Реферат: Перший форум агенцій регіонального розвитку україни

ПЕРШИЙ ФОРУМ АГЕНЦІЙ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
Київ, 4-5 листопада 2003 р.
Асоціація агенцій регіонального розвитку України Київський центр Інституту Схід-Захід Інститут регіональних та євроінтеграційних досліджень “ЄвроРегіо Україна” Агенція “ІКАР-Україна”


СУЧАСНІ ФІНАНСОВІ МЕХАНІЗМИ ТА ІНСТРУМЕНТИ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ


За фінансової підтримки Канадського уряду через Канадське Агентство Міжнародного Розвитку (КАМР) Canadian International Development Agency (CIDA)


© Іван Федів

© НЦ „Академія самоврядування”


ЗМІСТ

^ ПЕРШИЙ ФОРУМ АГЕНЦІЙ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ 1

Асоціація агенцій регіонального розвитку України 1

Київський центр Інституту Схід-Захід 1

Інститут регіональних та євроінтеграційних 1

досліджень “ЄвроРегіо Україна” 1

Агенція “ІКАР-Україна” 1

1

^ СУЧАСНІ ФІНАНСОВІ МЕХАНІЗМИ ТА ІНСТРУМЕНТИ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ 1

За фінансової підтримки Канадського уряду через Канадське Агентство Міжнародного Розвитку (КАМР) Canadian International Development Agency (CIDA) 1

^ РОЗДІЛ 1. ОПИС ПРОБЛЕМИ 3

1.1 Світовий досвід створення гарантійних фондів 4

1.2 Створення гарантійних фондів у країнах Латинської Америки 6

1.2.1 Мета і завдання створення гарантійних фондів 8

1.2.2 Результати реалізації гарантійних програм 8

1.3 Програма FUNDES 8

1.4 Досвід Італії 11

1.5 Німецька модель гарантій 12

1.6 Місцеві гарантійні фонди у Польщі 13

^ РОЗДІЛ 2. ДОСВІД УКРАЇНИ 14

2.1 Загальний огляд 14

2.2 Муніципальний сектор економіки 16

2.3 Залучення коштів інвесторів 16

2.3.1 Залучення коштів населення 16

2.3.2 Технічні кредити іноземних банків 17

2.3.3 Фонди розвитку територій 17

2.3.4 Просвітницькі інституції 18

2.4 Пріоритетні напрямки 18

2.4.1 Транспортна інфраструктура 18

2.4.2 Виробництво транспортних засобів. 19

2.4.3 Проблеми Львівської області 20

2.5 Енерговиробництво і енергоспоживання 20

2.5.1Збільшення виробництва електроенергії 21

2.4.1Переробка сміття 21

2.5.3Виробництво електроенергії на дериваційних мікро ГЕС 21

2.5.4Перехід на альтернативні джерела енергопостачання 21

2.5.5Впровадження енергозберігаючих технологій 22

2.5.6Енергозаощадження у побуті включає: 22

2.4 7 Проблеми сільських районів 22

2.6 Житлово-комунальне господарство 23

2.61 Комунальне господарство міст 23

2.6.2 Житлове господарство 24

2.6.3 Сільські райони 24

2.6.4 Інформаційне забезпечення та навчання 25

25

^ РОЗДІЛ 3. СХЕМА ВПРОВАДЖЕННЯ 25

Додаток 1 Роль Фонду Муніципального Розвитку у реалізації проекту 29

Додаток 2. Проект угоди про корпоративне управління 30



^ РОЗДІЛ 1. ОПИС ПРОБЛЕМИ

Економічне зростання є процесом еволюції економічної системи, який проходить під впливом різних чинників і характеризується виробничою, інвестиційною та торгівельною активністю. Для вирішення проблем економічного зростання необхідно прийняти відповідні політичні рішення щодо створення правового поля і механізмів за допомогою яких буде досягнуто мети.

В умовах реформування політичної і економічної системи в Україні ми зустрічаємось з новими поняттями та проблемами, які пов'язані з визначенням місця і ролі у процесах державотворення місцевого самоврядування. Необхідно розглядати самоврядування не тільки на рівні територіальних громад, а і їх об'єднань, до яких відносяться районні та обласні ради. На цьому рівні формується цілий сектор економіки, який має свою специфіку і відіграє ключову роль у процесах трансформації суспільства.

