Реферат: Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО


На правах рукопису


Стефанчук Руслан Олексійович


УДК 347.121.2


ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНИХ ОСІБ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ


Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право


ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук


Науковий консультант

ШЕВЧЕНКО Ярославна Миколаївна,
академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України


КИЇВ – 2007

ЗМІСТ

^ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ ………………………………………………….

4

ВСТУП ………………………………………………………………………….

6

^ РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ……………...

18

1.1. Особисті немайнові відносини в структурі предмета цивільного права ……………………………………………………………………………

18

1.1.1. Ґенеза цивільно-правової доктрини щодо предмета цивільного права та включення до нього особистих немайнових відносин ……………………

18

1.1.2. Проблема визначення підстав включення особистих немайнових відносин до предмета цивільного права ………………………………………

32

1.1.3. Роль та значення особистих немайнових відносин у структурі предмета цивільного права ……………………………………………………

36

^ 1.2. Поняття та ознаки особистих немайнових прав фізичних осіб …….

39

1.2.1. Проблема правової природи та галузевої належності особистих немайнових прав фізичних осіб ………………………………………………..

39

1.2.2. Особисте немайнове право та особистий немайновий інтерес як дві форми реалізації дозволеної поведінки в приватно-правовій сфері …………...

47

1.2.3. Моністична та плюралістична концепції особистих немайнових прав фізичних осіб ……………………………………………………………...

55

1.2.4. Ознаки особистих немайнових прав фізичних осіб як суб’єктивних цивільних прав …………………………………………………………………..

58

^ РОЗДІЛ ДРУГИЙ. СТАТИКА ТА ДИНАМІКА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ………………………………..

72

2.1. Зміст особистих немайнових прав фізичних осіб …………………….

72

^ 2.2. Здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб ……………...

82

2.2.1. Поняття та умови здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб ………………………………………………………………………………..

82

2.2.2. Принципи здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб ……

96

2.2.3. Гарантії здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб ……..

105

^ РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ………………………………..

112

^ 3.1. Методологічні засади цивільно-правового захисту особистих немайнових прав фізичної особи ……………………………………...........

112

^ 3.2. Цивільно-правові способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб …………………………………………………………………..

127

3.2.1. Превентивно-присікальні способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб ……………………………………………………………..

127

3.2.2. Відновлювальні способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб ………………………………………………………………………………..

136

3.2.3. Компенсаційні способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб ……………………………………………………………...........................

145




^ РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. СИСТЕМА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ …………………….

172

4.1. Методологічні засади системи особистих немайнових прав фізичних осіб …………………………………………………………………..

172

4.1.1. Законодавче закріплення та доктринальні розробки класифікації особистих немайнових прав …………………………………………………...

172

4.1.2. Проблеми розуміння поняття «система» у філософії та праві ……..

179

4.1.3. Система особистих немайнових прав фізичних осіб …………............

184

^ 4.2. Загальні (універсальні) особисті немайнові права фізичних осіб …

190

4.2.1. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичних осіб ……………………………………………………………………

190

4.2.1.1. Особисті немайнові права, що забезпечують цілісність фізичної особи …………………………………………………………….............................

190

а). Право на життя ……………………………………………………………...

190

б). Право на здоров’я …………………………………………………………..

239

4.2.1.2. Особисті немайнові права, що забезпечують відтворюваність фізичних осіб (репродуктивні права) …………………………………………

258

4.2.1.3. Особисті немайнові права, що забезпечують відособленість фізичних осіб ………………………………………………………………………………

272

а). Право на свободу природного існування ………………………………….

272

б). Право на особисту недоторканність ……………………………………….

282

в). Право на особисту безпеку …………………………………………………

298

г). Право на особисту гідність …………………………………………………

307

4.2.2. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи ...

313

4.2.1.1. Особисті немайнові права, що забезпечують індивідуалізацію фізичних осіб у суспільстві …………………………………………………….

313

4.2.2.2. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальний статус фізичних осіб у суспільстві …………………………………………………….

