Реферат: Робоча навчальна програма з дисципліни Порівняльне кримінальне право Загальна та особлива частина для бакалаврів денної та заочної форм навчання факультету правознавства та міжнародних відносин
Міністерство фінансів України
УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
Кафедра цивільних та кримінально-правових дисциплін
робоча НАВЧАЛЬНА Програма
з дисципліни
Порівняльне кримінальне право
Загальна та особлива частина
для бакалаврів денної та заочної форм навчання
факультету правознавства та міжнародних відносин .
Київ - 2007 р.
Укладачі: Шестаков В.Ю. - кандидат юридичних наук, доцент.
Рецензент: Кузнецов В.В. - кандидат юридичних наук
Розглянуто та ухвалено на засіданні кафедри кримінально-правових дисциплін
(протокол № 1 від 3 вересня 2007 р.)
^ Завідуюча кафедри
кримінально-правових дисциплін
кандидат юридичних наук, професор,
заслужений юрист України З.Д.Смітієнко
^ ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
№
Назва теми
Кількість годин
лекції
семі-нари
самост. робота
^ Загальна частина
Поняття, предмет, завдання, принципи і система кримінального права.Наука кримінального права.
2
2
-
Закон про кримінальну відповідальність
Кримінальна відповідальність та її підстави
2
-
-
Злочин та його види
Стадії вчинення злочину
2
2
-
Склад злочину(суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна сторона, об'єктивна сторона,предмет)
2
2
-
Співучасть у злочині
2
-
-
6.
Множина злочинів
-
-
1
7.
Обставини,що виключають злочинність діяння
-
-
1
8.
Звільнення від кримінальної відповідальності
2
-
-
9.
Покарання та його види.Призначення покарання. Звільнення від покарання та його відбування
2
2
-
10.
Судимість. Погашення й зняття судимості
2
-
-
11.
Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх
-
-
1
12.
Основні положення Загальної частини кримінального законодавства зарубіжних країн
2
-
-
Всього:
18
8
3
Особлива частина
1.
Поняття, система і значення Особливої частини кримінального права.
Наукові основи кваліфікації злочинів.
2
-
-
2.
Злочини проти основ національної безпеки України
2
-
-
3.
Злочини проти життя та здоров’я особи. Злочини проти волі, честі та гідності особи
2
2
-
4.
Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи
2
-
-
5.
Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини й громадянина
-
-
1
6.
Злочини проти власності
2
2
-
7.
Злочини у сфері господарської діяльності
2
-
-
8.
Злочини проти довкілля
-
-
1
9.
Злочини проти громадської безпеки. Злочини проти безпеки виробництва
-
-
1
10.
Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту
-
-
1
11.
Злочини проти громадського порядку та моральності
-
-
1
12.
Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення
2
2
-
13.
Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності
державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації
2
-
-
14.
Злочини проти авторитету органів державної влади, органів
місцевого самоврядування та об’єднань громадян
-
-
1
15.
Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних
машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж
-
-
1
16.
Злочини у сфері службової діяльності
-
-
1
17.
Злочини проти правосуддя
-
-
1
18.
Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)
-
-
1
19.
Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку
-
-
1
20.
Основні положення Особливої частини кримінального законодавства зарубіжних країн
2
-
1
Всього:
18/36
6/14
12/15
В С Т У П
Запропонована брошура включає в себе тематичний план, плани семінарських та практичних занять. Кожна з цих форм учбового процесу має свої специфічні особливості і потребує спеціальної підготовки студентів.
Кримінальне право України - одна із найважливіших дисциплін кримінального циклу, які викладаються в Української академії зовнішньої торгівлі. Досконале знання кримінального законодавства нашої держави є необхідною умовою успішної роботи за фахом. Це покладає на слухача обов‘язок з перших днів занять відмовитись від поверхневого засвоєння кримінально-правових інститутів, категорій і понять. Допомогти зрозуміти зміст кримінально-правових норм покликані всі види аудиторної роботи, навчальна й монографічна література, виступи вчених і працівників правоохоронних органів у періодичній пресі, узагальнення судової і слідчої практики, розробки науковців Української академії зовнішньої торгівлі, інших вузів країни, а також зарубіжний досвіт.
