Реферат: Кримінального судочинства

; кримінального судочинства.

, Термін "дізнання"' походить від досить поширеного у минулому на

Розділ 1. ПОНЯТТЯ ДЙН АН НЯТА СТА ГУС ' і

ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ »

ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ І

«

1.1. Поняття та сутність дізнання І

Здійснення правосуддя можливе лише за умови розкриття злочину та *
встановлення об'єктивної істини у кожній кримінальній справі. Це досить |
складне завдання, виконання якого потребує використання різноманітних j
методів і засобів дослідження події злочину, застосування системи слідчих |
дій, а інколи й негласних, оперативно-розшукових заходів — провадження І
досудового розслідування. *

^ Досудоверозслідування — це здійснювана Ілидовідно до вимог кримі- *
нально-процесуального закону діяльність слідчого та органу дізнання, «
спрямована на збирання, дослідження, оцінку, перевірку й використання І
доказів, попередження, запобігання та розкрит ге злочинів, встановлення >
об'єктивної істини, забезпечення правильного з-хтосування закону, охо- І
рону прав і законних інтересів фізичних та юрид ',чних осіб. У стадії досу- |
дового розслідування слідчий та орган дізнання вирішують також такі за- І
вдання: встановлення і відшкодування збитку; виявлення й усунення |
причин та умов, які сприяють учиненню злочинів; виховання громадян у і
дусі поваги до честі й гідності громадянина, поагнення справедливості й |
додержання законів. |

Досудове розслідування включає в себе дос/дове слідство та дізнання, j

^ Досудове слідство - діяльність слідчого за порушеною та прийня- £,
тою ним у своє провадження кримінальною справою, зміст якої полягає І
у встановленні об'єктивної істини та виконанні інших процесуальних *
дій для забезпечення правильного застосування закону і здійснення npa-f
восуддя. І

Органами досудового слідства є слідчі ппокуратури, слідчі орга-|
мів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції" та слідчі органів Слу-|
жби беяіски України. І

Діїпанічім нашиаюп. основану па Іакон розшукову, доказувальну f Іл ІІріІшніІеІосошІу діяльнімІ> наділених про у суальиими повноважен-f нямн орпіиіи адмішсіраїшчюі І а операпшно розшукової юрисдикції^ иірямон.шу на ииянлсіиія, попередження, ІаІІо(>ігаиня й розкриття зло-! чишІІ, рошіук т.І Ііикрипя ІІІІІІІІих, чабсчпс к ІІІІя вирішення завдань|

8 І

'. Русі слова "дізнатися" - довідатися, з'ясувати що-неб}дь шляхом ви-: вчення, розкрити таємницю, дошукатися до істини, тобто точно пересві-| 'дчитися та переконатися в чому-небудь3.

І У кримінально-процесуальному законодавстві та юридичній науці

, поняття "дізнання" сьогодні використовується для іменування особли-і вої першопочаткової форми розслідування кримінальних справ, здійс-І н'юваної уповноваженими на це державними органами до моменту прийняття справи у своє провадження слідчим.

А втім, такому розумінню передувала тривала дискусія, корені якої сягають ще сивої давнини. Поняття "дізнання" традиційно асоціювалось із діяльністю різних поліцейських органів, які в своїй дічльносп мої ни застосовувати не тільки гласні дії, а й ідійсиювпіи рошідуианиіо розшукові заходи - "таємно дізнатись".

Так, характеризуючи дізнання в дореволюційному російському кри мінальному процесі, І.Я. Фойницькиіі нислі. "...иопо не млі сііршш її су довими формами й обрядами... являс собою діяльна її. не І )допу"'' "Vi ІІІ\ ! дізнання, -стверджував він, - забезпечуємося більше Іньиіо можІІІІІІІсІІо робити його швидко і невпинно, тому встановлення рІІІІих форм.ІІи.ІІмч І вимогу цій стадії було б не тільки марним, але ІІ.ІІІіІь шкідпинпм дня ІІІІс ! ресів кримінального правосуддя".5

І Учені цього періоду, розуміючи під дізнанням иісобп, які м.ІІІІІ ш стосовувати різноманітні державні органи, що першими спікалися І по : дією злочину, для встановлення по "гарячих його слідиV отак Іамоіи \ злочину та можливо винної в його скоєнні особи, ідсбілі.шоїо шдокрс jj млювали поняття "дізнання" від досудового слідства і р.ні ІІяд.иш їх нк ; різні стадії кримінального судочинства6.

