Реферат: Член Наукової Ради вго та вгпр

Член Наукової Ради ВГО та ВГПР «Всенародний фронт порятунку України» Хилевич Марія Василівна


СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНОГО СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВА
За книгою Миколи Руденка “Енергія прогресу” Київ, Журналіст України. 2008,С.715.


Прибуток


Абсолютна додаткова вартість в трьох томах «Капі­талу» виводиться всього лише з неоплаченої праці — тобто безпосередньо з людських м’язів. Земля, Сонце, Всесвіт у створенні наших багатств не беруть участі — все робимо ми, виключно ми.


Казах, що сидить у сідлі, знає, що з його м’язів не пішло жодної калорії на створення овечої отари і її примноження. А це і є його багатство. Хлібороб, звичайно, змушений працю­вати значно більше — треба зорати, засіяти, зібрати урожай. Але звідки надходить хліб у міста? Як міста взагалі можуть жити? Адже вони не виробляють їжі. Те, що вони виробля­ють, зовсім неїстівне. Крім того, перш ніж щось виробляти, потрібно харчуватися.


І все ж таки міста наповнюються мільйонами жителів, а села щезають з лиця землі. Звідки, чому, як?..


Відповідь.

Робітники виробляють вартість. Відбувається відповідний обмін товарів.

Гаразд, відбувається. Це правильно. Та ось питання: якщо все на світі виростає з енерґії наших м’язів, то як же 2% американців (за їхніми даними) можуть годувати 98% влас­ного населення, та ще до того ж і нам інколи перекидають через океан мільйони тонн пшениці? Якими повинні бути м’язи в американських фермерів, якщо у них закладена така неймовірна кількість енерґії? Люди це чи боги?

Відповідь. Вони працюють на машинах.

Даруйте, машини не виробляють хліб — його виробляє земля. За допомогою машин можна пояснити, чому змен­шується сільське населення. Але як ви поясните зростання врожайності?

Відповідь. Вони користуються мінеральними добривами, які виробляє промисловість.

Теж правильно. Але звідки промисловість черпає свою енерґію? Невже тільки з людської праці? Тоді в американських робітників якісь космічні м’язи — не від світу цього.

Відповідь. Вугілля, нафта.

А це що таке? Звідки взялося?

Відповідь. Від Сонця...c.33-34

^ Вернадський – біосфера

Навіть у наш час не всі розуміють, про що говорить В. І. Вернадський:

«Біосферу по суті можна розглядати як область земної кори, що зайнята трансформаторами, які переводять космічне випромінювання в дієву земну енерґію — електричну, хімічну, механічну, теплову і т. д... Сонцем докорінно перероблено і змінено обличчя Землі»15.

Гордому людському серцю тут немає поживи для антропо­центризму, бо ми, за Вернадським, всього лише трансформа­тори космічної енерґії.

Не дивно, що Вернадського почали видавати тільки після смерті Сталіна. До його смерті друкувалося таке:

«Завдяки Ньютону стало ясно, що взаємодія між небес­ними тілами і Землею зводиться виключно до притягання і що це притягання внаслідок колосальних відстаней надзви­чайно незначне і ніяк не впливає на життя людей»16.

Ось звідки взявся сталінізм! Адже Сталін ніяк не міг пого­дитися із тим, що він є всього лише трансформатором сонячної енерґії — він був Сонцем. Той факт, що Сонце, у свою чергу, також є трансформатором Світової Монади — це його не турбувало. Мікросвіт намагається жити за своїми власними законами.

Маркс не міг зрозуміти, що додаткова вартість не виво­диться безпосередньо з м’язів людських — м’язи ці є лише провідниками й трансформаторами. Йому здавалось, що, прирікаючи капітал на загибель, він визволяє людську працю від пригнічення.

У його часи неподільно панувала теорія Ньютона. З неї випливало, що є небесні тіла у порожнечі та якесь взаємне тяжіння. Більше нічого! Ніякої залежності від Сонця, від Космосу — все на Землі робиться тільки людськими руками. Дивно навіть, як у той час можна було не згоджуватися з Молешоттом. Мабуть, завадило ідеалістичне минуле, коли він, Маркс, сповідував філософію Геґеля. С.35.

^ Прибуток – основа додаткової вартості

«Основою абсолютної додаткової вартості — тобто реаль­ною умовою її існування — є природна родючість землі (під­креслено Марксом), природи, тоді як відносна (опосередкована) додаткова вар­тість заснована на розвиткові суспільних продуктивних сил».

О, великий Мойсей! Що ж ти з нами зробив? П’ять десяти­літь ми несли твою скриню. Куди ж ти нас привів?..

