Реферат: Кредитування підприємств та забезпечення кредитів

--PAGE_BREAK--Кредитний ризик щодо кредитної угоди — об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору, і при цьому банку не вдається своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат від неї.
Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ризик щодо кредитної угоди — це добуток (одночасна поява) кредитного ризику щодо позичальника та кредитного ризику щодо способу забезпечення позики. А звідси випливає, кредитний ризик щодо кредитної угоди завжди буде меншим від кредитного ризику щодо позичальника або дорівнюватиме йому в разі відсутності забезпечення позики. Ця обставина є дуже важливою при прийнятті практичних кредитних рішень (вирішення питання про надання позики, створення страхового резерву, встановлення адекватної ставки відсотка за позичкою). Підставою для прийняття подібних рішень має бути величина кредитного ризику щодо кредитної угоди. На практиці ж дуже часто такі рішення, приймаються з урахуванням лише кредитного ризику щодо позичальника, що призводить до їх неадекватності [51, с.158].
До основних найбільш поширених методів мінімізації кредитного ризику віднесемо:
·        диверсифікацію капіталу;
·        оцінку юридичної і фінансової кредитоспроможності позичальника;
·        регулювання обсягів кредитних вкладів;
·        використання ефективних форм забезпечення повноти і своєчасності повернення позички;
·        створення комерційними банками резервів для відшкодування втрат від кредитної діяльності тощо [ 17, с.56].
Методи мінімізації кредитного ризику тісно пов'язані з дотриманням основних принципів кредитування, що були розглянуті в попередньому підрозділі.
До елементів кредитної політики відносяться ціль та задачі кредитної політики; вибір напрямку кредитування; технологія здійснення кредитних операцій; контроль в процесі кредитування.
Ціль кредитної політики відображає кінцевий результат діяльності банку, витікає з його призначення — задовольняти потреби клієнтів в отриманні додаткових грошових засобів. Ці засоби, що отримані на основі повернення, забезпечуються життєдіяльність організацій, юридичних осіб, створюють умови для безперервності виробничого процесу.
Задачі кредитної політики мають більш приватний характер: вони можуть бути пов'язані з покращенням складу банківських кредитів, необхідністю прискорення  обертаємості, підвищення питомої ваги забезпечених позик і т.д.
Вибір напрямку кредитування витікає з цілі кредитної політики, забезпечує її виконання. Цей елемент є частиною стратегії банку. Банки можуть концентрувати свої зусилля на кредитному обслуговуванні організацій певних галузей народного господарства, спеціалізуватись на кредитуванні, головним чином, юридичних осіб.
Також важливим елементом кредитної політики є контроль в процесі кредитування, що здійснюється банком.
Кожен з перерахованих елементів тісно пов'язаний з іншими. Порушення одного з них призводить до ускладнень або до збитків від кредитної діяльності. Банк, наприклад, не може ставити за ціль кредитування, не здійснюючи спостереження, контроль, перевірку того, як вона реалізується. Позика може бути гарно оформлена, однак якщо ціль або напрямок кредитування вибрані невірно, то це негативно відобразиться на ефективності кредитної операції. [25, с.63]
Банк, як самостійна кредитна установа, здійснює свою кредитну політику з врахуванням певних факторів. Фактори, що впливають на кредитну політику, умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні.
До зовнішніх факторів відносяться: політичні та економічні умови; рівень розвитку банківського законодавства; стан міжбанківської конкуренції; ступінь розвитку банківської інфраструктури та інше.
До внутрішніх факторів, що мають вплив на кредитну політику, відно­сяться: ресурсна база банку та її структура; ліквідність кредитної установи; спеціалізація банку; наявність спеціально навченого персоналу.
Способи   і   методи   реалізації   кредитної   політики   формалізуються   у відповідних внутрішньобанківських документах,  основними  серед  яких  є: стандарти кредитування та кредитні інструкції.
Стандарти кредитування містять зразки документів, з якими працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку, відповідальних за здійснення процесу банківського кредитування.
Кредитна інструкція, — це   опис  послідовних  дій   з  реалізації   конкретної редитної   процедури.    Інструкція,    що   відповідає    конкретній    кредитній
процедурі,   виглядає   як   опис   послідовності   взаємопов'язаних   кроків   із визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень.
