Реферат: Зміст

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття гумору

1.1 Почуття гумору

1.2 Функції почуття гумору

Розділ 2. Почуття гумору, як захисний механізм

2.1 Визначення почуття гумору і його стресозахисний потенціал

2.2 Класифікація видів гумору

Розділ 3. Гендерні фізіологічні та психологічні відмінності

Розділ 4. Емпіричне дослідження тендерних особливостей сприйняття гумору

4.1 Описання вибірки, використані психодіагностичні інструменти та методи статистичного аналізу

4.2 Результати та їх інтерпретація

Висновки

Література
Вступ

Актуальність теми. Все зростаючі темпи сучасного життя і суттєві економічні і соціально-політичні перетворення і потрясіння, що відбуваються останнім часом в Україні, значно збільшують кількість потенційних стресорів, небезпечних для психологічного здоров’я людини. Ефективна діяльність за подібних умов значною мірою залежить від наявності в неї необхідних особистісних ресурсів для регулювання ставлення до швидко змінюваних життєвих ситуацій та вміння долати негативні переживання за допомогою певних психологічних прийомів. Тому перед психологами-практиками постає актуальне завдання надання людині допомоги у пошуку шляхів упорання зі стресогенними впливами й мобілізації зусиль на успішне досягнення цілей життєдіяльності. У цьому світлі виправданим є інтерес науковців до вивчення механізмів подолання проблемних ситуацій та розкриття особистісних характеристик, що зумовлюють вибір людиною тих чи інших стратегій психологічного подолання.

Отже, проблема, обрана для курсової роботи, актуальна у деяких аспектах, а саме: у соціальному, науковому та прикладному (психотерапевтичному), адже розуміння стресозахисного потенціалу гумору та розкриття можливостей звернення до нього з метою когнітивного переструктурування змісту складної ситуації може стати корисним для практики психологічного консультування та психотерапії.

^ Ціль нашої роботи – дослідити гендерні особливості сприйняття гумору почуття гумор гендерний стресозахисний

Об’єкт дослідження – почуття гумору як ресурс психологічного подолання.

^ Предмет дослідження – гендерні особливості сприйняття гумору.

Для вирішення основної цілі ми ставимо наступні завдання:

Проаналізувати основні теорії почуття гумору;

Теоретично обґрунтувати зв’язок між психологічним подоланням та почуттям гумору;

Розглянути почуття гумору, як стресозахисний механізм;

Виділити гендерні відмінності;

Здійснити емпіричну перевірку сприйняття гумору;

Виявити гендерні особливості сприйняття гумору.

Для проведення дослідження сприйняття гумору було використано теоретичні методи: аналіз, синтез, класифікація; емпіричні: тест гумористичних фраз.

^ Розділ 1. Поняття гумору 1.1 Почуття гумору

Дослідження, присвячені психологічним аспектам виявлення почуття гумору, повинні враховувати складну природу зазначеного феномену: це конструкт, що характеризується декількома співвіднесеними ознаками, і тому не може розглядатись як деяке одновимірне утворення. Так, у класифікації С.Л.Рубінштейна [1] почуття гумору характеризується як світоглядне явище, як одне із тих почуттів, що найчастіше відображають стійкі світоглядні настанови особистості. За рівнем узагальнення воно еквівалентне абстрактному мисленню.

Багатоаспектність почуття гумору як психологічного феномену може бути продемонстрована через аналіз семантики самого терміну. Згідно з визначеннями спеціалістів різних галузей знань, слово „гумор" може означати:

1) характеристику змісту деякої інформації, що сприймається (комедійний фільм, гумористичне оповідання) [2; 3];

2) розумовий процес (конструювання висловлювань, здебільше побудованих на розходженнях у змісті окремих слів, які об’єднуються у вислови, створюючи комічний ефект) [4];

3) реакцію реципієнта на відповідну ситуацію (сміх, піднесений настрій), хоча сміх не завжди є відповідною реакцією на гумористичний зміст [5];

4) соціальне явище (у такому разі підкреслюється груповий характер сміху; визначаються його функції диференціації та єднання людей за певними ознаками, що сприяє чи, навпаки, заважає підтриманню стабільності в суспільстві) [16].

Почуття гумору, на думку О.Лука, – це прагнення суб’єкта відшукувати недоладні та смішні риси в повсякденному оточенні. За таких умов психічна дія розгортається в емоційній сфері, а розумові реакції виконують функцію лише пускового механізму для такої реакції. Автор зазначає: „В термине "чувство юмора" слово "чувство" имеет новый смысловой оттенок, обозначая сложный комплекс психических качеств, иначе – сложную душевную способность" [7].

