Реферат: Формування прибутку промислового підприємництва

План.

Введення.

Розділ 1.Економічна сутність формування і розподілиприбутків підприємства.

1.1.  Джерела одержанняприбутків для підприємства.

1.2.  Розподіл прибутківпідприємства.

1.3.  Податкова системарегулювання прибутків.

Розділ 2.Техніко-економічна характеристика підприємства.

2.1. Джерелаприбутків для акціонерного товариства (випуск акцій, облігацій, векселів, одержанняприбутку, використання банків, інвестиційних фондів).

2.2. Особливості розрахунків за фінансові і трудовіресурси, енергоживлення.

2.3. Напрямки використання прибутку на підприємстві(економіко-математичні методи).

Розділ 3. Основнінапрямки підвищення ефективності виробництва в умовах переходу до ринковоїекономіки.

 

3.1. Основнінапрямки зниження витрат підприємства в умовах ринкової економіки.

3.2. Шляхупідвищення рентабельності виробництва.

3.3.Проблеми удосконалювання механізму формування і розподілиприбутків підприємства.

Висновок. Висновки, пропозиції.

Додатки.

Списоквикористовуваної літератури.

Введення.

В Україні відбуваються глибокі економічні перерви, обумовленіповерненням країни в річище загальних процесів світового розвитку. Йде корінна ламка старого механізму керуванняекономікою, його заміна ринковими методами господарювання. Поступовостворюються реальні умови, при яких економіка перестає бути заручницеюполітики, а ідеологічні догми — керівництвом до дії.

Ринкова економіка, при всійрозмаїтості її моделей, характеризується тим, що являє собою соціальноорієнтоване господарство, що доповнюється державним регулюванням. Україна, що підвелася на шлях важких реформ, зштовхується з множиною проблем. Одна з них — непрофесіоналізм усфері керування, переваженнянекваліфікованих керівників на підприємствах усіх рівнів, прагнення управлятиметодами, властивими адміністративно-командній системі. Ринкові відносини, щопередбачають плюралізм форм власності, право на повну господарськусамостійність і розпорядження результатами праці,зокрема, у формуванні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, розподілі прибули, виходу на зовнішні ринки, створюють об'єктивні економічні умови і викликають необхідність застосування ринковихметодів керування (і, насамперед  використаннявсього потенціалу сучасного менеджменту) удіяльності підприємств.

 «Положення про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт послуг),що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), і про порядокформування фінансових результатів, що враховуються при оподатковуванні прибули»1,прямо вказує, що «…кінцевий фінансовий результат (прибуток або збиток)складається з фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг),основних засобів і іншогомайна підприємства і прибутків від позареалізаційних операцій, зменшених насуму витрат по цих операціях…»2...

Ринкова економіка орієнтує фірми на задоволення попитуі потреб ринку, на запити конкретнихспоживачів і організацію виробництва тільки тих видівпродукції, що користуються попитом і можуть принести фірмі необхідну для розвитку прибуток. Ринок характерний постійним прагненням до підвищенняефективності виробництва, припускає свободуприйняття рішень тими, хто відповідає закінцеві результати діяльності фірми і її підрозділів; потребуєпостійних коригувань цілей і планових програмфірми в залежності від стана ринку. Для цього потрібна особлива система керування, характерна для ринкових умов, що враховуєпріоритети, специфіку і менталітет України. 

Наша країна будує ринок,де повинна бути реальна економічна свобода длябільшості людей. Щоб учинити такий величезний стрибок,потрібно мати адекватну ринку систему керуванняі культуру фірми, що спроможні забезпечитипродуктивність, ефективність, динамічність, адаптивність виробництва дорізноманітних вимог споживачів і постачальників. Менеджмент як засіб найбільше ефективного керуванняфірмою має такий потенціал. Сучасна теорія і практика менеджменту одержує для України особливе значення з двох точок зору. По-перше, перехід російської економікина ринкові відносини об'єктивно визначаєнеобхідність вивчення форм і методів керуванняна рівні основної господарської ланки.Практичне використання такого досвіду на вітчизняних підприємствах — одна зпершочергових задач і один із головнихрезервів їхнього господарського добробуту. Далі широкий вихід вітчизнянихпідприємств на світові ринки з обумовлює необхідністьглибокого вивчення і знання міжнародної практикименеджменту.

І теорія, і практика переконують, що успіху на ринку домогтися неможливо без ефективного іцілеспрямованого керування всіма процесами, пов'язанимиз функціонуванням підприємства в ринкових умовах. Зауважимо,що сучасне керування завжди повинно носити системний характер. Як відомо, система керування являє собою комплекс дій, що потребується для забезпечення узгодженої спільноїдіяльності людей, а також сукупність здійснююче керуванняланок і зв'язків між ними[1].

Найбільша помилка багатьох російських підприємців полягає в недооцінці ними фінансового менеджменту (керування фінансовими потоками). Деякі підприємціпояснюють це особливою складністю фінансовихпроблем, а тому делегують свої повноваження підлеглим.Така позиція помилкова: ніякою уявою не можнане спрямовувати, не контролювати самостійногрошові потоки як що надходять, так і виходять. Саме в прямуванніцих потоків і концентрується, реальний результат підприємницької активності і сховані ті можливості підвищення результативностібізнесу, пошук яких веде підприємець. Томувітчизняному підприємцю, насамперед, необхіднозасвоїти всі основні  принципи і підходи керування фінансами, добре в них розбиратися, інакшевін приречений на не успіх. Таким чином, проблема оволодіння всім потенціалом фінансового менеджменту, усіма йогосекретами — це питання життя і смерті бізнесу,особливо в специфічних умовах російського ринку[2] .

Ринкові зміни, що відбуваються в нашій країні, роблятьнагальною потребою одержувати й ефективнозастосовувати досвід господарювання в новій обстановці. Умови і принципифункціонування підприємств, результати діяльності тепер залежать відконкурентноздатності їхньої продукції на ринку.У пристосуванні до вимог конкретних ринківдуже важливим єпередбачення, оцінка рівня якостітехніко-економічних параметрів продукції, її ціни, термінівпостачання. Причому ценеобхідно робити заздалегідь, ще на стадії розробкинової продукції, модернізації, удосконалення що випускаються виробів, до початку виробничого циклу. Дуже важливо мати всю необхідну ділову інформацію і для розробки збутової політики.

Сучасний менеджмент — це тисяча можливих варіантів інюансів управлінських рішень, у тому числі у фінансовій області.Це ні в якому разі не догматичне, а дуже динамічне багатопланове явище, прояв котрого постійно коректується відповідно доконкретних умов. Як тільки менеджмент відстає від реальних потреб ринковоїобстановки, він перестає відповідати запропонованим вимогам. Управлінські рішення, розробленіодним підприємством і добре себе в нього що зарекомендували, можуть виявитисяне тільки марними, але навіть дуженебезпечними для іншого. Багатовариантність рішеньі ходів менеджменту, гнучкість інеординарність господарських комбінацій, унікальнийхарактер кожного управлінського рішення вконкретній специфічній ситуації складає основукерування. Тому в діяльності менеджерів упор припадає робити не на стандартні рішення, а на спроможністьшвидко і правильно оцінити господарськуситуацію і знайти той єдино можливий у даному положенні підхід, що і єв конкретних умовах оптимальним. Для сучасногоменеджменту характерні:

·    Стабільне прагнення допідвищення ефективності виробництва і бізнесу в цілому;

·    Широка господарська самостійність, що забезпечує свободу ухвалення рішення тим, хто відповідає закінцеві результати функціонування на ринкупідприємства в цілому або його підрозділах;

·    Постійне коригування цілей і програм у залежності від стана ринку, змінзовнішнього середовища;

·    Орієнтація на досягненнязапланованого кінцевого результату діяльності організації;

·    Використання сучасноїінформаційної бази для різноманітних розрахунків при прийнятті управлінських рішень;

·    Зміна функції планування від поточного — доперспективного;

·    Вихід фінансовогоменеджменту на передній план у всій системі керуванняпідприємства;

·    Упор на всі основні чинникиполіпшення діяльності фірми;

·    Оцінка керування вцілому тільки на основі реально досягнутих кінцевих результатів;

·    Максимальне застосуванняматематичних методів і досягнень інформатики на базі ЕОМ;

·    Притягнення всіхспівробітників до керування фірмою;

·    Здійснення керування на основі передбачення змін, гнучких рішень;

·    Опора на інноваціїв кожному сегменті роботи організації,нестандартні рішення;

·    Проведення глибокогоекономічного аналізу кожного управлінського рішення;

·    Спроможність розумно ризикувати й управляти ризиком;

·    Зростання ролі маркетингув бізнесі до ключевої1.

Перехід до ринкових відносин потребуєглибоких зсувів в економіці — вирішальнійсфері людської діяльності. Необхідно здійснити крутийповорот до інтенсифікації виробництва, переорієнтувати кожне підприємство,організацію, фірму на повне і першочергове використання якісних чинників економічного росту.Повинний бути забезпечений перехід доекономіки вищої організації й ефективності з всестороннєрозвитими продуктивними силами і виробничимивідношеннями, добре налагодженим господарськиммеханізмом.

Розділ 1.

 

Економічна сутність формування і розподіли прибутків підприємства.

 

1.1.  Джерела одержанняприбутків для підприємства.

1)  Чітка класифікаціяприбутків і витрат єбазою обгрунтованого визначення чистого результату діяльності за визначений період. Крім цього, класифікаціянеобхідна для: визначення, із якого джерелаотримане основна частина прибутків і прибули звітного періоду; поділи виробничої собівартості продукції іневиробничих витрат, у тому числі витрат по керуванню і реалізації, а також витрат по фінансовій діяльності;

2)  поділи постійних і перемінних витрат із метою управлінського і фінансовогоаналізу.

Для визначення джерел одержання прибутків уся діяльність підприємства розділяється на:

·    основну або операційнудіяльність (виробництво і реалізація продукції, робіт і послуг підприємства);

·    фінансову діяльність(одержання кредитів і видача їхнім іншимпідприємствам; участь підприємства в діяльності іншихкампаній; операції підприємства на фінансових ринках,курсові різниці й ін.);

·    надзвичайні статті(операції, що не є характерними для діяльностіпідприємства).

Такий розподіл дужеважливо, оскільки воно дозволяє визначити, який питомавага прибутків, отриманих як від основноїдіяльності підприємства, так і з інших джерел,особливо  з таких, що узагалі не єхарактерними для діяльності даного підприємства і не можуть розглядатися якпостійне джерело одержання його прибутків.

Таким чином, у системі фінансового керування необхідно мати такіпоказники:

Показники прибутків і прибули:

a)  чистий виторг від реалізації продукції (робіт, послуг) — це валовий виторгвід реалізації за відрахуванням податку з додаткової вартості, акцизів, повернутихтоварів і цінових знижок. Саме цей показник єреальною базою для наступного розрахунку показників прибутку й оцінки рентабельності підприємства;

b)  валовий прибуток відреалізації — чистий виторг від реалізації за відрахуванням виробничих витрат на реалізовану продукцію. Цей показникдозволяє аналізувати ефективність виробничої діяльності підприємства;

c)  прибуток (збиток) відосновної діяльності (операційний прибуток або операційний збиток) — валовий прибуток від реалізації завідрахуванням витрат по керуванню і витратпо збуті. Цей показник відбиває вплив витрат по керуваннюі збуту на фінансовийрезультат від реалізації;

d)  прибуток від фінансовоїдіяльності — сальдо прибутківі витрат по фінансовій діяльності. Цейпоказник необхідний, для того щоб відокремити прибуток відгосподарч-хазяйновит-виробничо-господарської діяльності підприємства від такихджерел прибули, як одержання відсотків ідивідендів підприємством, операції з іноземною валютою й ін.

e)  прибуток від звичайної господарськоїдіяльності — сума прибутківвід основної господарської діяльності іприбутків від фінансової діяльності;

f)   надзвичайні прибутки;

g)  прибуток (збиток) досплати податку. Цей показник є точкою переходувід бухгалтерського прибутку до оподаткованого прибутку.Бухгалтерська (або звітна) прибуток — це прибуток, розрахований відповідно довимог бухгалтерського обліку. Основна цільвизначення бухгалтерської прибули — показатиефективність діяльності підприємства за звітнийперіод. Бухгалтерський облік для того й існує, щоб зібрати й опрацюватиінформацію про прибутки і витратипідприємства, а також про чистий результат його діяльності для прийняттяуправлінських рішень на майбутні періоди.Після того як цієї цілідомоглися отриманий результат (прибуток до сплати податку) повинний коректуватися відповідно до  податковогозаконодавства країни. Таким чином, оподаткований прибуток- це бухгалтерський прибуток, перелічений відповідно до податкових вимог;

h)  чистий прибуток (чистийзбиток) — прибуток післясплати податку. У умовах ринкової економіки ценайважливіший показник діяльності підприємства. Саме він знаходиться в центріуваги керуючого підприємства і фінансових ринків.Від його динаміки залежить саме існування підприємства, робітники місця дляйого робітників, виплата дивідендів в акціонернійкомпанії[3].

