Реферат: Зміст вступ С. 3

ЗМІСТ


Вступ___________________________________________________________ С. 3.


Розділ 1
Загальна характеристика державної системи утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

1.1. Поняття та суб’єкти права на виховання___________________________ С. 13.

1.2. Історичний досвід утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні __________________________________ С. 31.

1.3. Сучасний стан державної системи утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні _______________________ С. 58.

1.4. Сучасний зарубіжний досвід утримання та виховання дітей, які залишилися без батьківського піклування __________________________________________ С. 92.


Розділ 2

Альтернативні правові форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: правові засади.

2.1. Дитячий будинок сімейного типу та прийомна сім’я як самостійні правові форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

________________________________________________________________ С. 107.

2.2. Правове врегулювання інституту фактичного виховання дітей _______ С. 155.


Висновки ________________________________________________________ С. 168.


Список використаних джерел _______________________________________ С. 172.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
ВСТУП


Найбільшою цінністю кожної країни, кожної нації є діти – її майбутнє. Одним із найблагородніших вчинків людей є захист і виховання дітей, які з будь-яких причин залишилися без батьківського піклування. В Україні склалася ситуація, за якої народжуваність інтенсивно зменшується, а кількість дітей, які потребують батьківського піклування, значно зростає. Такі діти є дзеркалом суспільних процесів, які відбуваються в нашій державі. Тільки протягом 1999 року потребувало влаштування 20665 дітей [82, 96]. Причини, через які діти залишаються без батьківського піклування та виховання найрізноманітніші, але наслідок один – дитина позбувається конституційного права на сімейне виховання. Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена тим, що складовою концепції розвитку українського суспільства є сучасна державна політика захисту дитинства, що закріплено в Конституції України, Кодексі про шлюб та сім’ю, а також інших нормативно-правових актах. Однак, нажаль, вони не є пріоритетними в державі, оскільки першочергово вирішуються питання економічного характеру як підґрунтя для розв’язання всіх інших соціальних проблем. Історія розвитку людства свідчить, що залишення проблеми дитинства і без належної уваги може завдати невиправної шкоди державі й суспільству. Для вирішення проблеми сирітства сьогодні потребуються цільові інвестиції з боку держави й суспільства, а віддасться борг лише через багато років. Але історією розвитку потужних націй доведено, що існує прямий і безпосередній зв’язок між суспільством та його ставленням до дітей. В Україні такий зв’язок відображається у нехарактерному для українського менталітету і народних традицій зневажливому ставленні до дітей, які потребують батьківського піклування, які з незалежних від них причин залишились без батьківської турботи та без сімейного оточення.
В 1991 році Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини і тим самим, ґрунтуючись на першорядності загальнолюдських цінностей і гармонійного розвитку особистості, визнала пріоритет інтересів дитини у суспільстві та необхідність особливої турботи про соціально-незахищених дітей, зокрема, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. В Конвенції зазначено, що дитина, яка постійно або тимчасово позбавлена сімейного оточення, не повинна залишатися в такому оточенні і має право на особливі захист і допомогу держави.

В ст. 52 Конституції України закріплено, що: “Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування покладається на державу”. При цьому Конвенція наголошує, що дитині для повного та гармонійного розвитку її особистості необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння.

За статистичними даними в Україні понад 100 тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, хоча ця цифра дещо сумнівна, оскільки державна статистика враховує лише кількість дітей, відносно яких є рішення державної влади. Статистика не може врахувати кількість дітей, які фактично позбавлені батьківського піклування, і в долю яких не втрутилось суспільство. Понад 25 тисяч дітей протягом 1999 року перебували у притулках для неповнолітніх [82, 96], що є ганебним свідченням поширення феномену бездоглядних дітей в Україні та недосконалості державної системи опіки та піклування над дітьми-сиротами й дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Понад 50 тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування перебувають у державних виховних закладах, становище в яких за останні роки значно погіршилось внаслідок кризової ситуації в економіці та нестачі коштів у бюджеті. До того ж морально-психологічний клімат у таких закладах не сприяє повноцінній соціалізації дитини та підготовці її до самостійного життя у суспільстві. Спеціальними психологічними дослідженнями (І.В. Дубровіна, Т.М. Землянухіна, М.І. Лисіна, А.М. Прихожан, В.О. Толстих) підтверджено, що вихованці інтернатних закладів відрізняються від дітей, які виховуються в сім’ях за станом здоров’я, розвитком інтелекту та особистості в цілому.