347

4.2.2.3. Особисті немайнові права, що забезпечують свободу соціального буття фізичних осіб …………………………………………………………...

354

4.2.2.4. Особисті немайнові права, що забезпечують особисту інформованість фізичних осіб ………………………………………………...

365

4.2.2.5. Особисті немайнові права, що забезпечують приватність фізичної особи …………………………………………………………………..

372

^ 4.3. Спеціальні (окремі) особисті немайнові права фізичних осіб ……...

377

4.3.1. Особисті немайнові права фізичних осіб, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності …………………………………………………...

377

4.3.2. Особисті немайнові права фізичних осіб, що виникають у сфері сімейних відносин ………………………………………………………………

393

4.3.3. Особисті немайнові права фізичних осіб, що виникають у сфері медичних відносин ……………………………………………………………...

399

4.3.4. Особисті немайнові права дітей та інших фізичних осіб, що мають вади в дієздатності ……………………………………………………………

412

4.3.5. Посттанативні особисті немайнові права фізичних осіб …………...

416

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………...

434

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..

448

ДОДАТКИ ……………………………………………………………………..

509

^ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ


с.

—

сторінка (сторінки, сторінок)

р.

—

page (pages)

s.

—

seite (seiten)

ст.

—

стаття

ст. ст.

—

статті

Конституція України

—

Конституція України від 28 червня 1996 року [416]

ЗУ

—

Закон України

ЦК

—

Цивільний кодекс

ЦК України

—

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року [1093]

ЦК УСРР 1922 року

—

Цивільний кодекс Української Соціалістичної Радянської Республіки від 16 грудня 1922 року [204]

Основи 1961 року

—

Основи цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік від 8 грудня 1961 року [621]

ЦК УРСР 1963 року

—

Цивільний кодекс Української Радянської Соціалістичної республіки від 18 липня 1963 року [1098]

Основи 1991 року

—

Основи цивільного законодавства Союзу РСР та республік від 31 травня 1991 року [620]

Модельний ЦК СНД

—

Модельний Цивільний кодекс Співдружності Незалежних Держав від 29 жовтня 1994 року [203]

СК України

—

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року [888]

ЦПК України

—

Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року [1099]

КК

—

Кримінальний кодекс

КК України

—

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року [453]

КЗпП України

—

Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року [391]

ЖК Української РСР

—

Житловий кодекс Української РСР від 30 червня 1983 року [294]

АРК

—

Автономна Республіка Крим

КМУ

—

Кабінет Міністрів України

МОЗ України

—

Міністерство охорони здоров’я України

ВООЗ

—

Всесвітня організації охорони здоров’я

ВВРУ

—

Відомості Верховної Ради України

ВВР УРСР

—

Відомості Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної республіки

ВВС СССР

—

Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических республик

ОВУ

—

Офіційний вісник України

ГУ

—

Голос України

УК

—

Урядовий кур’єр

ЗПУ

—

Збірник постанов Уряду


^ ВСТУП

Актуальність теми. Питання особистих немайнових прав фізичної особи стає надзвичайно актуальним на тлі суспільних перетворень, які сьогодні відбуваються в Україні. Так, відповідно до ст. 3 Конституції України [416] був закріплений абсолютно новий основоположний принцип пріоритетності людини та її внутрішніх (духовних) благ порівняно з іншими соціальними цінностями. На розвиток цього положення у Конституції України в розділі другому була закріплена низка фундаментальних прав та свобод людини і громадянина, яка за своїм змістом та обсягом є чи не найповнішим у Європі переліком основних можливостей та дозволів. Органічно увібравши в себе основні положення Загальної декларації прав людини [302], Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [408] з відповідними додатковими протоколами, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права [570], Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права [571] та інших міжнародних актів у сфері прав людини, Конституція України вибудувала власний каталог фундаментальних та непорушних прав людини, забезпечивши їх при цьому дієвими правовими гарантіями здійснення та захисту.