Поділ виробничої собівартості і загальногосподарських витрат періоду, а також витрат по збуті необхідно, щоб оцінити, яке вплив на кінцеві результати зробила виробничадіяльність підприємства, а також його адміністративна і позавиробнича діяльності.Так, невисоке значення показника «Валовий прибуток від реалізації продукції»свідчить про те, що підприємству потрібно внести зміни у виробничий процес із метою підвищення йогоефективності. Невисоке значення показника «Прибуток від основної діяльності»(операційний прибуток) при гарному рівні валового прибуткувід реалізації відбиває проблеми підприємства в системі загальногосподарського керування виробничим процесом і збутом.

Поділ постійних і перемінних витрат важливо для цілей фінансового планування.Основна задача тут полягаєв тому, щоб визначити, як повинні змінитися постійні і перемінні витрати при планованих темпах росту обсягу реалізованої продукції з урахуванням того,що тільки перемінні витрати змінюютьсяпропорційно росту або падінню обсягувиробництва і реалізації.

Самий гарний менеджер мало чого зможедомогтися на ринку, якщо в підприємства, якимвін керує, буде серйозна хиба коштів.Російська практика дає цьому множинапідтверджень. Як часто російському менеджеру,як бездомному котові, припадаєшукати собі хазяїна з товстим гаманцем. Тому задачапритягнення і максимального використаннягрошового капіталу — одна з ключових у наших сучасних умовах. Оскільки про притягнення і використання грошових ресурсів накороткі терміни (оборотних коштів) мова йтименижче, насамперед  зупинимося на грошових витратахіз довгим циклом освоєння — інвестиціях і капіталовкладеннях[4] .

При створенні свого підприємства підприємець авансуємайбутнє виробництво. Продукція ще не зроблена і, природно не реалізована, а визначені засоби імайно уже вкладені у формування виробничої структури. Авансування здійснюєтьсяу виді формування статутного капіталу, майна ікоштів, що дозволяють приступити до реалізації проекту, що лежить в основі утворюваного підприємства. Промовадалі йде про розширеннястатутного капіталу і реалізації інвестиційних проектів[5] .

Інвестиційні операції, як відомо, — операції, пов'язані з вкладенням коштів у реалізацію проектів,що будуть забезпечувати одержання фірмою вигод протягом періоду, що перевищуєодин рік. У комерційній практика розрізняють такі типи таких інвестицій:

·    інвестиції у фізичніактиви, що частіше називають інвестиціями в реальні активи (виробничі будинки і спорудження,а також будь-які види машин і устаткування зтерміном служби більш одного року);

·    інвестиції в грошовіактиви (депозити в банках, облігації, акції й іншіправа на одержання грошових сум від іншихфізичних і юридичних осіб);

·    інвестиції в нематеріальні(незримі) активи (цінності, що одержуютьсяфірмою в результаті проведення програм перенавчання або підвищення кваліфікаціїперсоналу, розробки торгових знаків, придбанняліцензії і т.п.).

Проблема притягненняз боку інвестицій, спроможних створити потужний імпульс для фінансового господарського розвитку підприємств, хвилює сьогоднібільшість вітчизняних підприємців. Інвестиції потрібні всім,проте одержує їх далеко не кожний. Для фінансування основних засобів короткостроковий банківський кредит є винятком, а неправилом, оскільки пов'язаний із ним ризикнадзвичайно великий. Крім того, підприємствам припадаєвраховувати умови, на яких воно одержує інвестиції, тому що якщо гроші отриманіна невигідних умовах, підприємство ризикувати понести збитки, а в ряді випадківі стати банкрутом.

З погляду  одержуваноїпо що залучаються засобамвіддачі для інвестора інвестиції можуть розділятися на[6] :

Субсидії, гранти, дотації від держави, який забезпечуються підприємствапріоритетних напрямків в економіці. Це — найбільше кращі інвестиції длярозвитку.

Кошти  з фіксованою сумою відсотка, що складаються з кредитів (банків, держави,підприємств, інших комерційних і некомерційнихструктур), облігацій (акціонерних товариств ідержави), привілейованих акцій (акціонерних товаристввідкритого типу). По кожному з позикових засобіввиплачується визначений відсоток, що встановлюється для кредиту — у договоріпозики, а для облігацій і привілейованих акцій — у проспекті емісії.

Притягнуті засоби, наякі виплачується дивіденд (дивіденди виплачуються пропорційно вкладенням у статутний фонд).

При розробціінвестиційного проекту важливо раціонально вибрати форми притягнення капіталу і насамперед визначити, чинарощувати власний капітал, випускаючи цінніпапери, або залучити позиковий капітал.Основними формами по притягненню засобів на фінансування інвестиційного проекту длязбільшення власного капіталу є такі інструменти фінансування: звичайні акції (цінні папери, що оформляють права навласний капітал компанії і мають тому особливезначення для оцінки його бухгалтерської вартості); привілейовані акції, щодають інвестору, у порівнянні зі звичайними акціями, визначеніпереваги (гарантовані дивіденди, переважні права при ліквідації компанії);боргові зобов'язання з варрантами, що подають зобов'язання компанії повернути кредитору визначенусуму через фіксований терміні з узгодженою премією у виді процентного прибутку. Проте в ряді випадківподібні позички настільки рисковані, що недопомагає навіть підвищена прибутковість. Тодідо них добавляється варрант (право на покупку акцій у межахфіксованого терміна по визначеній ціні). Кредиторуповинна бути повернута вся сума запозичених унього засобів і, крім того, він може щереалізувати свої вар ранті.

У рамках боргового фінансування існує п'ять основнихтипів кредиту: торговий кредит, що дається одноюкомпанією інший при продажі товару під обіцянку про його майбутню оплату,банківський кредит, наданий банком (або іншим фінансовим заснуванням)підприємству (фізичній особі) із метоюфінансування тимчасових потреб підприємства, зокрема, фінансування сезоннихпотреб підприємства, фінансування тимчасово зрослої кількостітоварно-матеріальних запасів, для помочі у фінансуванні тимчасово зрослогообсягу дебіторською заборгованістю, фінансування сплати податків, для помочі напокриття неординарних і достатньо значних витрат(наприклад, переїзд підприємства)[7]. Короткострокові позички можуть даватися комерційними банками, фінансовимикомпаніями, урядовими заснуваннями. Гроші накороткі терміни можуть бути отримані і задопомогою використання незабезпечених кредитних квитків терміном від одного до дев'ятьохмісяців, що продаються компаніями, що мають стабільне положенняі високий рейтинг. Практикується далі інвестиційний кредит, що, як правило,являє собою довгостроковий кредит, наданий ізметою придбання землі, будинків, споруджень, устаткування й іншихактивів, що є по своїй природі скоріше«основними», а не «поточними» активами. Він може бути незабезпеченим,видаватися під заставу нерухомості, забезпечений правом арешту інших активів боржника у випадку несплати боргу. Інвестиційний кредит може даватисялізинговими компаніями, страховими компаніями, комерційними банками, ощаднимибанками, трастовими компаніями, утворювальними і добродійнимизаснуваннями, пенсійними фондами,індивідуальними інвесторами, андеррайтерами — учасниками ринку, що займаються перепродажемвекселів, облігацій і заставних, а такожурядовими заснуваннями.

Особистий кредит (споживчий)дається роздрібним торговцем, банком,фінансовою компанією окремій особі (наприклад,для покупки їм якогось товару по окремому рахунку в магазинах і при продажі товарів тривалогокористування, приміром, автомобілів або побутової техніки).Застосовується також державний кредит, одержуванийрізноманітними урядовими заснуваннями для виконання ними своїх обов'язків.Одержувачем позички виступають органи влади,урядові заснування.

Центральне питаннядля менеджера, що одержує кредит — у розрахунку граничної процентної ставки,при якій кредит залишається для нього ефективним.Найбільше істотну роль серед названих вищеджерел фінансування, по ступені убування їхньої частки вінвестиційних операціях, грають розширенняакціонерного капіталу, позики, випускоблігацій. Отже, збільшення акціонерного капіталу єосновною формою притягнення засобів для розвитку компаній в умовах ринкової економіки.

1.2. Розподіл прибутків підприємства.

Залучити засоби — одна сторона медалі. Друга — особливо важлива- використовувати грошові ресурси найбільше ефективно, оборотньо.Як відомо, необхідно вчасно повернути авансовані засобипісля виробництва і реалізації продукції. Всінаступні витрати після авансування вкладення засобів іменуються інвестуванням. Якщо ж вкладення впідприємство здійснюється з одержуваної в ході виробництва прибули, теподібні вкладення приймають форму ре інвестування[8] .

Авансування виробництва — процес формування статутного (тобто початкового)капіталу, інвестування виробництва — додаткові вкладення до статутногокапіталу, ре інвестування — це додаткові вкладення, здійснюваніз прибутку, одержуваної від виробництватоварів і їхньої наступноїреалізації.

Вартість авансованого капіталу постійно зберігається внезмінному розмірі за рахунокадекватної компенсації його зносу, тобто за рахунокадекватної компенсації його зносу, тобто за рахунокамортизації капіталу. Процес амортизації — це триєдиний процес: списання зносу,тобто зменшення вартості використовуваногокапіталу;

умикання повного розмірусписання в ціну товару, що провадиться задопомогою даного устаткування і призначений для реалізації;

зарахування розмірувнеску, включеної в ціну товару, на амортизаційний рахунокдля зберігання розмірукапіталу на старому рівні. Розмір цьогоамортизаційного рахунку повинний бути еквівалентний сумі вкладень абоавансованого капіталу.

Знецінення авансованого капіталу не відбувається,оскільки знос компенсується амортизацією. Проте така ситуація характерна лишедля функціонуючого капіталу, тобто залученого в процес виробництва. Капітал, щоавансований, але не залучений у процес виробництва, знецінюється.

Під ліквідністю розуміється оборотність капіталу вгрошову форму у випадку виникнення такої необхідності (наприклад, для погашенняборгів). Поняття «неліквід», що існує в середовищі російських ділових людей, означає, щоякась вартість не може бути звернена в гроші (наприклад, неякісний товар, що невдасться продати). Неліквідні засоби,зрештою,  припадає списувати за рахунок прибули, що знижує ефективність виробництва,у чому, природно, не зацікавлений жодний менеджер. У цьому змістісамим ліквідним засобом є самі гроші[9].

По своєму функціональномупризначенню капітал, як відомо,підрозділяється на два значні складових елементи — капітал основнийі капітал оборотний. Засоби,вкладені в основний капітал, відшкодовуютьсяпоступово, частинами, протягом  достатньо тривалого періоду часу. Причому стосовнодо кожного елемента основного капіталу період поверненнявкладених засобів буде розрізнений (узалежності від нормативного терміна йоговикористання)[10].

У прагненні до успіхів підприємству припадає вирішувати велику дилему фінансовогоменеджменту: рентабельність або ліквідність? — і найчастіше жертвувати або тим,або іншим у спробах сполучити динамічнийрозвиток із наявністю достатнього рівня коштів і високої платоспроможності. Справа в тому, що ліквідні утруднення і, відповідно,низькі значення коефіцієнта поточної ліквідності можуть свідчити не профінансову хворобу і неплатоспроможність, а продинамічний розвиток підприємства, бурхливому нарощуванніобороту і швидкого освоєння ринку.

Роздивися для ілюстрації два приклади. Першийіз них показує, що для підприємств малого і середнього бізнесу високі темпинарощування обороту спричиняютьза собою підвищені ліквідні потреби. Другий приклад говоритьпро те, що і для значних підприємств занадтобурхливі темпи росту оборотучреваті ліквідними трудностями. Нарешті обидва приклади свідчать про фундаментальнепротиріччя, дилемі, що припадає дозволятипідприємствам на всіх етапах їхнього розвитки:або діяльність рентабельна, або вона приносить достатній рівень ліквідних засобів. Примирити одне з іншимважко, але, як ми побачимо, можливо[11].

