Реферат: Соціальна підтримка безробітної молоді

--PAGE_BREAK-- — матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;
— допомога на поховання у разі смерті безробітного, або особи, яка перебувала на його утриманні.
Окрім цього, законом передбачено надання таких соціальних послуг як:
— професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;
— пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;
— інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.

1.3 Соціально-психологічні та соціально-економічні наслідки безробіття
Безробіття може призвести до погіршення відносин в сім'ї, агресії по відношенню до членів сім'ї, конфліктів і розлучень. Оскільки психопатичні симптоми зустрічаються не тільки у самого безробітного, але і у членів його сім'ї, можна визначити з достатньо високим рівнем вірогідності, що безробіття негативно позначається не тільки на тих, кого вона зачіпає безпосередньо, але і на тих, хто має до неї непряме, опосередковане відношення.
Причина того, що безробіття сприймається самим суб'єктом і його оточенням як найгостріша стресова ситуація, полягає в тому глибинному зв'язку, який існує між особовим самоусвідомленням і трудовою діяльністю. Робота є одним з головних чинників, що визначають внутрішнє самопочуття людини. Роки професійної діяльності роблять сильний перетворюючий вплив на його інтелект, характер, звички і схильності. В юності людина витрачає багато часу і сил на вибір професії і підготовку до неї, а після виходу на пенсію проходить довгий шлях адаптації до свого нового положення. Природно, що втрата роботи в працездатному віці сприймається значною більшістю людей як крах всього життєвого устрою.
Серед емоційних наслідків безробіття відмічається різке зниження самооцінки, у багатьох випадках виникнення депресивного синдрому з суїцидними тенденціями. Стрес, перенесений в період безробіття, може стати причиною скорочення індивідуальної тривалості життя [16, c.129].
У дітей в сім'ях безробітних частіше зустрічаються відхилення в поведінці. У дружини безробітного виявляється той же психологічний стан, що і у нього самого. Можна зробити висновок, що безробіття є могутнім джерелом стресу для всіх, хто так чи інакше потрапляє в поле її дії. Працівники, що уникнули звільнення, але знаходилися якийсь час під його загрозою, також переживають стрес. По своїй силі і наслідкам психологічна травма, що наноситься очікуванням звільнення, може бути навіть важче, ніж стан людини, що реально пережила втрату роботи.
У безробітних спостерігаються пасивність, розгубленість, фру-стрированість, невміння і нездатність адаптуватися в соціально-економічних умовах, що різко змінилися, інфантильність і споживацька позиція, образливість: щось їм недодали, хтось їм зобов'язаний, немає вираженої особистої і соціальної активності. Для представників даної категорії характерно уявлення про державну службу працевлаштування як про філантропну організацію. Звідси і покладання надії на те, що представники державної організації повинні допомогти йому в складній ситуації і тій що різко змінилася [4].
Можна стверджувати, що для більшої частини міського населення стан бідності, як правило, зумовлений саме втратою роботи. В даний час через розповсюдження прихованого безробіття, коли на великому числі підприємств використовується зайнятість неповний робочий час, встановлюються вимушені відпустки працівників без оплати, групи ризику (з погляду попадання в «бідні») складають ті люди, які були зайняті на ділянках з низьким заробітком або на гігантських підприємствах, що не володіють гнучкою пристосовністю до ринку і його умов. Разом з тим навіть найбідніші серед працюючих мають перед безробітними ті переваги, що володіють доступом до ряду соціальних благ, які продовжують розподілятися через підприємства: вони не відокремлені від трудового колективу і, отже, у меншій мірі схильні до маргіналізації, особливо до її психологічних тягот. Але, з другого боку, вони ж в найменшій мірі можуть розраховувати на опіку служб соціального захисту [4].
