Реферат: Ський філіал Національного інституту стратегічних досліджень провів круглий стіл експертів Арабський Світ на порозі нової епохи: від автократії до демократії
З В І Т
11 лютого ц.р. Одеський філіал Національного інституту стратегічних досліджень провів круглий стіл експертів «Арабський Світ на порозі нової епохи: від автократії до демократії ?».
Основна мета круглого столу - проаналізувати причини і основні чинники революційних подій в арабських країнах, спрогнозувати їх подальший розвиток і можливий вплив на відносини з Україною, напрацювати рекомендації щодо врахування нинішньої ситуації в арабських країнах в близькосхідній політиці України.
У круглому столі взяли участь вчені і експерти у сфері міжнародних відносин, спеціалісти-близькосхідники, викладачі одеських ВНЗ, аспіранти і студенти - всього близько 30 учасників.
На круглому столі було представлено 12 доповідей. Значне місце в роботі конференції зайняли дискусії з означеної проблематики. Модераторами на круглому столі були Олексій Волович, директор Одеського філіалу НІСД і Віктор Глєбов, директор Інституту соціальних наук ОНУ ім. І. І. Мечникова.
^ На відкритті круглого столу виступили:
Олексій Волович, директор Одеського філіалу НІСД:
Передусім хотів би передати вітання і побажання плідної роботи від директора нашого Інституту ^ Андрія Єрмолаєва, з оцінкою ситуації якого в арабських країнах можна ознайомитись в публікації «Падіння стіни страху» в останньому номері газети «Дзеркало тижня». Зокрема А.В. Єрмолаєв зазначає, що «в Тунісі і Єгипті є спільний тренд: на відміну від потрясінь початку ХХ століття, це не класові конфлікти, а масові, в які втягуються представники різних груп населення, навіть еліти. Подібні повстання - це зміна режиму, без зміни системи. До такого типу соціальних заворушень належить і помаранчева революція 2004 р.»
Оскільки ми у нашому філіалі НІСД і в ІСН ОНУ, який порівняно нещодавно очолив наш колега В.В.Глєбов, займаємося близькосхідними дослідженнями, то ми вважаємо своїм обов’язком проаналізувати на експертному рівні ситуацію, яка виникла сьогодні в арабських країнах, не чекаючи поки «осяде пил, розвіється дим і все утрясеться». Сьогодні важливо спробувати дати прогноз розвитку ситуації в арабських країнах, зокрема в такій важливій країні як Єгипет.
В сучасному глобалізованому і взаємопов’язаному світі нинішня кризова ситуація в арабських країнах не може розглядатися як суто регіональна проблема. Ситуація в арабських країнах породжує багато питань: чому саме зараз виникла криза? Чому вона відразу охопила кілька арабських країн? Чому спрацював «ефект доміно»? Якими є рушійні сили народних заворушень в Тунісі, Єгипті, Ємені, Йорданії і Лівані? Чи дійсно мітингувальники і демонстранти в арабських країнах відображають настрої більшості населення? Чому замість демонстрацій не проводяться плебісцити і референдуми? Чи існує сьогодні принаймні ментальна єдність арабських народів, які складають арабську умму (націю)? Чи можливе повторення подібного сценарію в інших азійських, африканських і навіть європейських країнах, де існує проблема діалогу і взаємодії народу і влади, а також бідності переважної більшості населення? Подібних питань можна поставити багато. Сподіваюсь, що на нашому круглому столі ми зможемо відповісти хоча б на частину з них.
Основна мета нашого круглого столу - проаналізувати причини і основні чинники революційних подій в арабських країнах, спрогнозувати їх подальший розвиток і можливий вплив на відносини з Україною, напрацювати рекомендації щодо врахування нинішньої ситуації в Тунісі, Єгипті, Ємені, Йорданії і Лівані в близькосхідній політиці України.
Віктор Глєбов, директор Інституту соціальних наук ОНУ ім. І. І. Мечникова:
Шановні колеги, щиро вітаю всіх учасників круглого столу, серед яких я бачу багато знайомих спеціалістів-міжнародників, які свого часу навчалися і захищали дисертації в нашому Інституті соціальних наук. Приємно бачити багато наших аспірантів і студенті-міжнародників.
