Реферат: Екокономічна ефективність виробництва картоплі

--PAGE_BREAK--Внутрігосподарський зв'язок – телефонний.
Бази постачання: м. Мена – <metricconverter productid=«25 км» w:st=«on»>25 км., м. Чернігів – 154км.
Бази реалізації продукції – м. Мена – 25км., м. Корюківка – 41км.
Територія господарства не містить важливих автомобільних шляхів та залізно дорожніх станцій. Тому господарство має не дуже сприятливі шляхи сполучення для реалізації продукції та зв’язку з постачальниками.
Клімат регіону, де знаходиться підприємство, помірно – контенинтальний з довгим теплим літом і короткою м’якою зимою. Кількість опадів за рік 557 – 610 мм., з яких більша половина випадає в жовтні – квітні, коли буває найнижча температура повітря.
Пересічна температура січня -26єС, липня +19.3єС. Мінімальна температура повітря -26єС, максимальна +34єС. Сніговий покрив становить 8 – 12см. Найбільша глибина промерзлого ґрунту – 100см. Напрямок пануючих вітрів по всіх місцях північно – західний, буває північно – східний та східний, який несе посуху.
Ґрунтові води залягають на глибині 2 – 3км в пониженнях і заплавах струмків 1.2 – 1.5м і вище. З ґрунтових порід найбільш поширені водно – льодовикові відклади, на яких сформувалися дернові – слабопідзолисті та дернові – середньо підзолисті ґрунти легкого механічного складу.
Серед обслуговуючих виробництв господарства – автопарк, електрогосподарства, ремонтна майстерня та будівельна бригада; серед підсобних – млин, хлібопекарський цех.
Функціональні особливості користування землею в сільському господарстві визначили її важливе місце серед природних ресурсів. Вона являє собою одночасно і предмет і засіб праці, є базисом для розміщення продуктивних сил, основою для відтворення всіх факторів економічного зростання. Оскільки земля є головним засобом виробництва у сільському господарстві, її раціональне використання має відповідне значення. Землі, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції називаються сільськогосподарськими угіддями, до них відносять:
-                      рілля;
-                      багаторічні насадження;
-                      сіножаті;
-                      пасовища;
-                      ставки і водоймища.
Співвідношення окремих видів угідь у загальній земельній площі називають їх структурою.
Використання сільськогосподарських угідь характеризує таблиця 1.

Таблиця 1.
Структура сільськогосподарських угідь господарства ЗАТ «Інтерагросистема» Менського району Чернігівської області
Угіддя
2002
2003
2004
2004 рік в % до 2001року
га
%
га
%
га
%
Всього сільськогосподарських угідь
3621
100
3621
100
3621
100
100
із них рілля
3505
96.8
3505
96.8
3505
96.8
100
сіножаті
116
3.2
166
4.74
166
4.74
143.1
Майже всю площу земельних угідь ЗАТ «Інтерагросистема» займають сільськогосподарські угіддя. Ця тенденція зберігається на протязі 2002 – 2004 років. Це свідчить про інтенсивне використання землі в господарстві, а також необхідність проведення відповідних заходів щодо захисту земель від водної та вітрової ерозії.
З таблиці 1 видно, що в господарстві відбулися зміни площі сіножатих у 2003 році вони збільшилися в порівнянні з 2002 майже на 69.9% у зв’язку з розширенням виробництва. Проте в наступному році площа залишилась незмінною. Найбільшу питому вагу в структурі сільськогосподарських угідь за три роки займає рілля, яка тримається на високому рівні.
Важливим також є визначення землезабезпеченості господарства. Вона визначається забезпеченням ріллі та сільськогосподарських угідь на 1-го середньорічного працівника.

Таблиця 2.
Землезабезпеченість господарства ЗАТ «Інтерагросистема» Менського району Чернігівської області
Роки
Площа, га
Припадає на 1-го середньорічного працівника, га.