При підготовці до занять необхідно користуватися літературою, рекомендованою як до всіх видів занять так і до конкретної теми, що вивчається.
Досконале вивчення Загальної частини кримінального права передбачає засвоєння слухачами різних теоретичних концепцій, дискусійних положень, вміння критичного осмислення проблемних питань, розвиток правового мислення, що допоможе правильно зорієнтуватися в матеріалі і відзначити той конкретний обсяг інформації, яка потрібна для точної і чіткої відповіді.
Далі доцільно передусім звернутися до конспекту лекції і діючого законодавства, включаючи інші нормативні матеріали, до постанов пленуму Верховного суду України.
Наступним етапом підготовки є вивчення відповідних розділів підручників і навчальних посібників, і тільки після цього, коли у Вас є потрібна теоретична база для засвоєння складнішого матеріалу, необхідно приступати до вивчення монографічної літератури, яка містить аналіз проблемних питань, Ви можете звернутись за допомогою до викладача, який веде заняття, чи до чергового викладача на кафедрі, тому підготовку до семінару слід починати раніше.
Якщо слухач не підготувався до заняття чи пропустив його з якоїсь причини, він зобов‘язаний вивчити тему самостійно і на співбесіді позаурочний час скласти її викладачу.
^ Семінарські заняття. Метою семінарського заняття є поглиблення і закріплення знань, отриманих на лекції і в процесі самостійного вивчення законодавства, інших нормативних матеріалів, кримінально-правової літератури та іншої літератури, яка необхідна для отримання спеціальних знань.
Слухачі повинні вміти аналізувати кримінально-правові норми діючого законодавства і застосувати їх до конкретних обставин, знати тенденції кримінально-правової політики в Україні і засвоїти основні проблеми науки кримінального права.
Семінарське заняття служать одночасно і засобом перевірки знань студентів , а також відпрацювання навичок самостійного вивчення цього предмету, роботи з літературою, вміння логічно і послідовно розповідати засвоєний матеріал. В процесі виступу на семінарському занятті слухачі повинні продемонструвати вміння виділяти основні положення, ілюструвати їх застосування, а також робити практично висновки.
З усіх тем семінарських занять дається перелік найважливіших питань курсу, а також примірний список літератури, до якої треба звернутися при підготовці до занять.
Починати підготовку до семінару варто з з‘ясування змісту питань, які є у плані заняття. В окремих випадках це може вимагати уточнення спеціальної термінології чи перекладу незнайомих слів.
^ Практичне заняття. Практичне заняття є однією із важливих форм навчального процесу, передбачених навчальним планом. Воно має своєю метою допомогти слухачам глибше засвоїти теоретичні положення, закріпити отриманні знання та необхідні навички в застосуванні теоретичних знань у своїй майбутній практичній діяльності. ці знання тісно зв‘язані з іншими формами учбового процесу - лекціями та семінарами заняттями під керівництвом викладача. В лекції, на семінарських заняттях у зв‘язку з нестачею часу з методичних поглядів можуть бути упущені деталі тих чи інших питань. Між тим знання цих деталей багато в чому визначає вміння слухачів вірно застосовувати кримінальний закон. Практичні знання дають можливість доопрацювати з слухачами всі подробиці запитань, досягнути конкретних знань матеріалу. Вони покликані навчати слухачів правильно застосовувати кримінальні закони до конкретних життєвих фактів, іншими словами, вірно кваліфікувати ті чи інші злочини по відповідному кримінальному закону.
При підготовці до практичного заняття слухачі повинні розв‘язати задачі, які пропонує викладач. При розв‘язанні задач потрібно опиратися на ті знання, які отримані на лекціях, семінарських заняттях, в ході самостійної роботи. Якщо слухач виявить упущення в своїх знаннях при розв‘язанні конкретних задач, він повинен поновити його шляхом повторного звернення до тексту закону, конспекту лекцій, підручника та іншої літератури.
