Реферат: Богданова І. М. Соціальна педагогіка: Навч посіб

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 1.4/18-Г-1215 від 30 травня 2008 р.)

Рецензенти:

О.С. Цокур, доктор педагогічних наук, професор Одеського національного університету імені І.І. Мечникова;

М.М. Букач, доктор педагогічних наук, професор Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили;

ОМ. Чебикін, доктор психологічних наук, професор, ректор Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського, дійсний член АПН України

Богданова І.М. Соціальна педагогіка: Навч. посіб. — К.: Знання, 2008. — 343 с. — (Бібліотека соціального педагога).

У навчальному посібнику висвітлюються актуальні питання соціальної педагогіки з урахуванням вимог до підготовки відповідних спеціалістів. Посібник складається з двох самостійних частин: "Вступ до спеціальності "Соціальна педагогіка" і "Соціальна педагогіка". Матеріал структурований за модульним принципом і містить як теоретичну, так і практичну частини.

Для студентів і викладачів навчальних закладів різних рівнів акредитації, слухачів та викладачів курсів підвищення кваліфікації, волонтерів у сфері соціальної роботи.

ЗМІСТ


^ ЧАСТИНА І. ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ

"СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА" 11


Вступ 12


НАВЧАЛЬНИЙ МОДУЛЬ. ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ... 15


ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. Сутність соціальної роботи в Україні 17

Теоретичний матеріал для аудиторного вивчення 18

Тема 1. Наукова організація праці студента 18

1.1. Наукова організація праці студента та її основні складові 19

1.2. Психологічні механізми засвоєння інформації 21

1.3. Основні етапи сприймання та осмислення навчальної інформації 25

1.4. Основні правила та прийоми запам'ятовування матеріалу 28

1.5. Забування та його профілактика 34

1.6. Основні правила конспектування 36

1.7. Режим індивідуальної праці та відпочинку студента 40

1.8. Планування студентом самостійної навчальної діяльності 43

Тема 2. Актуальні питання соціалізації особистості 47

2.1. Філософські аспекти соціалізації особистості 47

2. 2. Нормативно-правова база соціалізації дітей і молоді 53

Теоретичний матеріал для самостійного опрацювання 63

Тема 3. Актуальність соціальної роботи в Україні 63

Тема 4. Соціальне виховання як предмет соціальної педагогіки 63

Завдання для самостійної роботи студентів до практичних (семінарських) занять 64

Індивідуальні навчально-дослідні завдання 75


^ ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. Характеристика роботи соціального педагога 80

Теоретичний матеріал для аудиторного вивчення 81

Тема 5. Основні напрями соціального становлення дітей і молоді 81

5.1. Особливості взаємодії особистості та соціуму 81

5.2. Структура і функції соціальної роботи з дітьми та молоддю 86

Тема 6. Шляхи реалізації соціальної роботи з молоддю в Україні 94

6.1. Соціальні центри та служби для молоді 94

6.2. Особливості соціалізації студентської молоді 104

Тема 7. Професійний портрет спеціаліста з

соціально-педагогічної роботи: 111

Теоретичний матеріал для самостійного опрацювання 114

Тема 8. Рольовий аспект діяльності соціального педагога 114

Тема 9. Міжнародні організації соціально-педагогічного напряму 114

Тема 10. Клієнти соціально-педагогічної роботи і сфера

діяльності соціального педагога 115

Завдання для самостійної роботи студентів до практичних

(семінарських) занять 116

Індивідуальні навчально-дослідні завдання 120


^ ЧАСТИНА II. СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА 127

Вступ 128

НАВЧАЛЬНИЙ МОДУЛЬ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ

СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ 131


ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. Сутність соціальної педагогіки 133

Теоретичний матеріал для аудиторного вивчення 134

Тема 1. Виникнення і становлення соціально-педагогічної

теорії та практики 134

1.1. Історична ретроспектива соціально-педагогічної теорії та практики 134

1.2. Екскурс в історію розвитку соціальної педагогіки 141

Тема 2. Предмет і завдання соціальної педагогіки 152

Тема 3. Основні поняття соціальної педагогіки 170

Теоретичний матеріал для самостійного опрацювання 185

Тема 4. Передумови виникнення соціальної педагогіки... 185

Тема 5. Соціально-педагогічний потенціал християнства

та християнської педагогіки 185

Тема 6. Традиції соціальної підтримки за часів

козацтва та за часів російського царату 185

Завдання для самостійної роботи студентів до практичних

(семінарських) занять 186

Індивідуальні навчально-дослідні завдання 191


^ ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. Особливості соціально-педагогічної

