Реферат: Ладають навчальний посібник, розраховані на засвоєння студентами основ страхування як галузі підприємництва, що входить до економічно-фінансової системи держави

ЛОГІКА ПОБУДОВИ НАВЧАЛЬНОГО ПОСІБНИКА З КУРСУ «СТРАХУВАННЯ»


Лекції та практичний матеріал, що складають навчальний посібник, розраховані на засвоєння студентами основ страхування як галузі підприємництва, що входить до економічно-фінансової системи держави.

Як і економічно-фінансові відносини в цілому, так і страхування зокрема обумовлене рухом грошових коштів у процесах розподілу, перерозподілу доходів та нагромаджень у суб'єктів виробництва та обміну. Разом з тим для страхування притаманні специфічні економічні відносини у перерозподілі доходів і грошових коштів, котрі спочатку накопичуються, а потім витрачаються на відшкодування збитків чи інше при настанні несприятливих випадків (страхових ризиків).

Тому в основі страхування лежить реальний рух грошової форми ціни, котра, в свою чергу, потребує специфічної організації та управління у страховому бізнесі, обліку та звітності, а також методику творення страхових продуктів та прийомів їх продажу на ринку.

Вивчення і засвоєння слухачами цих знань — основна мета курсу «Страхування».

А для страхових компаній це найперспективніший шлях кадрового оновлення. Нині в Україні підготовку бакалаврів, спеціалістів та магістрів за фахом «Фінанси і кредит» організовано більш ніж у 100 вузах. І, як показують звіти і реальність, у більшості з них дисципліна «Страхування» відсутня у зв'язку з відсутністю відповідних педагогічних кадрів, що приводить до неповної освіти випускників цих вузів за фінансовим фахом. Приємним винятком є Тернопільська академія народного господарства, де вже понад 10 років готують економістів за фахом «Страхування». Найбільший у країні економічний вуз — Київський національний економічний університет (КНЕУ) — також уже здійснив три випуски магістрів за фахом «Страховий менеджмент». На вивчення 12 страхових дисциплін у КНЕУ відводиться понад 1100 академічних годин. Студенти мають дві виробничі практики безпосередньо у страхових компаніях.

Страхова освіта проводиться також Українським Центром навчання страхової справи (УЦНСС) при КНЕУ за так званою дистанційною формою навчання. Проте таких випускників ще замало. Бюджетні кошти на їх підготовку дуже обмежені.

Навчання по курсу «Страхування» проводиться з навчальних дисциплін: «Основи страхування», «Організація та управління страховою компанією», «Актуальні проблеми та розвиток страхової галузі. Страхові послуги», «Страхування в зарубіжних країнах».

Курс «Страхування» через названі дисципліни охоплює студентів ІІІ, IV та V курсів. Навчальні дисципліни подаються у терміни і в обсязі згідно з відповідними навчально-тематичними робочими програмами, які забезпечують теоретичне засвоєння курсу та набуття практичних навичок у страхуванні на семінарських і практичних заняттях.

Курс «Страхування» розрахований на слухачів спеціальностей «Фінанси і кредит», «Бухгалтерський облік і аудит», «Менеджмент», «Маркетинг».

Засвоєння навчальних програм дисциплін курсу «Страхування», а в подальшому й проходження виробничої практики в діючих страхових компаніях чи брокерських страхових конторах передує написанню та захисту дипломних робіт з тем страхового бізнесу по спеціальності «Фінанси і кредит».

^ Дисципліна «Вступ до спеціальності» розкривається через тему 1 курсу «Страхування як економічна категорія», де визначається місце і роль страхового бізнесу у всесвітньому процесі становлення і розвитку суспільства, а також перспективи страхування як підприємницької діяльності.

«Основи страхування», чи «Страхування», розкриває сутність форм і методів страхового процесу, його місце в економічно-фінансовій системі суспільства і роль у розвитку цивілізованого підприємництва. Розкривається підтемами 1,2-1,5 теми 1 та темами 2, 4, 5 курсу «Страхування».

«Організація та управління страховою компанією» розкривається у темах 3,4, 5, 6 посібника через урахування особливостей страхового бізнесу, правового регулювання цієї діяльності, створення і управління специфічними підприємницькими організаціями і структурами та їх взаємовідносинами у страхуванні.

