Реферат: Аналіз сучасного стану інноваційної діяльності в Україні

Аналіз сучасного стану інноваційної діяльності в Україні


Загальновизнаним шляхом підвищення конкурентоспроможності як розвинених країн, так і країн з перехідною економікою, є розбудова економіки, що базується на знаннях. Спроможність країни до створення знань, зокрема наукових, їх розповсюдження та ефективного використання для розвитку виробництва виявляються у такій економіці головними факторами зростання. 

Аналізуючи статистику інноваційних процесів в українській промисловості за останні роки [76-78, 139-145, 189], неважко помітити зниження активності інноваційної діяльності в Україні. На сучасному етапі розвитку країни активізація науково-інноваційної діяльності є одним з визначальних факторів структурної перебудови і прискорення економічного зростання. Замість цього в Україні під час ринкової трансформації суспільної системи спостерігається швидке падіння впровадження інновацій. Так за даними Держкомстату на 2006 р. питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт у % до ВВП становила 1%, у 2007 р. – 0,93%, тоді як у 1996 р. вона складала 1,38%, хоча обсяг виконаних науково-технічних робіт склав 6700,7 млн. грн. у 2007 р., що майже вдвічі більше, порівняно з 2002 р. (2744,6 млн. грн.), що пояснюється суттєвим зростанням їх вартості (табл. 1.1). За структурою робіт за увесь досліджуваний період більше 50% виконаних робіт складають розробки (від 49,95% у 2005 році до 51,2% у 2006 р.). За даними 2006 р. 21,31 % науково-технічних робіт складають фундаментальні дослідження, їх частка з кожним роком зростає, так, порівняно з 1995 р. вона збільшилась майже вдвічі (у 1995 р. – 11,5%). Частка науково-технічних послуг також збільшилася порівняно з 1995 р.: від 3,4% до 16,62%. Навпаки, значно зменшилась частка прикладних досліджень у обсязі виконаних науково-технічних робіт. Так, у 1995 р. вона складала 29,6%, у 2000 р. - 22,1 %, а у 2006 р. – 15,72 %. Це свідчить про занепад галузевої науки та низьку підтримку виробництвом досліджень (через брак коштів), що є суттєвою перешкодою для здійснення інноваційної діяльності.

Таблиця 1.1

Обсяг наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій, за видами робіт

Рік

Усього робіт, млн.

грн.

Питома вага обсягу науково-технічних робіт у ВВП, %

Фундаментальні дослідження

Прикладні дослідження

Розробки

Науково-технічні послуги

млн. грн.

У % до загального обсягу

млн. грн.

У % до загального обсягу

млн.

грн.

У % до загального обсягу

млн.

грн.

У % до загального обсягу

1995

709,30

1,45

81,70

11,50

209,80

29,60

393,50

55,50

24,40

3,40

1996

1111,70

1,36

140,60

12,70

321,60

28,90

606,80

54,60

42,60

3,80

1997

1263,40

1,35

188,50

14,90

309,10

24,50

693,70

54,90

72,00

5,70

1998

1269,00

1,24

205,50

16,20

297,50

23,40

682,80

53,80

83,20

6,60

1999

1578,20

1,21

220,50

14,00

330,30

20,90

918,60

58,20

108,70

6,90

2000

1978,40

1,16

266,60

13,50

436,70

22,10

1106,30

55,90

168,80

8,50

2001

2275,00

1,11

353,30

15,50

304,90

13,40

1317,20

57,90

299,60

13,20

2002

2744,60

1,11

466,60

17,00

384,20

14,00

1537,00

56,00

356,80

13,00

2003

3319,80

1,24

491,20

14,80

429,80

12,95

1900,20

57,24

498,60

15,02

2004

4112,40

1,19

629,70

15,31

573,70

13,95

2214,00

53,84

695,00

16,90

2005

4818,60

1,09

902,10

18,72

708,90

14,71

2406,90

49,95

800,70

16,62

2006

5354,60

0,98

1141,00

21,31

841,50

15,72

2741,60

51,20

630,50

11,77

2007

6700,70

0,93

1504,00

22,44

1132,6

16,90

3303,10

49,29

761,00

11,35


Обсяг витрат на інноваційну діяльність щороку збільшується. У 2000 році загальна сума витрат складала 1760,1 млн. грн., у 2006 – 6160 млн. грн. (табл. 1.2).

