Реферат: Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького на правах рукопису старинський микола володимирович

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО


На правах рукопису


СТАРИНСЬКИЙ МИКОЛА ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 336.71:342.951] (043.5)


БАНКИ ЯК УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНИХ ВІДНОСИ У СФЕРІ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право

і процес; фінансове право; інформаційне право


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник

Лук’янець Дмитро Миколайович

доктор юридичних наук, доцент


Київ 2009

Зміст


ВСТУП 4

^ РОЗДІЛ 1
АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНІ ВІДНОСИНИ В МЕХАНІЗМІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 13

1.1. Механізм правового регулювання банківської діяльності 13

1.2. Загальна характеристика адміністративно-деліктних відносин та їх особливості в механізмі правового регулювання банківської діяльності. 16

1.3. Поняття та зміст правосуб’єктності Національного банку України та інших банків в адміністративно-деліктних відносинах 21

Висновки до розділу 1 26

^ РОЗДІЛ 2.
НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 28

2.1. Генезис та еволюція адміністративно-юрисдикційної правосуб’єктності Національного банку України як учасника адміністративно-деліктних відносин у сфері банківської діяльності 28

2.2. Адміністративно-юрисдикційні повноваження Національного банку України та їх реалізація. 38

Висновки до розділу 2 43

^ РОЗДІЛ 3.
БАНКИ ЯК СУБ’ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 45

3.1. Поняття та зміст адміністративно-деліктної правосуб’єктності комерційних банків 45

3.2. Заходи впливу, що застосовуються до банків за порушення банківського законодавства 49

3.3. Підстави застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства 55

Висновки до розділу 3 59

ВИСНОВКИ 61

Список використаної літератури 66



ВСТУП


^ Актуальність теми дослідження. Стабільне функціонування банківської системи є невід’ємною умовою життєздатності національної економіки. Відповідно до чинного законодавства в Україні запроваджена і діє дворівнева банківська система, в якій на верхньому рівні функціонує Національний банк України, а на другому рівні знаходяться банківські та інші фінансово-кредитні установи, які можуть здійснювати спеціальний вид діяльності – банківську діяльність.

Ефективне функціонування банківської системи не в останню чергу, залежить від стану законності у сфері банківської діяльності. Саме необхідність забезпечення законності обумовлює існування досить розвинутої системи заходів впливу, які Національний банк України має право застосовувати і регулярно застосовує до банків та інших кредитно-фінансових установ за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ.

Будучи складовою банківського нагляду, застосування заходів впливу НБУ є одним із найважливіших чинників забезпечення стабільності банківської системи. Але така складна діяльність має низку специфічних особливостей, які мають бути враховані при здійсненні відповідного правового регулювання. Оскільки будь-яке правове регулювання починається із визначення правового статусу учасників відповідних відносин, для адміністративно-деліктних відносин у сфері банківської діяльності надзвичайно важливим є питання визначення не просто правового статусу банків, а їх правового статусу як учасників саме адміністративно-деліктних відносин.

Оскільки від характеристик, які визначають правосуб’єктність банків в адміністративно-деліктних відносинах, залежать і зміст заходів впливу НБУ, і підстави їх застосування, дослідження, присвячене банкам як учасникам адміністративно-деліктних відносин, є актуальним.

Дослідженню правовідносин у сфері банківської діяльності в різних аспектах присвячене значне коло науково-теоретичних розробок, особливо багато уваги приділялось цим питанням останніми роками. Однак комплексність банківських відносин впливає на неоднозначність їх сприйняття. Саме тому при проведенні наукового дослідження автор використовував положення загальної теорії права та правовідносин, викладених у працях С.С. Алексєєва, С.Н. Братуся, Р.О. Халфіної та інших. Для розгляду складної, комплексної природи банківських правовідносин використовувались роботи М.І. Піскотіна, В.К. Райхера, Ю.К. Толстого, в яких цілеспрямовано розроблялася і обґрунтовувалася концепція комплексних галузей та інститутів.