Приклад 1.

Візьмемо три підприємства, що знаходяться на різнихстадіях розвитки: М («мале»),С («середнє») і ДО («значного»),див. таблицю 1.

Підприємство М з обсягом активу 10 тис. грн. і10-тисячним річним оборотом перебуває в стадіїнавального «виходу з дитячих пелюшок».Середньорічний темп приросту обороту 30%;комерційний марж (рентабельність обороту) росте повільно: 3% у першомуроці, 5% у другому році, 7% у третьому році, зате підприємство виграє напідвищенні коефіцієнта трансформації (оборотностіактивів): 1, 1,1 і 1,2 у першому, другому і третьомуроках відповідно[12].

Підприємство С з обсягом активу 500 тис. грн. і750-тисячним оборотом знаходиться на шляху до зрілості. Оборот росте на 25%щорічно, комерційний марж стабілізувався приблизно на рівні 12%, коефіцієнттрансформації підтримується на рівні 1,5.

Підприємство ДО має обсяг активу 100 млн. грн. ірічний оборот 160 млн. грн. Оборот росте на 10%у рік, комерційний марж складає 9%, коефіцієнттрансформації — 1,6.

Відповімо на запитання: у якомуступені в кожного з цих підприємств необхідний приріст активів покривається наробленим нетто результатом експлуатаціїінвестицій? При цьому під нетто результатом експлуатації інвестицій (НРЕІ) будемо розумітипоказник, що укладається із суми балансовогоприбутку і відсотків за кредит, віднесених насобівартість.

Таблиця 1.

/>

     

 Покажемо, як отримані ці цифри, користуючи данимипідприємства С, а потім дамо коментар до таблице1.

Новий обсяг активу отриманий на основі однієї з модифікацій широко застосовуваногоу фінансовому плануванні і прогнозуванні методу: при незмінній структурі пасиву(а ми використовували саме таке допущення) темпи приросту обороту застосовні до темпів приросту обсягубалансу. Таким чином, обсяг активу підприємства С, збільшуючись на 25% у рік,зростає за трьох року з 500 тис. грн. до 977тис. грн2.

Рівень економічної рентабельності активів отриманий перемножуванням комерційного моржу і коефіцієнтатрансформації: 12% ( 1,5 = 18%.

Для одержання суми дефіциту (надлишку) ліквідностінеобхідно спочатку обчислити сумарний НРЭИ за трьох року,а потім порівняти з ним суму приросту обсягу активу. Для розрахунку НРЭИ використана формула комерційного моржу (КМ):

КМ = НРЭИ: ОБОРОТ( 100 ( НРЭИ = ОБОРОТ( КМ: 100.

Таким чином, НРЭИпершого року складає 112,5 тис. грн., другогороку 140,6 тис. грн., третього року — 175,8 тис. грн. У сумі це 429 тис. грн. Далі: (977 тис. грн. — 500 тис.грн.) — 429 тис. грн. = 48 тис. грн.

Коефіцієнт покриття приросту активів нетто результатомексплуатації інвестицій складає (429 тис. грн.: 477 тис. грн.) = 0,9.

Подані в таблиці данісвідчать про те, що:

·    Підприємство М з найбільшебурхливими темпами приросту оборотупротиставляє подвоєнню обсягу активів підвищену(завдяки високій швидкості оборотності засобів) економічну рентабельність активів. Але, недивлячись на це, лише 25% приросту активів фінансуються за рахунок внутрішніх джерел. Дефіцит ліквідності напокриття потреб росту підприємства складає 75% потрібногоприросту активу;

·    Підприємство Спротиставляє подвоєнню обсягу активів підтримкависокої рентабельності (притім, що обидва їїелементи — і комерційний марж, і коефіцієнт трансформації — мають дужепристойні значення). Проте і цьому підприємству не вдасться досягти повногопокриття необхідного приросту активів. Дефіцит складає10%;

·    Підприємство К знайменшими темпами приросту обороту, але знайбільше широким масштабом діяльності збільшує свої активи лише на одна третина і має більш скромний рівень рентабельності, чим підприємство С. Доки буде можливим підтримка 14,4%-нойрентабельності без серйозних структурних змін — це, звичайно, дуже складнепитання. Але поки що підприємство утримує своїпозиції, маючи надлишок ліквідності в 19,43 млн. грн., що із лихвою дозволяєпокрити приріст активів.

Приклад 2.

Візьмемо підприємство ДО із приклада1 і з рівним вже отриманийнами раніше коефіцієнт покриття приросту активів нетто результатом експлуатаціїінвестицій 1,6 із цим же коефіцієнтом, але розрахованимдля 25%-ных темпів приросту обороту[13] .

Найпростіші обчислення виявляють дефіцит ліквідності всумі 26,7 млн. грн. замість старого надлишку в19,43 млн. грн., а шуканий коефіцієнт знижується з 1,6 до 0,71 (комерційниймарж — як і раніше 9%). Занадто швидкі для даногопідприємства темпи росту обороту породили дефіцит ліквідних засобів замість їхнього надлишку. Якщо підприємствоне збирається знижувати темпи нарощування обороту,то воно повинно зробити серйозні зміни своєї фінансової структури[14] .

Ідея інтеУкраїниеренції (накладення) довгострокових ікороткострокових цілей, феноменів і результатів діяльності підприємства підказуються самою логікою економічного процесу іреальної фінансової практики. Проте перейнятися цією ідеєю легко, а мистецтвомсполучити генеральну фінансову стратегію з оперативним керуваннямфінансами підприємства володіють на перевірку не багато хТО. Більшість діє запринципом «крива виведе», і крива, дійсно виводить, але, на жаль, не завжди впотрібне місце. Втім, жарти убік. Задача і впрямь не злегких, тим більше, що кількісні параметри інтеУкраїниеренції недостатньопророблені у фінансовому менеджменті. Алезараз спробуємо розібратися хоча б в основних питаннях,рухаючись по двох головних напрямках:

1.    «Невідворотність інвестицій ®постійні і перемінні витратиінвестиційного процесу ®поточні фінансові потреби ®структура капіталу підприємства»;

2.   Фінансова усталеністьпідприємства ®платоспроможність, ліквідність балансу, кредитоспроможність, рентабельність ®балансові пропорції ®фінансові коефіцієнти»[15] .

Отже, напрямок перше.

Ризики, пов'язані зтим або іншим інвестиційним проектом або цілимінвестиційним портфелем підприємства, можуть мати саму різноманітну природу іносити самий різнийхарактер: можлива переоцінка, або навпаки недооцінка майбутнього попиту напродукцію підприємства, що здійснило проект; можливо завищення, або навпакизаниження рентабельності підприємства в результаті здійснення проекту;

можливі, нарешті, технічні помилки при виборі того абоіншого проекту...

…і при всіх цих обставинахнесприятливі наслідки, у принципі оборотні. Навіть у такомуважкому випадку, як завищена оцінка попиту, можна круто змінити комерційнуполітику, необхідно підсилити контроль над дебіторською і кредиторськоюзаборгованістю, посилити регулювання запасів сировини і матеріалів, недопускаючи їхній перенакоплення. При недооціненому попиті треба зосередитися навишукуванні джерела фінансування додаткових перемінних, а також, дуже можливо,і постійних витрат. Коли не виправдуютьсянадії на високу рентабельність, адміністрація повинна вжити заходів донейтралізації занадто оптимістичних дивідендних обіцянок акціонерам. Якщо жрівень рентабельності перевершує чекання,акціонери вправі дорікнути керівників підприємства в перестраховці, але, швидшеза все, не стануть заперечувати ні проти підвищення абсолютної нормидивідендів, ні проти дохідних довгострокових фінансових вкладень надлишків засобів.

Є тільки один дійсно катастрофічний ризик: це ризик відмови від інвестування як такого. Рано або пізно, але неминучепідприємство настигаєтся падіннямконкурентноздатності, фізичним і моральним старінням устаткування,невідповідністю характеристик готової продукції вимогам ринку.

Відмовавід інвестицій рівносильнадезінвестиціям. Можна урізувати занадто амбіційнийпроект, можна відкласти реалізацію проекту до кращих часів, можна спорудитихитромудру модель фінансування проекту, але не можна перекреслити слово«проект».

Ця невблаганна істина знаходиться в повній згоді зВеликим Законом убування граничної корисності і граничноїпродуктивності чинників виробництва:

 «Збільшення перемінних витратведе до збільшення обсягу виробленоїпродукції, виторги від реалізації і прибулилише до визначеного грнежу,за яким додаткова продукція й економічнийефект, одержувані від подальшогонарощування витрат, починаютьзнижуватися. Це відбувається тому, що всінові і нові «дози» перемінних витратз'єднуються з щодо  розмірами, що зменшуються, постійних витрат, раціональне сполучення міжпостійними і перемінними витратами порушується,і підприємство не може далі збільшувати виторгі прибуток. Для виправлення ситуації необхідний стрибокпостійних витрат»[16] .Виробничникам до болю знайома ситуація, коли скільки ні привнось додаткової сировини і (або) робочої сили у виробництво, випуск не буде рости через недостачу устаткування, виробничих і інших помешкань, скромних можливостей організаціївиробництва. Що толку, що навколо одногостарого верстата клопочеться ціла армія робітників,і ще з надлишковою кількістю найкращої  сировини? Обсяг виробництва об'єктивнообмежується технічними можливостями застосовуваного устаткування. А який змістнарощувати об'ем виробництва, вливаючи в ньогоколосальні витрати на сировину,якщо підприємство не має у своєму розпорядженні відповідну комерційнуінфраструктуру для реалізації готової продукції? Ми можемо продовжувати ці марні нарікання, поки не підведемосяна непохитну позицію сприйняття інвестицій як стрибкапостійних витрат[17] . Життя підприємства йдеперіодами від одного стрибка постійних витрат до іншого (доречі говорячи, у фінансовому менеджменті ціперіоди називаються короткостроковими). На графіку(мал. 1), що ілюструє це положення, постійні витратиподані горизонтальними лініями, а перемінні похилої.

Кожна чергова доза інвестицій або, що те ж, кожний пов'язаний з інвестиціями стрибокпостійних витрат веде до збільшення питомоїваги постійних витрат у загальної із сумі і до зростання сили впливуопераційного важеля з усіма випливаю чими зцього последствиями1.

/>

Діяопераційного(виробничого, господарського) важелявиявляється в тому, що будь-яка зміна виторгу відреалізації завжди породжує більш сильна зміна прибули.

 

На мал. 1 приведенапринципова схема грошового обігу підприємства. Фрагмент за участю операційноговажеля виділений масними лініями.

Нехай, наприклад, виторгвід реалізації в першому році складає 11000 тис. грн. при перемінних витратах 9300 тис. грн. і постійних витратах 1500 тис. грн. (у сумі 10800 тис. грн.).Прибуток дорівнює 200 тис. грн. Припустимо далі, що виторгвід реалізації зростає до 12000 тис. грн. (+9,1%). Збільшуються на ті ж 9,1% іперемінні витрати. Тепер вони складають 9300 тис. грн. +846,3 тис. грн. = 10146,3тис. грн. Постійні витрати не змінюються: 1500тис. грн. Сумарні витрати рівні 11646,3 тис.грн., прибуток же досягає 357,7 тис. грн., що на 77% більше прибули минулогороку. Виторг від реалізації збільшився усьогона 9,1%, а прибуток — на 77%.

Напрямок друге.

Фінансова усталеністьпідприємства припускає сполучення чотирьох сприятливиххарактеристик господарч-хазяйновит-фінансово-господарського положення підприємства:

1.   Високої платоспроможності, тобто спроможностісправно розплачуватися за своїми обов'язками;

2.   Високої ліквідності балансу, тобто достатньогоступеня покриття позикових пасивівпідприємства активами, що відповідають по термінахоборотності в гроші на розрахунковому рахунку термінам погашення зобов'язань.

3.   Високої кредитоспроможності, тобто гідноїспроможності відшкодування кредитів із відсотками й іншимифінансовими витратами;

4.   Високої рентабельності, тобто значноїприбутковості, що забезпечує необхіднийрозвиток підприємства, гарний рівень дивідендів і підтримкакурсу акцій.

Таким чином, підводячи результат,можна виділити такі напрямки підвищенняфінансової ефективності підприємства:

Розподіл прибутків за рахунокраціональних управлінських рішень (насамперед- «наведення порядку» і перехід на технологію керуванняза результатами). Подібні зміни реалізуються звичайно усього за 2-4 місяця і спроможні дати до 20% приросту ефективності.

