Реферат: Центральний банк і монетарна політика

План

Вступ

1. Центральний  банк.

2. Монетарна політика.

Висновок

Література

Гроші — важливий елемент ринкової системигосподарства, і стабільність грошової системи держави — обов’язкова умованормального функціювання всієї національної економіки. Розлад грошового обігувизиває значні темпи інфляції, підриває ринкові механізми, економіку в цілому.Тому виникає об’єктивна потреба у створені механізму державного контролю закількістю грошей.

Банки — основна складаюча частина кредитно-фінансовоїсистеми будь-якої держави. Вони створюють, аккумулюють і надають грошовізасоби. Кредитні системи развинутих держав мають разноманітну структуру, але єі загальні риси. Так, скрізь кредитна система складається із центральногобанку, комерційних банків, спеціализованих банківських установ (інвестиційних,зовнішньоторгових, іпотечних і т.д.), а також кредитно-фінансових установнебанківського типу: страхових, фінансових компаній, пенсійних фондів, ощаднихкас.

Дана робота посвячена вивченню повноважень ізобов’язань центральних банків провідних світових держав, способів контролю їмигрошово-кредитної системи держави, відносин з кредитними організаціями,організації грошового обігу і ведення монетарної політики.

Не потрібно також ігнорувати великий досвідфункціонування в розвинутих зарубіжних державах центральних банків. Недивлячисьна те, що центральні банки багатьох країн світу, в силу свого історичногорозвитку вельми різноманітні, вони все ж мають багато і спільних рис. Крімтого, практика управління і організації центральних банків може бути успішновикористана для удосконалення будови і функціонування Банку України.

Центральний банк

Потреба в центральних банках виникла у зв’язку зрозвитком товарно-грошових відносин на межі переходу від феодалізму докапіталізму, більш ніж трьохсот років назад.

Так наприклад, Бундесбанк засновано у 1949р., якнаступника Райхбанку, що був заснований у 1876р. Найстарішим центральним банкомє шведський Ріксбанк, що заснований в 1668р. тоді як дати заснування іншихцентральних банків: Банк Японії — 1882р.; Банк Італії — 1893р.; Австрійськийнаціональний банк -1861р.; Національний банк Швейцарії — 1905р.; Федеральнарезервна система США була заснована у 1913р. і є власністю банків-членів, хочаприбутки понад встановлений законом максимум передаються, як убільшості країн,федеральному уряду.

По мірі розвитку кредитної системи проходив  процесцентралізації банкнотної емісії в небагатох великих комерційних банках, врезультаті чого монопольне право випуску банкнот закріпилося за одним банком,що користувався загальною довірою комерційних банків, чиї банкноти моглиуспішно виконувати функції всезагального кредитного засобу обігу. Спочаткутакий банк називався емісійним чи національним, а в подальшому — центральнимбанком, що відповідало його верховному положенню. Центральний банк слугуєвіссю, центром кредитної системи.

В XX ст. розуміння значення ролі центрального банкудля всього господарчого механізму економіки країн, стає всезагальним іМіжнародна фінансова конференція, що відбулася в Брюсселі в 1920р., записала,що «в країнах, де не існує центрального банку, його слід створити».

Більшість країн має один центральний банк, наприкладАнглійський банк в Великобританії чи Бундесбанк в Німеччині, в США їх дванадцятьфедеральних резервних банків. Це відображає географічні масштаби країн,економічне різноманіття і наявність великої кількості комерційних банків. Крімтого, це результат політичного компромісу між прихильниками централізації ізахисниками децентралізації.

 Центральний банк є державною або майже державноюустановою з чітким правовим статусом. Центральний  банк звичайно утворюється уформі акціонерного товариства, наділенного особливими повноваженнями. Вбільшості випадків його капітал належить державі: але акціонерами можуть бутикомерційні банки та інші фінансові заклади.

З точки зору власності на капітал центральні банкиподіляються на:

·державні, капітал яких належить державі (наприклад, Нацбанк України);

·акціонерні;

·змішані — акціонерні товариства, частина капіталу, яких належитьдержаві.