Щоправда, у нас негайно з’являється запитання: коли це написано — у кінці життя чи раніше? Відомо, що четвертий том («Теорії додаткової вартості») по суті повинен бути пер­шим, — він з’явився тоді, коли Маркс досліджував світову політекономію. Проте відома також авторська воля Маркса: зробити його не першим, а четвертим — тобто заключним, що підбиває підсумок усього життя. Читач зобов’язаний вихо­дити з авторської волі, бо воля автора ніколи не буває випад­ковою. Що це не випадковість, а глибока переоцінка власної теорії, можна судити також із ставлення К. Маркса до теорії українського філософа С. Подолинського, про якого ми розка­жемо пізніше.

Нам сьогодні важко встановити, коли з’явилися ті чи інші рядки у четвертому томі, — мабуть, Маркс повертався до нього все своє життя. Але якщо автор каже: ці рядки — саме ці рядки! — повинні бути останніми, то у нас немає вибору: ми зобов’язані справді вважати їх останніми.

Те, що ми зараз процитували, і є останні рядки «Капіталу».

Підсумок.

Чи це не відречення від колишніх висновків?

Тут зовсім по-новому визначається субстанція додаткової вартості, її справжнє джерело міститься не у м’язах людини, а у гумус­ному шарі планети. Людська праця відтепер стає її провід­ником. Тільки провідником, але не джерелом. Це, власне, і є повернення до Франсуа Кене, якого Маркс оголошує істин­ним батьком політичної економії.

Повторюємо: експлуатація існує. Але експлуатується не лише людина, а насамперед Природа. З різним ступенем справедливості це лишається і до наших днів. С.36.


Землю не можна розглядати в одному ряду з іншими засобами виробництва. У неї особлива роль: земля є первин­ним джерелом додаткової вартості . Праця, енергія, робота – це не сама субстанція,а її творчий порив у речовинному світі. С.37.

Звичай

Коли ж ми називаємо своє ім’я і по батькові, то цим підк­реслюємо, звідки ведемо свій рід. І тоді батько перетворю­ється у суб’єкта, що нас породив. Мудро, дуже мудро живе наш народ: людей, гідних поваги, він називає на ім’я і по батькові. Це зв’язує суб’єкта, який пізнає, з суб’єктом, який творить.

Так зобов’язана жити і «суспільна людина», бо у неї є власне по батькові — Ярилович. Ярило — найдобріший з богів: це бог Сонця, весни, любові, родючості.

Само по собі зрозуміло, що цим ми хочемо сказати: гносе­ологія без онтології — наука тих, які не пам’ятають свого походження.С.38.


^ Маркс - помилки

Звичайно, нам неприємно це констатувати, проте факт залишається фактом: відірвавши вартість від землі, від природи, Маркс втратив її істинну субстанцію. Тут він справ­ді робить майже ту саму помилку, що була притаманна мер­кантилістам, які виводили зростання багатств з грошового обігу. С.39.


Зовні це наче не так: джерелом додаткової вартості у Марк­са є виробництво. Але наведемо такий приклад. Араби не продали нафти Західній Європі — і виробництво негайно почало скорочуватися. В Англії було навіть запроваджено триденний робочий тиждень.

Як же могло статися, що арабські шейхи, яких могутній промисловий світ досі майже не помічав, труснули потужно всі цивілізовані країни? Західна Європа, Японія і навіть Америка ледве не впали навколішки перед цими мусуль­манськими володарями.

Знижується виробництво й тоді, коли на землю приходять неврожаї.

Таким чином, виробництво живиться не тільки нашою пра­цею — наша праця всього лише спрямовує ті енерґетичні потоки, які виробляються самою природою.

Що ж до практичних наслідків, то помилки Маркса виявилися згубнішими, ніж ті, що були властиві меркантиліс­там. Дійсно, пафос їхніх помилкових теорій був спрямований на розвиток торгівлі. Інакше використати ці помилки не можна. Якщо гроші виробляють гроші (це, як вони вважають, і є багатство), то треба торгувати, торгувати. І Ленін — зовсім не меркантиліст — після революції також вимагав: «Торгувати, торгувати! По-європейському, а не по-азіатському».

Але азіатів тяжко навчити торгувати: в Азії не продається, а «дається» або відбирається. Термінологія приходить із За­ходу (експропріація, конфіскація), а звичаї залишаються. С.39

Фізіократи

Фізіократи в основу виробництва додаткової вартості ставили землю, маючи на увазі гумусний шар планети. Тоді ще не усвідомлювали, що родючість зумовлена діяльністю Сонця, яке протягом багатьох мільйонів років створило на землі тоненький органічний шар — живе дзеркало, що є ві­дображенням космосу.

Воно ж, Сонце, накопичило у надрах Землі запаси вугілля, наф­ти, газу.

