Реферат: До питання про необхідність вивчення навчальної дисципліни «політологія» як обов’язкової студентами вищих навчальних закладів україни

ДО ПИТАННЯ ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ВИВЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ПОЛІТОЛОГІЯ» ЯК ОБОВ’ЯЗКОВОЇ СТУДЕНТАМИ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ


УДК 327 (477)

Галактіонова Ірина Володимирівна,

кандидат політичних наук, доцент кафедри суспільно-політичних наук,

глобалістики та соціальних комунікацій ВМУРОЛ «Україна», м. Київ.


У статті розглядаються аргументи щодо необхідності вивчення політології як обов’язкової навчальної дисципліни у вищих навчальних закладах у контексті загального значення цієї науки для розвитку усього українського суспільства. Актуальність поставленої проблеми автор підкріплює прикладами з власної викладацької практики та результатами незалежного зовнішнього оцінювання знань випускників середніх шкіл Українського центру оцінювання якості освіти.

Ключові слова: політологія, навчальна дисципліна, вищий навчальний заклад, викладання, громадянська освіта, політична культура.


Постановка проблеми. Останнім часом в українському суспільстві розгорнулася дискусія навколо питання, чи насправді існує реальна потреба обов’язкового вивчення деяких соціальних і гуманітарних дисциплін у вищій школі. До таких дисциплін зараховують такі дисципліни як: «культурологія», «соціологія», «політологія», «філософія», «релігієзнавство», «історія України». Додатковим приводом для суперечок в академічному середовищі та у суспільстві загалом став Наказ № 642 Міністерства освіти та науки України від 9 липня 2009 року «Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента», згідно з яким політологія не є обов’язковою дисципліною для вивчення студентами (спеціалістами медичного та ветеринарно-медичного спрямування) всіх спеціальностей і форм навчання, починаючи з набору 2009 р. [8]. Тим не менше існують цілком поважні причини вважати, що цей предмет повинен лишитись серед обов’язкових дисциплін для вивченні у вищій школі.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій. Оскільки проблемна ситуація, що виникла навколо предмету нашого розгляду, утворилась зовсім недавно, ґрунтовних досліджень з цього питання у країні майже не існує. Втім, щодо значення політології для українського суспільства і молоді зокрема, протягом останніх двадцяти років висловлювались такі автори, як А. Колодій, В. Горбатенко, Ф. Рудич, М. Головатий, О. Бабкіна, В. Бабкін, В. Бебик, В. Пушкін та інші. Наприклад, Ф. Рудич вважає, що ключовим завданням політології є саме навчально-освітня діяльність, формування високої політичної свідомості і політичної культури громадян України і особливо молодого покоління [12].

^ Мета даної статті полягає в тому, щоби з’ясувати доцільність вивчення дисципліни «Політологія» як обов’язкової навчальної дисципліни у вищих навчальних закладах України.

Для дослідження предмету даної статті були використані наступні методи: порівняльно-ретроспективного та критичного аналізу, анкетування, інтерпретації даних соціологічного опитування.

^ Аналіз проблеми і результати дослідження. Перш ніж дати відповідь на питання, потрібно чи ні вивчати основи політології у ВНЗ України, треба згадати, а що саме і коли зумовило появу цієї навчальної дисципліни (та політології як науки взагалі) в академічних стінах. Наука політологія офіційно з’явилась в Україні фактично разом із її незалежністю. До початку 1990-х років в Україні і в СРСР такої науки і дисципліни не існувало взагалі. Більше того, слова «політологія», «політолог» були ледь не під забороною вживання, оскільки асоціювались вони з «ворожими» західними ідеологічними течіями та ідеями. Хоча це зовсім не означає, що науки про політику як такої за своєю сутністю теж не було. Звісно, що суспільні-політичні процеси потребували вивчення радянськими вченими. До наук, які були якимось чином наближеними до сучасної політології, можна віднести суспільствознавство, теорію держави і права, історію КПРС, науковий комунізм, політичну економію. Ці науки не були вільні у предметах для дослідження – їх вибір був заздалегідь зумовлений комуністичною ідеологією, яка не визнавала жодних відхилень від курсу.