ЦБ називають «банком для банків», через який банкиможуть врегульовувати вимоги один до одного. Центральний банк може виступати якрозрахункова палата для чеків, що виписані вкладниками. За декількома винятками‚він не приймає вкладів від приватного сектора, але часто функціонує як банкуряду. Центральний банк може також збирати, обробляти та аналізувати інформацію про фінансову та фізичну економіку. Найважливіше, що центральнийбанк встановлює правила платежів. Він робить це, випускаючи безпосередньоготові гроші  готівку.

Центральний банк сполучає в собі риси звичайної(комерційної) банківскої установи і державного відомства, що має відповіднівладні функції в області організації грошово-кредитного обігу. Як і будь-якабанківська установа, ЦБ має баланс – активи і пасиви.

Активи

Пасиви

Зарубіжні активи Резерви комерційних банків Позики комерційним банкам Банкноти якими володіють не-банки Вимоги до уряду Депозити уряду Власний капітал

Більшою мірою ЦБ підзвітнийбезпосередньо парламенту чи створеній парламентом спеціальній комісії.Керівника центрального банку призначає голова держави чи парламент.

Незалежно від того, належить чи ні капітал центральногобанку державі, історично між банком і урядом складаються тісні зв’язки. Урядзацікавлений у надійності ЦБ в силу особливої ролі останього в проведенніекономічної політики уряду.

Однак тісні зв’язки з державою не означають, що урядможе безмежно впливати на політику центрального банку. Незалежно від належностікапіталу центральний банк  являється юридично самостійним. Значна ступіньнезалежності ЦБ являється необхідною умовою ефективності його діяльності, яканерідко вступає в протиріччя з короткостроковими цілями уряду. В той же часнезалежність ЦБ від уряду має відносний характер в тому розумінні, щоекономічна політика не може бути успішною без чіткого погодження і тісноївзаємодії її основних елементів: грошово-кредитної і фінансової політики.

 

В економічній літературі на протязі багатьох років,функції центрального банку формулюються майже незмінно:

·  монополія грошової емісії;

·  функції банка-уряду (зокрема,виконання бюджету і управління державним боргом);

·  банка-банків (розрахунковий центр,кредитор останьої надії);

·  провідник офіційноїгрошово-кредитної і валютної політики;

·  орган нагляду за банками іфінансовими ринками.

Однак, відмічається зниження значення функційемісійної монополії і розрахункового центру в зв’язку з модифікацією грошовогообігу і застосуванням електронних розрахункових систем.

Монополія емісії грошових знаків належить центральнимбанкам часто тільки у відношенні банкнот. Чеканка монет і емісія казначейскихбілетів здійснюється скарбницею. Якогось суворого планування емісії банкнот вкраїнах Заходу не існує. Банк Англії, наприклад, при емісії переслідує цільзменшення витрат на виготовлення банкнот шляхом випуску в обіг грошей, шо булиу користуванні.

Як особливість, можемо відзначитифункцію нагляду ЦБ:

·    захист мілких вкладників відпоганого управління і шахрайства;

·    захист клієнтів банку від«системного ризику», захист страховим фондом або власним фондом уряду від втратв тих країнах, які мають національні системи страхування депозитів чиздійснюють інші міри по захисту банківських вкладників;

·    забезпечення довіри вкладників інаселення до фінансово-кредитної системи в цілому і до кредитних інститутівзокрема.

Так в деяких країнах, функція здійснення банківськогонагляду покладена на центральні банки (наприклад, Великобританія, Італія,Росія, Україна); в інших прийнята змішана система, при якій центральный банквиконує обов’язки за наглядом спільно з іншими державними органами (наприклад,США, Німеччина). Організація банківського нагляду закріплена відповіднимизаконами, і нагляд має статус публічно-правової діяльності. Ряд аналітиківвважає, що останнє переважніше ніж закріплення функцій нагляду за центральнимбанком, вважаючи, шо тим самим забезпечується більш високий рівень незалежностінаглядаючого органу. В цьому випадку об’єднання зусиль центрального банку таіншого державного органу робить можливим, з одного боку, використання вконтролюючій діяльності високої кваліфікації банківських рабітників і, з іншої,придає діяльності за наглядом державно-силовий характер. Контрольна діяльністьцентрального банку потребує развинутої системи статистики, яка б забезпечувалапотрібний облік і аналітичну оцінку роботи самого банку і інших банківськихзакладів, що ним контролюються.

