Реферат: О. Д. Гудзинський доктор економічних наук, професор

Міністерство науки і освіти україни

Міністерство праці та соціальної політики україни

Інститут підготовки кадрів

Державної служби зайнятості україни


ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ ЗАСАДИ

ІНВЕСТИЦІЙНО – ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

ЕКОНОМІКИ І РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ


МОНОГРАФІЯ


Київ 2007
УДК 338 ББК 65.9 (4 Укр) 30–5я 71
Т 33

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів

державної служби зайнятості України протокол № 3 від 25 квітня 2007 р.


Рецензенти:

О.Д. Гудзинський– доктор економічних наук, професор,

^ О.М. Денисенко– доктор економічних наук, професор


Автори:

В.Г.Федоренко, Ю.М.Маршавін, І.Ф.Гнибіденко, С.В.Рум'янцева, О.Д.Діденко, М.М. Руженський, В.О.Поколенко, С,В.Федоренко, Ю.Б.Пінчук, Т.В.Гаврилова, Н.В.Кінах, А.В.Шпаков


^ Теоретичні та прикладні засади інвестиційно-

Т 33 інноваційного розвитку економіки та ринку праці в Україні: Монографія / Наук. ред. В.Г.Федоренко.– К.: ІПК ДСЗУ, 2007. – 317 с.


ISBN 978-966-8640-25-4

У монографії розкрито загальні засади економічного розвитку, сутність економічних систем, питання мікро– та макроекономіки, світового господарства, а також зміст основних економічних категорій, інвестиційно-інноваційного розвитку економіки. Окрему увагу приділено функціонуванню ринкової системи господарювання на основі поєднання механізму ринку і регулюючої ролі держави. Для розвитку ринку праці окреслено загальну картину сучасного глобалізованого світу, перспективи вітчизняної економіки, місце економіки України в системі світового господарства.

Може бути корисною професорсько-викладацькому складу, економістам-практикам, аспірантам, підприємцям, усім, хто цікавиться сучасною економічною наукою.


ББК 65.9 (4 Укр) 30–5я 71


© Федоренко В.Г., Маршавін Ю.М.,

Гнибіденко І.Ф., Рум'янцева С.В.,

Діденко О.М., Руженський М.М.,

Поколенко В.О., Федоренко С.В.,

Пінчук Ю.Б., Гаврилова Т.В.,

Кінах Н.В., Шпаков А.В., 2007


© Інститут підготовки кадрів

державної служби зайнятості

України (ІПК ДСЗУ), 2007


ЗМІСТ

Вступ




5

Розділ I

Зайнятість й інвестиції в Україні

7

Розділ II

Особливості інвестиційного процесу в Україні і його вплив на розвиток ринку праці

19

2.1.

Теоретично-методологічні основи трансформації зайнятості населення і її вплив на інвестування економіки України

19

2.2.

Стан інвестиційного процесу в Україні і його вплив на ринок праці

47

2.3.

Перспектива інноваційно-інвестиційного розвитку праці та економіки України

68

Розділ ІІІ

Інвестиційна діяльність: особливості розвитку та активізації в сучасних умовах

76

3.1.

Інвестиційна діяльність як фактор розвитку ринкової економіки України.

76

3.2.

Активізація інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки.

95

Розділ IV

Інвестиції як чинник впливу на формування співвідношення між нагромадженням і споживанням в Україні

128

Розділ V

Продуктивна зайнятість населення як пріоритет соціально-економічної політики держави

139

Розділ VІ

Роль фіскально-бюджетних інструментів у інвестуванні людського капіталу і досягнення продуктивної зайнятості населення

148

РозділVІІ

Інноваційна модель економічного розвитку як чинник забезпечення продуктивної зайнятості населення

171

РозділVІІІ

Державна політика регулювання та сприяння інвестиційної діяльності

185

8.1.

Активізувати інвестиційний процес – пріоритет державної політики

185

8.2.

Умови сприяння іноземному інвестору

194

8.3.

Поліпшення інвестиційного клімату

198

Розділ ІХ

Інвестиційний проект

206

Розділ Х

Структура інвестиційного бізнес-плану

213

10.1.

Послідовність розробки інвестиційного бізнес-плану

213

10.2.

Джерела інформації для складання бізнес-плану

214

10.3.