Особливості кредитного процесу в кожному банку значною мірою залежать від таких чинників, як його масштаби., організаційна структура, кваліфікація персоналу, величина кредитного портфеля, вид позички, склад клієнтури тощо. [25, с.74]
Технологія кредитування — це сукупність конкретних методів і прийомів, що використовуються в процесі здійснення кредитних операцій. Використання на практиці ефективних способів впливу на хід процесу кредитування  невіддільне від проведення наукових досліджень у цій сфері, вивчення та узагальнення практичного досвіду банківської діяльності. [53, с.110].
Порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних інструкціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.
Погляди різних авторів щодо тлумачення та кількості стадій.кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати, відрізняються. Пропонуємо виділити сім взаємопов'язаних етапів кредитування, що подані на рисунку 1.2.
 SHAPE  \* MERGEFORMAT <lock v:ext=«edit» aspectratio=«t»><shape id="_x0000_s1037" type="#_x0000_t75" o:divferrelative=«f»><fill o:detectmouseclick=«t»><path o:extrusionok=«t» o:connecttype=«none»><lock v:ext=«edit» text=«t»><img width=«636» height=«624» src=«dopb80174.zip» v:shapes="_x0000_s1036 _x0000_s1037 _x0000_s1038 _x0000_s1039 _x0000_s1040 _x0000_s1041 _x0000_s1042 _x0000_s1043 _x0000_s1044 _x0000_s1045 _x0000_s1046 _x0000_s1047 _x0000_s1048 _x0000_s1049 _x0000_s1050 _x0000_s1051 _x0000_s1052"><lock v:ext=«edit» rotation=«t» position=«t»>
Рис. 1.2. Процедура отримання позики
На першому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. Якщо позичальник бажає встановити успішні контакти з банком, які задовольнять усі його прохання щодо надання
позички, то він повинен проникнутися довірою до банку, а банк має довіряти
йому. [53, с.74]. 
Чим більше позичальник обізнаний у кредитуванні, компетентний у сьогоднішній ринковій економіці, підготовлений до переговорів, знає що підприємство рентабельне і прибуткове, та може документально підтвердити це, тим більше поступок зробить йому банк.
Зі своєї сторони банк поставить ряд питань до позичальника. За позитивних наслідків банк готовий прийняти документи позичальника до розгляду і надати заключення  за певну плату.
На цьому етапі позичальник для одержання позики звертається в банк з клопотанням (заявою) на ім'я керівника установи банку. У заяві зазначається: цільове призначення позики, її сума, строк користування, включаючи конкретні строки погашення позики, запропоноване забезпечення, а  також характеристики проекту (заходу), що кредитується та його економічної ефективності.
Для вирішення питання про надання позички позичальником надаються необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної операції. Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До складу пакета документів входять:
1. Нотаріально завірені копії установчих документів, положень, реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення окремих видів підприємницької діяльності, документи, що посвідчують право власності на землю або право тимчасового користування земельною ділянкою, та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні позички.
2. Техніко-економічне обгрунтування кредитованого заходу, що характеризує рівень його ефективності, рентабельності та окупності з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутню позику.
   3. Річний звіт, баланс позичальника на дві останні звітні дати з періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати, декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення позичок, а при необхідності — висновки аудиторських організацій для підтвердження його фінансового стану.
4. Копії контрактів на підтвердження кредитної операції або договір про наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу.
5. Виписки із рахунків позичальника, у разі якщо його поточний рахунок відкрито в іншому банку.
   6. Перелік майна (майнових прав), що пропонується в заставу, оригінали і належним чином завірені копії документів, що підтверджують право власності заставника на це майно (майнові права).
Позичальник подає банку копію картки зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунками в банку та підписів на платіжних та інших розрахункових документах, довідку податкової адміністрації про постановку на облік, довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.
У разі необхідності банк може вимагати пред'явити інші документи і
відомості, що підтверджують забезпеченість повернення позички та надійність
фінансового стану позичальника.
Для позичальників, які мають постійні кредитні відносини з банком і хорошу репутацію, перелік документів може бути скорочений.
Термін розгляду заяви позичальника визначається керівником установи банку і обчислюється з часу подання позичальником повного ( пакета документів.
До укладення кредитного договору, на другому етапі банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника і лише після позитивної оцінки показників діяльності підприємства-позичальника йде мова про подальше кредитування. [ 53, с.141]
Схему оцінки кредитоспроможності показано на рис. 1.3.
