Реферат: Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 19 Виплати працівникам Мета

Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 19

Виплати працівникам

Мета

Метою цього Стандарту є визначення бухгалтерського обліку та розкриття інформації про виплати працівникам. Стандарт вимагає від суб’єкта господарювання визнавати таке:

а) зобов’язання, якщо працівник надав послугу в обмін на виплати, які будуть сплачені в майбутньому;

б) витрати, якщо суб’єкт господарювання споживає економічну вигоду, що виникає внаслідок послуги, наданої працівником в обмін на виплати працівникам.

^ Сфера застосування

1. Цей Стандарт слід застосовувати працедавцю при обліку всіх виплат працівникам, за винятком тих, до яких застосовується МСФЗ 2 “Платіж на основі акцій”.

2. Цей Стандарт не розглядає звітність за програмами виплат працівникам (див. МСБО 26 “Облік та звітність щодо програм пенсійного забезпечення”).

3. Цей Стандарт застосовують до виплат працівникам, включаючи ті, що їх надають:

а) за офіційною програмою або іншими офіційними угодами між суб’єктом господарювання та окремими працівниками, групами працівників чи їхніми представниками;

б) згідно з законодавчими вимогами або через галузеві угоди, за якими суб’єкти господарювання мають робити внески до національних, державних, галузевих або інших програм за участю кількох працедавців,

або

в) згідно з тією неофіційною практикою, яка веде до виникнення конструктивних зобов’язань. Неофіційна практика веде до виникнення конструктивного зобов’язання, при якому суб’єкт господарювання не має ніякої реальної альтернативи, крім здійснення виплат працівникам.

Прикладом конструктивного зобов’язання є ситуація, коли зміна неофіційної практики суб’єкта господарювання веде до розриву його стосунків з працівниками.

4. Виплати працівникам включають:

а) короткострокові виплати працівникам, такі як заробітна плата працівникам та службовцям, внески на соціальне забезпечення, оплачені щорічні відпустки та тимчасова непрацездатність, участь у прибутку та премії (якщо вони підлягають сплаті протягом дванадцяти місяців після закінчення періоду), а також негрошові пільги (такі як медичне обслуговування, надання житла, автомобілів, а також надання безкоштовних чи субсидованих товарів або послуг) для теперішніх працівників;

б) виплати по закінченні трудової діяльності , такі як пенсії, інші види пенсійного забезпечення, страхування життя та медичне обслуговування по закінченні трудової діяльності;

в) інші довгострокові виплати працівникам, включаючи додаткову відпустку за вислугу років або оплачувану академічну відпустку, виплати з нагоди ювілеїв чи інші виплати за вислугу років, виплати за тривалою непрацездатністю, а також отримання частки прибутку, премії та відстрочену компенсацію, якщо вони не підлягають сплаті повністю протягом дванадцяти місяців після закінчення періоду;

г) виплати при звільненні;

Оскільки кожна категорія, ідентифікована у пунктах від а) до г) , наведених вище, має різні характеристики, в цьому Стандарті встановлено окремі вимоги до кожної категорії.

5. Виплати працівникам включають виплати, які надаються або працівникам, або їх утриманцям, та можуть бути надані у формі грошових виплат (або надання товарів чи послуг) безпосередньо працівникам, їхнім дружинам / чоловікам, дітям чи іншим утриманцям або іншим особам, наприклад, страховим компаніям.

6. Працівник може надавати послуги суб’єктові господарювання на основі повного робочого дня, неповного робочого дня, постійної зайнятості, періодичної зайнятості та на тимчасовій основі. У цьому Стандарті директори та інший управлінський персонал розглядаються як працівники.

Визначення

7. Терміни, використовувані в цьому Стандарті, мають такі значення:

Виплати працівникам – це всі форми компенсації, що їх надає суб’єкт господарювання в обмін на послуги, надані працівниками.

Короткострокові виплати працівникам – це виплати працівникам (окрім виплат при звільненні працівників), які підлягають сплаті в повному обсязі протягом дванадцяти місяців після закінчення періоду, в якому працівники надають відповідні послуги.

Виплати по закінченні трудової діяльності – це виплати працівникам (окрім виплат при звільненні працівників), які підлягають сплаті після закінчення трудової діяльності.