/>

 

Структурні зміни за рахуноккорінного удосконалення асортиментної політики(зниження частки негідно рентабельноїпродукції) і технічної політики (зменшення питомої ваги застосування неефективної техніки і технології). Реалізуються ці міри за 5-8 місяців і можуть дати до 40% підвищенняефективності.

Формування інноваційних процесів, включаючи створенняі впровадження нових ефективних послуг, продуктів, технологій (у тому числі технологій і систем стратегічного керування змінами), економічних механізмів і т.д.Реалізація цих змін потребує до року — півтора. Через рік вони можуть дати приблизно 10-20% приросту ефективності,через 2 року — до 60-70%. Надалі  — до 30% щорічно протягом  2-3 років1.

Останній, інноваційний шляхвикористання прибутків підприємства — єдиний, що не єодноразовим заходом, а спроможний забезпечити постійний приріст економічних результатів івідповідно підтримувати конкурентноздатність фірми.

1.3. Податкова система регулювання прибутків.

Можна добре потрудитися на ринку,заробити багато грошей і позбавитися їхньої основної частини не через напад гангстерів, а в результатінеобхідності сплачувати надмірні податки. Нетреба проводити яких фундаментальнихдосліджень, щоб переконатися, що в України в даний час має місце податковий хаос,що веде до постійного підвищення цін, до того,що за хиби податкового механізму розплачуєтьсянаселення, несуть величезні втрати підприємства. За даними Міністерствафінансів УКРАЇНИ, частка податкових і інших обов'язкових платежів у валовому внутрішньомупродукті, що складав у 1991 році 31,8%, а в1993 — 47,8%, у даний час істотно перевищує половину ВВП.У світовій науці обгрунтована верхня межаподаткового вилучення, за яким пропадаєпідприємницький інтерес до бізнесу. При цьомурозвиток економічних відношень йде по одному з двох можливих сценаріїв: або діловаактивність згортається, або спостерігається масове ухиляння від сплатиподатків. Така межа одержала назву кривої Лафета і складає 30-35% підприємницького прибутку. У своючергу, явище, при якому зі збільшеннямподаткової ставки починає падати відносна, а потім і абсолютна сума щозбираються податків, одержало назву ефекту Оливера-Танці1.

У той же час не можна сказати, що держава не шукає шляхудля виходу із ситуації, що створилася. Шляхом уведенняпільг для підприємств, держава починає спробизнизити податковий тиск. Пільги для кожного підприємства індивідуальні ізалежать від можливості інтерпретації господарсько — фінансової політики, а також реструктуризації діяльностіорганізації. Найбільше ефективно застосування пільг не в чистому виді, а всполученні з іншими прийомами,організаційними, фінансовими, бухгалтерськими. Зупинимося на деяких ізфедеральних пільг для малого підприємництва, що реально застосувати в роботіфірми. Постанова Ради Міністрів РСФСР від 18 липня 1991 р. № 406 «ПРО заходи дляпідтримки і розвитку малих підприємств у РСФСР».Малі підприємства в перший рік експлуатаціїможуть списувати додатково амортизаційних відрахувань до 50% початкової вартості основних фондів із термін службипонад трьох років, а також робити прискоренуамортизацію активної частини виробничих фондів2.

Закон УКРАЇНИ від 13 грудня 1991 р. № 2030-1 «ПРОподаток на майно підприємства» (із змінами і доповненнями). Зазначеним податком не оподатковується майно створенихпідприємств протягом  одного року після їхньої реєстрації, за виняткомстворених на базі ліквідованих (реорганізованих) підприємств, заснувань і організацій, їхніх філій і структурних подрозділів3.

За Законом УКРАЇНИ від 20 грудня 1991 р. № 2071-1 «Проінвестований податковий кредит» малі підприємства мають право на одержанняінвестиційного податкового кредиту у видівідстрочки податкового платежу і зменшенняподатку з прибутку на 10% від ціни закупленого і введеногов дію обладнання4.

Закон України від 27 грудня 1991 р. «ПРО податок ізприбутку підприємств і організацій» і Лист Державної податкової служби від 13березня 1996 р. № вГ-6-02. 1-77. На цій основіпри визначенні оподаткування прибуткувиключається прибуток, спрямований набудівництво, реконструкцію і відновлення основних виробничих фондів, освоєннянової техніки і технологій; у перші два роки роботи не сплачують податок із прибуткупідприємства по виробництву товарів народногоспоживання, будівельні, ремонтно-будівельні і виробляючі будівельніматеріали за умови, якщо виторг від зазначених видівдіяльності перевищує 70% загальної суми виторгу від реалізації продукції. При цьому початкомроботи рахується день реєстрації підприємства.Дана пільга не стосується підприємств, створених на базі ліквідованихпідприємств, їхніх філій і структурних подрозділів1.

Податок із прибутку по ставці, зменшеної в півтора разу, зобов'язані сплачуватибанки, що надають не менше 50% загальноїсукупності кредитів селянським (фермерським) господарствам, колгоспам, радгоспам і іншим сільськогосподарським підприємствам;підприємствам, що переробляють сільськогосподарську продукцію, а також малимпідприємствам (за винятком здійснюючих постачальницько-збутову, торгову абозакупівельну діяльність); а також страховики, який не менше 50% страховихвнесків за звітний період отримано відстрахування майнових інтересів селянських (фермерських) господарств, колгоспів,радгоспів і інших сільськогосподарськихпідприємств і малих підприємств. Крім того, звільнена від оподатковуванняприбуток, що спрямовується в якостідобровільних внесків у Фонд підтримки підприємництва і розвиткиконкуренції. По малих підприємствах суми податку з додаткової вартості, сплачені при придбанні основних засобів і нематеріальних активів, відраховуються в повномуобсязі при запровадженні в експлуатаціюосновних засобів і прийняттіна урахування нематеріальних активів.

По проекті новогоПодаткового кодексу стосовно до малого бізнесубуде використаний податок, що вноситься разове,за принципом плати за патент. Він визначається по спрощених показникахсуб'єктами Федерації, на федеральному рівнівстановлюється тільки його максимальну межу.

Більшість вітчизняних підприємств систематично відчувають колосальні фінансові трудності. Російське податкове законодавство невідрізняється ліберальним підходом до підприємств, що відчуваютьфінансові утруднення. На перший погляд, вумовах ринкового господарства державу не повинно робити податкових знижок длякомпаній і фірм, що не зуміли правильно організувати свійбізнес і в результаті цього виявилися неплатоспроможними. Проте, з огляду на масовий характер неплатежів у російській економіці,причини походження цього явища, випливає зособливою обережністю застосовувати загальнінорми податкового законодавства до конкретних підприємств. На сьогоднішній день у податкових законах є лише деякі непрямі положення,що можна роздивитися в якості визначених знижок підприємствам, що несуть збитки і відчуває фінансові трудності.До таких положень ставляться:

1.   Дозвіл обчислювати суму належних до сплати податку здодаткової вартості і податку з прибутку виходячи з фактичних цін реалізації увипадку неможливості реалізувати продукцію, роботи і послуги по цінах вищесобівартості. Це обкладення при дотриманнівстановлених законом правил дозволяє підприємствам, продукція яких не приноситьїм достатнього виторгу, не вносити в бюджетподаток із прибутку, а по податку з додаткової вартості виводити негативну різницю у взаємовідносинах із бюджетом.

2.   Дозвіл спрямовувати напокриття збитку (протягом  п'ятьох років ізмоменту його виникнення) прибуток поточного року за умови, щоб що спрямовуються на ці цілісуми не зменшували розмір податку з прибуткубільш ніж на 50%. Крім того, попередньою умовою для застосування такого родупільг є повне використання на покриття збитківминулого років суми наявних у підприємств резервів.

3.   Звільнення від сплати податку з прибутку і податку з додатковоївартості коштів  і інших активів, отриманих урезультаті аукціонів, інвестиційних торгів і інвестиційних конкурсів. Ця пільгамає відношення до неплатоспроможних підприємств у зв'язку з тим, що вони, якправило, гостро потре бувають в інвестициях1.

Розділ 2. Техніко-економічна характеристикапідприємства ВАТ ТТП«Орбіта».

2.1. Джерела прибутків для акціонерного товариства (випускакцій, облігацій, векселів, одержання прибутку, використання банків,інвестиційних фондів).

Закритеакціонерне товариство торгово-технічнепідприємство «Орбіта» (ВАТ «Орбіта») створенов порядку реорганізації державного підприємства ВТТЦ«Орбіта» 15 січня 1993 року, це підприємство має в складі акціонерів юридичнихі фізичних осіб, контрольний пакет акційналежить юридичній особі. Місце розташування підприємства: м. Воронеж, вул. Донбасська, 1. ВАТ «Орбіта»являє собою фірму по складанню, продажу й обслуговуванню комп'ютерів, побутової техніки, здійснює роботу знаданню підприємствам і фізичним особам транспортних послуг, має три роздрібних магазини (торгівля побутовою технікою, запаснимичастинами для побутової техніка, торгівля продуктами харчування).До складу ВАТ «Орбіта» входить сертифікований сервісний центр по установці, ремонтуй обслуговуванню контрольно-касових машин і апаратів. Крім цього, фірма виконуєроботи з навчанню і підготуваннюфахівців із ремонту й обслуговування контрольно-касових машин і аппаратов1.

ВАТ «Орбіта» створена відповідно до чинногозаконодавства УКРАЇНИ про акціонерні товариства:

Законом  України«ПРО власність у РСФСР» від 24 грудня 1990 р.,Законом України «ПРО підприємства і підприємницьку діяльність» від 25 грудня1995 року (у частині, що регламентує державнуреєстрацію підприємства). Законом України «Про іноземні інвестиції в РСФСР» від 4 липня 1991 року. Постановою Ради Міністрів РСФСР«Про твердження Положенняпро АТ» від 25 грудня 1990 року № 601. ПостановоюУряду України «Про твердження Положення про випускцінних паперів і фондових бірж в Україні» від 28 грудня 1992года.

Статутний капіталрозділений на прості іменні акції (по числу фундаторів)2. Зміна розміру статутного капіталу провадитьсяза рішенням Загального збори акціонерів. Збільшення статутного капіталу провадиться шляхом додаткового випуску акцій по номінальній вартості не нижчевартості акцій початкового випуску, збільшенняномінальної вартості акцій. Статутний капітал може бути зменшений за допомогоюзниження номінальної вартості акцій, шляхом скорочення числа акцій і вилученняїх з обороту з виплатою платежів, що належатьвласникам акцій. Рішення про зміну статутногокапіталу набирає сили з моменту прийняття його Загальним збори, за умови повідомленняпро це органа, що проводить реєстраціюпідприємства. Майно ВАТ «Орбіта» складають основні фонди й оборотні кошти, а також інше майно, вартість якого відбивається на його самостійному балансі. Джерелом майна ВАТ «Орбіта» євласні і позикові засоби. До власних засобів ставляться:статутний капітал, фонди, утворювані з чистогоприбутку, засоби, отримані на оплату робіт,послуг або іншої діяльності, не забороненої законом; прибуток від цінних паперів,дотації і безоплатні добродійнівнески.

Прибуток товариства підлягає оподатковуванню в порядку, передбаченому чинним законодавством. Прибуток, щозалишається в ВАТ «Орбіта» після сплатиподатків і інших платежів у бюджет, надходить у повне його розпорядження івикористовується товариством самостійно. ВАТ «Орбіта» може об'єднати частину свого майна змайном державних, кооперативних і іншихорганізацій для спільного виробництва товарів,виконання робіт і наданняпослуг.

У ході вивчення документації ВАТ«Орбіта» була встановлена, що в товаристві бездокументна форма випускуакцій, тобто цінні папери не випущені, а це припускається. Варто додати, щоакціонерне товариство протягом усього періодудіяльності за рішенням загального збори акціонерів не розподіляє дивіденди міжакціонерами, а весь прибуток від господарської діяльності, після сплати податків,направляється (інвестується) на подальше розширення діяльності товариства.Відповідно, ні про які дивіденди промова не йде.Правда, справедливо буде сказати скоріше не про інвестування, а про реінвестування, тому що, фактично акціонери реінвестують належну їм частку прибули(дивіденди) знову у своє товариство.

 

2.2. Особливостірозрахунків за фінансові і трудові ресурси, енергоживлення.