І Безумовно, така концепція грунтувалась на законодавці Іоні ч.ІІ у 1 Так, наприклад, покладаючи на поліцію обов'язок упевнитись І.І доио

могою дізнання, чи дійсно мала місце протиправна подія та чи місти,

вона склад злочину або проступку, ст. 254 Устава кримінальною суди

Г чинства 1864 року визначала, що "у провадженні дізн&нгія поліція неї
[__

' Термін "дізнання" вперше зусірічаоьея « ІІраІ^ях учених І'осп, зокрема ) "Гсоїрафми І енс-

| ральной"(І718р). ВюридичІІ) на}ку І практику ІсрмІІІ "дізнання" приходнії»

І у XIX ег. Див !>іимолопічсскиіі слонарьр)еекогоял>Іка - М , 1973 II С' 154

і ч. Повнії тлумачний словник української миші / уіоіаі В В. Яременко, О М СлІІІмнко V •)

t T.-K..2000.- І І-С 768, lojiKOiibin слоіирь русскою языка/Под рс'і І'роф ДІЇ УІІІ.ІмІІІ.І

і -М., 1935 -1. 1 - С 744

І 4Фоиницкийі! Я Курсуіолошюіосудопроиіиоділиа СІІб,19)0. І І С iV

\ 5 Там же -С 367

> 6Разин Н Н УІоловкои судоироишодыио СПб., 1914. - С. 415.

f y

необхідні відомості одержує за допомогою розшуків, словесними розпитуваннями й негласним спостереженням, нг проваджуючи ні обшуків, ні виїмок у домах"7.

Схожі погляди на дізнання існують і б багатьох країнах Західної Європи Згідно зі ст. 14 КПК Франції, до мі:нання віднесено діяльність щодо встановлення факту порушення кримінального законодавства, збирання про це доказів та встановлення І f озшук осіб, які скоїли злочин, доки не розпочато слідство. Саме дізка-шя розглядається як початкова стадія досудової частини кримінальної о процесу порушення кримінального переслідування .

Оригінальністю відзначається законодавство Німеччини, де попереднє розслідування проводиться у формі прок} рорського дізнання, з провадженням якого чини поліції під керівництвом прокурора збирають докази злочину, на підставі яких прокурором може прийматись рішення щодо порушення публічного обвинувачення в суді9

У нашій науці кримінального процесу поступово формувалось уявлення про "дізнання" як одну з форм розслідування. М. А. Чельцов визначав дізнання як первинну діяльність з установлення події злочину та його матеріальних слідів10. В. І. Громов розглядав дізнання як "початкову або найпростішу форму розслідування"11. Завершуючи концептуальну розробку цієї моделі, М.С. Строгович писав: "Дізнанням називається початковий етап розслідування кримінальної справи, на якому фіксуються сліди злочину і провадяться невідкладні слідчі дії для розкриття злочину та виявлення злочинця"12.

На такій позиції стоять і деякі процесуалісти сьогодення. Так, Джи-! га М.В., Баулін О.В., Лук'янець С.І. та Стахівський С.М. зазначають:! "Як нам здається, у власному розумінні дізнання - це одна з форм попереднього розслідування, яка полягає у проведенні органом дізнання та уповноваженими ним службовими особами (дізнавачами) процесуальних дій з установлення обставин злочину і винних у його вчиненні осіб, а також прийнятті відповідних рішень у кримінальній справі для вирі-

7 Устав уголовного судопроизводства // России» ое законодательство X - XX веков -
М., 1991 -Т.8 -С. 145

8 Головко Л В Дознание и предварительное следствие в уголовном процессе Франции

-М,1995 -С. 10-18.

9 Филимонов Ь А О теоретических основах предварительного расследования в уголов
ном процессе ФРГ//Вестник Московского университета - 1993 -№2 -Серия 11 (Пра
во). -С 78-81.

10Чельцов М А. Советский уголовный процесс - ІМ , 1951. - С 228

11Громов В Дознание и предварительное следста-Іе. - М , 1928 - С 22

12Строгович М С Курс советского уголовного птоцесса. - М , 1958. - С, 274

10

шення загальних завдань кримінального судочинсіза"' Ця дефініція заслуговує на окрему увагу хоча б тому, що автори чи не вперше називають дізнавача окремим самостійним учасником кримінального процесу. Згодом такий підхід отримає розуміння та втілення в новому КПК Росії 2001 року.