Програми виплат по закінченні трудової діяльності – це офіційні або неофіційні угоди, згідно з якими суб’єкт господарювання надає виплати по закінченні трудової діяльності одному або кільком працівникам.

Програми з визначеним внеском – це програми виплат по закінченні трудової діяльності, згідно з якими суб’єкт господарювання сплачує фіксовані внески окремому суб’єктові господарювання (фонду) і не матиме юридичного чи конструктивного зобов’язання сплачувати подальші внески, якщо фонд не матиме достатньо активів для сплати всіх виплат працівникам, пов’язаних з їхніми послугами у поточному та попередніх періодах.

Програми з визначеною виплатою – це програми виплат по закінченні трудової діяльності, крім програм з визначеним внеском.

Програми за участю кількох працедавців – це програми з визначеним внеском (окрім державних програм) або програми з визначеною виплатою (окрім державних програм), які:

а) об’єднують внесені різними суб’єктами господарювання активи, які

не перебувають під спільним контролем;

б) використовують ці активи для надання виплат працівникам більше

ніж одного суб’єкта господарювання, на підставі того, що рівні

внесків та виплат визначаються незалежно від типу суб’єкта

господарювання, на якому працюють ці працівники.

Інші довгострокові виплати працівникам - це виплати працівникам (окрім виплат по закінченні трудової діяльності та виплат при звільненні), які не підлягають сплаті у повному обсязі протягом дванадцяти місяців після закінчення періоду, в якому працівники надають відповідні послуги.

Виплати при звільненні – це виплати працівникам, які підлягають сплаті в результаті:

а) рішення суб’єкта господарювання звільнити працівника до встановленої дати виходу на пенсію;

або

б) рішення працівника погодитися на добровільне звільнення в обмін на такі виплати.

Гарантовані виплати працівникам – це виплати працівникам, які не залежать від майбутньої трудової діяльності.

Теперішня вартість зобов’язання за визначеною виплатою – це теперішня вартість (без вирахування будь-яких активів програми) очікуваних майбутніх платежів, необхідних для погашення заборгованості, що виникає в результаті надання послуг працівником у поточному та попередніх періодах.

Вартість поточних послуг - це збільшення теперішньої вартості зобов’язання за визначеною виплатою, що виникає в результаті надання послуг працівником у поточному періоді.

Витрати на відсотки – це збільшення протягом періоду теперішньої вартості зобов’язання за визначеною виплатою, яке виникає тому, що здійснення виплат наближається на один період до остаточного розрахунку.

Активи програми складаються з:

а) активів, утримуваних фондом довгострокових виплат працівникам;

б) кваліфікованих страхових полісів.

Активи, утримувані фондом довгострокових виплат працівникам – це активи (крім фінансових інструментів без права передачі, випущених суб’єктом господарювання, що звітує), які:

а) утримуються суб’єктом господарювання (фондом), юридично відокремленим від суб’єкта господарювання, що звітує, та існують виключно для сплати або фінансування виплат працівникам;

б) доступні лише для сплати або фінансування виплат працівникам, недоступні власним кредиторам суб’єкта господарювання, що звітує (навіть при банкрутстві), і їх не можна повернути суб’єктові господарювання, що звітує, якщо:

і) активи фонду, що залишилися, не будуть достатніми для виконання всіх відповідних зобов’язань програми або суб’єкта господарювання, що звітує, з виплат працівникам

або

ii) активи не повертаються суб’єктові господарювання, що звітує, для відшкодування йому вже сплачених виплат працівникам.

Кваліфікований страховий поліс – це страховий поліс, наданий страховиком, який не є зв’язаною стороною (як визначено в МСБО 24 “Розкриття інформацій щодо зв’язаних сторін”) суб’єкта господарювання, що звітує, якщо надходження за полісом:

а) можуть використовуватися лише для сплати чи фінансування виплат працівникам за програмою з визначеними виплатами;

б) недоступні власним кредиторам суб’єкта господарювання (навіть у випадку банкрутства) і не можуть виплачуватися суб’єктові господарювання, що звітує, якщо:

i) надходження не являють собою надлишкові активи, які непотрібні для полісу, щоби виконати всі відповідні зобов’язання за виплатами працівникам,

або

ii) надходження не повертаються суб’єктові господарювання, що звітує, для відшкодування йому вже сплачених виплат працівникам.

