політики держави 1999-2002 рр. 28

Розділ 3. Шляхи подолання економічної кризи в Україні 32

                 Висновки. 37

                 Списоквикористаної літератури. 39

Вступ

Як відомо, сучасне суспільство прагне допостійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкийекономічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічнийріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічноїнестабільності. Підйоми і спади рівнів економічної активності, що ідуть один заодним прийнято називати діловим чи економічним циклом. Термін “цикл” вживаєтьсяв біології й інших науках для позначення таких подій, що постійно повторюються,але не обов'язково в однаковому ступені. Тому є всі підстави думати, що рух діловогожиття суспільства протікає у формі циклів, сутність яких полягає в наявностіповторюваної послідовності змін. Діловий цикл припускає рух трьох величин:обсягу зайнятості, обсягу продукції і рівня цін.

В умовах переходу до ринкових відносин векономіці України велике значення грає реформація відносин власності,роздержавлення і поява нових видів власності, що буде сприяти розвитку ринковихвідносин, нових видів господарювання, завдяки чому з'явиться можливістьперебороти найтяжку економічну кризу, у якій знаходиться Україна.  

Економічні перетворення в Україні повинні бутинаціленими на вирішення найважливішого завдання — це радикальні зміни в системіуправління економікою як на макрорівні, так і на мікрорівні (рівні підприємстві об'єднань). Зміни на мікрорівні полягають в перебудові організаційноїструктури управління діяльність підприємств, створенні промислово-фінансовихгруп, холдингових компаній. Необхідність створення і розвитку нових в Україніформ підприємництва об'єктивно обумовлена потребою підприємств у більш гнучкихструктурних формах, здатних адаптуватися до швидких змін зовнішньогосередовища.

Кризові явища в галузях економіки Україниспричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва,можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання та іншимипричинами. Темпи виробництва почали різко сповільнюватися. А намагання стриматиспад виробництва екстенсивними методами не призвело до відповідних результатів,спричинило зменшення фондовіддачі.

Відносно високий рівень розвитку економікиУкраїни може забезпечити їй економічну незалежність, але за умови конверсіїоборотного потенціалу й незалежної економічної оцінки матеріально-сировинноїбази.

Тема економічної кризи на сьогодні є дужеактуальною, тому що не знаючи причин кризи в Україні, неможливо знайти шляхи доїї подолання.

Метою курсової роботи є аналіз причин тафакторів економічної кризи в Україні та шляхи її подолання.

Розділ 1.Кон’юнктурні коливанняекономіки та ділові цикли1.1.Поняття циклічних коливань векономіці

Циклічність як об'єктивна закономірністьекономічного розвитку за своїм змістом багатоструктурна. Якщо в основу критеріюкласифікації покласти довготривалість, то вона буде мати: малі цикли(короткострокові коливання ділової активності, які продовжуються 3-4 роки);середні цикли (строком 7-11 років); великі цикли (періодичність яких становить40-60 років); вікові циклічні коливання, наприклад вікові цикли лідерства.

Проте критерій довготривалості лише один зможливих. Типи циклів розрізняються неоднозначністю матеріальної основирозвитку, характером впливу на економічні процеси. Крім того, різні циклинакладаються один на один, що ускладнює їхню диференціацію.

У структурі циклічного економічного розвиткунайрельєфніше виражаються середні промислові цикли. Вони найближче взаємодіютьз малими циклами і найдієвіше впливають на розвиток економічних процесів. Саметому середні цикли визначаються як базові.

Усі кризи різняться між собою, оскільки кожназ них історично неповторна та індивідуальна. Пояснити їхню суть за допомогоюлише якоїсь однієї групи факторів неможливо. Проте можна виділити ряд загальнихзакономірностей, які властиві усім їм.

1. Економічні цикли середньої тривалості маютьчотири послідовні фази: кризу, депресію, пожвавлення, піднесення. Визначальнимимоментами серед цих фаз є криза і піднесення. Перехід від однієї фази циклу доіншої здійснюється автоматично — на основі ринкових саморегуляторів.

2. Середні цикли за своїм змістом відображаютьциклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу і споживання.Це зумовлює багатогранність циклічних коливань, показниками яких є: загальнімасштаби виробництва, динаміка національного доходу і валового національногопродукту, завантаженість виробничих потужностей, зайнятість, реальні доходинаселення. Важливим показником циклічності є рух норми прибутку, а такожпоказники, що характеризують економічну ефективність відтворення.

3. Матеріальною основою середніх циклів єфізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішоїчастини — знарядь праці. Отже, виробництво засобів виробництва виконує вмеханізмі циклічності базову функцію. У процесі циклічних коливань вонивідчувають найбільше навантаження. В країнах, де частка галузей першогопідрозділу в економіці менша, циклічність за інших однакових умов виявляєтьсяменше.

4. Циклічність, що викликана оновленнямосновних виробничих фондів, не обов'язково призводить до спаду виробництва.Старіння і фізична заміна зношених засобів виробництва не є безпосередньоюпричиною кризи. Негативні наслідки цих процесів можна регулювати. Економіцівнутрішньо притаманні властивості запобігання таким виробничим спадам. Дляцього необхідно розмежувати матеріальні основи середньострокових циклічнихколивань і безпосередні причини криз. Останніми є внутрішні суперечностіринкової економіки: функціональна відокремленість її структурних елементів іпринципова неможливість у зв'язку з цим цілісного макроекономічного регулюванняїї.

Довгострокові циклічні коливання в економіцібули виявлені вченими-економістами  ще у другій половині XIX ст.

Найважливішою в теорії довгих хвиль є проблеманаукового обґрунтування їхньої  матеріальної основи. Матеріальну основу довгиххвиль становить структурне оновлення технологічного  способу виробництва.Здійснюється воно двома шляхами: по-перше, еволюційно, коли  поліпшуються івдосконалюються існуючі технології; по-друге, революційне, коли  відбуваютьсяякісні зміни в матеріалізації наукових знань. Ці два шляхи доповнюють ізамінюють один одного.

Еволюційний шлях дає змогу  використатипотенціал існуючих технологій і підготувати умови для стрибка в  їхньомурозвитку. Технічні революції означають перехід до нових технологічних принципів, які потім розповсюджуються еволюційно. Загальнотехнічні революції стають стрижнем революції в продуктивних силах. Одночасно здійснюються стрибки і в розвитку людини як головної продуктивної сили, в зростанні ефективності та продуктивності її праці.

Циклічне оновлення технологічних структурпродуктивних сил суспільства  періодично повторюється, але, врешті-решт,циклічний розвиток продуктивних сил  здійснюється під впливом економічнихфакторів.

Починаючи з першої промислової революції кінцяXVIII — першої третини XIX ст.  якісні стрибки у зміні базисних поколінь машині технологій здійснюються у  часових межах 40-50-60 років. У цих самих межах іпід впливом тих самих  матеріально-технічних і економічних факторівздійснюються і довготривалі економічні цикли.

З  часів першої промислової революції і досередини XX ст. було три довгих цикли. З  початком сучасної науково-технічноїреволюції розпочався четвертий цикл, який  триває і тепер. У структурідовготривалих циклів виділяють два етапи розвитку — низхідну і  висхідну хвилі,або фази. Звідси цикл також має дві фази.

Низхідна фаза великого циклу — період змінибазисних технологій і технологічних  структур виробничої системи суспільства — триває 20-25 років. У цей час  відбуваються гострі економічні кризи малих ісередніх циклів. Один з них  утворює вихідний пункт для найбільших вкладень утехнічні вдосконалення, які  були накопичені попереднім розвитком. Він такожбере на себе найбільше  навантаження в перебудові економічної структурисуспільства, яка адекватна  технологічному оновленню виробництва.