Середньорічна
кількість працівників, чол…
сільськогосподарських угідь
ріллі
сільськогосподарських угідь
ріллі
2002
3621
3505
21,81
21,11
166
2003
3621
3505
19,36
18,74
187
2004
3621
3505
18,47
17,88
196
Аналізуючи землезабезпеченість ЗАТ «Інтерагросистема» ми бачимо, що навантаження сільськогосподарських угідь на 1-го працівника по роках коливається. Так, за 2002 – 2003 роки цей показник зменшився на 11,23%. В 2003 році він зменшився на 0.89га. Ці коливання пов’язані передусім з коливанням чисельності працівників в господарстві.
У сільському господарстві поряд із засобами виробництва і землею, необхідним виробничим фактором є праця. Носіями здатності працювати є трудові ресурси. Трудові ресурси – це сукупність здатних до праці людей, що безпосередньо беруть участь у матеріальному виробництві. До них віднесене і та частина населення, яка не бере, але може брати участь у виробництві продукції або наданні послуг. Рівень забезпеченості сільського господарства трудовими ресурсами, рівномірне і раціональне їх використання значною мірою впливає на ефективність галузі.
Основними показниками наявності і використання трудових ресурсів в господарстві є:
-                      трудозабезпеченість господарства. Визначається відношенням кількості працівників до площі сільськогосподарських угідь;
-                      відсоткове співвідношення працівників рослинництва і тваринництва;
-                      коефіцієнт запасу праці. Обчислюється як відношення фактичної кількості відпрацьованих людино-годин до нормативного запасу праці.
Фактична кількість відпрацьованих людино-годин визначається сумою затрат праці по рослинництву і тваринництву.
Нормативний запас праці визначають множенням середньорічної кількості працівників на ефективний річний фонд робочого часу одного працівника, який становить 1885 людино-годин.
-                      трудова активність працівників по господарству визначають відношенням фактичної кількості відпрацьованих людино-днів до чисельності працівників у господарстві. Також цей показник розраховують окремо по галузях.
Розглянемо наведені вище показники в таблиці 3.
Таблиця 3.
Наявність і використання трудових ресурсів в ЗАТ «Інтерагросистема»
Показники
2002рік
2003рік
2004рік
2004 р. в % до 2002р.
Середньорічна чисельність працівників чол.:
в тому числі: в рослинництві
 тваринництві
205
145
21
227
167
20
241
174
22
117
120
105
Фактична кількість відпрацьованих тис. люд-год.
1 працівником люд-год.
в тому числі в рослинництві
606,2
2957,1
1480,6
613,3
2938,3
3672,5
667
2544,8
3833
110
 86
259
Коефіцієнт використання трудових ресурсів
2.0
1.8
1.9
95
Провівши аналіз наявності і використання трудових ресурсів в ЗАТ «Інтерагросистема», ми бачимо, що трудозабезпеченість господарства зросла порівняно 2002рік з 2004 роком на 15.3%
Отже, фактична кількість відпрацьованих люд-год 1 працівником в порівнянні 2002 року з 2004 роком, має тенденцію до зменшення, тобто кількість відпрацьованих 1 працівником люд-год в порівнянні 2002 року з 2004 роком зменшилась на 5.8%.
А коефіцієнт використання трудових ресурсів порівнюючи 2002 рік з 2004 рік зменшився у 0.14 разів, про що і свідчить зменшення забезпеченості господарства ЗАТ «Інтерагросистема» трудовими ресурсами.
Для нормального розвитку сільського господарства необхідна достатня забезпеченість господарства основними виробничими фондами. До них належать засоби виробництва, які безпосередньо пов’язані з виробничими процесами.
Основними показниками економічної ефективності використання основних виробничих фондів є такі:
-                      фондовіддача визначається як відношенні вартості валової продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів;
-                      фондомісткість – обернений показник до фондовіддачі;
-                      норма прибутку – відношення прибутку до суми основних і оборотних фондів.
Наведемо ці показники в таблиці 4.
Таблиця 4.
Економічна ефективність використання основних виробничих фондів та забезпеченість ними ЗАТ «Інтерагросистема»
Показники
2002р.
2003р.
2004р.
2004р. в % до 2002р.
