Реферат: Ства, демократичної, соціальної, правової держави з верховенством права, пріоритетом прав людини супроводжується розвитком І зміцненням місцевого самоврядування

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ


ОБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА НАУКОВА БІБЛІОТЕКА







ДЕМОКРАТІЯ. НАРОДОВЛАДДЯ. САМОВРЯДУВАННЯ


Добірка матеріалів на допомогу бібліотечним працівникам


Матеріал підготувала Фесенко Н.В.,

головний методист науково-методичного відділу


ВСТУП


Побудова в Україні громадянського суспільства, демократичної, соціальної, правової держави з верховенством права, пріоритетом прав людини супроводжується розвитком і зміцненням місцевого самоврядування. Подібний шлях до нас пройшли багато демократичних країн світу. Сьогодні місцеве самоврядування набуло значення соціально-політичного феномена, який є універсальним засобом ліквідації історично зумовленої суперечності між державою та суспільством і подолання, таким чином політичного відчуження населення від влади.

Місцеве самоврядування – це перспективний напрям утвердження нової демократичної держави і громадянського суспільства, переходу до нових форм власності та розширення повноважень регіонів у державному управлінні, де в центрі уваги перебуває людина з її проблемами та інтересами.

В цивілізованих країнах інститут місцевого самоврядування посідає одне з головних місць в системі громадянського суспільства, виступаючи важливим елементом взаємозв’язку моделі «особа-держава-суспільство».

У зарубіжній та вітчизняній науковій літературі існують різні підходи до визначення сутності місцевого самоврядування. Як правило, аналіз його витоків сягає періоду античності – древньогрецьких міст-держав Середземномор’я. Їх вищими органами влади були загальні збори дорослого вільного населення (чоловіків), а виконавчими - виборна колегія архонтів. Пізніше обирався представницький орган управління , що складався з делегованих представників народу – булевтів. Після переходу під протекторат римської імперії міста, що отримали право на самоуправління, стали називатися муніціпіями, їх представницькі органи – курії з виборними декуріонами.

Правове оформлення інститут місцевого самоврядування вперше отримав у законі Юлія Цезаря 45 р. до н. е. Цей закон запровадив організацію місцевої влади на засадах загального принципу самоврядування (тобто організації муніципального устрою) і започаткував нормативне застосування термінів «муніципалітет», «муніципальний» , що походять від латинського «municipium» («munic» – тягар, а «cipio» – беру, приймаю.)

Більше поширення місцеве самоврядування мало в ХІ-ХV ст. в часи зростання міських громад, багато з яких отримали статус напівсуверенних одиниць, формуючи таким чином основу місцевої автономії. Найбільш відому форму самоврядування ХІІІ ст. набуло так зване «Магдебурзьке право», джерелом якого було «Саксонське дзеркало» та практика міських судів і діяльність органів управління міста Магдебург. До витоків місцевого самоврядування відносять також прогресивні ідеї, закладені в період буржуазно-демократичних революцій, що пов’язувалися з встановленням виборчого права та представницької влади в управлінні громадськими справами. Результатом революцій стало так зване комунальне самоврядування, яке передбачало звільнення міста від феодального власника та створення міських органів самоврядування – виборної влади та магістрату.

Комунальне самоврядування відіграло важливу роль і в історії України у зв’язку з поширенням, починаючи з ХІV ст., на українські міста Магдебурзького права.

Сам термін «самоврядування» вперше було вжито в період Великої французької революції, щоб підкреслити самостійність громади відносно держави. В сучасному розумінні це поняття з’явилося в середині ХІХ ст., яке визначило таке управління на місцях, за якого територіальні громади, що історично склалися, наділялися правом самостійно (в межах законів) вирішувати місцеві справи без втручання центральної державної адміністрації та її чиновників на місцях.

У ст. 140 Конституції України зазначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому Законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Природною базою таких систем виступають міські та сільські поселення, які є елементарною територіальною суспільною одиницею місцевого самоврядування і являють собою одночасно первинні і базові елементи більш великих територіальних суспільних систем.

До місцевого самоврядування можна віднести такі форми волевиявлення громадян, як місцевий референдум, вибори представницьких органів і посад, а також інститути прямої демократії: загальні збори (сходи) громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання.