Погляд на почуття гумору як функцію афективних та когнітивних процесів здобув широку підтримку цілої низки дослідників [8]. П.В.Симонов [9] також приділяє особливу увагу інформаційній стороні сміху. На його думку, позитивна емоційна реакція на смішне повністю відповідає інформаційній теорії емоцій, згідно з якою будь-яка емоція є відображенням сили та якості актуальної потреби та оцінки вірогідності того, що ця потреба буде задоволена.

Доречно також розглянути конструкт почуття гумору у зв’язку з теорією множинності форм виявлення інтелекту [10]. На нашу думку, можна припустити, що почуття гумору пов’язане з емоційним та вербальним підвидами інтелекту. Зв’язок із вербальним інтелектом наявний, адже саме за допомогою вміння користуватися мовою можна виразити будь-який дотеп. Що стосується емоційного інтелекту, зупинимось на з’ясуванні його зв’язку з почуттям гумору докладніше.

Почуття гумору, очевидно, пов’язане з обома компонентами емоційного інтелекту – міжособистісним (або соціальним) інтелектом та внутрішьоособистіним інтелектом. Перший виявляється у спроможності людини підтримувати доброзичливі стосунки з оточуючими, другий – у здатності людини налаштовувати себе на активну діяльність. Роль почуття гумору в підтриманні добрих стосунків з оточуючими розкрита в роботах багатьох дослідників [6]. Щодо зв’язку почуття гумору з внутрішньоособистісним інтелектом, то доведення наявності такого зв’язку буде важливим аргументом на користь конструктивної ролі гумору у самомотивуванні людини на подолання складних ситуацій шляхом використання проблемно-сфокусованих стратегій, адже для осіб з високим рівнем розвитку внутрішньоособистісного інтелекту характерним є самомотивування на активну діяльність [10].
^ 1.2 Функції почуття гумору

Опис сутності почуття гумору як психологічного феномену був би неповним без визначення його функцій, які, завдяки багатогранному характеру цього явища, по-різному окреслюються дослідниками. Проте узагальнюючи всі названі фахівцями функції почуття гумору, можна запропонувати наступну схему їх визначення, наведену у роботі Г.Вільсона [11] (рис. 1.3).




Рис. 1.3. Функції почуття гумору


Розкриємо кожну з указаних функцій почуття гумору більш детально.

1. Характеризуючи роль гумору як засобу захисту від страху та тривоги, автор підкреслює, що під час гумористичного обігрування ситуації, що викликає почуття страху, людина починає певною мірою їх контролювати, а тому сприймає їх як менш небезпечні. Стресозахисна функція почуття гумору описується шляхом концептуалізації останнього або як стратегії подолання, або як захисного механізму [28].

У контексті розгляду цієї функції почуття гумору доречно зробити посилання на погляд М.Чернишевського на мотивацію гумору [12]. На його думку, комічне пробуджує в нас почуття власної гідності. Потреба займати в суспільстві певну позицію, користуватися повагою та визнанням з боку інших членів суспільства – одна з найбільших значущих соціальних потреб людини. Якщо людина демонструє іронічне ставлення до будь-якої ситуації, вона тим самим підкреслює власну силу та невразливість. Аналогічну ідею розвиває Д.Ніколаєв [13].

2. Гумор як інтелектуальна гра характеризується тим, що жарти на якийсь час звільняють розум від тиранії логічного мислення. Вони дозволяють вийти за межі реальності та отримати задоволення від власної винахідливості та оригінальності. Як відомо, функція почуття гумору як інтелектуальної гри досить детально розглядалась З.Фрейдом у його роботі „Дотепність та її відношення до несвідомого" [14]. Фрейд зазначає, що „работа остроумия проявляется в выборе такого словесного материала и такой ситуации мышления, которые позволяют игре словами и мыслями выдержать натиск критики ... должны быть использованы особенности запаса слов и все констелляции связи мыслей для искусного составления текста" [14].Крім того, робота мислення сама по собі може принести людині відчуття задоволення [15]. За висловлюванням І.Уварової, „ничто не приносит столько огорчений, как непонятный юмор" [16]. Саме через цю функцію гумору його часто розглядають у зв’язку з креативністю [17]; вона узгоджується з визначенням почуття гумору як когнітивної здібності [18].

