Реферат: Зміст вступ

ЗМІСТ


Вступ ………...…………………………………………………….…….. 4

Розділ 1

Історичні та правові аспекти криміналізації

торгівлі людьми ..................................…………………………..….… 16

1.1. Становлення нормативного регулювання торгівлі людьми

в історичній ретроспективі...........……………………………………… 16

1.2. Міжнародно-правова протидія торгівлі людьми.............................. 28

Розділ 2

Об’єктивні ознаки торгівлі людьми ..…………………….…………. 49

2.1. Об’єкт і предмет торгівлі людьми .………….……………………... 49

2.2. Об’єктивна сторона торгівлі людьми .……………………………....74

Розділ 3

Суб’єктивні ознаки торгівлі людьми ……………….……………….. 101

3.1. Суб’єктивна сторона торгівлі людьми ...……….………………….. 101

3.2. Суб’єкт торгівлі людьми ...........................................……..……........ 125

Розділ 4

Кваліфікуючі, особливо кваліфікуючі ознаки злочину,

передбаченого ст. 149 КК України та його розмежування

з іншими злочинами …………………………………………………..... 133

4.1. Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки

торгівлі людьми ………………………………………………………..... 133

4.2. Розмежування торгівлі людьми із суміжними

складами злочинів ……..….......………………………………………... 149

Розділ 5

Аналіз кримінального законодавства окремих іноземних країн

щодо відповідальності за торгівлю людьми .................................... 159

5.1. Кримінальне законодавство країн, які є постачальницями

людей для продажу за кордон ................................................................ 161

5.2. Кримінальне законодавство країн призначення

людей для продажу .................................................................................. 179

Висновки ………………………………………………........................... 190

Список використаних джерел ………..….………………..………...... 197

^
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html





ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Серед актуальних проблем сучасних форм порушення прав людини вагоме місце посідає проблема торгівлі людьми, яка має довге історичне та етнонаціональне коріння. Відношення до цього явища з боку суспільства не завжди було однаковим. З самого початку свого зародження торгівля людьми підтримувалася суспільством, нею займалися не лише прості громадяни, але й окремі правителі. Але з розвитком свідомості, моральних засад людська спільнота зрозуміла принизливість і ганебність цього явища. Лише на початку ХVІІІ століття міжнародне співтовариство почало робити перші, досить несміливі кроки щодо викорінення торгівлі людьми.

На сьогодні міжнародним співтовариством укладені десятки угод щодо протидії торгівлі людьми, багато країн у своїх законодавствах передбачили кримінальну відповідальність за цей злочин. Між тим, темпи торгівлі не лише не вщухають, а навпаки, збільшуються. За інформацією ООН, останніми роками торгівля людьми набирає особливо широкого розмаху [1, с. 187]. Кожен рік у світі біля 4 мільйонів людей стають жертвами цього злочину [2].

Міжнародна Організація Міграції зазначає, що тільки в Західну Європу щороку продається близько 500000 жінок [3].

Особливо гостро ця проблема стоїть перед країнами Центральної та Східної Європи. Використовуючи складну економічну ситуацію у цих країнах, високий рівень безробіття та правову недосконалість захисту громадян, злочинні угрупування створили тут справжній кримінальний бізнес. Вони запрошують громадян працювати за кордон, а після приїзду до країн призначення їх продають місцевим кримінальним структурам, які втягують „гостей країни” в проституцію, порнобізнес тощо. Люди при цьому зазнають жорсткої експлуатації, заробляючи мізерні гроші собі і тисячі для організаторів цього бізнесу.

Торгівля людьми приносить величезні доходи. Особливо прибутковим є залучення таким чином людей до секс-індустрії. За даними експертів ООН, торгівля людьми з метою їх подальшої сексуальної експлуатації за рівнем прибутковості стоїть на 3 місці після торгівлі наркотиками та зброєю, а ризик у неї для ділків набагато менший або практично відсутній [4, с. 391].