Ініціатива Одеської Філії Національного інституту стратегічних досліджень провести сьогоднішній круглий стіл з метою аналізу подій в країнах Північної Африки є надзвичайно актуальною. Я сприймаю цей круглий стіл як важливу нагоду для політиків, дипломатів, фахівців-міжнародників, науковців Одеси та інших міст України
осмислити сучасний стан подій на Близькому Сході, а відтак - оцінити перспективи впливу цих подій як на регіональну безпеку, так і на співробітництво України з країнами Близькосхідного регіону. Вельми важливо, що за останні роки дослідження як проблем Близькосхідного регіону в цілому, так і окремих арабських країн науковцями Одеської філії Національного інституту стратегічних досліджень та Інституту соціальних наук Одеського національного університету імені І.І.Мечникова стає дедалі динамічнішим і набуває зростаючої ваги.
Шановні колеги!
Арабський Світ, який до цього здавалося заснув надовго в
летаргічному сні, нарешті прокинувся. І це тільки початок. Думаю, що ті тектонічні процеси, які сьогодні відбуваються на Близькому Сході, є незворотними і вони повністю змінять геополітичну ситуацію в цьому вкрай важливому для всього світу регіоні. Те, що відбувається сьогодні на Близькому Сході дуже нагадує розвал Радянського Союзу і соціалістичної системи на початку в кінці 80-х - на початку 90-х років минулого століття.
Україна, яка завжди виступала за мирне врегулювання конфліктів, глибоко занепокоєна з приводу нестабільності в Арабському Світі і сподівається, що спільні дії як країн регіону, так і Європейського Союзу, Російської Федерації та США сприятимуть стабілізації вибухонебезпечної ситуації в регіоні і перемозі демократичних тенденцій з якнайменшими деструктивними і руйнівними наслідками як для регіону, так і для всього світу.
Уважно ознайомившись з програмою круглого столу, з приємністю можу констатувати, що доповіді науковців охоплюють не лише широкий спектр питань впливу внутрішніх і зовнішніх факторів на формування потенціалу конфліктності на Близькому Сході в контексті подій в Тунісі, Єгипті, але й усі складові співробітництва в галузі безпеки у Близькосхідному регіоні.
На моє глибоке переконання, нам дуже часто бракує часу, щоб зустрітися в колі компетентних фахівців і обмінятися думками щодо певних процесів як у нашій країні, так і за її межами. Сьогоднішній круглий стіл дає нам таку нагоду, за що я щиро дякую його організаторам і передусім Олексію Олексійовичу. Дозвольте побажати усім нам успіху і плідної роботи.
^ Сесія I: Суспільно-політична і соціально-економічна ситуація на Арабському Сході.
Жанна Ігошина, викладач кафедри міжнародних відносин ІСН ОНУ ім. І.І. Мечникова.
Особливості глобалізації і демократизації на
^ Арабському Сході.
На межі ХХ-ХХІ сторіч арабський світ опинився в центрі процесів глобалізації, які стимулюють і породжують в ньому найрізноманітніші тенденції, в тому числі і прискорення процесів політичних трансформацій. Арабські вчені визначають декілька різновидів арабського підходу щодо сприйняття процесів глобалізації: консерватори, які переважно відкидають глобалізацію; інтеграціоністи – мусульманські модерністи, які намагаються адаптувати процеси глобалізації до ісламських цінностей та глобалісти-
ліберали, які готові беззастережно прийняти глобалізацію в її європейському розумінні. Криза політичної легітимності стала однією з головних причин початку політичних реформ на Арабському Сході. Поправки до конституцій арабських країн в переважній більшості мали спільні напрями, такі як: державна підтримка прав людини, гендерна рівність, укріплення конституційного права, перехід до багатопартійної системи тощо. Нестабільність політичної ситуації, економічна та соціальна стагнація, низька активність політичних партій призвели до малої ефективності демократичних реформ в більшості арабських країн. Невдачі демократичних перетворень на Арабському Сході були викликані не тільки внутрішніми чинниками, але й зовнішнім фактором – політикою форсованої демократизації арабських держав з боку адміністрації Дж. Буша. Провал проекту «Великий Близький Схід» на фоні боротьби з «ісламським» тероризмом сприяли активізації політичного ісламу радикальної спрямованості.
З іншого боку, проведення обмежених політичних реформ посилило позиції опозиційних політичних партій, поліпшило ситуацію зі свободою слова, сприяло активізації ролі громадянського суспільства, в результаті чого авторитарні арабські режими втратили колишню політичну вагу і опинилися у складному положенні, в якому як подальше проведення демократичних реформ, так і їх стримування майже однаково загрожують існуванню цих режимів, що продемонстрували останні революційні події на Арабському Сході.
Олексій Волович, к.і.н., директор Одеського філіалу НІСД.
Соціально-економічна ситуація в країнах
^ Арабського Сходу.