Висхідна фаза великого циклу — періодтривалого піднесення економічного та  науково-технічного розвитку суспільства.Він триває від 25 до 30 років. У цей  час не виключені й циклічні кризи,пов'язані з оновленням виробничих фондів.  Розвиваються вони, як правило, нарівні високої кон'юнктури. Період «високого піднесення» — це періодмасового розповсюдження нових  технологій, зародження і розвитку новихпровідних або навіть базових галузей  економіки. В цій фазі відкриваютьсядодаткові можливості для отримання прибутку,  розширення інвестиційногопроцесу, залучення у виробництво додаткової робочої  сили, зростання заробітноїплати.

У той самий час з просуванням економіки доверхньої точки великого циклу в  народному господарстві починаютьнагромаджуватися й протидіючі тенденції.  Зростання органічної будовивиробництва посилює дію тенденції норми прибутку до  зниження. Зростає напругана ринку позикового капіталу, підвищуються  відсоткові ставки. Нагромаджуютьсяінші суперечності, які вже неможливо  розв'язати на еволюційній основі технологічногооновлення виробництва.  Починається глибока криза, яка є початком нової,низхідної, фази великого циклу.

Поряд із створенням наукових основдовгострокового прогнозування економічної  структури суспільства теорія довгиххвиль дає змогу виявити також фундаментальні  закономірності розвитку тієї чиіншої економічної системи. Взаємозалежність між  зміною базисних технологій(великих циклів) і глибинною перебудовою виробничих  відносин, наприкладпідприємницького виробництва, має такий вигляд: першому  технологічному циклу(довгій хвилі) відповідає домонополістичне підприємництво,  засноване на вільномуринково-конкурентному механізмі; другій довгій хвилі -  монополістичне підприємництвоз ринково-конкурентним господарським механізмом,  який монополістичне регулюється;третій хвилі — період  державно-монополістичного підприємництва здержавно-монополістичним  конкурентно-ринковим механізмом господарювання.

Великі цикли притаманні як країнам зрозвинутою ринковою економікою, так і  країнам командно-адміністративноїсистеми. Глибина кризових потрясінь економіки  колишнього СРСР ісхідноєвропейських країн, яка припала на другу половину 80-х  — початок 90-хроків, зумовлена не тільки деформаціями  командно-адміністративної системи. Ціекономічні потрясіння були пов'язані з  необхідністю докорінного технологічногопереозброєння виробництва, викликаного  новим етапом науково-технічноїреволюції.

На відміну від промислово розвинутих ринковихкраїн, де циклічні фактори довгих  хвиль виявилися в середині 70-х — на початку80-х років, часові межі в країнах  командно-адміністративної системи зсунулисяприблизно на десятиліття. Головним  фактором цього відставання став більшнизький рівень розвитку техніки і технології.

Отже, існує й об'єктивна зумовленістьспільності ряду перетворень  механізмів управління, організаційно-економічнихструктур і форм власності у  країнах з різним економічним устроєм. Питання не всамій проблемі, а у формах і  методах її розв'язання. Щодо України, то тутглибока економічна криза не є ні циклічною, ні  довгохвильовою. Вона є частиноювсеохоплюючої кризи, яка витікає з: по-перше,  структурної трансформаціїнародногосподарських пропорцій у зв'язку з розпадом  колишнього єдиного виробничогопростору в рамках СРСР і порушенням колишніх  виробничих зв'язків та нестворенням відповідних економічних; по-друге,  трансформації економічноїсистеми в цілому та, по-третє, з практичної  некерованості цимитрансформаційними процесами на макрорівні в умовах, коли  національна державатільки формується.

1.2.Криза як один з факторівциклічного розвитку

Криза є найскладнішою та найсуперечливішоюфазою економічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили:скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвогорівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, політична напруга,а з другого — криза виконує творчу функцію: циклічні коливання діловоїактивності є однією з умов економічного зростання, а сама криза — активноюскладовою частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічнихсистем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічнеоновлення виробництва, структурну перебудову економіки.

Звідси випливає висновок про те, щоантициклічне регулювання має свої межі, оптимальні норми, а штучне перериваннякризи не завжди обґрунтоване.

Основною фазою, що формує і визначає характері тривалість економічного циклу, найвідчутнішою за своїмисоціально-економічними наслідками, є криза (рецесія), стискання, падіння(рис.1).

Вона характеризується:

·    порушенням макроекономічної рівноваги,розбалансуванням взаємодіючих структур;

·    перевиробництвом з наступним падінням обсягіввиробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі;

·    падінням товарних цін;

·    зростанням безробіття, збільшенням незайнятихвиробничих потужностей;

·    падінням рівня реальної заробітної плати, іншихдоходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення;

·    зниженням платоспроможного попиту населення,зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі;

·    крахом грошово-кредитних зв'язків;

·    наростанням системи взаємних неплатежів;

·    кредитною напругою, злетом норми позиковоговідсотка;

·    нестачею грошової маси, високими темпами інфляції;

·    масовим знеціненням капіталу, завмираннямінвестиційних процесів;

·    падінням курсу акцій, біржовою панікою;

·    масовим банкрутством підприємств;

·    зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо.

/>

Рис.1. Фази економічного циклу в їхнійпослідовності та взаємозв’язку 

Кризові явища продовжують наростати до моментувідновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях (коли процеспадіння припиняється і розпочинається фаза депресії, відрізок В- В,). Двоїстаприрода кризи виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідкомвнутрішніх суперечностей системи, а з іншого — формою їх розв'язання, виконуючифункцію оздоровлення (санації) економічної Системи.

Депресія (застій, стагнація) може бути доситьдовготривалою, вона характеризується післяшоковою ситуацією. Основними їїознаками є:

·    стабільність виробництва, але на найнижчому рівні;

·    призупиняється падіння цін, вгамовуються інфляційніпроцеси;

·    зберігається високий рівень безробіття, кількістьробочих місць не збільшується, рух капіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції,норма позикового відсотка висока;

·    починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуютьсяі поступово зменшуються товарні запаси.

·    Внаслідок цього помітні поступове поширенняреанімаційних процесів, наростання позитивних тенденцій.

Розпочинається фаза пожвавлення. Серед їїосновних виявів слід назвати:

·    початок оновлення основного капіталу, модернізаціївиробництва;

·    відновлення інвестиційного процесу; активізаціюсукупного попиту;

·    підвищення рівня виробництва, скороченнябезробіття;

·    зростання позикового відсотка, товарних цін.

Застій змінюється економічним зростанням,пожвавлення охоплює все більшу кількість підприємств, галузей, сфер економіки,зростають доходи населення, прибутки підприємців. Відновлюється докризовий станекономіки (точка С1 на рис. 3, яка відповідає точці А — піку розвиткупопереднього економічного циклу).

Економіка входить у фазу піднесення(експансії, ажіотажного буму) і досягає своєї найвищої точки, піку розвитку(точка А1), параметри якого значно перевищують попередній.Піднесення характеризується масовим оновленням і розширенням основного капіталу,реконструкцією старих виробничих потужностей і новим будівництвом; нарощуваннямобсягів національного виробництва, активним інвестиційним процесом, стрімкимзростанням прибутків, сукупного попиту; гарячковим зростанням цін; повноюзайнятістю, суттєвим підвищенням заробітної плати, наростанням нестачі робочоїсили, сировинних ресурсів; розвитком кредитно-фінансових операцій,спекулятивних біржових ігор тощо. Все це призводить до «перегріву»економіки, посилення диспропорційних явищ, зростання передумов майбутньогопадіння, нового економічного циклу, наступного витка соціально-економічногорозвитку суспільства.

