Реферат: Робоча програма навчальної дисципліни для студентів (назва дисципліни)

Форма № Н - 3.03

Затверджено наказом МОН України

від “___” ___________ 20 __ р. №___


Львівський національний університет імені Івана Франка

(повна назва вищого навчального закладу)


Кафедра (предметна, циклова комісія) теорії та історії політичної науки


“ЗАТВЕРДЖУЮ”

Проректор (заступник директора)

з навчальної роботи


___________________________

“______”_______________20___ р.

РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

ФІЛОСОФІЯ ПОЛІТИКИ

_____________________________________________________________

(шифр і назва навчальної дисципліни)

напряму підготовки 6.030104 політологія

(шифр і назва напряму підготовки)

для спеціальності (тей) 6.030104 політологія

(шифр і назва спеціальності (тей)

спеціалізації теорія та історія політичної науки, політичні інститути та процеси _______________________________________________________

(назва спеціалізації)

інституту, факультету, відділення філософський факультет

(назва інституту, факультету, відділення)


Кредитно-модульна система

організації навчального процесу


______ – 20___


Філософія політики. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів

(назва дисципліни)

за напрямом підготовки політологія, спеціальністю політологія. - _______: ________, 20___.- __ с.


Розробники: доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії політичної науки Денисенко В.М.


Робоча програма затверджена на засіданні кафедри теорії та історії політичної науки


Протокол № ___ від. “____”________________20__ р.


Завідувач кафедрою ________________________(проф. Денисенко В.М.)


“_____”___________________ 20___ р


Схвалено Вченою радою філософського факультету _______________________________________________________________

(шифр, назва)

Протокол № ___ від “____”________________20___ р.


“__”___________20__ р. Голова _______________(_____________________)

(підпис) (прізвище та ініціали)


__________, 20__

 __________, 20__

^ Опис навчальної дисципліни (Витяг з робочої програми навчальної дисципліни„Філософія політики”)


Найменування показників

Галузь знань, напрям підготовки, освітньо-кваліфікаційний рівень

Характеристика навчальної дисципліни

денна форма навчання




Кількість кредитів, – 7

Галузь знань

^ 0301 соціально-політичні науки

(шифр, назва)

Нормативна


Модулів – 2

Напрям

6.030104 соціально-політичні науки

(шифр, назва)

^ Рік підготовки:

Змістових модулів – 2

Спеціальність (професійне спрямування)

Політологія

2-й, 3-й







Семестр

Загальна кількість годин – 252

4-й, 5-й




Лекції

Тижневих годин для денної форми навчання:

аудиторних – 2

самостійної роботи студента – 4

Освітньо-кваліфікаційний рівень:

Бакалавр

45 год.



^ Практичні, семінарські

45 год.













^ Самостійна робота

162 год.

год.

ІНДЗ:

Вид контролю: контрольна робота, іспит, курсова робота


Примітка.

Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної і індивідуальної роботи становить:

для денної форми навчання – 1:2


^ Мета та завдання навчальної дисципліни


Мета: вивчити та проаналізувати основні принципи, через які реалізують себе політичні процеси, визначити їх сутність, логіку здійснення взаємодетермінації політичних відносин.

Завдання: розглянути та проаналізувати особливості політичної антропології, політичної гносеології, політичної онтології, політичної праксеології, політичної аксіології як складових філософії політики.

В результаті вивчення даного курсу студент повинен

знати: основні поняття філософії політики, особливості політичної антропології, політичної гносеології, політичної онтології, політичної праксеології, політичної аксіології як складових філософії політики.

вміти: аналізувати складну систему суперечливих та динамічних політико-правових процесів, які переживає сучасна Україна за допомогою понять, категорій, принципів та законів філософії політики як фундаментальної дисципліни.