«Страхування в зарубіжних країнах» — розкриває всесвітній досвід страхового бізнесу, досягнення, шляхи та здатність інтеграції страхових компаній України у світову систему страхових відносин. Ці питання та історіографія розвитку страхового ринку в країнах Західної Європи, Америці, Азії, Росії та постсоціалістичних державах Східної Європи охоплюються частково темами 1, 2, 5 та темою 7 цього навчального посібника.

«Актуальні проблеми розвитку страхової галузі» — це заключна дисципліна курсу «Страхування», метою якої є закріплення навичок розробки нових страхових продуктів, які диктуються вимогами розвитку науково-технічного процесу, особливістю страхового продукту, а з цим і маркетингу і продажу на ринку України в галузях особистого страхування (життя та здоров'я громадян) таризикового страхування (майнового страхування та страхування відповідальності). Це розкривається у темах 4, 5, 6 та 7.

^ Основна мета курсу «Страхування» — навчити студентів закріпити навички методики пізнання в цілому та розробки нових чи удосконалення відомих продуктів споживання у страховому бізнесі, тобто удосконалення методів розрахунку можливих втрат, розробки методик точного обчислення тарифів та цін страхового відшкодування, удосконалення організаційних структур страховиків та їх взаємодії на страховому ринку України, а також взаємодії з державою та інтеграції у світове суспільство і світовий ринок страхування. Досягнення цієї мети завершується розробкою та захистом дипломних проектів, приблизні теми яких подаються в заключній частині даної роботи.


^ Тема 1. Страхування як економічна категорія


1.1. Страховий захист і його місце в управлінні ризиками

Мета навчання:

— послідовно формувати у студентів знання з вузлових питань теорії та практики страхування фізичних та юридичних осіб;

— з'ясування об'єктивної необхідності, суті, функцій, принципів і ролі страхування у суспільстві.

1.1.1. Страховий захист

Протягом усього історичного шляху розвитку суспільне виробництво стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб'єктами виробничих відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій (ризиків), серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки.

Потенційна можливість настання стихійного лиха і нещасних випадків становить суть ризику.

Стихійне лихо — це випадок, спричинений руйнівною дією стихійних сил природи, охоплює здебільшого чималу територію і призводить до значних матеріальних збитків та загибелі чи втрати здоров'я багатьох людей.

Нещасні випадки — це такі події, через які гинуть чи втрачають здоров'я люди.

За умов ризикового характеру функціонування будь-якого підприємства і не менш ризикового поводження кожної людини існує нагальна потреба попередження і відшкодування збитків, завданих стихійним лихом та нещасними випадками. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об'єктивний характер і в сукупності формують зміст економічної категорії «страховий захист».

Специфіка цієї категорії зумовлена такими ознаками: випадковістю ризику; незвичайністю заподіяної шкоди; можливістю вираження шкоди в натуральній або грошовій формі; необхідністю попередження чи подолання наслідків події і відшкодування завданих нею збитків.

Суть страхового захисту полягає в нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів щодо попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними витрат.

Для того, щоб система страхового захисту була реально можливою, необхідно частину валового продукту спрямовувати на створення страхового фонду суспільства.

До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди (у частині, що використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбаченими подіями,— само страхування), а також фонди, створювані методом страхування.

Розмір і структура фондів, що використовуються з метою страхового захисту юридичних і фізичних осіб, залежать від багатьох чинників, серед яких слід відзначити: теоретичні концепції формування фонду; стан розвитку економіки, співвідношення між формами власності, методи залучення коштів для реалізації соціальних програм, традиції населення, міжнародні відносини тощо.

В нашій країні страховому захисту значною мірою сприяв державний позичковий фонд (характерним це було для сільського господарства та інших довгострокових та ризикових по виконанню галузей виробництва), кредит якого, як правило, не повертався.

Такий режим використання позик частково заміщав потреби у страхуванні.

А покладання на кредит невластивих йому функцій призвело до ігнорування основних принципів кредиту: цільового призначення; матеріального забезпечення, терміновості і платності за користування. І таким чином кредит втратив свої стимулюючі властивості.

Також майже кожне міністерство чи відомство на випадок непередбачених обставин мало у своєму розпорядженні фонди фінансової підтримки підлеглих їм державних установ. Такі фонди створювалися шляхом відрахувань від прибутків підприємств. З таких фондів надавалась тимчасова фінансова допомога на поповнення нестачі оборотних засобів, і, як правило,— на безповоротних засадах, покриваючи безгосподарність та помилки керівництва.