Справедлива вартість - це сума, за якою можна обміняти актив або погасити заборгованість в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Прибуток від активів програми – це відсотки, дивіденди та інший дохід, отриманий від активів програми, разом з реалізованими й нереалізованими іншими прибутками та збитками від активів програми мінус будь-які витрати на управління програмою та мінус будь-який податок, сплачуваний безпосередньо програмою.

Актуарні прибутки та збитки складаються з таких елементів:

а) коригування на основі набутого досвіду (вплив різниць між попередніми актуарними припущеннями і тим, що фактично відбулося);

б) вплив змін актуарних припущень.

Вартість раніше наданих послуг це збільшення теперішньої вартості зобов’язання за визначеними виплатами щодо послуг працівників у попередніх періодах, яке виникає у поточному періоді в результаті впровадження виплат по закінченні трудової діяльності чи інших довгострокових виплат працівникам або в результаті їхніх змін. Вартість раніше наданих послуг може бути або позитивною (якщо виплати впроваджуються чи збільшуються), або негативною (якщо наявні виплати зменшуються).

^ Короткострокові виплати працівникам

8. Короткострокові виплати працівникам включають такі статті:

а) зарплати робітникам та службовцям і внески на соціальне забезпечення;

б) короткострокові компенсації за відсутність (такі як оплачена щорічна відпустка та оплачена тимчасова відсутність); при цьому очікується, що випадки відсутності відбуватимуться протягом дванадцяти місяців після закінчення періоду, в якому працівники надають відповідні послуги;

в) участь у прибутку та премії, що підлягають сплаті протягом дванадцяти місяців після закінчення періоду, в якому працівники надають відповідні послуги;

г) негрошові виплати (такі як медичне обслуговування, надання житла, автомобілів та безкоштовних чи субсидованих товарів або послуг) для теперішніх працівників.

9. Облік короткострокових виплат працівникам загалом не є складним, оскільки жодних актуарних припущень для оцінки зобов’язань або вартості не вимагається і немає можливості ніякого актуарного прибутку або збитку. Більше того, зобов’язання за короткостроковими виплатами працівникам оцінюються на недисконтованій основі.

^ Визнання та оцінка

Усі короткострокові виплати працівникам

10. Якщо працівник надав послуги суб’єктові господарювання протягом облікового періоду, недисконтовану суму короткострокових виплат працівникам, очікуваних до сплати в обмін на ці послуги, суб’єктові господарювання слід визнавати:

а) як зобов’язання (нараховані витрати) після вирахування будь-якої вже сплаченої суми. Якщо вже сплачена сума перевищує недисконтовану суму виплат, суб’єктові господарювання слід визнавати це перевищення як актив (сплачені авансом витрати) тією мірою, якою цей аванс приведе, наприклад, до зменшення майбутніх платежів або грошового відшкодування;

б) як витрати, якщо інший Стандарт не вимагає або не дозволяє включення виплат у собівартість активу (див., наприклад, МСБО 2 “Запаси” та МСБО 16 “Основні засоби”).

У параграфах 11, 14 та 17 пояснюється, як суб’єктові господарювання слід застосовувати цю вимогу до короткострокових виплат працівникам у формі компенсацій за відсутність і програм участі у прибутку та преміювання.

^ Короткострокові компенсовані періоди відсутності

11. Суб’єктові господарювання слід визнавати очікувану вартість короткострокових виплат працівникам у формі компенсацій за відсутність згідно з положеннями параграфа 10 таким чином:

а) у разі накопичення компенсацій за відсутність, – під час надання працівниками послуг, які збільшують їхні права на майбутні компенсації за відсутність;

б) у разі ненакопичення компенсацій за відсутність – під час відсутності.

12. Суб’єкт господарювання може компенсувати працівникам відсутність з різних причин, включаючи відпустки, хворобу та нетривалу непрацездатність, декретні відпустки для батька або матері, відправлення функцій присяжного засідателя та військову службу. Права на компенсації за відсутність поділяються на дві категорії:

а) накопичувані;

б) ненакопичувані.