^ Програма навчальної дисципліни

(загальна тематика лекційних та семінарських занять)


^ Тема лекційного заняття

Тема семінарського заняття

Кількість годин

Лекцій

Семінар-ських занять

Самостійної роботи студентів

1. Природа політичного

1. Природа політичного

2

2


8

2. Філософія та політика

2. Філософія та політика

2

2


8

3. Принципи політичної антропології.

3. Принципи політичної антропології.

2

2


8

4. Формальний та неформальний принципи у політичному самовизначення людини.

4. Формальний та неформальний принципи у політичному самовизначення людини.

2

2



8

5. Політика як різновид духовного виробництва.

5. Політика як різновид духовного виробництва.

2

2


8

6. Суб”єкти та об”єкти пізнання в політиці.

6. Суб”єкти та об”єкти пізнання в політиці.

2

2


8

7. Пізнання і політична практика. Принципи політичної рефлексії.

7. Пізнання і політична практика. Принципи політичної рефлексії.

2

2


8

8. Загальні зв”язки та взаємодія в політиці.

8. Загальні зв”язки та взаємодія в політиці.

2

2


8

9. Ідея політичного розвитку.

9. Ідея політичного розвитку.

2

2


8

10. Принцип історизму в політиці.

10. Принцип історизму в політиці.

2

2


8

11. Детермінантні основи та доцільність в політиці.

11. Детермінантні основи та доцільність в політиці.

2

2


8

12. Системність у політичних відносинах та в політичній діяльності

12. Системність у політичних відносинах та в політичній діяльності

2

2


8

13. Буття влади

13. Буття влади

2

2


8

14. Хронополітика.

14. Хронополітика

2

2


8

15. Геополітика.

15. Геополітика.

2

2


8

16. Взаємовідносини між політикою та іншими організаційними й регулятивними системами суспільства.

16. Взаємовідносини між політикою та іншими організаційними й регулятивними системами суспільства.

2

2



8

17. Політика й право, влада і закон, їх відношення до моралі. Свобода.

17. Політика й право, влада і закон, їх відношення до моралі. Свобода.

2

2



8

18. Принципи легітимації політичної влади.

18. Принципи легітимації політичної влади.

2

2


8


Програма навчальної дисципліни


Змістовий модуль 1. Політична антропологія. Політична гносеологія.

^ Тема 1. Природа політичного

Тема 2. Філософія та політика

Тема 3. Принципи політичної антропології.

Тема 4. Формальний та неформальний принципи у політичному самовизначення людини.

Тема 5. Політика як різновид духовного виробництва.

Тема 6. Суб”єкти та об”єкти пізнання в політиці.

^ Тема 7. Пізнання і політична практика. Принципи політичної рефлексії.

Тема 8. Загальні зв”язки та взаємодія в політиці.

Тема 9. Ідея політичного розвитку.

^ Тема 10. Принцип історизму в політиці.

Тема 11. Детермінантні основи та доцільність в політиці.

Тема 12. Системність у політичних відносинах та в політичній діяльності

Змістовий модуль 2. Політична онтологія. Політична праксеологія.

Тема 13. Буття влади

Тема 14. Хронополітика.

Тема 15. Геополітика.

Тема 16. Взаємовідносини між політикою та іншими організаційними й регулятивними системами суспільства.

Тема 17. Політика й право, влада і закон, їх відношення до моралі. Свобода.

Тема 18. Принципи легітимації політичної влади.

Тема 19. Від “часткового” виробництва до загального.

Тема 20. Соціокультурні суперечності сучасного суспільства.

Тема 21. Інформаційно-політичні технології в умовах “відкритого суспільства”.


^ 4. Структура навчальної дисципліни

Назви змістових модулів і тем

Кількість годин

Денна форма

Заочна форма

Усього

у тому числі

Усього

у тому числі

л

п

Лаб

Інд

ср

л

п

лаб

інд

Ср

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

Модуль

Змістовий модуль 1. Політична антропологія. Політична гносеологія

1. Природа політичного




2

2







8



















2. Філософія та політика




2

2







8



















3. Принципи політичної антропології.