Сучасний економічний цикл має суттєвівідмінності. Розглянемо основні з них:

·    дія і вплив фази циклу виходять за національнімежі;

·    посилюється державно-монополістичне регулюванняциклічних процесів;

·    підвищується роль соціальних аспектів в механізміантициклічного регулювання;

·    фази пожвавлення і піднесення триваліші таінтенсивніші, фази спаду і депресії менш глибокі та тривалі;

·    науково-технічна революція, структурна перебудоваекономіки впливають на частоту криз: період їх повторювання скоротився спочаткуз 10-14 до 5-7 років, а сьогодні кризові явища повторюються через 1-2 роки;

·    нерегулярність коливань, розмитість меж між фазами,випадіння окремих фаз (після кризи, наприклад, може зразу розпочатисьпожвавлення);

·    темпи піднесення невисокі — 2-3 відсотки на рік, вумовах піднесення залишається значна кількість безробітних;

·    основні економічні параметри менш динамічні,соціально-економічні процеси відбуваються повільніше;

·    суперечливе поєднання асинхронності та синхронностісоціально-економічних процесів у різних країнах;

·    зниження ролі циклічних факторів у динаміці цін;глибока криза, стагнація виробництва можуть супроводжуватися зростанням цін,посиленням інфляційних процесів;

·    переплетіння циклічних криз з нециклічними,синхронізація і взаємодія економіко-соціальних коливань, кризових явищ іприродноекономічних циклів;

·    частішими і серйознішими за своїми наслідками стаютьнециклічні коливання, сутність яких вивчена недостатньо, а отже, відсутніефективні методи регулювання їх;

·    кризові явища охоплюють нові сфери і рівні (галузінематеріального виробництва, індустрію відпочинку тощо).

Особливості сучасного економічного циклупотребують удосконалення механізмів антикризового регулювання, пошуку нових,дієвіших методів і важелів пом'якшення циклічних коливань.

Внаслідок дії різноманітних груп факторів векономічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбуваєтьсяпоступове злиття фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення — з фазоюпіднесення, і цикл починає функціонувати як двофазний. Для першої фази властивесходження вниз, для другої — піднімання.

Матеріальною основою малих циклів є процеси,що відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовимикризами, що повторюються з певними закономірностями. Вони характеризуютьсяособливою гостротою та інтенсивністю — або накладаються на промислові кризи,або мають самостійний розвиток.

Загальні грошові кризи безпосередньо пов'язаніз виробничим циклом і є елементом загальних економічних криз.

Специфічні грошові кризи розгортаються наоснові суперечностей, внутрішньо притаманних грошовій системі, і утворюютьвласне джерело її саморозвитку.

Розмежування криз досить відносне. Вонопотрібне з точки зору виявлення змістовних характеристик кожної з них.

За змістом грошові кризи виступають як кризисфери грошового обігу і кризи сфери кредиту. Оскільки грошовий обіг у значнійсвоїй частині функціонує у вигляді кредитних засобів обігу, то грошові кризифактично є кризами кредитно-грошової системи. Вони частіше зароджуються у фазахпожвавлення і піднесення промислового циклу. Під час масового оновленнявиробничих фондів різко зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Це викликаєрозбухання кредитної заборгованості підприємств, призводить до зростаннябанківського відсотка, збільшення масштабів фіктивного капіталу, посилює інфляціюта спричинює біржові потрясіння. Розпочинається грошова криза. Конкретними формамивияву її є кризи платіжних засобів, позикового капіталу та грошового обігу.

Головними чинниками зміни структурисуспільного виробництва під впливом циклічного розвитку процесу відтворення єфази кризи і пожвавлення. У кризовій фазі відбувається скорочення обсягупродукції, яка випускається, зменшуються масштаби капіталовкладень, різкознижується рівень зайнятості. Все це знаходить своє вираження, по-перше, уприпиненні функціонування технічно застарілих підприємств та морально зношеногообладнання; по-друге, у погіршенні фінансового стану господарських одиниць,найчастіше тих, що не витримали конкурентної боротьби через низьку технічнуоснащеність. Непридатні види та підвиди виробництва у фазі піднесеннязамінюються на нові, прогресивніші.

1.3.Регулювання циклічного розвиткуабо антикризова політика держави

Сучасна ринковаекономіка функціонує в умовах активного впливу на неї держави. Державний впливна економіку здатний істотно вплинути на хід економічного циклу, змінюючихарактер економічної динаміки: глибину і частоту криз, тривалість фаз циклу іспіввідношення між ними. Державне регулювання спрямоване на зм'якшенняциклічних коливань, тому воно носить антициклічний характер. Найважливішимиметодами, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, виступаютькредитно-грошові і бюджетно-податкові важелі. Під час кризи державні заходиспрямовані на стимулювання виробництва, а під час підйому — на йогостримування. Так, з метою ослаблення «перегріву» економіки держава у фазіпідйому сприяє подальшому подорожчанню кредиту, уводить нові податки, підвищуєстарі, скасовує прискорену амортизацію і податкові пільги на нові інвестиції. Вумовах кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на здешевлення кредиту,скорочення податків, на прискорену амортизацію і податкові знижки на новіінвестиції.

Таким чином,сучасний механізм самонастроювання ринкової економіки через циклічні кризизмінюється під впливом державного впливу. Відбувається переплетення стихійно-ринковогомеханізму функціонування економіки у формі циклічних криз зі свідомим державнимвпливом на відтворювальний процес.

Не можна не відзначити особливості сучаснихциклічних криз, що зв'язані з кризою державного регулювання. Останнє одержаловираження в неспроможності антициклічної політики держави, у банкрутстві теорійі практики впливу на циклічний розвиток, у невідповідності офіційнопроголошених цілей державної політики фактичним результатам регулюванняекономіки (замість росту економіки — його падіння, замість повної зайнятості —масове безробіття, замість стабільності цін — хронічна інфляція і т.д.). Урезультаті економічна діяльність держави стала додатковим фактором нестійкостіекономіки.

Криза державного регулювання економічногорозвитку зажадала від уряду розвинених країн шукати вихід зі сформованоїситуації, але не шляхом відмовлення від державного регулювання циклічноговиробництва, а за допомогою перебудови його форм і методів. Антициклічнаспрямованість державної політики змінилася антиінфляційною.

Розділ 2. Аналіз та проблеми вирішенняекономічної кризи в Україні2.1.Причини та основні факторивиникнення економічної кризи в Україні

Україна останнім часом докладає значнихзусиль, щоб подолати кризу, яка має системний характер, позбутися наслідківколоніального минулого і сформувати соціально-економічну модель, засновану наінституті приватної власності. Для цього їй доводиться повністю вибудовуватинову ринкову інфраструктуру.

Україна перебуває під негативним впливомзовнішніх факторів, насамперед економічних процесів, які відбуваються в Росії,через тісну прив'язку до енергопостачання з цієї країни. По суті, в Українісклалася ненормальна, однобока структура постачання енергоносіїв, яку, на жаль,за роки незалежності нам не вдалося змінити.

Економічна криза в Україні спричиняється такожповільним та непослідовним проведенням економічних трансформацій. Конкретниммеханізмом виходу із стану рецесії є проведення курсу жорсткої монетарноїполітики, підтримуваного Президентом України Л. Кучмою та Національним банком.

Україна дуже дорого заплатила за відсутністьвласної національної валюти, а також за помилки останніх двох років. Низканесприятливих зовнішніх чинників (фінансовий обвал в Росії, світова фінансовакриза, а також девальвація гривні) призвели до знецінення основного капіталу тазростання цін на нафту, бензин, інші енергопродукти. А оскільки Україна вже єскладовою світового господарства, то, природно, були порушені цінові пропорції,які пов'язують Україну з цим господарством. Це завдало серйозних збитківекономічному розвиткові загалом, порушило процес економічної стабілізації,спричинило до спаду валового національного продукту.