діяльності 193

Теоретичний матеріал для аудиторного вивчення 194

Тема 7. Кваліфікаційна характеристика соціального педагога 194

Тема 8. Принципи і методи соціально-педагогічної діяльності 205

Теоретичний матеріал для самостійного опрацювання 215

^ Тема 9. Соціальне значення діяльності Товариства Червоного Хреста 215

Тема 10. Особливості соціально-педагогічної діяльності У ХХ ст. 215

Завдання для самостійної роботи студентів до практичних

(семінарських) занять 216

Індивідуальні навчально-дослідні завдання 219


^ НАВЧАЛЬНИЙ МОДУЛЬ II. СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ 226


ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. Соціальна педагогіка як ресурс соціального розвитку суспільства 228

Теоретичний матеріал для аудиторного вивчення 229

Тема 1. Ресурси соціально-педагогічної діяльності 229

Тема 2. Соціально-педагогічна робота з молоддю 235

Теоретичний матеріал для самостійного опрацювання 249

Тема 3. Соціальні проблеми молоді 249

Завдання для самостійної роботи студентів до практичних

(семінарських) занять 250

Індивідуальні навчально-дослідні завдання 253


^ ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. Характеристика роботи

соціального педагога 254

Теоретичний матеріал для аудиторного вивчення 255

Тема 4. Сім'я як провідний фактор соціалізації особистості 255

Тема 5. Соціально-педагогічна діяльність з дітьми,

що залишилися без піклування батьків 267

Теоретичний матеріал для самостійного опрацювання 277

Тема 6. Соціально-виховні інститути в Україні 277

Завдання для самостійної роботи студентів до практичних

(семінарських) занять 278

Індивідуальні навчально-дослідні завдання 281


^ НАВЧАЛЬНИЙ МОДУЛЬ III. ОБ'ЄКТИ СОЦІАЛЬНО-

ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 287


ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. Специфічні сфери соціально-педагогічної

роботи 289

Теоретичний матеріал для аудиторного вивчення 290

^ Тема 1. Особливості соціальної підтримки дітей

та молоді з обмеженими функціональними можливостями 290

Тема 2. Соціально-педагогічна діяльність у загальноосвітніх закладах 298

Теоретичний матеріал для самостійного опрацювання 308

Тема 3. Волонтерський рух в Україні 308

Завдання для самостійної роботи студентів до практичних

(семінарських) занять 309

Індивідуальні навчально-дослідні завдання 312

^ ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. Особливості соціальної дезадаптації

дітей і молоді 313

Теоретичний матеріал для аудиторного вивчення 314

Тема 4. Девіантна поведінка дітей і молоді як форма

соціальної дезадаптації 314

Тема 5. Характеристика різних форм девіації неповнолітніх 319

Теоретичний матеріал для самостійного опрацювання 333

Тема 6. Становлення та розвиток соціальної педагогіки за кордоном 333

Завдання для самостійної роботи студентів до практичних

(семінарських) занять 334

Індивідуальні навчально-дослідні завдання 336

Частина І

^ ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ "СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА"


ВСТУП

Підготовка майбутніх фахівців до оволодіння спеціальністю "Соціальна педагогіка" охоплює широке коло теоретичних і практичних завдань щодо організації навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі. Перехід України до більш прогресивної форми організації навчального процесу, який трансформується у кредитно-модульний, передбачає стимулювання підготовки як основи формування особистості майбутнього професіонала за рахунок:

усвідомлення цілей, проблем, потреб професійної діяльності та розуміння її сутності як сукупності вирішення адекватних професійних завдань;

оволодіння способами, методами, технологіями професійної діяльності;

вивчення соціально-виховного потенціалу різних соціальних інститутів.

Однією з форм організації кредитно-модульного навчання є модульне структурування навчальних дисциплін, що дає можливість виокремити групи фундаментальних питань, логічно і компактно поєднати їх в єдину адаптовану й відкриту систему знань, норм і цінностей.

