Реферат: А аберація – відхилення будови чи функції від норми. А. ока сферична

А

АБЕРАЦІЯ – відхилення будови чи функції від норми.

А. ока сферична – спотворене зображення на сітківці внаслідок недосконалості оптичної системи кришталика;

а. ока хроматична – спотворене зображення на сітківці внаслідок неоднакового заломлення променів з різною довжиною хвилі (різного кольору);

а. серцева – зміни в проведенні збудження в м'язі серця.

АБСОРБЦІЯ – поглинання газу або розчиненої речовини твердим тілом.

АВТОМАТИЗМ – здатність органів, тканин чи окремих клітин до ритмічної діяльності без очевидного (явного) зв'язку із зовнішнім подразником.

^ А. гетеротопний – автоматизм серця, зумовлений імпульсами, що надходять з осередку збудження, розміщеного поза межами природного постійного (номотопного) водія ритму;

а. дихального центру – виникнення ритмічних збуджень у дихальному центрі після повної його деаферентації;

а. номотопний – а. серця, зумовлений активністю природного (номотопного) осередку збудження.

^ АГЕВЗІЯ – втрата смакової чутливості.

АГК – співвідношення кількості альбумінів та глобулінів у біологічних рідинах.

АГЛЮТИНАЦІЯ – склеювання та осадження еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, поверхнево-активних частинок тощо, які виникають під впливом антитіл, спрямованих проти антигенів, що містяться на поверхні клітин.

АГЛЮТИНІН – антитіло, яке аглютинує антиген, адсорбований на еритроцитах та інших носіях.

АГЛЮТИНОГЕН – антиген, який бере участь у реакції аглютинації.

^ АГНОЗІЯ – порушення впізнавання предметів і явищ при збереженні свідомості та функції органів чуття.

А. зорова – порушення впізнавання предметів чи їх окремих якостей (форми, кольору) при збереженні зорового сприйняття, спричинене ураженням потиличних часток мозку;

а. слухова – порушення здатності розрізняти звуки мови (фонеми) та розпізнавати предмети за характерними для них звуками, спричинене ураженням скроневих часток мозку;

а. тактильна – порушення здатності визначати на дотик характер поверхні предметів, спричинене ураженням верхньої тім'яної частки головного мозку.

^ АГОНІСТ – (див. Синергіст) органи або фізіологічно активна речовина, що діє в одному напрямку.

АГОНІЯ – термінальний стан, що передує настанню смерті, характеризується порушенням функцій вищих відділів мозку з одночасним збудженням центрів довгастого мозку.

АГРАНУЛОЦИТ – лейкоцит, у протоплазмі якого при забарвленні не виявляється зернистість (моноцити та лімфоцити).

АГРОНУЛОЦИТОЗ – відсутність чи зменшення гранулоцитів у периферичній крові.

^ АГРАФІЯ – порушення здатності правильно писати при збереженні рухових функцій руки.

АГРЕГАЦІЯ – скупчення і об'єднання однорідних чи різнорідних частинок в одне ціле.

АДАПТАЦІЯ – процес пристосування живого організму до постійно змінюваних умов існування, вироблений еволюційно; для людини – пристосування і до виробничих, соціальних умов; забезпечує постійність гомеостазу, працездатність, максимальну тривалість життя та репродукцію.

^ А. аналізаторів – а., яка проявляється зменшенням інтенсивності відчуття при тривалій дії подразника;

а. больова – а. рецепторів та центральних утворень до впливу пошкоджуючих факторів, що викликає зниження або втрату больового відчуття;

а. зорова – пристосування ока до різного ступеня яскравості світла або кольору;

а. нервових центрів – зниження збудливості нервових центрів при тривалій дії подразника;

а. світлова – зорова а. до підвищення яскравості світла, що проявляється зниженням світлової чутливості ока;

а. рецепторів – а. рецепторів до сили подразника шляхом зниження їхньої збудливості;

а. тактильна – а. тактильних рецепторів до дії подразника, що проявляється зниженням їхньої чутливості;

а. темнова – зорова а. до темряви, яка проявляється підвищенням світлової чутливості ока.

^ АДГЕЗІЯ – здатність клітин взаємодіяти з судинною стінкою.

АДЕНОГІПОФІЗ – залоза внутрішньої секреції, яка виробляє гормони: тиреотропін, адренокортикотропін, соматотропін, фолікулостимулюючий і лютеїнізуючий.

АДРЕНАЛІН – гормон мозкової речовини надниркових залоз, який впливає на центральну та периферичну нервову систему, імітує вплив симпатичної нервової системи.

АДРЕНЕРГІЧНИЙ – чутливий до адреналіну, норадреналіну.

АДРЕНОРЕЦЕПТОР – структура клітини, яка взаємодіє з адренергічним медіатором і перетворює енергію взаємодії на нервовий імпульс.

АДСОРБЦІЯ – процес вбирання газів чи розчинених речовин поверхнею твердого тіла або рідини.

^ АЗОТ – хімічний елемент, що входить до складу білків та багатьох інших речовин.