Однією з причин нинішніх соціальних потрясінь в арабських країнах є складна соціально-економічна ситуація, яка має тенденцію до погіршення. Так, у Єгипті до незаможних прошарків відноситься близько 40 % населення, або 30 млн. чоловік. Приблизно така ж ситуація і в деяких інших бідних арабських країнах - Ємені, Йорданії, Тунісі, Мавританії, Судані.
Сукупний ВВП 22 арабських країн, площа яких складає 14 млн. кв. км., (площа європейського континенту – 10 млн. кв. км.) становив у 2006 р. лише 2,64 % (1. 27 трлн дол. ) від загальносвітового обсягу ВВП і поступався ВВП Іспанії (1.34 трлн дол.), яка є не найбагатшою європейською країною. У 2006 році на арабські держави припадало лише 4,11 % світової зовнішньої торгівлі і 4.78% усіх прямих іноземних інвестицій у світі. Сукупний експорт арабських країн, без енергоносіїв, поступається експорту Фінляндії.
Близько 24% населення арабських країн змушені існувати на 2 долари в день. В окремих арабських країнах частка населення, що живе за межею бідності, складає 44 - 45%. Рівень безробіття в арабському світі становить у середньому 12,7 %, що є одним з найвищих показників серед країн, що розвиваються. Безробіття серед молодих людей у віці від 15 до 24 років становить в середньому по регіону понад 30%, а в окремих країнах перевищує 40%.
Населення ряду арабських країн зростає надзвичайно високими темпами (біля 3 відсотків на рік). Якщо у 1995 році чисельність населення Єгипту становила 57,7 млн., то сьогодні вже близько 80 млн. чол. В порівнянні з 1995 роком до 2015 року населення Іраку відповідно зросте - з 21,0 до 36.6 млн., Ірану - з 64,8 до 106,6 млн., Саудівської Аравії - з 18,6 до 34,4 млн. Швидке зростання населення ставить перед країнами близькосхідного регіону проблему харчового забезпечення, яку важко самостійно вирішити у складних умовах регіону.
У 2005 році кількість неграмотних в арабських країнах становила близько 30 % - близько 70 млн. відсоток неписьменних людей в арабських країнах вдвічі перевищує всі світові показники. Перше місце по кількості неписьменних в арабських країнах посідає Єгипет. В арабських країнах близько 50 млн. жінок віком старше 15 років є повністю неграмотними.
Регіон Близького Сходу характеризується вкрай|надто| обмеженими запасами води, що негативно впливає на розвиток аграрного сектору і виробництво продовольства. В середньому в арабських країнах лише 70% населення забезпечено якісною питною водою. Водні ресурси Близького Сходу і Північної Африки становлять всього 1 % від світових водних ресурсів, що є|з'являється| найнижчим у світі показником. Країни Близького Сходу і Північної Африки є|з'являються| одними з найбільших імпортерів продовольства у світі: за рахунок імпорту вони задовольняють приблизно 50% власних потреб у продовольстві. Так, Єгипет забезпечує власним виробництвом не більше 40 % потреб в продовольстві.
Вкрай складна соціально-економічна ситуація в країнах Арабського Сходу потенційно загрожувала соціальним вибухом. І цей вибух стався сьогодні. Соціальна вибухова речовина була готова і події в Тунісі стали тією іскрою, яка спричинила вибух.
Юлія Сербіна, старший науковий співробітник Одеського філіалу НІСД, аспірант.
Громадянське суспільство на Арабському Сході:
новий етап розвитку
Говорити про розвиток громадянського суспільства в країнах Арабського Сходу тим більше демократії як сукупності інститутів і заданої цими інститутами поведінки – .було б передчасно. Крім того, за 2010-й рік світ в цілому пережив падіння рівня демократії, свідченням чого стали масові виступи як реакція на скорочення соціальних програм, викликане світовою економічною кризою (Іспанія, Франція, Великобританія, Греція, Румунія, Албанія тощо). Цілком слушним
залишається питання: до якого типу режиму в результаті зможуть прийти арабські країни і чи потрібна їм демократія з її інституційним навантаженням?
Для того, щоб оцінювати можливість зародження громадянського суспільства на Арабському Сході, слід відповісти на запитання:
Чи є інституціалізованою опозиція і її вимоги і чи існує можливість представництва інтересів опозиціонерів в державних структурах влади?. Наскільки відомо, навіть серед опозиціонерів не існує чітких вимог окрім відставки діючого президента і уряду. Натомість детальних пропозицій подальших моделей розвитку країни, в тому числі реформування соціальної сфери, внутрішньої політики опозиційні організації не пропонують. Більше того, заяви окремих організацій (наприклад, „Братів-мусульман) щодо розірвання мирного договору з Ізраїлем ставлять під загрозу стабільність на Близькому Сході в цілому.