Однак при цьому частка підприємств, які займалися ІД зменшилась від 18% у 2000 р. до 11,2% у 2006 р. та 14,2% у 2007 р. Це свідчить про зростання вартості трудових, матеріальних та інших ресурсів здійснення інноваційної діяльності в країні, тому не кожне підприємство має можливість впроваджувати нові технологічні процеси та удосконалювати свою продукцію.

Структура витрат на здійснення інноваційної діяльності наведена на
рис. 1.1. Як бачимо, найбільшу частку витрат на ІД займають витрати на придбання машин та обладнання для здійснення ІД, найменшу – придбання нових технологій.

^ Таблиця 1.2

Інноваційна активність промислових підприємств

Рік

 

Питома вага підприємств, що займалися інноваціями

Загальна сума витрат

У тому числі за напрямами

дослідження і розробки

придбання нових технологій

підготовка виробництва для впровадження інновацій

придбання машин та обладнання пов'язані з упровадженням інновацій

інші витрати

%

млн. грн.

2000

18

1760,1

266,2

72,8

163,9

1074,5

182,7

2001

16,5

1979,4

171,4

125

183,8

1249,4

249,8

2002

18

3018,3

270,1

149,7

325,2

1865,6

407,7

2003

15,1

3059,8

312,9

95,9

527,3

1873,7

250

2004

13,7

4534,6

445,3

143,5

808,5

2717,5

419,8

2005

11,9

5751,6

612,3

243,4

991,7

3149,6

754,6

2006

11,2

6160,0

992,9

159,5

954,7

3489,2

563,7

2007

14,2

10850,9

986,5

793,6

192,9

328,4

-


Це свідчить про більшу спрямованість інноваційної діяльності на впровадження нової продукції, послуг, ніж на технологічні інновації, що пов’язане з підвищеним ризиком та витратами останнього напрямку.



Рис. 1.1. Структура витрат на інноваційну діяльність за 2000-2006 роки


Якщо в 1994 р. інновації впроваджували 26% обслідуваних підприємств, у 1995 р. – 22,9%, у 1999 р. – 17,5% при значно розширених обсягах вибірки, у 2000 р. їхня кількість зменшилася до 14,8%, у 2001 р. – до 14,3%, а в 2006 р. всього 10% промислових підприємств впроваджували інновації. Однак питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової продукції залишається протягом 2000-2006 рр. стабільною на рівні 5-7%. Динаміку впровадження інновацій на промислових підприємствах України показано у табл. 1.3.

^ Таблиця 1.3

Впровадження інновацій на промислових підприємствах

Рік

Впроваджено основні засоби комплексної механізації та автоматизації виробництва

Впроваджено прогресивні технологічні процеси

з них маловідходні, ресурсозберігаючі та безвідходні

Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань

1991

2817

7303

1825

13790

1995

347

2936

1044

11472

1996

-

2138

688

9822

1997

-

1905

600

10379

1998

-

1348

467

10796

1999

268

1203

423

12645

2000

261

1403

430

15323

2001

241

1421

469

19484

2002

288

1142

430

22847

2003

-

1482

606

7416

2004

-

1727

645

3978

2005

-

1808

690

3152

2006

-

1145

424

2408

2007

-

1419

634

2526


За період 1991-2002 рр. зростала кількість впроваджених нових видів продукції, з 2003 р. цей показник зменшився втричі порівняно з минулими роками. Що стосується основних засобів комплексної механізації та автоматизації виробництва, а також прогресивних технологічних процесів, то обсяги їх впровадження у виробництво значно зменшились за звітний період. У порівнянні з даними 2000 р. кількість впроваджених технологічних процесів у 2006 р. зменшилась на 18,38%, нових видів продукції – на 84,28%. Зіставляючи з 1991 р. кількість впроваджених технологічних процесів в Україні у 2006 р. зменшилась на 84,32%, виробництво нових видів продукції – на 82,53%.

