Реферат: В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ


НАУКОВИЙ ВІСНИК

АКАДЕМІЇ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ


ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ


СЕРІЯ «УПРАВЛІННЯ»


ВИПУСК 2/2011


За заг. ред. В.К. Присяжнюка,

В.Д. Бакуменка


Заснований у 2004 році


КИЇВ – 2011


УДК (351+352+353+354)(477)(06)


Наукове фахове видання України з державного управління.

Засновник: Академія муніципального управління.

Реєстраційне свідоцтво серії КВ №8846 від 9 червня 2004 року.


Схвалено Вченою радою Академії муніципального управління

^ Протокол №3 від 23 лютого 2011 р.


Редакційна колегія:

Голова редакційної колегії – В.Д.Бакуменко, д.держ.упр., професор;

члени редакційної колегії:

М.М.Білинська, д.держ.упр., професор;

О.І.Васильєва, д.держ.упр., доцент;

В.Є.Воротін, д.держ.упр., професор;

Т.В.Іванова, к.е.н., професор;

М.Х.Корецький, д.держ.упр., професор;

Т.О.Лукіна, д.держ.упр., професор;

С.В.Майборода, д.держ.упр., професор;

В.І.Тимцуник, д.держ.упр., доцент.


Рецензенти: Кравченко С.О., д.держ.упр.;

Іваницька О.М., д.держ.упр.


Збірник висвітлює результати досліджень науковців і практиків щодо різних аспектів державного управління та місцевого самоврядування.

Наукове видання розраховано на працівників органів державного управління, органів місцевого самоврядування, підприємств та організацій систем державного та муніципального управління, науковців, викладачів, студентів вищих навчальних закладів.


Адреса редколегії: 01042, м. Київ, вул. І.Кудрі,33, к. 214, к. 316.

Контактні телефони: +38 (044) 529-00-23 (внутр. 1157,1206),

+38 (044) 529-05-16(факс).


© Академія муніципального

управління, 2011




ЗМІСТ

Передмова… 6


^ РОЗДІЛ І. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ 7


Бакуменко В.Д. Статистика та тенденції захистів дисертацій у галузі науки державного управління у 2007-2010 роках 7

^ Борисевич С.О.Теоретичні концепції «держави добробуту» 15

Васильєва О.І., Вишневський А.В. Напрями реалізації державної

політики щодо формування і розвитку вищого корпусу державної

служби 24

^ Тимцуник В.І., Бєлова О.І. Корпоративна культура як основа формування мотиваційного механізму у стратегічному управлінні підприємством 31

Турчинов А. Кадровая безопасность России: постановка

проблемы 39

^ Барило О.Г., Потеряйко С.П., Тищенко В.О. Оцінювання

ефективності організації державного управління у надзвичайних

ситуаціях 56

Бєлкін Л.М. Актуальні проблеми державного регулювання

цивільно-правових відносини щодо організації харчування

учнів загальноосвітніх шкіл 61

^ Бондарчук Н.В. Концепція державної політики розвитку

інноваційного потенціалу регіонів на основі антикризового

управління 68

Бронікова С.А. Механізм як наукова метафора 75

Васильєва Н.В. Китай: формування інноваційної системи розвитку держави 82

^ Горник В.Г. Вплив глобалізації на модифікацію чинників конкурентоспроможності держави 88

Карпенко О.В. Удосконалення окремих дефініцій термінологічно-категоріального апарату державного управління бібліотечної

справи 95

^ Кондрашова М.В. Створення й реалізація інновацій в

промисловому підприємництві 104

Піддубна Л.П. Система державного управління та система документаційного забезпечення управління: взаємозв’язок, взаємообумовленість взаємозалежність (Частина ІІ. Від реформ

Петра І до наших днів) 113

^ Поживілова О.В. Реформування системи охорони здоров’я України

на засадах загальної практики-сімейної медицини (до проблеми

наукового забезпечення державного управління розвитком системи охорони здоров’я) 119

^ Руденко О.М. Теоретико-методологічні засади дослідження

суспільної стабільності та напрями її забезпечення в державному управлінні 125

Чала Н.Д. Міжмуніципальне співробітництво як механізм розвитку внутрішнього потенціалу економічного зростання країни……………..137