Спираючись на аналіз науково-педагогічних джерел, модуль можна розглядати як одиницю змісту навчання, виокремлену і дидактично опрацьовану, спрямовану на досягнення певного рівня знань, норм та цінностей із визначеною системою контролю.

Під поняттям "навчальний модуль" мається на увазі навчальна дисципліна як відносно самостійна і цілісна частина реального навчально-виховного процесу, що поєднує змістові модулі, які забезпечують теоретичне викладення навчального матеріалу, і технологічні, які сприяють його засвоєнню шляхом проведення практичних (семінарських) занять із відповідною системою контролю.

^ Змістові модулі містять науково обґрунтований етичний навчальний матеріал, тестовий контроль щодо виявлення рівня його засвоєння і список використаної та рекомендованої літератури. Технологічні модулі включають добір завдань для самостійної роботи на практичних (семінарських) заняттях, інструкції щодо їх виконання, критерії та показники оцінювання виконаних завдань. Модульний підхід до побудови навчальних курсів стимулює самостійну форму навчання як з друкованими, так і з електронними джерелами інформації, що значно розширює та поглиблює кругозір студентів.

Модульне структурування навчальної дисципліни передбачає також більш прогресивну систему обліку успішності студентів. ^ Сумарна модульно-рейтингова оцінка складається з результатів тестового опитування з теорії та завдань до кожної теми з урахуванням їх складності. Модуль вважається зарахованим, якщо кількість балів перевищує 70 % верхньої можливої межі.

Така система контролю стимулює повсякденну систематичну роботу студентів і виключає випадковість під час складання екзамену.

^ Мета навчального курсу — формування готовності студентів до оволодіння професійними знаннями та навичками соціального педагога (працівника) та розвиток їх професійно значущих рис, якостей, здатностей.


Змістові модулі сприяють засвоєнню студентами знань щодо:

наукової організації праці студента та її основних складових;

професійної характеристики соціального педагога і соціального працівника;

соціальних ролей у професійній діяльності;

особливостей соціальної роботи в Україні;

структури, функцій, клієнтів соціальної роботи та сфери діяльності соціального педагога.


Основними завданнями змістових модулів є формування у студентів відповідних умінь і навичок:

аналізу соціальних явищ, процесів, власного місця та ролі у суспільному житті країни;

користування різними способами запам'ятовування та відтворення навчальної інформації;

діагностування рівня сформованості власних організаційних та комунікаційних здібностей;

застосовування на практиці набутих знань;

реферування наукової літератури;

мікровикладення навчальної інформації.

Навчальний модуль ^ ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ


Змістовий модуль 1. Сутність соціальної роботи в Україні

Змістовий модуль 2. Характеристика роботи соціального педагога


Структура навчального модуля "Вступ до спеціальності"


Змістовий модуль 1

^ Сутність соціальної роботи в Україні

Змістовий модуль 2

Характеристика роботи соціального педагога

Теоретичний матеріал для аудиторного вивчення

Теоретичний матеріал для аудиторного вивчення

1. Наукова організація праці студента.

2. Актуальні питання соціалізації особистості

5. Основні напрями соціального становлення дітей і молоді.

6. Шляхи реалізації соціальної роботи з молоддю в Україні.

7. Професійний портрет спеціаліста з соціально-педагогічної роботи

Теоретичний матеріал для самостійного опрацювання

Теоретичний матеріал для самостійного опрацювання

3. Актуальність соціальної роботи в Україні.

4. Соціальне виховання як предмет соціальної педагогіки. Завдання для самостійної роботи студентів до практичних (семінарських) занять. Інструктивні матеріали. Критерії оцінювання виконаних завдань. Індивідуальні навчально-дослідні завдання

8. Рольовий аспект діяльності соціального педагога.

9. Міжнародні організації соціально-педагогічного напряму.

