Реферат: Проектний аналіз теоретичні питання

ВІДПОВІДІ ДЕК З ДИСЦИПЛІНИ «ПРОЕКТНИЙ АНАЛІЗ»

Теоретичні питання:

1. Проектний аналіз як методологія та навчальна дисципліна

У сучасній літературі щодо ознак предмета «Проектний аналіз» існує безліч різних поглядів, визначень і методологічних підходів учених і практиків, а саме:

- проектний аналіз – це метод, з допомогою якого на основі системного підходу можна оцінити технічні, технологічні, фінансові та економічні переваги проекту;

- проектний аналіз – це методологія здатності оцінити фінансові та економічні переваги проектів на основі використання наявних ресурсів на альтернативній основі з урахуванням макро – і мікроекономічних наслідків;

- або ж спосіб зіставлення проектних вигід і витрат від реалізації проекту;

- або просто аналіз життєздатності проекту.

Найбільшої уваги заслуговує наступне визначення досліджуваного предмету:

Проектний аналіз – методологія, яка застосовується для визначення, порівняння та обґрунтування управлінських рішень і проектів, що дозволяє здійснити вибір і прийняти рішення в умовах обмеженості ресурсів.

Предметом проектного аналізу є вивчення концепцій, методології, підходів і критеріїв визначення, порівняння, обґрунтування альтернативних рішень та проектів за умов обмеженості наявних ресурсів.

Мета навчального курсу – надання системного уявлення про принципи, методи і засоби прийняття проектних рішень, що дають можливість раціонально використовувати наявні ресурси для задоволення суспільних і особистих потреб.

Головними завданнями дисципліни є:

опанування основ ринкової економіки стосовно методів підготовки, експертизи й оцінки проектів;

ознайомлення з головними концептуальними поняттями, методами та підходами, які використовують у міжнародній практиці при проведенні проектного аналізу;

встановлення цінності проекту, яка визначається різницею його позитивних результатів і негативних наслідків;

удосконалення процесів прийняття рішень при розробці й реалізації проектів.

Вивчення проектного аналізу дозволить:

ознайомитися з основними концепціями, які використовуються у світі при аналізі проектних рішень;

виявити найважливіші проблеми підготовки проектів;

отримати системне уявлення про методи оцінки проектів, способи і засоби залучення ресурсів для їх реалізації;

розібратися з найважливішими проблемними питаннями, що пов’язані з реалізацією проектів на національному, регіональному та місцевому рівнях;

сформувати правильне економічне мислення у прийнятті рішень щодо розвитку діяльності у сфері економіки;


2. Концепція проектного аналізу

З точки зору наукової спеціалізації проектний аналіз є синтезом знань з різних наукових дисциплін, сфокусованих на розв'язанні проблеми вибору найкращого економічного розвитку, чи стосується це суспільства, чи підприємства.

Проектний аналіз слід розуміти як динамічний процес, що відбувається у двох площинах — часовій і предметній.

У часовій площині провадяться роботи, які забезпечують процес розвитку проекту, починаючи від виникнення самої ідеї проекту і до його завершення.

У предметній площині здійснюється аналіз і розробка проекту в різних змістових аспектах. Сполучною ланкою цих площин є особлива трійця, до якої входять мета проекту, реально доступні ресурси та організаційні заходи.

Таким чином, проектний аналіз є інструментом планування и розвитку будь-якої діяльності.

При цьому концепція проектного аналізу розглядає проект як процес, котрий складається з ряду послідовних стадій, і як структуру, елементами якої є цілі, ресурси та заходи.

^ Концепція проектного аналізу – це набір методичних принципів, які визначають послідовність збору та способів аналізу даних, методів визначення інвестиційних пріоритетів, способів урахування широкого кола аспектів для прийняття рішень щодо реалізації проекту.

^ Основними функціями проектного аналізу є:

розробка впорядкованої структури збирання даних, яка б дала змогу здійснювати ефективну координацію заходів при виконанні проекту;

оптимізація процесу прийняття рішень на основі аналізу альтернативних варіантів, визначення черговості виконання заходів і вибору оптимальних для даного проекту технологій;

чітке визначення організаційних, фінансових, технологічних, соціальних та екологічних проблем, що виникають на різних стадіях реалізації проекту;

сприяння прийняттю компетентних рішень щодо доцільності використання ресурсів для реалізації проекту.