У часи, коли дізнання могло закінчуватись складанням обвинувального висновку і направленням справи до суду, слушаою була й думка Л. Т. Ульянової, яка під дізнанням розуміла діяльність адміністративних органів, спрямовану на виявлення і закріплення слідів злочину, встановлення та затримання підозрюваних осіб шляхом проведення невідкладних слідчих дій у справах, за якими провадження досудового слідства є обов'язковим, та проведення повного розслідування кримінальних справ, віднесених до їхньої компетенції, діяльність, здійснювану в точній відповідності до кримінально-процесуального закону і під наглядом прокурора14.

Проблеми дізнання досі запишаються актуальними і, безумовно, привертають увагу вчених працівників-практиків правоохоронних органів15. На думку багатьох авторів, характерною рисою дізнання є поєднання оперативно-розшукової і слідчої функцій. В. А. Іванов, наприклад, писав, що дізнання - це "діяльність спеціально на ге уповноважених адміністративних органів держави, яка поєднує опера-тивно-розшукову та слідчу функції і спрямована на попередження, припинення і розкриття злочинів, розшук і викриття виї- лих"16.

Узагальнюючи названі підходи та небезпідставно вважаючи, що в поняття дізнання входить і дослідче провадження з перевірки заяв та повідомлень про злочини в рамках так званої стадії порушення кримінальної справи, A.M. Донцов дає більш розгорнуте визначення.

^,'іахівськии С М Провадження дізнання в

1J^ Джига М В, Баулін О В, Лукянець С І, Украші.-К,1999 -С 15.

14Суд и правосудие в СССР - М , 1981 -С 216

15Джига М В, Ьаулін О В , Лукянець СІ, Стахшськии С М І лм же, Донцов А М 1 Іро-
блема соотношения дознания и предварительного следствия в „эвегском уголовном про
цессе Автореф Дис капд юрид наук Л, 1971, Дошанис и предварительное следст
вие в органах Федеральной сл>жбы налоговой полиции Росс.ш -1999, іеленецьмш В
Поняття ді шапня І його ниди // Вісник академії правових наук України — X , 1997 — № 4
(11), ^ Крылов ИФ Настрыкин А И Розыск, дознание, елодеїьис Учебное пособие Ji,
1984, Кругликов Л П Правовое положение оріанов и лиц, производящих дознание, в со
ветском уюловном процессе - Волі оі рад, 1986, 1ертышник В U, Слинько С В Іайное
становится явным взаимодействие следователя, онерашвною работника и эксперта-
криминалиста при раскрытии и расследовании преступлений X , 1997, Тертышник В Ы
Уголовный процесс "Х, 1999 -С 58-61,230-239, Чувшсв А 4 и др Дознание в органах
внутренних цел - М , 1986, ^ Щсроа С П Жуяев В II Ьртлиа* чюв А В и др Дознание -
М , 1996.

16Иванов В А Дознание в советском уголовном процессе Л , 1966 - С 8

11


"Дізнання, - вказує він, - це діяльність-деяких адміністративних ор-1 ганів держави, яка випливає із завдань попередження, припинення і за-1 безпечення розкриття злочинів, виконання яких для одних із цих орга-І нів обумовлюється безпосередньо їхнім призначенням, а для інших -! особливими умовами, у яких вони перебувають, і полягає в перевірці наявності в отриманих повідомленнях і заявах ознак події злочину та у виявленні обставин, що перешкоджають виникненню кримінальної справи, шляхом проведення кримінально-процесуальних й оперативно-розшукових заходів, а також у забезпеченні успішного ведення у кримінальній справі досудового слідства шляхом здійснення невідкладних слідчих дій"17.

Це визначення, на наш погляд, можна визнати найбільш удалим. Автор не безпідставно включає в поняття дізнання так звану "дослідчу перевірку", що з давньої давнини було притаманною рисою як законодавства, так і юридичної науки, зокрема в період, коли діяв Устав кримінального судочинства 1864 року.

Отже, поняттям "дізнання" охоплюються такі форми кримінальне- -процесуальної діяльності: перевірка органом дізнання заяв і повідомлень про злочини в стадії порушення кримінальної справи (дослідче ( провадження), провадження невідкладних; слідчих дій за порушеною " кримінальною справою (на даний час, залежно від тяжкості злочину,' виділяють окремо дізнання за злочинами, що не є тяжкими, та дізнання | за тяжкими й особливо тяжкими злочинами), протокольну форму досу-дової підготовки матеріалів.