Є деякі специфічні обставини, які спричиняють депривацію ряду соціальних груп суб'єктивно ще більш важкої. По-перше, ще не була зжита успадкована від радянської епохи психологія. В колишньому суспільному устрої держава гарантувала всім людям повну зайнятість і задовільний дохід, забезпечуючи достатній рівень споживання, причому незалежно від трудового внеску і індивідуальних зусиль. На сучасному етапі адаптаційний механізм до ринкових умов формується у людей дуже повільно. Обнадіює, що наголошується схильність у молодих людей до підприємництва і у людей розумових занять — до перепідготовки. По-друге, внаслідок затяжної економічної кризи у людей відсутня переконаність, що ситуація може покращитися. По-третє, немає усвідомлення необхідності жертви у вигляді тимчасового погіршення життєвих стандартів заради майбутнього, як це було в період індустріалізації.
Крім перерахованих безробіття має і інші соціально значущі негативні наслідки. Вчені вважають, що безробіття породжує соціальну агресію і збільшує кримінальність суспільства. В деяких дослідженнях був виявлений зв'язок між безробіттям і вбивствами, насиллям. За даними Американських соціологів, 70% ув'язнених на момент арешту не мали роботи. Таким чином, злочинність може бути пояснена безробіттям в суспільстві. Зниження життєвого рівня, що пов’язано з безробіттям, змушує безробітного і його сім'ю витрачати заощадження і продавати цінні речі, щоб забезпечити достатній рівень життя. Якщо безробіття затягується, то безробітним доводиться жити на допомогу, яку не здатний заощадити через невідповідність прожитковому рівню звичайного способу життя. Прибутки не дозволяють повноцінно харчуватися, що призводить до втрати здоров'я, яке важко відновити. Розмір допомоги з місяця в місяць зменшується, що примушує опускатися нижче межі бідності. Бідність породжує соціальну і політичну апатію [13].
Труднощі безробітного утруднюються ще і тим, що в службу зайнятості подаються заявки не про всі вакансії, і тому працюючій людині легше отримати інформацію про незаявлені вакансії, ніж безробітному, який вимушений задовольнятися інформацією, одержаною в органах СЗН.
Якщо в перші місяці безробіття звільнена з роботи людина ще може використовувати раніше накопичені заощадження і отримана допомога з безробіття, то через рік вимушеного безробіття вона позбавляється матеріальної підтримки з боку держави. За даними Інституту економіки РАН, у безробітного, зареєстрованого службою зайнятості, через півтора року безробіття дохід зменшується більш ніж на 30%. І це не єдиний вид проблем, з якими стикаються люди, що не мають роботи протягом довгого часу (більше року). Чим більше людина без роботи, тим важче їй знайти нове місце. Це пов’язано з тим, що соціальні зв'язки, за допомогою яких можна отримати інформацію про можливості працевлаштування, порушуються. І до того ж працедавці не поспішають узяти на роботу безробітного. Для працедавця тривале перебування без роботи є негативною характеристикою. Це має раціональне пояснення, оскільки з часом втрачається кваліфікація.
Соціально-економічні наслідки безробіття відображаються у таких моментах: відбувається знецінення, недовикористання трудового потенціалу нації, погіршується якість життя безробітних і членів їх сімей, посилюється тиск на рівень заробітної плати зайнятих з боку конкуруючих на ринку праці, збільшуються затрати суспільства і особи на відновлення або зміну професіонального статусу і рівня продуктивності праці; зростає кількість людей, схильних до дій, що суперечить прийнятим суспільним нормам і цінностям.
Найближчим часом Україна повинна віднайти своє місце у системі міжнародного поділу ринку праці та стати активним продуцентом конкурентоспроможної продукції. Проблеми українського ринку праці неможливо вирішити без впровадження державного регулювання зайнятості, яке містить активну і пасивну складові політики зайнятості.
Основними напрямами активної політики зайнятості є:
¾              створення нових робочих місць;
¾              професійна підготовка і перепідготовка робочої сили;
¾              організація інтервенційних г громадських робіт.
Заходи активної політики зайнятості фінансуються з державного та місцевого бюджетів.
Основним елементом пасивної політики зайнятості є надання відповідної допомоги з безробіття, яка виконує не лише компенсаційну, а й стимулятивну функції. Програми пасивної політики зайнятості фінансуються зі спеціальних страхових фондів [10, c. 288].