13. Накопичувані компенсації за відсутність – це такі, що переносяться на майбутні періоди та можуть використовуватися в майбутніх періодах, якщо права поточного періоду не використані повністю. Накопичувані компенсації за відсутність можуть бути або гарантованими (іншими словами, працівникам надається право отримати грошові виплати за невикористане право при звільненні з суб’єкта господарювання), або негарантованими (якщо працівникам не надається право на отримання грошових виплат за невикористане право при звільненні із суб’єкта господарювання). Зобов’язання виникає з того моменту, як працівники починають надавати послуги, що збільшують їхні права на майбутні компенсації за відсутність. Зобов’язання існує та визнається, навіть якщо компенсації за відсутність є негарантованими, хоча можливість того, що працівники можуть звільнитися до того, як вони використають накопичені негарантовані права, впливає на оцінку цього зобов’язання.

14. Суб’єктові господарювання слід оцінювати очікувану вартість накопичуваних компенсацій за відсутність у вигляді додаткової суми, яку воно очікує виплатити в результаті невикористаного права, накопиченого на дату балансу.

15. Згідно з методом, визначеним у попередньому параграфі, зобов’язання оцінюється за сумою додаткових платежів, які, як очікується, виникатимуть виключно через накопичення виплат. У багатьох випадках суб’єктові господарювання необов’язково робити детальні обчислення для визначення того, що не існує суттєвого зобов’язання за невикористані компенсації за відсутність. Наприклад, можливо, що зобов’язання за оплатою тимчасової непрацездатності будуть суттєвими лише в разі офіційної чи неофіційної домовленості щодо можливості взяти невикористані оплачувані дні тимчасової непрацездатності як оплачену відпустку.

^ Приклад – пояснення до параграфів 14 та 15

Суб’єкт господарювання має 100 працівників, кожен з яких має право щорічно взяти п’ять робочих днів оплачуваної тимчасової непрацездатності. Невикористані дні тимчасової непрацездатності можна перенести на один календарний рік. Дні тимчасової непрацездатності беруть спочатку з днів, на які працівник має право в поточному році, а потім – з будь-якого залишку, перенесеного з минулого року (на основі ЛІФО). На 31 грудня 20Х1 р. середня кількість невикористаних днів з правом на відсутність дорівнює двом дням на працівника. На основі набутого досвіду, тенденції якого очікуються і в майбутньому, суб’єкт господарювання очікує, що в 20Х2 р. 92 працівники візьмуть не більше п’яти днів оплачуваної тимчасової непрацездатності, а інші 8 працівників візьмуть у середньому по шість із половиною днів кожний.

Суб’єкт господарювання очікує, що він заплатить за 12 додаткових днів тимчасової непрацездатності в результаті невикористаного права на відсутність, що накопичилося на 31 грудня 20Х1 року (на кожного з 8 працівників по півтора дня). Отже, суб’єкт господарювання визнає зобов’язання, що дорівнює оплаті за 12 днів тимчасової непрацездатності.


16. Ненакопичувані компенсації за відсутність не переносяться на майбутні періоди: вони закінчуються, якщо право на відсутність поточного періоду не використовується повністю, і не надають права працівникам на отримання грошових коштів за невикористані дні з правом на відсутність при звільненні з суб’єкта господарювання. Це, звичайно, стосується оплати тимчасової непрацездатності (тією мірою, якою невикористані в минулому дні з правом на відсутність не збільшують кількість днів з правом на відсутність у майбутньому), декретних відпусток для матері чи батька, а також компенсацій за відсутність під час відправлення функцій присяжного засідателя або військової служби. Суб’єкт господарювання не визнає зобов’язання або витрат до часу відсутності, оскільки надання послуг працівниками не збільшує суми виплат.

^ Програми участі у прибутку та преміювання

17. Суб’єктові господарювання слід визнавати очікувані витрати, пов’язані з участю у прибутку та преміюванням згідно з параграфом 10 тоді і лише тоді, коли:

а) у суб’єкта господарювання є теперішнє юридичне або конструктивне зобов’язання здійснити такі сплати в результаті минулих подій;

б) можна достовірно оцінити це зобов’язання.

Теперішнє зобов’язання існує тоді і лише тоді, коли у суб’єкта господарювання немає реальної альтернативи, крім здійснення платежів.

18. Згідно з деякими програмами участі у прибутку, працівники отримують частку прибутку лише в тому разі, якщо вони залишаються у суб’єкта господарювання протягом визначеного періоду. Згідно з такою програмою, створюється конструктивне зобов’язання, оскільки працівники надають послуги, які збільшують суму, що підлягає сплаті, якщо вони залишаються працювати до закінчення визначеного періоду. Оцінка таких конструктивних зобов’язань свідчить про те, що деякі працівники можуть звільнитися з суб’єкта господарювання, не отримавши частки розподіленого прибутку.