Для наочності роздивимося період діяльності ВАТ «Орбіта» у період із 1996 р. по 1998 р.

На початок 1996р. великою хибоюфірми (особливо для тих підрозділів, що займалися роздрібною торгівлею і наданням платних послуг населенню) було її невдале розташування і хиба засобів нарекламу. Коли підприємство починало працювати, місце розташування рахувалося прийнятним,оскільки фірма займалася тільки ремонтом комп'ютерів і побутової техніки. Проте в міру росту,фірма усе більше і більше стала займатися продажами і консалтингом.Вона також стала маштабніше займатися сервісомі в даний час підписала сервісні контракти з представництвами в м. Воронеж фірмSony, Samsung, Daw Electronics.

ВАТ «Орбіта» переростила у     фірму, що ринеться до нових цілей,і, щоб реалізувати це, необхідно булопереїхати

Буврозроблений проект визначення обсягу фінансування для переїзду і розширення активності.

Початковіінвестиції:

Устаткування      …………………………………18390 у. е1.

          СистемаIBM

          СистемаAT&T

          Комодор 128

          Комп'ютерP133

          Принтер

          МоніторNEC

          Кабельнасистема

          ПринтерToshiba

          Портативнийкомп'ютер

Реклама ...…………………………………….......7350у.о.

          Рекламніоголошення в газеті «Моє»

          Рекламніоголошення в газеті «Камелот»

          Недорогісувеніри для урочистого відкриття

          Радіореклама

          Поштові витрати

Меблі...………………………………………3100 у. о.

          Крісла

          Комп'ютерністоли

          Полки

          Довідники

          Декоративнірослини

Рекламні вивіски...……………………….......2000 у.о.

          Натролейбусі

          На будинку

Зразки комплектуючих виробів ...…………......500 у.о.

          Дискети

          Кабелі

          Блоки харчування з захистом від викидів напруг

Канцелярськіприналежності ...……………......00 у.о.

          Книги урахування продажів

          Книги урахування ремонтів

          Ручки

          Штемпелі

          Поштові марки

          Скріпки

Орендна плата за перший місяць ...…………......2000 у.о.

Зарплата за трьох місяця ...………………………......0500 у.о.

          Управлінськийперсонал 2500 у.о.

          Консультант1000 у.о.

Оборотний капітал...………………………......8000 у.о.

Установка телефону ...…………………………575 у. о.

Транспортні витрати за трьохмісяця ...…......000 у.о.

Страхуваннявиробництва за перший місяць .....200 у.о.

Страхуванняавтобуса й оплата бензину ...…....285 у.о.

Різне (витрати почеках) ...……………… .......500 у.о.

РАЗОМ загальні початкові витрати....56500 у.о.

Щомісячні витрати.

Оренда (включаючикомунальні послуги) ...…2000  у.о.

Зарплата...……………………………………5000  у.о.

Реклама...……………………………………1000  у.о.

Телефонні витрати ...………………………......15 у.о.

Транспортні витрати ...………………......000 у.о.

Страхуваннявиробництва ...…………………200  у.о.

Канцтовари ...………………………………......50 у.о.

Страхуванняавтомашини й оплата бензину ......285 у.о.

Загальніщомісячні витрати                  ……9950  у. о1.

ВАТ «Орбіта» — це працююче динамічнепідприємство, що на аналізований період відчуває трудності,пов'язані з місцезнаходженням.У підприємства гарна репутація, зароблена за рахунокпорядності, серйозна підтримка з боку клієнтів, але для досягнення потенційнихможливостей фірмі необхідно нове місце.

Центральний Будинок побутових послуг був обраний у якості нового місця, оскільки цей заклад має велику рекламну компанію і ВАТ«Орбіта» хотіла б прийняти в ній участь.

Споживачі, щодоставляють свої комп'ютери для обслуговування на фірму, і ті, хто купуютькомп'ютерні системи в ВАТ «Орбіта» будуть дужезадоволені запропонованим обслуговуванням. Рістбуде забезпечуватися за рахунок більшоїкількості замовників, що знають про таке привабливе обслуговування. Розміщенняфірми ВАТ «Орбіта» у ЦентральномуБудинку побуту дозволить їй цілком реалізуватисвій потенціал і продовжить шлях до відкриття подібних відділень фірми в інших місцях. Існуючі товарно-матеріальні запаси приведені в табл. 2.

Аналіз беззбитковостіпроведемо на підставіданих для нового місцезнаходження (в у.о.):

 

Таблиця 2. Існуючі товарно-матеріальні запаси.

 

/>

Загальні щомісячні постійні витрати ...…………9950

Приблизніщомісячні перемінні витрати ...……......50

Разом...…………………………………………………10200

Для беззбитковоїроботи необхідно щомісяця продавати:

64 штуки IBM P133або 158,18 (прибуток)

29 штукпортативних IBM P133 або 348,00 (прибуток)

18 штук IBMServer 557,00 (прибуток)

15 штук системIBM, 15 принтерів, 11 235,00 (прибуток) комп'ютерів P133, один комп'ютер

IBM Server, 2портативних P133

Як очевидно, сюдивходять тільки продажі самих комп'ютерів.Природно, що існує маса комбінацій комп'ютерів, програмного забезпечення іпослуг, що дозволять ВАТ «Орбіта» забезпечуватибеззбитковість кожний місяць. Вищезгаданаапаратура проект, що показує, що варто продавати, щоб домогтися беззбитковості,проте фірма ринеться до більшого. Перший новиймагазин мережіпланувалося відчинити протягом першого рокупісля переїзду ВАТ «Орбіта».

Тепер роздивимося планові і фактичні показники (табл. 3,4, 5) сформовані в 1996-1998 р.м.

Таблиця 3.Баланс прибутку і збитків на 1996 рік1.

 

/>

Новий магазин планувалосьвідчинити в травні 1997 року. Пізніше в нас будеможливість порівняти планові і фактичні показники роботи ВАТ «Орбіта».

Прибуток на щоінвестується капітал.

Новий магазин.

Рік Чистийприбуток

1996                                                                          54450

1997                                                                          60220

1998                                                                          131888

Загальний чистий прибуток 246558

Початковіінвестиції 50000

Вартість новогообладнання 56500

Витрати на переїзд включені у вартість новогообладнання. Разом інвестицій (ре інвестицій) 106500.

Чистий прибутокза відрахуванням інвестицій:

246558 — 106500 =14058.

Чистий фактичнийприбуток для інвестора до кінця 1996 року повиннийбула скласти 14058 у.о., тобто Процентна(кредитна) ставка для інвестора складе 31,5%від початкової суми інвестицій 106500 у. е. Інвесторуприйдеться чекати майже трьох року, щоб дістати прибуток, але до кінця цьогоперіоду вона складе 31,5% від його інвестицій1.

Таблиця4. Прогноз продажів до кінця 1997 року.

/>

 Таблиця 5.Прогноз продажів на 1998 рік.

 

/>

Цифри в ційтаблиці відбивають прогноз збільшення продажів на 41% у порівнянні з 1996роком, у ці розрахунки включена комісія торгового персоналу. Очікуванийприбуток за 1997 рік повинний була скласти 60220 у.о.

Таблиця 6.Прогноз продажів на 1999 рік.

 

/>

Цифри в таблиці 6відбивають прогноз збільшення продажів на 30% у порівнянні з 1998 рокомвідповідно до  оцінок фірми ВАТ «Орбіта». Очікуваний чистий прибуток за 1999 рікскладе 131888 у.о.

На жаль, плановані фірмою ВАТ«Орбіта» результати не зовсім співпали зреальним життям. Найбільше сильна розбіжність відбулася за результатами четвертого кварталу 1998року і результатам першого кварталу 1999 року.

Таблиця 7. Аналіз планованих і фактичних результатів діяльності ВАТ «Орбіта» за період 1996 — 1998 р.м. і початку 1999 року.

Квартал 1997 1998 1999 Валовий обсяг продажів Валові витрати Валовий прибуток Постійні витрати Чистий прибуток План Факт План Факт План Факт План Факт План Факт I 70000 70000 57000 55000 13000 15000 30600 15000 -15600 II 120000 125000 86000 83000 34000 42000 30600 29600 3400 12400 III 161000 171000 113825 109825 47175 61175 30600 29600 16575 31575 IV 195000 215000 140125 136125 54875 78875 30600 29600 24275 49275 I 202025 232025 146170 147170 55855 84855 40800 41200 15055 43655 II 202025 232025 146170 145170 55855 86855 40800 41200 15055 45655 III 202025 232025 146170 151170 55856 80855 40800 41200 15055 39655 IV 202025 172025 146170 150170 55855 21855 40800 41200 15055 -19345 I 292401 222401 210528 180528 81472 41873 48500 40000 32972 1873 II 292401 210528 81472 48500 32972 III 292401 210528 81472 48500 32972 IV 292401 210528 81472 48500 32972 /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />

Щоб більш наочнопобачити розбіжності в планованих і отриманих результатах, звернемося додіаграми 1, на якій приведені дані по планованомуі чистому фактичномуприбутку ВАТ «Орбіта». Період із I кварталу1997 року по період III кварталу 1998 року фактичні результати вище планованихочевидно за рахунок того,що при розробці бізнес плану враховувавсятільки продаж комп'ютерів, але на практику,крім торгівлі, на новому місці відразу ж сталинадаватися і платні послуги — це очевидно на графіку. Після III кварталу 1998 року фактичнірезультати різко погіршилися в порівнянні з плановими — 17 серпня 1998 рокусаме прийшлося на третійквартал, але в третьому кварталі ще не відбулося різкого падіння прибули, тому що наслідки кризи яскраво відбилися лише на IV кварталі. У першомукварталі ситуація декілька поліпшилася, але щедуже далека від планованої — це пов'язано з тим що риноккомп'ютерів сильно залежить від курсу гривнідо долара. Але, безумовно, ситуація не безнадійна. Підприємству ВАТ «Орбіта» можна була б, наприклад, скористатисядеталями і комплектуючими виготовленими в країнах Південноїі Південно-східної Азії, щоб декілька згладити різке падіння курсу гривні стосовно долара, і, відповідно не так різкопідвищувати ціни на свою продукцію.

Більш болісносформована ситуація вдарила по інвесторах — зробити прогноз на подальші перспективи ринкукомп'ютерів фірми IBM, AST, AT&T у сформованій ситуації складно. Більштого, очікується  тимчасового скорочення або навіть повного відходу цих фірм із російського ринку комп'ютерів. Тому підприємству ВАТ «Орбіта» необхідно терміново підготувати новий інвестиційнийплан, продумати варіанти скорочення витрат, можливо часткового перепрофілювання торгівлі. Початок роботи місцевоїелектронної промисловості дасть підприємству можливість висновку договорів на сервісне обслуговування вже російської техніки, на жаль, кількість що випускаєтьсяпродукції місцевими фірмами невелика1.

У даному випадку акціонери, розподіляючи прибуток нанові інвестиції у своє підприємство, не одержали планованих результатів.Залишається сподіватися, що криза серпня 1998року явище з розряду форс мажорних і в подальшій своїй діяльності акціонери, реінвестуя прибуток у ВАТ«Орбіта» будуть більш щасливі.

2.3. Напрямки використання прибули на підприємстві(економіко-математичні методи).

 Роздивимося напрямкивикористання прибули на підприємстві за допомогою економіко-математичнихметодів.

Умова задачі.

Задано таку економічну ситуацію. ВАТ«Орбіта» здійснює складання виробів двох типівА і В. При цьому використовуються комплектуючі чотирьох видів. Витрата комплектуючогокожного виду на виготовлення одиниці виробу ізапас комплектуючих задані в таблиці.

/>

Випуск виробу А приносить 3 грошові одиниці, У — 2грошові одиниці. Скласти план виробництва, щозабезпечує максимальний прибуток.

а) скласти математичну модель задачі;б) пояснити зміст цільової функції й обмежень.

Рішення2:

а) Математичнамодель.

2х1 + 3х2 £ 21

х1 £ 4

х2 £ 6

2х1 + х2 £ 10

х1 ³ 0

х2 ³ 0

б) Сумарна витратакожного виду сировини на весь випуск не повинний перевищувати заданого обмеження.

в) Вирішити задачу симплекснимметодом.

Перетворимонерівності в рівності, для цього введемо чотири додаткові перемінні.