 SHAPE  \* MERGEFORMAT <lock v:ext=«edit» aspectratio=«t»><shape id="_x0000_s1054" type="#_x0000_t75" o:divferrelative=«f»><fill o:detectmouseclick=«t»><path o:extrusionok=«t» o:connecttype=«none»><lock v:ext=«edit» text=«t»><img width=«636» height=«348» src=«dopb80175.zip» v:shapes="_x0000_s1053 _x0000_s1054 _x0000_s1055 _x0000_s1056 _x0000_s1057 _x0000_s1058 _x0000_s1059 _x0000_s1060 _x0000_s1061 _x0000_s1062 _x0000_s1063 _x0000_s1064 _x0000_s1065"><lock v:ext=«edit» rotation=«t» position=«t»>
Рис. 1.3 Схема оцінки кредитоспроможності
Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду
можливості   і   доцільності   надання   йому   позики   і   визначає   ймовірність
своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.
Аналіз   кредитоспроможності   має   своєю   метою   дати   якісну   оцінку  позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачити здатність і готовність клієнта повернути взяті їм у борг засоби у відповідності з умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між банком і позичальником.
Завдання аналізу: 1) виявити фінансовий стан клієнта, 2) попередити втрати кредитних ресурсів внаслідок неефективної господарської діяльності позичальника, 3) стимулювати діяльність підприємства в напрямку підвищення її ефективності, 4) підвищити ефективність кредитування, 5) оцінити рівень ризику кредитування для банку.
Оцінка кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних напрямках:
·        загальне уявлення про клієнта;    
·        аналіз фінансового стану клієнта;
·        аналіз ефективності угоди, що кредитується.
Чим точніше банк на цьому етапі кредитного процесу зуміє визначити кредитоспроможність клієнта, тим більше можливість у банку для зниження кредитного ризику.
Третім етапом кредитного процесу є банк прийняття банком рішення про можливість, умови та форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на підставі проведення техніко-економічного обґрунтування повернення позики.
1.3 Особливості забезпечення кредитів Основна маса кредитів надається банками під забезпечення. Існує кілька способів забезпечення кредитів різними видами майна клієнта або фінансовими зобов’язаннями третьої сторони. Всі форми забезпечення кредиту (майно, зобов’язання) повинні задовольняти таким вимогам:
·        висока ліквідність, тобто можливість активів до конвертування у грошову форму;
·        здатність до тривалого зберігання (як мінімум протягом періоду кредитування);
·        стабільність цін на заставне майно;
·        низькі витрати на зберігання і реалізацію застави.
Розмір кредиту під заставу визначається у відсотках від ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Залежно від виду майна заставна оцінка може становити від 60 до 90%. Перевищення ціни застави над сумою кредиту є гарантією компенсації ризику втрати на випадок зниження ціни застави [11, c.172].
Забезпеченням кредитів може бути:
1. Застава майна, що належить позичальнику на правах власності або делегування права власності, на яке згідно чинного законодавства може бути накладено стягнення; застава оформляється у вигляді угоди про заставу у відповідності із законом “Про заставу”.
2. Заставне право на нерухоме майно. У даному разі під забезпечення кредиту банк бере зобов’язання щодо нерухомості (іпотеку).
Іпотека (hypothecation) це особисте заставне право на земельні ділянки, будівлі та споруди. Ця форма забезпечення кредиту має ряд переваг:
·        по-перше, технічно неможливо здійснити передачу заставленого майна;
·        по-друге, виключається повторна застава майна третій особі.
При оформленні іпотеки власник нерухомого майна отримує кошти від кредитора. При цьому боржник зобов’язується вчасно погасити позику, в іншому разі за рішенням суду борг буде погашено за рахунок коштів, що надійдуть від реалізації заставленого майна [11, c.174].