3. Оточення проекту та його учасники

Оточення проекту — це чинники впливу на його підготовку та реалізацію.

Зовнішні чинники поділяються на чинники, до яких відносять: політичні, економічні, суспільні, правові, науково-технічні, культурні та природні.

До політичних чинників належать політична стабільність, підтримка проекту державними установами, міжнаціональні взаємини, рівень злочинності, міждержавні стосунки.

До економічних — структура внутрішнього валового продукту, рівень оподаткування, страхові гарантії, умови регулювання цін, рівень інфляції, стабільність національної валюти, розвиненість банківської системи, стан ринків, ступінь свободи підприємництва тощо.

До суспільних — умови та рівень життя, рівень освіти, свобода пересування, соціальні гарантії та пільги, розвиненість системи охорони здоров'я, свобода слова, місцеве самоврядування тощо.

До правових — стабільність законодавства, права людини, права власності, права підприємництва тощо.

До науково-технічних — рівень розвитку фундаментальних та прикладних наук, рівень інформаційних та промислових технологій, рівень розвитку енергетики, транспорту, зв'язку та комунікацій тощо.

До культурних чинників належать рівень освіченості, історично-культурні традиції, релігійність тощо.

До природних — кліматичні умови, наявність природних ресурсів, вимоги до захисту навколишнього природного середовища тощо.

До внутрішніх належать чинники, пов'язані з організацією проекту. Організація проекту є розподілом прав, відповідальності та обов'язків між учасниками проекту.

Серед головних учасників проекту виділяють ініціаторів, замовників, інвесторів, керуючих та контракторів.

Ініціатор проекту — особа, яка є автором ідеї проекту, його попереднього обґрунтування та пропозицій щодо здійснення проекту. Ним може бути будь-який учасник проекту.

Замовник проекту — головна особа, яка зацікавлена у здійсненні проекту та досягненні його мети і буде користуватися його результатами. Замовник висуває основні вимоги до проекту, його масштаб, забезпечує його фінансування за власні кошти та за кошти інвесторів, що залучаються, укладає угоди щодо забезпечення реалізації проекту, керує процесом взаємодії між всіма учасниками проекту.

Інвестор проекту — особа, що здійснює інвестиції у проект та зацікавлена у максимізації вигід від своїх вкладень. Може бути як банківською, так і небанківською установою, фізичною особою. Якщо проект не є інвестиційним, замість інвестора виступає організація, що фінансує проект.

Керуючий проектом — юридична особа, якій замовник та інвестори делегують повноваження щодо управління проектом: планування, контроль та координація дій учасників проекту. Керуючий проектом для виконання своїх функцій утворює команду проекту у складі виконавців, які реалізують ці функції.

Контрактор проекту — особа, що за угодою з замовником бере на себе відповідальність за виконання певних робіт, пов'язаних з проектом.

Проектувальник – юридична особа, яка забезпечує виконання за контрактом проектно – пошукових і науково – дослідних робіт у розрізі ідеї проекту.

До учасників проекту відносять також субконтракторів, постачальників, органи влади, споживачів продукції проекту тощо.

Учасники проекту можуть виступати у декількох обличчях, наприклад, замовники можуть бути й інвесторами, інвестори — керуючими проектом тощо.

До внутрішніх чинників відносяться взаємини між учасниками проекту, професіоналізм команди проекту, стиль керівництва проектом та засоби комунікації.

Взаємини між учасниками проекту повинні бути такими, щоб їх інтереси були узгоджені.

Професіоналізм команди проекту повинен забезпечити досягнення його мети.

Стиль керівництва проектом визначає психологічний клімат та атмосферу у команді проекту, впливає на її творчу активність та працездатність. Він має відповідати нормам і правилам сучасного менеджменту.

Засоби комунікації визначають повноту, достовірність та оперативність обміну інформацією між учасниками та неабияким чином забезпечують успіх проекту.