Чоловіки складають невелику частину серед жертв торгівлі людьми. Їх переважно експлуатують на сільськогосподарських роботах, як будівельників, шахтарів [5, с. 17]. Досить поширеним нині є вербування українських чоловіків, віком до 35 років, на службу в закордонні воєнізовані формування, де вони виконують роль звичайного “гарматного м’яса” [6]. Особливої гостроти нині набуває проблема торгівлі дітьми.

Наша держава є однією з основних постачальниць людей за кордон для продажу. Вражають масштаби вивезення жінок з України за кордон для залучення їх до роботи в сексуальну індустрію. Останніми роками з України працювати за кордон виїхали близько 500 тисяч жінок. Приблизно кожна п’ята з них була продана для подальшої сексуальної експлуатації [7, с. 3].

За деякими даними у сфері секс-індустрії держав-реципієнтів експлуатується понад 100000 українських жінок [8]. За іншими даними, в подібному рабстві за кордоном знаходиться близько 600000 наших громадянок [9].

Із розвитком України як незалежної держави відбувається перегляд системи цінностей, що існували раніше. Основним здобутком цього процесу стало те, що Конституція України [10] визнала людину, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність та безпеку найвищими цінностями в українському суспільстві. У розділі ІІ Конституції закріплено достатньо широкий та різний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав людини. До їх числа, зокрема, належить право кожної людини на свободу (частина 1 статті 29 Конституції України). Стаття 28 Конституції України гарантує кожному право на повагу до його гідності.

Торгівля людьми – це злочин, який грубо порушує закріплені та гарантовані Конституцією України права на свободу, честь і гідність людини.

Окремі європейські країни, зокрема Велика Британія, Швеція, Норвегія ще в минулому столітті доповнили своє кримінальне законодавство нормами, які передбачили відповідальність за торгівлю людьми [11, С. 110 – 111].

Суттєве поширення цього злочину в Україні спонукало також і нашого законодавця до рішучих заходів протидії цьому явищу. У березні 1998 року Кримінальний кодекс України було доповнено статтею 124¹ „Торгівля людьми” [12]. Навіть загальний огляд цієї норми дозволяє зробити висновок про те, що в ній знайшли відображення ряд Конвенцій, які забороняють торгівлю жінками і дітьми, зокрема Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами 1949 року, яка визнала злочинними такі діяння: звідництво, схилення чи спокуса особи з метою проституції; експлуатація проституції іншої особи тощо. Ст. 124¹ КК України 1960 року такі дії визнала метою здійснення торгівлі людьми.

Н. І. Карпачова зазначає, що при цьому було вивчено досвід країн, в яких застосовуються правові норми щодо торгівлі людьми, зокрема таких, як Німеччина, Бельгія, Велика Британія [13], що також слід визнати позитивним моментом. Між тим, необхідно зазначити, що назва ст. 124¹ КК України 1960 року не відповідала її змісту, оскільки в нормі йшлося про заволодіння особою з метою її передачі. Злочин вважався закінченим саме з моменту заволодіння, а сама торгівля людьми знаходилася поза межами об’єктивної сторони складу злочину. Норма мала ще й інші недоліки і була занадто недосконалою. Незначна кількість порушених кримінальних справ за цією статтею (з 1998 року по 2000 рік лише 55) за значної фактичної поширеності цього явища засвідчила необхідність вдосконалення кримінального законодавства про відповідальність за торгівлю людьми.

У Кримінальному кодексі України 2001 року норма про відповідальність за цей злочин була закріплена в ст. 149 КК України [14]. Ця стаття розташована у розділі ІІІ КК України „Злочини проти волі, честі та гідності особи”.

Стаття 149 КК України також має певні вади, проте, у порівнянні з попередньою, ця норма сформульована більш вдало. Про це свідчить динаміка росту практики застосування ст. 149 КК України. Зокрема, у 2002 році за ознаками цієї статті органами МВС України було зареєстровано 169 злочинів, у 2003 – 289 злочинів, у 2004 році було зареєстровано 269 фактів здійснення торгівлі людьми. У 2002 році до кримінальної відповідальності притягувалася 71 особа, у 2003 – 98 осіб, а в 2004 році – 137 осіб [15].