^ Шевченко Н.О. Особливості державного регулювання аграрного

сектора економіки в країнах ЄС 143

Шпачук В.В. Сутність, визначення та засади здійснення

антикризового управління банківською системою,

державноуправлінський аспект 152

^ Акимов О.В. Стратегічні напрями державного регулювання

розвитку транспортної системи 159

Василець О.М. Питання взаємодії і розділення релігійної та

світської освіти: вітчизняна та західноєвропейська практика 168

^ Воробйова І.М. Іпотечне кредитування в умовах фінансової

кризи 174

Гагаріна С.Г. Актуальні напрями розвитку наукового потенціалу державного управління України 185

Гура С.В. Принципи формування механізмів державного

управління ресурсним забезпеченням регіону в контексті

державної політики 192

^ Денисенко О.П. державна політика розвитку венчурного

інвестування: зарубіжний досвід 199

Дончик Н.П. Принципи міжрівневої взаємодії у системі

державного управління …. 206

^ Карамишева Л.Є. Соціальне страхування як складова соціальної

політики держави 221

Кисель Л.Н. Украинская модель негосударственного пенсионного обеспечения 230

^ Ковальський М.Р. Актуальні напрями удосконалення механізму державного регулювання земельних ресурсів 234

Козак В.І. Феномен корупції: науковий погляд на реальний стан

в Україні …. 243

^ Козловська О.С. Інформаційні технології в організації

інформаційно-аналітичного забезпечення державного управління 256

Кормілецький О.М. Конституційне та нормативно-правове

закріплення прав громадян на доступ до інформації в системі

державного управління 262

^ Крамаренко Л.В. Соціальний захист населення в країнах

Європейського Союзу (на прикладі категорії «багатодітні сім’ї») 269

Кулеба О.В. Соціально-політична мотивація як умова громадської активності у побудові іміджу держави 277

^ Пивоваров К.В. Історичні аспекти світових тенденцій розвитку

житлового будівництва 284

Синиця М.І. Розкриття змісту поняття «технологізація державного управління»…. 290


^ Тихонович В.В. Аналіз та перспективні напрямки державного

управління в сфері двостороннього економічного співробітництва 300

Тихонюк С.А. Конфлікт: еволюція поняття від філософії

до державного управління 306

Ткачук Р.Л. Роль трудових ресурсів на етапі державотворення 317


^ РОЗДІЛ ІІ. РЕГІОНАЛЬНЕ ТА МІСЦЕВЕ УПРАВЛІННЯ 326


Оболенський О.Ю., Королюк Ю.Г. Науково-прикладні засади дослідження проблемного поля регіонального управління 326

^ Орлатий М.К., Балдинюк В.М. Удосконалення системи

самоуправління сільськими територіями липовецького району

вінницької області 336

Олійченко І.М. Дослідження інформаційних потоків обласної

державної адміністрації 349

ІвановаТ.В. Роль органів місцевого самоврядування у сфері

реалізації екологічної політики 355

^ Третьяков І.М. Методичні засади формування бюджетних

видатків на утримання вулично-шляхової мережі м. Києва 362

Марковський С.С. Фонди регіонального розвитку як механізм фінансового забезпечення реалізації державної регіональної

політики 370

^ Пінчук С.А. Механізм забезпечення безпосереднього впливу

громадян на муніципальне управління 378

Чурсін В.П. Форми забезпечення відповідальності органів

місцевого самоврядування 384


ПЕРЕДМОВА


Черговий 2/2011 випуск Наукового вісника Академії муніципального управління (серія «Управління»), який є фаховим виданням у галузі науки «Державне управління», присвячений широкому спектру актуальних питань державного та регіонального управління і місцевого самоврядування як в Україні, так і за рубежем. Більшість статей в ньому представлено докторантами, аспірантами та здобувачами.

Наукове видання зорієнтовано, насамперед, на наукові спеціальності 25.00.02 – «механізми державного управління» та 25.00.04 – «місцеве самоврядування» галузі науки «Державне управління», що найбільше відображає напрями освітньої та наукової діяльності його засновника.

У виданні отримали розвиток дослідження з сучасних проблем державного управління та місцевого самоврядування, зокрема: напрями державного впливу на інноваційно-інвестиційну складову економічного розвитку; розвиток інноваційних ідей в теорії державного управління; державно-управлінські механізми забезпечення роботи зі зверненнями громадян до Уряду; аксіологічний підхід до концептуалізації парадигми суспільної стабільності в державному управлінні; інформаційний підхід у дослідженнях ефективності функціонування системи державного управління; чинники впливу на розвиток соціального захисту населення на рівні держави; процеси формування органів управління державою та її адміністративно-територіальними одиницями та інші.

