Шпаргалка: Чеська та словацька культура на кінці 18 початку 19 ст.

РЕФЕРАТ

на тему:

Чеська та словацька культура на кінці 18 – початку 19 ст.

ПЛАН

Вступ

1. Чеська культура кінця ХVIII — початку ХІХ ст.

2. Словацька культура кінця ХVIII – початок XIX ст. Епоха Просвітництва та національного Відродження

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Розвиток чеської культури в першій половині XIX ст. ознаменувався відродженням чеської мови та літератури, успіхами національного театру й образотворчого мистецтва, появою наукових і літературних видань чеською мовою.

Словацькі землі XVII — XVIII ст. перетворилися на арену нескінченних руйнівних війн. Габсбургам, які виступали в Угорщині під прапором Контрреформації, протистояли словацькі протестанти.

В архітектурі панівним став монументальний стиль з притаманною йому розкішшю інтер'єра, який став характерним не тільки для культових споруд, а й для палацових комплексів, замків та забудови багатих міських кварталів. Більша частина мистецьких робіт цього періоду — це твори анонімних малярів, різьбярів по дереву та скульпторів.

У портретному живописі, в оформленні вівтарів, у виробах майстрів-ювелірів та ін. відбувається синтез модерних художніх течій з місцевими традиціями. Нові імена з'являються серед літераторів, які писали як латиною, так і чеською мовою.

1. Чеська культура кінця ХVIII — початку ХІХ ст.

Співіснування чехів і німців у чеських землях на початку XIX ст. ще не набуло характеру відвертої конфронтації. Творчість німецькомовних та чеськомовних діячів культури проходила паралельно, а при висвітленні історичних тем вона навіть перепліталася. Однак більшість чеських науковців публікувала свої праці німецькою мовою і лише згодом перекладала деякі з них чеською.

Значний внесок у розвиток чеської мови та літератури зробив Ф.Челаковський (1799—1852), який після закінчення Празького університету став редактором чеськомовної газети «Празькі новини»; викладав чеську мову у Празькому та в інших університетах. У чеській літературі він відомий як по-ет-романтик, популярності в народі зажили його збірки «Відлуння руських пісень» (1829) та «Столиста троянда» (1840). Поет залишив по собі цілу школу поетів-послідовників. Відомим поетом цього періоду є К. Марка, чия лірико-епічна поема «Май» відкрила нову добу в чеській поезії.

Оригінально використовував народну творчість у своїх віршах К. Ербен (1811—1876). Майбутній поет закінчив Празький університет і працював архіваріусом у Чеському Національному музеї, а потім у Головному Празькому архіві. Багато історичних джерел, які він зібрав, опубліковано в серіях «Архіву Чеського». К. Ербен був етнографом, перекладачем, істориком, літератором. Його перу належать драматичні твори, романтичні балади, пройняті патріотичним духом.

Особливе місце в чеській літературі посідає К. Гавличек-Боровський — автор багатьох сатиричних віршів, спрямованих проти католицизму та бюрократії. Найвідомішою є його поема «Хрещення Св. Володимира».

За формою та змістом художні твори, написані чеською мовою в першій половині XIX ст., відповідали вимогам романтизму, який літератори застосовували як засіб перетворення світу, змальовуючи далеке від дійсності ідеальне середовище. Особливо поширені були твори про героїчну минувшину чеського народу та слов'янський демократизм. Народ вони вважали охоронцем головних духовних цінностей і мови.

У Чехії в першій половині XIX ст. динамічно розвивалася журналістська справа. Перша газета чеською мовою з'явилася в 1719 р. й виходила майже до кінця століття. її останній редактор — В. Крамеріус — заснував власну «Патріотичну газету Крамеріуса» (1791-1825), на шпальтах якої чільне місце відводилося захистові чеської мови й розвиткові чеської культури. Від 20-х років XIX ст. видавалася перша чеська політична газета «Празькі новини», яку редагували Й. Лінда, а згодом Ф. Челаковський. У 1846 р. виникла газета «Празьскі посел», яку редагував Й.Тил. У період революції 1848-1849 рр. видавалося багато чеськомовних політичних газет.

Дійовим засобом пробудження національної свідомості став театр. Важливу роль у розвитку чеського театру відіграв драматург і актор Й. Тил. Найкращий його твір — п'єса «Волинщик зі Стракониць» — обійшов сцени багатьох театрів Європи. Більш як 60 драм і комедій створив засновник чеської національної комедії В.Кліунер (1792—1859). Першу чеську оперу «Проволочник» написав композитор Ф.Шкроуп (1801-1862), автор музики до чеського національного гімну.