Прикладом суспільного захисту клієнтів банків — єфункція кредитора останьої надії. Відповідно до цієї функції центральний банкзабезпечує банки, що банкрутують достатньою грошовою масою, щоб уникнутинегайного банкрутства.

Значне місце в державному регулюванні грошового обігуналежить центральному банку в силу його ключового положення в національнійсиситемі кредитно-грошових відносин. Його можливості контролю за приростомгрошової маси дуже великі: непрямий вплив на грошову базу (суму готових грошей,залишки на резервних рахунках комерційних банків в центральному банку) черезнадання своїх ресурсів, зміну норми проценту, проведення операцій на відкритомуринку, рефінансування, зміна рівня банківської ліквідності — безпосередній шляхдо досягнення бажаних результатів.

Покладену на нього функцію контролю за грошовим обігомцентральний банк може здійснювати в декількох формах.

По-перше йому підпорядкована грошова емісія. Тутпотрібно зауважити, що для ефективного виконання центральним банком своїх задачнеобхідно виключити можливість будь-якого тиску з боку уряду чи інших державнихструктур для здійснення своєї політики або ведення інших операцій, так якподібне втручання може викликати безконтрольне збільшення ліквідностібанківської системи. У переважної більшості країн є спеціальний закон проЦентральний (Національний, Федеральний резервний, та інші — від назви суть незміниться) банк, що встановлює його незалежність від уряду, голови держави чипарламенту. Але природньо, заходи ЦБ проводяться за згодою з урядом і в межахзагальної національної політики.

По-друге, центральний банк здійснює непрямий контрольнад грошовою масою через вплив на процентну ставку — норму мінімальнихобов’язкових резервів на рахунках в центральному банку для комерційних банків,який здійснюється законодавчо, з диференціацією за видами депозитів і кредитнихінститутів.

В цілому можна сказати, що вплив центрального банку значний, але і не має вирішального значення. Проводячи політику по усуненнюінфляції в масштабі цілої держави, необхідно пам’ятати, що грошові відносини невідірвані від інших сфер економічного і соціального життя країни. Активні дії,що проводяться виключно в рамках можливостей центрального банку, без іншихкомплексних заходів можуть не мати потрібної дії, і навіть викликати зворотнійефект. Обмеження емісії, підвищення мінімальних обов’язкових резервів ізменшення попиту на кредити, особливо в умовах олігополістичної структуриринку, може призвести до скорочення інвестицій і об’ємів виробництва.

Підвищення регулюючої ролі центрального банку — важлива передумова успіху. Необхідно надати йому необхідну самостійність уздійснені грошової політики, законодавчо закріплену можливість контролюватиканали, за якими виникає збільшення грошового обігу в країні, в той же часзабезпечив погодження його заходів із загальною політикою уряду.

В умовах економічної кризи, нерозвинених ринковихвідносин, слабкості грошової і кредитно-фінансової системи центральний банкнеминуче буде користуватися жорстокими адміністративними методами регулювання,і тільки в перспективі — перехід до непрямого регулювання, в тому числі черезвстановлення цільових орієнтирів.

Монетарна політика

 

Центральний банк створює банківські резерви, що євимогами центрального банку, до комерційних банків. Сума готівки в обігу тарезервів комерційних банків відома як грошова маса, яку інколи поіменовуютьгрошима центрального банку.