Оцінювання ефективності інвестиційного проекту

217

10.4.

Методи аналізу ринку і конкурентного середовища

222

10.5.

Методи розрахунку потреб ресурсів

226

10.6.

Організація реалізації інвестиційного проекту

228

10.7.

Інвестиційні ризики та форми їх страхування

230

10.8.

Стратегія фінансування інвестиційного проекту

232

10.9.

Структура бізнес-плану інвестиційного проекту. Оцінювання ризиків та ефективності інвестиційного проекту

245

Розділ ХІ

Інвестиційна привабливість України

258

11.1.

Пріоритети політики щодо підвищення привабливості України для ПІІ

258

11.2.

Підвищення ролі приватизації в залученні ПІІ

261

11.3.

Рекомендації щодо державної політики сприяння припливу ПІІ

262




Термінологічний словник

266




Список літератури

288



ВСТУП

Реформування економічної системи, соціальні, політичні та інші трансформаційні зрушення, що відбуваються в Україні спонукають до пошуку дієвих методів та напрямів утворення ринкових відносин, формування інноваційно-нвестиційно-орієнтованої економіки,

У сучасному світі показники інноваційної діяльності дедалі більше стають головними при оцінці рівня соціально-економічного розвитку держави. Загострення конкуренції на міжнародному та внутрішньому ринках викликає необхідність підвищення уваги керівників корпорацій і фірм до інноваційної діяльності, оскільки завдяки їй можна створити продукцію, яка задовольнятиме корпорація високий рівень прибутків.

Інвестиційно-інноваційний процес потребує глибоких спеціальних знань теорії та практики, необхідно поглибити вивчення процесу нагромадження капіталу в умовах перехідної економіки та його раціонального використання для розвитку промисловості, що дасть змогу провести її реструктуризацію та оновлення основних фондів, підвищити ефективність, пристосувати її до умов реформування відносин власності.

В монографії обґрунтована необхідність переходу до інвестиційно-інноваційного типу розвитку; розкрита економічна сутність цих категорій, категорії форми прояву, місце і роль в економічній системі в цілому; досліджений взаємозв'язок і взаємодія інновацій на основі критичного аналізу підходів, що мають місце в економічній літературі; виявлені перспективні напрями фінансування інвестицій інноваційного спрямування. Визначена роль і функції власних інвестиційних джерел підприємств та механізми їх використання, розглянуті інвестиційні пріоритети розвитку технологічного потенціалу підприємств; розвинуті наукові підходи щодо удосконалення діючої моделі розвитку інвестицій для підприємств, котрі здатні забезпечити якісні зміни в розвитку технологічного базису виробничого процесу; розроблені фінансово-інвестиційні механізми структурно-інноваційної перебудови економіки та її зростання на підставі аналізу стану і тенденцій Інвестиційного та інноваційного потенціалів національної економіки; з’ясовані напрями і методи державного регулювання інвестиційно-інноваційних процесів в економіці України та в окремих підприємствах.

Значне місце в монографії приділено скороченню тривалості інвестиційного та інноваційного циклів, підвищенню науково-технічного рівня виробництва, відродженню ринку фінансових інвестицій і капіталів, поліпшенню функціонування банківської системи, розвитку акціонерного капіталу, що повинно викликати на підвищення ефективності. Не лишилось поза увагою і питання освіти та організації робочих місць, теоретично-філософські питання економіки та зайнятості населення в Україні, управлінські моделі реалізації інвестиційних програм.


РОЗДІЛ 1

^ ЗАЙНЯТІСТЬ Й ІНВЕСТИЦІЇ В УКРАЇНІ


Україна знаходиться в кризовому стані, який охопив всі сфери соціального життя – духовну, політичну, економічну. Проходить руйнування колишніх цінностей, орієнтацій у більшості населення і не сформованість нових, що спричиняє систему дезорієнтації суспільства. Поляризація суспільства на багатих і забезпечених, з одного боку, і бідних з іншого, відсутність середнього класу, який забезпечує основу ринкових відносин, безробіття, погіршення стану здоров'я нації, руйнування соціальної сфери породжує деструктивні настрої в суспільстві.