Муніципальний сектор економіки часто включає і потенціал великих підприємств. Підприємства побудовані на землях, які є власністю територіальних громад, користуються інженерною і соціальною інфраструктурою, використовують трудові ресурси. Найбільш вплітається у цей сектор сфера малого підприємництва і послуг, які користуються виробничими і офісними приміщеннями і збувають свої товари і послуги на території населеного пункту.

Розвиток територій безпосередньо пов'язаний економічною активністю, а підприємницьке мислення місцевих лідерів та ділове партнерство влади, бізнесу та громад, потребують відповідного ресурсного забезпечення. Політика сприяння розвитку підприємництва має включати:

оптимізацію рівня регуляторної політики;

просту і доступну схему вирішення земельних питань;

прозору і просту схему надання не житлових приміщень;

відповідну маркетингову стратегію направлену на підтримку і популяризацію місцевих товарів і послуг, можливостей і потреб підприємств усіх форм власності;

матеріально-технічну, інформаційну та фінансову підтримку сфери малого бізнесу і підприємництва.

Ці та інші заходи мають бути реалізовані владою. Однак малий бізнес та приватне підприємництво потребує фінансової підтримки, здійснити яку з бюджету не має можливості. Саме тому виникає потреба включити у гру банківські інституції та інші механізми кредитування або інвестування. Активізація кредитної діяльності має супроводжуватися такими заходами:

зниження вартості грошей;

зростання доступності кредитів;

оптимізація процедури адміністрування кредитів;

покращення системи пошуків та інформування потенційних клієнтів;

активізація позиції банків щодо корпоративного управління;

формування системи професійного супроводу проектів та навчання менеджерів;

злиття капіталу малих банків і створення фінансових корпорацій для фінансування окремих проектів та програм;

створення і підтримка системи кредитових спілок для мікрокредитування;

формування системи фінансового посередництва.

Тут не оговорюються заходи, які відносяться до рівня компетенції центрального уряду і Національного банку. Заходи, які можуть реалізувати самі банки будуть сприяти розширенню сфери діяльності банків.

У даній публікації розглядається досвід мікрокредитування, пропозиції щодо використання технічних кредитів, створення і функціонування гарантійних фондів, які відіграли і відіграють ключову роль у розвитку підприємництва і малого бізнесу багатьох країн світу.

Формування програм сталого розвитку територій передбачає декілька стадій:

комплексний аналіз потреб і можливостей;

формування системи планування і моніторингу;

формування інфраструктури та політика людських ресурсів;

фінансово-кредитне забезпечення виконання планів і проектів.

Перші дві стадії здійснюються у тісній співпраці відповідного органу влади та представників громадськості, оскільки потребують вибору пріоритетів. Третя стадія найуспішніше здійснюється комунальними підприємствами, а четверта стадія в Україні реалізовується недостатньо ефективно, про що свідчить величина залучених інвестицій та кредитних ресурсів.

Таким чином, можна висунути гіпотезу, що активізація кредитної діяльності банків, доступність і здешевлення кредитів, зменшення ризику втрат коштів банками буде сприяти активізації ділової активності суб'єктів підприємницької діяльності та розвитку територій.

^ 1.1 Світовий досвід створення гарантійних фондів

Гарантійні системи у різних країнах світу мають свої відмінності, однак усі вони направлені на створення кращих умов отримання кредитів для сфери малого і середнього бізнесу. Малий та середній бізнес має свої особливості, до яких відносяться:

відсутність тривалої історії відповідного підприємства;

відсутність необхідної величини майна для застави;

недостатній рівень якості менеджменту;

низькі прибутки банків на видані кредити;

подвійна облікова політика на підприємствах;

високий рівень ризику через банкрутство.

До цих проблем додаються проблеми періоду трансформації, однією з яких є нерозвиненість системи та недосвідченість банківських працівників, власників і керівників фірм. Однак гарантійні фонди створені і діють у країнах з стабільним економічним розвитком до яких відносяться: США, Японія, Канада, Країни Західної Європи.

^ Типовий приклад. Починаючий бізнесмен приходить у банк з проханням про надання кредиту. Його зустрічає службовець або завідувач відділом питаннями:

“Чи маєте Ви бізнес-план?”

Відповідь “Ні”

“Чи є у Вас майно, яке Ви можете віддати у заставу?”