Даний збірник оформлено відповідно до вимог ВАК України. Для кожної статті наведено анотації на трьох мовах (українській, російській та англійській), зазначено рецензеGнтів.

Зміст збірника виставлено на WEB-сайті Академії муніципального управління: www.amu.kiev.ua.

РОЗДІЛ І

^ ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ


УДК 351: 002.8 Бакуменко В.Д.,

проректор з наукової роботи Академії муніципального
^ управління, д.держ.упр., професор, Заслужений діяч науки і техніки України, Почесний доктор НАДУ при Президентові України

СТАТИСТИКА ТА ТЕНДЕНЦІЇ ЗАХИСТІВ ДИСЕРТАЦІЙ У ГАЛУЗІ НАУКИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У 2007 - 2010 РОКАХ.


Представлені статистика та динаміка й виявлені тенденції захистів дисертацій у галузі науки державного управління у 2007 - 2010 роках.

^ Представлены статистика и динамика и выявлены тенденции защит диссертаций в области науки государственного управления в 2007 - 2010 годах.

Presented statistics and dynamics of current trends and protection of the theses in the science of public administration in 2007 - 2009 years.

^ Постановка проблеми. На кінець 2010 року кількість захищених дисертацій у галузі науки державного управління перевищила 900 робіт. У зв’язку з цим, заслуговує на увагу з’ясування статистики таких досліджень та виявлення тенденцій, притаманних ним, з урахуванням даних за цей рік.

Мета даного дослідження полягає в аналізі статистики та тенденцій захистів дисертацій у галузі науки державного управління у 2007-2010 роках.

^ Аналіз наукового доробку. Серед вчених, що мають сучасні праці за обраною тематикою дослідження, слід зазначити В.М. Князєва, Т.В. Мотренка, Ю.П. Сурміна, О.І.Васильєву та ін. [1 - 4].

^ Виклад основного матеріалу. В даній статті дослідження, започатковане в роботі [2], доповнено даними 2010 року та аналізом тенденцій дисертаційних розвідок з державного управління з урахуванням оновленої інформації. Для отримання вхідних даних використано реєстр дисертацій у галузі науки державного управління, який ведеться автором. Станом на 31 грудня 2010 року Експертною радою ВАК України з державного управління розглянуто 917 дисертацій, серед яких 128 докторські та 729 кандидатські роботи.

У 2010 році захисти проводилися в 11 спеціалізованих вчених радах, які функціонували в таких організаціях: Національна академії державного управління при Президентові України (далі – НАДУ); її Дніпропетровський (ДРІДУ), Львівський (ЛРІДУ), Одеський (ОРІДУ) та Харківський (ХаРІДУ) регіональні інститути державного управління; Донецький державний університет управління МОН України (ДонДУ); Інститут законодавства Верховної Ради України (ІЗВР); Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України (РВПС); Академія муніципального управління (АМУ) та Класичний приватний університет (КПУ, м. Запоріжжя) (примітка: в НАДУ – 2 ради, в інших організаціях – по одній). Розглянуто 184 дисертації, серед яких 28 докторські та 156 кандидатські. Їх кількісний розподіл по організаціях, в яких функціонують спеціалізовані вчені ради наведено у табл. 1 та на рис. 1.

Таблиця 1.

Кількість захищених дисертацій з державного управління в організаціях, де функціонують спеціалізовані вчені ради




Органі­зації

НАДУ (2 ради)

ДРІДУ

ЛРІДУ

ОРІДУ

ХаРІДУ

ДонДУ

ІЗВР

РВПС

АМУ

КПУ

Кількість

дисерта­цій

43/12

13

10

9

19

17/1

3/2

22/5

21

27/8

Примітка: В цій та інших таблицях показана загальна кількість захищених дисертацій, а через символ / - кількість докторських дисертацій.



У табл. 2 наведено статистику, а на рис. 2 динаміку захистів дисертаційних робіт у галузі науки державного управління за період 2007 – 2010 роки. Як бачимо, ці захисти мають стійку позитивну динаміку зростання, насамперед, за рахунок кандидатських дисертацій.

Таблиця 2.

