Реферат: Безробіття як економічне явище

Безробіття як економічнеявище

План

1.Зайнятість населення в умовах ринкової економіки

1.1Суть зайнятості, її економічні форми і їх розвиток

1.2Соціально-економічний зміст, причини і масштаби процесу вивільнення працівників

2.Безробіття в Україні

2.1Суть безробіття

2.2Причини і основні форми безробіття

3. Особливості формування українського ринку праці

4. Шляхи державного регулювання зайнятості ізниження безробіття

Висновок

Списоквикористаної літератури

Здійснюваний в Україні в даний час перехід доринкових відносин пов'язаний з великими труднощами, виникненням багатьохсоціально-економічних проблем. Одна з них — проблема зайнятості, яканерозривний пов'язана з людьми, їх виробничою діяльністю. Перехід до ринку нетільки загострив проблеми зайнятості, але і додав до них нові, пов'язані ізструктурною перебудовою російської економіки і виникненням нових трудовихвідносин, обумовлених різними формами власності. В результаті відбувся той, щонеминуче вивільнення працівників з підприємств і поповнення, ними вже і без тогочисленної армії безробітних. Десятки і навіть сотні тисяч людей в нашій країнівиявилися в буквальному розумінні викинутими на вулицю. Але тільки четвертачастина з них згідно офіційним даним мають статус безробітного.

Але розглядати безробіттятільки як явище перехідного періоду помилково. Вона пов'язана і з економічнимрозвитком, і із зміною потреби в робочій силі, і з соціальним статусом самогопрацівника.

Безробіття — не проста відсутність роботи, це такожі соціальна катастрофа, що робить могутній і руйнівний вплив на людей. Це явищепозначається на економічному, соціальному і психологічному стані людей. І хочабезробіття може виявитися творчим, мобілізуючим волю випробуванням, більшістьпройшли через це говорить, що пережили відчай, безсилля і розгубленість,особливо якщо були без роботи довше, ніж декілька тижнів. Психологами доведено,що зіткнення з безробіттям негативно позначається на середній тривалості життя,стані здоров'я, довголітті і рівні смертності, пристрасті до алкоголю. Більштого, хочеться особливо відзначити, що скорочуються не тільки доходи сім'ї, алеі втрачається самоповага людей, виникають різному ступеню складностізахворювання на нервовому грунті і спостерігається відчуття безнадійності взавтрашньому дні. Людина попросту втрачає орієнтир і значення подальшоїборотьби за життя. Він просто починає існувати, а не жити. А це, на мій погляд,найгірше, тому що втрачається особа індивіда.

Длябагатьох людей відчуття власної гідності безпосередньо пов'язано з тієюсправою, якою вони зайняті. Тому, знайшовши, що вони є незатребуваними на ринкупраці, люди переживають важке психологічне потрясіння, депресію. Депресія, усвою чергу, приводить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації,втраті самоповаги, упадку моральних засад, а також до суспільного і політичногобезладдя.

Тому вивчення проблеми безробіття і пошукшляхів її рішення є не просто важливим, але і дуже актуальним зараз питанням.

В своїй роботі я послідовно розгляну поняття і сутьбезробіття, її причини і види, а також у загальних рисах проблеми безробіття ішляху її рішення в економіці сучасних країн.

1. Зайнятість населення в умовах ринкової економіки

1.1 Сутьзайнятості, її економічні форми і їх розвиток

Зайнятість населення – складнесоціально-економічне явище, виступаюче найважливішою складовою частиноюсуспільного виробництва. Воно є здійсненням громадянами трудових функцій, щозабезпечують задоволення особистих і суспільних потреб і приносячих дохід(заробіток). Зайнятість безпосередньо пов'язана зі всіма сторонамижиттєдіяльності людей: виробництвом, розподілом, споживанням, доходами,культурою, способом життя і т.д. Громадянам належить виняткове праворозпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці і здійснюватибудь-кого, не забороненого законодавством діяльність, у тому числі не пов'язануз виконанням оплачуваної роботи (виховання дітей, ведення домашньогогосподарства, навчання з відривом від виробництва, суспільна діяльність). Отже,вона є макроекономічною категорією і саме цим визначається її значення інеобхідність її вивчення.

Зайнятість завжди несе на собі відбитоквідносин, визначуваних пануючою формою власності і відображає особливостіконкретно-історичної суспільної форми організації виробництва. Так, вдореформений період в економіці колишнього Радянського Союзу, коли домінантноювважалася суспільна власність на засоби виробництва, існував феноменсоціалістичної зайнятості. Її основоположними рисами були загальність іплановість. В 70-80-е роки минулого століття виникла диспропорція між попитомна робочу силу і пропозицією праці. Це відбулося з кількох причин. По-перше,зайві основні фундації не забезпечувалися відповідною робочою силою. Так,наприклад, вони складали в 1990 році в промисловості близько 200 млрд рублів, ау всьому народному господарстві – приблизно в три рази більше, тобто близькооднієї четверті всіх фондів, в народному господарстві країни залишалися вільним1,5 млн. робочих місць, а в 1990 – майже 3 млн. По-друге, з дефіцитом робочоїсили співіснували її надлишки на ряду підприємств. Так, приблизно 20-25%працівників крупних підприємств були фактично зайвими, а у всьому державномусекторі таких працівників налічувалося 10 млн. людина. По-третє, в країні бувнепомірно високий рівень зайнятості працездатного населення (до 87%). Дляпорівняння в США і Західній Європі показник зайнятості населення складав 67-68%всіх працездатних. Все це привело до порушення найважливішого принципузайнятості – якість життя повинна підвищуватися з отриманням робочого місця. Урезультаті в країні сталі переважати жорстко фіксовані режим праці і тривалістьробочого часу, не одержали розвитку такі форми зайнятості як неповний робочийдень, робота по ковзаючому графіку, а професійно-кваліфікаційна структура незмінювалася 25 років. Зокрема, кількість працівників фізичної праці знаходилосяна рівні 70% від всіх зайнятих. Таким чином, повна зайнятість переросла в зайвузайнятість. Природно, система поголовної зайнятості в одержавленій економіці –екстенсивна формою, трудозатратная по суті– могла бути заснована лише на позаекономічному примусу до праці.

Економічні перетворення, що почалися, в Україні,а саме: структурна перебудова народного господарства, співіснування різних формвласності, закриття неефективних підприємств і в цілому реорганізація економікина ринкових початках, зажадали переосмислення поняття «зайнятість». Векономічних умовах, що змінилися, поняття «зайнятість» одержує якісно новенаповнення: це соціально орієнтована, раціональна і ефективна зайнятість. А це,у свою чергу, підвищує значущість права особи як члена соціуму на працю. Якщораніше право на працю розумілося не тільки як право, але і як обов'язок зайнятипевне місце в державному або кооперативному секторі економіки, сучаснастратегія зайнятості виходить з визнання рівноправності, однаковій соціальнійзначущості будь-якого вигляду суспільно корисної діяльності, незалежно відсфери її здійснення. Вона передбачає надання працездатним громадянам можливостіпрацювати у вибраній ними сфері відповідно до їх покликання, здібностями,освітою, професійною підготовкою, але і з урахуванням суспільних потреб. Новерозуміння зайнятості означає заміну питання про те, де узяти робочу силу,питанням – як добитися того, щоб працівники, зайняті на підприємстві або ворганізації, трудилися творчо і сумлінно. Перехід до раціональної зайнятостібув невипадковий, це було продиктовано новими умовами на ринку праці. Можнавиділити дві позиції відносно раціональної зайнятості. Прихильники першоїрозуміють її як економічно самий обгрунтований розподіл носіїв робочої сили погалузях і сферах народного господарства, що забезпечує якнайповніше задоволенняпотреб всіх членів суспільства. Прихильники іншої позиції вважають, щораціональна зайнятість означає повну, пропорційну і ефективну зайнятість. Вчисло критеріїв раціональної зайнятості повинні входити доцільне, з поглядусуспільства і самих працівників, з'єднання робочої сили із засобамивиробництва, дотримання оптимальних пропорцій праці і відпочинку, обліквікових, статевих, кваліфікаційних, просторових і інших якостей працівників.Словом, ступінь раціональності зайнятості визначається комплексом економічних,соціальних і технічних умов для високоефективної праці. Щонайперша економічнапередумова раціональної зайнятості – суспільно корисний характер трудовоїдіяльності: результат праці повинен стати об'єктом виробничого і особистого споживання.Суспільно корисний характер трудової діяльності як основоположний критерійраціональної зайнятості припускає:

а)оптимальну структуру народного господарства (співвідношення між сферами,галузями, видами виробництва), що забезпечує розподіл суспільної працівідповідно до дійсних потреб суспільства при даному рівні розвитку виробництва;

б)якість вироблюваних благ і послуг.