Незважаючи на підвищену небезпеку та вражаючі масштаби торгівлі людьми, до недавнього часу в науці кримінального права цій проблемі взагалі не приділялося уваги. Це мабуть і пояснює недоскональність норми кримінального законодавства про торгівлю людьми. Здебільшого, торгівлю людьми вивчали як злочин міжнародного характеру в рамках науки міжнародного публічного права [16, с. 194 – 195; 17, с. 22]. Проблемі боротьби із цим транснаціональним злочином присвятили свої наукові праці такі вчені, як С.В. Бородін, Л.М. Галенська, С. К. Гогель, В.Ф. Дерюжинський, Г.В. Ігнатенко, І.І. Карпець, В.Н. Кудрявцев, І. І. Лукашук, Є.Г. Ляхов, А. В. Наумов, В.П. Панов, Ю.А. Решетов і багато інших учених. На цю тему у 2002 році були захищені кандидатські дисертації: “Міжнародно-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми” (автор – Н.В. Плахотнюк) [18], “Міжнародно-правове співробітництво в боротьбі з рабством і работоргівлею” (автор – Г.Л. Кохан) [19].

Лише останнім часом інтерес до цієї проблеми серед науковців значно виріс. Вивченню кримінологічних та кримінально-правових аспектів протидії торгівлі людьми у своїх наукових публікаціях приділили увагу Ю.В. Александров, О.М. Бандурка, Ю.В. Баулін, Т. В. Варфоломеєва, Т.І. Возна, В.В. Голіна, Н.О. Гуторова, І.М. Даньшин, С.Ф. Денисов, Т.А. Денисова, Л.Д. Єрохіна, В.О. Іващенко, В.А. Козак, В.П. Корж, М.Й. Коржанський, В.М. Куц, Я.Г. Лизогуб, В.В. Лунєєв, А.А. Музика, О. В. Наден, А.М. Орлеан, І.Г. Поплавський, Є. Л. Стрельцов, П.П. Сердюк, М.І. Хавронюк, С. Д. Шапченко та ін. За останні роки на цю тему були захищені такі кандидатські дисертації: „Кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми” (автор – В. О. Іващенко) [20], „Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми (аналіз злочину)” (автор – В. А. Козак) [21], „Соціальна обумовленість криміналізації та кримінально-правова характеристика торгівлі людьми” (автор – О. А. Орлеан [22], „Діяльність правоохоронних органів і неурядових організацій та їх взаємодія щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми” (автор – Т. І. Возна) [23].

Досить пильну увагу до цієї проблеми у своїх працях приділяють також і науковці Російської Федерації. Серед них Х.М. Ахметшин, В.Б. Боровиков, С.В. Бородін, Г.С. Гаверов, Л.Д. Гаухман, А.М. Ігнатов, Л.Л. Кругликов, Г.М. Міньковський, П.Я. Мшвенієрадзе, С.І. Нікулін, А.В. Пушкін, С.А. Разумов, В.С. Савельєва, Н.К. Семерньова, Н.М. Смірнова, В.І. Ткаченко, У.А. Усманов, А.Є Якубов та ін. На цю тему в останні роки в Російській Федерації були захищені такі кандидатські дисертації: „Уголовно-правовая борьба с торговлей несовершеннолетними” (автор О. І. Мілевський) [24], „Криминологические и уголовно-правовые меры борьбы с торговлей несовершеннолетними” (автор – Н. Г. Кулакова) [25], „Теоретические проблемы уголовно-правовой ответственности за торговлю людьми” (автор – К. В. Євстіфеєва) [26].

Такий підвищений інтерес науковців до проблеми торгівлі людьми обумовлений темпом поширення цього злочину, який останнім часом не лише не знижується, а напроти – продовжує активно зростати. Натомість, ст. 149 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність, має певні вади, що утруднює кваліфікацію злочинних посягань, а отже сприяє тому, що окремі злочинці за здійснення торгівлі людьми залишаються непокараними. В науці кримінального права відсутнє всебічне дослідження кримінологічних та кримінально-правових аспектів протидії цьому явищу, положення ж, які відстоюються окремими авторами, вбачаються досить суперечливими. До того ж поза увагою залишаються такі важливі сторони проблеми як імплементація міжнародно-правового визначення торгівлі людьми до національного законодавства; вивчення норм про кримінальну відповідальність за торгівлю людьми в інших країнах, їх порівняльний аналіз зі ст. 149 КК України. Крім того, дослідження більшості вказаних авторів проводилися до вступу в дію КК 2001 року і здебільшого базуються на ст. 124¹ КК України 1960 року.