З цієї ситуації Україна зробила такі висновки.

По-перше, у будь-яких умовах і за будь-якихобставин не можна жертвувати національною валютою, слід уникати тотальнихпроцесів девальвації.

По-друге, необхідно будь-що диверсифікуватиджерела постачання енергоносіїв. Сьогодні вдалося вирішити проблемуальтернативного надходження нафтопродуктів з Азербайджану, Греції. Якщо мизможемо налагодити систему постачання Каспійської нафти та створити у регіоніЧорного моря ринок нафти, незалежний від Росії, це дозволить ліквідувати вУкраїні причини рецесії, пов'язані із зовнішніми факторами.

По-третє, Україні потрібна жорстка продуманабюджетна політика. Неприпустиме збільшення бюджетного дефіциту, требарадикально скорочувати державні витрати. Резервами у цьому плані є здійсненняадміністративної реформи, ліквідація цілої групи галузевих міністерств таустанов, спрощення системи управління і трансформація системи оподаткування.

 Ще один показовий приклад. Рівень споживанняв Україні у 1994 році становив 19 % ВВП, а вже в 1997 році аж 26 % ВВП. Тобто — економічна криза поглиблюється, а державні витрати замість скорочення стрімкозростають. Виникає питання: чому у нас відбувається не так, як у всіх іншихкраїнах світу, що в умовах економічної кризи в першу чергу істотно скорочуютьдержавні витрати, а заощаджені кошти направляють на соціальні виплати(пенсіонерам, непрацездатним та деяким іншим). І знову ж таки причиною такогобезглуздя є наше законодавство. 62 закони України закріплюють становище, колина виробництві працюють — тобто наповнюють бюджет — лише 15 млн. громадян, а наутриманні бюджету перебуває майже 20 млн. громадян. Саме тому із кожних 100 одиницьсукупного державного прибутку 90 іде на виконання законів і лише 10 одиниць — на відтворення виробництва. Ось тут головні корені наших негараздів.

Подальше зволікання з реформами та зростанняекономічної нестабільності можуть призвести до різкого падіння валютного курсугривні, значної інфляції та швидкого зниження життєвого рівня вже наприкінціцього року. Наслідком цього буде загострення політичної нестабільності таперебіг подій, подібний до тих, що були у Болгарії, чи в Індонезії.

2.2.Динаміка економічних показників вперіод розвитку ринкових                відношень

Протягом 1999 року тривала економічна криза,що виражалася у:

-    зниженні обсягів ВВП (на 0,4%), реального рівня споживання населення(на 10,9%), скорочення внутрішнього (на 5,4%) і зовнішнього (на 14,5%) товарообігу;

-    високому рівні інфляції (23%), падінні загальної платоспроможності,реальному зменшенні порівняно з 1998 роком бюджетних прибутків (на 8%) і зростанніпоточної бюджетної заборгованості (на 1,1 млрд. грн.);

-    зменшенні обсягів інвестицій в основні фонди у доларовому обчисленні —на 28%.

Сталися структурні зміни негативного значення,що подовжують тривалість кризи:

-    у промисловості прискорено зростали обсяги проміжного продукту (металургії,електроенергетики);

-    різко збільшилася готівково-грошова (на 33,8%) та бюджетно-вексельнамаса при високому офіційному (1, 52% ВВП) і неофіційному (1,0%) дефіциті бюджетута рості зовнішнього боргу (на 1,1 млрд. дол.);

-    збільшилися також обсяг тіньового обороту і скоротилися податковівідрахування (58% від планової суми).

Уповільнилися ринкові реформи, внаслідок чогозросли неплатежі постачальникам і по заробітній платі; знизився прибуток івпали реінвестиції; посилилася цінова незбалансованість на ринках монопольнихтоварів.

З позитивних явищ 1999 року варто назватидеякі збільшення реальної маси банківських кредитів економіці (на 5,4%);досягнення прибутковості зовнішньої торгівлі України (1,9 млрд. дол.) тапозитивного сальдо поточного платіжного балансу (1,7 млрд. дол.); частковеполіпшення структури грошової маси — збільшення частки депозитів і резервноїміжнародної валюти (із 54,5%) — у 1998 р. до 56,6% — у 1999 р. ), завдяки чомувдавалося утримувати плавність динаміки цін та валютного курсу.

ВВП знизився у порівнянні з 1998 р. на 0,4%,були знижені також галузеві показники: обсяг роздрібного товарообігу — на 5,4%,обсяг платних послуг населенню — на 7,1%, обсяг сільськогосподарськоговиробництва — на 5,7%, вантажообіг транспорту — на 3,8%, обсяг зовнішньоїторгівлі товарами і послугами — на 14,6%. Вперше за роки незалежності Українизафіксовано зростання промислового виробництва, що склало 4,3%, середньодобовевиробництво зросло на 5,6%. Основними чинниками достатньо стійкого (з травня1999 р.) росту в промисловості були:

-    плавна девальвація гривні, що сприяє підвищенню конкурентноздатності продукціїнаціональної промисловості на внутрішньому і зовнішньому ринках, імпортозаміщенню;

-    деяке пожвавлення з платежами за рахунок векселів і кредитної емісіїНБУ;

-    краща від прогнозованої, зовнішньоекономічна кон’юнктура для окремихпродуктів українського експорту (насамперед, чорної металургії).

Істотно вплинув на загальний показник ріствиробництва у харчовій, деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості,обумовлений результатами приватизації й припливом іноземних інвестицій у ційгалузі.

Водночас приріст доданої вартості впромисловості був набагато нижче показника товарного росту, що свідчить пропереважний вплив на останній показник збільшення виробництва проміжноїпродукції (вугільної, металургійної, електроенергетичної). У багатьох випадкахце було пов’язано з монопольним положенням постачальника, приміром, велектроенергетиці зафіксований приріст промислового виробництва на 6,6% прискороченні виробництва основного продукту галузі — електроенергії — на 0,5%.

Протягом року було допущено значне погіршенняфінансово-грошових параметрів економіки: інфляція склала 23% замістьпрогнозованих 16%; середньорічний курс гривні досяг 4,13 замість 4,0 грн./дол., виходячи з валютного коридору: бюджетний дефіцит досяг 1,5% ВВП замість 1,0%— за Законом про держбюджет; грошова маса (МЗ) зросла за рік на 40%, у той часяк маяки вказували на 20%-вий ріст. Була здійснена масштабна готівково-грошоваемісія з метою покриття заборгованостей з соціальних виплат. Мінфін допустивемісію векселів, якими погашалися заборгованості з податків і платежів у бюджет,— на 5,1 млрд. грн. Внаслідок цих фінансово-грошових операцій частково вдалосяпогасити старі борги (по зарплаті, пенсіях, дотаціях, асигнуваннях, бюджетнійсфері і ін.), проте набрала обертів інфляція — її надлишковий потенціалпродовжує реалізовуватися в 2000 році. Відзначимо, що надлишкова грошова івексельна емісія не зупинили ріст неплатежів в економіці: кредиторськазаборгованість підприємств виросла за рік на 70 млрд. грн. (у 1998 р. їїприріст був 34 млрд. грн.).

Допущене збільшення платіжних засобів призвелодо знецінення грошей, що погіршує фінансово-інвестиційні можливості економіки в2000 році.