До числа найважливіших економічниххарактеристик рівня раціональної зайнятості відноситься такожпрофесійно-кваліфікаційна структура. Україні властивий індустріальний типзайнятості, в якому переважає фізична праця, тоді як розвинені країни Заходупереходять до інформаційного типу зайнятості. Чисельність зайнятихінформаційною працею у нас невелика, зразкове 15%. Соціальні умови раціональноїзайнятості – цей розвиток особи працівників, зростання їх благополуччя, якостіжиття. Забезпечення гуманістичних основ зайнятості покликане гарантуватинормальне відновлення життєвих сил, що витрачаються у виробничій діяльності. Вцьому значенні раціональна зайнятість виступає як елемент системи відтворюванняробочої сили. Технічні умови раціональної зайнятості – це використовуваннядосягнень науково-технічного прогресу, тобто оптимізація системи«людина-техніка». Такі основні умови, що забезпечують раціональністьзайнятості. Формування ринкових відносин і багатосекторної економіки,орієнтованої на інтенсивний розвиток виробництва, припускає високий ступіньраціоналізації зайнятості. При цьому зайнятість не може бути націлена лише настворення достатньої кількості робочих місць. Вона повинна створювати умови дляконкурентноздатної господарської діяльності і тому відповідати таким критеріямраціональності, як висока продуктивність, економічність, збалансованість,гуманність і ін.

Як форма руху зайнятості взагалі, раціональназайнятість передувала ефективній зайнятості. Забезпечуючи задоволення потребнаселення в робочих місцях, ефективна зайнятість одночасно направлена настимулювання зростання економіки, її ефективності, тобто припускає оптимальнепоєднання потреби в робочих місцях і трудових внесків працівників в ім'яефективного функціонування виробництва. Забезпечення ефективної зайнятості –це:

ü розвиток матеріального виробництва по переважноінтенсивному типу, без залучення додаткових трудових ресурсів;

ü  раціональнийрозподіл і перерозподіл трудових ресурсів між підприємствами, галузями,регіонами;

ü  високаоплата трудових ресурсів, яка покликана грати стимулюючу роль в абсолютному івідносному скороченні чисельності зайнятих на підприємствах працівників;

ü  серйозніякісні зміни в праці, скорочення ручної праці;

ü  формуванняринкової мережі трудовлаштування, підготовка, перепідготовка, профорієнтація працівниківі незайнятих працездатних осіб, що вивільняються, а також забезпеченнясоціальних гарантій для охочих працевлаштуватися.

Вреальній дійсності грані між формами зайнятості розмиті, вони виявляються всплетенні, взаємодії і взаємопроникненні. У міру поглиблення економічнихреформ, розглянуті форми зайнятості наповнюватимуться новим і більш конкретнимзмістом. В законі «Про зайнятість населення в Українській Федерації»загальноприйнятою метою політики в області зайнятості вважається сприянняповної, продуктивної і вільно вибраної зайнятості людей. Продуктивна зайнятість– це зайнятість, яка повинна приносити трудящим дохід, що забезпечує гіднежиття. Вільно вибрана зайнятість припускає, що право розпоряджатися власноюздібністю до праці належить виключно самому працівнику.

Прагнення до повної, продуктивної і вільновибраної зайнятості цілком виправдано, оскільки відображає природне бажаннясуспільства надати роботу кожному по його силах і здібностях і так розподілитипрацівників по робочих місцях, щоб в результаті одержати найбільший об'ємматеріальних і духовних благ. Ця мета дозволяє виробити соціально орієнтовануполітику зайнятості, направлену на реалізацію права на працю, а не намінімізацію безробіття. Але це швидше довготривалі стратегічні цілі дляцивілізованого, розвиненого і гнучкого ринку праці.

Виходячи з вищевикладеного, можна укласти, щокожна з форм реалізації зайнятості населення має свої сутнісні характеристики івідповідає певному етапу розвитку суспільства, а також зробити певні висновки:

По-перше, в умовах змішаної економікизабезпечення повної і ефективної зайнятості стає найважливішою соціальноюпроблемою. Формування ефективної системи зайнятості зв'язано, перш за все, зпідвищенням соціальної захищеності працездатного населення. Така система усилюєсоціальну захищеність, забезпечуючи велику професійну мобільність працівників,коли вони можуть вибирати місце роботи з обліком не тільки змісту праці, але іформ власності, а також створюючи гарантії рівності стартових умов для професійноготрудовлаштування і подальшого кваліфікаційного просування і т.д. Але створитисистему ефективної зайнятості навряд чи вдасться без створення механізмів іінститутів ринку робочої сили.

По-друге, всі форми зайнятості в даний часутворюють загальну модель зайнятості на етапі радикальних економічнихперетворень. У зв'язку з цим зайнятість населення слід потрактувати не тількияк модель забезпечення робочими місцями осіб, що не мають продуктивноївласності, але і модель, в яку введені особи, самостійно забезпечуючи себероботою, тобто підприємці, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, членивиробничих кооперативів, фермери і т.п. Цим важливим положенням розширяютьсямежі зайнятості за межі обов'язкової участі в праці на підприємствах державногосектора. Забезпечення зайнятості стає справою індивідуальної активної людини.Період становлення ринкових відносин в Україні супроводжується великим впливомчинників, ведучих до того, що вивільнення працівників. Цей процес органічнопов'язаний з проблемою забезпечення ефективної зайнятості. Тому більш повнеосвітлення даної проблеми неминуче вимагає вивчення процесу вивільненнятрудових ресурсів. [№4, 74-48ст.]

1.2 Соціально-економічний зміст, причини і масштаби процесу вивільненняпрацівників

Вивільнення працівників – це об'єктивний процеспереміщення робочої сили, обумовлений ліквідацією або корінною реорганізацієюробочих місць. Двояка обумовленість цього процесу зумовила його прояв в двохформах – відносної і абсолютної. Умовне, або відносне, той, що вивільненняпрацівників, є економією живої праці унаслідок зростання його продуктивностібез скорочення діючих робочих місць. В цілому, це скорочує число додатковихтрудових ресурсів, що привертаються, на підприємстві.

Зміст же абсолютного вивільнення працівниківзалишається предметом дискусій. Одне з останніх трактувань зводить його доліквідації фактичних робочих місць на рівні окремого підприємства, галузі,регіону. Представляється, проте, що той, що абсолютне вивільнення, має особливезначення: будучи результатом інтенсифікації виробництва, воно в той же час здійснюєвплив на подальший стан науково-технічного прогресу. Можна сказати, що той, щоабсолютне вивільнення працівників, є інтенсивна форма перебудови структуризайнятості і підвищення ефективності використовування трудових ресурсів. А вумовах ринкових відносин той, що саме абсолютне вивільнення, стає переважаючоюформою цього процесу.