Суспільно-політичні перетворення, які переживала країна, починаючи з середини 1980-х років, поставили багато запитань і перед пересічними громадянами, і перед науковцями-суспільствознавцями. З одного боку, ці питання були важкими, незручними, незрозумілими, так само як і відповіді на них, а з іншого – нарешті вчені отримали можливість досліджувати такі явища, про які тільки чули або випадково читали, наприклад: багатопартійність, партійна система, виборча система, опозиція, корупція, демократія, політичні ідеології і доктрини, плюралізм думок, свобода слова, громадянське суспільство, етатизм, політична культура та інші поняття, які власне і розглядає наука політологія, і вивченню яких західні автори присвятили чимало праць. У СРСР щодо перерахованих вище понять і явищ існувала повна однозначність – партія була одна, ідеологія - так само, вибори скрізь відбувались за однією схемою і сценарієм. Тобто приводів для суперечок і наукових дискусій нібито не повинно було бути. Але з епохою М.С. Горбачова прийшли інші часи. Нарешті науковці отримали можливість відкрито, не ховаючись, вивчати феномени суспільно-політичного життя в СРСР та за його межами. Хтось цим займався із наукового інтересу, потребуючи нових знань, хтось віддавав данину моді, хтось підлаштовувався під тодішню кон’юнктуру, оскільки поступово приходило розуміння, що предмети його спеціалізації навряд чи будуть актуальними у майбутньому.

Таким чином 1989 р. Державний комітет СРСР з науки і техніки офіційно затвердив номенклатуру спеціальностей наукових працівників під загальною назвою «Політичні науки», в межах якої уперше передбачалася спеціалізація з політичних наук, що створило можливості для захисту кандидатських і докторських дисертацій [14]. З 1990-го року політологію почали викладати як навчальну дисципліну у вищих навчальних закладах. На початку 1990-х років з’явились перші кафедри політології в університетах України: Національному університеті ім. Т.Г. Шевченка, Національному університеті «Києво-Могилянська академія», Одеському, Дніпропетровському, Львівському, Харківському державних університетах. Ця дисципліна введена до переліку спеціальностей підготовки фахівців. Вочевидь у науковому колі назріла необхідність вивчати, а подекуди наново відкривати, поняття і явища, актуальність яких була зумовлена перебігом історичних подій у СРСР. Радянські «прототипи» політології не могли надати такої можливості через ті ідеологічні межі, в яких вони виникли та існували. Це були абсолютно штучно створені дисципліни, вивчення яких було обов’язковим в межах тотальної індоктринації молоді, що навчалася.

Науковці довели правомірність існування на теренах колишнього СРСР такої науки, як політологія. Нарешті з’явилася можливість відкрито вивчати політичні і соціальні явища з точки зору їхньої об’єктивної сутності, а не з позицій нищівної критики радянської ідеології. Більше того, ці знання стали доступними не тільки вузькому колу науковців, але й студентам і викладачам. Були зроблені перші набори студентів на нову спеціальність «політологія». Трохи згодом прийшло розуміння того, що базові знання з політології необхідні не тільки фахівцям, але й широкому загалу випускників ВНЗ, які перед усім були громадянами з високим ступенем освіти та інтелектуального розвитку, які жили та взаємодіяли із суспільством, що динамічно розвивалось у соціально-політичному напрямку. Відомо, що життя суспільства і політика нероздільні. Неможливо жити повноцінним життям у суспільстві і не знати, не розуміти, що відбувається в одній із найважливіших його сфер, тим більше, що кожна людина як громадянин задіяна в систему політичних відносин як об’єкт або суб’єкт політики.

Студент, який отримує класичну університетську освіту, повинен розуміти той світ, що його оточує, і вміти орієнтуватись у ньому. Враховуючи бурхливі та контраверсійні політичні процеси в Україні на початку 1990-х років, таке розуміння і вміння потрібно було не тільки студентській молоді. Політологія як навчальна дисципліна має на меті давати знання з таких тем, як: політична влада, політична система, політична культура, політичні партії і партійні системи, вибори і виборчі системи, політичні режими, політичні доктрини та ідеології, політичні еліта та лідерство й інших. Таким чином, студентська молодь отримувала теоретичні і практичні знання про устрій і функціонування політичної системи суспільства.