Знизився інтелектуальний потенціал країни, який визначає роль і місце її у світовому табелі про ранги. За прогнозами ЮНЕСКО, досягти високого рівня національно добробуту можуть тільки країни, які мають серед працездатного населення 40 – 60% фахівців з вищою освітою. А США та Японія планують мати таких фахівців майже 90% серед усіх працюючих. На думку експертів це дасть їм можливість досягти підвищення економічного ефекту виробництва у 4 – 11 разів. Якщо ми в Україні не звернемо увагу до науковців і фахівців з вищою освітою ми і надалі будемо «пасти задніх». У двадцяти розвинених країнах, в яких працює 95% учених світу, прибуток на душу населення щорічно збільшується на 200 доларів, а у країнах, де науковців небагато, лише на 10 доларів.

У руслі цих тенденцій спостерігається перенесення до слаборозвинених країн виробництва з високим рівнем матеріальних та енергетичних затрат, а також екологічних ризиків. Водночас, як ми уже бачимо, високорозвинені країни заохочують імпорт інтелектуального капіталу.

Виходячи з вищезазначеного головним в розвитку суспільства є розвиток промисловості, яка повинна базуватись на нових технологіях, з урахуванням вимог часу, для чого потрібні капітальні вкладення. Одним з таких форм вкладення капіталів є інвестиції.

Інвестиційна діяльність охоплює усі сфери народного господарства – матеріального виробництва і соціальну. Розгляд економічної ролі держави в вирішенні цієї проблеми має принципове значення.

Раніше інвестиційна діяльність була як відтворення основних фондів шляхом капітальних вкладень у народне господарство. В ринкових умовах інвестиціями є всі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого створюється прибуток, або досягається соціальний ефект.

Інвестиції справляють вирішальний вплив на формування темпів економічного зростання і добробуту населення країни, що в свою чергу безпосередньо пов’язано з забезпеченням оптимального співвідношення між нагромадженням і споживанням.

Аналізуючи розвиток економічної системи, виділяють три головні функції, які виконують інвестиції в процесі розширеного відтворення: по-перше, інвестиційні ресурси забезпечують економічне зростання і якісне оновлення основних фондів на принципово новій, конкурентоспроможній основі як на рівні окремого підприємства, так і національної економіки в цілому; по-друге, за рахунок інвестиційних ресурсів здійснюються прогресивні структурні зміни в суспільному виробництві, які зачіпають найважливіші макроекономічні пропорції; по-третє, інвестиції реалізують досягнення науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва як на мікрорівні, так і на макрорівні. Серед цих функцій важливе значення має оптимізація найважливішої макроекономічної пропорції – співвідношення між нагромадженням і споживанням, від якої залежать темпи зростання виробництва, рівень споживання населення і ефективність суспільного відтворення.

Сучасна економічна ситуація в Україні зумовлює зміни у співвідношенні нагромадження і споживання, спрямовані на підвищення результативності господарювання всіх суб’єктів суспільного виробництва, інтенсифікацію процесу відтворення. Йдеться про те, щоб за допомогою економічних регуляторів в усіх суб’єктів господарювання нагромадження більш результативно впливало на зайнятість робочої сили, раціоналізувало попит, а фонд споживання, в свою чергу, все більше спрямовувався на розширення того виробництва, яке повніше покриватиме зростаючий попит. Підвищення попиту стимулює вкладення інвестицій, що, у свою чергу, сприяє зростанню вітчизняної економіки. [1]

Досвід розвинутих країн свідчить, що на співвідношення нагромадження і споживання істотно впливає інтенсифікація розширеного відтворення, впровадження у цей процес інноваційної моделі розвитку. Вони повинні знизити коефіцієнт нагромадження, оскільки для одержання одного відсотка приросту національного доходу можна буде зменшити норму виробничого нагромадження. Отже, першочерговим для української економіки є підвищення ефективності використання всіх елементів нагромадження, інвестиційних ресурсів на всіх стадіях їх кругообороту.

При розгляді проблем розширеного відтворення в економічній літературі акцентується на процесі нагромадження як головному чиннику забезпечення економічного та соціального ефектів. При цьому інвестиційний процес розглядається як складова частина процесу нагромадження. В макроекономічному аналізі проблем розширеного відтворення процес формування фондів нагромадження і споживання неможливо відривати від процесу формування інвестиційних ресурсів, пошуку коштів для інвестиційної діяльності як чинника розширеного відтворення та ліквідації диспропорцій у розвитку національної економіки. Аналіз показує, що відтворювальний процес обов’язково зумовлює збалансування інвестицій, нагромадження і споживання. Тому пошук подолання диспропорцій у розвитку економіки України повинен передбачати досягнення збалансованості найважливішої відтворювальної пропорції: інвестиційний фонд – фонд нагромадження – фонд споживання.