3. Дуже важливим для обґрунтування ролі гумору як ресурсу подолання складних ситуацій є урахування його ролі як засобу послаблення соціальних табу. Дослідники стверджують, що у гумористичному змісті відбиваються саме табуйовані ідеї, зокрема ті, що пов’язані з сексуальною тематикою та агресією. Як вважає Г.Вільсон, гумор являє собою засіб вивільнення потенційно небезпечних для суспільства імпульсів, які є природними для людини і тому не можуть бути повністю притамовані [20]. Цю гіпотезу підтверджують результати дослідження, наведеного в його роботі [26]: групі жінок, які проходили тест на визначення рівня „анальності" особистості (що виявляється в упертості, охайності, економності), було запропоновано оцінити анальні анекдоти. Як виявилось, жінки з більш вираженими анальними рисами особистості вважають анальні анекдоти більш комічними. На основі цих результатів автор робить висновок, що важливіша для людини табуйована тема викликає інтенсивнішу реакцію на гумор, який її стосується. На думку Фрейда [20], дотепи є протестом проти авторитету зовнішніх обставин, визволенням з-під їх гніту. Саме тому, як вказують дослідники [21], у суспільстві, що переживає період кризи, державна цензура особливо наполегливо виступає проти гумору, який підриває її ідеологію та висміює її лідерів. Ця функція тісно пов’язана із наступною.

4. Висміювання та розвінчування соціальних та політичних інститутів та окремих індивідів (саме на це спрямована сатира) є типовими формами виявлення соціального критицизму [22]. М.М.Бахтін [23] звертає увагу на те, що у фольклорі первісних народів поряд із серйозними культами існували й так звані сміхові культи, що висміювали божество. Аналогічний феномен спостерігається у „сміхових дублерах" міфів про героїв епосу [24], анекдотах про церковний культ та віросповідання за часів католицької церкви [23], пародіях на молитви, псалми та монастирські порядки в Давній Русі. На підставі аналізу таких явищ Бергсон робить висновок, що в цьому випадку гумор запезпечує задоволення шляхом непрямого вираження агресії на адресу людей, які викликають у нас почуття небезпеки або презирства [25]. Вважаємо доречним навести тут і думку етнографів О.Г.Козінцева та М.Л.Бутовської відносно того, що "...пройдя огромный исторический путь, антиповедение в своей общественно-санкционированной форме пришло к тому миниатюрному, безопасному и эстетизированному варианту, который именуется юмором" [17]. Деякі дослідники вважають, що саме дві останні з вищезазначених функцій – функцію соціального критицизму та функцію послаблення соціальних табу – виконує так званий „чорний гумор".

5. Дослідники відводять гумору й роль засобу консолідації членів групи. Гумор є однією з основ соціальної згуртованості, своєрідною внутрішньою мовою спілкування консолідованої групи або формою соціальної догани. Відомою теорією гумору є так звана двокомпонентна теорія [26]. Згідно з нею, з еволюційного погляду крім тенденції до задобрювання особи, яка домінує, за допомогою усмішки гумор містить тенденцію до підкорення більш слабкої особи за допомогою сміху, який є проявом агресії або торжества – цій меті слугує демонстрація вискалених зубів, готових до укусу [22]. Гумористичний ефект може бути досягнутий за допомогою нагнітання напруженості та її швидкої, інколи миттєвої розрядки. А.Бергсон [25] називає сміх „змовою" між усіма особами, які сміються: багато жартів зовсім незрозумілі одним людям і водночас є близькими іншим, адже вони тісно пов’язані з уявленнями певної групи.

Окремі праці вітчизняних та іноземних дослідників присвячені проблемі етнічного гумору [6]. Так, О.В.Дмитрієв [26] на прикладі єврейського гумору вказує на функції диференціації та згуртованості, які він виконує, а Е.Берн [11] – на функцію ідентифікації етнічного гумору, тобто ототожнення себе з іншими членами групи.

Як бачимо з наведених вище ідей фахівців, гумор виконує функції вирішення як внутрішньоособистісних, так і міжособистісних проблем, що ще раз підтверджує продуктивність обраного нами аспекту вивчення гумору як ресурсу психологічного подолання.

^ Розділ 2. Почуття гумору, як захисний механізм 2.1 Визначення почуття гумору і його стресозахисний потенціал

Варіанти концептуалізації понять „гумор" і „почуття гумору" відрізняються. Останнє як психологічний феномен та предмет нашого дослідження визначається в декількох варіантах (рис. 1.1).

Рис. 1.1 демонструє, що почуття гумору виявляється складним психологічним феноменом, який можна розуміти по-різному. У даній роботі ми наводимо лише найбільш поширені визначення почуття гумору, спирання на які надає можливість розкрити його стресозахисний потенціал.

