Реферат: Організація ресурсної бази банків в Україні
--PAGE_BREAK--Для стійкості будь-якої динамічної системи їй необхідний надійний фундамент — яка-небудь підсистема чи група підсистем — як основа всієї системи. Основою функціонування банку як комерційної фірми є здійснення ним активних операцій. У свою чергу, аналіз балансу банків свідчить про те, що фундаментом роботи банку є саме ресурси. Головною функцією ресурсної бази виступає забезпечення активної діяльності банківських установ.На нашу думку, ресурсна база — це сукупність матеріальних, людських та технічних ресурсів банку, які він у продовж своєї діяльності кількісно і якісно збільшує та вдосконалює, з метою забезпечення своєї надійності, конкурентоспроможності та отримання прибутку.
Слід зазначити, що жодне наукове дослідження не можливе без методології дослідження та застосування певних методів.
Методологія (від грец. methodos — спосіб, метод і logos — наука, знання) — це вчення про правила мислення при створенні науки, проведенні наукових досліджень [45 с.72]. Під методологією науки переважно розуміється вчення про науковий метод пізнання або система наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір засобів, прийомів і методів пізнання. Існує й інший, більш вузький погляд на методологію науки, коли вона розглядається як теоретична основа деяких спеціальних, часткових прийомів і засобів наукового пізнання, наприклад, методологія управління, методологія ціноутворення тощо, але в цьому разі доцільніше говорити про методику пізнання і дій. Головною метою методології науки є дослідження тих засобів, методів і прийомів наукового дослідження, завдяки яким суб’єкт наукового пізнання отримує нові знання про реальну дійсність.
Метод дослідження — це сукупність розумових і фізичних процедур, які націлені на вирішення наукової проблеми (завдання) [59, с.8].
Методика дослідження — система конкретних прийомів, способів і підходів здійснення науково-дослідницької роботи [59, с.70].
Метод (від грец. methodos — шлях до чого-небудь) — у найбільш загальному випадку означає засіб досягнення мети, спосіб дослідження явища, який визначає планомірний підхід до їх наукового пізнання та встановлення істини [68, с.80].
Для глибшого розуміння теми магістерської роботи ми застосовували такі методи дослідження як:
Метод наукової абстракції (від лат. abstractio — відвернення) — це загальнологічний метод наукового пізнання; розумовий відхід від несуттєвих властивостей, зв’язків, відношень об’єктів, що досліджуються, з одночасним виокремленням їх суттєвих властивостей, сторін, ознак, які цікавлять дослідника. Сутність цього методу полягає в тому, що він дає змогу подумки відволікатися від несуттєвих, другорядних властивостей, ознак, зв’язків об’єкта й одночасно вирізняти і фіксувати ті, що є вагомими для суб’єкта пізнання. Цей метод застосовувався нами при визначенні понять “ресурси банку", “ресурсна база”.
Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування, розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей. При цьому історія досліджуваного об’єкта відтворюється в усій її багатогранності, з урахуванням усіх відхилень і випадковостей. Отже, цей метод дає змогу отримати знання про емпіричну історію об’єкта, його розвиток. Цей метод застосовується нами при вивченні зарубіжного досвіду організації і формування ресурсної бази банків.
Системний метод полягає у комплексному дослідженні великих і складних об’єктів (систем), вивченні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. Враховуючи цей принцип, треба вивчити кожен елемент системи в його зв’язку з іншими елементами, виявити вплив властивостей окремих частин системи на її поведінку загалом. Цей метод використовується нами при вивченні сутності ресурсної базита її значення можна розглядати, як систему, з багатьма елементами. Під елементами цієї системи ми розуміємо різні види банківських ресурсів, які взаємодіють між собою та чинники, які впливають на формування ресурсної бази.
Метод порівняння — це процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, властивого двом або кільком об’єктам. За допомогою цього методу виявляються кількісні та якісні характеристики досліджуваного об’єкта, класифікується, впорядковується та оцінюється зміст явищ і процесів. Шляхом порівняння встановлюються відносини рівності та відмінності. Використання цього методу було актуальним при порівнянні українського і зарубіжного досвіду організації формування ресурсної бази банків.
Математичні методи — це група наукових методів, які дають змогу вивчати досліджуваний об’єкт з використанням математичного апарату, застосовуючи різноманітні формули, обрахунки, аналіз балансів, звітів. Цей метод застосовується нами при дослідженні ефективності управління залученими та запозиченими ресурсами банку, зокрема при аналізі структури доходів і витрат банку, де ми обчислюємо відсоткові показники кожної позиції доходів та витрат.
Статистичний метод застосовується при вивченні масових явищ, процесів, фактів і виявленні тенденцій та закономірностей їх розвитку. Він також дає змогу встановити кількісний вплив окремих чинників на досліджуваний результат, виявити головні чинники, що зумовили зміни в перебігу економічних процесів. Використовуючи даний метод нами були проаналізовані показники лізингу в Україні за 2005-2009 р.
Графічний метод передбачає використання графіків, діаграм для кращого сприйняття інформації, наочного виявлення певних тенденцій та закономірностей, більш глибокого розуміння явищ та процесів, які вивчаються. Даний метод застосовуємо при побудові діаграми динаміки власного капіталу банків України за 2006-2009 рр., динаміки активів банків України за 2004-2009 рр. і т.д.
Табличний метод використовується при побудові таблиць, які служать для накопичення, опрацювання і зберігання цифрової інформації, що дає змогу для кращого наочного висвітлення інформації та виявлення певних тенденцій. Даний метод застосовується нами при висвітленні основних показників обсягу активних операцій банків України.
Таким чином, банківські ресурси — це основа діяльності будь-якого банку, оскільки від їх формування залежать масштаби його діяльності та обсяги отримуваних прибутків. Кожна операція банків, здійснення якої пов’язане зі зміною обсягу та складу його ресурсів, приносить доходи або витрати. Тому розуміння сутності, функцій та джерел утворення надійних банківських ресурсів дозволяє адекватно проаналізувати реальну ситуацію у банківському секторі України.
1.2 Класифікаційні ознаки та види банківських ресурсів Ресурсна база банку представляє собою сукупність різних форм та видів ресурсів, що знаходяться у розпорядженні банку та використовуються ним для забезпечення виконання стратегічної мети і оперативних цілей та завдань своєї діяльності.
Ресурсна база банку за формою ресурсів, які її складають, може бути розподілена (рис.1.1):
<shapetype id="_x0000_t75" coordsize=«21600,21600» o:spt=«75» o:divferrelative=«t» path=«m@4@5l@4@11@9@11@9@5xe» filled=«f» stroked=«f»><path o:extrusionok=«f» gradientshapeok=«t» o:connecttype=«rect»><lock v:ext=«edit» aspectratio=«t»><shape id=«Схема_x0020_1» o:spid="_x0000_i1025" type="#_x0000_t75"><imagedata src=«1.files/image001.png» o: croptop="-836f" cropbottom="-1216f" cropleft="-3974f" cropright="-3616f"><lock v:ext=«edit» aspectratio=«f»><img border=«0» width=«390» height=«210» src=«dopb422328.zip» v:shapes=«Схема_x0020_1»>
Рис.1.1 Класифікація ресурсної бази банку за формою ресурсів [36, с.32]
а) грошову (сукупність ресурсів у грошовій формі, залучених ззовні на грошовому ринку, і тих, що мають внутрішньобанківське походження, і розміщених в активи банку);
б) матеріально-технічну (рівень оснащення досконалою комп’ютерною технікою, сучасними засобами зв’язку, обладнанням, транспортом, приміщеннями і т.п.);
в) організаційну (мережа філій, канали внутрішньобанківського зв’язку);
г) людські ресурси банку (забезпеченість кваліфікованим банківським персоналом; постійно діюча система підготовки, підвищення кваліфікації кадрів, стимулювання кар’єрного зростання та формування кадрового резерву; наявність сформованих традицій внутрішньобанківської культури, корпоративного духу, професійної етики; сприятливий психологічний клімат у колективі);
д) нематеріальні ресурси (ноу-хау банківських послуг, якість банківського менеджменту, імідж банку та довіра до нього з боку контактних аудиторій, у т. ч. фінансових інститутів, рівень підтримки діяльності банку з боку органів влади і т.п.) [38, с.46].
За значенням ресурсів для банку пропонуємо розглядати ресурси, найбільш необхідні для здійснення банківської діяльності, які формують ядро ресурсної бази банку (грошові кошти, персонал, матеріально-технічна база), та допоміжні ресурси та системи, що забезпечують функціонування ядра та банку в цілому (рівень оснащення системами обробки інформації та комунікаціями, якість та склад систем аналізу та моніторингу банківської діяльності, правова та юридична підтримка здійснення банківської діяльності, лобіювання інтересів банку, положення банку на ринку та сприйняття його суспільством, наявність кваліфікованої та відданої банку команди менеджерів та ін), додаток А.
Використання запропонованої структури на практиці стимулює банк приділяти увагу всебічному вдосконаленню своєї діяльності, що створює стратегічне ресурсне підґрунтя для його розвитку в умовах зростаючої конкуренції та виживання в умовах кризових ситуацій на грошовому ринку.
За порядком створення ресурсів банку у складі ресурсної бази їх можливо класифікувати на стартові, що є в розпорядженні банку на початку його діяльності та використовуються у подальших операціях, та створені у процесі діяльності.
Так, до стартових відноситься статутний капітал банку, тобто ресурси у грошовому вигляді; матеріально-технічна база банку, що існує на початку його діяльності; рівень кваліфікації кадрів, залучених до новоствореного банку і рівень підтримки банку з боку засновників та державних органів влади при його створенні. До створених у процесі діяльності відповідно відносяться активи банку, що виникають, як наслідок розміщення акумульованих первинних ресурсів; придбання нового обладнання та приміщень при розширенні діяльності банку; імідж банку, який формується в очах громадськості протягом певного терміну його функціонування.
Запропонований поділ дозволяє простежити причинно-наслідкові зв’язки у процесі формування банківських ресурсів та здійснити відповідні кроки щодо збільшення обсягів ресурсів у розпорядженні банку.
За можливістю прогнозування ресурси банку доцільно класифікувати на [39, с.46]:
ресурси прямого прогнозування (фонди банку і нерозподілений прибуток);
ресурси непрямого прогнозування (кошти в розрахунках, залишки тимчасово вільних коштів на рахунках суб’єктів господарювання, деякі інші джерела).
За терміном знаходження у розпорядженні банку його ресурси базу можна розподілити на постійну частину, тобто ресурси, що постійно знаходяться у розпорядженні банку і можуть вилучатися тільки при його ліквідації або реорганізації (кошти статутного фонду, придбані у власність будівлі, обладнання і т.п.), і тимчасову частину, тобто ресурси, що знаходяться у розпорядженні банку протягом визначеного терміну (залучені і запозичені кошти, орендовані приміщення і т.п.).
Дана класифікація дозволяє визначити ступінь сталості ресурсної бази банку та вжити заходів для підвищення його фінансової міцності.
Введені у науковий оборот підходи до розгляду ресурсної бази банку дозволяють збагатити її зміст та розширити можливість використання цього поняття у практичній діяльності банків. Адже, крім того, що банк виконує роль фінансового посередника, він ще є комерційною установою, яка для забезпечення своєї діяльності повинна мати відповідну матеріально-технічну базу, приміщення, персонал та інші ресурси.
За ініціативою залучення можна виділити:
залучені кошти (кошти, що залучаються на депозити, а також кошти
в розрахунках);
позичені кошти (отримані за допомогою емісії боргових цінних
паперів чи залучення міжбанківських кредитів, у т. ч. від іноземних
банків).
