Реферат: Дослідження корупційні ризики в кримінальному провадженні: досудова та судова стадії Інститут прикладних та гуманітарних досліджень Вступ

ДОСЛІДЖЕННЯ

Корупційні ризики в кримінальному провадженні: досудова та судова стадії


Інститут прикладних та гуманітарних досліджень


Вступ


Кримінальне провадження є однією із сфер, що вважається найбільш корумпованою в Україні. Проведені і опубліковані дослідження щодо оцінки та сприйняття стану корупції у сфері діяльності органів, відповідальних за здійснення кримінального провадження, свідчать про достатньо високий рівень недовіри з боку населення до цих органів. Наприклад, за дослідженнями аналітичного центру «Академія», який у 2003 – 2004 році провів соціологічне дослідження «Корупція очима підприємців», 54 % респондентів серед найбільш корумпованих органів назвали Державну податкову службу, а 29 % - органи МВС. Також 53 % респондентів зазначили, що працівники органів МВС застосовують методи вимагання хабара, серед яких штучне створення «проблемної ситуації». Ще 38 % респондентів вважають, що до таких дій схильні і співробітники податкової міліції1. Дослідження, проведені у 2003 році Інститутом прикладних гуманітарних досліджень також свідчать про низький рівень довіри з боку населення до правоохоронних органів у контексті їхньої боротьби з корупцією. Так, органам міліції довіряють лише 12,4 % населення, органам прокуратури – 15 %, СБУ – 23,4 %, Державній податковій службі – 14,1 %, судам – 17,7 %2.

Соціологічні опитування громадян, які були проведені пізніше, у 2007 році, Київським інститутом проблем управління імені Грошеніна та загальнонаціонального дослідження «Стан корупції в Україні», що було проведено «Менеджмент Сістемс Інтернешнл» з Київським міжнародним інститутом соціології за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку та Корпорації «Виклики тисячоріччя» підтверджують тенденцію недовіри населення до органів, що здійснюють кримінальне провадження. Так, за даними Інституту Грошеніна, в Україні найбільш корумпованими серед населення вважаються міліція (51,7 %), суди (49,4 %), прокуратура (37,9 %), митниця (36,7 %), СБУ (15,4 %)3.


За даними загальнонаціонального дослідження щодо стану корупції в Україні Найвищі індекси корупції мають Державтоінспекція (ДАІ) – 57,5 %; міліція – 54,2 %; судова система – 49 %); прокуратура – 42,9 %; митниця – 42,8 %; податкові установи – 40,3 %4.

Кожен з названих державних органів крім певних прав та обов’язків у сфері кримінального провадження має ще низку прав і обов’язків, які пов’язані з адміністративними процедурами та послугами. Дані, якими час від часу ділиться МВС, СБУ та прокуратура щодо боротьби з корупцією в правоохоронних органах також не завжди окремо виділяють слідчих та дізнавачів або оперуповноважених, які діяли в рамках Кримінально-процесуального кодексу, надаючи загальну статистичну інформацію щодо стану боротьби з корупцією у певному правоохоронному органі та фактах виявлення корупційних дій з боку співробітників цього органу. Інформація щодо затримання суддів за хабарництво, яка все частіше з’являється останнім часом у засобах масової інформації, зокрема, на офіційних Інтернет – сторінках СБУ, МВС та Генеральної прокуратури стосується не лише суддів, які зловживали владою та владним становищем при винесені необґрунтованих рішень або вироків у кримінальних справах, а й суддів, які виносили заздалегідь неправосудні рішення у господарських, земельних та адміністративних спорах. Аналіз повідомлень щодо порушення кримінальних справ, направлення до суду кримінальних справ відносно суддів та притягнення суддів до кримінальної відповідальності за хабарництво та винесення завідомо неправомірних судових рішень на офіційних Інтернет – сторінках СБУ, МВС та Генеральної прокуратури свідчить про те, що у близько 50 % випадків притягнення суддів до кримінальної відповідальності за хабарництво приводом та підставами порушення кримінальної справи були винесення суддями неправосудних рішень у цивільних та господарських справах. Інші 50 % стосувалися винесення неправосудних вироків у кримінальних справах або прийняття рішень щодо заміни запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на альтернативні заходи кримінально-процесуального примусу.