Банківські резерви приносять невеликий процент абовзагалі не приносять процента. Готівка просто припадає пилюкою у сейфах банку.Залишки резервів у центральному банку можуть, але звичайно не приносятьпроцента. Отже, банки стикаються з вартістю втрачених можливостей подібно дофірм і домогосподарств, що нагромаджують гроші. Ця вартість — це доход на іншіактиви, такі, як надання позики та цінні папери, від якого відмовилися. Коли рахункив центральному банку не винагороджуються, то нагромадження резервів у форміготівки в касі банку або депозитів не має значення. Коли рахунки в центральномубанку приносять процент, то комерційні банки намагатимуться нагромаждувати такмало готівки, наскільки це можливо при даних мінових витратах перетвореннядепозитів на готівку. Банківські резерви становлять гроші, якими банки торгуютьміж собою.

Комерційні банки нагромаджують резерви з двох причин:розсудливих і правових.

По-перше, банки повинні мати рід рукою достатньоготівки, щоб задовольнити вилучення клієнтами коштів. З цією метою вонивикористовують готівку в касі або депозити в центральному банку. Далі, банкипотребують засобу для здійснення платежів між собою від імені своїх клієнтів.Розрахунки між банками здійснюються через перекази з рахунку одного банку нарахунок іншого через центральний банк.

Друга причина, чому банки нагромаджують резерви — правова. В багатьох країнах банки, що приймають вклади‚ змушені‚ згідно іззаконом‚ тримати деяку частину отриманих вкладів у формі резервів. Це так звананорма резервів‚- одне з багатьох зобов’язань‚ що накладаються на банки‚ і якузвичайно встановлюють як відсоток депозитів. Резервна норма великою міроювідрізняється в різних країнах, хоча простежується тенденція до її зменшення.

Зв’язок між депозитами і банківськими резервами‚зумовлений чи то обов’язковими вимогами‚ чи розсудливістю, дозволяє банкамконтролювати пропозицію грошей. Коли ж банки створюють депозити, то їм потрібнотримати більше резервів у центральному банку. Щоб керувати пропозицією грошей,центральний банк діє на наявність, кількість та ціну резервів. Зв’язок міждепозитами і резервами відомий як мультиплікатор грошей, або грошовиймультиплікатор між грошовою масою та цільовими грошовими агрегатами.

Хоча центральний банк може контролювати грошову масу‚він не може контролювати банківські резерви безпосередньо. Тільки юридичні тафізичні особи вирішують, скільки грошової маси буде у формі готівки. Крім того,центральний банк зацікавлений у контролі не самих по собі резервів‚ а скорішсукупної грошової маси чи грошових агрегатів. Ось чому доречнішиммультиплікатором є мультиплікатор грошової маси, що пов’язує грошову масу згрошовим агрегатом.

Мультиплікатор грошової маси зменшується, якщо нормарезервування збільшується та якщо населення нагромаджує більше готівки.

Мультиплікатор зменшує те, що перетворення банківськихдепозитів у готівку працює як дренаж, що осушує резерви комерційних банків.Існують інші напрями витікання, що зумовлюють подібний ефект і пояснюютьвідносно великі мультиплікатори у деяких держав. Витікання також має місце,коли гроші депонують в небанківських фінансових інститутах, які не можутьстворювати грошей або які діють при 100%-х резервних вимогах. Гроші можутьімігрувати за кордон, інколи у значних сумах.

Так наприклад, маса готівки в США дуже вражаюча. В1989р. нагромаджена готівка становила понад 250 млрд.дол.США, або приблизно1000 дол.на кожну людину. Але в той же час, в середньому, американська родинатримає приблизно 125 дол. готівкою на людину. Голова Федеральної резервноїсистеми вважає, що половина всієї готівки США перебуває за кордоном.

Деякі країни мають нульові, або символічні нормирезервування. У Великобританії, наприклад, норма становить 0,45%. Таку нормуофіційно впроваджують для покриття експлутаційних витрат Банку Англії. Коли у1981р. від вищих резервних вимог відмовилися, то дехто трохи побоювався (доситьдивно, але не серед банкірів), що надання позик і створення депозитівзростатиме навіть швидшим темпом. По суті, такі країни як Швейцарія, Бельгія,Ніндерланди та Люксембург, що не мають резервних вимог, розглядаються якдосконало безпечні місця для відкриття банківських рахунків.