Виконання окремих доручень слідчого та участь представників органів дізнання у провадженні окремих слідчих дій, які здійснюються слідчим, не є власне дізнанням, а належить до форм взаємодії слідчого та органів дізнання. У даному разі є порушена кримінальна справа, що розслідується слідчим, проводиться слідство, а органи дізнання сприяють його проведенню, а не здійснюють дізнання як самостійний вид діяльності.

Протокольна форма досудової підготовки матеріалів являє собою одну з форм дізнання, яке провадиться без порушення кримінальної справи засобами та методами, характерними для стадії перевірки заяв і повідомлень про злочини.

^ Особливості юридичної природи протокольної форми досудової підготовки матеріалів характеризуються такими рисами:

ця діяльність регламентується криьзінально-процесуальним зако
ном, тобто має процесуальний характер;

суб'єктом її здійснення є орган дізнання;




форма діяльності органу дізнання під час здійснення протокольного
досудового провадження визначається виключно кримінально-
процесуальним законом та є різновидом процесуальної форми;

протокольна форма застосовується у зв'язку з подією злочину та
є засобом реалізації норм кримінального права;

у процесі провадження протокольної форми її учасники вступа
ють у кримінально-процесуальні правовідносини;

встановлення об'єктивної істини здійснюється засобами та мето
дами, характерними для стадії порушення кримінальної справи (без
провадження слідчих дій),

підсумковим документом, що складається особою, яка провадить
дізнання, є протокол, який затверджується начальником органу дізнання, а
підсумковим документом усього досудозого провадження у протокольній
формі - обвинувальний висновок прокурора.

Викладені особливості дозволяють вважати протокольну форму досудової підготовки матеріалів одним із видів дізнання18, що провадиться у справах, у яких досудове слідство не обов'язкове

Ми наводимо різні концепції не випадково. Проблема бачиться в тому, що у визначенні дізнання визначальними повинні бути положення саме кримінально-процесуального закону, але закон упродовж історії змінювався. Змінюється він і сьоюдні. У період реформи кримінально-процесуального законодавства мають місце для існування і можуть розраховувати на толерантне ставлення різні концепції. Па наш погляд, з урахуванням історичного досвіду існування дізнання та правових основ його діяльності сьогодні можна дати таке визначення.

Дізнання - це основана на законі розшукова, дюказувальна та пра-возастосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, що полягає в перевірці наявності в отриманих повідомленнях і заявах ознак події злочину й доказуванні його обставин, та спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

Сутність дізнання полягає в доказуванні (збиранні, закріпленні, дослідженні та перевірці доказів), а також у попередженні злочинів та запобіганні спробам підозрюваних протидіяти встановленню істини.

Доказами в кримінальній справі с будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган двнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільне небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають


11Донцов А. М. Проблема соотношения дознанил ч предварительного следствия в советском уголовном процессе: Автореф. канд. дис. - Л ! 971.

12

18 Див/ Іертишник В Л/ КриміІшьно-ІІроцссуольнс право України. - К., 1999. -С. 437-445.

13

значення для правильного вирішення мірави.

Фактичні дані не можуть існуваті самостійно без матеріального носія. У цьому зв'язку ч.2 ст.65 КПК визначає: "ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинувачуваного, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами".

Змістом доказів є фактичні дані, отримані з належних джерел, а їх матеріальною основою є не саме джерело інформації, а відповідний процесуальний носій. Єдність змісту та форми в доказах можлива як єдність фактичних даних і їх процесуальних носіїв. Останні виступають як невід'ємний атрибут самого доказу.

^ Процесуальними носіями фактичних даних є об'єкти, що можуть слугувати засобом фіксації, зберігання і переміщення доказової інформації у просторі та в часі і разом з тим бути джерелом інформації у справі для учасників процесу на будь-яких стадіях. Це придатні для таких цілей матеріальні об'єкти, протоколи слідчих і судових дій та інші документи, фактичні результати технічного документування, висновки експертів.

Доказ являє собою єдність фактичних даних-і їх процесуальних носіїв. Доказові матеріали (фактичні дані) набувають статусу доказів лише за наявності таких умов:

По-перше, вони повинні мати відношення до предмета доказування, тобто мати здатність усуваги інформаційну непевність з фактів, що підлягають установленню, тобто мати ознаки належності до справи.