Таким чином ми можемо зробити висновок, що проведені раніше дослідження, які торкалися певних аспектів діяльності органів, що мають певні, різні за характером та обсягом, повноваження щодо кримінального провадження, не можна вважати такими, що відображають об’єктивну ситуацію, яка склалася з характером та обсягом проявів корупції в рамках саме кримінального провадження. Питання корупції під час кримінального провадження є найменш дослідженими в Україні і потребує окремого розгляду і, у першу чергу, з точки зору положень чинного кримінально-процесуального законодавства та окремих внутрішніх процедур і практик органів дізнання та досудового слідства, а також суду, які створюють умови для вчинення корупційних правопорушень та злочинів.


^ 1. Загальна характеристика кримінального провадження в Україні


Система кримінального процесу кримінального провадження України являє сукупність стадій, пов’язаних між собою спільними завданнями і принципами судочинства. Кримінальне провадження в Україні може бути поділено на три стадії: (1) перевірка інформації про злочин; (2) досудове розслідування і (3) судове провадження. Кожна стадія відрізняється завданнями, суб’єктами та обсягами повноважень цих суб’єктів.

Перевірка інформації про злочин полягає у перевірці повідомлення про злочин та встановлення факту вчинення злочину і починається з моменту отримання інформації про злочин та закінчується порушенням кримінальної справи або відмовою у порушенні кримінальної справи. На цій стадії орган дізнання, слідчий або прокурор можуть витребувати документи, проводити опитування, вживати оперативно-розшукові заходи та проводити огляд. Особливістю даної стадії є те, що обсяг дій, які можуть бути проведені уповноваженими державними органами є обмеженим. Проведення слідчих дій, які безпосередньо спрямовані на отримання доказів є можливим лише після порушення кримінальної справи. Діяльність уповноважених органів на цій стадії регулюється статтею 97 КПК, Законом «Про оперативно-розшукову діяльність» та статутними законами. На стадії перевірки інформації про злочин основним суб’єктом, який здійснює кримінальне провадження, є орган дізнання. Відповідно до статті 101 КПК до органів дізнання відносяться: міліція (дізнавачі та оперуповноважені); податкова міліція (дізнавачі та оперуповноважені); органи безпеки (оперуповноважені СБУ); начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання; командири кораблів; митні органи; начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв; органи державного пожежного нагляду; органи прикордонної служби; капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні. Відповідно до статті 103 КПК на органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили. До функцій органу дізнання відносяться також розслідування злочинів у формі дізнання; прийняття і перевірка заяв та повідомлень про злочин (ст.ст. 94-100 КПК); проводить досудову підготовку матеріалів у протокольній формі (ст. ст. 425-429 КПК). Активними учасниками на даній стадії є адвокати і спеціалісти – фахівці у певній сфері знань, необхідних для встановлення ознак злочину (експерти з технічного дослідження документів, зброї, наркотичних речовин тощо).

Стадія досудового розслідування полягає у об’єктивному, всебічному та неупередженому розслідуванні кримінальної справи шляхом збирання, фіксації та оцінки доказів за допомогою проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Дана стадія починається з моменту порушення кримінальної справи та закінчується винесенням обвинувального висновку, передачею справи прокуророві, який, у свою чергу, передає її до суду. Діяльність уповноважених державних органів на цій стадії врегульована КПК України та Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність». Основним суб’єктом на стадії досудового розслідування є органи досудового слідства до яких, відповідно до статті 102 КПК відносяться слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки (СБУ). Певні функції на даній стадії має і орган дізнання, який вживає оперативно-розшукові заходи та може проводити окремі слідчі дії за дорученням слідчого. Активну роль на даній стадії відіграють також адвокати і судові експерти. Особливу і універсальну роль під час перевірки інформації про злочин і досудового слідства відіграє прокурор. Відповідно до статті 25 КПК прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство. Зміст діяльності нагляду полягає у перевірці обґрунтованості порушення кримінальної справи, затвердженні основних постанов, які виносяться слідчим або органом дізнання (щодо обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, проведення обшуків, обвинувальний висновок тощо), прокурор також вправі скасовувати постанови слідчого, брати участь у проведенні окремих слідчих дій, приймати справи до свого провадження, надавати слідчим та органу дізнання вказівки щодо розслідування кримінальної справи. Свою роль на стадії досудового слідства відіграє і суддя шляхом здійснення судового контролю за розслідуванням, який полягає у винесенні постанов про проведення слідчих дій, які порушують або обмежують права людини: проведення оглядів і обшуків у помешканні особи, обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку, виїмка документів, що містять банківську та комерційну таємницю тощо.