У 2006 р. кількість підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, по Україні дорівнювала 1118 одиниць, що складало 11,2% промислових підприємств, причому це на 0,7% менше, ніж у 2005 р.. Даними підприємствами було реалізовано 73,3% загального обсягу інноваційної продукції. Більше, ніж у середньому по Україні, інноваційно-активних підприємств діяло у хімічному виробництві (19%), у виробництві коксу та продуктів нафтопереробки (14,9%), у машинобудуванні (14,3%). Одночасно лише 6% підприємств займались нововведеннями у харчовій, 5% – у легкій, 2,4% – у добувній промисловості, 1,8% – у целюлозно-паперовій промисловості та видавничій справі, 0,6% – серед підприємств, що займалися виробництвом та розподілом електроенергії, газу та води.

У 2006 р. загальний обсяг відвантаженої інноваційної продукції становив 30892,704 млн. грн., з яких 12797,023 млн. грн. було поставлено на експорт, причому частка експортної продукції збільшилась від 25% у 2000 р. до 41,42% у 2006 р. Також зросли обсяги принципово нової відвантаженої інноваційної продукції.

Найпоширенішими джерелами фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств (більше 70%) є власні кошти підприємств, частка державного фінансування у загальному обсязі фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств України становить близько 1%, а частка фінансування за рахунок коштів місцевих бюджетів становить 0,28% усіх джерел фінансування. Такий розподіл фінансування інноваційної діяльності є значною перешкодою фінансового характеру для розвитку підприємств та держави в цілому. У 2006 р. спостерігається підвищення фінансових вливань у промисловість України від іноземних інвесторів, які складають близько 50% загальних інвестицій у нашу країну, причому основний обсяг їх приходиться на обробну промисловість (46,4%), а саме: харчова промисловість та обробка сільськогосподарської продукції (16%), машинобудування (машини, електричне, транспортне та електронне устаткування) (8,8%), металургія та оброблення металу (5,2%), хімічна та нафтохімічна промисловість (4,1%), виробництво коксу та продуктів нафтопереробки (3,6%) та інші.

З усього обсягу фінансованих коштів на розвиток інноваційної діяльності у промисловості за період 1998-2005 рр. більше 50% були витрачені на придбання підприємствами засобів виробництва (табл. 1.4), кошти на розробки знизилися з 15,4% у 1999 р. до 8,8% у 2002 р., навпаки виросла частка витрат на маркетинг та рекламу від 3,4% у 1998 р. до 10,4% у 2005 р. Стаття витрат на придбання прав на патенти, ліцензії на використання винаходів, корисних моделей та ін. з’явилася тільки з 2000р. та до 2005 р. включно складала приблизно 5% загального обсягу витрат на інноваційну діяльність.

^ Таблиця 1.4

Розподіл загального обсягу інноваційних витрат за напрямами інноваційної діяльності

Рік

Одиниця виміру

Всього витрат на ІД

з них витрати на досліджен-ня і розробки

з них витрати на придбання прав на патенти, ліцензій на використання винаходів, корисних моделей, промислових зразків, безпатентних ліцензій, ноу-хау, технологій тощо

з них витрати на придбання засобів виробництва

з них витрати на марке-тинг, рекламу

Інші витрати

1998

млн. грн.

1174,80

166,90

-

868,50

42,10

97,30

 

%

100,00

14,20

-

73,90

3,60

8,30

1999

млн. грн.

1175,70

180,70

-

795,30

109,80

89,90

 

%

100,00

15,40

-

67,60

9,30

7,70

2000

млн. грн.

1760,10

266,20

72,80

1074,50

82,10

264,50

 

%

100,00

15,10

4,10

61,00

4,70

15,10

2001

млн. грн.

1979,40

171,70

125,00

1249,40

156,80

276,50

 

%

100,00

8,70

6,30

63,10

7,90

14,00

2002

млн. грн.

3017,20

270,00

149,70

1864,70

306,30

426,50

 

%

100,00

8,80

5,00

61,80

10,20

14,20

2003

млн. грн.

3059,85

312,37

95,86

1873,71

168,96

81,62

 

%

100,00

10,21

3,13

61,24

5,52

2,67

2004

млн. грн.

4534,62

445,27

143,50

2717,46

297,45

122,46

 

%

100,00

9,82

3,16

59,93

6,56

2,70

2005

млн. грн.

5751,56

612,27

243,37

3149,56

376,68

3149,56

 

%

100,00

10,65

4,23

54,76

6,55

54,76

2006

млн. грн.