^ Приклад – пояснення до параграфа 18

сплатити визначену пропорційну частку свого чистого річного прибутку працівникам, які надають свої послуги протягом року. Якщо ніхто з працівників протягом року не звільняється, загальна сума виплат розподіленого річного прибутку становитиме 3% чистого прибутку. Суб’єкт господарювання попередньо оцінює, що завдяки плинності кадрів сплати зменшаться до 2,5% від чистого прибутку..

^ Суб’єкт господарювання визнає зобов’язання та витрати розміром 2,5% чистого прибутку.

19. У суб’єкта господарювання може не бути юридичного зобов’язання щодо сплати премії. Проте в деяких випадках суб’єкт господарювання практикує сплату премій. У таких випадках у суб’єкта господарювання є конструктивні зобов’язання, оскільки в нього немає ніякої реальної альтернативи, крім сплати премії. Оцінка конструктивного зобов’язання відображає можливість того, що деякі працівники можуть звільнитися без отримання премії.

20. Суб’єкт господарювання може достовірно попередньо оцінити своє юридичне зобов’язання або конструктивне зобов’язання щодо програми розподілу прибутку чи преміювання, якщо і тільки якщо:

а) офіційні умови програми містять формулу визначення суми виплати;

б) суб’єкт господарювання визначає суми, які підлягають сплаті до того, як фінансові звіти будуть затверджені до випуску,

або

в) минула практика суб’єкта господарювання чітко вказує на суму його конструктивного зобов’язання.

21. Зобов’язання щодо програм розподілу прибутку та преміювання виникає в результаті послуг, що їх надає працівник, а не від операцій з власниками суб’єкта господарювання. Отже, суб’єкт господарювання визнає витрати на програми участі у прибутку та преміювання не як розподіл чистого прибутку, а як витрати.

22. Якщо виплати, пов’язані з участю у прибутку та преміюванням, не підлягають оплаті у повному обсязі протягом дванадцяти місяців після закінчення періоду, в якому працівники надають відповідні послуги, ці виплати є іншими довгостроковими виплатами працівникам (див. Параграфи 126-131).

^ Розкриття інформації

23. Хоча цей Стандарт не вимагає розкриття конкретної інформації щодо короткострокових виплат працівникам, інші стандарти можуть вимагати розкриття такої інформації. Наприклад, МСБО 24 “Розкриття інформації щодо зв’язаних сторін” вимагає розкриття інформації щодо виплат провідному управлінському персоналу. МСБО 1 “Подання фінансових звітів” вимагає розкриття інформації про витрати на виплати працівникам.

^ Виплати по закінченні трудової діяльності: розмежування програм з визначеним внеском та програм з визначеною виплатою

24. Виплати по закінченні трудової діяльності включають, наприклад:

а) пенсійне забезпечення, таке як пенсії;

б) інші виплати по закінченні трудової діяльності, , такі як страхування життя по закінченні трудової діяльності та медичне обслуговування по закінченні трудової діяльності.

Угоди, за якими суб’єкт господарювання надає виплати по закінченні трудової діяльності, є програмами виплат по закінченні трудової діяльності. Суб’єкт господарювання застосовує цей Стандарт до всіх таких угод незалежно від того, чи пов’язані вони зі створенням окремого суб’єкта господарювання для отримання внесків і здійснення виплат.

25. Програми виплат по закінченні трудової діяльності класифікуються як програми з визначеним внеском або програми з визначеною виплатою залежно від економічної сутності програми, яка випливає з її основних умов. Згідно з програмами з визначеним внеском:

а) юридичне або конструктивне зобов’язання суб’єкта господарювання обмежується сумою, яку воно погоджується внести до фонду. Отже, сума виплат, що її отримає працівник по закінченні трудової діяльності, визначається за сумою внесків, сплачених суб’єктом господарювання (а також, можливо, й працівником) до програми виплат по закінченні трудової діяльності або до страхової компанії, разом із прибутками від інвестування внесків;

б) як наслідок, на працівника припадає актуарний ризик (виплати будуть меншими за очікувані) та інвестиційний ризик (інвестованих активів буде недостатньо для забезпечення очікуваних виплат).