Поширеність торгівлі людьми, недосконалість кримінального законодавства щодо відповідальності за цей злочин, маловивченість цієї проблеми та суперечливість положень науковців щодо неї зумовлюють надзвичайну актуальність вивчення цього ганебного явища, яке виникло у стародавні часи і до сьогодні продовжує існувати, модифікуючись у більш сучасні форми.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане з урахуванням основних положень Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 року, Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002 – 2005 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 766 від 5 червня 2002 року. Результати цього дослідження сприятимуть реалізації Указу Президента України № 20/2001 від 18 січня 2001 року “Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади в їх розшуку”. Робота відповідає плану наукової діяльності кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії і є частиною загальної науково-дослідницької програми академії „Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195).

^ Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є вивчення сутності торгівлі людьми, юридичний аналіз ознак складу торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини; вивчення кримінального законодавства інших країн, в яких торгівля людьми визнається злочином; розробка науково обґрунтованих положень та рекомендацій щодо вдосконалення існуючого законодавства, що передбачає відповідальність за торгівлю людьми. Для досягнення цієї мети були поставлені такі задачі:

- визначити сутність торгівлі людьми шляхом дослідження історичних передумов виникнення та існування цього явища, а також за допомогою вивчення філософських роздумів на цю тему;

розглянути напрямки протидії торгівлі людьми на міжнародному рівні;

встановити родовий, видовий та безпосередній об’єкти цього складу злочину;

- проаналізувати та розкрити зміст кожної із передбачених законом трьох форм торгівлі людьми, в яких проявляється об’єктивна сторона цього складу злочину;

- визначити момент закінчення злочину стосовно кожної з названих форм;

проаналізувати ознаки складу торгівлі людьми, які характеризують суб’єкта та суб’єктивну сторону злочину;

дослідити кваліфікуючі ознаки торгівлі людьми;

визначити характерні ознаки торгівлі людьми, за якими вона відрізняється від суміжних складів злочинів;

дослідити норми кримінального законодавства інших країн, які передбачають відповідальність за торгівлю людьми, та порівняти їх зі
ст. 149 КК України;

розробити науково обґрунтовані рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного кримінального законодавства стосовно відповідальності за торгівлю людьми;

- на підставі проведеного аналізу сформулювати пропозиції щодо удосконалення диспозиції ст. 149 КК.

^ Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з притягненням винного до кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, положення міжнародного права, законодавства України та окремих зарубіжних країн, які встановлюють відповідальність за торгівлю людьми.

^ Предметом дослідження є особливості кримінальної відповідальності за торгівлю людьми за Кримінальним кодексом України, окремих закордонних країн та відмежування цього складу злочину від суміжних складів злочинів.

^ Методи дослідження. Основою дослідження є комплексне використання сукупності методів і прийомів наукового пізнання, які знаходять широке застосування у сучасній науці теорії права, що надає можливість досліджувати проблеми в єдності їх змісту і юридичної форми. Зокрема, для досягнення поставленої мети, в процесі теоретичних досліджень були використані такі методи наукового пізнання: історико-правовий метод, який дає можливість простежити еволюцію правових норм щодо протидії торгівлі людьми та формування поняття цього явища; діалектичний метод – при дослідженні елементів складу злочину, зокрема при з’ясуванні співвідношення між окремими формами зовнішнього прояву торгівлі людьми; при розкритті змісту ряду понять, які надані в диспозиції ст. 149 КК і дозволяють провести межу між злочинним діянням людини та вчинком, який не має кримінально-правового значення тощо; юридичний (догматичний) метод – при з’ясуванні дійсного змісту ознак, передбачених у диспозиції ст. 149 КК, шляхом її тлумачення з використанням різних способів (прийомів); метод системного аналізу – при дослідженні родового, а також основного та додаткового безпосереднього об’єктів торгівлі людьми; метод порівняльного правознавства – при розмежуванні з суміжними складами злочинів, при порівнянні положень ст. 149 КК України з аналогічними положеннями, які передбачені в кримінальному законодавстві інших країн, порівнянні різних точок зору вчених із цього питання; логіко-нормативний метод – при розробці пропозицій щодо удосконалення диспозиції ст. 149 КК України; метод статистичного аналізу – при вивченні понад 40 кримінальних справ за ознаками торгівлі людьми.