6159,95

992,8879

1114,1369

3489,238

359,876

203,8112




%

100,00

16,12

18,1

56,64

5,84

3,3

2007

млн. грн.

10850,9

986,5

-

7471,1

-

2064,9




%

100,00

9,09

-

68,85

-

19,03


Основним напрямком діяльності для 60% інноваційно-активних підприємств було створення та впровадження нової чи значно удосконаленої продукції. Кількість видів такої продукції становила у 2005 р. 3152 найменування, у 2006 р. – 2408. Обсяг реалізованої інноваційної продукції у 2006 р. склав 30,892 млрд. грн. або 6,5% загального обсягу промислової продукції, причому 43% інноваційної продукції складала продукція, що зазнала суттєвих змін, 26,4% – удосконалена продукція.

На кожному п’ятому підприємстві, що реалізувало інноваційну продукцію, її частка в обсязі промислової продукції становила 10-25%, на кожному шостому – 25-50%, на кожному сьомому – більше 50%. Найбільший обсяг інноваційної продукції реалізовано підприємствами машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів, з виробництва коксу та продуктів нафтопереробки (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Розподіл обсягу реалізованої інноваційної продукції у 2006 р. за видами діяльності


Кожне третє інноваційно-активне підприємство створювало та використовувало нові чи значно удосконалені виробничі процеси, з яких 74% впроваджували їх у виробництво. У 2006 р. було впроваджено 1808 нових технологічних процесів, з яких майже кожний третій - маловідходний чи ресурсозберігаючий. На підприємствах машинобудування впроваджено 63,6% загальної кількості нових процесів, харчової промисловості – 10,8%, металургії та оброблення металу – 5,5%. Найбільшими частками підприємств, що здійснювали інноваційну діяльність та впроваджували прогресивні технологічні процеси, характеризуються Київська, Донецька, Сумська та Харківська області (табл. 1.5.).

Загалом активність впровадження нових технологічних процесів та освоєння виробництва інноваційних видів продукції зменшилось у 2006 році порівняно з 2005 роком. Так, загалом по Україні кількість впроваджених процесів знизилась на 36,7%, кількість освоєних інноваційних видів продукції – на 23,6%. Збільшення кількості впроваджених нових технологічних процесів спостерігалось лише для трьох регіонів – Вінницького (на 72%), Волинського (на 100%), Харківського (на 3,57%). У Чернігівському регіоні показник залишився без змін.

^ Таблиця 1.5

Інноваційна діяльність підприємств у 2005-2006 роках за регіонами

Регіони України

Кількість підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, одиниць

Частка підприємств, що здійснювали інновації в загальній кількості промислових підприємств, %