Переконливим є те, що людство не знайшло ніяких форм догляду за дитиною, які змогли б замінити батьківську турботу та сімейне оточення.

Тому діяльність держави повинна бути спрямована на створення таких правових форм утримання та виховання дітей, які потребують батьківського піклування, що здатні були б до певної міри замінити сім’ю. Усі форми опіки та піклування над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування можуть лише пом’якшити негативний вплив становища на дитину, у якому вона опинилась, а не компенсувати повністю відсутність її власної сім’ї.

Однак, поки що державна система опіки та піклування в Україні не відповідає реаліям сьогоднішнього дня та не забезпечує в повному обсязі гарантії прав дитини у відповідності до Конвенції ООН про права дитини.

Комплексний аналіз усіх існуючих правових форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування в нашій країні не проводився. Питання вдосконалення вітчизняного законодавства про шлюб та сім’ю та окремі правові форми виховання таких дітей є самостійними предметами дослідження ряду наукових робіт. Їх аналізу присвячені праці А.А. Азізової, Я.Р. Веберса, О.І. Вінгловської, Е.М. Ворожейкіна, В.С. Гопанчука, Н.М. Єршової, І.В. Жилінкової, С.П. Індиченка, А.Е. Казанцевої, Л.П. Короткової, Л.А. Кузьмічової, Г.К. Матвєєва, О.М. Нечаєвої, А.І. Пергамент, З.В. Ромовської, Я.М. Шевченко та інших вчених.

Всі праці, в яких розвивалось вчення про правові форми виховання дітей, не втратили наукової цінності і представляють значний інтерес. Однак, законодавча реформа, що здійснюється в нашій країні виявила необхідність перегляду ряду принципових засад, на яких до цього часу будувалось регулювання відносин щодо утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Зважаючи на актуальність проблем правового врегулювання сімейних форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме дитячого будинку сімейного типу та прийомної сім’ї та визнання урядом України необхідності та доцільності реформування державної системи опіки та піклування над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування у бік удосконалення існуючих та створення нових сімейних форм утримання та виховання таких дітей, визначено тему нашого дослідження “Правові засади утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування”.

Запропонована дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням у сфері правового регулювання сімейних форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема, дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей, які до цього часу не мають належної правової регламентації.

Усі ці питання повинні отримати принципово нове теоретичне та практичне освітлення в юридичній літературі. Іншими словами, необхідний комплексний юридичний аналіз усіх існувавших, існуючих та можливих, а також експериментальних правових форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до цілей Національної програми “Діти України”, затвердженої Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 1104/96-ВР та на виконання положень Указу Президента України “Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності” від 28.01.2000 р. № 113/2000.

Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування пріоритету сімейних форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування та визначення правових засад їх регулювання у відповідності до вимог міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною та чинного законодавства нашої держави.

Відповідно до мети були визначені завдання дослідження, які полягають:

у виявленні особливостей розвитку державної системи опіки та піклування над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування в Україні;

характеристиці та виявлення недоліків, суперечностей і прогалин у нормах правових актів, що регламентують сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

обґрунтуванні пропозицій і рекомендацій теоретичного і практичного характеру стосовно удосконалення законодавства.

^ Об’єкт дослідження – державна система утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Предмет дослідження – правові засади утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Багатоаспектність предмета дослідження обумовила застосування як загальнонаукових так і приватно наукових методів. Зокрема, використані окремі положення діалектичного та історичного матеріалізму; аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, моделювання. Застосування історичного, історико-правового методів дозволило вивчити історію становлення та розвитку державної системи утримання та виховання дітей, які залишилися без піклування батьків, а також проаналізувати чинники, що впливали на прийняття відповідних нормативно-правових актів. Порівняльно-правовий, логіко-семантичний, формально-юридичний методи уможливили дослідити сутність понять, що використовуються в теорії та практиці, й сформулювати нові. За допомогою системно-структурного методу комплексно відображено особливості системи правового забезпечення утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. При характеристиці нових правових форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, застосовуються методи соціологічного дослідження.

Теоретичне підґрунтя дослідження становлять наукові праці в галузі цивільного та сімейного права, а також використана велика кількість психологічної, педагогічної і соціологічної літератури в юридичному дослідженні питань, пов’язаних із сімейними правовими формами утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Це дозволило дисертанту аргументувати юридичні висновки з позиції вищезазначених наук.