Водночас саме прийняття нового Цивільного кодексу України забезпечило найбільш повний галузевий розвиток указаних вище конституційних положень. При чому цивільне законодавство не просто інкорпорувало у свій зміст більшість із зазначених прав людини, перенісши їх у категорію особистих немайнових, чим надало їм характеру приватно-правових, але й забезпечило їх ефективне здійснення та всебічну охорону компенсаційно-відновлювальним методом, що ґрунтується на юридичній рівності сторін.

Найповніше зазначені положення відображено у Книзі Другій ЦК України «Особисті немайнові права фізичних осіб». Слід зауважити, що, виокремивши особисті немайнові права фізичних осіб у структурі Цивільного кодексу, Україна стала однією з перших на території країн колишнього пострадянського простору, хто втілив вказані положення в життя. Річ у тім, що переважна більшість країн колишнього СРСР відхиляє ідею правової регламентації особистих немайнових прав фізичних осіб, обмежуючись винятково їх цивільно-правовим захистом у разі порушення окремих із особистих немайнових благ (ст. 23 ЦК Азербайджану, ст. ст. 151-153 ЦК Білорусі, ст. ст. 19, 161 ЦК Вірменії, ст. ст. 15, 16 ЦК Молдови, ст. 150-152 ЦК Російської Федерації, ст. 172 ЦК Таджикистану, ст. ст. 15-18 ЦК Туркменістану, ст. ст. 99, 100 ЦК Узбекистану та ін.) або ж закріпленням окремих із особистих немайнових прав (ст. ст. 17-18 ЦК Грузії, ст. ст. 144-146 ЦК Казахстану та ін.). З огляду на це потрібно визнати, що переважно особисті немайнові права фізичних осіб віднаходять позитивну регламентацію в ЦК України, а рівень їх легітимації, системності та стану кодифікованості є одним із найбільш якісних та прогресивних з-поміж тих, що існує не лише серед країн СНД [1255; 934], але й, мабуть, серед переважної більшості країн романо-германської системи права [1256; 931].

Безперечно, такий стан справ, у першу чергу, зумовлений серйозними науковими дослідженнями в цій сфері, які лягли в основу розробки та прийняття нового ЦК України. Адже, як свого часу вірно відзначав Й. О. Покровський: «Кожен раз, коли стає на черзі яка-небудь кодифікаційна робота, юридична думка оживає. І зрозуміло: для неї настає пора позитивної творчості, пора засіву; від того, яке насіння буде вкинуте в соціальний ґрунт, залежить і якість сходів» [663, с. 45]. При цьому вказана доктринальна база включає в себе як фундаментальні праці дореволюційних цивілістів, зокрема, Ю. С. Гамбарова, Д. Д. Грімма, К. Д. Кавєліна, М. М. Ковалевського, М. М. Коркунова, Д. І. Меєра, С. А. Муромцева, К. О. Неволіна, Є. В. Пассєка, С. В. Пахмана, Л. І. Петражицького, К. П. Побєдоносцева, Й. О. Покровського, В. І. Синайського, П. П. Цитовича, Г. Ф. Шершеневича, так і роботи цивілістів радянського та сучасного періодів М. М. Агаркова, С. С. Алексєєва, С. М. Братуся, Е. П. Гаврилова, Д. М. Генкіна, В. П. Грибанова, О. М. Ерделевського, М. Д. Єгорова, В. А. Жакєнова, Т. І. Ілларіо-нової, О. С. Іоффе, Ю. Х. Калмикова, Я. І. Канторовича, В. М. Корецького, О. О. Красавчикова, Л. О. Красавчикової, С. Н. Ландкофа, О. Л. Маковського, М. С. Малєїна, М. М. Малєїної, В. О. Ойгензіхта, М. К. Почанського, В. К. Райхера, В. О. Рясенцева, О. П. Сергєєва, Є. О. Суханова, Ш. Т. Тагайназарова, В. О. Тархова, В. С. Толстого, Ю. К. Толстого, К. А. Флєйшиц, Р. Й. Халфіної, Б. Б. Черепахіна, К. Б. Ярошенко та ін.