В умовах фінансової нестабільності 1999 р.була здійснена лібералізація валютного ринку і курсоутворення гривні. Це даломожливість вийти на реальні значення валютного курсу, починаючи з ІІ кварталу.Девальвація гривні (а в цілому за рік вона знецінилася щодо американськогодолара на 52%) дозволила обмежити імпорт і стимулювати експорт, внаслідок чогоз ІІІ кварталу року зовнішня торгівля стала прибутковою. Експорт товарів іпослуг за рік — 14,7 млрд. дол. (16,5 у 1998 р.), імпорт товарів і послуг —12,8 млрд. (16,1 у 1998 р.), позитивне сальдо — 1,9 млрд. дол. (350,7 млн. у1998 р.). Сальдо зовнішньої торгівлі товарами залишалося негативним (експорт —11,6 млрд. дол., імпорт — 11,8 млрд. дол., негативне сальдо — «-» 264,6 млн.дол.).

Вперше в історії України за підсумками рокуотримано і позитивне сальдо поточного рахунку платіжного балансу — запопередньою оцінкою — близько 1,7 млрд. дол. У 1999 р. продовжувалосяскорочення реального обсягу внутрішніх інвестицій, був вкрай незначним рістгрошових накопичень і заощаджень. Номінальні інвестиції в основний капітал(капітальні вкладення) зросли на 2,9% у порівнянні з 6,1% у 1998 р. Обчислені удоларовому еквіваленті інвестиції в основний капітал скоротилися на 28% (із 5,7млрд. дол. у 1998 р. до 4,09 млрд. у 1999 р.).

Сукупний капітал банківської системи вдоларовому вимірі зменшився за рік приблизно на 8%, банківські активи — на 16%,прибуток — на 29%. Банківські вклади в гривнях збільшилися за рік на 1,2 млрд.грн., або на 38,6%. Прямі іноземні інвестиції склали за рік, за попередньоюоцінкою 400 млн. дол. у порівнянні з 718 млн. у 1998 р.

Прибутки консолідованого бюджету склали 32,3млрд. грн. (на 2 млрд. грн., менше, ніж у Законі про держбюджет на 1999 рік),витрати — 34,3 млрд. грн. (менше затвердженої суми на 1,1 млрд. грн.), дефіцитбюджету — 1,93 млрд. проти затверджених 1,24 млрд. грн.

Дефіцит бюджету профінансований за рахуноквнутрішнього фінансування на 2,014 млрд. грн. (замість 610 млн., щопередбачалися). За рахунок зовнішніх джерел дефіцит профінансований тільки на80,9 млн. грн. (замість 630 млн. грн., передбачених Законом про держбюджет).

У 1999 р., як і у всі попередні роки,починаючи з 1992 р., зростання доходів бюджету було лише номінальним, тобтообумовленим насамперед ростом інфляції. Це стосується також зростанняподаткових надходжень. Податкові платежі до зведеного бюджету склали лише 58%суми, що передбачалася. У порівнянні з обсягом прибутків, встановленим Закономпро держбюджет на 1999 рік, фактичні прибутки склали 94%. Наповнення бюджетудосягнуто за рахунок неподаткових надходжень, у тому числі за рахунок додатковоїемісії грошових та квазігрошових засобів. Сума фактичних податкових надходженьу Зведений бюджет у 1999 р. у порівнянні з 1998 р. збільшилася лише на 14%,тобто в реальному вимірі вона скоротилася на 9,3%. Структура фактичнихбюджетних витрат у цілому не відповідала проголошеним економічним пріоритетам.Витрати на соціальний захист і соціальне забезпечення в Зведеному бюджетісклали 95,7% суми, що передбачається, на фундаментальні дослідження і сприяннянауково-технічному прогресу — лише 57%. При цьому витрати на державнеуправління виконані на 129%, на функціонування виконавчої влади — на 168,3%.

Погіршилася загальна платіжна ситуація:загальна кредиторська заборгованість підприємств за 1999 рік зросла на 70 млрд.грн. (з 153 млрд. на початок року до 223 млрд. — на його кінець); дебіторська —на 64 млрд. грн. (з 108 до 172 млрд.). Зросли усі види кредиторськоїзаборгованості, а найбільше — постачальникам товарів та послуг і з податковихплатежів. У 1999 р. істотно зросли зовнішні боргові зобов’язання Українськоїдержави. На 01.01.1999 р. їхня сума складала 11,5 млрд. дол., на 01.01.2000 р.— перевищила 12,6 млрд. дол. З урахуванням девальвації гривні зовнішній боргвиріс з 41,8% у 1998 р. до 54,2% ВВП у 1999 р., тоді як за підсумками 1997 р.він складав лише 22,9% ВВП.

При номінальному рості грошових прибутківнаселення за 1999 р. на 13,6% реальні прибутки знизилися на 10,9%.Середньомісячний грошовий прибуток на душу населення наприкінці року склавменше 100 грн., середньомісячна заробітна плата на одного штатного робітника —199 грн.

Незважаючи на емісійні «вливання»,заборгованість по виплатах соціального характеру залишалася високою. За станомна 10.12.99 р. заборгованість по виплатах заробітної плати і у виробничій, і убюджетній сферах склала 6,6 млрд. грн., заборгованість по виплатах пенсій на1.12.99 р. — 1362,9 млн. грн. У 1999 р. населенням оплачено лише 72,8%нарахованої плати за комунальні послуги. Заборгованість на 10.01.2000 р.досягла 5,05 млрд. грн. Чисельність зареєстрованих безробітних за 1999 р.зросла на 17,1% і досягла на 01.01.2000 р. 1174,5 тис. чол. Офіційний рівеньбезробіття склав 4,3% працездатного населення.

У 1999 році закладені несприятливі передумовирозвитку економіки України в 2000 році. Насамперед звужена ємність внутрішньогоринку, деформована його структура, закладено потенціал подальшого росту цін,були вкрай малі інвестиції в основний і оборотний капітал. Нестача оборотногокапіталу компенсувалася ростом зовнішнього боргу України, межі якого вжеперевищили критичний рівень. Такі тенденції блокують структурно-позитивні зміниі можуть привести країну до зовнішнього дефолту в 2002—2004 роках.

Основні макроекономічні показники економікиУкраїни.

Таблиця2.1

Номінальний внутрішній валовий продукт (ВВП), млн.грн.

Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 ВВП 12,038 54,516 81,519 93,365 103,869 128,523 <p/> Варто звернути увагу не на збільшення абсолютного значення, а на випереджальні темпи інфляції і девальвацію гривні.

Таблиця 2.2

Зміна реального ВВП, %

Роки 1994 1995 1996 1997 1998 Зміна ВВП, % -22,9 -12,2 -10,0 -3,2 -1,7 <p/>

Таблиця 2.3

Рівень інфляції, %

Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 Рівень інфляції, % 401 182 39,7 10,1 20,0 19,2

Інфляція, що розраховується Мінстатом, відображає лише малий сегмент найдешевших товарів, щоб як можна істотніше занизитиофіційні темпи зниження купівельної спроможності населення.

Таблиця 2.4

Населення, млн. люд.

Роки 1994 1995 1996 1997 1998 Населення, млн. люд. 51,7 51,5 51,1 50,5 50,1 <p/> В Україні смертність перевищує народжуваність, що спричиняє старіння нації.

Таблиця 2.5

Безробіття, % (прогноз реального положення)

Роки 1994 1995 1996 1997 1998 Безробіття, % 4,5 5,6 7,6 8,9 11,3 <p/> В Україні величезна кількість населення зайнята в тіньовій економіці, і інша крайність — величезна кількість зупинених промислових підприємств не звільняють своїх службовців, але і не платять їм заробітну платню.