В результаті абсолютного того, що вивільненняпрацівників формується категорія незайнятого населення, в якій можна виділити:

-          вивільнених з виробництва під впливомнауково-технічного прогресу;

-          вивільнених з підприємств через зміну формивласності (акціонування);

-          вивільнених унаслідок закінчення виробничогоабо соціального будівництва, відробітку природних ресурсів або закінченнясезону робіт;

-          вивільнених із збиткових підприємств, щозакриваються;

-          вивільнених з армії унаслідок її скорочення іін.

Такакласифікація фактично передбачає розподіл всіх вивільнених на групи залежно відпричин, що привели до витіснення даних працівників з виробництва.

Інтенсифікація виробництва, підвищуючи значенняекономії всіх видів ресурсів, включаючи трудові, створює передумови дляактивізації вивільнення працівників з діючих підприємств, і в першу чергу,зайнятих некваліфікованою працею. Як прогнозувалося раніше, до 2000 р. часткаручної праці у виробничій сфері знизилася до 15-20%, що дозволило звільнити відмалокваліфікованої праці понад 20 млн. людина. А масштаби скорочення абсолютноїчисельності зайнятого населення в цій сфері народного господарства склали 14-16млн. людина.

В економічній науці виділяють декілька основнихпричин вивільнення робочої сили:

По-перше, — це зниження об'ємів виробництва.Самими загрожуючими чинниками масового вивільнення людей з виробництва сталірозвал міжгосподарських зв'язків і згортання з цієї причини виробництва накрупних і надкрупних підприємствах першого підрозділу, а, отже, і скороченнячисла робочих місць і працюючих.

По-друге, до таких причин відносять згортаннявиробництва на малоефективних, збиткових підприємствах і їх ліквідація. Крімтого, побічно сприяє тому, що вивільнення зайнятих і лібералізація цін, іпостійні зміни в податковій політиці. Лібералізація цін, наприклад, в умовахмонополізму нищівно ударила по купівельній спроможності підприємств, що привелодо скорочення зайнятих на 70% підприємств сфери послуг, торгівлі, громадськогохарчування. Цьому сприяє і орієнтація підприємств винятково на прибуток (щовимагає економії на всіх видах ресурсів, у тому числі і трудових), а такожтотальна дефіцитність нашої економіки, яка обмежує виробничі ресурси і утрудняєгосподарську діяльність цих підприємств.

По-третє, процеси вивільнення в умовах спадувиробництва, що відбувається, усилює приватизація. Хоча в умовах нормальногоекономічного зростання частіше виникає зворотна ситуація, коли приватизованепідприємство, замінивши неефективних працівників, збільшує продуктивністьпраці, об'єми виробництва і збуту товарів і послуг і при цьому пред'являєдодатковий попит на робочу силу (досвід Китаю).

По-четверте, — це структурна перебудоваекономіки. Реалізація того або іншого варіанту структурної політики зводиться,кінець кінцем, до перенесення центру тяжкості з підтримки галузей, що втратилипорівняльну перевагу, на галузі перспективні, забезпечуючі можливість рішенняпоставлених соціально-економічних задач. Необхідність структурної перебудовинашого народногосподарського комплексу зв'язанаяк з геополітичною стратегією держави, що привела до надмірного зростаннявійськово-промислового комплексу, так і з серйозними прорахунками в розміщенніпродуктивних сил. Намічені структурні зсуви неминуче викликають за собою той,що істотне вивільнення працівників з галузей, які перейшли в розряднепріоритетних.

Проте процес вивільнення спостерігається і напідприємствах тих галузей, які виділені як пріоритетні (виробництво товарівнародного споживання, житлове і дорожнє будівництво, паливно-енергетичнийкомплекс і ін.). Це обумовлено тим, що основні інструменти структурнихперетворень – податкова і інвестиційна політика – практично не задіяні.Навпаки, наголошується наявність дефіциту інвестиційних ресурсів і жорсткийподатковий пресинг.

Помітним чинником вивільнення робочої сили звиробництва є погано організований процес конверсії, коли украй повільні темпи перепрофілюванняпідприємств на випуск цивільної продукції. При різкому зменшенні державнихінвестицій, зменшенні військових закупівель регіони з величезнимвійськово-промисловим виробництвом опинилися в дуже важкому положенні.

І, нарешті, до важливої причини вивільненняпрацівників відносять розширення прав підприємств в частині регулювання режимівпраці і робочого часу. Зняття встановлюваних централізований обмежень нанаднормові роботи, поза сумнівом, приведе до значного того, що вивільненняробочої сили, оскільки в умовах інфляційного зростання вартості життя боротьбаза високооплачувані робітники місця сприятиме витісненню з виробництваякнайменше ефективно працюючих працівників.

Таким чином, Українська ринкова економікахарактеризується поступовим збільшенням масштабів вивільнення робочої сили.Причому, цей процес в більшій степені торкнувся працюючих жінок. Крім того,слід зазначити, що надмірна чисельність персоналу на перших порах скорочуваласяпереважно за рахунок двох категорій працівників: несумлінних і недисциплінованих,які звільнялися за ініціативою адміністрації або трудового колективу (яквідзначають фахівці, їх частка по підприємствах складала 7-10% від всіхвивільнених, а також службовців, фахівців ІТР, діяльність яких ставала дляпідприємств непотрібною). Саме ці групи вивільняються в умовах формування ринкупраці зіткнулися з найбільшими труднощами при новому трудовлаштуванні.

Отже, аналіз соціально-економічного змісту,причин, форм і загальних тенденцій вивільнення робочої сили дозволяє зробитинаступні висновки:

1.   Процесвитіснення частини робочої сили з діючого виробництва неминучий. Причини, щопороджують його, вельми різноманітні, але останнім часом серед них на першемісце висуваються чинники, які з'явилися слідством загального кризового стан вітчизняноїекономіки, спаду суспільного виробництва, порушення господарських зв'язків іт.д.

2.  Проте процеси вивільнення і перерозподілуробочої сили мають більш широке народно-господарське значення. Вони сприяютьпідвищенню ефективності використовування працівників, виробничих потужностей,вдосконаленню професійно-кваліфікаційної структури робочої сили, подальшомурозвитку сфери послуг і периферійних економічних районів.

3.  І, нарешті, процеси вивільнення і подальшогоперерозподілу робочої сили сприяють подоланню соціальної обмеженості праці,зростанню мобільності робочої сили, поверненню праці його реальної ціни і т.п.Слід зазначити, що у працівників з'являється можливість вибору будь-якої формизайнятості в рамках різноманіття власності і господарювання, будь-якоїпрофесії, місця проживання.

Раськриаясутнісний зміст процесу вивільнення робочої сили необхідний торкнутися такоговажливого соціально-економічного явища, як безробіття. Саме той, що вивільнення,породжує об'єктивні передумови безробіття і стає домінуючою її причиною. [№6,278-283ст.]

2. Безробіття в Україні

2.1 Сутьбезробіття

Щоб розібратися в єстві безробіття, розглянемоспочатку поняття «безробітний».

Згідно визначенню міжнародних організацій(МАРНОТРАТНИК і Суспільство економічного співробітництваі розвитку) безробітні — це люди, що не мають роботи, хто готовий приступити дороботи і шукає роботу протягом останніх чотирьох тижнів або хто вжевлаштувався, але ще не приступив до роботи. Наприклад, в США згідно із закономбезробітними вважаються особи, які: не мали зайнятості протягом тижня опиту;робили зусилля знайти роботу протягом попередніх чотирьох тижнів (абозверталися безпосередньо до наймача або до послуг державної служби зайнятості,або до друзів); хто міг працювати протягом тижня опиту; обличчя, тимчасовозвільнені, або особи, найняті на нову роботу, які повинні приступити до роботипротягом 30 днів.

В Японії безробітнимвважається той, хто не працював протягом тижня опиту жодної години, уВеликобританії — хто не має роботи протягом тижня опиту, шукає роботу протягомцього тижня або не може шукати її через хворобу або хто чекає результатівпереговорів про пристрій на роботу.