2

2







8



















4. Формальний та неформальний принципи у політичному самовизначення людини.




2

2







8



















5. Політика як різновид духовного виробництва.




2

2







8



















6. Суб”єкти та об”єкти пізнання в політиці.




2

2







8



















7. Пізнання і політична практика. Принципи політичної рефлексії.




2

2







8



















8. Загальні зв”язки та взаємодія в політиці.




2

2







8



















9. Ідея політичного розвитку.




2

2







8



















10. Принцип історизму в політиці.




2

2







8



















11. Детермінантні основи та доцільність в політиці.




2

2







8



















12. Системність у політичних відносинах та в політичній діяльності




2

2







8



















Разом – зм. модуль1




24

24







96



















^ Змістовий модуль 2. Політична онтологія. Політична праксеологія

13. Буття влади




2

2







8



















14. Хронополітика.




2

2







8



















15. Геополітика.




2

2







8



















16. Взаємовідносини між політикою та іншими організаційними й регулятивними системами суспільства.




2

2







8



















17. Політика й право, влада і закон, їх відношення до моралі. Свобода.




2

2







8



















18. Принципи легітимації політичної влади.




2

2







8



















19.Від “часткового” виробництва до загального.
















6



















20. Соціокультурні суперечності сучасного суспільства.
















6



















21. Інформаційно-політичні технології в умовах “відкритого суспільства”.
















6



















Разом – зм. Модуль2




22

22







66




















^ Самостійна робота:


№

з/п

Назва теми

Кількість

годин

1.

Природа політичного

8

2.

Філософія та політика

8

3.

Принципи політичної антропології.

8

4.

Формальний та неформальний принципи у політичному самовизначення людини.

8

5.

Політика як різновид духовного виробництва.

8

6.

Суб”єкти та об”єкти пізнання в політиці.

8

7.

Пізнання і політична практика. Принципи політичної рефлексії.

8

8.

Загальні зв”язки та взаємодія в політиці.

8

9.

Ідея політичного розвитку.

8

10.

Принцип історизму в політиці.

8

11.

Детермінантні основи та доцільність в політиці.

8

12.

Системність у політичних відносинах та в політичній діяльності

8

13.

Буття влади

8

14.

Хронополітика.

8

15.

Геополітика.

8

16.

Взаємовідносини між політикою та іншими організаційними й регулятивними системами суспільства.

8

17.

Політика й право, влада і закон, їх відношення до моралі. Свобода.

8

18.

Принципи легітимації політичної влади.

8

19.

Від “часткового” виробництва до загального.

6

20.

Соціокультурні суперечності сучасного суспільства.

6

21.

Інформаційно-політичні технології в умовах “відкритого суспільства”.

6




Разом

162


^ Тематика і завдання для семінарських занять

Політика – це не драма для відстороненого читання, а драма зацікавленої участі, рефлексованого дійства. Від витонченого підступництва до просвіченого правління як покликання та професія вона репрезентує себе як інструмент забезпечення суттєвих тенденцій у людському поступу у відповідності до існуючих персональних та групових інтересів. Емпіричний рівень, з яким співпадає фаза наявної суспільно-політичної думки, відповідає політико-аналітичним констатаціям з використанням ресурсів “графії”:мистецтво оперативної оцінки, зниження значимості та переоцінювання політичної реальності шляхом використання факторного аналізу, що дає можливість ідентифікувати в реальній повсякденності специфічні прийоми соціальної інгібіції, фасцинації, ініціації, маніпуляції тощо. Теоретичний рівень, який стосовно наявних досліджень постає як сфера бажаного, власне і відповідає філософії політики як фундаментальній дисципліні. Саме вона вивчає явища з позицій взаємодетермінованості в чистому ідеалізованому вияві.