Таблиця 2.6

Державний бюджет, % до ВВП

Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 Держ. бюджет, % до ВВП 52,4 44,6 37,1 30,1 27,4 25,4 <p/> Позитивним моментом є тенденція до зменшення питомої ваги держбюджету стосовно ВВП. З однієї сторони це обумовлюється неможливістю видавити більше з зубожілих підприємств і неможливістю що-небудь зняти зі структур наближених до корумпованих чиновників, а з іншого боку — тиском міжнародних фінансових організацій донорів.

Таблиця 2.7

Зовнішній борг, млрд. USD

Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 Зовн.борг, млрд.USD 4,828 8,217 8,839 9,555 10,978 11,481 12,060 <p/> Зовнішня заборгованість України наближається до критичного значення — 60% від ВВП, коли країна буде вважатися неплатоспроможною.

Таблиця 2.8

Резерви Національного Банку України, млрд. USD

Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 Резерви НБУ, млрд.USD 0,651 1,051 1,941 2,340 0,685 1,123 <p/> Резерви недостатні, щоб підтримувати курс національної грошової одиниці ринковими методами, тому НБУ використовує адміністративні методи обмеження волі дій суб'єктів валютного ринку. Усі ці роки резерви НБУ використовувалися не на рефінансування банківської системи, а на покриття дефіциту державного бюджету.

Таблиця 2.9

Офіційний валютний курс, грн./ 100 USD (на 30.06 і 31.12 відповідно)

Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 Курс 30.06 31.12 30.06 31.12 30.06 31.12 30.06 31.12 30.06 31.12 30.06 31.12 19,5 104,0 141,5 179,4 179,5 189,3 187,5 189,9 206,5 342,7 395,0 5,36 <p/> Офіційний валютний курс гривні відповідав реальній ситуації лише в 1997 році, в інші періоди він завжди штучно занижувався.
2.3.Принципи формуваннястабілізаційної політики держави 1999-2002 рр.

Аналіз основних тенденцій економічногорозвитку України у 2001 році дає підстави для висновку щодо того, що, попринезаперечність позитивних макроекономічних зрушень, їхня динаміка була значноменшою за потенційно можливу. Причиною цього є збереження фактично староїпарадигми монетарної політики, яка орієнтується на утримання грошовоїстабілізації на мінімальному рівноважному рівні. Відтак, протягом року спостерігалосяпоступове вичерпання властивих Україні у 2000 році чинників економічногозростання (поліпшення зовнішньоекономічної кон’юнктури, “детінізація”економіки, імпортозаміщуюче виробництво), в той час як темпи зростаннявнутрішнього споживчого та інвестиційного попиту були досить повільними.

Таке становище призвело в другій половині рокудо погіршення низки системних макроекономічних параметрів: зменшення величиниреальних доходів населення, зменшення надходжень до державного бюджету,підвищення реальних процентних ставок по кредитах, ревальвації гривні тощо.Зміна ситуації на краще потребує здійснення заходів стратегічного характеру,спрямованих на докорінні зміни основ української економіки. Починаючи з 2002року, уряд планує посилити стимулювання пріоритетних секторів економіки.Зокрема, передбачено створення державного інноваційного банку для фінансуваннядержавних програм, в структурі Державної програми економічного та соціальногорозвитку України на 2002 рік діятиме бюджет розвитку. Частину коштів відприватизації уряд також планує спрямувати на інноваційну та інвестиційнудіяльність.

Між тим, попри те, що відповідні програми тапроекти нормативних актів були підготовлені чи готуються урядом, їх реалізаціяв рамках існуючої фіскально-монетарної політики видається проблематичною.Збереження значної ролі експорту як чинника економічної динаміки (що робитьзначну частину чинників економічного зростання фактично непідконтрольноюуряду), розвиток об’єктивних макроекономічних процесів, пов’язаних ізфункціонуванням демонетизованої економіки, взяття Україною на себе зобов’язаньперед міжнародними організаціями (щодо вступу до СОТ, інтеграційних процесів зЄС, співпраці з МВФ та Світовим банком) ведуть до об’єктивного зниження дієздатностіукраїнського уряду та його спроможності впливати на економічну динаміку.Фактично, необхідність стимулювання економічного зростання та надання йомустійкого характеру входить у суперечність з вимогами “ринкової чистоти”урядової політики.

Проектом програми соціально-економічногорозвитку України на 2002 рік передбачено збільшення ВВП у наступному році на 6%, інфляцію на рівні 9,8 %. При цьому темпи зростання грошової маси плануютьсяна рівні
18-20 %.

Загалом, динаміка приросту забезпеченостіекономіки засобами обігу залишається недостатньою. Навіть за наявних темпівзбільшення монетизації (на 1,5 процентних пункти щорічно), “нормативного” рівнямонетизації 60 % вдасться досягнути не раніше ніж за 27 років. До того ж,“Основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку Українина 2001-2005 роки”, на основі яких було складено проект Державного бюджету на2002 рік (табл. 1), передбачають суттєве уповільнення темпів зростання грошовоїмаси. За цим документом, рівень монетизації за 2002-2005 рр. зросте максимум до20,3 % (на 1.11.2001 р. – 19,5 %).

Таблиця2.10

Основніпрогнозні макропоказники економічного і соціального           розвитку Українина 2001-2005 роки

/>Роки

Показники

2001 2002  прогноз 2003  прогноз 2004  прогноз 2005  прогноз 1 2 3 4 5 6 ВВП номінальний, млрд грн. 210 246,7 286,4 327,6 371,5 ВВП реальний, темп зростання, % 7,3 6,0 7,0 7,5 7,5 Продовження табл. 2.10 1 2 3 4 5 6 Індекс споживчих цін, %, в середньому до попереднього року 114,3 111,3 109,0 106,3 105,0 Обмінний курс гривні до долара США, середній за рік 5,44-5,46 5,75 6,12 6,38 6,63 Темпи приросту грошової маси до початку року, % 123-124 118-120 117-119 115-117 114-116 Грошова маса, млрд. грн. 38,6-38,9 45,5-46,7 53,2-55,6 61,2-65,1 69,8-75,5 Рівень монетизації, % 18,4-18,5 18,4-18,9 18,6-19,4 18,7-19,9 18,8-20,3 Індекс реальної зарплати робітників і службовців (без с/г), рік до року, % 9,0 7,0 8,0 8,8 8,0 Рівень зареєстрованого безробіття на кінець року, % 4,25 4,37 4,6 4,83 5,04 Баланс товарів та послуг (платіжний баланс), млн. дол. США 866 743 618 486 396

Можна припустити, що таким чиномпередбачається стримувати зростання інфляції. Проте за 2001 рік зростаннягрошової маси на більш ніж на 40 % супроводжувалося зростанням споживчих цінлише на 6,1 %. Те ж саме спостерігалося й протягом попередніх років, зокрема, у2000 році (коли інфляція була викликана адміністративними заходами Уряду щодопідвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, закупівельних цін на зерно,скасування нульової ставки ПДВ на енергоносії тощо). Таким чином, висновків зпозитивного досвіду останніх років практично не зроблено. Спостерігаєтьсяпорушення вимог Основних засад детінізації грошового обігу, затверджених УказомПрезидента України від 20 березня 2001 року № 183, щодо усунення дефіцитуплатіжних засобів, забезпечення підвищення рівня монетизації економіки зурахуванням потреб її розвитку. Розробники проекту Державного бюджету на 2002рік в черговий раз довели нерозуміння ключового впливу ремонетизації наекономічне зростання, що було підтверджено розвитком економіки України у1997-2001 рр. Необхідність прискорення темпів зростання грошової пропозиції в подальшомуведе до фрагментаризації та зростання суперечностей цього процесу.

Розділ 3. Шляхи подолання економічноїкризи в Україні

Важливим комплексом заходів щодо подоланняекономічної кризи є створення в економіці мотиваційного механізму піднесеннявироб­ництва.

