Реферат: Поняття та структура світового ринку

ВСТУП

На сучасному етапі суспільного розвитку значну рольдля економіки кожної окремої країни і світу вцілому відіграє світовегосподарство, яке поєднує національні господарства, що пов’язані івзаємодіють за законами міжнародного поділу праці.

Він полягає в спеціалізації окремих країн навиробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами насвітових ринках. МПП виникає між країнами, що захищені своїм державнимсуверенітетом. Формування спеціалізації господарства підкоряється дії законупорівняльних переваг, запропонованим Д.Рикардо в 1917 р., який стверджує, щокожній країні, навіть тій, яка має абсолютні переваги з виробництва будь-якихтоварів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг,у виробництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортуватиїх в обмін на товари, яких вона не виробляє. А це означає, що кожна країна маєпорівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і можедістати зиск, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

Для реалізації можливостей, що виникають у процесірозвитку МПП та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, насвітових ринках потрібна постійна підтримка міжнародних двосторонніх та багатосторонніхвідносин, укладенні зовнішньополітичних та зовнішньоторгових угод, як міжокремими фірмами, так і між урядами країн.

Економічні зв’язки між країнами мають багатовіковуісторію. Протігом століть вони існували переважно як зовнішньоторгівельні, вирішуючипроблему забезпечення населення товарами, які національна економіка виробляланеефективно або не виробляла взагалі. З розвитком еволюції зовнішньоекономічнізв’язки переросли межі зовнішньої торгівлі і перетворились в складну сукупністьміжнародних економічних відносин, що стосуються інтересів всіх держав.

Міжнародні зв’язки виступають сьогодні найважливішимфактором економічного роста, структурних зрушень і підвищення ефективностінаціонального виробництва, одночасно є і каталізатором диференціації країн,нерівномірності їх розвитку. Це можна довести тим, що сучасне світовегосподарство як в політичному, так і в соціально-економічному відношеннінеоднорідне і характеризується великою кратністю. Як колись, на світовій аренісеред суб’єктів економічної діяльності країни з різним рівнем промисловогорозвитку, умовами і стандартами життя суспільства.

 

ВИНИКНЕННЯ СВІТОВОГО РИНКУ ІСТАДІЇ ЙОГО РОЗВИТКИ

Відомі американські економісти Макконнелл і Брюпишуть, що «ринок — всякий інститут абомеханізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців(постачальників) конкретного товару або послуг». Ринокє система обміну різними по своїх споживчих властивостях продуктами праці як товарами. Продукти передаютьсяпостачальниками покупцям не безплатно, а на відплатній основі. Виходить, ринок припускає наявність як різних по своїхспоживчих властивостях продуктів праці, так іїхніх різних власників.

Визначення вмісту ринку зустрічаються різні. Тому приведемо ще одне з них, що, на нашу думку, відбиваєнайбільш адекватно його вміст. Отож, ринок- це засіб або механізм реалізації і придбання товарів і послуг, у якому берутьучасть продавці і покупці, тобто він являє собою систему співвідношення пропозиції і попиту різних власників. Коротшекажучи, ринок — це вартісна система обмінурізними продуктами праці. Тому не ставтесьскептично до базару, як деякі це роблять, томущо базар і супермаркет — це усього лише різновиду усе тієї ж системи товарногообміну різними продуктами праці. У той же часнародне тлумачення ринку відрізняється відйого наукового змісту. У повсякденному житті під ринкомрозуміють місце, де продаються і купуються товари. У дійсності ж ринок не зводиться до місця. Ринок це не місце, а визначениймеханізм товарного виробництва.

Виникнення і становлення ринку обумовлено розвитком суспільного поділу праціі товарного виробництва. З ростом товарноговиробництва розвивається і ринок — засібобміну продуктів, що призначені для продажу, а не споживання самимивиробниками.

При рабовласницькому ладітоварне виробництво і товарне обертанняусередині окремих країн були розвинуті слабко.Відповідно до цого на зовнішній риноквідправлялася лише незначна частина продукції. І усе ж при рабовласницькомузасобі виробництва виник світовий ринок.У той час він носив переважно внутриконтинентальниймасштаб. Фінікія, Древній Єгипет, Греція, Рим вели торгівлю як між собою, так із численними містами Середземномор'я і Чорного моря. Але рабство по самій своїйприроді не було товарним виробництвом і тому лише частково могло бути основоюрозвитку зовнішньої торгівлі. Його більш тривкоюосновою було ремісниче виробництво. Тому сформований в епоху рабства світовийтоварний ринок по своємусоціально-економічному характеру був ремісно-рабовласницьким ринком.

Протягом довгого часу і прифеодалізмі також не спостерігалося широкого поширення товарного виробництва,оскільки пануючим було натуральнегосподарство. У силу цього в обмін надходиланезначна частина продукції сільського господарства і дрібних ремісничихпідприємств. Диференціація суспільного виробництва майже була відсутня.Товарний обмін між окремими товаровиробниками охоплював лише невеличкі райони. Купецький капітал, виступаючипосередником між товаровиробниками, поступово втягував в обмін усі нові районий області. Але в умовах їх політичної івиробничої роз'єднаності товарний обмін носивнерегулярний характер: був відсутнім єдиний національний ринок, суспільні потреби задовольнялися переважнопродукцією місцевого виробництва.

Слабкий розвиток суспільногоподілу праці усередині окремих країн перешкоджало встановленню регулярнихторгових зв'язків між ними. Зовнішня торгівля ще не одержала значного розвиткуі не мала істотного значення в задоволенніпотреб феодального товариства в цілому.

Проте саме при феодалізмі древнійсвітовий внутриконтинентальний ринок переріс у міжконтинентальний. Справді,середньовічний Китай торгував не тільки в Індією, але і з Аравією і ПівденноїАфрикою. Венеція і Генуя вели торгівлю як із феодальними країнами Європи, так із Єгиптом і державами Ближнього Сходу. Подорож Васкода Гама з'єднала ці два регіональніміжнародних ринки, а відкриття Америки Колумбом і кругосвітня подорож Магелана об'єднала всірегіональні ринки в єдиний ланцюг. Так щосвітовий ринок виник не в XIX в., а значно раніше.Звичайно, тривалість його була короткою, амасштаби невеликі. І усе ж він існував. Основними постачальниками товарів назовнішній ринок були феодали і ремісники. Томусформований в епоху феодалізму товарний ринокпо своєму соціально-економічному утриманню бувремісно-феодальним.

Засіб обміну продуктів праці як товарів, вироблених відособленими друг віддруга власниками, наприкінці епохи феодалізму став розвиватися під впливомвиникнення капіталістичних підприємств, відділення промисловості від землеробства.в міру спеціалізації сільського господарства в різних районах на виробництві визначених видівтоварів, у силу розчленовування промислового виробництва на усе більше числогалузей.

У умовах капіталістичноготоварного виробництва, що розвивається, кожна з галузей промисловості ісільського господарства поступово стають ринкомодин для одного. Диференціація виробництва на спеціалізовані галузі являє собоюпроцес поглиблення і розширеннясуспільного поділу праці. Ніж глибше стає поділ праці, тим більше розвиваєтьсятоварне виробництво, тим усе більш розширюється сфера обміну товарів, тобтовиникає національний ринок. Коли ж процесспеціалізації капіталістичного виробництва виходить за рамки окремих країн,тоді вона доповнюється міжнародним обміном і на цій основі розвивається новийсвітовий ринок. Таким чином, світовий ринок являє собою сукупність ринків окремих країн, що пов'язаніміж собою товарообміном.

Світовий ринок базується на міжнародній виробничій спеціалізації окремихкраїн і є сферою, де з метою забезпеченнярозширеного відтворення здійснюється заміщення виробів, зроблених одноюкраїною, продуктами інший. Обмін товарів на світовому ринкуявляє собою процес, що забезпечує безперервність розширеного відтворення. Томузв'язку між товаровиробниками різних країн, здійснювані через обмін товарів,розширюється в міру збільшення масштабів виробництва.

Варто підкреслити, щовирішальний вплив на формування єдиних національних ринків,а потім і подальший розвиток світовогоміжконтинентального ринку зробила значна капіталістична промисловість. У результатіпромислового перевороту, що відбувся в Англії в останній третині XVIII в., апотім протягом XIX в. і в інших країнах Європий Америки, стала швидко розвиватися значнапромисловість, що і прискорило формування національних ринківі призвело до утвореннясвітового капіталістичного ринку. Ця творчароль значної промисловості обумовлена поручобставин.

По-перше, капіталістичномувиробництву властиво прагнення до одержання високої норми прибутку. У погоні за ним підприємці не задовольняються існуючимрівнем прибутку, а шукають оптимальних умов реалізації своєї продукції замежами своєї країни. І не випадково XIX в. став часом політичного поділу світу між значними промисловими державами. Крім політичнихінтересів уряду цих країн забезпечували своїм підприємцям високоприбутковіринки збуту їхньої продукції. Таким шляхом розширюються економічні зв'язкиодних країн з іншими.

По-друге, на відміну від ремесла і мануфактури значнамашинна промисловість дає можливість робитивеличезні партії товарів для продажу. У погоніза масою прибутку підприємці ринутьсярозширити продаж своїх товарів не тільки всередині країни, але і за рубежем. Цетакож призводить до розширеннязовнішньої торгівлі, тобто до розвитку ємкостісвітового ринку.

По-третє, погоня за прибутком усередині країни відбувається вумовах гострої конкурентної боротьби між підприємствами. З метою одержаннявисоких прибутків окремі галузі розширюють об’ємвиробництва за межі потреб інших національних галузей, службовців для нихринками збуту. Ця нерівномірність росту різнихнаціональних галузей впливає на станвнутрішнього ринку. Ті галузі, що у своємурозвитку випереджають технологічні пов'язані з ними іншігалузі, ринуться реалізувати свою продукцію назовнішніх ринках.

По-четверте, масове виробництвотоварів на базі значної машинної промисловостівикликає величезний попит на сировинні товари. У процесі розвитку промисловостіголовними постачальниками сировини стали країна, що знаходилися в колоніальнійзалежності від більш розвинутих у промисловомувідношенні держав, що примушували їхекономічними і позаекономічними методами до спеціалізації економіки у визначеному напрямку. Як бачимо, значна машинна промисловість із моменту своговиникнення втягує у світовий ринок різноманітнікраїни не тільки як покупців її продукції, але і як постачальників сировиннихтоварів.

Світовий ринок міг досягти свого повного розвитку лише прикапіталістичному машинному виробництві і викликаному їм широкому міжнародномуподілі праці. Тільки в умовах капіталістичного засобу виробництва світовий ринок стає цілком розвинутоюекономічною категорією, створюється грунт для широкого розвитку регулярного івсебічного міжнародного товарообігу, що спирається на постійне і масовевиробництво товарів для продажу на світових ринках,на розвиток мережіміжнародних засобів транспорту і зв'язку.