Відповідь “Ні”

“Вибачте” – скаже службовець у кращому випадку: “На жаль, ми не можемо Вам допомогти”. У гіршому відповідь буде: “А тоді чого Ви до нас прийшли?”

Що робити починаючому бізнесменові або фермерові у селі, де і банку немає і до району далеко? Окрім цього катастрофічно бракує часу і знань. Можна ігнорувати цей рівень, але не можна побудувати процвітаючу державу без нього. Цей рівень є найбільшим потенційним клієнтом, який має відновлюваний ресурс.

Формування гарантійних фондів потребує наявності відповідних ресурсів, які банки вкладати у подібні проекти не хочуть. Приклад з практики створення Фонду Муніципального Розвитку. У одному із Львівських банків фінансовий директор банку на пропозицію прийняти участь у створення такого фонду сказав: “Ви думаєте, що банки дурні вкладати гроші у ваші фонди і не контролювати їх? Ми маємо подібні інституції і не потребуємо інших” На запитання: “Чому такий низький рівень кредитування?” Відповідь була: “У нас він високий і нас задовольняє”.

Стимулювати економічний розвиток відповідної території можна за допомогою наступних механізмів:

створення відповідних фондів сприяння розвитку підприємництва за рахунок бюджетних коштів;

об'єднання капіталу банків та приватних структур;

змішана схема, за якою влада здійснює інформаційну та маркетингову підтримку, а фінансово-кредитна підтримка здійснюється шляхом об'єднання капіталу сфери бізнесу і банків;

у сільських районах активно впроваджується система мікрокредитування та кредитних спілок за територіальною ознакою;

Створення гарантійних фондів органами влади пов'язано з дефіцитом бюджетів і найближчим часом реалізовано не буде. Негативним є такий досвід і у Польщі. Є надія на вливання Світового банку у формування системи фінансово-кредитної підтримки економічного розвитку, але ця схема буде іти через центральний уряд і потребує відповідних погоджень у Парламенті і Міністерстві фінансів, що ускладнює сам механізм створення таких фондів та оперування їхніми коштами.

Формування фондів за рахунок об'єднання капіталу малого бізнесу має довгу і хорошу традицію. У країнах Європи такі фонди існували в кінці ХІХ на початку ХХ століття. На початковій стадії роботи таких фондів, об'єднаний капітал направлявся безпосередньо на підтримку окремих проектів. У процесі зростання капіталу виникла необхідність створення професійних інституцій, як забезпечували поточну діяльність фондів.

Оптимальним варіантом є об'єднання зусиль сфери малого бізнесу і банків, що дає можливість включити у роботу значні фінансові ресурси. До таких об'єднань часто входили комунальні банки. Назва “Комунальні банки” не означає, що такі банки підпорядковані місцевому органу влади. Сфера інтересів таких банків направлена на підтримку муніципального сектору економіки і малого бізнесу.

Гарантійні фонди займають місце фінансового посередника між банком і клієнтом і гарантують повернення позики власним капіталом на 30-50%. Цей відсоток є оптимальним. Якщо він нижчий – банки не хочуть брати високий рівень ризику на себе, якщо вищий – банки стають пасивними при проведенні фінансових операцій. Існують різні співвідношення гарантійного і кредитного капіталу, однак у ефективних програмах таке співвідношення визначено як 5 до 10.

Інтереси гарантійних фондів закладаються за різними сценаріями. В одному випадку це може бути фіксована сума, у іншому – відсоток до отриманого у кредит капіталу. Такий відсоток коливається від 1% у починаючих фондах де ще немає неоплачених кредиторами сум до 5%. Оптимальною величиною є 2-4%, що забезпечує покриття адміністративних витрат та формування фонду покриття неповернених коштів. В окремих випадках у витрати включаються видатки на навчання менеджерів малого підприємства. Навіть при виконанні всіх умов в одному місці програма є успішною, в іншому неефективною.

Успішна реалізація таких програм залежить і від інших факторів, до яких відносяться:

взаємна поінформованість банку і клієнта. Формування відповідних інформаційних матеріалів потребує відповідних затрат, що у роботі банків не передбачається;

довгострокове планування фінансової політики, що легше зробити у приватному секторі ніж через бюджет;

наявність консультативних агенцій, які допомагають виживати малим фірмам за умов зростаючої конкуренції;

фінансова дисципліна, яка передбачає фінансову незалежність та самоокупність гарантійних фондів.i



^ 1.2 Створення гарантійних фондів у країнах Латинської Америки


Феномен економічного розвитку у країнах Латинської Америки пов'язують з лібералізацією торгівлі, приватизацією державного сектору економіки та зменшенням регуляторного тиску. Формування ринкових механізмів потребувало створення відповідних інституцій, серед яких головне місце зайняли програми сприяння розвитку малого підприємництва. Малий бізнес виявився найбільш мобільним і сприяв розвитку конкуренції та покращення якості послуг. Окрім цього сфера малого бізнесу сприяла створенню найбільшої кількості нових робочих місць.