По-друге, належні до справи дані мають бути отримані з надійних джерел інформації і закріплені в передбаченому законом порядку, тобто мати ознаки допустимості до справи. Слід зазначити, що допустимість доказів являє собою сукупність ознак, за наявністю яких надається можливість використання доказової інформації у кримінальному процесі як логічних посилань, аргументів.

Допустимість доказів означає:

фактичні дані мають бути отримані уповноваженими на те
суб'єктами (особою, яка здійснює провадження у кримінальній справі,
особою, яка здійснює перевірку заяви про злочин або виконує окреме
доручення слідчого, а також органом оперативно-пошукової юрисдикції
у разі виявлення злочинів);

фактичні дані мають бути отримані з відомого, доступного для
перевірки і не забороненого законом джерела;

фактичні дані повинні бути стримані у встановленому законом

порядку з дотриманням процесуальної форми, Ідо гарантує захист прав і законних інтересів громадян;

фактичні дані і сам процес їх отримання повинні бути належним
чином закріплені та засвідчені;

зібрані докази та інші матеріали кримінальної справи в цілому
дозволяють здійснити аналіз і перевірку достовірності й законності оде
ржання фактичних даних.

З огляду на презумпцію невинуватості, закріплену у ст.62 Конституції України, всі сумніви в справі, а отже, і сумніви щодо допустимості використання у доказуванні фактичних даних, повинні тлумачитись і вирішуватися на користь обвинувачуваного, підозрюваного і підсудного.

По-третє, доказами можуть бути тільки достовірні фактичні дані. Забороняючи використання в доказуванні інформації, джерело якої невідоме або сумнівне, а також установлюючи суворий порядок одержання доказової інформації, закон тим самим дбає про використання в доказуванні не будь-якої, а лише достовірної інформації, фактичних даних.

У буквальному розумінні "фактичні дані" - це дані, які відповідають дійсності, фактам. Доказування ж взагалі є встановленням істинності якогось судження, положення (тези) за допомогою аргументів (посилань), істинність яких установлено.

Отже, доказами є фактичні дані, що відповідають вимогам належності до справи, допустимості й достовірності.

Відповідно до ст.65 КПК України, а також положень ст. 68, 72-75, 82—83 КПК України до окремих видів доказів належать: показання свідка; показання потерпілого; показання підозрюваного; показання обвинувачуваного; речові докази; протоколи слідчих і судових дій; протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами; інші документи; висновок експерта.

Особа, яка провадить дізнання, згідно зі ст. 66 КПК України, у справах, які перебувають в її провадженні, має право викликати в порядку, установленому законом, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для надання висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів та документів, які можуть встановити необхідні у справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій, вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі, установлених Законом України "Про банки і банківську діяльність". Виконання цих вимоі є обов'язковим для всіх громадян, підприємств, установ й організацій.

15

Згідно зі ст. 62 Закону України від 7 грудня 2000 р. №2121-111 "Про банки і банківську діяльність", інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмову вимогу суду або за рішенням суду,-а також органами прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної податкової служби України на їх письмову вимогу стосовно даних щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності.

При цьому встановлюється таке правило. Вимога щодо отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна бути викладена на бланку державного органу встановленої форми; має надаватися за підписом керівника державного органу (органу дізнання) чи його заступника, скріплена гербовою печаткою; має містити посилання на підстави та норми закону, відповідно до яких державний орган вправі отримати таку інформацію.

Особа, яка проваджує дізнання, у справах, що перебувають в її прова
дженні, у передбачених законом випадках, має право доручити підрозділам,
які здійснюють оперативно-розшуког.у діяльність, провести оперативно-
розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних,*
які можуть бути доказами у кримінальній справі. і

1.2. Становлення та розвиток інституту дізнання (

Право виникає разом із державою, є продуктом свідомої правотвор-чості влади і виступає засобом управління суспільством. Разом з тим, право - це інтелектуальна цінність, суттєвий елемент культури народу.

Держава і право України має своїми коріннями державність та право Київської Русі, а самі ми є нащадками давнього, міцного і могутнього народу русичів19. Історія підтверджує, що наш народ ніколи не запроваджував і не знав рабства.

Як зазначає Ніна Карпачова: "Русь не знала нелюдського у своєму ставленні до особистої свободи рабовласницького ладу, хоча окремі йо-

го риси у вигляді холопства і мали місце"20.