Ø  Хоча світовий ринок виник на основі розвитки національних ринків, проте він не тотожний ім. Принаймні можнавідзначити наявність таких відмітнихвластивостей: деякі товари, що беруть участь в обертаннівсередині країн, зовсім не виходять на світовий ринок;

Ø  прямування товарів на національному ринку обумовлено економічними чинниками, тобто виробничими зв'язками міжпідприємствами й іншими організаціями, а насвітовий ринок величезний вплив робить зовнішньоекономічна політика держав.Наприклад, на шляху іноземних товарів державаспоруджує високі бар'єри, а при прямуваннінаціональних товарів між своїми областями,провінціями, штатами воно цього не робить; нарешті, на світовому ринку існує особлива система цін — світові ціни.

Світовий капіталістичний ринок проходить у своєму розвитку три стадії, обумовлені розвитком капіталістичного засобувиробництва: стадію підготуваннякапіталістичного засобу виробництва (епоха мануфактури), стадію машинноговиробництва окремих підприємств і корпоративної стадії капіталізму. Кожнастадія розвитку світового капіталістичного ринкумає свої особливості, обумовлені самимкапіталістичним засобом виробництва.

Світовий ринок на стадії підготування капіталістичногозасобу виробництва знаходився ще в зародковому, нерозвиненому стані. Визначальною рисою зовнішньої торгівлі на ційстадії була переважна роль купецького капіталу, що виступав у якостіпосередника в процесі обертання товарів,вироблених переважно дрібними товаровиробниками і частково капіталістичнимимануфактурами.

Світовий ринок на другій стадії капіталізму охоплює період відпромислового перевороту в Англії наприкінці XVIII в. до кінця 70-х рр. XIX в., коли світова капіталістичнаторгівля набула цілком розвинутих рис. Дляцього етапу характерна перемога значноїмашинної промисловості в Англії і встановлення нею промислової і торговоїгегемонії. Світовий ринок виходить із свогопочаткового стану і починає укладатися як категорія капіталізму. Вирішальну рольна світовому ринку починає грати промисловийкапітал, що підкоряє собі торговий капітал. Основою міжнародного товарообігустає вивіз виробів значної капіталістичноїпромисловості Англії і ввіз нею сировини і продовольства. У 60-70-тірр. XIX в. визначальною ознакою світового ринкує остаточне закріплення пануючої ролі промислового капіталу в господарському житті головних розвинутих капіталістичних країн, насамперед США і Німеччини, промисловість яких за рівнем свогорозвитку став наздоганяти Англію.

Корпоративна стадія капіталізмуохоплює період із 80-х рр. XIX в. і до нашихднів. коли виявлявся перехід від капіталізму вільної конкуренції окремихпідприємств до різних форм панування корпорацій. На цьому етапі завершилосяформування світового ринку, на основі утворення єдиної капіталістичної системигосподарства і всесвітнього панування фінансового капіталу.

Найбільше нас цікавить розвитоксвітового капіталістичного ринку в XX в. Роздивимося найбільш характерні риси світового ринку на цьому етапі його розвитки.

  ХАРАКТЕРНІ РИСИ СВІТОВОГО КАПІТАЛІСТИЧНОГО РИНКУ

Сучасний світовий ринок має ряд рис, що розкривають особливості йогофункціонування. Які ж вони? Перша характерна риса визначається товарноюприродою капіталізму. Вона полягає в тому, щоекономічні зв'язки між окремими країнами здійснюються за принципом вигідності,прибутковості. Світовий капіталістичний риноквідіграє величезну роль у підвищенні норми прибутку підприємств промислово розвинутих країн за рахунокпосилення експлуатації економічно відсталихкраїн.

Другою характерною рисоюсвітового капіталістичного ринку є анархія виробництва і конкуренції. Якщо в кожномуокремому підприємстві виробництво здійснюється планомірно, те в масштабі всієї капіталістичної країни й у світі в цілому воно протікає анархічно. Розподіл засобів виробництва між різноманітнимигалузями економіки відбувається стихійно. Визначальним чинникомгалузевого розміщення товаровиробників єпрагнення кожного з них укласти капітал у ту сферу діяльності, де норма прибуткувище. У результаті довільного розподілу засобів виробництва в країнах і у світі в цілому між окремими сферами виробництвавиникає диспропорція. І хоча різноманітні виробничі сфери ринуться до рівноваги, тому що кожний підприємецьповинен робити таку споживчу вартість, яказадовольняла б суспільну потребу, проте ця тенденція різноманітних секторівекономіки виявляється лише як реакція проти постійного порушення цієїрівноваги. Анархія на світовому капіталістичному ринкуі його нестійкість ще більш посилюються взв'язку з тим, що прагнення капіталу до безупинного розширеннявиробництва зустрічає на своєму шляху вузькірамки платоспроможного попиту багатьох країн, що імпортують.

Світовому капіталістичному ринку завжди була властивагостра конкурентна боротьба між підприємствами окремих країн. Зокрема, заразборотьба йде між США і Японією, країнами ЄС і іншими державами. В даний час, тобто в епохукорпоративного капіталізму, на світовому капіталістичному ринку практично безроздільно панують ТНК, підтримувані національними урядами або блокамидержав. Саме ці учасники міжнародних економічних відношеньздійснюють економічний поділ світу, змовившись про поділсвітового ринку різноманітних товарів і цінахна ці товари.

Істотною рисою сучасного світового ринку є також те,що в систему зовнішньої торгівлі втягуються країни, що знаходяться на самихрізних щаблях розвитки товарного виробництва.У сумі держав, що беруть участь у МРТ, надаютьсяпромислово розвинуті країни, що розвиваютьсядержави, у тому числі такі економічно відсталі з них, у яких збереглисядокапіталістичні виробничі відношення. Це обумовлено різноманітними історичнимитермінами виникнення капіталізму в різнихкраїнах і регіонах і з нерівномірністю темпів його розвитки.

У XX в. світовий капіталістичнийринок пережив декількаглибоких криз. Перший із них був пов'язаний ізсвітовою війною 1914-1918 р., історичні наслідки якої зробили величезний впливна весь хід подальшого розвитку світового господарства. Війна призвела до тривалого і глибокого порушення міжнародноготоварообміну. Лише до 1924 р. фізичний обсяг товарообігу на світовомукапіталістичному ринку досяг довоєнного рівня.До цього треба додати, що в зв'язку з відпаданням революційної Росії відсвітового ринку, сфера його діяльності булаобмежена введенням радянським урядомнадзвичайних заходів по керуваннюзовнішньоекономічними зв'язками країни. У результаті цих акції додатокінвестиційних засобів головних капіталістичнихдержав до російських ресурсів було припинено, а умови збуту їхніх товарів введені в жорстке річищедержавного імпорту.

Така глибока криза світовогокапіталістичного ринку вибухнув незабаромпісля закінчення другої світової війни, що до підставипотрясла всю структуру міжнародних економічнихвідношень капіталізму. Проте після 1945 р. відродженняміжнародного товарообігу відбулося порівняношвидше, чим після першої світової війни.

Нарешті, у повоєнний періодсвітовий капіталістичний ринок стикнувся зновими труднощами, пов'язаними з розпадомколоніальної системи імперіалістичних держав. Підйомнаціонально-визвольної боротьби призвів дозавоювання країнами Азії й Африки політичної незалежності, що підірвало базу йекономічне панування промислово розвинутихдержав, що наштовхнулися там на зростаючі трудностізбуту своїх товарів і вивозу капіталу.

Необхідно відзначити, що всі ці кризи в кінцевому рахункубули переборені. У цілому відмітною рисою повоєнного періоду явилося помітне прискореннятемпів розвитку міжнародної торгівлі, що досягла самого високого рівня за всю попередню історію капіталізму. У цей періодспостерігалося майже безупинне прискоренняекспорту. Так, середньорічні темпи його приросту в 50-хрр. склали 69%,у 60-х рр. — 8,2%, а в 1970- 1973 р. — 9,4%.Навіть в умовах развинутої в 70-х рр. найгострішої економічної кризи зовнішньоекономічнасфера капіталізму розвивалася успішніше, ніжкапіталістичне господарство в цілому.

Одна з відмітних рис сучасногосвітового ринку виявляється в тому, щопромислово розвинуті держави приймають усебільш серйозну участь у проведенні заходів щодо захисту національних ринків від імпорту товарів і форсуванні експортусвоєї продукції. Мова йде про відродження політики протекціонізму, що булавластива мануфактурному періоду розвитку капіталізму і ранньої стадії машинногоперіоду. Тепер у зв'язку з ростом незбалансованості платіжних балансів багато країнзнову обертаються до політики протекціонізму.

Значні зміни, що пройшли в рамках світового капіталістичного ринку пов'язані нестільки з безпосередніми результатами другої світової війни, скільки з наступнимиособливостями розвитку міжнародних економічних відношень.В другій половині XX в. виникають регіональні економічні блоки промислово розвинутих країн, що вступили на шлях створення інтеграційних угрупувань — ЄС, ЕАСТ, останнімчасом Північноамериканська зона вільноїторгівлі (НАФТА). Держави, що розвиваються,створюють свої економічні об'єднання. Наприклад, у 1975 р. створена ЛАЄС — Латиноамериканська економічна система,регіональна економічна організація країн Латинської Америки і басейнуКарибського моря, членами якої є 26 держав регіону. У 1967 р. із метою розвиткувзаємних економічних і соціальних зв'язків утворенаАСЕАН — асоціація держав Південно-СхідноїАзії. Її членами є Бруней, Індонезія, Малайзія,Сінгапур, Таїланд і Філіппін. Інтеграційні об'єднання виникають і в інших регіонах світу.

Між учасниками інтеграційних угруповань поступово ліквідуються всі торгово-економічні перешкоди, але зато стосовнотретіх країн відбувається уніфікація мит і іншогороду перешкод. Ці заходи являють собою новий тип монополізації світовогокапіталістичного ринку. Економічною основоютаких блоків є об'єктивне наростаюче прагненняпідвищити ефективність у різноманітних секторах світового господарства.Результатом цієї тенденції стала подальшаінтернаціоналізація виробництва. У той же час виникнули монопольні угруповання особливого роду, що монополізують нетериторії своїх країн від проникнення іноземних товарів, а виробництво і збутокремих товарів. Такою організацією, наприклад, показала себе ОПЕК, щомонополізувала збут нафти.

Проте, незважаючи на ріст монополізації під прапором регіональноїлібералізації, характерним моментом у розвитку світового ринку є те, що усебільший розвиток одержують міжнародні державні форми його регулювання. До такихформ ставляться як загальніторгові спілки типу Всесвітньої торговоїорганізації, так і такі утворення, якМіжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитки (МБРР), Європейський банк реконструкції і розвитки (ЕБРР) і ін.