3. Цінні папери. Перед видачею позики під цінні папери банку необхідно врахувати ряд факторів: можливість реалізувати заставу, кредитоспроможність емітента та інші. Надаючи позики під цінні папери, банк здійснює періодичні перевірки з метою з’ясування можливості реалізації цінних паперів у разі необхідності. Він також перевіряє фінансовий стан емітента і ринкову вартість заставлених цінних паперів. Крім того, банк повинен переконатись у тому, що отримані кошти будуть використанні на виробничо-господарські потреби, а не для придбання нових цінних паперів, що пов’язано з обмеженням біржової спекуляції позичальників та пониженням ризику їх банкрутства. Банк повинен бути впевнений, що дані цінні папери можна передавати в інші руки. Ще один важливий фактор — власність на цінні папери. Якщо цінні папери належать одночасно двом особам, то позику можна оформлювати лише в разі, коли обидві ці особи погодяться на передачу їх під заставу.
    продолжение
--PAGE_BREAK--4. Передача контрактів. Передача контрактів як форма забезпечення застосовується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, які здійснюють регулярне постачання товарів (послуг) за контрактом. Позичальник передає контракт кредитору, внаслідок чого надходження від замовника (покупця) на оплату контрактних робіт (товарів, послуг) зараховуються на погашення позичкової заборгованості.
5. Передача дебіторської заборгованості. Цесія дебіторської заборгованості полягає у передачі банку рахунків за доставлені позичальником товари (виконані роботи, послуги), які підлягають оплаті. Розрізняють дві форми цесії:
·        без повідомлення дебіторів;
У цьому разі грошові надходження від дебіторів передаються банку позичальником.
·        з повідомленням дебіторів;
У цьому випадку дебітори здійснюють платежі безпосередньо банку.
Неформальна передача (цесія) зобов’язань як гарантія банківських вимог має у порівнянні із заставним забезпеченням ряд технічних переваг, у першу чергу тому, що за неї немає проблем, пов? язаних зі зберіганням заставного майна.
6. Забезпечення дорогоцінними металами. Як застава приймаються монети, зливки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінні камені та ін. Цей спосіб забезпечення кредиту в сучасний період використовується досить рідко.
Комерційні банки країн з розвинутою ринковою економікою використовують й інші види застави. Зокрема, при наданні позичок індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати, при кредитуванні підприємств видобувних галузей — корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів, при кредитуванні фермерських господарств — урожай (зібраний або “на корені” за умови його застрахування) [19, c.56].
7. Гарантія і поручительство. Однією із форм забезпечення кредиту може бути гарантія або поручительство.
Гарантія це письмове зобов’язання третьої особи (гаранта) погасити борг позичальника якщо настане гарантійний випадок. Гарантія банку розглядається як самостійне зобов’язання гаранта перед банком, яке в правовому відношенні не залежить від інших договірних зобов’язань. Претензії банку, який отримав гарантію, можуть бути реалізовані у разі, якщо станеться гарантійний випадок. Відносини по забезпеченню кредитного договору гарантією можуть бути оформлені у вигляді гарантійного листа, наданого організацією? гарантом. У цьому випадку банк-кредитор зобов’язаний письмово повідомити гаранта про прийняття гарантійного листа як забезпечення кредиту. В цьому повідомленні банк-кредитор зазначає найменування позичальника, дату і номер кредитного договору, розмір забезпеченої вимоги (суму позики, відсотки за її користування).
Гарантія може бути забезпечена або незабезпечена. Комерційним банком, як правило, необхідно наполягати на забезпечену гарантію, щоб підтвердити зобов’язання гаранта; при цьому банк-кредитор може вимагати від гаранта відповідного забезпечення. У випадку забезпеченої гарантії застава періодично контролюється банком аналогічно як при забезпеченні кредиту.
Гарантії можуть бути обмежені та необмежені, тобто видаватись на певну частку кредиту або на всю його суму. У випадку необмеженої гарантії гарант зобов’язується перед банком-кредитором погасити всю заборгованість позичальника. Необмежені гарантії, як правило, не забезпечені.
Гарантами можуть бути суб’єкти господарської діяльності, які мають стійке фінансове положення; установи банківської та пара банківської систем, а також держави. Банківські гарантії широко використовуються при міжнародних кредитно-розрахункових відносинах у вигляді акцепту, авалю та гарантійних листів [19, c.57-58].