У 1997 році Верховна Рада України розглянула та ратифікувала Європейську Хартію місцевого самоврядування, у зв’язку з чим основні принципи і норми цього важливого міжнародного акту, відповідно до ст. 9 Конституції України, стали частиною національного закону.

В «Європейській Хартії місцевого самоврядування» відображено таке тлумачення поняття місцевого самоврядування:

1. Під місцевим самоврядуванням розуміється право та реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину публічних справ і управляти нею, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення.

2. Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи.

На базі більшості районних та міських бібліотек області створені та працюють регіональні центри інформації, які проводять значну роботу по інформуванню населення з питань роботи органів місцевого самоврядування. Найбільш ефективною ця робота є в Сумських міській та районній ЦБС. Тісна співпраця з депутатським корпусом та органами місцевого самоврядування має свої результати - за рахунок коштів депутатів поповнюються фонди бібліотек, проводяться ремонти, бібліотеки отримують нову техніку.

Для активізації співпраці з органами місцевого самоврядування в бібліотеках області радимо ще раз провести анкетування населення, щоб визначити коло питань, які найбільше хвилюють жителів регіону (примірна анкета додається). Сприятимуть цьому і заходи на теми:

«Місцеве самоврядування – основа демократичного суспільства»;

«Бібліотека. Населення. Місцева влада»;

«Місцеві податки і збори»;

«Сильна і заможна громада – сильна і заможна держава»;

«У місцевій адміністрації»;

«Населенню – про місцеве самоврядування»;

«Регіональні цільові комплексні програми»та інші.

Працівників органів місцевого самоврядування зацікавить інформація на тему «Місцеве самоврядування – український та зарубіжний досвід».


^ Матеріали до інформаційної години

«Розвиток самоврядування в Україні»


Державність України має багатовікову історію і глибокі традиції. У додержавну добу зародження місцевого самоврядування відбувалося у сім’ях, які були кровно споріднені й називалися родом. З часом замість кровного споріднення все більшого значення набувало сусідство, тобто близькість не походження, а мешкання. Утворились, таким чином, невеликі поселення на зразок хуторів, що займали всю околицю. Одночасно з метою спільної оборони від зовнішніх ворогів обгороджувалося та обводилося ровами певне місце, яке звалося городом, тобто містом. Повсякденні та перспективні справи громади хутора чи міста обговорювалися спільною радою, до якої входили старші представники від усіх сімей та родів, і мала назву «віче».

Київська Русь мала розвинутий міський лад, основною рисою якого було широке громадське самоврядування. Міській громаді була властива адміністративна, господарча і судова автономія. У громади була корпоративна власність, у тому числі й на землю.

Започатковане ще в період Київської Русі, місцеве самоврядування України пройшло досить - таки складний та суперечливий історичний шлях. До того ж упродовж століть постійно відчувало вплив різних політичних культур, зумовлений особливим геополітичним положенням нашої держави.

Більшість українських вчених розглядали місцеве самоврядування через громаду – традиційну для України форму суспільної організації. Так, М. Драгоманов у самоврядуванні вбачав оптимальний спосіб подолання надмірної централізації державної влади через широке втілення суспільної свободи на низових рівнях. М.Грушевський писав: «Ми відкидаємо поліційно-бюрократичний устрій і хочемо оперти нашу управу на широких основах самоврядування, зіставляючи адміністрації міністеріальній тільки функції загального контролю, координування і заповнювання тих прогалин, які можуть виявитись в діяльності органів самоврядування».

Науковці виділяють такі основні історичні періоди становлення національного місцевого самоврядування:

перший період – зародження, становлення і розвиток вітчизняних форм місцевого самоврядування, в основі яких були рід та суверенна громада, своїми хронологічними рамками сягав часу зародження й утворення держави східнослов’янських племен на українських землях і аж до середини ХІV століття;

другий період, або ж період європеїзації, що характеризувався поєднанням місцевих форм самоврядування з елементами західноєвропейської організації самоврядування (місто Магдебург), починався з середини ХІV ст. і закінчувався у першій половині ХІХ ст. Магдебурзька грамота, що видавалася королем тому чи іншому місту, була класичним актом децентралізації суверенної влади на рівень цього міста, його територіальної громади;

третій період відзначався русифікацією вітчизняного місцевого самоврядування на території сучасної України, центральна, східна, а згодом і південна частина якої входили до царської Росії. Західна частина України належала Польщі, Австрійській, пізніше Австро-Угорській монархії. Свого апогею процес русифікації досягнув у ХІХ ст. та на початку ХХ століття;

четвертий період є спробою українізації місцевого самоврядування, початком якого потрібно вважати 20-ті роки ХХ ст., і який триває дотепер. Починаючи з 1991 р. в Україні нарешті відновлені спроби українізувати як місцеве самоврядування, так і інші сфери суспільного життя.