В чому, власне, можна вбачати переваги творчих піклувань практикуючих соціально-політичних досліджень? Стверджуючи однозначно – у фактофіксації, реєструванні та безпосередньому співставленні виявів суспільно-політичної реальності. Задовольнитися цим звичайно ж, зовсям не можна, адже емпіричного чину діловодство – ще не наука. Не передбачаючи аналізу в універсально-необхідному, теоретико-аподектичному плані, воно не обумовлює собою спосіб осягнення всієї картини вцілому.

Завданням філософії політики є дослідження основних принципів, через які які реалізують себе політичні процеси, визначення їх сутності, логіка здійснення взаємодетермінації відносин, рефлективна реконструкція передумов, що не втілилися в реальність, але які відшукуються в ній в тому чи іншому наближення.

В процесі вивчення курсу “філософія політики”, ви бедете досліджувати проблеми політичної антропології, політичної гносеології, політичної онтології, політичної праксеології, політичної аксіології, що суттєво допоможе науково аналізувати складну систему тих суперечливих та динамічних політико-правових процесів, які переживає сучасна Україна та світ вцілому.

ВСТУП ^ Тема 1. Природа політичного
Філософія політики – як окрема філософська наука. Політика як компонент суспільної свідомості. Співвідношення понять “державні інститути”, “влада” та “політика”.

^ Матерія політичного – як: соціальність, міжсуб”єктна матриця спілкування, стихія обміну діяльністю, людська взаємодія, інтеракція.

Політична мета. Політичні завдання. Детармінанти політичних процесів. Засоби політики. Кооперування в політиці. Ресурси політики. Ефективність політики. Мобільність у політиці. Інтенціональність політики. Негомологічність політики. Ентропійність в політиці. Інструментальність політики. Продуктивність політики. Модус політичного. Седименти політики.

^ Політика та етика. Політика як зацікавлене світоуявлення та світодійство. Теоретична та практична сфера політики. Політосфера. Політичне життя. Політогенези. Політична популяція. Політичні рівні: індивідуальний, груповий, інституційний, регіональний, світовий.

^ Політична еволюція. Раціональність та ірраціональність в політиці. Політичний ризик: аналітика ризику, прогнозування ризику. Політичні рішення. Політичне моделювання. Політичне прогнозування. Політичний ринок. Система вимірів політичної дії, політичних відносин. Система означень політичних процесів.

^ Тема 2. Філософія та політика.

Автономність філософії політики як науки, її зв”язок з політологією та філософією.

Предмет та об”єкт філософії політики. Метод політичної філософії. Філософська артикуляція. Перспективізм та універсалізм, їх значення для політичної філософії. Перформативні судження.

Співвідношення понятійного апарату філософії та політики. Філософія як наука–метод та як наука-критерій і політика. Філософське та політичне знання. Основна проблематика та структура філософського та політологічного знання. Особливості філософування та політологічного дослідження. Філософія і наука; політика і наука. Співвідношення міфу, релігії, утопії, філософії та політики у сучасній культурі. Способи та умови пізнання емпіричного в політиці. Політичне теоретизування. Принципи філософські та принципи політологічні. Співвідношення універсальних та дисциплінарних методів пізнання та відтворення соціально-політичної дійсності. Політичне поле буття: маргінальність та автономність визначення.

^ Нерівномірність політичної, економічної, соціальної та соціокультурної динаміки розвитку суспільства – принципи пізнання та відтворення цих процесів.

^ Логіка структури філософського аналізу політичних процесів. Полдітична антропологія. Політична епістемологія. Політична отологія. Політична історія. Політична аксіологія. Політична культурологія. Політична праксеологія.


^ РОЗДІЛ І.

Політична антропологія.

Тема 3.Принципи політичної антропології.