Отже, оскільки у плановій централізованій економіці переважала державна форма власності, то й специфічні форми та методи її захисту відсували страхування на другий план. Темпер значно меншою мірою, ніж у минулі часи, використовуються централізовані грошові резерви держави на відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом (фінансові труднощі держави за значного дефіциту бюджету).

Більше щороку зростаюче навантаження припадає на фонди, створювані методом страхування. Якщо взяти до уваги також переорієнтацію програми соціального захисту громадян (охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, частково — освіта) на страхові засади, як це зроблено в країнах з ринковою економікою, то перспектива посилення ролі страхування в системі страхового захисту стає очевидною.

1.2. Сутність, функції, принципи і роль страхування

^ 1.2.1. Історіографія страхування

Окремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до нашої ери. Археологічні знахідки дають можливість стверджувати: вже у стародавні часи різні народи добре усвідомлювали необхідність спорудження спеціальних громадських приміщень для зберігання запасів провізії на випадок можливої небезпеки.

Випадки страхування у грошовій формі також простежуються дуже давно. Так, у шумерів — однієї із ранніх цивілізацій — вже в третьому тисячолітті до нашої ери торговцям видавали суми грошей у формі позики або створювали «спільні каси» для захисту їхніх інтересів на випадок втрати вантажу під час перевезення.

Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н. е.) вимагали укладання угоди між учасниками торговельного каравану.

Очевидно, що така практика була виправданою і тому передавалася з покоління в покоління.

Багато свідчень дійшло до нас про відносно поширене взаємне страхування ритуальних витрат в Стародавньому Римі. Римляни нагромаджували потрібні кошти на похоронні процесії і спорудження пам'ятників у професійних колегіях і спілках. Лише особа, зазначена в заповіті, могла отримати такі кошти і витратити їх тільки на ритуальні заходи. На страхові суми не поширювалися претензії будь-яких кредиторів. Навіть рабовласник (якщо він не значився в заповіті) не мав права на страхову суму раба, хоча мав право не видавати тіло рабів для поховання. Тоді проводились символічні похорони за рахунок страхової суми.

У середньовіччі страхування поступово поширювалося й на інші ризики. Воно здійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Згодом гільдії почали спеціалізуватися за окремими професіями, з'явилися й захисні гільдії, що мали завданням охорону особи й майна від різних зазіхань. Принцип взаємодопомоги закріплювався у статуті гільдії. Поступово формувався перелік страхових подій та уточнювався розмір внесків і виплат.

Існують різні версії з приводу заснування першого страхового товариства. В одних джерелах є посилання на те, що це сталося в XIII віці в Ісландії у формі об'єднання селян від втрат на випадок вогню або загибелі худоби.

Більш переконливим є твердження про те, що поява страхових товариств пов'язана із зародженням капіталістичних відносин, і насамперед на морському транспорті та в торгівлі.

Тут початковий період страхування будувався на договорі бодмереї— кредитор виплачував страхову суму наперед, і коли нічого не траплялося, то ця сума поверталася, плюс премія за бодмерею. Це було «страхування навпаки».

Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків. Перший морський поліс був виданий у 1347 році. Через 121 рік після цього з'явився Венеціанський кодекс морського страхування. Далі ініціатива в морському страховому законодавстві переходить до Англії. Прийнятий ще у 1774 році закон про страхування життя лишається в складі чинного законодавства Англії й досі. У 1779 році члени асоціації «Лондонський Ллойд» прийняли «підписаний формуляр Ллойда» (формуляр договору морського страхування), ряд положень якого донині застосовуються у міжнародній практиці.

У XVII столітті в багатьох європейських країнах виникли акціонерні страхові компанії. У 1602 році створене голландське Ост-Індське товариство. Страхові компанії Англії, Німеччини, Франції займались морським страхуванням, страхуванням на випадок пожежі, у сільській місцевості — страхуванням посівів від знищення або пошкодження. Особливо активно страхування починає розвиватися в період капіталістичної економіки.

У XIX столітті у страховій справі з'являються картелі і концерни. Один із великих концернів був створений у Берліні в 1874 році. Він діяв як міжнародний і складався з 16 страхових товариств, а через 50 років концерн об'єднував уже 230 товариств.