Наукова новизна дослідження полягає у розробленні і обґрунтуванні концепції комплексного розвитку всіх правових форм утримання та влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Ґрунтуючись на проведеному дослідженні, сформульовано ряд положень, висновків, пропозицій, зокрема:

Висунуто пропозиції щодо посилення відповідальності батьків шляхом повного узгодження сімейно-правової відповідальності з кримінально-правовою. З цією метою пропонується: а) встановити кримінальну відповідальність за невиконання батьківських обов’язків; б) застосовувати позбавлення батьківських прав як додаткове покарання в кримінальних справах; в) доповнити перелік підстав для позбавлення батьківських прав.

Обґрунтовано пріоритет сімейних правових форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

Запропоновано уточнення змісту понять “дитина-сирота” і “дитина, позбавлена батьківського піклування”.

Пропонується об’єднати законодавче забезпечення всіх правових форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування правовими нормами, зведеними в один розділ Сімейного кодексу під назвою “Форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування”.

Пропонується законодавчо закріпити наступні форми опіки та піклування: а) разова опіка (піклування); б) індивідуальна опіка (піклування); в) колективна опіка (піклування); г) адміністративна опіка (піклування) як такі, що відповідають потребам дітей.

Обстоюється точка зору про те, що правовідносини з опіки та піклування над неповнолітніми, з опіки та піклування над недієздатними й обмежено дієздатними, що входять у предмет сімейного права настільки специфічні, що не можуть бути об’єднані. Ми вважаємо, що нормами сімейного законодавства повинні регулюватись тільки правовідносини з опіки та піклування над дітьми, так як така діяльність тісно пов’язана і невідділима від здійснення сукупності основних сімейних прав та обов’язків (права на виховання дітей, обов’язку їх виховувати, піклуватися про їх здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці, захищати їх права та інтереси, права вимагати повернення їм дітей від осіб, які незаконно удержують дітей, права давати згоду на усиновлення дитини тощо). Ці норми повинні бути включені у розділ Сімейного кодексу під назвою “Форми утримання та виховання дітей, які залишилися без батьківського піклування”.

Правовідносини з опіки та піклування над недієздатними особами та обмежено дієздатними особами, а також над належним їм майном повинні бути предметом регулювання не сімейного, а цивільного права. До них можливе застосування норм сімейного законодавства тільки в субсидіарному порядку. Слід виключити із КпШС України всі норми, які регулюють зазначені правовідносини і внести відповідні доповнення до ЦК України.

Обґрунтовано необхідність та можливість створення в Україні ювенальної юстиції як підрозділу в системі судів загальної юрисдикції для здійснення цивільного та кримінального судочинства відносно дітей.

Пропонується з метою створення додаткових механізмів правового захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування сформувати інститут Уповноваженого з прав дитини.

Проаналізовано досвід функціонування дитячих будинків сімейного типу. Пропонується оновлення правового механізму створення, діяльності та припинення дитячих будинків сімейного типу з урахуванням виявлених нами недоліків, прогалин та перешкод у нормативно-правовому забезпеченні їх діяльності.

З метою розвитку сімейних форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні здійснюється експеримент по створення прийомних сімей, який було започатковано Постановою Кабінету Міністрів від 2 березня 1998 року №241 “Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей у Запорізькій області та затвердження Положення про прийомну сім’ю”. Виявлено прогалини правового характеру, які пропонується негайного усунути та прийняти нове Положення про прийомну сім’ю. В цілому запровадження та розвиток прийомних сімей в Україні повністю відповідає вимогам Конвенції ООН про права дитини.

Обґрунтовано необхідність законодавчого забезпечення фактичного виховання дітей. Фактичне виховання дітей необхідно визнати самостійною правовою формою виховання дітей, які залишились без піклування батьків незалежно від причин та терміну та закріпити в Сімейному кодексі у розділі “Форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування”.

Теоретичне та практичне значення дисертації полягає у можливості використання положень дисертації при підготовці лекцій з сімейного права, а також із цивільного права та цивільного процесу в частині, що стосується даної теми. Крім того, більшість положень мають прикладне значення для практичних працівників, які займаються вирішенням питань, пов’язаних із влаштуванням дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема для працівників органів опіки і піклування, інтернатних закладів, для батьків-вихователів, прийомних батьків тощо.