Макроекономічний аналіз показує, що важливе значення має розгляд функціональної структури валового внутрішнього продукту, а в ньому – та його частка, яка використовується для здійснення інвестування. Ґрунтуючись на цих даних, можна простежити взаємозв’язки, які складаються між динамікою інвестицій та валовим внутрішнім продуктом, а також структурою останнього.

У розвинутих країнах світу, відносно високий рівень інвестування підтримується за рахунок великих інвестицій у докорінну реконструкцію виробництва і розвиток нових галузей економіки.

Суттєву роль тут відіграє і економічна політика держави, яка з допомогою податкових важелів, а особливо прискореної амортизації, стимулює фірми і компанії збільшувати інвестиції. В основних розвинутих країнах світу 30-40 відсотків інвестицій здійснюється самою державою [2].

За рахунок держави фінансуються інвестиції в галузі виробничої і соціальної інфраструктури, а в деяких країнах, крім того, і в житлове будівництво. Наведені дані можуть бути загальним орієнтиром оптимізації інвестицій і структури валового внутрішнього продукту України.

Розглянуті залежності для економіки України в поточному періоді характеризуються такими даними (див. табл. 1).
^ Таблиця 1.1
Основні показники економічного розвитку України




2003 рік

2004 рік

2005 рік

січень

січень-лютий

січень-березень

січень-квітень

січень-травень

січень-червень

січень-липень

січень-серпень

січень-вересень

січень-жовтень

січень-листопад

^ Валовий внутрішній продукт, млн. грн.

264165

Х

24278

50064

79356

110137

140601

173482

213934

252562

289671

327650

363163

у % до відповідного періоду минулого року

109,4

112

106,5

105,5

105,4

105,0

104,7

104,0

103,7

102,8

102,8

102,8

102,2

Індекс промислового виробництва (у % до відповідного періоду минулого року)

115,8

112,5

108,4

107,3

107,1

106,7

106,2

105,0

103,9

103,5

103,2

103,1

102,9

^ Обсяг продукції сільського господарства, млн. грн.

64473

83500

2050

4240

6530

10470

15330

19370

40430

58910

66930

74590

85100

у % до відповідного періоду минулого року

89,8

119,1

103,7

103,5

103,9

104,6

104,8

106,4

106,9

102,2

103,4

101,4

101,4

Індекс цін виробників промислової продукції

111,1

124,1

122,5

102,9

104,9

107,5

109,2

108,3

106,6

107,3

109,3

109,3

109,2

Реальний валовий внутрішній продукт у січні – листопаді 2005 року порівняно з відповідним періодом попереднього року становив 102,2%.

Індекс промислового виробництва у січні-листопаді 2005 року порівняно з відповідним періодом попереднього року становив 102,9%.

За січень-листопад 2005 року обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств за розрахунками становив 85,1 млрд. грн. (у фактичних цінах), що на 1,4% більше у порівнянні з відповідним періодом 2004 року.

Індекс цін виробників промислової продукції за січень-листопад 2005 року становив 109,2%.



Слід зазначити, що в Україні довгий час виділялось недостатньо коштів для розширення виробництва. При цьому основна маса капітальних вкладень спрямовувалась на нове будівництво, що в кінцевому підсумку поглиблювало технологічну диференціацію виробництва і в даній галузі, і в національній економіці в цілому. Збільшувались інвестиції у позанормативне незавершене будівництво, невстановлене обладнання і запаси. Усе це призвело до невиправданого перенапруження української економіки, де питома вага зносу діючих основних виробничих фондів значно більша порівняно із впровадженням нових. На початку 90-х рр.. негайної заміни вимагали близько 25% загального обсягу основних фондів, у тому числі майже 40% машин і обладнання [5].