Статистика захистів дисертаційних робіт у галузі науки

державного управління в 2007-2010 роках

Вид дисертацій

2007

2008

2009

2010

Докторські

12

4

27

28

Кандидатські

73

97

120

156

Всього

85

101

147

184






У табл. 3 та на рис. 3 відповідно наведено статистику та динаміку захистів всіх дисертаційних робіт за спеціальностями (основними напрямами) галузі науки державного управління у 2007 – 2010 роках. На рис. 4 для порівняння наведено відповідну динаміку захистів докторських дисертацій.

Таблиця 3.

Статистика захистів дисертаційних робіт за спеціальностями

галузі науки державного управління у 2007-2010 роках

Спеціальності галузі

науки державного

управління

2007

2008

2009

2010

25.00.01

16/3

17

21/3

26/6

25.00.02

54/5

71/1

103/22

125/18

25.00.03

9/3

6/3

6/1

10/2

25.00.04

6/1

7

17/1

23/2



Серед захистів дисертаційних робіт лідером продовжує залишатися спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління (68,1%). В той же час, у 2009 році це становило 81% від усіх захистів. Тобто спостерігається певна зміна співвідношення між цією та іншими спеціальностями на користь останніх, особливо, що стосується докторських дисертацій (див. рис. 4).







У табл. 4 та на рис. 5, 6 наведені статистика та динаміка (загальна та для докторських дисертацій) захистів дисертаційних робіт з державного управління сферами суспільної діяльності. Зазначимо, що до проблем державотворення були віднесені дисертаційні дослідження, спрямовані на розбудову влади, громадянського суспільства, державної служби, формування політико-управлінської та державно-управлінської еліти, управління процесами забезпечення національної безпеки та євроінтеграційними процесами, удосконалення й розвиток взаємодії влади всіх гілок і всіх рівнів, влади і суб’єктів громадянського суспільства (ЗМІ, політичні партії, профспілки, громадські рухи тощо). Серед дисертацій, віднесених до інших проблемних сфер, зокрема, такі, що спрямовані на вирішення наукових проблем і завдань в інформаційній, екологічній, етнічній та інших сферах суспільної діяльності.

Таблиця 4.

Статистика захистів дисертаційних робіт з державного управління сферами суспільної діяльності у 2007-2010 роках

Сфери суспільної діяльності

2007

2008

2009

2010

Державотворча

24/8

26/3

48/6

53/12

Економічна

29/2

37

54/11

73/8

Соціальна

13/1

16/1

25/7

38/4

Гуманітарна

4

6

11/2

14/3

Інші

11/1

12

6/1

6/1





Найбільше дисертацій у 2010 році, як і у попередні роки, захищено з наукових проблем та завдань державного управління, що пов’язані з управління економікою. Також мають позитивну стійку динаміку зростання захисти з наукових проблем та завдань державного управління, що пов’язані з державотворчою діяльністю, з соціальною та гуманітарною сферами. В той же час, щодо захистів докторських дисертацій за проблемними сферами державного управління (див. рис. 6), то у 2010 році спостерігається певний спад тих з них, що присвячені економічній та соціальній проблематиці на фоні стійкого зростання інтересу до проблем державотворення. Це відображає реальні запити суспільства на наукові розробки. Безумовно, це є позитивною тенденцією, оскільки відповідає реальним процесам трансформації системи влади в Україні.





У табл. 5 та на рис. 7, 8 наведені статистика та динаміка (загальна та докторських дисертацій) захистів дисертаційних робіт, класифікована за науковими підходами (філософський, теоретико-методологічний, науково-прикладний).

Таблиця 5.

Статистика захистів дисертаційних робіт за науковими підходами

Наукові підходи

2007

2008

2009

2010

Філософський

3/1

3

3/1

5/4

Теоретико-методо­логічний

24/5

48/4

43/7

52/12

Науково-прикладний

58/6

50

101/19

127/12

Всього

85/12

101/4

147/27

184/28

Переважна кількість кандидатських дисертацій має науково-прикладний характер, тобто відображує наближення науки державного управління до потреб практики державного управління та місцевого самоврядування. Спостерігається чітка тенденція подальшого зростання частки таких робіт у загальній їх кількості. На нашу думку, як позитив можна відмітити, що захищені докторські дисертації у 2010 році змінили аналогічну тенденцію, що раніше спостерігалася й для них. Продовжується тенденція зростання їх частки за теоретико-методологічним та філософським підходами, що відповідає суспільній потребі розвитку теорії та методології державного управління, запровадження науково обґрунтованого публічного управління.