Видатними художниками, які залишили по собі образи багатьох діячів чеської культури, краєвиди країни, змальовували життя та працю простого народу були А. Махек (1775— 1844), Ф. Ткадлик (1786-1840), А. Манес (1784-1843).

Отже, розвиток чеської культури в першій половині XIX ст. ознаменувався відродженням чеської мови та літератури, успіхами національного театру й образотворчого мистецтва, появою наукових і літературних видань чеською мовою.

Чеське національне Відродження являло собою захисну реакцію на асиміляційні процеси, що запанували в Габсбурзькій монархії. Природною основою захисту національних культурних традицій виступали мільйони людей у Чехії, Моравії, Сілезії, які розмовляли рідною мовою. Саме з народних джерел, віри в їхню життєздатність насамперед черпали силу й натхнення захисники чеської мови. Так, хранитель Оломоуцької бібліотеки Я. Ганке в 1783 р. видав німецькою мовою «Рекомендації з використання чеської мови та літератури». Наукову розробку проблеми чеської мови здійснювали Й. Добровський та Й. Юнгман.

У першій половині XIX ст. наукові дослідження в чеських землях проводилися головним чином у царині гуманітарних наук, що найбільшою мірою відповідало завданням виховання національної свідомості народу. Постала потреба в науковій аргументації ідеї про культурну рівність чехів з іншими народами Європи. Найяскравішим представником науки цього часу є Я. Пуркіне (1787—1869) — фізіолог, який здійснив у своїй галузі низку епохальних відкриттів. З 1823 р. він обіймав посаду професора фізіології в університеті Вроцлава. У 1850 р. Я. Пуркіне повернувся до Чехії, став професором Празького університету, організував тут інститут фізіології, видавав науковий журнал «Жива» й брав активну участь у громадській діяльності.

В архітектурі панував класицизм. Розвиток економіки сприяв перебудові міст за модерними зразками. У Празі знесено кріпосні мури й укріплення, з'явилися набережні та бульвари, споруджувались ампірні будівлі, мости через Влтаву, закладалися парки.

2. Словацька культура кінця ХVIII – початок XIX ст.

Епоха Просвітництва та національного Відродження

Боротьба за лютеранське віросповідання справляла величезний вплив на розвиток культури в словацьких землях. Переможна хода Контрреформації залишила тут глибокий слід у бароковому мистецтві. В архітектурі панівним став монументальний стиль з притаманною йому розкішшю інтер'єра, який став характерним не тільки для культових споруд, а й для палацових комплексів, замків та забудови багатих міських кварталів. Більша частина мистецьких робіт цього періоду — це твори анонімних малярів, різьбярів по дереву та скульпторів. У портретному живописі, в оформленні вівтарів, у виробах май-стрів-ювелірів та ін. відбувається синтез модерних художніх течій з місцевими традиціями. Нові імена з'являються серед літераторів, які писали як латиною, так і чеською мовою.

Широкої популярності набула діяльність діяча словацької та угорської культури Мартіна Бела (1684-1749), який після закінчення університету в Галле був протестантським священиком. Згодом М. Бел — директор євангелічної школи в Банскій Бистриці, аз 1714 р. — ректор ліцею в Братиславі. М. Бел писав латиною, угорською, німецькою та чеською мовами. Як визначний учений він був членом багатьох європейських академій та наукових товариств. У своїй 4-томній праці "Історичні та географічні відомості про сучасну Угорщину" (1735—1742) вчений розглядав словаків як нащадків слов'ян Великої Моравії. Твердження М. Бела про автохтонність словаків, що проводиться в дослідженні «Стародавня та нова Угорщина», і висока оцінка ним літературних якостей словацької мови відіграли важливу роль у становленні словацької національної свідомості.

Помітний слід на ниві просвітницької діяльності, яка сприяла формуванню словацьких патріотичних традицій, залишив Адам Комар (1718—1783). Після навчання в ряді єзуїтських навчальних закладів він очолив придворну бібліотеку у Відні. Працюючи радником у Марії Терезії, Коллар став організатором освітньої реформи, що передбачала внесення до навчальних програм вивчення рідної мови та історії. А. Коллара ще за життя називали «словацьким Сократом», віддаючи належне освіченості вченого. Великий резонанс у державі викликала його праця «Про походження і постійне використання законодавчої влади» (1764), де обґрунтовувалися права угорського короля в його стосунках з католицькою церквою та необхідність обмеження наявних привілеїв угорської шляхти, яка, до того ж, не квапилася сплачувати податки до скарбниці. Зміст цього дослідження викликав бурхливу реакцію угорських магнатів. Урешті-решт увесь наклад книги був конфіскований та урочисто спалений на майдані в Братиславі.