Апробація та впровадження результатів дисертації здійснювалися автором під час рейсу, організованого Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму України спільно з міністерством внутрішніх справ України на виконання Указу Президента України “Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності” від 28.01.2000 р. № 113/2000 та положень заходів щодо поліпшення становища багатодітних сімей, затверджених Указом Президента України від 12.11.1999 р. № 1460/99. В рамках програми рейсу проводились наради з керівниками відповідних державних адміністрацій та керівниками служб у справах неповнолітніх, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, управлінь сім’ї та молоді, директорами загальноосвітніх шкіл; відвідувались дитячі будинки сімейного типу, притулки для неповнолітніх, навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, виховно-трудові колонії для неповнолітніх Рейсом охоплені міста: Чернігів, Прилуки, Суми, Охтирка, Харків, Красноград.

Основні положення дисертації викладені в наступних наукових статтях опублікованих автором:

Карпенко О.І. Сучасний стан державної опіки над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківської опіки в Україні //Підприємництво, господарство і право. -Київ, 2000. -№ 9.- С. 62-64.

Карпенко О.І. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового реформування //Право України. -Київ, 2001. -№ 3. -С. 79-81.

Карпенко О.І. Законодавче забезпечення сімейних форм утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за законодавством України //Підприємництво, господарство і право. -Київ, 2001. -№ 3. -С. 58-60.

Карпенко О.І. Законодавче забезпечення сімейних форм влаштування та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 13. – Київ: інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 299-304.

Основні положення та результати дослідження обговорювалися на наступних конференціях:

міжнародній науково-практичній конференції присвяченій 50-річчю створення Ради Європи “Європа на порозі нового тисячоліття” (05.05.1999 р., м.Київ);

міжнародній науково-практичній конференції “Молодь на зламі тисячоліть: нове тисячоліття – нові проблеми?” (16.05.2000 р., м. Київ);

міжнародній науково-практичній конференції “Дитинство в Україні: права, гарантії, захист” (14-18 листопада 2000 р., м. Київ);

науково-практичній конференції “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (08.12.2000 р., м. Запоріжжя);

VII регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (13-14 лютого 2002 р., м. Львів);

всеукраїнській науково-пошуковій конференції “Комплексна реабілітація дитини: стратегія, технології, перспективи”(26-28 лютого 2002 р., м. Київ).

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
ВИСНОВКИ
У результаті дисертаційного дослідження над проблемами, пов’язаними з правовим забезпеченням утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування ми прийшли до висновку, що громадянське суспільство буде таким за умови, коли в ньому культивуватиметься пріоритет інтересів дитини над інтересами дорослих людей, в тому числі батьків, як на це орієнтує Конвенція ООН про права дитини. Саме шляхом створення, розвитку та державної підтримки альтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, можна виконати вимоги міжнародних документів щодо забезпечення права таких дітей зростати в сімейному оточенні, в атмосфері любові та взаєморозуміння.

Узагальнені результати проведеного нами дослідження дали змогу сформулювати такі висновки:

Саме шляхом створення, розвитку та державної підтримки альтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, можна виконати вимоги міжнародних документів щодо забезпечення права таких дітей зростати в сімейному оточенні, в атмосфері любові та взаєморозуміння.

Дослідження життєдіяльності сімейних форм виховання переконують, що такі форми реабілітації та соціалізації дітей є найпрогресивнішими. Однак подальший розвиток таких форм виховання та утримання сиріт залежить від того, наскільки держава та суспільство зможуть пом’якшити вплив нестабільності та економічної кризи на ці сім’ї, допомогти їм виконувати виховні функції.

Вважаємо, що саме сімейні правові форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування найкраще відповідають інтересам дитини та її соціалізації у суспільстві.

Зроблено висновок, що втілення комуністичних ідей щодо суспільного виховання дітей та всезагальної відповідальності за виховання неповнолітніх призвело до повної безвідповідальності. Тому, висунуто пропозиції щодо посилення відповідальності батьків шляхом повного узгодження сімейно-правової відповідальності з кримінально-правовою. З цією метою пропонується: а) встановити кримінальну відповідальність за невиконання батьківських обов’язків; б) застосовувати позбавлення батьківських прав як додаткове покарання в кримінальних справах. Пропонуємо уніфікувати відповідальність осіб, які наділені правом та обов’язком виховання дітей. Це – батьки, усиновителі, опікуни (піклувальники), прийомні батьки, батьки-вихователі та працівники (вихователі) закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Пропонуємо уточнити зміст понять “дитина-сирота” і “дитина, позбавлена батьківського піклування”, оскільки чинне формулювання є неоднозначним та приведе до виникнення різних варіантів тлумачення при застосуванні.