Теоретичну основу дослідження склали роботи вітчизняних учених із
кримінального права, що присвячені загальнотеоретичним кримінально-правовим питанням, а також питанням кримінальної відповідальності за торгівлю людьми. При написанні роботи широко використовувалися законодавство України та законодавства окремих іноземних держав, а також довідкові та періодичні видання.

Сформульовані в роботі теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях таких українських та зарубіжних науковців як: П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, В.І. Борисов, Я.М. Брайнін, Л.Д. Гаухман, В.К. Глистін, П.С. Дагель, М.Д. Дурманов, М.І. Ковальов, Д.П. Котов, А.М. Красіков, Л.М. Кривоченко, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, О.С. Міхлін, А.В. Наумов, М.І. Панов, А.О. Пінаєв, А.А. Піонтковський, В.С. Прохоров, В.В. Сташис, М.С. Таганцев, В.Я. Тацій, А.Н. Трайнін, С. С. Яценко та інших видатних учених.

Правову базу дослідження становлять: міжнародно-правові угоди, зокрема, Загальна декларація прав людини, Конвенція про рабство, Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами, Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі і інститутів та звичаїв, схожих з рабством, Конституція України, КК України, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України, закони України, зокрема, Закон України „Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині”, постанови Пленуму Верховного Суду України, підзаконні нормативно-правові акти, зокрема ті, що встановлюють порядок переміщення через державний кордон України. У роботі також використане кримінальне законодавство зарубіжних країн.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням теоретичних проблем кримінальної відповідальності за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини, передбачену в статті 149 КК України 2001 року. У роботі знайшли наукове обґрунтування положення, що відрізняються своєю новизною. Вони є особистим внеском здобувача у розробку проблеми і виносяться на захист:

- відстоюється авторське положення про те, що основним безпосереднім об’єктом цього складу злочину є суспільні відносини, які забезпечують свободу, честь та гідність людини. Вперше обґрунтовується положення про те, що додатковим факультативним безпосереднім об’єктом торгівлі людьми можуть виступати суспільні відносини, які забезпечують життя, здоров’я, порядок перетинання державного кордону України, порядок здійснення службовою особою своїх повноважень, а також відносини, пов’язані з правом дитини виховуватися в сім’ї з батьками, та з правом батьків виховувати дитину;

- отримала подальший розвиток наукова позиція щодо доцільності закріплення у ст. 149 КК України терміна “угода”, який охоплюватиме усі можливі форми незаконної передачі і отримання людини, оскільки дії, передбачені ст. 149 КК у нинішній редакції (продаж, інша оплатна передача людини, здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам)), значно звужують можливості застосування цієї норми;

- вперше обґрунтовується положення про те, що переміщення людини через державний кордон є обставиною, яка значно підвищує суспільну небезпеку цього злочину. На основі цього відстоюється позиція про необхідність закріплення цієї обставини у ч. 2 ст. 149 КК України, передбачивши за такі дії більш суворе покарання;

- наведено додаткові аргументи стосовно недоцільності закріплення у диспозиції статті 149 КК України мети як обов’язкової ознаки складу злочину торгівлі людьми, тим більше, що суб’єктивна сторона в даному випадку характеризується наявністю двох цілей цього злочину: кінцевої мети стосовно всіх трьох форм торгівлі людьми - подальша сексуальна експлуатація людини, використання у порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення до боргової кабали, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці та першочергової мети для третьої форми, яка полягає в тому, що особа здійснює цей злочин для подальшого продажу чи іншої передачі людини іншій особі (особам). Обґрунтовується, що таким чином не враховується можливість випадків здійснення цього злочину без зазначених цілей, а також складність їх встановлення в тій чи іншій конкретній ситуації;