Місце та роль країн, щорозвиваються, у міжнародному товарообміні

Вступивши у світовеспівтовариство як незалежні держави, краї­ни, що розвиваються, з початку 70-хроків все активніше прагнуть брати участь у міжнародному поділі праці. Їхнячастка у світовому промисло­вому виробництві становить близько 14%, у сукупномуВВП світу — майже 18%. Значимість країн «третього» світ)' уміжнародній економічній сис­темі визначається їх багатими природними талюдськими ресурсами. Але ця висока ресурсозабезпеченість є дуже нерівномірноющодо розподілу по країнах. Приблизно 45 держав зі всіх країн, що розвиваються,мають абсолютно переважаючу частину корисних копалин. А лише у 10 з цих 45-тикраїн виявлено більше ніж три види сировини, а в інших — всього один-два види.Відповідно більше ніж 2/3 країн «третього» світу залежать від імпортусировини.

Взагалі характерною рисоюекономіки світу, що розвивається, є її значна орієнтація на зовнішні ринки, івідповідно високий ступінь залучення у міжнародний поділ праці. Експортна квотав середньому по регіону становила наприкінці 80-х років у Тропічній Африці — 19,1%, Східній Азії — 21,9%, Південній Азії — 10,3%, у Латинській Америці-10,4%. Частка країн, що розвиваються, у світовому експорті у 1992 р. становила27,4%, у світовому імпорті — 28,1%.

На світовому ринку група країн,що розвиваються, є переважно постачальниками мінеральної, енергетичної,сільськогосподарської сиро­вини та харчових товарів. Експорт даної продукціїзабезпечує державам, що розвиваються, 50-100% експортних доходів. Нарегіональному рівні частка сировини в експорті становить: для Тропічної Африки- 98%, Схід­ної Азії — 31%, Південної Азії — 30%, для Латинської Америки — 66%.За рахунок поставок з країн, що розвиваються, забезпечується задоволеннябільшої частини потреб ПРК в основних видах мінеральної сировини. Наприклад,частка країн, що розвиваються, в імпорті ЄС перевищує 90% -щодо нафти тауранової руди, 60% — щодо бокситів і фосфатів, 50% — щодо марганцевої ізалізної руди.

Однак у зв'язку із зниженнямматеріаломісткості та енергомісткості у промислове розвинених країнах часткаприродної сировини у міжнародній торгівлі має тенденцію до падіння.

Одночасно перерозподіляютьсяролі серед країн, що розвивають­ся, в експорті ряду традиційних товарів. Так,від 70-х до 90-х років змен­шується частка Африки у загальному обсязі експортукраїн, що розвива­ються. Вона зменшилась майже удвічі (з 17 до 8%) запостійного зростан­ня поставок із азіатських держав. Ті країни, щорозвиваються, у яких сировина є основою експорту, гостро потребують пошуку додатковихекспортних ресурсів, здатних загальмувати погіршення їхніх позицій на світовомуринку. Головним напрямком тут стала диверсифікація експорту: переробленнясировини, що вивозиться, просування на світові ринки альтернативних видівпромислової продукції тощо.

Незважаючи на певнупроблематичність у галузі експорту тради­ційних товарів, частка країн, щорозвиваються, у загальному світовому експорті постійно і неухильно зростає. У1992 р. вона зросла до 24,7% порівняно з 22% у 1987 р. У 1993 р. фізичний обсягїхнього експорту зріс ще на 10%, хоч у промислове розвинених країнах вінзменшився на 1,2%. Реструктуризується сукупний експорт країн, що розвиваються.Так. частка промислових виробів (включаючи кольорові метали) в експорті цієїгрупи держав у 1991 р. досягла 57,7%. Зростає частка країн, що розвиваються, усвітовому промисловому експорті. У 1991 р. вона досягла 19,5% порівня­но з 11%- у 1980 і 7,6% — у 1970 р. 90-ті роки показують, що існує постій­на тенденціязбільшення частки країн, що розвиваються, у світовому експорті. У середині 90-хроків їхня частка перевищила 2,5% зі зростан­ням обсягу експорт промисловихвиробів,                        

Особливо відчутну роль узростанні промислового експорту віді­грають машини та обладнання. Експорт цієїгрупи товарів збільшився більш ніж у 90 разів, її частка становить 35,7%загального приросту про­мислового й 22% сукупного товарного експорту.

За цими загальними цифрамистоять неоднакові за суттю і масш­табами досягнення окремих країн. Наприклад,деяким державам за період з 1980 по 1992 рр. вдалося збільшити свою участь уміжнародному розпо­ділі праці за рахунок вивезення сировини (приблизно 12країнам, зокрема Ірану, Лаосу, Болівії, Парагваю та іншим). Інші країни власнучастку у світовому експорті збільшили за рахунок активного просування на зовніш­ніринки продукції обробної промисловості. Але найсуттєвішими тут були економічнідосягнення «нових індустріальних країн». Внесок інших країн. щорозвиваються, у збільшення промислового експорту світу набагато менший. А деякіз країн, наприклад, найбільша африканська держава Нігерія, навіть скоротилисвою частку у світовому експорті промислових товарів.

У структурі імпорту країн, щорозвиваються, головними статтями є машини та обладнання (у середньому — 34%) таінша продукція обробної промисловості (37%). Країни Тропічної Африки таПівденної Азії також мають досить високу частку у регіональному імпортіпродовольчих товарів, відповідно 16% і 10%. Окрім того, у Південній Азії, атакож у регіоні Латинської Америки та Карибського басейну — більше ніж 10%регіонального імпорту припадає на паливно-енергетичні товари.

Характеризуючи загальнестановище країн, що розвиваються, у світовій економіці, важливо відзначитиімовірність того, що найменш роз­винені держави все більше«виштовхуватимуться» із системи світового господарства. Такийвисновок зроблений учасниками Конференції ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД)1996 р. Підстави для нього дає той факт, що глобальний торговельний пакт урамках Уругвайського раунду перед­бачає скорочення субсидій на експортпродукції сільського господарства. Це суттєво погіршує шанси слаборозвиненихдержав. Собівартість пше­ниці, цукру, м'яса та інших продуктів зросте.Відповідно сумарний щоріч­ний торговельний дефіцит найбідніших країн до 2000 р.зросте на 300-600 млрд. дол.

Зі зменшенням частки сировини тапродовольчих товарів у світовій торгівлі спеціалізація на їх виробництвівтрачає своє значення. Сировинна спеціалізація може відігравати лише допоміжнуроль у стиму­люванні економічного зростання. Для надання ж потрібної динамікиеко­номічному зростанню треба опановувати такий сегмент міжнародного еко­номічногообміну, як ринок промислових нескладних товарів і послуг. Тенденції розвиткуміжнародної торгівлі показують: в останнє десятиріч­чя швидко зростаєзначимість та обсяги різного роду послуг.

Країни, що розвиваються, можутьактивно використовувати й вже використовують свої можливості на цьому шляху.Наприклад, туризм і трудові послуги, експорт робочої сили переважно длявиконання некваліфікованих робіт.

Для багатьох країн, щорозвиваються, туризм давно став одним з найважливіших джерел надходженняіноземної валюти. Так, для Єгипту туристичні послуги є третьою за значеннямстаттею отримання вільно конвертованої валюти через валютні перекази робітників,що працюють за кордоном, та іноземної допомоги. Особливо бурхливо в останніроки розвивається іноземний туризм у Туреччині (8% щорічно порівняно з 4%загальносвітового зростання туризму). Очікується, що до 2005 р. ця країна зарозмірами доходів від туризму посяде шосте місце у світі. Туреччина виграє уконкуренції з основними суперниками — Грецією та Іспанією завдяки меншійвартості рекреаційних послуг.

Валютні надходження від експортуробочої сили за останні роки найвищими темпами зростали саме у країнах, щорозвиваються — 10% що­річно. Отримуючи щороку значні суми за рахунок цьогоджерела, багато держав, що розвиваються, створили у себе своєрідну експортнуспеціа­лізацію з трудових послуг. Лідерами у своїй групі країн тут є Пакистан,Єгипет, Марокко, Туреччина, Ємен, Індія та інші.

Прагнення вийти із«заклятого кола бідності», стимулювати роз­виток передових галузейекономіки, надати динамізму усій економіці загалом вимагає активного залученняіноземного капіталу у країни, що розвиваються.

Переважна більшість країн, щорозвиваються, є чистими імпорте­рами як прямих іноземних інвестицій, так іпозикового капіталу. На групу держав «третього світу» припадало у1980-1985 рр. 25% сукупних вкла­день прямих іноземних інвестицій у світі, у1986-1990 рр. -17%. Водночас частка країн, що розвиваються, у світовомуекспорті капіталу у підприєм­ницькій формі становила у 1980.1985 рр. — 2%, у1986-1990 рр. — 3%.

Для збільшення кількостізалучених інвестицій у державах, що розвиваються, вдосконалюється інвестиційнийклімат, формується потріб­на інфраструктура, створюються спеціальні економічнізони з особливо пільговим режимом функціонування для іноземногопідприємницького капіталу. Зусилля багатьох з країн, що розвиваються, даютьвідчутний результат. За даними Всесвітнього банку, потік приватного капіталу векономіку країн, що розвиваються, у 1994 р. досягнув рекордної суми у 173млрд.дол., незважаючи на значне зниження темпів його зростання порівняно зперіодом 1990-1993 рр. Самі ж країни, що розвиваються, у 1993 р. вивезли за кордон капіталуна суму 14 млрд. дол.

За оцінками американськоїконсалтингової фірми «Ернст та Янг», у найближчі рокинайпривабливішими з країн, що розвиваються, для капіталовкладень будуть: Китай,Індія, Мексика, Бразилія.

Приватний капітал прямуєпереважно у країни з динамічною еко­номікою, що зростає. 80% приватнихінвестицій надходить всього у 20% країн, що розвиваються, здебільшого державиСхідної та Південно-Східної Азії й Латинської Америки.

Конкретніший аналіз дає змогувиділити десять найбільших реци­пієнтів прямих іноземних інвестицій у світі, щорозвивається. Це Арген­тина, Бразилія, Гонконг, Єгипет, КНР, Малайзія, Мексика,Сінгапур, Тай­вань, Таїланд. На дані 10 країн і територій у 1980-1990 рокахприпадало 13% усіх вкладень прямих іноземних інвестицій у світі і 68% усіхпрямих іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються. Серед зазначених країнлідерами із залучення прямих закордонних капіталовкладень були Сінга­пур,Мексика, Бразилія і Китай з часткою у сукупних світових вкладеннях прямихіноземних інвестицій відповідно у 2,3%, 1,9%. 1,8%, 1,7%. Найменше прямихзакордонних інвестицій надходило у найменш розвинені країни Азії, Африки таЛатинської Америки. Їхня частка у сукупних світових вкладеннях прямихінвестицій знизилася з 0,5% у 1970-1979 рр.  до 0,1% у 1986.1990рр.