4. Типова класифікація проектів у проектному аналізі

- за типом проекту - технічні, організаційні, економічні, соціальні, змішані;

- за видом проекту - інвестиційні, інноваційні, освітні, комбіновані, дослідження і розвитку;

- за тривалістю здійснення проекту - короткострокові (до 3 років), середньострокові (3-5 років), довгострокові (понад 5 років);

- за масштабом проекти поділяються на малі, середні, великі та надвеликі. На практиці до малих проектів відносять проекти вартістю до 10 млн. дол., до середніх — від 10 до 50 млн. дол., до великих — від 50 до 100 млн. дол., до надвеликих — більше 100 млн. дол. Іноді цей тип класифікується як міждержавні, міжнародні, національні, міжрегіональні та регіональні, міжгалузеві та галузеві, корпоративні, відомчі і як проекти одного підприємства;

- за складністю - прості, складні та дуже складні;

- за класом проекту - на монопроекти, мультипроекти та мегапроекти.

Монопроект — це окремий проект певного виду і масштабу.

Мультипроект - комплексний проект, що складається з переліку мопопроектів;

Мегапроект - цільові проекти розвитку регіонів, галузей та інших ново­утворень, які включають до свого складу перелік моно- і мульти-проектів. Мега- та мультипроекти зазвичай відносять до складних або дуже складних проектів.

^ За функціональною ознакою проекти можна класифікувати на проекти виробничого і невиробничого призначення.

Проекти можуть бути новостворюваними, може відбуватися реконструк­ція, розширення та модернізація.


5. Фази та стадії життєвого циклу проекту

Життєвий цикл проекту (ЦП)— це час від першої затрати до останньої вигоди проекту. Він відображає розвиток проекту, роботи, які провадяться на різних стадіях підготовки, реалізації та експлуатації проекту. До поняття ЦП входить визначення різних стадій розробки й реалізації проекту.

ЦП являє собою певну схему або алгоритм, за допомогою якого відбувається встановлення певної послідовності дій при розробці та впровадженні проекту.

^ Проект являє собою цикл, що складається з трьох окремих фаз — передінвестиційної, інвестиційної та експлуатаційної.

Передінвестиційна фаза має такі стадії: визначення інвестиційних можливостей, аналіз альтернативних варіантів і попередній вибір проекту — попереднє техніко-економічне обґрунтування, висновок по проекту і рішення про інвестування.

Інвестиційна фаза має такі стадії: встановлення правової, фінансової та організаційної основ для здійснення проекту, придбання і передача технологій, детальне проектне опрацювання і укладання контрактів, придбання землі, будівельні роботи і встановлення обладнання, передвиробничий маркетинг, набір і навчання персоналу, здача в експлуатацію та запуск.

^ Фаза експлуатації розглядається як у довгостроковому, так і в короткостроковому планах. У короткостроковому плані вивчається можливе виникнення проблем, пов'язаних із застосуванням обраної технології, функціонуванням обладнання або з кваліфікацією персоналу. У довгостроковому плані до розгляду береться обрана стратегія та сукупні витрати на виробництво і маркетинг, а також надходження від продажу.


6. Оцінка витрат і вигід та основні етапи їх аналізу

Одним з основних завдань проектного аналізу є визначення цінності проекту.

Цінність проекту визначається як різниця його позитивних результатів, або вигід (надалі коротко іменованих "вигоди"), та негативних результатів, або витрат, тобто

Цінність проекту = Вигоди — Витрати

Для визначення цінності проекту необхідно оцінити всі вигоди, одержувані від проекту, і з'ясувати, чи вони перевищують витрати на нього протягом усього циклу життя. Оскільки багато активів проекту розраховано на тривалий строк служби, в проектному аналізі порівнюються майбутні вигоди з необхідними теперішніми витратами по проекту.

Загалом, усі рішення щодо визначення цінності проекту, а в результаті й доцільності вкладання коштів в його реалізацію, випливають саме з порівняння додаткових вигід з додатковими витратами. На практиці це втілилось у так звану концепцію граничності (або маргіналізму).

Приймаючи рішення про обсяги випуску продукції, керуються правилом, згідно з яким обсяг випуску має збільшуватися доти, доки граничні витрати менші або дорівнюють граничним вигодам.

Отже, з позиції економічного аналізу для більшості країн усе, що знижує національний дохід, відносять до затрат, а те, що його збільшує, - до вигод.

У проектному аналізі розрізняють явні і неявні вигоди і затрати.

До явних відносять такі матеріальні вигоди (затрати), які зумовлені збільшенням (зменшенням) затрат або отриманням додаткових доходів (витрат), величина яких піддається кількісному і якісному визначенню, і використовуються для підрахунків під час здійснення фінансового аналізу інвестиційного проекту.