Вартість основних виробничих фондів, тис. грн.
На 1 сільськогосподарських угідь
На 1 середньорічного працівника
4508,7
1,21
21,9
5106,6
1,41
22,5
5702,3
1,57
23,7
126,5
129,8
108,2
Фондовіддача, тис. грн.
0.94
1,17
1,31
139,4
Фондомісткість, тис. грн.
1,06
0,85
0,78
 73,6
Норма прибутку, %
49,7
50,2
38,6
Ч
Аналізуючи дані та економічну ефективність використання основних виробничих фондів в ЗАТ «Інтерагросистема» ми можемо побачити, що в динаміці за два роки забезпеченість фондами зросла на 20,9% за рахунок збільшення середньорічної вартості основних виробничих фондів.
Фондовіддача збільшилась на 28%. Це означає, що одиниця вартості основних виробничих фондів стала виробляти більше валової продукції на 28%. На це вплинуло збільшення вартості валової продукції через зниження цін реалізації на деякі види продукції.
Фондомісткість навпаки знизилась, тобто на одиницю вартості продукції потрібно менше затрат вартості основних виробничих фондів.
Норма прибутку зменшилася в 1.3 рази. Тобто одиниця вартості фондів стала приносити менш прибутку в 1.3 рази.
Важливе значення для розвитку підприємства також має спеціалізація, яка дозволяє:
-                      більш ефективно використовувати природно – кліматичні та економічні умови господарства;
-                      концентрувати матеріальні та фінансові ресурси на виробництво продукції більш вигіднішої з економічної точки зору;
-                      покращувати технології виробництва процесів шляхом комплексної механізації та автоматизації.
Спеціалізація сільського господарства – це переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції в окремих регіонах, підприємствах чи їх підрозділах. Відповідно до цього спеціалізація характеризується переважним розвитком тих галузей сільського господарства, які забезпечують виробництво даних видів продукції. У свою чергу вона вимагає зосередження засобів виробництва та робочої сили для організації розвитку цих галузей і виробництва певних видів продукції.
Розглянемо структуру грошових надходжень від реалізації продукції в ЗАТ «Інтерагросистема» і визначимо спеціалізацію даного господарства (Таблиця 5).

Таблиця 5.
Структура грошових надходжень від реалізації товарної продукції в ЗАТ «Інтерагросистема»
Види продукції
2002 рік
2003 рік
виручка тис. грн…
%
виручка тис. грн…
%
Зерно
2028,3
34,2
5820,8
54,6
Картопля
3682,8
62,1
4587,2
43,0
Овочі
15,0
0,3
15,7
0,1
Інша продукція рослинництва
30,9
0,5
38,6
0,4
Разом по рослинництву
5757,0
97,1
10462,3
98,1
Продукція скотарства в т.ч. яловичина
79,1
1,3
85,8
0,8
Продукція свинарства
96,1
1,6
85,8
1,1
Інша продукція тваринництва
—
—
—
—
Разом по тваринництву
175,2
2,9
109,2
1,9
Всього по рослинництву і тваринництву
5932,2
100
195,0
100
Розглянувши структуру грошових надходжень від реалізації продукції в ЗАТ «Інтерагросистема» за 2002 і 2003 роки ми можемо визначити, що господарство спеціалізується на вирощуванні картоплі і зерна. Ця тенденція, за рік не змінилась. Крім того, ми можемо точно назвати це господарство спеціалізованим, бо воно має дві головні галузі, які займають понад 60% у структурі грошових надходжень від реалізації продукції.
Для визначення економічної ефективності виробництва в цілому по господарству застосовують таку систему показників:
-                      вартість валової продукції в розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд-год, на 1 грн. основних виробничих фондів, на 1 грн. витрат виробництва;
-                       чистий дохід на 1га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд-год, на 1 грн. основних виробничих фондів, на 1грн. витрат виробництва;
-                      прибуток на 1га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд-год, на 1 грн. витрат;
-                      норма прибутку;
-                      рівень рентабельності. Визначається як відношення прибутку до повної собівартості, виражених у відсотках.