Впроваджено нових технологічних процесів, одиниць

Освоєно виробництво інноваційних видів продукції, найменувань

Роки

2005

2006

2005

2006

2005

2006

2005

2006

Україна

1193

1118

11,2

11,9

1808

1145

3152

2408

АР Крим

33

24

8,6

11,1

62

11

63

54

Вінницький

32

39

12,5

9,3

14

24

30

37

Волинський

14

13

7,8

9,5

4

8

14

8

Дніпропетровський

75

66

10,9

12,5

79

65

88

99

Донецький

77

61

7,9

9,8

90

54

172

132

Житомирський

42

41

11,7

12,5

25

14

90

38

Закарпатський

32

31

10,1

10,5

10

4

33

34

Запорізький

37

32

8,6

8,6

351

252

86

108

Івано-Франківський

40

38

12,9

13,7

36

12

107

61

Київський

41

43

10,0

10,0

41

23

90

73

Кіровоградський

37

28

11,7

14,3

42

31

33

66

Луганський

37

45

7,4

6,0

35

20

42

33

Львівський

44

62

8,4

6,2

55

8

183

102

Миколаївський

31

27

9,6

10,2

18

14

85

8

Одеський

49

54

14,6

13,0

40

30

214

300

Полтавський

40

30

7,4

10,2

65

29

110

160

Рівненський

10

8

3,1

4,0

9

1

78

43

Сумський

12

12

4,4

4,8

55

67

143

166

Тернопільський

29

21

8,3

11,2

14

2

223

19

Харківський

133

143

18,5

17,8

112

116

161

137

Херсонський

25

25

12,3

11,4

10

5

62

27

Хмельницький

21

22

6,5

6,5

13

4

19

20

Черкаський

29

23

7,5

9,0

8

3

22

22

Чернівецький

29

26

13,6

13,7

8

6

103

76

Чернігівський

24

25

10,0

9,6

31

31

47

41

м. Київ

213

171

32,6

40,0

581

311

833

538

м. Севастополь

7

8

8,8

8,8

-

-

21

6


Кількість освоєних інноваційних видів продукції збільшилась у Волинському регіоні на 23%, у Дніпропетровському – на 12,5%, у Закарпатському – на 3% , Запорізькому - 26%, у Кіровоградському – на 100%, Одеському – 40%, Полтавському – 45%, у Сумському – на 16% та у Хмельницькому регіоні на 5,26%.

За регіонами кількість наукових організацій розподілена нерівномірно. Перше місце за кількістю наукових організацій за даними 2006 р. посідає м. Київ (24,6%), Харківська область (16,4%), Дніпропетровська (7%), Донецька та Львівська області (по 6,2%). Найменша частка наукових організацій країни припадає на Хмельницьку (0,47%) та Житомирську (0,74%) області.

На 2006 рік в Україні власними силами підприємств були виконані науково-технічні роботи обсягом 5354,60 млн. грн., 40% яких виконано у м. Києві, 8% - у Запорізькій області, 6,5% - Дніпропетровській, 5,8% - Донецькій, по 4% - у Миколаївській та Харківській областях. Найменша частка виконаних робіт у Хмельницькій області, вона складає 0,12% загального обсягу. За галузями наук переважали виконані роботи з технічних наук (62%), природничих наук (20%), з яких 7% склали сільськогосподарські науки та 3% - медичні, суспільних наук (3%), гуманітарних – 1%. Роботи, виконані науковими установами та вищими навчальними закладами багатогалузевого профілю складають лише 4% загального обсягу робіт.

За результатами обстеження інноваційної діяльності регіонів України за європейською програмою CIS (пілотне обстеження 5 регіонів основного кола підприємств та організацій) [139] було виявлено, що рівень інноваційної активності підприємств коливається в діапазоні 10-30%.

У результаті досліджень було визначено, що рівень інноваційної активності серед великих підприємств (понад 250 осіб) становить від 23% до 49%, серед середніх (50-249 осіб) – 11-29%, серед малих підприємств (10-49 осіб) – 7-23%.

Частка інноваційно-активних підприємств в видах діяльності, які пов’язані з комп’ютерами та програмним забезпеченням,  консультування у сфері архітектури та інжинірингу, технічними випробуваннями та аналізу була вища за середню в економіці і частка інноваційно-активних підприємств цих видів діяльності у загальній кількості інноваційно-активних підприємств становить 53%.

Один з основних напрямів інноваційної діяльності підприємств регіонів України полягає, перш за все, у придбанні машин, обладнання та програмного забезпечення для виробництва нових або значно поліпшених продуктів та послуг, про що повідомили від 78% до 91% інноваційно-активних підприємств. Досить вагома частка підприємств проводила навчання та підготовку персоналу до розроблення і/чи впровадження ним нових або значно удосконалених продуктів і процесів (38-65%).

Чисельність працівників наукових організацій основної діяльності щороку зменшується у середньому на 6-10% у порівнянні з минулим роком. Загалом же у 2006 р. їх чисельність складала 36,1% чисельності 1990 р. З них чисельність докторів наук у порівнянні з 1990 р. склала 58%, а кандидатів наук – 34,1%. Аналогічні тенденції спостерігаються при дослідженні динаміки чисельності фахівців, зайнятих науковою та науково-технічною діяльністю: їх кількість у 2006 р. становила 34,8% чисельності 1990 р., при цьому чисельність докторів наук зросла і склала 125,3%, а кандидатів наук – знизилась і склала 58% рівня 1990 р.

Зменшення чисельності фахівців, зайнятих науковою та науково-технічною діяльністю частково пояснюється виїздом наукових співробітників за межі України. В основному фахівці виїжджають до таких країн як Ізраїль, Канада, Німеччина, Росія та США.

За 2001-2006 рр. чисельність винахідників, працюючих в закладах НАН України, скоротилась у 7 разів. Внаслідок чого кількість поданих заявок на винаходи зменшилась майже в 5 разів, тим часом коли кількість науково-технічних робіт, виконуваних закладами, збільшилась в чотири рази.