До неявних вигід (затрат) належать такі, що не піддаються кількісному і якісному визначенню, проте обов'язково враховуються в економічній оцінці проекту з позиції оцінки суспільства.

Необхідність урахування в проектному аналізі неявних витрат випливає з принципу альтернативної вартості. Неявні вигоди можна визначити і як грошові потоки, котрі можна було б одержати від активів, які фірма вже має. Береться до уваги, що вони не використовуються у проекті, який розглядається. Неявні грошові потоки у вигляді внесків до статутного фонду або використання матеріальних і нематеріальних активів називають ще матеріальними та нематеріальними потоками.

До неявних вигід відносять також вигоди, які не мають прямої грошової оцінки і в радянській економічній літературі називалися "соціальним ефектом". їх врахування є досить складним економічним завданням, що постає, скажімо, при проведенні екологічного аналізу. Невідчутні вигоди мають враховуватися При оцінці вигід і як зміцнення іміджу фірми ("гудвіл"), і як інші види нематеріальних активів.

Важливим методологічним принципом у розрахунках грошових потоків є врахування безповоротних витрат та неявних вигід.

Безповоротні витрати — це вже зроблені витрати, які неможливо відшкодувати прийняттям чи неприйняттям даного проекту.

Основні етапи аналізу вигід і витрат:

- формулювання мети реалізації проекту;

- визначення зацікавлених осіб, з позиції яких має проводитися аналіз вигід і витрат;

- ідентифікація вигід і витрат, що зумовлені здійсненням проекту;

- визначення часового проміжку для аналізу вигід і витрат;

- представлення вигід і витрат у грошовому вимірі.

Важливе значення в проектному аналізі має підхід, при якому розрізняється економічний і фінансовий аналіз проекту.

^ Економічний аналіз витрат і вигід треба проводити в такому обсязі, щоб можна було визначити з достатньою точністю економічну цінність проекту і встановити відносну цінність вибору варіантів проекту. Цей аналіз повинен з'ясувати, чи проект забезпечить збут продукції за цінами, що дають прибуток. При аналізі проектів, які не передбачають одержання товарної продукції, також необхідно прогнозувати потребу в результатах його здійснення. Так, для проекту по прокладенню шосе необхідно визначити відповідні проектно-конструкторські стандарти, для освітніх проектів — кількість і розміри освітніх закладів.

Фінансовий аналіз покликаний встановити фізичну привабливість капіталовкладень для організації, яка фінансує проект, а також для гаданих учасників та осіб, що одержують вигоду від реалізації проекту, і дати загальну схему фінансового плану, який би забезпечував наявність коштів на здійснення проекту. Як і у випадку технічної експертизи, економічний, фінансовий та інші види аналізу можуть, при потребі, провадитись детальніше після аналізу здійснимості проекту.

Результатом аналізу здійснимості проекту може бути висновок про необхідність подальших пошуків в інших галузях з метою сприяння успішній реалізації проекту і досягнення намічених ним цілей. До таких заходів можуть відноситись удосконалення методів керівництва і підвищення кваліфікації персоналу організації, що здійснює проект; зміна політики в галузі макроекономіки або окремих секторів економіки; забезпечення підтримки з боку зацікавлених у проекті осіб. На практиці аналіз проекту вперше було застосовано щодо великих капіталомістких проектів (наприклад, спорудження гребель, електростанцій та автострад), а консалтингові фірми, які часто залучаються до розробки таких обґрунтувань, починали свою діяльність як інженерні фірми. Тож технічні аспекти здійснимості переважали над іншими і розроблялися краще.


7. Альтернативна вартість у проектному аналізі

Поняття альтернативної вартості є основоположним для проведення аналізу витрат і вигід. Більше того, визначальною рисою різних економічних систем є те, яким чином враховується альтернативна вартість при прийнятті рішень. Ефективнішою є система, що забезпечує найповніше врахування альтернативної вартості. Оскільки для задоволення всіх потреб завжди бракує ресурсів, постає завдання оптимального використання доступних ресурсів. Потенційно будь-які ресурси можна використати кількома способами. Так, земельну ділянку в місті можна використати для спорудження на ній житла, адміністративних будинків, промислових підприємств або закладення парку. Резерви іноземної валюти країни можна використати для імпортування споживчих товарів, придбання промислової сировини або для інвестування в капітальне будівництво. Використання ресурсів на одні цілі неминуче виключає можливість іншого їх використання. Альтернативна вартість використовуваного певним чином ресурсу визначається цінністю, яку він міг би мати при використанні найкращим з можливих альтернативних способів. Концепція альтернативної вартості є простим, але потужним знаряддям, що відіграє центральну роль в аналізі витрат і вигід.