Таблиця 6.
Результати господарської діяльності ЗАТ «Інтерагросистема» Чернігівської області
Показники
Роки
2004р. в % до 2002р.
2002
2003
2004
Вартість валової продукції, грн.:
на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га сільськогосподарських угідь
на 1 середньорічного працівника
5981.4
1651.9
36032.5
10410.4
2960.3
 57323
11410.4
3151.2
58216.3
190.8
190.8
161.6
Прибуток, тис. грн.
на 1га сільськогосподарських угідь
на 1 середньорічного працівника
1405.3
0.39
 6.85
1506.7
0.42
6.64
1580.2
0.44
6.56
112.4
112.8
95.8
Рівень рентабельності %
30.7
32.7
29.7
Ч
    продолжение
--PAGE_BREAK--Аналізуючи результати господарської діяльності ЗАТ «Інтерагросистема», ми бачимо, що вартість продукції в розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь, 1 середньорічного працівника і на 1 люд-год – збільшилися. Це сталося через зменшення загальних затрат праці. Прибуток на 1га сільськогосподарських угідь збільшився на 11%, а на 1 середньорічного працівника зменшився на 4%. Рівень рентабельності зменшився в 1,03 рази.
Отже, результати господарської діяльності ЗАТ «Інтерагроситема» по господарству можна визнати непоганими. Проте перегляд деяких моментів виробництва та реалізації продукції допоможе підвищити ці показники та загальну ефективність виробництва.

2.2 Посівні площі, урожайність і валовий збір
Ефективність використання земельних угідь зумовлена оцінкою родючості земель і встановленням рівня виробництва. Родючість земель характеризується урожайністю.
Урожайність певної культури визначається відношенням валового збору до площі посіву і вимірюється в центнерах з 1 гектара.
Розглянемо динаміку зміни посівних площ, валового збору і урожайності за 2002 – 2004 роки в ЗАТ «Інтерагросистема»
Таблиця 7.
Посівні площі, валовий збір та урожайність картоплі в ЗАТ «Інтерагросистема»
Показники
Роки
2004р. в %
до 2002р.
2002
2003
2004
Посівна площа, га
636
636
636
100
Валовий збір, ц
94573
133560
162816
172
Урожайність, ц/га
149
210
256
172
Розглянувши посівну площу, валовий збір та урожайність в динаміці за три роки в ЗАТ «Інтерагросистема», ми бачимо, що посівна площа і валовий збір залишились незмінними. Валовий збір збільшився за цей період на 68243 ц (тобто майже в 42 рази). Урожайність за 2002 – 2004 роки зросла також на 42%. Це пов’язано з кращим забезпеченням господарства добривами, сприятливими погодними умовами для вирощування картоплі, високим рівнем автоматизації виробничих процесів, впровадженням науково-обгрунтованих сівозмін.

2.3 Продуктивність праці картоплярства
Продуктивність праці є узагальнюючим показником, в якому відображуються всі сторони виробництва в сільському господарстві. Заходи, які сприяють збільшенню виходу продукції та зниженню затрат праці на її виробництво, можна назвати шляхами підвищення продуктивності праці. Але оскільки її рівень визначають відношенням обсягів валової продукції до затрат робочого часу на її виробництво, то підвищення продуктивності праці можливе лише за таких умов; збільшення обсягу валової продукції при незмінних затратах праці; скорочення затрат праці при незмінному обсязі виробництва продукції; одночасне збільшення обсягу виробництва продукції і скорочення затрат праці; збільшення виробництва продукції та збільшення затрат праці при випереджаючих темпах росту виробництва продукції. При цьому доцільно зазначити, що в ринкових умовах продуктивність праці залежить також від рівня цін на робочу силу і засоби виробництва. Якщо робоча сила дешева (коли її пропозиція перевищує попит на неї), а засоби виробництва через низьку купівельну спроможність сільськогосподарських підприємств є для них надто дорогими, то для досягнення певного обсягу виробництва продукції використовується більше робочої сили, ніж засобів вироб­ництва. Адже у виробничому процесі на рівні підприємства відбувається заміна одних виробничих ресурсів іншими з метою зниження витрат виробництва до мінімуму. В такому випадку продуктивність праці знижуватиметеся. Однак сучасний стан ринку робочої сили на селі такий, що наведене явище є, швидше, винятком, ніж правилом.