Аналіз впровадження найважливіших результатів досліджень за 1996-2006 рр. свідчить, що загальна тривалість періоду реалізації, починаючи з часу створення винаходів (визначалася по даті подачі заявки), для більшості розробок (75%) складає 4-6 років, а в деяких випадках – 8-10 років. Більшість прикладних досліджень утрачає свою новизну через 5-7 років. Термін дії патентів у світовій патентній практиці, як правило, складає 6-7 років. Зіставлення цих даних з термінами освоєння показує, що від створення винаходів до їх виробничого й особливо економічного освоєння проходить досить багато часу, тому що економічне освоєння результатів багатьох досліджень починається незадовго до початку їхнього морального старіння.

Проведений вище аналіз статистичних даних свідчить про уповільнення розвитку інноваційної діяльності в Україні: спостерігається зниження кількості інноваційно-активних підприємств, впровадження нових технологічних процесів, виготовлення нових видів продукції. Для виявлення причин негативної ситуації, що склалася, проведемо аналіз умов формування та використання потенціалу, необхідного для здійснення інноваційної діяльності в Україні, у порівнянні з іншими країнами.

На сучасному етапі світового розвитку лідером за масштабами поширення інноваційних процесів виступає США, на її долю за останні 50 років припадає понад 60 % усіх технологічних інновацій світу. Інноваційну політику США спрямовано на широкомасштабне залучення приватного капіталу, створення малих інноваційних фірм, але роль державного фінансування майже не зменшується, державні кошти витрачають на реалізацію інноваційних проектів загальнодержавного значення.

Інноваційно-активними у Франції, Великобританії та Німеччині стали 70-82% підприємств. У Канаді 84% компаній впроваджували інновації в 1999-2000 рр., причому 53% впроваджували нові та унікальні для свого ринку процеси та продукти. Франція посідає четверте місце серед промислово розвинених країн (після США, Японії та Німеччини) за загальною сумою витрат на НДДКР і друге після США – за питомою вагою на одного мешканця країни [25]. Частка України у світовому обсязі торгівлі наукомісткою продукцією становить 0,1%, що на порядок менше часток Польщі й Китаю й на два порядки - Німеччини [245].

Україна відноситься до держав з винятково сприятливими умовами для розвитку економіки знань [42]. Визначальними складовими її потенціалу є: значні запаси різної сировини і розвинута транспортна структура при вигідному географічному розташуванні; розвинутий паливно-енергетичний комплекс; виробничі потужності, у тому числі і не завантажені, і науково-технологічний потенціал; велика питома вага інвестиційно-спроможних галузей і значна кількість підприємств, особливо в оборонній галузі, що мають у своєму виробництві до 80% високих технологій із застосовуваних у світовому виробництві; висока якість підготовки фахівців, що виконують наукові та науково-технічні роботи, що дозволяє у відносно короткий термін розгорнути процеси створення і поширення інновацій на виробництві; наявність дуже ємного внутрішнього ринку і досвід роботи із суміжними підприємствами в країнах СНД.

Вітчизняний науково-виробничий потенціал дозволяє забезпечувати інноваційний розвиток багатьох сучасних галузей виробництва й економіки. Українські високотехнологічні галузі визнані в усьому світі (літакобудування, ракетно-космічна галузь, суднобудування). Конкурентноздатними на світовому ринку залишаються виробництво бронетанкової техніки, важке енергомашинобудування.

Найбільший інтелектуальний потенціал має академічний науковий комплекс нашої держави. У силу властивих подібним структурам традиціоналізму і навіть консерватизму, в них збереглися не тільки перспективні розробки, але і наукові школи. І хоча продовжується відтік кадрів з наукової сфери в Україні і «згортання» досліджень через їхнє хронічне недофінансування, держава усе ще має досить пристойний науковий потенціал.

Водночас спостерігаються негативні тенденції домінування низьких інноваційних рівнів промислової продукції (другий і третій із семи можливих), що характеризуються застарілими конструкторськими і технологічними рішеннями. Значна частина продукції машинобудування, приладобудування й інших галузей неконкурентоспроможна вже сьогодні: навіть із внутрішнього ринку її витіснила імпортна продукція [42].