Прямі іноземні інвестиціївідіграють відчутну роль у внутріш­ньому капіталоутворенні лише у тих з країн,що розвиваються, які мають достатньо високі доходи на душу населення. Так.частка іноземних інвес­тицій у валовому внутрішньому капіталоутвореннідержав-нафтовиробників Західної Азії, а також Гонконгу й Сінгапуру становила удругій половині 80-х років майже 20%. Одночасно аналогічний показник у краї­нахз низьким рівнем доходу на душу населення, у середньому за той самий період був1,5. Наприклад, у Гані й Уганді він дорівнював 0,9, у Судані-0,2%.

Експортерами прямих іноземнихінвестицій виступає дуже неве­лика група держав, що розвиваються, розташованихпереважно у Східній. Південно-Східній Азії та Латинській Америці. Найбільшимиекспортера­ми прямих інвестицій є Південна Корея, Тайвань і Китай. У ПівденнійКореї та Тайвані вивезення капіталу у підприємницькій формі у 1990 р.перевищувало його ввезення, що характерно, як правило, для промисловерозвинених країн.

Вивезення капіталу із країнЛатинської Америки перевищувало у 1990 р. 1,1 млрд. дол. Найбільшимиекспортерами капіталу у даному регі­оні є Бразилія та Венесуела.

Приплив у країни, щорозвиваються, капіталу у позиковій формі здійснюється у вигляді іноземних кредитівпо міждержавній лінії, і у вигляді іноземних приватних позик. Співвідношенняміж державним і приватним кредитуванням протягом 80-х років змінювалося. Якщона початку 80-х років обсяг — нетто приватних іноземних позик майже переви­щувавчисте іноземне державне кредитування країн «третього світу», топочинаючи з 1984 р., щорічний обсяг чистого іноземного державного кре­дитуваннякраїн, що розвиваються, почав перевищувати нетто — приплив сюди іноземнихприватних позик. До того ж, якщо на початку 80-х років у рамках чистогоіноземного державного кредитування двосторонні кредити переважали надбагатосторонніми, то вже з 1984 р. обсяг багатосторон­нього кредитування почавперевищувати обсяг двосторонніх кредитів. Причиною, що пояснює появу зазначеноїтенденції, є суттєве зростання зовнішньої заборгованості країн, щорозвиваються. Зовнішня заборго­ваність цієї групи держав у 1985 р. становила — 966,5 млрд. дол., у 1980 р.: 1288.4млрд. дол., 1419,4 млрд. дол. — у 1992 р., майже 1,7 трлн. дол. -у 1994р.

Найбільший борг на кінець 1994р. мала Мексика • 125 млрд. дол. та Китай — 111 млрд. дол. Швидкими темпамизростає зовнішній борг азіатських країн — Індонезії, Таїланду, Південної Кореї,Індії. Філіппін. Азіатський континент акумулював до половини приросту світовоїзовніш­ньої заборгованості. Дещо сповільнився приріст зовнішнього боргу лати­ноамериканськихдержав, однак вони значно випереджають усі інші країни за розміром зовнішньогоборгу на душу населення (1000 дол. порівняно З 250 дол. в Азії).

Борг країн, що розвиваються,нагромаджується переважно за ра­хунок приватних капіталовкладень. Серед країн — кредиторів перше місце посідає Японія, чиї кредити країнам, що розвиваються,переважно азіатсь­ким, у 1994 р. досягли суми — 236 млрд. дол. На другому місці- США -147 млрд. дол. (0.15% ВНП країни), половина з яких припадає на латино­американськікраїни. Третьою іде Німеччина, що надала позик на суму у 106 млрд. дол.

Оскільки повернути борги відбагатьох країн, що розвиваються, дуже проблематично, то одним із засобівборотьби зі заборгованістю є її списання. За деякими оцінками, у період до 2000р. питома вага списання заборгованості може досягнути 75-100% для африканськихта інших найбідніших країн (всього майже 25 держав), чий борг у 80-ті роки зрос­тавнайшвидше, залежно від темпів економічного зростання, що визнача­тимуть, якучастку свого зовнішнього боргу ця група країн зможе реально обслужити.

У 1998 р. Норвегія оголосила просписання нею боргів країн «тре­тього світу» на суму 1,1 млрд. дол.

Ще одна складова взаєминпромислове розвинених держав і кра­їн, що розвиваються, у системі світовоїекономіки, — це міжнародна фінан­сова допомога слаборозвиненим країнам«третього світу».

За даними аналітиків МВФ, у 1994р. у світі на офіційну допомогу по урядових каналах було виділено 56 млрд. дол.Порівняно з 1990 р., коли сприяння з боку ПРК країнам, що розвиваються, досяглосвого максимуму, ця цифра зменшилася на 12 млрд. дол. Допомога з боку країнОрганізації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) становить всього 0,3%їхнього сукупного валового національного продукту (мета, постав­лена ООН, — 0,7%).

Характерно, що більше ніжполовина усієї міжнародної допомоги країнам Африки повертається на Захід увигляді відсотків за борги. Так, борги держав Африки на південь від Сахаристановили у середині 90-х років 211 млрд.дол., що удвічі перевищує спільнідоходи цих країн від експорту. З 1984 р. африканські країни вже сплатиликредиторам майже 150 млрд. дол. Загальний борг африканського континенту вцілому дорів­нює 313 млрд. дол., що еквівалентно 234% річного експортногодоходу зазначених країн.

Певний оптимізм щодо перспективекономічного розвитку афри­канських країн вселяє той факт, що у 1998 р. темпизростання сукупного ВВП держав континенту становили 4,6%, що є найвищим показникому світі. Це зумовлено, крім усього іншого, тим, що країни Африки беруть дуженезначну участь у діяльності світових фінансових бірж (7-8% всього

Регіональна структурасвітового ринку

товарівта послуг

У сучасну епоху НТР світовийринок відіграє роль ефективного економічного механізму у використанні перевагміжнародного поділу праці, в розвитку інтернаціоналізації господарського життядля задоволення різноманітних потреб суспільства в обміні, розподілі гаспоживанні матеріальних та духовних благ.

Нерівномірність економічногорозвитку країн світу пов’язана з розбіжностями природно-ресурсного потенціалу,забезпеченістю сировиною, енергією, трудовими ресурсами, рівнемнауково-технічного розвитку, ємкістю внутрішнього ринку, залежністю від зовнішньогоринку.   Конкурентна боротьба на світовому ринку, характер торговельноїекспансії,  концентрація  виробництва, накопичення і перелив капіталу ведуть допостійних змін в економічному потенціалі країн та регіонів, що відбивається нарозвитку регіональних ринків товарів та послуг. Якщо після другої світовоївійни світовим торговельним лідером товарів та капіталів виступали США, то насучасному етапі розвитку виділяються три центри   світової торгівлі: США,Західна Європа, Японія, які концентрують 80% загального її обсягу (відповідно13%, 46% та 8% світового товарообігу). У 70-80-ті роки за обсягами розвиткуекспорту та нагромадження капіталу на душу населення виділились нафтодобуваючікраїни Близького Сходу — ОПЕК. Так, в Саудівській Аравії ВВП (валовий внутрішнійпродукт) на душу населення становить 24 тис. дол., вона випередила за цимпоказником Японію (22 тис. дол.) та США (20 тис. дол.) Регіон виділяється якекспортер капіталу.

Значне місце у світовій торгівлів 80-90-ті роки посідають нові індустріальні країни (Мексика, Бразилія,Аргентина, Чилі) в Латинській Америці, Південна Корея, Сінгапур, Гонконг,Тайвань у Південно-Східній Азії (схема № 1).

На регіональній структурісвітового товарообігу відбиваються сучасні тенденції розвитку регіональнихсвітових товарних ринків (табл.1).

Таблиця 1 Регіональна структура світового товарообігу

Регіони

Весь товарообіг

Експорт

Імпорт

Сальдо

млрд.дол

Дол. на душу нас.

%

млрд. долларів

Європа 3361 7249 36 1845 1816 +29 Німеччина 802 10025 424 378 +96 Франція 492 8631 249 243 +6 Великобританія 436 7650 202 234 -32 Італія 357 5263 190 167 +23 Пн.Америка 1659,3 3694 16,3 729,3 930 -200,7 США 1201 4619 512 689 -177 Пд.Америка 213,7 577 2,1 107,5 106,2 +1,3 Бразилія 79,4 499 43,5 35,9 +7,6 Аргентина 37,3 1097 15,8 21,5 -5,7 Мексика 95,4 1098 34,5 60,9 -26,4 Азія 3049,5 892 29,9 1554 1995,6 +58,4 Японія 781,6 6252 444,2 337,4 +106,8 Китай 495,9 402 260,2 235,7 +24,5 Сінгапур 236,4 71636 118,2 118,2 Гонконг 365,6 59934 173,3 192,3 -19 Африка 224,5 304 2,2 118,3 106,2 +12,1 Алжир 20,9 746 10,5 10,4 +0,1 Нігерія 19,8 172 11,8 8 +3,8 ПАР 54,8 1304 27,8 27 +0,8 Австралія і Океанія 208 4622 2 104 104 Країни з перехідною економікою 1157 2537 12,5 657 500 +100

Весь світ

10173,3

1784

100

5072,9

5100,4

+27,5

Пануюче положення за обсягамисвітового товарообігу, який становить 3661 млрд. дол. (46,4%) та показникомтоварообігу на душу населення — 7249 дол. посідає Західна Європа, де проживає9,2%  світового  населення.   Половину  західноєвропейського товарообігуформують країни — ФРН, Франція, Великобританія, Італія з високим рівнемекономічного потенціалу, ємким насиченим внутрішнім ринком, високимиекспортними квотами товарів та послуг. Завдяки розвитку регіонального поділупраці та економічній інтеграції в країнах ЄС створено єдиний внутрішній ринокна принципі «чотирьох свобод» — вільного пересування товарів,капіталів, робочої сили та послуг. А в країнах ЄС створено ефективну модельекспортно-імпортних потоків, які поглинають 70% товарних ресурсів. У регіоністворено Європейську валютну систему, діє  могутній  ринок позикових капіталів,  розвинуто пряме інвестування   виробництва  експортних  товарів.  Наукомістке виробництво експортних товарів зумовило розвиток ринку послуг, наякому ведеться обмін технологіями, патентами, ліцензіями, ноу-хау, а такожпослугами інжинирингу, консалтингу, лізингу, франчайзингу.

У країнах ЄС переважає пасивнеторговельне сальдо, за винятком ФРН з третіми країнами. Це пояснюєтьсязалежністю економіки європейських країн від імпорту нафти, природного газу,кольорових, дорогоцінних, рідкісних металів (50% загального обсягу імпорту), атакож зерна, тропічних та субтропічних товарів.