Крім того вищій навчальний заклад покликаний готувати не тільки дуже добре теоретично підготовленого фахівця у певній галузі народного господарства, мета вищої освіти - сформувати людину з широким світоглядом, нонконформістською свідомістю, системою гуманістичних цінностей. Це завдання можливо виконати лише за допомогою викладання дисциплін із соціально-гуманітарного блоку. Саме тому так цінуються випускники з дипломами найпрестижніших вишів світу. Можна почути думку, що в європейських вишах технічного профілю обсяг вивчення соціально-гуманітарних дисциплін є значно меншим, ніж профільні предмети, або такі дисципліни у навчальній програмі взагалі відсутні [10]. Проте прихильники такої точки зору не беруть до уваги той факт, що в країнах Західної Європи дуже давні і сталі традиції демократичного суспільства, що безумовно позначається на рівні освіченості і світогляді громадян цих країн. Те, що для європейських студентів є нормою, загально відомими фактами, традицією, наша молодь мусить дізнаватись, розуміти, сприймати самостійно, що, звісно, є не простим завданням. Фахівці вважають, що цілеспрямоване вивчення політології у вищих навчальних закладах є базовим при засвоєнні систематизованих знань щодо демократії. Ґрунтовно вивчивши основи політології, студент має відчувати себе повноцінним громадянином, реальним творцем справжньої демократії, вміти професійно оцінювати реальність (або утопічність) політичної модернізації, яка здійснюється, і тим самим стати на шлях створення політичної філософії життя, формування високих норм моральної поведінки, правової свідомості, активної громадянської позиції [12].

Вище наведені аргументи щодо важливості вивчення політології для українського суспільства ілюструє наступний приклад із викладацької практики автора. Протягом декількох років автор викладає курс «Основи політології» студентам першого-четвертого курсів денного та заочного відділення ВМУРОЛ «Україна» як гуманітарних, так і технічних та природничих спеціальностей. На одному з перших занять студентам пропонується самостійно зробити тестове завдання, в якому підібрані питання на знання устрою політичної системи України та основ держави і права. Результати не оцінюються. Тест проводиться для розуміння викладачем загального рівня ерудованості та поінформованості студентів, а також вміння мислити. Пропонується три варіанти завдання, кожен із яких містить всім-дев’ять питань із відкритими і закритими відповідями. Ось декілька питань з тесту, що передбачають закриту відповідь, тобто треба вибрати один або більше із запропонованих варіантів: «Назвіть вищий орган виконавчої влади в Україні», «Зазначте дату прийняття Конституції України», «Скільки палат має український парламент?», «Назвіть вищий орган законодавчої влади в Україні», «Назвіть міжнародні організації, до складу яких входить Україна», «За якою системою обирається парламент в Україні?», «Хто або що є джерелом влади в Україні?», «Що означає слово демократія?» А це приклади питань, на які відповідь треба дати самостійно: «Назвіть гілки державної влади», «Назвіть офіційні державні свята в Україні, дати, а також історичні приводи для святкування», «Назвіть основні права та обов’язки громадян України», «Назвіть відомі Вам міністерства, які діють в Україні». Варто зазначити, що для того, аби скласти цей тест, не потрібні спеціальні знання основ політології, інформації, що міститься в основному Законі України – Конституції, цілком достатньо. Основною умовою для студентів є цілковита самостійність. Опитування проводилось протягом трьох років. Загальна кількість опитаних студентів склала більше, ніж 300 осіб.

Які ж висновки можна зробити, оцінюючи загальний рівень обізнаності студентів у галузі загальних знань про політичний і державний устрій рідної країни? Перше, що треба відзначити, переважна більшість студентів не усвідомлюють, що таке гілки влади, які органи влади ці гілки представляють на найвищому інституційному рівні. Лише одиниці опитаних усвідомлюють, що, наприклад, парламент, Верховна Рада України і єдиний орган законодавчої влади; спікер і Голова Верховної Ради; Кабінет Міністрів України, уряд і вищий орган виконавчої влади; прем’єр-міністр і Голова уряду - це тотожні поняття. Найбільший клопіт справляють питання з відкритою відповіддю. Більшість опитаних лишала відведені місця на аркуші порожніми. Настільки складно, виявляється, пригадати державні свята України. Ніхто з опитаних не зміг дати повної відповіді на питання щодо основних прав і обов’язків громадянина України. Одиниці знають, які саме політичні партії представлені у складі українського парламенту. Питання щодо членства України в міжнародних організаціях, міждержавних об’єднаннях і проектах виявилось занадто складним для абсолютної більшості опитаних, щоправда принаймні одну організацію – ООН студенти вказують безпомилково. Частина переконана, що Україна є членом НАТО, хоча мало хто знає, що це за організація, і тим більше мало хто може вірно розшифрувати цю абревіатуру. Про деякі інші організації (ЄЕП, ОБСЄ, ГУАМ) студенти взагалі ніколи не чули, як вони самі стверджують.