Резервні вимоги чинять декілька впливів. Початково їхнакладали, щоб зменшити ризикованість у банківській системі. Далі вонигарантували центральному банку частку в процесі створення грошей. Нарешті, вонистали знаряддям центрального банку для контролю на пропозицію грошей.

Існує декілька способів, за допомогою яких центральнийбанк контролює резерви комерційних банків, і тому різні країни використовуютьрізні методи. Проте принцип‚ що лежить в їх основі, однаковий.

Де домогосподарства та фірми знаходять гроші, які їмпотрібні для здійснення зростаючого обсягу ділових операції? Вони позичають убанків. Коли банки надають позики, то їх потреба в резервах зростає. Оскількиєдиним виробником резервів є центральний банк, то він чинить вирішальний впливна їхню наявність та вартість. Щоденна монетарна політика полягає в тому, щоцентральний банк забезпечує комерційні банками резервами, яких вони потребуютьдля збільшення надавання позик.

Центральні банки‚ як правило‚ володіють портфелемурядових боргових зобов’язань‚ іноземною валютою та іншими зобов’язаннями‚ яківони використовують‚ щоб вступити в ділові операції з комерційними банками.Центральний банк‚ як правило‚ купує цінні папери якогось комерційного банку такредитує рахунок цього банку. Це збільшує резерви банку і являє собою створеннягрошей центральним банком. Центральний банк може також здійснювати протилежнуоперацію: він може продавати цінні папери комерційним банкам. Продаж ціннихпаперів зменшує резерви банків та банківські депозити.

Отже ми з’ясували‚ що центральний банк може впливатина пропозицію банківських резервів через операції на відкритому ринку. Цьомуметоду віддають перевагу в поточному регулюванні в США, Японії і все більшоюмірою в континентальній Європі. Відкритий ринок можна розглядати як мережуфінансових посередників (комерційні банки, страхові компанії, інколи великікорпорації)‚ що мають справу з цінними паперами‚ які прийнятні для купівлі іпродажу центральним банком.

Кожного нормального ділового дня одні комерційні банкинагромаджують резерви в надлишку порівняно з тим‚ що потрібно‚ тоді як іншівідчувають їх нестачу. Відкритий ринок дозволяє учаснику торгувати цимирезервами‚ надаючи і отримуючи позики на дуже короткі строки (ніч‚ доба‚тиждень‚ місяць). Процентна ставка‚ за якою відбуваються ці операції,безперервно змінюється‚ щоб врівноважити попит і пропозицію. Це найкраща мірагрошових умов‚ бо визначає‚ скільки банки призначають власним клієнтам. Цюставку називають ставкою грошового ринку.

Центральний банк є одним з активних гравців навідкритому ринку. Оскільки ЦБ — єдиний постачальник «товару»‚ яким торгують‚ товін може постійно орієнтувати чи навіть контролювати ринок. Частіше центральнийбанк має справу з ринком на віддалі, через ділерів та маклерів. Банквтручається анонімно‚ щоб не впливати на прогнози інших учасників ринку. Це збільшуєвплив центрального банку  на відкритий ринок. Через свої інвестиції центральнийбанк може визначати безпосередньо розмір власних зобов’язань і грошову масу.Мультиплікатор тоді змінюється.

