Реферат: Змістових модулів нормативної програми дисципліни "Основи економічної теорії" І методичні поради до їх вивчення для студентів 3 курсу всіх форм навчання спец

Міністерство освіти і науки України


Харківська національна академія міського господарства


Довідник


змістових модулів нормативної програми

дисципліни "Основи економічної теорії”

і методичні поради до їх вивчення (для студентів

3 курсу всіх форм навчання спец.

6.092101 "Промислове та цивільне будівництво",

6.092103 "Міське будівництво та господарство",

6.092101.03 "Охорона праці в будівництві",

6.120102 "Містобудування")


Харків - ХНАМГ - 2004


Довідник змістових модулів нормативної програми дисципліни "Основи економічної теорії" і методичні поради до їх вивчення (для студентів 3 курсу всіх форм навчання). Укл. Цимбалюк О.А. - Харків: ХНАМГ‚ 2004. - 42 с.


Укладач: к.е.н., доц. О.А. Цимбалюк


Рецензент: к.е.н., доц. І.А. Островський


Рекомендовано кафедрою економічної теорії‚ протокол №4 від 20 січня 2004 р.


Витяг з нормативної програми:


ПЗ 4. Економічна теорії


ПЗ 4.1. Основи економічної теорії


Мета: набуття майбутніми фахівцями глибоких знань‚ формування у них нового економічного мислення ‚ адекватного ринковим відносинам; формування навичок аналізувати реальні економічні процеси і приймати обґрунтовані рішення з приводу економічних проблем‚ пов'язаних з їх майбутньою практичною діяльністю.

Предмет: основоположні економічні категорії, закони та принципи функціонування економічних систем; економічні відносини, господарчі механізми та дії людей‚ спрямовані на ефективне господарювання в умовах обмежених економічних і природних ресурсів; особливості ринкових перетворень економіки України; сучасні процеси глобалізації економічного життя людства.

^ Змістовні модулі: Предмет економічної теорії‚ методи пізнання економічних процесів і явищ. Економічні категорії та закони. Функції економічної теорії. Економічна система та її типи. Власність, її види‚ структура та місце в економічній системі. Економічні потреби та економічні інтереси. Суспільне виробництво, його сутність, структура та форми організації. Економічне зростання, його типи та моделі. Економічна ефективність суспільного виробництва та її показники. Товарне виробництво та закони його функціонування. Економічні та неекономічні блага. Сутність та функція грошей. Грошова система. Закони грошового обігу. Ринок і закони його функціонування. Функції ринку. Інфраструктура ринку. Сутність капіталу‚ його кругообіг та оборот. Генезис і природа позичкового та торговельного капіталу. Торговельний прибуток. Позичковий відсоток. Акціонерний капітал. Конкуренція та монополія в ринковій системі. Сутність і основні види конкуренції. Антимонопольна політика та антимонопольне законодавство. Ринкові відносини в аграрному секторі економіки. Сутність та види доходів населення. Соціальний захист населення. Суспільне відтворення. Циклічність суспільного виробництва. Основні форми та методи державного регулювання економіки. Теоретичні заходи переходу України до ринкової економіки. Закономірності розвитку сучасного світового господарства. Глобалізація світогосподарських зв’язків та загальноцивілізаційні проблеми людства.


^ Визначення змістових модулів


Предмет економічної теорії

Кожна наука має свій предмет вивчення. Об'єктом вивчення всіх економічних наук є економіка в цілому. Предметом економічної теорії в її політ-економічному аспекті е вивчення економічних виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами та організацією управління і ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства.

Економічні виробничі відносини - це організаційно-економічні відносини з приводу:

трудової діяльності людей;

поділу‚ спеціалізації та кооперації праці;

обміну засобами виробництва;

грошового обігу; ціноутворення;

фінансів і кредиту;

маркетингу; менеджменту;

біржової справи тощо.

Економічні виробничі відносини - це соціальні відносини з приводу:

різних форм власності;

розподілу доходів і багатства в цілому;

відтворення суспільного виробництва.