В українській банківській практиці цей критерій класифікації ресурсів залучення використовується обмежено і в літературі слабо висвітлений. Зокрема, він зовсім не розповсюджується на власний капітал банків, хоча останній теж формується за чиєюсь ініціативою. На стадії створення і формування банку ініціаторами надходження цих ресурсів є засновники банку, а за умов подальшої діяльності банку ними можуть бути ще й його учасники, акціонери та менеджери. Це дає підстави стверджувати, що власний капітал повністю формується за ініціативою банку. Проте за певних обставин банк змушений збільшувати власний капітал на вимогу регулюючого органу, який в цьому випадку і є ініціатором зростання власного капіталу. Щоб врахувати цей момент, потрібно розширити трактування самого критерію ініціативи залучення коштів.
Не сприяє практичному застосуванню цього критерію і прийнята в нашій практиці назва “залучені і позичені кошти". Відносно ініціатора залучення і позичення коштів цілком рівнозначні — в обох випадках у першу чергу потрібно, щоб було бажання дебітора збільшити ресурси у своєму розпорядженні. Тому до класифікації за цим критерієм у нас відносяться переважно як чисто формальної.
При класифікації банківських ресурсів за критерієм “джерела формування” багато авторів виділяє лише два їх види: власні кошти і залучені ресурси банку. О.І. Лаврушин, зокрема, розділяє ресурси банку на власний капітал і позичені кошти [26 с.407]. Проте все частіше застосовується більш глибока класифікація ресурсів за цим критерієм, за якої ресурси розділяють на три види: власні, залучені і позичені [21, с.43]. Однак і при цьому підході мають місце розбіжності в трактуванні окремих видів ресурсів.
Так, на думку Т.П. Остапішиної, “позичені ресурси — це грошові кошти кредиторів та інвесторів, мобілізовані банками на певних умовах на міжбанківському та фондовому ринках” [52, с.25]. Однак під визначення процесу мобілізації коштів на фондовому ринку підходить і продаж акцій, за рахунок яких може формуватися статутний фонд банку, а це вже сфера формування власного капіталу.
Л.О. Дробозіна вказує, що ресурси банків формуються за рахунок власних, залучених і емітованих коштів [64, с.373]. У даному трактуванні особливе значення приділяється облігаційним позикам, банківським векселям і т.п. фінансовим інструментам формування ресурсної бази банку. Все це є по суті позичені кошти, які і потрібно так назвати. Назва ж емітовані кошти є некоректною, оскільки може включати і кошти, створені самим банком в процесі грошово-кредитної мультиплікації.
Менш поширене трактування Г.С. Панової, яка не розрізняє поняття запозичених коштів і залучених коштів. Виділяючи серед залучених коштів депозити та інші залучені кошти, вона вказує, що “інші залучені кошти — це ресурси, які банк одержує у вигляді кредитів або шляхом продажу на грошовому ринку власних боргових зобов’язань. Вони відрізняються від депозитів тим, що акумулюються на ринку на конкурсній основі. Ініціатива їх залучення належить самому банку" [53, с.70]. Однак при залученні депозитів банк вступає в жорстку конкурентну боротьбу, найважливішими методами якої виступають здійснення прийнятної відсоткової політики, створення позитивного іміджу банку, привабливих умов відкриття вкладів. Тому неправомірно говорити про відсутність конкурсної основи залучення даного джерела ресурсів.
У всякому випадку, можливості залучення коштів створює в першу чергу сам банк. Зокрема, не всі банки донедавна вважали економічно вигідним відкриття депозитних рахунків для населення, і не пропонували відповідні послуги. Однак ініціатива відкриття рахунку при здійсненні депозитних операцій належить тільки вкладнику.
Зважаючи на те, що банківські ресурси, які не відносяться до власного капіталу, залучаються банками на грошовому ринку шляхом їх придбання в господарюючих суб’єктів, сімейних господарств, міжнародних організацій та інших контрагентів на засадах платності і повернення, на нашу думку, доцільно запровадити такий критерій класифікації ресурсів, як характер залучення (первинний та вторинний).
Первинний характер має залучення ресурсів, що купуються банком на ринку безпосередньо в їх власників (залучаються ресурси держави, сімейних господарств, суб’єктів господарювання, яки виникли внаслідок здійснення господарської діяльності, з інших джерел отримання доходів і належать їм на правах власності). Вторинний характер має залучення ресурсів, які не належать безпосередньо кредитору банка, а вже залучені ним в інших суб’єктів на грошовому ринку.
Використання цього критерію має практичне значення, тому що:
по-перше, стабілізація економіки України, зростання темпів її економічного розвитку та інтеграція у світовий економічний простір супроводжуються поліпшенням фінансових результатів діяльності підприємств і доходів громадян, тому використання цього критерію буде своєрідним індикатором рівня розвитку економіки держави;
продолжение
--PAGE_BREAK--по-друге, розвиток грошового ринку супроводжується збільшенням кількості фінансових посередників, тому підвищення частки коштів вторинного залучення буде відображати вдосконалення інституційної структури грошового ринку та трансформаційної функції банківської системи. Однак, якщо ця тенденція відбувається на тлі кризових явищ в економіці, це буде характеризувати нестабільність і високу вартість ресурсної бази банків;
по-третє, виділення цих груп ресурсів дозволяє оцінити ступінь успішності грошової політики в країні та міру довіри до банківської системи в суспільстві.
Пропорції співвідношення коштів первинного і вторинного залучення визначаються розміром перших, тому що обсяги коштів вторинного залучення у першу чергу залежать від обсягів коштів на рахунках, що формують первинний ресурсний ринок.
Також пропонуємо запровадити критерій класифікації ресурсів за характером використання. Виділення згідно цього критерію трьох складових (рис.1.2):
Рис.1.2 Класифікація ресурсів за характером використання
Використана ресурсна база на формування портфеля доходних активів (кредити, надані клієнтам банку; міжбанківські кредити; вкладення в спекулятивні операції — валютні цінності, цінні папери; інвестиційні вкладення тощо);
ресурсна база, використана на створення матеріально-технічної і технологічної бази банку;
не використана (резервна) ресурсна база:
а) резервна база в межах нормативу обов’язкового резервування;
б) вільна резервна база.
Дана класифікація дозволяє більш ефективно здійснювати стратегічне планування банківської діяльності. Фінансові показники діяльності банку (ліквідність, прибутковість, платоспроможність та ін) суттєво залежать від ступеня використання ресурсів банку на формування портфеля доходних активів та обсягів невикористаної (резервної) ресурсної бази. Але при аналізі використання коштів треба також враховувати, що банк є суб’єктом підприємницької діяльності, який повинен мати матеріально-технічну і технологічну базу, розвиток якої потребує певних витрат. Запропонований критерій класифікації банківських ресурсів дозволяє оцінити у динаміці та в порівнянні з іншими банками ефективність їх використання, проаналізувати причини появи та обсяги вільної резервної бази. Це дозволяє усунути недоліки в процесі управління пасивами та активами.
Таким чином, банківські ресурси класифікують за можливістю прогнозування, часом використання, джерелами формування, ініціативою та характером залучення. Найбільше розбіжностей викликають критерії джерел формування та ініціативи залучення коштів. На нашу думку, особливу практичну значимість має критерій характеру залучення та критерій характеру використання ресурсної бази, які мають важливе практичне значення.
1.3 Методи та організаційні принципи формування банківських ресурсів Операції за допомогою яких банківські установи формують свої ресурси, називаються пасивними. Для здійснення повноцінної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу власного капіталу банку недостатньо, саме тому для залучення додаткових ресурсів він здійснює пасивні операції.
Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі:
залучення коштів на депозитні рахунки: поточні, строкові, ощадні та інші;
недепозитного залучення коштів: одержання кредитів на міжбанківському ринку, рефінансування НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань.
Основним видом пасивних операцій є залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції — депозитними.
Складовими ресурсів банку, а отже і підприємницького капіталу, є його власні та залучені від інших юридичних та фізичних осіб кошти, а їх структура і розмір визначаються інтенсивністю та різноманітністю операцій, що здійснюються тією чи іншою фінансово-кредитною установою [6, c.302].
Результати досліджень, проведених у банківських установах України щодо джерел формування банківського капіталу, зокрема підприємницької його частки, подаються у додатку Б.
Однак, власні ресурси — лише відправна точка для організації банківської справи, і їхня роль зводиться переважно до гарантування прибутковості і фінансової стійкості банків. Більшість же банківських операцій, в їх числі і стимулювання підприємництва, здійснюється за рахунок залучення зовнішніх джерел коштів. Серед залучених коштів банків найбільше значення, на нашу думку, мають [14, c.84]:
кошти на розрахункових, поточних та інших рахунках клієнтів;
депозити підприємств і організацій;
вклади населення;
кредити, одержані від інших банків;
кошти бюджету.
Депозити слугують важливим джерелом коштів, завдяки яким банки формують переважну частину своїх дохідних активів. Не депозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків.
Мобілізація банківських ресурсів — це чітко визначені зусилля банку, що спонукають контрагентів вкладати кошти саме в цей банк. Також визначено, з яких сегментів фінансового ринку банк мобілізує ці ресурси (ринок банківських ресурсів).
Вперше у вітчизняній теорії виділено основні та похідні (деривативні) складові ресурсної бази. Похідне утворення ресурсів є погашенням банківських кредитів, фінансуванням через амортизаційні відрахування і перегрупуванням активів [31, с.31-35].
Банк повинен також враховувати чинники, які здійснюють вплив на створення ресурсної бази. У дослідженні виявлено такі чинники та запропоновано об’єднати їх у три групи (рис.1.3).
<shape id="_x0000_i1026" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image010.emz» o:><img border=«0» width=«273» height=«165» src=«dopb422336.zip» v:shapes="_x0000_i1026">
Рис.1.3 Чинники, які впливають на створення ресурсної бази
Перша група чинників — неконтрольовані. Їх вплив банк не може попередити чи змінити і враховує як задані величини. Серед таких позасистемних чинників доцільно виділити макроекономічні, стан фінансового ринку, нормативи регулюючих органів.
До другої групи чинників — частково контрольованих, вплив яких на мобілізацію ресурсів банк може частково змінити, належать поведінка клієнтів, конкурентів і власників.
Третя група чинників — це внутрішньосистемні. До них належать ендогенні величини впливу, які є контрольовані, тобто їх вплив банк може змінити так, щоб узгодити обсяг мобілізованих ресурсів згідно з поставленими цілями.
Важливим елементом політики банку стосовно мобілізації ресурсів є вироблення рекомендацій щодо формування ресурсної бази [40, c. 206].
Традиційним джерелом формування ресурсів банку є вклади клієнтів, але з розширенням банківської діяльності виникає потреба в пошуку нових шляхів зростання ресурсної бази.
Якщо наявних залучених коштів недостатньо для проведення всіх активних операцій, що їх має намір здійснити банк, то можна або відмовитися від операції, або запозичити ресурси на ринку.
Операцію запозичення коштів називають купівлею фондів, а джерела запозичення — недепозитними зобов’язаннями банку. Особливістю запозичених коштів є те, що у процесі їх формування виступає банк, тоді як при створенні депозитної бази ініціатива належить клієнтам. Коли йдеться про запозичення, банк самостійно визначає скільки і на який період йому потрібно коштів, а у процесі залучення вкладів їх сума та строки визначаються клієнтами з огляду на власні потреби [43].
Серед недепозитних джерел формування банківських ресурсів найбільш поширеними на сучасному етапі є:
отримання міжбанківських кредитів;
рефінансування в Національному банку України;
операції “репо”;
емісія цінних паперів власного боргу (банківські векселі, облігації тощо).
Основним джерелом недепозитних ресурсів є операції з отримання міжбанківських кредитів. Ці операції надають можливість банкам з недостатнім обсягом ресурсів забезпечувати виконання резервних вимог НБУ та задовольняти потреби власних клієнтів у кредитах шляхом залучення необхідних для цього ресурсів інших банків, які мають тимчасовий надлишок грошових коштів.