Особливий статус людини у світі. Феномен людини в історії політичної культури. Суть домодернової політичної антропології. Модернова антропологія політики. Специфіка людського буття: людина і природа, людина і суспільство, людина і культура, людина і трансцендентне. “Особа”, “особистість”, “індивід” та “індивідуальність” в системі суспільних відносин. Індивід та почуття солідарності в політиці. Суть поняття “людина політична”. Суб”єкт політичної творчості, його можливості і межі, специфіка його дії на соціальний та духовний стан суспільства.

^ Цінність пріоритети політичної антропології, їх поєднання з функціональними особливостями політичного буття людини. Політична антропологія та право.

Гуманістичні критерії політики та влади, історичні особливості формування та осмислення. Антропологічна сутність понять “свобода” та “справедливість”. Проблема пошуку нового дискурсу справедливості в концепціях Дж.Ролза, Х.Кельзена, А.Макінтатра, О.Гьоффе, Ю.Хабермаса, Н.Лумана.

^ Предмет і метод політичної антропології. Соціологічний, інституціоналістський та антропологічний підходи до визначення політичних процесів. Співвідношення понять: “людина політична”, “людина економічна”, “людина світу”.

^ Принцип політичної антропології. Принципи рефлексії. Принципи плюралізму. Принципи цілісності. Принцип універсалізму як єдності людського роду. Принцип субстанціальності. Принцип свободи. Принцип синергетичності. Принцип когерентності. Принцип релятивізму. Принцип версифікації.

Номотетичний (генералізуючий) та ідіографічний (індивідуалізуючий) методи наук про природу та культуру, їх місце в розумінні політичних процесів. Людина перед обличчям політичних абсолютів. Людина і сенс її політичного існування.

^ Тема 4. Формальний та неформальний принципи у політичному самовизначенні людини.

Суть формального (“законницького”) та неформального (“сповідального”) принципів соціальної організації. Співвідношення понять “сповідальність”, “соборність”, “юридичність” (правова угода) у політичних стосунках.

^ Можливості формального принципу. Соціальний формалізм. Формалізація як окреслення сфери невідчужуваної автономії особи. Атрибути формалізації (кодифікації) соціально-політичного простору буття: постійність, безумовна попередня довіра, предметність людських зв”язків, правовий стан та розвиток контрактних відносин, зменшення впливу політики на всі суспільні функції, розподіл існуючої системи влади, визначення меж компетентності у діях політичних інституцій, органів управління та керівництва, активізація правової свідомості, інтенсифікація комунікативних зв”язкув між сферами управління. Проблеми формалізації системи соціально-політичних відносин у М.Вебера, М.Крозьє.

^ Межі формальних початків. Історичні умови та способи формалізації суб”єктних відносин. Роль етики, права, ідеологія, традиціоналістських норм у формалізації і соціально-політичної сфери буття. Проблема меж формальних початків в історії політичної думки.

Неформальний принцип у політичному самовизначенні людини. Людські ідеали, духовність, інтереси, ціннісні орієнтири антропологічного характеру, месіанські почуття, лідерство, як основа утвердження неформальних принципів у міжоб”єктних стосунках.

Вплив домінації формальних, або ж неформальних принципів у політичному самовизначенні людини на розвиток різних типів політичної культури у сучасному світі.

^ Тема 5. Політика як різновид духовного виробництва.

Суть духовного виробництва, зв”язок його з політичними процесами. Принципи, на основі яких здійснюється духовне виробництво.

^ Духовність і прагматизм в політиці. Раціональне та ірраціональне у політиці: детермінанти, способи та умови їх існування, історичні особливості вияву.

Суспільно-політичні відносини як міжіндивідуальний, міжгруповий обмін інформацією. Нееквівалентність обміну інформацією. Суспільне життя як знакова система, символізм її змісту.Співвідношення фактичних можливостей людини та її домагань. Явище відносної депривації за С.Страуффером. Реформаційні структури в політиці. Духовне виробництво та еліти (референтні групи), що його репрезентують. Вплив референтних структур на механізм соціальної ідентифікації. Детермінанти утвердження соціальної утопії як характеристика сучасного суспільства. Суть маргінальності в політиці. Маргінальна особа, її місце і роль в політичному житті суспільства.