Теоретичною базою дослідження стали праці провідних учених у галузі фінансового права: Л.В. Брічко, Л.К. Воронової, Ю.А. Ровенського; а також наукові праці фахівців у сфері правового регулювання банківських відносин: М.М. Агаркова, А.Ю. Вікуліна, І.Б. Заверухи, С.І. Іловайського, Н.Ю. Єрпильової, Є.В. Карманова, В.А. Лебедєва, О.М. Олійник, М.Ф. Орлова, А.О. Селіванова, Г.А. Тосуняна, Г.Ф. Шершеневича. Враховуючи те, що банківські правовідносини є результатом правового регулювання економіки, у ході дослідження використовувалися праці вчених-економістів у відповідній сфері, зокрема таких, як Л. Брю, А.С. Гальчинського, Я.А. Жаліло, А.Р. Макконнела, О.В. Науменко, В.Н. Шенаєва та інших.

При аналізі адміністративно-юрисдикційної правосуб’єктності Національного банку як центрального банку держави, що очолює вітчизняну банківську систему, та адміністративно-деліктної правосуб’єктності банківських установ дисертантом використовувались наукові праці представників науки адміністративного права, у тому числі В.Б. Авер`янова, О.Ф. Андрійко, В.Г.Афанасьєва, І.А. Василенка, П.Т. Василенкова, Ю.В. Іщенка, Ю.М. Козлова, В.К. Колпакова, В.Л. Кротюка, М.В. Костіва, Є.Б. Кубка, Д.М. Лук’янця, Л.Л. Попова, Ю.А. Тихомирова, В.Є. Чиркіна та інших.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження перебуває в безпосередньому зв’язку з орієнтацією державної політики України на вдосконалення управління у сфері банківської діяльності та інтеграції України в співдружність європейських держав.

Тема дисертаційної роботи відповідає проблематиці досліджень відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України і виконувалась у рамках планової теми відділу «Розвиток демократичних засад державного управління в Україні: проблеми адміністративно-правового забезпечення» (номер державної реєстрації РК 0106U008728).

^ Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є формування теоретичної бази у сфері регулювання відносин, пов’язаних із застосуванням Національним банком України в адміністративному порядку заходів впливу за порушення банківського законодавства, а також напрацювання пропозицій для вдосконалення відповідного законодавства.

Для досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі вирішуються такі завдання:

- дослідити механізм правового регулювання банківської діяльності;

- визначити поняття та особливості банківських правовідносин;

- з’ясувати сутність і визначити поняття адміністративно-деліктної правосуб’єктності;

- визначити особливості адміністративно-деліктних відносин, що виникають у сфері банківської діяльності;

- з’ясувати зміст та особливості правосуб’єктності Національного банку України в адміністративно-деліктних відносинах;

- з’ясувати зміст та особливості правосуб’єктності комерційних банків в адміністративно-деліктних відносинах;

- визначити вплив характеристик суб’єктів адміністративно-деліктних відносин у сфері банківської діяльності на зміст заходів впливу, що застосовуються НБУ за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ;

- визначити вплив характеристик суб’єктів адміністративно-деліктних відносин у сфері банківської діяльності на підстави застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ.

^ Об’єктом дослідження є відносини, що виникають між Національним банком України та банківськими установами у сфері застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України.

^ Предметом дослідження є норми, які регламентують правовий статус Національного банку України та банківських установ як суб’єктів правовідносин, що виникають у результаті застосування Національним банком України в адміністративному порядку заходів впливу за порушення банківського законодавства до банківських установ, а також практика їх реалізації.

^ Методи дослідження. Філософсько-світоглядною основою дослідження є основні положення, принципи та парадигми діалектики, герменевтики, феноменології та синергетики. Обґрунтованість і достовірність наукових результатів забезпечується використанням філософських, загальнонаукових, спеціальнонаукових та конкретно-наукових методів пізнання. У ході роботи над дисертацією використовувались різноманітні методи дослідження, головними серед яких є діалектичний метод дослідження, який передбачає розгляд усіх явищ у їх взаємозв’язку та єдності, розвитку і взаємному впливі. Він дозволив дослідити банківську систему, а також проблеми, які виникають у процесі її функціонування. З використанням історичного методу досліджувався вітчизняний досвід правової науки, відображений у науковій літературі, що присвячена історії банківської діяльності, особливо становлення Національного банку України як центрального банку держави. За допомогою формально-юридичного методу автор досліджував зміст правових норм, які використовуються при правовому регулюванні відносин, пов'язаних із застосуванням в адміністративному порядку заходів впливу за порушення банківського законодавства. Метод логічного аналізу був застосований при вивченні і формулюванні моделі відносин між сторонами, які є учасниками відносин, пов'язаних із застосуванням в адміністративному порядку заходів впливу за порушення банківського законодавства.