Існуюча система місцевого самоврядування була сформована в Україні відповідно до приписів чинної Конституції України та положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. Про розвиток місцевого самоврядування в Україні свідчить прийняття Закону «Про місцеві ради народних депутатів Української РСР» (7 грудня 1990 року), його нова редакція 1992 року, положення Конституції (1996 рік), введення в дію нового закону «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 року), прийняття низки законів та указів глави держави, одним із яких є указ про відзначення Дня місцевого самоврядування.

Згідно з Указом Президента України від 25.11.2000 року День місцевого самоврядування відзначається щорічно 7 грудня.

В нашій державі створена і діє Асоціація міст України (АМУ). Ідея створення Асоціації міст України (АМУ) виникла в 1992 році у Дніпропетровську на міжрегіональній нараді голів міських рад. 36 керівників міст проголосували за її створення. Нині Асоціація міст України об’єднує 517 органів місцевого самоврядування, серед яких також села і селища.

Основним із структурних завдань АМУ є захист прав і інтересів територіальних громад та законопроектна діяльність. Фахівці Асоціації створюють законопроекти, які відповідали б Хартії місцевого самоврядування, базовому закону «Про місцеве самоврядування» та Конституції України.

Асоціація надає методичну та юридичну допомогу представникам органів місцевої влади, існує на кошти членських внесків та гранти. В даний час Асоціація працює за проектом агентства міжнародного розвитку США «Розширення навчальних послуг та дорадчої допомоги», надає навчальні юридичні послуги у 24 регіональних відділеннях у кожній області України. Це семінари, фахові майстерні, тренінги.

Проголошені головними пріоритетами української держави «вільна людина, її розвиток і гідність, духовність і свобода, рівність і солідарність, громадянське суспільство та демократія, єдність і правова держава, міжнаціональна та міжконфесійна злагода, взаємна повага і толерантність, справедливість і добро» мають безпосередній вихід на локальний рівень, а відповідні завдання найоптимальніше та найефективніше можуть реалізуватися саме у межах місцевого самоврядування, у територіальних громадах, тобто там, де реально проживають люди.

Але, на жаль, в Україні й досі потенціал місцевого самоврядування не реалізовано. Воно вимушене пристосовуватись, по-перше, до нестабільної державної муніципальної політики, недосконалої законодавчої бази місцевого самоврядування і, по-друге, до реальних об’єктивних умов функціонування та розвитку територіальних громад.


^ Матеріали до дайджесту:

«З історії самоврядування на Сумщині»


У 1658 році було сформовано Сумський слобідський козацький полк, який очолив Герасим Кондратьєв. Адміністративно Сумський полк та місто підпорядковувалися російському бєлгородському воєводі. Органом місцевого самоврядування була ратуша.

На тій території Сумщини, що входила до складу Гетьманщини, ще в роки визвольної війни склався полковий територіально-адміністративний устрій. Всі більш-менш значні населені пункти стали сотенними містечками. У 1654 році Глухів, Конотоп, Кролевець входили як центри сотень до Ніжинського полку; Глинськ, Костянтинів, Липова Долина, Ромни, Сміле – до Миргородського; Куземине, Грунь – до Полтавського; Карабутове – до Прилуцького. В сотенних містечках знаходилась урядова адміністрація, якій належала влада на території сотні. Обиралися й інші члени сотенної адміністрації: писар – для ведення діловодства, осавул – відповідав за боєздатність козацької сотні, хорунжий – зберігав прапор та інші атрибути сотенної влади.

