Реферат: Банкротство
1. Оцінка майнового станупідприємства.
2. Особливості проведеннябанкрутства державного підприємства.
ОЦІНКАМАЙНОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА.
Важлива проблема, з якою доводитьсячасто стикатися у процесі санації, реорганізації чи ліквідації підприємств,полягає в оцінюванні вартості їх майна. Ця проблема належить до найскладнішихфінансових проблем. З метою вироблення уніфікованих підходів до методології тапорядку проведення оцінювання в 1981 р. був створений Міжнародний комітет ізстандартів оцінки вартості майна. Згідно з вітчизняним законодавством, оцінюючимайно підприємства, слід керуватися Методикою оцінювання вартості майна під часприватизації. Встановлено, що для майна, яке продається на аукціоні, оцінкавартості є початковою. Для оцінювання уповноважені на це органи (власникимайна, арбітражний керуючий, Фонд держмайна) мають право залучати на підставідоговору експертів з оцінювання майна. Відповідно, розрізняють два способиоцінювання: масове та експертне.
Масове оцінювання майна — це визначення вартостімайна з використанням стандартного набору вихідних даних без залученняекспертів. Експертне оцінювання полягає у визначені оцінної вартості майнаекспертом відповідно до договору із замовником.
Оцінюючи майно слід дотримуватисяпевних принципів. До основних таких принципів можна віднести:
· принципзаміщення — полягає в тому, що покупець не заплатить за об”єкт ціну, яка перевищує існуючумінімальну ціну майна з аналогічною корисністю;
· принципкорисності —зводиться до того, що об”єкт має вартість лише тоді, коли він є корисним дляпотенціального власника. Корисність може бути пов”язана з очікуванням майбутніхдоходів чи інших вигод;
· принципоптимального розміру – полягає в тому, що найвищим попитом користуються об”єктиоптимальних розмірів;
· принципзміни вартості — вартість об”єкта оцінювання поступово змінюється із зміноювнутрішнього стану та під дією зовнішніх чинників;
· принципефективного використання — слідуючи якому, серед усіх можливих варіантів експлуатаціїоб”єкта вибирається той, що забезпечує найефективніше використання йогофункціональних характеристик;
· принципрозумної обережності оцінок — оцінювач має критично ставитися до всієї інформації, якуйому надає адміністрація об”єкта оцінювання а, по змозі, перевіряти цюінформацію, звертаючись до незалежних джерел;
· принципальтернативності оцінок — використання різних методів оцінювання та порівнянняпоказників вартості, здобутих у результаті застосування альтернативних методів.
Щоб правильно організувати роботу зоцінювання вартості майна, необхідно додержуватися певної послідовності дій,вибравши оптимальну для конкретного об”єкта методику оцінювання. Загаломоцінювання вартості майна підприємства складається з семи етапів:
1. збір інформації про об”єктоцінювання;
2. інвентаризація майна;
3. аудиторська перевіркафінансової звітності підприємства;
4. складання акта обстеження татехнічного стану об”єкта оцінювання;
5. експертне або масовеоцінювання;
6. складання акту оцінюваннявартості майна або звіту про його експертне оцінювання та висновків експерта прооціночну (ліквідаційну) вартість майна;
7. затвердження результатівоцінювання.
У зарубіжній та вітчизняній практиціоцінювання вартості майна найбільшого поширення набули три методи:
· методбалансової вартості;
· методринкової вартості;
· методкапіталізованої вартості.
Жоден з них не має принципіальноїпереваги перед іншими. Вибір того чи іншого залежить від конкретних умов таоб”єктів оцінювання.
Метод балансової вартості базується на використаннівідбитої в бухгалтерському балансі підприємства інформації про вартістьактивів. Найчастіше застосовується така модифікація цього методу як оцінюванняза відновною вартістю активів, який базується на показниках первісної вартостіактивів, ступеня їх зносу та індексації.
Первісна вартість основних засобів — це вартість окремихоб”єктів основних фондів, за якою їх було взято на баланс. Коли йдеться прооцінювання вартості майна, первісна вартість розглядається як вартістьвідтворення основних засобів на дату оцінювання, з врахуванням індексації івитрат, пов”язаних з їх поліпшенням.
Відновна вартість — це вартість відтворенняоб”єкта оцінювання на дату оцінки, яка визначається множенням первісноївартості активів на коефіцієнт індексації, встановлений Держкомстатом.Індексуючи первісну вартість, індексують водночас і ступінь морального тафізичного зносу.
Реальна вартість матеріальних танематеріальних активів характеризується їх залишковою вартістю, якавизначається як різниця між їх відновною (первісною) вартістю тапроіндексованою сумою зносу.