Сонце щорічно виробляє на нашій планеті 450 мільярдів тонн живої речовини — тобто по 128 тонн на кожну земну людину! Ось звідки до нас приходить та щорічна додача енерґії, яка після цього реалізується у виробництві, виступа­ючи під личиною вартості (прибутку).

Вернадський, не згадуючи про людські руки, зазначає: «Сонцем докорінно перероблене і змінене обличчя Землі». І ми з ним сьогодні не сперечаємось, бо усвідомили, що його устами глаголить Істина. Адже він каже про людей, коли згадує електричну енерґію. Бджоли та ведмеді її не виробля­ють. Отже, Сонце в його вустах — це ми самі, наш мозок і наші руки.С.39-40.

^ Маркс - помилка означення субстанції вартості


Космічне світло, що створило життя на Землі. Тільки во­но — неосяжне, неозоре, єдино суще.

Немає і не може бути якихось «підсубстанцій» або «напівсубстанцій» — субстанція єдина, як єдиний Всесвіт. Ось чому, перш ніж говорити про субстанцію вартості (прибутку) , ми змушені були звернутися до субстанції взагалі — причини всіх причин і всіх явищ.

Тому не існує і тієї «суспільної субстанції», що стоїть в основі вчення К. Маркса.

То, може, нам справді відмовитися від марксизму — від­дати його китайцям, як це пропонує О. Солженіцин?..

Не будемо квапитися із висновками. Чим дорогий нам К. Маркс і чому без нього не можна обійтися, постараємося з’ясувати далі. Спочатку важливо було встановити, що помил­ки Маркса зумовлені уявленнями про світ, які існували у науці його часу.

Тепер спробуємо уявити, як повинна виглядати та суспіль­на система, що випливає з нового визначення субстанції до­даткової вартості. Щоправда, у повному значенні новим його назвати не можна — в обмеженому вигляді воно існує у фізіократів і пізнього Маркса: родючість землі, води (тобто морів, океанів) і взагалі природи. Обмеженість полягає в то­му, що Маркс не бачить космічних взаємозв’язків. Але звину­вачувати його в цьому було б несправедливо. С.40.

^ Суспільство - індустріальне

Чим пояснити наші промислові успіхи?Перетворенням людей у машини! Сталін на початку індустріалізації заморив голодом мільйони українців.Конфіскований хліб продавали за безцінь на Заході – знаходилися ж покупці! – і на вторговану валюту купували промислове обладнання.

У нас немає даних скільки у 1933 році було продано зерна за кордоном. Однак є дані, скільки отримано грошей від експорту за роки сталінських п’ятирічок. За цими даними у 1933 році від експорту отримано на 704 млн. карбованців більше, ніж у 1938 році — відповідно 1725 і 1021 млн. крб. Наш експорт 1933 року виявляється найвищим за всі до­воєнні роки18.

Таблиця на наступній сторінці БСЭ розкриває структуру експорту в довоєнні роки. Зерно у загальному обсязі експорту перебувало на другому місці після промислової сировини.

То що ж дозволило в 1933 році отримати такий високий прибуток від експорту? Зерно, звичайно. А, фактично, людські життя.

Про ГУЛАҐ більше згадувати не будемо — це сьогодні загальновідомо.

Друге джерело наших успіхів — неосяжні природні багат­ства. Та хоч би якими великими вони були, а з часом повинні виснажитися.

І, мабуть, основним фактором наших успіхів слід визнати ентузіазм народу, його самовідданість — тобто фактор віри. С.41.

^ Суспільство – зруйноване економічною помилкою

Втім, навіть ентузіазм не всесильний, якщо праця спрямо­вана таким чином, що знищує природні багатства — передусім родючість землі.

Сотні тонн золота відправляються на Захід, щоб забез­печити країну хлібом. І це в той час, коли ми переорали не тільки казахстанську цілину, а навіть старі чумацькі шляхи. Українські колгоспники пасуть своїх корів по канавах та під тинами, не випускаючи з рук налигачів.

Статистика показує: у 1913 році царська Росія мала 118 млн. га орної землі, а у 1956-му загальна кількість орної землі зросла до 195 млн.га19. Сьогодні, мабуть, вона значно більша. А хліба все не вистачає...

Чи не доводить це нам, звідки витягується додатковий продукт, існування якого вже не заперечується? З землі: ми постійно руйнуємо її родючість. Тому і вимушені купувати хліб на Заході...

Ось чим обертається для нас хибне визначення субстанції! Фактично ми проїдаємо майбутнє свого народу.

Звичайно, Сталіну немає і не може бути пробачення: він же бачив, що творив. Він діяв за законом: короткі рукави для Івана — треба обрубати йому руки, і тоді жупан буде якраз. Так він впроваджував марксизм.

