Реферат: Д. В. Зеркалов Ю. О. Полукаров

Д. В. Зеркалов

Ю. О. Полукаров


Організація та управлыння

безпекою життєдіяльності

Навчальний посібник


Електронне видання комбінованого

використання на CD-ROM


Національний технічний університет України «КПІ»


Київ

«Основа»

2011







УДК 574.2:57.03(477)(07)

ББК ЕО80(4УКР)я73

З-57


Зеркалов Д. В., Полукаров Ю. О.

Органызацыя та управлыння безпекою життєдіяльності Електронний ресурс : Навчальний посібник / Д. В. Зеркалов, Ю. О. Полукаров. – Електрон. дані. – К. : Основа, 2011. – 1 електрон. опт. диск (CD-ROM); 12 см. – Систем. вимоги: Pentium; 512 Mb RAM; Windows 98/2000/XP; Acrobat Reader 7.0. – Назва з тит. екрана.


ISBN 978-966-699-624-7 © Зеркалов Д. В., 2011





УДК 574.2:57.03(477)(07) ББК Е0*80(4УКР)я73 З-57




Зеркалов Д.В., Полукаров Ю. О.

Ç-57 Організація та управління безпекою життєдіяльності. Навч. посіб. — К.: Основа, 2011. – 236 с.


ISBN 978-966-699-622-3


Наведено основи організації та управління безпекою та захистом населення від природних і техногенних небезпек в повсякденних умовах, екстре­мальних та надзвичайних ситуаціях.

Посібник грунтується на законах України, рішеннях Уряду і наказах міністерств, які є основою для забезпечення êîíñòèòóö³éíîãî ïðàâà ãðîìàäÿí íà îõîðîíó ¿õ æèòòÿ ³ çäîðîâ`ÿ.

Для викладачів і студентів вищих закладів освіти. Може бути використаний слухачами курсів підвищення кваліфікації, а також державними службовцями і працівниками промислових підприємств.

^ УДК 574.2:57.03(477)(07) ББК Е0*80(4УКР)я73


ISBN 978-966-699-622-3

© Зеркалов Д.В., Полукаров Ю. О. 2011.

В с т у п

Людина та її здоров’я – найбільша ценність держави, яка докладає великих зусіль, створюючи умови безпечної життєдіяльності людини як у середовищі мешкання, так і у середовищі праці.

Проблема захисту людини від небезпеки у різних умовах її перебування виникла одночасно із появою на Землі наших далеких пращурів. На світанку людства це були небезпечні природні явища, представники біологічного світу. З часом стала з’являтися небезпека, творцем якої стала сама людина.

У теперішній час людина більше всього страждає від небезпеки, яку сама ж і створила. Тільки у дорожньо-транспортних подіях кожен рік гине більше 5000 тис. осіб. Щорічно в Україні виникає понад 50 тис. пожеж, під час яких гине більш як 2 тис. чоловік.

Статистичні дані свідчать про те, що більше всього людей гинуть, стають інвалідами та хворими від безпосередньої небезпеки природного, техногенного, антропогенного, біологічного, соціального походження.

^ Безпека життєдіяльності (БЖД) – це нова науково-практична дисципліна про шляхи формування системи комфортної та безпечної взаємодії людини з довкіллям. Головне завдання цієї науки полягає у розробці методів виявлення, ідентифікації та прогнозування шкідливих факторів довкілля, а також вивчення їх несприятливого впливу на людину, біосферу та довкілля у самому широкому розумінні цього слова. В межах цієї науки розробляються заходи і способи захисту людей і об’єктів народного господарства в умовах виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Системний устрій людського суспільства на землі, фундаментальний характер і тенденції науково-технічного прогресу в цілому світі – усе це призвело і продовжує призводити до появи раніше невідомих проблем.