Стадія судового розгляду справи полягає у судовому розгляді та розслідуванні злочину, починається з моменту отримання суддею кримінальної справи і закінчується набранням законної сили вироком у справі. Діяльність суддів та уповноважених державних органів на цій стадії врегульована КПК України. Основним суб’єктом на даній стадії є суддя і прокурор, до функцій якого відноситься підтримання обвинувачення в суді.

На кожній із зазначених вище стадії, які відрізняються між собою за завданнями, суб’єктами та обсягами повноважень цих суб’єктів, існують певні, притаманні кожній стадії, корупційні ризики.

^ 2. Характер та поширеність корупційних практик у кримінальному проваджені України


Опитування та глибинні інтерв’ю з експертами показують, що майже половина опитаних експертів (загальна сукупність експертів, яка включала не лише фахівців в кримінальному провадженні) визнає «поширеність» корупційних практик в кримінальному провадженні. Це є достатньо високим показником, оскільки більш корумпованим експерти визнають лише господарський процес. При цьому на досудовій стадії, до якого було включено і стадію перевірки інформації про злочин, на «поширеність» таких практик вказують 49,0 % опитаних, на судовій стадії – дещо менше - 47,3 %.

Опитування експертів в сфері кримінального процесу (важливо зазначити, що при відборі експертів головним критерієм було наявність практичного досвіду) дозволяє конкретизувати наведені вище оцінки стосовно основних стадій кримінального провадження. Ці результати показано в Діаграмі К-1.
^ Діаграма К-1



Крім того, в глибинних інтерв’ю було отримано уточнюючі дані стосовно того, в яких типах проваджень (за предметом) корупційні угоди зустрічаються частіше. Опитані експерти вказують на наступні предмети:

«економічні злочини» називаються найчастіше, особливо експерти звертають увагу на «податкові злочини» (ст. 212 КПК), привласнення розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовими повноваженнями (ст. 191 КК України);

«хабарництво» виділяється окремо, з акцентом на досудову стадію;

«посадові злочини» (ст.ст. 364, 365, 366 КК України);

«дорожньо-транспортні пригоди»;

«справи, пов’язані з наркотиками» (ст. 307-309 КК України);

«злочини проти власності» (грабіж, крадіжка, розбій);

дещо рідше експерти виділяють убивства (ст. 115), нанесення тілесних ушкоджень (особливо, ст. 122 КК України).

Основними об’єктами корупційного обміну або корупційних угод у кримінальному проваджені є наступні, в залежності від стадій процесу та положення підслідного, підозрюваного або обвинуваченого:

уникнення порушення кримінальної справи щодо особи;

уникнення притягнення до кримінальної відповідальності конкретної особи у випадках, коли кримінальну справу було порушено за фактом вчинення злочину;

ухилення від притягнення до кримінальної відповідальності за тяжкий злочин або зміна кримінально-правової кваліфікації з більш тяжкого злочину на менш тяжкий, а також порушення кримінальної справи за менш тяжкий злочин;

уникнення застосування підозрюваному або обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або зміна запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на інший запобіжний захід, не пов'язаний з перебуванням у місцях попереднього ув’язнення;

уникнення застосування заходів, спрямованих на забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна (накладення арешту на майно, банківські рахунки) або зняття арешту з майна, банківських рахунків тощо;

припинення розслідування (закриття кримінальної справи) за нереабілітуючими або реабілітуючими обставинами;

отримання виправдовувального вироку суду;

отримання покарання, не пов’язаного з позбавленням волі та/або конфіскацією майна;

отримання покарання з відстрочкою вироку;

отримання максимально можливого мінімального покарання або строку позбавлення волі.