Одночасно з майновим розвивалось й особисте страхування, а саме: на випадок каліцтва, хвороби, втрати годувальника, іншого нещастя.

Особливо інтенсивно розвиваються всі форми і види страхування в XX столітті. Страхування в сучасному капіталістичному світі стало невід'ємним атрибутом ринкової економіки.

За даними міжнародної статистики, протягом 1995 року до страхових компаній надійшло в доларовому (СНІА) еквіваленті 2143 млрд. страхових премій. Понад 58 % усіх страхових надходжень припадає майже порівну на дві країни — США та Японію, ще 29 % — на держави Європейського союзу, на решту країн світу — 13 %, в тому числі на Україну припадає лише 0,01 %.

Розвиток страхування в Україні відбувався згідно з економічними, соціальними та правовими умовами, що існували у відповідний період у Київській Русі, царській Росії, а згодом — у колишньому СРСР.

Відомо, що, починаючи з XIII століття і до появи залізниці, на теренах сучасної України вантажі на далекі відстані перевозились, чумаками, які зусиллями всього гурту відшкодовували збитки (загибель чи поломку візка, смерть вола чи втрату вантажу) потерпшому. Тут ще не завжди вдавалися до попередньої сплати регулярних внесків на створення і поповнення резервного фонду, але це не заважало виконанню зобов'язань щодо відшкодування збитків.

До Росії епохи капіталізму класичне страхування прийшло із Західної Європи ще в XVIII столітті. На той час у Петербурзі та Москві з'явилися філії англійських страхових компаній. Але вже у 1786 році була встановлена державна монополія на страхову діяльність. Маніфест «Про заснування державного позичкового банку» дозволяв операції зі своїми клієнтами. З цією метою при банках створювалися страхові економії.

Найбільш поширеним страховим ризиком за тих часів була пожежа.

У 1827 році було створено Перше російське страхове товариство від вогню, а до 1913 року вже понад 300 страховиків, у тому числі 13 акціонерних товариств здійснювали такий захист. З відміною кріпосного права активізується розвиток страхової справи, орієнтованої на село. Створюється система земського страхування. Воно поділялося на обо' в'язкове, додаткове і добровільне.

Товариство взаємного страхування від вогню діяло у Полтаві з 1863 року. Згодом порівняно великі товариства цього спрямування з'явилися також у Києві, Одесі та Харкові.

У другій половині XIX ст. спектр страхових послуг уже був досить широким, приймались на страхування будівлі, тварини, посіви, меблі,одежа,засоби транспорту, вантажі, певного розвитку набуло страхування життя.

У дореволюційні часи одним із важливих центрів страхування Росії, була Одеса. Тут існували самостійні страхові товариства, а також контори філій провідних страхових компаній Петербурга й Москви, іноземних страховиків.

У Києві за прикладом Ліфляндського товариства було організовано товариство взаємного страхування землевласників. Воно ставило своїм завданням відшкодування збитків, завданих вогнем землевласникам Київської, Подільської та Волинської губерній.

Особисте страхування виникло в 30-х роках минулого сторіччя. У 1906 році був прийнятий закон про проведення страхування життя державними ощадними касами.

У 1894 році було установлено державний нагляд за діяльністю акціонерних страхових товариств, серед них були американські, англійські, німецькі, французькі. У 1895 році створено перше спеціалізоване «Товариство російського перестрахування».

Отже, у дореволюційній Росії існували майже всі відомі на ті часи види страхування та форми страховиків.

Події 1917 року внесли багато змін і у страхову справу. Уже через рік вона була оголошена державною монополією. Всі страхові операції здійснювались органами Головного управління державного страхування при Міністерстві фінансів.

Початок 90-х років ознаменувався в Україні великими політичними та економічними змінами, переходом до ринкової економіки, де складовою частиною нового господарського механізму, як і у цивілізованих державах ринкової орієнтації, стає ефективна система страхування, яку треба ще приводити у відповідність до світових стандартів.

1.2.2. Сутність і функції страхування

Страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки.

Офіційне тлумачення цього терміну наведено в Законі України «Про страхування»: «Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)».

Мета страхування — захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб.

Оскільки страхування — один з фінансових інструментів суспільства і є складовою частиною економіки розвинутих держав, можна дати таке визначення цього поняття: страхування — це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплат страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестраховує частину останнього.