В основу дослідження був покладений системний підхід до аналізу юридичних і економічних проблем в їх динамічному взаємозв’язку та взаємообумовленості стосовно сучасного етапу розвитку і умов банківської діяльності.

^ Наукова новизна дослідження полягає в тому, що воно є першим у вітчизняній науці адміністративного права комплексним монографічним дослідженням проблем правового регулювання відносин, пов’язаних із застосуванням Національним банком України в адміністративному порядку заходів впливу до банківських установ за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ.

Наукову новизну дослідження складають такі його основні положення, висновки та рекомендації:

уперше:

- з’ясовано особливості адміністративно-деліктних відносин у сфері банківської діяльності. Особливістю адміністративно-деліктних відносин у сфері банківської діяльності є: а) їх суб’єктний склад – Національний банк України як єдиний уповноважений державною орган, наділений правом застосування в адміністративному порядку заходів впливу за порушення чинного банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, та банківські установи; б) специфічні підстави застосування заходів впливу (в тому числі делікти); в) застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства є складовою банківського нагляду;

- доведено, що участь банків в адміністративно-деліктних відносинах у сфері банківської діяльності визначається низкою характеристик, які відображаються в адміністративно-юрисдикційній правосуб’єктності для Національного банку України та адміністративно-деліктній правосуб’єктності для інших банківських установ;

- визначено поняття та зміст адміністративно-юрисдикційної правосуб’єктності Національного банку України, під якою розуміється здатність бути учасником відносин, пов’язаних із застосуванням в адміністративному порядку заходів впливу за порушення банківського законодавства в ролі суб’єкта, який здійснює таке застосування;

- доведено, що адміністративно-юрисдикційні повноваження Національного банку України розвивались поступово, при цьому розвиток ішов у бік постійного їх розширення, причому на сучасному етапі НБУ самостійно визначає зміст значної частини наданих йому законом юрисдикційних повноважень;

- визначено поняття та зміст адміністративно-деліктної правосуб’єктності банківської установи, під якою розуміється врегульована нормами права здатність та можливість юридичної особи, що набула статусу «банк», бути учасником відносин, пов’язаних із застосуванням до неї в адміністративному порядку заходів впливу за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України;

- доведено, що зміст заходів впливу, які застосовуються Національним банком України до банківської установи, залежить від характеристик цієї установи, зокрема таких, як організаційно-правова форма, рівень капіталізації, перелік здійснюваних операцій тощо;

- доведено, що окремі характеристики банківської установи, зокрема такі, як рейтингова оцінка за системою CAMELS, впливають на зміст підстав застосування до неї заходів впливу НБУ;

- встановлено, що в чинному законодавстві, яке регулює банківську діяльність, існують два види опису конструкцій правопорушення у сфері банківської діяльності – класичний склад правопорушення та правопорушення, до складу якого входить інтегральний показник, що відображає ефективність діяльності банківської установи;

набуло подальшого розвитку:

- вчення про механізм правового регулювання в частині його функціонування у сфері банківської діяльності;

сформульовано низку пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства, зокрема:

- запропоновано доповнити ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» частиною 5 такого змісту: «Національний банк України самостійно видає нормативно-правові акти у формі, передбаченій чинним законодавством. Нормативно-правові акти інших органів державної влади, що відносяться до сфери повноважень Національного банку України відповідно до Конституції України та цього закону, обов’язково мають бути погоджені з Національним банком України в порядку, передбаченому чинним законодавством».

^ Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що дисертаційні положення та висновки є важливими для подальшого розвитку науки адміністративного права, створюють теоретичну основу для подальшого дослідження відносин, пов’язаних із застосуванням в адміністративному порядку заходів впливу до банківських установ за порушення банківського законодавства та вдосконалення чинного законодавства України у сфері банківської діяльності.