- вперше розроблено єдиний підхід при розмежуванні торгівлі людьми із суміжними складами злочинів на основі визнаття особливістю цього злочину того, що він пов’язаний зі здійсненням незаконної угоди стосовно людини, що відображається на властивостях окремих елементів цього складу злочину, – це дає можливість відмежувати його від суміжних складів злочинів;

- на новому концептуальному рівні здійснюється кримінально-правовий аналіз кримінального законодавства окремих країн стосовно відповідальності за торгівлю людьми. На основі порівняльного кримінально-правового аналізу встановлюється, що ті країни, які переважно є постачальницями людей для продажу у кримінальному законодавстві містять норми, які передбачають відповідальність саме за торгівлю людьми, тобто передачу та отримання людини, а ті країни, в які переважно везуть людей – норми, які передбачають
відповідальність за примушування до зайняття проституцією. Деякі прогресивні положення кримінального законодавства цих країн пропонується закріпити в українському законодавстві, а саме те, що норма не повинна містити мети, як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони торгівлі людьми, переміщення через державний кордон повинне визнаватися обставиною, яка обтяжує це діяння.

- пропонується принципово нова редакція ст. 149 КК України, яка враховує усі зауваження, та пропозиції, сформульовані у дослідженні, а саме те, що об’єктивна сторона торгівлі людьми має містити таку дію, як здійснення незаконної угоди стосовно людини у формі її передачі і заволодіння нею. Така дія, як переміщення людини через державний кордон України, яка, відповідно до ст. 149 КК України є складовою однієї із форм торгівлі людьми основного складу злочину має визнаватися кваліфікуючою ознакою і міститися у ч. 2 цієї статті. Диспозиція ч. 1 ст. 149 КК України не повинна містити мети, як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони торгівлі людьми. Якщо особа, здійснюючи цей злочин, переслідує мету подальшої сексуальної експлуатації людини, використання її у порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення до боргової кабали, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатацію праці потерпілої, її дії стають більш суспільно небезпечними, тому мають міститися у ч. 2 ст. 149 КК України.

^ Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані:

у науково-дослідницькій діяльності – з метою подальшого вивчення питань, пов’язаних із кримінальною відповідальністю за торгівлю людьми;

у законотворчій діяльності – з метою удосконалення чинної редакції ст. 149 КК; у практичній діяльності правоохоронних органів, які застосовують кримінальний закон у боротьбі з торгівлею людьми;

у навчальному процесі – при викладанні студентам (курсантам) курсу Особливої частини кримінального права, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, науково-практичних коментарів до КК України.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження було заслухано та обговорено на засіданнях кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії, на 5-й звітній конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2002 р.), 6-й звітній конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2003 р.), 7-й звітній конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної
юридичної академії (Одеса, 2004 р.), І Всеукраїнській науковій конференції студентів і аспірантів „Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права, держави і політології”, присвяченій пам’яті д-ра юрид. наук, професора П. О. Недбайла, д-ра юрид. наук, професора О. В. Сурілова, д-ра
юрид. наук, професора В. В. Копєйчикова Львів (11-12 грудня 2002 року). Результати дослідження застосовувалися автором при проведенні практичних занять з курсу „Кримінальне право (Загальна та Особлива чистини)” в Одеській національній юридичній академії.

Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 8 наукових статтях, 7 з яких опубліковані у виданнях, що входять до переліку наукових та фахових видань, затвердженого ВАК України.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


ВИСНОВКИ


Здійснене дослідження сутності торгівлі людьми, історії виникнення та правового визначення цього явища на окремих етапах розвитку суспільства, ознак складу злочину, передбаченого ст. 149 КК України „Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини” дозволяє авторові сформулювати такі загальні основні висновки, що мають як теоретичне, так і практичне значення.