Суб’єктами корупційних практик у кримінальному провадженні є органи дізнання (начальник відповідного органу міліції, податкової міліції, Служби безпеки тощо), співробітники органу дізнання (оперуповноважені, старші оперуповноважені відділів карного розшуку, боротьби з незаконним обігом наркотиків, боротьби з економічними злочинами тощо), органи досудового слідства (слідчі), судові експерти (спеціалісти), прокурори та судді. Вони можуть діяти як самостійно, так і у змові з іншими суб’єктами кримінального провадження. У окремих випадках посередником у корупційних практиках виступає адвокат або законні представники підозрюваного чи обвинуваченого.

Формування корупційних відносин в кримінальному провадженні відбувається на основі поєднання формальних (процесуальних) та неформальних відносин. В Діаграмі К-6 наведено експертні оцінки включеності в корупційні відносини основних учасників кримінального провадження, що представляють судові та правоохоронні органи.


^ Діаграма К-6


Неформальну сторону корупційних відносин ілюструють дані Діаграми К-7.


Діаграма К-7

Частота використання «неформальних альянсів» у налагодженні корупційних схем у кримінальному процесі: експертні оцінки









Як видно з наведених вище діаграм, на думку експертів, серед суб’єктів кримінального провадження найбільш часто беруть участь у корумпованих відносинах судді (78,4 %), прокурори (71 %), слідчі (52,3 %), оперуповноважені (49,5 %). Найбільш поширеними неформальними альянсами, які приводять до виникнення та існування корупційних практик у кримінальному проваджені, є неформальні відносини між суддями і прокурорами. Такі альянси використовуються на думку 61,5 % експертів («дуже часто» - 48,1 %, «часто» – 13,4 %). Також доволі поширеними є неформальні відносини між слідчими (напевне, у більшості випадків начальниками слідчих підрозділів) і прокурорами. Такий альянс вважають поширеним 48 % респондентів («дуже часто» - 23 % і «часто» – 25 %).

В цих даних варто звернути увагу на те, що експерти відзначають досить високий рівень поширеності корупційних практик за участю прокурора, який має специфічний статус в кримінальному провадженні, оскільки він наділений значним обсягом контрольних повноважень. Ці повноваження, зокрема, дозволяють активно протидіяти корупційним проявам в інших правоохоронних органах. Однак, на основі таких повноважень можуть формуватись і корупційні відносини. Саме на це звертали респонденти під час опитувань. Більшість експертів (70,6 %) погоджуються з твердженням, що «прокурор, у порівнянні з іншими процесуальними суб’єктами (слідчий, дізнавач тощо) має більш сприятливі умови для корупційних зловживань». Під час глибинних інтерв’ю в окремих випадках зверталась увага на те, що «можливості прокурора для налагодження корупційних домовленостей є більшими, ніж у судді». Досить важливим є те, що експерти звертають увагу на «внутрішню корупцію» в процедурах кримінального провадження та відповідних органах. Значна частина експертів (49,0 %) погоджуються з твердженням, що «прокурори отримують корупційні винагороди за підписання статистичних форм звітності (зокрема, форми №4, статистичного талону на злочин, за вчинення якого особі пред’явлено обвинувачення)», які є основним показником у діяльності слідчих підрозділів. Ці дані не можуть бути доказом масштабу цього явища, однак вони є незаперечним доказом факту існування такого типу відносин.

Бенефіціарами таких практик є особи, щодо яких приймається рішення про порушення кримінальної справи, підозрювані, обвинувачені, їх рідні або близькі. В дослідженні було виявлено включеність у корупційні відносини також свідків та потерпілих. Особливо це характерно для досудової стадії, де відповідні відносини є досить складними.