Крім сотенної адміністрації, в містах існували і органи місцевого самоврядування – ратуші. Їх очолювали бурмістри, обрані міщанами. До міського управління входили соцькі, возні, писарі, ратушні господарі. Сотні, як територіально-адміністративні одиниці, ділилися на курені, до яких входило одне або кілька сіл і хуторів. Козацькими справами на території куреня відав курінний отаман, селянськими – війт. І перший, і другий обиралися громадою. Судочинство на території сотні здійснював сотенний суд, до якого входили сотник, бурмістр і війт.

В 50-60-х роках ХVІІ ст. сформувалось 5 слобідських полків, два з яких – Охтирський і Сумський займали слобідську частину території нинішньої Сумщини. Структура слобідських козацьких полків, формування їх органів управління майже не відрізнялось від полків Гетьманщини. Вся влада зосереджувалась в руках полковника, який обирався старшиною і затверджувався царським урядом. Г. Кондратьєв був сумським полковником з 1657 по 1691 рік.

Полковник управляв полком за допомогою полкової старшини, до якої входили: обозний – відав фортецями і артилерією, суддя – здійснював судочинність у цивільних справах; осавул допомагав полковнику у військових справах; хорунжий – відповідав за полкову хоругву і музику; два писарі – один вів цивільні справи, другий – військові. Полковник зі своїм урядом проживав у полковому місті. Там же знаходилась ратуша, де відбувалися засідання і велось діловодство в цивільних справах.

Майже в усіх містах Слобожанщини, крім козацьких органів управління, були ще й царські. слобідські козацькі полки, в т. ч. Сумський і Охтирський, підпорядковувались не гетьману України, а російському уряду.

28 липня 1765 року з’явився царський маніфест, за яким на Слобожанщині утворювалася Слобідсько-Українська губернія з центром у Харкові. Губернія ділилася на провінції. Суми і Охтирка стали центрами Сумської і Охтирської провінцій.

Виконавчим органом у провінції була провінціальна канцелярія, до якої входили воєвода (начальник), його товариш (помічник), прокурор, секретар, протоколіст, регістратор, 4 канцеляристи і т. д. Провінції ділилися на комісарства. Так, на території Сумської провінції було створено 6 комісарств з центрами в Сумах, Білопіллі, Лебедині, Межиричах, Миропіллі і Суджі, на території Охтирської – 5 комісарств, центрами яких стали Охтирка, Боромля, Богодухів, Красний Кут, Котельва.

У 1781 році Слобідсько-Українська губернія була перетворена у Харківське намісництво. Провінції ліквідувались, на слобожанській частині нинішньої Сумщини були створені Сумський, Охтирський і Лебединський повіти. Путивль ввійшов до Курського намісництва як центр Путивльського повіту.

В другій половині 90-х років ХVІІІ ст. намісництва були ліквідовані і на Лівобережній Україні створено Малоросійську губернію з центром в Чернігові. До неї ввійшли Глухівський, Конотопський і Роменський повіти.

1802 року Малоросійська губернія була поділена на Київську, Полтавську і Чернігівську. Таким чином, на початок ХІХ ст. всі територіально-адміністративні відмінності між гетьманською, слобожанською і російською частинами нинішньої Сумської області зникли. Скрізь існували повіти з однотипною управлінською структурою, які відносилися до чотирьох губерній: Полтавської, Чернігівської, Харківської, Курської.


^ Матеріали до години історії

«Гетьманська столиця України»


Була тут гетьманська столиця,

Колиска Волі і надій,

І мрія люду: – Не скориться! –

То, Глухове, як прапор твій.

О. Ющенко «Глухів».


Цікаву історію самоврядування має одне з найстаріших міст нашої області – м. Глухів, яке в наступному році буде відзначати 300-річчя міста як гетьманської столиці України.

Після 1634 року східна частина Сіверщини стала польсько-московським покордонням, де уряд Речі Посполитої заснував нові міста (Конотоп, Кролевець) і відроджував запустілі. Глухів під назвою «містечко Новий Остріг» відновив «на старому городищі» староста Новгород-Сіверський Олександр Пісочинський близько 1635 року. Власник, як і уряд Речі Посполитої, різними пільгами намагався залучити населення на спустілі терени. Місто отримало самоврядування за Магдебурзьким правом, тут було заведено польські адміністративні й судові порядки. Новий Остріг, або Глухів, став центром округи Новгород-Сіверського повіту Чернігівського воєводства. На нього було поширено чинність Литовського статуту, заведено суди – гродський (карний), земський (цивільний) і підкоморський (межовий).