Після завершення тесту відбувається обговорення результатів і правильних відповідей на питання. Мало хто зі студентів не задоволений своїми результатами. Свою необізнаність вони намагаються пояснити аргументами на кшталт «нам не потрібна політологія», «я не мушу цього знати», «я – економіст/ інженер /хімік, тож для мене все це зайва інформація», «політика – річ брудна, від мене нічого не залежить, тому мені це нецікаво».

Результати авторського дослідження підкріплюються даними незалежного зовнішнього оцінювання знань, що проводив Український центр оцінювання якості освіти серед учнів випускних класів наприкінці 2008-2009 навчального року. Лише 46% школярів, які складали тест з історії України, знаються на процесах створення української державності, що відбувались на початку 1990-х років, усього 38% опитаних змогли вірно вказати дати прийняття Конституції України, ухвалення Декларації про державний суверенітет, Акту проголошення незалежності України [9].

Це приклади цілком типового мислення пересічних сучасних українських студентів. Виникає питання, якщо громадяни не хочуть знати, за якими правилами вони живуть і як влаштоване їхнє суспільство, для кого тоді писалася Конституція України? Для чого нам потрібен вихідний, святковий день 28 червня, якщо більшість студентів не може пояснити, чому саме цей день є державним святом?

Розглянемо також наступну ситуацію. Досить часто можна почути від студентства ствердження, що політологія їм здається нецікавою, нудною, незрозумілою, і, відповідно, непотрібною. На наш погляд, проблема полягає насамперед у методах викладання цієї дисципліни. Звісно, для того, щоб викладати цю дисципліну, потрібне не тільки досконале володіння матеріалом, але й певний рівень педагогічної майстерності, вміння володіти аудиторією, навести вдалий приклад, зацікавити темою, мотивувати студента працювати. Написано дуже багато методичних посібників із рекомендаціями, як саме краще проводити теоретичні і практичні заняття з політології, яким чином організовувати самостійну роботу студентів і перевіряти засвоєні знання. Майбутні фахівці-політологи вивчають такий предмет, як «методика викладання суспільно-політичних дисциплін», а також проходять педагогічну практику, де пробують себе в якості викладачів у стінах свого навчального закладу.

Звісно, питання кількості годин, відведених для вивчення будь-якої дисципліни, не вирішує питання якості, тому фахівцям із методології викладання є над чим попрацювати вже зараз. Це особливо стосується викладання політології, адже питання патріотичного і громадянського виховання є надто тонким і складним процесом, щоб нехтувати його якістю. Тож проблему «нецікавості» політології як навчальної дисципліни можна вирішити, приділивши більше уваги роботі з викладачами, які вже працюють, і тими, які прийдуть працювати до ВНЗ незабаром. Тобто методологічні проблеми у викладанні дисципліни «Політологія», які позначаються на уявленні студентів про всю науку в цілому, ще не означають, що ця дисципліна зайва в навчальній програмі.

Не можна оминути увагою і той факт, що вивчення основ політології є, фактично, втіленням громадянської освіти в Україні. Ще десять років тому питання щодо необхідності громадянської освіти для української молоді було одним із пріоритетних і для викладачів, і для посадових осіб із Міністерства освіти і науки України. Українські науковці-політологи доклали багато зусиль для того, щоб наша молодь отримала не тільки фахову, але й громадянську освіту. Особливо варто відзначити внесок у впровадження цього особливого напрямку в гуманітарній освіті української молоді, який зробили С. Рябов, А. Колодій, М. Головатий, С. Кисельов, О. Тягло, І. Жадан, інші науковці і громадські діячі [4-7, 13, 15]. Зокрема, автор теж присвятила декілька статей цьому питанню [1-3]. І ось, коли проект «Громадянська освіта» нарешті запрацював на шкільному рівні і рівні ВНЗ, усі зусилля йдуть на марно. Після виведення політології із блоку обов’язкових для вивчення навчальних дисциплін у вищій школі про громадянську освіту вже не йдеться. Лунають думки, що знання про суспільство і його інститути молоді люди можуть вільно отримати деінде, а вища школа покликана перш за все підготувати фахівця. Так, але фахівця високоосвіченого, з високим рівнем культури та моралі. У протилежному випадку ми отримуємо випускника-бакалавра, який стверджує, що Україна – це монархія, а монархом є обраний Президент В.А. Ющенко (цілком конкретний приклад із викладацької практики автора). Для чого Україні такі фахівці? В питанні громадянської освіти не може бути поділу на фахівців, нефахівців, інженерів, ремісників і таке інше. Як можна бути громадянином і не знати свої права та обов’язки? Це питання всеукраїнського масштабу. Такі знання молодь може і повинна отримати лише у процесі комплексного навчання. Треба пам’ятати, що саме громадянська освіта закладає підвалини громадянського суспільства. Чи, можливо, про цей етап у суспільному розвиткові України вже не йдеться?