Чи дійсно у новій можливій моделі розвитку Єгипту матимуть місце такі основоположні принципи функціонування демократії як свобода слова, свобода мирних зібрань. Про свободу віросповідання, враховуючи релігійний характер держави і навіть визнання ісламу в якості державної релігії не йдеться. Чи знайде свій розвиток такий принцип як вільний розвиток підприємницької діяльності?
Можна погодитись із дослідниками, які вважають, що інститути представництва традиційно важко приживаються в арабському світі. При цьому стабільність «лібералізованих автократій» пояснюється: схильністю мусульманського суспільства до авторитарного правління; «нафтовими» доходами, що знижують необхідність високого оподаткування, а відтак – необхідність шукати підтримку у суспільства і проводити діалог. Політичні оглядачі відзначають що фактично у більшості арабських країн при владі знаходиться багата еліта, а в опозиції – організований рух ісламських фундаменталістів. Між ними – прошарок людей, які ніколи не брали участі у політичному житті, не можуть займатися бізнесом через високий рівень корупції і не мають доступу за кордон через обмеження, встановлені законодавством.
Отже, можна припустити, що для побудови громадянського суспільства в країнах арабського сходу недостатньо декоративної зміни політичних еліт, а потрібні глибокі якісні реформи, які потребують не одного року, а до термінового проведення виборів слід ставитись дуже обережно, оскільки їх результат не є прогнозованим.
Галина Горицька, незалежний експерт, к. політ. н., Київ.
Особливості політичного устрою арабських країн
Кожній арабській країні властива своя специфіка політичного життя, проте, низка спільних ознак дозволяє виділити загальні риси політичного устрою. Зокрема, політичні ресурси арабського світу визначаються наявністю авторитарних режимів у більшості арабських країн. Сутність політичного устрою полягає в тому, що глава держави формує внутрішньо- і зовнішньополітичний курси країни, незалежно від системи правління - монархічної або республіканської. Парламент – «фасадний» орган влади,
який лише затверджує прийняте рішення глави держави. Винятком є політична система Лівану, який відноситься до типу парламентських республік. Згідно з його конституцією парламент не лише займається ухваленням законів, але й обирає президента країни, затверджує склад уряду, закони і бюджет. За таких умов стає зрозумілим, чому процес демократизації арабських країн не набув поширення. Адже з моменту набуття арабськими країнами незалежності в середині ХХ ст., в переважній більшості цих країн у владній структурі утвердилися правлячі династії, які не бажають втрачати владу. Зокрема, президент Сирії Башар Асад успадкував цю посаду від свого батька Хафеза Асада, який правив країною тридцять років. Напевне, не вдасться перейти тридцятирічний рубіж правління і нинішньому президенту Єгипту – Хосні Мубараку, а його син не продовжить традицію «успадкування престолу».
Незначна політична активність партій в суспільно-політичному житті пояснюється особливостями соціальної структури традиційного арабського суспільства (існування потужних правлячих династій, племен та кланів), в якому політичні партії виступають опорою глави держави і не відіграють значної ролі в політичних процесах. На противагу партіям, вплив “політичного ісламу” на ухвалення політичних рішень або апеляція до релігії характерні як для найбільш патріархальних і традиціоналістських режимів, так і для прибічників світської і реформаторської орієнтації.
Іншою особливістю арабських країн є усвідомлення себе частиною арабської нації, підкреслення своєї цивілізаційної єдності, спільності історичної долі, мовної і культурної спорідненості. Саме ця особливість яскраво проявилась в швидкому згуртуванні народних мас, незважаючи на класову і релігійну належність, в низку повстань, які у випадку Тунісу і Єгипту переросли у революції. Інституціонально усвідомлення ідентичності арабськими країнами закріплене в існуванні і діяльності Ліги арабських держав, Союзу арабського Магрібу, Ради співпраці арабських держав Перської затоки. Очевидним залишається і визначальний вплив військових на політичне життя арабського світу.
Враховуючи наведені вище особливості політичного устрою арабських країн, стає зрозумілим, чому їхні соціальні ресурси до сьогодні характеризувалися проблемами консолідації населення, а громадянське суспільство внаслідок своєї слабкості – браком впливу на політичне життя Арабського Світу. Однак, останні революційні події, які охопили низку арабських країн, свідчать про зміну векторів в політичному устрої більшості арабських держав. Пробудження соціо-політичної активності арабських суспільств в Тунісі, Єгипті, Ємені, Йорданії, Алжирі, Іраку та Судані набули сьогодні особливо гострого характеру і яскраво продемонстрували вагомість консолідації “ісламської вулиці”. Схоже, що демократизація арабських країн піде “знизу”, у випадку, якщо не буде придушена армійською елітою і не “розчинеться” в ісламістських гаслах.