Для короткого письмового нотування розв‘язання задач слухачами рекомендується мати окремі зошити. У них розв‘язання треба робити з посиленням на відповідні статті Кримінального кодексу України.
Якщо слухач не може самостійно розв‘язати задачу, то він може звернутися за консультацією до викладача, який дає пояснення до умови задачі, рекомендує додаткову літературу ( не розв‘язуючи задачі), тим самим залишаючи можливість для слухача самостійно це зробити.
Перед початком практичного заняття викладач може перевірити наявність у студентів письмових розв‘язань задач. Слухач, який не підготувався до практичного заняття, а також який був відсутній, звітує перед викладачем про виконання завдання на індивідуальній консультації.
В ході практичного заняття слухач зачитує або своїми словами переказує зміст задачі, дає мотивоване її розв‘язання. Він повинен давати розгорнуте розв‘язання, не обмежуючись твердженнями власної думки до задачі, а підкріплювати рішення законодавством, судовою практикою, матеріалами наукової літератури.
Після виступу слухача по конкретній задачі йому можуть бути задані запитання як викладачем, так і іншими слухачами. Висновок з відповіді робить викладач.
Необхідною умовою проведення семінарів та практичних занять на належному рівні є обов‘язкова самостійна підготовка студентів до занять. Це передбачає засвоєння ними різних точок зору по найбільш важливим питанням науки кримінального права, розвитку у них вміння критично усвідомлювати різні теоретичні концепції з тим, щоб мати свою аргументовану думку.
По окремим темам по вказівці викладача слухачі готують реферативні повідомлення.
^ ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Т е м а 1. Поняття, предмет, завдання, принципи і система кримінального права.
Наука кримінального права.
Поняття кримінального права як самостійної галузі права і як науки – галузі правознавства (юриспруденції).
Кримінальне право як галузь права. Ознаки кримінального права. Соціальна обумовленість кримінального права. Співвідношення кримінального права і кримінальної політики.
Кримінальне право як засіб охорони соціальних цінностей і встановленого в суспільстві правопорядку. Завдання кримінального права, його роль в побудові демократичного суспільства.
Принципи кримінального права України: загальні та галузеві.
Кримінальне право в системі права України. Кримінальне право і суміжні галузі права (кримінально-процесуальне право, кримінально-виконавче право, адміністративне право).
Система кримінального права. Загальна і Особлива частини. Поняття і система Загальної частини.
Наука кримінального права. Розвиток науки кримінального права. Наступність у науці кримінального права. Розробка наукою основних інститутів кримінального права. Соціологія кримінального права як складова частина кримінально-правової норми. Вплив науки кримінального права на законодавчу і правозастосовчу діяльність, на формування юридичного мислення і правової свідомості населення.
Предмет і завдання науки кримінального права. Зв’язок науки кримінального права із суміжними науками (кримінологією, юридичною статистикою, судовою медициною, психіатрією та ін.). Методи науки кримінального права. Система курсу кримінального права. Вступ до вивчення кримінального права. Закон про кримінальну відповідальність.
Вчення про злочин; вчення про покарання; кримінальне право зарубіжних держав; критичний підхід до використання літератури, яка видана до проголошення незалежності України.
Питання до семінару:
1. Поняття та задачі кримінального права, як галузі права, науки і навчальної дисципліни.
2. Система кримінального права України.
3. Принципи кримінального права України.
4. Предмет, завдання та метод кримінального права. Зв‘язок науки кримінального права з суміжними науками.
5. Розвиток кримінального законодавства України. Сучасний стан реформування кримінального законодавства.
6. Співвідношення вітчизняного кримінального законодавства із зарубіжними законодавствами.
Перелік літератури:
Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К.: Генеза, 1999.
Коржанский Н.И. Теории уголовного права. – Волгоград: ВСШ МВД РФ, 1992.
Коржанський М.Й. Про принципи уголовного права України // Право України. – 1995. – № 11. – С. 69.