Ось про що йшлося у вступі до робочої програми з політології на 2007-2008 навчальний рік Буковинського державного медичного університету, складеної на підставі курсу «Політологія» для студентів медичних вузів (МОЗ України, 1993 р.): «Вивчення політології … формує розуміння майбутніми фахівцями основних категорій політичної науки (політики, політичної влади, суб’єктів політики, політичного лідерства та ін.), сприяє підвищенню їхньої політичної активності як громадян незалежної країни» [11]. Виходить, що протягом шістнадцяти років майбутнім медикам було важливо вивчати політологію, а 2009 року вже ні, і розуміти основні категорії політичної науки від них вже не вимагається. Чого дивуються соціологи, коли громадяни демонструють низьку виборчу активність, віддають свої голоси, користуючись не знаннями і власними розмірковуваннями, а чутками, плітками, порадами тощо; чого дивуватись, що студентська молодь легко піддається на маніпуляції різними політичними силами. Тепер треба очікувати інших проявів політичної свідомості громадян.

Нарешті треба згадати про економічний бік питання. П'ятнадцять років вищі навчальні заклади готують фахівців-політологів із дипломами бакалаврів, спеціалістів, магістрів, які мають спеціалізацію викладачів суспільно-політичних наук. За ці роки підготовлено більше 527 кандидатів та більше 76 докторів політичних наук, які займаються науковою та викладацькою діяльністю [12]. Що ж відбудеться, якщо політологія стане вибірковою навчальною дисципліною для студентів усіх спеціальностей, а не тільки медичного та ветеринарно-медичного спрямувань? Наказ МОН передбачає 25 студентів як мінімальну кількість осіб для групи, що вивчає дисципліну за власним вибором. Зрозуміло, що кількість груп істотно знизиться, відповідно, так само знизиться педагогічне навантаження викладачів, та й сама кількість викладачів теж. Постає наступне питання, що ж робити тим викладачам, які внаслідок такої реформи позбавились хто частини заробітку, а хто й робочого місця? Той самий наказ це передбачає. В ньому йдеться про те, що для вирішення цієї проблеми потрібно створити умови для перепідготовки та підвищення кваліфікації викладачів гуманітарних і соціально-економічних дисциплін [8]. Проте документ не містить вказівок, ким мають стати викладачі політології, наприклад, після перепідготовки, і з якою практичною метою їм треба підвищувати свою кваліфікацію. Виходить, що держава власним коштом підготувала тисячі кваліфікованих викладачів, а тепер їх - надлишок, і треба знову витрачати бюджетні кошти на їхню перепідготовку.


Висновки. У підсумку можна стверджувати, що політологія як навчальна дисципліна повинна залишитись у переліку обов’язкових для вивчення студентами вищих навчальних закладів. Можна прийняти аргументи щодо скорочення кількості годин, відведених на її вивчення, проте робити її вибірковою дисципліною вочевидь неможна. Рішення про переведення політології як навчальної дисципліни з обов’язкових у вибіркові для вивчення позбавить українську молодь цілого пласту знань, необхідних для формування її політичної свідомості та громадянської культури. Треба шукати компроміс між двома точками зору, інакше вже за чотири-п’ять років ми матимемо сотні тисяч фахівців вузької спеціалізації з низькім рівнем громадянської свідомості і парафіяльно-підданським типом політичної культури, а для українського суспільства в цілому буде характерний стан аномії, що напевно не відповідає національним інтересам України.