Разом з очевидною надійністю названих форм забезпечення кредитів, їх використання вносить у кредитні відносини контрагентів деяку незручність. Ця незручність проявляється в громіздкості укладення нотаріальних актів, заставних листів, особливо у випадках спів власності, а то і дуже високою вартістю оформлення цих юридичних актів. Нарешті, істотна невигода полягає і в тому, що юридична чи фізична особа, яка бажає отримати кредит, часто не володіє достатніми можливостями матеріального чи правового забезпечення кредиту. Крім цього, можлива багаторазова перезастава майна, що практично знімає матеріальну відповідальність з особи, яка здійснила перезаставу. Накладним для кредиторів є зберігання, оцінка та реалізація застави майна, що може практично звести нанівець гарантії. В кінцевому рахунку ці форми забезпечення кредиту теж можуть виявитися не цілком безпечними і для кредиторів. За таких умов найбільш доступною і відносно надійною формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів може бути страхування кредитів.

Розділ 2. Основні умови та етапи процесу кредитування в Святошинському відділенні №171 АППБ «Аваль». 2.1 Процес кредитування клієнтів банку Етапи кредитування в Святошинському відділення №171 АППБ «Аваль» в загальному можна прокласифікувати так:
ü попередній, що має кілька складових:
o   інтерв’ю з клієнтом;
o   визначення кредитоспроможності позичальника;
o   структурування кредиту;
ü поточний етап – укладення кредитного договору;
ü підсумковий етап – контроль за цільовим використанням і погашенням кредиту.
Інтерв’ю з клієнтом – це особисте знайомство економіста кредитного відділу, а також керівника банку із клієнтом і розгляд його заяви, в якій обумовлено необхідну суму кредиту, його ціль і вид, термін кредиту та ймовірне забезпечення. Банк вимагає, щоб до заяви були залучені документи і фінансові звіти, які пояснюють причину необхідності кредиту. Це можуть бути бізнес плани, податкові декларації, фінансові прогнози, звіти та обов’язково розрахунок техніко-економічного обґрунтування кредиту.
Клієнти банку заповнюють анкету позичальника (для юридичної або фізичної особи).
Економіст кредитного відділу, провівши з клієнтом попередню розмову, може з’ясувати не тільки важливі деталі кредитної угоди, а й накреслити психологічний і професійний портрет позичальника та застрахувати кредит від ризику вже на початку угоди.
Визначення кредитоспроможності позичальника ще конкретніше підтвердить попередню роботу економіста кредитного відділу. Кредитоспроможність позичальника – це його здатність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.
Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:
§  забезпеченість власними коштами не менше як 50 % усіх його видатків;
§  репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної та платіжної дисципліни);
§  оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках), попит на продукцію, послуги, обсяги експорту;
§  економічна кон’юнктура (перспективи розвитку позичальника).
Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку при укладанні договору про здійснення кредитної операції, а надалі – не рідше ніж один раз на три місяці. Аналіз фінансового стану фізичних осіб банківська установа здійснює з тією періодичністю, з якою вважає за потрібне.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:
1.     платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);
2.     фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
3.     обсяг реалізації продукції;
4.     обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках);
5.     склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);
6.     собівартість продукції;
7.     прибутки та збитки;
8.     рентабельність;
9.     кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).
Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:
1.     коефіцієнт миттєвої ліквідності, що характеризує те, як швидко короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високоліквідними активами. Оптимальне значення показника – не менше ніж 0,2;
2.     коефіцієнт поточної ліквідності, що характеризує можливість погашення короткострокових зобов’язань у встановлені строки. Оптимальне значення – не менше ніж 0,5;
3.     коефіцієнт загальної ліквідності, що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів. Оптимальне значення – не менше ніж 2,0.
Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:
Ø коефіцієнт маневреності власних коштів – характеризує ступінь мобільності використання власних коштів. Оптимальне значення показника – не менше ніж 0,5;
Ø коефіцієнт незалежності – характеризує ступінь фінансового ризику. Оптимальне значення – не більше ніж 1,0.
Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:
1.     рентабельність активів;
2.     рентабельність продажу.
Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:
Ø ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі промисловості;
Ø наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;
Ø ефективність управління позичальника;
Ø професіоналізм керівництва та його ділова репутація.
При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи ураховується:
1)    загальний матеріальний стан клієнта (доходи і витрати, майно, право власності на яке засвідчується згідно з чинним законодавством України, відповідні підтверджу вальні документи);
2)    соціальна стабільність клієнта, тобто наявність постійної роботи, сімейний стан;
3)    вік клієнта;
4)    інтенсивність користування банківськими кредитами у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами тощо.