Беляєв В.Г. Конституційна основа кримінального права // Удосконалення кримінального законодавства України. – К., 1996. – С. 126–134.
Беляєв В.Г. Засади формування та реалізації кримінальної політики держави за Конституцією України // Право України. – 1997. – № 9. – С. 18–22.
Огородник А. Проблемні питання конституційних принципів кримінального і кримінально-процесуального законодавства // Право України. – 1996. – № 12. – С. 71–73.
Т е м а 2. Закон про кримінальну відповідальність.Кримінальна відповідальність та її підстави
Поняття закону про кримінальну відповідальність, його ознаки й значення. Закон про кримінальну відповідальність як єдине джерело кримінального права. Загально-превентивна роль закону про кримінальну відповідальність. Точне виконання закону про кримінальну відповідальність – необхідна умова зміцнення правопорядку й законності. Види законів про кримінальну відповідальність (Кодекс, окремі кримінальні закони, закони тимчасової дії та ін.).
Структура (будова) Кримінального кодексу України. Загальна й Особлива частини Кримінального кодексу, їх єдність і взаємозв’язок. Структура статей Особливої частини Кримінального кодексу; диспозиції і санкції. Види диспозицій і санкцій. Кримінально-правові норми. Види кримінально-правових норм: визначальні (дефінітивні), роз’яснювальні, заохочувальні та забороняючі (норми-заборони).
Тлумачення закону про кримінальну відповідальність: поняття та значення. Види тлумачення за суб’єктом: автентичне (легальне); судове; доктринальне; засоби тлумачення: граматичне, логічно-систематичне, історичне та інші результати (обсяг) тлумачення: буквальне, обмежене й розширене.
Роль Верховного Суду України у тлумаченні законів про кримінальну відповідальність, так званий прецедент тлумачення законів. Аналогія в кримінальному праві.
Конституційні положення стосовно дії закону про кримінальну відповідальність у часі й просторі.
Чинність законів про кримінальну відповідальність у часі. Вступ закону про кримінальну відповідальність у силу. Обов’язкове опублікування закону про кримінальну відповідальність як необхідна умова його застосування.
Поняття часу вчинення злочину. Припинення чинності закону про кримінальну відповідальність. Обставини, внаслідок яких закон втрачає силу. Зупинення чинності законів про кримінальну відповідальність.
Зворотна сила закону про кримінальну відповідальність. Поняття більш м’якого (більш суворого) закону про кримінальну відповідальність. Чинність проміжного закону про кримінальну відповідальність. Межі зворотної сили закону про кримінальну відповідальність.
Принципи чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі, що закріплені у Кримінальному кодексі України: територіальний, громадянства й універсальний. Зміст територіального принципу чинності закону про кримінальну відповідальність. Поняття території України. Поняття місця вчинення злочину. Вилучення з-під юрисдикції українських судів осіб, які вчинили злочин на території України, але користуються дипломатичним імунітетом.
Зміст принципу громадянства. Вирішення питання про відповідальність громадян України, які вчинили злочин за кордоном. Правові наслідки засудження особи за межами України.
Зміст універсального принципу дії закону про кримінальну відповідальність. Особливості відповідальності іноземних громадян і осіб без громадянства. Видача злочинців.
Кримінальна відповідальність як вид юридичної відповідальності. Поняття кримінальної відповідальності. Питання про кримінальну відповідальність у науці кримінального права. Кримінально-правові відносини: їх суб’єкт та зміст. Кримінальні відносини й кримінальна відповідальність. Виникнення й припинення кримінальної відповідальності.
Кримінальна відповідальність і кримінальне покарання. Філософське обгрунтування кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин. Питання про свободу волі у кримінальному праві.
Юридичні підстави кримінальної відповідальності.
Питання про юридичні підстави кримінальної відповідальності в науці й законодавстві. Дискусійні питання відносно змісту та реалізації кримінальної відповідальності.