Станом на 1986 рік, підприємства країн Латинської Америки з кількістю працюючих 2-20 осіб отримали всього 4% загальної суми наданих банками кредитів.

Причинами пасивної кредитної політики банків були:

великі затрати на один долар отриманого кредиту;

невиконання вимог банків щодо оформлення кредитів;

високий ступінь ризику у зв'язку з банкрутством малих підприємств;

недостаток високоліквідної застави;

нерозвиненість системи роботи з новими клієнтами;

орієнтація банківської системи на “великих” позичальників

Банківські ставки на кредити малих підприємств були на 5-6% вищими ніж для великих, у той час як у Швейцарії ця різниця складала всього 0,75-1%. Аналізувати політику банків можна і по маржі, яка складає у Швейцарії 2-2,25%, у ФРН 2,5%, у той час як в Латинській Америці маржа складала в середньому 10,4% на протязі 8 років дослідження.

Оправдуючи високий ризику при надані кредитів малому підприємництву банки Європи встановлюють рівень застави від 100 до 200%, у країнах Латинської Америки застава має становити 190-300%

Чи оправданою є позиція банків? У більшості випадків ні. Власники малих фірм у своїй абсолютні більшості є порядними людьми, які бережуть і власний і позичений капітал. Збільшуючи кількість малих клієнтів банки можуть збільшувати абсолютну величину кредитних ресурсів, нарощуючи власний капітал. Правдивою для даного випадку є крива Лафера, коли дорогі кредити ведуть до зменшення доходів банків.

Напевно необхідно незначні організаційні доповнення та деякі зміни стратегії і тактики банків. Немаловажним у цьому процесі є складність та термін оформлення кредиту.


^ Термін оформлення кредиту у днях

Показники

Банки

Гарантійні фонди

Попередні вивчення клієнта




20

Уточнення гарантії




4

Разом:




24

Оформлення кредиту

36




Виплата кредиту

43




Разом:

79





Як видно з таблиці, цей показник для банківської системи складає у середньому 79 днів, тоді коли гарантійні фонди здійснюють свою частину роботи за 24 дні. У термін включається і час необхідний для оцінки майна.

В період реалізації програми у Панамі фонди оформили кредити для 250 клієнтів на суму 4,9 млн. дол. США впродовж 4 днів і виплатили позички на протязі 29 днів. В подальшому цей термін було зменшено до 24 днів. Із них 20 днів ішло на опрацювання позички і 4 дні на її виплату.

В результаті аналізу кволої кредитної політики банків Латинської Америки було визначено:

низький рівень конкуренції серед банків;

перед взяте відношення банків до сфери малого бізнесу.



^ 1.2.1 Мета і завдання створення гарантійних фондів

Мета створення гарантійних фондів:

Створення більш сприятливих умов для співпраці банків і клієнтів.

Завдання:

активізація кредитної діяльності банків у сфері малого підприємництва;

гарантування повернення позик власними ресурсами;

активізація створення кредитних спілок

Створення гарантійних фондів формує відповідне середовище для партнерства банків і сфери малого бізнесу, є шляхом диверсифікації діяльності банків і поширення їх впливу на виробництво.

^ 1.2.2 Результати реалізації гарантійних програм

У країнах Латинської Америки працює багато програм, з яких досліджувались 12 у 11 країнах. Дві програми не є ефективними, на протязі двох років мають дефіцит ресурсів, тому вони не бралися до уваги.

Більша частина програм була розроблена урядами і контрольована ними. Кошти цих фондів розміщені у національних банках країн. Такі програми виявились теж малоефективними. Часто за рахунок фондів покривалось понад 80% ризику, що не спонукало банки до активної діяльності. Такий підхід та інфляція привели до вимивання капіталу і потреби поповнення фондів за рахунок додаткових джерел.