Палкий заклик А. Коллара до словаків любити рідну мову й бути патріотом своєї Вітчизни не тільки почуло, а й підхопило наступне покоління патріотів. Певною мірою цьому також сприяла ліквідація Ордену єзуїтів у королівстві (1773), усунення католицької церкви від контролю за освітньою та культурною сферами. Активна участь А. Коллара у проведенні реформи шкіл, університетів та інших закладів освіти створювала умови для подальшого розвитку словацької культури.

В останній чверті XVIII ст. культурна ситуація в словацьких землях зазнала певних змін. Братислава втратила своє значення адміністративного центру Угорського королівства, який був перенесений до Буди. Туди ж переведено Трнавський університет і перевезено коронаційні регалії угорських королів, які до 1784 р. зберігалися в братиславському соборі Св. Мартина. Це викликало відтік із Західної і Середньої Словаччини угорських чиновників та університетської еліти.

Саме в цей період багато аристократичних мадярських родин — традиційних заступників і меценатів мистецтва та літератури — переїхали до нової столиці, а життя в їхніх маєтках і палацах у Словаччині завмерло або набуло сезонного характеру. Навіть економічне піднесення, на яке передусім була розрахована реформаторська діяльність Йосифа II, не змінило тенденцій у суспільно-політичному житті цього регіону Угорського королівства. Зрушення, що відбувалися в Габс-бурзькій монархії, перш за все відбилися на зростанні національної свідомості передових представників словацького суспільства, в опозиційних настроях людей, які виступали проти соцісигьного та національного гноблення.

Словацький національний рух наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. опинився у складному становищі. З одного боку, він мав протистояти наростанню мадяризаторських тенденцій, а з іншого — його сили були розпорошені.

Для першого етапу словацького національного Відродження (до 30-х років XIX ст.) характерним є переважання просвітницьких ідей. У цей період засновувалися народні школи, змінювався зміст навчальних програм, відкривалися заклади технічної та професійної освіти. Підвищений інтерес до минулого сприяв появі історичних праць, що пробуджували патріотичні почуття словаків.

Просвітницькі ідеї були провідними в поглядах словацьких «будителів » — патріотично налаштованої інтелігенції першої третини XIX ст. «Будителі» намагалися поєднати ідеї Просвітництва з боротьбою за національні права словаків. Історії як засобу пробудження патріотичних настроїв та чиннику формування національної свідомості надавалося при цьому важливе значення. Так, Ю. Папанек (1738-1802) у виданій латиною праці "Історія словацького народу" доводив автохтон-ність словаків. Минувшина словаків, у яких не було традицій власної державності, розглядалася в рамках історії мадярів.

Особлива увага в книзі приділялася діяльності Кирила та Ме-фодія. Вчений одним із перших зробив спробу відтворити історію Великої Моравії. Послідовники Ю. Папанека намагалися визначити межі словацької етнічної території, а в угорському завоюванні вони відмовлялися вбачати факт цілковитого підкорення словацьких земель, наголошуючи на сприйнятті давніми слов'янами угорців як своїх гостей.

До кінця XVIII ст. словаки не мали власної літературної мови, а словацька писемність розвивалася в річищі католицької або протестантської літератури. Це сталося внаслідок того, що Контрреформація поділила інтелігенцію на два табори — католиків і протестантів-євангелістів. Так само у двох напрямах відбувався розвиток національної культури та літератури. Однак обидва табори радо зустріли ідеї «освіченого абсолютизму», які на певний час стали їхньою спільною ідейною платформою. Наприклад, «патент про толерантність» давав змогу більшій частині протестантської інтелігенції прилучитися до активної культурної діяльності. У 1785—1787 рр. видавалася перша словацька газета «Прешпорські новини », а в 1785—1786 рр. — перший словацький часопис «Старе новини литерниго умені».

Початок процесу формування словацької нації та національної культури умовно можна датувати виходом у світ в 1782 р. в Братиславі першого словацького віршованого твору — «Перша книга різних віршів», написаного західнословацьким мовним діалектом. Автор книги — католицький священик Й. Бейза (1755-1836) — в передмові до наступного твору — першого словацького роману «Юнак Рене, пригоди та випробування» (1783), декларуючи принципове ставлення до мовної проблеми, звинувачував пращурів у зраді рідної мови. У своїй творчості Й. Бейза одним із перших рішуче висловився за необхідність відновлення словацьких культурно-мовних традицій.