2х1 + 3х2 + х3 = 21 х1 + х4 = 4 х2 + х5 = 6

2х1 + х2 + х6 =10

f = 3х1 + 2х2 + 0´х3 + 0´х4 + 0´х5 + 0´х6 Þ max

перепишемо у виді систем 0 рівнянь

0 = 21 — (2х1 +3х2 + х3)

0 = 4 — (х1 + х4)

0 = 6 — (х2 + х5)

0 = 10 — (2х1 + х2 + х6)

f = 0 — (-3х1 — 2х2 — 0´х3- 0´х4 — 0´х5 — 0´х6)

Система рівняньможе бути записана у виді векторної рівності:

0 = У — (А1х1 + А2х2 + А3х3 + А4х4 + А5х5 + А6х6)

В — вільні члени

А1… А6коефіцієнти при перемінних х1… х6

Лінійна форма маєвид:

f = с1х1 + с2х2 + с3х3 + с4х4 + с5х5 + с6х6

Вектори А3, А4, А5, А6 складають базис.

Складаємо першусимплекс таблицю:

/>

Рішення: х1 = 0, х2 = 0, х3 = 21, х4 = 4, х5 = 6, х6 = 10

          f = 0

Тому що в індексному рядку є негативніелементи — рішення не єоптимальним.

А1 вводимо в базис замість вектора А4

 />

Рішення: х1 = 4, х2 = 0, х3 = 13, х4 = 0, х5 = 6, х6 = 2

          f = 12

Тому що в індексному рядку є негативніелементи — рішення не єоптимальним.

А2 вводимо в базис замість вектора А6

/> 

Рішення х1 = 4, х2 = 2, х3 = 7, х4 = 0, х5 = 4, х6 = 0

          f = 12

Тому що в індексному рядку є негативніелементи — рішення не єоптимальним.

А4 вводимо в базис замість вектора А3

/>

Рішення х1 = 2,25;х2 = 5,5; х3= 0; х4 = 1 ¾; х5= ½; х6 = 0

          f =17,75

У індексному рядку немає негативнихелементів, отже, подальше збільшення значеннялінійної форми неможливо ми одержали оптимальнупрограму1.

Максимальнийприбуток досягається при виготовленні першого видупродукції 2,25 у.о., а другого 5,5 у.о.

Тому що не булазадана умова цілочисельності, такі значення припустимі, наприклад, у якості умовних одиниць — тисяч штук.

Розділ 3. Основні напрямки підвищенняефективності виробництва в умовах переходу до ринкової економіки.

 

3.1. Основнінапрямки зниження витрат підприємства в умовах ринкової економіки.

Основні чинники підвищення ефективності виробництва — цетехніка, технологія, організація виробництва1.

Техніка (машини, механізми, автоматизованісистеми керування виробництвом і т.п.)дозволяє механізувати й автоматизувати виробництво. Прийняторозрізняти часткову і комплексну механізацію й автоматизацію.

Частковамеханізація — початкова форма механізації, щохарактеризується заміною ручної праці машинамина окремих процесах виробництва, головним чином на основних. При комплексніймеханізації виробництва ручна праця відсутніх. При частковій автоматизації окреміоперації і процеси виробництва здійснюються автоматичними машинами, механізмамий устаткуванням без участі людини. Ці знаряддя праціпрацюють серед звичайних, неавтоматизованих машин, не створюючи взаємодіючоїсистеми.

Найбільшеефективні верстати-автомати, гнучкі виробничі системи в окремих випадкахпідвищують продуктивність праці в 5 — 10 разів, і навіть у 20 разів.У результаті цього зменшуються витрати виробництва, підвищується рентабельністьвиробництва і якість продукції.

Технологія як наука про засоби і методи переробки сировини виникнула в зв'язкуз розвитком значної машинної промисловості. Додійсного часу технологія промисловоговиробництва виростив у самостійну галузьзнань, нагромадила великий теоретичний і практичнийматеріал. З описової — вона перетворилася вточну науку, засновану на вітчизняних і закордонних відкриттях і винаходах, передовому досвіді.Технологія впливає на удосконалюваннявиробничих процесів, організацію виробництва, скорочення важкої і рутинної праці.

У результаті такого тісного зв'язку з виробництвом технологія стала радикальновпливати на зниження витрат живої і матеріалізованої праці.

Технологічнимпроцесом називається послідовна зміна форми, розмірів,властивостей матеріалу або напівфабрикатів із метою одержання виробу відповіднодо  заданих технічних вимог. Технологічна дисципліна тісно пов'язана з такими економічними дисциплінами, якекономіка підприємства і підприємництва, менеджмент, економіка і керування науково-технічним прогресом і ін.

Зв'язоктехнології з економікою виявляється, наприклад, через відношенняв процесі виробництва. Відношення, щоохоплюють взаємодії всіх різноманітнихкомпонентів продуктивних сил, тобто моментів процесу праці,називаються технологічними. Вони укладаються всистему взаємодії «людина — наука — техніка — виробництво — економіка». Наука ітехніка є засобамизбільшення виробничих можливостей.

З економічної точки зору тільки ті технологічні процеси є оптимальними, що сприяють найбільше повномузадоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

Рівень технологіїбудь-якого виробництва робить вирішальний вплив на економічні показники (прибуток,рентабельність продукції, витрати виробництва й ін.). Тому економісту необхідні достатні знання сучаснихтехнологічних процесів, а інженеру знання в області економіки.

Організаціявиробництва  — це сукупність методів, що забезпечуютьнайбільше доцільне з'єднання і використання в часу і просторі засобів праці, ізметою ефективного ведення виробничих процесів і в цілому підприємницькоїдіяльності.

Характер іструктура виробництва залежать від особливостей що випускається продукції, типувиробництва, застосовуваних знарядь праці,предметів праці і технологічних процесів.Правильно організоване виробництво будується на такихосновних принципах: спеціалізації, пропорційності, рівнобіжності,безперервності, прямо точності і ритмічності.

Спеціалізаціявиробництва — це зосередження випускуконструктивно і технологічно подібної продукції масового попиту. Конструктивна ітехнологічна подоба створюється за допомогою широкої уніфікації. У самому загальному виді уніфікація — це зведеннярізноманіття до раціональної однаковості здеяким конструктивним поліпшенням об'єкта уніфікації.

Пропорційність — сполучення виробничих потужностей усіх підрозділів виробництва. Вонадозволяє випускати продукцію в потрібних кількостях, номенклатурі, асортименті і комплектності у встановлені терміни.

Рівнобіжність — одночасне виконання операцій істадій виробничого процесу. Цей принцип дозволяє створити широкий фронт робіт із виготовлення кінцевогопродукту.

Безперервність — організація виробництва, при котроїодна операція випливає за інший без перерв у часу усередині зміни, між змінами, усерединіоперації і між операціями.

Прямо точність — раціональнаорганізація переміщення продукції в процесі виробництва; забезпечує найкоротшийшлях прямуваннявиробу від одного етапу (стадії операції) виготовлення до наступному.

Ритмічність — випуск продукції в рівні проміжкичасу однакової або зростаючої кількості повторюваних виробів.

Виробничийпроцес, побудований на основі дотриманнявищезгаданих принципів, рахується раціональним.

Удосконалюваннявиробництва повинно здійснюватися в напрямку його спеціалізації (суворогозакріплення усе більш обмеженого обсягу різноманітних робіт, виконуваних накожній ділянці виробництва), подальшої концентрації (доведення виробництва дооптимальних масштабів), комплексноїмеханізації й автоматизації виробничих процесів і керуванняними.

До сучаснихметодів організації виробництва ставиться потоковевиробництво продукції масового попиту1. Вищою формою організації потоковихметодів є потокові лінії. Вони бувають в основному двісистеми: із спеціальних верстатів-автоматів перериваної дії і роторні безупинногодії. У якості спеціальних можуть застосовуватися верстати з програмним керуванням, для виконаннядопоміжних операцій — робототехнічні пристрої.

Ефективністьпотокової організації виробництва складається в тому, що вона дозволяє повнішереалізувати пропорційність, ритмічність і безперервність, різко скоротити,простої устаткування, частку допоміжнихоперацій, зменшити тривалість виробничого циклу, підвищити якість продукції.

У умовах вільної конкуренції ціна продукції, зробленої підприємствами, фірмами вирівнюється автоматично.На її впливають закони ринковогоціноутворення. У теж час кожний підприємець ринеться до одержання максимально можливої прибули. І тут, крім чинників збільшення обсягу виробництва продукції,просування її на незаповнені ринки й ін.,невблаганно висувається проблема зниження витратна виробництво і реалізацію цієї продукції, зниження витрат виробництва.

У традиційному уявленнінайважливішими шляхами зниження витрат є економіяусіх видів ресурсів, споживаних у виробництві:трудових і матеріальних.

Так, значну частку в структурі витрат виробництва займає оплата праці(у промисловості України 13-14%, розвитихкраїн 20-25%). Тому актуальна задача зниженнятрудомісткості що випускається продукції, роступродуктивності праці, скорочення чисельностіадміністративно-обслуговуючого персоналу.

Зниженнятрудомісткості продукції, росту продуктивностіпраці можна досягти різноманітними засобами.Найбільше важливі з них — механізація йавтоматизація виробництва, розробка ізастосування прогресивних, високопродуктивнихтехнологій, заміна і модернізація застарілого обладнання. Проте одні заходи щодо удосконалювання застосовуваноїтехніки і технології не дадуть належноївіддачі без поліпшення організації виробництва і праці.Нерідко підприємства (фірми) одержують абоберуть під оренду дороге устаткування, не підготовившись до його використання.У результаті коефіцієнт використання такого устаткування дуже низький. Витрачені на придбання засобуне приносять очікуваного результату.

Важливе значеннядля підвищення продуктивності праці маєналежна його організація: підготуванняробочого місця, повне його завантаження, застосування передових методів іприйомів праці й ін.

Матеріальніресурси займають до 3/5 у структурі витрат на виробництво продукції. Звідси зрозумілозначення економії цих ресурсів, раціонального їхній використання. На перший план тут виступає застосуванняресурсозберегаючих технологічних процесів. Немаловажнимє підвищення вимогливості і повсюднезастосування вхідного контролю за якістю і матеріалів, що надходять від постачальників сировини, щокомплектують виробів і напівфабрикатів.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондівможна досягти шляхом кращого використання цих фондів, максимального їхнійзавантаження.

На закордонних підприємствах розглядаються також такі чинники зниження витратна виробництво продукції, як визначення і дотримання оптимального розміру партії що закуповуються матеріалів,оптимального розміру серії що запускається увиробництво продукції, рішення питання про те, робитисамим або закуповувати в інших виробників окремі компоненти або комплектуючихвиробів.

Відомо, що чимбільше партія що закуповується сировини, матеріалів, тим більше розмір середньорічного запасу і більше розмірвитрат, пов'язаних із складуванням цієїсировини, матеріалів (орендна плата за складські помешкання, утрати при тривалому збереженні, утрати, пов'язані з інфляцією й ін.). Водночас   придбаннясировини і матеріалів значними партіями маєсвої переваги. Знижуються витрати, пов'язані з розміщенням замовлення на що одержуються товари, із прийманням цих товарів,контролем за проходженням рахунків і ін. Такимчином, виникає задача визначення оптимальногорозміру що закуповуються сировини іматеріалів. Розрахунок можна звістки по такій схемі (таблиця 8)1.

Таблиця 8.

/>

Як очевидно зтаблиці, оптимальне річне число закупівель у даномуприкладі дорівнює чотирьом, оскільки сума витрат по складуваннюй обслуговуванню закупівель у цьому випадку є найменшої.

Ті ж правила діють і при визначенні оптимального розміру серії що запускається продукції. Привиробництві продукції значним числом дрібних серій витрати по складуванню готової продукції будуть мінімальними.Проте зростуть витрати на підготування виробництва. Розрахуємо оптимальний розмір серії запуску (таблиця 9)2.

З таблиці випливає, що найбільше оптимальним розміром серії запуску єсерія 2 по 4500 штук, у результаті котрої витрати по складуваннюготової продукції і підготуванню виробництва складають мінімальний розмір- 11908 тис. грн. у рік.

Звичайно, подібнірозрахунки не можна вважати достатньооб'єктивними і точними, проте, у визначеномунаближенні їх прийняти можна.

У сполученні зтрадиційними шляхами зниження витрат на виробництво продукції знову виниклі чинники дозволять у комплексі довести розмір витрат виробництва до оптимального рівня.