Альтернативна вартість – це втрачена вигода від використання обмежених ресурсів для досягнення однієї мети замість іншого, найкращого з тих, що лишилися, варіанта їх застосування.

Розглядаючи питання про витрати виробника, до уваги беруть сировину, матеріали, витрати робочого часу, необхідні інструменти й механізми тощо. Потім проводиться оцінка цих ресурсів у грошовому виразі. Вважається, що витрати на виробництво певного товару дорівнюють сумі проведених грошових оцінок. Тут немає помилки, але питання, чому ці ресурси мають саме таку грошову оцінку, лишається без відповіді.

Згідно з концепцією альтернативної вартості, грошова оцінка ресурсів відображає їх цінність при найкращому альтернативному використанні. Для пояснення цієї думки наведемо приклад. При збільшенні обсягів будівництва зростає попит на деревину, внаслідок чого її вартість збільшується. Відтак збільшуються і витрати, на виробництво дерев'яних меблів, оскільки їх виробники мають сплачувати зрослу вартість сировини.

^ Для визначення альтернативної вартості капіталу використовуються маргінальні або останні проекти оптимальної державної чи корпоративної інвестиційної програми. Це дає можливість враховувати як можливі інвестиції, так і найнижчий прийнятний прибуток від капіталу. Простіше кажучи, ми можемо визначити альтернативну вартість капіталу, якщо відомі всі можливості Щодо вкладення капіталу та розміри доступного капіталу. На Жаль, у реальному житті практично неможливо напевне визначити всі інвестиційні можливості, а відтак і досягти абсолютної точності альтернативної вартості капіталу.

^ При підготовці проектів здійснюється аналіз альтернативних рішень щодо досягнення мети проекту. Оскільки здійснення проекту спрямоване на досягнення певної мети, то після його ідентифікації, тобто чіткого формулювання поставленої мети та її структуризації, проводиться розгляд можливих або альтернативних рішень про шляхи її досягнення.


8. Сутнісна характеристика теперішньої та майбутньої вартості грошей

В економічному та фінансовому аналізі вимірювання теперішньої і майбутньої вартості здійснюється однією грошовою міркою, яка має назву приведення, або дисконтування. Ці ж прийоми застосовуються й у проектному аналізі.

Майбутня вартість являє собою суму інвестованих у даний час коштів, на яку вони мають перетворитися через відповідний проміжок часу з урахуванням певної ставки процента.

Під ставкою процента розуміється вимір часової вартості грошей (через рік, два і т. ін.), сума процента на інвестиції, яка може бути отримана за даний проміжок часу.

Якщо інвестування здійснюється у короткому проміжку часу, то користуються простим процентом - сумою, що нараховано на початкову вартість вкладу в кінці одного періоду.

Якщо же інвестування здійснюється у тривалому періоді, то користуються складним процентом. А це сума доходу, що утворюється в результаті інвестування за умови, що суму нарахованого процента не виплачують після кожного періоду, а приєднують до суми основного вкладу й у подальшому платіжному періоді вона сама приносить дохід.

Процес зростання основної суми вкладу за рахунок нагромадження відсотків називається нарахуванням складного відсотка. А сума, отримана в результаті нагромадження відсотків, називається майбутньою вартістю суми вкладу, на який після закінчення періоду здійснюється нарахування. Початкова ж сума вкладу називається теперішньою, або поточною, вартістю. Процес переходу від теперішньої вартості до майбутньої називається компаундуванням.

Компаундування (нарощування) - це операція визначення величини остаточної майбутньої вартості за допомогою складних процентів.


9. Вплив інфляції на вартість грошей

В інвестиційній діяльності постійно доводиться враховувати інфляційний фактор, який протягом часу знецінює вартість грошей (фінансових коштів), знижує їх купівельну спроможність.