Вважаємо за доцільне законодавче забезпечення всіх правових форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування об’єднати правовими нормами, зведеними в один розділ Сімейного кодексу під назвою “Форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування”.

Пропонуємо відродити різновиди опіки та піклування, які існували раніше, відносно сучасних умов. Крім індивідуальної опіки (піклування) можна передбачити в правових актах й інші форми опіки та піклування. Ними можуть бути наступні форми опіки та піклування: 1) разова опіка (піклування); 2) індивідуальна опіка (піклування); 3) колективна опіка (піклування); 4) адміністративна опіка (піклування) як такі, що відповідають потребам дітей.

Вважаємо, що правовідносини з опіки та піклування над неповнолітніми, з опіки та піклування над недієздатними й обмежено дієздатними, що входять в предмет сімейного права настільки специфічні, що не можуть бути об’єднані. Нормами сімейного законодавства повинні регулюватись тільки правовідносини з опіки та піклування над дітьми, так як така діяльність тісно пов’язана і невідділима від здійснення сукупності основних сімейних прав та обов’язків (права на виховання дітей, обов’язку їх виховувати, піклуватися про їх здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці, захищати їх права та інтереси, права вимагати повернення їм дітей від осіб, які незаконно удержують дітей, права давати згоду на усиновлення дитини тощо). Ці норми повинні бути включені у розділ Сімейного кодексу під назвою “Форми виховання дітей, які залишилися без батьківського піклування”.

Правовідносини з опіки та піклування над недієздатними особами та обмежено дієздатними особами, а також над належним їм майном повинні бути предметом регулювання не сімейного, а цивільного права. До них можливе застосування норм сімейного законодавства тільки в субсидіарному порядку.

В Україні наявні передумови та можливість створення ювенальної юстиції як підрозділу в системі судів загальної юрисдикції для здійснення цивільного та кримінального судочинства відносно дітей.

З метою створення додаткових механізмів правового захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування необхідно сформувати інститут Уповноваженого з прав дитини.

У результаті дослідження функціонування дитячих будинків сімейного типу ми прийшли до висновку, що правовий механізм створення, діяльності та припинення дитячих будинків сімейного типу потребує оновлення (з урахуванням виявлених нами недоліків, прогалин та перешкод у нормативно-правовому забезпеченні їх діяльності).

З метою розвитку сімейних форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні здійснюється експеримент із створення прийомних сімей, який було започатковано Постановою Кабінету Міністрів від 2 березня 1998 року №241 “Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей у Запорізькій області та затвердження Положення про прийомну сім’ю”. Нами виявлено прогалини правового характеру, які пропонується негайного усунути та прийняти нове Положення про прийомну сім’ю. В цілому запровадження та розвиток прийомних сімей в Україні повністю відповідає вимогам Конвенції ООН про права дитини.

Аналіз законодавства стосовно утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування показав правову неврегульованість та необхідність законодавчого забезпечення фактичного виховання дітей. Ми прийшли до висновку, що фактичне виховання дітей необхідно визнати самостійною правовою формою виховання дітей, які залишились без піклування батьків незалежно від причин та терміну та закріпити в Сімейному кодексі у розділі “Форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування”.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



Конституція України // Урядовий кур’єр. – 1996. - № 129-130.

Конвенція про права дитини // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. - № 5. – Ст. 35.

Декларація про соціальні та правові принципи щодо захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та при їх усиновленні на національному та міжнародному рівнях / прийнята резолюцією 41/85 Генеральної Асамблеї ООН від 03.12.86 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. - № 5. – Ст. 54.

Загальна декларація прав людини / прийнята й проголошена резолюцією 217А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.48 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. - № 5. – Ст. 19.