Сергій Нагорний, експерт з питань європейської безпеки, Європейський Геополітичний Форум (EGF).
Політична думка мусульманського суспільства в країнах Арабського Сходу
Політична думка мусульманського суспільства – один з основних виявів суспільної свідомості мусульман протягом двох останніх століть. Науковці, які досліджують питання політичної системи в країнах Арабського Сходу, стверджують, що психології мусульман притаманна особлива схильність до політики, котра живиться духом самого ісламського вчення. Політична думка мусульманського суспільства в країнах Арабського Сходу
виходить з того, що уся влада належить Аллаху і кожний, хто має повноваження займається справами людей або суспільства, не є їх правителем, оскільки єдиним правителем людства є Аллах, який є суверенним правителем усіх мусульманських держав. Згідно з мусульманською релігією жоден індивідуум, родина, клас суспільства або раса не мають права ставити себе вище іншої людини. Тільки Аллах один є правителем і його розпорядження - закон.
Сучасний мусульманський фахівець А.К.Брохі зазначає, що справжнім законодавцем у мусульманському світі є Аллах, а законодавча активність, оскільки вона делегована віруючим, має здійснюватися так само, як і віра, відповідно до положень Корану і практики пророка. Іслам ставить перед державою такі ж завдання, як і перед індивідуумом: виконувати усі договори й обов'язки; дотримуватися послідовної поведінки у всіх відносинах; пам'ятати про свої права та обов'язки.
Соціальна доктрина ісламу передбачає державний устрій, який встановлений Богом, а приватну власність оголошує недоторканною. Влада, не санкціонована релігією, оголошується ненадійною, і духовні лідери вимагають релігійного контролю над урядом країни. Однак релігійний контроль не означає, що духівництво обов'язково повинно займати якусь державну посаду.
В ісламському суспільстві кожна людина користується правами та обов'язками намісника Аллаха, і в цьому відношенні всі індивіди рівні. Жодна людина на Землі не має права позбавити іншу людину своїх прав.
Думка мусульман є вирішальною у формуванні уряду, який діє відповідно до їх вимог. Той, хто заслуговує довіру людей, буде виконувати обов'язки халіфату від імені народу; той, хто втрачає цю довіру, буде змушений залишити свою посаду. Саме так змушені були вчинити президенти Тунісу і Єгипту.
Ісламську демократичну систему від демократії Заходу відрізняє те, що у західній демократії люди дотримуються норм права, тоді як в ісламі суверенітет дарується Аллахом, а люди є його халіфами чи представниками. У західній системі люди створюють власні закони, а в ісламі громадяни дотримуються та підкоряються законам шаріату, надісланим Аллахом його Пророку Мухаммеду. На Заході уряд покликаний здійснювати волю людей, а в ісламі і держава, і громадяни мають здійснювати волю Аллаха.
Соломія Зінько, аспірант Львівського державного університету ім. І. Франка.
Роль новітніх медіа у соціально-політичній кризі
у Єгипті і Тунісі
Події, які відбулися у Тунісі та Єгипті у січні-лютому 2011 р., засвідчили, що соціальні медіа здатні відігрівати щораз більшу комунікативну та мобілізаційну функцію. Проте новітні медіа насамперед інтенсифікують традиційні форми соціальних інтеракцій, а не виступають їх повноцінною заміною. Аналізуючи нещодавні суспільно-політичні кризи на Близькому Сході слід зазначити, що Кедрова революція в Лівані була значною мірою інспірована Заходом, відображаючи особливості ведення західних інформаційних
кампаній. Туніс, і особливо Єгипет, продемонстрували ісламський характер інформаційних операцій та апеляцію до локальних особливостей.
Експерти зазвичай звертають увагу на детермінованість єгипетської революції заворушеннями у Тунісі, забуваючи про первісність інформаційних кампаній «Братів-мусульман», які стали каталізатором протестного потенціалу у Тунісі.
Сукупність факторів, які призвели до соціально-політичної кризи у Єгипті та Тунісі, включають в себе не тільки стрімкий розвиток інфраструктури, значний рівень цензури, але й поширення ісламізму. У цьому контексті можна спрогнозувати подальший вплив єгипетського ісламського медіа-простору на Йорданію і Ємен та ймовірно Магріб.