А. залишковий (небілковий) – загальна кількість азоту, що припадає на частку небілкових азотистих речовин, які залишаються після осідання білків; у крові – 15-25 ммоль/л, або – 20-40 мг %.

АЗОТЕМІЯ – збільшення у крові залишкового азоту.

АКАЛЬКУЛІЯ – порушення здатності виконувати арифметичні дії (лічити), спричинене пошкодженням тім'яної або потиличної часток кори великого мозку.

^ АКІНЕЗ – відсутність активних рухів.

АКОМОДАЦІЯ – процес пристосування збудливої тканини до зміни сили подразнення.

А. нерва – збільшення порога збудливості при дії на нерв повільно підвищувальної сили подразнення;

а. ока – пристосування ока людини до чіткого сприйняття предметів, що знаходяться від нього на різній відстані.

АКРОМЕГАЛІЯ – стан організму, при якому має місце збільшення кистей рук, стоп, губ, язика, внутрішніх органів, порушення обміну речовин, пов'язаний з надмірною секрецією соматотропіну після завершення росту організму.

АКСОН – найдовший відросток нервової клітини (нейрона), функцією якого є проведення в природних умовах збудження від тіла нейрона до інших нейронів чи до периферичних органів.

АКСОН-РЕФЛЕКС – рефлекс, що здійснюється в межах розгалуження аксона (без участі тіла нервової клітини).

^ АКТИН – білок м'язових волокон, з міозином утворює актоміозин.

АКТОМІОЗИН – комплекс актину і міозину, що є основою скорочення і розслаблення м'язових волокон.

АКЦЕЛЕРАЦІЯ – прискорення росту та розвитку дітей та підлітків (збільшення маси тіла, розмірів внутрішніх органів, прискорення статевого дозрівання тощо).

^ АКЦЕПТОР РЕЗУЛЬТАТУ ДІЇ – складова частина функціональної системи, в якій відбуваються порівняння реального результату дії з передбаченим.

АЛЕКСІЯ – розлад читання, зумовлений порушенням розуміння тексту.

АЛЕРГЕН – речовина антигенної та гаптенної природи, що викликає алергію.

^ АЛКАЛОЗ – порушення кислотно-основної (лужної) рівноваги в організмі в бік основної (лужної) реакції.

АЛЬБУМІН – загальна назва простих природних білків, що складають основну частину білків тваринних та рослинних тканин.

^ АЛЬВЕОЛЯРНА ВЕНТИЛЯЦІЯ – частина об'єму вдихуваного повітря, яка досягає альвеол і бере участь у газообміні за одиницю часу.

АЛЬДОСТЕРОН – гормон клубочкової зони кори надниркових залоз, належить до групи мінералокортикоїдів, регулює рівень натрію і калію в крові.

АЛЬТЕРАЦІЯ – зміни або пошкодження клітин, тканин та органів, що супроводжують порушення їх життєдіяльності.

АЛЬФА-АКТИВНІСТЬ - коливання біопотенціалів головного мозку людини у вигляді окремих (чи групових) альфа-хвиль довжиною 80-125 мс, які на відміну від альфа-ритму реєструються в різних частинах кори.

АЛЬФА-МОТОНЕЙРОН - мотонейрон спинного мозку, що іннервує посмуговані м'язи.

АМБІДЕКСТРІЯ – здатність однаково добре володіти правою та лівою рукою.

АМБЛІОПІЯ – зниження зору, зумовлене функціональними розладами зорового аналізатора.

АМЕНОРЕЯ – відсутність менструацій у статевозрілої жінки протягом шести і більше місяців.

АМЕТРОПІЯ – аномалія рефракції ока, при якій порушена відповідність між заломлюючою силою оптичної системи ока та довжиною оптичної осі.

^ АМИГДАЛОЇДНА ДІЛЯНКА – складний комплекс ядер головного мозку, головна структура лімбічної системи, бере участь у реалізації коригувальноого впливу головного мозку на діяльність стовбурових утворень, мотивації, вегетативну та ендокринну системи.

АМІЛАЗА – загальна назва ферменту, що розщеплюює глікоген, крохмаль, а також продукти часткового гідролізу їх.

АМІНОКИСЛОТА – органічна (карбонова) кислота, яка містить одну чи кілька аміногруп і входить до складу всіх білків.

^ АМНЕЗІЯ – порушення пам'яті; втрата здібності зберігати та відновлювати раніше набуті знання.

АНАБІОЗ – стан деяких організмів, що характеризується оборотним, майже повним припиненням життєдіяльності.

АНАБОЛІЗМ – сукупність реакцій обміну речовин, що відповідають асиміляції, супроводжуються затратою енергії.

АНАКРОТА – підйом кривої артеріального пульсу (сфігмограми) в початковій частині, що відбиває розтягнення стінок аорти та великих артерій під час систоли.

АНАЛІЗАТОР – сукупність нейронів периферичної та ЦНС, які беруть участь у сприйманні, проведенні та аналізі інформації про явища, що виникають як у зовнішньому середовищі, так і всередині самого організму. Складається з трьох відділів: периферичного, або рецепторного, провідникового з підкірковими центрами і центрального, або кіркового. Термін ввів І. П. Павлов.