Перевагами операцій з міжбанківського кредитування виступають передусім відносна простота оформлення та швидкість здійснення.
Досить поширеними є міжбанківські кредити “overnight", які повинні повертатися на наступний день після їх отримання [46, c.231].
Досить широко використовуються в міжнародній банківській практиці операції з позичання ресурсів у системі центрального банку. Центральний банк кредитує банківські установи на короткостроковій основі з метою сприяння їм у вирішенні проблеми з тимчасовою нестачею ресурсів для проведення активних операцій.
В Україні Національний банк здійснює політику рефінансування банків через використання таких інструментів [14, c.146]:
рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку;
надання стабілізаційного кредиту;
операції купівлі-продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.
Національний банк України здійснює операції на відкритому ринку шляхом:
проведення короткострокового рефінансування банків;
проведення середньострокового рефінансування банків;
надання кредитів “overnight”;
купівлі/продажу державних цінних паперів.
Постійні зміни умов функціонування банків, посилення конкуренції на фінансовому ринку потребують вдосконалення існуючих та впровадження нових методів управління банківськими операціями. Щодо недепозитних банківських операцій, то тут все більшого розвитку за останні роки набувають так звані операції із забалансового фінансування.
Основними методами забалансового фінансування є [44, c.86]:
сек’юритизація активів;
продаж кредитів;
надання кредитних гарантій.
Сутність методу сек’юритизації активів полягає у трансформації кредитів, наданих банкам, у відповідне недепозитне джерело залучення ресурсів шляхом випуску цінних паперів власного боргу. У загальному вигляді механізм здійснення сек’юритизації активів за рахунок залучених раніше ресурсів надає клієнтам кредити обов’язково під реальну заставу. Надалі при виникненні потреби в залученні додаткових ресурсів банк об’єднує в єдиний пакет усі документи, що підтверджують внесення відповідних видів застави під надані клієнтам кредити.
Потім банк здійснює випуск цінних паперів власного боргу (облігацій, векселів), забезпеченням яких виступає саме цей пакет заставних документів, що передається інвесторам разом з цінними паперами у момент здійснення їх продажу. У результаті банк отримує можливість залучити ресурси на ринку за найменшою порівняно з іншими джерелами вартістю, оскільки його цінні папери забезпечуються реальною заставою. Отримані таким чином у розпорядження банку кошти використовуються ним для надання нових кредитів та вкладень в інші доходи. Погашення емітованих банком цінних паперів здійснюється за рахунок кредитних коштів, що повертаються після визначеного терміну користування позичальниками-заставодавцями.
Сутність методу продажу кредитів полягає у здійсненні операцій з продажу права власності банку на якісні короткострокові кредити іншим банківським установам. Одним із найважливіших чинників, що спонукає банки застосовувати цей метод, є очікуване підвищення ринкової відсоткової ставки. У цьому разі здійснення продажу кредитів, наданих під діючу ставку, дозволить банку вже в найближчому майбутньому вкласти ресурси, отримані від продажу в активи з більшою прибутковістю. У сучасній міжнародній практиці, як правило, банк — продавець кредиту зберігає за собою право на обслуговування боргу, отримуючи від позичальників відсоткові платежі та контролюючи виконання ними термінів платежів, в інтересах банку-покупця за відповідну комісійну винагороду [51].
Одними з найпоширеніших забалансових недепозитних операцій є операції з надання кредитних гарантій банку.
Кредитна гарантія — це забалансове зобов’язання банку, згідно з яким він погоджується за визначену плату гарантувати повернення кредиту своїм клієнтом іншому банку або виконання умов контракту, що був укладений між клієнтом банку та третьою особою. Кредитні гарантії є вигідними як для банку-гаранта, так і для його клієнта. Так, банк за видачу кредитної гарантії отримує значний прибуток у вигляді комісійних не використовуючи власних ресурсів. Що стосується клієнта, то надана банківська гарантія дозволяє йому зміцнити свою репутацію надійного позичальника та розраховувати на істотне зниження вартості кредиту або спрощення та полегшення умов комерційного контракту [70].
З метою збалансованого формування ресурсів у банківській практиці використовується декілька методів оцінки потреб банку в ліквідних коштах:
1. Метод фондового пулу (метод визначення величини розриву ліквідності). Він є основним у банківській практиці і полягає у визначенні величини розриву ліквідності протягом певного періоду, що дорівнює різниці між очікуваними припливами та потенційними відтоками коштів, надає можливість побудувати наочну модель руху майбутніх активів та пасивів банку.
Оцінка динаміки майбутніх вкладів та кредитів зводиться до прогнозування зростання депозитів та кредитів за трьома основними компонентами:
а) трендовий компонент, який визначається за допомогою побудови тренду, що характеризує закономірну тенденцію або довгостроковий середній темп зростання;
б) сезонний компонент, який характеризує зміни в стані вкладів та кредитів протягом певного періоду порівняно з їх рівнем за станом на кінець попереднього року, що викликані сезонними чинниками;
в) циклічний компонент, який виражає позитивне або негативне відхилення від сукупного рівня очікуваних вкладів та кредитів, обчислюється як сума трендового та сезонного компонентів, і залежить від стану економіки цього року.
Різниця підсумків очікуваних потоків надходжень коштів та обсягів ресурсів для кредитування складає плановий дисбаланс, який дозволяє більш точно спрогнозувати розмір підсумкового розриву ліквідності. Коли джерела ліквідних коштів перевищують використання ліквідних коштів, банк має позитивний розрив ліквідності. Цей надлишок ліквідних коштів повинен бути швидко інвестований в активи, що приносять дохід, до виникнення необхідності покриття потреби в коштах. Коли обсяг використання ліквідних коштів перевищує величину їх джерел, банк має дефіцит ліквідних коштів, або негативний розрив ліквідності. І тоді він повинен отримати кошти з найдешевших та доступних за часом джерел.
2. Коефіцієнтний метод — це здатність банку залучати кошти під нормальні відсотки тісно пов’язана зі сприйняттям ринком якості його активів. Банки з високоякісними активами та достатнім капіталом мають можливість залучати ресурси за найнижчими ставками у порівнянні з іншими банками — в силу довіри інвесторів до надійності такого банку. Банк зі стабільною базою основних депозитів може мати незначні непередбачені відтоки депозитів. Банки, що сильно залежать від придбаних зобов’язань, повинні сплачувати вищі ставки і часто зустрічаються з відтоками таких коштів у пошуках більшої прибутковості. Тому важливе значення має обчислення обов’язкових нормативів, встановлених НБУ, та додаткових коефіцієнтів, які відображають стан банківської ліквідності.
Даний метод дозволяє виявити загальні тенденції зміни стану ліквідності банку і можливість появи проблемних ситуацій, своєчасно реагувати на погіршення стану ліквідності у процесі оперативного управління банком.
3. Метод структури коштів передбачає оцінку потреб банку в ліквідних коштах за методом структури коштів деякою мірою може бути віднесений до прийомів прогнозування обсягу коштів на кореспондентському рахунку, необхідного з погляду виконання зобов’язань перед клієнтами щодо повернення депозитних коштів та майбутньої видачі кредитів. Даний метод може бути використаний в оперативному плануванні поточної ліквідності в режимі “сьогодні на завтра".
При цьому банк (філія) визначається на запланований день з обсягами:
а) зобов’язань по “гарячих коштах” — коштів, які точно повинні вилучатися з банку;
б) зобов’язань по “ненадійних коштах” — коштів, значна частина яких може бути вилучена протягом дня; особливу увагу необхідно приділяти великим вкладам (у т. ч. і великим залишкам на поточних рахунках);
продолжение
--PAGE_BREAK--в) зобов’язань по “стабільних коштах” — коштів, ймовірність вилучення яких найменша (ключові депозити).
Ряд банків використовує у своїй діяльності метод наукового керування, в основу якого призначені економіко-математичні методи. Використання математичних методів в процесі управління банком дозволяє одночасно оперувати і пасивами, і активами балансу в тісному взаємозв’язку з урахуванням стану ліквідності, прибутковості та інших чинників.
При вирішенні задач математичного програмування використовується особливий обчислювальний метод, що одержав назву симплексного методу, цільовою функцією якого є максимізація прибутку, а система обмежень містить коефіцієнти, які ґрунтуються на показниках розміру джерел пасивів та активів банку, враховують необхідність дотримання нормативів достатності власного капіталу, ліквідності банку, показників ділової активності та інших показників, що використовуються в процесі аналізу та регулювання діяльності банків, застосування якого дозволить розрахувати структуру пасивів та структуру активів банку, яка забезпечить достатній рівень прибутковості при підтримці прийнятного рівня ризику та збереженні необхідного для сталої роботи банку рівня ліквідності.
Також банки використовують і такий метод залучення ресурсів, як встановлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів на його депозитному рахунку.
У цьому випадку між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов’язання надати клієнту кредит за умовою накопичення і зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів.
Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою.
У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку.
Більшість банків в області управління активами використовує метод загального фонду коштів, що припускає мобілізацію коштів із наступним направленням їх на потреби, що формуються у даний момент.
Але даний метод має суттєві недоліки: у ньому відсутня чітка політика в розміщенні ресурсів у залежності від терміну і джерела їх утворення, ступеня ризику і прибутковості активів, що в значній мірі негативно позначається на стані ліквідності банку і його платоспроможності.
У додатку В подана економічна оцінка методів стратегії управління активами банку.
Сутність цінових методів управління полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами, як головного важеля у боротьбі за вільні грошові кошти клієнтів.
Нецінові методи управління залученими коштами банку базуються на використанні різних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов’язані зі зміною депозитних ставок.
Це реклама, покращення рівня обслуговування, розширення спектру банківських послуг, безкоштовні послуги, проведення лотерей, зручний для клієнтів графік роботи, зручне розташування банківських відділень та філій, широка мережа банкоматів тощо.
На практиці методи цінового та нецінового управління застосовуються паралельно.
Формування ресурсної бази банку в ринковій економіці базується на дотриманні наступних принципів:
орієнтація на потреби ринку, на задоволення попиту клієнтів, на створення таких банківських продуктів і послуг, які можуть принести прибуток;
адекватність параметрів ресурсів банку його політиці в області розміщення коштів;
безупинне прагнення до підвищення ефективності банківської діяльності шляхом зменшення витрат на ресурсозабезпечення та одержання оптимальних доходів від розміщення сформованих ресурсів;
використання сучасної інформаційної бази та інноваційних технологій при формуванні банківських ресурсів (комп’ютерні технології та мережі, автоматизовані системи ведення біржових торгів та ін).
Також виділяють наступні принципи формування ресурсів банків (рис.1.4):
1. Комерційний розрахунок: доходи покривають витрати, відсутнє право на отримання державних субсидій, безпосередньою метою діяльності є отримання прибутку при розумному ризику.
Рис.1.4 Принципи формування ресурсів банків [60, c.420]
Основним джерелом прибутку є банківський процент. Першоосновою процента є додатковий продукт, створений у виробництві, а на поверхні явищ прибуток банків виступає переважно як різниця між сумою процентів, отриманих за надані банком кредити і виплачених по внесках клієнтів.
2. Автономія: банки отримали право самостійно здійснювати ціноутворення банківських продуктів у межах діючих обмежень, тобто самостійно встановлюють відсоткові ставки за депозитами та кредитами, розміри тарифів на розрахунково-касове обслуговування тощо.
3. Самоуправління: банки самостійно визначають стратегію і тактику свого розвитку, своєї діяльності без втручання держави.