У туніській кризі значну роль відіграв блогінг, що дозволяє провести паралель з подіями у Лівані у 2006 р. У Єгипті вплив медіа був значно меншим, у той час як основна роль відводилася соціальним мережам.
Цікавим аспектом є також медіа-змагання Аль-Джазіри та Аль-Арабії. Після подій у Єгипті та Тунісі Аль-Арабія остаточно трансформувалася у розважальний канал. У той же час для Аль-Джазіри це шанс повернути увагу аудиторії після падіння рейтингу новинних каналів у 2009 р. на догоду розважальному контенту.
Таким чином, криза у Тунісі та Єгипті продемонстрували значно складніше явище, ніж власне «Твіттер-» чи «Фейсбук-революція», акцентувавши увагу на взаємозв’язку традиційної та онлайн-мобілізації, а також протиборстві за сферу впливу між сателітарними каналами та соціальними мережами.
Дискусія
Ганна Шелест
Я хочу поставити провокаційне питання учасникам. Всі говорили більш менш про одне й теж, що арабським країнам слід переходити від автократії до демократії. А чи потрібно це їм взагалі? Саме до демократії, я не кажу про необхідність демократичних реформ, тому що більшість гасел, з якими виходили в перші дні демонстранти, стосувалися в першу чергу соціально-економічних реформ – заробітна платня, сталий економічний розвиток, економічні реформи, безробіття, усе це стосується соціально-економічного, а не політичного розвитку країни. І вже десь там на п’ятий/шостий день почали лунати перші політичні заклики щодо зміни уряду. Але чому? Тому що він не робить тих чи інших реформ. Ніхто про зміну політичного устрою, наприклад, фактично не говорив на вулиці. Ми зараз не говоримо про те, які гасла лунали з-за меж арабських країн, тому що перші заклики саме щодо демократичних перетворень, права народів на вільні демонстрації, вибори тощо, почали лунати ззовні, а потім вже були адаптовані на місці. У Тунісі все відбулось дуже швидше, адже швидко визначилися, що Бенелі тікає з родиною і почалися перетворення. А що стосовно Єгипту? Перевибори – так, але хтось говорить про зміну? Ті ж самі вибори, ті ж самі партії, які були і до цього, десь програли, десь виграли. “Брати мусульмани” мали приблизно 20% на останніх виборах. Ми не беремо парламент, беремо місцеві органи влади. Підтримка була. Опозиційні партії – їх багато, але якщо взяти процентне, так сказати, сукупне співвідношення, то не так і мало виходить. Тому у мене виникає питання – а чи готові вони самі і чи хочуть вони самі саме європейської чи американської моделі демократії, яка сталася в Тунісі чи Єгипті. Беремо зараз саме ці дві країни, ми не беремо у весь арабський світ.
Чи достатньо мітингуючим, поверхових змін – щоб їм дозволили зібратися, щоб дозволили працювати, щоб відкрили «фейсбук» і «твітер», і щоб прийшов хтось інший, тому що Мубарак за 30 років набрид, потрібен хтось інший.
^ Жанна Ігошина
Питання щодо можливої моделі демократії– це дуже цікаве питання. Цим питанням зараз переймається уся арабська політична думка, адже чи повинна на арабському сході взагалі бути американська модель демократії – це велике питання, тому що представники політичних партій, як опозиційних, так і ісламістських, як наприклад «Брати-мусульмани», вбачають в американській моделі демократії ворога і вважають, що американська модель демократії неприйнятна для арабського світу. Тому зараз арабські політологи ведуть широку дискусію з представниками політичних партій щодо того, яку ж модель демократії створити і як її пристосувати для арабських реалій. І треба сказати, що марксисти взагалі виступають проти того, аби взагалі встановлювалась демократія, вони за соціальний розвиток, націоналісти, які наслідують Насера виступають за панарабізм в першу чергу, а потім вже за демократію, але з арабськими характеристиками. Я вважаю, що арабські країни, арабський світ, зокрема, не готові прийти в реальному сенсі до демократії, тому що це є на етапі дискусії. І хочу ще привести такий приклад. Приклад на гендерному питанні. Справа в тому, що рух фемінізму, він в Америці, на Заході був розпочатий і непритаманний був для арабського світу, але в останні часи, у 90-ті роки, арабська громада пристосувала фемінізм до ісламських реалій і зараз існує ісламський фемінізм, який заснований на положеннях Корану – тобто західний фемінізм був пристосований до ісламських, арабських реалій. Тобто, якщо арабська політична думка зможе пристосувати демократію до арабських реалій, то може і буде якийсь сенс з цього. Але у чистому вигляді, як західна, як американська модель у чистому вигляді, вона, на мій погляд, є неприйнятною для арабського світу.