10. Клієнти соціально-педагогічної роботи і сфера діяльності соціального педагога. Завдання для самостійної роботи студентів до практичних (семінарських) занять. Індивідуальні навчально-дослідні завдання

Підсумковий тест на виявлення рівня готовності студентів виконувати роль соціального педагога

Підсумковий тест на виявлення рівня теоретичних знань


Змістовий модуль 1

^ СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В УКРАЇНІ


ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ АУДИТОРНОГО ВИВЧЕННЯ

Тема 1

НАУКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ СТУДЕНТА

Ще на початку XX ст. значного поширення набули дослідження з наукової організації праці (НОП). Вони мали за мету визначити найбільш досконалу форму організації трудових процесів на виробництві відповідно до наукових знань про закономірності трудової діяльності. Тоді ж були визначені загальні умови успішної праці: економні прийоми праці, правильна організація робочого місця та зручні інструменти, а також режим праці. Було встановлено, що є три періоди працездатності. Спочатку вона підвищується — це період входження в роботу. Упродовж другого періоду працездатність тримається на більш-менш сталому рівні. Це період усталеної працездатності. Протягом третього періоду працездатність знижується внаслідок стомлення. Виходячи з цієї загальної закономірності можна дійти висновку про необхідність започаткування будь-якої праці в помірному темпі, поступово його нарощуючи, а також про доцільність короткотривалого перепочинку задля подолання початкових проявів утоми.

Явище, пов'язане з поновленням працездатності, отримало назву "ефект Сєченова". Згідно з дослідженнями І.М. Сєченова для поновлення працездатності потрібна активна діяльність: активний, а не пасивний відпочинок. Подальші дослідження вчених у цьому напрямку дали змогу переконатися, що найкращим способом поновлення працездатності є зміна діяльності. Особливо доцільно чергувати фізичну і розумову працю.

Багато дослідників підкреслюють, що швидке стомлення під праці пов'язане з невмінням правильно її організовувати. Так, видатний фізіолог М.Є. Введенський підкреслював: "...стомлюються та знемагають не тільки від того, що багато працюють, а й від того, що погано (нераціонально) працюють!" На основі знань про закономірності нервової діяльності М.Є. Введенський визначив п'ять умов високої продуктивності праці, які стосуються як фізичної, так і розумової праці.

Під час виконання будь-якої роботи зусилля слід збільшувати поступово.

Необхідно дотримуватися звичного ритму роботи.

Доцільно зберігати звичну послідовність та системність роботи, дотримуватися встановленого для себе розпорядку дня, плану роботи.

Необхідно правильно чергувати працю та відпочинок, який має бути активним.

Для того, щоб праця завжди була продуктивною, необхідне щоденне тренування, яке сприяє формуванню навичок і звичок та їх закріпленню.


1.1. Наукова організація праці студента та її основні складові


Наукова організація праці (НОП) студента — це вивчення й організація праці, що ґрунтується на основних положеннях педагогіки, психології, фізіології стосовно вимог до діяльності студента, ураховує можливості та вікові особливості його організму і створює сприятливі умови для розвитку. Вимоги НОП охоплюють усі сторони життя студентів як у сфері навчально-пізнавальної діяльності, так і у сфері вільного часу.

Провідною діяльністю студентів у вищих навчальних закладах (ВНЗ) є навчальна. Вона полягає у мотивованій активності в процесі досягнення цілей навчання. Навчальна діяльність студентів на відміну від навчальної діяльності учнів має професійну спрямованість. Суттєвим у їхній навчальній діяльності також є посилення ролі професійних мотивів самоосвіти та самовиховання.

Наукова організація праці студентів педагогічних ВНЗ має подвійний характер, оскільки майбутні вчителі повинні не лише засвоїти головні принципи навчальної діяльності, а й оволодіти основами наукової організації педагогічної праці, уміннями НОП школярів. Складовими НОП студента є уміння визначати мету своєї діяльності та шляхи її реалізації, планувати процес діяльності, контролювати її результати і відповідно до цього намічати подальшу самоосвітню діяльність.

Зовнішній бік НОП ґрунтується на вміннях раціонально організовувати режим навчальної діяльності або вільного часу, доцільно розподіляти різні види діяльності (зокрема навчальну діяльність), визначати послідовність їх виконання, готувати робоче місце тощо.

Внутрішній бік НОП студента полягає у визначенні мети своєї роботи, з'ясуванні її засобів, правильному доборі прийомів здійснення (планування) контролю (контроль та самоконтроль) і, в разі необхідності, корекції подальшої діяльності.