^ АНАЛГІЯ – відсутність больових відчуттів.

АНАСТОМОЗ – сполучення між судинами, нервами або м'язами.

АНГІДРЕМІЯ – зменшення вмісту води у плазмі крові.

АНГІОГРАФІЯ – рентгенологічне дослідження кровоносних та лімфатичних судин після введення в кровоносне русло контрастної речовини.

АНГІОКАРДІОГРАФІЯ –рентгенологічне дослідження серця та магістральних судин після введення в кровоносне русло контрастної речовини.

АНГІОРЕЦЕПТОР – чутливе закінчення нервової системи, що локалізується в судинах.

АНГІОТЕНЗИН – біологічно активний поліпептид, який підвищує артеріальний тиск внаслідок звуження кровоносних судин.

АНДРОГЕН – речовина, яка має активність чоловічого статевого гормону – тестостерону; природний андроген секретується яєчками та корою надниркових залоз.

АНДРОСТЕРОН – чоловічий статевий гормон, що виробляється яєчками, за хімічною структурою належить до 17-кетостероїдів.

^ АНЕМІЯ – зменшення кількості еритроцитів та вмісту гемоглобіну в одиниці об’єму крові.

АНЕСТЕЗІЯ – втрата чутливості загальна (наркоз) або місцева; буває повною – для всіх видів чутливості або частковою – для кількох із них.

АНІЗОКОРІЯ – нерівномірність діаметра зіниць внаслідок порушення шляхів зіничного рефлексу.

АНІЗОМЕТРОПІЯ – різниця у рефракції обох очей.

АНІЗОЦИТОЗ – наявність у периферичній крові еритроцитів різних розмірів.

АНОРЕКСІЯ – відсутність апетиту та об’єктивної потреби у харчуванні.

^ АНОСМІЯ – відсутність нюху.

АНТИГЕН – речовина, що сприймається організмом як чужорідна і викликає імунологічну реакцію, яка виявляється в утворенні специфічних антитіл.

АНТИКОАГУЛЯНТ – речовина, що гальмує активність системи згортання крові.

АНТИТІЛО – глобулярний білок крові, який утворюється в організмі при введенні антигенів і нейтралізує їхню шкідливу дію шляхом взаємодії з ними.

^ АНУРІЯ – припинення утворення сечі.

АПАРАТ ВЕСТИБУЛЯРНИЙ – орган гравітації, який складається із системи півколових каналів та отолітів.

АПЕТИТ – емоційне почуття, пов’язане з прагненням до вживання їжі.

АПНЕЙЗИС – одна із термінальних форм дихання: повільний розтягнутий вдих, тривале припинення дихання на висоті вдиху і форсований видих.

^ АПНОЕ – тимчасове припинення дихання, що виникає переважно внаслідок відсутності стимуляції центру дихання.

АПРАКСІЯ – порушення складних форм довільної (насамперед цілеспрямованої) діяльності при збереженні сили, точності та координації рухів.

АРЕФЛЕКСІЯ – відсутність рефлексів, зумовлена порушенням цілісності рефлекторної дуги або гальмівним впливом вищих відділів ЦНС.

^ АРХІТЕКТОНІКА КОРИ ВЕЛИКОГО МОЗКУ – вчення про загальну будову кори півкуль великого мозку.

АСИМІЛЯЦІЯ – процес засвоювання організмом речовин, що надходять до нього ззовні, внаслідок чого вони стають складовою частиною біологічних структур або відкладаються в організмі як резерв.

АСИНЕРГІЯ – порушення синергічної здатності м'язів виконувати спільні рухи, спостерігається при пошкодженні мозочка.

АСИСТОЛІЯ – повне припинення діяльності усіх відділів серця або одного з них з відсутністю ознак біоелектричної активності.

АСПІРАЦІЯ – потрапляння сторонніх тіл у дихальні шляхи внаслідок засмоктування їх під час вдиху.

АСТАЗІЯ – розлад рухової активності, що проявляється втратою здатності виконувати дрібні рухи, зумовлений ураженням мозочка.

АСТЕНІЯ – повна або часткова втрата здатності організму до довгого фізичного чи розумового напруження, швидкі зміни настрою, порушення сну тощо.

^ АСТИГМАТИЗМ ОКА – аномалія рефракції, при якій промені, що виходять з будь-якої точки простору, не дають на сітківці фокусного зображення.

АСФІКСІЯ – розлад дихання, зумовлений недостатністю О2 та збільшенням кількості СО2 в крові.

АТАКСІЯ – порушення рухів, що проявляються в розладі координації їх.

АТЕЛЕКТАЗ – стан, при якому легеневі альвеоли не містять або майже не містять повітря; одним з видів є а. за відсутності антиателектатичного фактора – сурфактанта.

^ АТОНІЯ – відсутність тонусу збудливих тканин, органів чи нервових центрів.

АТРІОВЕНТРИКУЛЯРНА ЗАТРИМКА – зменшення швидкості проведення збудження в провідній системі серця при переході з мускулатури передсердь на волокна передсердно - шлуночкового вузла.