Від початків Хмельниччни Глухів стає сотенним містом Ніжинського полку. В козацькі часи містом керував виборний магістрат на чолі з війтом. Він та інші міські урядовці обиралися «вільними голосами». Вимоги до урядовців були доволі високі. То мали бути люди «чесні, здібні і тверезі, віком не молодше 25 і не старше 70 років», «не надто багаті, але й не голодранці, не іновірці і не іноземці, але місцеві і ні в чому не запідозрені люди».

Після зруйнування гетьманської столиці Батурина Глухів стає резиденцією гетьманів і фактично столицею. Упродовж ХVІІІ сторіччя у Глухові зосереджувалися всі важелі урядування в Гетьманщині. Саме за Глухівського періоду маємо найбільш розвинену систему державних органів в Україні. Звісно, гетьманська Україна не була вповні самостійною державою. Її статус можна визначити швидше як автономію у складі Російської імперії. Проте вона давала українцям більше можливостей для самоврядування, ніж вони будь-коли мали від часів Галицько-Волинського князівства.

Найвищим урядовим органом Гетьманщини була генеральна військова канцелярія, що містилася в Глухові. У ній під головуванням гетьмана засідало восьмеро генеральних старшин, зокрема писар, обозний, хорунжий, бунчужний, осавул і суддя. Від 1708 року в Глухові регулярно відбувалися з’їзди старшин. Вони скликалися на Великдень або на Різдво. Отже, були певні передумови для розвитку та становлення парламентської системи в Гетьманщині.

16 травня 1721 року гетьман Скоропадський започаткував кодифікацію українського законодавства. Спеціальним універсалом він доручив писареві Гадяцького полку А. Ситенському і значковому товаришеві З. Рошаківському перекласти українською мовою Литовський статут, збірник Магдебурзького права «Саксонське зеркало» та «Порядок» В. Гроїцького. Але до смерті гетьмана цю справу не було завершено.

У зв’язку з набуттям Глуховом столичного статусу його сотники стали відігравати значну роль. Вони вирішували міські справи, контролювали столичну торгівлю, зустрічали і проводжали посольства та окремих дипломатів, виконували доручення гетьмана. Проте в Україні урядувала не лише гетьманська адміністрація. Одразу ж по обранні Скоропадського цар призначив при ньому міністром стольника А. Ізмайлова, якому дав дві інструкції – публічну і таємну. Публічна мала 10 пунктів і зобов’язувала Ізмайлова стежити, аби в Україні не було зради, а гетьман без нього не приймав іноземців, не змінював генеральних старшин і полковників. У таємній інструкції було зобов’язано стежити за гетьманом і старшинами, аби вони не зносилися із «зрадниками поляками, шведами, турками і татарами, прислухатися до розмов.» Такі інструкції свідчили про цілковиту недовіру царя до української еліти. Пізніше за ініціативою стольника Ф. Протасьєва було скасовано виборність полкової і сотенної старшини. Поступово московська адміністрація почала все прибирати до своїх рук, формально лишаючи попередній лад. Навесні 1722 року Скоропадський отримав царський указ про заведення цілком нової установи - Малоросійської колегії, що фактично позбавляла гетьмана й тієї невеликої влади, яку він мав. Це було брутальне порушення всіх договорів, укладених Україною з Москвою.

Через кілька днів після смерті Скоропадського старшина вислала до царя прохання про вибори нового гетьмана, а тим часом наказним гетьманом став чернігівський полковник Павло Полуботок, чоловік рішучий і твердий, оборонець автономії України. Він очолив Генеральну військову канцелярію. Але до Глухова прибув бригадир Вельямінов і сформував Малоросійську колегію. Між цими вищими урядовими органами відразу почалися тертя і непорозуміння. В 1727 році новим гетьманом було обрано Данила Апостола, який не лише вірив у можливість відновлення державності України, а й фактично ту державу розбудовував.

В 1750 році гетьманом було обрано Кирила Розумовського. За визначенням історика Субтельного «за Розумовського Гетьманщина пережила золоту осінь своєї автономії». В роки гетьманства Розумовського козацька старшина здобула найбільше прав і перетворилася фактично на аристократичний стан.