Перш за все – це надзвичайно інтенсивне зростання ступеня ризику травматизму та загибелі людей при взаємодії зі складними технічними системами на виробництві, транспорті, у побуті. За даними ВОЗ смертність від нещасних випадків у наш час посідає третє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань. Наприклад, в Англії у 1946 році смертність від інфекційних захворювань у 2 рази перевищувала смертність від нещасних випадків. У 1961 році ситуація була протилежною: загибель від нещасних випадків у 3 рази перевищила загибель людей від інфекційних захворювань.

Системний устрій людського суспільства на землі, фундаментальний характер і тенденції науково-технічного прогресу в цілому світі – усе це призвело і продовжує призводити до появи раніше невідомих проблем.

Перш за все – це надзвичайно інтенсивне зростання ступеня ризику травматизму та загибелі людей при взаємодії зі складними технічними системами на виробництві, транспорті, у побуті. За даними ВОЗ смертність від нещасних випадків у наш час посідає третє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань. Наприклад, в Англії у 1946 році смертність від інфекційних захворювань у 2 рази перевищувала смертність від нещасних випадків. У 1961 році ситуація була протилежною: загибель від нещасних випадків у 3 рази перевищила загибель людей від інфекційних захворювань.

Небезпеки за своєю природою потенційні (тобто приховані), перманентні (тобто постійні, неперервні) та тотальні (тобто всезагальні, всеосяжні). Отже, нема на Землі Людини, якій не загрожують небезпеки. Але зате є багато людей, які про це не підозрюють. Їх свідомість працює у режимі відчуженості від реального життя.

Для вироблення ідеології безпеки, формування безпечного мислення та поведінки держава розробляє відповідні способи захисту від них у будь-яких умовах перебування людини.

Îñîáëèâå çíà÷åííÿ ïèòàííÿ òåõíîãåííî¿ áåçïåêè мають ó çâ'ÿçêó ç îõîðîíîþ íàâêîëèøíüîãî ñåðåäîâèùà.

Ó êîíñòèòóö³¿ Óêðà¿íè ñêàçàíî, ùî зàáåçïå÷åííÿ åêîëîã³÷íî¿ áåçïåêè ³ ï³äòðèìàííÿ åêîëîã³÷íî¿ ð³âíîâàãè íà òåðèòî𳿠Óêðà¿íè, ïîäî­ëàííÿ íàñë³äê³â ×îðíîáèëüñüêî¿ êàòàñòðîôè – êàòàñòðîôè ïëàíå­òàðíîãî ìàñøòàáó, çáåðåæåííÿ ãåíîôîíäó Óêðà¿íñüêîãî íàðîäó є обов’язком держави.

Світове співтовариство з кожним роком виявляє все більшу зацікав­леність в охороні довкілля, забезпечення сталого розвитку країн і регіонів, захисту інтересів майбутніх поколінь. Наближення екологічної кризи вперше відчули промислово розвинуті країни ще у 70-х роках XX століття і почали розробляти природоохоронні заходи як законодавчого, так і норма­тивного характеру, виробили і почали інтенсивно впроваджувати певну стратегію управління навколишнім середовищем.

Для реалізації наміченої стратегії почали розроблятися спеціальні національні стандарти, які визначали єдину методологію її проведення. Міжнародні організації зі стандартизації головну увагу почали звертати не тільки на розроблення стандартів на методи контролю (визначення) компо­нентів навколишнього середовища (повітря, вода, грунти), а і на розроблення комплексу стандартів системи управлінням навколишнім середовищем.

Системи управління якістю довкілля є складовою частиною загальної системи адміністративного управління підприємств і організацій.

Інтернаціоналізація проблеми якісті довкілля актуалізує не тільки природничо-наукові та соціально-економічні, але й міжнародно-полі­тичні аспекти управління природними системами.

Раніше природоохоронна діяльність підприємств і організацій зводи­лася до здійснення відповідних заходів з метою зменшення чи взагалі звільнення від штрафів за забруднення довкілля. Зараз у розвинутих країнах світу питання охорони довкілля – це реалізація спеціальних заходів з метою реального захисту довкілля, про що свідчить факт надання банками відповідних кредитів лише за умови доведення екологічної доцільності проекту.