Українським законом прозайнятість безробітними признаються працездатні громадяни, які не мають роботи ізаробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості в цілях пошуку відповідноїроботи, шукають роботу і готові приступити до неї.

Таким чином, безробіття – це складнебагатоаспектне економічне явище, властиве суспільству з ринковою економікою,коли частина працездатного населення не зайнята у виробництві товарів і послуг,не може реалізувати свою робочу силу на ринку праці через відсутність(абсолютного або відносного браку) відповідних робочих місць, унаслідок чогопозбавляється заробітної платні як основного джерела необхідних прожитків. Вреальному економічному житті безробіття виступає як перевищення робочої силинад попитом на неї.

Масштаби безробіття (чисельність безробітних) вкожній певний період розвитку економіки залежать від фази ділового циклу,темпів економічного зростання і продуктивності праці, ступені відповідностіпрофесійно-кваліфікаційної структури робочої сили існуючому на неї попиту,конкретної демографічної ситуації, державної політики зайнятості. Безробіттяпосилюється в період економічних криз і подальших депресій.

В соціальному плані безробіття, будучипов'язана з неможливістю реалізації одного з основоположних прав людини – правана працю, оцінюється однозначно негативно. Саме таку позицію займає МіжнароднаОрганізація Праці (МАРНОТРАТНИК), яка в цілях досягнення більш повноїзайнятості проголошує принципи активної політики на ринку праці і всесвітньосприяє їх реальному здійсненню. Своє негативне відношення до безробіття виказавримський тато Іоанн Павло II. В одній з своїх проповідей,присвячених проблемам соціального розвитку і прав людини, він заявив:«безробіття – це не тільки відсутність у людини грошей, це один з видів йогодуховної смерті». І з цим, на мій погляд, сьогодні важко не згодитися.Безробіття загострює соціальну напруженість в суспільстві, сприяє зростаннюзлочинності, наркоманії, хвороб.

Для успішної боротьби з безробіттям необхідновиявити основні причини, що викликають появу і розповсюдження цьогосоціально-економічного явища. [№1, 190-197ст.]

2.2 Причини і основні форми безробіття

Безробіттяяк економічна категорія є віддзеркаленням складності процесу узгодженняпропозиції робочої сили з попитом на неї. Цей процес, якщо його розглядати вмасштабах країни напряму залежить від того, на скільки обширна територія і якрозрізняються в ній природно-кліматичні умови, яка структура економіки і якемісце займає в цій структурі промисловість, якими галузями і типами підприємств(за чисельністю персоналу) вона переважно відрекомендована. Серед іншихчинників в тому або іншому ступені завжди фігурують національні традиції, алеголовну роль грає політичний пристрій суспільства. Саме від останньогозалежить, в якому ступені при узгодженні пропозиції і попиту враховуєтьсяспецифіка найманої праці. Адже він не тільки, як правило, основне або істотнеджерело доходу, але одночасно і спосіб реалізації певних життєвих установок іінтересів людини, у тому числі і в області професійної кар'єри. Нарешті,особливо важлива стадія економічного розвитку. Одна справа, коли народнегосподарство функціонує економічної системи, що в рамках встояла, і зовсімінше, коли здійснюється перехід, як це відбувається зараз в Україні, допринципової іншої системи. Аналогічно різниться ситуація залежно від того, чиспостерігаються в економіці застій, деякий спад і тим більше криза або наобличчя під'їм виробництва.

Таким чином, безробіття – це об'єктивно існуючий супутникнайманої праці незалежно від того, признається економіка ринкової чи ні і,відповідно, проводяться або немає офіційна оцінка чисельності і реєстраціябезробітних.

Непропорційно високий рівень середньої заробітноїплатні по відношенню до продуктивності праці є лише однією з причин виникненнябезробіття. Існують і інші причини, деякі з яких мають пряме відношення до Україні.Перш за все слід зазначити, що в умовах ринкової економіки ринок праці прибуваєв постійному русі. Одні підприємства скорочують штати, інші – збільшують. Людийдуть на пенсію або покидають роботу з інших причин (Наприклад, жінки йдуть вдекретну відпустку). На їх місце приходять нові працівники, скажімо, випускникиучбових закладів. Рух ринку праці по-різному впливає на рівень безробіття.

Навітьза нормальних діб багато людей тимчасово не працевлаштовано (тому що пішли зоднієї роботи і займаються пошуками іншої) або ж вперше шукають роботу. Вринкових умовах, коли рівень зарплати і пільг сильно залежить від підприємства,люди не поспішають, підшукуючи собі гідну роботу, і не завжди погоджуються напершу пропозицію трудовлаштування, що попалася. незайнятість такого роду можедосягати 2-3% загального рівня безробіття.

Серед конкретних причин, щообумовлюють скорочення зайнятості працездатного населення в Україні, можнавідзначити наступні:

Першапричина корениться в тому, що характерною межею радянської економіки буланадмірна чисельність виробничого (у тому числі допоміжного і управлінського)персоналу підприємств. В літературі вже давно наголошувався той факт, що нарадянських підприємствах, порівняно з аналогічними за профілем і об'ємомвиробництва в західних країнах, було зайнято в два-три рази більше працівників.Наявність надмірного персоналу гальмувала упровадження нової техніки і працезберігючихтехнологій, перешкоджало зростанню продуктивності праці. З другого боку,необхідність оплачувати зайвих працівників невиправдано завищувала витративиробництва з витікаючим звідси ослабленням конкурентоспроможності вироблюванихтоварів. Наявність надмірної кількості робочих місць означала штучний дефіцитробочої сили, а він підривав дисципліну праці, провокував придушення у них стимулудо кращої роботи.

В основі такої ситуації лежало, по-перше, те, що економічні відомстваі директори радянських підприємств керувалися укоріненим догматом економічноїтеорії про принципову несумісність соціалізму і безробіття; по-друге, те, щонадлишок робочої сили виявлявся практично корисний для відбування підприємствомрізних адміністративно звалюваних на нього повинностей, що не відносяться дохарактеру його діяльності: участь в збиранні врожаю, в забезпеченні збереженняпродукції на базах, в будівництві об'єктів соцкультпобуту, в прибиранні вулицьі т.п. Нарешті, — і це, напевно, головне, — надлишок персоналу можна було зуспіхом використовувати для традиційних авралів по виконанню плану в самомукінці місяця, кварталу або року. Іншими словами, довгі роки існувало стійке івельми масове приховане безробіття.

Директори державних підприємств нерідкоі до цього дня схильні миритися з наявністю надмірного персоналу. Інша справа — приватні власники, які беруть під контроль підприємства в результаті їхприватизації: вони прагнуть мати оптимальну кількість працівників, тобтоможливе менше. Таким чином, ця причина безробіття полягає в тому, що сам фактпереходу до приватної власності і ринкових принципів господарювання означає виштовхуванняв ряди безробітних значних мас людей, які були безробітними і раніше, але уформі не відкритої, як зараз, а прихованої.

По-друге,перехіддо ринкових критеріїв оцінки господарювання підприємств знаходитьнеспроможність багато кого з них, оскільки вони не можуть пристосуватися дореального попиту по видах продукції, її асортименті, якості, ціні. Такіпідприємства навряд чи реально приватизовувати звичайним способом (комупотрібні акції банкротів?), їх доведеться заздалегідь санувати, а потім вжецілком продавати фізичним або юридичним приватним особам, згідним і здатнимрозплатитися з боргами і здійснити виробничі інвестиції. Очевидно, що ці новівласники ризикнуть стати такими лише маючи повну свободу звільнення від вантажунепотрібного персоналу. А це — ще один канал, що поповнює безробіття.