Ленін одразу побачив: Росія не пройшла шлях капіталіс­тичного розвитку, тому їй потрібний НЕП (нова економічна політика) ^ НЕП вимушені були ввести аби зупинити національно-визвольні повстання,які назвали громадянською війною. — той вид капіталіз­му, що не усуває радянської влади і абсолютно для неї без­печний. До того ж, як вважав Ленін, це був єдиний спосіб позбутися надмірного зосередження влади в руках бюрократії.

Але це становить окрему тему розмови і не входить у наше завдання. Все тут відоме і легкодоступне за першоджерелами. Зауважимо тільки, що сором’язливе визнання додаткового продукту при запереченні додаткової вартості — це такий нон­сенс, що стає боляче за наших економістів: вони самі себе перетворюють на посміховисько! Адже цим ви вже визнали ка­піталізм, шановні автори «Політичної економії». Дванадцять років тому визнали20. І соромитися тут нема чого: давно пора. На жаль, ви побоялися дати йому правильне визначення: сьогодні він саме державно-монополістичний, а не якийсь інший.

За тими законами природи, які ми досліджуємо, це най­гірший вид капіталізму, бо він стримує рух вартості, висна­жує природні ресурси країни і веде народ до зубожіння. С.42

Гроші
.

Гроші є не що інше, як суспільний еквівалент субстанції. Це її символи, піфагорійські знаки. Сама ж субстанція — світло, космічне світло. Коли на його шляху виникають перепони, то це рів­нозначно тромбам, які заважають рухові крові. Організм живе ще якийсь час, але він тяжко хворий. Йому не вистачає кисню та енерґії...

Втім, сьогодні ми відчуваємо це навіть без проникнення у субстанцію. Вивчення законів природи лише зміцнює нас у цій думці.^ Гроші – це засіб для обміну товарами та послугами. С43.


Наука – дзеркальний цитопатичний ефект

Сьогодні легко і просто ставиться дослід, який показує дзеркальний цитопатичний ефект. Під цією назвою дослід за­несений до реєст­ру відкриттів за номером сто двадцять два21.

Ставляться поруч дві колби з тканевою культурою. Спо­чатку беруть скляні колби, потім замінюють на кварцові. В одній із колб заражена вірусом культура, в другій — цілком стерильна. Само собою зрозуміло, що чистота досліду переві­ряється з усією науковою вимогливістю. І ось результат: якщо колби скляні, то заражені вірусом клітини не передають своєї хвороби до сусідньої колби, де містяться клітини здорові. Але коли колби замінюються на кварцові, повторення того ж до­сліду має цілком протилежний результат: здорові клітини у сусідній колбі негайно захворюють. Більше того: якщо в одній колбі живі клітини отруювали сулемою, то в іншій, куди сулема при жодних умовах потрапити не могла, клітини також гинули від отруєння.

Учені зробили висновок: скло не пропускає ультрафіолето­вого випромінювання, а кварц пропускає. Промені переносять не вірус (він і сам є живою клітиною!), а тільки інформацію. Про яке проникнення вірусу чи сулеми крізь кварцові стінки колби може йти мова?..

Виникає наступне запитання: як може інформація про вірус діяти так само, як діє сам вірус? Як може інформація про сулему діяти так само, як сулема? Дослід, звичайно, разю­чий. Випадковості, недостатня стерильність і т. д. виключають­ся — інакше відкриття не було б визнане. До того ж його легко повторити у будь-якій лабораторії. С.44. Висновки: світло – носій інформації, інформація – це програма життя, це і є саме життя, зникає інформація – зникає життя.

^ Партійні - самовозвеличення

Світло носій інформації. Ми вже самі навчилися насичувати світло образами – музичними,зоровими і навіть голографічними. То чому ж ми гадаємо, що цього не вміє робити Природа?..

Однак на шляху до загального протверезіння від нашої самості — ми самі, все самі! — виникають якісь політичні міркування, і ці суто земні міркування виявляються вищі від усіх вселенських істин. С.44.


^ Жива речовина і її знищення

Поняття «жива речовина» як наукове визначення молеку­лярних утворень, якісно відмінних від земних порід, належить В. І. Вернадському.

Тільки тисячолітній геоцентризм, що досі не подоланий повністю, заважає багатьом людям усвідомити, що земне життя — явище не земне, а небесне, тобто космічне. І не тому, що Земля також є космічним тілом, а тому, що жива речовина планети — це в основному речовина сонячна.

Ось що писав В. І. Вернадський про біосферу:

«Космічне випромінювання, що йде від усіх небесних тіл, пронизує її всю і все в ній. Ми вловлюємо й усвідомлюємо тільки дуже малу частину цього випромінювання... Його облік та розуміння — справа майбутнього. Але без сумніву не воно, а промені сонця обумовлюють головні риси механізму біо­сфери. Вивчення відображення на земних процесах сонячного випромінювання вже достатньо для отримання першого, але точного і глибокого уявлення про біосферу як про земний і космічний механізм»24.