Торгівля людьми, з початку її виникнення підтримувалася державою та

суспільством, що знаходило своє вираження у нормах права. Проте з розвитком міжнародної спільноти торгівля людьми почала визнаватися ганебним явищем, яке характерне для відсталого суспільства. У ХVІІІ віці деякі країни ввели до свого кримінального законодавства відповідальність за цей злочин.

Торгівлю людьми вперше було засуджено на міжнародному рівні лише на

початку ХІХ століття. Було укладено ряд міжнародних угод, які засудили работоргівлю. Але вони мали більш декларативний характер, оскільки не підкріплювалися якими-небудь практичними заходами. У цей час окремі держави уклали між собою двосторонні угоди, які були спрямовані на боротьбу з работоргівлею. Усі ці угоди були спрямовані на боротьбу з торгівлею рабами. Торгівля вільними людьми поки що не засуджувалася.

На початку і впродовж ХХ століття приймалися міжнародні конвенції, які

забороняли торгівлю жінками і дітьми для подальшої сексуальної експлуатації. Проте Конвенції містили лише положення щодо заборони самої сексуальної експлуатації зазначеної категорії людей. Стосовно ж торгівлі людьми ними нічого не зазначалося. Міжнародна спільнота має приділяти увагу не лише торгівлі жінками і дітьми, а й торгівлі чоловіками. Тому на міжнародному рівні слід укладати угоди, які забороняють торгівлю людьми, а не окремими категоріями людей.

Автор виходить з того, що об’єктом злочину є суспільні відносини, яким

злочином завдається шкода. Злочин, передбачений ст. 149 КК України завжди заподіює шкоду суспільним відносинам, пов’язаним зі свободою, честю та гідністю людини, які є основним безпосереднім об’єктом цього злочину. Цей злочин також посягає на відносини, пов’язані зі здоров’ям людини, її життям, встановленим порядком здійснення посадовими особами своїх повноважень, зі встановленим порядком перетинання державного кордону, а також пов’язаним із правом дитини виховуватися в сім’ї з батьками та з правом батьків виховувати дитину, які становлять додаткові факультативні безпосередні об’єкти складу злочину, передбаченого статтею 149 КК України.

Цей склад злочину не містить такої ознаки як предмет злочину. Оскільки,

вчинюючи цей злочин, особа безпосередньо впливає на учасника суспільних відносин (особу продають чи передають безоплатно), останнього слід визначати потерпілим від цього злочину.

Об’єктивна сторона цього складу виражається у таких трьох формах:

продаж людини; інша оплатна передача людини; здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам). У перших двох формах злочин вчинюється на оплатній основі, у третій – лише на безоплатній основі.

Законодавець визнає здійснення угоди злочинними лише у тому випадку,

коли вони пов’язані з законним чи незаконним переміщенням за згодою людини чи без її згоди через державний кордон України. Здійснення таких угод у межах нашої країни відповідно до ст. 149 КК України не є злочинним. Це є суттєвим недоліком цієї норми. На думку автора, торгівля людьми, яка пов’язана з переміщенням людини через державний кордон України, значно підвищує суспільну небезпеку цього злочину. Тому таке переміщення необхідно визнати обтяжуючою обставиною злочину і закріпити в ч. 2 ст. 149 КК України.

У перших двох формах злочин слід вважати закінченим з моменту передачі

людини і отримання за це певної винагороди. Момент закінчення злочину у третій формі має вирішуватися таким чином: якщо угода стосовно людини здійснюється на території України, то злочин потрібно вважати закінченим з моменту переправлення людини через державний кордон; якщо ж така угода здійснюється лише після того, як людину перемістили за межі України, то цей злочин слід вважати закінченим з моменту здійснення цієї угоди, тобто коли людина потрапляє у фактичну власність іншої особи.

Злочин, передбачений ст. 149 КК України, вчинюється з прямим умислом.