4. Банки належать до категорії підприємств — фінансових посередників і працюють за принципом: “Дешевше купити — дорожче продати". Виходячи з цього банк з повним правом можна назвати спекулятивним підприємством. Певна річ, спекуляція зі сторони банку має свої межі. Будь-хто має право торгувати, але для цього спекуляція повинна носити “цивілізований” характер. Для приборкання її аморальних якостей вона повинна спиратись на законодавство, не суперечити йому, для здійснення комерції кожен банк повинен мати рівні інформаційні можливості про кон’юнктуру ринку. У таких умовах спекуляція втрачає свій кримінальний відтінок і стає нормою підприємництва. Від того наскільки успішно “спекулює" банк, залежить його дохідність та ефективність діяльності.
5. Всі гроші, всі ресурси банку повинні максимально працювати. З позиції комерції не повинно бути ресурсів, які даремно лежать. Реальність однак така, що якась частина коштів знаходиться в резервах, обертається повільно, або не обертається зовсім. З позиції бізнесу це не природно, тому завжди корисно знати, що прибуток тим вищий, чим вища частка кредитів по відношенню до банківських резервів.
6. Банківська комерція повинна діяти за принципом — все для клієнта. Це означає, що банк несе повну відповідальність за клієнта, забезпечує його прибуток. На перший погляд здається, що даний принцип не узгоджується з принципом дохідності самого банку. Разом з тим ніякого протиріччя між цими принципами не існує. На практиці все повинно бути на взаємовигідній основі: перш за все прибуток клієнта, а потім прибуток банка. Вірно і те, що прибуток клієнта — це не єдина мета, а основа для одержання прибутку банку. Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізовує і свій власний інтерес.
Отже, існує велика кількість методів та принципів формування банківських ресурсів, кожен з них має свої переваги та недоліки, саме тому банкам, а саме їхньому керівництву слід вдосконалювати їх, вивчати нові, варіювати їх між собою. Такий підхід дозволить виявити найоптимальніший варіант формування збалансованої ресурсної бази та забезпечить стійкість і прибутковість банківській установі.
Розділ ІІ. Особливості організації формування ресурсної бази банків в Україні 2.1 Джерела формування власних ресурсів банку Зростання ризикованості банківської діяльності в умовах трансформації економіки, підвищення її обсягів та поява різноманітних форм вимагають збільшення банками власної ресурсної бази. Враховуючи важливу роль банків у розвитку економіки як провідних фінансових посередників, регулятивні органи встановлюють мінімальні нормативи до розмірів та достатності капіталу банків. З урахуванням цих вимог, для розширення можливостей здійснення активних операцій більшість банків прагне до нарощування власної ресурсної бази. Крім того, збільшення банками власних коштів підвищує їхню надійність, сприяє підтримці довіри до них з боку суспільства, що стимулює розвиток банківських ресурсів.
Джерела формування ресурсної бази банків, визначаються особливим місцем їх у ринкової системі [36, с.31]:
як провідних посередників грошового ринку;
як комерційних структур, що працюють заради прибутку;
як економічних суб’єктів, що піддаються більшим фінансовим ризикам, порівняно з іншими суб’єктами ринку.
Завдяки цим особливостям банки формують свою ресурсну базу на трьох засадах:
1) накопичення власних коштів як бази для забезпечення економічної самостійності і фінансової відповідальності банку за його зобов’язаннями;
2) приймання грошових коштів від юридичних і фізичних осіб на зберігання згідно з посередницьким призначенням і особливим статусом банків. В літературі і на практиці цю засаду називають залученням коштів банками, хоча така назва не зовсім точно виражає сутність цієї засади, оскільки ініціаторами розміщення цих коштів є їх власники, а не банки;
3) позичення коштів в інших банків та економічних суб’єктів.
Відповідно, щодо джерел утворення ресурсів, то банки можуть отримати їх від фізичних та юридичних осіб, інших банків та фінансових установ, НБУ та на міжнародних фінансових ринках (рис.2.1).
<lock v:ext=«edit» aspectratio=«t»><shape id="_x0000_s1043" type="#_x0000_t75" o:divferrelative=«f»><fill o:detectmouseclick=«t»><path o:extrusionok=«t» o:connecttype=«none»><lock v:ext=«edit» text=«t»><img width=«555» height=«359» src=«dopb422345.zip» v:shapes="_x0000_s1042 _x0000_s1043 _x0000_s1044 _x0000_s1045 _x0000_s1046 _x0000_s1047 _x0000_s1048 _x0000_s1049 _x0000_s1050 _x0000_s1051 _x0000_s1052 _x0000_s1053 _x0000_s1054 _x0000_s1055 _x0000_s1056 _x0000_s1057 _x0000_s1058 _x0000_s1059 _x0000_s1060 _x0000_s1061 _x0000_s1062 _x0000_s1063 _x0000_s1064 _x0000_s1065 _x0000_s1066 _x0000_s1067 _x0000_s1068 _x0000_s1069 _x0000_s1070 _x0000_s1071 _x0000_s1072 _x0000_s1073 _x0000_s1074">
Рис.2.1 Класифікація джерел утворення ресурсної бази банків
Власні ресурси банків являють собою кошти і виражену у грошовій формі частину майна, які належать банкам на правах власності, забезпечують їх економічну самостійність та фінансову стійкість. Специфікою банківської діяльності обумовлене те, що власні ресурси банків здебільшого виконують захисну функцію. Однак, роль власних ресурсів у діяльності банків відразу після їх утворення дуже велика, оскільки за їх рахунок фінансується придбання будівель, меблів, організаційної техніки та інше [18, с.126].
Власний капітал банку формується із статутного (грошових внесків учасників банку) та резервного капіталу, нерозподіленого прибутку та інших фондів сформованих за рахунок прибутку.
Об’єктивно у банків існують два види джерел формування та нарощування власних коштів (капіталу): зовнішні та внутрішні, різниця між якими полягає у тім, що в першому випадку для збільшення власних коштів залучаються додаткові ресурси з грошового ринку, а в другому — збільшення власних коштів відбувається за рахунок підвищення ефективності роботи банку (табл.2.1).
Таблиця 2.1
Зовнішні та внутрішні джерела збільшення власних коштів банку
Як показує узагальнення закордонної та вітчизняної практики, для залучення капіталу із зовнішніх джерел банки мають декілька альтернативних способів [2, 6, 42]:
1) продаж звичайних акцій;
2) продаж привілейованих акцій;
3) емісія субординованих боргових зобов’язань;
4) обмін акцій на боргові цінні папери.
Розглянемо переваги та недоліки окремих джерел залучення ресурсів. Додаткова емісія звичайних акцій є найбільш дорогим способом залучення зовнішнього капіталу через високі витрати з розміщення емітованих акцій та великий ризик, пов’язаний з доходами акціонерів у порівнянні з доходами власників боргових зобов’язань. Коли акціонери банку не зможуть викупити всі нові акції, це зменшить їх контроль над банком та прибуток на одну акцію, якщо тільки залучені кошти не принесуть дохід, що перевищує витрати на емісію нових цінних паперів. Продаж привілейованих акцій, як і продаж звичайних акцій, є одним з найдорожчих джерел поповнення банківського капіталу. Дивідендні виплати власникам звичайних акцій можуть знизитися після випуску привілейованих, тому що привілейовані акціонери мають первинне право на прибуток банку відносно власників звичайних акцій. Однак, привілейовані акції мають перевагу перед борговими зобов’язаннями, що полягає в більшій гнучкості перших (тому що дивіденди не є обов’язковими виплатами), а також у тім, що вони збільшують можливості банку щодо залучення позикових коштів у майбутньому.
Випуск субординованих зобов’язань та цінних паперів. Цим зобов’язанням притаманні окремі ознаки власного капіталу: виплата процентів інвесторам може призупинитись у разі погіршення фінансового стану банку-боржника ; ці боргові зобов’язання не можуть бути забрані з банку раніше, ніж через п’ять років, а у разі банкрутства або ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів; субординований капітал забезпечується в цілому всім майном банку. Перевага субординованих боргових зобов’язань у збільшенні частки запозичених коштів підвищує прибуток на одну акцію, якщо позичені кошти приносять дохід, який перевищує відсоткові виплати, які необхідно по них зробити. Крім того, відсоткові виплати по боргових зобов’язаннях виключаються з оподаткованого доходу. Однак нові боргові зобов’язання збільшують ризик банкрутства та ризик, пов’язаний зі сталістю отримання прибутку, що може уповільнити продаж акцій у майбутньому.
Обмін акцій на боргові цінні папери. В останні роки багато банківських організацій (особливо банківські холдингові компанії) використовували у своїй практиці обмінні операції типу “акції — боргові зобов’язання”, у результаті яких банк збільшує свій капітал та уникає майбутніх витрат на виплату відсотків по зобов’язаннях, що погашаються. Вибір того чи іншого зовнішнього джерела збільшення власного капіталу та
їх співвідношення визначаються чинниками, серед яких найбільше значення мають:
відносні витрати, пов’язані з використанням конкретного джерела власних коштів (капіталу) ;
ризик, пов’язаний з конкретним джерелом власних коштів (капіталу) ;
вплив на прибутковість власних коштів банку або акціонерного капіталу, що характеризується зміною прибутку на одну акцію;
вплив на власність та контроль за діяльністю банку з боку існуючих та потенційних акціонерів;
вплив на загальну схильність банку до ризику, що характеризується, наприклад, таким показником, як співвідношення сукупного обсягу виданих кредитів та власних коштів (капіталу) банку;
ступінь розвиненості ринків капіталу, на яких може здійснюватися залучення нових коштів для поповнення власного капіталу банку;
політика регулювання НБУ.
Найбільш пристосованим видом боргових цінних паперів для залучення довгострокових ресурсів у сучасних українських умовах є облігації. Облігації — це досить гнучкий фінансовий інструмент, здатний зменшити високі відсоткові ризики, яким піддаються як банк-позичальник, так і власники вільних коштів. Протиріччя між банком та інвестором, що обумовлені високим рівнем відсоткових ризиків, знижуються при емісії купонних облігацій із змінною відсотковою ставкою. У цьому випадку відсоткова ставка по купону прив’язується до одного з головних індикаторів грошового ринку, наприклад, курсу долару США. Таким чином, банк може бути впевнений, що у випадку падіння прибутковості на грошовому ринку відсоткова ставка по купонах облігації також зменшиться. Дохід інвесторів залежить тільки від об’єктивної ситуації, що складається на ринку. Облігації, що випускаються великими банками, мають ряд привабливих для інвесторів властивостей. У зв’язку з тим, що облігації відносяться до категорії емісійних цінних паперів, тобто емітуються випусками (серіями), існує однаковий для всього випуску термін до погашення, періоди купонних виплат, відсоткова ставка по купонах — іншими словами, усі чинники, що визначають рівень цін на ці папери у кожний конкретний момент.
продолжение
--PAGE_BREAK--Тим самим створюються передумови для організації розвинутого вторинного ринку банківських облігацій. Таким чином, потенційний власник облігацій має впевненість, що у випадку виникнення потреби в коштах раніше терміну погашення облігацій він зможе їх вигідно продати, використати як заставу і т. ін. З іншого боку, банк, емітувавши облігації, одержує гарантії, що йому не потрібно буде повертати акумульовані кошти до терміну погашення цінних паперів.
Залучення капіталу за рахунок внутрішніх джерел не несе в собі небезпеки втрати існуючими акціонерами контролю над банком, звуження їх частки у власності та скорочення доходу на одну акцію. Такий спосіб нарощування власного капіталу спостерігається в умовах зниження активності інвесторів та нестачі коштів від реалізації акцій, що емітуються. У той же час суттєве скорочення прибутків комерційних банків робить збільшення капіталу за рахунок внутрішніх джерел проблематичним, що потребує особливої уваги.