Розділ 2. Державне регулювання проблем зайнятості в Україні і шляхи подолання безробіття на сучасному етапі 2.1 Державні гарантії забезпечення зайнятості населення. Державна служба зайнятості Формування соціально орієнтованої економіки в Україні потребує певного державного гарантування щодо зайнятості.
Важливим напрямом державної політики зайнятості має стати розробка превентивних (запобіжних) заходів щодо недопущення формування зон масового безробіття з урахуванням того, що Україна має об'єктивні передумови для цього. Це пов'язано з дуже високим рівнем концентрації та спеціалізації виробництва, що, в свою чергу, зумовило моногалузеву орієнтацію окремих регіонів, наявність цілих населених пунктів, життєдіяльність яких практично повністю залежить від функціонування одного чи дуже обмеженої кількості підприємств. У таких населених пунктах у разі різкого скорочення виробництва працевлаштування вивільнених працівників практично неможливе [6, c. 410].
Забезпечення зайнятості має спиратися на комплекс державних гарантій, який передбачає:
¾              добровільність праці та вибору виду діяльності;
¾              захист від необґрунтованої відмови у прийомі на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;
¾              безоплатне сприяння у підборі належної роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;
¾              відшкодування матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу до іншої місцевості.
¾              виплату вихідної допомоги і збереження середньої заробітної плати на період працевлаштування працівникам, що втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;
¾              безоплатне оволодіння безробітними новими професіями, перепідготовка у навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендій;
¾              виплату безробітним у встановленому порядку допомоги з безробіття, матеріальної допомоги членам сім'ї, що перебувають на їхньому утриманні, та інших видів допомоги;
¾              включення періоду підготовки й оволодіння новими професіями, участі в оплачуваних громадських роботах, а також періоду одержання допомоги з безробіття до загального трудового стажу;
¾              надання роботи за фахом на період не менше ніж 3 роки молодим спеціалістам — випускникам державних закладів освіти, раніше замовлених підприємствами, установами, організаціями [5; 18 ].
Крім загальнодержавної Програми зайнятості населення створюються відповідні територіальні програми. Вони містять такі заходи:
¾              сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створення умов для направлення працівників, що вивільняються, передусім на рентабельні виробництва та до пріоритетних галузей народного господарства;
¾              запобігання розвитку безробіття і його зменшення завдяки підвищенню економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
¾              поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;
¾              захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, що потребують соціального захисту і не здатні на однакових умовах конкурувати на ринку праці (жінки, що мають дітей, інваліди, особи перед пенсійного віку та ін.).
Державною і територіальними програмами зайнятості населення передбачено формування матеріальної, кадрової, фінансової бази державної служби зайнятості в Україні [6, c. 411 ].
У сучасних умовах основним напрямом здійснення державної політики зайнятості є створення оптимальною рівня і структури зайнятості населення завдяки удосконаленню макроекономічного регулювання цих процесів. Це передусім пожвавлення економічної ситуації та інвестиційної активності в країні, створення умов для динамічною руху капіталу, формування нової інфраструктури розвитку системи робочих місць і збільшення потреби в робочій силі в пріоритетних галузях економіки.
Особливого значення набувають інституційні перетворення, розвиток недержавних форм власності.
Держава має стимулювати особисту ініціативу, підприємництво, розвиток малого і середнього бізнесу, особливо у сфері надання послуг, посилюючи роль позабюджетних джерел фінансування та інвестицій у їхній розвиток.
Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України створюється державна служба зайнятості.
Державна служба зайнятості здійснює такі функції:
¾              аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу. Інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;
¾              консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професії та інші питання;
¾              веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
¾              надає допомогу громадянам у підборі роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі працівників;
¾              організує за необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших закладів освіти, що здійснюють підготовку і перепідготовку громадян, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання;
¾              надає послуги з працевлаштування і професійної орієнтації працівників, що вивільняються, і незайнятому населенню;
¾              реєструє безробітних і надає їм у межах своєї компетенції допомогу, в тому числі грошову;
¾              бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості та заходів із соціального захисту різних груп населення від безробіття [11].
    продолжение
--PAGE_BREAK--