Цивільний кодекс Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. - №30. Ст.463. (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України № 2554-12 від 7.07.92 // ВВР. – 1992. - №39. – Ст.574.; №2693-12 від 14.10.92 // ВВР. – 1992. - №48. – Ст.663.; №3128-12 від 22.04.93 // ВВР. – 1993. - №22. – Ст.226.; №3132-12 від 22.04.93 // ВВР. – 1993. - №22. – Ст.230.; №3179-12 від 5.05.93 // ВВР. – 1993. - №26. – Ст.277.; №3188-12 від 6.05.93 // ВВР. - №24. – Ст.259.; №3718-12 від 16.12.93 // ВВР. – 1994. - №3. – Ст.15.; №3942-12 від 04.02.94 //ВВР. – 1994. - №24. – Ст.177.; №107/94 – ВР від 15.07.94 // ВВР. – 1994. - №33. – Ст.300.; №287/94 – ВР від 14.12.94 // ВВР. – 1995. - №1. – Ст.3.; №75/95 – ВР від 28.02.95 // ВВР. – 1995. - №13. – Ст.85.; №295/95 – ВР від 11.07.95 // ВВР. – 1995. - №29. – Ст.222.; №372/95 – ВР від 06.10.95 // ВВР. – 1995. - №36. – Ст.277.; №556/96 – ВР від 03.12.96 // ВВР. – 1997. - №5. – Ст.32.; №1136-XIV (1136-14) від 08.10.99 )

Цивільний-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. - №30. – Ст.464. (Із змінами, внесеними Законами України №2295-12 від 23.04.92 // ВВР. – 1992. - №30. – Ст.418.; №2464-12 від 17.06.92 //ВВР. – 1992. - №35. – Ст.508.; №2857-12 від 15.12.92 // ВВР. – 1993. - №6. – Ст.35.; №3039-12 від 03.03.93 // ВВР. – 1993. - №18. – Ст.189.; №3129-12 від 22.04.93 // ВВР. – 1993. - №22. – Ст.228.; №3179-12 від 05.05.93 // ВВР. – 1993. - №26. – Ст.276.; №3188-12 від 06.05.93 // ВВР. – 1993. - №24. – Ст.259.; №3906-12 від 02.02.94 // ВВР. – 1994. - №21. – Ст.132.; №4018-12 від 24.02.94 // ВВР. – 1994. - №26. – Ст.206.; №76/94 – ВР від 01.07.94 // ВВР. – 1994. - №30. – Ст.285.; №145/94 – ВР від 27.07.94 // ВВР. – 1994. - №34. – Ст.318.; №287/94 – ВР від 14.12.94 // ВВР. – 1995. - №1. – Ст.3.; №68/95 – ВР від 15.02.95 // ВВР. – 1995. - №11. – Ст.66.; №75/95 – ВР від 28.02.95 // ВВР. – 1995. - №13. – Ст.85.; №82/95 – ВР від 02.03.95 // ВВР. – 1995. - №14. – Ст.90.; №360/95 – ВР від 05.10.95 // ВВР. - №35. – Ст.271.; №403/95 – ВР від 31.10.95 // ВВР. – 1995. - №42. – Ст.301.; №27/96 – ВР від 02.02.96 // ВВР. – 1996. - №8. – Ст.30.; №269/96 – ВР від 03.07.96 // ВВР. – 1996. - №38. – Ст.175.; №329/96 – ВР від 12.07.96 // ВВР. – 1996. - №44. – Ст.217.; №1464-ІІІ (1464-14) від 17.02.2000 // ВВР. – 2000. - № 13. – Ст.105.; №1970-ІІІ (1970-14) від 21.09.2000).

Кодекс про шлюб та сім’ю України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1970. - №2. – Ст.16. (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України №2488-12 від 23.06.92 // ВВР. – 1992. - №36. – Ст.528.; №11/96 – ВР від 30.01.96 // ВВР. – 1996. - №7. – Ст.26.; №1366 – XIV (1366-14) від 11.02.2000).

Житловий кодекс Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1983. - №28. – Ст.574. (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України № 1993-12 від 18.12.91 // ВВР. – 1992. - №12. – Ст.169.; №3187-12 від 06.05.93 // ВВР. – 1993. - №24. – Ст.258.; №3718-12 від 16.12.93 // ВВР. – 1994. - №3. – Ст.15.; №287/95 – ВР від 11.07.95 // ВВР. – 1995. - №29. – Ст.218.; №1525-ІІІ (1525-14) від 02.03.2000).

Кримінальний кодексУкраїни з постатейними матеріалами. (Станом на 1.09.2000 р.) – у 2-х кн. / Упоряд. П.П. Андрушко, С.Д. Шапченко. – К.: “Юрінком Інтер”, 2001. – Кн.1. – 783 с.; Кн.2. – 751 с.