Оцінка обсягу власного капіталу та його питомої ваги у структурі ресурсної бази банківської системи України дає змогу визначити рівень капіталізації банківського сектору та охарактеризувати тенденції, які в ньому спостерігаються, з метою пошуку способів вдосконалення. Зокрема, станом на 1 січня 2009 рокувласний капітал банків України склав 119,3млрд. грн. або 13,1% пасивів банків, що б, за сприятливої загальноекономічної ситуації, дозволило говорити про фінансову стійкість та надійність банківських установ, оскільки в економічній практиці вважається, що цей показник є оптимальним вже на рівні 8-10%.
Варто зазначити, що в останні роки спостерігається суттєве зростання капіталізації банківської системи України (рис.2.2).
<shape id="_x0000_i1027" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image021.emz» o:><img border=«0» width=«531» height=«275» src=«dopb422346.zip» v:shapes="_x0000_i1027">
Рис. 2.2 Динаміка власного капіталу банків України 2006-2009 рр.
Порівняно із 2008 роком власний капітал українських банків зріс майже вдвічі. Тенденція зростання спостерігалася і протягом минулих років, зокрема у 2008р. власний капітал зріс на 64% порівняно з 2007р., а також майже на 67% у 2007р. в порівнянні із 2006 роком, проте раніше вона була зумовлена в основному збільшенням чисельності банків та об’єктивною потребою розширення обсягів, невеликої за мірками розвинутих країн, банківської системи України.
Адже обсяг капіталу всього українського банківського сектору можна прирівняти до капіталу одного банку Польщі. У свою чергу, різниця у 71% сьогодні, за незмінної кількості зареєстрованих банків, свідчить, що в умовах світової та внутрішньодержавної фінансової кризи банки активніше почали нарощувати капітал здебільшого для збереження своєї фінансової надійності та стійкості [74].
Порівняння приросту власного та статутного капіталу протягом першого місяця 2006-2009 рр. дає більш повну характеристику впливу кризових чинників на тенденцію додаткового залучення ресурсів від акціонерів (табл.2.2). Як видно з таблиці 2.2 зростання капіталу банків України здебільшого відбувається за рахунок збільшення фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу. Варто також зазначити, що станом на 1.01.2007 р. капітал акціонерів становив 26,266 млрд. грн. або 62% від усього капіталу, на 1.01.2008 р. — 42,873 млрд. грн. або 62%, а 1 січня 2009 року — 82,454 млрд. грн. або 69% власного капіталу [74]. В економічній практиці даний показник вважається достатнім вже на рівні 50-60%.
Таблиця 2.2
Динаміка приросту власного та статутного капіталу банків України за січень 2006-2009 рр. (абсолютні та відносні показники)
Водночас у банківській системі України простежується значна концентрація капіталу та банківських операцій. Так, на першу десятку банків припадає понад 46% сукупного власного капіталу всієї банківської системи. Тобто більшість українських банківських установ невеликі за обсягом капіталу, що збільшує їх чутливість до впливів зовнішнього фінансового середовища і в подальшому може призвести до зменшення їх кількості через злиття, чи поглинання більш стійкими конкурентами.
Для повного аналізу власного капіталу необхідно здійснити його оцінку у розрізі складових (рис.2.3).
Так, станом на 1 січня 2009 року загальні резерви, резервний фонд та інші фонди банків становили 8,4% від власного капіталу, тоді як у 2008 році, на ту ж дату, вони становили 9,6% відповідно. Зменшення резервних ресурсів
банку у відсотковому співвідношенні, в абсолютних показниках відображене майже подвоєнням зарезервованих у різних фондах коштів: з 6,7 млрд. грн. до 10 млрд. грн.
<shape id="_x0000_i1028" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image023.emz» o:><img border=«0» width=«285» height=«312» src=«dopb422347.zip» v:shapes="_x0000_i1028"><shape id="_x0000_i1029" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image025.emz» o:><img border=«0» width=«245» height=«309» src=«dopb422348.zip» v:shapes="_x0000_i1029">
Рис.2.3 Структура власного капіталу банків України
Вагомою складовою у структурі власного капіталу банків виступає результат поточного року, який на початку 2008 р. становив 6,6 млрд. грн., а у 2009 році — 7 млрд. грн. Позитивна різниця характеризує зростання прибутковості українських банків, проте, за попередніми даними, вже у другому місяці 2009 р. наслідком фінансової кризи стає фіксація суми збитку банківської системи України у розмірі 243 млн. грн. [74].
Характерною ознакою 2008 року у банках України виступає незмінна частка дивідендів що спрямовані на збільшення статутного капіталу — 0,4%. Абсолютний приріст направлених до статутного капіталу доходів акціонерів у 2008-2009 рр. становив 199 млн. грн.
Значну частку у власному капіталі банків займають результати переоцінки основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж та інвестицій в асоційовані компанії. Станом на 1.01.2008 року цей показник становив 8 млрд. грн. (11,5% від власного капіталу), а 1.01.2009 р. — 10,5 млрд. грн. (8.8%), що свідчить про зростання інвестиційного потенціалу українських банків протягом 2008 року.
Помітною складовою зростання власного капіталу виступають емісійні різниці. За результатами аналізу варто сказати, що вони суттєво зросли, як абсолютно, так і у відносних показниках. Зокрема, із 4,6% станом на 1.01.2008 р. до 5,3% станом на 1.01.2009 р. побільшала питома вага емісійних різниць у власних ресурсах банку. Проте незайвим буде зазначити, що протягом останніх двох місяців, за попередніми даними, спостерігається тенденція зменшення частки цього показника до 4,8% у власному капіталі, що є наслідком погіршення ситуації на фондовому ринку у зв’язку із фінансовою кризою.
Зараховуються до складу власного капіталу і результат минулих років. Зокрема, 1,4 млрд. грн. нерозподіленого прибутку станом на 1 січня 2009 р., зважаючи на світову фінансову кризу, виступає, певною мірою, заспокійливим фактом для населення банківської системи України.
Таким чином, власні банківські ресурси — це основа діяльності будь-якого банку, оскільки від їх формування залежать масштаби його діяльності та обсяги отримуваних прибутків. Кожна операція банків, здійснення якої пов’язане зі зміною обсягу та складу його ресурсів, приносить доходи або витрати. Тому розуміння суті, функцій та джерел утворення надійних банківських ресурсів дозволяє адекватно проаналізувати реальну ситуацію у банківському секторі України та сформулювати шляхи вдосконалення ресурсної бази.
2.2 Особливості та напрями використання банківських ресурсів Розміщення мобілізованих ресурсів банків України з метою отримання прибутку і забезпечення ліквідності визначає склад його активів або зміст операцій із формування вимог.
Найбільш розповсюдженими активними операціями банків є:
кредитування (у всіх його формах);
інвестування;
інші операції.
Кредитні операції є основним видом банківської діяльності. Оскільки протягом певного проміжку часу банки одержують процентний дохід за наданими кредитами, а час сплати процентних витрат по депозитах ще не настав, цілком очевидною є надійність банківських портфелів, навіть якщо фінансовий стан позичальників не дозволяє вчасно і у повному обсязі розрахуватися за кредитами, або вони сплачують проценти для збереження своєї репутації [48, c.32-36].
За 2008 р. у банківській системі України спостерігалось рекордне збільшення чистих активів. Так, у порівнянні з 2007 р. активи за 2008 р. зросли на 326690 млн. грн.
Найбільшу частку в структурі активів складає кредитний портфель, станом на 01.01.2009 р.792384 млн. грн. У структурі кредитного портфеля переважали кредити надані суб’єктам господарювання — 472584 млн. грн., проти 268857 млн. грн. фізичним особам. Збереглася тенденція до збільшення пріоритетного розвитку частки довгострокового кредитування 507715 млн. грн., (табл.2.3) [74].
За станом на 01.01.2010 р. структура активів мала такий вигляд (у дужках — значення на 01.01.2009 р) (рис.2.4), (рис.2.5):
68,14% (76,31%) — кредитний портфель та лізинг;
8,52% (6,51%) — коррахунки в інших банках;
3,98% (4,39%) — інвестиційний портфель (державні цінні папери та вкладення в акції інших підприємств);
Таблиця 2.3
Основні показники обсягу активних операцій банків 2004-2009 роки, млн. грн. [74]
4, 20% (4,81%) — депозити та кредити в інших банках;
4,09% (3,78%) — матеріальні та нематеріальні активи;
2,41% (2,24%) — готівка, чеки та банківські метали;
0,18% (0,19%) — інвестиції капіталу;
3,92% (1,07%) — доходи до отримання;
4,56% (0,68%) — інші активи.
Слід зазначити, що протягом періоду зросло використання коштів банків на коррахунках в інших банках, матеріальні та нематеріальні активи, готівку та чеки, доходи до отримання, інші активи. Протягом періоду зменшилось використання коштів банків на кредитний портфель та лізинг, інвестиційний портфель, депозити в інших банках, інвестиції капіталу.
<shape id=«Диаграмма_x0020_1» o:spid="_x0000_i1030" type="#_x0000_t75"><imagedata src=«1.files/image027.png» o:><lock v:ext=«edit» aspectratio=«f»><img border=«0» width=«447» height=«201» src=«dopb422349.zip» v:shapes=«Диаграмма_x0020_1»>
Рис.2.4 Динаміка використання банківських коштів у 2008-2009 роках, % [74]
<shape id=«Диаграмма_x0020_2» o:spid="_x0000_i1031" type="#_x0000_t75"><imagedata src=«1.files/image029.png» o: croptop="-2507f" cropbottom="-19909f" cropleft="-3736f" cropright="-4619f"><lock v:ext=«edit» aspectratio=«f»><img border=«0» width=«422» height=«230» src=«dopb422350.zip» v:shapes=«Диаграмма_x0020_2»>
Рис.2.5 Структура використання коштів банків України, % [74]
У структурі використання коштів переважають кредитні та лізингові операції — 68,14%. Значно меншу частку займають — коррахунки в інших банках — 8,52%.
Ще менше у структурі інших активів, депозитів у банках, матеріальних та нематеріальних активів, готівки, інвестицій [75].
<shape id=«Диаграмма_x0020_3» o:spid="_x0000_i1032" type="#_x0000_t75"><imagedata src=«1.files/image031.png» o:><lock v:ext=«edit» aspectratio=«f»><img border=«0» width=«405» height=«240» src=«dopb422351.zip» v:shapes=«Диаграмма_x0020_3»>
Рис.2.6 Динаміка використання активів банками України за 2004-2009 роки, млрд. грн.
Станом на 1 січня 2010р., обсяг активів банківської системи становив 880,3 млрд. грн., зменшення за рік склало 45,8 млрд. грн. В основному воно відбулося за рахунок скорочення обсягів кредитних операцій, частка яких становить 79,2% усіх активів, (рис.2.7).
<imagedata src=«1.files/image033.png» o:><lock v:ext=«edit» aspectratio=«f»><img border=«0» width=«439» height=«264» src=«dopb422352.zip» v:shapes="_x0000_i1033">
Рис.2.7 Динаміка кредитного портфеля та проблемних кредитів, млрд. грн. [77]
Чинником загострення кризової ситуації в банківській системі стали проблеми у сфері кредитування. Так, обсяги кредитів в економіку у січні скоротились на 11,4 млрд. грн. — як для юридичних, так і для фізичних осіб. Різко зросла середня вартість кредитів у національній валюті (з 21,6% до 26,5%), вона стала удвічі вищою, ніж у січні 2008 р. [75].
Таку ситуацію спричинила некоректна кредитна політика банків. Суми проблемних кредитів за 2008 р. зросли у 3 рази, а частина громадян, які вважають позичання коштів у банках недоцільним, подвоїлась і становить 86% [77].