Після того, як Кирила Розумовського примусили зректися гетьманства, в Глухові було запроваджено Малоросійську колегію, що складалася з чотирьох росіян і чотирьох українців. Президентом колегії було призначено Петра Румянцева, хитромудрого політика, якому за 20 років вдалося зробити те, що не вдалося його попередникам за 100 років: майже непомітно, без жодних потрясінь перевести Гетьманщину на становище звичайної імперської провінції.

Попри брутальне втручання Петербурга, протягом ХVІІІ сторіччя українцям належали ключові позиції в управлінні, судах, війську, фінансах. Самоврядування сприяло створенню національної еліти – козацької старшини.


^ При підготовці заходів радимо скористатися такими виданнями:


Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К., 1997. – 79 с.

Європейська Хартія про місцеве самоврядування / Місцеве самоврядування в Україні. – К., 2000.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» за станом на 23 лютого 2007 р. – К: Парламентське вид-во, 2007. – 80 с.

Закон України «Про місцеве самоврядування». – Суми: Видавець Соколик Б.В., 2007. – 68 с.

Батанов О.В. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні: Моногр. / за ред. В.Ф. Погорілка. – К., 2003. – 512 с.

Борделюк В. Деякі аспекти співвідношення місцевого самоврядування, держави та громадянського суспільства // Право України. – 2001. – №12. – С24-27.

Вечерський В., Бєлашов В. Глухів. – К.: Абрис, 2003. – 168 с.

Балабуєва К. Операція «Асоціація». Малі міста, села і селища пов’язані однією метою: самоврядування не на словах, а на ділі // Віче. – 2007. – №9-10. – С. 62.

Лукашова В. Європейські принципи управління в системі місцевого самоврядування: організаційно-правовий аспект // Право України. – 2006 – №8.– С. 123-126.

Кусок Л. Ткач О. Місцеве самоврядування у філософському та історичному аспектах // Київська старовина. – 2005. – С. 161-172.

Місцеве самоврядування: 10 років здобутків/ за ред. М. Пухтинського. - К.: Атіка, 2002. – 367 с.

Муніципальне право України: Підруч. / за ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. – К., 1991.

Падалко Г. Функції Української держави у сфері місцевого самоврядування та їх конституційно-правові основи // Право України. – 2006. – №11. – С. 21-26.

Принципи Європейської хартії місцевого самоврядування: Навч посіб. / М. Пітцик, В. Кравченко. – К., 2000.

Пухтинський М.О., Павленчик П.Т., Князев В.М. Розвиток місцевого самоврядування в Україні: стан, проблеми, перспективи. – К., 2002. – 212 с.

Ткачук А., Агранофф Р., Браун Т Місцеве самоврядування: світовий та український досвід: Навч. посіб. – К., 1997. – 186 с.

Шахматова Т. Питання реформування місцевих органів влади // Право України. – 2007. – №4. – С.22-25.

Яцунська О. Місцеве самоврядування. Історико-правові аспекти світового та українського досвіду // Віче. – 2000. – №7. – С42-43.


Сценарій святкового вечора до Дня місцевого самоврядування


Ведуча І: Кожен із нас, незалежно від місця проживання, соціального статусу, статків, є членом певної територіальної громади – особливої спільноти, яка склалася не за один рік, а об’єднує громадян за особливістю співжиття на певній території.

Ведуча ІІ: Конституція України гарантує таким спільнотам, а отже кожному громадянину зокрема право на самоврядування, управління місцевими справами. І коли голос кожного зіллється з багатоголоссям громади села, селища, міста, краю, – його обов’язково почують і вже не зможуть знехтувати громадською думкою.

Ведуча І: День місцевого самоврядування відзначається 7 грудня згідно з Указом Президента України від 25 листопада 2000 року. Свято по праву пов’язується з державними святами доби незалежності і сприймається як дата, що є знаковою віхою у становленні Української держави. День місцевого самоврядування – державне свято, що підкреслює значимість цього інституту демократичного суспільства.

Ведуча ІІ: Саме через органи самоврядування громадяни реалізують своє право брати участь у вирішенні питань місцевого значення, відстоювати інтереси своєї територіальної громади. На працівників органів місцевого самоврядування покладені відповідальні обов’язки цивілізованого узгодження та вирішення розбіжностей між інтересами держави та інтересами конкретної людини.