Більше чверті опитаних експертів (26,9 %) визнають існування підкупу свідками прокурорів та слідчих з метою «виведення зі справи». Свідок є досить вразливим процесуальним суб’єктом. Аби уникнути обвинувачення або вийти зі справи взагалі свідки пропонують корупційні винагороди слідчим та прокурорам. Досить часто, як засвідчують глибинні інтерв’ю та фокус групи, залучення до справи певних осіб у якості свідків відбувається з метою тиску на них (зокрема, і для отримання корупційних винагород від них).
Приблизно третина експертів (31,0 %) визнає існування фактів підкупу слідчих та прокурорів потерпілими. Найчастіше це відбувається у справах, де присутній «майновий інтерес». Потерпілі йдуть на підкуп з метою отримання гарантій повернення або збереження свого майна, відшкодування шкоди, що завдана злочином тощо. Відомі випадки підкупу потерпілими співробітників правоохоронних органів і за прийняття заяви про вчинення щодо них злочинів. Так, у місті Києві було порушено кримінальну справу щодо начальника одного з підрозділів УБОЗ ГУ МВС України у Київській області за фактом вимагання і отримання хабара у сумі 6 тис. доларів США від громадянина А. за сприяння у прийнятті і позитивному вирішенні його заяви про скоєний злочин громадянином К5.

Більшість опитаних експертів (67,3 %) погоджуються з існуванням практики підкупу свідків та потерпілих учасниками процесу (підозрюваними та обвинуваченими).

Видами корупційних платежів виступають гроші, цінні подарунки, працевлаштування родичів на вигідних умовах, оплата послуг за слідчого та його родичів: туристичні путівки, рахунків мобільного зв’язку, ремонту автомобілів. Характерним є те, що у багатьох випадках в сучасних умовах матеріально-технічного забезпечення слідчих підрозділів слідчі змушені вступати у корупційні відносини з іншими учасниками кримінального судочинства для забезпечення виконання своїх функціональних обов’язків. У таких випадках об’єктами корупційних платежів є комп’ютерна техніка, папір, розхідні матеріали для принтерів, ксероксів, використання власного транспорту інших осіб, оплата пального, які використовуються не лише у особистих цілях слідчого, а й для виїзду на місця огляду пригод, проведення слідчих дій тощо.

В наступних розділах будуть розглянуті корупційні ризики та корупційні практики, притаманні для кожної з наведених вище стадій кримінального провадження.

^ 3. Корупційні ризики та практики на стадії перевірки інформації про злочин


Як зазначалося вище, перевірка інформації про злочин включає в себе діяльність уповноважених правоохоронних органів з перевірки інформації про злочин, що потрапила до них з будь-якого джерела, передбаченого статтею 94 КПК і завершується прийняттям рішення щодо порушення кримінальної справи, відмові у порушенні кримінальної справи або відправленні справи за підслідністю.

Відповідно до даних, наведених у ^ Діаграмі К-1, саме на стадії дослідчої перевірки інформації про злочини найбільш часто виникають корупційні практики (62,5 %). Експерти також відзначають той факт, що рівень корумпованості різних правоохоронних органів на різних стадіях кримінального провадження буде відрізнятися, в залежності від ролі, обсягу повноважень правоохоронного органу та інших чинників як правового, так і організаційного характеру. Зокрема, 69,2 % респондентів вважають, що найбільш часто корупційні практики зустрічаються на стадії перевірки інформації про злочин в органах податкової міліції; трохи менше – 64,5 % експертів вважають, що корупційні практики на даній стадії більш за все поширені в органах міліції; 51,5 % експертів вважають, що корупційні практики під час перевірки інформації про злочин поширені в органах прокуратури і 32,7 % - вважають, що такі практики поширені в СБУ (див. Діаграма К-2-А).