Продуктивні сили суспільства охоплюють:

робочу силу як особистий фактор виробництва;

засоби виробництва як уречевлений фактор виробництва.

Робоча сила характеризується:

здатністю і спроможністю людини працювати;

підприємницькою здібністю;

в цілому складається з трудових ресурсів суспільства;

накопиченими знаннями.

Засоби виробництва є складовими елементами засобів праці та предметів праці.

Засоби праці - це машини‚ устаткування, транспорт, споруди, інструменти.

^ Предмети праці - це насамперед речовини, дані природою і ті, що в процесі праці переробляються чи обробляються (сировина).

Методи пізнання економічних процесів і явищ

Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальнонаукові та спеціальні для економічної теорії методи.

^ До загальнонаукових методів належить структурно-функціональний метод‚ який передбачає розгляд будь-якого економічного явища як системного з обов'язковим аналізом функцій елементів, що взаємодіють. Цей метод визначає системні ознаки‚ що зберігаються за об'єктами дослідження незалежно від характеру їхньої трансформації.

^ Метод поєднання якісного і кількісного аналізу

Ним користуються різні економічні школи: неокейнсіанська, монетаристська, неоліберальна та інші. Кількісні методи широко використовують математику, формули‚ графіки, матриці, що допомагають виявити тенденції соціально - економічних процесів.

^ До загальнонаукових методів належить: метод наукової абстракції. Суть його полягає у виділенні найістотніших характеристик процесу, який вивчається, абстрагуванні від усього другорядного, випадкового. У результаті конкретне уявляється вже не випадковим нагромадженням явищ‚ а цілісною панорамою суспільного життя.

^ Метод аналізу і синтезу

У процесі аналізу предмет дослідження розчленовується, мислення йде від видимого‚ конкретного до абстрактного. У процесі синтезу досліджується економічне явище у взаємозв'язку і взаємодії його складових частин. Мислення тут іде від абстрактного до конкретного, від розуміння сутності відносин до прояву їх у конкретній ситуації.

Аналіз сприяє розкриттю суттєвого в явищі‚ дає можливість показати, в яких формах це властиве економічній діяльності.

^ Метод поєднання логічного й історичного підходів

Поєднання логічного і історичного в економічній теорії допомагає відкриттю якісно нових форм дії економічних законів і знаходженню нового змісту в економічних категоріях.

Логічний метод дослідження є методом, який не залежить від історичної форми та випадковостей історичного розвитку, але відповіді залежать від історичного місця прояву явища і будуть різними.

^ Спеціальні методи

До них належить соціально-економічний експеримент. Як прийом пізнання цей метод не може претендувати на універсальність. На нього впливають ідеологічні, моральні та політичні чинники.

^ Економічна модель - це формалізовано написане економічне явище‚ процес‚ структура, яка визначається як об'єктивними, так і суб'єктивними ознаками.

Економічні категорії та закони

Економічна категорія - це логічне поняття, яке виражає найбільш суттєві сторони господарського життя суспільства, наприклад: продуктивні сили‚ виробничі відносини‚ товар‚ вартість, ціна‚ попит‚ пропозиції, прибуток, ринок‚ робоча сила та інші.

^ Закони економічної теорії

Економічний закон - це суттєво стійкі внутрішні зв'язки між явищами та процесами в економічному житті суспільства.

Економічні закони характеризуються такими особливостями: вони мають сутнісний характер; виявляються через практичну діяльність людей‚ що нерідко опосередковується політичними, ідеологічними та іншими відносинами, які часто протидіють ”природноісторичному" розвитку суспільного виробництва. Тому економічні закони діють не так безумовно, як закони природи: вони проявляються як основні пануючі тенденції економічного розвитку суспільства.

^ Систематизація економічних законів.

Економічні закони тісно між собою пов'язані. Тому‚ щоб зрозуміти суть того чи іншого закону‚ необхідно розглянути його місце і роль у системі законів. Сутність економічних законів - це субординована система, в якій виділяються основні і похідні відносини. Основний економічний закон виражає найхарактернішу рису‚ найглибшу суть‚ природу економічного ладу. Він виражає мету суспільного виробництва і засоби Ії досягнення.