Матеріали дисертації містять цілісну інформацію про адміністративно-деліктну правосуб’єктність банківських установ в Україні, що дає можливість використовувати їх під час викладання в юридичних вузах таких навчальних дисциплін, як «Адміністративне право України», «Адміністративна відповідальність», «Банківське право України» та відповідних спецкурсів, що стосуються питань функціонування фінансової та банківської системи України. Результати дослідження можуть бути використані в правозастосовній діяльності Національним банком України, а також іншими органами адміністративної юрисдикції.

Ряд сформульованих у дисертації положень можуть бути предметом подальших наукових досліджень.

^ Апробація результатів дисертації. Положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися у відділі проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основні положення дисертації оприлюднені на круглому столі «Охоронюваний законом інтерес в цивільному праві та процесі», м. Харків (16 грудня 2005 року; тези опубліковані); науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті професора О.А. Пушкіна, м. Харків (21 травня 2005 року; тези опубліковані); щорічній Міжнародній науково-практичній конференції «Запорізькі правові читання», м. Запоріжжя (18-19 травня 2006 року; тези опубліковані); науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті професора О.А. Пушкіна, м. Харків (27 травня 2006 року; тези опубліковані); дванадцятій регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні», м. Львів (9-10 лютого 2006 р.; тези опубліковані).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у семи статтях, надрукованих у провідних фахових виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, та п’яти тезах, опублікованих у збірниках наукових праць. Загальний обсяг дисертації становить 189 сторінок, у тому числі список використаних джерел – 18 сторінок (191 найменування).

^ РОЗДІЛ 1
АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНІ ВІДНОСИНИ В МЕХАНІЗМІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


1.1. Механізм правового регулювання банківської діяльності


Цивілізоване суспільство не може існувати без регулюючого впливу права на життя людей. Такий вплив права на суспільні відносини традиційно називають правовим регулюванням суспільних відносин.

Ринкова економіка породжує нові інститути, притаманні ринковим умовам господарювання, та змінює старі, що існували під час державної монополії. Змінюються принципи, на яких будуються взаємовідносини держави та її органів із суб`єктами господарської діяльності, забезпечується поступове впорядкування державного регулювання господарської діяльності. І одним з суттєвих напрямів формування ринкових відносин є розвиток фінансових та банківських інститутів, без яких не може бути сформована інфраструктура ринкової економіки. Розвиток кредитно-фінансових інститутів впливає як на внутрішні економічні відносини (зокрема, на розвиток та інвестування виробничої сфери, на ринок цінних паперів, приватизаційні процеси тощо), так і на зовнішні, бо саме через такі кредитно-фінансові інститути і здійснюється інтегрування у світову економічну систему.

Держава як організація публічної влади для реалізації своїх завдань і функцій повинна мати відповідні фінансові ресурси. Банківська діяльність є одним з елементів фінансової діяльності у державі, при цьому складність банківської діяльності полягає в тому, що вона охоплює обіг як державних, так і приватних фінансів. Причому зв`язок між ними часто є нерозривним. Суть фінансової діяльності держави в банківській сфері полягає в тому, щоб враховуючи закони ринкової економіки, впливати на розвиток кредитно-фінансових інститутів, сприяти отриманню ними прибутків, а завдяки цьому – підтримувати стабільність усієї кредитно-банківської системи та довіру до неї з боку населення[ с. 26] і, водночас, здійснювати державний вплив через банківську систему на економічний розвиток суб`єктів господарювання, впливати на зростання обсягу державних фінансів та їх подальший обіг у фінансовій сфері.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Механізм цивільно-правового регулювання у сфері банківської діяльності складається, як було зазначено вище, з правових норм, правовідносин, актів реалізації правових норм та актів тлумачення правових норм. При цьому слід зауважити, що механізм цивільно-правового регулювання банківської діяльності базується на нормах права, які встановлюються самими сторонами (укладення договорів). Підставами виникнення договірних (цивільно-правових) банківських відносини є правочини. Особливостями банківських правочинів є юридична рівність суб’єктів даних відносин, вільне волевиявлення сторін при встановленні прав та обов’язків та обмеження свободи договору на підставі чинних законодавчих актів та актів Національного банку України, яке також називають коридором автономії волі[ с. 36].