Поширеність корупційних практик (дослідча перевірка інформації про злочин): експертні оцінки

(% тих, хто вважає, що такі практики “поширені”)

Діаграма К-2-А


В глибинних інтерв’ю було отримано деякі пояснення такої поширеності корупційних практик на стадії перевірки інформації про злочин. Експерти відзначають, що:

«це – «сіра зона» правоохоронної діяльності, яка практично залишається поза формальним контролем»;

«корупція базується на дискреційних повноваженнях працівників правоохоронних органів, що об’єктивно є необхідними та неминучими»;

«особи, що стають «жертвами» корупції на цій стадії найменш захищені, їх можливості залучення адвокатів (юристів) суттєво обмежені, а власний рівень правових знань – найчастіше недостатній для адекватної протидії корупційним зловживанням».

Серед умов, які сприяють виникненню та поширеності корупційних практик на стадії перевірки інформації про злочин, найчастіше респонденти вказували на «недосконалість ст. 97 КПК», що є ключовою щодо процедури дослідчої перевірки інформації про злочини. Крім того, респонденти звертають увагу на наступне: «недоліки законодавства створюють недостатній та неефективний контроль прокуратури за порушенням кримінальної справи», «ст. 6 КПК потребує суттєвих змін – її недосконалість використовують для корупційних зловживань», «в окремих випадках корупційні домовленості використовують недосконалість ст. 8 КПК».

Ці результати емпіричного дослідження потребують додаткового пояснення.

Відповідно до КПК України кримінальну справу може бути порушено за наявності приводу та підстав для порушення кримінальної справи. Якщо вичерпний перелік приводів до порушення кримінальної справи наведений у частині 1 статті 94 КПК України: (1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; (2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним; (3) явка з повинною; (4) повідомлення, опубліковані в пресі; (5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину, то підстава для порушення кримінальної справи визначена у частині 2 статті 94 КПК занадто розмито, як «достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину». Таке загальне формулювання закону створює умови для зловживання з боку осіб, уповноважених на проведення перевірки інформації про злочин і на прийняття рішення про порушення кримінальної справи, які мають доволі широкі дискреційні повноваження щодо оцінки повноти та якості первинного матеріалу.

Діяльність правоохоронних органів на стадії перевірки інформації про злочин належним чином не врегульована. КПК України вказує лише на три види заходів, які можуть бути вжиті органом дізнання з метою перевірки інформації про злочин і які передбачені статтею 97 КПК: відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб, витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК) і проведення оперативно-розшукових заходів (ч. 5 ст. 97 КПК). Такі дії лише названі в КПК, але належним чином не врегульовані ним. Ця діяльність регулюється Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», Законом України «Про міліцію», Про «Службу безпеки України», «Про державну податкову службу України», «Про державну прикордонну службу України», а також відомчими наказами відповідних органів дізнання. При цьому відомчі накази, які спрямовані на виконання цих законів, доволі часто суперечать положенням чинного законодавства, а самі закони визначають права відповідних органів у загальному вигляді.

Експерти в своїх відповідях вказують також на недосконалість статті 6 та 8 КПК, які створюють умови для виникнення і розвитку корупційних практик. Стаття 6 КПК наводить перелік обставин, які виключають провадження в кримінальній справі. Зокрема, серед таких обставин згадуються такі, як відсутність події злочину і відсутність в діянні складу злочину. Ці два поняття не є чітко визначеними в Законі та можуть трактуватися по різному різними суб’єктами кримінального провадження. Крім цього встановлення в діянні складу злочину може бути доволі суб’єктивним, прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу злочину носить суто дискреційний і оціночний характер з боку органу дізнання (рідше - слідчого) та прокурора. Таким чином, розмитість статті 6 КПК створює певні умови для зловживань з боку начальника органу дізнання, слідчого та прокурора.