У січні-лютому 2009 р. зафіксовано істотний спад обсягів кредитування економіки на 16 млрд. грн., або на 2,2%. Причин цього декілька [74]:
гострий дефіцит кредитних ресурсів; різке зростання вартості кредитних ресурсів;
зниження кредитної платоспроможності позичальників;
зниження взаємної довіри між банками і позичальниками.
Динаміка залучених депозитів та виданих кредитів наведена на рис.2.8
Обсяги кредитування домашніх господарств протягом листопада 2009 р. зросли до 3.6 млрд. грн. порівняно з жовтнем і залишилися меншими за середній обсяг за попередні 12 місяців (4,1 млрд. грн).
Обсяги кредитування у річному обчисленні зменшилися на — 2,3%, у т. ч. споживчих кредитів — на — 3,4%, кредитів на нерухомість — на — 6,8%.
Обсяги кредитування нефінансових корпорацій протягом листопада 2009 р. зменшилися до 62,5 млрд. грн. порівняно з жовтнем і були меншими, ніж середній обсяг за попередні 12 місяців (63,1 млрд. грн) [77].
Обсяги кредитування у річному обчисленні зменшилися на — 0,1%, у т. ч. у сільське господарство та будівництво (на — 3,2% та — 3,4% відповідно), водночас зросли у промисловість та торгівлю (на 4,7% та 3,0% відповідно), (табл.2.4).
<imagedata src=«1.files/image035.png» o:><lock v:ext=«edit» aspectratio=«f»><img border=«0» width=«445» height=«297» src=«dopb422353.zip» v:shapes="_x0000_i1034">
Рис.2.8 Динаміка залучених депозитів та виданих кредитів в Україні за 2004 — початок 2009 рр. [75].
Таблиця 2.4
Нові кредити банків України на 2009 рік, млрд. грн. [74]
У структурі кредитного портфеля значно збільшилась частка проблемних кредитів — у 3,88 рази, що значною мірою вплинуло на фінансовий результат банків.
Структура кредитного портфеля за об’єктами кредитування індикативної групи станом на 01.01.2010 р. була такою (рис.2.11):
<imagedata src=«1.files/image037.png» o: cropbottom="-239f" cropright="-25f"><lock v:ext=«edit» aspectratio=«f»><img border=«0» width=«518» height=«265» src=«dopb422354.zip» v:shapes="_x0000_i1035">
Рис.2.9 Структура кредитів банків України, % [75]
кредити юридичним особам — 57,89 (57,86%) — склали 306,65 млрд. грн.;
кредити фізичним особам — 35,22% (36,21%) — 186,58 млрд. грн.;
кредити та депозити іншим банкам — 5,81% (5,93%) — 30,77 млрд. грн.,
Слід зазначити, що протягом періоду загальні інвестиції банків зросли із 37172 млн. грн. у 2004 р. до 63236 млн. грн. у 2009 р. Вкладення в цінні папери зросли із 8157 млн. грн. до 35035 млн. грн., (рис.2.10).
<shape id=«Диаграмма_x0020_4» o:spid="_x0000_i1036" type="#_x0000_t75"><imagedata src=«1.files/image039.png» o: cropbottom="-13f"><lock v:ext=«edit» aspectratio=«f»><img border=«0» width=«516» height=«272» src=«dopb422355.zip» v:shapes=«Диаграмма_x0020_4»>
Рис.2.10 Динаміка інвестицій банків, млрд. грн. [77]
Отже, портфельне інвестування дозволяє банку планувати, оцінювати, контролювати кінцеві результати всієї інвестиційної діяльності в різних секторах фондового ринку.
Здійснимо аналіз інвестиційних вкладень банків на основі табл.2.5
Таблиця 2.5
Інвестиційні банківські кредити в Україні у 2000-2008 рр. млн. грн. [77]
Ще одним напрямом використання ресурсів банків — є інші операції і серед них — операції лізингу.
Протягом 2005-2008 рр. ринок лізингу в Україні зріс більш ніж в 11 разів, проте, у 2009 р. відбулось його падіння (табл.2.6).
Дослідження ринку лізингу в Україні свідчить, що засновниками найпотужніших лізингових компаній України є саме банківські установи.
Таблиця 2.6
Показники лізингу в Україні, млрд. грн. [74]
продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--Отже, слід зазначити, що у 1 кварталі 2010 р. банки працювали збитково. Чистий збиток за аналізований період становив 1 368 598 тис. грн.
Комісійні доходи банків становили 2 121 031 млн. грн., тобто 9,9% від усіх доходів банків (рис.2.12).
<shape id="_x0000_i1037" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image058.emz» o: croptop="-1907f" cropbottom="-5720f" cropleft="-7792f" cropright="-7618f"><lock v:ext=«edit» aspectratio=«f»><img border=«0» width=«454» height=«302» src=«dopb422373.zip» v:shapes="_x0000_i1037">\s
Рис.2.12. Структура банківських доходів, % [74]
Отже, можна констатувати, що протягом 2009 р. діяльність українських банків значно погіршилась.
У більшості банків України виникли проблеми, коли [72, c.2]:
у кредитно-інвестиційному портфелі з’явилась складова, пов’язана з неповерненнями ресурсів і пролонгацією термінів;
при формуванні власної матеріальної бази банки використовували позикові засоби, що перевищують власний капітал.
Симптомами погіршення стану банків України стали:
наростання заборгованості банків по нарахованим, але невиплаченим відсоткам;
збільшення питомої ваги міжбанківського кредиту в пасиві;
серйозне падіння показників прибутковості банків.
Відповідно до викладеного, можна виділити ряд базових відносин, динаміка яких однозначно відбиває стабільність функціонування заснування. Наявність статистики за останні чотири роки з великою кількістю траєкторій розвитку практично однозначно виділяє аномальні:
відношення капіталу банку до валюти балансу (коефіцієнт Кука);
відношення власних засобів до залученого капіталу;
відношення високоліквідних активів до поточних коштів клієнтів;
відношення кредитно-інвестиційного портфеля до капіталу;
відношення прибутку до працюючих активів;
питома вага міжбанківських кредитів у пасиві.
Динаміка цих показників практично однозначно дозволяє судити про фінансове здоров’я банків.
Одним із чинників стабілізації банківської системи є система страхування депозитів, існування якої на рівні держави дозволяє банкам знизити премію за ризик як однієї із складових базової депозитної ставки. У багатьох розвинених країнах створено державну систему страхування депозитів, яка передбачає компенсацію певної суми депозитного вкладу власникові в разі банкрутства банку.
В Україні прийнято відповідні нормативні документи щодо створення системи страхування депозитів. Це дозволяє сподіватися на вирішення високої ризикованості банківських вкладів, що сприятиме підвищенню надійності та стабільності вітчизняних банків. Одним зі шляхів зниження ризику неповернення коштів для юридичних осіб є можливість відкриття розрахункових рахунків у різних банках, завдяки чому вдається застосувати такий метод управління ризиками як диверсифікація. Досі ускладнення фінансового стану банку призводило до втрати коштів на розрахункових рахунках клієнтів, унеможливлювало проведення будь-яких господарських операцій та автоматично означало банкрутство юридичних осіб, які мали рахунок у цьому банку. За теперішніх умов досить високої ризикованості української банківської системи відкриття розрахункових рахунків у різних банках не дає гарантії уникнення ризику неповернення коштів, але дозволяє його знизити.
Таким чином, пошук оптимального рівня депозитної ставки — складне завдання, яке має вирішувати менеджмент кожного банку самостійно залежно від ринкової ситуації, власних потреб та можливостей. Занадто низький рівень ставки призводить до відпливу депозитів банку, зменшує обсяг кредитних ресурсів, а отже, звужує можливості проведення активних операцій та отримання прибутків. Завищення депозитної ставки тягне за собою зростання відсоткових виплат за рахунками клієнтів і за відсутності високоефективних напрямів розміщення ресурсів спричинюється до зменшення маржі чи навіть завдає збитків [72, c.4].
Проведене дослідження надійності використання окремих елементів банківських ресурсів дає змогу виділити серед основних такі напрями створення оптимальної ресурсної бази українських банків:
формування банківського капіталу, адекватного економіці перехідного періоду;
встановлення пріоритету коштів на поточних рахунках клієнтів над іншими борговими зобов’язаннями;
поступове збільшення частки строкових депозитів і емісії цінних паперів власного боргу з розвитком ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку;
використання міжбанківського кредиту переважно як засобу забезпечення ліквідності банку.
Оптимальність структури ресурсної бази банку в умовах трансформації економіки розраховано на базі даних про діяльність банківських установ України за такими критеріями: прибутковості активів і виконання економічних нормативів (достатності капіталу, миттєвої ліквідності, високоліквідні активи / робочі активи).
У результаті оптимальним варіантом вважається така структура [1, c.30]:
капіталу: від 25% до 35% ресурсної бази банку;
коштів на поточних рахунках: від 20% до 35%;
строкових депозитів: від 15% до 25%;
міжбанківських кредитів: не вище 5%.
Розділ III. Удосконалення механізму організації ресурсної бази банків в Україні 3.1 Удосконалення методів організації ресурсної бази банків в Україні На даний час для підвищення прибутковості діяльності банку та зміцнення його позицій у висококонкурентному середовищі на перший план виходить необхідність збалансованого формування ресурсної бази банку, тобто формування доцільної структури активів та пасивів, зваженого підходу при управлінні ризиками, впровадження нових банківських послуг та технологій.
Ефективне управління ресурсозабезпеченням банківських установ спрямоване на досягнення певної прибутковості в поєднанні з підтриманням певного рівня ліквідності.
Для визначення напрямів удосконалення процесу формування ресурсів доцільним є виділення окремих найважливіших аспектів необхідних перетворень. Зокрема, підвищення ефективності формування банківських ресурсів залежить від двох, на нашу думку, найважливіших чинників: по-перше — розширення обсягу ресурсної бази, по-друге — максимізації прибутку за мінімальних витрат на ресурси. Для реалізації цих завдань, банківські установи повинні здійснити певні заходи.
Перш за все, необхідно знову відновити довіру населення до банківських установ України, яка, будучи на етапі формування, суттєво знизилась після ухвалення Постанови Національного Банку України “Про додаткові заходи щодо діяльності банків” №319 [57]. Зокрема, цією Постановою заборонялося достроково видавати строкові депозити. Зважаючи на те, що такі дії суперечать статті 1060 Цивільного кодексу України, вони не мали юридичної сили, проте зайва тяганина щодо повернення власних коштів знизила довіру громадян до рівня, який спостерігався кілька років тому. Більшість українських банків виявилася не готовою до випробування в жорстких умовах інформаційного пресингу вітчизняних засобів масової інформації і втрачала свої позиції в рейтингах довіри громадськості. Такі необдумані дії керівних органів влади, засобів масової інформації розхитують стабільність банківської системи країни та всієї економіки загалом. Скасування подібного роду положень та дотримання норм законодавства у будь-якому випадку дозволить банкам формувати якісно нові відносини із клієнтами.
Адже зменшення довіри — це саме той час, коли позитивна репутація надійної і стабільної фінансової установи є основним капіталом будь-якого банку. Надійність банку і упевненість у банку — основне, що приваблює вкладників на сьогоднішній день. Тому українські банківські установи для залучення потенційних клієнтів вдаються до різних маркетингових ходів. Найпопулярнішими вкладами є короткі вклади на пільгових умовах, що передбачає можливість оперативного і вигідного управління вкладеннями клієнтів і є переважним напрямом у депозитній політиці банків у ситуації економічної нестабільності. З метою захисту вкладників шляхом збільшення їх інформованості відносно надійності банківських установ, Агентство “Кредит-Рейтинг" оголосило про присвоєння рейтингів надійності банківських вкладів 73 українським банкам. Отже, банкам сьогодні слід використовувати професіональний підхід співробітників до кожного клієнта, дотримуватися платіжної дисципліни та умов договорів для підвищення власного рейтингу надійності банківських вкладів [49, с.167].