Механізм адміністративно-правового регулювання у сфері банківської діяльності включає норми, які регулюють відносини між Національним банком України та банківськими установами в процесі здійснення державного регулювання їх діяльності, відповідних відносин, а також актів реалізації зазначених норм.

Відповідно до ст. 66 Закону України „Про банки і банківську діяльність” державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України в адміністративних та індикативних1 формах, при цьому до адміністративних форм належать:

1) реєстрація банків і ліцензування їхньої діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Враховуючи таку різноманітність форм державного регулювання банківської діяльності, які використовуються Національним банком України, слід зазначити, що кожному виду адміністративних форм регулювання діяльності банків відповідає власний механізм правового регулювання.

Так, установлення вимог та обмежень у банківській діяльності здійснюється шляхом реалізації Національним банком України зафіксованого в Законі України „Про Національний банк України” права видавати нормативно-правові акти з приводу банківської діяльності, які є загальнообов’язковими для всіх суб’єктів банківської діяльності, внаслідок чого у банківських установ виникають відповідні обов’язки.

Така форма адміністративного регулювання банківської діяльності, як реєстрація банків та ліцензування їхньої діяльності реалізується через акти правозастосування НБУ, внаслідок прийняття яких банки набувають відповідного правового статусу, тобто статусу банківської установи, який надає їм право здійснювати банківську діяльність. Такі правозастосовчі акти носять позитивний характер, і в даному випадку можна вести мову про таку форму реалізації правових норм, як позитивне правозастосування, оскільки набуття правового статусу не пов’язане з виникненням обов’язків, що мають примусовий обтяжуючий характер.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


1.2. Загальна характеристика адміністративно-деліктних відносин та їх особливості в механізмі правового регулювання банківської діяльності.


Юрисдикційне правозастосування у сфері банківської діяльності переважно пов’язане з виникненням так званих адміністративно-деліктних відносин.

Для з’ясування змісту адміністративно-деліктних відносин визначемо зміст поняття „делікт” та його застосування.

У науковій літературі поняття „делікт” застосовується в досить широкому значенні[ с. 21]. До нього відносять не тільки цивільні, міжнародні, а й кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення. Це поняття прийшло у вітчизняну науку з римського права, де деліктами називались усі протиправні дії. При цьому вони поділялись на delictum – privatum (приватні правопорушення) та quasi delictum (правопорушення договірного роду)[ с. 415-423].

На думку Л.В. Коваля, яка знайшла розвиток у працях Д.М. Лук’янця[, , ], вся концепція адміністративно-деліктних відносин будується на системі уявлень про подвійну природу юридичної відповідальності як обов’язку, з одного боку, і покарання – з іншого[ с. 149]. Це пояснюється тим, що якщо обмежувати відповідальність лише моментом визнання винним і застосування державного примусу, і при цьому ігнорувати таку її властивість, як обов’язок, то можна дійти висновку, що правопорушник до моменту реалізації щодо нього покарання не зобов’язаний нести відповідальність.

Такий підхід до розуміння юридичної відповідальності дав можливість здійснити більш глибокий аналіз питань адміністративної відповідальності, причому всіх її аспектів, що розглядаються в теорії правовідносин, і дослідити практично всі її суттєві ознаки.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Враховуючи викладене, можна констатувати, що адміністративно-деліктні відносини утворюють власне деліктні відносини (відносини адміністративного правопорушення), які складаються з відносин:

адміністративного розслідування;

попереднього розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення;

об’єктивної адміністративної відповідальності;

суб’єктивної адміністративної відповідальності[ с. 17].

Зазначене дає можливість констатувати, що адміністративно-деліктні відносини можна поширити за межі відносин адміністративної відповідальності. Це підтверджується також думкою Л.В. Коваля, який зазначав, що адміністративно-деліктне відношення виникає з моменту вчинення адміністративного проступку, а відповідальність у вузькому розумінні, як застосування покарання, має місце лише з моменту визнання особи винною, її осуду[ с. 20].