Вихід із такої негативної ситуації і подальший розвиток вітчизняної економіки потребує інноваційно-інвестиційного пожвавлення, оновлення основних фондів на принципово новій, конкурентоспроможній основі. Відтворення основних фондів як на рівні окремого регіону, підприємства, так і національної економіки в цілому, має спиратися на науково обґрунтовану інвестиційну політику в умовах ринкового трансформування. Важливе значення для підвищення ефективності інвестиційної діяльності має поліпшення технологічної структури інвестицій за рахунок збільшення питомої ваги витрат на відтворення активної частини основних фондів – машин та устаткування.

Аналіз показує, що за останні роки технологічна структура інвестицій в економіку України поліпшилась. Якщо в 1995-1997 роках спостерігалося падіння питомої ваги витрат на устаткування, то в 2004 р. відбулося збільшення питомої ваги витрат на устаткування – з 27% в 1995 р. до 54% в 2004 р. Позитивним є також те, що в 2004 р. зменшилася питома вага інвестицій у будівельно – монтажні роботи - з 66% у 1995 р. до 40% у 2004 р.

В умовах ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень, яке здійснюється за рахунок власних і залучених коштів. Найприйнятнішим для вирішення цієї проблеми є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз, який повинен визначити граничний розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення інвестування.

Необхідно підкреслити, що в останні роки гострої потреби в інвестиціях для структурних перетворень, інноваційної діяльності зазнають найрозвинутіші регіони України, що значно відрізняються часткою (вкладом) у ВВП держави. Тільки Київська область (включаючи Київ) серед шести найрозвинутіших регіонів країни значно відрізняється найбільшою часткою у ВВП, перевищуючи такі високоіндустріальні області як Донецька, Дніпропетровська, Харківська.

Разом з тим спостерігається зниження частки регіонів у загальному обсягу інвестицій в основні фонди країни. Так, за даними Держкомстату, ця частка Донецької області скоротилася з 12,8% у 1998 р. до 11,39% у 2004 р. Це серйозна проблема економіки регіонів України.

Досвід розвинутих країн свідчить, що найважливішу роль у процесах інвестування відіграє фондовий ринок, активне функціонування якого сприяє залученню, концентрації та перерозподілу інвестиційних ресурсів на користь перспективних галузей економіки та окремих підприємств. Економіка України, її регіонів не можуть ефективно розвиватися без ринку цінних паперів, який би повнокровно функціонував. На жаль, сьогоднішній стан фондового ринку регіонів країни не відповідає тій ролі, яку він повинен відігравати у створенні сприятливого клімату, підвищенню ділової активності в регіоні (див. табл. 2).

Таблиця 1.2

Обсяги торгівлі цінними паперами у найрозвинутіших областях України у 1998 – 2001 рр.1

Області

Роки

1998

1999

2000

2001

Дніпропетровська

12,43

14,41

22,4

17,5

Донецька

7,76

5,25

7,32

9,36

Запорізька

8,33

13,94

4,87

3,55

Київська (включаючи Київ)

57,74

52,11

53,8

58,55

Одеська

1,96

1,31

1,94

2,63

Харківська

5,54

5,24

4,54

4,48


Дані таблиці свідчать, що у Донецькій, Одеській та Харківській областях можливості організованого фондового ринку, його центральної ланки – фондової біржі у створенні сприятливого інвестиційного клімату, відповідного режиму стимулювання інвестування в регіоні поки що не використовуються. Тому, не випадково, що більше третини всіх іноземних інвестицій у 2001 р. припадало на Київ, у якому зосередилося 99,9 % усього обсягу торговельного обороту організованого ринку цінних паперів України.

З метою оздоровлення ситуації на регіональних фондових ринках України, створення умов для значної активізації інвестиційної діяльності необхідно здійснити ряд заходів. Серед основних слід виділити:

становлення на організованому фондовому ринку регіону сталого вторинного ринку акцій перспективних, інвестиційно привабливих емітентів;

організацію розміщення і обігу на регіональних фондових біржах корпоративних облігацій виробничих підприємств і банків регіону;

випуск регіональних і муніципальних позик із залученням в регіон не тільки стратегічних, а й портфельних інвесторів.

Доцільно розробити багатопланову програму щодо розвитку регіонального фондового ринку, створення і функціонування інвестиційно-позикової системи, яка мобілізує вільні грошові ресурси населення, підприємницьких структур області, зовнішніх інвесторів, а також міжрегіональне співробітництво для інвестування регіональних проектів.