Слід також зауважити, що всі шляхи підвищення продуктивності праці відображують специфіку сільського господарства, оскільки виробництво в цій галузі пов'язане з використанням землі і тварин. Тому продуктивність праці в сільському господарстві в кінцевому рахунку залежить від урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин, з одного боку, і від затрат праці з розрахунку на 1га посіву чи голову худоби — з другого. Все, що впливає на урожайність і продуктивність, на рівень затрат праці з розрахунку на 1га посіву та голову худоби, прямо впливає на продуктивність праці.
Підвищення врожайності всіх культур може бути забезпечене при впровадженні інтенсивних технологій їх вирощування. Суть останніх полягає в оптимізації умов вирощування сільськогосподарських культур на всіх етапах їх росту і розвитку. Вона включає такі фактори: розміщення посівів після попередників, передбачених сівозмінами; впровадження високоврожайних сортів інтенсивного типу; оптимальне забезпечення рослин елементами мінерального живлення з урахуванням їх вмісту в ґрунті; порціонне внесення азотних добрив у період вегетації відповідно до вимог культури; інтегровану систему захисту рослин від бур'янів, шкідників і хвороб; своєчасне й високоякісне виконання всіх технологічних прийомів, спрямованих на захист ґрунтів від ерозії, нагромадження вологи, створення сприятливих умов для розвитку сільськогосподарських культур.
До того ж інтенсивні технології, як правило, ґрунтуються на комплексній механізації, а тому сприяють не лише підвищенню врожайності, а й зниженню затрат праці на 1га посіву.
Продуктивність тварин також має зростати завдяки тим факторам, сукупність яких становить інтенсивні технології виробництва з урахуванням їх видів. Основними елементами інтенсивної технології в усіх галузях тваринництва є створення оптимальної кормової бази для забезпечення раціональної годівлі тварин, поліпшення їх племінних і продуктивних якостей, впровадження комплексної механізації виробничих процесів тощо.
Стан і рівень кормової бази — фактори, що визначають напрям тваринництва й продуктивність тварин. Тому створення відповідної кормової бази, забезпечення поголів'я протягом року різноманітними та якісними кормами — важливі умови підвищення продуктивності тварин.
Підвищення продуктивності праці безпосередньо пов'язане з досягненнями науково-технічного прогресу, послідовною інтенсифікацією виробництва.
Інтенсифікація, а отже, і підвищення фондо та енергоозброєності праці дають змогу насамперед економити працю, знижувати її затрати. На практиці це виражається у збільшенні площ, що обробляються, та навантаження на працівника, в зниженні затрат праці на одиницю земельної площі чи голову худоби та ін.
Підвищення рівня технічної оснащеності сільського господарства завдяки поліпшенню якості виконання робіт і дотриманню оптимальних строків їх виконання сприяє зменшенню потреби у праці, підвищенню врожайності культур та продуктивності тварин. Нині фондоозброєність праці в сільському господарстві вдвоє нижча, ніж у промисловості, а світова практика свідчить, що повинно бути навпаки.
Основними шляхами підвищення продуктивності праці є комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів. Слід зазначити, що в рослинництві рівень механізації виробництва багатьох видів продукції становить 100% або наближається до цієї цифри. Однак у таких галузях, як картоплярство, овочівництво, садівництво й виноградарство, багато виробничих процесів виконується вручну. Значна частина робіт виконується вручну і в тваринництві, особливо на невеликих фермах.
Ряд факторів одночасно впливає на збільшення обсягів виробництва та скорочення затрат праці. До них насамперед потрібно віднести раціональне розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва, виробничу кооперацію та агропромислову інтеграцію, оптимальну концентрацію посівів сільськогосподарських культур і продуктивних тварин. У свою чергу високий рівень продуктивності праці при виробництві окремих видів продукції є показником правильного розміщення і спеціалізації сільського господарства.