У табл. 6 та на рис. 9, 10 наведені статистика та динаміка (загальна та докторських дисертацій) захистів дисертаційних робіт, класифікованих за критеріями масштабності (міжнародний, державний, регіональний, галузевий, місцевий, організаційний).

Таблиця 6.

Статистика захистів дисертаційних робіт за критеріями масштабності

Критерій масштабності

2007

2008

2009

2010

Міжнародний

4/-

6/-

10/3

5/1

Державний

26/6

22/2

44/9

47/11

Регіональний

11/-

23/-

24/6

30/6

Галузевий

22/4

20/-

31/8

52/7

Місцевий (територіальний)

8/1

15/-

25/1

32/2

Організаційний

14/1

15/2

13/-

18/1







У 2010 році продовжувалося зростання кількості захищених дисертацій за галузевою, державною, регіональною та місцевою проблематикою. Дещо збільшилася кількість робіт з проблематики рівня організацій та зменшилася з міжнародної проблематики. Щодо докторських дисертацій, то спостерігалася тенденція зростання проблематики державного рівня.
Висновки. Проведений аналіз свідчить, що у 2010 році продовжувалися переважно позитивні тенденції, що проявилися у суттєвому зростанні захистів дисертаційних досліджень у галузі науки державного управління. Лідерами у цьому процесі є: спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління; економічна, державотворча та соціальна проблемні сфери державного управління, а також дисертаційні роботи, що мають науково-прикладний характер і підготовлені за проблематикою державного, галузевого, регіонального та місцевого (територіального) рівнів. За загальною часткою захищених робіт з державного управління продовжує лідирувати Національна академія державного управління при Президентові України. Разом з її регіональними інститутами державного управління у 2010 році захищено 51% всіх дисертаційних робіт у цій галузі наук. В той же час, порівняно з попередніми роками значно збільшилася частка інших організацій у підготовці докторів та кандидатів наук у галузі «Державне управління».

Використані джерела інформації:

Князєв В.М. Наукова діяльність Української Академії державного управління при Президентові України / Князєв В.М., Бакуменко В.Д. // Командор. - 2000. - № 1. - С. 3 - 7.

Бакуменко В.Д. Статистика та динаміка захистів дисертацій у галузі науки дер­жав­ного управління у 2006-2009 рр. / Бакуменко В.Д. // Науковий вісник АМУ. Серія: Управління. – К.: ВПЦ АМУ, 2010.- вип. 2 (12) – С. 6-14.

Мотренко Т.В. Тенденції дисертаційних досліджень з державного управління в контексті дотримання вимог ВАК України / Мотренко Т.В., Бакуменко В.Д., Васильєва О.І. // Вісник державної служби. - 2009. - № 3. – С. 62 – 65.

Сурмін Ю. Докторська дисертація з державного управління: методологічні проблеми / Сурмін Ю., Шпильовий І. // Вісник НАДУ. – 2009. - № 3.


Рецензент: Кравченко С.О.,доктор наук з державного управління


УДК:35 Борисевич С.О.,

доктор .іст.н., професор

кафедри державного управління і

менеджменту Національної академії

державного управління при Президентові

України


^ ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ «ДЕРЖАВИ ДОБРОБУТУ»


В статті розглянута трансформація методологічних підходів у формулюванні концепції «держава добробуту». В ній розглядається значення для держави добробуту наймогутніших інституцій – бізнесу і держава.

В статье рассмотрена трансформация методологических подходов в формулировании концепции «государство благополучия». В ней рассматривается значение для государства благополучия мощных институций – бизнеса и государства.

In this paper the transformation of methodological approaches in formulating the concept of "welfare state". Itis considered important for welfare state most powerfulinstitutions - business and government.


В цій статті автор ставить перед собою завдання простежити еволюцію методологічних підходів у формулюванні концепції «держава добробуту» в працях вітчизняних і зарубіжних науковців. Її провідна мета – окреслити нові соціальні орієнтири на шляху гармонізації взаємодії бізнесу і держави в аспекті розвитку інформаційного суспільства та загострення конкурентних процесів в світовому співтоваристві.