Загальні економічні закони - це закони‚ які охоплюють усі сторони і сфери економічних відносин (закон попиту й пропонування та інші).

^ Функції економічної теорії

Економічна функція пояснює закономірності, процеси і явища економічного життя суспільства.

Основними функціями є:

методологічна;

пізнавальна;

практична;

виховна.

^ Методологічна функція економічної теорії означає, що дана наука виступає теоретичною основою конкретно-економічних наук‚ тобто розробляє загальні методологічні принципи конкретно - економічного аналізу.

^ Пізнавальна функція на основі глибокого вивчення найсуттєвіших тенденцій, закономірностей і законів розвитку економіки допомагає практичним цілям пошуку ефективного господарювання.

^ Практична функція допомагає реалізувати на практиці бачення економічних процесів, що відбуваються в інших країнах, і створювати національні центри економічної, екологічної інформації, які забезпечують складання ефективних програм розвитку регіонів, зон‚ міст.

^ Виховна функція ґрунтується на необхідності переходу від адміністративно організованого суспільства до цивілізованого, економічно організованого, що ґрунтується на гармонізації інтересів різних соціальних, національних, територіально-економічних утворень.

Змістом виховної функції економічної теорії е формування економічної психології кожної людини‚ соціальної або професійної групи.

^ Економічна система та її типи

Економічна система - це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сутність організаційних форм та видів господарської діяльності. Будь-яке суспільство являє собою соціальну систему.

^ Соціальна система - це складно організована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільноти, які об'єднані різноманітними, зв'язками І взаємовідносинами, специфічними за своєю природою.

^ Структурні елементи економічної системи - всі різноманітні форми господарювання, що утворюють цілісність економічної системи.

Мобільність економічної системи - здатність комплексно, адекватно і своєчасно реагувати на зміни навколишнього середовища, що‚ в свою чергу‚ є запорукою макро- і мікроекономічної рівноваги.

Економічна система має три основні ланки:

економічну структуру продуктивних сил суспільства;

систему економічних відносин;

механізм господарювання.

Продуктивні сили - це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.

^ Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституційних систем‚ методів та важелів регулювання економічних процесів.

Економічні системи поділяються на:

систему ринкової економіки;

адміністративно-командну систему;

змішану економічну систему;

перехідну економічну систему.

Ознаки ринкової системи такі:

різноманітність форм власності;

домінування приватної власності;

панування товарно-грошових відносин;

свобода підприємництва;

конкурентний механізм господарювання;

вільне ціноутворення, що ґрунтується на взаємодії попиту і пропозиції;

регулююча економічна роль держави;

особиста свобода;

домінування індивідуального інтересу.

Командно-адміністративна система заснована на:

пануванні державної власності;

одержавленні народного господарства;

відсутності конкуренції;

директивному плануванні;

неринкових господарських зв'язках;

зрівняльному характері розподілу;

ігноруванні законів товарно-грошового обігу;

жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб'єктів господарювання;

відсутності ринкового менталітету.

Змішана економічна система характеризується так:

розвиваються якісні зрушення у відносинах приватної власності, виникає корпоративна власність;

формується конкурентний механізм;

значно підвищується економічна роль держави;

прогнозуються соціально-економічні процеси;

ці риси притаманні сучасним розвинутим країнам.

Перехідна економічна система характерна для:

країн‚ які звільняються від недоліків адміністративно-командної системи,

трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо;

притаманні гострі соціально-економічні потрясіння;

кризові явища затяжні і охоплюють всі галузі життя;

значно знижується рівень життя населення.

Власність, Ії види‚ структура та місце в економічній системі.

Власність - це комплекс відносин, багатомірне та багаторівневе явище‚ що охоплює соціально-економічний процес.

Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ.

Привласнення означає відношення людей до певних речей як до своїх.

Види власності розрізняються як:

соціальні відносини;

політичні аспекти;

морально-психологічні;

ідеологічні.