Водночас, особливе значення для розвитку особистих немайнових прав мають наукові дослідження саме українських цивілістів, які не лише розробили загальні засади правової регламентації особистих немайнових прав, але й сформували їх систему. До їх числа слід віднести праці Ч. Н. Азімова, І. А. Безклубого, Д. В. Бобрової, Т. В. Боднар, В. І. Борисової, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, І. В. Жилінкової, В. І. Кисіля, В. М. Коссака, О. В. Кохановської, О. Д. Крупчана, Н. С. Кузнєцової, І. М. Кучеренко, В. В. Луця, Р. А. Майданика, В. Ф. Маслова, Г. К. Матвєєва, О. О. Мережка, О. А. Підопригори, О. О. Підопри-гори, О. А. Пушкіна, З. В. Ромовської, М. М. Сібільова, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Є. О. Харитонова, Я. М. Шевченко, Р. Б. Шишки та інших. Вагомий доробок у розвиток тих чи інших різновидів особистих немайнових прав фізичних осіб був здійснений в останніх наукових працях, авторами яких є С. В. Антонов, І. Х. Бабаджанов, Н. І. Бєсєдкіна, В. І. Бобрик, С. Б. Булеца, Є. В. Григорович, Н. О. Давидова, О. М. Єрмолова, О. М. Калітенко, С. М. Клейменова, Н. В. Коробцова (Устименко), Л. О. Корчевна, Л. В. Красицька, О. О. Кулініч, Б. К. Левківський, Л. В. Малюга, О. М. Мельник, Є. О. Міхно, А. Н. Ніязова, М. Л. Нохріна (Апраніч), Н. В. Павловська, В. П. Паліюк, О. А. Пєшкова, О. О. Пунда, Г. Б. Романовський, Л. А. Савченко, І. В. Саприкіна, В. С. Синенко, А. В. Соловйов, С. Г. Стеценко, Є. В. Толстая, Т. А. Умаров, Л. В. Федюк, А. О. Церковна, С. І. Чорнооченко, М. Л. Шелютто, С. І. Шимон та ін.

Водночас, незважаючи на таку кількість наукових робіт, і до сьогодні існує ціла низка загальнотеоретичних та практичних питань, пов’язаних із розумінням поняття, галузевої належності, правової природи, змісту та структури особистих немайнових прав фізичних осіб, особливостей їх здійснення та цивільно-правового захисту, а також формуванням єдиної системи та її відображення у нормах цивільного законодавства.

Враховуючи вищезазначене, можемо стверджувати, що обрана для дисертаційного дослідження тема є актуальною як з точки зору теорії цивільного права, так і для напрацювання пропозицій щодо вдосконалення цивільного законодавства й рекомендацій стосовно його практичного застосування.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Суб’єкти українського цивільного права» (державний реєстраційний номер РК0106U012117).

^ Мета і завдання дослідження. Метою роботи є виявлення, постановка та вирішення фундаментальних теоретичних проблем особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві, що має позитивно вплинути на їх правову регламентацію, надасть можливість більш ефективного та повного їх здійснення та захисту, а також стане необхідною передумовою до побудови завершеної, всебічно обґрунтованої системи регулювання та охорони особистих немайнових відносин у цивільному праві.

Для досягнення мети у дисертаційному досліджені були поставлені такі завдання: проаналізувати наукові підходи щодо визначення поняття та галузевої природи особистих немайнових відносин та особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві; визначити фактичний стан правового регулювання та охорони особистих немайнових відносин та закріплення особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному законодавстві України; встановити та розкрити критерії особистих немайнових прав фізичних осіб; виявити особливості змісту та здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві; з’ясувати специфіку цивільно-правового захисту особистих немайнових прав фізичних осіб; визначити систему особистих немайнових прав фізичних осіб та сформулювати науково-теоретичні пропозиції щодо закріплення цієї системи в цивільному законодавстві; дати правову характеристику різних видів особистих немайнових прав фізичних осіб; розробити конкретні пропозиції та рекомендації з питань удосконалення цивільно-правового регулювання та охорони особистих немайнових відносин.

^ Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що носять особистий немайновий характер, а також особисті немайнові права фізичних осіб, які становлять зміст вказаних відносин.

^ Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, зарубіжне законодавство щодо поняття, змісту, видів та системи особистих немайнових прав фізичних осіб.

^ Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в процесі роботи над дисертацією використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Використання історико-правового методу дослідження дозволило визначити основні етапи становлення і розвитку юридичної думки щодо особистих немайнових прав фізичних осіб. Порівняльно-правовий (компаративістський) метод застосовувався при аналізі цивільно-правових норм вітчизняного та зарубіжного законодавства, наукової літератури сприяв виявленню аналогічних правових конструкцій щодо особистих немайнових прав фізичних осіб у праві іноземних держав та вивченню їх правового регулювання. Методи індукції та дедукції дозволили виокремити загальні та відмінні ознаки (елементи), притаманні окремим особистим немайновим правам, дали змогу визначити їх належність до певного виду суб’єктивних цивільних прав. Системний метод надав можливість поелементного структурування особистих немайнових прав фізичних осіб у світлі функціональної взаємодії та взаємозв’язку виокремлених у ньому елементів, а також забезпечив їх групування в певну систему. За допомогою догматичного методу проаналізовано зміст норм чинного вітчизняного та зарубіжного законодавств, виявлено їх колізії і прогалини. Теоретико-прогностичний метод дав можливість запропонувати перспективну модель ефективної системи особистих немайнових прав фізичних осіб у законодавстві України. Формально-логічний метод використовувався як універсальний спосіб аргументації наукових висновків та пропозицій з удосконалення законодавства.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в цьому дисертаційному дослідженні вперше в сучасному вітчизняному цивільному праві здійснено всебічну розробку дискусійних питань щодо особистих немайнових прав фізичних осіб. У дисертації вирішено важливу наукову проблему – сформовані основи цивілістичної теорії особистих немайнових прав фізичних осіб крізь призму основних категорій цивільно-правової науки, що дало можливість створити завершену, всебічно обґрунтовану систему нормативно-правової регламентації особистих немайнових прав.

У результаті проведеного дисертаційного дослідження вперше сформульовано і обґрунтовано або додатково аргументовано низку наукових положень та висновків, які виносяться на захист:

Вперше:

- обґрунтовано положення, що особисті немайнові відносини є видом суспільних відносин, які виникають між їх учасниками щодо юридичного закріплення за ними особистих немайнових благ та використання цих благ. За своїм характером ці правовідносини є первинними і самостійними в структурі предмета цивільного права, ґрунтуються на засадах юридичної рівності та вільного волевиявлення їх учасників, спрямовані на забезпечення приватного немайнового інтересу їх учасників, позбавлені економічного (майново-грошового) змісту, а також характеризуються абсолютним характером;

- визначено, що під поняттям «особисте немайнове право фізичної особи» слід розуміти суб’єктивне цивільне право, яке за своїм змістом нерозривно пов’язане із особою-носієм, не має економічної природи походження та економічного змісту, а також спрямоване на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересу). Об’єктом особистого немайнового права фізичної особи є особисте немайнове благо;

- доведено, що зміст особистих немайнових прав становить сукупність правомочностей (можливостей) особи-носія, які включають у себе як позитивні правомочності (можливість юридично визнаватись володільцем відповідного особистого немайнового блага (благоволодіння) та використовувати його (благовикористання) в межах, в порядку і способом, що не суперечать закону та призначенню самого блага), так і негативні правомочності (вимагати від усіх інших учасників правовідносин не порушувати цього права), у тому числі правомочність захисту;

- запропоновано закріплення в цивільному законодавстві спеціального правового статусу (правового модусу) «фізична особа публічного права», під якою слід розуміти фізичну особу, яка є посадовою чи службовою особою органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншим суб’єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому обґрунтовується необхідність визначення підстав та порядку обмеження здійснення та захисту нею особистих немайнових прав;