1. Почуття гумору як когнітивна здібність виявляється у створенні, запам’ятовуванні, відтворенні та зберіганні в пам’яті гумористично забарвленого змісту. Гумористична забарвленість зазвичай досягається парадоксальним поєднанням явищ чи об’єктів, які сприймаються як невідповідні один одному [27]. Г.О.Крилова та В.П.Сочівко визначають почуття гумору як „способность человека подмечать в явлениях их комические стороны, эмоционально на них откликаясь" (курсив наш) [28]. А.Кетслер [29] зауважує, що під час опрацювання змісту ситуації бісоціація двох звичайно непорівнюваних змістових матриць завершується переведенням думки з одного асоціативного контексту в інший.

При цьому емоційний заряд не може бути перенесений і напруга знаходить свій вихід у сміхові. Є.Ільїн розвиває цю ідею, визначаючи почуття гумору як „особое ультрапарадоксальное видение (восприятие и осмысление) происходящего или воображаемого" та наголошує на залежності здатності розуміння смішного від інтелектуального та культурного рівня особистості [30].



Рис. 1.1. Почуття гумору як багатовимірний психологічний феномен

Когнітивна здібність.

Естетична реакція.

Звична модель поведінки (риса темпераменту).

Стратегія подолання або захисний механізм.


Дослідники [26] відзначають залежність розуміння гумористичного змісту від здатності помічати взаємозв’язки та смислові патерни – тобто роботи з надсловесними аспектами мови, що забезпечується диференціацією двох півкуль мозку та складною взаємодією між ними. Крім того, як свідчать результати психіатричних досліджень [31], відсутність реакції на гумористичний зміст у деяких хворих пояснюється не інтелектуальним дефектом і не порушенням виконавчих механізмів сміху – вони не мають здатності ймовірнісного прогнозування та формування версії щодо подальшого розвитку подій [32]. Доречно наголосити у цьому аспекті на відсутності почуття гумору в дітей, які пережили важке фізичне та сексуальне насилля.

2. Почуття гумору як естетична реакція характеризує здатність суб’єкта оцінювати гумористичний зміст та отримувати задоволення від нього [133]. На думку К.Фішера, гумор – „...наслаждение, этот ряд представлений – чисто эстетический; он зависит только от себя, только в себе имеет свою цель и не выполняет никаких других жизненных целей" [33]. С.Рубінштейн [4] зазначає, що безглуздість або нелогічність ситуації сама по собі не створює комічного ефекту, для його виникнення потрібне її викриття з боку суб’єкта; Н.Ф.Кузнецова [7] дотримується такої ж думки і додає, що спроба рефлексії гумористичного змісту призводить до зниження або зникнення суб’єктивного переживання смішного.

3. Виявлення почуття гумору як звичної моделі поведінки реалізується у вигляді тенденції людини реагувати сміхом на чужі дотепи та у прагненні веселити інших [56-59]. Її розглядають навіть як рису темпераменту, пов’язану з переважанням у людини позитивних емоцій, типового для неї бадьорого настрою [33].

4. Трактування почуття гумору як стратегії подолання та захисного механізму базується на тенденції підтримувати гумористичний погляд на ситуацію навіть за несприятливих умов [18]. Так, О.Г.Шмельов [15] визначає переживання комічного як своєрідну компенсуючу реакцію, що дозволяє відчути полегшення в результаті символічного (сублімаційного) подолання перешкоди, яку не можна подолати в реальному житті. А.О.Кронік та Є.О.Кронік [2] описують почуття гумору як ефективний засіб роботи в сімейній терапії та наводять погляд Д.Лихачова [28], згідно з яким „смех снимает психологические травмы, облегчает человеку его трудную жизнь, успокаивает и лечит". Л.В.Карасьов [22] відзначає близькість сміху до агресивності (посміхаючись, людина піднімає догори куточки губ так, що можна бачити різці) і робить висновок, що природа перетворила сміх на свій захисний механізм.
^ 2.2 Класифікація видів гумору

З метою деталізації механізмів дії стресозахисної функції гумору розглянемо різноманіття його видів (форм і стилів виявлення), виокремлених науковцями. Існує декілька класифікацій гумору, проте ми зупинимось на найбільш поширених з них.