Духовне виробництво в політиці та віра, авторитет, надія. Ідеологія прогресу – як кредитування можливостей.

Фактори, що впливають на зростання диспропорції між фактичною та референтною приналежністю. Підвишення рівня освіти. Підвищення ролі дозвілля та його соціальна значимість. Знищення частки самодіяльного віку людини.

Міжкультурні, міжнаціональні відносини. Роль засобів масової інформації в духовному виробництві, їх вплив на політико-правові процеси в державі.


Розділ ІІ
^ Політична гносеологія
Тема 6. Суб”єкти та об”єкти пізнання в політиці.

Місце гносеології в системі політологічного знання, її предмет та основна проблематика. Історичні варіанти політичної гносеології. Структура пізнання політичних процесів: суб”єкт, об”єкт, предмет, мета, засоби, результати. Технології політичного пізнання.

^ Суб”єкти політичного пізнання. Індивід. Соціальні спільноти, групи інститути. Суб”єкти політичної діяльності та суб”єкти пізнання політичних процесів.

^ Об”єкти політичного пізнання, їх види. Предметно-інституційні об”єкти. Об”єкти процесійного характеру.

Принципи співвідношення суб”єкта та об”єкта у пізнавальному процесі. Взаємоперехід та взаємодетермінація суб”єктів та об”єктів політичного пізнання.

Проблема суб”єкта та об”єкта політичного пізнання в історії становлення політичної науки (Арістотель, Августин, Н.Макіавеллі, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.Ж.Руссо, І.Кант, Г.В.Ф.Гегель, К.Маркс, Ф.Ніцше, Е.Фромм,К.Поппер).

Особливості теоретичного пізнання політичних процесів та його межі. Політичний факт, політична ідея, політична концепція, політична гіпотеза, політична теорія. Місце та роль інтуіції у політичному пізнанні. Проблема очевидності в політичному пізнанні. Догматизм в політиці, скептицизм, релятивізм. Ідея абсурду в сучасній політиці. Інтерпретація політичних процесів – місце та роль ідеології і науки. Політика й істина. Хибність політичного пізнання.

^ Тема 7. Пізнання і політична практика. Принципи політичної рефлексії.

Співвідношення системи людського пізнання та політичної практики. Суть триєдиності функцій політичної практики: як джерела пізнання; як способу використання знання; як критерія істинності знань.

Політична практика та усвідомлення політичних процесів – як єдність протилежних сторін. Провідна роль політичної практики.

Моделююча політична практика та випереджаюче політичне пізнання. Метод узагальнення в системі політичного пізнання та політичної практики. Узагальнена практика – як джерело пізнання політичних процесів. Місце та роль політичного рішення в системі політичного пізнання та практичних дій. Суть поняття у політиці: “практика як джерело пізнання”, “практика як спосіб використання знань”, “практика як критерій істинності знань”, їх нерівнозначність, що викликана особливими якостями самої політичної сфери буття. Рівень ефективності та практичної значимості функцій.

^ Принципи політичної рефлекції. Принцип монізму. Принцип фундаменталізму. Принцип елементаризму. Принцип редукції. Принцип плюралізму. Принцип поліекраності. Принцип Холізму. Принцип корегентності. Принцип синергетичності. Принцип колятивізму. Принцип диверсифікації. Суть та явище в політиці. Політична необхідність та випадковість. Можливість та дійсність в політиці. Частина та ціле в політиці. Політичний зміст та політична форма. Якість, кількість та міра в політиці. Політичне протиріччя та гармонія в політиці. Принцип заперечення в політичному розвитку.

^ Тема 8. Загальні зв”язки та взаємодія в політиці.