АТРОПІН – речовина, що блокує передачу імпульсів у холінергічних синапсах без порушень утворення і виділення медіатора, належить до М-антихолінергічних (холінолітичних) засобів.

^ АТРОФІЯ – зменшення маси чи об’єму органа чи тканини, що супроводжується ослабленням чи припиненням їхніх функцій.

АУДІОМЕТРІЯ – вимірювання чутливості слухового аналізатора до звуків різної висоти (частоти).

АУСКУЛЬТАЦІЯ – метод дослідження внутрішніх органів, що полягає у вислуховуванні звукових явищ, пов’язаних з їхньою діяльністю (напр., серця, легенів).

^ АФАГІЯ – неможливість ковтання.

АФАЗІЯ – порушення мови, при якому частково чи повністю втрачається здатність розуміти чужу мову або користуватися словами та фразами для висловлювання своїх думок при збереженні функцій мовного апарату і слуху.

^ АФЕКТ – короткочасна сильна позитивна чи негативна емоція, що виникає у відповідь на вплив внутрішніх або зовнішніх факторів.

АФЕРЕНТАЦІЯ – надходження нервових імпульсів від рецепторів до ЦНС.

^ А. зворотна – а., яка інформує організм про результати виконаної дії, що дає можливість організму оцінювати міру та повноту цієї дії;

а. обставинна – вплив на організм усієї сукупності зовнішніх факторів, що відбивають конкретну обстановку, на фоні якої розвивається пристосувальна діяльність. Термін ввів П. К. Анохін.

а. пускова – поштовх чи стимул, який веде в даній обстановці до виникнення будь-якої діяльності. Термін ввів П. К. Анохін.

^ АХІЛІЯ – стан, при якому не виділяються хлористоводнева (соляна) кислота і ферменти в шлунку.

АХЛОРГІДРІЯ – відсутність вільної хлористоводневої (соляної) кислоти в шлунковому соку.

АЦЕТИЛХОЛІН – медіатор, що виділяється холінергічними прегангліонарними парасимпатичними та симпатичними нервовими волокнами, постгангліонарними волокнами усіх парасимпатичних та окремих симпатичних нервів, деякими нейронами ЦНС).

АЦЕТИЛХОЛІНЕСТЕРАЗА – фермент, який забезпечує гідроліз ацетилхоліну з утворенням холіну та оцтової кислоти.

АЦЕТОНЕМІЯ – наявність у крові кетонових тіл (ацетону тощо), які є продуктами неповного окислення жирних кислот.

АЦЕТОНУРІЯ – підвищене виділення з сечею ацетону.

^ АЦИДОЗ – порушення кислотно-основної (лужної) рівноваги в організмі в кислий бік.

АЦИДОТЕСТ – метод дослідження, який дає уявлення про кислотність шлункового соку.

Б
БАЛАНС – співвідношення між надходженням в організм і витратою ним певної речовини.

^ Б. азотистий – співвідношення кількості азоту, засвоєного з їжею та виділеного з сечею і потом;

б. а. негативний – зменшення засвоєного азоту в порівнянні з виділенням його з організму, свідчить про перевагу дисиміляції білка над його синтезом;

б. а. позитивний – збільшення засвоєного азоту порівняно з виділенням його з організму, свідчить про перевагу синтезу білка над його дисиміляцією;

б. водно-електролітний (сольовий) – різниця між кількістю води та електролітів, поглинутих з їжею, та кількістю їх, виділених з організму за той самий час;

б. енергетичний – різниця між кількістю енергії, яка надходить з їжею, та енергією, що витрачається організмом;

б. тепловий – стаціонарний стан теплообміну організму із зовнішнім середовищем, при якому не змінюється вміст тепла.

БАЛІСТОКАРДІОГРАФІЯ – метод графічної реєстрації рухів тіла людини, зумовлених скороченнями серця та рухом крові у великих судинах.

^ БАР'ЄР – перешкода для проникнення різних речовин, що містяться в крові, до внутрішнього середовища органа.

Б. гістогематичний – загальна назва б., розміщених між кров'ю та тканинною рідиною, які виконують захисно-регулювальну роль;

б. гематоенцефалічний – фізіологічний механізм, який вибірково регулює обмін речовин між кров'ю та ЦНС, виконує захисну функцію щодо ЦНС;

б. гематоофтальмічний – комплекс фізіологічних механізмів, які регулюють обмін між кров'ю та рідинами ока.

БАРОГНОЗІЯ – здатність визначати масу предметів і різницю в ній за допомогою органів чуття.

^ БАРОРЕФЛЕКС СУДИННИЙ – рефлекс із судинних барорецепторів, що змінює функцію серцево-судинної системи.

БАРОРЕЦЕПТОР – інтерорецептор, що сприймає зміну тиску в порожнистих органах та судинах.

БЕЗПЛІДНІСТЬ – нездатність зрілого організму до відтворення потомства; фізіологічна – під час дитячого та старечого віку, а також під час лактації.

БЕЗСОННЯ – розлад сну, що проявляється порушенням засипання, переривчастим, поверхневим сном або передчасним пробудженням.