У розробку і реалізацію концепції держави добробуту внесли свій внесок представники всіх основних ідейно-політичних течій Заходу: лібералізму, соціал-демократії та консерватизму. У зв’язку з цим не можна не згадати, що ряд видатних консервативних діячів Західної Європи, наприклад, О. Бісмарк у Німеччині, Б. Дізраелі в Англії та інші по праву вважаються батьками-засновниками теорії держави добробуту. Однак у Західній Європі найбільший внесок у його формування зробила соціал-демократія. Так відомий німецький соціолог і політолог Р. Дарендорф влучно називав XX ст. віком соціал-демократії. У США цю роль в значній мірі виконала демократична партія, що асоціюється з іменами таких політичних і державних діячів, як В. Вільсон, Ф. Рузвельт, Дж. Кеннеді, Л. Джонсон та інші.

Центральне місце в теорії держави добробуту посідає ідея забезпечення прийнятних для даного суспільства життєвих стандартів. X. Ламберт зазначав, що “суспільний добробут не тотожний економічному добробуту суспільства, рівно як і особистий добробут не ідентичний індивідуальному економічному добробуту” [1]. Особистий добробут, окрім чисто економічних критеріїв (таких, наприклад, як зайнятість, рівень прибутку тощо) залежить і від рівня гарантій в державі політичних свобод (наприклад, свобода і безпека особистості, свобода слова, свобода совісті тощо), від таких показників, як соціальна захищеність, сімейне життя, можливості просування по службі тощо.

Водночас слід констатувати, що суспільний добробут значною мірою визначається суспільними благами. До них світова економічна наука і господарська практика відносять ті товари і послуги, «які ринкова система взагалі не збирається виробляти, оскільки їхні особливості різко протилежні особливостям товарів індивідуального вжитку»: будучи спожитими одним суб’єктом, вони залишаються достатніми для споживання другими [2].

Суспільні блага неподільні. Вони надаються суспільними установами, їх створення та утримання на відповідному рівні, як зазначав ще А. Сміт, «неможе бути в інтересах ніяких окремих осіб або невеликих груп, оскільки прибуток від них ніколи не зможе окупити витрати будь-якої окремої особи або невеликої групи осіб, хоча часто вони зможуть з лихвою окупитися великому суспільству» [3].

Суперечність між високим рівнем розвитку матеріально-технічної бази і продуктивних сил, з одного боку, і значно відстаючим від вимог, що пред’являються умовами відтворювання робочої сили, – з іншою, приводить до усвідомлення необхідності істотного збільшення частки валового національного продукту, що інвестується в нематеріальні сфери, такі як наука, освіта, охорона здоров’я та інші. Фінансуючи ці сфери, держава створює умови для нормального функціонування економіки. Зокрема, система освіти, незалежно від суб’єктивних побажань тих або інших угруповань, покликана забезпечити об’єктивні потреби економіки, які по мірі подальшого розвитку технологічної бази економіки вимагають достатнього за даних умов рівня освіти, загальної культури, дисципліни праці тощо.

Особливо велика роль держави в формуванні людського капіталу, що є важливим фактором економічного зростання. Згідно з оцінками багатьох фахівців, підвищення тривалості освіти в США на один рік веде до збільшення ВВП на 5-15% [4].

При цьому очевидний і той факт, що ринок сам по собі не здатний задовольнити потреби людського капіталу в інвестиціях, оскільки, по-перше, дуже важко залучати або запозичити необхідні кошти під передбачувані в майбутньому прибутки, по-друге, неможливо закласти людський капітал як гарантію повернення кредитів. Природно, що саме на державі лежить основний тягар із фінансування системи освіти і у разі, якщо державні інвестиції в людський капітал виявляться недостатніми, ринок не зможе заповнити їх нестачу.

Нарешті, без науки, що є найважливішою складовою і виробниче-господарської, і соціальної інфраструктури як в колишні часи, так, тим більше, в сучасному світі, неможливий ані економічний, ані соціальний прогрес. Те ж саме вірне відносно науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, віддача яких перевищує 50%. За існуючими даними, 87.5% збільшення часової продуктивності праці в 1909-1949 рр. були досягнуті за рахунок науково-технічного прогресу [5].

Масштабність і значущість завдань, що виконуються науковими установами, значний часовий строк від моменту розв’язання проблеми на фундаментально-теоретичному рівні до її практичного впровадження істотно стримують приватні інвестиції в дану сферу. Внаслідок цих причин без активної державної підтримки ця сфера, що забезпечує стратегічні передумови прогресу, ефективно функціонувати і розвиватися просто не зможе.