Власність як соціально-економічна категорія визначається:

ступенем розвитку продуктивних сил;

характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично-мінливих відносин між суб'єктами господарювання у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ‚ що обумовлені привласненням засобів виробництва та його результатів;

реалізується в площині взаємодії ”людина - людина”.

Власність як юридично-правова категорія:

відтворюється системою зв'язків ”людина - річ”;

відображає майнові відносини;

обумовлює свідомі, вольові взаємозв'язки юридичних і фізичних благ‚ що закріплюються системою відповідних прав власності.

Методи формування і використання відносин власності є:

економічні важелі;

позаекономічні.

Економічні важелі включають:

систему економічної мотивації;

систему економічного, матеріального стимулювання;

систему морального заохочення;

механізм економічного примусу.

Позаекономічні важелі базуються на:

системі командно - адміністративних методів;

примусових методах та механізмі силового тиску;

лобізмі, ”телефонному тиску” та ін.

Відносини власності реалізуються через:

привласнення - це економічній процес‚ спосіб перетворення предметів, явищ‚ природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування.

^ Володіння характеризує:

не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту;

фактичне панування суб’єкта над об'єктом власності.

Розпорядження - це:

• здійснюване власником або делеговане іншим економічним суб'єктом право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності.

Користування - це процес виробничого використання, застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його замовленням благ.

Відчуження - це процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу‚ уречевлення результатів функціонуючої індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності суб’єктів на об’єкти економічних відносин.

^ Привласнення і відчуження - це дві діалектичні сторони відносин власності.

Тип власності визначає узагальнені принципи її функціонування, сутність характеру поєднання працівника із засобами виробництва. Виділяють суспільну, правову та змішану власність.

Форма власності – це загальнодержавна, муніципальна, або комунальна, кооперативна, акціонерна, партнерська, власність громадянських організацій, власність релігійних і культових організацій. Особиста, сімейна, індивідуальна із застосуванням найманої праці. Монополістична, корпоративна, державно-колективна, державно-приватна, приватно-колективна, суспільна власність із залученням іноземного капіталу та інші форми‚ дозволені державою.

^ Вид власності характеризується:

конкретними способами привласнення матеріальних благ;

конкретними методами господарювання.

Специфіка власності на землю обумовлена історичними умовами розвитку аграрної цивілізації. Наука виділяє три локальні цивілізації:

азіатську;

античну;

германську.

Азіатська цивілізація розвивалася на основі суспільної, племінної, общинної власності на землю.

В античній цивілізації панівною була приватна власність на землю.

^ У германській цивілізації дістала розвиток змішана форма власності. Власником на землю виступали одночасно община (сім'я) і глава сім'ї.

Власність е дії – це процес її реалізації в економічної і соціальній сферах‚ в життєдіяльності суспільства в цілому. Процес реалізації відносин власності включає два взаємопов'язані й взаємообумовлені аспекти: результативність руху власності та постійне відтворення умов і факторів її розвитку.

^ Розвиток форм власності в умовах ринкової економіки - це є:

право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;

право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;

право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

право на дохід‚ тобто право володіння результатами від використання благ;

право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;

право на безпеку, тобто право на захист від експропріації блага і від шкоди з боку зовнішнього середовища;

право на передачу блага у спадок;

право на безкоштовність володіння благом;

заборона на використання способом, що завдає шкоди зовнішньому середовищу;

право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;

• право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поповнення порушених повноважень.

Основні функції відносин власності являють собою:

визначення цільової спрямованості виробництва;

характер розподілу, обміну і споживання його результатів й доходів;

формування суспільної форми праці;

реалізацію та узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб'єктів;

визначення всього суспільного устрою виробництва;

визначення соціальної ієрархії, становище людини в суспільстві;

визначення системи її соціальних і моральних цінностей;

відносини власності визначають економічну, соціальну і політичну структуру суспільства.

Новітні тенденції у розвитку відносин власності:

корпоративна форма;

партнерські фірми.