У такій ситуації постає закономірне питання про визначення поняття адміністративно-деліктних відносин, яке ми будемо використовувати в подальшому нашому дослідженні. При цьому, якщо враховувати те, що поняття – це мінімальна2 логічна форма подання знання[ с. 61], а складових адміністративно-деліктних відносин існує досить значна кількість, найбільш правильно, на нашу думку, буде розглядати адміністративно-деліктні відносини в широкому та вузькому значенні.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

З викладеного стає зрозумілим, що юридична особа отримує повну правосуб’єктність, у тому числі „повний” правовий статус „банк” та повну банківську правосуб’єктність, лише після отримання банківської ліцензії на всі банківські операції. З отриманням ліцензії банк стає об’єктом банківського нагляду, здійснюваного Національним банком України, у повному обсязі, отримує право самостійно вступати у відносини з органами державного управління з різних питань, стає суб’єктом відносин відповідальності за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ тощо.

При цьому слід наголосити на тому, що отримання повної правосуб’єктності банківською установою, у тому числі й адміністративної деліктоздатності, відбувається саме на другому етапі.

Це пояснюється тим, що на першому етапі (реєстрації в Національному банку), юридична особа отримує тільки загальну правосуб’єктність, що є державним визнанням її як суб’єкта відносин у сфері банківської діяльності, але тільки в частині її формування як індивідуально визначеного суб’єкта відповідно до вимог законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України. На цьому етапі така банківська установа не є суб’єктом адміністративно-деліктних відносин у сфері банківської діяльності, оскільки їй не надано право здійснювати банківські операції, порядок здійснення яких, таким чином, вона не може порушити з об’єктивних причин.

На етапі ліцензування завершується формування статусу юридичної особи як банку в частині набуття нею повної правосуб’єктності у сфері банківської діяльності. Етап ліцензування також складається з двох підетапів. На початковому під етапі здійснюється надання банківській установі, яка відповідає вимогам, установленим чинним законодавством, ліцензії на право здійснення тільки основних видів банківських операцій. Така ситуація дозволяє виявити на ранній стадії нездатні до нормального функціонування банківські установи. В той же час надання права здійснювати основні види банківських операцій дозволяє, по-перше не створювати загрози стабільності банківської системи входженням на ринок банківських послуг недосвідченого суб’єкта, по-друге при нормальному здійсненні даних операцій банківська установа має можливість розвиватись та вдосконалюватись.

На другому під етапі процесу ліцензування, тобто на етапі отримання ліцензії на право здійснення всіх банківських операцій, банківська установа набуває повну банківську правосуб’єктність.

Таким чином, проходження даних етапів ліцензування наділяє банківську установу повною банківською правосуб’єктністю.

Враховуючи особливості суб’єктів банківських правовідносин та специфічність банківської діяльності наступною особливістю адміністративно-деліктних відносин у сфері банківської діяльності визначають специфічні делікти, які можуть вчиняти банківські установи в процесі здійснення банківської діяльності.

Адміністративні делікти у сфері банківської діяльності можуть бути вчинені як активними діями (порушення порядку, строків і технологій виконання банківських операцій, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України), так і бездіяльністю (недотримання банком нормативу обов’язкового резервування протягом календарного року).

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Враховуючи викладене можна, зробити ряд висновків.

у процесі здійснення банківської діяльності, яка має певну специфіку правового регулювання (перевага надається імперативним нормам) та особливу значимість для держави, можуть виникати і виникають адміністративно-деліктні відносини, яким властиві такі особливості:

- суб’єктний склад у якому стороною, що здійснює притягнення до відповідальності обов’язково є Національний банк України як єдиний уповноважений державною орган, наділений правом застосування в адміністративному порядку заходів впливу за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, та банківські установи;

- особливі юридичні факти – специфічні підстави застосування заходів впливу, а саме специфічні делікти, що характерні лише для банківської діяльності, оскільки пов’язані з виконанням банківськими установами банківських операцій та банківської діяльності;

- застосування заходів впливу до банківських установ за порушення банківського законодавства є складовою банківського нагляду, що здійснює Національний банк України в межах повноважень, наданих йому чинним законодавством.