При розрахунках інвестиційних грошових потоків з урахуванням інфляції використовують два основні поняття:

- номінальна сума грошових коштів;

- реальна сума грошових коштів.

Номінальна сума грошових коштів не враховує зміни купівельної спроможності грошей. А реальна сума грошей - це оцінка даних коштів (сум) з урахуванням змін їх купівельної спроможності під впливом інфляції.

У фінансово-економічних розрахунках, пов'язаних з інвестиційною діяльністю, інфляцію враховують у таких випадках:

- при корективах збільшеної вартості грошових коштів;

- при формуванні ставки процента (з урахуванням інфляції), що використовується для нарощення і дисконтування;

- при прогнозі рівня доходів від інвестицій, що враховують темпи інфляції.

При оцінці інфляції використовують два основні показники:

- темп інфляції, що характеризує приріст середнього рівня цін у періоді, що розглядається;

- індекс інфляції (зміна індексу споживчих цін), який становить 1 + t. Корективи нарощеної вартості з урахуванням інфляції здійснюють за формулою:



де FVnp - реальна майбутня вартість грошей;

FVn - номінальна майбутня вартість грошей з урахуванням інфляції;

t - темп інфляції.

При цьому вважається, що темп інфляції зберігається по роках.

Якщо r - номінальна ставка процента, що враховує інфляцію, то реальну суму грошей розраховують за формулою:



або ж номінальна сума грошових коштів зменшується в (1 + t)n разів відповідно до зменшення купівельної спроможності грошей.

У загальних рисах при аналізі співвідношення номінальної ставки процента з темпом інфляції можливі три варіанти:

1. r = t - нарощення реальної вартості грошей не відбувається, оскільки приріст їх майбутньої вартості поглинає інфляція;

2. r > t – реальна майбутня вартість грошей зростає, незважаючи на інфляцію;

3. r < t - реальна майбутня вартість грошей знижується, а це означає, що процес інвестування стає збитковим.


10. Характеристика грошового потоку та його види


У проектному аналізі методи аналізу та прогнозування грошових потоків використовуються при обґрунтуванні ефективності проекту та розрахунках забезпечення проекту коштами, що є центральною проблемою.

Існує декілька підходів до визначення грошового потоку залежно від методів його розрахунку.

Традиційний грошовий потік — це сума чистого доходу та нарахованої амортизації.

Чистий потік — це загальні зміни у залишках грошових коштів фірми за певний період.

Операційний грошовий потік — це фактичні надходження або витрати грошових коштів у результаті поточної (операційної) діяльності фірми.

Фінансовий потік — це надходження та витрати грошових коштів, пов'язані зі змінами власного та позикового довгострокового капіталу.

Загальний грошовий потік — це фактичні чисті грошові кошти, що надходять у фірму чи витрачаються нею протягом певного періоду.

Всі ці підходи можуть бути використані у проектному аналізі, але базовою моделлю є визначення загального грошового потоку. Поняття грошового потоку як загального руху коштів протягом певного періоду, тобто циклу реалізації проекту, найбільш прийнятне у проектному аналізі. Загальний грошовий потік розраховується за допомогою показника кеш-фло.

CF = CFi – CF0,

де CFi – грошові надходження;

CF0 – грошові витрати.

Грошовий потік — це різниця між грошовими надходженнями та витратами.

у проектному аналізі важливо зробити оцінку саме тих гронових потоків, які будуть прийняті при розрахунках критеріїв показників ефективності проекту. Такі грошові потоки називаються релевантними.

Проектний грошовий потік – відображає, наскільки змінюються грошові потоки внаслідок реалізації проекту.

Релевантні грошові потоки — це визначені грошові потоки, які розглядаються у проектному аналізі доцільності інвестицій Та оцінки їх ефективності.

Якщо проект впроваджується на базі існуючого підприємства, тобто фірма має фіксовані на певну дату основні та оборотні засоби і намагається досягти певної мети, для достовірної оцінки впливу проекту на її фінансовий стан, результати та забезпеченість коштами необхідно враховувати тільки цей вплив, а не поточні фактори, які не мають відношення до проекту. Тому у розрахунках необхідно використовувати лише додаткові грошові потоки.