Створення та впровадження міжнародних екологічних стандартів – це результат великої необхідності вирішення проблеми світового рівня: викиди в атмосферу, забруднення річок і водойм тощо не обмежуються територією лише однієї країни. Міжнародні екологічні стандарти визначають методи створення та забезпечення функціонування систем еколо­гічного управління на підприємствах і організаціях, вимоги до таких систем, встановили вимоги до екологічного аудиту тощо.

Міжнародні організації з метрології та стандартизації, відповідні національні органи велику увагу звертають не тільки на розроблення стандартів на методи контролю (визначення) основних параметрів довкілля (повітря, вода, грунти), а і на розроблення сучасних автоматизованих і автоматичних засобів контролю та вимірювання. Розробляються національні стандарти на методи контролю, в основу яких закладаються самі сучасні засоби вимірювальної техніки.

У навчальному посібнику наведено основні положення нормативно-правових документів для поглибленого вивчення менеджменту без­пеки та захисту населення від природних і техногенних небезпек людини в повсякденних умовах, екстре­мальних та надзвичайних ситуаціях.

Посібник відповідає 6 і 7 темам типової навчальної програми нормативної дисципліни «Безпека життєдіяльності» для вищих закладів освіти І—IV рівнів акре­дитації.


    


^ Р о з д і л 1. Правова основа безпеки життєдіяльності
та захисту населення

Правовою основою безпеки життєдіяльності є Конституція України, Законодавство України про охорону здоров’я, закони України “Про надзвичайний стан”, «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій», “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, «Про правові засади цивільного захисту», «Про захист населення від інфекційних хвороб», Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» «Про охорону навколишнього середовища», «Про охорону земель», «Про охорону праці», “Про пожежну безпеку”, “Про перевезення небезпечних вантажів”, “Про мобілізаційну подготовку та мобілізацію”, “Про захист населення від інфекційних хвороб”, “Про цивільну оборону України”, “Про дорожний рух”, «Про транспорт», «Про залізничний транспорт» “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополучча населення”, “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань”, “Про поводження з радіоактивними відходами”, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Про пестициди і агрохімікати”, «Земельний кодекс України», «Водний кодекс України», «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», кримінальне законодавство, та інші.


    


1.1. Конституція України


Перш за все Конституція України передбачає наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Відповідно до Конституції держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом .

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання винагороди за працю.

Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян під­приємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.


    


^ 1.2. Основа національної безпеки України


Основа національної безпеки України регламентуеться одноймен­ним Законом (19 червня 2003 року № 964), який відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

У законі визначено, що національна безпека це — захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Правову основу у сфері національної безпеки України становлять Консти­туція, цей та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти.

Відповідно до цього Закону розробляються і затверджуються Прези­дентом України Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України, доктрини, концепції, стратегії і програми, якими визначаються цільові настанови та керівні принципи воєнного будівництва, а також напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці з метою своєчасного виявлення, відвернення і нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України. Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України є документами, обов’язковими для виконання, і основою для розробки конкретних програм за складовими державної політики національної безпеки.

^ Об'єктами національної безпеки є:

 людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи;

 суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інте­лек­туальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне сере­довище і природні ресурси;

 держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна ціліс­ність і недоторканність.

^ Суб'єктами забезпечення національної безпеки є:

 Президент України;

 Верховна Рада України;

 Кабінет Міністрів України;

 Рада національної безпеки і оборони України;

 міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

 Національний банк України;

 суди загальної юрисдикції;

 прокуратура України;

 місцеві державні адміністрації та органи місцевого самовря­дування;

 Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикор­донна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України;

 громадяни України, об’єднання громадян.

^ Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

 пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

 верховенство права;

 пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні

конфліктів;

 своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реаль­ним і потенційним загрозам;

 чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

 демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

 використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установ­леному порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної без­пеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття за­хо­дів, адекват­них характеру і масштабам загроз національним інтересам.