Проблемабеззбиткового функціонування, розширеного відтворення, з одного боку,збитковості і банкрутства — з інший, багатьохвітчизняних компаній, банків, підприємств різноманітних галузей господарства ісфер діяльності є як не можна більш актуальної. Тільки зростання прибутку, нововведеннязабезпечують фінансову основу самофінансування ринкової діяльності фірми,здійснення її розширеного відтворення.

Таблиця 9.

/>

Завдяки прибуливиконуються зобов'язання підприємства перед бюджетом, банками, іншими підприємствами й організаціями.

3.2. Шляху підвищення рентабельності виробництва.

Якщо підприємство дістає прибуток,воно рахується рентабельним.

Але як не припустити«сповзання» підприємств до одержання прибуткуза будь-яку ціну? Як розумно обмежити їх у цьомупрагненні? Адже сьогодні підприємство може збільшити прибуток не тільки за рахунок кращої роботи, ростуобсягу виробництва потрібної народномугосподарству продукції і зниження її собівартості, але і за рахунок рентабельної продукції, довільногозбільшення цін на вироби без відповідного підвищення якості і т.п.

Показники рентабельності, застосовувані в економічних розрахунках,характеризують відносну прибутковість. Розрізняють показники рентабельностіпродукції і рентабельності підприємства.

Рентабельність продукції приміряють у 3-хваріантах: рентабельність реалізованої продукції, товарної продукції й окремоговиробу.

Рентабельність реалізованоїпродукції це відношення прибули від реалізаціїпродукції до її повної собівартості. Рентабельність виробу — це відношення прибули на одиницю виробу до собівартостіцього виробу. Прибуток по виробі дорівнюєрізниці між його оптовою ціною і собівартістю.

Показники рентабельності і прибутковостімають загальну економічну характеристику, вонивідбивають кінцеву ефективність роботи підприємства і що випускається їмпродукції. Головним із показників рівнярентабельності є відношеннязагальної суми прибули до виробничих фондів.

Існує багато чинників, що визначають розмір прибули і рівень рентабельності. Ці чинники можна підрозділити на внутрішні і зовнішні. Зовнішні — це чинники,що не залежать від зусиль даного колективу, наприклад змінацін на матеріали, продукцію, тарифів перевезення, норм амортизації і т.д. Такізаходи проводяться в загальномумасштабі і сильно впливають на показники, щоузагальнюють, виробниче — господарськоїдіяльності підприємств.

Структурні зсуви в асортименті продукціїістотно впливають на розмір реалізованоїпродукції, собівартість і рентабельність виробництва. Задачаекономічного аналізу — виявити вплив зовнішніх чинників,визначити суму прибули, отриману в результатідії основних внутрішніх чинників, щовідбивають трудові вкладення робітників іефективність використання виробничих ресурсів.

Показники рентабельності (прибутковості)є загальноекономічними. Вони відбивають кінцевий фінансовийрезультат і відбиваються в бухгалтерськомубалансі і звітності про прибутки і збитки, про реалізацію, про прибуток ірентабельність.

Рентабельність можна розглядати якрезультат впливу техніко-економічних чинників,а значить як об'єкти техніко-економічного аналізу, основна ціль якого виявити кількісну залежність кінцевихфінансових результатів виробниче — господарськоїдіяльності від основних техніко-економічних чинників.

Рентабельність є результатом виробничогопроцесу, вона формується під впливом чинників,пов'язаних із підвищенням ефективностіоборотних коштів, зниженням собівартості і підвищенням рентабельності продукціїй окремих виробів.

Загальну рентабельність підприємства необхідно розглядатияк функцію ряду кількісних показників — чинників:структури і фондовіддачі Основних виробничих фондів, оборотностінормованих оборотних коштів, рентабельності реалізованої продукції.

Методика аналізу загальної рентабельності: 

1.   По чинниках ефективності;

2.  У залежності відрозміру прибутку і розміри виробничих чинників.

Балансова (загальна) прибуток — цекінцевий фінансовий результат виробниче — фінансовоїдіяльності. Замість загального прибутку впідприємства може утворитися загальний збиток,і таке підприємство перейде в категорію збиткових.

Загальний прибуток (збиток) складається з прибутку (збитку) від реалізаціїпродукції, робіт і послуг; позареалізаційних прибутків і збитків. Під рентабельністюпідприємства розуміється його спроможність до збільшення вкладеного капіталу. Задачею аналізу рентабельності є декілька положень:

оцінити динаміку показникарентабельності з початку року, ступінь виконання плану, визначають і оцінюють чинники, що впливають на ці показники, і їхній відхилення від плану;

виявляють і вивчають причини втрат і збитків, викликанихбезгосподарністю, помилками в керівництві й інших недоглядах у виробниче — господарської діяльності підприємства;

 розкривають і підраховують резерви можливого збільшення прибутку абоприбутку підприємства.

Оптимальним доповненням до показників прибутку і рентабельності явилося бивиділення в тому числі питомої ваги збільшенняприбули, отриманого в результаті зниженнясобівартості. Таке доповнення орієнтувало б первинну ланку на здійсненняорганізаційно-технічних заходів, спрямованихна ріст продуктивності праці, економію і раціональне використання сировини, матеріалів,палива, енергії, на краще використання основних фондів і виробничих потужностей,а в результаті — на зниження витрат на виробництво продукції в цілому. Це невиключало б і ріст обсягу виробництва, урезультаті котрого щодо зменшується питомавага умовно-постійних витрат у складісобівартості продукції.

Випливає також зауважити, що в міру формуванняцивілізованих ринкових відносин, ліквідації дефіциту, монополії окремихвиробників у підприємств залишиться лише один шляхзбільшення прибули — збільшення обсягу випускупродукції, зниження витрат на її виробництво.

3.3. Проблемиудосконалювання механізму формування і розподілиприбутків підприємства.

Підприємницькадіяльність (підприємництво) являє собою ініціативну самостійну діяльністьгромадян і їхніх об'єднань, спрямовану наодержання прибутку. Отже, одержання прибутку — це безпосередня ціль підприємства. Але дістати прибуток підприємствоможе тільки в тому випадку, якщо воно робить продукцію або послуги, що реалізуються, тобтозадовольняють суспільні потреби. Спів підпорядкованість цих двох цілей — задоволення потреби й одержання прибутку — така.Не можна дістати прибуток, не вивчивши потребиі не почавши робити тойпродукт, що задовольняє потреби. Потреби у свою чергу підрозділяються на: потреби і платоспроможні потреби. Необхідно зробитипродукт, що задовольняє потреби і при тому потакій ціні, що задовольнила б платоспроможні потреби. А прийнятна ціна можлива тільки в томувипадку, коли підприємство витримує визначенийрівень витрат, коли споживані ресурси, витрати менше, чимотриманий виторг, тобто, коли підприємствопрацює з прибутком. У цьому змісті і говориться, що прибуток — безпосередня ціль функціонування підприємства й одночасно це результат його діяльності. Якщо підприємство не укладається в рамки такого поводженняі не одержує прибутку від своєї виробничоїдіяльності, воно змушено піти з економічноїсфери, визнати себе банкрутом.

У загальному видіформулу прибули можна уявити в такому виді:

P = W — (З + Н+ Ш),

Де Р — прибуток підприємства, грн./рік,

W — виторг від реалізації створеноїпродукції, грн./рік;

З — витрати на виробництво і реалізаціюствореної продукції, грн./рік;

Н — розмір податків, виплачуванихпідприємством, грн./рік;

Ш — штрафні санкції, грн./рік.

/> <td/> />
Виторг від реалізаціївизначається по формулі:

Де Ni — кількість зробленої і реалізованоїспоживачами i-йпродукції в натуральному вираженні;

Ci — ціна реалізації i-й продукції, грн.;

n — кількість позицій реалізованої продукції, шт.

Якщо витрати і штрафи в істотніймірі залежать від підприємства, то податки, щосплачуються підприємством, — це зовнішні умови господарювання. Податковасистема, що діє в даний час у України, достатньо громіздка і диференційована нафедеральний, республіканськийі місцевий рівні. Підприємство повинносплачувати на першому рівні: податок іздодаткової вартості, акцизи на окремі види ігрупи товарів, відрахування на покриття витратпо геологорозвідувальних і геолого-пошукових роботах по корисним копалинам;прибутковий податок із юридичних і фізичних осіб,податок на транспортні засоби, гербовий податок, державний збір. На другому рівні — податок на видобутокприродних ресурсів у виді акцизів, акцизи набензин, моторне паливо, газ, податок на майно підприємства, плату за воду, щозабирається промисловими підприємствами з водогосподарчих систем. На третьому рівні — місцеві податки: податок на будівлі, помешкання і спорудження,земельний податок, промисловий податок, збір за реєстрацію підприємницькоїдіяльності фізичних осіб, податок на рекламу,ліцензійний збір за право проведення місцевих аукціонів і лотерей, збір заукціонних продажів і ін.

·    Отже, підприємство в умовах ринку у своєму прагненні максимізувати прибуток володіє чотирмаступенями свободи: установлення цін,формування витрат,

·    формування обсягів продукції, вибір номенклатури йасортименту продукції.

Але цими жступенями свободи володіють і всі інші учасники ринку, і тому кожне підприємство повинно враховуватине тільки своє поводження на ринку, але і поводженняконкурентів. У умовах ринку виробникипродукції змагаються за те, щоб найбільше повно задовольнити потреби покупців, споживачів у широкому змістіслова, тільки, у цьому випадку вони можутьпроцвітати як виробники продукції.

Добробут фірми в областіфінансів забезпечується за рахунок дії якзовнішніх, так і внутрішніх чинників, причомудля підприємця особливе значення одержують,насамперед, зовнішні обставини, що він змінити не може і змушений до них пристосовуватися. Внутрішніможливості фірми використовуються таким чином, щоб ефективно задіяти зовнішні чинники.

Аналіззовнішнього середовища служить інструментом, за допомогою якого менеджери контролюють зовнішні стосовно організації чинники з метою передбачати потенційні небезпеки івчасно задіяти можливості, що знову відчиняються.Вивчення зовнішнього середовища дозволяє фірмісвоєчасно спрогнозувати появу ринкових небезпек, підготувати ситуаційні планина випадок виникнення непередбачених обставин,розробити стратегію, що дозволить компанії досягти поставлені цілей іперетворити потенційні погрози у вигідніможливості.

Зовнішнє середовище — це всіті зовнішні чинники, що впливають надіяльність фірми і, у свою чергу, відчуваютьна собі її вплив. До них ставлятьсягеографічні, міжнародні, національні, політичні, правові, економічні, соціальній інші чинники.

Останнім часом усе більш важливе значення набувають збуту, реклама, просування товару. Ціпоказники займають одне з центральних місць ваналізі. Фірма може розраховувати на успіх на ринкутільки в тому випадку, якщо вона має активнихі компетентних реалі заторів її товарів іпослуг, агресивну, творчо розроблену рекламу,цілісну систему просування товарів і послуг до покупця.

Але, звичайно, самеголовне в удосконалюванні механізму формування і розподілиприбутків підприємства — аналіз прибутковості. Прибуток — показникефективності, що обоїться, діяльності будь-якоїкомерційної організації. Тому постійний контроль за прибутком від усіхнапрямків діяльності, різних товарів і послуг єважливою функцією керування.

Фінансовий станорганізації багато в чому визначає, якутактику і стратегію вибере керівництво на ринку. Детальний аналіз фінансового стана допомагає виявити вже наявні і потенційнірезерви організації в цій області. Аналізфінансового стана звичайно проводиться методами фінансової ревізії.

Найважливішою категорією ринкової економіки є прибуток. Саме при цьому умові фірма можестабільно існувати і забезпечувати собі основу для росту.Стабільний прибуток фірми виявляється у видідивіденду на вкладений капітал, сприяє притягненню нових інвесторів і, отже, збільшеннювласного капіталу фірми. Тому стає яснимінтерес до проблем прибутковості діяльності фірми. Прибуток, точніше, її максимизація виступає безпосередньою ціллю виробництва в будь-якій галузі національноїекономіки. Виробники, проте, можуть зштовхуватися з особливими ситуаціями, щовисувають на перший план рішення проблем, що не укладаютьсяв річище максимизаціїприбули, або визиваючих навіть протиріччя з цією ціллю:наприклад, різке зниження цін для виходу на нові ринкиабо проведення дорогих рекламних компаній для притягненняспоживачів, здійснення мір екологічногопорядку і т.п. Але всі подібні кроки носятьусе ж тактичний характер і в кінцевому рахунку підпорядковані рішеннюголовної стратегічної задачі — одержанняможливо великий прибули.