Перелік до літератури:
Конституція України. – К., 1996. – Ст. 8,9, 25, 57, 58, 61, 85, 94, 150.
Статті 35–37 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга 1. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. – К.: Юрінком, 1996. – С. 1109 -1110.
Конвенція про передачу засуджених осіб // Там само. – С. 1131–1142.
Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. // Міжнародне право в документах. – 1982. – С. 124–138.
Конвенція про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй від 13 лютого 1946 р. // Там само. – С. 138–142.
Про державний кордон України: Закон України від 4 листопада 1991 р. // Закони України. – Т. 2. – 1996. – С. 237–247.
Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Закони України. – Т. 2. – 1996. – С. 362.
Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.
Про правонаступництво: Закон України від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – С. 617.
Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. // Голос України. – 1993. – 26 черв.
Про порядок введення в дію указів і розпоряджень Президента України: Указ Президента України від 4 травня 1992 р.
Баграх Д.Н. Действие правовой нормы во времени // Сов. гос. и право. – 1991. – № 2. – С. 11–12.
Блум М., Тилле Л. Обратная сила закона. Действие уголовного закона во времени. – М.,1969.
Воробей П.А., Коржанський М.Й., Шуйагеовський В.М. Завдання і дія кримінального закону. – К., 1997.
Діденко В.П. Кримінальний закон, його тлумачення й застосування: Лекція. – К.: УАВС, 1994.
Зубкова В.И. Понятие профилактической функции уголовного закона // Вестник Моск. ун-та. Сер.11. Право. – 1982. – № 3. – С. 63–69.
Кузнецов А. Роль норм уголовного права в предотвращении преступлений // Сов. юстиция. – 1981. – № 10. – С. 5–7.
Ляпунов Ю.И. Обратная сила новых уголовно-правовых норм // Законность. – 1994. – № 6. – С. 2.
Наумов А.В. Уголовный закон и права человека // Сов. гос. и право. – 1990. – № 1. – С. 52–60.
Тилле А.А. Время, пространство, закон. Действие советского закона во времени и пространстве. – М.,1965.
Уголовный закон. Опыт теоретического моделирования. – М.,1987. – С. 32–39.
Т е м а 3. Злочин та його види.Стадії вчинення злочину
Соціальна природа злочину. Залежність поняття злочину від соціально-економічних відносин, що існують у суспільстві на тому чи іншому етапі розвитку. Історично мінливий характер поняття злочину. Криміналізація й декриміналізація суспільне небезпечних діянь.
Визначення поняття злочину: 1) формальне; 2) матеріальне; 3) формально-матеріальне, їх суть. Поняття злочину в чинному Кримінальному кодексі України.
Ознаки злочину. Суспільна небезпека як матеріальна ознака злочину. Значення суспільної небезпеки. Протиправність як формальна ознака злочину. Неприпустимість застосування статей Особливої частини Кримінального кодексу за аналогією. Співвідношення суспільної небезпеки й протиправності.
Винність як ознака злочину; зміст, значення.
Караність як невід’ємна ознака злочину. Співвідношення караності як ознаки злочину й фактичного призначення покарання за злочин. Органічна єдність ознак злочину.
Значення ч. 2 ст. 11 Кримінального кодексу для визначення поняття злочину.
Проблема вдосконалення поняття злочину в кримінальному праві.
Місце злочину в системі правопорушень. Критерії відмежування злочинів від інших правопорушень. Питання про відмежування злочинів та інших правопорушень у науці кримінального права.
Класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості. Критерії класифікації. Злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі й особливо тяжкі. Значення законодавчої категоризації злочинів (ст.12 КК).
Поняття й види стадій вчинення злочину за чинним законодавством.
Готування до злочину, його поняття, об’єктивні й суб’єктивні ознаки.
Види приготувальних дій.
Відмежування готування до злочину від виявлення наміру. Відповідальність за готування до злочину за Кримінальним кодексом України.
Замах на злочин, його поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки. Види замаху на злочин: закінчений та незакінчений; замах на непридатний об’єкт та замах непридатними знаряддями та засобами. Значення такого поділу. Відмежування замаху від готування до злочину.