Класифікація видів гумору, запропонована О.Луком [27], була першою у вітчизняній психології. Критерієм їх розрізнення автор обрав об’єкт, який виступає джерелом гумористичного змісту. На думку автора, зовні існують взаємовідношення предметів, явищ та людей, що є нетиповими, а інколи навіть алогічними. Але тільки після сприйняття їх суб’єктом ці взаємовідношення набувають гумористичного забарвлення. На основі цього О.Лук виділяє:

1) гумор ситуації: характеристика певного стану речей, що викликає гумористичну реакцію;

2) гумор характеру: здатність людини помічати безглуздість ситуації.

Лук запропонував також класифікацію видів дотепності. Він розрізнив їх за критерієм активності або пасивності суб’єкта відносно створення гумористичного змісту на такі підвиди: дотепність сприйняття: вид розумової діяльності, спрямований на усвідомлення й оцінення жарту, та творчу дотепність – роботу мислення, спрямовану на створення гумористичного змісту.

Подібний критерій дає змогу прослідкувати адаптивну природу свідомого використання почуття гумору: обидва з виділених Луком видів дотепності за певних умов можуть бути спрямовані на подолання наслідків сприйняття ситуації – складної чи погрозливої – шляхом вже згаданого когнітивного переструктурування ситуації.

Критеріями розрізнення видів гумору є спрямованість гумористичного змісту та специфічна індивідуальна сприйнятливість гумору. На основі цього розрізняють такі види гумору.

Гумор, спрямований на себе: на думку автора, цей вид гумору є найсприятливішим для особистості, ніж інші, бо за його допомогою людина може подивитися на себе по-іншому і обрати більш правильну для даної ситуації поведінку. Крім того, автор відзначає, що в присутності людини, яка сміється над собою, оточуючі почувають себе безпечно, адже гумористичний зміст спрямований не на них. Цю ідею підтримують інші автори [30], стверджуючи, що ситуація, в якій людина жартує з приводу власних недоліків, дозволяє іншим відчути певну перевагу над автором дотепів і отримати задоволення, яке виявиться у вигляді сміху.

Проте зауважимо, що спрямований на себе гумор може мати й шкідливий ефект: подібний його вплив на особистість відбувається, коли суб’єкт навмисно кепкує над власними недоліками та принижує себе задля поліпшення міжособистісних стосунків. Результати цікавих досліджень на тему професіональної діяльності коміків, що наводяться в праці Г.Вільсона [26], підтверджують цю тезу і теж допомагають розкриттю стресозахисної ролі виявлення гумору. Автор відзначає, що, незважаючи на здатність коміків смішити інших, самі вони часто надзвичайно нещасливі люди – самотні, замкнені в собі й нездатні побачити комічну сторону такого стану речей. Г.Вільсон наводить результати дослідження, згідно з якими 85% групи коміків-чоловіків у той або інший період життя звертались за допомогою до психотерапевтів. Специфічними для цієї професії стресами автор вважає необхідність заробляти на життя шляхом експлуатації власних недоліків, крім того, їх професія слугує механізмом боротьби із власною депресією, а можливість смішити інших сприймається лише як другорядний позитивний момент; діяльність коміків може мотивуватися також пошуком соціального схвалення.

Ще одним видом гумору, що виокремлюється у класифікації S.Sultanoff, є гумор, спрямований на ситуацію. Такий вид гумору найбільше цінується оточенням – жартування над складними обставинами, в яких опинилась група людей, дає можливість переоцінити власне ставлення до неї, адже за допомогою гумористичного опрацювання змісту ситуації створюється ефект дистанціювання від загрозливої ситуації, і, як наслідок, напруга відносно неї зменшується.

Гумор, спрямований на інших: автор класифікації, яка розглядається, вважає його найшкідливішим порівняно з іншими. Такий гумористичний зміст часто вживається, щоб принизити або образити іншого. Результатом звернення до нього є зростання почуття ворожості між суб’єктом та об’єктом гумору.

Виділені види гумору автор запропонував розмістити на своєрідному континуумі: від того, що сприяє психологічному благополуччю і здоров’ю суб’єкта, до того, що зашкоджує йому. На думку Sultanoff, гумор, спрямований на себе, розташований на його першому полюсі, а гумор, спрямований на інших, – на другому. Гумор, спрямований на ситуацію. міститься між двома полюсами. Цю думку підтверджують результати експерименту, описаного в праці Берона та Річардсона [22]: відповідно до останніх, пред’явлення гумористичного стимульного матеріалу посилює переживання агресії, якщо в гумористичних сюжетах простежується тема ворожості. Згідно з результатами іншого дослідження, жарти, які мають ганебний зміст, можуть викликати почуття та настрій, сумісні з агресією. І, навпаки, коли гумористичний стимульний матеріал не містить подібних тем, рівень агресії значно зменшується.