Першу науково обгрунтовану кодифікацію словацької літературної мови на основі західнословацького діалекту зробив Антон Бернолак (1762-1813). Він народився у північнословацькому місті Орава, здобув освіту в Трнаві та Відні. В 1787 р. вийшли друком його праці «Мовознавчо-критична філологічна розповідь про словацьку писемність», згодом — «Словацька граматика», «Етимологія словацьких слів», «Словацько-чесько-латинсько-німецько-угорський словник». Цими працями вчений заклав під словацьку мову міцні лінгвістичні підвалини й створив умови, необхідні для її різнобічного розвитку.

Варіант словацької літературної мови за граматикою А. Бе-рнолака поширювало «Словацьке вчене товариство», засноване у Трнаві в 1792 р. Головою товариства був А. Бернолак, а секретарем — письменник Ю. Фандлі (1750—1811). У цей час Відень уже став проводити антипросвітницький курс у сфері культури, який підтримала мадярська шляхта, а в Угорському королівстві насаджувалася мадярська мова.

Суспільно-політична ситуація в країні наприкінці XVIII ст. не сприяла плідній роботі «Словацького вченого товариства». Наступ реакції та ослаблення згуртованості серед членів товариства призвели до припинення його діяльності. Попри наявність багатьох прихильників словацької мови, цей рух поступово занепадає. Проте його значення в розвитку словацького національного руху залишається величезним. А. Бернолак та його послідовники не тільки створили певний варіант літературної словацької мови, вершиною якої стали вірші та переклади Я. Голли (1785-1849), а й сформували концепцію словацького народу як самобутнього етносу.

У свою чергу словацькі протестанти-євангелісти виступали за вживання чеської мови в її ортодоксальному варіанті, канонізованому перекладом «Краліцької біблії» («біблійщина»). У завершальному вигляді їхні погляди репрезентувала поетична збірка «Муза словацьких гір» (1801), в якій простежується свідоме прагнення поета Ю.Палковича (1768-1850) вписатися до чеського літературного контексту. Інша тенденція простежується в поетичній та історично-філологічній діяльності Б. Табліца (1769—1832), автора праці «Пам'ятки чесько-словацьких поетів, які або народилися в Угорщині, або принаймні в Угорщині жили» (1806-1812). Ця робота фактично доповнювала "Історію чеської мови та літератури" Й. Добровського відомостями про чеськомовну поезію в Словаччині у XVI—XVIII ст. та про внесок словаків у спільну скарбницю літератури, написаної чеською мовою, чим певною мірою відокремлювала словацьке красне письменство від чеського.

Послідовна боротьба словацької протестантської інтелігенції привела до відкриття в 1803 р. при Братиславському євангелічному ліцеї кафедри чехо-словацької мови та літератури, яку очолив письменник, перекладач, видавець, професор Ю. Палкович. Але «біблійщину» вживали здебільшого середні стани словаків, тоді як представники політичної та культурної еліти віддавали перевагу латині.

Найвпливовіші осередки словацької католицької інтелігенції зосереджувалися в Братиславі й Трнаві. У 1784 р. з дозволу Йосифа II в Братиславі був відкритий спеціальний навчальний заклад — Генеральний семінар, у програмі якого передбачалося вивчення священиками словацької мови. Більшість словаків-католиків у повсякденному житті тяжіли до розмовного західнословацького діалекту. Саме католик А. Бернолак кодифікував мовний порядок, що базувався на західнословаць-кому діалекті з багатьма елементами середньословацького. Цей варіант літературної мови, відомий під назвою «бернолаччина», використовувався католиками до середини XIX ст.

Словацьке культурне життя зосереджувалося в різноманітних регіональних об'єднаннях патріотичної інтелігенції. У 1810 р. з ініціативи Б. Табліца виникло «Наукове товариство Банської (гірничопромислової) області», яке до 1832 р. провадило краєзнавчі та етнографічні дослідження, вивчало народні традиції, збирало старовинні рукописи, літературні пам'ятки, ікони, картини тощо. Товариство очолювало боротьбу за підвищення культурного рівня словацького населення, проти забобонів, невігластва, за поширення серед простого люду агрономічних і медичних знань.