Додаткові грошові потоки — це грошові потоки, що стосуються інвестиційного проекту. Додаткові грошові потоки є виразом додаткових вигід і витрат проекту. Оскільки грошові надходження фірми не ідентичні їхнім доходам, проектний аналіз використовує поняття грошового потоку. Чистий доход, як правило, розраховується згідно з бухгалтерськими правилами й визначається як різниця між доходами та витратами:

Грошовий потік = Чистий доход + Неявні надходження (амортизаційні відрахування)

Головна складова неявних надходжень — це амортизаційні відрахування. Амортизація є значною статтею грошового потоку з таких причин:

Амортизація, як правило, є найбільшою за вартістю статтею витрат у бюджеті інвестування.

Амортизація знижує податкові зобов’язання.

Амортизація – це не грошові затрати, тобто ніякі гроші не залишають фірму, вони зостаються на ній, і вона може використовувати ці гроші.

Кумулятивний грошовий потік — це чистий грошовий потік протягом тривалого циклу.

Як критерій оцінки доцільності грошового проекту виступають додаткові грошові потоки, які утворюються в результаті здійснення проекту.

Інвестиційний проект треба розглядати окремо від іншої діяльності фірми. Організаційно він може бути оформлений створенням нового підприємства або здійснюватись у межах поточної діяльності фірми. У будь-якому випадку розглядаються грошові потоки, що стосуються даного інвестиційного проекту.

Як уже було сказано, грошові потоки можуть бути надходженнями або витратами, тому існують такі поняття, як грошовий приплив та відплив.

Грошовий приплив — це надходження грошових коштів.

Грошовий відплив — це витрати грошових коштів (виплати).

Грошовий відплив може бути нерівномірним або рівномірним у часі. Поняття "витрати коштів" вживається, якщо відпливи коштів у часі нерівномірні, а "виплати" — якщо вони рівномірні у певні періоди часу.


11. Принципи оцінки ефективності інвестиційних проектів

До принципів оцінки ефективності інвестиційних проектів відносять:

доцільність інвестування ґрунтується на співставленні грошового потоку (cash flow), який генерується внаслідок реалізації проекту і капіталовкладень, необхідних для його реалізації;

потоки грошових коштів, що вкладаються в проект і генерується ним в різні періоди часу, приводяться до одного часового періоду;

приведення грошових потоків до одного часового періоду здійснюється за допомогою ставки дисконту, яка відображає альтернативну вартість капіталу;

у випадку змішаного фінансування інвестиційного проекту необхідно використовувати як ставку дисконту середньозважену вартість капіталу, яка враховує структуру капітальних вкладень і вартість окремих складових капіталу.

Капітальні вкладення визнають ефективними, якщо грошові потоки, що генерує проект, достатні для:

повернення початкової суми капітальних вкладів;

забезпечення інвесторам запланованого рівня доходності на вкладений капітал.


До показників оцінки ефективності інвестиційних проектів відносять:

чиста теперішня вартість (NPV);

внутрішня норма рентабельності (IRR);

дисконтований період окупності (DPP);

індекс рентабельності (PI).



12. Поняття чистої теперішньої вартості в проектному аналізі


Чиста теперішня вартість - Net Рrеsеnt Vаluе (NPV)

Це найвідоміший критерій у проектному аналізі. У літературі зустрічаються й інші його назви: чиста наведена вартість, чиста наведена цінність, дисконтовані чисті вигоди. NРV являє собою дисконтовану цінність проекту (поточну вартість доходів або вигід від зроблених інвестицій).

Чиста теперішня вартість – відображає чистий дисконтований грошовий потік інвестиційного проекту, який розраховується як різниця між сумою грошових надходжень, що генерується проектом та інвестиціями, необхідними для його реалізації.

Для розрахунку NРV проекту необхідно визначити ставку дисконту, використати її для дисконтування потоків витрат та вигід і підсумувати дисконтовані вигоди й витрати (витрати зі знаком мінус). При проведенні фінансового аналізу ставка дисконту звичайно є ціною капіталу для фірми. В економічному аналізі ставка дисконту являє собою закладену вартість капіталу, тобто прибуток, який міг би бути одержаний при інвестуванні найприбутковіших альтернативних проектів.

Розрахунок NРV робиться за такими формулами:


,

,

де, CFt – грошові потоки в періодах, t;

^ I0 – початкові капіловкладення;

t- відповідний період проекту (1,2,3,…n);

n – строк реалізації проекту;

i- ставка дисконту.