Стаття 8 КПК врегульовує порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим. Питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням вирішується судом за постановою прокурора або слідчого за згодою прокурора. Дія цієї норми КПК поширюється лише на осіб, які вперше вчинили злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання або осіб, які вперше вчинили необережний злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за умови, що вони примирилися з потерпілим та відшкодували завдані збитки і усунули заподіяну шкоду. З одного боку положення цієї статті сприяють гуманізації кримінального провадження і дозволяють запобігати зайвій криміналізації суспільства. З іншого боку створюють певні можливості для корупційних практик. Зокрема, оскільки дана норма надає законні можливості для досягнення найважливішої мети для обвинувачених або підсудних – звільнення від кримінальної відповідальності, її застосування може бути вдалим об’єктом для корупційної домовленості. Більш цього, застосування даної статті не є обов’язковим, і прийняття відповідного рішення відноситься до внутрішнього переконання прокурора або слідчого, тобто носить суб’єктивний характер, що за умови юридичної неосвіченості більшості обвинувачених і підсудних дозволяє створювати умови для отримання корупційних платежів. Положення цієї статті також сприяють підкупу потерпілих або вчинення на них тиску, здійсненню корупційних платежів слідчим за зміну кримінально-правової кваліфікації діяння з більш тяжкого злочину на менш тяжкий з метою створення умов для застосування даної статті КПК. Крім цього, як видно з положень цієї норми, питання щодо застосування даної статті КПК вирішується, як правило, прокурором і суддею, неформальний альянс для вчинення корупційних дій, між якими вважається експертами найбільш поширеним.

Іншою умовою, яка відносить стадію перевірки інформації про злочин до «сірої зони» кримінального процесу і сприяє виникненню корупційних практик є необхідність проведення попереднього експертного дослідження об’єктів, наявність яких у підозрюваної особи є підставою для порушення кримінальної справи і неможливість призначення на цій стадії судової експертизи. Так, для порушення кримінальної справи про незаконний обіг наркотиків, носіння та зберігання зброї, підроблення документів та деяких інших, необхідно провести дослідження відповідних об’єктів, які б підтвердили, що речовина є наркотичною, перемети, вилучені у запідозреної особи є зброєю, а документи містять ознаки підроблення. Це стосується і спірних випадків щодо встановлення причин смерті особи, коли відсутні очевидні ознаки насильницької смерті та визначення ступені тяжкості тілесних ушкоджень. Без такого висновку спеціаліста, кримінальна справа не може бути порушена. Проведення таких досліджень не врегульоване чинним законодавством і у таких випадках, на відміну від проведення судової експертизи, спеціаліст, що проводить попереднє дослідження, не несе кримінальної відповідальності за надання заздалегідь неправильного висновку. Тому спеціаліст за корупційний платіж може дати такий висновок, який не надасть підстав для порушення кримінальної справи з мінімальним ризиком для себе.

Характерним для даної стадії кримінального процесу є і те, що на ній значно обмежені права особи, щодо якої здійснюється перевірка у зв’язку з підозрою у вчинені злочину. Якщо ця особа не затримана, що буває у переважній кількості випадків перевірки інформації про економічні злочини, до її затримання або обрання до неї запобіжного заходу, така особа юридично не має права на адвоката, а в деяких випадках навіть не знає про те, що знаходиться в полі зору правоохоронних органів. У той же час у відношенні до неї можуть проводитися оперативно-розшукові заходи, опитування громадяни та витребування документів. Оскільки на даній стадії така особа не має статусу підозрюваного, кримінально-процесуальний закон не передбачає надання такій особі прав, які має підозрюваний – знати в чому підозрюється, мати захисника та побачення з ним до першого допиту. Більш того, КПК України не містить взагалі такого поняття як особа, щодо якої існує підозра у вчинені злочину. Є лише підозрюваний, яким вважається особа, яку було затримано за підозрою у вчинені злочину або у відношенні якої був обраний запобіжний захід.

У той же час, коли особі стає відомо про те, що у відношенні до неї проводиться перевірка інформації про злочин, вона звертається за допомогою до адвоката, не дивлячись на відсутність формальних підстав для цього. Однак, як показують результати емпіричного дослідження, до адвокатів звертаються не стільки за отриманням юридичної допомоги, скільки за допомогою у вирішенні питання про не притягнення до кримінальної відповідальності за допомогою корупційних домовленостей. За результатами опитування експертів, у 75,4 % випадків переговори щодо досягнення корупційної домовленості на стадії перевірки інформації про злочин проводяться саме адвокатом. З досвіду 41,5 % опитаних ініціаторами корупційних домовленостей є самі особи, щодо яких проводиться перевірка, а за даними 56,1 % опитаних – родичами таких осіб. На ініціативу з боку представників правоохоронних органів вказує незначна (у порівняні з наведеними даними) кількість опитаних: слідчі – 11,7 %; прокурор – 22,6 %, оперуповноважений (дізнавач) – 10,7 % і суддя – 5 % (див. Діаграма К-9-А).