Ще більшої ваги набула діяльність «Малоготського наукового товариства» (1808—1842). Коло наукових інтересів його членів було надзвичайно широке — філософія, історія, педагогіка, соціологія, географія, природничі дисципліни тещо. Товариство видавало щорічник, про авторитет якого свідчать численні рецензії на його публікації в окремих австрійських, чеських, німецьких виданнях.

Водночас проти процесу створення та вдосконалення словацької літературної мови виступали такі авторитетні словаки, як поет Ян Коллар (1793—1852), філолог Павел Шафарик (1795—1861) та ін. Всі вони були щиро переконані, що відмова від чеської мови матиме негативні наслідки для створення чесько-словацької єдності й послабить позиції словаків у Габс-бурзькій монархії. Так виникла ідеологія «слов'янської взаємності», обгрунтована видатним словацьким поетом, проповідником євангелічної громади в Пешті, професором археології Віденського університету Я. Колларом. Він створив концепцію "єдиного чехо-словацького племені". Обгрунтування основних ідей теорії духовної єдності всіх слов'ян та їхнього зближення у сфері культури Я. Коллар сформулював у поемі «Донька слави» (1824) й у трактаті «Про літературну взаємність між племенами та наріччями слов'янськими» (1836).

Першим загальнословацьким осередком патріотичної інтелігенції стало «Товариство аматорів словацької мови та літератури „(1834-1844), яке виникло в Пешті. У своїй діяльності, а також на сторінках літературного альманаху “Зоря» члени товариства прагнули відшукати компроміс між конфесійними течіями національного руху, намагалися зблизити дві мовні традиції, друкуючи статті і «бернолаччиною» і «біблійщиною».

Видатним діячем словацького національного Відродження є Павел Шафарик — автор "Історії слов'янської мови та літератури всіма наріччями" (1826). Вчений довів індоєвропейське походження слов'ян і показав їхній вагомий внесок у розвиток світової культури, а словацьку мову вперше виділив як самостійну. Після переїзду в 1833 р. до Праги П. Шафарик написав двотомне дослідження «Слов'янські старожитності» (1837), в якому дійшов висновку, що окремі слов'янські мови виникли не пізніше середини І тис. н. є. Саме з цього періоду він і розпочинав історію слов'ян. Як один із найвагоміших доказів високого рівня розвитку слов'янських мов П.Шафарик наводив факт запозичення багатьох словацьких слів мадярською мовою. Проте результати наукових досліджень П.Шафарика не підтверджували концепції мовної та племінної єдності чехів і словаків, а, навпаки, засвідчували самобутність словаків та їхньої мови. Однак, визнаючи словацьку національну самобутність, учений намагався «ословачити» чеську мову, залишаючись на позиціях мовної та літературної єдності чехів і словаків.

Ідея створення єдиної загальнословацької культурної організації була реалізована в таємному товаристві радикалів «Взаємність»(1837—1840), очолюваному адвокатом А. Верхов-ським. Проте в 1843—1844 рр. відбулася подія, яка викликала в національних колах тривогу за долю словацької мови. Державні збори Угорщини ухвалили закони, згідно з якими мадярська мова мала стати єдиною мовою законодавства, урядових установ, офіційного ділового життя та освіти на землях Корони Св. Іштвана. Невдовзі було закрито словацьку гімназію в Левочі, ліквідовано кафедру чехо-словацької мови та літератури в Братиславському ліцеї і розпущено наукові товариства.

Однією з визначних подій словацького національного Відродження було заснування в 1844 р. надконфесійного словацького товариства «Татрин ». Воно пов'язане з діяльністю вже третього покоління словацьких «будителів», яке очолював відомий поет, філософ, історик, лінгвіст Л. Штур (1815-1856). До національно-культурного руху словаків цього періоду належали М. Годжа (1811-1878), Й. Гурбан (1817-1888), Я. Краль, Я. Францисці з «радикальної опозиції» 1845—1848 рр. та ін.

Л. Штур, спираючись на зроблене до нього та на підтримку молодого покоління патріотів, дав нову інтерпретацію поняттю «слов'янської взаємності». Його концепція розвитку слов'янства і словацького народу змінила колларівську теорію «чотиричленної структури » слов 'янського народу з «чехословацьким племенем » усередині нього. Ідеї А. Коллара, що відіграли важливу роль у формуванні національної свідомості словаків та інших слов'ян у попередні десятиліття, в 40-х роках уже не відповідали процесові формування слов'янських націй та інтересам національно-визвольного руху. Штурівсь-ка концепція «оновлення слов'янства» базувалася на діалектичному розумінні "єдності в різноманітності", а словаків кваліфікувала як окремий самобутній народ.