Домінування в структурі промисловості заготівельних виробництв і витратні характеристики технологій обумовлюють посилення навантаження на природні ресурси. Технології, що базуються на використанні відновлюваних ресурсів, застосовуються вкрай недостатньо.

Галузевий науково-технічний і проектний комплекс України виявилися непотрібними – промисловість майже не реалізує вітчизняних розробок. Сьогодні підприємства воліють закуповувати діючі, випробувані технології й устаткування, ніж з ризиком фінансувати розробку нових технологій і виготовлення необхідного устаткування.

Для виходу на інноваційний шлях розвитку економіки нашій країні не вистачає насамперед кредитно-фінансового капіталу. Умови ж використання навіть наявного потенціалу банків блокують фінансування більш-менш тривалого інноваційного проекту, тому підтримуються лише короткострокові високоприбуткові програми. Приватне фінансування наукових досліджень не відбувається. Правові умови розробки і використання інновацій недосконалі й заплутані.

Світові тенденції в управлінні й організації інноваційної діяльності узагальнені у табл. 1.6. [236, 239, 245].

^ Таблиця 1.6

Сучасні системи управління інноваційною діяльністю в різних країнах світу


Країна

Державна підтримка інноваційної діяльності

Основні організаційні структури інноваційного процесу

Організаційні структури інституційної підтримки

Форма стимулювання

США

Адміністрація в справах малого бізнесу, Федеральні відомства, Національний науковий Фонд, Національна мережа центрів упровадження промислових технологій, Національна дослідна рада, Американська асоціація розвитку науки, Адміністрація технологій, Національний інститут стандартів та технологій, Національна служба технічної інформації, Управління технологічної політики

Пільгове оподаткування, пільговий режим амортизаційних відрахувань, інвестиційний податковий кредит, субсидії, цільові асигнування з бюджету; виключення витрат на НДВКР, пов’язаних з основною виробничою та торговою діяльністю, з суми оподаткованого доходу

Мережа технологічного капіталу (МТК), технополіси, науково-технічні парки, квазіризикова форма організації корпорацій, малі інноваційні фірми, науково-дослідні консорціуми та організації, венчурні фірми, бізнес-інкубатори, науково-технологічні центри, спільні промислово-університетські дослідні центри, науково-інженерні центри

Німеччина

Консорціуми малого інноваційного бізнесу, державні спеціалізовані банки – Німецький банк вирівнювання та Банк кредитів на відтворення, Міністерство економіки, Міністерство наукових досліджень та технологій, Федерація промислових дослідницьких асоціацій, Патентний центр

Дотації, цільові безоплатні субсидії, оплата витрат на технічну експертизу, пільгові кредити, система страхування кредитів, прискорена амортизація, податкові знижки і пільги, цільові банківські кредити

Науково-технічні парки, технополіси, малі інноваційні фірми, науково-дослідні консорціуми, венчурні фірми

Велика Британія

Рада з науки і техніки, урядові ради за напрямами досліджень та ін.

Субсидії, пільгове оподаткування, списання витрат на НДВКР на собівартість продукції, кредитні гарантії

Британська технологічна група, науково-технічні парки, технополіси, малі інноваційні фірми, науково-дослідні консорціуми, венчурні фірми

Франція

Спеціальна урядова організація (ІНОДЕВ), державно-приватний банк для фінансування малого інноваційного бізнесу, Французьке товариство сприяння венчурному капіталу, Національний центр наукових досліджень, Національне агентство перспективних досліджень, Національне агентство з впровадження досліджень «Анвар», науково-технічний фонд та ін.

Довгострокові позики, дотації, субсидії, пільгове оподаткування, податкові кредити, кредитні гарантії

Технопарки, технополіси, малі інноваційні фірми, науково-дослідні консорціуми, центри передачі технологій, венчурні фірми
^ Продовж. табл. 1.6



Країна

Державна підтримка інноваційної діяльності

Основні організаційні структури інноваційного процесу

Організаційні структури інституційної підтримки

Форма стимулювання

Японія

Державні фонди для заохочення науково-дослідної діяльності, Центр сприяння розвитку підприємств, Фонд сприяння малим і середнім венчурним підприємствам, Корпорація фінансування малого бізнесу