Визначимо кредитоспроможність позичальника – ТОВ “Тигр”. Для того щоб отримати кредит фірмі для розширення подальшої діяльності треба з’явитися представнику цієї фірми в банк з відповідними документами – баланс за останній рік та звіт про фінансові результати. Потім представник кредитного відділу вивчає фінансовий стан позичальника, розраховуючи різні показники. До них належать:
1.     показники платоспроможності:
–       коефіцієнт миттєвої ліквідності: <shape id="_x0000_i1028" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image004.wmz» o:><img width=«71» height=«49» src=«dopb80176.zip» v:shapes="_x0000_i1028">,
де Ав – високоліквідні активи,
 Зп – поточні (короткострокові) зобов’язання.
<shape id="_x0000_i1029" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image006.wmz» o:><img width=«421» height=«44» src=«dopb80177.zip» v:shapes="_x0000_i1029">;
–       коефіцієнт поточної ліквідності: <shape id="_x0000_i1030" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image008.wmz» o:><img width=«67» height=«47» src=«dopb80178.zip» v:shapes="_x0000_i1030">,
де Ал – ліквідні активи,
 Зп – поточні зобов’язання, що складають з короткострокових кредитів та розрахунків з кредиторами.
<shape id="_x0000_i1031" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image010.wmz» o:><img width=«215» height=«67» src=«dopb80179.zip» v:shapes="_x0000_i1031">;
–       коефіцієнт загальної ліквідності: <shape id="_x0000_i1032" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image012.wmz» o:><img width=«65» height=«47» src=«dopb80180.zip» v:shapes="_x0000_i1032">,
<shape id="_x0000_i1033" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image014.wmz» o:><img width=«213» height=«44» src=«dopb80181.zip» v:shapes="_x0000_i1033">;
–       коефіцієнт мобільності активів: <shape id="_x0000_i1034" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image016.wmz» o:><img width=«69» height=«47» src=«dopb80182.zip» v:shapes="_x0000_i1034">,
де Ал – ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, одержаних векселів,
Ан – необоротні активи.
<shape id="_x0000_i1035" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image018.wmz» o:><img width=«217» height=«67» src=«dopb80183.zip» v:shapes="_x0000_i1035">.
2.     Показники ділової активності та прибутковості:
–       рентабельність продажу: <shape id="_x0000_i1036" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image020.wmz» o:><img width=«63» height=«48» src=«dopb80184.zip» v:shapes="_x0000_i1036">,
де Пч – чистий прибуток,
Вр – виручка від реалізації.
<shape id="_x0000_i1037" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image022.wmz» o:><img width=«493» height=«44» src=«dopb80185.zip» v:shapes="_x0000_i1037">
–       рентабельність активів: <shape id="_x0000_i1038" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image024.wmz» o:><img width=«63» height=«43» src=«dopb80186.zip» v:shapes="_x0000_i1038">,
де Пч – чистий прибуток,
А – активи.
<shape id="_x0000_i1039" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image026.wmz» o:><img width=«237» height=«44» src=«dopb80187.zip» v:shapes="_x0000_i1039">;
–       коефіцієнт відношення дебіторської та кредиторської заборгованості: <shape id="_x0000_i1040" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image028.wmz» o:><img width=«69» height=«47» src=«dopb80188.zip» v:shapes="_x0000_i1040">;
де Дз – короткострокова та довгострокова дебіторська заборгованість,
 Зк – залучені кошти (довгострокові та поточні зобов’язання).
<shape id="_x0000_i1041" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image030.wmz» o:><img width=«416» height=«67» src=«dopb80189.zip» v:shapes="_x0000_i1041">.
–       показник грошового потоку: <shape id="_x0000_i1042" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image032.wmz» o:><img width=«177» height=«47» src=«dopb80190.zip» v:shapes="_x0000_i1042">;
де Нсм –середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців;
Зм – щомісячні умовно-постійні зобов’язання позичальника;
Зі – сума інших зобов’язань перед кредиторами з рахунка клієнта;
n – кількість місяців дії кредитної угоди;
Ск – сума кредиту та процентів за ним.
3.     Показники фінансової стійкості:
–        коефіцієнт фінансової стійкості: <shape id="_x0000_i1043" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image034.wmz» o:><img width=«104» height=«43» src=«dopb80191.zip» v:shapes="_x0000_i1043">,
де Вк – власні кошти позичальника;
Дп – довгострокова дебіторська заборгованість;
П – пасиви.