Найбільш ефективними виявились програми, у яких було створено гарантійні фонди за рахунок об'єднання коштів приватних структур і комерційних банків. Аналіз показує, що ефективні гарантійні фонди забезпечували дотримання таких вимог:

гарантійні фонди є частиною приватного сектору економіки;

не може бути обмеження щодо джерел капіталу фонду;

доходи фонду мають покривати адміністрування ними;

гарантії надаються тільки фінансово стійким фірмам;

забезпечення навчання і супроводу кожної програми.



^ 1.3 Програма FUNDES

У 1984 році було розроблено пілотний проект створення гарантійного фонду у Панамі. Програмою передбачалось гарантування позик та безкоштовне навчання і супровід проекту за умов підвищення конкуренції між банками щодо обслуговування коштів і надання кредитів.

До створення фондів був залучений і приватний капітал сфери малого бізнесу та банків Панами. Впродовж реалізації програми стимулювалось створення консультативних фірм та розробка і реалізація навчальних програм через проведення семінарів і тренінгів.


^ Фонди створені у рамках програми FUNDES

Країна

Рік створення

Початок роботи

Капітал

(дол. США)

Панама

1984

1985

1300

Костаріка

1986

1987

900

Гватемала

1987

1988

400

Колумбія

1988

1989

1650

Болівія

1989

1990

750

Чілі

1991

1993

900

Аргентина

1993

1994

1200

Венесуела

1993

1994

1300

Мексика

1993

1994

1000


Всього у цих країнах було мобілізовано для створення гарантійних фондів понад 9 млрд. доларів США.

^ Клієнти програми. Програми були направлені на активізацію діяльності малих фірм з кількістю працюючих від 5 до 50 працівників і оборотом капіталу 150000 дол. США. Середня величина кредиту складала від 150 до 10000 дол. США.

^ Мета програми. Створення додаткових фінансово-кредитних механізмів для стимулювання економічного розвитку та доходів мешканців. Програма стимулювала внутрішню інвестиційну активність і конкуренцію між банками.

^ Створення фондів. Доля приватного капіталу у створюваних фондах становила від 30 до 70%. Інша частина коштів покривалась за рахунок Швейцарських фінансових корпорацій. Таким чином був реалізований принцип: “Допомагай іншим щоб допомогти собі”

^ Співпраця з банками. Співпраця з банками була організована на взаємовигідних засадах. Банки надавали кредити за програмою під гарантію та забезпеченні супроводу проектів фондами.


Структура програми


Кредит




Супровід

Вид діяльності

Виконавець




Вид діяльності

Виконавець

Оформлення гарантії

ГФ




Промоція (просування)

ГФ+ФІ

Оформлення кредиту

ФІ




Аудит підприємства

ГФ+ПМБ

Визначення умов

ГФ+ФІ+ПМБ




Аналіз інвестиційної заявки

ГФ+ФІ+ПМБ

Виплата кредиту

ФІ




^ Послуги Гарантійного фонду

Контроль

ГФ+ІФ




Посередництво

ГФ

Стягнення боргів

ІФ




Консалтинг і навчання

ГФ










Супровід проекту

ГФ

Примітки: ГФ- гарантійний фонд; ФІ – фінансова інституція; ПМБ – підприємство малого бізнесу

Як видно з малюнка, основну роль у підготовці кредиту та його супроводі відігравали гарантійні фонди. Така система допомагає сформувати більш сприятливі умови і спрощену схему для отримання кредитів.

^ Розгляд заявок

Показники

Кількість

%

Загальна кількість заявок

2100

100%

Прийнято до розгляду

700

33%

Розглянуто

490

23%

^ Видано кредитів

465

22%

Відмовлено

1635

78%

Причини відмови:







- дуже мала фірма

608

38%

- комерційна фірма

249

15%

- недостатня привабливість

599

36%

- інші причини

179

11%


Як видно з таблиці, кількість задоволених заявок є досить невеликою. Значна кількість заявок потребувала додаткового опрацювання, 3% збору додаткової інформації за вимогами банків. Формування сприятливих умов відноситься до фізичних та юридичних осіб, що значно розширило поле діяльності банків і сприяло зростанню клієнтів. У процесі роботи відфільтровуються сумнівні клієнти, що зменшує ризик для банку.

^ Рівень гарантування кредитів




У випадку країн Латинської Америки величина гарантування кредиту складала 50% і була незмінною до кінця повного повернення кредиту. Інші 50% солідарно розподілялись між банком та кредитором.