Ми будуємо наші міста із земних матеріалів — камінь, залізо, бетон. Ми не усвідомлюємо, що нашими руками пра­цює Сонце. Багато хто з людей взагалі не замислюється над тим, для чого вони, власне, живуть. Земне життя стало чимось звичним, воно не вимагає від нас щоденного звіту перед Кос­мосом. Колись люди були призвичаєні звітувати перед Богом за кожний день свого життя. Наука звільнила людину від духовного рабства, яке протягом тисячоліть насаджувала релігія. Але далеко не всі люди усвідомили, що їхня духовна свобода не є звільненням від найвищої відповідальності перед життям. А земне життя належить не Землі — кожною своєю клітиною, кожним ударом пульсу воно підпорядковане твор­чій діяльності Сонця. Отже, відповідальність перед життям, по суті, є відповідальністю перед Сонцем.

Ми, за висловом В. І. Вернадського, є трансформаторами со­нячної енерґії. Ми перетворюємо її у гримкотливі поїзди та літаки, у величезні потужності наших заводів. У цьому немає гріха, навпаки, ми робимо те, задля чого Сонце з власних променів виліпило наші руки та наш мозок. Уся наша діяль­ність спрямована на відштовхування від планети, на заво­ювання космічного простору, де Сонце нашими руками посіє насіння нового життя.

І все ж ми дуже грішні перед Сонцем. У чому ж полягає наш гріх? Передусім у тому, що, створюючи цінності з речо­вини неживої (будівлі, кораблі, заводи), ми безглуздо зни­щуємо речовину живу, органічну. Ми немовби обмінюємо небесне на земне. Відбувається це у складних енерґетичних процесах, які надзвичайно важко піддаються облікові. Зник­нення лісів, виснаження родючості ґрунтів, збіднення морів та річок, які нещодавно були багаті на рибу, — все це ми помічаємо із загрозливим спізненням. Ми чомусь не усвідом­люємо, що сонячне незмірно цінніше за земне — тобто неор­ганічне, мінеральне.

У стародавньому Єгипті будували піраміди, які досі вража­ють нашу уяву своєю величчю. Комусь вони здавалися цін­нішими від полів та лісів, які оточували будівельні май­данчики. З року в рік, із століття в століття сотні тисяч рабів, піднімаючи на величезну висоту двотонні брили, зводили ці пам’ятники людської нерозважливості. Рабів треба було году­вати — отже, у землероба відбирали навіть те, що необхідно його сім’ї для існування. Землероб жив не краще від раба-бу­дівельника, всі трудівники голодували, а разом з ними голо­дувала земля.

І тут набуває чинності найнещадніший з усіх законів при­роди — закон збереження та перетворення енерґії. Адже родючий шар планети — це також жива речовина, або при­наймні суміш органічного та неорганічного. І якщо змен­шується кількість худоби (її нічим годувати), земля менше отримує гною, органічне вибирається із землі разом із зерном та соломою, родючість із кожним роком падає. Разом із тим відмирають бактерії — зберігачі вологи. І ось ми бачимо: піраміди підносяться серед мертвої пустелі, що колись була житницею стародавнього світу. Вони нагадують нам про най­більший гріх далеких предків: піклуючись про фіктивну ве­лич мерців, які іменували себе при житті Синами Сонця, вони за декілька тисячоліть знищили те, що Сонце створювало протягом мільярдів років.

Хто ж вони, ці Сини Сонця? Адже їхній світогляд, здаєть­ся, був в основному правильним: земна людина справді (і при цьому цілком буквально!) є сином Сонця. Це можна довести за допомогою експериментів японського професора Макі Таката, який у результаті двадцятирічних досліджень встановив, що склад людської крові змінюється в залежності від часу доби, тобто від інтенсивності сонячної радіації.

«Немає сумнівів, — пише Макі Таката у своєму листі О. Л. Чижевському, — що сонячна радіація містить новий ком­понент, який характеризується сильною проникаючою спро­можністю і сильним іонізуючим впливом на людське тіло, тобто вираженим біологічним ефектом... Людина по суті являє собою живий сонячний годинник»25.

Можна було б навести десятки інших прикладів глибокої залежності біологічних явищ від сонячної діяльності — і різ­номанітні епідемії, і розмноження сарани, і навіть хід хімічних реакцій. Все це протягом багатьох десятиліть вивчав професор О. Л. Чижевський, який створив нову науку — гелі­обіологію. Ці факти сьогодні добре відомі, їх нема потреби переповідати.