Друге місце за рівнем розвиткусвітової торгівлі посідає Північноамериканський ринок (МАРТА), який охоплює 20%світового товарообігу, має більш як 3100 дол. товарообігу на душу населення.Інтегратором американського ринку є США, які концентрують 70% обсягів торгівлікапіталомісткими та наукомісткими товарами, з розвинутим ємким внутрішнімринком товарів і капіталів. США мають 100 млрд. дол. дефіциту в торгівлітоварами та понад 100 млрд. дол. дефіциту в торгівлі капіталом. Торговельнийдефіцит пояснюється високою купівельною спроможністю населення, капіталоємкістюнаціональної економіки, збільшенням витрат на НДДКР, торговельною політикоюкраїни, яка приваблює іноземний капітал, створює вигідні умови для розміщенняфілій ТНК, в основному японських та західноєвропейських високотехнологічнихкомпаній, які насичують американський ринок електронною технікою,телекомунікаційними    засобами    зв’язку, робототехнікою, транспортнимизасобами, лазерною технікою, контрольними приладами. США одночасно маєнеперевершені обсяги прямих інвестицій за кордоном — 450 млрд. дол. (в 1991р.), які направляються в ЄС (224 млрд. дол.), Латинську Америку (77 млрд.дол.), Японію (23 млрд. дол.), Австралію (15 млрд.), Гонконг (6 млрд. дол.),країни ОПЕК (11 млрд. дол).

На Азіатські регіональні ринкиприпадає 27,8% світового товарообігу, де проживає 59,4% населення планети, щозумовлює відносно низький показник товарообігу на душу населення — 659 дол.

Однак, у регіоні виділяєтьсяЯпонія — третій центр світової торгівлі, яка має усталене активне торговельнесальдо, +106 млрд. дол., з активною політикою торговельної експансії та вивозукапіталу в США та Нові індустріальні країни Азії.

Малі «азіатськідракони» — Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Південна Корея демонструютьбезпрецедентні темпи зростання експортного виробництва електронної техніки тарозвитку зовнішньої торгівлі. Вони не перевершені у світі за показникамитоварообігу на душу населення — 10-15 тис. дол. Значне місце в розвиткусвітової торгівлі посідають країни ОПЕК — світові експортери нафти на БлизькомуСході — Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Іран, Ірак. У регіоні функціонуєАрабський спільний ринок товарів, капіталів та банківських послуг (Арабськийвалютний фонд, Ісламський банк розвитку, Арабський фонд економічного тасоціального розвитку).

Недостатній рівень розвиткумають регіональні ринки Африки, які спеціалізуються на експорті товарівсубтропічного і тропічного землеробства (какао, арахісу, цитрусових, фініків,бананів), а також мінерально-сировинних товарів.

Найбільш розвинутий Арабськийспільний ринок країн Магребу має перспективи внутрірегіонального обмінумашинобудівними та хімічними товарами, експортує в «треті країни»нафту, газ, фосфати, залізну руду. метали.

Проблеми розвитку Євразійськогоринку пов’язані з виходом країн з перехідною економікою до світового ринку.Основними проблемами його розвитку є низька конкурентоспроможність виробництваекспортних товарів, неконвертованість національних валют, нерозвинутістьринкової інфраструктури.

Політична нестабільність,незакінченість економічних реформ, дезінтеграція економічного простору СНДутруднює торговельно-економічні зв'язки і формування нової моделіекспортно-імпортних потоків країн СНД з країнами Східної, Центральної таЗахідної Європи, а також з азіатськими та іншими регіональними ринками.

/>

Світовий ринокнепродовольчих товарів

Світовий ринок товарівспоживчого призначення задовольняє по­пит населення на непродовольчі товари:одяг, взуття, побутову техніку, товари побутової хімії, спортивні, туристичнітовари, а також товари ес­тетичного та духовного Значення. Світовий ринок товарівпобутового призначення є сферою товарно-грошового обміну між країнами, якийбазується на міжнародному поділі праці у виробництві цих товарів. Міжна­роднаспеціалізація виробництва сприяє удосконаленню випуску товарів, накопиченнюкапіталу для втілення науки і техніки, що забезпечує конку­рентну спроможністьтоварів. Розвиток сучасного наукомісткого вироб­ництва суперпобутових товарів(аудіо-, відеотехніки, персональних комп’ютерів, електротоварів, кухоннихкомбайнів, мікрохвильових печей та ін.) зумовлює подетальну та постадійнутехнологічну спеціалізацію, економічну інтеграцію країн, функціонуваннятранснаціональних корпо­рацій з широкою мережею численних філіалів, щоохоплюють десятки країн /напр., японська «Соні», голландська«Філіпс», американська «Еппл»/. Концентрація виробництватоварів в умовах гострої конкурент­ної боротьби веде до монополізації світовихтоварних ринків, забезпечує масовий випуск товарів, одержання високих нормприбутків ТНК. Для боротьби з негативним впливом концентрації ринків товарівспоживчого призначення в рамках ЮНКТАД в 1993 р. вжито заходи щодоантимонопольної діяльності, використання стратегії державних субсидій та протек­ціонізмунаціональних ринків для підтримки прибутків малих та середніх фірм. Міжнароднастратегія малого та середнього підприємництва вироб­ництва товарів споживчогопризначення рекомендована для країн з пе­рехідною економікою, у тому числіУкраїни.

Міжнародна торгівля товарамиспоживчого призначення динамічно розвивається, удосконалюється товарна структура,покращується асорти­ментний склад. Світовий обсяг товарообігу досягнув 7,8трлн. дол. в 1993 р., що в 20 разів перевищує рівень 1950 р. Частка товарівспоживчо­го призначення змінилась відповідно з 40 до 30%, хоч абсолютний обсягтоварообігу даної групи товарів зростає, зрушується структура. Часткапродовольчих товарів має тенденцію до зменшення обсягів, а група промисловихтоварів — до її збільшення. В групі промислових товарів обсяги продажутрадиційних товарів — одягу, взуття, текстильних виробів посту­паються передшвидко зростаючим збутом нових побутових супертоварів — побутової електронноїапаратури, легкових автомобілів, засобів зв’язку, побутової хімії. У групіпродовольчих товарів домінує попит на товари глибокої технологічної обробки,четвертої гами товарів, готових до споживання, кондитерські вироби, продуктитропічного, землеробства.

Добре розвинуті насичені ринкикраїн ОБСР, які в пошуках своїх ринкових ніш використовують програмимаркетингових досліджень то­варних ринків, їх сегментів. Для розробки стратегіймаркетингу створено. відповідну інформаційну базу банків даних, мережукомп’ютерних центрів, рекламу. Широко використовується кредитування тастрахуван­ня експорту товарів, висока культура валютних операцій, своєчаснихміжнародних розрахунків. Розвиток телефонно-телефаксних зв’язків по­легшуєроботу престижних світових товарних бірж. Система супер- і гіпермаркетівзабезпечує комплексну послугу споживачам, діє система захисту споживачів,система контролю якості товарів та їх екологічної безпеки.

Світовий риноктекстильних товарів забезпечує попит населення на швейні вироби. За даними французькогоцентру кон’юнктури текстиль­ного ринку і економіки, в Західній Європі темпизростання споживання одягу становлять 2,5-3,0% на рік з врахуванням"зростання населення, рівня прибутків, структури цін. У бюджетах європейськихспоживачів ви­сокий рівень споживання одягу відмічається в Італії, Австрії,Норвегії, Португалії. Частка витрат на одяг у Споживчих бюджетах оцінюється в6,2%, або 1200 німецьких марок на рік на душу населення, в Німеччині -1600, уФранції — 1100, Португалії — 600 німецьких марок.       

Виділяють три групи крам зарівнем споживання одягу:    

1) країни з високою купівельноюспроможністю, значними обсягами споживання одягу: Німеччина, Франція, Італія,Австрія, Швеція, Бельгія, Голландія,Люксембург.                                        

2) країни з середнім рівнемприбутків та споживання одягу: Великобританія, Ірландія, Ісландія;

3) країни з низьким рівнемприбутків, невеликим обсягом споживання одягу: Греція, Португалія, Іспанія.

Німеччина виділяється якспоживач жіночих спідниць, де на одну жінку припадає 2, 3 штуки порівняно з 1,4штуки в цілому в Європі. В Португалії, більше купують спортивних та діловихкостюмів, чоловічих сорочок, у Франції — ділового та спортивного одягу, жіночихбрюк та ансамблів.

Франція, Італія, Німеччина,Австрія спеціалізуються на виробництві елегантних текстильних виробів,адаптованих до динамічного розвитку моди сезонів. Франція — відомий всесвітнійзаконодавець моди. Модні ко­лекції одягу Пьера Кардсна, Ніни Річі, Пако Рабана,Сен Лорана, Клода Монтана, лідера трикотажної моди Соні Рикье, фірми«Родье», «Шанель», престижні італійські фірми«Бенетон», німецькі фірми «Бурда моден», «ТріумфІнтсрнаціональ» заповнюють європейські ринки дорогими су­пермоднимитоварами, які користуються попитом населення.

Американський ринок текстильнихтоварів найбільше розвинутий у США, Канаді, Мексиці, Бразилії, Аргентині.Інтегратором регіонального ринку текстильних виробів є місткий ринок США, якийнаповнюється відносно дешевими виробами латиноамериканських країн. Для боротьбиз конкурентами США постійно вживають протекційні заходи з обмеження ввозутекстилю із Мексики, Бразилії, Аргентини — підвищують мита на ввіз товарів,встановлюють імпортні квоти, застосовують добровільне обмеження експорту.

Азіатський ринок текстильнихтоварів включає субрегіональні зони торговельного тяжіння: Японія маєрозвинутий ринок з традиціями японської культури і моди — кімоно, а такожсучасних течій європейського одягу. Японія спеціалізується на експорті шовковихвиробів, спортивних товарів, плащів, курток, успішно конкурує назахідноєвропейських та американських ринках. Китай динамічно розвиває місткийвнутрішній ринок національної традиційної і сучасної моди. Він вивозить насвітовий ринок бавовняні та шовкові вироби — махрові рушники, білизну, халати,пухові куртки, плащі. Індія виділяється містким внутрішнім ринком одягу знаціональними особливостями вимог етносу до моди. Вона вивозить на світовийринок бавовняні текстильні вироби — чоловічі сорочки, жіночі сукні, халати,вовняні вироби, трикотаж, шовковий одяг, тканини. Країни Близького Сходувідрізняються ринком одягу з арабським стилем та східними рисами'мусульманської релігії. Сирія. Іран, Ірак експортують на Європейський ринокадаптовані моделі текстильних бавовняних, шовко­вих і вовняних виробів — чоловічі сорочки, килими, гардини, тканини, трикотаж, вовну.

Африканські субрегіональні ринкивідбивають риси яскравої гами моди етносів магребського, сахарського,негритянського одягу.

У рамках ГАТТ в 1974,1994,1993роках укладались багатосторонні угоди Комітету текстильних товарів зміжнародного регулювання світо­вих ринків текстилю. Вони поширювались на дешевібавовняні вироби країн, що розвиваються, продуцентів бавовни та виробів з неї — Мексики, Індії, Пакистану, Єгипту, Судану і були спрямовані на забезпеченняполітики протекціонізму країн-імпортерів.