Виходячи з цього посилання, Л.Штур заклав підвалини над-конфесійноїлітературної мови, якою стала розвиватися не євангелічна чи католицька, а словацька національна культура. Він заснував першу словацьку політичну газету «Словацькі народні новини», яка почала видаватися з 1845 р. Л. Штур перетворив цю газету на інструмент пропаганди просвіти та розвитку національної свідомості словаків. За допомогою своїх однодумців він сформулював антифеодальну програму руху, що містила не тільки національні, а й соціально-економічні вимоги.

Програма, з якою Л. Штур виступив на засіданні Державних зборів (осінь 1847 р.), містила вимоги запровадження у словацьких землях у початкових школах та вчительських семінаріях, а також у вищих закладах освіти Угорського королівства, де готували богословів, юристів, землемірів, навчання словацькою мовою. У соціально-економічній сфері Л.Штур виступав за ліквідацію привілеїв шляхти й звільнення селян за викуп.

В основу єдиної словацької літературної мови Л.Штур поклав середньословацький діалект як найбільш поширений у словаків. Він виклав і його граматичні норми в працях «Наука словацької мови» й «Наріччя словацьке та необхідність писати на цьому наріччі».

Вся громадська наукова та просвітницька діяльність Л.Штура була пронизана єдиною метою — розширення освіченості та культури словацького народу, запровадження розробленого ним варіанту словацької літературної мови. Він не тільки послідовно відстоював право на її існування, а й боровся проти звинувачень у сепаратизмі, які лунали на його адресу з уст чеських громадських діячів.

Наприкінці 40-х років XIX ст. національні вимоги словаків переросли у вимоги визнання їхньої самобутності як нації. Послідовне виконання цих вимог вело до децентралізації багатонаціональної Угорщини, чого мадярська політична еліта не могла допустити.

Вже у 1847 р. підготовлено словацьку національну програму, яка передбачала ліквідацію привілеїв шляхти і звільнення селян за викуп, реформування політичної системи Угорського королівства, розробку конституції, прийняття демократичних законів про запровадження загального виборчого права, розвиток системи освіти словацькою мовою.

Висновки

Таким чином, у першій половині XIX ст. наукові дослідження в чеських землях проводилися головним чином у царині гуманітарних наук, що найбільшою мірою відповідало завданням виховання національної свідомості народу. Постала потреба в науковій аргументації ідеї про культурну рівність чехів з іншими народами Європи. Найяскравішим представником науки цього часу є Я. Пуркіне (1787—1869) — фізіолог, який здійснив у своїй галузі низку епохальних відкриттів. З 1823 р. він обіймав посаду професора фізіології в університеті Вроцлава. У 1850 р. Я. Пуркіне повернувся до Чехії, став професором Празького університету, організував тут інститут фізіології, видавав науковий журнал «Жива» й брав активну участь у громадській діяльності.

Більша частина мистецьких робіт цього періоду — це твори анонімних малярів, різьбярів по дереву та скульпторів. У портретному живописі, в оформленні вівтарів, у виробах май-стрів-ювелірів та ін. відбувається синтез модерних художніх течій з місцевими традиціями. Нові імена з'являються серед літераторів, які писали як латиною, так і чеською мовою.

Для першого етапу словацького національного Відродження (до 30-х років XIX ст.) характерним є переважання просвітницьких ідей. Просвітницькі ідеї були провідними в поглядах словацьких «будителів » — патріотично налаштованої інтелігенції першої третини XIX ст. «Будителі» намагалися поєднати ідеї Просвітництва з боротьбою за національні права словаків.

Список використаної літератури

1. История южных и западных славян: В 2 т. — Москва, 1996. Т. 1.

2. Кузьмин М. Н. Школа и образований в Чехословакии (конец XVIII — 30-е гг. XX ст.). Москва, 1971.

3. Культура народов Центральной и Юго-Восточной Европы в эпоху Просвещения. — Москва, 1988.

4. Мшьников А. С. Эпоха просвещения в чешских землях. Идеология, национальное самосознание, культура. — Москва, 1987.

5. Мшьников А. С. Культура чешского Возрождения. — Москва, 1982.

6. Титова Л. Н. Чешская культура первой половини XIX в. — Москва, 1991.

Скачать реферат

еще рефераты

Еще работы по культуре и искусству

Реферат по культуре и искусству

Приёмы и способы эффективной коммуникации с партнером по деловому общению