Слід зазначити, що формування вмінь наукової організації праці відбувається поетапно. На першому етапі необхідно чітко визначати освітнє завдання, яке задає умови подальшої пізнавальної діяльності. Далі формуються вміння виконувати певну діяльність з урахуванням наявного рівня знань. При цьому поступове ускладнення організаційної складової діяльності відбувається за рахунок широкого використання у навчально-пізнавальній діяльності різноманітних пізнавальних задач, які включають: аналіз умов задачі та питань до неї, актуалізацію знань стосовно конкретного питання, висунення гіпотези розв'язання, визначення плану вирішення та його здійснення, перевірку результатів діяльності. Слід зазначити, що для створення умов, за яких формуються організаційні функції студентства, необхідні перебудова мотиваційної сфери студентів та включення до їхньої діяльності соціальних мотивів, ідеалів, життєвих планів. У такому випадку процес учіння набуває особисто значущих рис і зумовлює активність позиції студентів, що сприяє появі більш гнучких організаційних форм праці студентів.


^ 1.2. Психологічні механізми засвоєння інформації

Засвоєння інформації — основний шлях набуття індивідом суспільно-історичного досвіду. У процесі засвоєння людина опановує спеціальні значення предметів та способи взаємодії з ними, опрацьовує інформацію. Засвоєння цих значень предметів матеріальної та духовної культури і способів взаємодії з ними становить основний внутрішній зміст процесу навчання.

Засвоєнню притаманна складна внутрішня структура, яка містить кілька компонентів. Зокрема, до психологічних компонентів засвоєння належать (М. Левітов, С. Рубінштейн): позитивне ставлення до учіння, інформації, що засвоюється; безпосереднє чуттєве ознайомлення з матеріалом; мислення як процес активного опрацювання отриманої інформації; запам'ятовування і збереження отриманої та опрацьованої інформації.

На думку С. Рубінштейна, є такі стадії процесу засвоєння:

початкове ознайомлення з матеріалом або його сприймання в широкому розумінні;

осмислення;

спеціальна робота, пов'язана з закріпленням матеріалу;

опанування матеріалу — можливість оперування ним урізних умовах.

Є декілька підходів до механізмів засвоєння інформації. З-поміж них найбільш поширені рефлекторно-асоціативна теорія (Д. Богоявленський і Н. Менчинська) і теорія поетапного формування розумових дій (П. Гальперін, Д. Ельконін, О. Леонтьєв, Н. Тализіна та ін.).

Згідно з положеннями рефлекторно-асоціативної теорії, що підкреслює значення самостійного пошуку у визначенні понять та засобів розв'язання нових завдань, провідною у засвоєнні інформації виступає аналітико-синтетична діяльність, за якої порівняння, асоціації, узагальнення досягаються на основі конкретних фактів. Структура процесу засвоєння інформації така: сприйняття — відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів та явищ, що діють у певний момент на органи чуттів; розуміння (осмислення) — встановлення зв'язків між предметами, явищами і процесами, з'ясування їх будови, складу, структури, призначення, визначення причин явищ, тобто аналіз, синтез, порівняння тощо; узагальнення — виокремлення та об'єднання суттєвих ознак предметів і явищ, що вивчаються; закріплення — забезпечує міцність запам'ятовування, поглиблює та розширює знання, розвиває пізнавальні вміння і навички; застосування — вміння використовувати знання на практиці в різноманітних ситуаціях.

^ Теорія поетапного формування розумових дій стверджує, що висока ефективність підготовки спеціаліста забезпечується насамперед орієнтацією тих, хто навчається, в дії, що засвоюється. Крім того, ефективність цієї теорії полягає в тому, що вона визначає чітку цілеспрямованість та послідовність засвоєння інформації:

I етап — формування мотиваційної основи дії (попереднє ознайомлення з дією та умовами її виконання);

II етап — формування дій у матеріальній формі, що супроводжуються розгортанням усіх операцій, які входять до визначеної дії;

ІІІ етап — формування діяльності із застосуванням зовнішнього мовлення, тобто виконання дії супроводжується поясненням того, що виконується і буде виконуватись у подальшому;

ІV етап — дії виконуються подумки за допомогою внутрішнього мовлення;

V етап — перехід дій до узагальнених процесів мислення, що дає змогу виконувати їх самостійно, якісно і безпомилково.