Ведуча І: День місцевого самоврядування – це свято і впевнений крок у відродження добрих традицій та цінностей громади, яка в усі часи об’єднувала і згуртовувала людей на добрі справи.

Ведуча ІІ: Місцеве самоврядування в нашій країні має глибоке і розгалужене коріння. В його основі віче – в епоху Київської Русі, козацька демократія, Магдебурзьке право, за яким жили українські міста, діяльність земських установ під час перебування наших земель у складі російської імперії.

Ведуча І: Сьогодні в цій залі зібрались ті, хто представляє інтереси жителів регіону у вирішенні найскладніших життєвих питань, забезпечує позитивні зміни в суспільстві, гарантує стабільний розвиток рідного краю. Мова йде про депутатів всіх рівнів, голів сільських, селищних, міських, районних рад, представників органів місцевого самоврядування, усіх тих, хто так чи інакше причетний до цієї роботи.

Ведуча ІІ: Вони такі різні – люди, про яких сьогодні піде мова. Нагодою розповіді про них є депутатство в…раді (розповідь про депутатів та їхні справи).

Звучить пісня в дарунок.

Ведуча І: За вами стоїть більш як мільйонна громада Сумщини зі своїми надіями і сподіваннями на те, що життя стане кращим, більш забезпеченим, позбавленим проблем і тривог, які накопичилися за багато років.

Ведуча ІІ: Ті, хто довірив вам, ходять поряд з вами вулицями, можуть щоденно оцінювати вашу роботу, ваші вчинки, вашу порядність, перед вами величезна кількість завдань – від наявності криниці в маленькому селі, опалення осель до забезпечення гідних зарплат і пенсій, соціальної захищеності кожної родини, зміцнення економіки регіону.

Ведуча І: Наші депутати обласної, міської, районної і сільських рад і відповідних служб не шкодують сил, професійної майстерності для того, аби успішно виконати нелегкі завдання, які ставить перед ними сьогодення. Ми вдячні їм за це.

Звучить пісня в дарунок.

Ведуча ІІ: Саме вам територіальні громади довірили представляти їхню волю, захищати інтереси, відстоювати право жити в демократичній, правовій державі. Органи самоврядування і виконавчої влади в тісній співпраці повинні сконцентрувати свої зусилля на розв’язанні соціальних та економічних проблем, вирішення яких дасть змогу поліпшити добробут людей. А це можливе за однієї умови – дотримання принципів реального народовладдя, тобто – при спільній, ефективній роботі влади і громадян. У взаємодії – сила депутатського корпусу.

Ведуча І: Кожна окрема людина - окреме питання. Усіх треба вислухати, порадити, допомогти. І більшість працівників органів місцевого самоврядування добре виконують це завдання. Адже не даремно говорять, що найщасливіша людина та, яка робить щасливими інших людей. Щира подяка вам за проведену роботу.

Ведуча ІІ: Сьогодні перед органами місцевого самоврядування стоять важливі завдання: поліпшення благоустрою і санітарного стану населених пунктів підвідомчих територій, наповнення місцевих бюджетів, соціального захисту населення, забезпеченості законності і правопорядку, розвитку медицини, культури, освіти, організації торговельного обслуговування, раціонального використання землі, ремонту доріг, будівництва водопроводів і газопроводів, ряд інших проблем, які ставить і ставить життя.

Ведуча І: Працювати наші депутати можуть і вміють. Є немало прикладів успішного використання в цей складний період працівниками органів місцевого самоврядування оптимальних форм роботи з населенням, наявного потенціалу громади для вирішення соціально-економічних проблем регіону.

Ведуча ІІ: Народна мудрість стверджує: громада – велика сила. Недаремно говорять – «гуртом і батька легко бити». Гуртом, громадою легко вирішувати будь-яку справу. В цьому ми можемо брати приклад із старших поколінь, які пережили немало труднощів і якби не згуртованість, невідомо, як би їм вдалося вижити. В цьому ми можемо переконатися на прикладі…

Для вас звучить пісня в дарунок.

Ведуча І: Немає такої сфери діяльності у нашому суспільстві, до якої б не була причетна жінка. Вчителі, лікарі, продавці, працівники сфери обслуговування, чиновники нижчої та середньої ланки – в основному жінки.