У більшості єворпейських країн частіше застосовуютьінший метод‚ хоч нинішня практика повільно еволюціонує в напрямі до операцій навідкритому ринку. Замість встановлення грошової маси центральний банк визначаєпроцентну ставку‚ за якою він веде операції з комерційними банками. За цієюставкою‚ що може змінитися в будь-який час‚ центральний банк забезпечуєфактично будь-яку суму резервів‚ що їх потребують комерційні банки. Діловівідносини можуть відбуватися безпосередньо або через міжбанківський рахунок‚який нагадує відкритий ринок‚ за винятком того‚ що процентна ставка фіксована.Цей метод називають дисконтним кредитуванням‚ або редисконтуванням. Ця назвапоходить від того‚ що позики надані центральним банком‚ часто набирають формивекселів або цінних паперів приватного сектору‚ які продають зі знижкоюкомерційні банки центральному банку‚ що стає новим кредитором цих векселів.Процентна ставка‚ яку застосовують при наданні позики‚ є облікова ставка‚ хоча може бутидекілька ставок‚ залежно від типу цінного паперу‚ що використовує комерційнийбанк як заставу для позики. В деяких країнах‚ наприклад у Франції та Німеччині‚ існує квота на переобліквекселів‚ що можуть пропонувати банки. Навпаки, ФРС США активно застосовує«моральне повчання», щоб уникнути редисконтизації, коли ФРС віддає перевагупостачанню ліквідних ресурсів чи ресурсів через операції на відкритому ринку.

Основна відмінність між операціями на відкритому ринкута переобліком стосується ставки, за якою комерційні банки беруть позику вцентрального банку. Центральні банки, як правило‚ використують, у відносинах зкомерційними банками і операції на відкритому ринку, і облікову ставку, але зізміною наголосу на тому або іншому методі. Проте у всіх випадках центральнібанки повинні утримувати обидві процентні ставки досить близько одна до одної,щоб уникнути масового переміщення коштів з одного ринку на інший.

Коли центральний банк накладає резервні вимоги, тозміна норм резервування може служити як додатковий інструмент монетарноїполітики. Якщо норма обов’язкових резервів збільшилася з 10% до 12% при незміннійпропозиції резервів, то вклади повинні зменшитися приблизно на 20%. Цей рішучийзахід не тільки утримує комерційні банки від надання позики, але може навітьштовхнути їх до відкликання (вимога негайного погашення) взятих позик. Оскількицей захід може потягнути дуже великі витрати, то звичайно норму резервуваннязмінюють тільки у малих розмірах.

Центральний банк зрештою може надавати позикубезпосередньо уряду. Центральний банк кредитує рахунок уряду за допомогоюзаново створеної грошової маси. Як тільки уряд застосує ці кошти для купівлітоварів і послуг, то грошова маса вступає у систему комерційного банківництваяк отримувач урядових платежів. Ці кошти потрапляють на рахунок комерційнихбанків. Купівля на відкритому ринку векселів державної скарбниці аборедисконтизація досягають цього ж результату опосередковано. Цю сучасну версіювпливу і тиску з боку друкарського верстата називають монетизацією державногоборгу.

При всій своїй владі над ринком грошей центральнийбанк часто зустрічається з нелегкими дилемами. У довгостроковому періоді вінбажає утримувати зростання кількості  грошей на низькому або помірному рівнях‚щоб контролювати інфляцію.

У короткостроковому періоді ЦБ можуть контролювати абопроцентну ставку, або пропозицію грошей‚ але не обидві ці змінні.

Це є основне джерело труднощів для проведеннямонетарної політики. Щоб оприлюднити свою турботу про інфляцію, центральнібанки почали з 1970-х років визначати завдання з грошей. Вони оголошуютьзаздалегідь‚ як правило‚ за рік наперед‚ про темпи зростання кількості грошейдля вибраного грошового агрегату. Банки повинні передбачити економічні іфінансові умови країни, оскільки і реальний ВВП, і процентна ставка впливаютьна гроші. У короткостроковому періоді непередбачувані обставини можуть спонукатиїх зосередити зусилля швидше на процентну ставку, ніж на заздалегідьповідомлені завдання. Так наприклад, коли Банк Англії помилково намагавсяутримувати процентну ставку низькою,  в той час як економіка почала швидкозростати і дерегулювання фінансової системи глибоко вплинуло збільшенням попитуна гроші у 1986р. Грошова маса зростала щорічно майже на 20%, при незміннійнизькій процентній ставці, що розглядають як основну причину  високих темпівінфляції у 1989-1990рр.

На монетарну політику також можуть впливати зовнішнівалютні ринки. Як ми вже знаємо, центральний банк нагромаджує зарубіжні активи.Що ж відбувається, коли ця стаття його балансу змінюється, і чому центральнийбанк перетворює свою власність на зарубіжні активи?