С певні психофізіологічні закономірності засвоєння інформації, що зумовлюються особливостями та природою людини. Передусім сприйняття та засвоєння інформації залежать від функціональних особливостей нервової системи, її типологічних особливостей, а отже, від темпераменту індивіда. Так, сильний тип нервової системи (сангвінік, холерик, флегматик) краще виявляє себе в ситуаціях, які вимагають значної працездатності, витривалості, а слабкий (меланхолік) — у ситуаціях, що вимагають співчутливості, лагідності.

Засвоєння інформації також залежить від особливостей пам'яті та мислення. Наприклад, краще засвоюється інформація, яка подається укрупненими блоками. Це відбувається за рахунок того, що такі блоки зменшують навантаження на пам'ять. Для сприйняття та засвоєння інформації важливим є вид мислення (наочно-дійовий, наочно-образний, словесно-логічний чи абстрактний), а також його індивідуальні особливості: самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.

Важливе місце в засвоєнні інформації посідають здібності людини, тобто її психічні особливості, від яких залежить оволодіння знаннями, вміннями та навичками.

^ Основні характеристики засвоєння інформації. Засвоєння характеризується насамперед міцністю, під якою розуміють незалежність використання засвоєних знань і сформованих умінь від часу, особливостей ситуації та умов. Міцність засвоєння залежить від системності, смислової організованості інформації, від емоційного ставлення студента до цієї інформації та її особистісної значущості для нього.

Засвоєння також характеризується керованістю, тобто воно завжди має бути об'єктом керування, однак це керування може бути специфічним для кожного виду інформації із застосуванням різноманітних методів.

Засвоєння має особисто зумовлений характер, який реалізується через вплив навчання на психічний розвиток особистості (формування нових мотивів, цілей, стратегій засвоєння, оцінювання тощо) і залежить від вікових особливостей студентів.

До важливих характеристик засвоєння належать готовність актуалізувати інформацію в її повноті та системності, а також дії, характер яких свідчить про засвоєння інформації.

Психологічну основу успішного засвоєння інформації становлять: мотивація, пошук інформації, розуміння інформації, запам'ятовування, застосування інформації та її зміст.

Мотивація — сукупність мотивів, що спонукають людину до досягнення мети. Мотиви можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Зовнішні мотиви пов'язані з очікуваними нагородами або покараннями, погрозами та вимогами, матеріальним станом тощо. При цьому сама мета — учіння, здобуття пізнавальної інформації — може викликати байдуже ставлення. До внутрішніх мотивів відносять такі, що спонукають людину до учіння як до мети (інтерес до знань, допитливість, потреба в новій інформації тощо).

Пошук інформації здійснюється за допомогою органів чуття людини, коли задіяні її відчуття та сприймання і тільки потім розпізнавання, запам'ятовування, встановлення асоціацій, осмислення.

Важливою умовою сприймання інформації є наявність достатньо інтенсивних, чітких сигналів, що надходять до органів чуття. Якщо контрастність між об'єктами, що розглядаються, та фоном, на якому вони знаходяться, зменшується, сприймання інформації погіршується.

Установка на засвоєння інформації та увага — зовнішні прояви спрямованості психічної та практичної діяльності студента на результати, цілі, процес учіння. Наприклад, сприймання інформації без установки на її засвоєння, заучування часто взагалі не дає жодних знань.

На ефективність засвоєння інформації впливають не лише ставлення особистості до неї, а й її зміст, форма, складність, значення, обсяг і структура, ступінь інтересу та усвідомлення.

Розуміння й усвідомлення інформації залежать від логічної послідовності, структурування змісту інформації, наявності в її змісті понять та дій, які попередньо відомі і засвоєні студентами, а також поєднання науковості змісту з доступністю його викладення (з урахуванням рівнів розвитку мислення і знань студентів).

Розрізняють три рівні засвоєння інформації.

^ Перший рівень — запам'ятовування та подальше відтворення матеріалу. Цей рівень сприяє накопиченню знань, фактів, наукової інформації.

Другий рівень — застосування інформації, знань на практиці, уміння використовувати знання у схожій ситуації, за шаблоном.

^ Третій рівень — застосування знань у нестандартній, оригінальній ситуації, творчий підхід до розв'язання задач, трансформація та комбінація знань, самостійна оцінка явищ, фактів, подій.