Вигода для позичальника. Позичальник отримує мінімум три види послуг:

допомогу у оформленні кредиту;

зменшення застави та ризику банкрутства;

супровід у процесі реалізації проекту.

Вигода для гарантійного фонду:

фонд отримує комісійні до 1,3% вартості кредиту;

за підготовку і супровід – 3,1% від величини кредиту

Вигода для банку.

зростання кількості клієнтів;

зростання розміщеного капіталу з низьким ризиком;

оптимізація адміністративних витрат на підготовку і супровід кредитів.

Оплата гарантії. Фонд сплачує гарантовану суму не виплачену кредитором у встановлені термін не більше 180 днів після останнього внеску сплаченого позичальником. Банк зобов'язується реалізувати майно, внесене як застава позичальником і зменшити суму заборгованості на величину солідарної відповідальності визначеної договором.

Втрати гарантійних фондів у Латинській Америці становили від 0,7% до 2,7%. Оптимальна величина втрат складає 0,8% від гарантійних сум у рік.ii

^ Навчання та супровід. Банки мало цікавляться якістю управління у малих і середніх фірмах, тому цю прогалину заповнює гарантійний фонд, який організовує процес навчання за спеціальними програмами для менеджерів і власників фірм. У процесі реалізації кредиту надаються і інші послуги, до яких відносяться інформаційні та консалтингові.

^ Результати діяльності фондів у країнах Латинської Америки. На протязі неповних шести років діяльності програми було надано кредитів на суму 12,5 млн. доларів, залучено капіталу через гарантійні фонди 35 млн. доларів. Мобілізована сума разом складала понад 47 млн. доларів. Кредити було надано 4,3 тисячам фірм. Звичайний кредитний портфель складав 34 млн. доларів при величині гарантійного фонду 13 млн. дол. США.
^ 1.4 Досвід Італії

Італія відноситься до країн, яка одною з перших впровадила концепцію інституційного гарантування кредитів. Доступ до кредитів малим фірмам у Італії був складним і тільки системний підхід до формування програм розвитку підприємництва привів до післявоєнного буму зростання малих і середніх фірм. Поштовхом служило прийняття у 1956 році закону, яким регулювалось створення консорціумів. Різного роду спілки і об'єднання розпочали формувати власні фінансові гарантійні фонди шляхом об'єднання капіталу. Кошти розміщалися на депозитах одного або декількох банків, які на договірних засадах надавали кредити членам таких фондів.

Поступово фонди наростили власний капітал і почали надавати гарантії на суму до 50% від величини кредиту. Іншу частину гарантували самі клієнти. Дана програма стимулювала розвиток малого бізнесу, але, одночасно, банки отримали нові портфелі клієнтів і розширили свій вплив на нові області діяльності.iii

^ 1.5 Німецька модель гарантій

Згідно з планом Маршала у 1948 році був створений Німецький Кредитний банк відновлення господарства (KfW). Статутний капітал банку включає 80% капіталу федерального уряду та 20% капіталу земель. Величина коштів, якими оперує KfW складає 198 млрд. марок.

Банк сьогодні здійснює фінансові операції по всьому світу. Підтримка розвитку малого бізнесу формується за спеціальними програмами у яких банк бере на себе 50% ризику від величини позики.

Найбільші проекти підтримки малого і середнього бізнесу здійснюються банком у Польщі. Сума вкладень для цієї цілі складає більше ніж 53 млн. марок. Окрім цього уряд Польщі отримав позики уряду ФРН у сумі 420 млн. марок у 1990 році та 35 млн. у 1991-1993 роках на грошову реформу та підтримку різних секторів економіки. Німеччина вклала 2,4 млн. марок у формування консультативних інституцій та реалізацію ряду навчальних програм, що теж сприяло активізації ділової активності малих фірм.

Гарантійні корпорації у ФРН почали створюватись у 1954 році. Через деякий час, набравшись досвіду, корпорації були трансформовані у гарантійні фонди, яких налічується 19 у Західній і 5 у Східній Німеччині. Фонди створені у формі товариств з обмеженою відповідальністю. Засновниками фондів є торгові доми, торгівельні товариства, банки, страхові компанії. У фондах створюються наглядові ради, які здійснюють нагляд за діяльністю фондів і захищають інтереси засновників.