^ 1.3. Поняття та зміст правосуб’єктності Національного банку України та інших банків в адміністративно-деліктних відносинах

Правові відносини виникають між різними за своїм правовим статусом суб’єктами. Проте будь-яке правовідношення може виникнути лише за наявності певних передумов[ с. 3]. Серед більшості вчених немає розбіжностей у поглядах стосовно набору складових для виникнення правовідносин. До таких передумов відносять: норму права, юридичний факт, який є каталізатором виникнення зміни чи припинення правовідносин, та відповідну правосуб’єктність.

Слід зазначити, що юридичною основою правового відношення є правові норми, використання яких призводить до виникнення правосуб’єктності, а реалізація правосуб’єктності – до виникнення правовідносин[ с. 108]. Особливо яскраво це проявляється в адміністративно-деліктних відносинах. Правова норма є тією основою, на підставі якої суб’єкт притягується до адміністративної відповідальності, вчинення правопорушення (волевиявлення) є тим юридичним фактом, який є підставою виникнення адміністративно-деліктного відношення, а відповідна адміністративно-деліктна правосуб’єктність учасників обумовлює здатність та можливість зазначених суб’єктів бути учасниками даних відносин.

Таким чином, відсутність хоча б одного з перелічених елементів може призвести до неможливості притягнення особи, винної у вчиненні правопорушення, до відповідальності.

Перш ніж розглянути адміністративно-деліктну правосуб’єктність банків, потрібно з’ясувати поняття, зміст та складові правосуб’єктності юридичних осіб.

Правосуб’єктність є категорією, яка міцно ввійшла в юридичну науку, хоча чинне законодавство не використовує даного терміна і не надає йому законодавчого визначення[ с. 6].

Найбільшої розробки питання правосуб’єктності дістали в цивілістичній науці. Причому найбільш опрацьовані питання правосуб’єктності фізичних осіб, тоді як питання правосуб’єктності юридичних осіб досить рідко ставали предметом самостійних досліджень. Зазвичай правосуб’єктність юридичних осіб розглядалась під час висвітлення питання про правову природу юридичних осіб як суб’єктів права або в процесі вивчення окремих видів юридичних осіб. При цьому слід констатувати, що єдиного погляду на поняття „правосуб’єктність” немає.

Як зазначає А.В. Міцкевич, сучасна юриспруденція до суб’єктів права відносить такі організації, які володіють правосуб’єктністю, тобто можуть мати права і обов’язки, передбачені законом, та брати участь у правовідносинах[ с. 27].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Перш за все зауважимо, що банк, будучи самостійним суб’єктом грошового ринку, виконує певні, покладені на нього функції. У літературі, на жаль, найчастіше функції банків ототожнюються з певними напрямами чи видами їх діяльності, а то й просто з окремими операціями.

Оскільки функція – це те, що властиве кожному банку постійно, незалежно від того, які конкретні операції він виконує в даний момент, можна виділити дві функції банків: трансформаційну і емісійну[ с. 441].

Трансформаційна функція в даному випадку обумовлена посередницькою роллю банків та їх особливим місцем серед фінансових посередників на ринку фінансових послуг України.

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові та депозитні гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора[ с. 91-101].

Таким чином, аналізуючи банківське законодавство та банківську практику, слід зазначити, що вказані функції знаходять своє вираження в банківських операціях. У науці банківського права під банківськими операціями розуміють юридично обумовлені дії або сукупність дій, дозволені або санкціоновані законом на підставі укладених угод між суб'єктами банківських правовідносин, що здійснюються банками за принципом виняткової правоздатності та наявності ліцензії НБУ із дотриманням встановлених стандартів, правил, нормативів, об'єктом яких є гроші, цінні папери, платіжні документи, дорогоцінні метали та каміння, а також фактичні дії бухгалтерського оформлення угод[ с. 71-73].

Чинне банківське законодавство пішло іншим шляхом у визначенні поняття “банківські операції”, що призвело до виникнення неточностей та непорозумінь у визначенні поняття “банк”.

У першій редакції Закону України “Про банки та банківську діяльність” від 20 березня 1991 року (ст. 2) переважав надто широкий підхід до визначення поняття “банк”. Банком визнавались установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених цим Законом. Законодавство налічувало 16 операцій, однак не вказувалось, чи повинен банк здійснювати всі операції, чи може здійснювати лише деякі, щоб одержати правовий статус банку. Таке положення призвело до того, що була розмита правова межа між банківськими та небанкі