Крім того, для збільшення розміру інвестицій слід істотно піднести роль амортизаційних відрахувань, ефективно використовувати прискорену амортизацію.

Для забезпечення зміни структури перехідної економіки України в достатніх інвестиціях при обмежених внутрішніх ресурсах необхідно створювати сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій.

У 2005 році в Україну іноземними інвесторами вкладено 7868,1 млн.дол.США прямих інвестицій, у т.ч. з країн СНД - 88,9 млн.дол. (1,1% до загального обсягу), з інших країн світу - 7779,2 млн. дол. (98,9%). У той же час нерезидентами вилучено капіталу на 375,2 млн. дол.

Найбільше зріс капітал нерезидентів з Німеччини - на 4851,8 млн. дол., Австрії - на 1062,5 млн. дол., Кіпру - на 460,6 млн. дол., Сполученого Королівства — на 199,9 млн. дол., Сполучених Штатів Америки - на 183,5 млн.дол., Віргінських островів, Британських - на 106,5 млн. дол., Нідерландів -на 84,6 млн.дол., Російської Федерації - на 78,9 млн. дол., Белізу - на 49,2 млн.дол., Гібралтару - на 36,0 млн.дол., Польщі - на 29,3 млн. дол., Данії - на 24,0 млн.дол.

^ Прямі інвестиції нерезидентів

в економіку України




Проте слід відзначити, що економіка України нині не може задовольнити вимоги західних інвесторів. Серед причин непривабливості українського інвестиційного клімату називають такі, як повільні темпи реформування як економіки, так і законодавчої бази, не раціональний розподіл внутрішніх інвестицій – приватних і державних, високі податки, надмірне регулювання, а також надмірна заполітизованість економіки.

Однак, незважаючи на всі вади, потік іноземних інвестицій в економіку України на сьогоднішній день збільшується. Так, динаміка нарощення прямих іноземних інвестицій у січні – березні поточного року була у двічі вищою. Це зумовлено такими чинниками, як:

а) метою закріпитися на перспективному ринку збуту України;

б) прагненням одержання прибутку на довготерміновій основі;

в)доступом до порівняно дешевих джерел сировини та ресурсів, що підвищує конкурентоспроможність продукції;

г) використання відносно дешевої та кваліфікованої робочої сили, як важливого чинника зниження собівартості продукції.

У 2005р. з України в економіку інших країн світу спрямовано 31,4 млн. дол. прямих інвестицій. Інвестування здійснювалось переважно у вигляді грошових внесків.

Обсяг інвестицій з України в економіку країн світу на 1 січня 2006р. склав 218,2 млн. дол., у т.ч. у країни СНД - 107,9 млн. дол. (49,5% до загального обсягу), в інші країни світу - 110,3 млн. дол. (50,5%).

^ Прямі інвестиції з України



Основними інвесторами з України є підприємства, що належать до таких видів економічної діяльності, як операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам, обсяги інвестицій яких склали 67,7 млн. дол. (31,1%), транспорт і зв'язок - 54,9 млн. дол. (25,1%), фінансова діяльність - 34,1 млн. дол. (15,6%), оптова торгівля і посередництво у торгівлі - 27,0 млн. дол. (12,4%), державне управління - 14,9 млн. дол. (6,8%).

Найбільші обсяги інвестицій в економіку країн світу здійснено підприємствами Харківської - 59,3 млн. дол. (27,2%), Одеської - 36,0 млн. дол. (16,5%), Дніпропетровської - 21,6 млн. дол. (9,9%) областей, міст Києва - 43.7 млн. дол. (20.0%) та Севастополя - 18.9 млн. дол. США (8,7%)

Поки ж не досягнуто збільшення відповідної маси фінансового капіталу для реалізації пріоритетних інвестиційних проектів, якісні структурні зрушення в розвитку української економіки, оновленні основних фондів можливі лише за рахунок маневру існуючими інвестиційними ресурсами й удосконалення діючого механізму регулювання інвестиційної діяльності.


РОЗДІЛ 2

Особливості інвестиційного процесу в Україні і його вплив на розвиток ринку праці.

^ Розділ 2.І. Теоретико-методологічні основи трансформації зайнятості населення і її вплив на інвестування економіки України.