БІЛІВЕРДИН – зелений пігмент, що є проміжним продуктом розпаду гемоглобіну в макрофагах печінки, селезінки та кістковому мозку; ферментативне відновлення білівердину спричинює утворення білірубіну.

БІЛІРУБІН – жовто-червоний пігмент, що утворюється при розкладанні гемоглобіну.

^ БІЛОК – біополімер, який є основою життєдіяльності організму; з ним пов'язані процеси обміну речовин та перетворення енергії.

Б. крові – білки, що містяться у плазмі крові, складають три основні групи: альбуміни, глобуліни та фібриноген, мають різні функції, в нормі 65-85 г/л.

БІЛЬ – психофізіологічний стан людини, що виникає внаслідок дії надмірних чи руйнівних подразників, які викликають органічні чи функціональні порушення в організмі.

^ Б. відображений – б., який виникає у тканинах, що не мають морфологічних змін;

б. гострий – б., який виникає раптово і швидко зростає до максимальної інтенсивності;

б. іррадіюючий – б., який передається у віддалену від місця порушення ділянку;

б. симптоматичний – б., що виникає при різних патологічних процесах в органах та тканинах у зв’язку з подразненням розміщених у них чутливих нервових закінчень;

б. таламічний – пекучий б., який поширюється на половину тіла, виникає при пошкодженні таламуса на протилежному боці.

б. фантомний – б., локалізований у хворих у зоні видаленої частини тіла.

^ БІОЕЛЕКТРИЧНЕ ЯВИЩЕ – процес розподілу і транспорту електричних зарядів у живому організмі, зумовлений наявністю в живих клітинах і тканинах великої кількості фіксованих та рухомих електричних зарядів.

БІОЕНЕРГЕТИКА – сукупність процесів перетворення в живому організмі, у тому числі видобування енергії із зовнішнього середовища, її акумуляція, перетворення та використання для життєдіяльності організму.

^ БІОЛОГІЧНО АКТИВНА ТОЧКА – точка на поверхні тіла, що є проекцією нервових елементів, закладених у тканинах та внутрішніх органах, використовується при рефлексотерапії.

БЛОКАДА – втрата функцій будь-якого органа, його частини чи системи організму.

БЛЮВАННЯ – захисний складнорефлекторний акт, який спричинює викидання вмісту шлунка назовні через рот (рідше - через ніс).

БОМБЕЗИН – поліпептидний гормон, що синтезується у травному каналі, гіпоталамусі та гіпокампі; посилює моторику шлунка і тонкої кишки, секрецію гастрину, бере участь у регуляції температури тіла, впливає на виділення гормонів гіпофізом.

^ БОУДИЧА СХОДИ – поступове досягнення максимальної амплітуди серцевих скорочень при послідовних подразненнях однакової сили уже виснаженого ізольованого серця.

БРАДИКАРДІЯ – уповільнення частоти серцевих скорочень (нижче 60 за 1 хв).

БРАДИКІНІН – поліпептид із групи кінінів, який утворюється внаслідок активації калікреїн-кінінової системи крові; знижує тонус судин, посилює проникність стінки капілярів, підвищує ударний об’єм шлуночків серця тощо.

БРАДИПНОЕ – зменшення частоти дихання нижче 10-12 дихальних циклів за 1 хвилину; спостерігається під час сну, після гіпервентиляції тощо.

БРАДИСИСТОЛІЯ – зменшення частоти скорочень шлуночків серця; спостерігається при зниженні активності синусного вузла, пасивному гетеротопному автоматизмі, поперечній блокаді серця тощо.

БРОНХОСПІРОГРАФІЯ – метод дослідження функціонального стану легенів чи певної їх частини шляхом реєстрації його показників за допомогою спірографа.

^ БУЛІМІЯ – різке посилення відчуття голоду.

БУЛЬБОГАСТРОН – гормон травного каналу, який утворюється в дванадцятипалій кишці; гальмує рухову та секреторну функції шлунка.

БУФЕРНІСТЬ – здатність крові утримувати сталість активної реакції, що забезпечується буферною системою та органами виділення.

В
ВАГОТОМІЯ – перетин блукаючого нерва.

ВАГОТОНІН – гормон підшлункової залози, що підвищує тонус парасимпатичної нервової системи і посилює процеси кровотворення.

ВАГОТОНІЯ – перевага тонусу парасимпатичної частини вегетативної нервової системи над тонусом симпатичної системи.

ВАГОТРОПНИЙ – той, що діє на блукаючий нерв.

^ ВАЗОАКТИВНИЙ ІНТЕРСТИЦІАЛЬНИЙ ПОЛІПЕПТИД – гормон, що виробляється клітинами слизової оболонки травного каналу, бере участь у регуляції секреції, моторики і процесів всмоктування.

ВАЗОДИЛАТАТОР – речовина різної природи, яка викликає розширення кровоносних судин.

ВАЗОДИЛАТАЦІЯ – розширення судин (збільшення діаметра), зумовлене розслабленням непосмугованих м`язів їхньої стінки.