Його головною метою є, по-перше, створенняумов рівновигідності різних сфер економічної діяльності при певному пріоритетівиробничої дія­льності на період виходу з кризи.

По-друге, мотиваційний механізм має створюватиумови для забезпечення вигідності збільшення маси прибутку (доходу) головнимчином не за рахунок підвищення його норми, а в резуль­таті розширення обсягувиробництва і реалізації товарів та послуг. Тобто треба створити системумотивацій зниження цін (або хоча б стримування їх зростання) для відповідногозбільшення обсягу продажу згідно із законом попиту. По-третє, сюди слідвіднести створення пільгового режиму для прямих вітчизняних та зарубіжнихінвестицій безпосередньо у виробничу сферу в поєднанні з фінансово-кредитноюполітикою та виробничою діяль­ністю за критерієм — мінімальний строк подоланнякризи виробництва.

Головним чинником мотиваційного механізму маєбути вдосконалена система оподаткування з активною стимулюючою та регулюючоюфункці­ями. Порівняно з існуючою вона повинна бути спрощеною і включати ме­ншукількість податків, особливо непрямих. Враховуючи бажану націле­ність її назниження цін, об'єктом оподаткування треба зробити ту частку ціни, якаформується продавцем. Це може бути додана вартість, але без амортизаційнихвідрахувань (як фактора відновлення основного капіталу). Цей податок пропонуєтьсязробити основним, замінивши ним два податки — на прибуток і на додану вартість.Перший податок в умовах нестабільності економіки, збитковості значної частки підприємствта неопрацьованої ще системи моніторингу діяльності суб'єктів підприємництвапоки ще не виконує достатньою мірою свою регулюючу функцію, як це є в країнах зрозвинутою ринковою економікою. Усунення ПДВ зменшить ціну реалізації товару ізбільшить купівельну спроможність покупця, що сприятиме зростанню обсягупродажу та виробництва продукції. При цьому, безумовно, потрібно будепереглянути перелік підакцизних товарів та ставки акцизу.

Пропонований об'єкт оподаткування близький дододаної вартості, що значно спростить перехід на оподаткування доходу таобчислення цього податку. Для посилення регулюючої функції податку на доход унапрямі забезпечення рівновигідності різних форм діяльності та підвищенняприваб­ливості вкладення капіталу у виробничу сферу на період подолання кризиставку цього податку доцільно поставити у пряму залежність від основногокритерію ефективності вкладення капіталу — норми доходу. Тобто пропо­нуєтьсявикористовувати гнучку диференційовану ставку податку для за­безпечення діянняцієї залежності в напрямі зниження цін та відповідного зростання обсягівпродажу (товарів, послуг, кредитів).

Для стимулювання нагромадження власногокапіталу норма доходу має визначатися не щодо собівартості товару (щобзапобігти штучному її завищенню), а щодо власного капіталу без урахуванняобігових коштів (останні, як відомо, у позитивній тенденції повинні відноснозменшуватися). Це стимулюватиме інвестування.

Підвищення сукупного попиту на вітчизнянупродукцію (третій ком­плекс заходів) має домінуюче значення. До цього комплексувключається широкий спектр заходів.

По-перше, треба чіткіше визначати пріоритетита напрями розв'язання проблеми підвищення сукупного попиту. Мається на увазі,насамперед, пе­регляд підходів до його регулювання виходячи з монетаристськихзасад, які тепер превалюють. Відома спрямованість цих підходів на стримуваннясукупного попиту має бути значно послаблена у час відновлення виробництва. Цестосується і жорсткої спрямованості монетаристської концепції на стримуваннязростання грошової маси, особливо в умовах надто низької монетизації ВВП.

По-друге, це підвищення купівельноїспроможності споживачів кінце­вої продукції, тобто населення, що при низькомурівні використання вироб­ничих потужностей набуває найважливішого значення. Унинішніх умовах цей захід слід розглядати як поступове інвестуваннянаціональної еконо­міки, починаючи з галузей виробництва споживчих товарів. Цедосягається підвищенням заробітної плати, зменшенням та ліквідацією заборгованостііз заробітної плати та пенсій (частково за рахунок контрольованої емісії). Слідтакож ретельно розглянути можливість використання вкладів населення вОщадбанку, які «заморожені» з 1992 р., для безготівкових розрахунківз придбання вітчизняної продукції.

По-третє, — це зниження небезпеки активізаціїінфляції витрат та ін­фляції попиту. Для зниження вірогідності першої з нихпідвищення заробіт­ної плати має здійснюватися переважно неінфляційнимиметодами, які за­безпечують незмінність собівартості продукції. Це можна реалізувати,на­приклад, за рахунок відповідного зниження частки відрахувань на соціальнестрахування та інших платежів від заробітної плати з наступною їх компен­сацієюна основі перерозподілу доходної частини держбюджету. З віднов­леннямвиробництва необхідність в останньому відпаде. Запобігання активі­заціїінфляції попиту при зростанні грошових доходів споживчого секторавизначатиметься насамперед ефективністю державної політики стримуваннязростання цін економічними методами. З одного боку, це може забезпечуватисячастково оподаткуванням, спрямованість якого в зазначеному напрямі описанавище. З другого боку, слід взагалі піднести рівень науко­вого та прикладного(методичного) забезпечення процесів ціноутворення, визначення в «ціновомупросторі» зон вільного та регульованого ціноутворення. Тобто, де цеможливо, має бути реалізована повна лібералізація ціноутворення (оптимальнадинаміка цін, спрямована в сто­рону їх зниження), а там, де ці процеси тогопотребують, здійснити певне регулювання (оптимальна динаміка цін спрямована всторону їх підвищення).

Суттєве значення має також підвищення дієвостісистеми існуючих за­собів регулювання ціноутворення. Це особливо стосуєтьсяреалізації за­тверджених заходів, таких як «антидоларизація»ціноутворення, тобто зме­ншення прив'язки внутрішніх цін до так званих умовниходиниць.

По-четверте, до цього комплексу входятьекстраординарні заходи антикризового характеру щодо формування попиту тастимулювання збуту вітчизняної продукції. До них належать:

— заходи щодо активізаціїрекламно-інформаційної діяльності та маркетингових досліджень з питаньреалізації продукції, розробка та впровадження пільгової системи розміщенняреклами вітчизняної продукції та ме­тодично-практичної допомоги з бокудержавних інститутів, наукових і нау­ково-учбових організацій у справі збутупродукції, заохочення консал­тингових фірм та фірм, спеціалізованих намаркетинговій діяльності, до співробітництва з вітчизняними товаровиробниками зпитань реалізації продукції;

— стимулювання і допомога з боку владнихструктур у справі поши­рення фірмової торгівлі, заходи щодо зниженнядеструктивного посередни­цтва, особливо для товарів нееластичного попиту(енергоресурси, сировина, матеріали);

— підтримка з боку держави поширеннялізингових операцій.

По-п'яте, до зазначеного комплексу належитьсистема заходів щодо оцінки і стимулювання зростання кількості робочих місць.Слід усвідомити, що на період виходу з кризи (та й надалі) основним критеріємефективності внутрішньої, зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльностідля всіх рівнів ієрархії є приріст робочих місць. Причому треба оцінювати такзване їх сальдо, враховуючи, що нерідко збільшення кількості робочих місць наодному підприємстві призводить до їх зменшення — на другому.Це наочнопідтвердила практика у харчовій та легкій промисловості, коли при недостатньомуобґрунтуванні створення спільних підприємств, впрова­дження роботи на давальницькійсировині, здобутті іноземних товарних кредитів, неефективному імпорті кількістьробочих місць у цілому зменшу­валася у кілька разів більше, ніж їх приріст напідприємстві, де запроваджу­валося перелічене.