<shape id="_x0000_i1044" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image036.wmz» o:><img width=«441» height=«44» src=«dopb80192.zip» v:shapes="_x0000_i1044">.
–        коефіцієнт незалежності: <shape id="_x0000_i1045" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image038.wmz» o:><img width=«63» height=«47» src=«dopb80193.zip» v:shapes="_x0000_i1045">,
де Зк – залучені кошти (довгострокова та короткострокова кредиторська заборгованість);
Вк – власні кошти позичальника.
<shape id="_x0000_i1046" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image040.wmz» o:><img width=«356» height=«44» src=«dopb80194.zip» v:shapes="_x0000_i1046">.
–        коефіцієнт автономності: <shape id="_x0000_i1047" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image042.wmz» o:><img width=«63» height=«43» src=«dopb80195.zip» v:shapes="_x0000_i1047">;
<shape id="_x0000_i1048" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image044.wmz» o:><img width=«361» height=«44» src=«dopb80196.zip» v:shapes="_x0000_i1048">.
–        коефіцієнт маневреності власних засобів;<shape id="_x0000_i1049" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image046.wmz» o:><img width=«96» height=«47» src=«dopb80197.zip» v:shapes="_x0000_i1049">;
<shape id="_x0000_i1050" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image048.wmz» o:><img width=«455» height=«44» src=«dopb80198.zip» v:shapes="_x0000_i1050">.
–        коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами:
<shape id="_x0000_i1051" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image050.wmz» o:><img width=«99» height=«47» src=«dopb80199.zip» v:shapes="_x0000_i1051">;
<shape id="_x0000_i1052" type="#_x0000_t75" o:ole=""><imagedata src=«1.files/image052.wmz» o:><img width=«465» height=«44» src=«dopb80200.zip» v:shapes="_x0000_i1052">.
Під час обчислення цих показників напроти кожного коефіцієнта проставляють бали, які містяться у спеціальній таблиці “Показники та їх оцінки”. Після цього підраховують бали та розраховують узагальнений показник для визначення класу позичальника за “Рейтинговою шкалою для визначення класу позичальника”(табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Рейтинговою шкалою для визначення класу позичальника
Значення узагальненого показника
Рейтинг
Клас позичальника
Від 250 і більше
І
стандартний
Від 180 до 249
ІІ
під контролем
Від 100 до 179
ІІІ
субстандартний
Від 50 до 99
ІV
сумнівний
Від 49 і менше
V
безнадійний
Після всіх обчислень узагальнений показник ТОВ “Тигр” дорівнює 480,2 і йому присвоюється клас позичальника – стандартний, тобто фінансова діяльність дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями – погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень; вище керівництво позичальник має відмінну репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна. Немає жодних свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу або зі сплатою відсотків. Одночасно модна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні.
Святошинське відділення №171 АППБ „Аваль”, як забезпечення кредиту, використовуються, головним чином, нерухоме (будівлі, комплексне технологічне обладнання) і рухоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, виробничі та інші активи, що належать підприємству-позичальнику і можуть бути прийняті в забезпечення згідно з чинним законодавством України. Відповідно до умов, що ставить банк, дисконтова вартість застави повинна становити не менше 120 % від суми зобов’язань позичальника. За оцінювання майна, що передається в заставу, ураховується його ліквідність. Надання забезпечення – лише доповнення до кредиту, так би мовити, його похідне. Клієнт може мати у своєму розпорядженні достатнє забезпечення й усе ж не одержати кредит, якщо його кредитоспроможність не досягає певного рівня. Банківська установа не видає кредит, якщо з самого початку є небезпека, що забезпечення буде використано як погашення. Особливо це стосується кредитів на фінансування оборотних коштів підприємств різноманітних форм власності та організаційно-правових форм власності. Не приймається в заставу майно, що раніше було передане заставодавцем в оренду третій особі, бо навіть у тому разі, коли банк за договором застави набуває право на таке майно він буде зобов’язаний здати його в оренду цій третій особі (тому що договір оренди зберігає свої дії для нового власника). У разі неповернення кредиту і відсотків за його використання банк має право скористатися заставним правом і приступити до реалізації майна з порядку, передбаченому Законом “Про заставу” і договором між банком та позичальником.
    продолжение
--PAGE_BREAK--