Цим обумовлена і та підтримка, яку надають індустріально розвинені держави сфері науки загалом і фундаментальним дослідженням особливо. Вона здійснюється шляхом як прямого бюджетного фінансування відповідних установ і організацій, так і створенням сприятливих умов функціонування аналогічних недержавних, переважно інституціональних структур – наукових фондів і товариств.

Таку ж вагому функцію із забезпечення загальних умов життєдіяльності суспільства, соціального і економічного зростання виконує охорона здоров’я. Її якісний стан і доступність для широких верств населення країни можна і треба розглядати, з одного боку, як найсуттєвішу складову його якості життя, а з іншого – як необхідну умову ефективного функціонування національної економіки. Здоров’я нації, кожного її представника є істотною передумовою ефективного функціонування економіки країни. Таким чином, побудова ефективної системи охорони здоров’я – найважливіша умова як соціального, так і економічного зростання.

До суспільних благ також відносять послуги національної оборони, органів безпеки, структур із профілактики та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природно-кліматичного й техногенного характеру.

У наданні суспільних благ державне втручання носить допоміжний характер і має за мету гарантувати необхідну з точки зору суспільства пропозицію товарів і послуг, які з тих або інших причин на ринок не надходять або надходять у недостатньому обсязі. Причому держава може застосовувати важелі прямого й непрямого впливу на підприємницьку сферу через механізм державних замовлень, податків, субсидій та цін, аби регулювати процес розподілу ресурсів у потрібному напрямі. Тим самим держава свідомо перерозподіляє ресурси з метою істотної зміни структури національного продукту країни.

У цілому суспільне благо залежить від рівня гарантованості таких загальнозначущих для держави і суспільства параметрів, як зовнішня і внутрішня безпека, наявність і нормальне функціонування інститутів соціальної інфраструктури: установ системи освіти, охорони здоров'я, соціальної допомоги тощо, рівня соціального партнерства. Іншими словами, конкуренція не повинна ставити під загрозу досягнення необхідного рівня економічної і соціальної стабільності, в тому числі й соціальної справедливості.

Одне з центральних місць в діяльності сучасної держави посідає забезпечення соціально справедливого розподілу прибутків, однак справа в тому, що механізм ринкового саморегулювання аж ніяк не передбачає досягнення соціальної справедливості в суспільстві [6, 7].

Цілком природно, що в індустріально розвинених стабільних державах органи державної влади, як правило уряди, розробляють і здійснюють програми соціального забезпечення незаможних верств населення, встановлюючи мінімальні розміри заробітної плати, допомоги по безробіттю, фіксують ціни з метою підвищення прибутків тих або інших груп населення, встановлюють диференційовані ставки податків на особисті прибутки населення різних категорій. Таким чином, держава бере на себе завдання регулювання розподілу прибутків шляхом прямого втручання в функціонування ринку і непрямого за допомогою системи податків та інших платежів.

У науковій літературі утвердилася думка, згідно з якою в благополучному з соціальної точки зору суспільстві розрив у грошових прибутках 20% найбагатших і 20% найбідніших верств населення не повинен перевищувати 12 разів. Перевищення цієї межі пов’язане з серйозною соціально-політичною дестабілізацією суспільства. Саме цей факт далеко не в останню чергу викликав необхідність перерозподілу прибутку і багатства. Про це свідчить, наприклад, практика регулювання відповідних процесів в США. Так, в 1981 р. без урахування державного впливу розрив у прибутках 20% найбагатших і 20% найбідніших становив би 52,4 рази, а з урахуванням державного впливу (тобто після вирахування податків, уключаючи трансфертні платежі) виявився на порядок нижче і становив 9,7 рази. Причому, як свідчать К. Мак-Коннелл і С. Брю, «порівняння з іншими країнами показує, що в США прибуток розподіляється менш рівномірно, ніж в більшості інших промислово розвинених країнах» [2].

Для держави добробуту бізнес і держава є наймогутнішими інститутами сучасного індустріального суспільства. Кожен із них стримується різноманітними чинниками: одні з них конституційно-правового характеру, інші – соціально-політичного, ресурсного та іншого плану. Внаслідок цих факторів у відносинах між ними діє своєрідна система стримувань і противаг, яка не дає жодній з них встановлювати свій одноосібний контроль над суспільством.