- встановлено необхідність розширення часткової дієздатності малолітніх та неповної дієздатності неповнолітніх осіб, включивши до неї право вказаних фізичних осіб самостійно захищати свої особисті немайнові права шляхом самозахисту в разі, коли захист цих прав батьками чи іншими уповноваженими особами є неможливим або ж коли такий захист є неповним чи неефективним;

- визначено, що здійснення особистих немайнових прав повинно відбуватись за системою принципів, яка носить складний трирівневий характер та містить у собі: 1) загальноправові (конституційні) принципи; 2) загальні цивільно-правові принципи; 3) спеціальні принципи здійснення особистих немайнових прав. У свою чергу до спеціальних принципів здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб запропоновано відносити: а) принцип невідчужуваності особистих немайнових прав; б) принцип спрямованості здійснення особистих немайнових прав з метою задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних чи соціальних потреб; в) принцип первинності здійснення особистих немайнових прав, який означає, що у разі конкуренції суб’єктивних цивільних прав первинність у здійсненні повинна надаватись тим суб’єктивним цивільним правам, об’єктами яких є немайнові блага, що становлять вищі соціальні цінності; г) принцип самостійності здійснення особистих немайнових прав;

- доведено, що при компенсації моральної шкоди суди повинні, насамперед, брати до уваги можливість такої компенсації шляхом застосування способів, які не пов’язані із майново-грошовим відшкодуванням, зокрема, визнання судом факту порушення права, отримання добровільного вибачення з боку порушника тощо;

- обґрунтовано, що розмір грошової компенсації моральної шкоди повинен визначатись судом на засадах дворівневої системи. Відповідно до цієї системи фізичній особі, порушенням особистих немайнових прав якої їй завдано моральної шкоди, пропонується на вибір задоволення цієї моральної шкоди або отриманням фіксованого у законі розміру грошової компенсації, або ж наданням можливості вимагати визначення розміру грошової компенсації на підставі проведення експертизи;

- визначено, що презумпція моральної шкоди в разі порушення особистих немайнових прав фізичної особи можлива лише тоді, коли порушуються права, об’єктами яких є вищі соціальні цінності життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність та безпека або ж у разі, коли моральна шкода завдана фізичною особою публічного права;

- доведено, що компенсація моральної шкоди шляхом примусового вибачення є неприпустимою, крім випадків, коли моральна шкода завдана фізичною особою публічного права;

- обґрунтовано систему особистих немайнових прав фізичних осіб, яка має такі складові: насамперед, виділяються два типи особистих немайнових прав: а) універсальні (загальні) особисті немайнові права (які носять фундаментальний характер та належать усім без винятку фізичним особам); б) окремі (спеціальні) особисті немайнові права (якими наділені лише окремі фізичні особи унаслідок здійснення ними певної поведінки, наділення певним спеціальним правовим статусом (правовим модусом), або за інших обставин, що прямо передбачені законом);

- встановлено, що перший тип універсальних особистих немайнових прав містить у собі дві групи. Перша група – універсальні (загальні) особисті немайнові права, що забезпечують фізіологічне (природне) існування фізичної особи – має у своєму складі такі роди: а) права, що забезпечують природну (біопсихічну) цілісність фізичної особи; б) права, що забезпечують відтворюваність фізичної особи; в) права, що забезпечують природну відособленість фізичної особи. У свою чергу, друга група – універсальні (загальні) особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, поділяється на такі роди: а) права, що забезпечують індивідуалізацію фізичної особи в суспільстві; б) права, що забезпечують соціальний статус фізичної особи; в) права, що забезпечують свободу соціального буття; г) права, що забезпечують особисту інформованість фізичної особи; д) права, що забезпечують приватність фізичної особи. При цьому кожен із цих родів особистих немайнових прав фізичних осіб має свій додатковий видовий поділ;