У залежності від часу, що затрачаєтьсяна зміну кількості використовуваних у виробництві ресурсів, короткостроковий і довгостроковийперіоди в діяльності фірми.

Короткостроковий — той, протягом якого підприємство не може змінитисвої виробничі потужності. У цей період воно встані домагатися зсувівлише в інтенсивності використання цих потужностей — через ресурси (сировина, паливо, енергія, живапраця і т.п.), що піддаються швидкому коригуванню.

 Довгостроковийперіод — такий, що достатній для зміникількості всіх що залучаютьсяресурсів, включаючи виробничі потужності. Протягом цього періоду можутьвиникати нові фірми і закриватися старі.

Короткостроковий і довгостроковийперіоди не є чітко визначенимиінтервалами, однаковими для всіх галузей. Останні різняться,насамперед, по можливостях зміни виробничих потужностей, а не по тривалості.Наприклад, у легкій промисловості ці зміни можуть бути досить швидко здійснені(так, підприємство по пошиттю одягу розширитьсвої виробничі потужності за декілька днів, установив додаткові столи для розкрою тканин ішвейні машини). У важкій промисловості цейпроцес потребує значно більшого часу(наприклад, для будівництва нового нафтопереробного заводу може знадобитися декілька років).

Суть розходження міжперіодами складається в можливості зміни виробничих потужностей. У рамкахкороткострокового періоду неможливо ввести в будуй нові потужності, але можливопідвищить ступінь їхній використання. У межахдовгострокового періоду можна розширити виробничі потужності. Розподіл на дваперіоди має велике значення при визначенністратегії і тактики фірми в максимізаціїприбутку.

Крива попиту, із яким зштовхується окрема конкурентнафірма, цілком еластична. Фірма не може домогтися більш високої ціни,обмежуючи об’єм випуску; не потре буває вона й у більш низькій ціні, для тогощоб збільшити свій об’ємпродажів.

Очевидно, що крива попиту на продукцію фірми є в той же час кривоюприбутку. Те, що виступає як ціна за одиницюпродукції для покупця, є прибутком від одиниціпродукції, або середнім прибутком, для продавця. Сказати, що покупець повинний сплатити ціну в 100 дол. за штуку, — те ж саме, що сказати: прибуток від одиниці продукції,або середній прибуток, отриманий продавцем,дорівнює 100 діл. Середній прибуток  AR (Average Revenue) і ціна — це тесаме, розглянуте з різних точок зору.

Валовий прибуток TR (Total Revenue) при будь-якомурівні продажів може бути легко визначенийшляхом множення ціни на відповідну кількість продукції, що фірма може продати.У цьому випадку валовий прибуток збільшуєтьсяна постійний розмір — 100 діл. — з кожноюдодатковою одиницею продажів. Кожний проданий виріб додає рівно свою ціну до валовогоприбутку.

Всякий разом, коли фірма обмірковує, наскільки змінити об’єм виробництва, вона буде стурбована і тим, як зміниться її прибуток у результаті цього зсуву у випуску. Який буде додатковий прибуток від продажу ще однієї одиниці продукції?

Граничний прибуток є доповнення до валового прибутку, тобто  додатковийприбуток, що є результатом продажу ще однієї одиниці продукції. Валовий прибутокзбільшується на постійну суму з кожноїдодатково проданою одиницею. У умовах чистоїконкуренції ціна товару є постійної для окремої фірми; додаткові одиниці,отже, можуть бути продані без зниження ціни продукту. Це означає, що кожнадодаткова одиниця продажів приєднує точно свою ціну — у даному випадку 100 діл. — до валового прибутку. І граничнийприбуток — це збільшення валового прибутку. Граничний прибуток постійний вумовах чистої конкуренції, тому що додатковіодиниці можуть бути продані по постійній ціні. На малюнку2 подані прямі, що характеризують валовий іграничний прибуток фірми.

/>

Мал. 2 Попит,граничний прибуток і валовий прибуток фірми.

Прифіксованій ринковій ціні перед конкурентним виробником коштуютьтри взаємозалежних питання:

1.   Чи варторобити?

2.   Якщотак, та якакількість продукції?

3.   Якийприбуток (або збиток) буде отримана?

Укороткостроковому періоді частина валових витрат фірми є перемінними витратами, а інші- постійними витратами. Останні повинні бутиоплачені "із кишені", навіть коли фірма закривається. У короткостроковому періоді фірма зазнає збитків, рівні її постійним витратам, коли виробництвознаходиться на нульовому рівні. Це означає,що, можливо, не існує жодного рівня виробництва, при якомуфірма одержувала би прибуток, але фірма моглаб усе-таки робити за умови, що, роблячи так,вона понесе збиток менший, чим утрата постійних витрат, із яким вона зіткнеться при закритті. Іншимисловами, правильна відповідь на питання: " чи Варто робити?" — такий: фірмі варто здійснювати виробництво в короткостроковомуперіоді, якщо вона може одержати або економічний прибуток, або збиток, щоменше, чим її постійні витрати.

Припустивши,що фірма буде робити, доречно поставити друге питання: «Скільки продукту повинний бути зроблений? » Відповідь тут цілкомочевидна: у короткостроковому періоді фірміварто робити такийоб’єм продукції, при якомувона максимізує прибуток або мінімізує збитки.

 

 

Висновок. Висновки, пропозиції.

Застава виживаностіпідприємства — його стабільність на ринку. Щобпідприємство могло ефективно функціонувати і розвиватися, йому насампередпотрібна усталеність грошового виторгу, достатньоїдля розплати з постачальниками, кредиторами, своїми робітниками,місцевими органами влади, державою. Після розрахунків і виконання зобов'язань необхідна ще і прибуток, обсяг якого повиннийбути, принаймні, не нижче запланованого. Алефінансова усталеність не зводиться тільки доплатоспроможності. Для досягнення і підтримки фінансової стабільності важливіне тільки абсолютні розміри прибули, скільки щодо обсягу капіталу й обсягу йоговиторги, тобто показники рентабельності.

Ріст виторгу іприбутків, що сприяє нарощуванню рентабельності, ростуусталеності підприємства, зменшенню можливостійого банкрутства, раціональний лише до визначенихмеж, оскільки, як правило, високу рентабельність ринкових позицій забезпечують,діючи з підвищеним ризиком. У цьому випадкузростають потенційні можливості збитків, а в наступномуі банкрутства.

Результатипідприємницької діяльності багато в чому вирішуються вибором складу і структури, що виготовляється і реалізованихтоварів, що робляться послуг. Тут важлива нетільки загальний розмірвитрат, але і залежність між постійними іперемінними витратами, що визначають швидкість оборотукапіталу. Велике значення має для діїменеджера або керівника урахування повноюмірою особливостей тієї стадії життєвогоциклу, на якому знаходиться фірма.

Прямуючи вирішитипостійно виникаючі конкретні питання, одержатикваліфіковану оцінку фінансового положення, керівники підприємств усе частіше удають до даних урахуванняі, як слідство, до даних фінансового йуправлінського аналізу. При цьому вони, як правило, не задовольняютьсяконстатацією розміру показників звітності, арозраховують одержати конкретний висновок продостатність платіжних засобів, нормальнихспіввідношеннях власного і позикового капіталу.

У цих умовахзмінюється роль бухгалтерії, у чиї функції входить не тільки забезпеченняпоточного урахування й упорядкуваннязвітності, але й аналіз фінансового положенняз метою ефективного керування підприємством.Задовольнити нові запити адміністрації має можливість тільки бухгалтераналітик, спроможний розібратися в економіціпідприємства, виявити її хворі місця на основі фінансово-облікових даних,здійснити податкове планування. Цілком очевидно, що фінансовийдобробут фірми прямо пропорційно рівню організації в ній системи управлінського урахування.

Для реалізаціїданих задач необхідна реальна база. Такоюбазою і є облікова політика підприємства, розробка і реалізація облікової політики пов'язаніз практичним здійсненням бухгалтерського обліку на підприємстві.

Розрахунки як загальної, так і порівняльноїекономічної ефективності витрат не повинні обмежуватися  показниками, щоузагальнюють. Для всебічного обгрунтування й аналізу економічної ефективності витрат, виявлення резервів підвищення їхньоїефективності при прийнятті остаточних рішеньварто використовувати додаткові показники, що характеризують окремі сторони одержуваного ефекту: продуктивність праці, фондовіддачу, питомі капітальні вкладення,економія сировини, матеріалів, палива, енергії, зниження витрат виробництва,соціальні результати.

У умовах ринковоїекономіки основним критерієм оцінки господарської діяльності підприємств, фірм служать прибуток і рентабельністьстосовно   фондів. Якщо на рівні народного господарства найбільшедостовірним вираженням цілі, що обоїться, виробництва є національний доход, то критерій оптимальності дляпідприємства ніяк не може збігатися з подібним критерієм для народногогосподарства. Це випливає з одного з найважливішихпринципів побудови механізму інтенсивного господарювання на базі ринковоїекономіки, що полягає в тому, що в плануваннінеобхідно розрізняти економічні системи різного рівня. Пропозиціїпро так називану «системі показників» нереальні і неефективні. Дійсно, щоповинно робити підприємство? Стежити за виконанняммножини окремих показників, що входять«систему», або працювати розкуто, самостійно,ініціативно, контролюючи і прямуючи додосягнення показника економічної ефективності, що узагальнює, виробництва — прибутку і рентабельності стосовно фондів? Відповідьна це питання тільки один — прибуток ірентабельність.

Список використаної літератури.

 

1.    «Положення про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт послуг),що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), і про порядокформування фінансових результатів, що враховуються при оподатковуванніприбули». Економічна газета. «Економіка і життя», № 33, серпень 1992 р. 

2.   Збірник актів і нормативних документів за 1994 р. — М.: Звістки, 1994р.

3.   Економіка підприємства. Л.Я. Аврашков, В. В. Адамчук,О. В. Антонова й ін.; під ред. Проф. В. Я. Гонинкеля, проф. В. А. Швандара.- 2-е изд., пере раб. і доп. — М. Банки і біржа, ЮНИТИ,1998 р.

4.   Фінансовий менеджмент: теорія і практика. Під ред.Стояновой. — 4-еизд., пере раб.і доп.  К.:Изд-во «Перспектива», 1999 р.

5.   Бланк И.А. Стратегія і тактика керуванняфінансами. — Київ: ИТЕМлтд, АДЕФ-Украина, 1997 р.

6.   Крейнина М.А. Аналіз фінансового станай інвестиційної принадностіакціонерних товариств у промисловості, будівництві і торгівлі. — М.: ДИС, МВ-Центр, 1997р.

7.   Теорія і практика антикризового керування.Під ред. Бєляєва С.Г. і Кошкина В.И. — М.: Закон і право, ЮНИТИ, 1997 р.

8.   Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Економіка: принципи, проблема і політика:пров. з англ. Т. 1, 2. — К. Республіка, 1996р.

9.   Практикум по фінансовому менеджменті: Учбово-ділові ситуації, задача і рішення.Під ред. СтояновойЕ. С. — К.: Перспектива, 1998 р.

10.            Фінансове керуваннякомпанією. Під ред. Е. В. Кузнєцов. — К.: Фонд«Правова культура», 1997 р.

11.            Керуванняоборотним капіталом. Стоянова А. В., Бикова Е. В. — К.: Перспектива, 1998 р.

12.            Практикум по фінансовомуменеджменті: Учбово-ділові ситуації, задача і рішення.Під ред. СтояновойЕ. С. — М.: Перспектива, 1998 р.

13.            Керуванняоборотним капіталом. Стоянова А. В., Бикова Е. В. — М.: Перспектива, 1998 р.

14.            Економіка і статистика фірми. Под. ред. Ильенковой С. Д. — М.: Фінанси і статистика, 1996 р.

15.            ГлушенкоВ. В. Менеджмент. Системні основи. — М.: НПЦ «Крила», 1996 р.

16.            Мексон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджменту:пров. з англ. — М.: Справа, 1996 р.

17.                 Пошук оптимальної кількості продукції і прибули (теорія ігор). — Дослідженняоперацій. ХТРЕІУ М., Економічне утворення,1992 рік.

18.            Е. Г. Ойман, Э. В.Попов Реінженерінг бізнесу: реінженерінг організацій і інформаційні технології. --М.: Фінанси і статистика, 1997 р.

19.            Ворст Й., Ревентлоу П. Економікафірми. Пров. із датського — М. Вища школа,1994 р.