Література

1. Галактіонова, І.В. Фактор освіти у формуванні політичної культури громадянина демократичної держави / І.В. Галактіонова // Громадянська освіта в Україні: досвід, пошуки, перспективи: Матеріали конф. — Ніжин, 2002. — С.23–26.

2. Галактіонова, І.В. Громадянська освіта як фактор впливу на формування політичної культури громадян України / І.В. Галактіонова // Альманах “Магістеріум. Політичні студії”, випуск 10. - Київ, НаУКМА, 2002. - С. 52-56.

3. Галактіонова, І.В. Фактори впливу на формування політичної культури молоді України, 90-ті роки XX ст. / І.В. Галактіонова // Наукові записки НаУКМА — К., 2001. — Т.19: Політичні науки. — С.72–79.

4. Жадан, І.В. Психолого–педагогічні проблеми політичної освіти молоді / І.В. Жадан // Наукові записки НаУКМА. Політичні науки.– 2003.– т.21.– с.91–95.

5. Основи демократії. Навч. посібник для студентів вищих навч. Закладів / За заг. ред. А. Колодій. М-во освіти і науки України, Ін-т вищої освіти АПН України, Укр.-канад. проект “Демократична освіта”. – К. : „Ай-Бі”, 2002. – 684 с.

6. Політична культура сучасної молоді [Текст] / Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребкало В.А. - К. : АЛД, 1996. - 112с.

7. Політична культура та проблеми громадянської освіти в Україні: Аналіт. звіт / Рябов С.Г., Кисельов С.О., Кисельова О. та ін. - К.: Тандем, 2004. - 79с.

8. Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента. Наказ Міністертсва освіти і науки України № 642 від 9 липня 2009 р. – Режим доступу: www.mon.gov.ua/newstmp/2009_1/09_07/doc1.doc

9. Результаты тестов: больше 70% выпускников украинских школ не знают теоремы Пифагора – Электронный ресурс «Корреспондент» от 21.09.2009 - Режим доступа: www.korrespondent.net\ukraine\events\974207 - Заглавие с экрана.

10. Решетилова, О. В сьогоднішньому гуманітарному світі людина повинна почувати себе вільно // День - № 121, четвер, 16 липня 2009 р. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=276990&mainlang=ukr - Назва з екрану.

11. Робоча програма з політології складена на основі програми курсу “Політологія” для студентів медичних вузів (МОЗ України, К., 1993). Буковинський медичний університет. [Електронний ресурс]. – Документ pdf. - Режим доступу: www.bsmu.edu.ua

12. Рудич, Ф. Політична наука чи політологія? – Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/bookscontent.php3?b=21&c=453 – Назва з екрану.

13. Рябов, С.Г. Політична наука в Україні ХХІ століття: стан та перспективи розвитку: Дослідження / Укл. С.Г. Рябов. - К. : Навч.-метод. центр "Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти" в Україні, 2005. - 103с.

14. Становлення політології як науки і навчальної дисципліни - Режим доступу: http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=1149&Itemid=71 – Назва з екрану.

15. Тягло, О.В. Як розбудувати громадянську освіту в Україні? / О.В. Тягло // Наукові записки НаУКМА. Політичні науки.– 2000. – Т.18. – с.84–90.


В статье рассматриваются аргументы касательно необходимости изучения политологии как обязательной учебной дисциплины в высших учебных заведениях в контексте общего значения этой науки для развития всего украинского общества. Актуальность затронутой проблемы автор подкрепляет примерами из собственного преподавательского опыта и результатами независимого внешнего оценивания знаний выпускников средних школ Украинского центра оценивания качества образования.

^ Ключевые слова: политология, учебная дисциплина, высшее учебное заведение, преподавание, гражданское образование, политическая культура.


The article discusses arguments regarding necessity of political science learning as compulsory subject in the institutes of higher education in the frame of the meaning of this science for the whole Ukrainian society. An actuality of discussed problem is supported by examples from author’s teaching practice and by results of independent external testing of the knowledge of school-leavers which was done by Ukrainian assessment centre of an education quality.

Key words: political science, subject, institute of higher education, teaching, civic education, political culture.


ОСВІТА РЕГІОНУ.

ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, КОМУНІКАЦІЇ.

Український науковий журнал, 2009, №4