Пільгове оподаткування, субсидії, пільгові кредити

Японська корпорація розвитку досліджень, науково-технічні парки, технополіси, малі інноваційні фірми, науково-дослідні консорціуми та організації

Канада

Консорціуми малого інноваційного бізнесу, Канадський інноваційний фонд

Субсидії, позички на пільгових умовах, технічна допомога, пільгове оподаткування, податковий кредит

Науково-технічні парки, технополіси, малі інноваційні фірми, науково-дослідні консорціуми, венчурні фірми

Російська Федерація

Російський гуманітарний науковий фонд, Російський фонд фундаментальних досліджень

Пряме фінансування інноваційних програм, поширення технологій, виконаних на замовлення держави, податкові пільги, пільгове кредитування, фінансова підтримка ліцензування державних науково-дослідних організацій та вищих навчальних закладів

Виробничо-технологічні структури (технопарки, інноваційно-технічні центри, бізнес-інкубатори), об’єкти інформаційної системи (аналітичні, статистичні центри, інформаційні бази та мережі), фінансові структури (бюджетні та внебюджетні фонди, венчурні та страхові фонди); Федеральні центри науки та високих технологій



Отже, характерними рисами інноваційної політики промислово розвинених країн на сучасному етапі розвитку є: органічне поєднання діяльності корпорацій в інноваційній сфері та малих інноваційних структур; визначення пріоритетів інноваційного науково-технічного розвитку і напрямів фінансування великих державних програм, що ґрунтується на політичному, законодавчому та бюджетному процесах; розгалуження фінансових інструментів реалізації інноваційної політики; сприяння розвитку венчурних фірм; заохочення підприємств різних форм
власності до збільшення витрат на НДДКР; спрощення передачі технологій державними науково-дослідними установами малим фірмам; стимулювання співробітництва і кооперації у сфері НДДКР; сприяння розвитку малого інноваційного бізнесу.

Процеси управління інноваційною діяльністю в Україні мають свою специфіку. Як відомо, стратегія реформ в Україні на найвищому рівні визначена як інноваційна
[42, 97, 182]. Але, на жаль, значна частина проблем, що виникають у процесі переходу національної економіки до інноваційної моделі розвитку – це невизначеність загальноекономічної політики держави, форм та засобів підтримки інноваційної діяльності.

Основними елементами інноваційної інфраструктури в Україні, як і в інших країнах, є державні інноваційні фінансово-кредитні установи, венчурні компанії та фонди, зони інтенсивного науково-технічного розвитку (технополіси), технологічні парки (технопарки), інноваційні центри (технологічні, регіональні, галузеві), інкубатори (інноваційні, технологічні, інноваційного бізнесу), консалтингові (консультаційні) фірми та ін.

Здійснення інноваційної діяльності в Україні регулюється значною кількістю законодавчих актів, що нерідко суперечать один одному. У табл. 1.7 наведені основні законодавчі акти та постанови, що регулюють здійснення інноваційної діяльності в Україні.

Як видно з табл. 1.7, постійні зміни законодавчих актів, що повинні були сприяти розвитку інноваційної діяльності, через непослідовність та заплутаність насправді стали вагомим чинником, що його стримує. Часті зміни державного органу управління інноваційною діяльністю в країні також не сприяли прискоренню інноваційного розвитку. Так, у 1994 р. з'явилася Державна служба України з питань критичних технологій і спеціальної інформації. У 1995 р. був створений Державний інноваційний фонд (ДІФ). За час свого існування (близько 8 років) ДІФ було профінансовано суб’єктів господарювання на загальну суму майже 700 млн. грн. Однак до державної казни було повернено лише 7% коштів, і використання їх на розвиток інноваційної діяльності піддається сумніву [40]. У 1999 р. на базі ДІФ була створена Державна інноваційна компанія (ДІК), що мала здійснювати маркетингові дослідження ринку, підготовку бізнес-планів, організацію та проведення експертизи.

Також ДІК здійснювала фінансово-економічний аналіз інноваційних проектів, надання юридичних та консалтингових послуг та брала участь у розробці регіональних інноваційних програм чи проектів [179]. Діяльність ДІК не дала позитивних результатів.

^ Таблиця 1.7

Законодавча база здійснення інноваційної діяльності в Україні

№ п/п

Рік

Назва документу

Регульоване питання



1991 р.

Закон України "Про осно