26. Прикладами випадків, коли зобов’язання суб’єкта господарювання не обмежується сумою, яку він погоджується внести до фонду, є обставини, за яких суб’єкт господарювання має юридичне або конструктивне зобов’язання, що виникає завдяки:

а) формулі виплат (згідно з програмою), не прив’язаній виключно до суми внесків;

б) гарантії (або непрямій через програму,або прямій)установленого рівня прибутку від внесків

або

в) тій неофіційній практиці, яка спричиняє виникнення конструктивного зобов’язання. Наприклад, конструктивне зобов’язання може виникнути в разі наявності у суб’єкта господарювання досвіду підвищення виплат колишнім працівникам для того, щоб не відставати від інфляції, навіть якщо стосовно цього не існує юридичного зобов’язання.

27. Згідно з програмами з визначеною виплатою:

а) зобовязання суб’єкта господарювання – надавати узгоджені виплати теперішнім та колишнім працівникам;

б) по суті, на суб’єкта господарювання припадає актуарний ризик (витрати на виплати будуть більшими за очікувані) та інвестиційний ризик. Якщо актуарний або інвестиційний досвід є гіршим від очікуваного, зобов’язання суб’єкта господарювання можуть збільшуватися.

28. У параграфах 29-42, наведених нижче, пояснено розмежування програм з визначеним внеском та програм з визначеною виплатою в контексті програм за участю кількох працедавців, державних програм та застрахованих виплат.

^ Програми за участю кількох працедавців

29. Суб’єктові господарювання слід класифікувати програми за участю кількох працедавців як програми з визначеним внеском або програми з визначеною виплатою згідно з умовами програми (включаючи будь-яке конструктивне зобов’язання, яке виходить за межі офіційних умов). Якщо програму за участю кількох працедавців визначають як програму з визначеною виплатою, суб’єктові господарювання слід:

а) обліковувати свою пропорційну частку зобов’язання за визначеними виплатами, активів програми та витрат, пов’язаних з програмою, так само, як і будь-яку іншу програму з визначеною виплатою;

б) розкривати інформацію згідно з вимогами параграфа 120.

30. Якщо суб’єкт господарювання не має достатньої інформації для застосування обліку за визначеною виплатою до програми за участю кількох працедавців, яка є програмою з визначеною виплатою, йому слід:

а) вести облік програми згідно з параграфами 44-46 так, ніби вона є програмою з визначеним внеском;

б) розкривати:

i) той факт, що програма є програмою з визначеною виплатою;

ii) причину, чому суб’єкт господарювання не має достатньої інформації, щоб дозволити йому вести облік цієї програми як програми з визначеною виплатою;

в) тією мірою, якою надлишок або дефіцит коштів у програмі можуть вплинути на суму майбутніх внесків, додатково розкривати:

i) будь-яку наявну інформацію про цей надлишок або дефіцит коштів;

ii) основу, використану для визначення цього надлишку або дефіцит коштів;

iii) можливі наслідки для суб’єкта господарювання.

31. Один із прикладів програми з визначеною виплатою за участю кількох працедавців наведено далі:

а) програма фінансується на основі сплати з поточних надходжень, тобто: внески встановлюються на рівні, який, як очікується, буде достатнім для здійснення виплат, строк яких настає в тому самому періоді; а майбутні виплати, зароблені протягом поточного періоду, будуть сплачені з майбутніх внесків;

б) виплати працівникам визначаються за строком надання ними послуг і у суб’єктів господарювання – учасників програми немає жодних реальних способів вийти з програми без сплати внеску за виплати, зароблені працівниками до дати виходу з програми. Така програма створює актуарний ризик для суб’єкта господарювання: якщо остаточні витрати на виплати, вже зароблені на дату балансу, є більшими за очікувані, суб’єкт господарювання буде зобов’язаним або збільшити свої внески, або переконати працівників погодитися на зменшення виплат. Отже, така програма є програмою з визначеною виплатою.