Цей метод прийнятний лише тоді, колибалансова та ринкова вартості активів істотно не різняться між собою. Але напрактиці це майже ніколи не відбувається: на вітчизняних підприємствахбалансова вартість активів може бути занижена, а залишкова — завищена.
Щоб уникнути зазначених недоліків,вартість майна оцінюють методом ринкової вартості. На практицізастосовують два його різновиди:
· методвитрат;
· методаналогів.
Метод витрат доцільно застосовувати уразі оцінювання вартості основних засобів. Він грунтується, як і метод балансовоївартості, на визначенні відновної вартості активів. Але вона визначається напідставі інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді вринкових цінах на момент оцінювання. На відміну від методу балансової вартостівартість об”єкта оцінювання за методом витрат — це ринкова ціна, а отжевідновна вартість визначається на підставі реальних витрат на придбанняосновних фондів та реального рівня інфляції, а реальний ступінь зносу об”єктаоцінювання встановлюється з врахуванням не лише фізичного, а й моральногостаріння.
Метод витрат має багато спільного з методоманалогів, який базується на оцінюванні вартості майна з огляду на цінуаналогічних об”єктів. Труднощі в застосуванні цього методу для оцінювання майназумовлені тим, що в Україні реальні ціни купівлі-продажу зазначених об”єктівофіціальна статистика відбиває дуже рідко.
Метод капіталізованої вартості в економічній літературіназивають методом прибутковості або методом майбутнього чистого грошовогопотоку. Цей метод доцільно застосовувати, оцінюючи вартість підприємства якцілісного майнового комплексу, а також корпоративного права підприємства. Воснову покладено тезу про те, що інвестор, вкладаючи капітал у купівлюпідприємства, насамперед має на меті отримати стабільні доходи.
1. ОСОБЛИВОСТІБАНКРУТСТВА ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ.
Згідно Закону України “Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом” боржником є суб”єктпідприємницької діяльності, неспроможній виконати свої грошові зобов”язанняперед кредиторами, у тому числі зобов”язання щодо сплати податків і зборів,протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Ця умовавідноситься і до державних підприємств. Крім того, відповідно до нової редакціїЗакону, можливим суб”єктом банкрутства визнаються також і підприємства, щоперебувають у стані приватизації (раніше, до завершення приватизаціїпідприємства, його кредитори були фактично позбавлені права ініціюватипроцедуру банкрутства).
Державну політику щодо запобігання банкутству, а такожзабезпеченя умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника абовизнання його банкрутом стосовно державних підприємств здійснює державний органз питань банкрутства, який виконує наступні функції:
· сприяє створеннюорганізаційних, економічних та інших вимог, які є необхідними для реалізаціїпроцедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
· пропонуєарбітражному суду кандидатури арбітражних керуючих, розпорядників майна,керуючих санацією або ліквідаторів для державних підприємств, щодо якихпорушена справа про банкрутство;
· організовуєпроведення експертизи фінансового становища державних підприємств припідготовці справи про банкрутство до розгляду або у разі її призначенняарбітражним судом під час проведення справи про банкрутство;
· готує на запитисуду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознакприховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щододержавних підприємств;
· ведення єдиноїбази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;
· та інше.
До початку провадження справи про банкрутствовласником майна боржника державного підприємства в межах заходів щодозапобігання банкрутству може бути надана фінансова допомога в розмірі,достатньому для погашення зобов”язань боржника перед кредиторами або проведенадосудова санація. Її ініціатором можуть виступати уповноважений органпідприємства, кредитори або інші особи. Така санація проводиться за рахуноккоштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для їїпроведення за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюєтьсязаконом про державний бюджет України.
Умови проведення досудової санації за рахунок іншихджерел фінансування погоджуються з органом, що уповноважений управляти майномпідприємства-боржника, у встановленому Кабінетом Міністрів порядку. Длярозроблення плану досудової санації на підприємстві створюється робоча група заучастю керівника підприємства, представника уповноваженого органу, кредитори(за їх згодою) та інвестори, у разі надходження пропозицій з їх боку. Досудовасанація проводиться не більше ніж 12 місяців.
Якщо ж порушується справа про банкрутство, товідповідно до Закону щодо боржника застосовуються такі судові процедурибанкрутства:
· розпорядженнямайном боржника;
· мирова угода;
· санація боржника;
· ліквідаціябанкрута.
В тому разі, коли щодопідприємства-боржника було прийнято рішення про приватизацію, арбітражний суддявиносить ухвалу про припинення приватизації до припинення провадження у справіпро банкрутство цього підприємства. Ця ухвала направляється уповноваженомуорганові, державному органові з питань банкрутства та відповідному державномуорганові приватизації.