Країни з перехідною економікоюмають обмежені експортні ресурси і пасивне торговельне сальдо, імпортуютьпереважно європейські та азіатські текстильні товари. Україна експортуєтрадиційні текстильні то­вари, української вишивки — блузи, сорочки, рушники,скатерки, виходить на ринок сучасної української моди. Слабка конкурентнаспроможність українських товарів змушує країну будувати нову модель зовнішньоїторгівлі з пошуками нових торговельних партнерів з імпорту сировини (бавовни,вовни) та напрямків експортно-імпортних потоків готових то­варів.

Світовий ринок взуття забезпечує потребинаселення у взутті робо­чого, спортивного, туристичного, рекреаційного,домашнього, професійного, ортопедичного призначення. Світове виробництво взуттядосягнуло 8,5 млрд. пар, що врозрахунку на душу населення становить 1,7 пари… Перше місце у світі з виробництвавзуття посідає Італія — 7,5 пар на жите­ля, у Франції цей показник становить — 3,4, Великобританії — 2,1, ФРН — 1,8, Японії — 0,8, США — 1,5, СНД- 2,9. Дляоцінки рівня споживання не­обхідно враховувати кількість населення країни,темпи його зростання, статевовікову структуру, доходи, потреби в сезонномувзутті.

Найбільше розвинутий у світіЄвропейський ринок взуття, який насичується якісними взуттєвими виробамипрестижних фірм.

Американський ринок взуттяформується в США, Канаді, куди над­ходять імпортні потоки шкіряного взуття вБразилії, Аргентини, Мексики. Нарощують експортний потенціал азіатські країни:Індія, Туреччина, Сирія. Південна Корея, Японія.

Світовий ринок товарівтривалого користування

Серед промислових товарів,призначених для особистого спожи­вання, виділяють специфічну групу товарівкультурно-побутового та гос­подарського вжитку. До культурно-побутових товаріввідносять побутову. електронну апаратуру (телевізори, магнітофони,відеотехніку, персональні комп’ютери, калькулятори), годинники, фотоапаратуру,інше; до госпо­дарських товарів — холодильники, пральні машини, мікрохвильовіпечі, пилососи, широку гаму інших електропобутових приладів. Наведені то­вари,а також легкові автомашини, катери, яхти, спортивно-туристський інвентар векономічній літературі називають товарами тривалого користування, оскількирозглянутий у часі період їхнього споживання визна­чає особливості ринку цихтоварів. Більшість вказаних товарів є складними технічними виробами, і їхнєвиробництво в основному сконцентро­вано на підприємствах машнобудування,приладобудування, електроніки і електротехніки. Разом з іншими видами машин,обладнання, транспорт­них засобів культурно-побутові і господарські товариявляють собою не тільки найбільш завершений вид продукції серед готовихвиробів, але й характеризують науково-технічний потенціал і рівень розвиткукраїн-виробників, оскільки саме в ці товари закладено найбільш кваліфікованупрацю, яка на світовому ринку оцінюється найвище.

Більшість сучасних побутовихмашин і приладів оснащуються мікропроцесорами і мікро-ЕОМ. Добре відомо, щомешканець США або Швеції, натиснувши кілька клавіш свого домашньогоперсонального комп’ютера, може взнати розклад авіарейсів, замовити квиток абономер в заокеанському готелі. Зростання продажу персональних ЕОМ склало в1987-1991 рр. в середньому за рік 27% в Японії і США, 20% — у Західній Європі.Світовий ринок товарів тривалого користування характеризуєть­ся гостроюконкуренцією. Так, в США 70% цих товарів зіткається з кон­куренцією іноземнихвиробників як на внутрішньому, так і на зовнішньо­му ринках. У США імпортскладає 60% вартості радіо- і телеапаратури, мотоциклів, велосипедів, щопродукуються в цій країні, а також 19% — ав­томобілів.

Для міжнародної торгівлі цимитоварами характерні більш високі темпи зростання порівняно з виробництвом.Торгівля товарами тривало­го користування розвивається випереджаючими темпами івідносно до всього зовнішньоторговельного, обігу головних індустріальних країнсвіту. Визнаними лідерами у виробництві побутової електроніки є США, Японія,Німеччина, частка яких складає більш як 60% обсягу виробництва цих товарів усвіті. Приблизно така сама частка цих країн у світовому експорті.

Технічні товари тривалогокористування в міжнародній торговель­ній практиці продаються і купуютьсяпереважно у вигляді готових до вжитку виробів, але все частіше практикуютьпоставки їх у розібраному вигляді для наступного складання в країні-покупцеві,а також поставки у межах коопераційних угод вузлів, деталей, окремих частин абозапасних частин для технічного обслуговування і ремонту.

Поставки побутових технічнихтоварів у розібраному вигляді (автомобілі, телевізори, аудіо- та відеотехніка,персональні комп’ютери) здійснюються в основному на ринки країн, що захищенівисокими митни­ми тарифами від імпорту готової продукції в інтересахнаціональних про­дуцентів таких товарів. Така практика веде до створеннявідповідних на­ціональних підприємств та компаній, діяльність яких спрямованана по­ступове опанування виготовлення вузлів, деталей та на зменшення імпортноїчастки в готовому виробі. Новою формою зовнішньоторго­вельного сервісу у сферіпобутової техніки є практика «системного про­дажу», коли покупцевіпропонується основний виріб і різні комплектуючі та супутні товари. Системний продажне тільки збільшує виручку, але й є більш привабливим для покупця, ніжпропозиція розрізненого побутово­го приладдя.

Одним з найважливіших елементівміжнародної торгівлі побутовою технікою є організація постачальником технічногообслуговування про­даних товарів. Під впливом НТП конструкції побутових машинусклад­нюються, обладнуються електронікою, автоматичними системами управління.Зростають вимоги до якості і оперативності технічного обслу­говування. У 80-хроках в практиці західних компаній стало нормою по­стачання споживачам запаснихчастин впродовж 1-3 діб. Таким чином, організація технічного обслуговуванняпобутової техніки становить складний комплекс технічних і комерційнихелементів, які залежні від виду виробу, обсягів постачання на конкретний ринок,географічної величини ринку, рівня промислового розвитку" країни-покупця,гостроти конку­ренції та інших чинників.

Одним з найважливіших товарів насвітовому ринку товарів трива­лого користування є побутова електроннаапаратура. Від ринків інших побутових технічних товарів цей ринок відрізняєтьсябільшим динамізмом розвитку виробництва і збуту, оновленням і розширенням гамивироб­ництва виробів, що надходять у торгівлю. Крім того, дана апаратура єтехнічно одним з найбільш складних видів споживчих товарів, що зумо­влюєнеобхідність підвищення витрат на розробку і освоєння вироб­ництва. Ринокпобутової електроніки характеризується великомасштаб­ним виробництвом, високимитемпами розвитку технічного прогресу, зростанням продуктивності праці, значнимивитратами на наукові та дослідні роботи. За 1970-1990 рр. вартісний обсягвипуску цих товарів в шести провідних країнах-продуцентах /Японія, США, ФРН,Великобри­танія, Франція, Італія/ зріс їв поточних цінах/ більше ніж у 7 разів- з 9,1 млрд. дол. до 66 млрд. дол. при середньорічних темпах приросту і 2,5%.Обсяг експорту за цей же період збільшився в 8 разів — з 2,4 млрд. дол. до 18,2млрд. дол. при середньорічних темпах майже !3%. Побутова електроніка е одним ізосновних видів електронного обладнання, її частка у вартості виробництва іекспорту всієї електронної галузі в індустріальне розвинутих країнах складає1/5, а в усій продукції машинобудування -більше 3%. На товари цієї групиприпадає 3% загальних витрат спожи­вачів у західних країнах і 15% витрат напридбання товарів тривалого користування. Для ринку побутової, електронікиіндустріальних країн є характерним його насичення багатьма видами. Показникнасичення рин­ку певним товаром визначається відношенням кількості родин, щомають цей товар, до загальної кількості родин у країні. Щодо кольоровихтелевізорів середній рівень насичення в Західній Європі перевищує 85%. В США94% родин мають один кольоровий телевізор і 50% — два. Рівень насиченостівідеомагнітофонами досяг в США — 50%, у Великобританії -45%, в Німеччині іГолландії — 40% .

Домінуюче становище на світовомуринку побутової електроніки належить США, Японії, деяким країнам ЗахідноїЄвропи. В останнє деся­тиріччя на цьому ринку з’явилась і з успіхом конкурує зназваними країнами продукція південнокорейських та китайських виробників.

Зростання авторитету на ринкувисокотехнічних товарів нових індустріальних країн /НІК/, до яких крімПівнічної Кореї відносять Тай­вань, Сингапур, Гонконг, ілюструє зростанняїхньої частки, у світовому експорті високотехнічних товарів за останні 20 роківз 1 до 9%. Що сто­сується побутової електротехніки, то тільки за 1985-1987 рр.частка НІК в їх експорті зросла з 22 до 33%; Південна Корея в 1992 р. вийшла натрете місце у світі після США і Японії щодо виробництва кольорових теле­візорівта відеодвійок. Її компанії «Голстар» та «СамсунгЕлектронікс» успішно конкурують на світовому ринку з відомимиамериканськими, японськими та західноєвропейськими виробниками.

Серед господарських товарівтривалого користування один з найбільших — ринок побутової холодильної техніки.Цю техніку — холо­дильники і морозильники — випускають зараз більше ніж в 60країнах світу. Найбільші зарубіжні виробники — США, Японія, Італія, Німеччина,Південна Корея, Бразилія, Китай, Великобританія. Світовий ринок кон­тролюютьсім провідних фірм: «Електролюкс — Зануссі» /Швеція — Італія/ зрічним обсягом виробництва 10,7 млн. шт., «Дженерал Електрик» /США/ — 5,2, «Уірлпул» /США/ — 5,1, «Мацусіта» /Японія/ — 4,5,«Бош-Сіменс» /ФРЩ- 3,7, «Томсон-Бранд» /Франція/ — 1,8 млн.шт. Асортимент холодильників, що виробляється західноєвропейськими фірмами, восновному представлений двох- і трьохкамерними моделями. В США і Японії 60%випуску складають холодильники типу «шафа» місткістю до 520 дм3.На ринку США і країн Західної Європи найбільш широко пред­ставлена холодильнатехніка виробництва США — її частка складає 70%, майже 10% — частка ФРН, решта- 20% — майже рівно розподіляється між Францією, Великобританією, Італією.Більшу частину холодильників, що продаються на ринку США, складають моделімісткістю 400-700 дм3 у вигляді «шафи» або колонки звертикальним розміщенням камер. Найбільші виробники-фірми «ДженералЕлектрик» /35%/, «Уірлпуд» /28%/ та інші. В ФРН холодильникивипускають 35 фірм, але 50% випуску припадає на 4компани — «Бош-Сіменс» /22%/, «АЕГ» /10%/, «Баукнехт» і«Лібгерр» /по 8%/. У Великобританії ринок холодильників характеризу­ютьстабільність продажу та невисокі ціни. Провідні фірми з їх вироб­ництва — «Три сіті» та «Лек». У Франції — провідний виробникхолодиль­ників — фірма «Томсон». Найбільші продуценти холодильниківІталії -фірми «Електролюкс-Зануссі», Голландії — «Філіпс».Ринок холодильників розвинутих країн свідчить про високу насиченість: США — 99,9%, Франція, Італія — 99%, ФРН, Японія — 98%. Незважаючи на це, ринокхолодиль­ників може бути оновлений і розширений. Це стосується і країн СНД.Найбільший Виробник — Росія /66% випуску холодильників СНД/. В Україніпродукується 11% холодильників — на підприємствах Донецька /модель«Норд»/, Дніпропетровська /модель «Дніпро»/, Василькова/модель «Кристал»/. Надійністю визначаються білоруські /модель«Мінск»/ та литовські /модель «Сайге»/ холодильники.Невисокою якістю зарекомендували себе холодильники виробництва вірменських, тад­жицьких,азейбарджанських та узбецьких підприємств. Насиченість ринку холодильниківкраїн СКД, і зокрема України, досить висока — 80-85%. Але через високі ціниактивність цього ринку млява, населення в основ­ному користуєтьсяхолодильниками, придбаними раніше. Незважаючи на це, завозяться і рекламуютьсядорогі імпортні холодильники — італійські, японські та інші.