Так, людина справді син Сонця. Тоді чому ж вона ви­явилася втягнута до дій, які не тільки не відповідають пря­мому призначенню земного життя, а глибоко йому ворожі? Далі ми спробуємо відповісти на це питання докладніше. Тут же відзначимо таке: насильство над людиною завжди перет­ворюється на насильство над земним життям взагалі. І тоді життя гине.

Нам хотілося б ще раз підкреслити, що земне життя не можна розглядати як явище тільки земне — це неправильно! Земля бере участь у формуванні життя на своїй поверхні не більшу, ніж господар театру в постановці «Короля Ліра» — всього лише надає сцену.

В. І. Вернадський цілком справедливо вказує:

«Завдяки космічному випромінюванню біосфера отримує у всій своїй будові нові, незвичайні й невідомі для земної речо­вини властивості... Жива речовина біосфери завдяки їм прони­зана енерґією; вона стає активною, збирає і розподіляє в біо­сфері отриману у формі випромінювання енерґію, перетворює її зрештою в енерґію у земному середовищі, вільну, здатну вико­нувати роботу... Це ділянка енерґії, джерело зміни планети зов­нішніми космічними силами. Обличчя Землі ними змінюється, ними у значній мірі ліпиться. Воно є не лише віддзеркалення нашої планети, прояв її речовини та її енерґії — воно водночас є і витвором зовнішніх сил космосу. Завдяки цьому історія біо­сфери різко відрізняється від історії інших частин планети, і її значення у планетному механізмі цілком виняткове»26.

Тепер читач, звичайно, зрозумів, що ми хочемо сказати цією главою. Сьогодні неможливо заводити розмову про до­даткову вартість, не усвідомлюючи виняткової ролі хлібороб­ства і космічного походження всього живого на Землі. Не­можливо!..

Планета з її атмосферою є немовби пасткою для космічних променів. Спіймані промені, які несуть у собі образи (це важ­ливо!), намагаються якось вирватися з цієї пастки, але вирва­тися не можуть; і тоді вони виробляють свою власну стратегію, розраховану на мільярди років. Спочатку вони стають земно­водними, потім птахами, після цього космонавтами. Але це все ті ж космічні промені, а не щось інше! Якби люди про це пам’ятали щодня, щогодини, їм би набагато ширше відкрилося призначення земного життя, а також їхнє власне покликання. С.50-53.


^ Досвід попередніх поколінь ( культура народу)


Казки. Вони — підсумок багатовікового колективного досвіду, результат праці допитливих, невтомних поколінь, а часом і геніальних спостерігачів природи, імена яких майже втрачені»27.

По земній кулі до нас пройшли багато мільярдів людей. Десятки мільярдів! Пройшли, але дещо нам лишили. Чи пова­жаємо ми Людину, якщо не враховуємо її колективного до­свіду?..

Отже, якщо ми знаходимо істину в стародавніх моделях світу, то навряд чи розумно боятися того, що істина ця надто стара. Наукові істини не бувають кращими лише через те, що вони виглядають новими, — головна їх вартість не у новизні, а в достовірності. Природа не має звички змінювати свої закони так часто, як змінюються моди. Тому і ми не будемо гнатися за модою — спробуємо шукати істину там, де вона, за нашим переконанням, мешкає споконвічно. С.56.


^ Види сонячної енерґії на Землі

Ми користуємось трьома видами сонячної енерґії. У кож­ного виду своя власна якість і своя доля. Ці три види енерґії можна класифікувати таким чином:

1. Енерґія вугілля, нафти, газу.

2. Енерґія гумусного шару.

3. Нова енерґія, що прибуває від Сонця.

Перший вид енерґії взагалі не відновлюється. Витративши запаси вугілля, нафти й газу, ми позбудемося основних дже­рел технічної енерґії. Проте є надія, що Сонце у своїй елект­ронній пам’яті містить для нас розумну програму: до того часу люди приборкають термоядерну реакцію, яка надасть у наше розпорядження невичерпні джерела енерґії.

Якщо людство найближчим часом не зуміє оволодіти тер­мо­ядерною енерґією, то у його розпорядженні є інша можливість — оволодіти енерґією геотермічною. Вже сьогодні свердлять глибокі свердловини — люди пробиваються туди, де ніколи не вичерпається енерґія,
бо земні надра розігріваються за рахунок ґравітації. Ось іще один приклад, коли світло приборкує пітьму, перетворюючи її у слухняного коня.

Термоядерна, геотермічна — це вже виключно земна енерґія, яка має прийти на зміну вугіллю та нафті. Вичерпати ці енерґетичні джерела практично неможливо.

Інколи за земну енерґію вважають припливи, падіння води та вітер, але це неправильно — ці види енерґії також поро­джуються космосом. Їх враховано у нашій класифікації.