Також, на нашу думку, до процесу мінімізації ризиків вкладників, що виникають при розміщенні коштів у банках, практично не залучаються спеціально призначені для цього — страхові компанії. Для банків доцільно поряд з наданням захисту з боку Фонду гарантування вкладів пропонувати клієнтам, які вкладають суми понад 50000 грн., укладати договори страхування їх майнових інтересів, пов’язаних з неповерненням банківських вкладів, у великих страховиків. За умовами договору страхове відшкодування буде виплачуватися вкладнику після винесення арбітражним судом рішення про затвердження ліквідаційного балансу та ліквідації банку-банкрута. Розмір страхового тарифу буде залежати від місця банку в рейтингах, кількості вкладників та періодичності сплати платежів.
При цьому банк може сам виступати страхувальником, що буде додатковим аргументом залучення вкладників, або може продавати поліси страхування, страхувальниками по яких будуть його клієнти. Останнє дозволить йому одержувати додатковий дохід у вигляді комісійних від реалізації страхових продуктів.
Особливу увагу в роботі із клієнтами варто надати їх інформаційному обслуговуванню. Регулярне інформування клієнтів про нові банківські послуги та фінансово-економічні новини сприяє зміцненню їх ділових зв’язків з філією (відділенням). Канали доставки інформації клієнтам можуть бути різні. Це й пересилання інформаційних файлів за системою “клієнт-банк”, і інформування за телефоном, і розсилання інформаційних та рекламних бюлетенів потенційним клієнтам банку. Значний інтерес клієнти виявляють до інформаційного супроводу їх рахунків (довірчі послуги, надання за допомогою телефонного зв’язку оперативної інформації про стан цих рахунків, одержання банківської інформації у вигляді інформаційного блоку, як додатку до щоденної виписки по рахунку).
Виявлення потреб клієнтів у більш високому рівні банківських послуг, негайне реагування філії (відділення) на ці потреби шляхом розробки нових додаткових видів послуг та оперативна пропозиція їх всім клієнтам — це головне завдання системи контролю якості обслуговування, вирішення якого дозволить не тільки стабілізувати клієнтську базу, що сформувалася, але й сприятиме залученню до банку (філії) нових клієнтів. У додатках Д і Е наведені схеми залучення потенційних клієнтів до банку, а також заходи з підвищення якості обслуговування клієнтів банку.
Важливим кроком до зростання ресурсної бази є зниження обсягу коштів, що знаходяться в обігу поза банками, які на кінець лютого 2009-го року становили понад 147 млрд. грн. або майже 31% усієї грошової маси [75]. З урахуванням цього можна говорити, що в Україні майже немає відносно стабільних джерел надходження ресурсів у банки. Проте, збільшуючи кількість користувачів зарплатними та пенсійними картками, а також надаючи додаткові послуги, такі як оплата регулярних платежів за комунальні послуги, погашення заборгованості перед торговельними організаціями, чи навіть управління коштами вкладника з метою збільшення їх дохідності, банки можуть привабити більшу кількість клієнтів та зміцнити своє конкурентне становище.
Важливим завданням банку щодо формування стабільної ресурсної бази залишається залучення нових клієнтів. Основним результатом такого залучення має бути забезпечення стабільного поступлення в банк вільних грошових коштів. Однак залучення більшої кількості клієнтів та постійне поступлення депозитів не сприяє стабільності ресурсної бази.
Традиційний підхід до визначення стабільності депозитів полягає у розрахунку двох-трьох основних показників, таких як середній строк зберігання грошових коштів, рівень осідання коштів, величина залишку коштів, які можна використати. Однак за допомогою цих коефіцієнтів неможливо оцінити тривалість періоду, на який можуть бути розміщені залучені ресурси.
Дані методи не призначені для аналізу клієнтської бази та виявлення стабільних депозитних ресурсів, вони не дають відповідей на деякі актуальні питання, які виникають при реалізації депозитної політики, зокрема, які види ресурсів, яких саме клієнтів та в якій кількості варто залучати банкам для забезпечення стабільної ресурсної бази [22, с.64].
Важливим аспектом при формуванні депозитного портфелю є планування роботи щодо залучення депозитних ресурсів. Необхідно визначити, яку кількість клієнтів потрібно мати, або залучити для забезпечення необхідного обсягу депозитів.
При формування залучених ресурсів постає також питання аналізу клієнтської бази та питання виявлення стабільних депозитних ресурсів.
Для якісного управління депозитними ресурсами банкам необхідно вирішити наступні завдання:
по-перше, визначити найбільш вигідних клієнтів, тобто клієнтів, які забезпечать більшу стабільність депозитної бази та більш високий залишок на своєму рахунку;
по-друге, визначити кількість клієнтів, яких необхідно залучити для підтримання заданого обсягу депозитної бази;
по-третє, проводити роботу щодо залучення найбільш вигідних потенційних клієнтів, однак продовжувати утримувати старих клієнтів;
по-четверте, проводити гнучку цінову політику в розрізі окремих клієнтів.
Одним із способів залучення клієнтів стає запровадження нових організаційних форм ведення депозитних рахунків населення. Сьогодні вузькість асортименту запропонованих банками України послуг суттєво знижує привабливість вітчизняних банківських установ. Якщо у провідних закордонних банках представлено до трьохсот видів послуг, то в українських — у кілька разів менше.
Залучаючи кошти населення, банківським установам не варто забувати і про значні фінансові ресурси, які надходять від суб’єктів підприємницької діяльності. Зокрема, більш активне використання коштів юридичних осіб забезпечується можливістю гарантованого відшкодування депозитів. Формування фонду гарантування вкладів юридичних осіб створить відповідні умови для стабільного функціонування фінансового ринку з погляду створення належної ресурсної бази банків.
Загалом розширення ресурсної бази несе і певне збільшення витрат, тому паралельно необхідно здійснювати оптимізацію процесу залучення банківських ресурсів.
У кризових умовах банки втрачають свою довгострокову частину пасивів. Лише десята частина усіх залучених коштів припадає на депозити строком понад два роки. Нестача довгострокових ресурсів суттєво знижує прибутки банківських установ та гальмує економічний розвиток країни, оскільки колосальна ресурсна база повною мірою не може залучатися у довгострокові інвестиційні проекти. Формування довгострокових кредитних ресурсів в економіці можливе лише за умови сталості розвитку депозитної бази. Враховуючи, що вкладник банку є продавцем ресурсів, а банк — покупцем, у процесі планування обсягу банківських ресурсів варто використовувати коефіцієнт еластичності банківських депозитів. За відносно невисоких ставок вкладники мають безліч альтернатив, тому навіть на незначну зміну відсотка припадає значна зміна депозитних надходжень.
Важливим аспектом залучення коштів є питання ціноутворення, оскільки саме ціна є чинником формування відносин між клієнтом та банками. Сьогодні у банківській практиці нашої країни у цій сфері немає чітко визначених схем. У процесі формування ціни депозиту враховуються сума вкладу, строки, порядок вилучення коштів, проте недостатньо уваги приділяється макроекономічним чинникам, які загалом визначають динаміку процентних ставок. Зокрема, темпи інфляції, динаміка виробництва, кон’юнктура на ринку кредитних ресурсів, валютний курс, доходи та заощадження домашніх господарств безпосередньо визначають ефективність запропонованих клієнтам процентних доходів.
Важливим джерелом зміцнення та розширення ресурсної бази є залучення коштів від міжнародних фінансових організацій, таких як Європейський банк реконструкцій та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація та ін. [51, ст.51].
Не слід забувати і про перспективи активізації розвитку інтернет-банкінгу як засобу стимулювання додаткового залучення коштів клієнтів через он-лайн депозити. Їх головною перевагою поряд із традиційними депозитними послугами банків є значно нижчі затрати на обслуговування, а це відповідно сприяє економії та отриманню банківськими установами більшої норми прибутку на залучені кошти. На думку американських експертів, відкриття одного клієнтського рахунку в Інтернеті коштує лише 23% вартості подібної операції здійсненої традиційним способом.
Вагомою складовою підвищення ефективності ресурсної бази можуть бути залишки коштів на рахунках місцевих бюджетів. У деяких країнах кредитні організації не виключаються із процесу виконання бюджету. Так, наприклад у США банки можуть виконувати функції агента з розрахунково-касового обслуговування бюджету у дохідній частині [51, ст.51].
продолжение
--PAGE_BREAK--Ще одним можливим варіантом оптимізації ресурсної бази банків є розширення можливостей випуску середньострокових цінних паперів та їх розміщення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Нажаль, залучення коштів за допомогою цінних паперів у банківській сфері не дуже поширене [40, с.100-101].
Важливим елементом поповнення ресурсного портфеля також може стати використання механізму диференціації окремих нормативів регулювання діяльності банків. Потрібно опрацювати питання щодо законодавчого встановлення права Національного банку України вимагати від банків підтримки капіталу не лише на рівні вище нормативного, а й такому, що забезпечує покриття притаманних конкретному банку ризиків.
Також необхідно, щоб у фінансовій стратегії банків, спрямованій на мотивацію суб’єктів ринку і збереження коштів на банківських рахунках, застосовувався комплексний підхід. Тобто банки мають створювати конкурентоздатні умови залучення коштів не лише для клієнта, а й забезпечити максимально можливий перелік послуг для тих суб’єктів ринку, з якими клієнт здійснює операції в процесі своєї діяльності. Акумуляція коштів кредиторів на строкових рахунках, яка зменшує частку грошових ресурсів, сконцентрованих на рахунках “до запитання" сприяє поліпшенню показників ліквідності та через них — фінансової стійкості банків.
Отже, можна зробити висновки, що збільшення кількості банків, стандартизація банківських послуг та зростання вимог споживачів до їх якості викликають підвищення актуальності маркетингового забезпечення формування ресурсних баз банків. Також важливе значення у процесі залучення клієнтів має ресурсна політика банку, у т. ч. відсоткова політика зі своїми інструментами (мінімальний та максимальний розмір вкладу, розмір та періодичність виплати відсотків, і деякі інші). Для збільшення впевненості вкладників у поверненні банками їх заощаджень запропоновані заходи щодо подальшого розвитку системи гарантування вкладів та більш активного залучення до цього процесу страховиків, розвитку взаємовигідного співробітництва страхових компаній з банками.
3.2 Зарубіжний досвід організації формування ресурсної бази банків Основний масив банківської системи на Заході складають банківські установи. У вузькому розумінні банк — це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку. Так він характеризується у банківській практиці Німеччини, США та інших країн, в яких поряд з групою банків, діє велика група інших банків другого рівня.
Світова практика виробила два принципи побудови банків (рис.3.1):
<shape id=«Схема_x0020_2» o:spid="_x0000_i1038" type="#_x0000_t75"><imagedata src=«1.files/image060.png» o: croptop="-3624f" cropbottom="-4177f"><lock v:ext=«edit» aspectratio=«f»><img border=«0» width=«454» height=«272» src=«dopb422374.zip» v:shapes=«Схема_x0020_2»>
Рис.3.1 Принципи організації діяльності банків [44, с.124]
Принцип сегментування чітко простежується в банківському законодавстві США, Канади та Японії. У цих країнах проводиться розмежування між комерційними та інвестиційними банками, для яких існує відмінний режим регулювання діяльності або суттєво обмежується взаємопроникнення. У цих країнах більш, а в деяких менш виражене обмеження, яке стосується інвестиційної діяльності банків. У більшості випадків обмежується інвестування коштів у нерухомість, а також в акції небанківських компаній. Ці обмеження можуть виражатися у вигляді 100-відсоткової заборони або у визначених лімітах частки пакету акцій, якою може володіти банк. Ця частка коливається від 2% в Італії до 20% у Франції [5, с.64].