Центральні банки часто використовують свої зарубіжніактиви, щоб втручатися у функціонування валютних ринків для впливу на валютнийкурс. Щоб не допустити номінального знецінення, центральний банк купує власнувалюту, витрачаючи частину зарубіжних активів. Навпаки, щоб не допустити зростаннякурсу, центральний банк продає власну валюту і набуває зарубіжні активи.Наприклад, Банк Франції, як члена європейського валютного механізму булозобов’язано продавати франки і купувати німецькі марки, коли валютний курспадав нижче FF 3.279/DM, або купувати франки і продавати німецькімарки, якщо валютний курс зростав понад FF 33.4305/DM. Коли Франція платить за французькі франки німецькими марками, томають місце дві речі: в підрозділі «активи» величина зарубіжних активівзменшується; в підрозділі «пасиви» грошова маса зменшується, бо національнавалюта вилучається з обігу.

Існує значна подібність між валютним ринком таінтервенціями на грошовому ринку. Обидва ринки впливають на грошову масу і напідрозділ «активи» балансу центрального банку. Ця подібність відображаєможливість конфлікту між контролем за грошовим обігом і контролем за валютнимкурсом.

Центральний банк фінансує дефіцит державного бюджету водних країнах безпосередньо, а інших — опосередковано через втручання на ринкахгрошей. Пряме фінансування означає, що міністерство фінансів виписує чеки нацентральний банк, безпосередньо беручи позику і, отже створюючи грошову масу.Результат не відрізняється від монетизації боргу, коли центральний банк купуєвекселі державної скарбниці. Обидва методи називають сеньйораж. Ця назваприйшла з середніх віків, коли місцеві феодали, які мали право карбувати грошів межах своїх володінь, таємно псували золоті монети. Так, сеньйораж бувсуттєвим джерелом доходів у 1970-і роки, позначені високими темпами інфляції. Востанні роки його значення зменшилося.

Фінансування урядових дефіцитів шляхом емісії грошейне треба плутати з інфляційним податком. Інфляційний податок роз’їдає реальнувартість номінальних активів. Номінальні активи, серед яких основний — цегроші, незахищені від інфляції. Реальні ж активи пристосовують свою вартість тадоход до інфляції. Вигоди уряду від інфляційного податку полягають у тому, щодва з його найбільших зобов’язань звичайно номінальні: грошова маса і державнийборг. Якщо інфляція не передбачена, то інфляційний податок перерозподіляє доходв межах приватного сектора, завдаючи збитки власникам номінальних активів іприносячи вигоду позичальникам. Проте, якщо інфляція точно передбачена, тономінальна процентна ставка зростає і захищає борг від інфляційного податку.Тоді інфляційний податок падає тільки на реальні залишки.

Спокуса для урядів втягнутися в інфляційнефінансування (інфляційний податок) значна. Оскільки центральні банкивідповідальні за контроль над інфляцією, то відомий їхній інстинкт до відмовивід фінансування дефіцитів державного бюджету. Не дивно, що уряди постійнонамагаються контролювати центральний банк. В деяких країнах центральні банкимають вищий ступінь незалежності від уряду.

Підводячи підсумок, відмітимо, що основні функціїцентральних банків провідних світових держав в цілому однакові, однак в силуособливої специфіки реформаційного періоду в Україні функції і повноваженняцентрального банку нашої країни в області регулювання грошового обігу,проведення грошово-кредитної політики і упорядкування грошово-кредитноїсистеми, стало більш законодавчо деталізоване, та створено спеціальний апаратдля їх здійснення.

В умовах побудови ринкової економіки у сферігрошово-кредитної політики НБУ у межах своїх повноважень буде виконувати міри,які будуть‚ спрямовані на створення основ довгострокових перспектив зростаннята реального виробництва, високої зайнятості і стабільності цін.

Першочерговою проблемою, яка виникла зараз передНаціональним банком і всією банківською системою‚ є подолання високих темпівінфляції. Для досягнення цієї мети НБУ вважає необхідним приняття цілогокомплексу заходів.