Зміст страхування розкривається в його функціях: ризиковій, створення і використання страхових резервів (фондів), заощадження коштів, превентивній, інвестиційній.

^ Ризикова функція полягає в переданні страховикові за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором зі страхувальником.

^ Функція створення і використання страхових резервів — накопичення страховиком певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком або іншою страховою подією.

Формування страхових резервів — основа діяльності страховика, який концентрує кошти страхувальників, а потім використовує їх для покриття збитків, розподіляючи таким чином між усіма страхувальниками наслідки страхової події, яка сталася з одним із них.

^ Функція заощадження коштів — накопичення коштів страхувальника його внесками, частками певного значення, обумовлених у договорі страхування, і, у випадку відсутності страхових подій за час дії такого

Договору, поверненню заощаджуваних коштів страхувальнику (особисте страхування) чи інше за умов страхування (як правило — майнові види). При цьому страховик покриває ризик в повному об'ємі страхової суми протягом всього терміну дії договору страхування, починаючи з моменту одержання страховиком першого внеску страхової премії. При правильному розрахунку тарифів страхування, достатньому зборі коштів страхових премій заощаджуються значні об'єми коштів, котрі направляються на інвестиційні програми вирішення соціальних програм суспільства. Населенню також вигідніше заощаджувати кошти таким чином у страховій системі, ніж у банках. Це ілюструється таким прик-ладом один громадянин вніс 3000 грн. на строковий депозитний рахунок у комерційному банку, а другий громадянин придбав поліс змішаного страхування життя 15000 грн. терміном на 10 років, сплативши за перші два роки частками ті ж 3000 грн. У разі нещасного випадку перший одержить від банку тільки гроші по вкладу (з урахуванням відсотків), другий — грошову компенсацію, виходячи зі страхової суми, тобто 15000 грн. При цьому другий громадянин може отримати цю компенсацію в разі настання якогось лиха одразу ж по сплаті першого внеску згідно умов договору страхування. При гострій потребі в коштах страхувальник (другий громадянин) може достроково припинити дію договору і забрати свою суму заощаджень на даний термін (з урахуванням відсотків). Ці співставлення графічно показані на рис. 1.1


15




13




11




9




7




5




3





1

3 6 9 12 15 18 21 24

Рис. 1.1. Схема внесків грошових коштів громадянами до банку 1 і у страхову компанію 2, та повернення внеску 3 з банку і виплата постраждалому 4 страховою компанією

^ Превентивна функція — фінансування заходів для запобігання страхової події, обумовленої договором страхування (обладнання протипожежними устаткуваннями об'єктів страхування, придбання медикаментів, фінансування заходів із запобігання ДТП та ін.).

Інвестиційна функція — поліпшення стану грошового обігу, підвищення купівельної спроможності національної валюти, збільшення інвестиційних можливостей країни.

Зазначені функції страхування є специфічними. Проте у сфері страхової діяльності виявляються й інші функції, а саме: контрольна функція (притаманна фінансам у цілому); ціноутворення (вартісна категорія).

1.2.3. Принципи страхування:

— вільний вибір страхувальником страховика, страховиком — виду страхування;

— страховий ризик;

— страховий інтерес;

— максимальна сумлінність;

— відшкодування в межах реально завданих збитків;

— франшиза;

— суброгація;

— контрибуція;

— співстрахування і перестрахування;

— диверсифікація.

Розглянемо коротко зміст цих принципів.

^ Вільний вибір страховика і виду страхування. Цей принцип певною мірою стосується лише добровільних видів страхування, де вільність вибору обох сторін (страхувальника і страховика) очевидна.

Страховий ризик — це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування.

^ Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом.

Максимальна сумлінність — висока довіра між сторонами.

Страхові відшкодування та виплати не повинні приносити страхувальнику прибутку — матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік зниження рівня відшкодування на суму франшизи.

Страхові відшкодування здійснюються в одній із чотирьох форм:

— перерахуванням належних коштів на рахунок страхувальника (застрахованого) або вигодонабувача;

— оплатою витрат на ремонт пошкодженого страхового об'єкта;

відновленням об'єкта;

— заміною знищеного, пошкодженого або викраденого предмета (об'єкта) на новий відповідник.