На підвищення продуктивності праці в сільському господарстві впливає вдосконалення форм організації виробництва і праці. Наукова організація останньої передбачає застосування найсучасніших прийомів та методів виконання операцій, сучасних форм кооперації і поділу праці, найбільш раціональне розміщення людей у процесі виробництва. Вона дає змогу якнайкраще поєднати техніку і людей в єдиному виробничому процесі, створити умови для найефективнішого використання матеріальних та трудових ресурсів, підвищення продуктивності праці.
Удосконалення технічного нормування і науково обґрунтовані норми, розроблені з урахуванням повного використання техніки, впровадження прогресивних технологій, передових методів організації виробництва забезпечують раціональне використання робочої сили, підвищення мате­ріальної заінтересованості, а отже, і продуктивності праці. На підвищення продуктивності праці впливають також перехід до ринкових відносин, реформування власності та розвиток нових форм господарювання. Роздержавлення і приватизація в сільському господарстві створюють передумови для більшої мотивації до праці. Однак почуття власника необхідно відродити, бо частина майна кожного учасника корпоративного підприємства ще не робить його психологічно власником. Призводитимуть до продуктивнішої праці й економічні засади, що виникають у нових господарських формуваннях, які ґрунтуються на товарно-грошових відносинах.
Не слід відмовлятися і від орендних форм організації праці, які останнім часом почали згортатися. Але при цьому важливо не тільки забезпечити добровільність формування орендних колективів, а й створити умови для дотримання сторонами зобов'язань, передбачених угодою про оренду. Поряд з орендою доцільно ширше впроваджувати різні форми кооперативних об'єднань, що утворюються в реформованих колгоспах та радгоспах. Адже підвищення матеріальної заінтересованості працівників у результатах своєї праці — один з найважливіших факторів зростання її продуктивності.
Підвищення продуктивності праці можна досягти й завдяки зміцненню трудової дисципліни, особливо в умовах розвитку багатоукладної економіки, створення нових форм господарювання. Безперечно, що перехід до ринкових відносин сприятиме розвитку демократії, хоча в окремих випадках демократія сприймається як вседозволеність. Тому необхідно створювати умови для широкої участі трудівників села у вирішенні всіх питань спільного життя, розвивати вимогливість до порушників трудової дисципліни.
В умовах науково-технічного прогресу і переведення сільськогосподарського виробництва на індустріальну основу рівень продуктивності праці значною мірою залежить від удосконалення професійно-кваліфікаційного складу кадрів, диференційованого розвитку як спеціалізації, так і універсалізації праці з урахуванням застосування нової, досконалішої техніки і прогресивних технологій. Це висуває особливі вимоги до організації підготовки кадрів, систематичної їх перепідготовки та підвищення кваліфікації. Адже при підвищенні кваліфікації, наприклад, механізатора з III до І класу продуктивність його праці зростає на 25—30%.
Продуктивність праці тісно пов'язана з поліпшенням й умов, збереженням здоров'я і працездатності робітників, із зниженням виробничого травматизму та професійної захворюваності. Служба охорони праці безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці: чим вища культура виробництва і сприятливіші умови праці, тим вищий рівень її про­дуктивності.
Важливим чинником для ефективного виробництва є ефективне використання трудових ресурсів, яке визначається показниками продуктивності праці.
Ці показники поділяють на вартісні, натуральні і нормативні.
Розрахуємо продуктивність праці в картоплярстві за такими показниками:
Вартісні: вартість валової продукції в розрахунку на 1 люд-год., затрат праці по картоплярству.
Натуральні: затрати праці в картоплярстві на 1ц. картоплі, на 1га посіву картоплі.
Таблиця 8.
Продуктивність праці в картоплярстві в ЗАТ «Інтерагросистема»
Показники
2002 р.
2003 р.
2004 р.
2004р. в % до 2002р.