^ Юлія Сербіна
Я хотіла б погодитися з усіма тезами, висловленими Ганною, тому що насправді нормативна модель навіть в Європі сьогодні не працює, і про це сьогодні вже було сказано, тому що індекс падіння демократії спостерігається навіть в Європі. І, крім того, чи існують передумови для переходу до такої демократії? Чи є середній клас, який, зокрема, є економічною основою демократичного режиму? Чи є він в арабських країнах? Ну, вочевидь, що немає. Є певна еліта, верхівка, яка займається питаннями нафти, зброєю, є якісь абсолютно декласовані елементи, але середнього класу як такого немає. Чи відповідає сама соціальна структура демократії? Це – дискусійне питання. І чи виявлятиметься ця демократія комунікативно? Ми бачимо, що відімкнення твітера фактично нічого не означало, тому що люди, як писав “Вашингтон Пост”, просто дивилися, що їх сусіди ідуть на площу і вони мали такий приклад для наслідування. Тому відімкнення «фейсбука», «твітера» по факту нічого не означало. Давайте уявимо, що це у Франції чи Іспанії відбудеться. Це буде колапс, не буде координації.
Тому дійсно певної нормативної моделі не існує, для цього потрібно політично, усвідомлено дозріти. Тому чи потрібна вона (демократія)? Можно однозначно відповісти – ні.
^ Олексій Волович
Шановні колеги, якби у нашому залі були присутні араби і почули «А чи потрібна цим арабам взагалі демократія, може, автократія для них краща?» То, я думаю, освічені араби образились, тому що, звичайно, демократія - це загальнолюдські цінності, принципи, яких прагнуть люди незалежно від того, на якому вони живуть континенті, до якої цивілізації вони належать. Звичайно, ніхто ніколи не говорить і не може говорити про те, що треба в арабських країнах насаджувати чи впроваджувати демократію американського чи європейського зразка. По-перше, і американська, і європейська демократії небездоганні, і взагалі у світі немає сьогодні бездоганної демократії. Скрізь є проблеми з демократією – в будь –якій європейській країні, і в США. Є тільки рух в напрямку демократії і, тому, звичайно, я думаю, що араби мають право на демократичні перетворення, мають право рухатися у цьому напрямку, але, звичайно, цивілізаційні, ісламські особливості будуть впливати і це буде демократія не європейського, а арабського зразка, мусульманського зразка, тому що цивілізаційні моменти будуть відбиватися на цих процесах. Тому на сьогодні я б сказав, що в арабському світі це кричущі, антидемократичні ситуації, коли інститут президентства перетворюється фактично в монархію, коли президенти находяться у владі 20-30 років навіть арабам це вже набридло. Я думаю, що це початок того, що це буде рух, скажімо, в тому напрямку, що не буде таких президентів, які будуть сидіти 20-30 років.
^ Галина Горицька
Пані Ганна зазначала, що як це так, Мубарак 29 років править, чому ж він до сих пір при владі, утримується на своїх позиціях. Не треба забувати, що у нас свого часу також був поширений міф про «доброго царя». Це політичний термін і ця конструкція, політична, ментальна, називайте як хочете, вона існує в арабському світі і сьогодні. Якщо ви поїдете в Хашимітське Королівство Йорданія, Ви побачите всюди фотографії Абдалли ІІ, і всі вам будуть розповідати, який він прекрасний, чудовий король, як він гарно править. І те саме з Мубараком. Навіть якщо дивитися темпоральний зріз, історичний по Єгипту, то коли Насер прийшов до влади, пропонували вбити короля, але тому надали яхту і він собі поїхав на тій яхті в Сан-Тропе. Туніський лідер зараз в Саудівській Аравії, Мубарака КСА на початку виступів не збиралася приймати, а вчора саудівський король поговорив з Вашингтоном і сказав, що, якщо ви перестанете фінансувати Єгипет (до речі, на військові потреби Єгипту США щороку виділяли 3 млрд. дол.), то я буду фінансувати, не треба принижувати Мубарака, він має право керувати державою ще 8 місяців. На мою думку, що Мубарак «складе компанію» туніському президенту в КСА - все йде до цього. По-друге, Пан Олексій вже сказав, що буде демократія, але арабського толку, і самі філософи, політики, мислителі, діячі арабського світу дуже цікаво кажуть – «у нас демократія навіть в Корані прописана - там є десятина, там є консультативний орган (шура) і т.д.». Ми цього не сприймаємо, ми вважаємо цю демократію неправильною та незрозумілою, а для них це нормально, природно і скоріш за все так воно і буде, до того воно і йде, вже почалася своєрідна “арабська демократія” і ніколи там не буде ні американської демократії, ні західноєвропейської. Адже, ви розумієте, що власне сама конструкція демократії - це утопія, певним чином. І про це вже говорили тут неодноразово. Виходити треба з того, що це не буде влаштовувати ні США, ні певні провідні західні країни, але це буде так. Дякую за увагу.