- доведено, що другий тип особистих немайнових прав фізичної особи поділяється на такі групи: а) спеціальні (окремі) особисті немайнові права фізичної особи у сфері інтелектуальної діяльності; б) спеціальні (окремі) особисті немайнові права фізичної особи у сфері сімейних відносин; в) спеціальні (окремі) особисті немайнові права фізичної особи у сфері медичних відносин; г) спеціальні (окремі) особисті немайнові права дітей та інших фізичних осіб, що мають вади у дієздатності; д) посттанативні особисті немайнові права фізичних осіб. Кожна із груп має додатково внутрішню родову та видову диференціацію;

- встановлено, що єдиною правомірною підставою для припинення життя, яка здійснюється з волі фізичної особи, є необхідна оборона, що вчиняється без перевищення встановлених законодавством меж. З огляду на це, обґрунтовано неможливість та недоцільність легалізації в Україні самогубства, самопожертви, еутаназії у будь-якій із наявних форм;

- сформульовано поняття «здоров’я» не як «стану повного благополуччя», а як особистого немайнового блага, яким охоплюється наявний соматичний та психічний стан життєдіяльності організму, що визначається системою якісних та кількісних медичних показників;

- встановлено, що право на особисту недоторканність спрямоване на забезпечення трьох різновидів особистої недоторканності фізичної особи: а) фізичної недоторканності, яка включає в себе можливість фізичної особи за власною волею та у власних інтересах використовувати своє тіло, у тому числі і шляхом надання згоди на відокремлення окремих його органів та/або тканин в межах, порядку та у спосіб, що передбачені законом, а також і шляхом надання пожиттєвої згоди на визначення долі свого тіла та його частин після смерті; б) психічної недоторканності, яка включає в себе надання дозволу чи заборони втручатися з боку інших осіб у процес формування власної психічної (душевної) організації; в) моральнісної недоторканності, яка включає в себе надання дозволу чи заборони втручатися з боку інших осіб у процес формування власної системи моральних цінностей і засад.

- обґрунтовано доцільність виділення та регламентації окремого особистого немайнового права на особисту безпеку фізичної особи, яке здійснюється шляхом визначення фізичною особою допустимого для себе рівня ризику в будь-якій із сфер життєдіяльності;

- доведено, що поняття «гідність фізичної особи» слід розуміти не як її внутрішню (суб’єктивну) самооцінку, а як визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти та як «мінімальний стандарт поводження» із фізичною особою;

- визначено, що право на особисту інформацію є особистим немайновим правом, відповідно до якого фізична особа може вимагати надання їй у доступній формі повної, достовірної та своєчасної інформації про саму фізичну особу, її особисті немайнові блага та їх стан, її особисті немайнові права і порядок їх здійснення та захисту, інші відомості про предмети, факти, події, явища та процеси в тому змісті та обсязі, у якому вони забезпечують (можуть забезпечити) особисту безпеку фізичної особи, а також можливість використовувати вказану інформацію задля задоволення власних інтересів та потреб;

- обґрунтовано необхідність закріплен
^ 1.1. Особисті немайнові відносини в структурі предмета цивільного права


Однією із первинних проблематик, що визначають зміст та галузевий спектр нашого дослідження, є проблема особистих немайнових відносин та їх належність до тієї чи іншої галузі права. Адже, як справедливо зазначається в літературі, аналізуючи історію розвитку доктринального вчення про предмет цивільного права, можна зробити висновок, що особисті немайнові відносини як різновид суспільних відносин або тривалий час залишаються «бездоглядними», або оголошуються такими, що «належать» багатьом галузям права [194, с. 16]. Важливість визначення «галузевої прописки» особистих немайнових відносин ще й полягає в тому, що вони є «прокрустовим ложем» відповідних особистих немайнових прав фізичних осіб, оскільки саме останні складають їх зміст. З огляду на вказану взаємозалежність, ми можемо стверджувати, що, лише дослідивши поняття та правову природу особистих немайнових відносин, ми зможемо створити методологічне підґрунтя для розуміння сутності особистих немайнових прав фізичних осіб.