Що ж до енерґії гумусного шару, то її виснаження справді може завершитися загибеллю, оскільки люди при цьому на­завжди відрізаються від третього виду, тобто від нової енерґії, яка щорічно прибуває у злаках. І якщо навіть припливи, вітер і падіння води залишаться, то ці види космічної енерґії нам уже не допоможуть.

Навряд чи допоможе і земна енерґія (атомна, геотерміч­на) — фотосинтез ніщо замінити не може. Він — це ми самі як діючі особи на земному екрані.

Ми вже згадували, що будь-яка енерґетична система на виході від­дає стільки енерґії, скільки отримує на вході. Адже цивілізація зрештою лише трансформатор. І хоч вона цього не усвідомлює, однак нічим іншим їй стати не судилося. Роз­мови про штучну їжу повинні бути обґрунтовані енерґетично, а цього поки що немає. Які джерела будуть живити енерґією вироблення цієї їжі? Чи зможемо ми суперничати з Сонцем?

Фотосинтез щорічно виробляє не лише 450 млрд. тонн живої речовини, але й на додачу до цього 350 млрд. тонн кисню, водночас поглинаючи з атмосфери 650 млрд. тонн вуглекислого газу.

Якщо ми навіть зуміємо вирішити проблему харчування, то перед нами виникне інша: як очищати атмосферу від вуг­лекислоти і звідки брати кисень?

Ось чому люди не повинні тішити себе марними сподіван­нями — значно корисніше побачити небезпеку, яка вона є, щоб вчасно їй запобігти.

Та чи можна їй запобігти? Адже ми знаємо, що всі попе­редні цивілізації загинули. Не нагадуватимемо про таємничу Атлантиду — були Вавілон, Єгипет, Рим. Їхні енерґетичні потреби були набагато скромніші за наші. Звичайно, природа продиктує людству оптимальну кількість індивідуумів. Але розмова зараз не про це: землю може виснажити і порівняно невелике народонаселення, як це було, наприклад, у Римській імперії. І навпаки: земля, не виснажуючись, може годувати стільки людей, скільки може на ній розміститися, — за умови, звичайно, що не будуть забудовуватися родючі ґрунти.

В. В. Докучаєв колись сказав, що землю виснажує наше не­знання, — і це цілком слушно. С.61-63.


^ Сонце і людство


Досі ми говорили про біосферу в цілому, не порушуючи суспільних проблем. Залежність біосфери від сонячної діяль­ності в останні роки вже не заперечується — В. І. Вернадський і О. Л. Чижевський підготували суспільство до сприйняття цієї великої істини.

Адже нещодавно О. Л. Чижевський з гіркотою писав:

«Ідея про тісну залежність між активністю Сонця і станом біосфери розцінюється нерідко як «фантазія окремих занадто завзятих голів», як надто сумнівне нововведення»28.

Сьогодні більшість освічених людей обізнана з вченням
О. Л. Чижевського, і воно вже не викликає протесту — на­впаки, здається цілком природним.

Але як бути із суспільними процесами — залежать вони від сонячної діяльності чи не залежать?

«Ні, не залежать, — твердять наші соціологи. — Не можна плутати природне і соціальне».

Але хіба ж земна людина перебуває десь за межами біо­сфери?.. Саме тут і варто пригадати помилки Маркса, які випливають із так званої «суспільної субстанції». Саме це сумнівне нововведення породило такі потворні явища, як сталінізм фізичний (знищення людей) та духовний (знищен­ня наукових теорій).

Близько ста років тому відомий американський вчений Юнг у своїй самобутній праці «Сонце» писав:

«Одну з найцікавіших спроб зробив професор Джевонс, який прагнув показати співвідношення між сонячними пля­мами і торговими кризами. Думку цю не можна вважати безглуздою, як оголосили деякі; це питання факту. Якщо со­нячні плями насправді помітно впливають на земну метеоро­логію, на температуру, бурі й опади, то вони повинні опосе­редковано впливати на врожаї й таким чином викликати коливання фінансових відносин»29.

Чижевського, який погодився з цією теорією, було проголо­шено «ворогом під маскою вченого». Та не так уже й далеко треба ходити за прикладами, щоб підтвердити справедливість поглядів Джевонса та Юнга: 1963-й та 1972 — це роки міні­мумів сонячних плям. Саме це змусило нас відправляти сотні тонн золота на Захід, щоб звідти завезти десятки мільйонів тонн зерна. До речі, Юнг саме з мінімумами сонячних плям пов’язує засухи, а з максимумами — велику кількість дощів. І це було сказано сто років тому! Він, звичайно, міркує у ґлобальних масштабах, бо передбачити, де саме вдарять засухи, надто складно. Але в період мінімумів треба бути до них підготовленими.