У класифікації, створеній Aннa Радомська [23], критерієм розрізнення видів гумору виступає емоційне залучення суб’єкта до ситуації. Автор виділяє наступні види гумору.

1. ^ Когнітивний гумор базується на логічній несумісності як головній характеристиці стимулу, який сприймається як гумористичний. Подібна несумісність забезпечується одночасним уживанням елементів, що зазвичай не сполучаються.

2. ^ Принизливий гумор має джерелом акцентування власних та чужих помилок. Тому він часто є ганебним у відношенні до об’єкта, на якого спрямований. Цей вид гумору завжди свідчить про негативні емоційні переживання з боку того, хто створює дотепу.

3. ^ Відсутність гумору, нерозуміння жарту не дає можливості суб’єкту пережити почуття задоволення від дотепів.

З розглянутих вище видів гумору автор вважає принизливий гумор як менш адаптивний, ніж когнітивний, і називає його свідченням недостатньої зрілості суб’єкта. У цьому контексті доречно згадати погляд А.Маслоу [15], згідно з яким характеристикою людини, яка самоактуалізувалась, є саме її схильність до використання філософського гумору. Автор останньої класифікації Aннa Радомська підкреслює, що з віком уживання принизливого гумору порівняно з когнітивним значно зменшується. Молодші підлітки, за її даними, найбільш схильні до застосування принизливого гумору, що відбиває їх фрустрованість обмеженнями з боку дорослих у виявленні самостійності. По мірі дорослішання, вага принизливого гумору зменшується, а когнітивного – збільшується.

У класифікації, запропонованій Род Мартін [22], міститься більш детальний аналіз різних видів гумору. У рамках даної моделі критерієм розрізнення видів гумору обрана цільова спрямованість створеного або опрацьованого гумористичного змісту, а саме: використання гумору для вирішення внутрішньоособистісних проблем суб’єкта, або для поліпшення відносин з оточуючими (наприклад, для зменшення міжособистісної напруженності). У наведених тут чотирьох видах гумору напівжирним кеглем виділений той аспект, якому суб’єкт віддає перевагу при створенні або використанні опрацьованого гумористичного змісту. Так, у гуморі, що „стимулює себе" (1+2+), суб’єкт більш схильний звертатися до почуття гумору як засобу вирішення внутрішньоособистісних проблем.

На основі названих критерієв автор виділяє:

1) 1+ 2+ Гумор, що „стимулює себе": прагнення підтримувати гумористичний погляд на життя, а також використання гумору як стратегії психологічного подолання.

2) 1+ 2- ^ Агресивний гумор: використання гумору з метою критики або маніпулювання іншими, акцентування на негативних рисах у людини;

3) 1+ 2+ Афіліативний гумор: тенденція шуткувати в толерантній манері з метою підвищення групової єдності.

4) 1- 2- Самопринизливий гумор: гумор, орієнтований на поліпшення міжособистісних взаємовідносин за власний рахунок, тобто з елементами приниження себе.

На основі функціонального критерію елементи наведених вище класифікацій були поєднані нами у сумарну класифікацію видів і стилів гумору, що буде додатково обговорена нами у підрозділі 2.2.

Адаптаційну природу почуття гумору можна прослідкувати, аналізуючи механізми й особливості його становлення та розвитку в онтогенезі. Як відзначають фахівці [88; 93], рефлекс сміху закладений у людині на генетичному рівні, проте він виявляється не відразу. Діти починають усміхатися, коли бачать обличчя близької людини, лише у віці трьох місяців. Немовля усміхається, тому що йому приємно бути сухим, ситим, слухати звернення до нього значущих близьких. Цілком виправдане припущення, що в немовлят відсутня категорія комічного та рефлексія з цього приводу [15].

Як стверджують дослідники [26], типові ситуації, в яких сміються маленькі діти, – це ті, коли вони переживають змішані почуття тривоги та безпеки (це стосується навіть таких прикладів, як гра у схованки, лоскотання та втеча від дорослого). О.Г.Козинцев [6] погоджується з даними спостереженнями, наводячи думку Дарвіна, згідно з якою дитячий сміх є відображенням радості, страху, а з часом, як і у мавп, – ігрової ворожості [3].

На другому році життя починається етап становлення активного гумору. У цей час мозок починає формувати перші абстрактні символи і діти отримують інтелектуальне задоволення від „неправильного" вживання осмислених ними образів (наприклад, „чищення зубів" олівцем або „розмови по телефону" за допомогою ложки як слухавки телефонного апарату) [8].