Згідно з законодавством України виплачені страховиком суми відшкодування чи страхові суми, а також відповідники знищених, пошкоджених чи викрадених переданих об'єктів, у володіння страхувальникові фізичними та юридичними особами, не декларуються як доходи і не додаються до сукупного доходу у звітному періоді обліку і не підлягають оподаткуванню.

Франшиза — визначена договором страхування частина збитків,

яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Визначається в сумі або у відсотках до страхової суми.

Завдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням.

Розрізняється умовна та безумовна франшиза:

— умовна франшиза — обумовлена частина збитків, яка не підлягає відшкодуванню в разі збитків, які нижчі або дорівнюють значенню цієї частини. В разі перевершення суми збитків значення обумовленої частини збитків, виплати проводяться в повному об'ємі.

— безумовна франшиза—обумовлена частина збитків, яка у всякому разі не підлягає поверненню страхувальникові при виплатах по страховій події.

Як правило, призначення суми умовної франшизи проводиться на порядок більший, ніж призначення суми безумовної франшизи.

Суброгація — передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

Контрибуція — право страховика на звернення до інших страховиків, які за переданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим же конкретним страхувальником з пропозицією розділити витрати на відшкодування збитків.

^ Співстрахування і перестрахування — дії страховиків, коли прийнятий ризик значною мірою перевищує їх фінансову спроможність і надійність по виконанню своїх зобов'язань перед страхувальниками по перерозподілу відповідальності за взятий на страхування ризик.

Співстрахування — це страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками.

Перестрахування — це страхування страховиком ризиків виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика.

Співстрахуванню і перестрахуванню належить велика роль у збалансуванні страхового портфеля, забезпеченні фінансової стабільності й рентабельності страхових операцій, цивілізованості бізнесу.

Через перестрахування здійснюється вихід на міжнародні ринки.

Диверсифікація — поширення активності страховиків за рамки основного бізнесу.

Згідно з Законом України «Про страхування» в нашій країні така «активність» страховиків дуже обмежена. Закон передбачає, що предметом діяльності страховика може бути, лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням і розміщенням страхових резервів, а також управління ними.

1.2.4. Роль страхування в ринковій економіці

Під економікою розуміється господарська система, що забезпечує задоволення індивідуальних і суспільних потреб людей шляхом створення і використання життєвих благ.

Головні напрями прояву позитивного впливу страхування в ринковій економіці:

— воно надає впевненості в розвитку бізнесу (повернення інвестору грошових чи матеріальних витрат в разі завдання збитків страховими подіями);

— дає змогу оптимізувати ресурси, спрямовані на організацію економічної безпеки (формування раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання або оперативне усунення наслідків стихії чи інших чинників, які перешкоджають або затримують діяльність в тому чи іншому напрямі);

— забезпечує раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм (сформовані методом страхування ресурси застосовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне забезпечення та інші соціальні заходи);

— створюються значні резерви грошових ресурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку (сприяння розширенню виробництва або прискоренню виконання інших програм).

1.3. Класифікація страхування

1.3.1. Поняття класифікації та її значення

Класифікація — система підпорядкованих понять на основі певних спільних ознак, притаманних цим поняттям,

В основу класифікації страхування покладено розбіжності у сферах Діяльності страхових компаній, у підходах по забезпеченню страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо.

Найістотніші класифікаційні ознаки:

— історичні ознаки;

— економічні: сфера діяльності, спеціалізація; об'єкти страхування-рід небезпек; статус страхувальника; статус страховика;

— юридичні: за вимогами міжнародних угод і внутрішнього законодавства; за формою проведення.

^ Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокремленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування.

^ Класифікація за економічними ознаками залежить від цілей класифікації:

— сфери діяльності — страхування життя і страхування загальних видів (ризикових).

— об'єктів страхування — особистого страхування (життя, здоров'я і працездатних страхувальників або застрахованих); майнового страхування (майно в різних його видах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи); страхування відповідальності (відповідальність за шкоду, нанесену страхувальником життю, здоров'ю, майну третьої особи).

Цю класифікацію покладено в основу розробки всіх видів страхових послуг, що їх пропонують страховики.

Об'єкт страхування є вирішальним фактором, від якого залежать характер договору страхування і його основні умови: страхова сума, перелік страхових випадків (обсяг страхової відповідальності), страхова премія, франшиза, термін дії договору, винятки, обмеження та ін.).