Переваги корпоративної форми власності такі:

виробнича гнучкість;

здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої приналежності;

більше демократичних свобод;

має здатність соціально інтегруватися;

значно подолає відчуження людини від засобів виробництва, його результатів, від участі в управлінні;

відбувається деперсоніфікація приватної власності на засоби виробництва, коли не власник контролює виробництво, а професійні менеджери;

створюються умови для розвитку народних підприємств-компаній, що повністю належать трудовим колективам.

Партнерські фірми є:

• підприємства, засновані на приватно - трудовій власності, якими володіють дві або декілька осіб. Діяльність їх поєднує функції виробника і власника.

^ Основні риси власності в країнах з розвиненою ринковою економікою є такі:

домінуючі позиції корпоративної форми власності;

широкого розвитку набуває залучення до акціонування працівників підприємств,

набуває розвитку індивідуально - трудова форма власності;

відбуваються зміни у загальнодержавній формі власності, яка все більше використовується у загальнонаціональних інтересах;

інформатика перетворюється на провідну ланку виробничого процесу, а сама інформація - на форму багатства як домінуючий об'єкт власності;

формується духовна власність суспільства, що дає поштовх нагромадженню його інтелектуального потенціалу. Духовна власність не може розвиватися на суто приватній основі‚ на відміну від власності на уречевлені засоби виробництва;

формується новий соціальний прошарок людей - власників інформації.

Для країн з перехідною економікою є характерним:

формування різних форм власності;

господарювання на основі роздержавлення;

побудова соціально-орієнтованого ринкового господарства.

Основні методи роздержавлення в межах державної власності - це:

• розвиток нових видів державної власності :комунальної, муніципальної;

оренда з правом наступного викупу;

дерегуляція державних підприємств (розукрупнення, спрощення взаємовідносин з державою, менш жорсткий контроль з боку держави);

• комерціалізація державних підприємств;

орендні, договірні, контрактні відносини;

концесія;

корпоратизація державних підприємств.

Основна мета: підвищення конкурентоспроможності, мобільності, гнучкості, ефективності та самостійності державних підприємств.

Основні методи роздержавлення поза межами державної власності - це:

використання різних форм приватизації;

продаж на аукціоні, на конкурсі;

безкоштовне передавання, тобто пільгова приватизація;

створення спільних і змішаних підприємств;

розвиток кооперативної та колективної власності на основі державної власності;

акціонування за участю державних підприємств;

створення трастових компаній, носіїв довірчої власності.

Основна мета роздержавлення позадержавної власності - це:

розвиток конкурентного середовища;

поява недержавних форм власності та суб'єктів господарювання;

підвищення ефективності всієї економічної системи;

трансформація перехідної економіки в змішану економіку стабільного соціально-орієнтованого суспільства.



Економічні потреби та економічні інтереси

Потреби - це категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності. ^ Структура потреб суспільства - це:

ставлення людей до природи;

потреби у спілкуванні з природою;

потреби у засобах виробництва і предметах споживання;

потреба у самовираженні до інших людей;

потреба у саморозвитку, соціальному статусі;

потреба у спілкуванні;

потреба у цікавій, творчій праці;

потреба у відпочинку;

потреба у швидкості пересування;

потреба у засобах зв'язку та ін.

Економічні проблеми - це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності:

відчуття нестачі певних благ та послуг;

бажання володіти різними благами.

Класифікація економічних потреб за суб'єктами й об'єктами. За суб'єктами потреби поділяють на:

індивідуальні;

колективні;

суспільні.

Індивідуальні потреби - це потреби в:

їжі‚ одязі‚ житлі;

різних особистих послугах.

Колективні потреби - це :

потреби трудового колективу в кваліфікованому керівництві;

у сприятливому психологічному кліматі;

відповідних умовах праці.

Суспільні потреби - це потреби:

у зниженні рівня інфляції;

у економічному піднесенні;

у зниженні безробіття;

у підвищенні рівня життя;

у стабільності безпеки держави;

у забезпеченні конвертованості національної валюти та ін.

Потреби домогосподарств, підприємств та держави, як особливих суб'єктів економіки - це є:

Для домогосподарств:

потреба якнайвигідніше використовувати економічні ресурси, продати, здати в оренду;

мати доступ до матеріальних і нематеріальних послуг.