Зв”язок та розвиток – основні принципи діалектики політики. Загальні зв”язки та взаємодія потреб та інтересів як сутнісне визначення політичних процесів. Необхідність та випадковість, постійність та тимчасовість форм зв”язків та взаємодії в системі політичних відносин. Джерела визначення сутності явища. Розвиток та саморозвиток політичного процесу. Прогресування суспільно-політичних відносин. Суспільно-політичний рух.

Історичні особливості вияву дії загальних зв”язків та взаємодії в політиці, як умова трансформації соціально-інституційних форм буття.

Особистісний рівень вияву загальних зв”язків та взаємодії в політиці. Взаємодія як вияв загальних зв”язків політичного характеру в процесі прийняття політичного рішення. Система взаємодії та взаємозв”язків внутрішніх елементів політичної системи. Суть джерел стабільності та нестабільності політичної влади. Взаємодія суб”єктів політичної влади. Протистояння суб”єктів політичної влади та його місце в утвердженні (руйнуванні) системи загальних взаємозв”язків та взаємообумовленості форм та способів людського буття.

Взаємодія та зв”язки на міжнародному рівні. Проблеми співвідношення глобалістики та конкретності в політичному житті.

Проблема взаємодії та загальних взаємозв”язків в історії розвитку політичної науки.

Перехідний етап становлення політичної системи – як особлива умова вияву дії основного принципу діалектики – зв”язку та розвитку.

^ Тема 9. Ідея політичного розвитку

Суть політичного розвитку. Політичний розвиток як людська практика та ідея. Способи трансформації.

Ідея політичного розвитку в історичному сенсі. Провіденціалістська світська філософія історії (Ж.Боден, Ф.Бекон, Т.Гоббс). Ідея циклів та режимів (інварісщій) в історичному русі людства (Д.Віко). Розуміння можливості загальних законів історії (І.Г.Гердер). Принципи телеологічного опису – модель позаісторичної історії: теістичний варіант (Августин), раціоналістичний варіант (Г.В.Гегель). Принципи утопічного способу подвоєння історії (Т.Мор, Т.Кампанелла, Р.Оуен, К.А. Сен-Сімон). Ідея історичного прогресу, що спирається на категорії єдності історії, законами обгрунтовану доцільність подій, природну необхідність (Ж.А.Кондорсе). Культура спекулятивного теоретизування – схематизація всесвітньо-історичного розвитку як спосіб механістичного поєднання емпіричної конкретності з абстрактними моделями. Формаційний підхід в розумінні розвитку історії та розгортанні політичних процесів.

^ Поступальність розвитку політичних процесів. Проблема внутрішньої суперечності в розвитку політичної ситуації. Процес зняття внутрішньої суперечності через політику. Прогресування, регресування політичного розвитку – критерії визначення.

^ Дві складові політичного розвитку: розвиток політичних відносин; розвиток політичної діяльності, її організаційних форм, системи демократії. Взаємодія та взаємообумовленість цих сторін політичного розвитку.

Ідея та практика політичного розвитку на міжнародному рівні. Співвідношення ідей політичного розвитку на рівні держави та на міждержавному рівні.

^ Тема 10. Принцип історизму в політиці.

Внутрішній зв”язок політичних процесів в історії. Принцип історизму в політиці як вияв закономірностей розвитку суспільства. Загальні та етапні муперечності в політиці. Незворотність напрямів історичного розвитку та її вияв у розгортанні політичних процесів. Історичний процес як породження нової якості в політиці, нової соціальної системи. Неперервність прогресування історичного руху, що знаходить свій вияв у переході від нищих форм соціальної організації до вищої. Суперечливість суспільного руху, його розвиток через подолання та відтворення суперечностей. Політична історія – як система, що саморозвивається. Місце “людини політичної” в здійсненні історичних процесів.