Величина NРV відображає «запас міцності», який повинен компенсувати можливу похибку при прогнозуванні грошових потоків.

Якщо NРV позитивна, то проект можна рекомендувати для фінансування (чим більше значення показника тим більш привабливим є проект). Якщо NРV дорівнює нулю, то надходжень від проекту вистачить лише для відновлення вкладеного капіталу. Якщо NРV менша нуля – проект не приймається.


13. Внутрішня норма рентабельності та порядок її розрахунку

У літературі зустрічаються й інші назви: внутрішня ставка рентабельності, внутрішня ставка доходу, внутрішня норма прибутковості. ІRR проекту дорівнює ставці дисконту, при якій сумарні дисконтовані вигоди дорівнюють сумарним дисконтованим витратам, тобто IRR є ставкою дисконту, при якій NPV проекту дорівнює нулю. ІRR дорівнює максимальному проценту за позиками, який можна платити за використання необхідних ресурсів, залишаючись при цьому на беззбитковому рівні.

На практиці визначення ІRR проводиться за допомогою такої формули:

ІRR = А + ,

де А – величина ставки дисконту, при якій NPV позитивна;

В – величина ставки дисконту, при якій NPV негативна;

а – величина позитивної NPV, при величині ставки дисконту А;

b – величина негативної NPV, при величині ставки дисконту В.

Розрахунок ІRR проводиться методом послідовних наближень величини NPV до нуля при різних ставках дисконту. Розрахунки проводяться за формулою:



Якщо ставка дисконту і <ІRR, проект можна вважати рентабельним.

Якщо ставка дисконту і >ІRR, проект є збитковим.

Істотна різниця NPV та ІRR полягає в тому, що використання ІRR завжди веде до використання одного й того самого проекту, натомість вибір за NPV залежить від вибраної ставки дисконту. Вибір проектів за NPV правильний настільки, наскільки правильно обрано ставку дисконту.

При застосуванні ІRR виникають такі труднощі:

- Неможливо дати однозначну оцінку ІRR проектів, у яких зміна знака NPV відбувається більше одного разу.

- При аналізі проектів різного масштабу ІRR не завжди узгоджується з NPV.

- Застосування ІRR неможливе для вибору альтернативних проектів відмінного масштабу, різної тривалості та неоднакових часових проміжків.

Правильну відповідь здебільшого дає NPV.

14. Коефіцієнт витрат та вигід у проектному аналізі

Коефіцієнт вигід/витрат - Benefit/Cost Ratio (ВСR)

ВСR є відношенням дисконтованих вигід до дисконтованих витрат. Основна формула розрахунку має такий вигляд:

ВСR =

ВСR має кілька варіантів розрахунку.

1. При жорстких обмеженнях на капітал, на відміну від обмежень як по капіталу, так і по поточних витратах:

ВСR = (В – О)/К,

де О – поточні витрати;

К – капітальні витрати.

2. За наявності дефіцитних або унікальних ресурсів:

ВСR = (В – С)/R,

де R – вартість дефіцитних ресурсів.

Прикладом дефіцитних ресурсів може бути іноземна валюта.


Критерій відбору проектів полягає в тому, щоб вибрати всі незалежні проекти з коефіцієнтами ВСR, більшими або рівними одиниці.

При застосуванні цього критерію слід пам'ятати, що коефіцієнт ВСR має такі недоліки:

може давати неправильні ранжирування за перевагою навіть незалежних проектів;

не годиться для користування при виборі взаємовиключних проектів;

не показує фактичну величину чистих вигід.

Головною потенційною проблемою при застосуванні цих різновидів критерію є подвійний рахунок, якого слід уникати.

Критерій ВСR може бути використаний для демонстрації того, наскільки можливе збільшення витрат без перетворення проекту на економічно непривабливий.

^ Основна перевага критерію полягає в можливості швидкого з'ясування його значень для оцінки впливу на результати проекту рівнів ризиків.


15. Мета, основні завдання та припущення аналізу беззбитковості

Основна мета аналізу беззбитковості – порівняльний аналіз витрат виробництва і прибутковості основних видів продукції підприємства, а також це визначення обсягу продукції, для якого обсяг виручки від продажів дорівнює витратам.

Основні завдання анал