32. У разі наявності достатньої інформації про програму з кількома працедавцями, яка є програмою з визначеною виплатою, суб’єкт господарювання обліковує свою пропорційну частку зобов’язання за визначеними виплатами активів програми та витрат на виплати по закінченні трудової діяльності, пов’язаних з програмою так само, як і будь-яку іншу програму з визначеною виплатою. Проте в деяких випадках суб’єкт господарювання може не мати можливості достатньо достовірно визначити з метою обліку свою частку в фінансовому стані та результатах діяльності програми. Це може статися, якщо:

а) суб’єкт господарювання не має доступу до інформації про програму, яка задовольняє вимоги цього Стандарту,

або

б) суб’єкти господарювання – учасники програми стають доступними актуарним ризикам, пов’язаним із теперішніми та колишніми працівниками інших суб’єктів господарювання, у результаті чого немає послідовної та достовірної основи для розподілу зобов’язань, активів програми та витрат між окремими суб’єктами господарювання – учасниками програми.

У таких випадках суб’єкт господарювання веде облік програми так, ніби вона є програмою з визначеним внеском, та розкриває додаткову інформацію, що її вимагає параграф 30.

33. Програми за участю кількох працедавців відрізняються від програм групового управління. Програма групового управління – це просто сукупність програм за участю одного працедавця, об’єднаних для того, щоб дозволити працедавцям – учасникам об’єднати свої активи з метою інвестицій та з метою скорочення адміністративних витрат і витрат на управління інвестиціями, але вимоги різних працедавців розділяються для отримання виплат саме їхніми працівниками. Програми групового управління не викликають жодних особливих проблем з погляду їх обліку, оскільки в розпорядженні завжди є інформація для того, щоб розглядати їх як будь-яку іншу програму за участю одного працедавця, а також оскільки за такими програмами суб’єкти господарювання-учасники не стають доступними актуарним ризикам, пов’язаним з теперішніми та колишніми працівниками інших суб’єктів господарювання. Визначення цього Стандарту вимагають від суб’єкта господарювання класифікувати програму групового управління як програму з визначеним внеском або як програму з визначеною виплатою відповідно до умов програми (включаючи будь-яке конструктивне зобов’язання, яке виходить за межі офіційних умов).

34. Програми з визначеною виплатою, які об’єднують активи, внесені різними суб’єктами господарювання під спільний контроль, наприклад, материнське та його дочірні підприємства, не є програмами за участю кількох працедавців. Отже, суб’єкт господарювання розглядає всі такі програми як програми з визначеною виплатою.

35. МСБО 37 “Забезпечення, непередбачені зобов’язання та непередбачені активи” вимагає від суб’єкта господарювання визнавати деякі непередбачені зобов’язання або розкривати інформацію про них. У контексті програми за участю кількох працедавців непередбачене зобов’язання може виникнути, наприклад, від:

а) актуарних збитків, пов’язаних з іншими суб’єктами господарювання- учасниками, оскільки кожний суб’єкт господарювання, який бере участь у програмі за участю кількох працедавців, розділяє актуарні ризики кожного суб’єкта господарювання-учасника,

або

б) будь-яких обов’язків (згідно з умовами програми) щодо фінансування будь-якого дефіциту коштів у програмі, якщо інші суб’єкти господарювання перестають брати участь у програмі.

^ Державні програми

36. Суб’єктові господарювання слід обліковувати державну програму так само, як і програму за участю кількох працедавців (див. параграфи 29 і 30).

37. Створення державних програм обумовлено законодавством і стосується всіх суб’єктів господарювання (або всіх суб’єктів господарювання певної категорії, наприклад, конкретної галузі), ними управляють національні або місцеві державні органи або інші органи (наприклад, незалежне агентство, створене спеціально з цією метою), які не підлягають контролю або впливу з боку суб’єкта господарювання, яке звітує. Деякі програми, створені суб’єктом господарювання надають як обов’язкові виплати, що замінюють виплати, які так чи інакше були б надані згідно з державною програмою, так і додаткові добровільні виплати. Такі програми не є державними програмами.