Парадокс полягає в тому, що держава регулює підприємництво і певним чином перетворює ринок, але при цьому вона ж і субсидує, і заохочує, і захищає бізнес. Регулювання створює для нього безпечне навколишнє середовище. Так, не будь патентів і контрактів, банківського і валютного регулювання або продовольчих і медичних сертифікатів якості, деякі види підприємництва, напевно, припинили б існування. Компаніям-початківцям держава надає технічну і фінансову допомогу, укладає з ними контракти. Вона захищає від іноземної конкуренції одні галузі бізнесу і рятує від банкрутства інші. Своєю фінансовою і валютною політикою, спрямованою на зміцнення економіки і згладжування економічних циклів, держава сприяє економічному зростанню.

До середини 70-х років XX ст. розширення ролі держави і реалізація соціальних програм сприяли вирішенню цілої низки проблем, що стоять перед капіталістичним суспільством. Але до того часу внаслідок комплексу причин стало очевидно, що держава добробуту і система державного регулювання мають свої межі, що низка їх механізмів і ланок почали працювати з перебоями, а деякі зовсім вичерпали себе. Найважливішим елементом держави добробуту стала колосальна бюрократія. Це, зокрема, виявилося в безпрецедентному зростанні чисельності службовців у відомствах, що займаються в соціальними проблемами. Так, в період з 1940 по 1995 рр. персонал цих відомств зріс майже в 15 разів. Відповідно, безпрецедентно зросли обсяги коштів, що виділяються на соціальні програми. Так, якщо в 1950 р. витрати федерального бюджету США на соціальне забезпечення дорівнювали 0,3% ВВП, то до 1995 р. вони досягли 7,3%.

Створене як інструмент захисту соціальне забезпечення стало розглядатися як система, що підриває особисту ініціативу, заохочує залежність незаможних верств населення від держави. Представники найважливіших ідейно-політичних течій – соціал-демократи, ліберали, консерватори заговорили про кризу держави добробуту.

Разом із тим повернення до вільного, нічим не обмеженого ринку не сталося. У західній суспільно-політичній думці майже всіх орієнтації стало вельми популярним гасло, висунуте відомим економістом І. Шумахером: “Менше – це краще”, під яким мається на увазі ослаблення регулюючих важелів держави, скорочення соціальних програм, що не виправдали себе, підвищення ролі ініціативи і вільних ринкових відносин [8].

Бізнес ведеться в певному соціальному і політико-культурному середовищі і, природно, не може ігнорувати інтереси суспільства, з якими повинен погодити свої власні інтереси. Більш того, оскільки стабільність суспільства є необхідною умовою ефективного функціонування підприємництва, воно просто вимушене розробляти і здійснювати заходи, що забезпечують таку стабільність. Розвиток і поліпшення соціального середовища відповідають довгостроковим інтересам бізнесу. Прихильність принципам соціальної відповідальності підвищує життєздатність і ефективність підприємництва. У довгостроковому плані соціальна відповідальність здатна підвищити як довіру споживачів до продукції, що виробляється конкретним підприємством, так і курс його акцій. До того ж за умілої постановки справи розв’язання соціальних проблем зрештою може стати прибутковою справою.

Особливо важливу роль у розробці та популяризації концепції соціальної відповідальності бізнесу відіграла робота відомих в той період економістів Ф. Берлі і Г. Мінза «Сучасна корпорація і приватна власність». Вони, зокрема, сформулювали тезу, згідно з якою для забезпечення життєздатності корпоративної системи ті, хто контролює великі корпорації, повинні перетворитися в абсолютно нейтральну технократію, що врівноважує різноманіття вимог різних груп у суспільстві та закріплює за кожною з них частину потоку прибутків на основі суспільної політики, а не приватної пожадливості [9]. Оскільки, стверджували автори, корпорація стала соціальною силою, яка не може бути вільною від соціальної відповідальності.

Подальший розвиток дана концепція отримала в 60-70-і роки XX ст. Показовим можна вважати підхід американського економіста М. Боуена. Він визначив соціальну відповідальність бізнесу як обов’язок бізнесменів ухвалювати ті рішення та слідувати тим напрямам діяльності, які бажані з точки цілей і цінностей суспільства [10].

К. Уолтон виділяє такі компоненти сучасної концепції соціальної відповідальності бізнесу [8]: по-перше, більше