По-третє,багатодержпідприємств сприйняли лібералізацію цін як можливість їх безконтрольногопідвищення з тим, щоб не тільки покрити свої надмірні витрати, але і значнозбільшити дохід (прибуток і зарплату). На перших порах це широко вдавалося. Протетаке положення не може зберігатися довго. Незабаром безконтрольне зростання цінобернулося бумерангом багатократного дорожчання сировини, енергоносіїв, щокомплектують, і кінець кінцем — кризою неплатежів по всіх технологічних ланцюжках.Він уразив не тільки потенційних банкротів, але і багато підприємств, продукціяяких потрібна суспільству, навіть гостро необхідна, але не може бути сплаченаїї споживачами. Ця криза — ще один чинник, що живить безробіття.

По-четверте,ринковіреформи ведуть до успіху тільки якщо супроводжуються глибокою структурноюперебудовою. Така перебудова охоплює не тільки мікроекономіку (реструктуризаціюконкретних підприємств), але і макроекономіку: веде до концентрації ресурсів нарозвитку тільки тих галузей, які мають реальні перспективи успіху в умовахжорсткої ринкової конкуренції, і, відповідно, до згортання таких галузей,продукція яких не користується попитом. Очевидно, що в Україні, для економікиякій характерні глибокі диспропорції, перш за все величезне розбухання групи А,базою форсованого зростання ВПК, що служила, така перебудова породить масове структурнебезробіття.

По-п'яте,разом з приведеними вище чинниками масового безробіття в наших умовах діють ірепродукуючі безробіття специфічні чинники. Маються на увазі розривигосподарських зв'язків, що склалися, між колишніми союзними республіками СРСР(нині незалежними державами), а також між Росією і країнами Східної Європи. Цірозриви різко погіршили положення підприємств і по матеріально-технічному постачанню,і по збуту продукції, що знову-таки не може не живити безробіття. Кажучи проспецифічні для колишнього СРСР чинники, не можна обійти і відомий фактнаявності явно гіпертрофованого ВПК. Нормалізація його питомої ваги в економіціслужить вельми відчутним чинником в зменшенні загальної кількості робочихмісць, тим паче, що рішення проблем конверсії військових підприємств виявилосяна практиці справою далеко не простим і не швидким. Тому недивно, що насьогодні безробіття прийняло найгостріші форми саме в районах концентрації військовихзаводів.

Підводячи підсумки, можна сказати, що нинішнє безробіття засвоєю суттю мало нагадує безробіття в її класичному розумінні, коли характербезробіття зв'язаний, перш за все, з перевиробництвом різних товарів і послуг,падінням попиту на них. Наша країна знаходиться в умовах хронічногоперевиробництва практично більшості життєво необхідних населенню товарів іпослуг. І видимий їх достаток визначається відносно невеликим попитом,пов'язаним з низьким життєвим рівнем переважної частини населення і наповненняммісцевих ринків товарами зарубіжного виробництва. Рівень безробіття, з одногобоку, безпосередньо відображає масштаби і глибину кризових явищ в тому абоіншому регіоні, а з іншою – надає визначаюче дію на загостреннясоциално-політичної напруженості і, отже, вимагає першорядного обліку прирозробці державної регіональної політики. Крім того слід взяти до уваги і деяківажливі особливості українського ринку праці, для якої характерні:

Ø відстала макроструктура зайнятості, представлена високою часткоюпрацівників в матеріальній сфері, особливо в сельсклм господарстві і добувнійпромисловості, і низкою – у сфері послуг;

Ø  низька якість робочоїсили у зв'язку з більш низькою, ніж в розвинених країнах, професійно-кваліфікаційнимрівнем;

Ø  остутствие гнучкостіробочої сили, визначуване психологічною непідготовленістю до постійної зміни ірозширення трудової діяльності. В умовах, коли втрачає значення довічнаспеціальність і кваліфікація, працівник вимушений постійно міняти робоче місце;

Ø  непристосованість більшоїчастини населення до міжтериторіальної міграції, оскільки свобода переміщенняобмежена відсутністю ринку житла, інститутом прописки і т.д. Все це створюєстійку сегментацію ринків праці і зумовлює вогнища масового безробіття.

Ефективністьборотьби з безробіттям напряму залежить від успішного усунення зухвалих їїпричин, відповідно до яких в економічній науці прийнято виділяти декілька видівбезробіття. Наприклад, безробіття може бути добровільним і вимушеним.Добровільна виникає в результаті звільнення працівника за власним бажанням, восновному з особистих причин. Це можуть бути незадоволеність рівнем оплатипраці, умовами роботи або інші обставини, по яких працівник звільняється навітьвсупереч волі працедавця. Вимушене безробіття є слідством скорочення потреби вробочій силі у зв'язку з несприятливою діловою кон'юнктурою, структурнимизмінами в продукції, технологіях виробництва, що випускається. Вона виникаєтакож унаслідок відсутності сировини, енергії, комплектуючих, підприємства, щопривело до зупинки, породжується новими умовами функціонування підприємств іформами найму, а так само вимушеним переселенням.

Розрізняють також повне, часткове, явне і прихованебезробіття. При повному безробітті населення, група або окрема людинавзагалі не мають роботи і відповідного заробітку; часткова, строгокажучи, відповідає неповній зайнятості, тобто ситуації, при якій людина не посвоїй волі трудиться неповний робочий день або тиждень, одержуючи відповідно меншучастину доходу. Явне безробіття – це безробіття у відкритій формі,обов'язково реєстрована органами служби зайнятості, на відміну від прихованої,масштаби якої визначаються виключно непрямими методами, у тому числі задопомогою експертних оцінок. Саме приховане безробіття представляєособливу небезпеку для Україні. Суть її в тому, що в умовах неповноговикористовування ресурсів підприємства, викликаного економічною кризою,компанія не звільняє працівників, а переводить їх або на скорочений режимробочого часу (неповний робочий тиждень або робочий день), або відправляють увимушені неоплачені відпустки. Формально таких працівників не можна визнати забезробітні, проте фактично вони є такими.

Тут виділяють як би три формиприхованого безробіття:

·    зайва чисельність працівників на підприємствах і в організаціях,одержуючих повну заробітну платню;

·    зайнятість неповного робочого часу при відповідній зарплаті;

·    адміністративні відпустки без збереження або із збереженнямзмісту.

Припроведенні і надалі радикальних реформ на підприємствах приховане безробіттянеминуче переходитиме у відкриту. Інтенсивність цього процесу тим вище, ніжбільше банкрутств, ліквідацій і реорганізацій відбувається під впливом заходів,направлених на фінансовий той, що збалансував економіки, які припускаютьзменшення дотацій підприємствам, а значить і збільшення числа працівників, щовивільняються.

Однієюз найпоширеніших класифікацій є розділення безробіття на фрикційне, структурнеі циклічне.

Фрикційне безробіття існуєнавіть в країнах, що переживають бурхливий економічний розквіт. Її причинаполягає в тому, що працівнику, звільненому з свого підприємства або що покинувйого по своїй волі, потрібен якийсь час для того, щоб знайти нове робоче місце.Воно повинне влаштувати його і по роду діяльності, і по рівню оплати. Навітьякщо на ринку праці такі місця є, знайти їх вдається звичайно не відразу.

Одні люди відчувають себе здатними виконуватискладнішу і високооплачувану роботу і шукають її, інші переконуються, що невідповідають вимогам на своєму робочому місці і повинні пошукати роботу зоплатою нижче. У вільному ринковому суспільстві завжди є певна кількість людей,які з різних причин шукають для себе більш відповідну роботу. Крім того, наринку праці завжди існують безробітні, які шукають роботу вперше (молодь,жінки, що виростили дітей, і ін.). Такі люди також враховуються при визначеннірівня фрикційного безробіття.