Кримінальний кодекс України (прийнятий сьомою сесією ВРУ 5.04.01 р.) // Офіційний вісник України. – 2001. - № 21. – Ст.920.

Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами. (Станом на 1.01.2001 р.) / За заг. ред. Е.Ф. Демського. – К.: “Юрінком Інтер”, 2001. – 1086 с.

Закон України “Про охорону дитинства” // Офіційний вісник України. – 2001. - №22. – Ст. 981.

Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” // Офіційний вісник України. – 2001. - № 51. – Ст.2258.

Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” // Офіційний вісник України. – 2001. - № 29. – Ст.1293.

Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 6. – Ст. 35.

Закон України “Про освіту” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №21. – Ст.84. (Із змінами, внесеними Законами України №608/96 – ВР від 17.12.96 // ВВР. – 1997. - №8. – Ст.62.; №178-XIV від 14.10.98 // ВВР. – 1998. - №48. – Ст.294.)

Закон України “Про позашкільну освіту” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 46. – Ст.393.

Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №5. – Ст.21.

Закон України “Про ратифікацію Конвенції про права дитини” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 13. – Ст.145.

Закон України ”Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 20. – Ст.99.

Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім’ю України” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 44. – Ст.217.

Закон України “Про пенсійне забезпечення” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 3. – Ст.10.

Закон України “Про відпустки” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 2. – Ст.4.

Указ Президента України від 17.10.1997 р. “Про затвердження Заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків // Урядовий кур’єр. – 1997. – 6 листопада.

Указ Президента України № 200/1998 від 18.03.1998 р. “Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві” // Урядовий кур’єр. – 1998. – 26 березня.

Указ Президента України № 113/2000 від 28.01.2000 р. “Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності” // Офіційний вісник України. – 2000. - № 5. – Ст.154.

Національна програма “Діти України”, затв. Указом Президента України №63/96 від 18.01.1996 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - № 5: Законодавство України про шлюб, сім’ю та молодь. – К., 1997. – С.189-210.

Указ Президента України № 42 від 24.01.2001 р. “Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми “Діти України” на період до 2005 року” // Офіційний вісник України. – 2001. - № 4. – Ст.116.

Правила опіки і піклування в Українській РСР. (затв. Міністром юстиції УРСР, Міністром освіти УРСР, Міністром охорони здоров’я УРСР, Міністром соціального забезпечення УРСР від 15.07.1971 р.) – К., Політвидав., 1971. – 16 с.

Постановление Президиума Верховного Совета УССР от 28.10.1987 г. «О соблюдении в республике требований законодательства по вопросам воспитания, обучения и материально-бытового обеспечения детей-сирот и детей, оставшихся без родительского попечения» // Ведомости Верховного Совета УССР. – 1987. - №45. – Ст.903.

Постановление Совета Министров УССР «О создании в республике детских домов семейного типа» // Собрание постановлений правительства УССР. – 1988. - №11. – Ст.45.

Постанова Кабінету Міністрів України від 05.04.1994 р. №226 “Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” // Зібрання постанов Уряду України. – 1994. - № 8. – Ст.194.

Постанова Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 р. №909 “Про поліпшення матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування” // Зібрання законодавства України. – 1998. - №10. – Ст. 430.

Постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 р. №241 “Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей в Запорізькій області та затвердження Положення про прийомну сім’ю” // Зібрання законодавства України. – 1998. - №6. – Ст. 236.

Постанова Кабінету Міністрів України від 15.09.1999 р. №1713 “Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей у деяких регіонах України” // Зібрання законодавства України. – 1999. - №12. – Ст. 686.

Постанова Кабінету Міністрів України від 17.03.1998 р. №310 “Про внесення змін та доповнень до Положення про дитячий будинок сімейного типу” // Зібрання законодавства України. – 1998. - №7. – Ст. 262.

Постанова Кабінету Міністрів України “Питання Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти” №380 від 30.03.1996 р. // Зібрання постанов Уряду України. – 1996. - № 10. – Ст.278.

Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім’ях усиновителів, затв. постановою Кабінету Міністрів України №775 від 20.07.1996 р. // Зібрання постанов Уряду України. – 1996. - № 14. – Ст. 394.

Положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. №565 // Зібрання законодавства України. – 1997. - №7. – Ст. 339.

Наказ Міністерства юстиції, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики від 26.05.1999 р. “