1.1.1. Ґенеза цивільно-правової доктрини щодо предмета цивільного права та включення до нього особистих немайнових відносин

Загалом, проблема особистих немайнових відносин та їх галузевої належності сягає ще кінця ХІХ – початку ХХ ст. Саме в той період в літературі питання особистих немайнових прав було піддано тотальному замовчуванню. Так, питання включення особистих немайнових відносин (під якими на той час розумілись переважно особисті сімейні відносини) до сфери цивільного права обійшли увагою в більшості праць тодішніх представників юридичної думки. Наприклад, Д. І. Мейєр, характеризуючи цивільне право, категорично заявляв «… майнові права мають самостійний характер, що різко відрізняється від інших прав, і, відповідно, повинна бути особлива самостійна наука про майнові права, яку ми називаємо цивільним правом. Якщо характеристична риса усіх закладів сімейного союзу є чужою сфері цивільного права, то з суворою послідовністю слід сказати, що закладам цим не місце в системі цивільного права. До нього відносяться лише майнова сторона сімейних відносин; інші ж сторони повинні бути розглянуті лише по мірі необхідності для урозуміння майнової сторони» [554, с. 34]. Аналогічну точку зору займав також і К. Д. Кавєлін, який вважав, що цивільне право є «… старезною будівлею, що побудована із різнострокатого матеріалу за помилковим планом… цю стару храмину слід розібрати зверху до низу, гарненько перебрати матеріал та спорудити знову на правильних теоретичних основах… весь розряд сімейних відносин, тому що вони не мають нічого спільного ні з речовими правами, ні з правами по зобов’язаннях, ні з юридичними відносинами, що виникають при спадкуванні» [347, с. 162]. Однак, як уже відмічалось того часу в науковій літературі, така позиція К. Д. Кавєліна, відповідно до якої предмет цивільного права повинні складати лише майнові відносини, наділена суттєвим недоліком, оскільки майновість є ознакою економічною, але не юридичною [1128, с. 16]. Усе вище наведене дає нам підстави стверджувати, що в дореволюційний період проблема включення особистих немайнових відносин до предмета цивільного права, переважно, або замовчувалась, або піддавалась суттєвій критиці.

Водночас, потрібно підкреслити, що вже в той час з’явились наукові праці, в яких автори піднімали питання щодо доцільності правового регулювання окремих особистих немайнових відносин. Однак серед представників цього напрямку не було єдності. Наприклад, С. А. Муромцев, досліджуючи питання особистих прав вказував, що вони відрізняються від речових прав тим, що об’єктом правового відношення є не річ, а особа. Водночас автор стверджував, що такий характер прав притаманний зобов’язанням, і, як приклад, наводилось зобов’язання за договором займу [580, с. 79]. В свою чергу, В. І. Синайський розглядав таку можливість правового впливу норм цивільного права на особисту сферу особи лише через встановлення спеціальної відповідальності за особисту шкоду. Так, на думку автора, «… особисті блага людини: життя, здоров’я, свобода, честь тісно пов’язані з матеріальними інтересами як самої особи, так і його сім’ї. Зв’язок цей обумовлюється тим, що особисті блага людини складають основні умови його працездатності та здійснення її» [877, с. 458]. Проте і ці і деякі інші автори стверджували, що цивільне право може регулювати особисті немайнові відносини, однак лише ті, які виникають у сфері сімейних відносин [135, с. 62; 659, с. 2; 1128, с. 16]. Як основний свій аргумент вони вважали те, що тодішнє цивільне законодавство передбачало окремі із особистих немайнових сімейних прав.

На думку інших авторів, такий підхід є доволі обмеженим. Так, наприклад, С. В. Пахман у своїй праці «До питання про предмет і систему Російського цивільного уложення» вказує, що до складу особистих прав повинно включатись «… не одне сімейне право, але й загальне право осіб (jus personarum), тобто сукупність позитивних норм, якими визначаються цивільний стан (status) приватних осіб, з включенням і станів сімейних» [639, с. 197]. Враховуючи вказану точку зору, автор пропонував внести відповідні положення вже в тодішнє цивільне законодавство: «… як самостійне ціле, поміщення загальних правил про те, на чому ґрунтуються усі цивільні інститути, – про особу (persona