Світовий ринок продовольчихтоварів

За даними ВсесвітньоїПродовольчої Ради ФАО ООН після другої світової війни в міжнародній торгівліспостерігається тенденція до зни­ження частки продовольчих товарів у світовомутоварообігу від 46% а 1950 р. до 10% в 1990 р. Абсолютний обсяг світовоїторгівлі продоволь­чими товарами зростає, але темпи його розвитку більшповільні, ніж у групі промислових товарів споживчого призначення. В 1991 р.обсяг світового товарообігу продовольчих товарів становив 949,3 млрд. дол., утому числі експорт — 454,8, імпорт — 494,5. Світові ціни на продовольчі то­варимають понижувальну тенденцію в порівнянні з швидким зростанням цін напромислові споживчі товари.

У світовій торгівліпродовольчими товарами в 90-ті роки панівне становище продовжують посідатипромислове розвинуті країни.

На частку країн ОЕСР припадає55% світового товарообігу продо­вольчих товарів при населенні, яке становить18% від населення планети. Країни, що розвиваються концентрують більше половинисвітового насе­лення, а частка їх у світовій торгівлі становить 30%. Тільки 15%світового товарообігу продовольчих товарів належить східноєвропейським країнамта СНД.

Кон’юнктура світового ринкупродовольчими товарами залежить від ряду факторів національного та міжнародногохарактеру. Нерів­номірність розвитку та особливості міжнародного поділу праці увироб­ництві продовольства історично зумовлені;

1) розбіжностями географічногоположення території країн, їх агроресурсним потенціалом;

2) кількістю населення;

3) кваліфікацією трудовихресурсів;

4) соціально-економічнимифакторами виробництва та торгівлі продо­вольчими товарами.

На початку 90-х років у країнахОЕСР сільськогосподарське вироб­ництво складає 2,5% ВВП, у Латинській Америці — 10%, у Східній Азії -22%, Південній Азії — 33%, в Африці — 34%. Числоекономічно активного населення, зайнятого в сільському господарстві промисловерозвинутих країн становить 6%, в країнах, що розвиваються — 60%. Аграрний харак­терекономіки, низький рівень механізації виробництва, експортна спе­ціалізація накультурах тропічного та субтропічного землеробства зумо­влюють залежністькраїн, що розвиваються від світового ринку продо­вольства. В більшості цих країнсільськогосподарські товари в загальній структурі товарного експортуколиваються від 50 до 100%. Нестабільність та обмеженість валютних надходженьвід експорту тропічних товарів не­гативно впливає на покупну спроможністьаграрних країн Африки, Азії, Америки. Висока зовнішня заборгованість ускладнюєоплату імпорту продовольства країн третього світу. Відставання темпів зростаннявироб­ництва продовольчих товарів /1-2%/ від швидких темпів збільшення насе­лення/3-4%/ загострює продовольчу проблему країн, що розвиваються, де за оцінкамиекспертів ФАО 00Н, 800 млн. чоловік хронічно недоїдають та голодують.

У промислово-розвинутих країнахвисоко механізовані інтенсивні системи виробництва продовольства забезпечуютьвисокі темпи його ро­звитку /2-3%/, які випереджують збільшення темпівзростання населення /1%/, що веде до накопичення експортних ресурсівпродовольчих товарів, насичення місцевим продовольчих ринків.

Циклічність агропромислового виробництвавідбивається на кон’юнктурі світових цін на продовольчі товари, на прибуткахфермерів. В умовах надвиробництва продовольчих товарів наприкінці 80-х напочатку 90-х років в’ялий попит на них на внутрішніх ринках веде до пошуківзовнішніх ринків збуту, пожвавлення зовнішньої торгівлі, яка розвиваєтьсявисокими темпами /5-7% в рік/. У випадку накопичення надлишків продовольчихтоварів використовують­ся експортні субсидії для стимулювання їх вивозу насвітові ринки. Для обмеження доступу імпортних товарів на свої ринкизастосовується си­стема протекціонізму — підвищення мита на увіз продукції,введення нетарифних заходів — квотувань увозу, ліцензування, вибірковеоподаткуван­ня, мінімальні імпортні ціни, антидемпінгові та компенсаційнізасоби, вве­дення санітарних норм, «добровільне обмеження експорту»країнами по­стачальниками. Субсидіювання експорту часто приводить до зниженняцін на світовому ринку, може використовуватись для захоплення сег­ментівтоварних ринків у конкурентній боротьбі.

Для зменшення надлишківпродовольчих товарів на внутрішніх ринках і підтримування доходів фермерівкраїни ОЕСР виплачують гро­шові субсидії виробникам за скорочення посівівзерна, зменшення.по­голів'я тварин, вводять квотування виробництва товарів,здійснюють за­купки продукції за гарантованими цінами для державних продовольчихрезервів.             

Країни, що розвиваються, якправило, не можуть субсидіювати на­ціональне виробництво та експортсільськогосподарських товарів через обмеженість фінансових ресурсів. 

СВІТОВИЙ РИНОК ПОСЛУГ

Світовий ринок послуг — це система міжнародних відносин обміну, які існують на основіміжнародного поділу праці та ін­ших форм міжнародних економічних відносин, деосновним товарним об'єктом виступають різноманітні види послуг.

Послуга — це продукт праці,створений в результаті угоди, про купівлю-продаж, якому іманентні властивостітовару, але у якого відсутня уречевлена форма.             

Передумови та умови розвиткусвітового ринку послуг:

— прискорення розвитку процесуміжнародного поділу праці, який призводить до виникнення нових видівдіяльності;

— иауково-технічний прогрес;

— ускладнення виробництва;

— насичення ринків товарами;

— інформаційний бум;    

— прискорений розвиток новихвидів транспорту;

— нові наукові відкриття;     

— нові форми розвитку економічнихпроцесів.

Що стосується структурисвітового ринку послуг, то її роз­глядають по-різному. У Міжнародному валютномуфонді, наприклад, усі послуги зводять до чотирьох груп:

— фрахт; 

— решта транспортнихпослуг;                          

— туризм;

—   інші послуги. 

За іншим, більш детальнимпідходом, структуру послуг можна подати по-іншому:      

— фінансові послуги, до якихвідносять: міжнародний лізинг, міжнародний  факторинг, міжнародним френчайзинг,міжнародний форфейтинг;                                

— міжнародний туризм; 

— міжнародний ринок професійнихпослуг;

—   міжнародний консалтинг;

—   інші послуги.

 

Міжнародний лізинг.

За останні 15—20 роківнадзвичайно бурхливо розвивається міжнародний лізинг. Це одна із формміжнародних послугових відносин, яка має вигляд кредитування експорту й імпортуто­варів, що полягає в довгостроковій оренді машин, устаткування, транспортнихзасобів, будівель виробничого призначення тощо.

Міжнародний лізинг — це складна фінансоваоперація, при якій спеціальна лізингова фірма (орендонадавач) у відповідності здомовленістю з офіційним орендарем купує у виробника відповідне устаткування,обладнання, машини, наймає людей і передає на визначений час за встановленуплату орендарю. Отже, лізинг є своєрідним симбіозом кредиту та оренди, при якомуспоживач бере в оренду необхідний  товар чи об'єкт оренди не безпосередньо увиробника, а у спеціальної компанії, котра і займається такою специфічноюпослугово-креднтною діяльністю. Виграють від цього усі три су­б'єкти: виробник,реалізуючи товар, відразу ж отримує гроші; споживач не виплачує повну суму затовар відразу, а тільки здійснює незначні виплати протягом досить тривалогоперіоду; лізингова компанія, як правило, отримує стабільні значні прибут­ки відсвоєї діяльності. Якщо суб'єкти лізингу належать до двох і більше країн, тотакий лізинг є міжнародним. Обсяг лізинго­вих операцій світі за рік дорівнює всередньому  300—500 млрд. доларів США.

Загальна цінність міжнародноголізингу полягає в тому, що в такни спосіб споживачеві полегшується доступ довисоких технологій, вдається оперативно заміняти старе обладнання на нове,прогресивніше направляти зекономлені кошти на інші цілі, що в кінцевомурезультаті призводить до оптимального розвитку світової економіки.

 

Міжнародний факторинг.

У світі спостерігаєтьсятенденція до чіткого виділення в окре­мі види  діяльності таких ще порівнянонедавно суто банківських послуг, як факторинг і форфейтинг.  

Міжнародний факторинг — це вид міжнародноїпослугової діяльності у сфері міжнародного фінансування, при якому постачальниктоварів віддає короткотермінові вимоги за товарними угодами факторинговійкомпанії з ме­тою негайного отримання більшої частини платежу (як правило,70-90% платежу уже за 2—3 дні), гарантії повного погашення заборгованості,зниження витрат при проведенні розрахунків.

Іншими словами, сутьміжнародного факторингу зводиться до того, що фактор-фірма погоджуєтьсязвільнити експортера від фінансового тягаря експортної угоди, особливо відочікування платежу від закордонних покупців, для того, щоб експортер змігзосередитися на своїй безпосередній діяльності: виробництво, продаж і маркетингтоварів.

Міжнародним форфейтинг.

Якщо факторинг функціонує усфері короткотермінових кре­дитів, то форфейтингова стихія — цесередньострокові кредити (до 7 років).

Міжнародний форфейтннг є таким видомпослугової діяльності у сфері міжнародного фінансування, при якому екс­портерпродає форфейтеру (форфейтинговій  компанії) без пра­ва регресу борговезобов'язання іноземного покупця, яке виступає у формі комерційного переказногоабо простого векселя з авалем.