Для підприємців:

зниження витрат виробництва;

підвищення конкурентоспроможності своєї продукції;

збільшення прибутків;

зниження податків.

До потреб держави можна віднести:

потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету;

у недоторканості державних кордонів;

збереження держави як єдиного цілого та ін.

За об'єктами потреби класифікують на:

породжені існуванням людини як біологічної особи;

матеріальні потреби;

першочергові потреби;

непершочергові потреби.

Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб.

^ Економічні інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання.

Економічні інтереси мають такі особливості:

вони об'єктивні, оскільки об'єктивні самі економічні відносини;

вони є матеріальними.

Економічні інтереси можна класифікувати як:

державні;

групові;

особисті.

Державний інтерес має такі складові свого прояву:

суспільно-економічні інтереси, це оподаткування в розумних межах‚ виділення державних інвестицій, тарифне стимулювання експорту;

інтереси державної бюрократії, пов'язані з інтересом саморозвитку державної системи;

інтереси самоконтролю та оптимізації громадського суспільства та ін.

Груповий інтерес – це сума однорідних інституйованих приватних інтересів, носіями яких можуть бути споживачі, акціонери, фондова біржа тощо. Інтерес трудового колективу залежить від форми власності.

^ Особистий інтерес охоплює потреби, пов'язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів.

Особистий інтерес появляється через інтереси власника, підприємця та робітника. Інтерес власника полягає у зростанні власності та в одержанні від неї гарантованого доходу.

Інтереси менеджера полягають насамперед у забезпеченні поточної ефективності використання капіталу, максимізації доходу в кожний певний момент.

Інтереси найманих робітників спрямовані на максимізацію поточних доходів.


Суспільне виробництво, його сутність, структура та форми організації

Виробництво - це процес створення благ‚ необхідних для задоволення різноманітних потреб людей та відтворення самого життя, розвитку їх здібностей.

Виробництво складається з таких фаз:

безпосереднього виробництва;

розподілу матеріальних благ;

обміну;

споживання.

Фактори виробництва представлені:

засобами виробництва, або речовий фактор;

безпосередньо виробниками, тобто особистим фактором.

Функція робітника як особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб.

^ Функція засобів виробництва полягає в тому‚ щоб бути провідником продуктивної дії працівника на предмети і сили природи. Засоби виробництва складаються із засобів праці і предметів праці.

Засоби праці - це:

робочі машини;

механізми;

обладнання;

передавальні пристрої;

автоматизовані системи та ін.

Предмети праці можуть бути:

дані природою;

вироблені попередньою працею.

Зміст праці - це поняття, що характеризує взаємодію особистих і речових факторів, процесу праці‚ обсяг і структуру трудових функцій людини‚ її професійні знання‚ необхідні виробничі навички.

^ Продуктивна сила праці характеризує технічні, організаційні, культурні та інші можливості виробничої діяльності людини. Продуктивність праці виражається в дієздатності робочої сили.

Інтенсивність праці характеризує обсяг трудових витрат на одиницю робочого часу‚ напругу праці.

^ Якість праці характеризує рівень професійної майстерності виробника, його освіченість, сумлінність, творчість, комунікабельність.

Складність праці характеризується функціями, які виконують робітники у виробничому процесі.

Важкість праці - це вплив виробничого середовища на організм людини.

Суспільний характер праці в процесі історичного розвитку виступає у різних формах:

колективний;

опосередковано суспільний;

безпосередньо суспільний.

Структура виробництва.

За характером економічної діяльності людей у суспільному виробництві розрізняють три великі сфери:

основне виробництво;

виробнича інфраструктура;

соціальна інфраструктура.

Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва.

^ Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому.

^ Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їх розумових і фізичних здібностей, професійних знань‚ підвищенні освітнього й культурного рівня.


Економічна ефективність суспільного виробництва та її показники

Розрізняють соціальну та економічну ефективність.