Затрати праці на 1ц картоплі, люд-год:
Виробництво картоплі:
на 1 люд-год, кг
на 1 середньорічного працівника, ц
4,2
 23,7
 569,7
3,04
 32,92
 714,22
2,8
 35,7
 830,7
66,7
 150,6
 145,8
Аналізуючи показники продуктивності праці в галузі картоплярства в ЗАТ «Інтерагросистема» за 2002-2004 роки, ми бачимо, що підвищення продуктивності праці в галузі сталось через зниження затрат праці. Оцінка показників продуктивності праці в картоплярстві свідчить про зменшення затрат праці та збільшення загальної продуктивності. Це пояснюється високим рівнем комплексної автоматизації виробничих процесів та малим обсягом ручних робіт.
2.4 Собівартість рентабельності виробництва картоплі
Собівартість продукції — важливий узагальнюючий економічний показник виробничо-фінансової діяльності підприємства, організації чи окремого виробника. На практиці її обчислення необхідне для об'єктивної оцінки господарської діяльності колективних чи державних підприємств у цілому, окремих їх підрозділів та виробництва окремих видів продукції, для розрахунку чистого доходу, прибутку і рентабельності, які залежать від собівартості.
Дані про середній рівень собівартості є основою для встановлення цін на продукцію сільського господарства за державним контрактом, а також цін на промислові товари, що використовуються в сільськогосподарському виробництві. Рівень собівартості визначає можливе зниження роздрібних цін на продукцію і промислові товари.
Крім того, показник собівартості є основою для раціонального розміщення та спеціалізації виробництва, ведення господарського розрахунку. Його використовують для аналізу господарської діяльності підприємств і організацій, порівняння ефективності різних технологій вирощування сільськогосподарських культур, що дає змогу визначати напрями раціонального використання земельних угідь, трудових ресурсів, основних і оборотних засобів.
Отже, зниження собівартості продукції має велике на­родногосподарське й економічне значення для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, діяльності підприємств АПК. селянських (фермерських) господарств
Собівартість — це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Її обчислюють як відношення витрат підприємства до обсягу робленої продукції. Таким чином, собівартість як економічна категорія об'єднує всі витрати підприємства в грошовій формі, відшкодування яких необхідне для здійснення процесу простого відтворення. Вона показує, у що обходиться кожному виробнику виробництво та збут продукції.
Рентабельність сільськогосподарських підприємств визначають відношенням рівня собівартості до фактичних цін реалізації продукції рослинництва і тваринництва.
Основними шляхами підвищення рівня рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції є зниження її собівартості та підвищення реалізаційних цін.
Важливими показниками економічної ефективності вирощування картоплі є її собівартість та рентабельність її виробництва. Протягом останніх років у зв'язку із збільшенням матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань та відрахувань на державне соціальне страхування собівартість зростає. Аналіз структури собівартості свідчить, що витрати на оплату праці дещо зменшуються, а на насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, паливо і мастильні матеріали, на поточний ремонт та технічне обслуговування постійно зростають. Отже, собівартість виробництва картоплі може бути знижена завдяки раціональному й економному викори­станню насамперед садивного матеріалу, органічних і мінеральних добрив, палива та мастильних матеріалів, зменшенню собівартості насіння та скороченню витрат по організації виробництва й управління. За 1990—1995 рр. в структурі собівартості картоплі витрати на оплату праці становили 16.2%, роботи і послуги—3.9, утримання основних засобів — 6.2, по організації виробництва й управління — 10.4, страхові платежі — 6.7, інші основні витрати — 1.6%.
Слід відзначити, що структура собівартості картоплі дуже відрізняється від структури собівартості інших сільськогосподарських культур. Близько половини витрат у колективних підприємствах України припадає на садивний матеріал, що зумовлено великими потребами в ньому для садіння (до ЗО ц/га) та високою його собівартістю. Один з головних резервів скорочення витрат на садивний матеріал — удосконалення системи насінництва в місцях вирощування картоплі для періодичного оновлення та поліпшення якості власного насіння й зниження його собівартості.
    продолжение
--PAGE_BREAK--