Теоретичний пошук і розробка нових методологічних підходів, нового категоріального апарату, застосування більш змістовного наукового інструментарію під час дослідження трансформації зайнятості населення і його впливу на інвестування економіки, забезпечення сталого соціально-економічного розвитку України в умовах глобалізації, неможливі без уважного розгляду цілого комплексу аспектів економічної науки, без осмислення фундаментальних проблем її методології; без поглиблення і розширення наукових кордонів предмета економічних досліджень. Насамперед це стосується науково-прикладних досліджень сфери використання людського капіталу – пріоритетного чинника сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності держави і, зокрема – сфери зайнятості в базових, традиційних, споконвічних сферах і галузях економіки країни, від інвестування яких залежить рівень життя та добробут українських громадян.

Розвиток формаційних, цивілізаційних, глобалізаційних процесів зумовив трансформацію сучасної економіки в економіку систем, що перейшли від стану стихійного саморегулювання в стан жорсткої самоорганізації і взаємоорганізації. Тому нині особливо важливого значення набуває системний підхід до дослідження такого складного явища, як сфера зайнятості її вплив на розвиток галузей економіки та їх інвестиційну складову. Ретельному дослідженню поверхневих форм, кількісних характеристик і конкретних параметрів сфери зайнятості має передувати системний розгляд аспектів зайнятості, її субстанціональної основи, атрибутивних якостей і властивостей, закономірностей функціонування і розвитку. Вихідним пунктом дослідження питань розвитку суспільно-економічної системи зайнятості є, незважаючи на певні наукові здобутки, удосконалення понятійно-термінологічного апарату, встановлення чітких формулювань і визначень основних теоретичних положень і наукових категорій.

Позаяк зайнятість належить до числа найбільш складних соціально-економічних феноменів, визначити його однозначно нелегко, незважаючи на використання поняття зайнятість в широкому ужитку. Існує безліч тлумачень і визначень зайнятості, що обумовлено багатогранністю самого явища та складністю його пізнання.

В повсякденному житті поняття зайнятість пов’язується з наявністю у людини певної справи, роботи, заняття. Проте таке розуміння не дає відповіді на запитання стосовно її значення в житті людини, ролі держави та особистості в організації цієї діяльності, а також параметрів кількісного та якісного стану, тенденцій зайнятості населення у суспільному господарстві. Складність та різноплановість цієї проблеми обумовили застосування різнобічних підходів до її дослідження. Причому кожному етапові суспільно–економічного розвитку властиві свої специфічні погляди на зайнятість як соціально-економічну категорію та шляхи досягнення ефективного використання робочої сили. Насамперед, це стосується завдань та методів вирішення проблем зайнятості, що завжди розглядалася крізь призму рівня та характеру поєднання робочої сили та засобів виробництва.

На основі критичного огляду та узагальнення існуючої категоріальної бази нами виявлено, що нині відсутнє загальноприйняте трактування зайнятості населення як соціально-економічної категорії. Це насамперед пов’язано з тим, що учені і практики, працівники законодавчих та виконавчих органів влади й державного управління відповідно до покладених на них обов’язків і функцій розглядають зайнятість з різних точок зору: з економічної, соціальної, політичної, психологічної, юридичної, організаційної тощо.

Серед досліджень методологічного спрямування можна виділити такі основні напрями, що набули значного розвитку:

перший - розглядає зайнятість як джерело доходів і багатства;

другий – визначає зайнятість як систему економічних і суспільних відносин;

третій - пов’язує зайнятість з виявом трудової активності населення.

Ретроспективний аналіз свідчить, що серед відомих учених-економістів першого напряму можна назвати насамперед К.Маркса і Ф.Енгельса, які вбачали у зайнятості необхідний фундамент достатку людини, а також її життєдіяльності в цілому [19, с.486; ]. У подальшому значний вклад у дослідження зайнятості як засобу отримання доходів внесли вітчизняні учені, зокрема С.Г.Струмілін, Л.Е.Минц, М.Я.Сонін та інші [38; 23; 36].