^ Соціальна ефективність виражає ступінь задоволення особистих потреб суспільства. Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину‚ відповідає її потребам та інтересам. Економічна ефективність виражає результативність суспільного виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату. Визначають за формулою:

,

де ^ П - вартість продукту;

3 - матеріально - грошові затрати.

Показники економічної ефективності.

Для характеристики ефективності виробництва використовується ціла система економічних показників. Виділимо такі:

^ Ефективність суспільної праці - характеризує ефективність витрат суспільної праці. Розраховується за формулою:

,

де Е - ефективність суспільної праці;

т - вартість додаткового продукту;

С - вартість засобів виробництва;

^ V - заробітна плата.

Ефективність витрат суспільної праці в народному господарстві розраховують за формулою

,

де Евп - ефективність виробництва валового продукту народного господарства;

^ V+m - вироблений національний доход;

С+V - вартість засобів виробництва і заробітна плата.

Продуктивність праці - це ефективність витраченої живої праці‚ розраховується за формулою

,

де Пп.р.- продуктивність праці;

Пг - вироблена чиста продукція;

Р - середньоспискова кількість працівників.

Ефективність застосування праці‚ уречевленої в засобах праці (основних виробничих фондах) і матеріальних ресурсах. Розраховують так:

• по-перше, обчислюють фондовіддачу Фв - відношення виробництва чистої продукції Пг на одиницю витрат основних виробничих фондів у вартісному вираженні Ф.

.

• по-друге, визначають ефективність використання уречевленої праці‚ втіленої у матеріальних ресурсах розраховують матеріалоємність Мє як відношення вартості спожитих матеріальних ресурсів М до вартості чистої продукції Пг;

.

^ За умов ринкової економіки кожен суб'єкт господарювання обчислює показник ступеня раціональності, або господарності, за такими формулами:

;

;

Різниця між можливим і фактичним визначає ступінь господарності. Основні чинники впливу на ефективність суспільної праці:

удосконалення речових факторів виробництва;

підвищення кваліфікації працівників;

використання у виробництві досягнень науково-технічної революції;

елекронізація виробництва;

інформатизація суспільства;

запровадження досягнень ергономіки - наукової дисципліни діяльності людини.



Економічне зростання, його типи та моделі

Економічне зростання характеризує розширене відтворення суспільного продукту. Суспільне відтворення - це: процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт‚ а в постійному повторенні та відновленні, проходить такі стадії:

виробництво;

розподіл;

обмін;

споживання продуктів та послуг.

Відомі два види відтворення: просте і розширене.

Просте відтворення - це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту.

^ Розширене відтворення - це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту.

Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту - товарів і послуг

^ Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних їх параметрів.

Інтенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виробництва на основі поділу праці‚ спеціалізації, кооперування. При цьому зростають продуктивність праці та її ефективність. Збільшення ролі та частки інтенсивного типу економічного зростання називається інтенсифікацією економіки.


Товарне виробництво та закони його функціонування

Суспільство знає два основних типи організації економіки:

натуральне господарство;

товарне господарство.

Натуральне господарство характеризується:

суспільним поділом праці в зародковому стані;

замкнутістю організаційно-економічних зв'язків;

роз'єднаністю господарюючих суб'єктів один від одного;

примітивною технікою та технологією виробництва;

малопродуктивною ручною працею.

Товарна форма господарювання - це такий тип організації економіки, за якого продукти праці виробляються для продажу на ринок.

Товарне виробництво характеризується:

розвинутим поділом суспільної праці;

розвитком приватної власності на засоби виробництва;

економічною і юридичною свободою виробника;

зумовлює необхідність постійно діючих ринків.

Товарне господарство в своєму розвитку проходить дві стадії:

бартерне господарство;

грошове господарство.

Бартерне господарство засноване на товарному обміні без використання грошей. Грошове господарство засновано на особливому товарі: не гроші‚ які можна обміняти на будь-який товар‚ а останній на гроші.

^ Основні загальні ознаки товарного виробництва пов'язані з існуванням різних його типів. Це:

просте виробництво;

розвинуте виробництво.

Прос