^ 1.3. Основні етапи сприймання та осмислення навчальної інформації

Унаслідок "переробки" інформації органами чуття створюються цілісні образи предметів та явищ довкілля. Процес створення цих образів називають сприйманням.

Характерними рисами сприймання є: предметність, цілісність, осмисленість, константність. Предметність виявляється у співвіднесенні відомостей про об'єкти із самими об'єктами як носіями певної інформації. Предмети та явища сприймаються як єдине ціле, в якому його окремі компоненти постають в єдності. Відсутність якоїсь деталі предмета не заважає цілісному сприйманню. Ставлення до предмета як цілого, що утворюється в процесі набуття досвіду, визначає його структуру. Константність сприймання полягає в тому, що форма, розмір, колір предметів сприймаються більш-менш усталено, незалежно від умов, за яких предмет сприймається. Осмислення сприйнятого залежить від досвіду та знань особистості. Тому одні й ті самі предмети людьми різного віку і освітнього рівня сприймаються та осмислюються по-різному.

У результаті сприймання у свідомості людини відображаються окремі властивості предметів та явищ, що діють у цей момент на органи чуття. Водночас не лише результати безпосередніх відчуттів (зорових, моторних, тактильних, больових, слухових тощо) відображаються у свідомості тих, хто навчається, а й результати їх минулого досвіду.

На сприймання впливають як суб'єктивні, так і об'єктивні умови. Серед об'єктивних умов, які забезпечують адекватність сприймання, слід визначити яскравість, звучність, динамічність предмета чи явища, тобто силу подразника, та фізичні умови сприймання — освітленість предмета, віддаленість від особи, що сприймає, будову самого предмета (структуру, де чітко окреслені компоненти предмета, контрастність тла та фігури).

У процесі сприймання людина не лише відтворює предмети та явища, а й співвідносить, зіставляє їх з певними групами предметів, які відомі тому, хто сприймає інформацію, з минулим досвідом. Результатом сприймання є образи предметів та об'єктів, що сприймаються. Створенню образів сприяє застосування різноманітного наочного матеріалу. При цьому образ, який сприймається, відтворюється за допомогою матеріалу, що є в розпорядженні студента, тобто стає більш доступним для нього.

Сприймання навчальної інформації здійснюється у такому напрямку: перехід від сприймання простих до сприймання більш складних предметів; збільшення предметів і явищ, що сприймаються; розширення просторових та часових рамок сприймання.

У результаті сприймання виникають суб'єктивні образи об'єктів, що сприймаються, тобто уявлення. Уявлення — це збереження у свідомості людини зовнішніх рис (ознак, властивостей) предметів та явищ, які сприймаються. Вони вважаються нижчою формою знань, оскільки фіксують лише зовнішні властивості предметів та явищ, не розкриваючи їхньої сутності.

Сприймання також тісно пов'язане з осмисленням навчальної інформації, тобто установленням зв'язків між явищами та процесами, з'ясуванням їхньої будови, призначенням, визначенням причин явищ чи подій, що вивчаються, мотивів окремих вчинків особистості тощо.

Осмислення навчальної інформації характеризується більш глибоким перебігом процесів порівняння, аналізу зв'язків між явищами, що вивчаються, з`ясування різноманітних залежностей. У процесі осмислення значно збагачується розуміння інформації, воно стає більш різностороннім та глибоким. На цьому етапі з'являються певне ставлення до інформації, наукові поняття, переконання.

Процес осмислення включає такі дії:

аналіз зовнішніх властивостей і ознак предметів або інформації, яка була сприйнята і вивчається, що фіксуються в уявленнях;

логічне узагальнення ознак і властивостей предметів та явищ, які вивчаються, та виокремлення з-поміж них найбільш суттєвих і загальних для всіх подібних предметів та явищ;

"мисленнєве" осягнення сутності (причин та наслідків)предметів та явищ, що вивчаються, і формування теоретичних понять та узагальнюючих висновків, правил тощо;

перевірку обґрунтованості та істинності теоретичних висновків.

Слід зазначити, що у процесі осмислення інформації можуть виникати певні труднощі. Встановлено, що значно складніше виокремити загальні ознаки предметів і явищ, ніж їх відмінності. Це пов'язано з тим, що загальні, суттєві ознаки частіше бувають внутрішніми, а тому їх складніше з'ясувати.