Відрегулювати принципи емісійної політики в Україні,які будуть базуватися на слідуючих основах: Національний банк повинен бутиєдиним емісійним центром‚ емісійна діяльність Уряду (через бюджет) і комерційнібанки забороняється‚ поступово скорочуються централізовані кредитиНаціонального банку для покриття дефіциту бюджета і внутрішнього державного боргу(з цією ціллю Уряд повинен здійснити випуск і введення в обіг державних ціннихпаперів); заборонити емісійну діяльність НБУ, пов’язану з регулюванням взаємноїзаборгованості підприємств. Комерцційні банки повинні проводити залікизаборгованості між підприємствами в межах одного банку‚ а також між клієнтамирізних банків на основі окремих міжбанківських домовленостей.

Національний банк буде здійснювати заходи по обмеженнюгрошової маси у обігу тільки через виключно ринкові важелі‚ які є в цогорозпоряджені‚ а саме — через офіційну ставку рефінансування і резервні вимоги.

З ціллю взяти під контроль‚ державні витрати наінфляційні процеси, уряд повинен створити чітку законодавчу основу заборонипроведення витрат держави понад меж державного бюджету з використаннямкредитної емісії‚ уникаючи перекладання фінансової і бюджетноїнезбалансованості на банківську систему, що підриває стабільність національноївалюти.

Продаж кредитних ресурсів комерційним банкам повиненздійснюватися Національним банком тільки через аукціони.

Міжбанківска торгівля кредитними ресурсами повинназдійснюватися через міжбанківску біржу.

Необхідно відмовитися від існуючої практики цільовогорозподілу  кредитів через НБУ у відповідності з постановами і рішеннямиВерховної Ради України та Уряду.

Забезпечити кредитну підтримку виробництва, яка будездійснюватися шляхом надавання кредитів комерційним банкам на високоефективніпрограми і під конкретні забов’язання підприємств по випуску продукції,здешевіння кредитів під пріорітети через компенсаційнні виплати підприємстваміз державного бюджету.

Необхідно досягнути позитивної процентної ставки покредитам шляхом підвишення облікової ставки Національного банку з урахуваннямтемпів інфляції, що дозволить на ринкових основах здійснити регулюваннякредитного ринку, ліквідувати зловживання при надаванні кредитів комерційнимибанками, забезпечити реальний захист вкладів населення і коштів підприємств відзнецінення.

Внести в перелік першоочергових задач з врахуваннямнеобхідності проведення жорткої грошово-кредитної політики развиненняальтернативних джерел залучення необхідних фінансових ресурсів в обіг шляхомрозвитку ринку цінних паперів підприємств, включаючи оформлення зобов’язаньпідприємств векселями.

Забезпечити надійність платіжної системи України череззастосування елктронного обігу грошей, скорочення термінів здійсненнярозрахункових операцій і посилення відповідальності за їх порушення.

Проводити роботу по удосконаленню системиміжбанківських розрахунків з іноземними державами, особливо з країнами СНД,маючи за ціль встановлення сроків проведення розрахунків і відповідальності заїх дотримання.

У сфері готівки впроваджувати політику покращеннякасового обслуговуванния підприємств, стимулювання залучення вільних коштівнаселення на вклади в банках, развинення безготівкових розрахунків у сферіспоживання за допомогою чеків‚ кредитних карток і т.ін.

Здійснювати регулювання діяльності комерційних банківчерез систему нормативів, які забезпечували б фінансову стабільність і стійкуліквідність, захист інтересів вкладників.

   

Література:

1.МайклБурда, Чарлз Виплош. Макроекономіка. Європейський контекст. К.: Основи, 1998.

2.МакконеллК.Р., Брю С.Л.  Экономикс: принципы, проблемы и политика. К.: Хагар-Демос,1993.

3.Словниктермінів ринкової економіки. К.: Глобус, 1996.

4.УНИАН: Информатика, связь, технологии. №1, 2000.

/>

/>