^ Олексій Волович
Пані Галино, у мене коротке питання. Як ви думаєте, якщо я скажу, що Йорданія, йорданська монархія впаде останньою?
Галина Горицька
Ну, по-перше, якщо подивитися саме населення Хашимітського королівства….
^ Олексій Волович
Не треба дивитися на населення, треба подивитися на Абдаллу ІІ. Він прямий потомок пророка Мохаммада. Хто буде скидати прямого потомка пророка Мохаммада?
^ Галина Горицька
Це так, але ще такий аспект – населення Йорданії дуже племінне, там буквально декілька міст, а все інше – це навіть не села, а кібітки посеред пустелі і вони дуже аполітичні. Їм сказали «оце наш король» і вони не будуть особливо ні повстання піднімати, ні створювати якісь загрози. Я думаю, що король формально закріпив існування політичних партій, тільки зважаючи на це, адже там не буде сильної опозиції.
^ Ганна Шелест
Я ні в якому разі не піднімала питання «чому Мубарак так довго?». Це все і так зрозуміло. Питання було в наступному. Якщо з американською моделлю демократії все зрозуміло – вона неприйнятна. Що таке європейська модель демократії – для мене теж велике питання. Тут говорили про монархію, але Великобританія, Іспанія, Швеція, Бельгія – хіба вони не демократичні. Я б назвала їх одними з найдемократичніших європейських держав. Чи італійська модель демократії, чи французька, чи східноєвропейська, чи ще якась. Тобто це теж велике питання – а яка ж вона, європейська. Загальні цінності? Так. Але для мене, наприклад, демократія та цінності можуть йти паралельно. Демократія – це влада народу. І народ може обрати, яка ж влада у нього буде. Тому коли говорять, що арабські країни оберуть чи створять, чи еволюціонують до арабської моделі демократії, то виникає питання «а чи це буде демократія як ми це розуміємо?». Так Іран каже, що є одним з найдемократичніших і якщо розібрати без суб’єктивних, то так воно і є. То про який перехід ми говоримо? Якщо говоримо про перехід від автократії до демократії, то ми просто говоримо про те, що був у нас президент, бо його обирали чи фальсифікували, поза рамками залишаємо, і просто будемо змінювати президента раз на 4-5-7 років, як донедавна було у Франції. А яка влада в нього буде? Від того, що президент змінюватиметься раз на 5-7 років, то демократичнішим ні Єгипет, Туніс від того не стануть. Чому? Питання в тому – хто прийшов і як прийшов, скільки в нього влади, наскільки той же парламент чи якісь опозиційні партії зможуть йому щось протиставити.
^ Володимир Дубовик
Яка демократія потрібна арабському світу і чи потрібна вона взагалі – це лишається головним питанням. Я не згоден з більшістю тих, хто виступав преді мною з цього питання, тому що я вважаю, що є така спокуса сказати, що арабським країнам, арабській душі не підходить демократія як така. Я думаю, що коли ми так кажемо, то така позиція межує просто з расизмом, адже поділяємо країни на такі, що спроможні побудувати демократичний лад, забезпечити права людини, конституцію тощо, і такі, що просто неспроможні від природи, просто історія їх такими зробила. Я думаю, що це неправильно, некоректно, тому що навіть якщо згадати як Європа чи США дійшли до демократії, адже у них не завжди існувала демократія. Згадайте Європу, скажімо, п’ять століть тому. Чи багато так було демократії? Ні, вони просто важко йшли до цього. Треба дати час арабським країнам і створити такі умови, щоб ці народи і ці країни могли рухатися уцьому напрямку. А коли кажуть, що є різні варіанти демократії, то я і з цим
еще рефераты
Еще работы по разное
Реферат по разное
Контрольный тест по истории России (первая половина XIX века) 1 часть
17 Сентября 2013
Реферат по разное
Договір № купівлі – продажу цінних паперів
17 Сентября 2013
Реферат по разное
Договір про проведення аукціонних торгів з продажу-купівлі пам’ятних монет України №
17 Сентября 2013
Реферат по разное
Тернопільська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної адміністрації
17 Сентября 2013