Цими фондами з початку їх діяльності надано понад 100000 гарантій на суму 10 млрд. марок, на загальну суму позичок 14 млрд. марок. Найбільша сума гарантії покривала 80% величини позички. Позичальник сплачує 1% за послугу і 1% річних від суми отриманого кредиту.

^ Розподіл ризику між учасниками програми

Показники

Величина (марок)

%

^ Сума позички

100000

100%

Величина гарантії

80 000




Доля ризику уряду у гарантії

64 000

80%

Доля ризику фонду у гарантії

16 000

20%

^ Доля ризику банку у позиці

20 000

20%

Доля ризику уряду у гарантії

64 000

64%

Доля ризику фонду у гарантії

16 000

16%


Як видно з таблиці, основна величина ризику припадає на федеральний та земельний уряди, які є засновниками кредитного банку. Гарантійні фонди беруть на себе всього 16% ризику від загальної величини позики.

Організаційно-правова форма фонду – товариство з обмеженою відповідальністю, що дає змогу вести іншу комерційну діяльність і поповнювати величину гарантійного фонду.iv

^ 1.6 Місцеві гарантійні фонди у Польщі

Польський уряд визначив, що однією з основних складових розвитку країни має бути розвиток малого і середнього бізнесу. Офіційно проголошені програми мали труднощі у реалізації, оскільки доступ до кредитів залишався складним. Консерватизм банків опирався на високий рівень неповернених кредитів, який сягав 30% та значний рівень інфляції, що знецінювало кредитні ресурси.

З 1989 року у Польщі було апробовано три різні підходи до формування гарантійних фондів:

1990-1991 році за ініціативою Банку Ініціатив Суспільно-Економічних (БІСЕ) був створений перший гарантійний фонд. Фонд проіснував недовго, оскільки внесків учасників не вистачило на покриття витрат на гарантії і адміністрування фонду.

У 1992 року за ініціативою Міністерства Розвитку Підприємництва та підтримки ЄС у рамках проекту STRUDER була спроба створити Фонди сприяння розвитку підприємництва. У рамках програми був створений Фонд заощадження енергії, який діє до сьогодні. Інші частини ідеї залишились не реалізованими. Група GEMINI пропонувала створити гарантійний фонд при центральному уряді. Проект був не реалізований, оскільки не отримав політичної підтримки.

З 1994 року розпочалась третя хвиля створення фондів ініційована з місцевого рівня. Паралельно за ініціативою уряду та підтримки міжнародних донорський організацій йшло створення агенцій регіонального розвитку, діяльність яких направлена на реструктуризацію промислового комплексу. Створення гарантійних фондів доповнювало діяльність таких агенцій, забезпечуючи доступність кредитів.

Створення гарантійних фондів йшло різними шляхами. У Білостоку фонд регіонального розвитку був створений при підтримці DFID. Експерти програми з Великобританії на протязі двох років забезпечували управління фондом і навчання польських спеціалістів. Фонд діє успішно на протязі усього періоду свого існування.

Інший приклад створення фонду у Нідіце, де ініціатором проекту став екс мер цього міста. Він розробив проект і запросив до співпраці банки і підприємства. Спочатку була відмова, потім сім банків та підприємств зголосились і створили фонд. Фонд працює успішно і збільшив свій капітал на порядок за три роки роботи.v

Опрацьована інформація підтверджує, що формування програм економічного розвитку потребує вирішення проблем фінансово-кредитної підтримки сектору малого і середнього бізнесу. У країнах, що знаходяться на етапі трансформації додаються проблеми реструктуризації промислового комплексу та сектору муніципальної економіки, які треба вирішувати, розробляючи нові механізми і нові підходи до вирішення проблем, впроваджуючи новітні технології та методи управління.

Окремі позитивні приклади активізації економічного розвитку не є показовими для усіє України. Важливим сектором економіки є агросектор, який є основою економічної інфраструктури села і сільських районів. У різних регіонах України ситуація у цьому секторі відрізняється. На Заході колгоспні та радгоспні господарства піддались дикій приватизації і розграбуванню, у центрі, на півдні і сході збереглись великі господарства, земля фактично приватизована приватними фірмами із міст, де концентрується капітал.