Приблизно на третьому році життя процес пізнання переходить на нову стадію, на якій діти пов’язують предмети не тільки із символами, але й з певними їх характеристиками. Тепер для них здається смішним навмисне перекручення реальності за допомогою наділення предметів нетиповими для них якостями (наприклад, малюк вимовляє „мяу-мяу", побачивши собаку). Можна припустити, що роблячи це, він „знижує" рівень страху, який виникає при зустрічі з великою твариною. Напевно, вже в цьому віці можна прослідкувати перші ознаки використання гумору як ресурсу подолання негативних емоцій та виходу зі складних ситуацій.

У шість років відбувається вдосконалювання гумору на мовленнєвому рівні [8]: діти отримують задоволення від перекручування слів, смішних загадок та рифм. Як зазначає Т.Б.Любимова [9], у цьому віці можна спостерігати, як дитина, яка навчається розуміти гумор і жарти, опановує світ змісту та вдосконалює процес прийняття рішень. Дитина робить перші споби сміятися над тим, що не містить ніякої радості. Такі спроби можна спостерігати, якщо вдивитися в обличчя дитини, яка сміється разом з дорослим над гуморескою – сміх дитини в даному разі є формальним. Саме в цьому віці відбувається перший протест дитини проти дорослих табу за допомогою гумору – жартів на тему статевих органів, „страшилок", „садистських куплетів".

Абстрактне мислення дитини розвивається до 12 років, і з його розвитком дитячі жарти стають все складнішими за змістовим наповненням. Як вважає І.Майєр-Лист [9], на цьому етапі формування почуття гумору можна вважати в цілому завершеним. Таким чином, шлях становлення почуття гумору в процесі онтогенезу демонструє роль почуття гумору як форми подолання негативних емоцій, що відчуває дитина.

У цьому контексті розглянемо також етапи розвитку дотепності, наведені Фрейдом [20]. Автор вважає, що з розвитком мовлення дитина опановує гру, що полягає в поєднанні слів та думок. Вона отримує задоволення від повторення подібного матеріалу, від знаходження вже відомого, що пояснюється як економія психічних витрат. Ці ефекти задоволення заохочують дитину до гри та продовження таких ефектів, незважаючи на значення слів та зв’язок речень. Тобто, за Фрейдом, перший ступінь розвитку дотепності – гра словами та думками, що мотивується певними ефектами задоволення від економії.

Посилення критичного ставлення до продукту своєї розумової та мовленнєвої активності призводить до відмовлення від гри як беззмістовної діяльності. Проте дитина не бажає відмовлятися від задоволення і тому шукає засобів, щоб знову пережити радісний настрій.

Починається другий ступінь розвитку дотепності: розвиток жарту. За допомогою жарту дитина прагне отримати задоволення, що дає гра, при цьому запобігти критиці. Жарт, що є типовим для другого ступеня розвитку, відрізняється від дотепу, який є характеристикою третього ступеня, тим, що в разі жарту задоволення отримується від здійснення того, що заборонено критикою. Дотеп, у свою чергу, здатний забезпечити задоволення, незважаючи на вплив критики, тобто за допомогою високорозвиненого вміння оперувати мовним матеріалом. Такий погляд на розвиток почуття гумору ще раз підкреслює переконання автора в наявності в ньому певного адаптивного потенціалу.
^ Розділ 3. Гендерні фізіологічні та психологічні відмінності

У останні десятиліття особливо гостро стоять питання, пов’язані з особливостями статі людини та її психологічними відмінностями.

Стать – це термін, який позначає ті анатомо-біологічні особливості людей, на основі яких люди визначаються як чоловіки або жінки. Його слід вживати відносно характеристик і поведінки, яка витікає безпосередньо з біологічних відмінностей між чоловіками та жінками.

Розглянемо деякі біологічні відмінності між чоловіком і жінкою – так звані ознаки статевого диморфізму, що приводяться Бендас Т.В. [38, с.46].

Зріст. Сучасні дані про статеві відмінності по показнику зростання демонструють перевагу хлопчиків, починаючи з народження, раніше дозріван-ня дівчаток і, як наслідок, раніше настання і першого і другого ростового зрушення і неспівпадання періодів максимальних стрибків в зростанні у різної статі.

Вага. Дівчатка і жінки більше додають у вазі, чим хлопчики і чоловіки. Враховуючи, що відносно зростання спостерігається протилежна тенденція, то можна, образно кажучи, укласти, що чоловіки стають все довшими, а жінки — все кругліше.