По-шосте, створення цілісної системи заходівщодо розв'язання завдань форсованого розширення експортної діяльності.Враховуючи складний і довгостроковий процес проникнення на ринки західнихдержав та відверту загрозу національній безпеці від продовження кризи, основнимнапрямом діяльності цієї системи безумовно має бути повернення на ринки СхідноїЄвропи і країн СНД. Це передбачає максимальне використання існуючого«правового простору» цієї діяльності для взаємовигідногоспівробітництва у виробничій кооперації, науковій та інформаційній діяльності.Треба якомога інтенсивніше розширювати цей «правовий простір» дляінтенсивного й екстенсивного розвитку зовнішньоекономічних відносин іззазначеними країнами. Це, природно, не виключає також реалізацію обґрунтованоїстратегії розширення експорту в інші країни.

По-сьоме, було б доцільним розглянутиможливість та форми терміно­вого запровадження, поряд з існуючою, так званої«твердої» валюти для кредитування сукупного попиту з прив'язкою їїкурсу до найбільш стабіль­ної іноземної валюти і забезпеченням за рахуноквалютних резервів НБУ кредитів та гарантій міжнародних фінансових організацій.«Тверда» валюта має використовуватися лише в безготівковій формі длядовгострокових кре­дитів під прийнятний процент у виробничій сфері длястворення нових ро­бочих місць. У міру нормалізації економічної ситуації цявалюта витісняти­меться. Реалізація таких підходів дала позитивні результати українах Балтії при трансформації пострадянської економіки.

В цілому слід зазначити, що перелічені заходиподолання кризи вироб­ничої сфери, безумовно, не охоплюють увесь спектрантикризових чинни­ків, тому що нагромаджений комплекс проблем являє собоюнадто складну систему.

Висновки

Оскільки на сучасному етапі розвитку Українизначні суспільні та економічні сили виявились відторгнутими від процесутворення національної економіки, вони змушені чинити опір економічній стратегіїдержави. Ефективна стратегія має бути орієнтована на максимально широкийрозподіл ефекту від економічного зростання на усі верстви суспільства таекономічні групи, що дозволить об'єднати їхні інтереси навколо загальнонаціональнихцілей. Подолання протиріч між інтересами економіко-політичних груп та тенденційдо рентної поведінки суб'єктів господарювання має відбутися через здійсненняполітики стимулювання економічного зростання за допомогою бюджетно-податковихта грошово-кредитних важелів і забезпечення вдосконалення механізмівміжгалузевого переливу капіталів та розбудови ринкової й інформаційноїінфраструктури.

Таким чином, на даному етапі існує нагальнапотреба формування надійної та дієвої інституційної системи громадянськогосуспільства, яка б втілила розуміння провідними суспільними силами — владою,підприємцями та населенням — колективної відповідальності засоціально-економічне становище в країні. Забезпечуючи постійний моніторингдержавної політики з метою виявлення точок її неузгодженості із завданнямирозвитку національного капіталу та національного підприємництва, громадськіоб'єднання підприємців здійснюють «демонополізацію» процесу прийняттяполітичних рішень. Тому суттєва активізація громадських об'єднань підприємцівсприятиме підвищенню ефективності державної політики.

Сучасні завдання, пов'язані з реалізацієюпотенційних конкурентних переваг, стимулюванням інвестиційно орієнтованого таінноваційного розвитку безумовно, вимагають активізації заходів державноїекономічної політики. Насамперед необхідно сформувати механізми забезпеченняздатності держави дієво впливати на суб'єкти господарювання з використаннямпереважно непрямих важелів економічної політики. Ця здатність ґрунтується наспроможності суб'єктів господарювання до адекватної реакції на такі важелі,відтак їхній спроможності будувати та реалізувати власну стратегію розвитку.Для цього визначальними є наявність прозорого прогнозованого макросередовища,власних фінансових ресурсів підприємств або можливості їх запозичення без втратинезалежності, спроможності вільно виходити на ринки, сумлінно сплачуватиподатки та платежі, виконувати інші вимоги законодавства без загрози длявідтворювальних процесів. Іншими словами, завдання держави полягає у сприяннімаксимально швидкому становленню дієздатних суб'єктів господарювання тазаохоченні їх легальної прозорої ринкової самоорганізації. За умов глобалізаціїекономіки наявність в національній економіці потужних, самостійних, ефективнихсуб'єктів господарювання стає принципово важливою для збереження економічноїнезалежності української держави

Одним із визначальних має бути розвитокальтернативних, мінімально залежних від адміністративного впливу можливостейфінансування підприємств. Найпершим кроком у цьому напрямку має стати відбудовавнутрішнього ринку України як головного атрибута ринкової економіки, поля дляефективної конкуренції — стимулу розвитку та вдосконалення підприємств. Аджесаме ринок є обов'язковою складовою кругообігу капіталу, починає та завершуєвідтворювальний процес, є основним джерелом інвестиційних ресурсів підприємстві споживчих ресурсів населення. Розширення внутрішнього ринку є також важливимчинником детінізації та декриміналізації економіки. Йдеться не лише про безпосереднєрозширення сукупного попиту через збільшення доходів населення й підприємств,але також про забезпечення збалансованості структури внутрішнього ринку, розбудовуторговельної інфраструктури, контроль за добросовісністю конкуренції, вивченнякон'юнктури ринків тощо. />

Список використаної літератури

1.  Бєлов О.Ф., Жаліло Я.А.Круглий стіл«Безпека економічних трансформацій»: Що показали два роки йогороботи? 2002.

2.  Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. – К.:Либідь, 1995.

3.  Бусытин А.В. Предпринимательство. Учебник. – М.:ИНФРА – М, 1998

4.  Гальчинський А. Теорія грошей. Навчально –методичний посібник. – К.: Основи, – 1998.

5.  Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основиекономічної теорії. – К.: Вища школа, 1995.

6.  Гроші та кредит. Підручник./ Савлук М.І. та ін. –К.: Либідь, 1992.

7.  Долан Е.Дж., Линдей Д.Е. Рынок, макроэкономическаямодель.– Спб, 1992, Гл.5.

8.  Економіка: теоретичні основи. Підручник у 2–х част.– Тернопіль, Астон, 1997.

9.  Ермишин П.Г. Основы экономической теории (курслекций).-AUP.ru, 2002

10.        Загальна економічна теорія. Підручник у 2–х част. –Тернопіль, Астон, 1996.

11.        Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. –Тернопіль, Астон, 1997.

12.        Ковальчук В.М. Макроекономіка: теоретичний аспект.– Тернопіль: Астон, 1996.

13.        Костенко Ю. Політика.Виступ під час «спікеріади», 1998.

14.        Курс экономической теории. /Под ред. М.Н.Чепурина,Е.А.Киселевой, Киров: 1996, Гл.5.

15.        Макконнэлл К.Р., Брю С.Л. Экономика: принципы,проблемы и тематика. В 2 – х томах. – М.: Республика, 1992.

16.        Основи економічної теорії: політехнічний аспект. –Підручник / За ред. Г.Н. Климка та В.П. Нестеренка, – К.: Вища школа, 1997.

17.        Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічнаполітика. – К.: Таксон, 1996.

18.        Сайт КМУ, повідомлення Пресс-служби, 16 березня2001.

19.        Самуельсон П. Економіка. Підручник. – Львів, Світ,1993.

20.   СоскінОлег. Якою має бути економічна політика у період рецесії?// Економічний часопис, №10, 1999.

21.        Тимофєєв В., Тодоров В. Шляхи подолання кризивиробництва // Економічний часопис, №11, 1999.

22.        Фиглер С., Дорнбуш Р.,  Шмалензі Р. Экономика. –М., Дело, 1997.