^ Витоки історії та її політичний сенс. Карл Ясперс про межі історії, основні структури історії, єдність історії, вісьовий час в історії як визначальних умов дослідження суспільно-політичних процесів. Особливість ментального відчуття та переживання історії Західного світу та Східного. Схема світової історії та структури внутрішніх суспільно-політичних виявів її в окремих історіях держави.

Історія як органічна єдність політики, економіки та культури за Г.В.Гегелем, Ф.Броделем, Л.Февром, Дж.Тойнбі, Х.-Г. Гадамером. Історія – як минуле та майбутнє, суть визначення в політиці.

Історична відповідальність та політика. Суть “використання” принципу історизму в політичній діяльності. Історичні паралелі в політиці. Політичні традиції та історія. Проблема майбутнього в політиці.

Зв”язок принципу історизму з принципами системності, об”єктивності в політиці.

^ Тема 11. Детермінантні основи та доцільність в політиці.

Сутність детермінантних основ явища, факту, поступку в політиці. Процес вияву причини – як одна з визначальних вимог до політики, політичної діяльності. Спричиненість в політиці як органічний зв”язок, що породжує іншу якість. Безпосередність та опосередкованість детермінантних зв”язків в політиці.

Першопричина явища та факту в політиці – міф чи реальність. ^ Неперервність причино-наслідкових зв”язків у політичних процесах.Доцільне обмеження у визначенні детермінантів та наслідків в політичній практиці. Закон зворотного зв”язку в причино-наслідкових діях.

Причина та умови виникнення політичного явища, факту. Детермінантні основи в політиці: загальна, головна, особлива, одинична, суб”єктивна, безпосередня, опосередкована, проста, однофакторна (багатофакторна), системна (безсистемна), ближня, віддалена, глибинна. Політичні детермінанти за сферами відносин в суспільстві: економічні, соціальні, політичні, духовні (культурницькі).

^ Відносна та абсолютна необхідність в політиці. Випадковість та ймовірність, на яких засновується розвиток. Політична діяльність як фактор спричиненості.

^ Політична доцільність, її сутність. Зв”язок політичної детермінанти та політичної доцільності. Доцільність об”єктивного характеру. Доцільність суб”єктивного характеру, діалектика їх взаємозв”язку та взаємообумовленості в політиці. Критерії доцільності в політиці.

^ Тема 12. Системність у політичних відносинах та в політичній діяльності.

Зв”зок політичних відносин та політичної діяльності –кореляційність, просторовість, функціональність їх системних зв”язків. Функції політичної діяльності та політичних відносин. Системність як взаємна трансформація внутрішніх елементів. Координація, субординація, взаємообумовленість внутрішніх елементів системи політичних відносин та політичної діяльності.

^ Політичні відносини як система. Об”єктивна потенційність політичних відносин. Внутрішній та зовнішній аспекти просторових зв”язків в системі політичних відносин. Елементи системи політичних відносин. Політична системність – як суперечливе утворення. Інституційна політична системність як система функціональних зв”язків.

^ Політична діяльність як система. Суть політичної діяльності, особливості її вияву у політичній сфері буття людини. Політична діяльність як умова політичних відносин. Відображення системності політичних відносин в системності політичної діяльності. Система видів політичної діяльності. Внутрішня структура політичної діяльності: суб”єкт дії, активність людини, засоби, механізми та технології дії, об”єкт. Система форм політичної діяльності: за сферами життєдіяльності; за рівнями соціальної структури. Функції політичної діяльності. Мотиви політичної діяльності. Цілераціональні, цінніснофаціональні, ефектні та традиціоналістські мотиви політичної діяльності за М.Вебером. Зв”язок політичної діяльності з політичною активністю, політичною участю, політичними інтересами.

Принципи реалізації політичної діяльності в її системному вияві: Об”єктивність, програмність, оптимальність, принциповість, органічний та постійний зв”язок з об”єктом діяльності, колегіальність, конкретність, відшукування основної ланки, функціональна компетентність.

Взаємозв”язок системи політичної діяльності, системи політичних відносин та політ