Зростання фрикційного безробіття може викликатиряд причин:

§ непоінформованість людей про можливість знайтироботу по своїй спеціальності і з рівнем оплати, що влаштовує, в конкретнихфірмах;

§ чинники, об'єктивно знижуючі мобільністьробочої сили. Наприклад, людина не знайшла роботу в своєму місті, але не можепереселитися в інше місто, де така робота є, через нерозвиненість ринку житлаабо відсутності прописки. Така ситуація характерна для Україні, що невигідновідрізняє вітчизняний ринок праці від ринку праці західних країн;

§ особливості національного характеру і способужиття. Фрикційне безробіття вище в тих країнах, громадяни яких вважають закраще жити все життя в одному і тому ж населеному пункті, тобто відрізняютьсязниженою мобільністю. При такому способі життя (характерному і для багатьох Українан)скорочуються перетечи робочої сили між регіонами.

Фрикційне безробіття вважаєтьсянеминучим і в якійсь мірі навіть бажаної. Чому бажаної? Тому що багаторобітників, добровільно що виявилися «між роботами», переходять знизькооплачуваної, малопродуктивної роботи на більш високооплачувану і більшпродуктивну. Це означає більш високі доходи для робочих і більш раціональнийрозподіл трудових ресурсів, а отже, і більший реальний об'єм національногопродукту. Таким чином, фрикційне безробіття просто неминуче в нормальноорганізованій економіці.

Фрикційнебезробіття непомітне переходить в іншу категорію, яка називається структурнимбезробіттям. Структурне безробіття пов'язано із змінами в технологіях, атакож з тим, що ринок товарів і послуг постійно змінюється: з'являються новітовари, які витісняють старі, не користуються попитом. В зв'язку з цимпідприємства переглядають структуру своїх ресурсів і, зокрема, ресурсів праці.Як правило, упровадження нових технологій приводить або до звільнення частиниробочої сили, або до перенавчання персоналу.

Зрозуміло, що структура виробництва не можезалишатися незмінною. В результаті науково-технічного прогресу, технологічнихзмін, міняється і структура попиту на робочу силу. Потреба в одних видахпрофесій скорочується, а інші спеціальності зникають зовсім. Зате з'являєтьсяпопит на нові професії, що раніше не існували.

Таке безробіття вже куди болючіше для людей,ніж фрикційна. Виникнення структурного безробіття означає, що багатьом людямдоведеться освоювати нові професії, уникнути структурного безробіття неможливо.Це зв'язано з тим, що технічний прогрес весь час народжує нові товари,технології і навіть цілі галузі (в даний час такі галузі пов'язані як правило зкомп'ютерними технологіями, так з'явилися такі професії, як веб-дизайнер,системний адміністратор і багато інших). В результаті сильно міняєтьсяструктура попиту на робочу силу. А люди з непотрібними більш в колишнійкількості професіями опиняються не біля справ, поповнюючи ряди безробітних.

Так, наприклад, разом з комп'ютерами з-закордону прийшло нове «покоління» програмних продуктів, що дозволяютьспілкуватися з машиною без посередника – програміста. Щоб зберегти або одержатироботу, програмістам старої школи довелося терміново перенавчатися, опановуватиновими мовами програмування і новими пакетами програм.

Структурне безробіття, привсій своїй хворобливості, також може не хвилювати країну, але лише в томувипадку, якщо загальне число вільних місць не поступається числу людей, щошукають роботу, хоча і мають інші спеціальності. Якщо робочих місць взагаліменше, то це означає, що в країні виникла третя, найнеприємніша формабезробіття — циклічна. Циклічне безробіття властиве країнам, щопереживають загальний економічний спад. В цьому випадку кризові явища виникаютьне на окремих, а практично на всіх товарних ринках. Труднощі переживає більшістьфірм країни, а тому масові звільнення починаються майже одночасно і повсюдно. Урезультаті загальне число вільних робочих місць в країні виявляється меншечисла безробітних. У фазах пожвавлення і підйому з'являються нові робочі місця,і безробіття розсмоктується. Проте циклічне безробіття в умовах перехідноїекономіки має ряд істотних особливостей. В економіці перехідних суспільствциклічне безробіття фактично перетворюється на перманентне безробіття періодупостійного згортання виробництва. Більш того, поступове, тимчасове пожвавленняекономіки в набагато меншому ступені приводить до розсмоктування безробіття,чим це можна було чекати.

Причини цього достатньозрозумілі: модель «шокової терапії», що приводить до глобального спаду,дозволяє суперечності економічного зростання перш за все за рахунок трудящих.Поступово, звичайно, створюються форми суспільних робіт або інші механізмипарирування найжорсткіших наслідків безробіття. Проте циклічне безробіття,пов'язане із стійкою тенденцією до спаду економіки, є головною формоюбезробіття в перехідній економіці. Фактично таке стабільне безробіттяможе бути названо швидше застійним, ніж циклічної.

Застійне безробіття як найтиповіша форма безробіттяперехідної економіки усугубляє тим, що традиції минулого багато в чомуприводять до надій значної частини працівників на можливість рішення своїхпроблем в майбутньому за рахунок підтримки держави, але не за рахунок власноїактивності.

Ще один з видів безробіття — сезоннебезробіття, яке породжується тимчасовим характером виконання тих або іншихвидів діяльності і функціонування галузей господарства. До них відносятьсясільськогосподарські роботи, рибальство, збір ягід, сплав лісу, охота, частковебудівництво і деякі інші види діяльності. В цьому випадку окремі громадяни інавіть цілі підприємства можуть інтенсивно працювати декілька тижнів абомісяців в році, різко скорочуючи свою діяльність в решту часу. В періоднапруженої роботи відбувається масовий набір кадрів, а в період згортання робіт- масові звільнення. Цей вид безробіття по окремих характеристиках відповідаєциклічному безробіттю, по інших — фрикційної, оскільки вона носить добровільнийхарактер. Прогноз показників сезонного безробіття можна визначити з великимступенем точності, оскільки вона повторюється з року в рік, і, відповідно, єможливість підготуватися до рішення проблем, викликаних нею.

Слід помітити, що повназайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття. Економісти рахуютьфрикційне і структурне безробіття абсолютно неминучої, отже, «повна зайнятість»визначається як зайнятість, що становить менш 100% робочої сили. Точнішекажучи, рівень безробіття при повній зайнятості рівний сумі рівнів фрикційногоі структурного безробіття. Іншими словами рівень безробіття при повнійзайнятості досягається у тому випадку, коли циклічне безробіття рівне нулю.Рівень безробіття при повній зайнятості називається також природним рівнембезробіття, який виникає, коли кількість шукаючих роботу рівно числувільних робочих місць.

Природнебезробіття має два важливі аспекти: по-перше, цей термін не означає, щоекономіка завжди функціонує при природному рівні безробіття і тим самимреалізує свій виробничий потенціал, а по-друге, природний рівень безробіття неє постійним, піддававшися частому перегляду унаслідок інституційних змін.

В даний час занорму приймається рівень природного безробіття в 1,5-3%. В той же час для Россивзагалі не можна встановити який-небудь допустимий, прийнятний рівеньбезробіття і, перш за все, через низький рівень життя населення, колинеможливість трудовлаштування або відхід з роботи різко понизить доходи.

незайнятість вмежах природного безробіття обов'язково вимагає частини ресурсів суспільства напосібники з безробіття, організацію бірж праці, перепідготовку, проведення іфінансування суспільних робіт, розробку і реалізацію програм соціальноїпідтримки різних груп безробітних і т.д. В умовах економічної і політичноїнестабільності в суспільстві політика зайнятості повинна бути направлена на те,щоб не допустити масового безробіття, і одним з головних аспектів цієї політикивинне стати формування ефективного ринку праці. [№12, 345-348ст.]

3. Особливості формування українськогоринку праці

В нашій країні формуванняринку робочої сили знаходиться на першому етапі, адже ще зовсім недавно робоча сила в Україні не розглядалася яктовар. При цьому мільйони людей вступали і вступають у відносини найму.