Ведуча ІІ: На жаль, жінок, депутатів Верховної Ради, можна на пальцях перерахувати, а міністерських портфелів прекрасній статі зовсім не дісталося, мінімальна кількість жінок і у політиці, на керівних посадах, практично в усіх сферах.

Ведуча І: У вищих ешелонах влади лише 3-8% місць для жінок. І тільки в сільських і селищних радах – представників прекрасної половини людства – майже половина – до 40%.

Ведуча ІІ: Саме від цих жінок, чарівної і найкращої частини українського суспільства, значною мірою залежить щастя нашого сьогодення і здобутки майбутнього, доля сім’ї і розквіт держави. Ваша енергія, відповідальність, активна життєва позиція несуть у світ злагоду, добро і любов. Ви в змозі своєю жіночою любов’ю, вірністю, материнством надихнути на конструктивну діяльність. Ми дуже вдячні вам за це.

Для вас звучить пісня в дарунок.

Ведуча І: Шановні друзі! У день свята щиро вітаємо всіх вас, зичимо міцного здоров’я, успіхів у вашій непростій, але такій необхідній праці на благо людей, заради процвітання нашої молодої незалежної держави.

Ведуча ІІ: Нехай і надалі ваш високий професіоналізм, відповідальність сприяють зміцненню української державності та зростанню добробуту громадян. Хай втілюються ваші добрі наміри в реальність, вагомішим стає внесок в утвердження демократії, засад місцевого самоврядування задля розквіту рідної України.

Ведуча І: Від усього серця бажаємо тим, хто працює на благо територіальної громади, відстоює її потреби та інтереси, міцного здоров’я, щастя і непохитної віри у щасливе майбутнє рідної Сумщини та України.

Ведуча ІІ: Нехай цей урочистий день додасть усім сил і наснаги на добрі справи, впевненості у майбутньому нашої держави, порозуміння і єдності задля добра і благополуччя української держави, а щоденна праця буде спрямована на подальше зміцнення демократичних засад розвитку суспільства і процвітання України. Нехай день 7 грудня об’єднає нас у спільному прагненні зробити наші міста, села і всю Україну щасливими і багатими

Ведуча І: Бажаємо всім членам територіальних громад, депутатам місцевих рад, працівникам органів місцевого самоврядування міцного здоров’я, щастя, нових професійних здобутків, оптимізму, наснаги і родинного затишку.

Ведуча ІІ: Віримо, що цілеспрямована робота органів місцевого самоврядування з кожним роком буде більш плідною, а добробут людей зростатиме. Це сприятиме стабілізації розвитку не тільки окремих регіонів, а й України в цілому.

Ведуча І: Які б труднощі не спіткали вас на роботі, ми впевнені, що кожен з вас використає усі свої можливості і сили, ефективно представлятиме інтереси виборців, працюватиме на благо народу.

Ведуча ІІ: Тож давайте будемо всі разом думати про Україну, жити і працювати для неї, заради своїх дітей, нашого сьогодення і майбутнього. Тільки наполеглива праця, громадянська мужність і відповідальність, злагода і мир - всі ці чинники забезпечать прорив до гідного життя, до процвітання держави і кожного із нас.

Для вас звучить пісня в дарунок.


Додаток

Анкета

Шановні користувачі!


З метою вивчення стану інформування населення з питань місцевого самоврядування і ролі бібліотек в організації цієї роботи просимо Вас відповісти на такі питання:


^ 1.Чи ознайомлені Ви з Конституцією України?

Так. Ні. Не зовсім (Потрібне підкреслити).


2.Чи знаєте Ви про існування Закону України «Про місцеве самоврядування»?

Так. Ні. Не зовсім (Потрібне підкреслити).


3.Чи ознайомлені Ви з системою місцевого самоврядування?

Так. Ні. Не зовсім (Потрібне підкреслити).


4.Чи вивчаєте Ви нормативно-законодавчі документи, що приймаються органами місцевого самоврядування?

Так. Ні. Не зовсім. (Потрібне підкреслити).


5.Чи достатньо Ви інформовані про проблеми місцевого самоврядування?

- Так

- Ні, бажано б отримати більш повну інфо