—роду небезпеки — набору специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують комерційну діяльність страхувальника (автотранспортне страхування; морське та авіаційне страхування; страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо);

— за статусом страховика — забезпечення державного регулювання страхової діяльності (надання ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіальному розумінні: комерційне (товариства взаємного страхування), державне (спеціалізовані державні страхові організації);

— за статусом страхувальника — обслуговування інтересів громадян та обслуговування інтересів суб'єктів підприємницької діяльності (як правило, це майнове страхування і страхування відповідальності).

^ Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічними, передбачає:

виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами (7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування) та згідно з вимогами внутрішнього законодавства України (20 видів страхування).

Класифікацією згідно з вимогами внутрішнього законодавства України Укрстрахнагляд використовує для цілей ліцензування.

застосування форми проведення страхування: обов’язкове добровільне.

Класифікація страхування — це система поділу страхування за історичними, економічними або юридичними ознаками на сфери діяльності,галузі,підгалузі,класи і види залежно від цілей класифікації.

^ 1. 4. Страхові ризики. Ризик-менеджмент

Стан незвичайності може виникнути в кожній суспільно-економічній ситуації, якщо попередньо неможливо виявити причинно-наслідковий зв'язок між основними елементами процесу господарської діяльності чи суспільного буття.

Незвичайність породжується незнанням, не усвідомленням кінцевого результату.

Така невизначеність здебільшого зумовлюється суб єктивним сприйняттям реальних явищ.

Поняття ризику, на противагу поняттю невизначеності, має застосування, а тому його зміст потребує об'єктивного визначення.

Єдиним способом такого визначення є оцінка непевності кількісними методами і надання їй реальних числових значень. Звідси: ризиком вважається лише така невизначеність, яку можна оцінити в кількісних параметрах.

Вимірювання невизначених величин найточніше здійснюється розрахунком показників імовірності їх появи. Ця ймовірність має ту характерну рису, що вона одночасно враховує дві взаємодоповнюючі випадковості як два необхідних компоненти загальної оцінки:

— частоту настання події у певному місці та часі;

— величину збитку, тобто величину від'ємного відхилення фактичного результату від очікуваного.

Залежно від наявних можливостей розрахункової бази, а також характеру випадкових явищ визначаються ймовірності кількох типів:

— імовірність математична (апріорна);

— імовірність статистична (апостеріорна);

— імовірність експертна (естиматична).

^ Математична ймовірність обчислюється як відношення кількості ситуацій, при яких випадок настав, до кількості ситуацій, при яких можлива поява такого випадку певного виду, за умови, що всі випадки можуть настати з однаковою ймовірністю і що вони взаємонезалежні.

^ Статистична ймовірність — це відносна частота появи випадку і певного виду в сукупності всіх можливих випадків.

Визначення експертної імовірності проводиться на підставі об'єктивних фактів, знань та суб'єктивних відчуттів експертами реальної ситуації.

Теоретичною та методологічною базою досліджень ризику, обчислень імовірності настання втрат та збитків є так звана теорія ризику.

Як наукова галузь, ця теорія виступає як спеціальна частина прикладної математики — стохастика (обчислення ймовірності) та спеціальна економічна дисципліна, яка вивчає економічний зміст втрат і збитків що виникають з певною ймовірністю, та методику їх уникнення.

У страховій теорії та практиці поняття ризику часто охоплює не лише ймовірність появи непевних подій та збитків, а й самі події та об'єкти, на які вони чинять негативний вплив,— носії ризику.

Прояв різноманітних ризиків у всіх сферах суспільно-економічного життя зумовлює необхідність їх видової класифікації з метою застосування щодо них системного аналізу та прийняття раціональних управлінських рішень.

За своїм походженням ризики поділяються на природні та антропологічні.

Природне походження ризиків характеризується цілковитою незалежністю причини — випадкових подій і стихійних явищ.

^ Антропогенні ризики виникають лише як наслідок різноманітної господарської та науково-технічної діяльності людей.

Також ризики класифікуються згідно з критерієм субстанції, в якій виступають безпосередні носії ризику. Це майнові та особисті.

Оскільки ризики сприймаються здебільшого в кількісних параметрах, їх поділяють на види і класи згідно з критерієм величини: катастрофічні, ве