Благодійність народу, незважаючи на всі історичні негаразди, загарбницькі напади ворогів, їх жорстокість та дикунство, противилась усьому ганебному, берегла віру в добро і справедливість, яка невтомно пробивала паростки благодійності в законодавстві і державності. Жадоба свободи і справедливості - це, мабуть, і с головним проявом генетичної пам'яті і генетичної програми нашого народу21.

Наша правова система ніколи не застосовувала інквізиційного процесу слідства. Історії нашої держави відомі змагальний та розшуковий процеси, саме розшуковий, а не інквізиційний, як це необачливо інколи тлумачиться в деяких виданнях.

Дізнання в окремих його рисах з'являється і формується в рамках розвитку розшукового процесу, за якого функція розслідування, переслідування злочинства і розв'язання справи (судочинства) зливаються в діяльності одного якогось органу.

Ще за часів общинного устрою з'являються елементи так званого общинного дізнання, коли особу, яка не зізнавалась у проступку, що досліджувався, допитували колегії старійшин, священиків тощо.

Мабуть, першим дізнанням можна вважати допит Ісуса Христа Синедріоном - Верховним судом Іудеї - "Першосвященники і весь синедріон шукали свідчення проти Ісуса, щоб віддати його смерті; й не знаходили" (Євангелія від Марка- 14, 55).

За часів "Руської правди" кримінальний процес будувався на засадах змагальності, ініціював процес здебільшого потерпілий, на якого і покладався тягар доказування. Інститутів дізнання і досудового слідства в класичному вигляді правова система тих часів ще не знала. Хоча елементи общинного дізнання мають місце. Наприклад, ще в короткій редакції "Руської правди" говориться про допити та очні ставки перед 12 мужами: "Якщо звинувачуваний "запирати почнет, то йти ему на извод пред 12 человека"22. Окремі риси дізнання вбачаються і в такій формі здобуття доказів, як гоніння по сліду.

У 1487-1494 pp. об'єднана руська держава вийшла до верховини Дніпра, її кордони проходили близько 50 км від Києва. За часів Івана Грозного, згідно з його законами "лихих людей" доставляли до губернсь-


19 До речі, проаналізувавши археологічні розкопки старовинного міста Аркаї'м на території Південного Уралу, історики з'ясували, .цо унікальна цивілізація аркаїмлян з'явилась забагато раніше Древньої Греції. На той час вона набагато вперед випереджала відомі людські спільноти за рівнем свого розвитку (розвивалась металургія, будувались фортеці та бойові колісниці, які згодом використовувались римлянами, було розроблено багато унікальних технологічних процесів). Л заснована була ця цивілізація, яка згодом з невідск мих поки що причин зникла мігруючи на За ;ід, саме вихідцями з Придніпров'я, тобто нашими предками. Ці історичні відкритгя ше тільки осмислюються вченими і багато чого цікавого зможуть привнести в існуючі історичні концепції.

16

20Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна допо
відь Уповноваженої о Верховної' Ради України з прав люд? ни. - X., 2001. — С.8.

21Про історичні нариси з розвитку кримінального процесу див.: Термитник В. М. Кри
мінально-процесуальне право України. - К., 2002; Смирнов А.В. Мрделд у головного про
цесса. - СПб, 2000. - С. 111-202. •' •' г '''' '

22Ця норма досить цікава, її можна вбачати як наявність общинного суду - зачатки
майбутнього суду присяжних, так і ознаки дізнання, здійснюваного колегіальними орга
нами. '

І7 *

кого старости для допитів і очних ставе к (збирання доказів представниками адміністративної влади - одна з рис дізнання). У 1497 р. приймається Судебник Івана III. Судебником нарівні зі змагальним процесом, що виникав за позовом потерпілого, широко запроваджується розшукова форма процесу з притаманною їй стадією досудового розслідування.

Соборне укладення 1649 р. для свого часу було фундаментальним законодавчим актом, у якому втілювались норми існуючих до цього правових актів Росії, здобутки правових систем Візантії та інших держав. Воно збагачувалось новими правовими ідеями і являло собою кодекс з 25 глав та 967 статей. У главі 10, яка називалася "Про суд", робилася спроба першої систематизації процесуальних норм. Розширюється розшукова форма кримінального процесу та правова регламентація досудового слідства.