ВАЗОКОНСТРИКТОР – речовина, яка викликає скорочення непосмугованих м`язів стінки судин і зменшення їх діаметру.

ВАЗОСТОМІЯ – метод утворення постійного доступу до глибоко розміщених кровоносних судин (хронічна фістула кровоносних судин) у піддослідних тварин.

^ ВАН-СЛАЙКА МЕТОДИ: 1) визначення газового складу крові манометричним методом; 2) метод визначення лужного резерву крові.

ВАСКУЛЯРИЗАЦІЯ – сітка кровоносних судин і забезпечення кров`ю органів, ділянок та частин тіла.

^ ВДИХ – надходження атмосферного повітря в легені.

ВЕБЕРА ДОТИКОВІ КОЛА – ділянки шкіри, в межах яких два одночасних дотики сприймаються як один.

ВЕГЕТАРІАНСТВО – система харчування, яка виключає або обмежує споживання продуктів тваринного походження.

^ ВЕКТОР СЕРЦЯ – величина та напрямок у просторі рівнодійної від різниці потенціалів чи електрорушійної сили окремих клітин функціонуючого міокарда.

ВЕКТОР-БАЛІСТОКАРДІОГРАФІЯ – метод вивчення діяльності серця шляхом порівняння синхронно записаних поздовжньої, поперечної та вертикальної балістокардіограм.

ВЕКТОР-ДИНАМОКАРДІОГРАФІЯ – метод вивчення діяльності серця шляхом одночасної реєстрації поздовжніх та поперечних зміщень проекції центра маси грудної клітки на площину, паралельну фронтальній площині тіла.

^ ВЕКТОР-КАРДІОГРАФІЯ – метод вивчення біоелектричної активності серця шляхом реєстрації величини та напрямку електрорушійної сили, що виникає внаслідок деполяризації та реполяризації міокарда в процесі серцевого циклу.

^ ВЕКТОР-СФІГМОГРАФІЯ – метод дослідження артеріального пульсу за допомогою порівняння основних його характеристик на однакових ділянках симетрично розміщених артерій.

^ ВЕЛИЧИНА АЛЬВЕОЛЯРНОЇ ВЕНТИЛЯЦІЇ – об’єм повітря, що обмінюється в альвеолах за одиницю часу.

ВЕЛОЕРГОМЕТРІЯ – метод функціонального дослідження із застосуванням дозованого фізичного навантаження з використанням велоергометра (приладу, що імітує їзду на велосипеді) для виявлення коронарної недостатності та визначення показників функції зовнішнього дихання.

ВЕНОГРАФІЯ – графічна реєстрація пульсових коливань стінки вени.

ВЕНОЗНЕ ПОВЕРНЕННЯ – об’єм венозної крові, що повертається до серця по верхній та нижній порожнистих венах за одиницю часу.

ВЕНОСЕКЦІЯ – розтин вени для введення в неї канюлі, катетера чи голки.

^ ВЕНТИЛЯЦІЙНИЙ ЕКВІВАЛЕНТ – показник ефективності зовнішнього дихання, що характеризує об’єм повітря, який необхідний, щоб провентилювати легені для споживання організмом 1 мл кисню.

^ ВЕНТИЛЯЦІЙНО-ПЕРФУЗІЙНЕ СПІВВІДНОШЕННЯ – відношення об’єму повітря до об’єму крові, що надходить у легені за одиницю часу.

ВЕНТИЛЯЦІЯ ЛЕГЕНЬ – обмін газів між атмосферним та альвеолярним повітрям, що забезпечує поновлення альвеолярного повітря.

ВЕНТРАЛЬНИЙ – передній, черевний, стосується черевної поверхні тіла.

^ ВЕРЕТЕНО НЕРВОВО-М'ЯЗОВЕ – рецепторний прилад, який реагує на будь-які зміни стану м`язових волокон.

ВЕСТИБУЛОМЕТРІЯ – вивчення функцій вестибулярного апарата.

ВЕСТИБУЛОРЕЦЕПТОР – рецептор, що сприймає зміни швидкості та напрямку переміщення тіла в просторі (у людини – волосинкова клітина перетинчастого лабіринту внутрішнього вуха).

ВИДИХ – виведення повітря з легенів у процесі дихання.

В. активний – посилений видих за рахунок скорочення внутрішніх міжреберних м`язів і м`язів живота, а при форсованому видиху – і м`язів плечового пояса;

в. пасивний – видих, що відбувається за рахунок еластичної тяги легенів без участі м`язів.

ВИДІЛЕННЯ – звільнення організму від кінцевих продуктів обміну, сторонніх речовин, надмірного вмісту води, солей та органічних сполук, які надійшли з їжею чи утворились у процесі метаболізму.

ВИСЛИЗАННЯ – зниження гальмівного впливу блукаючого нерва на серце при його тривалому подразненні.

ВИСНАЖЕННЯ – стан, що характеризується значним ослабленням життєдіяльності організму.

ВИТРИВАЛІСТЬ – здатність людини протягом тривалого часу виконувати роботу і протистояти втомі.