З метою забезпеченнямайнових інтересів кредиторів в ухвалі арбітражного суду вказується провведення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядникмайна, який призначається на строк не більше ніж 6 місяців. Розпорядник майназобов”язаний:
· розглядати разомз посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги доборжника;
· вести реєстрвимог кредиторів;
· повідомлятикредиторів про результати розгляду їх вимог та включення визнаних вимог дореєстру вимог кредиторів або при відмову визнання вимог боржником;
· вживати заходівдля захисту майна боржника;
· аналізуватигосподарську, фінансову та інвестиційну діяльність боржника;
· надаватидержавному органу з питань банкрутства відомомсті, необхідні для ведення єдиноїбази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;
· виявляти ознакифіктивного банкрутства або доведення до банкрутства;
· надаватиарбітражному суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомостіпро фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновленняплатоспроможності боржника;
· та інш.
При порушенні справи про банкрутство державногопідприємства його трудовий колектив має переважне право вимагати передачі йомуцілісного майнового комплексу підприємства-боржника в оренду. Але це можливелише за умови взяти на себе грошові зобов”язання боржника та при наявностізгоди на це кредиторів.
За клопотанням комітету кредиторів арбітражний судможе винести ухвалу про проведення санації та призначити керуючого санацією.Керуючий санацією повинен попередньо погоджувати план санації державногопідприємства-боржника з уповноваженим органом. Заходами, які містять плансанації можуть бути:
· реструктуризаціяпідприємства;
· перепрофіліюванняпідприємства;
· відстрочка аборозстрочка платежів або списання частини боргів, про що укладається мироваугода;
· ліквідаціядебіторської заборгованості;
· продаж частинимайна;
· зобов”язанняінвестора про погашення частини або всього боргу та його відповідальність заневиконання взятих на себе зобов”язань;
· виконаннязобов”язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконаннявзятих на себе зобов”язань.
Продаж частини майна, як один із заходів санації, щомає на меті відновлення платоспроможності боржника та задоволення вимогкредиторів, здійснюється на відкритих торгах після проведння керуючим санацієюінвентаризації та оцінки майна. Майно боржника, щодо обігу якого встановленіобмеження, продається на закритих торгах.
Якщо збори кредиторів прийняли рішення про виконанняплану санації і закінчення санації або про звернення до арбітражного суду зклопотанням про припинення санації у зв”язку з відновленням платоспроможностіборжника та переходом до розрахунків з кредиторами, керуючий санацією подаєзвіт до арбітражного суду, який підлягає затвердженню. При затвердженні звіту,суд виносить ухвалу про припинення справи про банкрутство.
Якщо ж всі заходи під час санації не мали як результатпоновлення платоспроможності боржника та при наявності клопотання комітетукредиторів про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури,арбітражний суд визнає боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру тапризначає ліквідатора.
За клопотанням ліквідатора, погодженим із комітетомкредиторів, арбітражний суд призначає членів ліквідаціної комісії. Членамиліквідаційної комісії є представники кредиторів, фінансових органів. В разінеобхідності до її складу включаються представники державного органу у справахнагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державногооргану з питань банкрутства та, при необхідності, органу місцевого самоврядування.
Ліквідатор має наступні повноваження:
· приймає до своговідання майно банкрута, вживає заходів щодо забезпечення його збереження,управляє та розпоряджується ним;
· здійснюєінвентаризацію та оцінку майна;
· аналізуєфінансове становище;
· виконуєповноваження керівника банкрута;
· очолюєліквідаціну комісію та формує ліквідаційну масу;
· передає назберігання документи банкрута;
· реалізує майнобанкрута;
· та інш.
Після завершення усіх розрахунків з кредиторамиліквідатор подає до арбітражного суду звіт та ліквідаційний баланс. Післязаслуховування звіту та думки комітету кредиторів, суд виносить ухвалу прозатвердження звіту та ліквідаціного балансу. Ліквідатор повідомляє державнийорган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної продедури.
Якщо всі вимоги кредиторів задовільнені, банкрутвважається таким, що не має боргів, і може продовжити свою підприємницькудіяльність.
Якщо за результатами ліквідаційного балансу післязадовільнення вимог кредиторів майнових активів у підприємства менше, ніжвимагається для його функціонування згідно із законодавством, арбітражний судвиносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута. Майно, що залишилосяпісля задоволення вимог кредиторів, передається відповідному органовіприватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна,спрямовуються до Державного бюджету України.
ВИКОРИСТАНАЛІТЕРАТУРА.
1. Закон України “ Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (новаредакція) від 30/06/1999.
2. Закон України “Проприватизацію державного майна” від 04/03/1992.
3. Постанова кабінету МіністрівУкраїнп № 515 “Про затвердження Порядку проведення досудової санації державнихпідприємств” від 17/03/2000.
4. Терещенко О.О. Фінансовасанація та банкрутство підприємств. К. 2000