Результатом осмислення є розуміння інформації, що вивчається, та утворення понять. Якщо в уявленнях, як зазначалося раніше, віддзеркалюються одиничні, зовнішні властивості та ознаки, то в поняттях визначається їх глибинна сутність, внутрішні причини та наслідки.

У психології розрізняють два види осмислення: первинне та подальше. Якщо матеріал, який вивчається, не містить складних понять, то достатньо лише первинного осмислення, щоб його зрозуміти. Але якщо матеріал складний, його первинне сприймання та осмислення дають змогу досягти лише розуміння, яке найчастіше буває поверховим, неповним і не завжди стійким. Тому для кращого засвоєння матеріалу підвищеної складності слід рекомендувати студентам його подальше глибоке осмислення. На ефективність процесу осмислення впливає сформованість у студентів загально навчальних умінь та навичок, різноманітних прийомів розумової діяльності (аналіз, синтез, порівняння, класифікація тощо). Найкраще ці уміння формуються під час проблемного навчання, проведення власної науково-дослідної роботи.

На етапі осмислення навчальної інформації необхідно спонукати студентів виокремлювати в ній суттєве, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, порівнювати та зіставляти явища, факти, події, що вивчаються, і включати їх у ту систему знань, яка вже склалась.


^ 1.4. Основні правила та прийоми запам'ятовування матеріалу

Для того, щоб знання стали надбанням особистості, потрібно не тільки сприйняти, осмислити відповідну інформацію, а й заучити та запам'ятати деякі поняття. Необхідність спеціальної роботи щодо заучування і запам'ятовування сприйнятої та осмисленої інформації пояснюється тим, що новостворені нервові зв'язки у корі головного мозку мають, як правило, неглибокий і неусталений характер. Якщо не проводиться спеціальна робота щодо їх підтримування і закріплення, вони дуже швидко гальмуються і зникають. Заучування — сукупність дій того, хто навчається, спрямованих на засвоєння ним навчального чи будь-якого матеріалу. Не слід ототожнювати заучування із зубрінням, оскільки останнє є свідченням безпорадності студента, який не вміє організовувати продуктивне заучування. Необхідна умова заучування полягає у тому, що інформація, яку необхідно пізнати і засвоїти, має бути виокремлена особистістю серед іншої, яка сприймається із зовні та надходить із внутрішнього світу людини (спогади, роздуми, побоювання тощо). Певні предмети, події чи властивості можуть викликати активність свідомості, що проявляється в увазі, оскільки вони пов'язані з внутрішніми джерелами її діяльності: потребою в інформації, життєвими інтересами, суспільною зацікавленістю тощо.

Вияв особистісних якостей людини у процесі відбору, опрацювання та використання інформації виражається в її установці, тобто готовності до певної події. Саме установка визначає строки, міцність та характер запам'ятовування.

Отже, увага та установка на учіння — це зовнішні прояви психічної і практичної спрямованості студента на результати, цілі чи процес учіння.

Результати учіння визначаються не лише суб'єктивними факторами (ставлення до інформації), а й об'єктивними — властивостями інформації, що заучується:

змістом самої інформації. Від типу інформації, матеріалу(фактичні відомості, поняття тощо) залежать характер і методи її опанування;

формою, яка може бути предметною, образною, мовленнєвою, символічною;

складністю матеріалу, що впливає на ефективність, швидкість та правильність заучування;

значущістю. Певні відомості чи дії можуть бути важливими самі по собі або для засвоєння подальшої інформації;

осмисленістю, яка залежить від того, чи є в інформаційному багажеві студента поняття і дії, необхідні для розуміння елементів матеріалу, що заучується, і встановлення зв'язків між ними;

структурою. Ця властивість тісно пов'язана з попередньою, оскільки осмисленість визначається зв'язками нового з уже відомим, а структура матеріалу показує як встановлюються в ньому ці зв'язки;

обсягом, тобто кількістю окремих елементів, які входять до нього. У матеріалі, що заучується, відкидається все другорядне, виокремлюються змістові опорні точки, певна кількість інформації узагальнюється;

емоційною особливістю, здатністю викликати певні почуття і переживання.

Запам'ятовування — один з основних процесів пам'яті, завдяки якому відбувається закріплення нового шляхом поєднання його з набутим раніше.