ВІДВЕДЕННЯ – варіант розміщення електродів для реєстрації потенціалів збудливих тканин.

^ В. внутрішньоклітинне – в., при якому один електрод (мікроелектрод) міститься всередині клітини;

в. двополюсне – в., при якому обидва електроди розміщені в електричному полі досліджуваного об’єкта;

в. електрокардіографічні – варіанти розміщення електродів при реєстрації електрокардіограми (ЕКГ);

в. ЕКГ aVF – посилене відведення ЕКГ: активний електрод на лівій нозі;

в. ЕКГ aVL – посилене відведення ЕКГ: активний електрод на лівій руці;

в. ЕКГ aVR – посилене відведення ЕКГ: активний електрод на правій руці;

в. ЕКГ V – загальна назва відведення ЕКГ за Вільсоном: активний електрод на грудній клітці;
^ в. ЕКГ V1 - грудне однополюсне: активний електрод в IV міжреберному проміжку по правому краю груднини.
в. ЕКГ V2 - грудне однополюсне: активний електрод в IV міжреберному проміжку по лівому краю груднини;
в. ЕКГ V3 – грудне однополюсне: активний електрод в V міжреберному проміжку зліва посередині між краєм груднини і середньоключичною лінією; ^ в. ЕКГ V4 – грудне однополюсне: активний електрод в V міжреберному проміжку зліва по середньоключичній лінії;
в. ЕКГ V5 – грудне однополюсне: активний електрод в V міжреберному проміжку зліва по передній пахвовій лінії;

в. ЕКГ V6 – грудне однополюсне: активний електрод в V міжреберному проміжку по середній пахвовій лінії;

в. ЕКГ – осі електродів розміщені перпендикулярно одна до одної і до вертикальної, горизонтальної та сагітальної площин тіла людини;

в. ЕКГ за Небом – обидва електроди накладаються на грудну клітку;

в. ЕКГ стандартне – розміщення біполярних електродів при реєстрації ЕКГ: I – права і ліва рука, II – права рука і ліва рука, III – ліва рука і ліва нога;

в. позаклітинне – в. без порушення цілості клітинної мембрани.

ВІДПОЧИНОК – стан спокою після будь – якої діяльності чи спеціально організована активність для усунення втоми та прискорення відновлення працездатності.

ВІДЧУТТЯ – відбиття властивостей предметів об’єктивного світу.

^ В. абсолютний поріг – мінімальна сила подразнення, здатна викликати відчуття;

в. часовий поріг – мінімальний інтервал часу між двома подразненнями, при якому вони вперше відчуваються окремо;

в. просторовий поріг – мінімальна відстань між двома точками подразнення, при якій вони починають сприйматись як просторово різні.

ВІЗУАЛЬНИЙ – той, що сприймається за допомогою зору.

ВІЛІКІНІН – гормон слизової оболонки тонкої кишки, що посилює рух кишкових ворсинок.

ВІРИЛІЗАЦІЯ – поява чоловічих рис у жінки, викликана дією андрогенів.

^ ВІСЬ СЕРЦЯ ЕЛЕКТРИЧНА – напрямок у просторі сумарного вектора електрорушійної сили серця в той момент, коли його величина є максимальною. У нормі збігається з напрямком максимального за величиною сумарного вектора і становить 30-70º.

ВІТАМІН – життєво важлива речовина, яка надходить у дуже малій кількості з їжею або виробляється в організмі.

ВНУТРІШНЯ КАПСУЛА – проекційні волокна між хвостатим ядром і таламусом з одного боку та сочевицеподібним ядром – з іншого, які поєднують кору з відділами ЦНС, що розміщені нижче.

ВОДІЙ РИТМУ – клітина чи група клітин, які мають властивість генерувати ритмічні імпульси збудження без зовнішніх подразників.

ВОЛОКНО НЕРВОВЕ – відросток нервової клітини.

В. н. асоціативні – волокна, що з’єднують нервові клітини різних ділянок спинного та головного мозку з одного боку;

в. н. аферентні – відростки аферентних нейронів;

в. н. гамма-еферентні – аксони гамма-мотонейронів спинного мозку, які регулюють ступінь розтягнення внутрішньоверетенних м'язових волокон;

в. н. рухові – в. н. рухових нейронів, які іннервують м'язи.

ВОЛЮМОРЕГУЛЯЦІЯ – система регуляції сталості об’єму рідин.

ВОЛЮМОРЕЦЕПТОР – рецептор об'єму; збуджується при зниженні об'єму циркулюючої крові.

ВПЛИВ – результат дії нервової системи або подразника на організм.

^ В. адаптаційно-трофічний – вплив вегетативної (симпатичної) нервової системи на забезпечення пристосування організму до змін навколишнього середовища шляхом зміни рівня обміну речовин;

в. батмотропний – вплив на збудливість клітини чи органа;

в. дромотропний – вплив на швидкість проведення збудження;

в. інотропний – вплив на силу (амплітуду) скорочення м'яза;

в. тонотропний – вплив на м`язовий тонус;

в. хронотропний – вплив на частоту серцевих скорочень (позитивний у бік збільшення, негативний – у бік зниження частоти).