Робота на селі має включати:

аналіз реального стану господарства;

розробку стратегії;

реструктуризацію КСП та ТзОВ і розпаювання майна;

формування нових форм господарювання з реальними обіговими коштами;

методичну методологічну підтримку реструктуризації і навчання;

розробку нових механізмів фінансово-кредитної підтримки реформ;

розробка і реалізація програм мікрокредитування;

модернізація інфраструктури переробки с/г продукції;

розвиток фірмової торгівлі.

Кожна громада має знайти свій шлях використання власних можливостей шляхом оптимізації управління економічним розвитком.

^ РОЗДІЛ 2. ДОСВІД УКРАЇНИ


2.1 Загальний огляд

Потенціал України у формуванні інфраструктури для економічного розвитку ще не реалізовано. Потребує уваги промисловий комплекс великих міст та сучасні КСП. Державні програми у цих сферах не функціонують, оскільки не забезпечені відповідними механізмами реалізації.

Задекларовані державою програми сприяння розвитку малого і середнього підприємництва тільки починають впроваджуватися у великих містах, оскільки на сільському рівні 0,5% величини бюджету це мізерна сума, а більшість сільських, селищних рад та малих міст не мають уявлення про можливість і шляхи використання таких коштів.

Місцеві органи влади інертні у формуванні місцевої політики, а підприємницьке мислення у потрібному розумінні є винятком а не правилом. У цьому випадку необхідно стимулювати економічний розвиток саме з найнижчого рівні влади, поступово охоплюючи спільними програмами райони і області. Цей шлях є надійним, і якщо буде підтриманим центральними органами влади, у досить короткий час можна буде збудувати міцний економічний фундамент держави.

В Україні створено достатньо багато громадських організацій, однак більшість з них діє відокремлено за рахунок коштів донорських організацій. Після закінчення гранту такі організації за звичай перестають існувати. Попри це існує потреба системного підходу у формуванні програм економічного розвитку та розвитку малого бізнесу. Агенції, фонди, асоціації можуть суттєво вплинути на темпи реформ і якість перетворень, забезпечуючи професійну і фінансову підтримку проектів та навчання як представників влади так і менеджерів і власників малих підприємств.

Існують окремі структури і проекти в різних регіонах України, які здійснюють свою діяльність у сфері малого підприємництва. До них відносяться NEWBIZNET, COUNTERPART та інші, які формувалися за рахунок донорських коштів. Цих інституцій є мало, ще менше є організацій підтримки розвитку самоврядування.

Першою організацією такого типу був Фонд сприяння розвитку самоврядування, створений при Президентові України у 1992 році за ініціативою покійного професора І. Бутко. У цьому ж році була створена Асоціація міст України, яка є найбільшою у цій сфері сьогодні. Асоціація має свої обласні представництва у більшості регіонів України. Активність Асоціації залежить від наявності коштів донорів і членських внесків.

Створення механізмів реалізації окремих функцій і повноважень у Львівській міські раді здійснювався департаментом економічної політики і ресурсів. Сам департамент немав аналогів в Україні і включав:

управління ресурсів міської ради;

управління фінансового аналізу і планування;

управління економічного розвитку.

Як допоміжні механізми за ініціативою департаменту створені комунальні підприємства:

Інспекція благоустрою і екології;

Агенція ресурсів міської ради;

Львівська туристична агенція;

Міський центр промисловості та торгівлі

З приходом нової влади після квітня 2002 року уся структура управління містом була змінена. Змінився підхід і до недержавного сектору, який представляють громадські організації. Рано говорити про результат, але реорганізація відтягнула сили та ресурси без реального підвищення ефективності управління.

У квітні 2001 року розпочато реалізацію проекту "До громадянського суспільства через свідомий вибір" у рамках якого створено громадську організацію Агенцію "ІКАР-Україна", підприємство "ІКАР-консалтинг", Фонд муніципального розвитку, навчальний центр "Академія самоврядування" та три навчальні центри „Школа самоврядування”. Усі ці організації спеціалізуються у сфері надання професійної допомоги органам самоврядування. За рік Агенція розширила свою діяльність на вісім областей України. Активізація процесів економічного розвитку територій через активізацію громад і місцевої влади є основним напрямком нашої діяльності.

^ 2.2 Муніципальний сектор економіки

Розвиток самоврядування є гарантією процвітання наших сіл, селищ та міст. У період трансформації суспільства та економічних реформ за умов дефіциту бюджетних коштів, розвиток муніципального сектору економіки є важливою передумовою розвитку регіонів і держави. При наявності великої кількості проблем і обмежених ресур