^ Під час існування на території нинішньої України Литовсько-Руської держави в XIV-XVI ст. правосуддя здебільшого здійснювалось згідно з новим збірником законів - "Литовський статут" (відомі три його видання - 1529, 1566 та 1588 p.). Відомо, що литовські князі суттєво підкорились слов'янському культурному впливові, навіть засвоїли давньоруську писемність і прийняли "Руську правду" за основне джерело свого права. Тому і Литовські статути не розглядались українським населенням як прояви іноземної правової культури та колоністських тенденцій, а сприймались як власне "старе право". Цими актами запроваджувалось досудове слідство щодо злочинів проти держави та церкви, а судочинство щодо інших злочинів здійснювалось за правилами справ приватного обвинувачення: потерпілий сам збирав докази і підтримував у суді обвинувачення.

У 1721 p., завершуючи формування абсолютизму, Петро І прийняв титул імператора, а вже 1731 р. створено Канцелярію таємних розшуковик справ, яка займалась боротьбою з політичними злочинами.

При Катерині II розслідування злочинів повністю було доручено поліції. Справи про незначні злочини дозволялось закривати з передачею винних на поруки.

У 1782 р. згідно з "Уставом благочинності або поліцейським" засновуються нові поліцейські органи на чолі з городничими в містах та поліцмейстерами в Москві та Петербурзі. Генерал-прокурор поєднував посади міністра внутрішніх справ, міністра юстиції і фінансів.

У 1832 р. Миколою І затверджено Звід законів Російської Імперії, який уводився в дію з / січня 1835 р. Серед прийнятих законів був і перший Кримінально-процесуальний кодекс, який називався "Про судочинство по злочинах". Це було історичною подією - закон щодо процедури розкриття, розслідування злочинів та судочинства був відокремлений від інших зако-

18

нів, норми процесуального права систематизовані, кодифіковані й викладені в окремому законодавчому акті. Кримінально-процесуальне право стало fсамостійною галуззю права.

У 1802 р. для виконання функції судового управління створено Міністерство юстиції. У цей же час для управління поліцією формується -міністерство поліції. Управління поліцією ("управи благо чинності") виконували слідчі функції на місцях.

^ 8 червня 1860р було видано указ імператора Олександра II про ві
докремлення слідства від поліції, до якого прикладались згодом затвер
джені законопроекти: "Наказ судовим слідчим" та "Наказ поліції про
провадження дізнання..." До компетенції поліції належало проведення
дізнання з незначних злочинів. З 1860 по 1880 р. проведено реорганіза
цію поліцейських установ у напрямку центрааізації управління, створе
но Міністерство внутрішніх справ, у структурі якого департамент полі
ції. Перелік органів дізнання був досить великим і включав у себе
багатьох чиновників адміністративної влади, включаючи волосних ста
ршин, сільських старост, станичних і хуторянських отаманів на Дону,
козачих старшин. *

Після відміни кріпосного права 19 лютого 186J р. і запровадження органів земського самоуправління23, вже ^ 20 листопада 1864р. імператор Олександр II затвердив другий КПК Росії- Устав кримінального судочинства. З цього часу кримінально-процесуальне право і процесуальна наука в Росії все більш ставали одними з найрозвинутіших у світі.

У цьому досить змістовному законодавчому акті були реалізовані фундаментальні ідеї, які роблять йоге найпрогресивнішим процесуальним законом того часу, а нерідко слугують джерелом творчих пошуків для вчених сьогодення: функція розслідування покладалась на судових слідчих та органи дізнання (поліцію); судова влада відокремлювалась від законодавчої і виконавчої (реалізувався один із важливих принципів правової держави), обвинувачення відокремлюється від суду; для захисту прав обвинуваченого запроваджуються приватні і присяжні повірені (захисники); у справах, пов'язаних з тяжкими звинуваченнями, запроваджувався суд присяжних. Серед запобіжних заходів передбачаються застава та поручительство

Історія - це мовчазна наставниця життя, яка багато чому вчить лише того, хто не полінився її проаналізувати. З історії права треба брати все краще, аналізувати його та, удосконаливши, застосовувати з благом для суспільства.

23 Положення про земські установи від І січня 1864 року лягло в основу земською управління Воно по суті сформувало важливі принципи місцевого самоуправління, які відновлюються в нашій дсрлані сьогодні

19

ірЩЩИІ


не-


пала-

скритого, таємного, переважно винуватця злочину25".