Головна відмінність нашого ринку праці– ця наявність безлічі адміністративних, правових і економічних обмежень,перешкоджаючих вільному продажу робочої сили на найвигідніших умовах дляпрацівників. До таких обмежень відносять: монополію на багато товарів іпослуги, чималий дефіцит деяких товарів, інфляцію, слабку економічну мотиваціюруху робочої сили і багато інших. До цього можна додати відсутність ринкужитла, низький рівень заробітної платні, супермонополізацію виробництва,нерозвиненість соціальної інфраструктури в багатьох регіонах країни, гострийдефіцит бюджету і ін. Ринок руда в Україні в значній мірі дисбалансований.

Для успішного формуванняринку праці політика зайнятості уряду повинна включати наступні напрями:

По-перше, цестворення ефективної робочої інфраструктури, що включає інформаційні біржи праці,автоматизовані системи збору і обробки інформації про попит і пропозицію робочихмісць і багато інших;

По-друге, ринокпраці повинен бути орієнтований на ті сфери праці і економічних відносин, якінайбільш схильні змінам (наприклад, сфера послуг);

По-третє, повиннабути створена регіональна система стимулювання праці для закріплення кадрів іефективного залучення їх з інших регіонів;

По-четверте,створювані біржи праці повинні орієнтуватися на соціальний захист працівниківна основі застосування контрактної системи найму.

Таким чином,ринок праці утілює в собі безліч відносин з приводу формування попиту на робочусилу і її пропозиція, реалізовуваних через діючу систему відтворювання,розподілу, перерозподілу і трудовлаштування працівників. Проведений аналізреального стану українського ринку праці, зіставлення його основних характеристикі тенденцій з висловленими уявленнями про суть і доданки ринкового механізмурозподілу і перерозподілу робочої сили дають підстави для ряду висновків, якіне можна не враховувати при виборі моделі сучасного ринку праці, політики іінструментів його регулювання.

1.   Український ринок праці – зурахуванням багатьох його характеристик – не може бути віднесений до числарозвинених і цивілізованих. Вітчизняний ринок праці сильно деформований іфункціонує із стійким порушенням таких стихійних регуляторів зайнятості, яквартість і ціна робочої сили, свобода переміщення праці і капіталу,конкуренція. Гіпертрофія прихованого ринку праці (прихованого безробіття) в Україні– відмінна риса перехідного періоду, коли ослаблені або навіть зруйновані старіорганізаційно-управлінські і інституційні структури, але ще не створені нові;

2.   Найближчим часом для ринкупраці буде характерне перевищення пропозиції праці над попитом на нього. В тойже час подальший перехід економіки на ринкові відносини буде пов'язаний змасовим тим, що вивільнення працівників в результаті реорганізації і ліквідаціїмалорентабельних і збиткових підприємств, неефективних робочих місць,структурної перебудови виробництва і т.л. Тому ринок праці на сучасному етапіповинен формуватися в межах жорсткої системи позаекономічних обмежувачів іамортизацій, обгрунтування і облік яких необхідні для того, щоб не відбулосявиходу соціальних потрясінь за межі допустимого. Функції гаранта граничнодопустимих параметрів наслідків соціально-економічного перевлаштуваннясуспільства повинне узяти на себе державу, використовуючи для цього всюсукупність правових, економічних і інших засобів, що є в його розпорядженні.

3.   Український ринок праці покине може бути названий і «напруженим». Посилення розбалансованості попиту іпропозиції робочої сили – це швидше показник невідповідності якості іпропускної спроможності служба зайнятості оперативному обслуговуваннюнормального для ринкової економіки міжгалузевого і територіального переливуробочої сили. Разом з тим вузькість споживацького ринку і товарний дефіцитведуть до формування нового монополістичного ринку, де державна монополіязамінюється монополією нових господарських суб'єктів. А монополістичний ринокне може розв'язати проблему зайнятості населення. Загальна тенденція зниженняпопиту на ринку праці не може бути подолана приватно-комерційними структураминайближчим часом, тому держава зобов'язана регулювати ситуацію на ринку праці.Безперечно, що розвиток ринку повинен спричинити за собою розробку системизаходів його регулювання в цілях обмеження негативних стихійних проявів. [№9,258-263ст.]

4. Шляхи державногорегулювання зайнятості і зниження безробіття

Формування механізмурегулювання зайнятості передбачає спеціальні заходи, здатні контролюватипроцеси, що відбуваються у сфері праці, і здійснювати оперативні івзаємозв'язані дії, що дозволяють добиватися усунення диспропорцій між попитом іпропозицією робочої сили, а також запобігти загостренню проблем зайнятості. Зодного боку, — це проведення збалансованої інвестиційної і податкової політики,стимулюючої більш повне використовування наявних робочих місць, розвиток малихпідприємств, напрям капітальних вкладень як в галузі, що перспективнорозвиваються, так і у галузі традиційної зайнятості, введення системистимулювання розвитку підприємництва малого і середнього бізнесу,індивідуальної трудової діяльності. З другого боку, — зміна структури попиту наробочу силу шляхом збереження є і створення нових робочих місць, регулювання пропозиціїі підвищення якості робочої сили шляхом неї профпідготовки, перепідготовки,перекваліфікації, переміщення і трудовлаштування економічно активних іпрацездатних, а з третьою – забезпечення соціальної захищеності і матеріальноїпідтримки залишилися без роботи. В цілях реалізації політики зайнятості в УкраїнськійФедерації розробляються і реалізуються Програми по формуванню нових робочихмісць як в державному, так і в недержавному секторі економіки, сприяннязайнятості населення, боротьби з безробіттям і допомоги безробітним. Ведучуроль в регулюванні ринку праці займає служба зайнятості. Основними напрямами їїдіяльності є трудовлаштування громадян, квотування робочих місць для слабозахищених категорій громадян, організація сезонних або суспільних робіт,профорієнтація і професійне навчання. Трудовлаштуванням економічно активних іпрацездатних громадян, що залишилися без роботи займаються і біржі праці, в чиїфункції входить вивчення ринку праці, а також визначення, які фахівцікористуються попитом в даний час і які зміни в кон’юктурі ринку праці можливі вмайбутньому.

Склад елементів регулюванняринку праці на рівні регіонів вужче, ніж на загальнодержавному рівні. Частинаназваних вище напрямів регулювання здійснюється переважно властями федеральногорівня: така в основному демографічна політика, багато аспектівзовнішньоекономічної політики (курс рубля, рівні мит, ліцензії і квоти). Взначній мірі на федеральному рівні регулюються основні напрями фінанасово-кредитноїполітики. Принципово в порівнянні з федеральним рівнем регіони можутьрегулювати доходи, трансфертні платежі і через рівень життя – рівень пропозиціїробочої сили в регіоні; можуть регулювати демографічну якість населення(зниження захворюваності, травматизму, пияцтва і, кінець кінцем, смертностіпрацездатного населення), міграційні процеси. На регіональному рівні на користьринку праці здійснюються програми житлового, транспортного і виробничогобудівництва, державних (у тому числі муніципальних і ін.) закупівель продукціїпідприємств всіх форм власності; цільове надання підприємствам дотацій,кредитів і податкових пільг (регіональні податки), направлених на підтримку ірозвиток виробництва (і робочих місць) в пріоритетних галузях. На регіональномурівні у багатьох випадках більш ефективні, ніж на загальнодержавному, заходипідтримки фермерства, індивідуального і малого бізнесу. Подібно тому, як нафедеральному рівні проблеми ринку праці повинні стати щонайвищими пріоритетаминарівні з провідних напрямів реформ, регіональне регулювання повинне не простовраховувати інтереси ринку праці, а зробити їх рівними з іншими пріоритетамирегіональної політики.