Моторика. У дослідженнях Гейманса Р. наголошується, що хлопчиків вважають рухомішими ("насилу можуть сидіти смирно") і такими, що відда-ють перевагу активним іграм. У свою чергу, дівчатка-гімназистки характеризувалися спокійною поведінкою (є на увазі характеристика саме моторики, а не емоційності). Дорослі ж жінки, на думку випробовуваних, рухомі і діяльні більш, ніж чоловіки, часто жестикулюють, схоплюються з місця, ходять по кімнаті.

^ Будова мозку. У чоловіків виразніше виражена асиметрія півкуль і оперативні системи кора і ліва півкуля, а у жінок консервативні системи підкірка і права півкуля, що обумовлює переважання у чоловіків аналітичного мислення, а у жінок інтуїтивного, образного і чуттєвого пізнання. [37, с.57]

У багатьох розвинених країнах різниця в тривалості життя жінок і чоловіків — 6-7 років (на користь пер-ших). Там, де жінок порівняно мало, вони і живуть не набагато більше чоло-віків (це східні країни з дуже великим населенням — Індія, Китай) — 1 рік і 3 року різниці. Виділяються Росія, Україна, Казахстан і Франція, де жінки живуть значно довше за чоловіків (на 12, 11, 11 і 8 років відповідно). Але у Франції достатньо довго живуть і чоловіки (73 року), а жінки — ще більше (82), що свідчить про благополуччя ситуації в цій країні для обох статей.

У огляді психологічних досліджень статевих відмінностей Г. Гейманс виділяє наступне:

• У жінок виявлений менший об’єм свідомості. Оскільки істерія частіше зустрічається у жінок, а для неї характерна звужена свідомість, то об’єм свідомості у жінок менший, ніж у чоловіків.

• Навіюваність не пов’язана зі статтю. Більш вселяються і піддаються чужому впливу емоційні жінки і емоційні чоловіки в порівнянні з неемоційними представниками обох полови.

• Емоційність у жінок — їх головна відмінність від чоловіків. У жінок є вищий рівень тривожності, велика значущість зв’язку емоцій з міжособовими відносинами, велика чутливість до негативних життєвих подій друзів і близьких, частіше спостерігаються депресії, повідомлення про свої негативні емоції, наголошується велика яскравість позитивних емоцій, відсутність соромливості при демонстрації емоційних реакцій, більша відповідність невербальній експресії емоційному стану і велика точність декодування емоційних невербальних сигналів інших. Для хлопчиків і чоловіків характерне прагнення приховувати свої емоції, особливо негативні, емоційна стриманість. Можна говорити про існування гендерних типових "чоловічих" і "жіночих" емоцій: для чоловіків це гнів, а для жінок — сум та страх.

• Жінки краще сприймають, але гірше спостерігають, що пояснюється їх меншим інтересом до деяких завдань. Жінки демонструють тонку спостережливість тільки в тому, що їх цікавить. В цілому одні речі краще сприймають жінки, інші — чоловіки. Для жінок характерний строгіший відбір матеріалу при одночасному пред’явленні.

• Увага. Наголошується перевага жінок у вибірковості, стійкості і об’ємі уваги, орієнтація дівчаток і жінок на швидкість, а хлопчиків і чоловіків — на точність роботи (за показниками об’єму, стійкості і розподілу уваги), перевага чоловіків в роботі з новими, а жінок — із старими, шаблонними стимулами, а також перевага жінок в "комунікативній увазі" (до думок і відчуттів партне-ра).

• Краща пам’ять — у жінок. Але слід враховувати ступінь розвитку пам’яті. Вищий відсоток виняткової пам’яті відмічений у чоловіків, а хорошої і поганої — у жінок. Відсутність інтересу знижує пам’ять жінок.

• ^ Уявлення і уява. У жінок — живіша фантазія зважаючи на їх більшу емоційність. Вони володіють виразнішими і барвистішими образами. Жінки краще за чоловіків уявляють майбутні розмови і спори із співбесідником — у всіх подробицях.

• Мислення. Чоловіки сприймають події, речі розчленовано і послідовно, мислення і відчуття відокремлені один від одного. Жінки ж сприймають те, що оточує злито, смутно, мислення і відчуття нерозривно зв’язані і існують у формі "генід" (чогось смутного, невловимого і невизначеного, як ранні дитячі спогади або думка, що вислизнула, під час розмови).

• Інтелект. По загальному інтелекту найчастіше спостерігається відсутність статевих відмінностей. Облік діяльності випробовуваних виявляє відмінності: загальний інтелект чоловіків має чітко виражену