Аваль — це письмове фінансовепоручительство, тобто це фор­ма гарантії банку, фірми або іншого закладу, якасприяє підви­щенню довіри до фінансових можливостей володаря обіговогокредитно-грошового документу, на якому зазначене таке поручи­тельство.          

Отже, суть міжнародногофорфейтингу полягає в тому, що зобов'язання імпортера-боржника, термінвиконання якого ще не настав, може бути експортером-кредитором перетворене увалютне надходження шляхом продажу цього зобов'язання форфейтеру, котрийпогоджується його купити па беззворотній основі тіль­ки при умові наявностігарантії з боку якоїсь відомої фінансової установи у країні імпортера.

Надзвичайно ефективнимміжнародний форфейтинг є при екс­порті засобів виробництва, коли договіркупівлі-продажу може передбачати сплату купівельної ціни частинами протягом 2—5років.

Міжнародний френчайзинг.

Міжнародний френчайзинг — це системаміжнародних послуговнх відносин, що виникають з приводу надання дозволу відомоювеликою фірмою однієї країни бізнесмену чи фірмі (як правило, маломупідприємству) іншої країни на використання її торгової марки або наексплуатацію її готового підрозділу. При цьому фірма, котра віддає право накористування своїм  підрозділом або іменем, називається френчайзером, а малепідприємство чи бізнесмен, що придбав дозвіл на таке користування, має назвуфренчайзі. І нарешті сам дозвіл, що виступає об'єктом купівлі-продажу, зветьсяфренчайзою.

У відповідності з міжнародноюфренчайзною угодою френчайзер зобов'язується надавати френчайзі допомогу упідготовці пер­соналу, організаційних питань, реклами, у постачанні (пошукпостачальників й отримання від них сировини за пільговими ці­нами) тощо.Френчайзі за ці послуги вносить одноразову плату при організації бізнесу іздійснює періодичні платежі, а також зобов'язується вкласти в цю компаніючастину свого капіталу й надавати послуги в області маркетингу та менеджменту.

Міжнародний консалтинг.

Міжнародний консалтинг — це вид міжнародноїпослугової діяльності, яку здійснюють спеціалізовані фірми одних країн увигляді надання порад державам, виробникам, продавцям і покупцям інших країн  зширокого кола питань економічної ді­яльності, а також яку здійснюютьспеціалізовані фірми одної країни у вигляді порад з питань зовнішньоекономічноїдіяльності фірмам з цієї ж країни. Іншими словами, міжнародний консалтинг єтакою системою послуг міжнародного рівня, при якій спеціа­лізовані фірмипроводять аналіз, дослідження і видають рекомен­дації стосовно об'єкта консультацій,отримуючи за це певну вииагороду.                        

Досить часто консалтинговіпослуги проводяться паралельно чи разом з наданням інших видів послуг, а томусуто консультаційних фірм у світі не так уже й багато, ніж таких, котріспеціалізуються на виданні змішаних видів послуг. Консалтингові послуги надаютьі фірми, що спеціалізуються на далеко иепослу-гових видах діяльності. Доситьвідомі гіганти нафтового, автомобільного та електронного бізнесу створюють своїфілії, дочірні компанії, які спеціалізуються в консалтинговому бізнесі.   

Консалтинг передбачає такожорганізацію й проведення кон­сультантом навчання та професійної підготовкиспеціалістів замовника, що надзвичайно підсилює практичне застосування порадконсультанта, тобто підвищує ефективність використання цих по­рад. Попередняоцінка консультативннх   послуг, як правило, здійснюється саме з урахуваннямпрофесійної цінності та досві­ду практичної діяльності, а також із врахуваннямекономічного ефекту, що передбачається отримати від втілення поради.

Міжнародний туризм

Серед найрентабельніших видівбізнесу твердо зарекомендував себе міжнародний туризм, котрий об'єднує доситьширокий набір послуг. Тому міжнародний туризм можна визначити, як ба­гатоплановусистему послугових заходів, що направлені на задо­волення потреб осіб, котрі єпредставниками одних країн і знаходяться з короткотерміновими відвідуваннями вінших країнах.

За числом туристів, яківідвідують країну, перед веде Франція (до 40 млн. чоловік за рік), яка має відтуристичного бізнесу біля 6 млрд. доларів США позитивного сальдо. А Іспанія,хоч і менша, кількість туристів, що її відвідує (біля 30 млн. чоловік за рік).має позитивне сальдо між експортом та імпортом туристичних послуг до 13 млрд.доларів і при цьому доходи від туризму складають третину усього експортукраїни. Таку ж долю в експорті мають доходи від туризму вАвстрії.                      

Найгірше з розвинених країн уплані експорту туристичних послуг стоять Японія (до 20 млрд. доларівнегативного сальдо) і Німеччина (до 15 млрд. доларів негативного сальдо). УЯпонії, до того ж, дуже низька відвідуваність (усього до 2- млн. чоловік зарік).        

Серед країн, що розвиваються,найбільше позитивне сальдо має Тайланд (біля 3 млрд. доларів США). Можна такожвід­значити, що половина валового внутрішнього продукту Багамських островівстворюється, за рахунок іноземного туризму.

Страхові послуги насвітовому ринку.

На світовому ринку з усіхпослугових відносин страхові від­носини найналагодженіші. І взагалі страхуваннявже досить дав­нє: наприклад, страхова компанія «Ллойд» має трьохсотлітнюпрактику здійснення страхових операцій.         

Страхування — це особлива формаекономічних відносин, що мають послуговий характер, і виникають в результатістворення (за рахунок внесків учасників економічних відносин) цільових фондівдля відшкодування збитків, які сталися в результаті сти­хійних і випадкових дійприроди та людини. Якщо стається стра­хова подія, то визначається величиназбитків і в залежності від страхової суми виплачується  потерпілому страховевідшкоду­вання.

Державні страхові компанії, якправило, створюються для проведення специфічних видів страхування або длязапобігання відпливу валюти по каналах страхування й перестрахування.Наприклад, у багатьох країнах спеціалізовані державні компанії здійснюютьстрахування експортних кредитів з метою заохочення експорту. У багатьох країнахдержавні компанії за законодавством є співстрахівниками або перестрахівникамипо відношенню до недержавних компаній, що робиться з метою найкращоговикористання місткості страхового ринку, а саме запобігання відпливу валюти закордон.

ЗМІСТ

Вступ.

1.  Виникнення світового ринку та стадії його розвитку.

2.  Характерні риси світового капіталістичного ринку.

3.  Структура світового ринку:

а) регіональна;   

б) товарно-галузева.

        Висновки.

       Література.

Використана література:

1.   Мазаракі А.А. Світовий ринок товарів та послуг: товарнаструктура– К.: 1996р.

2.   Семенов Л.Д. Международные экономические отношения. – М.: 1998 г.

3.   Прусова Л.Г. Экономика. Тренинг курс. – К.: 1999, 632 с.

4.   Школа. Міжнародні економічні відносини. – Чернівці, 1996р.

5.   Козик. Міжнародні економічні відносини. – Львів, 1999 р.

6.   Макконел К.Р., Брю С.Л., Экономикс: принципы, проблемы и политика. – К.:1999 г., 785 с.

ВИСНОВКИ

Отже, миможемо зробити висновок, що виникнення і становлення світового ринку – це складнийі довготривалий процес, що був обумовлений міжнародним поділом праці ікапіталістичним виробництвом.

Світовийринок являє собою сукупність ринків окремих країн, що пов’язані між собоюзаконами міжнародного поділу праці. Світовий ринок є сферою забезпеченнярозширеного відтворення, тому зв’язки між товаровиробниками різних країнздійснюються через обмін товарами і розширюються в міру збільшення масштабіввиробництва.

Також требазазначити, що взаємодія світових господарств відбувається на основірізноманітних виробничих, економічних та політичних відносин, які реалізуютьсячерез зовнішню торгівлю, надання послуг, рух капіталу, обмін інформацією знаукових знань, обмін здобутками культури і через міграцію робочої сили.

Світовийринок має складну структуру, яка може змінюватись під впливом різних чинників,але найголовніший з них є НТР, так як протягом усієї своєї історії людствоперебуває у стані постійного наукового пошуку, змінюючи навколишній світ. Підвпливом НТР змінюється не тільки сучасний стан світового господарства, а йвідбуваються якісні і територіальні зрушення у ньому. Структуру світового ринкуможна розглянути у трьох аспектах: регіональному, товарно-галузевому тасоціально-економічному.

Згідно зрегіональною структурою світового ринку розрізняють ринки окремих країн або їхугруповань.

Затоварно-галузевою структурою світового ринку відрізняють окремі товарні ринки,які відповідають рівню ринку певного товару або його частини. За основу цієїкласифікації беруть Міжнародну класифікацію ООН – Стандартну міжнароднуторговельну класифікацію – СМТК, Брюссельську митну номенклатуру, Гармонізованусистему.

Засоціально-економічною структурою світового товарного ринку розрізняють ринкипромислово розвинутих країн, країн, що розвиваються, та країн з перехідноюекономікою.

Щодо України, необхідно визначити її місце в світовій економіці.Перебуваючи складовою частиною радянської економіки, українська булаорієнтована на участь у МПП переважно серед країн – членів СЕВ. Особливістюцього інтеграційного угрупування було централізоване регулюваннязовнішньоекономічних зв’язків. Це дозволило захищати національні економіки відподій міжнародного ринку, але одночасно лишало можливості постійно об’єктивнооцінювати рівень ефективності національного виробництва. І як наслідок такихумов – відсталість від світових інтеграційних процесів і випадання з світовихгосподарських зв’язків.

Для включення України до світового і регіональних ринків необхідноперетворити, а по суті створити нову економічну систему, усунути бар’єри, якігальмують економічні і науково-технічні зв’язки України з іншими країнами,забезпечити економічну ефективність зовнішніх зв'язків. Ринкова структурагосподарства України має складатись з різних самостійних суб'єктів господарчоїдіяльності, що грунтується на законах та економічній вигоді. Важливими умовамиінтеграції України з регіональними світовими ринками є налагодження випускуконкурентоспроможної продукції і створення конкурентного середовища.  Необхідні також перетворення в економічній сфері,  великі  капіталовкладення, стимулювання виробництва, створення сприятливого інвестиційного клімату.

Участь України в регіональному співробітництві передбачає більш високийступінь економічної взаємозалежності, формування однорідного середовищадіяльності суб’єктів господарювання.

Розширюється   економічне   співробітництво   України   з ЄвропейськимСоюзом. У березні 1998 р. набрала чинності Угода про партнерство іспівробітництво, яка була підписана ще в червні 1994 р. Відповідно до цієїУгоди уже в 1998 р. можуть початись переговори про створення зони вільноїторгівлі між ЄС і Україною. Угодою також підтверджені режим найбільшогосприяння торгівлі між країнами, лібералізація руху капіталів, взаємний захистінтелектуальної власності.