В число задач даного блокуна регіональному рівні входять інформаційне забезпечення, підвищенняефективності трудовлаштування, у тому числі за рахунок розвитку тимчасових ісуспільних робіт, розвиток систем підготовки і перепідготовки робочої сили,вдосконалення соціальної підтримки безробітних, самої структури органіврегулювання. Регіональний рівень регулювання ринку праці на відміну віддержавного встановлює місцеві специфічні особливості.

Не дивлячись на різнесоціально-економічне положення і стан регіональних ринків працізберігається безліч проблем в забезпеченні зайнятості. До них відносяться:

·    недостатня реформованість трудовоїсфери, що привела до переважання неефективної зайнятості, до наявності значногочисла неформально зайнятих, до відсутності економічно обгрунтованої залежностідоходів працівника від його трудового внеску;

·    зниження трудового потенціалукваліфікованих кадрів за рахунок скорочення виробництва в оборонно-промисловому,аграрному коплексах, машинобудуванні і верстатобудуванні, науці і науковомуобслуговуванні;

·    падіння попиту, щопродовжується, на робочу силу, дисбаланс між попитом і пропозицією робочої силина ринку праці області;

·    повільне нарощування новихробочих місць, особливо у виробничих галузях;

·    недостатність інвестицій в новітехнології усугубляє негнучкістю податкової системи, серйозними недоліками вмеханізмі ціноутворення;

·    система державної, професійноїосвіти поволі перебудовується, а у працедавців немає зацікавленості увнутрішньофірмовому перенавчанні і підвищенні кваліфікації персоналу;

·    недостатність ринку житла інизькі доходи населення обмежують мобільність робочої сили;

·    недостатній контроль державнихорганів за дотриманням окремими працедавцями норм трудового законодавства прорежим, охорону і оплату праці;

·    трудовлаштування окремихсоціально-демографічних груп населення (інвалідів, матерів-одинаків, осібпенсійного віку, громадян, що повернулися з місць позбавлення волі і т.д.)залишається надзвичайно складним;

·    посилення диференціаціїлокальних ринків праці.

І на закінчення я хочу щераз підкреслити пріоритетні напрями регулювання ринку праці. В першу чергу, — це трудовлаштування незайнятих громадян, по-друге, їх підготовка абоперепідготовка до сучасних видів діяльності і, по-третє, матеріальна підтримкабезробітних і непрацездатних громадян.

Об'єктивна реальність,таким чином, зобов'язала переглянути не тільки основні позиції в регулюванніринку праці, але і знайти такі рішення, які дозволили б привести в дію формиекономічної активності у сфері зайнятості:

-     підприємництво і самозайнятістьяк вищі форми активності населення переважно з погляду розвиненості ірегулювання ринку праці;

-     наймана праця, як ринковакатегорія, торкається переважаючої частини населення, яка на сьогодні, восновному, і є об'єктом регіонального регулювання;

-     безробіття – це проміжна формаекономічної активності, що виражається в активному пошуку і готовностіпрацювати і вимагаюча від державного регулювання найпильнішої уваги іорганізації. [№4, 248-251ст.]

Висновок

Проблема безробіття є однією з фундаментальних в розвитку іфункціонуванні людського суспільства. Безробіття – явище, властиве стадіїтоварного виробництва. Перехід до ринку неминуче викликає значне зростаннярівня безробіття, про що свідчить, зокрема, досвід східноєвропейських країн, щопройшли або проходячих шлях становлення ринкових відносин. Це ж підтверджує іпрактика суспільних перетворень в Україні.

Безробіття зумовлюють різні чинники:науково-технічний прогрес обумовлює скорочення, перш за все, працівників ручноїпраці; структурні зміни в економіці викликають зменшення числа зайнятих вокремих галузях виробництва; підвищення продуктивності праці також веде дозменшення числа зайнятих; скороченню живої праці сприяє дія закону економіїчасу. В умовах загострення економічних проблем закриваються також деяківиробництва, що забруднюють оточуючу середовище. Все це об'єктивні чинники, щомають місце у всіх країнах незалежно від їх економічної системи.

Безробіття,як свідчать багато соціологічних і соціально-психологічних досліджень, маєвиключно негативні соціальні наслідки для суспільства в цілому, окремих йогогруп і шарів, для сімей, для кожної людини. Серед всіх цих наслідків збільшеннясмертності від серцевих захворювань, зростання числа самогубств і вбивств,чисельності пацієнтів в психіатричних лікарнях, погіршення відносин в сім'ї,зростання злочинності і т. д, адже люди гостро переживають незатребуваністьсвоїх знань, виробничого досвіду, перехід від однієї соціальної групи в іншу. Узв'язку з цим дослідженнями зафіксовані основні психологічні якостібезробітного: невисокий рівень соціальної сміливості, поступливість,конформність, песимізм і обережність в поведінці, недовірливість абоскептицизм, стійкий маргінальний емоційний стан. На мій погляд, головним всоціальній політиці є (тобто повинно бути) попередження масового безробіття, щозабезпечується перш за все нормальним функціонуванням суспільства, йогоеволюційним розвитком.

Органам служби зайнятості всіх рівнів необхіднешироке розгортання роботи профорієнтації з молоддю для підготовки її дотрудової діяльності в умовах ринку праці, що розвивається, адже саме нам, комув майбутньому доведеться узяти на себе кермо влади державою, і потрібно будевирішувати проблеми, що стали невідкладними вже на сьогоднішній день.

Необхіднорозширювати мережу учбових центрів професійного навчання, професійноїпідготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників і безробітнихгромадян, що вивільняються. Державна програма вже прийнята і почала діяти. Алевона ще не достатньо сильна, і потребує активної державної підтримки. Турботадержави про досягнення в країні якнайповнішої і ефективної зайнятості, якважливої соціальної гарантії для економічно активного населення, єнайважливішим аспектом державного регулювання ринку праці, механізм формуванняякого постійно удосконалюватиметься стосовно нових умов розвитку багатоукладноїекономіки, структурної перебудови виробництва, формування ефективної соціальноїполітики. Таким чином, комлексний підхід до системи зайнятості, заходів її регулювання ісоціального захисту населення, на мій погляд, дозволить пом'якшити соціальнунапруженість у сфері трудових відносин.

Список використаної літератури

1.Базилевич В.Д. та ін. Макроекономіка, опорний конспект лекцій. – К. «Просвіта», 2003р., 290ст.

2. Баличенко В.В. Загальнаекономічна теорія – Харків «Фоліо». 2004.- 418ст.

3. Кіровський П.Р.«Політекономія». – Львів «Гайдамаки», 2002р, 342ст.

4. Лудаговська С. та ін.Мікроекономіка і макроекономіка. – К., «Перо», 2004р., 360ст.

5. Ростиш В. С. Ринок праці тазайнятість. — К. «КНЕУ», 2003,540ст.

6. МатусевичМ.К. Основи політичної економії. Навчальний посібник для студентів вузів. –К.:1999. – ст.10-15, 174-179.

7. Основиекономічної теорії. За ред. С.В.Мочерного. Тернопіль: АТ “Тарнекс”, 2003. ст.17-28, 87-94.

8. Політичнаекономія. Частина І. За ред. проф. С.В.Мочерного. Львів: Світ, 2002. ст.80-107.

9. Чабан А.І.Політична економія. Конспект лекцій. – К: МІУ., 2004. ст.55-62.

10. БартеневС. А. Экономические теории и школы (история и современность): Курс лекций. –М.: Издательство БЕК, 2001.

11. Блауг М.Экономическая мысль в ретроспективе. Пер. с англ., 4-е изд. – М.: “Дело Лтд”, 2002.

12. Історіяекономічної думки: Навчальний посібник / Л.Я. Корнійчук, О.О. Татаренко та ін.– К., “Фенікс”, 1996, 358ст.

13. КостюкВ.Н. История экономических учений. – М.: Центр, 2003, 480ст..