^ Діаграма К-9-А
Особи, що проводять основні переговори для досягнення корупційної домовленості на стадії дослідчої перевірки: експертні оцінки




Опитані експерти неодноразово вказували на відсутність належного контролю за діяльністю органу дізнання, як з боку безпосереднього керівництва, так і правового контролю з боку прокуратури, що створює певні умови для зловживань з боку співробітників органу дізнання. Зокрема, це надає можливості для укладання корупційних домовленостей та безпідставної відмови у порушенні кримінальної справи або у порушенні кримінальної справи без будь-яких законних підстав. Зловживання з боку співробітників органу дізнання можуть полягати як у вчинені незаконного тиску на запідозрену особу, безпідставного вилучення документів, так і у фальсифікації матеріалів оперативно-розшукової діяльності, зокрема, шляхом складання рапортів про отримання інформації від неіснуючих інформаторів або не документування факту вчиненого злочину в результаті корупційної домовленості. Пізніше, на підставі таких незаконно отриманих або сфальсифікованих документів може бути порушена кримінальна справа або прийняте рішення про відмову в порушені кримінальної справи за певний корупційний платіж.

Під час інтерв’ю експерти звертали увагу на існування такого специфічного феномену, як «замовне кримінальне провадження». Маються на увазі ситуації, коли певні процесуальні дії, зокрема, порушення кримінальної справи відносно конкретної особи, виконуються виключно з метою отримання корупційних винагород (частина випадків – від самих «жертв» таких дій, в інших випадках від третіх осіб, що «замовляють» такі дії з метою тиску на конкурентів тощо).

^ Види корупційних практик

Названі прогалини у законодавстві, недосконалість його виконання і недоліки у діяльності правоохоронних органів створюють умови для виникнення, існування та поширеності корупційних практик, які характерні для стадії перевірки інформації про злочин. Об’єктами корупційного обміну, які покладені в основу корупційних практик на даній стадії кримінального провадження, є: (1) уникнення порушення кримінальної справи щодо особи; (2) уникнення притягнення до кримінальної відповідальності конкретної особи у випадках, коли кримінальну справу було порушено за фактом вчинення злочину; (3) ухилення від притягнення до кримінальної відповідальності за тяжкий або особливо тяжкий злочин із заміною кримінально-правової кваліфікації на менш тяжкий злочин та (4) здійснення тиску на певних осіб.

Ґрунтуючись на наведеному вище аналізі та опитуванні й інтерв’юванні експертів можна виділити дві основні корупційні практики на даній стадії кримінального провадження:

1. Вирішення питання щодо уникнення притягнення до кримінальної відповідальності конкретної особи.

2. Вирішення питання щодо незаконного порушення кримінальної справи стосовно конкретної особи з метою вчинення певного тиску на неї або на певний бізнес.

Корупційна практика 3.1. Вирішення питання щодо уникнення притягнення до кримінальної відповідальності конкретної особи

Відповідно до статті 4 КПК суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов’язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання. Таким чином рішення про порушення кримінальної справи або відмову у порушенні кримінальної справи приймає орган дізнання, слідчий, прокурор або суддя. Якщо кримінальну справу порушує орган дізнання, про це повідомляється прокурор. Суддя може прийняти рішення про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи лише у випадку, коли ознаки злочину були встановлені під час судового розгляду будь-якої справи (цивільної, адміністративної або кримінальної).

Особа, яка вчинила злочин, може уникнути притягнення до кримінальної відповідальності на стадії перевірки інформації про злочин у два способи: (1) не привертати до себе увагу з боку правоохоронних органів та (2) у разі проявлення зацікавленості з боку правоохоронних органів уникнути порушення щодо неї кримінальної справи. Якщо перший спосіб залежить виключно від поведінки та