Поняття закінченого злочину. Момент закінчення злочинів залежно від особливостей конструкції складу злочину.
Підстави кримінальної відповідальності за готування та замах на злочин. Кваліфікація готування та замаху на злочин. Обставини, що належить враховувати при призначенні покарання за готування та замах на злочин.
Добровільна відмова при незакінченому злочині, її поняття та ознаки.
Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова.
Питання про добровільну відмову на стадії закінченого замаху на злочин.
Підстави усунення кримінальної відповідальності за добровільну відмову від доведення злочину до кінця.
Наслідки добровільної відмови від доведення злочину до кінця та їх значення.
Діяльне каяття у вчиненні злочину. Відмінність діяльного розкаяння від добровільної відмови від доведення злочину до кінця.
Питання до сумінару:
Соціальна природа злочину.
Поняття та ознаки злочину в кримінальному праві України.
Відмінність злочину від інших правопорушень.
Класифікація злочинів (ст.12 КК).
Поняття “злочину” та види злочинів за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн.
Поняття та види стадій умисного злочину. Поняття закінченого злочину.
Поняття та види готування до злочину. Відмінність готування від виявлення наміру. Кваліфікація готування до злочину.
Поняття та види замаху на злочин. Види замаху. Кваліфікація замаху на злочин. Відмінність замаху від готування.
Добровільна відмова від доведення злочину до кінця, її поняття та ознаки.
Діяльне каяття, його відмінність від добровільної відмови від доведення злочину до кінця.
Попередня злочинна діяльність за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн.
Перелік літератури:
Ковалев М.И. Понятие преступления по советскому уголовному праву. – Свердловск,1987.
Козлов Г. Разграничение преступления и административного проступка // Сов. юстиция. – 1985. – № 10.
Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. – Х.,1983.
Кривошеин П.К. Преступление: Историческое исследование. – К.,1993.
Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.,1969.
Курс советского уголовного права. Т.1 Часть Общая. –1968. – С. 147–180.
Карцев А.И. Вопросы совершенствования норм о преступлении // Сов. гос. и право. – 1988. – № 11. – С. 85
Медведев А.М. Разграничение преступлений и административных проступков // Сов. гос. и право. – 1990. – № 6. – С. 92–96.
Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М.,1961.
Уголовный закон. Опыт теоретического моделирования. – М.,1987. – С. 44–65.
Т е м а 4. Склад злочину.Об’єкт і предмет злочину.Об’єктивна сторона злочину.Суб’єкт , суб’єктивна сторона злочину
Поняття складу злочину і його значення. Вичерпний перелік складів злочинів у чинному законодавстві. Співвідношення понять злочину і складу злочину.
Елементи складу злочину, їх зміст, органічна єдність. Об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона як елементи складу злочину, їх ознаки. Обов’язкові й факультативні ознаки складу злочину, значення такого ділення ознак складу злочину:
І) як конститутивних ознак;
2) як кваліфікуючих ознак;
3) як обставин, що обтяжують покарання при його призначенні.
Види складів злочину залежно від їх тяжкості: прості, кваліфіковані, особливо кваліфіковані, привілейовані.
Склад злочину й кваліфікація злочину. Поняття кваліфікації злочину та її значення.
Поняття об’єкта злочину. Значення об’єкта злочину в структурі елементів його складу для характеристики суспільної небезпеки злочину і його кваліфікації.
Суспільні відносини як об’єкт злочину. Об’єкт злочину й об’єкт кримінально-правової охорони. Структура суспільних відносин: суб’єкти, соціальний зв’язок між ними, предмет суспільних відносин.
Класифікація (види) об’єктів злочину. Загальний об’єкт злочину. Родовий (спеціальний, груповий) об’єкт злочину. Безпосередній (конкретний) об’єкт злочину, їх значення.
Основний (головний) і додатковий безпосередні об’єкти.
Поняття предмета злочину та його місце у структурі складу злочину. Відмінність предмета злочину від об’єкта злочину.