У більшості країн Західної Європи такі обмеження зняті, і банки другого рівня можуть надавати будь-які фінансові послуги на грошовому ринку.
Залежно від прийнятого принципу побудови банків в країні будуть переважати спеціалізовані чи універсальні банки. Так, в ФРН більше 90% всіх банків другого рівня відноситься до категорії універсальних. На них припадає біля 3/4 всіх банківських депозитів. Разом з тим в ФРН функціонує група спеціалізованих банків: іпотечних, інвестиційних, кредитних товариств тощо.
У США, поряд з універсальними банками, діє величезна кількість спеціалізованих. На них припадає понад 50% всіх активів фінансових установ США. До таких банків відносяться взаємоощадні банки, позичково-ощадні товариства, кредитні союзи. Крім того, в США надто розвинута мережа небанківських (недепозитних) фінансово-кредитних установ (фінансових, інвестиційних, страхових компаній, пенсійних фондів), які за своїми операціями не відповідають критеріям банків.
В Україні ж за набором операцій, що виконуються, переважну кількість банків можна віднести до категорії універсальних.
Новостворений банк у світової практиці ліцензується. В якості основних умов видачі ліцензій виступають вимоги наявності авторитетного керівництва та визначення мінімального підписного капіталу. Розмір мінімального підписного капіталу може коливатися від 200 тис. доларів у Нідерландах до 100 млн. доларів у Великобританії [11].
Особливу увагу привертає федеративна ознака організації банківської системи США. Згідно американським законам, банки можуть реєструватися і як штатні, і як національні. Вимоги по відношенню до критеріїв видачі ліцензії у обох випадках однакові, розрізняють лише умови операції. Банки, які зареєстровані як штатні, регулюються одними правилами, що безпосередньо стосується норм резервів та встановлення максимуму відсоткової ставки, а національні — іншими [11].
У США відкриття відділень регулюється законами штатів, які обмежують створення національної мережі цих відділень.
Діяльність зарубіжних банків полягає в залученні грошових коштів та надання їх в кредит за більш високими процентними ставками, вони виступають посередниками між тими, хто у них потребує. Метою та рухомим мотивом здійснення такого посередництва являється одержання банківського прибутку.
Операції, за допомогою яких зарубіжні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Сутність пасивних операцій полягає у залученні різноманітних вкладів у межах депозитних та ощадних операцій, одержання кредитів від інших банків, емісії різноманітних цінних паперів, а також проведення інших операцій, в наслідок чого збільшуються грошові кошти в пасиві балансу банку [11].
Пасиви зарубіжних банків складаються з власних, залучених та запозичених коштів.
Власний капітал зарубіжних банків займає невелику питому вагу у сукупному капіталі. Він служить, перш за все, для страхування інтересів вкладників, фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності. Виходячи з цього власний капітал являється важливим чинником забезпечення надійності функціонування банку та повинен знаходитися під жорстоким контролем органів, які регулюють діяльність банку [71, c.211].
Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, в процесі яких використовують різні види банківських рахунків.
До запозиченого капіталу зарубіжних банків належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків.
Ресурси зарубіжних банків — це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій. Пасивні операції — це операції, що забезпечують формування ресурсів банку.
Власний капітал зарубіжних банків поділяється на основний та додатковий. Основний капітал складається з статутного, резервного фондів, фондів економічного стимулювання та інших фондів, що утворюються за рахунок прибутку.
У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку шляхом внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Резервний фонд банку створюється у порядку, встановленому зборами акціонерів, а його розмір встановлюється на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку і повинен складати не менше 5% від суми отриманого прибутку. Спеціальні фонди, призначені для соціального розвитку банку формуються за рахунок прибутку [71, c.25].
Додатковий капітал зарубіжних банків — це грошові кошти, що доповнюють власний капітал. Додатковий капітал формується з невикористаних резервів, що призначаються для страхування активних операцій банків та нерозподіленого прибутку.
Регулювання фінансового посередництва зарубіжних банків (у тому числі і банківської діяльності) означає встановлення довгострокових правил, за якими здійснюються операції фінансових посередників. Тому можна стверджувати, що регулювання — це стратегія. Розумні правила регулювання — це правила, що пройшли іспит часом у промислово розвинутих країнах і рекомендується тепер Базельським комітетом з банківського регулювання і нагляду для використання комерційними банками [56].
Для розумного регулювання дуже важливим є питання про мінімальність капіталу. У зв’язку з мобілізацією банківської справи різко зріс ступінь мінливості пов’язаних з цим ризиків, а враховуючи призначення капіталу — згладжувати наслідки неочікуваних втрат, дане питання набуло особливої гостроти.
Раніше на капітал дивились як на засіб захисту вкладників, а тому встановленими правилами вимагалося від тих, хто тримає депозити, підтримувати свій капітал у певному співвідношенні до суми депозитів.
В основі сучасного підходу, який рекомендується Базельським комітетом, лежить розгляд капіталу як амортизатора, який сприяє подоланню зниження реальної вартості активів. Сучасні інформаційні технології надають підвищений ризик майже усім категоріям активів і збалансованих зобов’язань, настільки умови достатності власного капіталу обґрунтовані на мінімально придатній відсотковій частині виважених за ризиком активів, треба надати перевагу умові, що виходить із суми депозитів.
Базельський комітет встановив мінімальний стандарт капітальної достатності 8%, виважений за ризиком активів банку. У Великобританії цей показник називається Risk Asset Ratio (коефіцієнт ризику активів) з мінімальним рівнем 8%. У Німеччині достатність власного капіталу визначається за відношенням до ризикових активів, які не можуть перевищувати його більш ніж у 18 разів, тобто мінімальне співвідношення дорівнює 5,56%. В Україні даний показник називається співвідношення власних коштів з урахуванням коефіцієнту ризику [50].
Згідно до Базельської угоди, складовими частинами капітальної бази є стрижневий і додатковий капітал. Стрижневий капітал визначається основною частиною власних коштів, до нього належать випущені та повністю сплачені звичайні акції та некумулятивні безстрокові привілейовані резерви, на відміну від прихованих, формуються з чистого прибутку після сплати податків.
Додатковий капітал зарубіжних банків включає такі елементи [67, с.124]:
а) неопубліковані, або приховані резерви;
б) переоцінені резерви;
в) загальні банківські резерви;
г) гібридні інструменти позикового капіталу;
д) терміновий субординований борг.
Власним капіталом (тобто капіталом, яким банки несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями) у Німеччині вважається сума сплаченого статутного капіталу і страхових фондів за відрахування власних акцій, які залишаються у банках, чи частин капіталу; пільгових чи виданих під менші, ніж звичайно, гарантії кредитів засновникам і акціонерам, які мають більше 25% капіталу або голосів [33].
У Великобританії Банк Англії вважає, що банківське кредитування має фінансуватися переважно вкладниками, а списування збитків — наприклад, неповернення кредитів — повинні сплачувати акціонери, а не вкладники. Для захисту вкладників від збитків банки повинні мати достатній капітал [33].
Згідно з Базельською угодою для розрахунку зваженого за ризиками відношення капіталу до активів (показник капітальної достатності) з капітальної бази відраховуються такі складові:
ділова репутація, яка як актив вираховується з серцевинного капіталу;
інвестиції у філії, що займаються банківською та фінансовою діяльністю.
Більша частина ресурсів зарубіжних банків формується за рахунок залучених та запозичених коштів, а не власних.
Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Операції, пов’язані з залученням грошових коштів на вклади, мають назву депозитних.
Практично усі клієнтські рахунки зарубіжних банків називають депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити до запитання, термінові або строкові депозити, умовні депозити.
Одним із способів стимулювання внесків є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на вкладі.
З метою компенсації інфляційних втрат зарубіжних банків, можуть пропонувати вкладнику виплату процентів на перед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми внеску. Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягнути шляхом страхування депозитів. В Україні проблема страхування депозитів залишається актуальною, для вирішення цієї проблеми необхідно враховувати зарубіжний досвід, на чому ми зупинимося докладніше у наступній главі [10].
До запозиченого капіталу зарубіжних банків належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків.
Банк може випускати облігації для залучення кредитних коштів лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій. Реалізація облігації може відбуватися або на основі їх продажу за договорами з покупцями або шляхом обміну на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облігаційні пкредити банками після закінчення терміну обігу облігацій за їх номінальною вартістю. Банківські облігації на сьогодні не дістали розвитку.
Одним із джерел поповнення ресурсів зарубіжних банків є міжбанківський кредит. Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. Враховуючи світову практику досить активно використовуються міжбанківські кредити терміном на один день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку. У Великобританії у структурі запозичених коштів міжбанківські кредити займають 18,6%, у Франції — 40% [10].
Ресурси кожного зарубіжних банків мають конкретну структуру, тобто співвідношення між власними, залученими та запозиченими коштами. Ця структура складається насамперед під впливом конкретних умов: універсалізації чи спеціалізації банку, його кредитної тактики і стратегії, позицій на грошово-кредитному ринку, обсягу продуктів і послуг, які пропонуються клієнтам. Під впливом змін у регулюванні банківської діяльності, зрушень у макро- й мікроекономічній динаміці, можливості формування ресурсної бази банку не залишаються стабільними. Враховуючи це, актуальним є моделювання кожним банком шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.
Структура пасивів банків Великобританії на кінець 1997 р. становила: 39,3%- строкові депозити; 24,1%- кошти клієнтів на розрахункових та поточних рахунках у національній валюті; 21,7%- фонди банків; 6,1%- прибуток; 3,5%- кредитори; 3,3%- кошти клієнтів у іноземній валюті; 2,0% — кореспондентські рахунки інших банків [10].
Аналіз структури пасивних операцій банку може бути якісним і кількісним і включає аналіз структури власних коштів і аналіз структури залучених та запозичених коштів.
Якісний аналіз структури власних коштів банку дозволяє виділити джерела їх формування. Власні кошти банків складаються із фондів: статутного, резервного, страхового, інших фондів та нерозподіленого прибутку. Аналіз власних коштів має важливе значення, бо вони служать забезпеченням зобов’язань банку. Окрім власних банк широко використовує залучені кошти, за рахунок яких формується більша частина активів.
Аналіз власних і залучених ресурсів починають з оцінки їх структури в цілому і по кожній групі. При цьому слідкують, як складається співвідношення між власними та залученими ресурсами і темпами їх росту. Наступним етапом аналізу є оцінка стану власних коштів банку та їх складових частин.
Для забезпечення фінансової стійкості банку дуже важливо нарощувати найбільш стабільну частину власних коштів — статутний фонд і резервний капітал.
При аналізі залучених коштів враховують наступні їх види: залишки на розрахункових, поточних рахунках клієнтів; залишки на рахунках по обліку боргових зобов’язань випущених банком, що обертаються на ринку; строкові депозити юридичних та фізичних осіб; міжбанківські кредити. Збільшення суми залучених ресурсів свідчить про збільшення депозитної бази банку. Чим більша доля залучених коштів клієнтів банку на довгостроковій основі, тим стабільніша частина ресурсів банку, що задовільно впливає на його ліквідність і зменшує залежність від міжбанківських позик [55, с.219].
продолжение
--PAGE_BREAK--
еще рефераты
Еще работы по банку
Реферат по банку
Кредитування підприємств та забезпечення кредитів
2 Сентября 2013
Реферат по банку
Фондова біржа як елемент ринкової інфраструктури
2 Сентября 2013
Реферат по банку
Оцінка кредитоспроможності фізичних осіб
2 Сентября 2013
Реферат по банку
Соціально-орієнтовані банківські продукти та їх роль у вирішенні сучасних соціально-економічних потреб
2 Сентября 2013