^ Пріоритетами національних інтересів України є:

 гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

 розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

 захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недотор­кан­ності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

 зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;

 забезпечення розвитку і функціонування української мови як дер­жав­ної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національ­них меншин України;

 створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової еконо­міки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту насе­лення;

 збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утверд­ження інноваційної моделі розвитку;

 забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життє­ді­яль­ності громадян і суспільства, збереження навколишнього природ­ного середо­вища та раціональне використання природних ресурсів;

 розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

 інтеграція України в європейський політичний, економічний, право­вий про­стір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємови­гідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

^ На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є:

в екологічній сфері:

 значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість тери­торії України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів;

 нераціональне, виснажливе використання мінерально-сировин­них при­род­них ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних;

 неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорно­биль­ської катастрофи;

 погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проб­леми транскордонних забруднень та зниження якості води;

 загострення техногенного стану гідротехнічних споруд каскаду водосхо­вищ на р. Дніпро;

 неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небез­печних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно необгрун­товане використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів;

 неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;

 небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, тероризму;

 посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій;

 застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів;

^ Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є:

в екологічній сфері:

 здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну безпеку ядерних об’єктів і надійний радіаційний захист населення та довкілля, зведення до мінімуму впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

 впровадження у виробництво сучасних, екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підвищення ефективності використання природних ресурсів, розвиток технологій переробки та утилізації відходів;

 поліпшення екологічного стану річок України, насамперед басейну р. Дніпро, та якості питної води;

 запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів та поліпшення їх екологічного стану;

 стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

 недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів;

 реалізація заходів щодо зменшення негативного впливу глобальних екологічних проблем на стан екологічної безпеки України, розширення її участі у міжнародному співробітництві з цих питань;

у соціальній та гуманітарній сферах:

 істотне посилення соціальної складової економічної політики, реальне підвищення життєвого рівня населення, передусім на основі піднесення вартості оплати праці, своєчасної виплати заробітної плати та гарантованих законом соціальних виплат, посилення цільової спрямованості матеріальної підтримки, зниження рівня безробіття;

 створення умов для подолання бідності і надмірного майнового розша­ру­вання в суспільстві;

 збереження та зміцнення демографічного і трудоресурсного потенціалу країни; подолання кризових демографічних процесів;

 створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я, ліквідації алкоголізму, наркоманії, інших негативних явищ;

 ліквідація бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і підлітків;

^ Відповідно до Конституції і законів України:

 Президент України як глава держави, гарант державного сувере­ні­тету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головно­командувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України здійснює загальне керівництво у сферах національ­ної безпеки та оборони України;

 Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законодавчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України;

 Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони; з урахуванням змін у геополітичній обстановці вносить Президенту України пропозиції щодо уточнення Стратегії національної безпеки України та Воєнної доктрини України;

 Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки України, громадського порядку і боротьби із злочинністю;

 Національний банк України відповідно до основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України;

 міністерства, Служба безпеки України та інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки;

 місцеві державні адміністрації та органи місцевого самовряду­вання забезпечують вирішення питань у сфері національної безпеки, віднесених законодавством до їхньої компетенції;

 Воєнна організація держави забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидіє зовнішнім загрозам воєнного характеру;

 правоохоронні органи ведуть боротьбу із злочинністю і проти­діють тероризму, забезпечують захист і врятування населення в разі вини­к­нення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характерів;

 суди загальної юрисдикції здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці України;

 прокуратура України здійснює повноваження у сфері національної безпеки України відповідно до Конституції України та Закону України “Про прокуратуру України” ;

 громадяни України через участь у виборах, референдумах та через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які вони обирають, реалізують національні інтереси, добровільно і в порядку виконання конституційних обов’язків здійснюють заходи, визначені законодавством України щодо забезпечення її національної безпеки; як безпосередньо, так і через об’єднання громадян привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; у законний спосіб і законними засобами захищають власні права та інтереси, а також власну безпеку.