^ 11W1VJ, І CWJiVinWi \Jy IIV-pV-UtA/iMIVJ ucilljr UL*i u,« _JJi

Строки провадження дізнання в законі не були встановлені, але ін формувати про злочин поліція повинна була слідчого та прокурора гайно і не пізніше доби.

Результати дізнання поліція мала передать слідчому у разі прийняття ним справи до свого провадження, припиняючи свою діяльність до особливих вказівок (окремих доручень). Закон не вимагав від поліції складання окремих протоколів опитувань чи інших дій, проваджуваних під час дізнання (пояснення очевидців, правопорушників чи актів отримання предметів у ті часи до порушення кримінальної справи органами дізнання не складалось, що спрощувало роботу). Разом з тим, інструкції прокурорів чинам поліції включали в себе вимогу такого змісту: "Відомості, отримані поліцією під час дізнання, вносяться з повідомленням джерела, з якого вони отримані, в один загальний акт за підписом однієї посадової особи, яка проваджувала дізнання"26. Якщо ж поліція проваджувала слідчі дії, вона мала складати окремий протокол відповідно до вимог закону, що регламентують її провадження.

Нагляд за законністю дізнання здійснював прокурор, якому і належало право закриття справи. Органи дізнання не мали права приймати остаточні рішення у справі.

^ За радянських часів початкову правову регламентацію дізнання одержало в прийнятому 20 липня 1927р. першому Кримінально-процесуальному кодексі УРСР.

До числа органів дізнання, окрім міліції та. НКВС, були віднесені .також органи інспекції праці, податкової, санітарної, технічної і торгової інспекцій - у справах, віднесених до їх відання; органи лісової охорони - у справах, віднесених до її відання; урядові установи та працівники - у справах про незакономірні службові дії підлеглих їм працівників. Нагляд за провадженням дізнання у кожній конкретній справі відповідно до п. 5 ст. 95 КПК УРСР покладався на слідчого, на територіальній дільниці якого діяв даний орган дізнання. Після прийн-

В Уставі кримінального судочинства закладено багато змістовних ідей, цікавих і слушних норм. Розслідування проваджувалось судовими слідчими, статус яких зміцнів ще більше. Слідчі призначались на посаду тепер уже указом його величності імператора всієї Русі за поданням міністра юстиції. Вони були незмінювані в своїй посаді24.

Органами дізнання в цей період оула здебільшого поліція. Хоча функції дізнання могли виконувати також військові командири, громадянські начальники - у справах про посадові злочини, чини духовенства - у справах про релігійні злочини, у справах проти власності - чиновники відповідних відомств, жандармерія - у'справах про політичні

злочини.

Дізнанню була присвячена глава перша другого розділу Уставу кримінального судочинства 1864 р. - ст. 250-261. Зокрема передбачались такі правила:

Коли ні судового слідчого, ні прокурора немає, поліція, повідомляючи останніх про діяння, які мають ознаки злочину, провадить належне дізнання (ст.252). Поліція має пересвідчитись через дізнання: чи дійсно скоїлась відповідна подія, чи дійсно в цій події є ознаки злочину або проступку (ст.253). Під час проваджень я дізнання поліція всі необхідні відомості одержує за допомогою розшуків, словесними розпитуваннями й негласним спостереженням, не проваджуючи ні обшуків, ні виїмок у домах (ст.254). До прибуття судового слідчого поліція вживає заходів, необхідних для попередження знищеьнч слідів злочину та ухилення підозрюваного від слідства (ст.256), застосовуючи у разі потреби затримання

підозрюваного (ст.257).

Зауважимо, що у ст. 257 передбачались підстави затримання поліцією підозрюваного, які за своїм змістом майже повністю відповідають тексту ст.106 чинного КПК України.

25Квачевский А. А. Об уголовном преследовании, дознании и предварительном исследова
нии преступлений по судебным уставам 1864 г.- СПб., 1869. - С. 5. Такої думки були більшість
учених і практиків тих часів. Див. також. ^ Духовской М.В. Русский уголовный процесе. - М.,
1910; Ерофеев С. Рассуждения о доказательствах уголовных преступлений. - X., 1925; Крылов

A. А. Инструкция чинам полиции по обнаружению и исследованию преступлений. - X., 1914;
Соколов А. А. Практическое руководство для судебных следователей. - Вильна, 1891; Давыдов

B. Н. Инструкции чинам полиции округа Харьк