Оскільки, за конструкцією об’єктивної сторони, цей злочин належить до так званих злочинів із формальним складом, зміст прямого умислу обмежується інтелектуальним і вольовим ставленням особи лише до суспільно небезпечного діяння. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони у перших двох формах є мотив цього злочину – корисливий мотив. Для третьої форми він є факультативною ознакою.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета цього злочину, яка має

складний характер: першочергова мета, яка є обов’язковою лише для третьої форми – здійснення інших незаконних угод стосовно людини, пов’язаних з переміщенням її через державний кордон – подальший продаж чи інша передача людини іншій особі (особам). Кінцевою метою, яка належить до всіх форм торгівлі людьми, є подальша сексуальна експлуатація людини, використання у порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення до боргової кабали, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці. Така конструкція мети має занадто складний характер, що ускладнює практичне застосування норми і призводить до того, що, в окремих випадках, особи, які вчинили дії, передбачені ч. 1 ст. 149 КК України, не будуть притягуватися до кримінальної відповідальності через неможливість встановлення однієї з обов’язкових ознак суб’єктивної сторони цього складу злочину – мети. Автор вважає, що мета взагалі не повинна передбачатись як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 149 КК України. Це дозволить спростити конструкцію диспозиції ч. 1 ст. 149 КК, зробити її більш зрозумілою та доступною для сприйняття.

У перших двох формах вчинення цього злочину, тобто при продажу

людини чи іншій оплатній її передачі виконавцем можна визнавати лише особу, яка передає людину; дії особи, яка свідомо отримує людину, цією статтею не передбачається і можуть кваліфікуватися лише як співучасть у злочині у вигляді пособництва. У третій формі – здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам), виконавцем злочину можна визнати як особу, яка передає людину, так і особу, яка її отримує.

Злочин, передбачений ст. 149 КК України, межує з деякими іншими

злочинами, з якими має спільні ознаки. Зі складами злочинів, які передбачені ст. ст. 146, 147, 148 КК України, цей злочин об’єднує те, що усі вони посягають на суспільні відносини, пов’язані зі свободою людини. Між тим, особливістю складу злочину, передбаченого ст. 149 КК України, є те, що основним безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, пов’язані з честю та гідністю людини. Крім того, від вказаних злочинів склад торгівлі людьми відрізняється ознаками об’єктивної сторони, яка виражається у трьох формах, сутність яких полягає у передачі людини іншій особі, і суб’єктивної сторони, яка характеризується спеціальною метою.

Від складу злочину, передбаченого ст. 148 КК України, цей злочин відрізняється тим, що при підміні дитини, замість вилученої залишають чужу для батьків дитину. Якщо ж дитину у подальшому продадуть іншій особі чи здійснять стосовно неї інші дії, передбачені ст. 149 КК України – вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів: ст. 148 та ст. 149 КК України.

Склад злочину, передбачений ст. 149 КК України, відрізняється від складу, передбаченого ст. 447 КК України, об’єктом – у першому випадку – це суспільні відносини, пов’язані зі свободою, честю та гідністю людини, у другому – відносини миру та мирного співіснування окремих країн. Відмінність також полягає в об’єктивній стороні: якщо торгівля людьми полягає у передачі і (у третій формі) отриманні людини, то „Найманство” полягає лише у вербуванні, фінансовому, матеріальному забезпеченні, навчанні найманців. Подібність цих складів злочинів полягає лише у тому, що „Найманство” вчинюється з метою використання людини у збройних конфліктах інших держав. Для складу злочину, передбаченого ст. 149 КК України, така мета теж характерна, однак вона є альтернативною, оскільки у цій статті вказані й інші цілей, з якими може вчинюватися цей злочин.

Цей склад злочину необхідно відрізняти від складу, передбаченого ст. 169 КК України. Коли особа здійснює дії щодо усиновлення дитини з певним порушенням встановленого порядку усиновлення, вони підпадають під ст. 169 КК. Якщо ж передача дитини здійснюється без процедури усиновлення – за такі дії відповідальність передбачена ст. 149 КК України.

Від злочинів, передбачених ст. ст. 143, 150, 301, 303, 304 КК України, торгівля людьми відрізняється також ознаками об’єкта, об’єктивної сторони та суб’єктивної сторони. Поєднує їх те, що, відповідно до ст. 149 КК Україн