Поняття потерпілого від злочину та його кримінально-правове значення. Проблеми подальшого розвитку вчення про об’єкт злочину.
Поняття об’єктивної сторони злочину. Ознаки складу злочину, які характеризують об’єктивну сторону: обов’язкові та факультативні. Значення об’єктивної сторони для оцінки суспільної небезпеки, кваліфікації злочину, а також відокремлення одного складу злочину від іншого.
Суспільне небезпечна дія чи бездіяльність (діяння) як зовнішні акти поведінки людей, які вчинюються в реальній дійсності.
Поняття та ознаки дії у кримінальному праві. Поняття та ознаки бездіяльності. Умови кримінальної відповідальності за злочинну бездіяльність. Обов’язок діяти зазначеним чином та наявність можливості виконати обов’язок, який покладено на особу.
Поняття нездоланної сили, фізичного та психічного примусу і їх значення для вирішення питання про кримінальну відповідальність за суспільно небезпечне діяння (дію чи бездіяльність).
Суспільно небезпечні наслідки як ознака об’єктивної сторони злочину; поняття суспільно небезпечних наслідків, їх види та значення у кримінальному праві. Злочини з матеріальними та формальними складами: значення такого поділення.
Причинний зв’язок у кримінальному праві та його значення. Вирішення питання про причинний зв’язок між дією чи бездіяльністю й суспільно небезпечним наслідком у науці кримінального права. Об’єктивний характер причинного зв’язку. Вимоги, що пред’являються до співвідношення діяння та наслідків для встановлення між ними причинного зв’язку.
Поділ причинного зв’язку на необхідний і випадковий, безпосередній і опосередкований причинний зв’язок та ін.
Встановлення причинного зв’язку за наявності так званих особливих умов з боку потерпілого. Особливості причинного зв’язку при злочинній бездіяльності.
Спосіб, знаряддя, засоби, обставини, місце, час вчинення злочину як факультативні ознаки, що характеризують об’єктивну сторону злочину; їх значення. Спосіб, засоби, обставини, місце, час вчинення злочину як конститутивні (конструктивні) ознаки конкретного складу злочину; як кваліфікуючі ознаки; як обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність при призначенні покарання.
Поняття суб’єкта злочину в кримінальному праві. Обов’язкові та факультативні ознаки суб’єкта злочину. Загальний і спеціальний суб’єкт злочину в кримінальному праві. Ознаки та види спеціального суб’єкта, його значення для кваліфікації злочину.
Суб’єкт злочину та особа злочинця.
Проблема визнання юридичних осіб суб’єктами окремих злочинів.
Загальний та знижений вік кримінальної відповідальності. Особливості визначення віку кримінальної відповідальності за відсутністю офіційних даних, що його підтверджують. Критерії встановлення в законі зниженого віку кримінальної відповідальності.
Злочини, за вчинення яких у кримінальному законі встановлено знижений вік відповідальності.
Осудність як обов’язкова ознака суб’єкта злочину. Поняття осудності та її значення, формула неосудності та її види. Формула неосудності за чинним Кримінальним кодексом України.
Поняття неосудності за кримінальним правом. Критерії неосудності: медичний (біологічний) та юридичний (психологічний). Ознаки медичного критерію неосудності: хронічна душевна хвороба, тимчасовий розлад душевної діяльності, слабоумство, інший хворобливий стан (розлад психіки). Значення медичного критерію для визнання особи неосудною.
Ознаки юридичного критерію неосудності. Характеристика інтелектуальної та вольової ознак юридичного критерію неосудності та їх співвідношення. Значення юридичного критерію неосудності. Співвідношення юридичного та медичного критеріїв неосудності. Наслідки визнання особи неосудною.
Кримінальна відповідальність обмежено осудних осіб (ст.20 КК).
Застосування примусових заходів медичного характеру до неосудних осіб, які скоїли суспільно-небезпечне діяння.
Обмежена осудність як підстава застосування примусових заходів медичного характеру.
Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.