ВСМОКТУВАННЯ – активний фізіологічний процес проникнення різних речовин крізь клітинні мембрани в клітині, а з клітин – у внутрішнє середовище організму.

^ ВУЗОЛ ПЕРЕДСЕРДНО – ШЛУНОЧКОВИЙ – вузол провідної системи серця, розміщений у стінці правого передсердя.

В. синусно-передсердний – скупчення клітин провідної системи серця, розміщене між вушком правого передсердя і місцем впадання верхньої порожнистої вени, номотопний осередок автономії серця, виконує роль провідного центру автоматизму серця.

В'ЯЗКІСТЬ – властивість рідин та газів чинити опір течії при переміщенні однієї частинки відносно іншої.

Г
ГАЛЬВАНІЗАЦІЯ – метод впливу на організм постійним електричним струмом невисокої напруги та незначної сили.

ГАЛЬМУВАННЯ – активний фізіологічний процес на подразнення відповідних гальмівних нейронів; зовні проявляється пригніченням збудження, а також ослабленням чи припиненням діяльності.

^ Г. безумовне – г. умовного рефлексу на зовнішні чи внутрішні безумовні подразнення, розвивається за принципом негативної індукції;

г. застійне – стійке гальмування умовних рефлексів, зумовлене перенапруженням сили чи рухливості основних нервових процесів;

г. позамежове – г. умовного рефлексу, що виникає внаслідок надмірного збільшення сили умовного подразника, охороняє нервові центри від надмірного подразнення і перевтоми;

г. песимальне – стан збудливої тканини, що виникає внаслідок сильної деполяризації постсинаптичної мембрани під впливом надто частих нервових імпульсів;

г. умовне – вироблена гальмівна реакція, яка усуває позитивний умовний рефлекс; виробляється припиненням підкріплення умовного рефлексу;

г. у. диференціальне – г. умовного рефлексу на диференціальний подразник;

г. у. запізніле – г., яке виробляється відставанням підкріплення позитивного умовного подразнення;

г. у., "умовне гальмо" – г. умовного рефлексу при непідкріпленні умовного подразника в поєднанні з безумовним.

^ ГАММА-ЕФЕРЕНТНА ІННЕРВАЦІЯ – іннервація рецепторів розтягнення (інтрафузальних волокон) гамма – мотонейронами спинного мозку.

ГАММА-МОТОНЕЙРОН – нейрон спинного мозку, що іннервуює інтрафузальні м'язові волокна.

ГАММА-ПЕТЛЯ – петля зворотного зв’язку від м'яза до його власного мотонейрона.

ГАНГЛІЙ – обмежене скупчення нервових клітин, волокон та нейроглії, оточене сполучною тканиною, розміщене за ходом черепно-мозгових, спінальних та вегетативних нервів на різній відстані від ЦНС.

ГАНГЛІОБЛОКАТОР – лікарський засіб, який пригнічує передавання збудження в синапсах вегетативних гангліїв.

^ ГАРІССА-БЕНЕДИКТА ТАБЛИЦІ – таблиці для визначення належної величини основного обміну згідно з масою, зростом, віком і статтю обстежуваного.

ГАСПІНГ – агональне дихання, яке характеризується короткими, рідкими та глибокими судомними дихальними рухами.

ГАСТРИКСИН – протеолітичний фермент шлункового соку, що виявляє максимальну активність при рН = 3,0-3,2.

ГАСТРИН – гормон, який виробляється клітинами шлунка та дванадцятипалої кишки, стимулює виділення кислого шлункового секрету, моторику розслабленого шлунка, дванадцятипалої кишки та жовчного міхура.

^ ГАСТРОІНГІБУЮЧИЙ ПОЛІПЕПТИД (ГІП) – поліпептид, що виробляється клітинами дванадцятипалої і верхніх відділів порожньої кишки, гальмує секрецію хлористоводневої (соляної) кислоти та пепсину, моторику шлунка, стимулює звільнення глюкагону.

ГАСТРОН – біологічно активна речовина, що виробляється клітинами пілоричної частини шлунка; гальмує секрецію хлористоводневої (соляної) кислоти, антагоніст гастрину.

^ ГЕМ – простетична (небілкова) частина гемопротеїдів (гемоглобіну, міоглобіну, цитохромів, пероксидази тощо).

ГЕМАГЛЮТИНАЦІЯ – склеювання еритроцитів донора при груповій чи біологічній несумісності крові.

ГЕМАГЛЮТИНІН – антитіло, спрямоване проти антигенів еритроцитів, які мають властивість їх склеювати.

ГЕМАТОКРИТНЕ ЧИСЛО – об'ємне співвідношення клітин крові та плазми, виражене у відсотках; нормальні показники у чоловіків – 40/60-48/52, у жінок – 36/64-42/58.

ГЕМАТУРІЯ – наявність крові у сечі.

ГЕМЕРАЛОПІЯ – різке погіршення зору в умовах недостатнього освітлення, зумовлене порушенням функції ковбочкового світлочутливого апарату сітківки при нестачі вітам