^ Основними функціями суб’єктів забезпечення національної безпеки є:

 вироблення і періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері національної безпеки, планування і здійс­нення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національ­ним інтересам України;

 створення нормативно-правової бази, необхідної для ефектив­ного функціонування системи національної безпеки;

 удосконалення її організаційної структури;

 комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформа­ційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних елементів) системи;

 підготовка сил та засобів суб’єктів системи до їх застосування згідно з призначенням;

 постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовищі, міжетнічних стосунках; прогнозування змін, що відбуваються в них, та потенційних загроз національній безпеці;

 систематичне спостереження за станом і проявами міжнародного та інших видів тероризму;

 прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабі­лі­зуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву;

 розроблення науково обгрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України;

 запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чин­ників на національні інтереси;

 локалізація, деескалація та врегулювання конфліктів і ліквідація їх наслідків або впливу дестабілізуючих чинників;

 оцінка результативності дій щодо забезпечення національної безпеки та визначення витрат на ці цілі;

 участь у двосторонньому і багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним інтересам України; спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у галузі безпеки.

Контроль за реалізацією заходів у сфері національної безпеки здійснюється відповідно Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Радою національної безпеки і оборони України в межах їх повноважень, визначених Конституцією і законами України.


    


^ 1.3. Законодавство України про охорону здоров'я


Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Стаття 49 Конституції України присвячена охороні здоров'я і медичній допомозі, у якій закріплено право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування. Ця норма відобразила вимоги всесвітніх і регіональних міжнародно-правових стандартів у сфері охорони здоров'я. Крім цієї статті є ще й інші конституційні норми, які у тій чи іншій мірі стосуються охорони здоров'я та акумулюють кращі зразки міжнародно-правових актів з прав людини.

Конституція України є головним джерелом і стоїть в авангарді нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я, у тому числі надання медичної допомоги. Конституційні норми створюють правову основу статусу особи у сфері охорони здоров'я. І ця основа включає не лише закріплення відповідного права, але і засобів його забезпечення, що має держава у своєму розпорядженні і закладені у політичній та економічній системах, а також його соціальній основі.

Таким чином законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийняв­тих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

У статті 4 цього Закону проголошені основні принципи охорони здоров'я, а саме:

 визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяль-ності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

 дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

 гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загаль­­но­людських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

 рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я;

 відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

 орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров'я;

 попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;

 багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоока­нальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демоно­полізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

 децентралізація державного управління, розвиток самовря­ду­вання закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.

^ Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:

 життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;

 безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

 санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

 безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

 кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я;

 достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

 участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;

 участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

 можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

 правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

 відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

 оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;

 можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина;

 право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.

Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров'я.

Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.


    


1.4. Нàäçâèчаéíèé ñòàí

Íàäçâè÷àéíèé ñòàí – öå ïåðåäáà÷åíèé Êîíñòèòóö³ºþ Óêðà¿íè îñîá­ëè­âèé ïðàâîâèé ðåæèì ä³ÿëüíîñò³ äåðæàâíèõ îðãàí³â, îðãàí³â ì³ñöåâîãî òà ðåã³îíàëüíîãî ñàìîâðÿäóâàííÿ, ï³äïðèºìñòâ, óñòàíîâ ³ îðãàí³çàö³é, ÿêèé òèì÷àñîâî äîïóñêຠâñòàíîâëåí³ öèì Çàêîíîì îáìåæåííÿ â çä³éñ­íåíí³ êîíñòèòóö³éíèõ ïðàâ ³ ñâîáîä ãðîìàäÿí, à òàêîæ ïðàâ þðèäè÷íèõ îñ³á òà ïîêëàäຠíà íèõ äîäàòêîâ³ îáîâ'ÿçêè.

Ïðàâîâèé ðåæèì íàäçâè÷àéíîãî ñòàíó ñïðÿìîâàíèé íà çàáåçïå­÷åííÿ áåçïåêè ãðîìàäÿí ó ðàç³ ñòèõ³éíîãî ëèõà, àâàð³é ³ êàòàñò