38. Державні програми характеризуються як програми з визначеним внеском або з визначеною виплатою залежно від зобов’язань суб’єкта господарювання за програмою. Багато державних програм фінансуються на основі поточних надходжень: внески встановлюються на такому рівні, який, як очікується, буде достатнім для здійснення необхідних виплат, строк сплати яких настає в той самий період; майбутні виплати, зароблені протягом поточного періоду, виплачуватимуться з майбутніх внесків. Однак, за багатьма державними програмами, суб’єкт господарювання не має юридичного або конструктивного зобов’язання щодо здійснення цих майбутніх виплат: єдиним його зобов’язанням є сплата внесків тоді, коли настає строк їх сплати, і якщо суб’єкт господарювання звільняє учасників державної програми, в нього не буде зобов’язання здійснювати виплати, зароблені його власними працівниками у попередні роки. З цієї причини державні програми, як правило, визначаються як програми з визначеним внеском. Проте зрідка, коли державна програма є програмою з визначеною виплатою, суб’єкт господарювання застосовує обліковий підхід, визначений у параграфах 29 і 30.

^ Застраховані виплати

39. Суб’єкт господарювання може сплачувати страхові внески для фінансування програми виплат по закінченні трудової діяльності. Суб’єктові господарювання слід розглядати таку програму як програму з визначеним внеском, якщо у суб’єкта господарювання не буде (або непрямо через програму, або прямо) юридичного або конструктивного зобов’язання щодо:

а) здійснення виплат прямо працівникам, коли настає строк сплати,

або

б) сплати подальших внесків, якщо страховик не здійснює всі майбутні виплати працівникам, пов’язані з наданням послуг працівниками у поточному і попередньому періодах.

Якщо у суб’єкта господарювання залишається таке юридичне або конструктивне зобов’язання, йому слід розглядати цю програму як програму з визначеною виплатою.

40. Виплати, застраховані страховим контрактом, не повинні безпосередньо або автоматично відноситися до зобов’язань суб’єкта господарювання щодо виплат працівникам. Програми виплат по закінченні трудової діяльності зі страховими контрактами підлягають такому самому розмежуванню між бухгалтерським обліком та фінансуванням, як інші фінансовані програми.

41. Якщо суб’єкт господарювання фінансує зобов’язання щодо виплат по закінченні трудової діяльності шляхом внесків до страхового полісу, згідно з яким у суб’єкта господарювання (або непрямо через програму, або прямо, чере
^ Звіт про прибутки та збитки

61. Суб’єктові господарювання слід визнавати чистий підсумок нижченаведених сум як витрату або (підлягає дії обмеження у параграфі 58 б)) як дохід, крім тих випадків, коли інший стандарт вимагає або дозволяє включення їх до собівартості активу:

а) вартість поточних послуг (див. параграфи 63-91);

б) витрати на відсотки (див. параграф 82);

в) очікуваний прибуток від будь-яких активів програми (див. Параграфи 105-107) та будь-яких прав на компенсацію (параграф 104A);

г) актуарні прибутки та збитки тією мірою, якою їх визнають згідно з параграфами 92 і 93;

ґ) вартість раніше наданих послуг тією мірою, якою параграф 96 вимагає від суб’єкта господарювання визнавати її;

д) вплив будь-яких скорочень або остаточних розрахунків (див. параграфи 109 та 110).

62. Інші стандарти вимагають включення витрат на деякі виплати працівникам до собівартості активів, таких як запаси або основні засоби (див. МСБО 2 «Запаси» та МСБО 16 «Основні засоби»). Будь-які витрати на виплати по закінченні трудової діяльності, включені в собівартість таких активів, містять відповідну пропорційну частку компонентів, наведених у параграфі 61.

^ Визнання та оцінка: теперішня вартість зобов’язань за визначеними виплатами та вартість поточних послуг

63. Остаточна вартість програми з визначеною виплатою може зазнавати впливу різних змінних, таких як розмір кінцевої заробітної плати, плинність та смертність працівників, тенденції витрат на медичне обслуговування, а для фінансованої програми – ще й інвестиційний дохід від активів програми. Остаточна вартість програми є невизначеною, і ця невизначеність, імовірно, зберігатиметься тривалий час. Для того, щоб оцінити теперішню вартість зобов’язань згідно з програмою виплат по закінченні трудової діяльності та пов’язану з ними вартість поточних послуг, треба:

а) застосовувати метод актуарної оцінки (див. параграфи 64-66);

б) віднести виплати до періодів надання послуг (див. параграфи 67-71);

в) зробити актуарні припущення (див. параграфи 72-91).

^ Метод актуарної оцінки

64. Суб’єктові господарювання слід використовувати метод нарахування прогнозованих одиниць для визначення теперішньої вартості своїх зобов’язань за визначеними виплатами та відповідну вартість поточних послуг, а також, якщо