На нашу думку, найбільш ґрунтовним та яскравим тлумаченням зайнятості на основі застосування підходу першого напряму, є визначення, сформульоване відомими вітчизняними фахівцями ринковиками В.С.Васильченком, Б.Н.Крижанівським та В.В.Онікієнком, а саме: зайнятість – це діяльність громадян, яка пов’язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить прибуток у грошовій або іншій формі у вигляді заробітної плати, додаткових допомог, чи виплат натурою [3, с.4].

Більш розповсюдженим є трактування зайнятості як економічної категорії крізь призму суспільних відносин у сфері праці. Так, у довідковій економічній літературі зайнятість визначається як соціально-економічні відносини по забезпеченню працездатного населення робочими місцями, розподілу його для участі у суспільно-корисній праці та забезпеченню розширеного відтворення робочої сили [6, с.15]. Аналогічно розглядає зайнятість А.Котляр, відокремлюючи її від праці та зазначаючи, що зайнятість, на відміну від праці, є не діяльністю, а суспільними відносинами між людьми, насамперед, економічними та правовими стосовно включення працівника у конкретну кооперацію праці на певному робочому місці.

Розвиваючи понятійний апарат щодо зайнятості населення як системи суспільних відносин, окремі вчені розглядають її у нерозривній єдності з виробничими ресурсами. Зокрема, В.Ф.Онищенко вважає, що зайнятість виражається в участі людини у суспільному виробництві, організації майнового та особистих факторів виробництва в єдині продуктивні сили суспільства.

На аналогічних наукових позиціях стоїть С.Ю.Трубич, який зазначає, що зайнятість населення – це система соціально-економічних відносин, які склалися внаслідок суспільного поділу праці в різних сферах суспільної діяльності, пов’язаних з поєднанням працездатного населення із засобами виробництва на основі попиту та пропозиції робочої сили.

Отже, узагальнюючи наведені вище визначення та поглиблюючи їх, можна стверджувати, що зайнятість – це соціально-економічна категорія, яка означає включення населення у суспільне виробництво і охоплює сукупність економічних відносин, пов’язаних із забезпеченням населення робочими місцями та його участю в господарській діяльності. Вона характеризує економічно активне населення у сполученні з речовими факторами виробництва.

Учені третього напряму в основу визначення зайнятості населення закладають трудову діяльність громадян. Своєрідним поєднанням наукових позицій учених другого і третього напрямів виступає визначення зайнятості М.М.Матюхою: „Зайнятість населення як соціально-економічна категорія являє собою ступінь залучення до трудової діяльності громадян згідно з їх фізичними та майновими можливостями, яка складається під впливом попиту і пропозиції на ринку праці та приносить матеріальну вигоду, спроможну задовольнити відповідний рівень життя працівникам та їх сім’ям” [20, с.6].

Таким чином, на основі викладеного можна зробити висновок про те, що зайнятість населення уособлює в собі соціально-економічні відносини щодо забезпечення громадян робочими місцями, включення їх у трудову, інтелектуальну діяльність, що, здебільшого, приносить їм доход та іншу матеріальну вигоду.

Слід зазначити, що тип суспільно–економічного ладу суттєво визначає підходи щодо дослідження зайнятості. Так, у період існування командно-адміністративної економіки практично усі засоби виробництва перебували у державній власності, а праця у суспільному виробництві була обов’язковою. Тому головне завдання служби зайнятості полягало у максимальному залученні працездатного населення країни до трудової діяльності, і, в кінцевому підсумку, до забезпечення його повної зайнятості. Цієї позиції дотримувалася більшість вчених-економістів радянської епохи. Зокрема, на думку М.Я.Соніна “… понятие полной или неполной занятости определяет: во-первых, удельный вес занятого трудоспособного населения во всем трудоспособном населении и, во–вторых, степень постоянства занятости трудоспособного населения общественно полезной деятельностью” [36, с.95]. М.К.Карнаухов під повною зайнятістю розумів таку ситуацію, коли число зайнятого населення співпадає з чисельністю працездатного населення країни [10, с. 72].

Дещо по–іншому трактували категорію зайнятості В.Г.Костаков і П.П.Литвяков, по суті ототожнюючи її з повною зайнятістю. Під останньою науковці розуміли такий стан, коли досягнуто відповідності між потребою працівників у суспільному виробництві та її фактичним задоволенням [11, с.7; 17, с.22]. Існують й інші визначення, але спільним в них є те, що вони обґрунтовують необхідність і можливість досягн