Що ж стало причиною осуду Чижевського? Теорія Маркса про «капіталістичний цикл» — тобто періодична циклічність піднесень і спадів у світовій економіці. Маркс якимось схо­ластичним чином виводить цю циклічність з класових проти­річ — у повному відриві від природи30. Але ця циклічність наочніше за все підтверджує залежність земної економіки від діяльності Сонця. І тривалість капіталістичних циклів, і їх періодичність надто близькі до сонячних циклів. У всякому разі хвиля породжує хвилю — так виглядає цей рух. Капіта­лістичні цикли дещо відстають, але так і має бути — спочатку причина, потім наслідок.

Кінцевий результат такий: Захід навчився уникати криз, а ми вкотилися до них повним ходом. Обіцяне народові ба­гатство на американському рівні (і навіть вище!) вияви­лося нездійсненною мрією. Ось вона, горезвісна «суспільна субстанція», що заперечує капітал і його природне походжен­ня!..

К. Маркс, очевидно, почав усвідомлювати, що його теорія породжує відрив від природи. У західному світі й у нас її зрозуміли як звільнення від необхідності узгоджувати люд­ську діяльність з фізичними законами — мовляв, вона підко­ряється іншим законам.

Так, звичайно, природне і соціальне не завжди збігаються. У всякому разі, ці збіги простежити нелегко. І все ж в основ­них енерґетичних процесах людина включена в природу. Вона передусім включена в неї власною працею.С.63-64.

^ Суспільство – проблеми і природні цикли

Доведено, що вибухи в роз­множенні африканської сарани чергуються з паузами в 11—12 років. М. С. Щербинський у пошуках цієї закономірності уста­новив таке: в період максимумів сонячних плям випадає максимум дощів, що омивають навіть африканські пустелі. І, відповідно, посухи збігаються з сонячними мінімумами. На максимуми дощів, коли в пустелях з’являється якась рос­линність, і припадає активне розмноження сарани. З’їдаючи те, що надає пустеля, живі хмари прямують на північ.

Але ж це дозволяє давати прогнози відносно урожайності на багато десятиліть! Сарана, звичайно, небезпечна, однак ще небезпечніші посухи. Наша країна встигла забути про страшні посухи кінця XIX і початку XX століть. Але чи означає це, що вони ніколи не можуть повторитися? Адже існує не тільки 11-річна, але й 77-річна циклічність. Саме остання, головним чином, і пов’язана із світовими посухами. Зрозуміло, що М. С. Щербинський підтвердив ту закономірність, про яку писав Юнг близько ста років тому. Цей факт доводить, що закономірність справді існує. І все ж планові органи чомусь не використовують це величезне відкриття. Чому? Відповідь одна: сонячна діяльність на суспільне життя не впливає. Але ж у сприятливі роки можна підготуватися до посухи — і тоді її удари будуть не настільки відчутні.

Ще раз підвела нас «суспільна субстанція».

Наші соціологи надто прямолінійно розуміють, у чому саме ми можемо піднестися над природою. Тільки знання, тільки розум підносять нас над нею, а не самовпевненість і не за­знайство. І не самість, звичайно...

Однак навіть це «піднесення» є відносним. Над природою піднестися не можна.С.65.


^ Суспільство - природне і соціальне


Проте зауваження К. Маркса значно ширше конкретного питання, пов’язаного з сараною, посухами та дощами. Йдеться про наше місце у природі взагалі. Чи можемо ми піднестися над природою так, щоб соціальне справді не залежало від природного? Якщо наша праця є однією з сил природи, то як же складова може вийти за межі цілого? Тоді справді людську працю можна було б розглядати як джерело будь-якого багат­ства. У сучасному світі (як, зрештою, і завжди!) будь-яке багатство є передусім багатством енерґетичним. Золото, діаманти, гроші — це всього лише умовні символи, багатство ж полягає не в них, а в енерґетичних джерелах суспільства. Чи можемо ми сказати, що наша праця є джерелом будь-якої енерґії? Праця — розумна праця! — дозволяє оволодіти енерґетичними джерелами, але сама по собі (в її м’язовій силі) вона дасть надто скромні результати. Щоб пересвідчитися у цьому, треба подумки повернутися до рабовласницького суспільства.

І ось виявляється, що деякі люди, повстаючи проти ідеа­лізму, насправді проповідують якийсь «трудовий» ідеалізм, намагаючись підпорядкувати йому суспільну свідомість. І, на жаль, треба констатувати, що їхні посилання на Маркса небезпідставні — він дав поживу для подібного ідеалізму. А саме в економіці ідеалізм менш за все доречний.


Оскільки саме праця об’єднує людські індивідууми в су­спільство, то виходить, що і суспільство в цілому (як і суспіль­ні процеси) не можна розглядати