Поняття суб’єктивної сторони злочину та її значення. Ознаки суб’єктивної сторони: обов’язкові й факультативні. Поняття вини і її значення. Неприпустимість об’єктивного ставлення.
Форми вини в кримінальному праві, їх значення для кваліфікації злочину й призначення покарання.
Умисел і його види. Поняття прямого й непрямого умислу, їх інтелектуальні й вольові моменти (ознаки).
Відміна непрямого умислу від прямого.
Умисел у злочинах із формальним складом. Спеціальні види умислу, їх характеристика й значення.
Мотив і мета як факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину. Значення мотиву й мети як
І) конститутивних ознак складу злочину;
2) кваліфікуючих ознак;
3) обставин, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність при призначенні покарання.
Необережність і її види. Значення боротьби з необережними злочинами.
Злочинна самовпевненість та її інтелектуальний і вольовий моменти (ознаки). Відмежування від непрямого умислу. Злочинна недбалість та її об’єктивний і суб’єктивний критерії, їх значення.
Випадок (казус) як невинне заподіяння суспільне небезпечних наслідків, його відміна від злочинної недбалості.
Подвійна, складна (змішана) форма вини і її значення для кваліфікації злочину.
Поняття та види помилок у кримінальному праві. Юридична помилка, її види й вплив на кримінальну відповідальність, фактична помилка, її види й вплив на вирішення питання про кримінальну відповідальність. Випадки, що приєднуються до помилок, і помилка стосовно особи; відхилення дії чи удару.
Питання до семінару:
Поняття і значення складу злочину. Співвідношення злочину і складу злочину.
Елементи і ознаки складу злочину. Обов‘язкові і факультативні ознаки злочину.
Види складу злочину.
Склад злочину і кваліфікація злочину. Поняття класифікації злочинів та їх значення.
простий і складний склади злочинів.
Поняття об‘єкту злочину. Кримінально-правове значення об‘єкта злочину.
Суспільні відносини як об‘єкт злочину: їх структура.
Класифікація об‘єктів злочину.
Безпосередній об‘єкт злочину та його види. Значення виду безпосереднього об‘єкту для кваліфікації.
Поняття предмета злочину та його місце у структурі складу злочину.
3. Особливості об‘єктивної сторони в тривалих, продовжуваних та складних злочинах.
Вплив нездоланної сили, фізичного і психічного примусу на кримінальну відповідальність.
Суспільно-небезпечні наслідки: поняття та види. Матеріальні та формальні склади злочинів.
Причинний зв‘язок у кримінальному праві.
Ознаки об‘єктивної сторони складу злочину за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн.
Поняття, ознаки суб‘єкта злочину, його види.
Вік кримінальної відповідальності. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.
Поняття суб’єктивної сторони складу злочину та її ознаки.
Поняття та форми вини в кримінальному праві.
Умисел і його види. Спеціальні види умислу, їх значення.
Необережність та її види.
Мотив та мета як факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину.
Ознаки суб‘єктивної сторони складу злочину за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн.
Перелік літератури:
Владимиров В., Криволапов Г. Соотношение продолжаемых и повторных преступлений // Сов. юстиция. – 1974. – № 19. – С. 9–11.
Коваленко М.И. Общественно опасные последствия преступления и диспозиция уголовного закона // Сов. гос. и право. – 1990. – № 10. – С. 38–43.
Кригер Г. Преступные последствия в структуре состава преступления // Соц. законность. – 1980. – № 3. – С. 47–49.
Кривошеин П.К. Практика применения уголовного законодательства по делам о продолжаемых преступлениях: Учеб. пособие. – К., 1990.
Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М., 1960.
Ляпунов Ю. Квалификация составных (сложных) преступлений // Соц. законность. – 1982. – № 1. – С. 48–51.
Михлин А.Я. Последствия преступления. – М.,1969.
Наумов А. Средства и орудия совершения преступления // Сов. юстиция. – 1986. – № 14. – С. 24–27.
Никифоров Б.С. Объект престу